ANTIRAID

Лист ФГВФО від 21.09.2015 р. № 12-33820/15 Щодо реалізації деяких норм Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”

Recommended Posts

ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
ВІДДІЛ СТРАТЕГІЇ ТА НОРМАТИВНО-МЕТОДОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЛИСТ
від 21.09.2015 р. № 12-33820/15
Щодо реалізації деяких норм Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) повідомляє свою позицію щодо реалізації деяких норм Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (далі – Закон).
1. Щодо переліку вкладів (коштів), які не відшкодовуються Фондом (частина четверта статті 26 Закону) та зміни черговості задоволення вимог кредиторів, передбаченої частиною першою статті 52 Закону.
Законом України від 16.07.2015 № 629-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку”, який набув чинності 12.08.2015, розширено перелік вкладів (коштів), які не відшкодовуються Фондом, та змінено черговість погашення вимог кредиторів банку.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з статтею 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
З огляду на викладене, при формуванні переліку вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом, уповноважені особи Фонду, на нашу думку, повинні керуватися вимогами частини четвертої статті 26 Закону у редакції, що діяла до 12.08.2015.
Фонд також вважає, що норми частини першої статті 52 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, мають застосовуватися до банків, щодо яких прийнято рішення про виведення з ринку після 12.08.2015.
2. Щодо зарахування зустрічних однорідних вимог протягом процедури ліквідації банку (пункт 8 частини другої статті 46 Закону).
Відповідно до абзацу другого пункту 8 частини другої статті 46 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, протягом здійснення процедури ліквідації банку зарахування зустрічних однорідних вимог заборонено, крім випадків, визначених зазначеним пунктом Закону.
У цьому разі боржник банку має бути одночасно кредитором цього банку, кошти мають бути спрямовані на погашення зобов’язань за кредитом такого боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, а також договірне списання з рахунків має бути передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.
Звертаємо також особливу увагу, що зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов’язаними з банком особами1.
____________
1 Перелік пов’язаних з банком осіб наведено у статті 52 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.
Пункт 8 частини другої статті 46 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, застосовується уповноваженими особами Фонду в усіх банках, що знаходяться на стадії ліквідації, незалежно від дати прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії і ліквідації банку.
3. Щодо курсу валюти, за яким здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії ліквідації банку.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 Закону Фонд складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
Згідно з пунктом 4.22 глави 4 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 № 2, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за № 1581/21893, вимога, заявлена в іноземній валюті, уключається до реєстру вимог у національній валюті в сумі, визначеній за офіційним курсом, установленим Національним банком України на дату прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
З огляду на викладене, погашення зобов’язань за кредитом боржника, наданим банком в іноземній валюті, за рахунок кредиторських вимог такого боржника до цього банку здійснюється шляхом перерахування суми кредиторських вимог в національній валюті в іноземну валюту за курсом, встановленим на дату проведення операції.
4. Щодо включення до черговості задоволення вимог кредиторів фізичних осіб – підприємців.
Відповідно до пункту 6 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 16.07.2015 № 629-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку” відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб – підприємців здійснюється Фондом незалежно від дня відкриття рахунка починаючи з 1 січня 2017 року щодо банків, віднесених до категорії неплатоспроможних після 1 січня 2017 року.
Пунктом 4 частини першої статті 52 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, визначено, що в четверту чергу задовольняються вимоги вкладників – фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб – підприємців), які не є пов’язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
Враховуючи те, що Фонд починає здійснювати виплату відшкодування фізичним особам – підприємцям починаючи з 1 січня 2017 року по банках, рішення щодо виведення з ринку яких приймається після 1 січня 2017 року, залишки коштів на рахунках фізичних осіб – підприємців відображатися в реєстрі акцептованих вимог кредиторів в четвертій черзі не повинні.
В. о. директора-розпорядника
А.Я. Оленчик

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Стаття 46. Наслідки початку процедури ліквідації банку

 

8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов’язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

 

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов’язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов’язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:

 

за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

 

кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

 

Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов’язаними з банком особами.

 

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4452-17/print1443614699748877

Share this post


Link to post
Share on other sites

Добрый день, уважаемые форумчане!

Если можете, помогите советом, зараннее благодарен!

Вкратце:

-есть квартира , под залог нее были взяты средства. В этом же банке размещен депозит на тоже имя и почти в том же размере. Банк Дельта. В момент начала процедуры ликвидации было написано заявление на взаимозачет со ссылкой на это письмо ФГВФЛ № 12-33820/15 от 21.09.2012. Ответ во вложенном файле.

-вопрос: есть ли шанс и какой добиться зачета в судебном порядке или есть другие методы разрешения вопроса?

Буду также благодарен за информацию об юристе в Харькове по данной тематике.

Еще раз благодарю за квалифицированные ответы.

post-16177-0-05047300-1446631276_thumb.j

Share this post


Link to post
Share on other sites

Добрый день, уважаемые форумчане!

Если можете, помогите советом, зараннее благодарен!

Вкратце:

-есть квартира , под залог нее были взяты средства. В этом же банке размещен депозит на тоже имя и почти в том же размере. Банк Дельта. В момент начала процедуры ликвидации было написано заявление на взаимозачет со ссылкой на это письмо ФГВФЛ № 12-33820/15 от 21.09.2012. Ответ во вложенном файле.

-вопрос: есть ли шанс и какой добиться зачета в судебном порядке или есть другие методы разрешения вопроса?

Буду также благодарен за информацию об юристе в Харькове по данной тематике.

Еще раз благодарю за квалифицированные ответы.

 

А Вам всенепременно очень этого хочется...)))

Share this post


Link to post
Share on other sites

Мне не хочется, что бы меня "имели" 2 раза...)))

спасибо за квалифицированный ответ!

 

А Вас уже имеют второй раз или снова готовимся к создаваемым самим собой проблемам...

Не за что благодарить... Ответа ещё не было, это был квалифицированный вопрос... Я пытаюсь квалифицировать Вашу проблему по важности её для Вас...

 

У банка сейчас большие проблемы... банка уже можно сказать нет... Не факт, что они будут Вас иметь второй раз... Им не до этого сейчас...

Share this post


Link to post
Share on other sites

А Вас уже имеют второй раз или снова готовимся к создаваемым самим собой проблемам...

Не за что благодарить... Ответа ещё не было, это был квалифицированный вопрос... Я пытаюсь квалифицировать Вашу проблему по важности её для Вас...

 

У банка сейчас большие проблемы... банка уже можно сказать нет... Не факт, что они будут Вас иметь второй раз... Им не до этого сейчас...

1. квартира обременена(в залоге), ее стоимость в разы превышает кредит - одна проблема

2. депозит по нынешним меркам немалый - получил только 200 - вторая проблема

3. банка может и нет, но проблемы остаются

да я и не ерничаю, просто прошу совета!

Share this post


Link to post
Share on other sites

Добрый день, уважаемые форумчане!

Если можете, помогите советом, зараннее благодарен!

Вкратце:

-есть квартира , под залог нее были взяты средства. В этом же банке размещен депозит на тоже имя и почти в том же размере. Банк Дельта. В момент начала процедуры ликвидации было написано заявление на взаимозачет со ссылкой на это письмо ФГВФЛ № 12-33820/15 от 21.09.2012. Ответ во вложенном файле.

-вопрос: есть ли шанс и какой добиться зачета в судебном порядке или есть другие методы разрешения вопроса?

Буду также благодарен за информацию об юристе в Харькове по данной тематике.

Еще раз благодарю за квалифицированные ответы.

Какая сумма задолженности по кредитному договору?

какая сумма депозита?

здесь есть пару проблем.

 

У цьому разі боржник банку має бути одночасно кредитором цього банку, кошти мають бути спрямовані на погашення зобов’язань за кредитом такого боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, а також договірне списання з рахунків має бути передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

 

У Вас предусмотрено в договорах договорно списание?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Какая сумма задолженности по кредитному договору?

какая сумма депозита?

здесь есть пару проблем.

 

У цьому разі боржник банку має бути одночасно кредитором цього банку, кошти мають бути спрямовані на погашення зобов’язань за кредитом такого боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, а також договірне списання з рахунків має бути передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

 

У Вас предусмотрено в договорах договорно списание?

Добрый день!

Суммы примерно одинаковы. Образно тело кредита на момент ввода ВА 60 к.$ и депозит 60 к $. Но так как я подавал заяву на досрочное расторжение депозита и взаимозачет до ВА, то проценты с этого момента не платил. Естественно, банк начислил и проценты и пеню на данный момент.

Что касается договорного списания, мне кажется оно есть( файл во вложении). Единственно договор был заключен со Сведом и затем переуступлен Дельте. Но ни с моей, ни стороны Банка никаких изменений внесено не было.

post-16177-0-21167500-1446712384_thumb.j

Share this post


Link to post
Share on other sites

Добрый день!

Суммы примерно одинаковы. Образно тело кредита на момент ввода ВА 60 к.$ и депозит 60 к $. Но так как я подавал заяву на досрочное расторжение депозита и взаимозачет до ВА, то проценты с этого момента не платил. Естественно, банк начислил и проценты и пеню на данный момент.

Что касается договорного списания, мне кажется оно есть( файл во вложении). Единственно договор был заключен со Сведом и затем переуступлен Дельте. Но ни с моей, ни стороны Банка никаких изменений внесено не было.

Нужно смотреть Ваше заявление.

 

1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

 

 

Конечно же нужно посмотреть условия договоров в совокупности и тогда можно будет сделать вывод о возможности зачета встречных требований.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Нужно смотреть Ваше заявление.

 

1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

 

 

Конечно же нужно посмотреть условия договоров в совокупности и тогда можно будет сделать вывод о возможности зачета встречных требований.

заявление приложил. Договор если можно хотел бы отправить на личный e-mail.  Спасибо!

post-16177-0-95983000-1446713676_thumb.j

Share this post


Link to post
Share on other sites

заявление приложил. Договор если можно хотел бы отправить на личный e-mail.  Спасибо!

Почта у меня в профиле.

