Recommended Posts

В 09.02.2020 в 19:15, babaika сказал:

 

Вопрос хороший и главное, что конкретного ответа на него нет.

Сторона должна быть обозначена (не важно ответчик или треться сторона), но КП ликвидировали и это факт. 

Какие будут мнения?

Возможно стоит обратить внимание на тот орган, который акредитировал это КП. Или тот кто ликвидировал

Link to post
Share on other sites
  • Replies 5.9k
  • Created
  • Last Reply

Top Posters In This Topic

Top Posters In This Topic

Popular Posts

mavka, Заступлюсь за Болта, хоть он пожизненный оппонент мой. Каждый оценивает ситуацию под себя. Т.е. представляет себя в той или иной ситуации. Мудрый человек не будет рассказывать что да, да я.

Люди все разные. Я вот вроде не жалуюсь на уверенность в себе, но черти уже достали своей ипотекой! Если падлы придут, то сначала отправлю смс всем друзьям и ведро воды вскепечу на плите, пусть режут

Ну вот и закончились 2 ,5 месяца стресса . В клопотаннях "про забезпечення позову" нам суд отказывал. Коллекторы пытались ворваться в квартиру , но мы выстояли и победили. Всем успеха!!! И огромное сп

Posted Images

В 20.12.2019 в 00:54, Marina-NET сказал:

Здравствуйте! Вот 09.12.2019 года Объединенная палата Кассационного гражданского суда в составе Верховного суда отступила от (своих же) выводов Верховного суда и уже окончательно определилась с выводом, что "мораторий внесудебному взысканию ипотеки не помеха":

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86400686

Державний герб України

 

Постанова

Іменем України

09 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 464/8589/15-ц

провадження № 61-10874сво18

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Сімоненко В. М., Червинської М. Є.,

Висновки про правильне застосування норм права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.Тлумачення статті 38 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору."

Совершенно случайно вспомнилась цитата из одного литературного труда: "Чтоб ты весь гонорар за свое злодеяние потратил на четыре химиотерапии, которые не помогли" (случайная ассоциация) .

А чего же еще стоило ждать от Луспенкина ? Хоть как нибудь да напоследок "лизнуть" банковских... Может хоть очередная волна судебной реформы снесет эту банковскую держиморду ? Ну ладно, не всем могут нравиться его решения, но там уже пошла волна откровенного банковского лоббизма без малейших намеков на существование принципа верховенство права, неужели ВРП этого не видит ?!

  • Like 2
Link to post
Share on other sites
6 часов назад, хервам анеипотеку сказал:

Возможно стоит обратить внимание на тот орган, который акредитировал это КП. Или тот кто ликвидировал

На самом деле в ничего необычного нет, тем более в случае с КП всё очень просто... Здесь есть и правонаступник и владелец и вышестоящий орган и уж он обычно всегда на месте и никуда не девается и всегда известен... ) Да и регистратор не сам по себе работал, а возможно и работает далее... Как по мне то в данном случае проблемы нет совсем...

Link to post
Share on other sites
В 09.02.2020 в 19:15, babaika сказал:

Вопрос хороший и главное, что конкретного ответа на него нет.

Сторона должна быть обозначена (не важно ответчик или треться сторона), но КП ликвидировали и это факт. 

Какие будут мнения?

Почему нет ответа, коллега...? Я конечно прекрасно понимаю, что такая ситуация может иметь место с юрлицами, но в данном случае это не является проблемой, так как это КП... А с КП всё всегда ясно и все на месте, я уже молчу о самом регистраторе, который само собой работал не на КП однозначно, а просто было рабочее место... У КП всегда есть правопреемник и учредитель и руководящий орган...

P.S. Возможно я ошибаюсь, но для этого надо знать суть проблемы не поверхностно... Было бы конечно более ясно если бы нас глубже посвятили в это дело, но это делать никто не хочет и не будет к сожалению... Я пытался выяснить... Тогда возможно можно было бы понять в чём бОльшая суть проблемы, а так поверхностно проблемы особой нет, а фантазировать я как то не особо привык...

Link to post
Share on other sites
9 часов назад, Bolt сказал:

Почему нет ответа, коллега...? Я конечно прекрасно понимаю, что такая ситуация может иметь место с юрлицами, но в данном случае это не является проблемой, так как это КП... А с КП всё всегда ясно и все на месте, я уже молчу о самом регистраторе, который само собой работал не на КП однозначно, а просто было рабочее место... У КП всегда есть правопреемник и учредитель и руководящий орган...

P.S. Возможно я ошибаюсь, но для этого надо знать суть проблемы не поверхностно... Было бы конечно более ясно если бы нас глубже посвятили в это дело, но это делать никто не хочет и не будет к сожалению... Я пытался выяснить... Тогда возможно можно было бы понять в чём бОльшая суть проблемы, а так поверхностно проблемы особой нет, а фантазировать я как то не особо привык...

Вопрос простой. Госрегистраторы работали в КП. Сегодня все КП ликвидировали и соответственно регистраторов работающих в этих КП. 

Сегодня по всем спорам ответчиками или стороной идут КП в которых были регистраторы (говорим о КП и регистраторах но не о нотариусах с функциями регистраторов). 

Link to post
Share on other sites

ПРОШУ ПОМОЩИ!!!  Сколько читаю, ищу ответы, но никак не могу понять: 

1. Факторинговая компания по одному и тому же договору ипотеки накладывала исполнительные надписи нотариусов ( в разных городах) -2 шт. все, через суды отбили.

2. Потом они обратились в суд на стягнення ипотеки - суд отказал по сроку давности.
3. Сейчас случайно узнали, что они по ипотечной оговорке ( но договор ипотеки 2007 года) перерегистрировали  за собой право собственности.

Никак не могу понять - после суда о взыскании ипотеки такое возможно? А как же Верховенство права? 

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
1 час назад, Master+++ сказал:

ПРОШУ ПОМОЩИ!!!  Сколько читаю, ищу ответы, но никак не могу понять: 

1. Факторинговая компания по одному и тому же договору ипотеки накладывала исполнительные надписи нотариусов ( в разных городах) -2 шт. все, через суды отбили.

