Считаете Вы решение законным и справедливым?  

7 members have voted

  1. 1. Считаете Вы решение законным?

    • Да
      7
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете Вы решение справедливым?

    • Да
      7
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

А какие доводы нужно излагать, что бы СУДЫ поняли что ОТП Факторинг не имеет права насчитывать проценты и поэтому требовать что либо по договору. И должен ли суд учитывать ФАКТ исключения ОТПФга с реестра ФИНУСЛУГ до вынесения  решения суда О ВЗЫСКАНИИ ДОЛГА??

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 30.03.2016 в 15:01, Yonblund сказал:

Доброго дня.

Чи є в когось якась свіжа судова практика щодо ситуації з ОТП Факторинг та виключення їх з реєстру фін. установ. 

Цікаво також почути думки щодо права на стягнення відсотків за кредитним договором даною компанією після виключення з реєстру фін. установ.

Дякую. 

Как Ваши дела?

какие успехи в борьбе с ОТП?

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 27.05.2016 в 08:36, y.voronizhskiy сказал:

Как Ваши дела?

какие успехи в борьбе с ОТП?

 

Поки справа по суті не слухалась по суті.

Розмовляв з суддею, який хотів почути мою думку, поки не побачив в його очах розуміння.

Скептично настроєний.

Share this post


Link to post
Share on other sites
28 минут назад, Yonblund сказал:

Поки справа по суті не слухалась по суті.

Розмовляв з суддею, який хотів почути мою думку, поки не побачив в його очах розуміння.

Скептично настроєний.

А що ви зробили?

Які документи подали?

Які документи плануєте подати?

Share this post


Link to post
Share on other sites
8 минут назад, y.voronizhskiy сказал:

А що ви зробили?

Які документи подали?

Які документи плануєте подати?

Заочне рішення скасував, зараз будемо подавати заперечення на позов і заяву про застосування строків позовної давності в частині штрафних санкцій і про припинення договору поруки.

Заочне рішення суд скасував не у зв'язку з виключенням даної компанії з переліку фін. компній.

Share this post


Link to post
Share on other sites
21 минуту назад, Yonblund сказал:

Заочне рішення скасував, зараз будемо подавати заперечення на позов і заяву про застосування строків позовної давності в частині штрафних санкцій і про припинення договору поруки.

Заочне рішення суд скасував не у зв'язку з виключенням даної компанії з переліку фін. компній.

Хто Вам допомогав?

Я б рекомендував Вам подати окремий позов про припинення договору поруки.

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 минуты назад, y.voronizhskiy сказал:

Хто Вам допомогав?

Я б рекомендував Вам подати окремий позов про припинення договору поруки.

Ніхто, я представляю інтереси свого клієнта, я адвокат.

Позов про припинення поруки на мою думку також буде доцільно подавати, зараз зважую всі ці моменти. На разі виходив з останньої практики ВСУ  6-2662-цс, подаючи заперечення.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
56 минут назад, y.voronizhskiy сказал:

Хто Вам допомогав?

Я б рекомендував Вам подати окремий позов про припинення договору поруки.

Я бы "не дразнил гусей" и подал бы "про визнання поруки такою, що припинена", т.е. как трактует ВСУ. ;) 
 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
41 минуту назад, ais сказал:

Я бы "не дразнил гусей" и подал бы "про визнання поруки такою, що припинена", т.е. как трактует ВСУ. ;) 
 

Возможно новый иск и подам с такой формулировкой, но еще не разу мне не отказали в удовлетворении иска о прекращении договора поручительства в связи с тем, что не правильно выбран способ защиты.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, Yonblund сказал:

Ніхто, я представляю інтереси свого клієнта, я адвокат.

Позов про припинення поруки на мою думку також буде доцільно подавати, зараз зважую всі ці моменти. На разі виходив з останньої практики ВСУ  6-2662-цс, подаючи заперечення.

 

Так завжди краще робити, подали позов, за цей час банк визнали проблемим або перестав являтися до суду представник, так може позовна давність в цілому збігти.

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, y.voronizhskiy сказал:

Так завжди краще робити, подали позов, за цей час банк визнали проблемим або перестав являтися до суду представник, так може позовна давність в цілому збігти.

В мене не банк, а ОТП Факторгинг. Але з точки затягування справи про стягнення боргу ініціювати новий позов, цей варіант теж розглядаю.

Share this post


Link to post
Share on other sites
7 часов назад, y.voronizhskiy сказал:

Возможно новый иск и подам с такой формулировкой, но еще не разу мне не отказали в удовлетворении иска о прекращении договора поручительства в связи с тем, что не правильно выбран способ защиты.



 

К сожалению, у меня опыта несоизмеримо меньше и он таков: судья сказал что есть трактовка ВСУ по этому вопросу и что у меня как не верти иск останется без рассмотрения (или сам заберу, как рекомендует, либо по формулировке даст отказ).

ПС. правда на последнем заседании не смог побывать, чем кончилось все не знаю. Будет решение - поделюсь результатом.

ПС2. что обидно: и название иска правильно обозвал, т.е. по ВСУ, и в тексте иска все как надо, а в просительной части с какого-то буя попросил "про визнання договору поруки припиненим". Теперь выгребаю. )))

Share this post


Link to post
Share on other sites
14 часов назад, ais сказал:

К сожалению, у меня опыта несоизмеримо меньше и он таков: судья сказал что есть трактовка ВСУ по этому вопросу и что у меня как не верти иск останется без рассмотрения (или сам заберу, как рекомендует, либо по формулировке даст отказ).

ПС. правда на последнем заседании не смог побывать, чем кончилось все не знаю. Будет решение - поделюсь результатом.

ПС2. что обидно: и название иска правильно обозвал, т.е. по ВСУ, и в тексте иска все как надо, а в просительной части с какого-то буя попросил "про визнання договору поруки припиненим". Теперь выгребаю. )))

Бред, ничего Вы не выгрибаете.

Подадите апелляцию, выиграете дело.

п.с. Бывает просто невезение.

Не заладилось и все, даже, когда все правильно делаешь и к Вашей позиции вообще не подкопаешься.

Share this post


Link to post
Share on other sites
19 часов назад, Yonblund сказал:

В мене не банк, а ОТП Факторгинг. Але з точки затягування справи про стягнення боргу ініціювати новий позов, цей варіант теж розглядаю.