Туда же лучше сбросить и заявление.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 січня 2020 року
      м. Київ
      справа № 917/1335/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М. і Селіваненка В.П.,
      за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство "Діамантбанк",
      представник позивача - не з`явився,
      відповідач - приватне акціонерне товариство "Кременчуцький завод дорожніх машин",
      представник відповідача - Василевська К.М., адвокат (ордер від 24.01.2020 № 1015356, свідоцтво від 07.12.2018 № 7283/10),
      розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин"
      на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 (головуючий Терещенко О.І., судді: Сіверін В.І. і Тихий П.В.)
      у справі № 917/1335/18
      за позовом публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (далі - Банк)
      до приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" (далі - Товариство) 
      про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698.
      За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
      ВСТАНОВИВ:
      Банк звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) Товариства від 17.05.2017 № 42/698.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов договору кредитної лінії від 18.04.2017 № 048 (далі - Кредитний договір) з урахуванням додаткової угоди від 18.04.2017 № 1 до нього строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. був встановлений до 17.05.2017 включно. Лист (заява) від 17.05.2017 № 42/698 від Товариства отриманий Банком 17.05.2017, а тому строк виконання зобов`язання з повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. на момент подачі вказаного листа ще не настав, бо до кінця дня 17.05.2017 Товариство мало право погасити заборгованість за кредитним траншем у сумі 1 900 000,00 грн. За домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. відповідно до додаткової угоди від 23.06.2017 № 2 був продовжений до 23.06.2017, тому одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана.
      Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.09.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, звертаючись з позовом до суду, Банк вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначив, яке його право є порушеним та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Водночас Банком не надано суду належних та допустимих доказів того, що заява від 17.05.2019 № 42/698 містить письмове волевиявлення Товариства на припинення зустрічних вимог зарахуванням та що її можна вважати заявою про зарахування зустрічних позовних вимог.
      Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним односторонній правочин - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) Товариства від 17.05.2017 № 42/698.
      Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:
      - обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/15361/17, яке набрало законної сили, повторного доведення не потребують, оскільки у розгляді даної справи беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини, а при розгляді справи № 910/15361/17 судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що саме лист Товариства від 17.05.2017 № 42/698 за своїм змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог;
      - за домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. відповідно до додаткової угоди № 2 продовжений до 23.06.2017, тобто одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана;
      - задоволення вимог Товариства шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698, на чому наполягає Товариство, порушує встановлений Законом України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? порядок та черговість задоволення вимог кредиторів Банку і ставить у нерівне становище інших кредиторів Банку у порівнянні з Товариством, яке отримує задоволення своїх вимог не у тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 вказаного Закону.
      Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019, а рішення господарського суду Полтавської області від 10.09.2019 залишити в силі.
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції:
      - дійшов помилкового висновку про підтвердження рішенням у справі № 910/15361/17, що лист Товариства від 17.05.2017 № 42/698 за своїм змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог;
      - помилково застосував до спірних правовідносин статтю 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? та не застосував норму права, яка підлягає застосуванню, а саме статтю 46 вказаного Закону;
      - не врахував обставини, встановлені у рішеннях господарських судів у справі № 910/15361/17, а саме про дотримання встановлених законодавством вимог щодо наявності підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Товариства, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
      Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що Банком та Товариством (далі - вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" від 28.03.2017 № 12-02-03-000021.170 (далі - Договір), за умовами якого вкладник розміщує банківський вклад на вкладному (депозитному) рахунку у банку № НОМЕР_1, відкритому вкладнику згідно з генеральним договором банківського вкладу (депозиту) від 03.02.2012 № 12-02-03-00002, сума вкладу - 2 000 000,00 грн., нарахування відсотків за вкладом становить 13,6 %, строк вкладу - 51 день, з 28.03.2017 по 17.05.2017 включно.
      Відповідно до пунктів 1.2.1, 2.1, 2.4 Договору дата повернення вкладу 18.05.2017; банк зобов`язаний повернути вкладнику суму вкладу в порядку та на умовах, встановлених Договором, здійснити примусове списання коштів у випадках, передбачених чинним законодавством України; вкладник має право: на отримання суми вкладу та нарахованих процентів у порядку та на умовах, встановлених Договором, на повернення вкладу після спливу строку вкладу в порядку, передбаченому Договором та чинним законодавством України (у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України).
      18.04.2017 сторонами укладено Кредитний договір, згідно з умовами якого Банк (далі - кредитодавець) зобов`язується з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкрити Товариству (далі - позичальник) відновлювальну кредитну лінію у розмірі 1 900 000,00 грн., кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої за цим договором кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 15,1% річних, на забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позичальник у день укладення цього договору забезпечує надання кредитодавцю в заставу визначене в Договорі майно, а також забезпечує надання кредитодавцю поруки відповідно до викладеного нижче: позичальник у день укладення цього договору надає в заставу кредитодавцю майнові права на суму 2 000 000,00 грн., що випливають з Договору (депозиту), укладеного Банком та позичальником, які (майнові права) полягають у праві вимагати від кредитодавця повернення грошових коштів у сумі 2 000 000,00 грн., розміщених позичальником у кредитодавця терміном до 17.05.2017 включно; порука відсутня.
      Додатковою угодою від 18.04.2017 № 1 до Кредитного договору передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у розмірі 1 900 000,00 грн., у межах кредитної лінії, відкритої згідно з Кредитним договором.
      Відповідно до додаткової угоди від 23.06.2017 № 2 до Кредитного договору кредитодавець відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 1 900 000,00 грн. до 23.06.2017.
      18.04.2017 Банком (заставодержатель) та Товариством (заставодавець) укладено договір застави майнових прав на вклад № 048/1 (далі - Договір застави), за умовами якого заставодавець в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання зобов`язання заставодавця за Кредитним договором передає заставодержателю в заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права вимоги за Договором, що укладений між заставодавцем та боржником (Товариством), предметом застави за цим договором є належні заставодавцю майнові права вимоги за Договором.
      Згідно з пунктом 2.2 Договору застави за згодою сторін вартість майнових прав, що належать заставодавцю за Договором та виступають предметом застави за цим договором, складає - 2 000 000,00 грн.
      Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 № 264-рш/БТ "Про віднесення ПАТ "Діамантбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.04.2017 № 1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким було розпочато процедуру виведення Банка з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
      Товариство листом від 17.05.2017 № 42/698 направлено на адресу позивача, платіжне доручення від 17.05.2017 № 6, яке Банком виконано не було у зв`язку з тим, що перерахування грошових коштів відповідно до наданого платіжного доручення призвело б до задоволення його вимог як кредитора Банку під час тимчасової адміністрації, що забороняється здійснювати в силу пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Згідно з рішенням Правління Національного банку України від 22.06.2017 № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2017 № 2663 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочата процедура ліквідації Банка за період з 24.06.2017 до 23.06.2019 включно.
      Листом від 29.06.2017 Товариство просило Банк здійснити погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором коштами, які надані в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, а саме: коштами за Договором у сумі 2 000 000,00 грн., на що Банк листом від 19.07.2017 № 316/01л повідомив Товариство про відсутність підстав для заліку зустрічних однорідних вимог до моменту настання обставин, передбачених статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698.
      Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, звертаючись з позовом до суду, Банк вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначив, яке його право є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Проте Банком не надано суду належних та допустимих доказів того, що заява від 17.05.2019 № 42/698 містить письмове волевиявлення Товариства на припинення зустрічних вимог зарахуванням та що її можна вважати заявою про зарахування зустрічних позовних вимог.
      З такими висновками суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що при розгляді справи № 910/15361/17 за позовом Товариства до Банка про визнання зобов`язання припиненим судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що саме лист Товариства від 17.05.2017 № 42/698 за своїм змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог.
      Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
      Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
      Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктивний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили до предмета доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
      Таким чином, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
      Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
      Отже, обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/15361/17, яке набрало законної сили, повторного доведення не потребують, оскільки у розгляді даної справи беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.
      Що ж до строку виконання зобов`язань, то судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до умов Кредитного договору з урахуванням додаткової угоди від 18.04.2017 № 1 до нього строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. був встановлений до 17.05.2017 включно, лист (заява) від 17.05.2017 № 42/698 від Товариства був отриманий Банком 17.05.2017, тобто строк виконання зобов`язання з повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. на момент подачі вказаного листа ще не настав, оскільки до кінця дня 17.05.2017 позичальник мав право погасити заборгованість за вказаним кредитним траншем у сумі 1 900 000,00 грн.
      Водночас за домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. відповідно до додаткової угоди № 2 був продовжений до 23.06.2017, а тому одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана.
      Також судом апеляційної інстанції встановлено, що постанова Правління Національного банку України ?Про затвердження Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті? від 29.03.2001 № 135 втратила свою чинність у зв`язку із затвердженням Національним банком України Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (постанова Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22).
      Крім того, згідно з частиною четвертою статті 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора.
      Отже, стаття 46 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? містить заборону зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань, прощення боргу, тощо та визначає випадки, на які зазначені обмеження не поширюються; стаття 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? визначає черговість задоволення вимог всіх кредиторів неплатоспроможного банку, в тому числі і тих кредиторів, вимоги яких задовольняються в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Разом з тим, порушення визначеного статтею 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? принципу черговості ставить у нерівне становище інших кредиторів банку у порівнянні з кредитором, який отримує задоволення своїх вимог не в тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 вказаного Закону.
      Таким чином, задоволення вимог Товариства шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698 порушує встановлений Законом України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? порядок та черговість задоволення вимог кредиторів Банку і ставить у нерівне становище інших кредиторів Банку у порівнянні з Товариством, яке отримує задоволення своїх вимог не у тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 вказаного Закону.
      Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не врахував та не надав оцінки обставинам справи, умовам Кредитного договору, Договору та заяві Товариства від 17.05.2017 № 42/698 про зарахування зустрічних однорідних вимог, тому апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги.
      Однак Касаційний господарський суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не може погодитись, оскільки суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи, залишив поза увагою, що при розгляді справи № 910/15361/17 судами встановлено наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов`язання Товариства з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000,00 грн. за Кредитним договором, оскільки наявні всі необхідні умови, передбачені пунктом 8 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін за Кредитним договором та Договору (депозиту) та для припинення взаємних грошових зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Таким чином, зі змісту статті 75 ГПК України можна зробити висновок, що однією з цілей цієї норми законодавець визначив, у тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
      Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. Відповідно до пункту 72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99): "Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції (995_004), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів." Коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду (справи Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України").
      Судами під час розгляду справи № 910/15361/17 надавалася оцінка доводам Банку, з посиланням на положення статей 46, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", щодо неможливості зарахування зустрічних однорідних вимог, за результатами розгляду яких суди дійшли висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання зобов`язання припиненим, у зв`язку із правомірним зарахуванням зустрічних однорідних вимог у порядку статті 601 Цивільного кодексу України відповідно до поданої Товариством заяви.
      Отже, у межах розгляду даної справи відповідні обставини, встановлені у межах розгляду справи № 910/15361/17, - є такими, що не доводяться в силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України.
      Враховуючи судові рішення у справі № 910/15361/17, якими встановлено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов`язання Товариства з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000,00 грн. за Кредитним договором, оскільки наявні всі необхідні умови, передбачені пунктом 8 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін за Кредитним договором та Договору (депозиту) та для припинення взаємних грошових зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які мають преюдиціальне значення в силу приписів статті 75 ГПК України, та виходячи з наведених положень законодавства, яким регулювалися спірні правовідносини, а також фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції у даній справі № 917/1335/18 про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698, з підстав викладених у даній постанові.
      Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
      Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
      Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      Частиною першою статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства задовольнити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі з мотивів, викладених у даній постанові.
      У зв`язку з тим, що суд задовольняє касаційну скаргу та скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, суд покладає на Банк витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
      Керуючись статтями 129, 308, 311, 312, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
      П О С Т А Н О В И В :
      1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" задовольнити.
      2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі № 917/1335/18 скасувати.
      3. Рішення господарського Полтавської області від 10.09.2019 у справі № 917/1335/18 залишити в силі.
      4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на користь приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" 3 524,00 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.
      Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Полтавської області.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя І. Булгакова
      Суддя Т. Малашенкова
      Суддя В. Селіваненко
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/87214816
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
      36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10.09.2019
      Справа № 917/1335/18
      м. Полтава
      за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк", 04070, м. Київ, Контрактова площа, 10-А, адреса для листування: 04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48
      до Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин", 39600, Полтавська область, м. Кременчук, проспект Свободи, буд. 4
      про визнання недійсним одностороннього правочинну - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) відповідача №42/698 від 17.05.2017 р.
      Cуддя Паламарчук В.В.
      Секретар судового засідання Рожко О.П.
      Представники сторін:
      від позивача: адвокат Амбросімов С.С.
      від відповідача: адвокат Василевська К.М.
      Обставини справи: розглядається позовна заява Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" про визнання недійсним одностороннього правочинну - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) відповідача №42/698 від 17.05.2017 р.
      Ухвалою господарського суду Полтавської області від 05.11.2018 відкрито провадження у справі.
      Ухвалою господарського суду Полтавської області від 31.01.2019 провадження у справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.
      Ухвала суду обґрунтована тим, що рішенням господарського суду м. Києва від 09.11.2017 у справі №910/15361/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та постановою Верховного Суду від 24.05.2018, було визнано припиненим зобов`язання ПрАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "Діамантбанк" з повернення кредитного траншу в розмірі 1900000,00 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький завод дорожніх машин" та Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк", на підставі листа № 49/891 від 26.06.2017.
      Тобто, господарський суд Полтавської області в даній справі дійшов висновку, що зарахування однорідних зустрічних вимог відбулося на підставі іншого правочину листа № 49/891 від 26.06.2017.
      Також суд у вказаній ухвалі зазначив, що лист ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" № 42/698 від 17.05.2017 є саме листом, яким було лише направлено платіжне доручення, а тому, на думку суду, вказаний документ не є листом (заявою) про зарахування зустрічних однорідних вимог.
      З наведеного суд зробив висновок про відсутність предмету спору в даній справі та закрив провадження в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
      Позивач із ухвалою не погодився, подав до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати.
      Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 апеляційну скаргу ПАТ "Діамантбанк" задоволено. Ухвалу господарського суду Полтавської області від 31.01.2019 у справі №917/1335/18 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Згідно автоматичного розподілу справу № 917/1335/18 передано на розгляд судді Паламарчука В.В., що відображено у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2019 року
      02.05.2019 суддя Паламарчук В.В. прийняв справу 917/1335/18 до свого провадження та призначив підготовче засідання.
      03.06.2019 відповідач надав суду письмові пояснення по справі, в яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
      Ухвалою суду від 30.07.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.09.2019.
      В судовому засіданні 10.09.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.
      Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.
      Розглянувши матеріали справи, суд встановив
      Між АТ "ДІАМАНТБАНК" (банк) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017, за умовами якого вкладник розміщує банківський вклад на вкладному (депозитному) рахунку у банку № НОМЕР_1 , відкритому вкладнику згідно генерального договору банківського вкладу (депозиту) № 12-02-03-000021 від 03.02.2012, сума вкладу - 2 000 000 грн., нарахування відсотків за вкладом становить 13.6 %, строк вкладу - 51 день, з 28.03.2017 по 17.05.2017 включно.
      Пунктами 1.2.1, 2.1, 2.1.3, 2,4, зазначеного договору передбачено, що дата повернення вкладу 18.05.2017, банк зобов`язаний повернути вкладнику суму вкладу в порядку та на умовах, встановлених цим договором, здійснити примусове списання коштів, у випадках передбачених чинним законодавством України, вкладник має право: на отримання суми вкладу та нарахованих процентів в порядку та на умовах, встановлених цим договором, на повернення вкладу після спливу строку вкладу в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством України (в т.ч. нормативно-правовими актами Національного банку України).
      В подальшому, між сторонами укладено договір кредитної лінії №048 від 18.04.2017, за яким ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (кредитодавець) зобов`язується з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкрити ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (позичальник) відновлювальну" кредитну лінію у розмірі 1 900 000 грн., кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої згідно цього договору кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 15,1% процентів річних, в забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позичальник в день укладання цього договору забезпечує надання кредитодавцю в заставу визначене нижче майно, а також забезпечує надання кредитодавцю поруки відповідно до викладеного нижче: позичальник в день укладення цього договору надає в заставу кредитодавцю майнові права на суму 2 000 000 грн., що випливають з договору банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" № 12-02-03-000021.170 від 28.03.2017, укладеного між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та позичальником, які (майнові права) полягають у праві вимагати від кредитодавця повернення грошових коштів в сумі 2 000 000 грн., розміщених позичальником у кредитодавця терміном до 17 травня 2017 року включно; порука відсутня (п.2.1).
      За змістом додаткової угоди №1 від 18.04.2017 до договору кредитної лінії №048 від 18.04.2017 передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у розмірі 1 900 000 грн., в межах кредитної лінії, відкритої згідно кредитного договору.
      За змістом додаткової угоди №2 від 23.06.2017 до договору кредитної лінії №048 від 18.04.2017 р. передбачено, що кредитодавець, відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 190000,00 грн. до 23.06.2017.
      Із наявних у справі матеріалів вбачається, що 18.04.2017 між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (заставодержатель) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав на вклад (депозит) №048/1, відповідно до умов якого заставодавець в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання зобов`язання заставодавця за кредитним договором передає заставодержателю в заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права вимоги за договором банківського вкладу, що укладений між заставодавцем та боржником (відповідачем), предметом застави за цим договором є належні заставодавцю майнові права вимоги за договором банківського вкладу. За п.2.2. цього договору встановлено, що за згодою сторін вартість майнових прав, що належать заставодавцю за договором банківського вкладу та виступають предметом застави за цим договором, складає - 2 000 000 грн.
      На підставі рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 №264-рш/БТ "Про віднесення ПАТ "ДІАМАНТБАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.04.2017 №1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким було розпочато процедуру виведення ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації.
      Як зазначає позивач, після запровадження в Банку тимчасової адміністрації ПРАТ "КРЕДМАШ" листом №42/698 від 17.05.2017 направив на адресу позивача, платіжне доручення №6 від 17.05.2017 р., яке банком виконано не було, у зв`язку з тим, що перерахування грошових коштів відповідно до наданого платіжного доручення призвело б до задоволення його вимог, як кредитора ПАТ "Діамантбанк", під час тимчасової адміністрації, що забороняється здійснювати в силу норм п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22.06.2017 № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 23.06.2017 №2663 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно якого була розпочата процедура ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК" за період з 24.06.2017 до 23.06.2019 включно.
      Листом від 29.06.2017 ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" просив ПАТ "ДІАМАНТБАНК" здійснити погашення кредитної заборгованості за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 коштами, які надані в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, а саме: коштами згідно договору банківського вкладу(депозиту) №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 у сумі 2 000 000 грн., на що відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для заліку зустрічних однорідних вимог до моменту настання обставин, передбачених ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно листа №316/01л від 19.07.2017.
      В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає що відповідно до умов договору кредитної лінії №048 від 18.04.2017 р. з урахуванням додаткової угоди №1 від 18.04.2017 р. до нього, строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 00,00 грн був встановлений по 17.05.2017 р. включно. Лист (заява) №42/698 від 17.05.2017 р. від відповідача був отриманий позивачем 17.05.2017. Таким чином, строк виконання зобов`язання з повернення кредитного траншу в сумі 1900000,00 грн на момент подачі вказаного листа ще не настав, бо до кінця дня 17.05.2017 р позичальник мав право погасити заборгованість за вказаним кредитним траншем в сумі 1900000,00 грн. Крім того, за домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1900 000,00 грн відповідно до додаткової угоди №2 був продовжений до 23.06.2019 р. Таким чином, за твердженнями позивача, одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана.
      Враховуючи вищевикладене, позивач заперечує проти дійсності одностороннього правочину, а саме зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) відповідача №42/698 від 17.05.2017 р. та звернувся до суду із даною позовною заявою.
      При винесенні рішення суд виходив з наступного:
      Відповідно до положень частин 1 - 3 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
      Статтею 610 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.
      Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
      Отже, зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.
      Суд встановив, що відповідач лист (заяву) №42/698 від 17.05.2019 р. заявою про зарахування однорідних зустрічних вимог не вважає та на цьому не наполягає, як це стверджує позивач.
      Суд, дослідив лист (заяву) №42/698 від 17.05.2019 р., де зокрема зазначено наступне: "В зв`язку з цим ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" звертається до Вас з вимогою здійснити погашення кредитної заборгованості нашого підприємства перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" коштами, які надані в забезпечення виконання зобов`язання по кредитному договору, а саме коштами згідно договору банківського вкладу (депозиту) №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 р. в сумі 2000000,00 грн термін повернення якого 18.05.2017 р.
      В зв`язку з технічною неможливістю подати платіжне доручення на погашення кредиту через систему "Клієнт-Банк" направляємо Вам на виконання платіжне доручення №6 від 17.05.2017 на суму 1900000,00 грн.
      Додаток: платіжне доручення №6 від 17.05.2017 на суму 1900000,00 грн."
      Відповідно до п. 1.4 Постанови Національного банку України "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" Інструкція від 29.03.2001 № 135 - платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