2. Потом они обратились в суд на стягнення ипотеки - суд отказал по сроку давности.
3. Сейчас случайно узнали, что они по ипотечной оговорке ( но договор ипотеки 2007 года) перерегистрировали  за собой право собственности.

Никак не могу понять - после суда о взыскании ипотеки такое возможно? А как же Верховенство права? 

У нас в стране увы возможно все. Сталкивался со случаем, когда после решения суда, которым признали договор исполненным, было отдельное решение о снятии ипотеки в реестре, ипотекодержатель шел к нотариусу и регистрировал квартиру на себя! И после такого у меня закралась мысль, что тут уже даже не расстрел, а только утилизация опасного биоматериала может помочь...

Link to post
Share on other sites
14 часов назад, babaika сказал:

Вопрос простой. Госрегистраторы работали в КП. Сегодня все КП ликвидировали и соответственно регистраторов работающих в этих КП. 

Абсолютно верно... Вот и я говорю ж простой... И тут всё и так понятно и не о чем особо говорить... Ведь мы говорим о КП... Люди много чего усложняют просто... КП всегда имеют правопреемников, да и регистраторы не от них работали, а сами по себе, просто имели там рабочее место и на самом деле никуда не делись... У них своё начальство...

14 часов назад, babaika сказал:

Сегодня по всем спорам ответчиками или стороной идут КП в которых были регистраторы (говорим о КП и регистраторах но не о нотариусах с функциями регистраторов). 

Так я ж писал выше, что с КП всё и так понятно, было бы сложнее если бы это было какое то другое юрлицо, частное например... Да, абсолютно верно, нотариусы тут не при чём...

Link to post
Share on other sites
57 минут назад, Bolt сказал:

Абсолютно верно... Вот и я говорю ж простой... И тут всё и так понятно и не о чем особо говорить... Ведь мы говорим о КП... Люди много чего усложняют просто... КП всегда имеют правопреемников, да и регистраторы не от них работали, а сами по себе, просто имели там рабочее место и на самом деле никуда не делись... У них своё начальство...

Вы видимо не поняли. У регистраторов в КП никакого другого начальства не было. Сами по себе регистраторы не работали ни когда. 

Вопрос остается открытым.

Link to post
Share on other sites
15 часов назад, babaika сказал:

Вы видимо не поняли. У регистраторов в КП никакого другого начальства не было. Сами по себе регистраторы не работали ни когда. 

Вопрос остается открытым.

То есть они разве не были подчинены Министерству юстиции, управлениям юстиции и ДДР...? Разве не они ими управляли, разве не они им давали разрешения, разве не они вышестоящий орган над регистраторами... А регистраторы как-раз и работали сами по себе, но с рабочим местом в КП, а те в свою очередь тоже были аккредитованы в Минюсте... Они сами в праве принимать решения и имеют личные печати... То есть отдельная единица, но и само собой они ведь государственные... не просто так...

Link to post
Share on other sites
5 часов назад, Bolt сказал:

То есть они разве не были подчинены Министерству юстиции, управлениям юстиции и ДДР...? Разве не они ими управляли, разве не они им давали разрешения, разве не они вышестоящий орган над регистраторами... А регистраторы как-раз и работали сами по себе, но с рабочим местом в КП, а те в свою очередь тоже были аккредитованы в Минюсте... Они сами в праве принимать решения и имеют личные печати... То есть отдельная единица, но и само собой они ведь государственные... не просто так...

Все это хорошо и известно (общая информация). Вопрос остался не раскрытый. Кто правоприемник, кого ставить стороной?

Link to post
Share on other sites
50 минут назад, babaika сказал:

Все это хорошо и известно (общая информация). Вопрос остался не раскрытый. Кто правоприемник, кого ставить стороной?

Так, я разве дал понять...) Можно управление юстиции, можно ДДР, можно орган местного самоуправления, которому принадлежало КП и собственно которому были переданы его активы после ликвидации, как учредителю, а можно самого регистратора, если он ещё действует... В конце концов Минюст... ведь именно он руководил всеми госрегистраторами...

https://minjust.gov.ua/spysok-akred-sdr

Link to post
Share on other sites
1 час назад, babaika сказал:

Все это хорошо и известно (общая информация). Вопрос остался не раскрытый. Кто правоприемник, кого ставить стороной?

Да и кстати, неизвестно ликвидировано КП или нет... Так как скасування аккредитации не означает ликвидацию... Я проверил некоторые КП из списка выше с сайта Минюста, то большинство из них не ликвидированы, а продолжают быть действующими, просто не имеют тех полномочий, которые имели ранее... Да и как бы их успели ликвидировать за пару месяцев... Поэтому оно это КП вполне может быть стороной по делу... Проблема вся в том, что тот кто это вбросил ничего не хочет пояснить, а мы тут гадаем...

Link to post
Share on other sites
  • 2 weeks later...
  • 1 month later...
В 13.02.2020 в 01:09, Bolt сказал:

Да и кстати, неизвестно ликвидировано КП или нет... Так как скасування аккредитации не означает ликвидацию... Я проверил некоторые КП из списка выше с сайта Минюста, то большинство из них не ликвидированы, а продолжают быть действующими, просто не имеют тех полномочий, которые имели ранее... Да и как бы их успели ликвидировать за пару месяцев... Поэтому оно это КП вполне может быть стороной по делу... Проблема вся в том, что тот кто это вбросил ничего не хочет пояснить, а мы тут гадаем...

 

В 13.02.2020 в 00:02, babaika сказал:

Все это хорошо и известно (общая информация). Вопрос остался не раскрытый. Кто правоприемник, кого ставить стороной?

 

В 11.02.2020 в 19:23, Pismoshnyi сказал:

У нас в стране увы возможно все. Сталкивался со случаем, когда после решения суда, которым признали договор исполненным, было отдельное решение о снятии ипотеки в реестре, ипотекодержатель шел к нотариусу и регистрировал квартиру на себя! И после такого у меня закралась мысль, что тут уже даже не расстрел, а только утилизация опасного биоматериала может помочь...