Виграний час - це найкраще, що може бути у кредитних спорах.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 минуты назад, y.voronizhskiy сказал:

Виграний час - це найкраще, що може бути у кредитних спорах.

Згідний з Вами на всі 100%.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Лет на 300 отсрочить получение взыскательного решения - тоже хорошо )

За это время или ишак умрет, или султан, или я (с)

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 12.11.2015 в 12:35, y.voronizhskiy сказал:

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

 

Какой способ защиты будем использовать?

Позов "Про визнання права не виконувати зобовязання перед ОТП "Факториинг"

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 14.08.2016 в 13:03, Valentina Ivanovski сказал:

Позов "Про визнання права не виконувати зобовязання перед ОТП "Факториинг"

Подавали такой иск?

Судебный сбор платили, как за имущественный или неимущественный?

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 03.04.2016 в 21:25, olha54 сказал:

И должен ли суд учитывать ФАКТ исключения ОТПФга с реестра ФИНУСЛУГ до вынесения  решения суда О ВЗЫСКАНИИ ДОЛГА??

Должен, при условии, что иск ОТП Факторинга подан после распоряжения № 2023 від 20.08.2015 року.

Кстати ОТП Факторинг после 20.08.2015 року не имел права уступать право требования 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 03.04.2016 в 21:25, olha54 сказал:

А какие доводы нужно излагать, что бы СУДЫ поняли что ОТП Факторинг не имеет права насчитывать проценты и поэтому требовать что либо по договору.