      Таким чином, суд приходить до висновку, що заява № 42/698 від 17.05.2019 р. є заявою, згідно якої відповідач просить банк саме списати кошти зі свого рахунку (депозиту) згідно платіжного доручення та перерахувати їх в рахунок погашення кредиту, а не заявою про зарахування позовних вимог. В даному випадку позивач звертається до Банку не як до позичальника, а як до банку в якому розміщений депозитний вклад відповідача з вимогою перерахувати кошти, які знаходяться на депозитному рахунку в рахунок погашення кредиту.
      Суд звертає увагу на те, що вищезазначене відповідає твердженням позивача викладених в позовній заяві, де позивач чітко зазначає, що після запровадження в Банку тимчасової адміністрації ПРАТ "КРЕДМАШ" листом №42/698 від 17.05.2017 направив на адресу позивача, платіжне доручення №6 від 17.05.2017 р., яке банком виконано не було, у зв`язку з тим, що перерахування грошових коштів відповідно до наданого платіжного доручення призвело б до задоволення його вимог, як кредитора ПАТ "Діамантбанк" (Т. 1 , ст. 2, з обороту абз. 7). Тобто позивач вказує, що вказаним листом надсилалося платіжне доручення і, що саме перерахування коштів відповідно до наданого відповідачем платіжного доручення призвело б до задоволення його вимог, а не зарахування зустрічних позовних вимог.
      Суд зазначає, що спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням.
      З поданих позивачем доказів, суд не вбачає, що заява № 42/698 від 17.05.2019 р містить письмове волевиявлення відповідача на припинення зустрічних вимог зарахуванням, а тому не може вважати її заявою про зарахування зустрічних позовних вимог, в зв`язку з чим відмовляє в задоволенні позову.
      Крім того, позивач не надав доказів його реагування на заяву (лист) №42/698 від 17.05.2017, як на заяву про зарахування зустрічних позовних вимог, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки після її отримання, як це він зробив отримавши лист № 49/891 від 26.06.2017 р., де чітко зазначив, що розцінює цю заяву (49/891 від 26.06.2017 р.) як заяву про зарахування зустрічних позовних вимог (лист 316/01л від 19.07.2017 р. )(Т. 1 а.с. -48).
      Згідно з ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
      Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
      Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
      Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
      Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що позивачем зроблено не було.
      Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
      Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
      За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
      З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Проте цей тягар доведення позивачем не витриманий.
      Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів того, що заява № 42/698 від 17.05.2019 р містить письмове волевиявлення відповідача на припинення зустрічних вимог зарахуванням та того, що її можна вважати заявою про зарахування зустрічних позовних вимог
      За таких обставин, враховуючи неподання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позові обставин, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
      Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову.
      Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
      ВИРІШИВ:
      Відмовити в задоволенні позовних вимог.
      Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
      Повний текст рішення складено 20.09.2019р.
      Суддя В.В. Паламарчук
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84384498
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      30 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 914/3217/16
      Провадження N 12-176гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (представник - Свистунов А.В.),
      відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (представник - Кулак І.О.),
      треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представники - Мостепанюк В.І., Сотнікова І.В., Шевченко Ю.А.), Національний банк України (представник - Софін О.В.), ОСОБА_9 (не з'явився),
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 914/3217/16 Господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України, на стороні відповідача - ОСОБА_9, про визнання недійсним одностороннього правочину за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року (головуючий суддя Хабіб М.І., судді Зварич О.В., Скрипчук О.С.) і рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року (головуючий суддя Гоменюк З.П., судді Петрашко М.М., Щигельська О.І.).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст і підстави позовних вимог
      1. У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (далі - ТОВ "Яблуневий дар") про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог щодо сплати:
      - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469 розміром 60 617,53 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого Національним банком України (далі - НБУ) на дату цієї заяви, є еквівалентом 68 600,86 доларів США);
      - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором мультивалютної кредитної лінії від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2 розміром 22 114,67 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 25 027,17 доларів США);
      - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4 розміром 361 808,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 409 458,36 доларів США);
      - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 розміром 64 208,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 72 664,44 доларів США);
      - ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Яблуневий дар" частини заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" загальним розміром 575 750,84 доларів США (що за крос-курсом долара США до євро, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 508 748,64 євро), відступленої відповідачу (новому кредитору) ОСОБА_9 (первісним кредитором) на підставі договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року.
      2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно здійснив зарахування своїх вимог до позивача за договором банківського вкладу шляхом припинення частини власних зобов'язань зі сплати заборгованості за договорами кредитної лінії, оскільки укладення договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року не призвело до виникнення грошового зобов'язання ПАТ "Дельта Банк" перед ТОВ "Яблуневий дар", відповідні зустрічні вимоги не є тотожними між собою, а спірна заява про зарахування зустрічних однорідних вимог була вчинена в період дії постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року N 692 БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних".
      Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      3. 21 січня 2011 року ПАТ Дельта Банк (кредитор) і ТОВ Яблуневий дар (позичальник) уклали договір кредитної лінії N ВКЛ-2005469, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах відновлюваної кредитної лінії зі сплатою 12,5 % річних за користування ним, максимальним лімітом заборгованості 1 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 20 січня 2012 року (пункт 1.1.1 договору).
      4. 22 червня 2011 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 4 до договору кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, розміром 33 000 000,00 євро зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості - 20 січня 2016 року.
      5. 19 липня 2012 року ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) і ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) уклали договір мультивалютної кредитної лінії N НКЛ-2005469/2, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 25 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 30 червня 2013 року (пункт 1.1.1 договору).
      6. 31 грудня 2014 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 20 до договору від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, у межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 19 672 500,55 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 01 липня 2015 року, за умови належного виконання позичальником умов пунктів 3.3.13.12, 3.3.13.13, 3.3.13.14 договору (у разі невиконання позичальником умов пункту 3.3.13.14 цього договору кінцевий термін погашення заборгованості - 02 березня 2015 року включно, а пунктів 3.3.13.12, 3.3.13.13 цього договору - 20 січня 2015 року).
      7. 27 червня 2013 року ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) уклали договір кредитної лінії N ВКЛ-2005469/4, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах відновлюваної кредитної лінії зі сплатою 12 % річних за користування ним, максимальним лімітом заборгованості 25 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 15 серпня 2014 року (пункт 1.1.1 договору).
      8. 31 грудня 2014 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 12 до договору кредитної лінії від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, у межах відновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34 000 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 01 липня 2015 року включно, за умови належного виконання позичальником умов пунктів 3.3.13.16, 3.3.13.17, 3.3.13.18 договору (у разі невиконання позичальником умов пункту 3.3.13.18 цього договору кінцевий термін погашення заборгованості - 02 березня 2015 року, а пунктів 3.3.13.16, 3.3.13.17 цього договору - 20 січня 2015 року).
      9. 03 липня 2013 року ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) уклали договір кредитної лінії N НКЛ-2005469/5, за умовами якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 5 400 000,00 євро зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості - не пізніше 01 серпня 2015 року (пункт 1.1.1 договору).
      10. 31 грудня 2014 року кредитор і позичальник уклали додатковий договір N 11 до договору кредитної лінії від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5, яким установлено, що надання кредиту здійснюватиметься на умовах, визначених цим договором, у межах невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 6 300 000,00 євро та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 01 серпня 2015 року.
      11. Відповідно до пунктів 3.2.6, 3.2.6.2 договорів кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5, укладених між сторонами, банк має право на договірне списання коштів з будь-якого поточного рахунку позичальника, відкритого в ПАТ "Дельта Банк". Якщо валюта коштів, списаних кредитором з будь-якого рахунку позичальника, відкритого у ПАТ "Дельта Банк", не збігається з валютою фактичної заборгованості позичальника за договором, списання здійснюється в сумі коштів в іншій валюті, еквівалентній сумі коштів у валюті фактичної заборгованості позичальника за цим договором і витрат кредитора (комісій, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування тощо), які пов'язані з купівлею/продажем/обміном (конвертацією) валюти. Для погашення такої заборгованості позичальник доручає кредитору здійснювати від імені та за рахунок позичальника купівлю/продаж/обмін (конвертацію) іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України (далі - МВРУ) та/або її обмін на Міжнародному валютному ринку (далі - МВР) за поточним курсом, що склався на МВРУ та/або МВР за цією операцією та дату купівлі/продажу/обміну іноземної валюти, з обов'язковим зарахуванням купленої/обміняної валюти або коштів, одержаних від продажу валюти, на поточний рахунок позичальника у відповідній валюті. При цьому курс купівлі/продажу/обміну (конвертації) кредитором іноземної валюти на МВРУ та/або МВР та порядок його визначення з метою виконання вищезазначеного доручення позичальника вважаються такими, що узгоджені останнім.
      12. 06 травня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" (банк) та ОСОБА_9 (вкладник) уклали договір банківського вкладу (депозиту) N 003-09508-060514 "8 років разом" у доларах США, згідно з пунктами 1.2, 1.3, 1.4, 1.11 якого сума вкладу складає 1 344 005,00 доларів США, яка залучається на строк з моменту його зарахування на рахунок банку по 11 травня 2015 року. Якщо вкладник письмово заявляє про бажання достроково припинити дію цього договору або про бажання зняти частину вкладу до закінчення зазначеного строку, дія договору вважається припиненою достроково, а банк виплачує вкладнику весь вклад та проценти, нараховані за фактичний період перебування коштів на рахунку, за ставкою 0,01 % річних. При цьому вкладник зобов'язаний письмово повідомити банк про вимогу повернення вкладу або його частини не менш ніж за три банківські дні до очікуваної дати повернення.
      13. 06 травня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_9 уклали додатковий договір N 1 до договору N 003-09508-060514, яким пункт 1.11 договору викладено в новій редакції, відповідно до якої протягом строку залучення вкладу допускається відкликання вкладником частини вкладу шляхом виплати готівкою з каси банку або зарахування на поточний, картковий або вкладний (депозитний) рахунок вкладника, відкритий в установі банку, на підставі письмової заяви вкладника або письмово укладеної додаткової угоди до цього договору. У цьому випадку нарахування процентів за вкладом відбувається за процентною ставкою, визначеною пунктом 1.4 цього договору. Вкладник зобов'язується повідомляти про таке часткове відкликання суми вкладу не менш ніж за три банківських дні до очікуваної дати відкликання частини вкладу. У випадку, якщо вкладник вимагає повернення всієї суми вкладу до закінчення строку, зазначеного в пункті 1.3 договору, дія цього договору вважається припиненою достроково, а банк виплачує вкладнику весь вклад та проценти, нараховані за фактичний період перебування коштів на рахунку, за процентною ставкою, визначеною пунктом 1.4 договору.
      14. 03 серпня 2014 року ТОВ "Яблуневий дар" (новий кредитор) і ОСОБА_9 (первісний кредитор) уклали договір відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору частину права вимоги до боржника (ПАТ "Дельта Банк") розміром 575 750,84 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" у доларах США.
      15. На підставі зазначеного договору відступлення права вимоги 20 лютого 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" і ОСОБА_9 надіслали ПАТ "Дельта Банк" спільне повідомлення про заміну кредитора в зобов'язанні, у якому зазначили про необхідність здійснення виплат за договором банківського вкладу в межах суми відступленого права вимоги на рахунок ТОВ "Яблуневий дар" N 2600139543840, відкритий у Публічному акціонерному банку "Акціонерно-комерційний банк "Львів".
      16. Також 20 лютого 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" надіслало ПАТ "Дельта Банк" заяву про дострокове відкликання частини вкладу розміром 575 750,84 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" у доларах США, яку просило у 3-денний строк перерахувати на вказаний рахунок N 2600139543840.
