Считаете Вы решение законным и справедливым?  

7 голосов

  1. 1. Считаете Вы решение законным?

    • Да
      7
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете Вы решение справедливым?

    • Да
      7
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Спасибо за полезную информацию.

Но все таки интересно, что в таких случаях будет происходить с делами в судах.

У меня пока, к сожалению, нет ответа.

 

Нужно готовить отдельный иск о том, что Фактор утратил свою дееспособность и не может выступать стороной по договору факторинга с момента лишения его статуса фин установи и исключения из реестра. Какие еще идеи?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Нужно готовить отдельный иск о том, что Фактор утратил свою дееспособность и не может выступать стороной по договору факторинга с момента лишения его статуса фин установи и исключения из реестра. Какие еще идеи?

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

 

Какой способ защиты будем использовать?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

 

Какой способ защиты будем использовать?

 

 

Наверное, "інший спосіб"... :)  Ну не "лезет" здесь така підстава, як втрата статусу фін. установи. К моему глубокому сожалению B)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Наверное, "інший спосіб"... :)  Ну не "лезет" здесь така підстава, як втрата статусу фін. установи. К моему глубокому сожалению B)

Інший спосіб должен быть предусмотрен законом или договором, к сожалению.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

А если например какая то кредитная спилка тоже лишилась лицензии, то это тоже препятствует им взыскать задолженность...?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

 

Какой способ защиты будем использовать?

 

 

 

Если креативно:

 

  1.  припинення правовідношення; припинення дії, яка порушує право:  Припинення звернення стягнення на предмет іпотеки чи стягнення заборгованості за кредитним договором Факторингом , який втратив право вимоги за договором факторингу. Фактор вже не Фактор та не фінансова установа. Порушення права власносності іпотекодавця стороною, що не може бути Фактором за договором факторингу. Втрата процесуальної діїздатності.
  2. зміна правовідношення; між особою 1 та Фактором
  3. визнання правочину факторинга недійсним, в частині порушення права на власність особи 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

 

Если креативно:

 

  1.  припинення правовідношення; припинення дії, яка порушує право:  Припинення звернення стягнення на предмет іпотеки чи стягнення заборгованості за кредитним договором Факторингом , який втратив право вимоги за договором факторингу. Фактор вже не Фактор та не фінансова установа. Порушення права власносності іпотекодавця стороною, що не може бути Фактором за договором факторингу. Втрата процесуальної діїздатності.
  2. зміна правовідношення; між особою 1 та Фактором
  3. визнання правочину факторинга недійсним, в частині порушення права на власність особи 1

 

3. что-то совсем непонятное.

право требования по договору ипотеки приобретается согласно договора об уступке прав по договорам обеспечения.

 

1. тоже непонятно, как в таком случае правильно сформулировать требование.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

А если например какая то кредитная спилка тоже лишилась лицензии, то это тоже препятствует им взыскать задолженность...?

да, вроде даже практика такая была, но точно говорить не буду.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

3. что-то совсем непонятное.

право требования по договору ипотеки приобретается согласно договора об уступке прав по договорам обеспечения.

 

1. тоже непонятно, как в таком случае правильно сформулировать требование.

 

а договор факторинга в котором ссылка на договор комиссии, а потом факторинг в суд носит договор переуступки прав требования, в котором ссылка на договор факторинга - это понятно? А судьям, ничего, все годится :) 

 

Надо креативно сформуливать правильное требование и прикрепить основания ст. 16

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

да, вроде даже практика такая была, но точно говорить не буду.

 

Вот бы мне сейчас глянуть на неё, а то очень надо, суд на следующей неделе...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вот бы мне сейчас глянуть на неё, а то очень надо, суд на следующей неделе...

Практика Верховного суду України

З огляду правових позицій Верховного суду України, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковими, слід звернути увагу на постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15, де зазначено, що відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про кредитні спілки», кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 21 цього Закону визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини 1 цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої Законом, не допускається.

Отже, кредитна спілка як кредитодавець, з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження Законом не передбачені.

 

Это не то, к сожалению.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это не то, к сожалению.

 

Жаль... Мне надо то...)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

А якшо  розглянути варіант - "Припинення права вимоги"  з боку ОТП Фактринг.....  Там , де  йдуть зараз суди за їх позовами.... Подати  свій позов  про припинення права вимоги, обгрунтовуючи тим, що  на  данний час   ОТП Факторинг  не має  цивільної правоздатності   на  отримання   платежів  за  договором факторингу, тому як не є вже фінансовою установою.  

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

А якшо  розглянути варіант - "Припинення права вимоги"  з боку ОТП Фактринг.....  Там , де  йдуть зараз суди за їх позовами.... Подати  свій позов  про припинення права вимоги, обгрунтовуючи тим, що  на  данний час   ОТП Факторинг  не має  цивільної правоздатності   на  отримання   платежів  за  договором факторингу, тому як не є вже фінансовою установою.  

 

ч. 4 ст. 91 ЦК України: "Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення."

 

Хіба ТОВ "ОТП Факторинг" припинилося як юридична особа ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ч. 4 ст. 91 ЦК України: "Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення."

 

Хіба ТОВ "ОТП Факторинг" припинилося як юридична особа ?

 

Я мала на увазі цивільну правоздатність на  здійснення господарської діяльності певного виду, адже  логічно, якщо  вони вже  не фінустанова, то втратили права  на  діяльність  з факторингу.   Це право припинено.  Логіка в цьому є.   Адже  боржник  може добровільно платити  фактору  ще  років 10, то  що ОТП Факторинг  ще  10 років   буде  здійснювати забороненну діяльність, поки  не  виконає всі  свої договори.   По логіці  , втративши право на факторинг, вони мають  зробити  зворотню переуступку  грошової вимоги   банку і припинити діяльність факторинга.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Я мала на увазі цивільну правоздатність на  здійснення господарської діяльності певного виду, адже  логічно, якщо  вони вже  не фінустанова, то втратили права  на  діяльність  з факторингу.   Це право припинено.  Логіка в цьому є.   Адже  боржник  може добровільно платити  фактору  ще  років 10, то  що ОТП Факторинг  ще  10 років   буде  здійснювати забороненну діяльність, поки  не  виконає всі  свої договори.   По логіці  , втративши право на факторинг, вони мають  зробити  зворотню переуступку  грошової вимоги   банку і припинити діяльність факторинга.