..все доводы в Законе України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 604/156/14-ц
      Провадження N 14-644цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк),
      відповідачі: Фермерське господарство "Барселона" (далі - ФГ "Барселона"), ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (далі - ТОВ "Приват Лізинг"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ФГ "Барселона"
      на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року у складі судді Могачевської В.Й. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2014 року у складі колегії суддів Демковича Ю.Й., Загорського О.О., Козака І.О.
      у цивільній справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона", ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", ТОВ "Приват Лізинг" про визнання недійсними кредитного договору, договорів застави і поруки, купівлі-продажу, та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У січні 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 червня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ФГ "Барселона" уклали кредитний договір N DNH2LOS02021 про надання останньому кредитного ліміту у розмірі 3 845 266,65 грн на оплату сільськогосподарської техніки, внесення страхових платежів, судових витрат за умови сплати 22 % річних та винагороди в обумовлені договором терміни, з кінцевим строком повернення кредиту відповідно до графіка погашення - 25 червня 2017 року.
      На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 21 червня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 уклали договір поруки N DNH2LOS02021/DР, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів для відшкодування збитків.
      ПАТ КБ " ПриватБанк" свої зобов'язання за кредитним договором виконало належним чином, однак ФГ "Барселона" порушило свої зобов'язання зі своєчасного повернення отриманих кредитних коштів, сплати процентів, що потягло утворення заборгованості.
      Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 20 січня 2014 року заборгованість ФГ "Барселона" за кредитним договором становила 4 984 599,81 грн. із яких: заборгованість за кредитом - 345 524,00 грн. у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 103 668,00 грн. заборгованість за процентами - 1 343 687,31 грн. у тому числі прострочена заборгованість за процентами - 1 305 043,42 грн. пеня - 185 388,50 грн.
      Строк прострочення зі сплати кредиту станом на 20 січня 2014 року становив 574 дні, а тому Банк відповідно до умов кредитного договору нарахував штраф у розмірі 193 263,33 грн.
      У зв'язку з невиконанням ФГ "Барселона" взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, з урахуванням договору поруки ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути солідарно з ФГ "Барселона" та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 177 863,14 грн (4 984 599,81 + 193 263,33 = 5 177 863,14).
      ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов, у якому просив визнати недійсними правочини, а саме: кредитний договір від 21 червня 2012 року N DNH2LOS02021, договори застави від 21 червня 2012 року N DNH2LOS02021/DZ та поруки N DNH2LOS02021/DP, укладені ПАТ КБ "ПриватБанк" та ФГ "Барселона", ОСОБА_3 відповідно, як такі, що вчинені під впливом тяжких обставин, а також договір купівлі-продажу від 01 вересня 2011 року N 1122, укладений ФГ "Барселона" та ТОВ "Приват Лізинг", як такий, що вчинений під впливом обману.
      Зустрічний позов мотивовано тим, що на час укладення кредитного договору Банк був обізнаний з тим, що стосовно директора ФГ "Барселона" ОСОБА_3 порушено кримінальну справу.
      Договори кредиту, застави і поруки укладено під впливом тяжкої обставини, якою, на думку ОСОБА_3, є порушена стосовно нього кримінальна справа за статтями 205, 209 та 191 Кримінального кодексу України, які передбачають покарання за особливо тяжкі злочини із позбавленням волі більше 10 років та можливого банкрутства ФГ "Барселона".
      ПАТ КБ "ПриватБанк" скористалося вказаною обставиною, бо достеменно знало про положення бізнесових і ділових стосунків ФГ "Барселона" і його директора ОСОБА_3, які уклали договори на вкрай невигідних умовах, зокрема в частині сплати 44 % річних за будь-яке невиконання умов договору.
      Також ПАТ КБ "ПриватБанк" було відомо і те, що взятий у нього інший кредит за договором від 13 жовтня 2008 року N КБ-357Г ще не сплачений.
      Договір купівлі-продажу комбайну укладено ФГ "Барселона" та ТОВ "Приват Лізинг" під впливом обману з боку продавця (ТОВ "Приват Лізинг"), який не повідомив про те, що комбайн на той час перебував у власності третіх осіб, у заставі із забороною відчуження.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ФГ "Барселона" та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 21 червня 2012 року N DNH2LOS02021 у розмірі 4 984 599,81 грн. у тому числі: 3 455 524,00 грн - заборгованість за кредитом, із яких 1 036 681,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 1 343 687,31 грн - заборгованість за процентами, у тому числі 1 305 043,42 грн - прострочена заборгованість за процентами; 193 263,33 грн - штраф, а також 3 654 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Задовольняючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги Банку доведені й обґрунтовані, наявні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором, що утворилася у зв'язку з невиконанням позичальником належним чином взятих за договором зобов'язань щодо своєчасного погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, тому Банк має право достроково заявляти вимоги про погашення такої заборгованості.
      Оскільки зобов'язання позичальника ФГ "Барселона" за кредитним договором забезпечені порукою ОСОБА_3, а за договором поруки поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, винагород, відшкодування збитків, то суд стягнув солідарно з відповідачів заборгованість, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та не спростований відповідачами.
      Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд керувався тим, що не надано безспірних доказів на підтвердження заявлених ним вимог, які б свідчили, що оспорювані договори кредиту, застави і поруки укладені під впливом тяжких обставин, або ж на вкрай невигідних на момент їх укладення умовах, а договір купівлі-продажу вчинений під впливом обману з боку продавця.
      Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2014 року рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року залишено без змін.
      Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд керувався тим, що суд дотримався норм процесуального права щодо оцінки доказів, зробив правильні висновки за результатами розгляду справи, правильно застосував норми матеріального права, а тому відсутні підстави для скасування цього рішення.
      Зокрема, у частині зустрічного позову апеляційний суд доповнив, що ОСОБА_3 не є стороною укладеного ФГ "Барселона" та ТОВ "Приват Лізинг" договору купівлі-продажу, і цим договором не порушуються жодні його права чи інтереси.
      ОСОБА_3 не надав доказів на підтвердження того, що ФГ "Барселона" уповноважило його на представництво своїх інтересів у суді за такими позовними вимогами, більше того, ФГ "Барселона" не є ініціатором зустрічних позовних вимог.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ФГ "Барселона" просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона" закрити з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), а в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір у частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона" пов'язаний з виконанням господарського договору, укладеного цими юридичними особами, який мав розглядатися в порядку господарського судочинства, а тому провадження у справі в цій частині первісного позову підлягає закриттю.
      Стосовно вирішення первісного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" у частині вимог до ОСОБА_3, то на момент звернення до суду з позовом (січень 2014 року) його порука відповідно до вимог частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (тут і далі - ЦК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) припинена (липень 2013 року), оскільки Банк направляв поручителю у січні 2013 року вимогу про дострокове погашення всієї заборгованості за кредитом.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У листопаді 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало заперечення на касаційну скаргу, в яких просило касаційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що умовами договору поруки передбачено строк, у межах якого сторони можуть звертатися до суду, - 5 років (пункт 5.1 договору поруки).
      Крім того, позовні вимоги виникли з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту, забезпеченого порукою, вимоги взаємопов'язані і їх окремий розгляд неможливий, тому спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 грудня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція ВеликоїПалати Верховного Суду
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, слід зазначити таке.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства.
      ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
      Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.
      Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
      Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
      Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
      У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.
      При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
      Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
      Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.
      Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.
      З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, вбачається, що між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.
      У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      З позовом до суду звернулася юридична особа - ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення солідарно заборгованості з юридичної особи - ФГ "Барселона", яке уклало з позивачем кредитний договір, а також до фізичної особи ОСОБА_3, який є поручителем за відповідним договором, укладеним на зебезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