      17. 02 березня 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" і ОСОБА_9 повторно надіслали зазначені повідомлення та заяву на адресу ПАТ "Дельта Банк".
      18. 27 лютого 2015 року ТОВ "Яблуневий дар" надіслало ПАТ "Дельта Банк" заяву про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог щодо сплати:
      - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469 розміром 60 617,53 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 68 600,86 доларів США);
      - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором мультивалютної кредитної лінії від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2 розміром 22 114,67 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 25 027,17 доларів США);
      - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4 розміром 361 808,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 409 458,36 доларів США);
      - ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" суми заборгованості за договором кредитної лінії від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 розміром 64 208,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 72 664,44 доларів США);
      - ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Яблуневий дар" частини заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" загальним розміром 575 750,84 доларів США (що за крос-курсом долара США до євро, обчисленого за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленого НБУ на дату цієї заяви, є еквівалентом 508 748,64 євро), відступленої відповідачу (новому кредитору) ОСОБА_9 (первісним кредитором) на підставі договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року.
      19. Разом з тим 06 лютого 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до ТОВ "Яблуневий дар" з претензіями про сплату заборгованості за договорами кредитної лінії:
      - від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469 загальним розміром 11 742 435,21 євро (з яких 11 594 594,64 євро заборгованості за кредитом та 147 840,57 євро процентів);
      - від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2 загальним розміром 11 203 550,41 євро (з яких 11 072 500,55 євро заборгованості за кредитом та 131 049,86 євро процентів);
      - від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4 загальним розміром 34 463 393,78 євро (з яких 34 000 000,00 євро заборгованості за кредитом, 420 164,38 євро заборгованості за нарахованими процентами та 43 229,40 євро заборгованості за простроченими процентами до 31 дня);
      - від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 загальним розміром 6 374 564,38 євро (з яких 6 300 000,00 євро заборгованості за кредитом та 74 564,38 євро процентів).
      20. 02 березня 2015 року постановою Правління НБУ N 150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) прийнято рішення від 02 березня 2015 року N 51, яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня по 02 червня 2015 року.
      21. Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 08 квітня 2015 року N 71 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 02 жовтня 2015 року.
      22. 02 жовтня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення N 181 про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року.
      23. У подальшому, посилаючись на безпідставне зарахування ТОВ "Яблуневий дар" своїх вимог до позивача за договором банківського вкладу шляхом припинення частини власних зобов'язань зі сплати заборгованості за договорами кредитної лінії, ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Господарського суду Львівської області з відповідним позовом.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      24. Господарський суд Львівської області рішенням від 10 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року, позов задовольнив повністю. Визнав недійсним односторонній правочин - заяву ТОВ "Яблуневий Дар" від 27 лютого 2015 року та стягнув з відповідача витрати зі сплати судового збору.
      25. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про наявність підстав для визнання недійсним правочину - заяви відповідача про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року з огляду на її суперечність нормам чинного законодавства, оскільки договором банківського вкладу від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" не передбачено можливості відкликання частини вкладу шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий в іншій банківській установі (як це зазначили ТОВ "Яблуневий дар" і ОСОБА_9 у спільному повідомленні від 20 лютого 2015 року), тобто в банку не виникло зобов'язання з повернення відповідачу частини вкладу в невстановлений договором спосіб і визначений у ньому строк.
      26. Також суди вказали, що умовами кредитних договорів, про які йдеться в оспорюваній заяві, передбачено конвертацію іноземної валюти при погашенні заборгованості за цими договорами за поточним курсом на МВРУ та/або на МВР станом на дату такої операції, тому конвертація відповідачем відповідних сум за крос-курсом євро до долара США та навпаки за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27 лютого 2015 року, є неправомірною й такою, що призвела до зарахування ним сум (зустрічних однорідних вимог), які не є тотожними.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      27. У листопаді 2017 року ТОВ "Яблуневий дар" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року й рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
      Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
      28. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
      29. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції цього Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      30. Після передачі касаційної скарги на розгляд Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 березня 2018 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 13 червня 2018 року передав справу разом з поданою ТОВ "Яблуневий дар" касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16).
      31. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 02 липня 2018 року справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      32. Касаційну скаргу мотивовано тим, що на момент зарахування відповідачем зустрічних однорідних вимог строк повернення позивачем відповідачу частини вкладу за договором банківського вкладу настав; висновки суду щодо неправомірної конвертації валюти є безпідставними, оскільки відповідач не здійснював придбання іноземної валюти для погашення кредиту, а погасив борг шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
      33. У судовому засіданні представник відповідача надав усні пояснення по суті справи та підтримав доводи касаційної скарги.
      Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
      34. У травні 2018 року до Верховного Суду надійшли відзиви ПАТ "Дельта Банк", ФГВФО і НБУ на касаційну скаргу ТОВ "Яблуневий дар", у яких зазначено, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права, оскільки, зокрема, умовами договору банківського вкладу (депозиту) не передбачено дострокового відкликання частини банківського вкладу саме шляхом здійснення переказу грошових коштів на рахунок, відкритий в іншому банку, а тому визначений цим договором належний строк повернення банком частини банківського вкладу не настав, при цьому ТОВ "Яблуневий дар" не зверталося до позивача з розпорядженням про списання грошових коштів, як це передбачено положеннями статті 1071 Цивільного кодексу України. Крім того, зустрічні вимоги відповідача не є тотожними, оскільки, враховуючи узгоджений сторонами порядок конвертації іноземних валют (за поточним курсом на МВРУ та/або МВР станом на дату операції), заявлений розмір кредитних зобов'язань, які підлягають припиненню (508 748,64 євро) за рахунок відступлених зобов'язань розміром 575 750,84 доларів США, є меншим на 38 533,11 доларів США від суми, що підлягала сплаті для повного погашення відповідної заборгованості відповідача перед позивачем, тобто ТОВ "Яблуневий дар" заявив про припинення більшого зобов'язання за рахунок меншого.
      35. Також, ФГВФО у відзиві, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16), зазначив про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним з огляду на його невідповідність вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року N 492 (далі - Інструкція N 492), вкладні (депозитні) рахунки відкриваються на фізичних осіб, можливість зміни яких не передбачена, тому ТОВ "Яблуневий дар" як юридична особа позбавлено можливості отримати право розпорядження вкладним (депозитним) рахунком, відкритим на користь фізичної особи ОСОБА_9, у тому числі й грошовими коштами, розміщеними на ньому.
      36. Інші учасники справи своєї позиції стосовно касаційної скарги ТОВ "Яблуневий дар" письмово не виклали.
      37. У судовому засіданні представники ПАТ "Дельта Банк" та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, надали усні пояснення по суті справи, в яких підтримали доводи, викладені ними у відзивах на касаційну скаргу, та зазначили, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
      38. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у викладеному в постанові від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16) висновку Верховний Суд України, врахувавши положення Інструкції N 492, відповідно до якої поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунку Інструкцією не передбачено, вирішив, що банк позбавлений можливості виконувати розпорядження юридичної особи, якій відступлено право вимоги за поточними рахунками, власником яких є фізична особа, внаслідок чого у підприємства не виникло грошових вимог до банку за поданими заявами про перерахування коштів.
      39. Проте, за твердженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, заміну кредитора в зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином передбачено пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, тому оскільки Інструкція N 492 не скасовує наведених положень закону, положення статті 514 цього Кодексу можуть застосовуватись до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі.
      40. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду України з огляду на таке.
      41. Предметом спору в цій справі є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення його зобов'язань на користь ПАТ "Дельта Банк" (сплати заборгованості за договорами кредитної лінії) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог - частини заборгованості ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу (депозиту).
      42. Як установили суди попередніх інстанцій, заборгованість ПАТ "Дельта Банк" перед ТОВ "Яблуневий дар", пред'явлена відповідачем до зарахування як зустрічна однорідна вимога для припинення його зобов'язань зі сплати позивачеві заборгованості за договорами кредитної лінії, виникла на підставі договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року частини грошових коштів розміром 575 750,84 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом", укладеного ОСОБА_9 (первісним кредитором) з ТОВ "Яблуневий дар".
      43. Підстави заміни кредитора в зобов'язанні визначені статтею 512 Цивільного кодексу України, відповідно до пункту 1 частини першої якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      44. Правочин щодо заміни кредитора в зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 Цивільного кодексу України).
      45. За змістом частини першої статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
      46. Отже, за загальним правилом заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.
      47. Разом з тим відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      48. Види банківських вкладів визначено статтею 1060 Цивільного кодексу України, за змістом частин першої та третьої якої договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом установленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом зі спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.
      49. Статтею 2 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" установлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      50. Відповідно до частини третьої статті 1058 Цивільного кодексу України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
      51. Згідно з частиною першою статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
      52. При цьому правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах, зокрема, суб'єктам господарювання, фізичним особам, регулюються Інструкцією N 492, відповідно до абзацу першого пункту 1.4 якої порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються цією Інструкцією.
      53. Згідно з пунктом 1.5 Інструкції N 492 умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.
      54. За змістом пункту 1.8 Інструкції N 492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки, за договором рахунку умовного зберігання (ескроу) - рахунки умовного зберігання (ескроу), де вкладним (депозитним) рахунком є рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.
      55. З наведеного вбачається, що чинним законодавством України не передбачено заборони на відступлення права вимоги вкладником за договором банківського вкладу (депозиту), у тому числі й щодо частини коштів, розміщених на відповідних вкладних (депозитних) рахунках.
      56. Отже, чинним законодавством не передбачено обмежень стосовно передачі фізичною особою (вкладником) своїх прав за договором банківського вкладу (депозиту) іншим особам (відступлення права вимоги), у тому числі й щодо розпорядження грошовими коштами (їх частиною), розміщеними на належному їй вкладному (депозитному) рахунку за відповідним договором.
      57. З огляду на наведені правові норми та встановлені судами обставини з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 03 серпня 2014 року частина вимог ОСОБА_9 за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" розміром 575 750,84 доларів США перейшла до ТОВ "Яблуневий дар" - у тому ж обсязі й на умовах, що існували на момент їх переходу.
      58. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи ФГВФО про те, що в ПАТ "Дельта Банк" не виникло зобов'язань перед відповідачем на підставі його заяв про дострокове відкликання частини вкладу та перерахування її на вказаний поточний рахунок, оскільки ТОВ "Яблуневий дар" не мало права розпоряджатися відступленою йому частиною грошових коштів за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом".
      59. У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16) викладено висновок про те, що, виходячи з приписів Інструкції N 492, поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією не передбачено.
      60. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вказаний висновок Верховного Суду України щодо застосування зазначених норм матеріального права було викладено з огляду на особливості правового регулювання суспільних відносин стосовно порядку відкриття та використання власниками належних їм поточних рахунків. Натомість, у справі, яка переглядається, правовідносини між сторонами склалися щодо вкладного (депозитного) рахунку, відкритого за договором банківського вкладу (депозиту) фізичній особі (вкладнику).
      61. Оскільки категорії "поточний рахунок" і "вкладний (депозитний) рахунок" не є тотожними між собою, мають різну правову природу, що впливає на відмінність правового регулювання відповідних відносин, то правовідносини, які склалися у справі N 910/8058/15-г та у справі, що розглядається, не є подібними між собою. Звідси - відсутні й підстави для відступлення від указаного висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 квітня 2016 року у справі N 910/8058/15-г (провадження N 3-174гс16).
      62. Відповідно до частин першої та другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.
      63. Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.
      64. Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
      65. Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
      66. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Яблуневий дар" мають зустрічні вимоги, які виникли на підставі договорів кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 (за якими позивач є кредитором, а відповідач - боржником), а також за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 травня 2014 року N 003-09508-06514 "8 років разом" (згідно з яким відповідач є кредитором щодо частини прав вимог до позивача, а позивач - боржником), загальним розміром 63 783 943,78 євро та 575 750,84 доларів США відповідно.
      67. З приводу однорідності вказаних зустрічних вимог у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      68. За змістом статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.
      69. Умовами договорів кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 сторони дійшли згоди про те, що погашення кредиту здійснюється саме в наданій валюті (євро) або в національній валюті за курсом НБУ станом на момент погашення. Тобто умовами виконання зобов'язань з повернення кредиту за цими договорами не передбачено отримання банком відповідних платежів у доларах США.
      70. Натомість договором банківського вкладу (депозиту) N 003-09508-060514 "8 років разом" у доларах США сторони погодили, що внесення депозитного вкладу та нарахування банком процентів за фактичний період перебування відповідних коштів на рахунку здійснюється саме в доларах США. Звідси й повернення (виплата) вкладу вкладнику за цим договором має здійснюватися банком у доларах США.
      71. Отже, оскільки у цій справі зобов'язання сторін за договорами кредитної лінії та договором банківського вкладу (депозиту) підлягають виконанню у різних валютах - євро та доларах США відповідно, такі вимоги не можна вважати однорідними з огляду на те, що євро та долар США (хоч і є грошовими коштами) є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними.
      72. Водночас однією з умов зарахування зустрічних вимог є, зокрема, настання строку їх виконання.
      73. Суди попередніх інстанцій установили, що станом на 27 лютого 2015 року (надсилання ТОВ "Яблуневий дар" заяви про припинення його зобов'язань на користь ПАТ "Дельта Банк" шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог) строк виконання зобов'язань відповідача за договорами кредитної лінії від 21 січня 2011 року N ВКЛ-2005469, від 19 липня 2012 року N НКЛ-2005469/2, від 27 червня 2013 року N ВКЛ-2005469/4, від 03 липня 2013 року N НКЛ-2005469/5 настав.
      74. Разом з тим за змістом пунктів 1.2 - 1.4 договору банківського вкладу (депозиту) N 003-09508-060514 "8 років разом" у доларах США закінченням строку виконання зобов'язань за ним визначено 11 травня 2015 року включно, при цьому дія договору може вважатися припиненою достроково, якщо вкладник письмово заявляє про бажання достроково припинити дію договору або про бажання зняти частину вкладу до закінчення зазначеного строку. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ТОВ "Яблуневий дар" (новий кредитор) і ОСОБА_9 (вкладник) звернулися з повідомленням про відкликання частини вкладу в непередбачений цим договором спосіб (шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в іншій банківській установі), тому строк виконання відповідного зобов'язання на момент надсилання ТОВ "Яблуневий дар" заяви про припинення його зобов'язань на користь ПАТ "Дельта Банк" шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (27 лютого 2015 року) не може вважатися таким, що настав. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком, оскільки саме кредитор вправі обирати, на який саме його рахунок (рахунки) і в якому саме банку (банках) боржник має перерахувати кошти, бо власником своїх рахунків у банках є кредитор, а не боржник. Умова договору про те, що вклад має бути зарахований на вкладний рахунок вкладника у ПАТ "Дельта Банк" лише зобов'язує останнього здійснити таке зарахування за відсутності інших указівок кредитора.
      75. Таким чином, оскільки зустрічні вимоги ТОВ "Яблуневий дар" і ПАТ "Дельта Банк" не є однорідними, зарахування таких зустрічних вимог за відповідним одностороннім правочином не відповідає статті 601 Цивільного кодексу України.
      76. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      77. За змістом частини першої та пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
      78. Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
      79. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
      80. За змістом частин першої - третьої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
      81. З наведеного вбачається, що односторонній правочин - заява ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення його зобов'язань на користь позивача (сплати заборгованості за договорами кредитної лінії) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (частини заборгованості ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу (депозиту)) суперечить актам чинного законодавства, що свідчить про обґрунтованість позову.
      82. Отже, Велика Палата Верховного Суду, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували всіх істотних обставин справи, у зв'язку з чим неправильно застосували наведені норми матеріального права, зокрема положення статей 512, 514, 598, 601 Цивільного кодексу України.
      83. Проте вказане не вплинуло на правильність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Яблуневий дар" від 27 лютого 2015 року про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
      84. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни мотивувальних частин рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанціїз мотивів, наведених у цій постанові.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      85. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      86. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      87. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ "Яблуневий дар" слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      88. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      89. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
      90. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими позов задоволено, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на ТОВ "Яблуневий дар".
      Висновок щодо застосування норм права
      91. За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України фізична особа (вкладник) не обмежена в праві передачі своїх прав за договором банківського вкладу (депозиту) іншим особам (відступлення права вимоги).
      92. Виходячи зі змісту статті 601 Цивільного кодексу України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню на підставі цієї норми права, мають бути зустрічними, однорідними, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. У разі якщо зобов'язання підлягають виконанню у різних валютах - євро та доларах США, то такі вимоги не є однорідними з огляду на те, що євро та долар США є різними валютами, які не є рівнозначними.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" задовольнити частково.
      2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року й рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
      3. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року й рішення Господарського суду Львівської області від 10 травня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 755/543/16-ц
      Провадження N 14-175 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" (далі також - відповідач; ПАТ "УПБ"), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик-Сервіс 1" (далі також - третя особа), про визнання зобов'язань за договором поруки припиненими шляхом їх повного належного виконання
      за заявою відповідача про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: Прокопчук Н.О., Лапчевської О.Ф. і Саліхова В.В., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелика С.П. (далі також - заява про перегляд судових рішень).
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3,
      відповідач: Публічне акціонерне товариство "Український Професійний Банк",
      третя особабез самостійних вимог на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик-Сервіс 1".
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 30 грудня 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивував його тим, що 3 листопада 2008 року третя особа уклала з відповідачем договір про відкриття мультивалютної траншевої кредитної лінії N 75 (далі - кредитний договір). Згідно з цим договором відповідач відкрив позичальнику кредитну лінію у межах суми 2 442 520 доларів США терміном до 17 жовтня 2016 року зі сплатою 10 процентів річних.
      2. Відповідно до кредитного договору виконання третьою особою зобов'язань забезпечувалось порукою позивача згідно з договором поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року (далі - договір поруки), а також порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблокінвестмент". Після того як позивач здійснив повне дострокове погашення кредиту, а кредитний договір був розірваний, відповідач, керуючись пунктами 5 і 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), повідомив позивача про нікчемність договору поруки, додаткового договору від 27 травня 2015 року, договору про розірвання кредитного договору від 27 травня 2015 року та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки та погашенням позивачем заборгованості третьої особи за кредитним договором.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 30 травня 2016 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
      4. Мотивував тим, що 29 травня 2015 року в ПАТ "УПБ" строком на три місяці запроваджено тимчасову адміністрацію. Станом на 27 травня 2015 року залишок коштів на кореспондентських рахунках відповідача становив значно менше, аніж сума коштів, про переказ якої на рахунок третьої особи стверджував позивач. Також суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази проходження платежів з погашення кредитної заборгованості через кореспондентський рахунок відповідача, відкритий у Національному банку України (далі також - НБУ). А умовами підписаного договору поруки взагалі не передбачена можливість дострокового повернення кредитних коштів. Вказане в сукупності стало підставою для висновку суду про відсутність фактичного погашення заборгованості за кредитним договором і для відмови у задоволенні позову.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 4 серпня 2016 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, яким скасував рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року й ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги.
      6. Мотивував тим, що наявність на кореспондентських рахунках відповідача, відкритих в інших установах, коштів у розмірі, меншому ніж внесені позивачем для сплати кредиту, не дають підстав для висновку про те, що зобов'язання є невиконаним. Кредитний договір передбачав можливість дострокового погашення кредиту, а договір поруки, укладений з позивачем, не містив заборон з цього приводу. На думку суду апеляційної інстанції, правочини щодо перерахування коштів з рахунку на рахунок є банківськими операціями, а тому не можуть визнаватися нікчемними. Також суд зазначив, що дії позивача не суперечать вимогам пункту 8 частини другої статті 46 Закону, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування коштів 27 травня 2015 року, і того ж дня такий перерахунок був проведений, тобто до початку процедури ліквідації відповідача, що розпочалася наступного робочого дня.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 25 серпня 2016 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій через порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 19 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відхилив касаційну скаргу відповідача, залишивши в силі рішення суду апеляційної інстанції.
      9. Мотивував, зокрема, тим, що кредитний договір передбачав можливість дострокового погашення кредиту, і позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування коштів до початку процедури його ліквідації, що відповідає приписам пунктів 1 і 8 частини другої статті 46 Закону. Також суд касаційної інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні відомості, про те, що внаслідок укладення угод, про нікчемність яких стверджував відповідач, останній став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень
      10. 17 вересня 2017 року відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на той час, відповідач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень.
      11. Підставами для такого перегляду вважає неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 38 Закону та норм процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      12. Просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      13. 4 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      14. Обґрунтував тим, що відповідач оскаржує судові рішення з підстав неоднакового застосування однієї норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції з посиланням на відповідні рішення цих судів. А тому заява про перегляд судових рішень згідно з приписами підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України N 2147-VIII була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень
      15. Відповідач вказує про те, що суди по-різному визначали правові наслідки укладення договорів неплатоспроможним банком, неоднаково застосували норми процесуального права, а також звертає увагу на невідповідність висновків суду касаційної інстанції у цій справі висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України.
      16. На підтвердження підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, відповідач надав як зразки для порівняння копії:
      16.1. Постанов Вищого господарського суду України від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16, від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 12 грудня 2016 року у справі N 922/2337/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16;
      16.2. Постанов судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, від 5 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16;
      16.3. Постанови судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц.
      Доводи інших учасників справи