"якщо  вони вже  не фінустанова, то втратили права  на  діяльність  з факторингу" - так ОТП Факи вже не здійснює діяльність з факторингу, відступлення права вимоги від ОТП Банку до ОТП Факу ВЖЕ ВІДБУЛОСЯ.

"ОТП Факторинг  ще  10 років   буде  здійснювати забороненну діяльність, поки  не  виконає всі  свої договори" - які це договори ОТП Фактор буде виконувати ще 10 років ? Хіба він виконує умови договори факторингу ? Давайте розберемо на прикладі: Ви придбали в магазині алкогольний напій, оплатили його вартість, стали власником і почали користуватися ним. А через тиждень продавець припинив дію своєї алко-ліцензії. Невже у такому випадку наслідком для Вас стане заборона споживати напій ? :)  Чи буде правильним вважати, що Ви продовжуєте виконувати умови договору купівлі-продажу алкоголя ? Якщо Ви даєте ствердну відповідь на останнє питання, то з"ясуйте, у чому тоді буде полягати виконання Вами умов договору купівлі-продажу алкоголя :rolleyes:  

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Давайте розберемо на прикладі: Ви придбали в магазині алкогольний напій, оплатили його вартість, стали власником і почали користуватися ним. А через тиждень продавець припинив дію своєї алко-ліцензії. Невже у такому випадку наслідком для Вас стане заборона споживати напій ? :)  Чи буде правильним вважати, що Ви продовжуєте виконувати умови договору купівлі-продажу алкоголя ? Якщо Ви даєте ствердну відповідь на останнє питання, то з"ясуйте, у чому тоді буде полягати виконання Вами умов договору купівлі-продажу алкоголя :rolleyes:  

 

Я не знаю как правильно, но пример немного неуместный, так как в примере договор одноразовый и краткосрочный, а факторинг, это договор более длительного времени, более пролонгированный в пространстве и не финансовая организация уже не может быть фактором, так как они ведь начисления всякие там делают, штрафные санкции, а они этого уже не имеют права делать... 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

"Я не знаю как правильно, но пример немного неуместный, так как в примере договор одноразовый и краткосрочный, а факторинг, это договор более длительного времени, более пролонгированный в пространстве" - чем подтверждается такой вывод ? Можете еще раз проаналзировать текст догов куп-продажу кредитн. портфеля между ОТП Банк и ОТП Факторинг и попробуйте найти подтверждение Вашему выводу ИЛИ можете пойти "методом от обратного" о котором я уже писал : ОТП Факи самостоятельно отказались от статуса фин. установы, неужели сделали это просто для того чтобы упростить жизнь юристам противоположной стороны ? Что мешало ОТП Факам получить новые КВЕДы (передача в аренду и т.д.) оставаясь фин. установой ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

"Я не знаю как правильно, но пример немного неуместный, так как в примере договор одноразовый и краткосрочный, а факторинг, это договор более длительного времени, более пролонгированный в пространстве" - чем подтверждается такой вывод ? Можете еще раз проаналзировать текст догов куп-продажу кредитн. портфеля между ОТП Банк и ОТП Факторинг и попробуйте найти подтверждение Вашему выводу ИЛИ можете пойти "методом от обратного" о котором я уже писал : ОТП Факи самостоятельно отказались от статуса фин. установы, неужели сделали это просто для того чтобы упростить жизнь юристам противоположной стороны ? Что мешало ОТП Факам получить новые КВЕДы (передача в аренду и т.д.) оставаясь фин. установой ?

 

1. отказались так как их сотрудника хлопнули на уклонении от уплаты налогов. Они заплатили штрафы, возможно пришлось платить штрафы далее... Более серьезных последствий я не знаю.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

 Ярослав, я не меньше заинтересован найти "належне обгрунтування та пидставу", но эта... 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ок, давайте посмотрим еще раз с начала. ОТП Факторинг больше не факторинг, а агентство недвижимости по КВЕД. Больше не фин установа.

 

Вопрос: может ли агентство недвижимости выступать фактором по договору факторинга, который был заключен до его исключения из реестра фин установ, но действует до сих пор.

 

Потому что, пунктов в договоре факторинга предостаточно. Как минимум: «Фактор забовязан приймати платежі на користь Кліента» Вот первый момент, может ли агентство недвижимости принимать платежи по кредитному договору в пользу банка? Каким законом это регламентируется? Как называется эта дееспособность?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ч. 4 ст. 91 ЦК України: "Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення."

 

Хіба ТОВ "ОТП Факторинг" припинилося як юридична особа ?

 

а как насчет п.3 ст.91 цк и п.1 ст. 92?

 

Стаття 91. Цивільна правоздатність юридичної особи

1. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

2. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

3. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

4. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

 

Стаття 92. Цивільна дієздатність юридичної особи

1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

3. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

4. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Потому что, пунктов в договоре факторинга предостаточно. Как минимум: «Фактор забовязан приймати платежі на користь Кліента» Вот первый момент, может ли агентство недвижимости принимать платежи по кредитному договору в пользу банка? Каким законом это регламентируется? Как называется эта дееспособность?

 

Какие платежи... Согласно какого договора... Какие начисления... Агентство недвижимости может не являясь финустановой исполнять условия кредитного договора и начислять проценты и пеню и штрафы... Конечно нет... Что за чепуха, да там в договоре факторинга может быть хоть миллион пунктов, то это разве о чём то говорит...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Какие платежи... Согласно какого договора... Какие начисления... Агентство недвижимости может не являясь финустановой исполнять условия кредитного договора и начислять проценты и пеню и штрафы... Конечно нет... Что за чепуха, да там в договоре факторинга может быть хоть миллион пунктов, то это разве о чём то говорит...

 

Интересная мысль:  "по договору факторинга, который был заключен до его исключения из реестра фин установ, но действует до сих пор." , потому, что она подтверждается самим содержанием  Дог куп-продаж кред. портфеля: "«Цей Договір починає діяти в дату набрання чинності та укладений на невизначений строк».