      За статтею 16 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, на яку посилалося ФГ "Барселона" у касаційній скарзі, не допускалося об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки статті 15 ЦПК України та 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
      Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.
      ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
      Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
      Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими наведені в касаційній скарзі доводи щодо необхідності розгляду справи у частині позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона" у порядку господарського судочинства та у зв'язку з цим закриття провадження у справі в цій частині позову.
      ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
      Аналогічні висновки неодноразово викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року N 14-40цс18, 21 березня 2018 року N 14-41цс18, 25 квітня 2018 року N 14-74цс18, 20 червня 2018 року N 14-224цс18, від 12 вересня 2018 року N 14-269цс18, і підстав для відступу від них не вбачається.
      Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.
      Суди встановили, що 21 червня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ФГ "Барселона" уклали кредитний договір N DNH2LOS02021, предметом якого було надання позичальнику строкового кредиту з лімітом 3 845 266,65 грн на оплату сільськогосподарської техніки, страхових платежів, судових витрат в обмін на зобов'язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 22 % річних, винагороду в обумовлені договором терміни, з кінцевим строком повернення кредиту відповідно до графіка погашення - 25 червня 2017 року.
      У пунктах 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит у терміни, встановлені пунктами 1.2, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2 договору.
      Пунктами 4.2, 4.10 договору визначено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань щодо погашення кредиту, передбачених пунктами 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, він сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 44 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
      Згідно з пунктами 5.1, 5.4, 5.7 договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань щодо сплати процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3 цього договору; термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2 договору; винагороди, передбаченої пунктами 2.2.5, 4.4., 4.5, 4.6 цього договору, позичальник сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі подвійної ставки Національного Банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування неустойки за кожен випадок порушення, передбаченого пунктами 5.1, 5.2, 5.3, здійснюється протягом 3-х років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно бути виконано клієнтом.
      Відповідно до пункту 2.3.2 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами договору, Банк на свій розсуд має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення.
      Пунктом 5.8 договору передбачено, що у разі порушення позичальником термінів платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до суду, позичальник виплачує Банку штраф, розрахований за формулою: 1 000,00 грн + 5 % від суми встановленого ліміту на цілі, відмінні від сплати страхових платежів і платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
      На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 21 червня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 уклали договір поруки N DNH2LOS02021/DР, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за кредитним договором N DNH2LOS02021 у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
      Відповідно до пункту 5.1 договору поруки сторони дійшли згоди, що строк, у межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу за договором, встановлюється протягом 5-ти років.
      Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" виконало і надало ФГ "Барселона" обумовлений договором кредит, однак останнє не виконує належним чином взяті за договором зобов'язання зі своєчасного повернення отриманих кредитних коштів, сплати процентів, що призвело до утворення заборгованості.
      ПАТ КБ "ПриватБанк" направляло ФГ "Барселона" та ОСОБА_3 претензію від 08 січня 2013 року про дострокове повернення кредиту, сплату процентів, пені та штрафів у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, однак відповідачі не погасили заборгованості за кредитним договором.
      Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 20 січня 2014 року заборгованість ФГ "Барселона" за кредитним договором N DNH2LOS02021 становить 4 984 599,81 грн. із яких: заборгованість за кредитом - 3 455 524 грн. у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 1 036 681,00 грн. заборгованість за процентами - 1 343 687,31 грн. у тому числі прострочена заборгованість за процентами - 1 305 043,42 грн. пеня - 185 388,50 грн.
      Оскільки станом на 20 січня 2014 року прострочення сплати кредиту становить 574 дні, то відповідно до пункту 5.8 кредитного договору Банк нарахував позичальнику штраф у розмірі 193 263,33 грн за розрахунком: 1 000,00 грн + 5 % (від 3 845 266,65 грн. = 193 263,33 грн.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обгрунтованими наведені у касаційній скарзі доводи щодо припинення поруки ОСОБА_3 з огляду на таке.
      У пункті 4.1 договору поруки сторони передбачили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором (т. 1, а. с. 16 - зворот).
      Разом з тим у пункті 5.1 договору поруки передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу за договором, встановлюється протягом 5-ти років (т. 1, а. с. 17).
      За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
      Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
      Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
      Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
      Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
      Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
      Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
      Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
      Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
      Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 22 серпня 2018 року у справі N 2-1169/11 (провадження N 14-265цс18) та від 20 березня 2019 року у справі N 1411/3467/12 (провадження N 14-594цс18).
      Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.
      Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
      У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати.
      Установлено, що ПАТ КБ "ПриватБанк" направляло у тому числі й ОСОБА_3 претензію від 08 січня 2013 року про дострокове повернення кредиту, сплату процентів, пені та штрафів у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань (т. 1, а. с. 20). На а. с. 21, т. 1 міститься копія опису вкладення у цінний лист та фіскального чека про поштове відправлення.
      Таким чином, направленням указаної письмової вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом, Банк змінив строк виконання основного зобов'язання.
      У такому випадку підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
      Отже, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом (січень 2014 року) та розгляду справи в судах порука ОСОБА_3 за вказаним договором припинилася відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України.
      Таким чином, не є законним та обґрунтованим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про стягнення з поручителя ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.
      Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій у частині позову до ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову Банку до ОСОБА_3 відмовити.
      Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору у частині позову до ФГ "Барселона" слід зазначити наступне.
      Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
      Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
      За правилами частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах; стаття 12 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      За приписами статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Такі ж вимоги передбачені у статті 89 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Касаційна скарга ФГ "Барселона" не містить заперечень щодо розрахунку заборгованості за кредитом та процентами, тому Велика Палата Верховного Суду уцій частині оскаржувані судові рішення не перевіряє.
      Дослідивши зібрані у справі докази й надавши їм належну оцінку, застосувавши відповідні норми матеріального права, суд зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для стягнення з ФГ "Барселона" заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ним належним чином зобов'язань за цим договором.
      ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з указаними висновками судів, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем.
      За таких обставин та з підстав, передбачених зазначеними нормами матеріального права, законними й обґрунтованими є висновки судів про задоволення первісного позову в частині вимог до ФГ "Барселона" та наявність правових підстав для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.
      Оскільки касаційна скарга не містить мотивів стосовно висновків судів у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3, то судові рішення у цій частині не переглядаються у касаційному порядку.
      Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Судові рішення у частині вирішення первісного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Барселона" ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      У порядку розподілу судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України, оскільки ухвалюється нове рішення у частині позову Банку до ОСОБА_3, яким відмовляється у задоволенні позову в цій частині, то з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 827,00 грн за подання апеляційної скарги, сплата якого підтверджується відповідною квитанцією (т. 1, а. с. 177).
      Керуючись статтями 141, 259, 265, 400, 402, 409, 410, 412, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуФермерського господарства "Барселона" задовольнити частково.
      Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2014 року у частині позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.
      У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
      В іншій частині рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 04 вересня 2014 року залишити без змін.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (код - 14360570; адреса: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 1 827,00 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 1411/3467/12
      Провадження N 14-594цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"),
      відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Газбудкомлект" (далі - ТОВ ВКФ "Газбудкомлект"), ОСОБА_3, ОСОБА_4,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ПАТ "Дельта Банк"
      на постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року у складі колегії суддів Кушнірової Т.Б., Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.
      у цивільній справі за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути солідарно з ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 333 544,67 грн.
      Позов обґрунтовано тим, що 27 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого в свою чергу є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ ВКФ "Газбудкомлект" укладено кредитний договір, згідно з умовами якого, а також з урахуванням укладеної 31 серпня 2010 року додаткової угоди до цього кредитного договору, банк надав позичальнику, перерахувавши на поточний рахунок ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", грошові кошти (транші) у межах загальної суми 9 933 989,67 грн на строк до 26 листопада 2010 року, а позичальник зобов'язався повернути отримані в кредит кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі 23 % річних у строки, передбачені договором.
      27 лютого 2009 року між банком з однієї сторони та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з іншої сторони, укладено з кожним окремо договори поруки, а також 31 серпня 2010 року додаткові угоди до цих договорів, згідно із якими поручителі зобов'язалися відповідати солідарно кожен окремо з ТОВ ВКФ "Газбудкомлект" перед кредитором за виконання позичальником умов кредитного договору від 27 листопада 2007 року.
      Станом на 10 жовтня 2012 року утворилася заборгованість за кредитним договором, яку ПАТ "Дельта Банк" просило стягнути солідарно з ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", ОСОБА_3, ОСОБА_4
      Судом першої інстанції справа розглядалася неодноразово.
      Останнім рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 27 листопада 2007 року у розмірі 9 333 544,67 грн.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позичальник порушив взяті за кредитним договором, забезпеченим порукою, зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту, тому є підстави для солідарного стягнення з боржника та поручителів заборгованості за кредитним договором.
      Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" про стягнення заборгованості за кредитним договором та закрито провадження у справі в цій частині.
      Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції на порушення вимог статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), а також статті 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) щодо віднесення розгляду в порядку господарського судочинства спорів між юридичними особами та недопущення об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, не врахував, що спір між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Вказана постанова апеляційного суду мотивована тим, що пред'явлення, в тому числі й до поручителів у жовтні 2012 року вимог про солідарне стягнення в судовому порядку кредитної заборгованості, відбулося після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; в редакції, чинній на момент звернення до суду із позовом) строку дії поруки, у зв'язку із чим порука за укладеними з ОСОБА_3, ОСОБА_4 27 лютого 2009 року договорами порукиприпинилася.
      У травні 2018 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" та направити справу в цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомлект" про стягнення заборгованості за кредитним договором
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до вимог статей 543, 554 ЦК України кредитору надано можливість пред'явити в порядку цивільного судочинства свої вимоги одночасно до всіх солідарних боржників, зокрема як до фізичної особи - позичальника, так і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, як таких, що взаємопов'язані між собою і їх окремий розгляд є неможливий.
      У травні 2018 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року, якою скасовано рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ухвалено нове рішення про відмову в позові в цій частині, у якій просило скасувати зазначену постанову та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про відмову в позові ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором
      Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що у договорах поруки встановлені строки їх виконання тривалістю три роки, тому порука припиняється саме зі спливом цього строку. За таких обставин, правові підстави для застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 559 ЦК України та припинення поруки відсутні.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою цього ж суду від 14 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи, наведені в касаційних скаргах та матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3, ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Перевіряючи законність постанови апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" про стягнення заборгованості за кредитним договором, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      Апеляційний суд вважав, що справа в частині позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому закрив провадження у справі в цій частині позову.
      ОднакВелика Палата Верховного Суду не погоджується з указаними висновками з огляду на таке.
      У поданому у жовтні 2012 року до суду позові ПАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", заявило вимоги до таких відповідачів: позичальника за кредитним договором, яким є юридична особа - ТОВ ВКФ "Газбудкомплект", та поручителів, якими є фізичні особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4
      ЦК України у редакції, чинній на час виникнення правовідносин передбачав спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
      Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.
      Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
      Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
      Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
      У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів відповідно до договорів поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.
      Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
      Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений в частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.
      Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.
      У пункті 1 частини другої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      За статтею 16 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, на яку послався апеляційний суд, не допускалося об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони щодо предмета спору.
      Однак, стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.
      ЦПК України на час розгляду справи у суді першої інстанцій не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      Умовою розгляду спорів до таких відповідачів була лише наявність єдності предмета і підстав позовних вимог.
      Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
      Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
      Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - у частині позовних вимог до двох інших поручителів, які є фізичними особами та кожен з них несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими наведені в касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" доводи щодо необхідності розгляду справи в частині позовних вимог до юридичної особи у порядку цивільного судочинства.
      Апеляційний суд помилково закрив провадження у справі в частині позовних вимог до юридичної особи, адже порука є похідною від основного зобов'язання, позовні вимоги взаємопов'язані між собою і не можуть розглядатися за правилами різних видів судочинства.
      ВеликаПалата Верховного Суду робить висновок, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
      Аналогічні висновки неодноразово викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року N 14-40цс18, 21 березня 2018 року N 14-41цс18, 25 квітня 2018 року N 14-74цс18, 20 червня 2018 року N 14-224цс18, від 12 вересня 2018 року N 14-269цс18, від 31 жовтня 2018 року N 14-409цс18 та інших, і підстав для відступу від них не вбачається.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, розглянутий судом на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою.
      Апеляційний суд не врахував особливостей правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно визначився з юрисдикцією вказаного спору та застосував норми процесуального права, оскільки підстави для закриття провадження у справі в частині вимог до боржника - юридичної особи відсутні.
      Згідно із пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Отже, постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" прийнято з порушенням норм процесуального права, а тому відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України оскаржуване судове рішення необхідно скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Що стосується висновків суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог до поручителів ОСОБА_3, ОСОБА_4, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Суди установили, що 27 листопада 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого в свою чергу є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ ВКФ "Газбудкомлект" укладено кредитний договір N 02/206/07-КЛТ, яким, зокрема встановлена процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 6 000 000,00 грн та повернення ним отриманих кредитів, нарахування і сплати процентів за отриманими кредитами із розрахунку 16,5 процентів річних, нарахування і сплати комісій за надання кредитів (пункт 1.1 цього договору).
      Пунктом 2.3 вказаного кредитного договору визначено, що підставою надання кредитів за цим договором є додаткові угоди.
      Згідно з пунктом 3.4.5 кредитного договору від 27 листопада 2007 року позичальник зобов'язується повністю погасити заборгованість за кредитами у терміни, визначені відповідними додатковими угодами, але у будь-якому разі не пізніше 26 листопада 2010 року.
      Усі зміни та доповнення до кредитного договору дійсні лише в тому разі, якщо вони здійснені в письмовій формі і підписані уповноваженими представниками обох сторін (пункт 5.2 цього договору).
      Додатковою угодою від 31 серпня 2010 року N 14 до кредитного договору від 27 листопада 2007 року N 02/206/07-КЛТ передбачено, що банк надає позичальнику кредит згідно з цією додатковою угодою в сумі 9 933 989,67 грн. які позичальник зобов'язується повернути не пізніше 26 листопада 2010 року. Процентна ставка за кредитом, який надається за цією додатковою угодою, встановлюється у розмірі 23 % річних (пункт 1.1 вказаної додаткової угоди).
      27 лютого 2009 року між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого в свою чергу є ПАТ "Дельта Банк" з однієї сторони, та ОСОБА_3, ОСОБА_4 з другої, з кожним окремо, укладено договори поруки N 02/02/206/07-КЛТ/ПО1/09-КЛТ та N 02/02/206/07-КЛТ/ПО2/09-КЛТ відповідно, за умовами яких останні зобов'язалися солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" за кредитним договором N 02/206/07-КЛТ від 27 листопада 2007 року (пункти 1.1 спірних договорів поруки).
      Змістом пункту 4 (строк дії договору) договорів поруки від 27 лютого 2009 року передбачено, що договір втрачає чинність після повного погашення позичальником та/або поручителем заборгованості за кредитним договором. Продовження строку виконання зобов'язань за кредитним договором означає автоматичне (без додаткової угоди) продовження строку дії цього договору. Про факт продовження строку повернення заборгованості за кредитним договором банк письмово або факсом повідомляє поручителя.
      Укладенням додаткових угод від 31 серпня 2010 року N 1 до вказаних вище договорів поруки, з кожним із поручителів окремо, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтвердили, що вони ознайомлені з умовами кредитного договору, в частині, що стосується, в тому числі й розміру ліміту траншової кредитної лінії - 9 950 000,00 грн. процентної ставки за користування кредитами в розмірі 23 % річних та строку повного погашення заборгованості за траншовою кредитною лінією - 26 листопада 2010 року.
      Позичальник порушив умови виконання кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 10 жовтня 2012 року утворилась заборгованість в розмірі 9 333 544,67 грн.
      За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
      За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (частина перша статті 553 ЦК України).
      Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
      Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
      За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із вказаним позовом, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
      Аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.
      Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її діївідноситься до преклюзивних, як строк існування самого зобов'язання поруки, а його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
      Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
      Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
      Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
      За таких обставин, суд апеляційної інстанції, встановивши на підставі досліджених доказів ті факти, що спірними договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а наявний в цих договорах пункт 4.1, яким установлено, що вони втрачають чинність після повного погашення заборгованості за основним договором, не може вважатися строком їх дії, оскільки не відповідає змісту статей 251, 252 ЦК України, де визначено, що настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати, обґрунтовано зробив висновок, що у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором строк пред'явлення кредитором до поручителів вимог про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами (26 листопада 2010 року), тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі (пункт 1.1 додаткової угоди від 31 серпня 2010 року N 14 до кредитного договору від 27 лютого 2007 року N 02/206/07-КЛТ; пункт 1.2 додаткових угод від 31 серпня 2010 року N 1 до договорів поруки від 27 лютого 2009 року N 02/02/206/07-КЛТ/ПО1/09-КЛТ та N 02/02/206/07-КЛТ/ПО2/09-КЛТ).
      Таким чином, з'ясувавши, що підтвердження продовження строку виконання зобов'язань за кредитним договором (продовження строку дії цього договору)в обумовленому сторонами порядку (пункт 5.2 кредитного договору від 27 лютого 2007 року N 02/206/07-КЛТ;пункт 4.2 договорів поруки від 27 лютого 2009 року N 02/02/206/07-КЛТ/ПО1/09-КЛТ та N 02/02/206/07-КЛТ/ПО2/09-КЛТ) відсутні, банк пред'явив позов до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором лише у жовтні 2012 року, тобто після спливу зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України строку для звернення з відповідною вимогою до поручителів, апеляційний суд, зробив правильний висновок, що їх порука за укладеними договорами від 27 лютого 2009 року на час пред'явлення цього позову була припинена, як того вимагає закон, у результаті чого обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в позові в цій частині.
      Посилання у касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк", що договорами поруки встановлений строк їх виконання тривалістю п'ять років є безпідставними та спростовуються змістом самих договорів поруки, пунктом 4.4 яких передбачено, що строк позовної давності за цим договором встановлюється в межах трьох років.
      Тобто вказаним пунктом сторони не встановили, що порука припиняється зі спливом п'яти років з дня настання строку повернення кредиту, а передбачили позовну давність для звернення до суду за захистом порушеного права або законного інтересу в межах трьох років.
      Як уже було зазначено вище, договорами поруки від 27 лютого 2009 року не встановлено строку, після якого порука припиняється, при цьому строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Тому ПАТ "Дельта Банк" помилково ототожнено визначений у договорах строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права чи законного інтересу зі строком дії поруки, який не є строком захисту порушеного права, та його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Зважаючи на викладене, ВеликаПалата Верховного Суду зробила висновок про залишення касаційної скарги ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року, якою у відмовлено задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
      Оскільки за наслідками розгляду однієї касаційної скарги ПАТ "Дельта Банк" розгляд справи не закінчено, а інша його скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Газбудкомлект" про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про відмову в позові Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишити без задоволення.
      Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Газбудкомлект" про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, передати справу в цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про відмову в позові Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      22 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 2-1169/11
      Провадження N 14-265 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) "Дельта Банк" (далі також - позивач) до ОСОБА_3, фізичної особи-підприємця (далі також - ФОП) ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 (далі разом - відповідачі) про стягнення заборгованості
      за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 31 жовтня 2013 року, ухвалене колегією суддів у складі Оніпко О.В., Хилевича С.В. і Рожина Ю.М.
      Учасники справи:
      - позивач: ПАТ "Дельта Банк",
      - відповідачі: ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 18 червня 2010 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 21 липня 2008 року N 11374131000 (далі - кредитний договір), договорами поруки від 21 липня 2008 року N 218541 і N 218542 (далі - договори поруки) у розмірі 55 991,11 доларів США, що станом на 4 червня 2010 року за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило 443 746,34 грн. неустойку у розмірі 500 грн. пеню - 3 242,16 грн.
      2. ПАТ "УкрСиббанк" мотивувало позов такими обставинами:
      2.1. 21 липня 2008 року ПАТ "УкрСиббанк" уклало з ОСОБА_3 (далі також - позичальник) кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у сумі 52 500, 00 дол. США зі сплатою 14,35 % річних.
      2.2. Цей кредит позичальник мала повернути у повному обсязі згідно з графіком погашення кредиту, але не пізніше 20 липня 2023 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або згідно з умовами кредитного договору достроково, якщо ПАТ "УкрСиббанк" визнає (з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги, але не пізніше 41 календарного дня з дати її відправлення) термін повернення кредиту таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення.
      2.3. 21 липня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором ПАТ "УкрСиббанк" уклало з ФОП ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_5 (далі разом - поручителі) договори поруки, за якими поручителі у разі порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором несуть з ним солідарну відповідальність.
      2.4. Позичальник не дотримувалася графіку погашення як кредиту, так і процентів за кредитом, і разом з поручителями ухилялася від виконання договірних зобов'язань.
      2.5. 17 липня 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" відправило позичальникові та поручителям письмову вимогу, в якій вказало, що строк повернення кредиту вважається таким, що настав, і потрібно погасити заборгованість до 15 серпня 2009 року. Проте позичальник і поручителі цю вимогу так і не виконали.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      3. 26 грудня 2011 року Рівненський міський суд Рівненської області замінив позивача у справі з ПАТ "УкрСиббанк" на ПАТ "Дельта Банк", яке 8 грудня 2011 року придбало за договором купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором.
      4. 5 серпня 2013 року Рівненський міський суд Рівненської області ухвалив рішення, яким задовольнив позов частково:
      4.1. Стягнув з позичальника на користь позивача заборгованість у розмірі 55 991,11 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 443 746,34 грн. неустойку у розмірі 500 грн. пеню у розмірі 3 242,16 грн;
      4.2. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      5. Мотивував задоволення позовних вимог тим, що позичальник, яка підтвердила, що 21 липня 2009 року поштою та 22 липня 2009 року особисто у відділенні ПАТ "УкрСиббанк" отримала вимогу про погашення заборгованості до 15 серпня 2009 року, цей обов'язок не виконала.
      6. Відмовляючи у задоволенні позову до поручителів, суд першої інстанції вважав, що порука припинилася на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, оскільки позивач не надав суду доказів відправлення поручителям вимог від 17 липня 2009 року, а до суду звернувся лише 18 червня 2010 року, тобто, пропустив шестимісячний строк звернення до поручителів з дня настання строку виконання основного зобов'язання.
      Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
      7. 31 жовтня 2013 року Апеляційний суд Рівненської області ухвалив рішення за апеляційною скаргою позивача, яким скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове про часткове задоволення позовних вимог:
      7.1. Стягнув з позичальника та ОСОБА_4 солідарно на користь позивача заборгованість у розмірі 55 991,11 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ становило 443 746,34 грн. неустойку в розмірі 500 грн. пеню у розмірі 3 242,16 грн;
      7.2. Стягнув з позичальника та ОСОБА_5 солідарно на користь позивача заборгованість у розмірі 55 991,11 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ становить 443 746,34 грн. неустойку в розмірі 500 грн. пеню в розмірі 3 242,16 грн.
      8. Мотивував рішення такими обставинами:
      8.1. Позичальник зобов'язання за кредитним договором не виконала.
      8.2. Днем настання строку виконання основного зобов'язання за цим договором, з якого починається відлік шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителів, є 20 липня 2023 року або визначений вказаним договором день його одностороннього розірвання банком, або одностороннього внесення до цього договору змін.
      8.3. Днем припинення поруки є 20 липня 2023 року або день після спливу шести місяців з дня одностороннього розірвання банком кредитного договору, або з дня внесення до нього змін. Тому відсутні передбачені частиною четвертою статті 559 ЦК України підстави вважати договори поруки припиненими.
      9. Дійшовши у мотивувальній частині рішення висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі, у резолютивній частині рішення суд апеляційної інстанції вказав про часткове задоволення позову.
      10. 26 грудня 2016 року Апеляційний суд Рівненської області ухвалами відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами поручителів, поданими 2 листопада 2016 року, оскільки визнав причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      11. 24 березня 2017 року ФОП ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою. Просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до цього ж суду. Скаржиться на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
      12. 13 червня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ поновив ФОП ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанції та відкрив касаційне провадження у справі.
      13. 7 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував ухвалу тим, що відповідач оскаржує рішення Апеляційного суду Рівненської області від 31 жовтня 2013 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      14. ФОП ОСОБА_5 вважає, що строк повернення кредиту за кредитним договором настав 15 серпня 2009 року. Протягом шести місяців з цього дня позивач вимогу про виконання обов'язку за кредитним договором замість позичальника до ФОП ОСОБА_5 не пред'явив. З огляду на це вважає, що його порука за кредитним договором припинилася 16 лютого 2010 року, тобто до звернення з позовом у цій справі, поданим 18 червня 2010 року.
      15. Стверджує, що суди помилково прийняли до розгляду позовні вимоги до поручителів за правилами цивільного судочинства, оскільки такі вимоги, адресовані фізичним особам-підприємцям мають розглядатися за правилами господарського судочинства.
      (2) Позиції інших учасників справи
      16. 14 серпня 2018 року до суду надійшли письмові пояснення позичальника, в яких вона вказала на те, що позивач не долучив до позовної заяви доказів (платіжних доручень, меморіальних ордерів, чеків тощо) надання їй кредитних коштів. На підтвердження доводів звертається до приписів частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ N 254 від 18 червня 2003 року, й Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ від 21 січня 2004 року N 22. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 31 жовтня 2013 року, а справу направити на новий розгляд до цього суду.
      17. Позивач і відповідач-ФОП ОСОБА_4 позицію щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      18. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних та інших првовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      19. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      20. Отже, за правилами цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      21. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
      22. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20).
      23. Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами такого основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи склад сторін основного зобов'язання.
      24. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий дофізичної особи-позичальника, яка допустила неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а також до поручителів, які є ФОП, і кожен з яких за умовами договорів поруки погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором.
      25. У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_5 звертається до приписів статті 16 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, і вказує на те, що позовні вимоги до поручителів мали розглядатися за правилами господарського, а не цивільного судочинства.
      26. Стаття 16 ЦПК України у зазначеній редакції передбачала, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      27. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
      28. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      29. Стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору, укладеного між юридичною особою-кредитором, фізичною особою-боржником за основним зобов'язанням і поручителями, які є суб'єктами господарювання.
      30. Натомість, ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, не встановлював обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      31. Крім того, вирішення такого спору за правилами цивільного судочинства в частині позовних вимог до боржника за основним зобов'язанням, який є фізичною особою, а за правилами господарського судочинства - в частині позовних вимог до поручителів, які є суб'єктами господарювання та несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, оскільки дослідження одного і того ж предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      32. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову.
      33. Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
      34. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.
      35. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав з поручителями окремі договори поруки. Ці договори не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою. Відповідальність кожного з поручителів перед позивачем є солідарною з позичальником як боржником за основним зобов'язанням.
      36. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      37. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням з поручителями, кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      38. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів.
      39. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов'язку для останніх між собою.
      40. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язані з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
      41. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      42. Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах, зокрема, від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц (відступивши від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 1 березня 2017 року у справі N 6-923цс16), від 21 березня 2018 року у справі N 2-1390/11 (відступивши від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-745цс15) і від 30 травня 2018 року у справі N 569/2749/15-ц.
      43. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими мотивовані, зокрема, висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-745цс15, доводи касаційної скарги про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами-підприємцями.
      (1.2) Щодо інших доводів касаційної скарги
      44. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
      45. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
      46. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 21 липня 2008 року ПАТ "УкрСиббанк" уклало з позичальником кредитний договір, за яким позичальник отримала кредит у сумі 52 500, 00 дол. США зі сплатою 14,35 % річних.
      47. За статтею 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      48. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
      49. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).
      50. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      51. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України).
      52. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).
      53. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 21 липня 2008 року ПАТ "УкрСиббанк" уклало з поручителями договори поруки, згідно з умовами яких поручителі зобов'язалися перед ПАТ "УкрСиббанк" як кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, а у випадку їх невиконання кредитор мав право звернутися з письмовою вимогою про виконання зобов'язань за кредитним договором до позичальника та кожного з поручителів.
      54. Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
      55. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
      56. Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.
      57. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до пункту 2.2 договорів поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за основним договором кредитор має право пред'явити вимоги безпосередньо до поручителя, які останній зобов'язаний виконати протягом десяти робочих днів з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом) шляхом переказу/перерахування коштів на вказані кредитором рахунки у розмірі, визначеному пунктом 1.3 договору поруки.
      58. Суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з пунктом 3.1 договорів поруки вони набрали чинності з моменту їх підписання обома сторонами та діють до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій.
      59. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).
      60. Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24?вересня 2014?року у справі N 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі N 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі N 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі N 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі N 644/6558/15-ц).
      61. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15).
      62. З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15).
      63. Отже, досліджені судами умови договорів поруки про можливість ПАТ "УкрСиббанк" звернутися з письмовою вимогою про виконання зобов'язань за кредитним договором до кожного з поручителів (суд першої інстанції встановив, що позивач не надав суду доказів відправлення поручителям вимог від 17 липня 2009 року) не звільняє ПАТ "УкрСиббанк" від обов'язку виконати припис частини четвертої статті 559 ЦК України щодо подання позову до поручителів у межах шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
      64. Такий позов слід пред'явити протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем) (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15).
      65. Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти реалізацію ними прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором.
      66. У пункті 1.3.4 кредитного договору, як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, сторони погодили, що позичальник зобов'язується сплачувати проценти з 1 по 10 число (включно) кожного місяця, наступним за тим, за яким були нараховані банком такі проценти.
      67. Апеляційний суд вказав, що у пункті 1.2.2 кредитного договору передбачено обов'язок позичальника повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно з додатком N 1 до договору (якщо сторони визначили такий графік погашення й уклали додаток N 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 20 липня 2023 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору (пункту 1.2.2 і розділу 6) та/або умов відповідної угоди сторін.
      68. Згідно з додатком N 1 до кредитного договору, дослідженим судами першої й апеляційної інстанцій, позичальник зобов'язується повернути банку кредит у таких розмірах, щоби станом на вказану нижче дату сума заборгованості за кредитом не перевищувала такий розмір: 21 липня 2008 року - 52 500,00 доларів США; 10 вересня 2008 року - 52 208,00 доларів США і так далі.
      69. Отже, сторони кредитного договору встановили, зокрема, строк виконання позичальником окремих зобов'язань з внесення щомісячних платежів, що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
      70. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
      71. Якщо умовами кредитного договору передбачені окремі зобов'язання боржника щодо повернення боргу щомісяця частинами та встановлена самостійна відповідальність боржника за невиконання таких обов'язків, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованості повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      72. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то з урахуванням змісту частини четвертої статті 559 цього кодексу зазначені вище правила мають застосовуватися і до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 29 червня 2016 року у справі N 6-272цс16, від 14 червня 2017 року у справі N 644/6558/15-ц).
      73. Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення коштів поза межами цього строку (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 27 січня 2016 року у справі N 6-990цс15, від 29 червня 2016 року у справі N 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі N 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі N 644/6558/15-ц).
      74. Проте, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, а саме недодержання нею графіку погашення як тіла кредиту, так і процентів за користування кредитними коштами, 17 липня 2009 року позивач направив позичальникові вимогу, в якій повідомив про те, що строк повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредитну заборгованість потрібно погасити до 15 серпня 2009 року.
      75. Вказану вимогу позичальник отримала 21 липня 2009 року у відділенні "Укрпошти" за місцем проживання та повторно - 22 липня 2009 року - у приміщенні ПАТ "УкрСиббанк".
      76. Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" Глави71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.
      77. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
      78. Оскільки ПАТ "УкрСиббанк" відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України пред'явив 17 липня 2009 року позичальникові вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором і вказав у вимозі, що ця заборгованість має бути погашена до 15 серпня 2009 року, кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, яке згідно з цим договором мало виконуватися за графіком погашення кредиту.
      79. Тому помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що днем настання строку виконання основного зобов'язання за цим договором, з якого починається відлік шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителів, є 20 липня 2023 року або визначений вказаним договором день його одностороннього розірвання банком, або одностороннього внесення до цього договору змін.
      80. За умови пред'явлення банком до боржника та поручителя вимог про дострокове виконання зобов'язання повернути кредит змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов'язання (див. також висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 21 січня 2015 року у справі N 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі N 6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі N 6-368цс16, від 24?вересня 2014?року у справі N 6-106цс14).
      81. З огляду на це, беручи до уваги встановлені судами факти направлення позивачем 17 липня 2009 року позичальникові вимоги з вказівками на те, що строк повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредитну заборгованість потрібно погасити до 15 серпня 2009 року, позивач мав звернутися до поручителів з позовом у межах шести місяців від цієї дати, а звернувся лише 18 червня 2010 року.
      82. Відтак, помилковими є висновки апеляційного суду про те, що днем настання строку виконання основного зобов'язання, з якого починається відлік шестимісячного строку для пред'явлення кредитором вимоги до поручителів, буде 20 липня 2023 року або визначений договором день одностороннього розірвання банком цього договору, або одностороннього внесення змін до договору, а припинення поруки відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України та пункту 1.2 договору поруки - 20 липня 2023 року або день після спливу шести місяців після дня одностороннього розірвання банком договору, чи внесення змін до нього.
      83. Встановивши, що ПАТ "УкрСиббанк" відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінило строк виконання основного зобов'язання та звернулося з позовними вимогами 18 червня 2010 року, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів.
      84. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги та висновками суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк для звернення до суду з вимогою до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      85. Згідно зі статтею 611 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
      86. Враховуючи те, що позичальник, як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, належно не виконала її обов'язок з погашення заборгованості за кредитним договором, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову до цього відповідача.
      87. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      88. Доводи позичальника, наведені у письмових поясненнях, поданих 10 серпня 2018 року стосуються встановлення фактичних обставин справи, які не були встановлені судами першої й апеляційної інстанцій. Крім того, позичальник рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку не оскаржила. А тому з огляду на припис частини першої статті 400 ЦПК України вказані доводи не можуть бути досліджені судом касаційної інстанції.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      89. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      90. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      91. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а саме: скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 31 жовтня 2013 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 5 серпня 2013 року.
      (2.2) Щодо судових витрат
      92. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати у сумі 1020 грн. понесені ФОП ОСОБА_5 у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 4 частини першої статті 409, статтями 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити частково.
      2. Скасувати рішення Апеляційного суду Рівненської області від 31 жовтня 2013 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 5 серпня 2013 року.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко