Постановление ВСУ по пересмотру об установлении факта проживания и недействительности ипотеки с банком Форум


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

9 вересня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів: Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,

Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,

 

за участю: позивача ОСОБА_1, представника публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» ОСОБА_2, 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Форум», треті особи: ОСОБА_3, служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про встановлення факту проживання та визнання іпотечного договору недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 25 квітня 2008 року його дружина ОСОБА_3 отримала кредит у публічному акціонерному товаристві «Банк «Форум» (далі – ПАТ «Банк «Форум») та у рахунок забезпечення належного виконання взятих на себе обов’язків за кредитним договором передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

 

Посилаючись на те, що у порушення статті 6 Закону України «Про іпотеку», статей 60, 65 Сімейного кодексу України (далі – СК України) не було його згоди на передання квартири в іпотеку, а також на те, що договір іпотеки укладено без дозволу органу опіки та піклування, оскільки в квартирі, яка є предметом договору іпотеки, проживала малолітня дитина – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, крім того, з огляду на те, що в договорі іпотеки відсутні всі істотні умови, передбачені статтею 18 Закону України «Про іпотеку», ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги і з урахуванням збільшених позовних вимог встановити факт проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір’ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 25 квітня 2008 року, а також визнати недійсним іпотечний договір, укладений 25 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум» (далі – АКБ «Форум»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», і ОСОБА_1 та ОСОБА_3. 

 

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено факт проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір’ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 25 квітня 2008 року; в решті позову відмовлено. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначені вище судові рішення.

 

У квітні 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України та статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

 

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2015 року та рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним іпотечного договору та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги і визнати недійсним іпотечний договір від 25 квітня 2008 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, представника ПАТ «Банк «Форум», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України прийшла до висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

 

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. 

 

Суди встановили, що 25 квітня 2008 року між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», і ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 50 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних за їх користування на строк до 24 квітня 2018 року.

 

Крім того, АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 50 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних за їх користування на строк до 24 квітня 2018 року, що підтверджується кредитним договором від 25 квітня 2008 року.

 

З метою забезпечення належного виконання боржниками взятих на себе обов’язків за кредитними договорами між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Форум», і ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (за своїми зобов’язаннями й за зобов’язаннями ОСОБА_1) 25 квітня 2008 року укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. 

 

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору від 25 квітня 2008 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності обставин для визнання цього договору недійсним з підстав, передбачених статтями 6, 18 Закону України «Про іпотеку» та статтями 60, 65 СК України. Відсутні підстави і для визнання іпотечного договору недійсним у зв’язку з відсутністю дозволу органу опіки та піклування на його укладення, оскільки під час його укладення в квартирі, яка є предметом іпотеки, фактично проживала малолітня дитина, однак ні банк, ні нотаріус не знали і не могли знати про це, а докази, підтверджуючі зазначений факт, боржниками не надавались. 

 

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ці судові рішення, суд касаційної інстанції прийшов до висновку про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

 

ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більше ніж двох справ з подібним предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цього судового рішення.

 

Для прикладу заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого та 11 лютого 2015 року та дві ухвали від 8 жовтня 2014 року, а також постанову Верховного Суду України від 4 березня 2015 року у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання договору іпотеки недійсним.

 

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права при вирішенні спірних правовідносин, оскільки під час її вирішення судом встановлено інші фактичні обставин справи, ніж у справі, яка є предметом перегляду, зокрема, що позивачем не доведено факт проживання дитини у заставній квартирі на час укладення договору іпотеки, натомість у справі, яка переглядається, встановлено, що на час укладення спірного договору іпотеки у квартирі, яка є предметом іпотеки, постійно проживав малолітній син іпотекодавця. 

 

Крім того, не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, і постанова Верховного Суду України від 4 березня 2015 року, оскільки вона не є рішенням суду касаційної інстанції, ухваленим у порядку касаційного провадження, а прийнята за результатами розгляду скарги про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. 

 

В інших судових рішеннях, наданих заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, зокрема в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року, 4 лютого та 11 лютого 2015 року, суд касаційної інстанції зазначив, що згідно зі статтею 177 СК України, статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» при укладенні договору іпотеки, предметом якого є житлове приміщення, право користування яким мають діти, згода органу опіки та піклування на укладення цього договору є обов’язковою, відсутність такої згоди є підставою для визнання договору іпотеки недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України. 

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

 

Згідно з частинами другою та третьою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

 

Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

 

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України).

 

У статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» зазначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.

 

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

 

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

 

Згідно із частиною шостою статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

 

Отже укладення батьками правочинів предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 ЦК України.

 

Саме до цього зводяться правові висновки суду касаційної інстанції, викладені в судових рішеннях, наданих ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.

 

У справі, яка переглядається, суд дійшовши висновку, що на час укладення іпотечного договору, у квартирі, яка є предметом цього договору, проживав малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, і у зв’язку з цим, установивши юридичний факт і встановивши відсутність дозволу органу опіки та піклування на його укладення, відмовив у задоволенні позову про визнання спірного договору недійсним, обґрунтувавши таке рішення відсутністю у нотаріуса документів, які б підтверджували право користування квартирою малолітньою або неповнолітньою дитиною.

 

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

 

Відповідно до підпункту а пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК УКраїни за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього кодексу та у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд УКраїни має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити новее судове рішення чи змінити судове рішення.

 

Проте при розгляді справи установлено, що спірний договір іпотеки укладений також і з матір’ю дитини – ОСОБА_3, яка не була стороною у справі, а залучена до участі у справі як третя особа.

 

У разі визнання недійсним договору іпотеки будуть порушені її права.

 

Оскільки до повноважень Верховного Суду України не відноситься вирішення питання про зміну процесуального становища сторін і залучення до участі у справі співвідповідачів, то суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення по суті спору.

 

Тому судові рішення у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору підлягають скасуванню, а справу в цій частині слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з пунктом 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

 

За таких обставин, керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року в частині позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства “Банк Форум”, треті особи: ОСОБА_3, служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання іпотечного договору недійсним скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області. 

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

В.І. Гуменюк

Судді:

Н.П. Лященко

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-405цс15

 

Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

 

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України).

 

У статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» зазначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.

 

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

 

Згідно із частиною шостою статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

 

Укладення батьками правочинів предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 ЦК України.

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Интересно, а чем установлено проживание малолетнего в ипотечной квартире?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Интересно, а чем установлено проживание малолетнего в ипотечной квартире?

Свидетельскими показаниями :) И кроме того ст. 29 Семейного кодекса.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 2 weeks later...

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2014 року

http://reyestr.court.gov.ua/Review/41957375

 

ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2015 року

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42412985

 

ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43115688

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Интересно, а чем установлено проживание малолетнего в ипотечной квартире?

В решении 1й инстанции указано, что ребенок не был зарегистрирован. И то, что суды стали воспринимать право ребенка только по регистрации родителей и показаниям свидетелей - большой прогресс

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

В решении 1й инстанции указано, что ребенок не был зарегистрирован. И то, что суды стали воспринимать право ребенка только по регистрации родителей и показаниям свидетелей - большой прогресс

Это хорошо, даже я сказал бы прекрасно.

Жаль, что большинство таких споров состоялись в 2010-2013 годах, определения ВССУ не пересмотришь сейчас в ВСУ.

Но для тех, у кого решение ВССУ вынесено не более чем за год до момента вынесения этого Постановления ВСУ, имеют еще немного или совсем мало времени для подачи заявления в ВСУ. :)

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 2 months later...

Свидетельскими показаниями :) И кроме того ст. 29 Семейного кодекса.

 

Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити наречених з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

 

Немного не понял, что можно было установить с помощью ст. 29 СК?

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити наречених з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

 

Немного не понял, что можно было установить с помощью ст. 29 СК?

 

наверное имели в виду "Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них"

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

наверное имели в виду "Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них"

Это другое дело.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 4 weeks later...

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...