Что касается "«Фактор забовязан приймати платежі на користь Кліента»" - то такого в тексте Договора не нашел... :wacko:

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Интересная мысль:  "по договору факторинга, который был заключен до его исключения из реестра фин установ, но действует до сих пор." , потому, что она подтверждается самим содержанием  Дог куп-продаж кред. портфеля: "«Цей Договір починає діяти в дату набрання чинності та укладений на невизначений строк».

Что касается "«Фактор забовязан приймати платежі на користь Кліента»" - то такого в тексте Договора не нашел... :wacko:

 

А разве может быть срок договора не вызначеным... По моему по этому поводу уже все суды высказались... Договора не могут быть вечными...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 490/5224/14-ц
      Провадження N 14-304цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" (далі - ПАТ "Марфін Банк", банк),
      відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вольга-Україна" (далі - ТОВ "Вольга-Україна"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Марфін Банк"
      на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року, ухвалу цього ж суду від 13 жовтня 2016 року в складі судді Мамаєвої О.В. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 рокув складі колегії суддів Коломієць В.В., Данилової О.О., Шиманської Н.О.
      у цивільній справі за позовом ПАТ "Марфін Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ТОВ "Вольга-Україна" про стягнення заборгованості; за позовом ОСОБА_6 до ПАТ "Марфін Банк" про визнання договору поруки припиненим та
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2014 року ПАТ "Марфін Банк" звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 728 101,64 євро та 8 974 400,46 грн.
      Позов ПАТ "Марфін Банк" мотивовано тим, що 23 березня 2011 року між ним та ТОВ "Вольга-Україна" укладено договір кредиту N 00196/N, на підставі якого позивач надав ТОВ "Вольга-Україна" грошові кошти у вигляді поновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 700 000 євро, а починаючи з 30 вересня 2011 року - з лімітом у розмірі 600 000 євро. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_6 23 березня 2011 року укладено договори поруки N 846, N 847 та N 848 відповідно, згідно з умовами яких відповідачі поручилися перед банком за виконання ТОВ "Вольга-Україна" зобов'язань за кредитним договором від 23 березня 2011 року N 00196/N. За період із 29 березня 2011 року по 20 листопада 2012 року позичальником ТОВ "Вольга-Україна" отримано від банку транші на загальну суму 3 576 380 євро, з яких у період із 01 листопада 2011 року по 16 листопада 2012 року повернуто 2 976 380 євро, непогашеною залишилася сума основного боргу за кредитом у розмірі 600 000 євро.
      У липні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати договір поруки від 23 березня 2011 року, укладений між ним та ПАТ "Марфін Банк", припиненим на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Позов ОСОБА_6 мотивовано тим, що ПАТ "Марфін Банк" звернулося до суду з позовом до нього як поручителя після спливу шестимісячного строку від настання строку виконання основного зобов'язання.
      Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2015 року зазначені позови об'єднано в одне провадження.
      Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "Марфін Банк" відмовлено. Позов ОСОБА_6 задоволено, визнано припиненою поруку за договором поруки від 23 березня 2011 року, укладеним між цим банком та ОСОБА_6
      Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "Вольга-Україна" закрито.
      Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року, з урахуванням ухвали цього суду від 26 січня 2017 року про виправлення описки, рішення та ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року залишено без змін.
      Судові рішення мотивовано тим, що порука ОСОБА_3 та ОСОБА_6 припинилася згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "Вольга-Україна" на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на день ухвалення оскаржуваних судових рішень), суди керувалися тим, що позовні вимоги банку до ТОВ "Вольга-Україна" про стягнення заборгованості за кредитним договором, який укладено між суб'єктами господарювання, не можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства.
      У лютому 2017 року ПАТ "Марфін Банк" звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ "Марфін Банк" задовольнити повністю.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Заявник не погоджується з висновками судів про те, що моментом виникнення зобов'язання є 22 березня 2013 року та що позивач повинен був звернутися з позовом до поручителів у шестимісячний строк від цієї дати до 22 вересня 2013 року, тобто не погоджується ні з визначенням моменту настання строку виконання основного зобов'язання, ні з таким тлумаченням поняття "вимога" у статті 559 ЦК України, та вважає, що ці висновки суперечать положенням статті 555 цього Кодексу. На думку заявника, висновок суду повністю знівелював інститут позовної давності з урахуванням вимог статті 256 ЦК України. Крім того, на переконання заявника, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "Вольга-Україна" є помилковими. Так, вимоги банку до боржника та поручителів пов'язані між собою, випливають з одного правовідношення, їх окремий розгляд неможливий, тому вони підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання (кредитного договору) характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно із частиною першою статті 554 ЦК України відповідає перед кредитором солідарно з позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Крім цього, неможливість окремого розгляду справи щодо стягнення боргу за кредитним договором та договором поруки прямо пов'язана зі складністю визначення суми боргу.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою цього суду від 10 травня 2017 року - справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      18 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Суди встановили, що 23 березня 2011 року ПАТ "Марфін Банк" та ТОВ "Вольга-Україна" уклали кредитний договір N 00196/N, згідно з умовами якого позивач надав останньому грошові кошти у вигляді поновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом заборгованості у сумі 700 000 євро; починаючи з 30 вересня 2011 року ліміт кредитної лінії встановлювався у розмірі 600 000 євро. Банк відкрив позичальнику кредитну лінію на строк із 23 березня 2011 року по 22 березня 2012 року. У пункті 2.5.2 договору передбачено, що за відсутності станом на 21 березня 2012 року порушень позичальником термінів та строків повернення кредиту, та/або окремого траншу, та/або сплати процентів, та/або комісії більш ніж на 90 календарних днів, термін погашення кредиту автоматично продовжується до 22 березня 2013 року. У цьому випадку додаткова угода до цього договору про продовження терміну погашення кредиту не укладається, а банк письмово сповіщає позичальника про продовження терміну погашення кредиту на умовах цього пункту. У пункті 2.5.3 договору передбачено, що за відсутності станом на 20 березня 2013 року порушень позичальником термінів та строків повернення кредиту, термін погашення кредиту за цим договором автоматично продовжується до 21 березня 2014 року (т. 1, а. с. 5?10).
      23 березня 2011 року на забезпечення виконання ТОВ "Вольга-Україна" своїх зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених кредитним договором, ПАТ "Марфін Банк" та ОСОБА_3 уклали договір поруки, відповідно до умов якого остання поручається перед банком за виконання ТОВ "Вольга-Україна" зобов'язань за кредитним договором N 00196/N зі всіма додатковими угодами до нього в повному обсязі (т. 1, а. с. 11, 12).
      Також 23 березня 2011 року на забезпечення виконання ТОВ "Вольга-Україна" своїх зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених кредитним договором, ПАТ "Марфін Банк" та ОСОБА_6 уклали договір поруки, відповідно до умов якого останній поручається перед банком за виконання ТОВ "Вольга-Україна" зобов'язань за кредитним договором N 00196/N зі всіма додатковими угодами до нього в повному обсязі (т. 1, а. с. 13-15).