 

В 10.02.2020 в 22:56, west11 сказал:

А чего же еще стоило ждать от Луспенкина ? Хоть как нибудь да напоследок "лизнуть" банковских... Может хоть очередная волна судебной реформы снесет эту банковскую держиморду ? Ну ладно, не всем могут нравиться его решения, но там уже пошла волна откровенного банковского лоббизма без малейших намеков на существование принципа верховенство права, неужели ВРП этого не видит ?!

Какой способ защиты у судов первой и апелляционной инстанции считается правильным в последнее время в случае оформления права собственности ипотекодержателем на предмет ипотеки по ипотечной оговорки?

Link to post
Share on other sites
54 минуты назад, у.zaporozhskiy сказал:

 

 

 

Какой способ защиты у судов первой и апелляционной инстанции считается правильным в последнее время в случае оформления права собственности ипотекодержателем на предмет ипотеки по ипотечной оговорки?

Еще не маловажный вопрос. 

Какой из способов защиты дает в последующем выполнить решение суда у регистратора?

Link to post
Share on other sites
  • 6 months later...

Вопрос - Вектор Плюс в 2015г перерегистрировал ипотечную квартиру на себя. По их решению нотариус внес запись про прекращение ипотеки, обтяження ипотекой осталось. 2018г по суду собственность Вектор Плюс скасована. 

Для восстановления записи про ипотеку надо:

-решение суда про поновлення записи про ипотеку

-решение суда про скасування решения нотариуса про прекращение ипотеки

-или просто решение Вектор Плюс про поновлення ипотеки и согласно него нотариус (регистратор) помещает запись про ипотеку в реестр

Какие Ваши мнения?

Link to post
Share on other sites
1 час назад, googlesm сказал:

Вопрос - Вектор Плюс в 2015г перерегистрировал ипотечную квартиру на себя. По их решению нотариус внес запись про прекращение ипотеки, обтяження ипотекой осталось. 2018г по суду собственность Вектор Плюс скасована. 

Для восстановления записи про ипотеку надо:

-решение суда про поновлення записи про ипотеку

-решение суда про скасування решения нотариуса про прекращение ипотеки

-или просто решение Вектор Плюс про поновлення ипотеки и согласно него нотариус (регистратор) помещает запись про ипотеку в реестр

Какие Ваши мнения?

Решили помочь негодяям из Вектор Плюс?

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
1 час назад, googlesm сказал:

Вопрос - Вектор Плюс в 2015г перерегистрировал ипотечную квартиру на себя. По их решению нотариус внес запись про прекращение ипотеки, обтяження ипотекой осталось. 2018г по суду собственность Вектор Плюс скасована. 

Для восстановления записи про ипотеку надо:

-решение суда про поновлення записи про ипотеку

-решение суда про скасування решения нотариуса про прекращение ипотеки

-или просто решение Вектор Плюс про поновлення ипотеки и согласно него нотариус (регистратор) помещает запись про ипотеку в реестр

Какие Ваши мнения?

Что-то я не понял тоже... Вы для Векторов стараетесь...? Вы вроде не по адресу обратились... тут не рейдерство, а антирейдерство... а Вам нужно рейдерство...

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

помочь я совершенно им не хочу...

через суд пытался признать ипотеку припиненной в связи с регистрацией права собственности Вектором, но суд отказал в связи с тем что права собственности за Вектором было скасовано.

В реестре записи про ипотеку нет (согласно решению вектора ипотека была прекращена), но обтяження осталось. Подавал в суд и админ и гражданский про снятие обтяження - минус. Право собственности скасовано, предлога признать ипотеку прекращенной нет.

Вектор молчит, у меня где то тупик. Сижу изучаю судебную практику ВС - припинення ипотеки.

Любое движение вектора может быть только после внесения записи про ипотеку в реестр. Если это только по решению суда поновлення ипотеки или скасування записи про припинення ипотеки то 2015 - 2020 гг пропущена позовна давность. Хочу для себя знать как в перспективе защищаться если не найду способа прекратить ипотеку

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 804/8836/17
      Провадження № 11-1165апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-інвест» до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова Костянтина Віталійовича, Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», про визнання протиправним та скасування рішення, у якій Товариством
      з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» подано касаційну
      скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від
      19 березня 2018 року (суддя Єфанова О. В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року (судді Панченко О. М., Чередниченко В. Є., Іванов С. М.),
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-інвест» (далі - ТОВ «АТБ-інвест») звернулось до суду з позовом до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В., Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (далі - ТОВ «ФК «Поліс»), про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 грудня 2017 року за індексним номером 38745022.
      2. Позов мотивовано тим, що реєстратором на порушення норм чинного законодавства було прийнято оскаржуване рішення, відповідно до якого зі спеціального розділу було перенесено запис про іпотеку № 12282760 в розділ про зареєстрований за ТОВ «АТБ-інвест» об`єкт нерухомого майна - групу нежитлових приміщень. Спірне рішення порушує права позивача як власника нежитлових приміщень, оскільки вони ніколи не були та не можуть бути предметом вищевказаного договору іпотеки. Вказані обставини також підтверджуються рішенням Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 910/12375/13, яке набрало законної сили.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 19 березня 2018 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення Державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 38745022 від 15 грудня 2017 року.
      4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 липня 2018 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року залишив без змін.
      5. Судові рішення мотивовано тим, що відповідач оскаржуваним рішенням протиправно наклав обтяження на нерухоме майно позивача на підставі договору іпотеки, предметом якого є інше майно, ніж майно, що перебуває у власності позивача, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 910/12375/13.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ТОВ «ФК «Поліс» подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права, адже фактично предметом спору у цій справі є оспорювання позивачем майнових прав третьої особи як іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, тому спір не може бути вирішено за правилами адміністративного судочинства.
      Рух касаційної скарги
      7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 серпня 2018 року відкрив провадження у цій справі, ухвалою від 25 вересня 2018 року призначив її до розгляду.
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 вересня 2018 року справу за позовом ТОВ «АТБ-інвест» до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В., Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», третя особа - ТОВ «ФК «Поліс», про визнання протиправним та скасування рішення передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 жовтня 2018 року прийняла вказану справу та призначила її до свого розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
      Позиція інших учасників справи
      10. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити та залишити в силі рішення судів першої й апеляційної інстанцій, вважаючи їх законними і обґрунтованими, оскільки спір про право вже вирішено у господарській справі, відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень діяв як суб`єкт владних повноважень, а отже, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Установлені судами обставини справи
      11. Суди установили, що 04 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ВАТ «ВТБ Банк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» (далі - ТОВ «Укрбізнесвіза») укладено генеральну угоду № 96/08, за умовами якої загальний розмір заборгованості боржника за наданими в межах цієї угоди кредитами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 10 000 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату настання кредиту. Термін дії угоди визначений сторонами до 02 лютого 2018 року.
      12. Відповідно до генеральної угоди 04 серпня 2008 року сторонами було укладено кредитний договір № 03.144-96/08-СК, згідно з умовами якого позичальникові було надано кредит у сумі 7 575 000,00 грн зі сплатою 16 % річних зі строком користування по 02 лютого 2018 року.
      13. Між ТОВ «ФК «Поліс» та ТОВ «Укрбізнесвіза» 04 лютого 2008 року укладено іпотечний договір № 03.144-96/08-ДІ, відповідно до умов якого іпотекодавець для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов`язань перед банком за генеральною угодою від 04 лютого 2008 року № 96/08 та договорами, що укладені та/або будуть укладені на її підставі, передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме нежилі приміщення (літ. «А») з № 1 по № 18 (групи приміщень № 127), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, загальною площею 714,90 кв. м, які належать йому на праві приватної власності і на які відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
      14. ТОВ «Укрбізнесвіза» проведено будівельні роботи, за результатами яких замість колишньої групи приміщень № 127 (з № 1 по № 18) загальною площею 714,9 кв. м створено групи приміщень № 127 площею 429,5 кв. м, № 131 площею 463,9 кв. м, № 132 площею 361,6 кв. м, всього загальною площею 1255,00 кв. м.
      15. Фастівський міськрайонний суд Київської області рішенням від 16 жовтня 2008 року у справі №2-2116/2008 за ТОВ «Укрбізнесвіза» визнав право власності на: групу приміщень № 127 загальною площею 429,5 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна; групу приміщень № 131 загальною площею 463,9 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна; групу приміщень № 132 загальною площею 361,6 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна, що розташовані за адресою: Київ, вул. Щербакова, 53 (літера «А»).
      16. Між ТОВ «Укрбізнесвіза» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акрополіс Реаліті Груп» (далі - ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп») 15 квітня 2009 року укладено договір купівлі-продажу групи приміщень, відповідно до умов якого ТОВ «Укрбізнесвіза» продало ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» групу приміщень № 131 (літера «А») загальною площею 463,90 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, право власності на яку належить продавцю на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2008 року у справі № 2-2116/2008 та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 20 листопада 2008 року, запис у реєстровій книзі Д31П-80 №1496-П. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Позняковою С. В. 15 квітня 2009 року та зареєстровано в реєстрі за номером 882.
      17. Також між ТОВ «Укрбізнесвіза» та ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» 15 квітня 2009 року укладено договір купівлі-продажу групи приміщень, відповідно до умов якого ТОВ «Укрбізнесвіза» продало ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» групу приміщень № 132 (літера «А») загальною площею 361,60 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, право власності на які належить продавцю на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2008 року у справі № 2-2116/2008 та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 20 листопада 2008 року, запис у реєстровій книзі Д31П-80 № 1496-П. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Позняковою С. В. 15 квітня 2009 року та зареєстровано в реєстрі за номером 879.
      18. Між ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» та ТОВ «АТБ-інвест» 21 липня 2009 року укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов яких ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» продало позивачу нерухоме майно (в тому числі з інженерними мережами і комунікаціями): групу приміщень №131 (літ. «А»), загальною площею 463,90 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, які належать продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу групи приміщень, посвідченого 15 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В., та зареєстроване в реєстрі за № 882; групу приміщень № 132 (літ. А), загальною площею 361,60 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, які належать продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу групи приміщень, посвідченого 15 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 879.
      19. Позивачем у 2011 році проведено реконструкцію цих приміщень загальною площею 825,5 кв.м, за результатами якої 29 грудня 2012 року ТОВ «АТБ-інвест» на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва від 29 грудня 2012 року №1374-В отримано свідоцтво про право власності.
      20. Разом з тим рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року у справі № 22ц-4615/2011 скасовано рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2008 року у справі № 2-2116/2008 у частині визнання за ТОВ «Укрбізнесвіза» права власності на нерухоме майно, а саме на: групу приміщень № 127 загальною площею 429,5 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна; групу приміщень № 131 загальною площею 463,9 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна; групу приміщень № 132 загальною площею 361,6 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна за адресою: Київ, вул. Щербакова, 53 (літера «А»).
      21. Господарський суд міста Києва рішенням від 09 лютого 2010 року у справі № 4/45 встановив факт наявності заборгованості ТОВ «Укрбізнесвіза» перед ПАТ «ВТБ Банк» у розмірі 8 501 312,76 грн за кредитним договором № 03.144-96/08-СК від 04 лютого 2008 року, укладеним у межах генеральної угоди № 96/8 від 04 лютого 2008 року.
      22. Господарський суд міста Києва ухвалою від 20 грудня 2012 року визнав ПАТ «ВТБ Банк» кредитором ТОВ «Укрбізнесвіза» на суму 10 654 510,14 грн, в тому числі заборгованість за кредитним договором № 03.144-96/08-СК від 04 лютого 2008 року, укладеним у межах генеральної угоди від 04 лютого 2008 року № 96/8, що встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 09 лютого 2010 року у справі № 4/45. Грошові вимоги ПАТ «ВТБ Банк» віднесено до першої черги задоволення.
      23. Між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» 18 листопада 2015 року укладено договір про відступлення права вимоги № 21МБ, відповідно до умов якого первісний кредитор (ПАТ «ВТБ Банк») передає (відступає) новому кредитору (ТОВ «ФК «Поліс») свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, у порядку та строки, встановлені цим договором. У подальшому сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору відступлення права вимоги.
      24. Первісним кредитором та новим кредитором 27 листопада 2015 року підписано Акт приймання-передачі документації до додаткової угоди № 1 до договору відступлення, відповідно до якого ТОВ «Укрбізнесвіза» є боржником за генеральною угодою від 04 лютого 2008 року № 96/08, кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 03.114-96/08-СК, іпотечним договором від 04 лютого 2008 року № 03.144-96/08-ДІ.
      25. Державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюковим К. В. 15 грудня 2017 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за індексним номером 38745022, відповідно до якого зі спеціального розділу було перенесено запис про іпотеку за №12282760 в розділ про зареєстрований за ТОВ «АТБ-інвест» об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 59001280000, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Данила Щербаківського (колишня назва - вул. Щербакова), 53.
      26. Підставою для прийняття відповідачем цього рішення був договір іпотеки від 04 лютого 2008 року № 233, видавник - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., предметом якого була група нежитлових приміщень № 127 (приміщення з № 1 по № 18) загальною площею 714,90 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, буд. 53.
      27. Вважаючи рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 грудня 2017 року за індексним номером 38745022 протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
      28. При цьому рішенням Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 910/12375/13, яке на момент розгляду справи судами є чинним, встановлено, що на момент придбання Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЦІНВЕС-2» та ТОВ «АТБ-інвест» групи нежилих приміщень №131, 132, 133 ці приміщення не були предметом іпотеки; за даними з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, отриманими на момент укладення відповідних договорів купівлі-продажу, відчужуване нерухоме майно не знаходилося в заставі (іпотеці), під арештом, жодних заборон щодо відчуження цього нерухомого майна не було. Отже, групи приміщень №131, 132, 133, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53 (літ. «А»), не мають відношення до предмета іпотеки.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
      29. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      30. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      31. Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
      32. Положеннями пункту 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      33. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      34. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      35. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      36. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      37. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      38. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      39. З огляду на викладене, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо перенесення запису про іпотеку за № 12282760 у розділ про зареєстрований за ТОВ «АТБ-інвест» об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою.
      40. Також Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто реєстраційні дії були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, здійснено державним реєстратором державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням чи порушенням вимог законодавства.
      41. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на правову позицію, викладену, зокрема, в її постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, від 16 січня 2019 року у справі № 823/692/17 та інших, відповідно до якої спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та з огляду на суб`єктний склад має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
      42. Оскільки звернення позивача до суду з цим позовом покликане необхідністю захисту його прав не у сфері публічно-правових відносин, а його майнових прав, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим і з огляду на суб`єктний склад сторін має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
      43. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 13 липня 2020 року Господарський суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 910/9805/20, якою відмовив у прийнятті позовної заяви ТОВ «АТБ-інвест» до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В., Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», ТОВ «ФК «Поліс» про зобов`язання утриматися від вчинення реєстраційних дій щодо перенесення запису про іпотеку № 12282760 за договором іпотеки від 04 лютого 2008 року нежитлових приміщень загальною площею 714,9 кв. м у розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстрований за цим товариством об`єкт нерухомого майна загальною площею 789,8 кв. м на вул. Щербаківського, 53 у м. Києві, оскільки вважав, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного, а не господарського судочинства.
      44. Як указує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, пункт 230).
      45. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      46. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38 - 40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (Andriyevska v. Ukraine, заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine, заява № 52013/08), у якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122 - 125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (Shestopalova v. Ukraine, заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      47. Отже, постановлення Господарським судом міста Києва ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, обґрунтованої тим, що цей спір не належить розглядати в порядку господарського судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      48. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила позивачу перешкоди у реалізації права на судовий захист і з огляду на наведену вище аргументацію дійшла висновку, що розгляд цього спору має завершитись за правилами адміністративного судочинства.
      49. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, постановляючи оскаржувані рішення, суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши, що спір про право власності на нежитлові приміщення на момент вчинення реєстратором оскаржуваних дій був вирішений судом господарської юрисдикції у межах справи № 910/12375/13 та оскаржуваним рішенням відповідача накладено обтяження на нерухоме майно позивача на підставі договору іпотеки, предметом якого є інше майно, ніж майно, що перебуває у власності позивача, обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позовних вимог.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      50. Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційноїінстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      51. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      52. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      53. За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      54. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      55. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» залишити без задоволення.
      2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 91680855
       
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      02 вересня 2020 року
      м. Київ
      справа № 755/18777/18
      провадження № 61-13687св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів : Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
      Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - державний реєстратор Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко Ірина Олександрівна,
      третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення.
      Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 2005 року між ним та Акціонерним комерційним інвестиційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладений кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 74 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних строком до 26 липня 2012 року. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за договором сторонами укладено договір іпотеки, за яким позивач передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
      Зазначав , що у листопаді 2018 року йому стало відомо про те, що 08 жовтня 2018 року державним реєстратором Хоменко І. О. прийняте рішення про державну реєстрацію права власності на цю квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Вважав , що таке рішення прийняте державним реєстратором безпідставно, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними дії державного реєстратора та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
      Визнано дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Києва Хоменко І. О. щодо проведення 08 жовтня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Києва Хоменко І. О., індексний номер: 43406038 від 08 жовтня 2018 року, згідно з яким 08 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 28353914 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1662930380000, за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки, серія та номер: 014-695-ЗП, посвідченого 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Рішення районного суду мотивовано тим, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» відбулась із порушенням положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки між банком та ОСОБА _1 договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу представника АТ «Укрсоцбанк» - Плачинди К. О. задоволено частково.
      Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., третя особа - ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання протиправним та скасування рішення задоволено.
      Визнано дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О. щодо проведення 08 жовтня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., індексний номер 43406038 від 08 жовтня 2018 року, згідно з яким 08 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 28353914 про державну реєстрацію права влансоті на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1662930380000, за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки, серія та номер: 014-695-ЗП, посвідченого 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що іпотечний договір укладений між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м та у якій зареєстрований та проживає позивач. Доказів того, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення, у матеріалах справи не міститься, тому позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з інших підстав.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, АТ «Укрсоцбанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою судді Верховного Суду від 16 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
      У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2019 року касаційне провадження у цій справі зупинено.
      Ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року касаційне провадження у цій справі поновлено у зв`язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадження у справі було зупинено, відпали.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на необхідність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя є помилковим, оскільки застереження про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками.
      Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Підписуючи договір іпотеки, ОСОБА_1 засвідчив, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки.
      Отже, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
      Таким чином, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, ПАТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на предмет іпотеки у добровільному порядку, за згодою позивача, на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі, а отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно прийняте відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані.
      Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
      У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судом апеляційної інстанції правомірно було встановлено, що право власності на квартиру набуто ПАТ «Укрсоцбанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження майна.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами 27 липня 2005 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 014-695-КП, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 74 000,00 дол. США, зі сплатою 12,5 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості до кредиту 26 липня 2012 року (а.с. 8-14).
      Також 27 липня 2005 року на забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 014-695-ЗП, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В. за реєстровим № 1732, за умовами якого на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 27 липня 2005 року № 014-695-КП ОСОБА_1 передано банку придбане за кредитні кошти нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА _1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності, виданого 05 травня 2004 року Головним управлінням житлового забезпечення від 22 квітня 2004 року № 746-С/КІ, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 07 травня 2004 року за номером № 43999 (а.с. 15-18).
      Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору іпотеки від 27 липня 2005 року, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Відповідно до пункту 4.5 договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга АТ «Укрсоцбанк» задоволенню не підлягає.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
      Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
      У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
      Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно ізЗаконом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Судом встановлено, що у пункті 4.5.3 договору іпотеки ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» погодили право іпотекодержателя на задоволення його вимог шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки.
      Ураховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що у іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що рішення державним реєстратором було прийняте з порушенням вказаних вимог чинного законодавства, оскільки від ПАТ «Укрсоцбанк» до нього вимога про усунення порушень не надходила.
      Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 18 березня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» направляло повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Повідомлення отримане ОСОБА_1 26 квітня 2018 року.
      07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
      Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» уведено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
      Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 з інших підстав, вказані вимоги закону врахував, та, встановивши що в іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя,дійшов правильного висновку про те, що іпотечний договір, укладений між позивачем та АТ «Укрсоцбанк», для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м та у якій зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_1 . Доказів того, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення матеріали справи не містять, а отже, не може бути примусово стягнута спірна квартира АДРЕСА _1 , з урахуванням норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору про іпотечний кредит від 27 липня 2005 року, укладеного в іноземній валюті.
      Отже , у державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк».
      Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).
      З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги АТ «Укрсоцбанк» про те, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, АТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на предмет іпотеки у добровільному порядку, за згодою позивача, на підставі застереження, передбаченого сторонами в іпотечному договорі, а отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, прийняте відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані, є безпідставними.
      Вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції правильно застосував наведені норми матеріального права, надав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
      Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, оскільки по суті стосуються незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Р. А. Лідовець
      Ю. В. Черняк
      Джерело: ЄДРСР 91466217
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110
      факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
      Унікальний номер справи № 759/22880/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4859/2020
      Головуючий у суді першої інстанції - Марко Я.Р.
      Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі:
      суддя-доповідач Нежура В.А.
      судді Коцюрба О.П., Сержанюк А.С.,
      секретар Шебуєв Д.А.,
      розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенка Ігоря Миколайовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправними та скасування рішення,
      В С Т А Н О В И В:
      У грудні 2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДР КП «Реєстраційне бюро» Тарасенка І.М., ТОВ «Кредитні Ініціативи» про визнання протиправними та скасування рішення (а.с. 2-11).
      24.12.2019 представник позивача звернувся до суду з заявою про забезпечення позову та просив суд накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 348245180000.
      В обґрунтування поданої заяви зазначав, що 17.08.2006 між ОСОБА_2 та ПКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено кредитний договір № 2706/08/06/88/339, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 90 000,00 дол. США, строком до 17.08.2012, включно. В той же день було укладено договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_2 . Згодом стало відомо, що право вимоги за даним кредитним договором перейшло до ТОВ «Кредитні Ініціативи» та 19.09.2019 державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Тарасенком М.І. було здійснено реєстрацію права власності на зазначену вище квартиру за ТОВ «Кредитні Ініціативи». Представник позивача вважав, що перехід права власності на належне ОСОБА_2 майно, відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, а порушені права позивача підлягають захисту у судовому порядку (а.с. 35-37).
      Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.12.2019 заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 43-44).
      Не погоджуючись з ухвалою суду, ТОВ «Кредитні Ініціативи» оскаржило її в апеляційному порядку, в які посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
      Зазначає, що ухвала про забезпечення позову покликана не на забезпечення майнових інтересів учасників справи, а на створення умов, при яких буде виконано рішення суду та не виникне підстав, які призведуть до не можливості чи утруднення його виконання. Також вказує, що позивачем не додано жодного документа, який би підтверджував існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Судом в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали не надано оцінки жодному доводу, не наведено конкретних підстав, з яких вбачається наявність необхідності вжиття заході забезпечення позову (а.с. 47-50зв.).
      20.02.2020 представником позивача - ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що перехід права власності на належний позивачу предмет іпотеки відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку. Зазначає, що у поданій заяві про забезпечення позову, наголошувалося, що у разі не задоволення судом заяви про забезпечення позову, ТОВ «Кредитні Ініціативи» або інші особи, на яких ТОВ «Кредитні Ініціативи» в подальшому може перереєструвати право власності на квартиру, матимуть можливість і надалі порушувати майнові права позивача та права родичів позивача в частині користування квартирою (а.с. 65-67зв.).
      В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 заперечували проти поданої апеляційної скарги та просили її відхилити.
      Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
      Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
      В статті 149 ЦПК України передбачено забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
      Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
      Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2006 між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено кредитний договір №2706/08/06/88-339, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 90 000,00 дол. США строком до 17.08.2012 включно.
      17.08.2006 між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено договір іпотеки (а.с. 14-15).
      Відповідно до договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно - трикімнатна квартира АДРЕСА_3 .
      Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру.
      Згодом стало відомо, що право вимоги за вищевказаними кредитним договором та договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кредитні Ініціативи».
      19.09.2019 державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Тарасенком І.М. було здійснено реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні Ініціативи», а саме на вищевказану трикімнатну квартиру, підставою чому стало відповідне рішення №48754095 від 19.09.2019.
      Відповідно до п. 12 іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: 12.1. - за рішенням суду; 12.2. - у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 12.3. - згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя укладеного шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пунктах 12.3.1. та 12.3.2. цього договору.
      Відповідно до пунктів 12.3 та 12.3.1. іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
      Згідно із частинами 1 та 2 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Разом з тим, слід зазначити, що під час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні Ініціативи» договору про добровільну передачу оскаржуваної квартири у власність ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено не було, а ОСОБА_1 як іпотекодавець не надавав своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.
      За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.
      Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не застосовано заходи зустрічного забезпечення, колегія суддів не бере до уваги. Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, визначених ч. 3 ст.154 ЦПК України.
      Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними, висновків суду не спростовують та на законність і обґрунтованість постановленої ухвали не впливають. При апеляційному розгляді справи порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування ухвали, в справі не виявлено.
      Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду без змін.
      Прохання відповідача про стягнення судових витрат за розгляд даної апеляційної скарги є передчасним, оскільки розподіл судових витрат проводиться судом першої інстанції після завершення розгляду справи по суті та відповідно до задоволених позовних вимог згідно ст. 141 ЦПК України.
      Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - залишити без задоволення.
      Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенка Ігоря Миколайовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправними та скасування рішення - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
      Повний текст постанови складений 19 червня 2020 року.
      Суддя-доповідач В.А. Нежура
      Судді О.П. Коцюрба
      А.С. Сержанюк
      Джерело: ЄДРСР 90020632
    • By ANTIRAID
      Справа № 753/13205/18 Головуючий в суді І інстанції Лужецька О.Р.
      Провадження № 22ц-824/5030/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 червня 2020 року м. Київ
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
      головуючого Мельника Я.С.,
      суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,
      за участі секретаря Гановської А.М.,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення,
      ВСТАНОВИВ:
      У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
      У подальшому представник ТОВ «Перший інвестиційний клуб» звернувся до місцевого суду із заявою, в якій просив скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті на підставі ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2018 року, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо передачі права користування цією квартирою, права проникнення до неї, проведення ремонтних робіт, реконструкції, перепланування та інших дій по відношенню до цієї квартири, посилаючись на те, що позивачкою не було надано належних доказів щодо наявності наміру відповідача відчужити спірну квартиру, та про те, що відповідачем здійснюються дії, направлені на позбавлення позивачки права власності на квартиру або права користування нею.
      Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року відмовлено у задоволенні цієї заяви про скасування заходів забезпечення позову.
      Не погоджуючись із ухвалою, представник ТОВ «Перший інвестиційний клуб» подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову про скасування заходів забезпечення позову, посилаючись порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування судом усіх обставин справи.
      У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає зокрема про те, що місцевим судом не було враховано практики Верховного Суду з питань забезпечення позову, а також не взято до уваги, що позивачкою не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності обставин загрози відчуження спірної квартири чи позбавлення позивачки права власності чи користування цим житлом, через що вважає висновок місцевого суду про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову необґрунтованим.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
      Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Постановляючи ухвалу про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника є необґрунтованими, оскільки вжиті заходи забезпечення позову до вирішення спору по суті не призводять до обмеження прав відповідача, а слугують лише заходом запобігання можливих порушень прав позивача.
      Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
      Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Перший інвестиційний клуб», в якому просила визнати протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності на квартиру та визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Перший інвестиційний клуб».
      Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2019 року вжито заходів забезпечення позову, накладено арешт на спірну квартиру, заборонено будь-яким третім особам вчиняти будь-які дії щодо передачі права користування нею, проникнення, проведення ремонтних робіт, перепланувань, здачі в оренду, найм тощо.
      Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд скасовує вжиті заходи забезпечення позову, в тому випадку, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися обставини, що зумовили його застосування.
      Відповідно до ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.
      Відповідно до ст.ст. 2, 13 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали місцевого суду у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявник ТОВ «Перший інвестиційний клуб» не навів належних доказів того, чим саме порушуються його права цими заходами забезпечення позову у вигляді арешту на квартиру, а також обставин щодо порушення прав ТОВ «Перший інвестиційний клуб» вжитими заходами забезпечення позову у справі також не встановлено, при цьому між сторонами наявний спір щодо права власності на квартиру, і обставини, що зумовили застосування цих заходів, не змінилися, тому місцевий суд постановив обґрунтовану ухвалу про відмову у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову.
      Посилання апелянта на те, що заявником не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а його доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, крім того заходи забезпечення позову є тимчасовими і призначені для належного захисту усіх учасників у конкретній справі, тому не спростовують обґрунтованості вжитих заходів забезпечення позову і не можуть бути належною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
      Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, апеляційна скарга не містить.
      Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.
      Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
      ПОСТАНОВИВ:
      Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Судді:
      Джерело: ЄДРСР 89871918
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 644/3116/18
      Провадження № 14-45цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н. П.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року (у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.)
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності,
      ВСТАНОВИЛА :
      У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк»), приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. про витребування належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння АТ «КБ «Приватбанк»; визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за банком; поновлення його права власності на вказану квартиру шляхом скасування відповідного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відновлення запису про реєстрацію права власності на квартиру за ним.
      На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 23 квітня 2008 року між ним та АТ «КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № HAE2GK01270156, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 21 тис. доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1 , а на забезпечення виконання кредитного договору того самого дня було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира.
      Вказував, що до кінця 2014 року він виконував свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, але потім у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем перестав сплачувати щомісячні платежі.
      У листопаді 2016 року він дізнався, що право власності на його квартиру 28 жовтня 2016 року було зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А. В. за банком на підставі статті 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV).
      Вважав, що при здійсненні державної реєстрації переходу права власності на квартиру було порушено вимоги законів України «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень» та «Про іпотеку».
      Позивач також зазначав, що приватним нотаріусом не враховано положення Закону України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), оскільки кредит є споживчим, а тому примусове відчуження квартири без його на те згоди є незаконним.
      Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони в застереженні, що міститься в договорі іпотеки, передбачили передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, що відповідно до статті 37 Закону № 898-IV є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно; приватний нотаріус Бакумова А. В. діяла в межах вимог закону.
      Також суд першої інстанції вказав, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом № 1304-VII, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно. Квартира після реєстрації права власності на неї за банком фактично знаходиться у володінні та користуванні позивача.
      Постановою Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким його позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. № 32221794 від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «КБ «Приватбанк». Поновлено право власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру. Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності № 17278893 від 28 жовтня 2016 року про реєстрацію за АТ «КБ «Приватбанк» права власності на спірну квартиру, здійсненої на підставі договору іпотеки № 3985, посвідченого 29 липня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. Відновлено в реєстрі запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачем на підставі договору купівлі-продажу № 1484 від 23 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. У задоволенні позову про витребування спірної квартири з володіння АТ «КБ «Приватбанк» відмовлено.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 1304-VII, який передбачає тимчасову заборону на примусове звернення стягнення на нерухоме майно, але вимоги закону залишились поза увагою нотаріуса.
      Судом враховано, що квартиру було передано в іпотеку банку в рахунок забезпечення споживчого кредиту в розмірі 21 тис. доларів США для придбання нерухомості у вигляді цієї самої квартири, площа якої становить 37,1 кв. м, квартира використовується ОСОБА_1 як постійне місце проживання.
      У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ «КБ «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що банк направляв позивачу рекомендованим листом повідомлення-вимогу про порушення зобов`язань за кредитним договором та наслідки в разі невиконання такої вимоги. Однак вказана вимога була проігнорована, а основне зобов`язання залишилося невиконаним.
      Вказує, що дія Закону № 1304-VII стосується виключно стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, цей Закон не регулює порядку вчинення реєстраційних дій державним реєстратором та не може бути правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії, а також відмови у державній реєстрації. Таким чином, дії банку були правомірними, а положення Закону № 1304-VII не підлягає застосуванню до цих правовідносин.
      Також банк посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17), від 21 листопада 2018 року у справі № 640/17931/16-ц (провадження № 61-33342св18), від 28 лютого 2018 року у справі № 727/100801/815-ц (провадження № 61-2394св18).
      Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 24 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини четвертої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
      Згідно із частиною п`ятою цієї ж статті суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 березня 2020 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), а також оскільки справа містить виключну правову проблему, яка полягає у формуванні єдиної судової практики застосування положень Закону № 1304-VII у спорах щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
      Ухвалу мотивувала тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що приватний нотаріус вчинила протиправні дії, зареєструвавши квартиру за банком, порушивши положення Закону № 1304-VII, не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), яка розглядала цю справу у зв`язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції норм права у подібних правовідносинах. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згодуна яке надано іпотекодавцем.
      Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у справі за аналогічних фактичних обставин,застосованих норм права й подібних правовідносинах дійшла протилежних висновків у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), яка була внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 19 грудня 2019 року, тобто після ухвалення судового рішення Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
      У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на спірні правовідносини поширюється дія підпункту 1 пункту 1 статті першої Закону № 1304-VII.
      Зробивши певний аналіз норм матеріального права і судової практики, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеногоу вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року.
      Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що різний підхід до вирішення аналогічних справ за подібних правовідносин одночасно об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду і Великою Палатою Верховного Суду не може сприятидинамічному розвитку судової практики та забезпечити розумну передбачуваність судових рішень.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року справу прийнято до розгляду.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Суди встановили, що 23 квітня 2008 року між АТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № HAE2GK01270156, за умовами якого банк надав позивачу кредит у розмірі 21 тис. доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1 , на строк до 20 квітня 2018 року, а останній зобов`язався щомісяця згідно з графіком погашення кредиту сплачувати на рахунок банку відповідні кошти. На забезпечення виконання кредитного договору того самого дня між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира.
      Згідно пункту 27 цього договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором банку може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.
      ОСОБА_1 не виконував належним чином свої зобов`язання за договором кредиту, у зв`язку з чим банк листом від 21 вересня 2016 року повідомив його про звернення стягнення на квартиру шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
      28 жовтня 2016 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бакумова А. В. зареєструвала право власності на спірну квартиру за банком на підставі застереження, що міститься в договорі іпотеки відповідно до статті 37 Закону № 898-IV.
      Відповідно до статті 1 цього Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
      За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      У цьому випадку умовами іпотечного договору від 23 квітня 2008 року, зокрема підпунктом 16.7.1 пункту 16.7 договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пунктом 22 цього договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані.
      Згідно з пунктом 22 договору іпотеки, який кореспондується зі статтею 35 Закону № 898-IV, у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
      З наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивачу ОСОБА_1 було направлено повідомлення про усунення порушень від 21 вересня 2016 року № oE.HA.0.0.0.0/17-2679.
      07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
      Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
      З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Судупогоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.
      Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк».
      Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цього висновку відсутні.
      Наведені в касаційній скарзі доводи щодо безумовного права іподекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки виходячи зі змісту договору іпотеки незалежно від претензій іпотекодавця, оскільки рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене лише у випадку доведеності факту повного виконання своїх зобов`язань боржником за кредитним договором, спростовуються вищезазначеними вимогами закону.
      Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ним фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанову Харківського апеляційного суду слід залишити без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
      Постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Н. П. Лященко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89903954