      17. 25 травня 2018 року на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача, мотивовані висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 16 квітня 2018 року у справі N 755/7502/16-ц. Позивач вказав на те, що у зазначеній постанові Верховний Суд за результатами перегляду аналогічної до його справи підтвердив правильність рішень судів попередніх інстанцій про правомірність повного погашення кредиту поручителями позичальника до введення в банку тимчасової адміністрації.
      18. 26 червня 2018 року позивач надав додаткові письмові пояснення, в яких просить врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 21 червня 2018 року у справі N 755/7957/16-ц. Вказує на те, що обставини у згаданій справі та справі, яка переглядається, є аналогічними, і при вирішенні цих справ суди попередніх інстанцій застосували одні і ті самі норми права.
      19. Третя особа пояснення щодо заяви про перегляд судових рішень не подала.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів
      (1.1) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах
      20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є, зокрема, неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      21. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у різному тлумаченні судами змісту норм права, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання одних і тих самих відносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.
      22. На підтвердження неоднакового застосування судами пункту 7 частини третьої статті 38 Закону відповідач надав копії постанов Вищого господарського суду України від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16, від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16 та від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16.
      23. У справі, яка переглядається, суди встановили:
      23.1. 3 листопада 2008 року між третьою особою та відповідачем був укладений кредитний договір в межах суми 2 442 520 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 18 жовтня 2016 року зі сплатою 10 % річних.
      23.2. 30 квітня 2015 року Правління НБУ прийняло Постанову N 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого контролю за діяльністю банку".
      23.3. 27 травня 2015 року відповідач і третя особа уклали додатковий договір, яким пункт 2.1 кредитного договору виклали у новій редакції, зазначивши, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язань перед банком є порука та застава майна ТзОВ "Лендблокінвестмент" (договір поруки N 75-4 від 29 червня 2010 року й іпотечний договір від 29 червня 2010 року), а також порука позивача (договір поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року).
      23.4. Згідно з пунктом 1.1 договору поруки від 27 травня 2015 року N 75-6 непогашена частина кредиту станом на 27 травня 2015 року становила 2 429 520 доларів США.
      23.5. Позивач як поручитель достроково погасив залишок кредиту третьої особи у день укладання договору поруки: відповідно до платіжних доручень від 27 травня 2015 року N 5 і N 6 з його поточного рахунку у ПАТ "УПБ" було перераховано 2 429 520 доларів США та 20 635, 92 доларів США на погашення кредитних зобов'язань третьої особи.
      23.6. Погашення кредиту третьої особи відбулося шляхом перерахування коштів з рахунку позивача N 262055072840, відкритого у ПАТ "УПБ", на позичковий рахунок третьої особи N 20680214020075, відкритий в цьому ж банку.
      23.7. 27 травня 2015 року відповідач і третя особа підписали договір про розірвання кредитного договору.
      23.8. 28 травня 2015 року правління НБУ прийнято Постанову N 348 "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 28 травня 2015 року N 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці (з 29 травня по 28 серпня 2015 року) та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ" Пантіну Л.О.
      23.9. Листом від 11 серпня 2015 року N 01-10/3840 відповідач, керуючись пунктами 5 і 7 частини третьої статті 38 Закону, повідомив позивача про нікчемність договору поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року, додаткового договору від 27 травня 2015 року, договору про розірвання кредитного договору від 27 травня 2015 року та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки та погашенням позивачем заборгованості за кредитним договором.
      24. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що договір поруки укладався з позивачем у період віднесення банку до категорії проблемних; умови договору поруки прямо передбачають передачу позивачу, який є одночасно кредитором банку, права кредитора (майнових прав), зокрема, за кредитним договором, а отже, надають позивачу переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що неприпустимо і згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону є ознакою нікчемності правочину.
      25. Суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року, яким було скасовано рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач виконав зобов'язання за договором поруки шляхом перерахування коштів на погашення кредитної заборгованості у повному обсязі до початку процедури ліквідації банку. Даючи оцінку доводам відповідача щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 2 частини третьої статті 38 Закону, суд касаційної інстанції вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості про те, що внаслідок укладення вказаних договорів відповідач став неплатоспроможним або частково неплатоспроможним; навпаки, останній отримав кошти в якості повернення кредиту за кредитним договором.
      26. У наданих для порівняння судових рішеннях суд касаційної інстанції зробив такі висновки:
      26.1. У постанові від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги. За цим договором ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" зобов'язане було сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі 259 456,56 грн без ПДВ. 28 травня 2015 року у ПАТ "УПБ" було запроваджено тимчасову адміністрацію. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відступлення ПАТ "УПБ" права вимоги за договором від 26 травня 2015 року було безоплатним, оскільки кошти за таке відступлення на кореспондентський рахунок ПАТ "УПБ" не надходили, а постанова Правління НБУ N 293/БТ передбачала обов'язок проводити всі розрахунки у національній валюті через кореспондентський рахунок банку, відкритий у НБУ. Крім того, суди встановили, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" є кредитором ПАТ "УПБ" за депозитним договором, а тому, уклавши договір від 26 травня 2015 року, отримало переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", які не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду, який визнав нікчемним договір від 26 травня 2015 року на підставі пунктів 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону;
      26.2. У постанові від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги. За цим договором ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було зобов'язане сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі 71 823,66 грн без ПДВ. На підставі Постанови Правління НБУ N 348 від 28 травня 2015 року з 29 травня по 28 серпня 2015 року у ПАТ "УПБ" запроваджено тимчасову адміністрацію. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині визнання нікчемним договору від 26 травня 2015 року, апеляційний суд вважав, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс", яке водночас є кредитором ПАТ "УПБ" за укладеним депозитним договором, отримало переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", що не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду про визнання договору від 26 травня 2015 року нікчемним на підставі пунктів 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону;
      26.3. У постанові від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги, на підставі якого ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було зобов'язане сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі, визначеній цим договором. Втім, наявне у матеріалах справи платіжне доручення фактично виконане не було. 28 травня 2015 року у ПАТ "УПБ" запроваджено тимчасову адміністрацію. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було кредитором банку за депозитним договором і внаслідок уступки йому права вимоги до третьої особи за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором набуло переваг щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ". Суд вказав, що коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань не може свідчити про оплатність спірного договору відступлення. На підставі викладеного касаційний суд дійшов висновку, що договір від 26 травня 2015 року є нікчемним з підстав передбачених у пунктах 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону.
      27. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у вказаних судових рішеннях і в ухвалі суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не є подібними предмет спору та фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права.
      28. Зважаючи на відмінність фактичних обставин у наведених справах і у справі, що переглядається, суди касаційних інстанцій не допустили неоднакового застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону.
      29. Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N 755/7957/16-ц.
      30. Постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16 також не є прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки у цих справах суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої й апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд у зв'язку з порушенням цими судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення та перевірку фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      (1.2) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права
      31. Неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм процесуального права відповідач обґрунтував висновками Вищого господарського суду України у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі N 922/2337/16.
      32. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, така заява може бути подана, зокрема, з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
      33. Тобто, перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції норми процесуального права був можливий у чітко визначених законом випадках.
      34. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 липня 2017 року, яку відповідач просить переглянути, відхилив його касаційну скаргу та залишив без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року через відсутність порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні цим судом рішення у справі.
      35. Отже, зазначена ухвала суду касаційної інстанції не є судовим рішенням, яке може бути переглянуте з підстави неоднакового застосування норм процесуального права, оскільки вона не пов'язана ні з перешкоджанням подальшому розгляду справи, ні з порушенням правил підсудності чи встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
      36. Таким чином, підстава для перегляду судових рішень, передбачена пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення, відсутня.
      (1.3) Щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права
      37. У касаційній скарзі відповідач, не конкретизуючи норму матеріального права, вказує про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції у його справі висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16.
      38. У постанові від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16 Верховний Суд України зазначив, що за оспорюваними договорами про розірвання договорів застави й уступки права вимоги, укладеними сторонами, банк (кредитор) відмовився від майнових прав, переданих у заставу на забезпечення виконання зобов'язання боржника за кредитними договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом року до запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Імексбанк". Недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, встановлено законом: такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.
      39. У постанові від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 Верховний Суд України керувався тим, що згідно з договорами про внесення змін до договору іпотеки, укладеними ПАТ "Златобанк" (кредитором) і ТзОВ "ТД "Агрохімхолдинг" (боржником), кредитор відмовився від 7 квартир, переданих в іпотеку для забезпечення зобов'язання за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк". Верховний Суд України вказав про помилковість висновку судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що частина друга та пункт 1 частини третьої статті 38 Закону не застосовуються до спірних правовідносин і не є підставою для визнання спірних договорів недійсними.
      40. У постанові від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16 Верховний Суд України вказав, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону містить ознаки нікчемності правочину, а тому застосовуються наслідки, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.
      41. З огляду на вказане у наданих для порівняння постановах Верховний Суд України вважав, що за оспорюваними договорами банки відмовилися від майнових вимог за договорами про забезпечення виконання зобов'язань боржників за кредитними договорами і від майнових вимог за договором про депозитний вклад. Натомість, у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що позивач погасив залишок кредиту третьої особи в день укладення договору поруки. Суд вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості, що внаслідок укладення договору з позивачем відповідач став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.
      42. З огляду на те, що обставини у порівнюваних справах не є подібними, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 та від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16.
      43. Відповідач також вказує на невідповідність висновків суду касаційної інстанції у його справі в частині застосування приписів пункту 2 частини третьої статті 38 Закону висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 9 серпня 2017 року у справах N 914/1318/16 і N 761/37555/15-ц, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16, а також постанові Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції".
      44. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказані постанови Верховного Суду України від 5 липня, а також від 9 і від 16 серпня 2017 року не є прикладами неоднакового застосування пункту 2 частини третьої статті 38 Закону, оскільки у вказаних постановах Верховний Суд України не робив висновків, щодо правильного застосування норми права, на яку посилається у заяві про перегляд судових рішень відповідач.
      45. Надана для порівняння постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" не є постановою Верховного Суду України, прийнятою у порядку, визначеному главою 3 розділу V ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень. А тому ця постанова не може підтверджувати підставу для перегляду судових рішень, визначену пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України у зазначеній редакції.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень
      (2.1)Щодо суті заяви про перегляд судових рішень
      46. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3603ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою, за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова про відмову у задоволенні заяви.
      47. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України у вказаній редакції Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
      48. Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи не підтвердилися, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у задоволенні заяви про перегляд судових рішень слід відмовити.
      (2.2) Щодо судових витрат
      49. З огляду на висновок щодо суті заяви про перегляд судових рішень судові витрати покладаються на відповідача.
      Керуючись пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, пунктом 2 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 19 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року відмовити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Повний текст постанови складений 12 липня 2018 року.
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа № 910/15361/17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,
      за участю секретаря судового засідання Кузьміної О.М.
      за участю представників : ПАТ "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" - адвоката Абросімова С.С., ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" - адвоката Волкодава І.Ю.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" Тімоніна О.О.
      на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018
      та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017
      у справі № 910/15361/17
      за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин"
      до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"
      про визнання зобов'язання припиненим,-
      ВСТАНОВИВ:
      У вересні 2017 ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "ДІАМАНТБАНК" про визнання припиненим зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, укладеного між сторонами.
      Позов обґрунтовано тим, що відносини сторін врегульовані кредитним договором №048 від 18.04.2017 за умовами, якого банк з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкриває позичальнику - ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" "відновлювальну" кредитну лінію у розмірі 1 900 000грн., ці кошти позичальник зобов'язується повернути 17.05.2017 з урахуванням процентів за користування кредитом у розмірі 15,1%, на забезпечення якого укладено між ними і договір застави на майновий вклад (депозит) від 18.04.2017, також між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (банк) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 на суму -2 000 000 грн., за яким банк зобов'язується повернути вкладнику цю суму вкладу з відсотками 18.05.2017, таким чином коли у сторін настав строк зобов'язання виконання за цими договорами та посилаючись на наявність підстав для припинення зобов'язань, шляхом зарахування зустрічним однорідних вимог, на підставі ст. 601 ЦК України та ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", просив задовольнити заявлені вимоги.
      Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 (суддя Смирнова Ю.М.) позов задоволено. Визнано припиненими зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, укладеного між ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" та ПАТ "ДІАМАНТБАНК". 
      Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 у справі № 910/15361/17 (судді : Алданова С.О., Мартюк А.І., Зубець Л.П.) рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 залишено без змін.
      В касаційній скарзі ПАТ "ДІАМАНТБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна О.О. просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити. 
      Не погоджуюсь з прийнятими судовими рішеннями щодо задоволення позову щодо визнання припиненими зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, скаржник посилається на порушення судом вимог п. 26.4. ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", за якою у разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг, оскільки кредитний договір не містить такої умови, як надання банку права на списання коштів клієнта з іншого його рахунку, тоді як зазначена умова у договорі застави майнових прав на вклад, укладеного між цим ж сторонами, щодо права банку на звернення стягнення на депозит позивача не можна вважати, на думку відповідача, достатньою підставою для ініціювання переказу в порядку договірного списанні згідно вимог законодавства.
      У відзиві ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки суди задовольняючи позовні вимоги правомірно керувались Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 14.03.2018 для розгляду вказаної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Білоуса В.В. та Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2018 відкрито касаційне провадження і розгляд справи призначено на 24.05.2018 о 09 год. 45 хв.
      Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
      Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та прийняті нового рішення про відмову в позові відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.
      Задовольняючи позов та припиняючи зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 у сумі 1 900 000 грн., суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходили з наступного.
      Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (банк) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017, за умовами якого вкладник розміщує банківський вклад на вкладному (депозитному) рахунку у банку № 2610537012651.021.170, відкритому вкладнику згідно генерального договору банківського вкладу (депозиту) № 12-02-03-000021 від 03.02.2012, сума вкладу - 2 000 000 грн., нарахування відсотків за вкладом становить 13.6 %, строк вкладу - 51 день, з 28.03.2017 по 17.05.2017 включно.
      Пунктами 1.2.1, 2.1, 2.1.3, 2,4, зазначеного договору передбачено, що дата повернення вкладу 18.05.2017, банк зобов'язаний повернути вкладнику суму вкладу в порядку та на умовах, встановлених цим договором, здійснити примусове списання коштів, у випадках передбачених чинним законодавством України, вкладник має право : на отримання суми вкладу та нарахованих процентів в порядку та на умовах, встановлених цим договором, на повернення вкладу після спливу строку вкладу в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством України (в т.ч. нормативно-правовими актами Національного банку України). 
      В подальшому, між сторонами укладено договір кредитної лінії №048 від 18.04.2017, за яким ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (кредитодавець) зобов'язується з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкрити ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (позичальник) відновлювальну" кредитну лінію у розмірі 1 900 000 грн., кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої згідно цього договору кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 15,1% процентів річних, в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позичальник в день укладання цього договору забезпечує надання кредитодавцю в заставу визначене нижче майно, а також забезпечує надання кредитодавцю поруки відповідно до викладеного нижче: позичальник в день укладення цього договору надає в заставу кредитодавцю майнові права на суму 2 000 000 грн., що випливають з договору банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" № 12-02-03-000021.170 від 28.03.2017, укладеного між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та позичальником, які (майнові права) полягають у праві вимагати від кредитодавця повернення грошових коштів в сумі 2 000 000 грн., розміщених позичальником у кредитодавця терміном до 17 травня 2017 року включно; порука відсутня (п.2.1).
      За змістом додаткової угоди №1 від 18.04.2017 до договору кредитної лінії №048 від 18.04.2017 передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у розмірі 1 900 000 грн., в межах кредитної лінії, відкритої згідно кредитного договору, кредитодавцю кредитний транш в 1 900 000 грн.
      Із наявних у справі матеріалів вбачається та як встановлено судами обох інстанцій, 18.04.2017 між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (заставодержатель) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав на вклад (депозит) №048/1, відповідно до умов якого заставодавець в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання зобов'язання заставодавця за кредитним договором передає заставодержателю в заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права вимоги за договором банківського вкладу, що укладений між заставодавцем та боржником (відповідачем), предметом застави за цим договором є належні заставодавцю майнові права вимоги за договором банківського вкладу.
      За п.2.2. цього договору встановлено, що за згодою сторін вартість майнових прав, що належать заставодавцю за договором банківського вкладу та виступають предметом застави за цим договором, складає - 2 000 000 грн., при цьому своїм підписом на договорі застави заставодавець надає доручення заставодержателю самостійно здійснювати договірне списання коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) заставодержателя, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку №2610537012651.021.170 в ПАТ "ДІАМАНТБАНК", МФО 320854.
      Згідно п. 2.8 договору, заставодавець доручає заставодержателю без отримання окремих платіжних документів та заяв здійснити від імені заставодавця купівлю/обмін/продаж списанних коштів з метою отримання необхідної валюти за визначеним заставодержателем курсом іноземної валюти, що діятиме на дату здійснення цієї операції. Всі витрати, пов'язані з проведенням валютно-обмінних операцій (у тому числі курсові різниці), покладаються на заставодавця. Списання грошових коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) проводиться заставодержателем без додаткових погоджень із заставодавцем з урахуванням наступних умов; обставини за яких заставодержатель має право здійснити договірне списання коштів: заставодавець не виконав зобов'язання (повністю або частково) у визначені кредитним договором строки та (або) заставодавець порушив будь - які обов'язки чи запевнення (гарантії) за цим договором та предмета застави; реквізити рахунка платника, з якого має здійснюватися договірне списання - вкладний (депозитний) рахунок № 2610537012651.021.170. в ПАТ "ДІАМАНТБАНК", МФО 320854.
      На підставі рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 №264-рш/БТ "Про віднесення ПАТ "ДІАМАНТБАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.04.2017 №1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким було розпочато процедуру виведення ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації.
      Листом №42/698 від 17.05.2017 позивач направив на адресу відповідача, у зв'язку із настанням строку виконання зобов'язання з повернення кредиту за кредитним договором, платіжне доручення №6 від 17.05.2017, яке банком виконано не було.
      Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22.06.2017 № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 23.06.2017 №2663 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно якого була розпочата процедура ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК" за період з 24.06.2017 до 23.06.2019 включно.
      Листом від 29.06.2017 ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" просив ПАТ "ДІАМАНТБАНК" здійснити погашення кредитної заборгованості за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 коштами, які надані в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, а саме: коштами згідно договору банківського вкладу(депозиту) №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 у сумі 2 000 000 грн., на що відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для заліку зустрічних однорідних вимог до моменту настання обставин, передбачених ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно листа листа №316/01л від 19.07.2017.
      За таких обставин, коли строк виконання за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 настав 17.05.2017, а за договором банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 настав -18.05.2017, грошові зобов'язання за зазначеними договорами є зустрічними однорідними вимогами, при цьому за договором кредитної лінії заміна застави не здійснювалась, грошові кошти за договором банківського вкладу перебувають на рахунках банку на дату початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з ринку, що підтверджується належними доказами, договірне списання коштів з депозитного рахунку позивача передбачено п. 2.8. договору застави майнових прав на вклад (депозит) №048/1 від 18.04.2017, який є дійсним, позивачем направлено відповідачу заяву про зарахування зустрічних вимог, враховуючи лист, оскільки чинним законодавством не встановлено вимог щодо форми та змісту заяви, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо припинення зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 на підставі ст.601 ЦК України та ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
      Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
      Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
      Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.
      Стаття 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає предмет та мету цього Закону, за якою визначено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
      Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
      Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.
      При цьому у зазначеній статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що обмеження, встановлені цим пунктом (8), не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: 1) за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; 2) кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.
      Відтак, з огляду на наведені вище норми права, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, оскільки наявні всі необхідні умови, передбачені п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін по кредитному договору та договору банківського вкладу (депозиту) та для припинення взаємних грошових зобов'язань сторін шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.
      Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      Таким чином, з урахуванням вище викладеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 постановлені у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.
      Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на відповідача.
      На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,- -
      ПО СТАНОВИВ :
      Касаційну скаргу ПАТ "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" Тімоніна О.О. залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Головуючий - Ткаченко Н.Г.
      Судді - Білоус В.В.
      Жуков С.В.
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/74570926