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 23 березня 2011 року ПАТ "Марфін Банк" і ТОВ "Вольга-Україна" уклали: договір застави обладнання, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Машковою С.М. за реєстровим N 845; договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Машковою С.М. за реєстровим N 843, за яким в іпотеку банку передано нежитловий об'єкт за адресою: АДРЕСА_1; договір застави майнових прав N 055999-СН.
      Також установлено, що свої обов'язки за кредитним договором ТОВ "Вольга-Україна" виконувало неналежним чином. Згідно з наданим банком розрахунком станом на 25 серпня 2015 року заборгованість ТОВ "Вольга-Україна" за кредитним договором склала 728 101,64 євро та 8 974 400,46 грн. з яких: 600 000 євро - заборгованість за кредитом; 128 101,64 євро - заборгованість за відсотками; 8 240 782,50 грн - пеня за неповернення основного боргу; 733 611,37 грн - пеня за несплату відсотків за користування кредитом; 6,94 грн - пеня за несплату комісії (т. 2, а. с. 215?217).
      Висновком судово-економічної експертизи від 29 квітня 2016 року встановлено, що розрахунок заборгованості ТОВ "Вольга-Україна" перед банком частково відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором, а саме: підтверджено правильність розрахунку банком розміру заборгованості за кредитом та відсотками. Документально та розрахунково не підтверджується здійснення позивачем нарахування пені та штрафних санкцій за кредитним договором, у зв'язку з чим висновком експертизи встановлено, що станом на 25 серпня 2015 року заборгованість ТОВ "Вольга-Україна" складає 728 101,64 євро та 5 387 218,97 грн. з яких: 600 000 євро - заборгованість за кредитом (14 958 000 грн); 128 101,64 євро - заборгованість за відсотками (3 193 573,89 грн); 5 387 218,97 грн - пеня (т. 4, а. с. 128-139).
      Перевіряючи законність постановленої судом першої інстанції ухвали про закриття провадження у справі в частині вимог до юридичної особи, яку залишив без змін апеляційний суд, Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Разом з тим у статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства.
      Позивачем ПАТ "Марфін Банк" заявлено вимоги до трьох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є юридична особа - ТОВ "Вольга-Україна", та поручителів, якими виступили фізичні особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_6
      ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
      Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.
      Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
      Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
      Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
      У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів відповідно до договорів поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.
      При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
      Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
      Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.
      Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.
      З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.
      У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      Так, згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
      Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.
      ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
      Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
      Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок місцевого суду, із яким помилково погодився й апеляційний суд, про закриття провадження у справі у частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою.
      Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
      Такий правовий висновок вже висловлений неодноразово Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року N 14-40цс18, 21 березня 2018 року N 14-41цс18, 25 квітня 2018 року N 14-74цс18, а також 20 червня 2018 року N 14-224цс18 і підстав для відступу від такого висновку не вбачається.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Оскільки у справі, що розглядається, суд першої інстанції постановив ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а апеляційний суд на це уваги не звернув та не виправив допущених місцевим судом порушень норм матеріального та процесуального права, то Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника - юридичної особи та направити справу в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Стосовно судових рішень по суті вирішеного спору в частині позовних вимог до поручителів, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
      Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
      Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
      Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
      Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).
      Суди установили, що укладеними між ПАТ "Марфін Банк" та поручителями ОСОБА_3 і ОСОБА_6 договорами поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється. З огляду на це суд правильно вважав, що умова договору поруки (пункт 5.1) про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором з усіма додатковими угодами до нього не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
      Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
      Разом з тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
      Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності не застосовується, тому що право кредитора на пред'явлення вимоги до поручителя та обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов'язання припинилися.
      Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення акцесорного зобов'язання, а отже, й обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов'язанням.
      Строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, й обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
      Оскільки ТОВ "Вольга-Україна" порушило зобов'язання щодо повернення кредиту, то банк скористався наданим йому згідно з пунктом 3.2.8 кредитного договору правом не подовжувати дію кредитної лінії, внаслідок чого відповідно до пункту 2.5.3 кредитного договору позичальник був зобов'язаний погасити існуючу заборгованість до 22 березня 2013 року включно.
      Суд правильно установив, що строк виконання зобов'язання щодо повернення кредитних коштів настав 22 березня 2013 року, таким чином, у банку виникло право пред'явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту з 22 березня 2013 року і протягом наступних шести місяців, але до суду з цим позовом банк звернувся 22 квітня 2014 року, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю вимоги в шестимісячний строк, який закінчився 23 вересня 2013 року, позивач суду не надав.
      Крім того, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12 травня 2015 року у справі N 915/1345/14 за позовом ПАТ "Марфін Банк" до ТОВ "Вольга-Україна" про стягнення штрафів за невиконання умов договорів (т. 2, а. с. 174-176; т. 3, а. с. 89-92) зазначив про дату закінчення дії кредитного договору - 22 березня 2013 року, з чим був обізнаний позивач ПАТ "Марфін Банк".
      Відповідно до вимог статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
      Аналогічне положення міститься й у частині четвертій статті 82 ЦПК України (у редакції, чинній на теперішній час).
      За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителів, а також про задоволення позову поручителя про визнання припиненою поруки за договором поруки від 23 березня 2011 року.
      Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Велика Палата Верховного Судувважає, що оскаржувані рішення по суті вирішеного спору, тобто в частині позовних вимог банку до поручителів про стягнення кредитної заборгованості та позовні вимоги поручителя про припинення поруки ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України судові рішення в цій частині необхідно залишити без змін.
      Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409 - 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" задовольнити частково.
      Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року в частині залишення без змін ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року скасувати, справу в цій частині передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року в частині залишення без змін рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      29 серпня 2018 року
      м. Київ
      справа N 727/7077/15-ц
      провадження N 61-13285св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Висоцької В.С.,
      суддів: Лесько А.О. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Пророка В.В., Штелик С.П.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
      відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 грудня 2015 року у складі судді Волошина С.О. та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Одинака О.О., Владичана А.І., Кулянди М.І., та за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Одинака О.О., Владичана А.І., Кулянди М.І.,
      ВСТАНОВИВ:
      У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", Банк) звернулося з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Позовна заява мотивована тим, що 06 березня 2008 року відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_5 уклали генеральний кредитний договір N 014/05/614, відповідно до умов якого Банк зобов'язувався надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в кредитних договорах, укладених в рамках цього генерального договору. Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору загальний розмір усіх позик, що підлягатимуть погашенню, не може перевищувати 70 000,00 дол. США.
      Згідно з пунктом 6.8 генерального кредитного договору банк має право достроково стягнути заборгованість за всіма кредитами, які надані згідно з цим генеральним договором, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції у разі невиконання позичальником умов цього договору.
      Відповідно до пункту 10.2 генерального кредитного договору за порушення строків повернення кредитів, відсотків за користування кредитом, передбачених кредитними договорами, позичальник сплачує банку пеню від суми простроченого платежу в розмірі 0,1 % за кожен день прострочення.
      31 березня 2010 року між банком та позичальником укладено додаткову угоду N 014/05/614/1 до генерального кредитного договору, якою внесено зміни в частині умов надання кредиту та його забезпечення, а 31 жовтня 2011 року - додаткову угоду N 014/05/614/2, згідно з якою сторони домовилися продовжити строк користування кредитними коштами до 02 березня 2022 року.
      06 березня 2008 року ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" та ОСОБА_5 уклали кредитний договір N 014/05/614/3, на підставі якого позичальнику було надано кредит у сумі 20 000,00 дол. США строком на 84 місяці з процентною ставкою 14,0 % річних.
      Відповідно до пункту 5.1 цього кредитного договору позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту та сплатити нараховані відсотки на умовах, передбачених цим договором та генеральною угодою, тобто відповідно до графіка погашення, що є додатком до цього договору.
      Банк виконав свої зобов'язання перед позичальником, надавши йому кредит в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
      Того ж дня банк уклав з ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з кожним окремо, договори поруки N N 014/05/614/163, 014/05/614/164, згідно з умовами яких кожен із поручителів зобов'язався відповідати перед банком за виконання зобов'язань ОСОБА_5 за генеральним кредитним договором від 06 березня 2008 року N 014/05/614 у повному обсязі.
      16 січня 2009 року банк та ОСОБА_5 уклали додаткову угоду N 1 до кредитного договору N 014/05/614/3, якою погоджено новий графік погашення щомісячних платежів; 30 жовтня 2009 року - додаткову угоду N 014/05/614/3/2, якою позичальнику встановлено тимчасово, на період з 23 листопада 2009 року до 23 квітня 2010 року, кредитні канікули, внаслідок чого розмір щомісячного обов'язкового платежу було зменшено на період дії кредитних канікул; 31 березня 2010 року - додаткову угоду N 014/05/614/3/3, якою позичальнику змінено розмір відсоткової ставки за кредитом до 15 % річних та встановлено тимчасово, на період з 15 квітня 2010 року до 14 травня 2010 року, кредитні канікули, внаслідок чого розмір щомісячного обов'язкового платежу було зменшено на період дії кредитних канікул; 31 жовтня 2011 року - додаткову угоду N 014/05/614/3/4, якою позичальнику встановлено пільгову процентну ставку в розмірі 12,00 % річних на строк з 08 листопада 2011 року до 31 березня 2012 року включно та погоджено новий графік погашення; 19 червня 2013 року - додаткову угоду N 014/05/614/3/5, відповідно до умов якої з 20 червня 2013 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами, при цьому відбувається зміна строку погашення кредиту.
      ОСОБА_5 припинив належним чином виконувати свої зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитом в сумах та строки, передбачені графіками, внаслідок чого за кредитом виникла прострочена заборгованість.
      20 травня 2015 року позичальнику та поручителям направлено вимоги про дострокове погашення грошових зобов'язань за кредитним договором та про виконання грошових зобов'язань за договорами поруки за N N 114-0-0-00/15-32151, 114-0-0-00/15-32149, однак заборгованість не погашено.
      Загальна сума заборгованості ОСОБА_5 перед банком на 12 травня 2015 року становить 18 845,87 дол. США, що еквівалентно 388 033,86 грн. з яких заборгованість за кредитом - 16 496,89 дол. США (339 668,69 грн); заборгованість за відсотками - 1 359,49 дол. США (27 991,71 грн); пеня - 989,49 дол. США (20 373,46 грн).
      На підставі викладеного ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на його користь заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 у розмірі 18 845,87 дол. США, що еквівалентно 388 033,86 грн. а також судові витрати.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 грудня 2015 року позов задоволено.
      Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернівецької обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 в розмірі 18 845,87 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 12 травня 2015 року еквівалентно 388 033,86 грн. При цьому поручителі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не несуть солідарної відповідальності між собою.
      Вирішено питання судового збору.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 та договорами поруки від 06 березня 2008 року N N 014/05/614/163, 014/05/614/164 добровільно не виконують і кредитні кошти не повертають, тому з них необхідно стягнути в солідарному порядку на користь позивача заборгованість, яка утворилася в ОСОБА_5
      Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.
      Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 грудня 2015 року скасовано.
      Позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
      Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором (за кредитом та відсотками за користування кредитом) в сумі 17 856,38 дол. США та пеню в сумі 4 392,09 грн.
      У позові ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
      Вирішено питання судового збору.
      Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість. Однак висновки суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості солідарно з боржника та поручителів суд апеляційної інстанції визнав помилковими, мотивуючи це тим, що позивач пропустив встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для звернення до суду з позовом до поручителів ОСОБА_6, ОСОБА_7
      Крім того, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення пені в доларах США, оскільки це суперечить вимогам статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з якою розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка встановлюється в національній валюті.
      Разом із цим апеляційний суд посилався на те, що ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" пред'явило позов до боржника ОСОБА_5 в межах строку позовної давності, оскільки такий строк переривався у зв'язку із вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов'язку.
      23 березня 2017 року ОСОБА_5подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кошти в сумі 20 000,00 дол. США, є помилковими, оскільки немає належних та допустимих доказів цього, таких як заява про видачу готівки та оригінал меморіального ордера. До того ж під час розгляду справи позивач визнав, що документи, які підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів знищені.
      При цьому ОСОБА_5 стверджував, що на підставі кредитного договору від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 отримав від позивача лише 2 500,00 дол. США через касу банку.
      Разом із тим у касаційній скарзі зазначено, що банк звернувся з позовом з пропуском трирічного строку позовної давності, оскільки позичальник порушив графік погашення заборгованості ще у квітні 2008 року, а позов пред'явлено у вересні 2015 року. Вказано, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій позивач порушував питання застосування наслідків спливу позовної давності, однак суди дійшли помилкового висновку про переривання строку позовної давності.
      Водночас ОСОБА_5 зазначав, що позивач надав до суду апеляційної інстанції копії наведених договорів уже без надпису по діагоналі на кожному аркуші "Електронний архів Райффайзен Банк Аваль", а отже, такі документи є новими доказами, які суд першої інстанції не досліджував. Тобто ці докази отримані апеляційним судом з порушенням встановленого законом порядку, однак суд усупереч вимогам статті 59 ЦПК України 2004 року взяв їх до уваги.
      Крім того, ОСОБА_5 посилався на те, що суди взяли до уваги недопустимі докази, які позивач додав до позовної заяви. Зокрема, стверджував, що надані ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" копії генерального кредитного договору від 06 березня 2008 року N 014/05/614 та копії додаткових угод до нього, копії кредитного договору від 06 червня 2008 року з додатками та додаткових угод до нього, а також копії договорів поруки є фальшивими, оскільки містять надпис по діагоналі на кожному аркуші "Електронний архів Райффайзен Банк Аваль", а відповідач не підписував зазначених договорів із такими надписами. При цьому оригіналів таких документів не існує.
      25 березня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, банк просив рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
      Касаційна скарга ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" мотивована тим, що позичальник за кредитним договором від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 зобов'язувався погашати заборгованість згідно з графіком погашення. Пунктом 1.1 зазначеного договору (в редакції додаткової угоди від 31 жовтня 2011 року N 014/05/614/3/4) сторони визначили кінцевий термін повернення кредитних коштів до 02 березня 2022 року включно. Згідно з пунктом 9.1 цього договору сторони передбачили і те, що кредитний договір діє до повного погашення кредитної заборгованості. Таким чином, сторони встановили строк як дії договору та повернення кредиту, так і строки виконання зобов'язань за щомісячним платежами.
      При цьому банк посилався на частину другу статті 1050 ЦК України, якою передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
      ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" стверджувало, що висновки суду про те, що порука, якою забезпечено виконання зобов'язань ОСОБА_5, припинена на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, є помилковими, оскільки встановлений цією нормою шестимісячний строк у цьому випадку необхідно обраховувати з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації передбаченого частиною другою статті 1050 України права.
      Надіславши відповідачам 20 травня 2015 року письмові вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів у строк 60 календарних днів, банк змінив строк виконання основного зобов'язання, у зв'язку з чим мав право пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителів - протягом шести місяців від дати порушення боржником встановленого строку для дострокового повернення кредиту, тобто після спливу 60 календарних днів від дати вимоги, а саме 20 липня 2015 року.
      У зв'язку з викладеним позивач вважав, що вчасно звернувся з позовом як до боржника, так і до поручителів.
      Заперечень на касаційні скарги не надходило.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      12 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року касаційне провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи N 408/8040/12-ц за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_10 до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання поруки припиненою.
      13 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі N 408/8040/12-ц.
      Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року касаційне провадження у справі, що переглядається, відновлено.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.
      Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Встановлено, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      Судами встановлено та матеріали справи свідчать про те, що 06 березня 2008 року ОСОБА_5 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є позивач, уклали генеральний кредитний договір N 014/05/614, відповідно до умов якого банк зобов'язувався надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в кредитних договорах, укладених в рамках цього генерального договору. Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору загальний розмір усіх позик, що підлягатимуть погашенню, не може перевищувати 70 000,00 дол. США.
      Цього ж дня в рамках згаданого генерального кредитного договору ОСОБА_5 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" уклали кредитний договір N 014/05/614/3, згідно з умовами якого ОСОБА_5 отримав кредит в сумі 20 000,00 дол. США строком на 84 місяці з процентною ставкою 14 % річних.
      Пунктом 6.5.2 кредитного договору N 014/05/614/3 передбачено, що в разі порушення позичальником встановленого графіка погашення заборгованості або прострочення сплати процентів та основного боргу без письмового дозволу кредитора більше ніж на 10 днів сторони погодились, що зазначений графік погашення заборгованості втрачає свою силу, та терміном остаточного погашення заборгованості позичальника по кредитному договору вважається 10-те число місяця, наступного за тим, в якому було порушено графік.
      На забезпечення зобов'язань ОСОБА_5 06 березня 2008 року банк, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали договори поруки N N 014/05/614/163, 014/05/614/164.
      У пункті 4 вказаних договорів поруки сторони встановили, що договори вступають в силу з моменту їх підписання сторонами та втрачають свою дію з моменту закінчення забезпеченого ними зобов'язання.
      У подальшому до зазначеного кредитного договору від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_5 уклали додаткові угоди від 16 січня 2009 року N 1, від 30 жовтня 2009 року N 014/05/614/3/2, від 31 березня 2008 року N 014/05/614/3/3, від 31 жовтня 2011 року N 014/05/614/3/4, від 19 червня 2013 року N 014/05/614/3/5.
      Зокрема, зі змісту додаткової угоди від 19 червня 2013 року N 014/05/614/3/5 відомо, що сторони дійшли згоди щодо розміру фактичної заборгованості позичальника за кредитним договором станом на дату укладення угоди, а саме 16 064,07 дол. США.
      26 червня 2013 року ОСОБА_5 без згоди банку не сплатив місячний платіж з погашення тіла кредиту, чим порушив встановлений сторонами графік погашення заборгованості.
      До лютого 2015 року ОСОБА_5 вносив платежі на погашення заборгованості за кредитним договором.
      Унаслідок неналежного виконання зобов'язань у ОСОБА_5 утворилася заборгованість, яка на 12 травня 2015 року становила 18 845,87 дол. США, з яких 16 496,89 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 359,49 дол. США - заборгованість за відсотками, 989,49 дол. США - пеня.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
      Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
      Розглядаючи справу по суті, суд апеляційної інстанції на підставі поданих сторонами доказів, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_5 належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість. При цьому апеляційний суд правильно визначив розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_5, зокрема, і в частині необхідності стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в національній валюті України.
      Доводи та обставини, на які посилався ОСОБА_5в касаційній скарзі, зокрема, про відсутність доказів отримання ним кредитних коштів та фальшивість доданих до позовної заяви договорів і додаткових угод, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться виключно до переоцінки доказів, що не належить до повноважень Верховного Суду.
      Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на таке.
      Згідно зі статтею 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
      Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною третьою цієї статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.
      Укладаючи з позивачем до кредитного договору від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 додаткові угоди від 16 січня 2009 року N 1, від 30 жовтня 2009 року N 014/05/614/3/2, від 31 березня 2008 року N 014/05/614/3/3, від 31 жовтня 2011 року N 014/05/614/3/4, від 19 червня 2013 року N 014/05/614/3/5, ОСОБА_5 вчиняв дії, що свідчать про визнання ним свого боргу та обов'язку його сплатити, а тому на підставі наведених норм ЦК України строк позовної давності за вимогами банку переривався та починався заново.
      Оскільки після припинення дії графіка погашення боргу за кредитним договором, яке мало місце 10 серпня 2013 року, та настання строку виконання основного зобов'язання ОСОБА_5 визнавав борг перед банком та вносив платежі на його погашення до лютого 2015 року, позов до нього про стягнення кредитної заборгованості пред'явлено в межах встановленого статтями 257, 258 ЦК України строку позовної давності.
      Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
      Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
      Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
      Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
      Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).
      Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків.
      Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.
      Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
      Зазначений висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі N 6-1451цс15.
      З договорів поруки від 06 березня 2008 року N N 014/05/614/163, 014/05/614/164 випливає, що в них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договорів поруки (пункт 4) про те, що вони втрачають свою дію з моменту закінчення забезпеченого ними зобов'язання, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України.
      Таким чином, правильними є висновки апеляційного суду про те, що до спірних правовідносин між ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" та поручителями ОСОБА_6, ОСОБА_7 необхідно застосувати норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
      Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Як уже зазначалося, на підставі кредитного договору від 06 березня 2008 року N 014/05/614/3 ОСОБА_5 отримав кредит строком на 84 місяці. Водночас пунктом 6.5.2 зазначеного кредитного договору передбачено, що в разі порушення позичальником встановленого графіка погашення заборгованості або прострочення сплати процентів та основного боргу без письмового дозволу кредитора більше ніж на 10 днів, зазначений графік погашення заборгованості втрачає свою силу, та терміном остаточного погашення заборгованості позичальника за кредитним договором вважається 10-те число місяця, наступного за тим, в якому було порушено графік.
      Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_5 порушив встановлений графік погашення заборгованості 26 червня 2013 року, а тому на підставі пункту 6.5.2 кредитного договору змінено строк виконання основного зобов'язання за цим правочином на 10 серпня 2013 року.
      З огляду на викладені обставини Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що початок перебігу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку починається з 10 серпня 2013 року.
      Оскільки позов до поручителів пред'явлено 31 серпня 2015 року, тобто після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку, надана ОСОБА_6 та ОСОБА_7 порука на забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором припинилася.
      Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинамсправи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суд правильно застосував.
      Висновки апеляційного суду також узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі N 408/8040/12.
      Доводи касаційної скарги ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" зазначених висновків апеляційного суду не спростовують.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційні скарги ОСОБА_5 та публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" залишити без задоволення.
      Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Висоцька В.С.
      Судді: Лесько А.О.
      Мартєв С.Ю.
      Пророк В.В.
      Штелик С.П.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      15 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 202/33292/13-ц
      Провадження N 14-42цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") та ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року в цивільній справі за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства "Акцент-банк" (далі - ПАТ "А-Банк") про стягнення заборгованості за кредитним договором
      ВСТАНОВИЛА:
      У вересні 2013 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 9 червня 2008 року між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 232588-CRED (далі - Кредитний договір) на суму 35 000 грн зі сплатою за користування кредитом 32 % на рік на суму залишку заборгованості строком до 9 грудня 2009 року. На забезпечення виконання умов цього договору в той же день між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Крім того, на забезпечення виконання боржником умов Кредитного договору в розмірі 10 000 грн 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "Приватбанк" і ПАТ "А-Банк" укладено договір поруки. Боржник зобов'язань за Кредитним договором не виконував, у зв'язку із чим станом на 17 липня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 96 126,71 грн. з яких: 25 174,55 грн - заборгованість за кредитом, 66 136,60 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 250 грн - штраф (фіксована частина), 4 565,56 грн - штраф (процентна складова).
      Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ КБ "Приватбанк" просило суд стягнути на свою користь з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за Кредитним договором у розмірі 86 126,71 грн., а з усіх відповідачів солідарно? 10 000 грн.
      Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за Кредитним договором у сумі 86 126,71 грн. яка складається з 15 174,55 грн заборгованості за кредитом, 66 136,60 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 250 грн штрафу (фіксована частина), 4 565,56 грн штрафу (процентна складова). Стягнуто з ПАТ "А-Банк" на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 10 000 грн.
      Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2015 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення цього ж суду від 29 жовтня 2013 року скасовано й призначено справу до розгляду в загальному порядку.
      Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2015 року в задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.
      Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2015 року скасовано та позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено частково. Стягнуто на користь ПАТ КБ "Приватбанк" з ОСОБА_3 заборгованість за Кредитним договором за період з 13 серпня по 9 грудня 2009 року в розмірі 36 098 грн. з яких заборгованість за кредитом - 25 174,60 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом - 10 924,20 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ПАТ "А-Банк" закрито.
      28 грудня 2015 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд не визначився з характером спірних правовідносин, установивши, що між сторонами виникли правовідносини щодо виконання рішення суду, а не кредитного договору. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору і законом. Крім того, банк пред'явив вимогу до поручителя в строки, визначені законом, що підтверджується рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2009 року у справі N 2-648 та виключає припинення поруки. Також ПАТ КБ "Приватбанк" зазначало, що позичальником є фізична особа, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      27 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2009 року вже стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 33 740,77 грн. у тому числі заборгованість по тілу кредиту в сумі 25 174,55 грн. а тому ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
      Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого та 18 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 відповідно, витребувано матеріали справи та надано учасникам справи строк для подання заперечень на касаційні скарги, а ухвалою від 9 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      Учасники справи передбаченим процесуальним законом правом надання заперечень не скористалися.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      За правилами частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині шостій статті 403 ЦПК України (частина четверта статті 404 цього Кодексу).
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 січня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга ПАТ КБ "Приватбанк" містить доводи про порушення апеляційним судом правил суб'єктної юрисдикції.
      8 лютого 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та її передано судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2018 року справу прийнято до розгляду.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ПАТ КБ "Приватбанк" підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 - частковому задоволенню.
      Під час розгляду справи судами встановлено, що 9 червня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" і ОСОБА_3 укладено Кредитний договір на суму 35 000 грн зі сплатою за користування кредитом 32 % на рік на суму залишку заборгованості строком до 9 грудня 2009 року. На забезпечення виконання умов зазначеного договору в той же день між банком і ОСОБА_4 укладено договір поруки. Крім того, на забезпечення виконання боржником умов Кредитного договору в розмірі 10 000 грн 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "Приватбанк" і ПАТ "А-Банк" укладено договір поруки.
      Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2009 року у справі N 2-648, яке набрало законної сили, задоволено позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за Кредитним договором у розмірі 33 740,77 грн (25 174,55 грн - заборгованість за кредитом, 6 721,42 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 250 грн - штраф (фіксована частина), 1 594,80 грн - штраф (процентна складова)), яка утворилася станом на 13 серпня 2009 року. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 33 740,77 грн.
      Позивачем до суду першої інстанції надано розрахунок заборгованості за Кредитним договором у розмірі 96 126,71 грн за період з 9 червня 2008 року до 17 липня 2013 року, у тому числі 25 174,55 грн заборгованості за кредитом.
      Крім того, на запит апеляційного суду позивачем надано розрахунок заборгованості за Кредитним договором у розмірі 36 098,80 грн за період з 13 серпня 2009 року до 9 грудня 2009 року, з яких 25 174,60 грн - заборгованість за кредитом, 10 924,20 грн - заборгованість за процентами.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2009 року з ОСОБА_3, ОСОБА_4 стягнуто в солідарному порядку на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 33 740,77 грн. а позивач не надав доказів виконання або невиконання зазначеного судового рішення, тому суд позбавлений можливості визначити наявний розмір заборгованості.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що боржник належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, а тому за період з 13 серпня по 9 грудня 2009 року виникла заборгованість, яку відповідачі не спростували. Заявлені до стягнення суми заборгованості, штрафних санкцій та витрат на правову допомогу за період до 13 серпня 2009 року задоволенню не підлягають, оскільки вже були стягнуті з боржника та поручителя рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2009 року; на вимогу суду позивачем не надано розрахунку штрафних санкцій та доказів здійснених витрат на правову допомогу, заявлених до стягнення за період після ухвалення зазначеного рішення; законом не передбачено нарахування та стягнення процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору. Щодо вимог до поручителя ОСОБА_4 зазначено, що кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами строку дії поруки.
      Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ПАТ "А-Банк", апеляційний суд виходив із того, що вимоги про стягнення заборгованості, заявлені банком до юридичної особи, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
      Перевіряючи законність постановленої апеляційним судом ухвали про закриття провадження у справі в частині вимог до юридичної особи Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних. Трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Аналогічна норма міститься й у статті 19 діючого ЦПК України.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена позивачем у справі яка переглядається, до боржника та поручителя, які пов'язані солідарним обов'язком.
      Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
      Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.
      Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 ГПК України, в редакції, що була чинною на час розгляду справи, передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, у редакції Закону України N 2147-//ІІІ, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці
      Отже, за правилами ГПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, не передбачалося можливості розгляду справи в порядку господарського судочинства в одному провадженні як стосовно вимог до позичальника - юридичної особи, так і поручителя - фізичної особи, яка є стороною договору, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання та має солідарні з позичальником зобов'язання, що випливають з кредитного договору та договору поруки.
      Зі змісту статті 15 ЦПК України у редакції, яка діяла на час розгляду справи, можна зробити висновок про можливість розгляду таких вимог саме у порядку цивільного судочинства.
      У зв'язку з зазначеним Верховний Суд у своїх постановах від 13 березня 2018 року (справа N 415/2542/15-ц), 21 березня 2018 року (справа N 2-1990/11) та інших зробив висновок про можливість відступу від правового висновку Верховного Суду України щодо застосування положень статті 16 ЦПК України.
      Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-//ІІІ господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
      Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до одного з поручителів, який є юридичною особою.
      Крім того, не можна погодитись із висновком апеляційного суду про те, що за період з 13 серпня по 9 грудня 2009 року в боржника виникла заборгованість за Кредитним договором, яка складається з тіла кредиту та процентів за користування ним у підвищеному розмірі й підлягає стягненню з позичальника.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
      Визначення поняття зобов'язання міститься в частині першій статті 509 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
      Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
      Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
      При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).
      Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
      Згідно з частиною першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
      Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Однак вищезазначені вимоги закону залишились поза увагою суду. Суд апеляційної інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, якими вони регулюються. Установивши, що строк дії Кредитного договору сплинув, рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2009 року стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за тілом кредиту, проценти за користування ним та штраф станом на 13 серпня 2009 року, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність у банку права на повторне стягнення заборгованості за тілом кредиту, нарахування процентів у заявленому розмірі за користування кредитом та припинення поруки.
      З огляду на викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню як в частині вирішення позовних вимог до боржника за основним зобов'язанням, так і в частині вирішення позовних вимог до поручителів.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду та на те, що апеляційний суд не перевірив й не встановив ті фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення позовних вимог, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити, касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська