• Optionally enter a message with your report.

    ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

    Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      10 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 925/698/16
      Провадження № 12-17 гс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді
      Князєва В. С.,
      судді-доповідача
      Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання:
      Федорченка В. М.,
      учасників справи:
      Приватного акціонерного товариства «Юрія» в особі представників:
      адвоката Пекар А. О.,
      адвоката Салюка С. М.,
      адвоката Тинної Д. С.,
      адвоката Уразгільдєєва Т. Н.,
      Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест ресурс» в особі представників:
      адвоката Богушка О. В.,
      адвоката Маліневського О. М.,
      адвоката Степанека О. М.,
      адвоката Тиліпського Д. В.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу, відкриту за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Білої Ірини Володимирівни) до Публічного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Волошкове поле» та Публічного акціонерного товариства «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн,
      за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Юрія» на рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 22 червня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Український інноваційний банк», позивач) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» (далі - Уповноважена особа Фонду, Фонд) Білої І. В. звернулось до Господарського суду Черкаської областіз позовом до Публічного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат» (далі - ПАТ «ПМК»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Волошкове поле» (далі - ТОВ «МК «Волошкове поле») та Публічного акціонерного товариства «Юрія» (далі - ПАТ «Юрія») про стягнення на свою користь:
      - солідарно з ПАТ «ПМК» та ТОВ «МК «Волошкове поле» заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року № 12-070201 про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії в сумі 39 562 812,41 грн (далі - кредитний договір від 05 лютого 2007 року), яка складається з: строкова кредитна заборгованість - 15 950 000,00 грн; прострочена кредитна заборгованість - 15 026 363,13 грн; строкові проценти за кредитом - 812 494,78 грн; прострочені проценти за кредитом - 3 882 578,28 грн; строкова заборгованість за комісією - 50 780,93 грн; прострочена заборгованість за комісією - 271 848,76 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - З 049 372,39 грн; пеня за несвоєчасне погашення процентів за кредитом - 480 622,73 грн; пеня за несвоєчасне погашення комісії - 38 751,41 грн;
      - солідарно з ПАТ «ПМК» та ПАТ «Юрія» заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року, яка складається з: строкова кредитна заборгованість - 15 950 000,00 грн; прострочена кредитна заборгованість - 15 026 363,13 грн; строкові проценти за кредитом - 812 494,78 грн; прострочені проценти за кредитом - 3 882 578,28 грн; строкова заборгованість за комісією - 50 780,93 грн; прострочена заборгованість за комісією - 271 848,76 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - З 049 372,39 грн; пеня за несвоєчасне погашення процентів за кредитом - 480 622,73 грн; пеня за несвоєчасне погашення комісії - 38 751,41 грн;
      - у дольовому порядку з відповідачів відшкодування сплаченого судового збору в сумі 206 700,00 грн за подання цього позову.
      2. Позовна заява мотивована тим, що 05 лютого 2007 року Акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Український інноваційний банк») (далі - АТ «Український інноваційний банк») як банк з однієї сторони та Закрите акціонерне товариство «Первомайський молочноконсервний комбінат» (правонаступником якого є ПАТ «Первомайський молочноконсервний комбінат») (далі - ЗАТ «ПМК») як позичальник з другої сторони уклали кредитний договір від 05 лютого 2007 року, згідно якого банк надав позичальнику цільовий кредит на поповнення обігових коштів та здійснення поточної господарської діяльності, яка передбачена статутом позичальника, на умовах мультивалютної кредитної лінії терміном до 04 лютого 2010 року включно (граничний термін повернення кредиту) з лімітом по кредитній лінії в сумі 2 000 000,00 доларів США, або еквіваленті в гривні по курсу Національного банку України (далі - НБУ) на дату видачі кредитних коштів (1 долар США - 5,05 грн).
      3. Позичальник зобов`язався сплачувати зазначеному банку проценти річних у гривні та доларах США відповідно до умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року, які нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі календарної кількості днів у році і підлягають сплаті на дату платежів по процентам за кредитом у гривнях/доларах США на рахунок, передбачений кредитним договором від 05 лютого 2007 року. Крім того, за невикористання кредиту у гривні та у доларах США позичальник щомісячно сплачує банку комісію, передбачену цим кредитним договором.
      4. Згідно із кредитним договором від 05 лютого 2007 року позичальник сплачує банку пеню у разі порушення строків сплати процентів та або комісій за кредитом, порушення граничного терміну повернення кредиту.
      5. Зазначені сторони кредитного договору від 05 лютого 2007 року з 18 квітня 2007 року по 17 червня 2015 року укладали додаткові угоди №№ 1-29 до цього кредитного договору, якими зокрема погодили ліміт заборгованості по кредитній лінії (розмір кредиту) в сумі 42 550 000,00 грн, порядок видачі (вибірки кредитних коштів) і повернення кредиту, процентну ставку за користування кредитом та строк надання кредиту до 10 грудня 2016 року, умови щодо забезпечення кредиту (далі також - кредитний договір від 05 лютого 2007 року).
      6. 01 серпня 2013 року АТ «Український інноваційний банк» як банк з однієї сторони, ТОВ «МК «Волошкове поле» як поручитель з другої сторони та ПАТ «ПМК» як позичальник з третьої сторони уклали договір поруки № 1, згідно з умовами якого поручитель бере на себе зобов`язання перед банком відповідати по зобов`язанням позичальника, виконання яких поручитель контролює самостійно, що виникають з умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року (далі - договір поруки № 1).
      7. З 10 вересня 2013 року по 17 червня 2015 року сторонами договору поруки № 1 були укладені додаткові договори №№ 1-4 до договору поруки № 1, якими вносились зміни до цього договору поруки, зокрема пов`язані із зазначеною зміною умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року щодо розміру ліміту заборгованості по кредитній лінії (розмір кредиту), процентної ставки за користування кредитом та зазначеного строку надання кредиту (далі також - договір поруки № 1).
      8. Також 01 серпня 2013 року АТ «Український інноваційний банк» як банк з однієї сторони, ПАТ «Юрія» як поручитель з другої сторони та ПАТ «ПМК» як позичальник з третьої сторони уклали договір поруки № 2, згідно з умовами якого поручитель бере на себе зобов`язання перед банком відповідати по зобов`язанням позичальника, виконання яких поручитель контролює самостійно, що виникають з умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року (далі - договір поруки № 2).
      9. З 10 вересня 2013 року по 17 червня 2015 року сторонами договору поруки № 2 були укладені додаткові договори №№ 1-4 до договору поруки № 2, якими вносились зміни до цього договору поруки, зокрема пов`язані із зазначеною зміною умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року щодо розміру ліміту заборгованості по кредитній лінії (розмір кредиту), процентної ставки за користування кредитом та зазначеного строку надання кредиту (далі також - договір поруки № 2).
      10. Позивач видавав позичальнику кредитні кошти за кредитним договором від 05 лютого 2007 року, а позичальник отримав ці кредитні кошти і провів часткове погашення виданого кредиту, але, на думку позивача, з порушенням умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року. За розрахунком позивача станом на 10 червня 2016 року утворилась зазначена заборгованість ПАТ «ПМК» за кредитним договором від 05 лютого 2007 року.
      Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
      11. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2016 року за заявою Публічного акціонерного товариства «УКРІНКОМ» (далі - ПАТ «УКРІНКОМ») від 23 вересня 2016 року (отриманої цим судом 26 вересня 2016 року), у зв`язку зі зміною найменування юридичної особи, замінено назву позивача з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (т. 1, а.с. 213-215, 226, 229-231).
      12. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30 травня 2017 року за заявою ПАТ «Українська інноваційна компанія» від 30 травня 2017 року, у зв`язку зі зміною найменування юридичної особи, замінено назву позивача з ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (т. 2, а.с. 22-23, 47-49).
      13. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року, з урахуванням думки представників позивача, ПАТ «ПМК» та ПАТ «Юрія»:
      - відмовлено у задоволенні клопотань ПАТ «ПМК» та ПАТ «Юрія» про залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України від 06 листопада 1991 року № 1798-XII (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, якщо не вказано інше, далі - ГПК України 1991); про припинення провадження у цій справі (№ 925/698/16) на підставі частини четвертої статті 17 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про банкрутство), пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України 1991;
      - припинено провадження у цій справі (№ 925/698/16) в частині зазначених позовних вимог ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ПАТ «ПМК»;
      - залишено без розгляду позов у цій справі в частині вимог ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ТОВ «МК «Волошкове поле».
      14. Ухвала Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року мотивована тим, що ПАТ «Український інноваційний банк» 11 серпня 2016 року звернулось із заявою до Господарського суду Миколаївської області про визнання його грошових вимог до ПАТ «ПМК» у справі про банкрутство № 915/715/16. Заборгованість за кредитним договором від 05 лютого 2007 року, яка є предметом позовних вимог у цій справі (№ 925/698/16), включена до заяви про визнання кредиторських вимог позивача, яку було подано у справі про банкрутство ПАТ «ПМК» (№ 915/715/16).
      15. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04 квітня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2017 року, заява позивача про визнання його грошових вимог до ПАТ «ПМК» у справі про банкрутство № 915/715/16 задоволена частково: вимоги позивача до ПАТ «ПМК» у сумі 58 401 723,40 грн (включаючи вимоги, які є предметом спору у цій справі № 925/698/16) внесені окремо до реєстру вимог кредиторів ПАТ «ПМК» як забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону про банкрутство та пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України 1991 провадження у цій справі (№ 925/698/16) в частині вимог позивача до ПАТ «ПМК» підлягає припиненню.
      16. Ураховуючи процесуальні наслідки вибуття з цієї справи (№ 925/698/16) ПАТ «ПМК», приймаючи до уваги, що умовами договорів поруки №№ 1 і 2 від 01 серпня 2013 року не передбачена солідарна відповідальність поручителів між собою, позивач у своєму клопотанні від 06 липня 2017 року на підставі частини першої статті 58, пункту 5 частини першої статті 63 та частини четвертої статті 81 ГПК України 1991 просив суд першої інстанції залишити без розгляду його позов у частині зазначених вимог до ТОВ «МК «Волошкове поле». Також просив розглянути по суті і задовольнити його зазначені позовні вимоги до ПАТ «Юрія» (т. 2, а.с. 86-90).
      17. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року позов ПАТ «Український інноваційний банк» задоволено частково: стягнуто з ПАТ «Юрія» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» (далі - ПАТ «Українська інноваційна компанія») заборгованість по зазначеному кредитув сумі 18 034 815,28 грн та відшкодування судового збору в сумі 94 224,20 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      18. Рішення Господарського суду Черкаської областімотивоване тим, що на підставі умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року, договорів поруки №№ 1 та 2, аналізу статей 193, 202 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ГК України), статей 509, 525, 526, 530, 546, 553, 554, 598, 599, 610-612, 1054 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України), Господарський суд Черкаської області встановив, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню. Суд також застосував частину третю статті 35 ГПК України 1991 щодо обставин справ.
      19. Згідно із умовами кредитного договору від 05 лютого 2007 року, в тому числі додаткового договору № 29 від 17 червня 2015 року до нього, і договору поруки № 2 боржник ПАТ «ПМК», а відтак і поручитель ПАТ «Юрія», взяли на себе зобов`язання повернути суму зазначеного кредиту з відповідними процентами до 10 грудня 2016 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів. Тому обґрунтованим суд вважає заперечення ПАТ «Юрія» (т. 2, а.с. 131-136) в частині безпідставності вимог позивача про стягнення спірних сум заборгованості, заявлених до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду України (далі - ВСУ), викладеним у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ аналогічних категорій.
      20. ПАТ «Українська інноваційна компанія» на вимогу суду подало 02 жовтня 2017 року (т. 2, а.с. 146-148) обґрунтований розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором від 05 лютого 2007 року за період з 22 грудня 2015 року по 22 червня 2016 року, тобто з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України. За цим розрахунком загальна сума заборгованості становить 18 034 815,28 грн, у тому числі: 15 950 000,00 грн - строкова заборгованість за кредитом; 1 694 647,20 грн - прострочена заборгованість за процентами; 230 098,36 грн - строкова заборгованість за процентами; 99 360,66 грн - прострочена комісія за обслуговування кредиту; 57 212,72 грн - пеня за порушення строків сплати процентів; 3 496,34 грн - пеня за порушення строків сплати комісії. Цей розрахунок відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано, судом прийнято до уваги, тому позов підлягає задоволенню у цій сумі вимог.
      21. Предметом цього спору є вимога про дострокове погашення боргу по зазначеному кредиту. За цільовим призначенням кредит не є споживчим, тому інші заперечення ПАТ «Юрія» щодо передчасності вимог зі сплати заборгованості за період вересня 2016 - грудня 2016 року та необґрунтованості вимог про стягнення сум комісії по кредиту і пені на суму комісії суд визнає безпідставними і відхиляє. Наведені цим відповідачем в обґрунтування своєї відповідної позиції приклади судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки ВСУ, викладені в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ аналогічних категорій, ґрунтуються на обставинах, відмінних від тих, що встановлені у цій справі.
      22. Судові витрати стягнуті відповідно до статті 49 ГПК України 1991.
      Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції
      23. ПАТ «Юрія», не погоджуючись із судовими рішеннями суду першої інстанції, подало до Київського апеляційного господарського суду дві апеляційні скарги від 03 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 7-36) та від 10 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 40-73).
      24. В апеляційній скарзі від 03 листопада 2017 року ПАТ «Юрія» просило скасувати зазначену ухвалу Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, залишивши позов без розгляду, стягнути судові витрати.
      25. В апеляційній скарзі від 10 листопада 2017 року ПАТ «Юрія» просило скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, відмовивши у задоволенні позовних вимог, стягнути судові витрати.
      26. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року за заявою ТОВ «ФК «Інвест ресурс» від 29 листопада 2017 року про заміну сторони правонаступником, у зв`язку з передачею до ТОВ «ФК «Інвест ресурс» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Афінаж» (далі - ТОВ «ФК «Афінаж») права вимоги по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договорам поруки №№ 1 та 2 на підставі договору факторингу від 20 жовтня 2017 року № 1/10-17, двох договорів від 20 жовтня 2017 року без номеру про відступлення права вимоги за договорами поруки №№ 1 та 2 відповідно, укладених між ТОВ «ФК «Інвест ресурс» та ТОВ «ФК «Афінаж», замінено позивача з ПАТ «Українська інноваційна компанія» на ТОВ «ФК «Інвест ресурс». Зазначені права вимоги належали ТОВ «ФК «Афінаж» на підставі договору від 12 вересня 2017 року № 12/09/17-1 про відступлення відповідних прав вимоги, укладеного між ТОВ «ФК «Афінаж» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» (т. 2, а.с. 82-157, 160-164).
      27. У цей же день Київський апеляційний господарський суд розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» від 03 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 158-159) та прийняв постанову у цій справі № 925/698/16 (т. 3, а.с. 165-177) (далі - Постанова апеляційної інстанції 1), згідно якої вирішено:
      - апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» залишити без задоволення;
      - ухвалу Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у справі № 925/698/16 залишити без змін.
      28. Також 04 грудня 2017 року Київський апеляційний господарський суд розглянув у відкритому судовому засіданні зазначену апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» від 10 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 178-179) та прийняв постанову у цій справі № 925/698/16 (т. 3, а.с. 180-190) (далі - Постанова апеляційної інстанції 2), згідно якої вирішено:
      - апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» залишити без задоволення;
      - рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у справі № 925/698/16 залишити без змін, резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Юрія», код ЄДРПОУ 00447853, місцезнаходження: 18030, м. Черкаси, вул. Вербовецького, буд. 108 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Ресурс» (місцезнаходження: 04070, м.Київ, вулиця Почайнинська, буд. 62, офіс, 3; код ЄДРПОУ 40343349) - 18 034 815,28 грн заборгованості по кредиту, 94 224 грн 20 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог у частині стягнення 21 527 997 грн 13 коп. заборгованості по кредиту, 112 475 грн 80 коп. судового збору - відмовити».
      29. Постанова апеляційної інстанції 2 мотивована тим, що предметом спору у справі, що розглядається, є вимога ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ПАТ «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн заборгованості станом на 10 червня 2016 року на підставі кредитного договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2, яка складалась із: 15 950 000,00 грн - строкова заборгованість по кредиту; 15 026 363,13 грн - прострочена заборгованість по кредиту; 812 494,78 грн - строкова заборгованість за відсотками, 3 882 578,28 грн - прострочена заборгованість за відсотками; 50 780,93 грн - комісія за обслуговування кредиту; 271 848,76 грн - прострочена комісія за обслуговування кредиту; 3 049 372,39 грн - пеня за порушення строків сплати кредиту; 480 622,73 грн - пеня за порушення строків сплати процентів; 38 751,41 грн - пеня за порушення строків сплати комісії.
      30. Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами прийняття рішення судом першої інстанції, зокрема дійшов висновку, що доводи ПАТ «Юрія» в апеляційній скарзі щодо передчасності вимог зі сплати відповідної заборгованості за період вересень 2016 - грудень 2016 року не мають прийматись до уваги судовою колегією, оскільки предметом спору є вимога про дострокове погашення боргу по кредиту.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      31. 08 грудня 2017 року ПАТ «Юрія» подало касаційну скаргу до Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ), вважаючи, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права. Виходячи зі змісту касаційної скарги ПАТ «Юрія», судове рішення апеляційної інстанції, яке оскаржується, - Постанова апеляційної інстанції 2.
      32. ПАТ «Юрія» оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення з нього на користь позивача заборгованості по кредиту в сумі 18 034 815,28 грн та відшкодування судового збору в сумі 94 224,20 грн. У касаційній скарзі ПАТ «Юрія» просить:
      - скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 рокута постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року в оскаржуваній частині;
      - прийняти нове рішення, відмовивши у задоволенні позовних вимог позивача;
      - стягнути з позивача на користь ПАТ «Юрія» відшкодування судових зборів за подання ним апеляційної та касаційної скарг, які у загальній сумі становлять 475 410,00 грн.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      33. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ГПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ГПК України, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ГПК України.
      34. Згідно з частиною першою статті 286 ГПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      35. Згідно з частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням статті 300 ГПК України.
      36. У визначених ГПК України випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється, зокрема Великою Палатою Верховного Суду (частина третя статті 33 ГПК України).
      37. Відповідно до частини першої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи з підстав, передбачених частинами третьою - шостою статті 302 ГПК України.
      38. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (далі - КГС) від 19 січня 2018 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у цій справі, зупинене виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року, переглянутого в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом,до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
      39. КГС відповідно до частини п`ятої статті 233 ГПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, 05 грудня 2018 року постановив (т. 5, а.с. 288) змінити назву відповідача у цій справі Публічного акціонерного товариства «Юрія»на Приватне акціонерне товариство «Юрія» (далі, в залежності від контексту та моменту у часі, стосовно якого згадується, також - ПАТ «Юрія») на підставі клопотання ПАТ «Юрія» від 24 жовтня 2018 року про відповідну зміну назви відповідача та доданих до нього документів (т. 5, а.с. 12-40).
      40. КГС декілька разів зупиняв провадження у цій справі відповідно до вимог законодавства. Ухвалою КГС від 17 грудня 2018 року поновлене провадження у цій справі.
      41. Ухвалою КГС від 23 січня 2019 року залишена без задоволення заява ТОВ «ФК «Інвест ресурс» про здійснення процесуального правонаступництва та задоволене клопотання ТОВ «ФК «Інвест ресурс»про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України (справа містить виключну правову проблему, вирішення якої має суттєве значення для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики). Зокрема, у цій справі (№ 925/698/16) необхідно встановити обсяг прав та обов`язків позивача як правонаступника банківської установи у кредитно-банківських, цивільних, депозитних та інших правовідносинах, визначивши чи відбулась зміна назви банку та виключення банківської діяльності з його видів діяльності, чи реалізація цього відповідає вимогам Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про банки), чи можна з урахуванням висновків щодо зазначеного вважати ПАТ «Українська інноваційна компанія»правонаступником відповідного банку, що передбачає право ТОВ «ФК «Інвест ресурс»вимагати з відповідачів сплати заборгованості по кредитному договору від 05 лютого 2007 року. Виключна правова проблема полягає у визначеності в цій справі щодо застосування до припинення юридичної особи та її зобов`язань вимог статті 104, глави 50 (припинення зобов`язань) ЦК України та статей 2, 15, 17 Закону про банки.
      42. 07 лютого 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      43. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року справа прийнята до провадження Великою Палатою Верховного Суду та призначена до розгляду в судовому засіданні, учасники справи повідомлені, що їх явка не є обов`язковою.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      44. Доводи ПАТ «Юрія», з урахуванням його касаційної скарги та пояснень до неї, зводяться до такого: враховуючи зміст статті 103 ГПК України 1991, Постанова апеляційної інстанції 2, в резолютивній частині якої вказано про одночасне залишення рішення суду першої інстанції без змін та зміну його резолютивної частини шляхом заміни ПАТ «Українська інноваційна компанія» на ТОВ «ФК «Інвест ресурс», містить реалізацію взаємовиключних повноважень апеляційного суду, що не відповідає вимогам ГПК України 1991.
      45. Постанову Правління НБУ від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до категорії неплатоспроможних» (далі - Постанова НБУ про неплатоспроможність банку) та рішення виконавчої дирекції Фонду від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» (далі - Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) були визнані незаконними та скасовані постановою Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - ОАСК) від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду (далі - КААС) від 14 квітня 2016 року та Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 31 серпня 2016 року. Постановою ВСУ від 24 жовтня 2017 року зазначені судові рішення скасовані та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні відповідних позовних вимог щодо скасування зазначених актів відмовлено.
      46. Також рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22 березня 2016 року № 385 (далі - Рішення Фонду про ліквідацію банку) на підставі постанови Правління НБУ від 22 березня 2016 року № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» (далі - Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку) вирішено припинити здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Український інноваційний банк» з 22 березня 2016 року, розпочато процедуру ліквідації банку з 23 березня 2016 року по 22 березня 2018 року.
      47. Рішення Фонду про ліквідацію банку та Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку були скасовані постановою ОАСК від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою КААС від 31 серпня 2016 року та ухвалою ВАСУ від 23 листопада 2016 року. Попри це ПАТ «Юрія» вважає, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, відносини між Фондом, банками та НБУ, повноваження Фонду щодо ліквідації банків визначаються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про гарантування вкладів). У силу приписів статті 36 Закону про гарантування вкладів усі дії, вчинені органами управління ПАТ «Український інноваційний банк», як то зміна найменування юридичної особи, укладення договорів про відступлення права вимоги, видача довіреностей на представництво інтересів тощо, не породжують настання юридичних наслідків, оскільки вчинені всупереч положень Закону про гарантування вкладів, тобто без належних на те повноважень.
      48. На думку ПАТ «Юрія», враховуючи зазначене, ПАТ «Український інноваційний банк» є особою, яка не має права вимоги у цій справі (№ 925/698/16). Також Законом про банки не передбачене правонаступництво при ліквідації банку. Зміни до свого статуту, включаючи зміну назви, реєструються банком після їх погодження НБУ. Відповідно, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до інших осіб, які заявляли вимоги у якості позивача у цій справі (№ 925/698/16), не міг відбуватись на підставі виключення цим банком із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «діяльності комерційних банків» без дотримання процедури, передбаченої статтями 2, 16, 26, 28, 46 та 78 Закону про банки. Залучаючи до участі у справі ТОВ «ФК «Інвест ресурс», суд апеляційної інстанції здійснив неправомірну заміну, оскільки не встановив правовідносини між ТОВ «ФК «Інвест ресурс» та ПАТ «Юрія», зокрема не дослідив та не відобразив у своєму судовому рішенні факти та підстави виконання фактором частини першої статті 1082 ЦК України. Отже, зазначені особи не набули прав ПАТ «Український інноваційний банк», у тому числі й права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія» за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2.
      49. Також ПАТ «Юрія» в касаційній скарзі посилається на відсутність у матеріалах справи документів, які б підтверджували надання банком позичальнику кредитних коштів, а також, які б підтверджували часткове виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, їх суми та дати перерахувань, внаслідок чого неможливо об`єктивно оцінити правомірність заявлених позивачем вимог. Вважає розрахунок, який був наданий позивачем до позовної заяви, та уточнений розрахунок, який був наданий на вимогу суду, неналежними доказами на підтвердження наведених обставин, оскільки такі не підкріплені жодним доказом щодо передачі та часткового погашення кредитних коштів.
      50. У своїх поясненнях ПАТ «Юрія» також зазначає, що Верховний Суд має врахувати відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові КГС від 14 лютого 2018 року у справі № 910/7828/17, якою залишено без змін постанову апеляційної інстанції щодо скасування рішення суду першої інстанції за позовом ПАТ «Українська інноваціна компанія» до Приватного акціонерного товариства «Оболонь» (далі - ПрАТ «Оболонь»), та відмови у задоволенні цього позову.
      51. В судовому засіданні представники ПАТ «Юрія» підтримали доводи касаційної скарги.
      (2) Позиція ТОВ «ФК «Інвест ресурс»
      52. 05 січня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «ФК «Інвест ресурс»на касаційну скаргу ПАТ «Юрія», у якому просить відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення судів попередніх інстанцій без змін. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» також надало ряд пояснень у справі, які разом з відзивом зводяться до такого.
      53. З моменту відкликання у нього банківської ліцензії ПАТ «Український інноваційний банк» відповідно до законодавства втратило право здійснювати банківську діяльність і втратило ознаки банку в розумінні абзацу четвертого частини першої статті 2 Закону про банки, втратило статус банку, однак не втратило статусу юридичної особи з належною юридичним особам правоздатністю та правосуб`єктністю. У Державному реєстрі банків до теперішнього часу значиться, що ПАТ «Український інноваційний банк» перебуває в процесі ліквідації. Однак після скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку у справі № 826/5325/16, у зв`язку з невиконанням судового рішення щодо відновлення банківської ліцензії ПАТ «Український інноваційний банк» не набув статусу банку. Чинне законодавство не містить заборон щодо прийняття рішень органами управління акціонерним товариством рішень про перейменування, зміну місцезнаходження та видів діяльності.
      54. КГС своєю постановою від 14 листопада 2018 року у справі № 905/1328/17 по суті визнав можливість втрати статусу банку без застосування реорганізації та/або ліквідації банку та подальшого його функціонування як звичайної юридичної особи, зважаючи на той факт, що чинним законодавством не передбачено повернення банківської ліцензії. Цей правовий висновок має бути прийнятий до уваги.
      55. Таким чином, враховуючи також результати судових розглядів справи № 826/1162/16, під час зміни назви ПАТ «Український інноваційний банк», під час зміни статуту цього банку 13 липня 2016 року та подальшої зміни статуту ПАТ «УКРІНКОМ» (реєстрація 03 квітня 2017 року), здійснення правочинів, за якими перейшли відповідні права вимоги до ТОВ «ФК «Інвест ресурс», органи правління ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») діяли відповідно до статутів цих юридичних осіб, оскільки стаття 36 Закону про гарантування вкладів застосуванню не підлягала. Відповідні реєстраційні дії цих акціонерних товариств не були визнані в судовому порядку недійсними.
      56. Правомірність зазначених дій органів управління ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») підтверджується також встановленими обставинами та правовими висновками у справах №№ 826/14033/17, 826/11199/16, 910/19381/16.
      57. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» вважає, що у судових рішеннях у інших судових справах за участю цих юридичних осіб є преюдиційно встановлені обставини, що підтверджують законність переходу прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») (зокрема справи №№ 910/4815/17, 910/10651/16, 910/3414/17), у зв`язку з тим, що ВГСУ констатував факт відповідних змін у статуті ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ»/ПАТ «Українська інноваційна компанія» (зокрема факт зміни назви відповідної юридичної особи).
      58. Також на думку ТОВ «ФК «Інвест ресурс» Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду (далі - КЦС) встановив факт переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія», приймаючи свої постанови від 21 березня 2018 року та 20 червня 2018 року у справах № 183/5433/13-ц та № 442/5241/12-ц відповідно. Разом з тим протиріччя цих висновків КЦС висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - ОП КГС) у справі № 910/8117/17, викладених у постанові від 03 серпня 2018 року, стали підставою для звернення ТОВ «ФК «Інвест ресурс» до Верховного Суду з клопотанням про передачу цієї справи (№ 925/698/16) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      59. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» посилається на ряд інших судових справ (зокрема про стягнення з ПАТ «УКРІНКОМ» заборгованості за депозитними договорами ПАТ «Український інноваційний банк», про визнання зобов`язань припиненими шляхом зарахування зустрічних вимог) як доказ переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія» через те, що в цих справах ПАТ «Українська інноваційна компанія» зазначається як правонаступник ПАТ «Український інноваційний банк».
      60. Зміна назви юридичної особи не є реорганізацією цієї юридичної особи, зокрема перетворенням, якщо не змінюється організаційно-правова форма цієї юридичної особи. Цю правову позицію підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 914/3587/14, а також науковими висновками Київського регіонального центру правових наук Національної академії правових наук України від 12 березня 2018 року та від 19 березня 2018 року, які зводяться до того, що зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, оскільки не має наслідком появу нового учасника цивільних відносин.
      61. ПАТ «Український інноваційний банк» та, наразі, ПАТ «Українська інноваційна компанія» мають ідентифікаційний номер 0583988. Відповідно до пункту 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (далі - Єдиний реєстр), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року № 499 (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення про ЄДРПОУ), на думку ТОВ «ФК «Інвест ресурс», це означає, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є носієм прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
      62. Отже 13 липня 2017 року щодо ПАТ «Український інноваційний банк» не відбувалось виділу, злиття, перетворення, поділу або приєднання. Реорганізація цього банку не відбулася. ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією і тією ж юридичною особою з одним і тим же обсягом прав та обов`язків. З 13 липня 2016 року ця юридична особа існує як ПАТ «УКРІНКОМ» (у подальшому ПАТ «Українська інноваційна компанія»).
      63. Чинне законодавство не передбачає відкликання банківської ліцензії як підстави для припинення кредитного договору й втрати кредитором права вимоги за цим договором до боржника. Це також підтверджується висновком експерта у галузі права від 12 березня 2018 року, наданим Національною академією правових наук України. Законодавство чітко передбачає як спосіб виведення банку з ринку введення ліквідаційної процедури банку, відкликання банківської ліцензії та реалізації майна банку, наявність цього механізму підтверджує, що у випадку втрати банківської ліцензії фінансовою установою, права вимоги за кредитними договорами продовжують існувати та не припиняються.
      64. ПАТ «Українська інноваційна компанія» після проведення державної реєстрації змін від 13 липня 2016 року та 03 квітня 2017 року стало правонаступником кредитора - ПАТ «Український інноваційний банк» за кредитними договорами та договорами забезпечення, укладеними останнім з ПАТ «ПМК». У статуті ПАТ «Українська інноваційна компанія» чітко зазначено, що це акціонерне товариство є набувачем прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ». ТОВ «ФК «Інвест ресурс» отримало відповідне право вимоги до відповідачів у цій справі (№ 925/698/16) також у відповідності до вимог законодавства.
      65. В судовому засіданні представники ТОВ «ФК «Інвест ресурс» заперечили проти задоволення касаційної скарги, оскаржувані судові рішення просили залишити без змін.
      66. Інші доводи ТОВ «ФК «Інвест ресурс» не здатні вплинути на висновки касаційного суду, зокрема відповідно до положень статті 300 ГПК України, та не приймаються до уваги.
      (3) Позиція Фонду, уповноважена особа якої подала позов у цій справі
      67. 24 жовтня 2018 року представником уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» Оберемком Романом Анатолійовичем подано до Верховного Суду заяву про здійснення процесуального правонаступництва. Також Фондом від імені ПАТ «Український інноваційний банк» Великій Палаті Верховного Суду надані пояснення у справі від 15 березня 2019 року та інформація у зверненні від 16 липня 2019 року. На думку Фонду, питання, які вирішуються у цій справі (№ 925/698/16), можуть вплинути на права та обов`язки Фонду з огляду на таке.
      68. Фонд вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно назвав у своєму судовому рішенні ПАТ «УКРІНКОМ» правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк», а ПАТ «Українська інноваційна компанія» правонаступником ПАТ «УКРІНКОМ». Фонд просить Верховний Суд врахувати правові висновки КГС, викладені у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/7828/17 (далі - Постанова КГС у справі № 910/7828/17), які зводяться до того, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк». Також Фонд вважає необхідним взяти до уваги обставини, встановлені у судових рішеннях, прийнятих у справах № 826/1161/16, № 826/5325/16 та № 826/14033/17.
      69. Посилання ТОВ «ФК «Інвест ресурс» на постанови КЦС від 21 березня 2018 року у справі № 183/5433/13-ц та від 20 червня 2018 року у справі № 442/5241/12-ц як такі, що містять правові висновки, які підтверджують правонаступництво ПАТ «Українська інноваційна компанія» щодо прав ПАТ «Український інноваційний банк» за кредитними договорами за участю останнього, є безпідставними, оскільки у зазначених справах Суд не вивчав та не вирішував питання правонаступництва банківської установи.
      70. Правонаступництво відбувається як щодо прав, так і щодо обов`язків, а ПАТ «УКРІНКОМ» бажало лише отримати права ПАТ «Український інноваційний банк» та не вважає необхідним нести обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк». Зокрема, у інших судових справах по зобов`язанням ПАТ «Український інноваційний банк» суди встановили на підставі відзивів ПАТ «УКРІНКОМ» на позовні заяви щодо задоволення вимог кредиторів зазначеного банку, що ПАТ «УКРІНКОМ» розглядає початок своєї діяльності як юридичної особи, діяльність якої не пов`язана з діяльністю комерційних банків, з 13 липня 2016 року, тому задоволення вимог кредиторів ПАТ «Український інноваційний банк» має здійснювати Фонд (наприклад судові рішення у справах №№ 913/51/17, 913/14/17, 913/56/17, 913/29/17, 913/28/17, 913/60/17, 913/764/17, 913/833/17, 913/586/18).
      71. Щодо ПАТ «Український інноваційний банк» було розпочато ліквідаційну процедуру. Рішення уповноважених органів, за якими почалась така процедура, були скасовані в судовому порядку, але фізично цей банк на ринок не повернувся. Фондом було прийнято цей банк, у якого була наявна банківська ліцензія, в управління від діючих керівників ПАТ «Український інноваційний банк», призначення яких було погоджене НБУ. Отже, ПАТ «Український інноваційний банк» не має права здійснювати банківську діяльність, а його керівники не є повноважними як керівники банку до моменту, коли власники ПАТ «Український інноваційний банк» приведуть його діяльність у відповідність вимогам законодавства, після чого НБУ проінспектує ПАТ «Український інноваційний банк» та підтвердить відповідність його діяльності вимогам законодавства, правомочність його керівників. У силу своєї специфіки та законодавчого регулювання банк не може бути безконтрольним суб`єктом і або перебуває під наглядом НБУ, або виводиться з ринку Фондом з метою спрямування коштів, отриманих від реалізації активів банку в процедурі його ліквідації, на розрахунки з кредиторами банку.
      72. На думку Фонду, з урахуванням правових висновків ОП КГС, викладених у постанові від 03 серпня 2018 року у справі № 910/8117/17 (далі - Постанова ОП КГС у справі № 910/8117/17), статті 512 ЦК України до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») у порядку, передбаченому діючим законодавством не перейшло право відповідної вимоги ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Юрія» по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2. Отже, єдиною можливою юридичною особою, якій належать та можуть належати всі права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» (наразі ПАТ «Українська інноваційна компанія», код ЄДРПОУ 05839888), може бути лише ПАТ «Український інноваційний банк», від імені якого може діяти повноважна Уповноважена особа Фонду.
      73. Інші доводи Фонду не здатні вплинути на висновки касаційного суду, зокрема відповідно до положень статті 300 ГПК України, та не приймаються до уваги.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
      74. Згідно з частиною першою статті 26 ГПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
      75. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      76. Частинами першою та другою статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Частина третя цієї статті передбачає, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
      77. Частина третя статті 3 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      78. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).
      79. Зокрема обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 75 ГПК України).
      80. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 300 ГПК України).
      81. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).
      82. Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частини десята та одинадцята статті 11 ГПК України).
      83. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
      (1.1.) Щодо спеціальної правосуб`єктності банківської установи
      84. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Глава 7 ЦК України містить загальні положення про юридичну особу.
      85. Правосуб`єктність юридичної особи, тобто здатність бути учасником відповідних цивільних правовідносин, виникає з моменту державної реєстрації останньої відповідно до закону (частина перша статті 80, частина четверта статті 91 ЦК України) та є універсальною (частина перша статті 91 ЦК України) і статутною, тобто визначається на підставі установчих документів та закону (частина друга статті 81, частина перша статті 87, частини перша та друга статті 92 ЦК України).
      86. Спеціальна правосуб`єктність юридичних осіб (частина третя статті 91 ЦК України) встановлюється для юридичних осіб, які здійснюються окремі види діяльності, для здійснення яких законом передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії).
      87. Таким видом діяльності, що вимагає спеціальної правосуб`єктності юридичної особи, зокрема, є і банківська діяльність.
      88. Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного капіталу та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюються Законом про банки. Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить ГК України та Закону про банки (частина п`ята статті 336 ГК України). Це положення кореспондує статті 92 ГК України.
      89. Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються НБУ в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність (частина третя статті 6 Закону України від 19 вересня 1991 року №1576-XII «Про господарські товариства [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про господарські товариства].
      90. Особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм Закону про акціонерні товариства з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу (частина шоста статті 1 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про акціонерні товариства].
      91. Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із частиною другою статті 6 Закону про банки).
      92. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру (частини перша та третя статті 90 ЦК України). Цьому кореспондує частина перша статті 2 Закону про господарські товариства. Разом з тим частина четверта статті 3 Закону про акціонерні товариства уточнює, що повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство). Це кореспондує частині першій статті 15 Закону про банки.
      93. Суб`єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слово «банк» без реєстрації цього суб`єкта як банку в НБУ, крім випадків, передбачених законом (частина сьома статті 334 ГК України). У частині третій статті 15 Закону про банки уточнено відповідні винятки (не розповсюджуються на ПАТ «Український інноваційний банк»), а також вказано, що слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані НБУ як банк і мають банківську ліцензію.
      94. Відповідно до частини першої статті 2 Закону про банки:
      - банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків (абзац четвертий);
      - банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (абзац восьмий);
      - державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків (абзац чотирнадцятий).
      95. Вищим органом управління банку є загальні збори учасників банку, що вирішують будь-які питання діяльності банку (частина перша статті 37 Закону про банки).
      96. Відповідно до частини шостої статті 334 ГК України банки у своїй діяльності керуються ГК України, Законом про банки, іншими законодавчими актами.
      97. Зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банки (частина друга статті 16 Закону про банки). Цьому кореспондує частина перша статті 7 Закону про господарські товариства, яка передбачає, що зміни, які сталися в установчих документах товариства і які підлягають державній реєстрації, реєструються відповідно до порядку, визначеному Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» [у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про держреєстрацію].
      98. Державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ, зокрема у формі адміністративного регулювання, до складу якого входить: реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків (пункт 1 частини першої статті 66 Закону про банки).
      99. НБУ, зокрема, здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі, здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків (пункти 8 та 9 частини першої статті 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про НБУ]. Повноваження Правління НБУ визначені статтею 15 Закону про НБУ.
      100. При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності (згідно із частиною п`ятою статті 67 Закону про банки).
      101. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності (частина друга статті 67 Закону про банки).
      102. У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки НБУ відповідно до Закону про банки, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 Закону про банки, або наявності інших підстав, передбачених статтею 73 Закону про банки, НБУ адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, належать: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного, відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку (пункти 12 та 13 частини першої статті 73 Закону про банки). Порядок застосування цих заходів впливу визначається нормативно-правовими актами НБУ (частина перша статті 74 Закону про банки).
      103. Ліцензування певних видів господарської діяльності є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів (частина перша статті 14 ГК України). Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність (абзац десятий частини першої статті 2 Закону про банки).
      104. Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень Закону про банки та Закону про гарантування вкладів (згідно із абзацом тридцять п`ятим частини першої статті 2 Закону про банки). Цьому визначенню кореспондує пункт 6 частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів.
      105. Банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду (пункти 1 та 2 частини першої статті 77 Закону про банки). Пункту 2 частини першої статті 77 Закону про банки кореспондує частина перша статті 44 Закону про гарантування вкладів.
      106. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом про гарантування вкладів (частина перша статті 3 Закону про гарантування вкладів). Відносини, що виникають, зокрема у зв`язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків між Фондом, банками та НБУ, відповідні повноваження Фонду регулюються Законом про гарантування вкладів, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (частини перша та третя статті 1 Закону про гарантування вкладів).
      107. Регулятивні повноваження Фонду, визначені Законом про гарантування вкладів, поширюються на всі банки в Україні. Банки зобов`язані дотримуватися нормативно-правових актів Фонду та виконувати вимоги, встановлені Фондом у межах його повноважень (частина друга статті 30 Закону про гарантування вкладів).
      108. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому Законом про гарантування вкладів, здійснює, зокрема процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 Закону про гарантування вкладів).
      109. Відповідно до частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів:
      - виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 Закону про гарантування вкладів (пункт 2);
      - неплатоспроможний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом про банки (пункт 8);
      - проблемний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії проблемних у порядку, передбаченому Законом про банки і нормативно-правовими актами НБУ (пункт 12);
      - тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів (пункт 16).
      110. Частина друга статті 76 Закону про банки передбачає, що НБУ не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд для вжиття ним заходів, передбачених Законом про гарантування вкладів.
      111. Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (частина перша статті 34 Закону про гарантування вкладів). З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина перша статті 36 Закону про гарантування вкладів). Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до Закону про гарантування вкладів, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п`ята статті 34 Закону про гарантування вкладів).
      112. Відповідно до частини четвертої статті 34 Закону про гарантування вкладів тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.
      113. НБУ не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності та інформації до Кредитного реєстру в установленому НБУ порядку (частина третя статті 76 Закону про банки).
      114. Частина п`ята статті 76 Закон про банки передбачає, що НБУ поновлює банківський нагляд за банком у день отримання рішення Фонду про припинення повноважень куратора Фонду у зв`язку з приведенням діяльності банку у відповідність із вимогами банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності.
      115. Фонд у день отримання рішення НБУ про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону про гарантування вкладів (частина п`ята статті 77 Закону про банки).
      116. Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку (частина четверта статті 44 Закону про гарантування вкладів). З дня початку процедури ліквідації банку, зокрема припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління [ради директорів]) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку (пункт 1 частини другої статті 46 Закону про гарантування вкладів). Повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку врегульовані статтею 48 Закону про гарантування вкладів.
      117. Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного реєстру (згідно із частиною шостою статті 77 Закону про банки). Цьому кореспондують частина п`ята статті 91 ГК України та частина третя статті 53 Закону про гарантування вкладів. Рішення щодо виключення відомостей про банк з Державного реєстру банків приймає уповноважена посадова особа НБУ на підставі документів, передбачених законодавством України, отриманих від Фонду або ліквідаційної комісії банку, що ліквідується, за рішенням власників (згідно із пунктом 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу). Пакети документів для обох випадків закріплені в пункті 3.2 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.
      118. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора (частина сьома статті 77 Закону про банки).
      119. Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень, зокрема має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду (згідно із пунктом 5 частини другої статті 37 Закону про гарантування вкладів).
      120. Рішення, що приймаються відповідно до Закону про гарантування вкладів НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені Законом про гарантування вкладів, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Оскарження рішень, визначених частиною першою цієї статті, не зупиняє виконання оскаржуваного рішення або дії (стаття 54 Закону про гарантування вкладів).
      121. Банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб (стаття 79 Закону про банки).
      122. Рішення НБУ, його службовців можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення законності таких рішень. Оскарження рішення, акта або дії НБУ не зупиняє їх виконання. Забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів НБУ, а також встановлення для НБУ заборони або обов`язку вчиняти певні дії не допускається (стаття 74 Закону про НБУ).
      123. НБУ може в установленому цим Положенням порядку відмінити/достроково відмінити застосовані заходи впливу. Рішення про відміну/дострокову відміну застосованого заходу впливу приймає Правління НБУ або Комітет з питань нагляду в межах своїх повноважень (пункт 4.4. глави 4 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затверджене постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902 [у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення про заходи впливу].
      124. Єдиний реєстр - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами (згідно із пунктом 1 Положення про ЄДРПОУ).
      125. Підставою для внесення до Реєстру або виключення з нього даних щодо суб`єктів, а також внесення змін до Реєстру є надходження від державного реєстратора до органу державної статистики інформації про вчинення реєстраційних дій, передбачених Законом про держреєстрацію (пункт 12 Положення про ЄДРПОУ).
      126. Ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється (пункт 6 Положення про ЄДРПОУ).
      127. Отже, відповідно до статті 92 та частини п`ятої статті 336 ГК України, частини третьої статті 6 Закону про господарські товариства, частини шостої статті 1 Закону про акціонерні товариства, частини першої статті 1, статті 3 та частини другої статті 6 Закону про банки в Україні діє спеціальне законодавство, яке регулює утворення банків їх статусу та припинення, здійснення ними/припинення банківської діяльності (далі - банківське законодавство), до якого, зокрема, входять Закон про банки, Закон про НБУ, Закон про гарантування вкладів, нормативно-правові акти НБУ, також ЦК України, ГК України, інші закони в частині, що не суперечить попереднім зазначеним нормативним документам, та визначають зміст спеціальної правосуб`єктності банківської установи.
      (1.2) Щодо обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та обставин, що мають преюдиційне значення
      128. Статті 32, 34, 35 ГПК України 1991 визначають, що є доказами в рамках судового розгляду справи, які вимоги до них висуваються. Зокрема, стаття 35 ГПК України 1991 кореспондує статті 75 ГПК України.
      129. Суди попередніх інстанцій також керуються частиною третьою статті 82 ГПК України 1991, яка у загальному кореспондує за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України з урахуванням відмінностей, які діяли на момент її чинності.
      130. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставин цієї справи (№ 925/698/16) та обставин, які встановлені судами в інших справах та мають преюдиційне значення для цієї справи, 01 жовтня 2015 року Правлінням НБУ прийнята постанова № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних», якою віднесено ПАТ «Український інноваційний банк» до категорії проблемних банків. Ця постанова НБУ не оскаржена та не скасована на момент розгляду цієї справи (№ 925/698/16) Великою Палатою Верховного Суду. Отже, ПАТ «Український інноваційний банк» відповідно до постанови НБУ зберігає статус проблемного.
      131. Постановою НБУ про неплатоспроможність банку 24 грудня 2015 року ПАТ «Український інноваційний банк» було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію в цьому банку запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 25 грудня 2015 року по 24 березня 2016 року (включно) та призначено Уповноважену особу Фонду для здійснення цих повноважень.
      132. Постановою ОАСК від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16 визнані незаконними та скасовані з моменту їх прийняття Постанова НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, суд зобов`язав НБУ надати 95 днів на відновлення платоспроможності цього банку. Це судове рішення оскаржене в апеляційній інстанції.
      133. 22 березня 2016 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону про банки на підставі відповідного звернення Фонду Правлінням НБУ винесена Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду прийняте Рішення Фонду про ліквідацію банку, згідно з яким розпочата процедура ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк», призначена Уповноважена особа Фонду та делеговані всі повноваження ліквідатора цього банку.
      134. 14 квітня 2016 року ухвалою КААС у справі № 826/1162/16 відмовлено у задоволенні апеляційних скарг, постанова ОАСК від 16 березня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) залишена без змін. Це судове рішення оскаржене в касаційній інстанції.
      135. Ухвалою ВАСУ від 28 квітня 2016 року у справі № 826/1162/16 зупинене виконання постанови ОАСК від 16 березня 2016 року та ухвали КААС від 14 квітня 2016 року.
      136. Постановою ОАСК від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16 визнані протиправними та скасовані з моменту їх прийняття Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку, суд зобов`язав НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк» у якості банківської установи - в обсязі та стані, який існував на 22 березня 2016 року. Судове рішення, зокрема, ґрунтується на незаконності та скасуванні Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію у справі № 826/1162/16. Це судове рішення оскаржене в апеляційному порядку.
      137. Ухвалою від 13 липня 2016 року у справі № 826/5325/16 КААС відмовив у задоволенні апеляційних скарг, постанова ОАСК від 29 квітня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку) залишена без змін. Це судове рішення оскаржене в касаційній інстанції.
      138. 13 липня 2016 року наглядовою радою ПАТ «Український інноваційний банк» було ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ «Український інноваційний банк»на ПАТ «УКРІНКОМ», змінене місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його статуту, змінені види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків», за КВЕД: 64.19) та призначені голова правління і члени правління (далі - організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року). Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів банку була проведена цього ж дня приватним нотаріусом (реєстраційна дія № 10741050132038947). Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 13 липня 2016 року ПАТ «УКРІНКОМ» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
      139. Ухвалою від 31 серпня 2016 року у справі № 826/1162/16 ВАСУ відмовив у задоволенні касаційних скарг та залишив без змін постанову ОАСК від 16 березня 2016 року та ухвалу КААС від 14 квітня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію). До ВСУ була подана заява про перегляд судового рішення касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
      140. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2016 року у цій справі (№ 925/698/16) замінена назва позивача з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ».
      141. Ухвалою від 23 листопада 2016 року у справі № 826/5325/16 ВАСУ відмовив у задоволенні касаційних скарг та залишив без змін постанову ОАСК від 29 квітня 2016 року та ухвалу КААС від 13 липня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку). До ВСУ було подано заяву про перегляд судового рішення касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Ухвалою ВСУ від 13 квітня 2017 року відкрите провадження у справі № 826/5325/16.
      142. Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «УКРІНКОМ» від 28 березня 2017 року знову змінена назва акціонерного товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (далі - організаційні зміни банку від 28 березня 2017 року), реєстрація здійснена 03 квітня 2017 року (реєстраційна дія № 10701200000007396). Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 18 березня 2017 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ «УКРІНКОМ» та ПАТ «Український інноваційний банк».
      143. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30 травня 2017 року у цій справі (№ 925/698/16) замінено назву позивача з ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «Українська інноваційна компанія».
      144. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у цій справі (№ 925/698/16) частково задоволені позовні вимоги.
      145. Постановою ВСУ від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 скасовані судові рішення судів попередньої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію.
      146. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року у цій справі (№ 925/698/16) ПАТ «Українська інноваційна компанія» як позивач замінено на ТОВ «ФК «Інвест ресурс». Цього ж дня у цій справі прийняті зазначені Постанови апеляційної інстанції 1 та 2.
      147. 14 грудня 2017 року ОАСК своєю постановою у справі № 826/14033/17 задовольнив позовні вимоги ПАТ «Українська інноваційна компанія», визнав незаконними та скасував Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію. Фактично основним аргументом судового рішення, як і у справі № 826/1161/16, є недотримання НБУ строку очікування у 180 днів перед прийняттям відповідної постанови. Це судове рішення було оскаржене в апеляційній інстанції.
      148. 14 лютого 2018 року КГС у своїй постанові у справі № 910/7828/17 (за позовом ПАТ «Українська інноваційна компанія» до Приватного акціонерного товариства «Оболонь» про стягнення кредитної заборгованості) дійшов висновку, що права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» як банку не можуть вважатися такими, що перейшли до ПАТ «Українська інноваційна компанія» в силу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року.
      149. Постановою від 20 лютого 2018 року у справі № 826/14033/17 КААС залишив без змін постанову ОАСК від 14 грудня 2017 року (визнання незаконним та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію). Це судове рішення було оскаржене у касаційній інстанції.
      150. 21 березня 2018 року постановою КЦС у справі № 183/5433/13-ц задоволена касаційна скарга ПАТ «Український інноваційний банк» у спорі щодо кредитних зобов`язань перед банком фізичних осіб.
      151. 20 червня 2018 року постановою КЦС у справі № 442/5241/12-ц задоволена касаційна скарга ПАТ «Українська інноваційна компанія» у спорі щодо кредитних зобов`язань перед банком юридичної особи та їх забезпечення фізичною особою.
      152. 03 серпня 2018 року Постановою ОП КГС у справі № 910/8117/17, зокрема, закріплено правовий висновок, що права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» як банку не можуть вважатися такими, що перейшли до ПАТ «Українська інноваційна компанія» в силу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року.
      153. 09 серпня 2019 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - КАС) у справі № 826/14033/17 відмовлено у задоволенні касаційних скарг, залишені без змін постанова ОАСК від 14 грудня 2017 року та постанова КААС від 20 лютого 2018 року щодо визнання незаконним та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію. КАС не погодився з судами попередніх інстанцій щодо необхідності НБУ вичікувати 180 днів для прийняття відповідної постанови, але вказав на свою незгоду з цією постановою (та похідним рішенням Фонду), по суті рішення НБУ, у зв`язку з відсутністю обґрунтованих підстав для прийняття такого рішення регулятором.
      154. Однак, відповідні висновки не можуть прийматись до уваги Великою Палатою Верховного Суду як встановлені обставини, оскільки є лише правовою оцінкою іншим судом встановлених обставин справи. З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
      155. Отже, на момент звернення (22 червня 2016 року) з позовом Уповноваженої особи Фонду до Господарського суду Черкаської області у цій справі (№ 925/698/16) судові рішення у справі № 826/1162/16 (про незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку й Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) були зупинені ухвалою ВАСУ, а рішення ОАСК у справі № 826/5325/16 (про незаконність та скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку) не набрало чинності через його оскарження в апеляційній інстанції.
      156. На момент здійснення організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та їх державної реєстрації судові рішення у справі № 826/1162/16 про незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку й Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію були все ще зупинені ухвалою ВАСУ. Провадження у судовій справі № 826/14033/17 ще не було відкрите. Постанова НБУ № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних» продовжувала діяти.
      157. На момент розгляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи (№ 925/698/16) ще не ухвалене остаточне рішення у справі № 826/5325/16, у якій було подано до ВСУ заяву про перегляд судового рішення касаційної інстанції та відкрите провадження.
      158. Той факт, що в окремих судових справах, на які посилаються сторони спору, ПАТ «Українська інноваційна компанія» визнає свої зобов`язання перед кредиторами ПАТ «Український інноваційний банк», а в окремих заперечує такі зобов`язання, не дає підстав для надання переваг правовій оцінці, здійсненій судами у таких справах, які підтверджують або спростовують наявність у ПАТ «Українська інноваційна компанія» прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
      159. Київський апеляційний господарський суд приймав ухвалу від 04 грудня 2017 року про заміну позивача у цій справі (№ 925/698/16) на ТОВ «ФК «Інвест ресурс» та Постанову апеляційної інстанції 2 після прийняття ВСУ постанови від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 (незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію), на обставини та правові висновки якої посилались сторони цієї справи (№ 925/698/16). Суд першої інстанції у цій справі (№ 925/698/16) приймав свої ухвали про зміну найменування позивача та рішення по суті позову до прийняття ВСУ зазначеної постанови від 24 жовтня 2017 року.
      160. Разом з тим, в окремих судових рішеннях у судових справах, на які посилаються сторони спору (зокрема, судові рішення у справах №№ 913/51/17, 913/14/17, 913/56/17, 913/29/17, 913/28/17, 913/60/17), у мотивувальній частині судами встановлено, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКРІНКОМ») позиціонує себе як юридичну особу, яка розпочала свою діяльність лише з 13 липня 2016 року як ПАТ «УКРІНКОМ» та яка не займається банківською діяльністю, а тому не несе зобов`язань ПАТ «Український інноваційний банк» як банку. Це вказує на свідому вибірковість визнання самим ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКРІНКОМ») отримання прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк». Крім того, як встановлено судами у цих судових справах, ПАТ «Українська інноваційна компанія» щоб довести необхідність звернення кредиторів відповідного банку з їх вимогами не до нього, а до Фонду, посилається на Постанову НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку (за якими фактично розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк»), попри їх оскарження ним же у справі № 826/5325/16 та судове рішення ВАСУ від 23 листопада 2016 року щодо скасування цієї постанови НБУ та рішення Фонду. Таким чином,ПАТ «Українська інноваційна компанія» саме визнає наявність процедури ліквідації зазначеного банку, враховуючи, що відповідно до банківського законодавства тільки це може бути підставою для задоволення вимог кредиторів цього банку Фондом.
      161. Зазначене також вступає в протиріччя з правовими висновками, зробленими КАС у справі № 826/14033/17, щодо права ПАТ «Українська інноваційна компанія» позиватися у цьому судовому процесі як «інша особа, яка охоплюється наглядовою діяльністю НБУ». Це також не узгоджується з аргументами про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не мала узгоджувати з НБУ організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року, оскільки не є банком, а отже, не підпадає під нагляд НБУ.
      162. Добровільне та чітко виявлене бажання ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»), яких ТОВ «ФК «Інвест ресурс» заявляє як правонаступників або правонаслідувачів відповідного банку, відмовитись від банківської діяльності шляхом реєстрації зазначених змін у своєму статуті ще до винесення остаточних рішень касаційною інстанцією у судових спорах щодо запровадження у цьому банку тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії та початку процедури ліквідації банку (зокрема, у справах №№ 826/1162/16, 826/5325/16, 826/14033/17) ставить під сумнів можливість порушення НБУ або Фондом прав саме такого утворення як ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»)з урахуванням відкликання банківської ліцензії та неможливості здійснювати банківську діяльність ПАТ «Український інноваційний банк».
      163. Згідно з резолютивною частиною постанови КЦС від 21 березня 2018 року у справі № 183/5433/13-ц задоволена касаційна скарга саме ПАТ «Український інноваційний банк». Питання правонаступництва або переходу прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») по суті не вивчалось. У справі № 442/5241/12-ц резолютивна частина судового рішення апеляційної інстанції від 04 травня 2017 року (хронологічно після здійснення організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року) містить відмову в задоволенні позову саме ПАТ «Український інноваційний банк», а мотивувальна частина цього судового рішення не містить жодної інформації про звернення ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») з вимогою замінити позивача. Постановою КЦС від 20 червня 2018 року у справі № 442/5241/12-ц задоволена касаційна скарга, подана вже ПАТ «Українська інноваційна компанія». При цьому суд також не вивчав питання правонаступництва або переходу прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») по суті. Отже, обставини, встановлені КЦС у зазначених двох справах, не можуть розглядатись з урахуванням всього вищезазначеного як такі, що є преюдиційними та доводять наявність прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» у ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»).
      164. Аналогічно зазначеному, враховуючи зміст правових висновків у Постанові КГС у справі № 910/7828/17 та Постанові ОП КГС у справі № 910/8117/17, інші судові рішення у інших справах, на які посилаються сторони, в тексті яких вказано про правонаступництво між відповідним банком та ПАТ «Українська інноваційна компанія»або констатований факт здійснення організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року, як підтвердження переходу прав та обов`язків цього банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», не мають беззаперечного значення для визначення відповіді на питання, з приводу якого справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      165. У межах розгляду справи № 905/1328/17, учасниками якої не є сторони цього судового спору, КГС не робив правових висновків, про які вказує ТОВ «ФК «Інвест ресурс», зокрема щодо можливості виведення банку з ринку поза межами вимог банківського законодавства. У цьому випадку це є власні інтерпретація та тлумачення стороною спору висновків Верховного Суду.
      166. У справі № 910/19381/16 ПАТ «УКРІНКОМ» звернулось до господарського суду з позовом до Фонду, Уповноваженої особи Фонду (третя особа - НБУ) з вимогою про зобов`язання вчинити дії, в тому числі, крім іншого, зобов`язати Фонд та Уповноважену особу Фонду провести спільно з ПАТ «УКРІНКОМ» інвентаризацію всього майна та документації ПАТ «Український інноваційний банк», переданих Уповноваженій особі Фонду під час запровадження тимчасової адміністрації в цьому банку, за результатами якої скласти акт і передати все майно та документацію цього банку ПАТ «УКРІНКОМ». Господарський суд міста Києва своїм рішенням від 09 лютого 2017 року відмовив у задоволенні позову. Постановою від 06 липня 2017 року Київський апеляційний господарський суд частково скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив вимоги ПАТ «Українська інноваційна компанія» в зазначеній частині вимог ПАТ «УКРІНКОМ». КГС своєю постановою від 15 січня 2019 року скасував судове рішення апеляційної інстанції в зазначеній частині вимог ПАТ «УКРІНКОМ», вважаючи, що ПАТ «УКРІНКОМ» не доведене заявлене порушення його прав, у тому числі у зв`язку з тим, що Фонд здійснював повернення майна та документів ПАТ «Український інноваційний банк». Тому доводи ТОВ «ФК «Інвест ресурс», які ґрунтуються на задоволенні вимог ПАТ «УКРІНКОМ» у справі № 910/19381/16, не заслуговують на увагу.
      167. У справі № 826/11199/16 Фонд звернувся до ОАСК з позовом до приватних нотаріусів, які здійснювали реєстрацію організаційних змін банку від 13 липня 2017 року та 28 березня 2017 року, вимагаючи їх скасувати як незаконні. ОАСК постановою від 14 квітня 2017 року відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що станом на 13 липня 2016 року Постанова НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію були скасовані судовими рішеннями у справі № 826/1162/16, а Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку були скасовані судовими рішеннями у справі № 826/5325/16, що відновило повноваження органів управління банку. Також ОАСК вказав, що не знайшов підстав вважати порушеними безпосередньо права Фонду в результаті зазначених дій нотаріусів. КААС погодився з висновками суду першої інстанції та ухвалою від 08 червня 2017 року залишив відповідну постанову ОАСК без змін. Зокрема КААС уточнив, що заявлене Фондом порушення могло стосуватись прав та обов`язків НБУ, але НБУ до суду з відповідними позовними вимогами не звертався. Ці судові рішення залишив без змін КАС постановою від 19 квітня 2019 року, погодившись із відповідними висновками судів попередніх інстанцій.
      168. Обставини справи № 826/11199/16 не є визначальними для Великої Палати Верховного Суду з точки зору вирішення питання переходу прав ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке не є банком, поза процедурами регулювання банківської діяльності спеціальним законодавством, в зв`язку з таким. В межах цієї справи (№ 925/698/16) не оскаржуються реєстраційні дії нотаріусів. У рамках справи № 826/11199/16 перед судами стояло завдання визначитись з наявністю або відсутністю у діях нотаріусів протиріччя з вимогами законодавства, яке регулює їх діяльність та державну реєстрацію юридичних осіб. Відповідне питання щодо прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» не розглядалось. Суд у справі № 826/11199/16 не вивчав питання виведення банку з ринку шляхом зміни його назви та виключення банківської діяльності з переліку видів діяльності акціонерного товариства, не встановлював такого права за органами управління відповідного банку. Крім того, суди не звернули увагу на те, що станом на 13 липня 2017 року виконання судових рішень щодо скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію у справі № 826/1162/16 були зупинені ухвалою ВАСУ від 28 квітня 2016 року. КАС, приймаючи свою відповідну постанову, не звернув увагу на постанову ВСУ від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16, якою були скасовані всі попередні судові рішення у справі № 826/1162/16, а Постанова НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію залишені в силі. Факт усунення відповідним банком підстав для дії в цьому банку тимчасової адміністрації або запровадження щодо нього ліквідаційної процедури відповідно до вимог банківського законодавства, яке регулює банківську діяльність, (приведення своєї діяльності у відповідність до таких вимог), судами у цій справі не встановлювався.
      169. Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду не знаходить преюдиційних обставин, встановлених у справі № 826/11199/16, які б підтверджували безспірність переходу прав ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке не є банком, поза процедурами регулювання банківської діяльності спеціальним законодавством.
      170. Відповідно до матеріалів справи ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») мають один й той самий ідентифікаційний код юридичної особи № 0583988. Дата реєстрації цих юридичних осіб, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань(далі також - Єдиний реєстр), також збігається. Однак в Єдиному реєстрі відсутній запис про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк» (пункт 29 частини першої статті 9 Закону про держреєстрацію), такий запис міститься лише в статуті цієї юридичної особи.
      171. Загальна послідовність дій НБУ та Фонду щодо проблемного банку ПАТ «Український інноваційний банк» відповідає загальній послідовності дій, передбачених банківським законодавством щодо проблемного банку. НБУ та Фонд реалізовували повноваження, якими наділені відповідно до банківського законодавства. У межах судових справ №№ 826/1162/16, 826/5325/16 та 826/14033/17 ставились під сумнів обґрунтованість підстав реалізації зазначених дій НБУ та Фонду.
      172. Суди попередніх інстанцій не встановили, а сторони не довели, що реалізація повного комплексу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року була узгоджена з НБУ та останній погодив усі відповідні зміни в діяльності ПАТ «Український інноваційний банк», про що був внесений запис щодо реєстрації статуту цього банку в новій редакції до Державного реєстру банків. Те ж стосується виключення ПАТ «Український інноваційний банк» з Державного реєстру банків та факту закінчення ліквідації цього банку відповідно до частини п`ятої статті 91 ГК України, статті 77 Закону про банки, статті 53 Закону про гарантування вкладів, відміни/дострокової відміни за ініціативою НБУ застосованих ним до цього банку заходів впливу. У судових справах, на які посилаються сторони спору, також не встановлено преюдиційних обставин, які б це підтверджували.
      173. Судами попередніх інстанцій у цій справі (№ 925/698/16) встановлено, що Уповноважена особа Фонду на момент звернення до суду (22 червня 2016 року) мала відповідні повноваження діяти від імені ПАТ «Український інноваційний банк». Суди попередніх інстанцій в межах цієї судової справи не приймали судових рішень на користь Уповноваженої особи Фонду. Заявлена у суді вимога не є вимогою Уповноваженої особи Фонду, а є вимогою відповідного банку. Факту того, що ПАТ «Український інноваційний банк» відмовився від вимог, заявлених від його імені Уповноваженою особою Фонду в межах цієї судової справи, не встановлено. Також не встановлено, що ПАТ «Український інноваційний банк» заперечує проти захисту відповідних своїх прав щодо вимог по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2. Враховуючи це, рішення суду по суті відповідної вимоги банку до свого боржника не залежить від подальшого встановлення або скасування повноважень Уповноваженої особи Фонду.
      174. В українському законодавстві існує прогалина щодо правового регулювання відновлення банківської діяльності після відкликання НБУ банківської ліцензії, на підставі скасування відповідного рішення НБУ судом через юридично-організаційні порушення його прийняття НБУ, в тому числі за умов подальшої фактичної невідповідності проблемного банку вимогам банківського законодавства, та виконання яких є передумовою наявності у банку зазначеної ліцензії. Разом з тим законодавством також не встановлено, що скасування рішення уповноваженого державного органу про введення тимчасової адміністрації у проблемному банку або закінчення строку дії цієї адміністрації без подальших дій НБУ та Фонду щодо цього банку, передбачених банківським законодавством, означає припинення тимчасової адміністрації в такому проблемному банку, скасування реалізації НБУ та Фондом подальших обов`язкових процедур, передбачених банківським законодавством, зокрема статтями 63, 67, 73, 74, 77 Закону про банки та статтями 1, 3, 4, 34, 36, 44, 46, 48, 53 Закону про гарантування вкладів.
      (1.3) Щодо переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія»
      175. У разі припинення діяльності суб`єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу (частини перша та третя статті 25 ГПК України 1991).
      176. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 та 4 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частини перша статті 14 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).
      177. Суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина п`ята статті 5 ГК України).
      178. Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватись від дій, які б могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правом в інших формах.
      179. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
      180. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (частина третя статті 202 ГК України). Припинення зобов`язання регулюється главою 50 ЦК України.
      181. Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (частини перша та четверта статті 104 ЦК України). Частинам першій та четвертій статті 104 ЦК України кореспондує частина перша статті 59 та частина перша статті 91 ГК України. Частині першій статті 104 ЦК України також кореспондує частина перша статті 79 Закону про акціонерні товариства.
      182. Особливості ліквідації банків встановлюються Законом про банки (згідно із частиною четвертою статті 110 ЦК України).
      183. Реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов`язків правонаступникам (абзац сороковий частини першої статті 2 Закону про банки).
      184. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов`язання (частина третя статті 26 Закону про банки).
      185. Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди НБУ та за умови відкликання банківської ліцензії. Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо НБУ після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного. В іншому випадку НБУ відмовляє в погодженні згідно з пунктом 2.4. глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу. Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено НБУ до категорії проблемних або неплатоспроможних, НБУ та Фонд вживають щодо нього заходи, передбачені Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із статтею 78 Закону про банки).
      186. Правління банку зобов`язане протягом трьох робочих днів інформувати НБУ, зокрема про: про кандидатуру на призначення на посаду керівника банку, зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку, наявність хоча б однієї з підстав для віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних або для відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, припинення банківської діяльності (згідно із пунктами 1, 2, 5 та 6 частини першої статті 46 Закону про банки).
      187. Банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження НБУ. Перелік документів та порядок погодження змін до статуту банку встановлюються НБУ. НБУ приймає рішення про погодження змін до статуту банку або про відмову в їх погодженні не пізніше місячного строку з дня подання повного пакета документів. НБУ в установленому ним порядку вносить відповідний запис до Державного реєстру банків після проведення державної реєстрації змін до установчих документів (частини четверта та шоста-восьма статті 16 Закону про банки).
      188. Погодження змін, що вносяться до статутів банків, регулюються, зокрема главою 1 розділу VII Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 вересня 2011 року № 306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2011 року за № 1203/19941 (далі - Положення про ліцензування банків). Погодження призначення та визначення відповідності професійної придатності та ділової репутації керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (у разі їх зміни) регулюється главою 3 розділу VII Положення про ліцензування банків. Зокрема, відповідно до пункту 1.8 глави 1 розділу VII Положення про ліцензування банків банк у разі зміни свого найменування зобов`язаний у новій редакції статуту зробити запис про правонаступництво банку з новим найменуванням щодо передачі йому всього майна, прав і зобов`язань банку з попереднім найменуванням.
      189. Документи, що подаються для державної реєстрації, повинні відповідати переліку вимог, передбаченому частиною першою статті 15 Закону про держреєстрацію, зокрема установчі документи банків, інших юридичних осіб, які згідно із законом підлягають погодженню (реєстрації) відповідно Національним банком України, іншими державними органами, подаються з відміткою про їх погодження відповідним органом (пункт 10).
      190. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону про гарантування вкладів).
      191. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (частина перша статті 4 Закону про банки). Цьому кореспондує частина перша статті 334 ГК України.
      192. Відповідно до частини другої статті 1 Закону про банки метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Цим завданням кореспондує мета банківського нагляду, визначена у частині першій статті 67 Закону про банки, а також мета банківського регулювання, визначена у частині першій статті 55 Закону про НБУ.
      193. Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абзац четвертий статті 1 Закону про НБУ).
      194. Метою Закону про гарантування вкладів є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону про гарантування вкладів).
      195. Фонд та НБУ співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку (частина перша статті 55 Закону про гарантування вкладів).
      196. Тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (частина перша статті 35 Закону про гарантування вкладів). Особливості передачі активів і зобов`язань неплатоспроможного банку визначені статтею 40 Закону про гарантування вкладів.
      197. У разі відповідності банку, який віднесений до категорії неплатоспроможних, критеріям, встановленим нормативно-правовими актами Фонду, виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання, в якому зазначено, що найменш витратним способом виведення банку з ринку є ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів, та подає НБУ пропозицію щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації такого банку. У такому разі тимчасова адміністрація припиняється у день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (згідно із частиною другою статті 39 Закону про гарантування вкладів).
      198. Відшкодування вкладникам коштів за їх вкладами після прийняття рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку з підстав, передбачених частиною другою статті 77 (відкликання банківської ліцензії) Закону про банки закріплене статтею 26 Закону про гарантування вкладів, яка також передбачає відповідне набуття Фондом статусу кредитора відповідного банку. Завершує Фонд відповідні виплати у день подання документів для внесення до Єдиного реєстру запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
      199. Не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та Законом про НБУ (частина перша статті 53 Закону про НБУ). Цьому положенню кореспондує частина сьома статті 3 Закону про гарантування вкладів стосовно гарантій незалежності Фонду.
      200. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом (частини четверта та п`ята статті 5 Закону про банки).
      201. Законодавче регулювання питань, пов`язаних з виконанням НБУ своїх функцій, установлюється або змінюється виключно Законом про НБУ. Зміна положень Закону про НБУ може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до Закону про НБУ (частина третя статті 53 Закону про НБУ).
      202. Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закон про банки. До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.
      203. Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону про акціонерні товариства). Попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24 квітня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.
      204. Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону про банки не утворилась.
      205. Власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону про банки, погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 Закону про банки так і пункту 2.4 глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.
      206. Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з НБУ. Відповідного погодження не встановлено. Разом з тим банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону про банки, також передбачено інформування та погодження з НБУ змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін НБУ. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не погоджувався НБУ, попри те, що таке погодження є обов`язковим.
      207. Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону про банки, частини третьої статті 53 Закону про гарантування вкладів, пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.
      208. Отже, не залежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з НБУ відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності Постанови НБУ про неплатоспроможність банку, Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, Рішення Фонду про ліквідацію банку.
      209. Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.
      210. Враховуючи зазначене та встановлені обставини щодо учасників цієї справи (№ 925/698/16), відсутні підстави стверджувати про зміну кредитора у зобов`язанні по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2 або припинення цього зобов`язання відповідно до умов глави 50 ЦК України.
      211. Стаття 15 Закону про банки дійсно передбачає, що слово «банк» може бути тільки в назві юридичної особи, яка зареєстрована НБУ як банк та має банківську ліцензію. З тієї точки зору, що ПАТ «Український інноваційний банк» є зареєстрованим НБУ як банк, але втратив банківську ліцензію та не відновив її, може видатися, що у цьому є певна невідповідність статті 15 Закону про банки. Однак розуміння статті 15 Закону про банки має не виходити за межі інших положень банківського законодавства. Дослівне тлумачення статті 15 Закону про банки в тому контексті, що відкликання банківської ліцензії призводить до необхідності виключення з назви банку слова «банк», не відповідає суті подальших процедур щодо банку, у якого відкликана банківська ліцензія, передбачених цим законодавством. Законом не передбачено виключення з назви банку слова «банк» після відкликання ліцензії банку. Банківським законодавством передбачена послідовність процедур для випадку відкликання банківської ліцензії. Перебування банку у цих процедурах з наявним у його назві словом «банк» не порушує мети спеціальних вимог до назви банку та слова «банк» у його назві, оскільки відсутність банківської ліцензії припиняє банківську діяльність банку але не припиняє сам банк з його існуючими правами та обов`язками, які виникли в результаті банківської діяльності до відкликання банківської ліцензії.
      212. За змістом положень банківського законодавства (зокрема, статей 5, 74, 79 Закону про банки) недоліки в процедурах, зокрема виведення банку з ринку, можуть усуватись як незаконні та такі, що можуть порушувати права банку. Але самі по собі такі недоліки не можуть бути підставою для скасування загальної процедури виведення банку з ринку, поновлення його банківської ліцензії за наявності статусу проблемного (напр. частина десята статті 40, частина шоста статті 41, частина дванадцята статті 42 Закону про гарантування вкладів). Відповідне не спростовується зазначеною прогалиною в правовому регулюванні питання відкликання банківської ліцензії.
      213. Скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації цієї процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій НБУ та Фонду як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями. Реалізація судом своїх повноважень у зазначений спосіб не відповідає вимогам статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, статті 53 Закону про НБУ, статті 3 Закону про гарантування вкладів.
      214. Суд має лише усувати порушення в зазначеній процедурі, забезпечуючи законний захист прав зацікавлених сторін цієї процедури.
      215. Велика Палата Верховного Суду має розглянути питання того, чи перейшло від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, яке виникло як результат здійснення ліцензованої банківської діяльності, з метою з`ясування на користь якої юридичної особи має бути здійснене стягнення за відповідною вимогою, визначене судом першої інстанції, та вирішення правової проблематики, яка склалась щодо визначення переходу прав та обов`язків від банківської установи до юридичної особи, яка не має статусу банку, фактично шляхом виключення з назви цієї банківської установи слова «банк» та виключення цією банківською установою з видів своєї діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19).
      216. Дії керівництва банку, пов`язані з самостійним відновленням власних повноважень та внесенням відповідних змін до статуту ПАТ «Український інноваційний банк», не можуть виправдовуватись невиконанням НБУ перед банком своїх зобов`язань щодо повернення банківської ліцензії на підставі судових рішень у справах №№ 826/5325/16 та 826/14033/17, оскільки виконання цим банком вимог законодавства до його діяльності, як підстава отримання цієї ліцензії, є першочерговим.
      217. Якщо банк вважає, що діями НБУ здійснене незаконне втручання у діяльність банку, то він має захищати свої права відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 5 Закону про банки, вимагаючи відшкодування заподіяної шкоди у порядку, визначеному законом.
      218. Виконання судових рішень у справах №№ 826/5325/16 та 826/14033/17 має відбуватись відповідно до статті 115 ГПК України 1991 (статей 326 та 327 ГПК України), а не шляхом створення керівництвом банку власних процедур виведення банку з ринку, оскільки фактично суть організаційних змін банку від 13 липня 2016 року зводиться до створення власної процедури виведення проблемного банку з ринку без врахування спеціальної процедури, повноважень НБУ та Фонду, механізмів захисту кредиторів банку, передбаченої банківським законодавством.
      219. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» у своїх поясненнях також вказує на те, що «законодавство чітко передбачає як спосіб виведення банку з ринку введення ліквідаційної процедури банку, відкликання банківської ліцензії та реалізації майна банку» (т. 7, а. с. 73), аргументуючи існування прав, які виникли із здійснення особою банківської діяльності, після відкликання у такої особи банківської ліцензії та припинення нею здійснення банківської діяльності. Отже, воно визнає існування єдиної зазначеної спеціальної процедури виведення відповідного банку з ринку як передумови існування та гарантування прав за його кредитними договорами.
      220. Права банка щодо його боржників комплексно пов`язані з його зобов`язаннями перед кредиторами. У зв`язку з цим не може процес виконання зобов`язань проблемним банком здійснюватися в порядку ліквідації цього банку, а реалізація його прав бути відділеною від цього процесу. Зокрема, відповідно до банківського законодавства (частини 6 статті 38, частини першої та п`ятої статті 52 Закону про гарантування вкладів) Фонд забезпечує вимоги кредиторів банку за рахунок реалізації вимог банку до боржників.
      221. Реорганізація банку в іншу особу, або передача прав та обов`язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов`язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин в законодавчому регулюванні загальним принципам законодавства, в першу чергу спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду, встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства.
      222. Виведення банку з ринку шляхом виключення слова «банк» з його назви та «банківської діяльності» з видів його діяльності законом не передбачено. Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства.
      223. Якщо юридична особа бажає припинити банківську діяльність, то вона має як банк вийти з ринку за процедурами, які передбачені законодавством, що регулює здійснення банківської діяльності в Україні, для виведення банку з ринку під наглядом НБУ та за участю Фонду.
      224. Рішення про здійснення змін у статуті відповідного банку є підставою для державної реєстрації цих змін лише за умови дотримання встановленої законом процедури погодження таких змін. Дії щодо реєстрації змін до статуту банку мають здійснюватися відповідно до частини першої статті 68 Конституції України та частин другої, третьої статті 13 ЦК України, не руйнуючи систему координації та організації банківського ринку, передбачену банківським законодавством, зокрема Законом про банки та Законом про гарантування вкладів. Порушення такого порядку не відповідає публічному порядку, а також ставить під загрозу гарантовані права інших осіб, передбачені законодавством.
      225. Враховуючи зазначене, відповідна прогалина в правовому регулюванні повернення банківської ліцензії не дає підстав вважати, що на банк не розповсюджуються вимоги банківського законодавства, в тому числі і ті, що передбачають обов`язок конкретної послідовності дій Фонду щодо банку, якого визнано проблемним та який цього статусу не змінив.
      226. Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.
      227. НБУ може поновити банківську ліцензію ПАТ «Український інноваційний банк» у разі приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства, яке регулює банківську діяльність в Україні.
      228. Однак ПАТ «Український інноваційний банк» не доведено, що його стан як банку та діяльність відповідають або приведені у відповідність до вимог спеціального законодавства, яке регулює банківську діяльність. Протилежне також не спростовано доказами у справі. Судами не встановлено, а учасниками спору не доведено, що план заходів та план фінансового оздоровлення по відповідному банку було виконано в повному обсязі. Постанова Правління НБУ від 01 жовтня 2015 року № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних» не оскаржена та не скасована.
      229. Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж») права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія», попри будь-які заявлені ТОВ «ФК «Інвест ресурс» товариством правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж»), оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів.
      230. Предметом спору у цій судовій справі не є відкликання банківської ліцензії відповідного банку. Наявність прав цього банку щодо зобов`язань його боржників по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2 не залежить від наявності в нього банківської ліцензії, оскільки остання є лише однією з умов здійснення банківської діяльності, а не реалізації прав та обов`язків, набутих у результаті цієї діяльності.
      231. Водночас у рамках цього спору Великій Палаті Верховного Суду необхідно вирішити, який суб`єкт є належним позивачем у справі, тобто якій особі належить право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, за захистом якої звернувся позивач у судовій справі № 925/698/16. Відповідно до цього, враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що таким суб`єктом був та залишається банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило ані до ПАТ «УКРІНКОМ»/ ПАТ «Українська інноваційна компанія», ані до ТОВ «ФК «Інвест ресурс».
      232. Суди попередніх інстанцій у цій судовій справі (№ 925/698/16), вирішуючи питання переходу прав та обов`язків відповідного банку, передбачених кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють здійснення банківської діяльності в Україні, порушили вимоги статей 43 та 101 ГПК України 1991 відповідно до інстанцій розгляду цієї справи.
      233. Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом:
      - ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або
      - виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
      234. Стосовно належного суб`єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.
      235. Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
      236. Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
      (1.4) Щодо розміру заборгованості за договорами поруки
      237. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду вказує, що відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      238. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      239. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
      240. З огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.
      241. Суд першої інстанції ухвалою від 27 червня 2016 року зобов`язав позивача до дня засідання через канцелярію суду подати усі документи в обґрунтування позовних вимог та оригінали цих документів для огляду в судовому засіданні.
      242. Водночас, задовольняючи позовні вимоги у рішенні від 06 жовтня 2017 року, Господарський суд Черкаської області не звернув уваги на невиконання позивачем зазначених вимог та обмежився лише посиланням на те, що на виконання вимог ухвали суду від 18 вересня 2017 року позивач 02 жовтня 2017 року подав обґрунтований розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором за період з 22 грудня 2015 року по 22 червня 2016 року. Цей розрахунок відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано, судом погоджено, тому позов підлягає задоволенню в такому розмірі.
      243. Суд зазначив, що за результатом розгляду кредиторських вимог позивача у справі № 915/715/16 про банкрутство ПАТ «ПМК» ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04 квітня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2017 року і постановою Вищого господарського суду України від 20 вересня 2017 року, заява позивача про визнання його грошових вимог до ПАТ «ПМК» у справі про банкрутство № 915/715/16 задоволена частково, вимоги позивача до ПАТ «ПМК» у розмірі 58 401 723,40 грн (у тому числі вимоги, які є предметом спору у справі № 925/698/16) внесені окремо до реєстру вимог кредиторів ПАТ «МПК» як забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника.
      244. На підтвердження обґрунтованості вимог у цій справі суд першої інстанції послався на частину другу статті 35 ГПК України (в чинній, на час розгляду справи редакції) - факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
      245. Разом із цим слід зауважити, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про преюдиційність обставин у правовідносинах з ПАТ «Юрія» за кредитними зобов`язаннями, що виникли між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «ПМК», вважав їх встановленими господарськими судами в інших справах та такими, що не потребують доказування сторонами у цій справі.
      246. Так, задовольняючи частково позовні вимоги, та вирішуючи питання про стягнення суми заборгованості за кредитом з ПАТ «Юрія», яке не було учасником в інших справах, на які посилались сторони, суди попередніх інстанцій не дослідили дійсний розмір заборгованості за кредитним договором та не навели на підставі належних і допустимих доказів обґрунтування розрахунків таких сум, що підлягають стягненню з поручителя, при розгляді спору за позовом ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн. На неподання позивачем належних доказів, що підтверджують передачу кредитних коштів та часткове виконання кредиту, ПАТ «Юрія» посилалося і в доводах апеляційної скарги (т. 3, а. с. 42), однак такі доводи залишилися без належного реагування суду апеляційної інстанції.
      247. Належне підтвердження факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів не може обґрунтовуватися виключно розрахунком такої заборгованості, без безпосередньої оцінки судом доказів саме на підтвердження укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів.
      248. Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною права на справедливий і публічний розгляд справи.
      249. Вимога статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
      250. За змістом частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      251. Судові рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідають.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      252. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
      253. З огляду на викладене, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      254. Під час нового розгляду суду необхідно, враховуючи наведене, встановити повноважну особу на представництво позивача в даній справі, перевірити доводи учасників справи, повно дослідити наявні в матеріалах справи розрахунки, навести та перевірити докази, на підставі яких встановити істотні для справи обставини, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
      (2.2) Висновок щодо застосування норм права
      255. Будь-які зміни до статуту банку, у тому числі щодо зміни його найменування, незалежно від перебування банку під наглядом НБУ чи в управлінні Фонду, можливі виключно після їх погодження НБУ.
      256. Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом:
      - ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або
      - виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
      257. Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
      258. Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
      259. Після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.
      (2.3) Щодо судових витрат
      260. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).
      261. Оскільки справа передається на новий розгляд та розгляд справи не завершено, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Задовольнити частково касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Юрія».
      2. Скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року. Направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Постанова оформлена суддею Пророком В. В. відповідно до частини 3 статті 314 ГПК України
      Повний текст постанови складений 13 грудня 2019 року.
      Джерело: ЄДРСР 87393947
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 січня 2020 року
      м. Київ
      справа № 917/1335/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М. і Селіваненка В.П.,
      за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство "Діамантбанк",
      представник позивача - не з`явився,
      відповідач - приватне акціонерне товариство "Кременчуцький завод дорожніх машин",
      представник відповідача - Василевська К.М., адвокат (ордер від 24.01.2020 № 1015356, свідоцтво від 07.12.2018 № 7283/10),
      розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин"
      на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 (головуючий Терещенко О.І., судді: Сіверін В.І. і Тихий П.В.)
      у справі № 917/1335/18
      за позовом публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (далі - Банк)
      до приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" (далі - Товариство) 
      про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698.
      За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
      ВСТАНОВИВ:
      Банк звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) Товариства від 17.05.2017 № 42/698.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов договору кредитної лінії від 18.04.2017 № 048 (далі - Кредитний договір) з урахуванням додаткової угоди від 18.04.2017 № 1 до нього строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. був встановлений до 17.05.2017 включно. Лист (заява) від 17.05.2017 № 42/698 від Товариства отриманий Банком 17.05.2017, а тому строк виконання зобов`язання з повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. на момент подачі вказаного листа ще не настав, бо до кінця дня 17.05.2017 Товариство мало право погасити заборгованість за кредитним траншем у сумі 1 900 000,00 грн. За домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. відповідно до додаткової угоди від 23.06.2017 № 2 був продовжений до 23.06.2017, тому одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана.
      Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.09.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, звертаючись з позовом до суду, Банк вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначив, яке його право є порушеним та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Водночас Банком не надано суду належних та допустимих доказів того, що заява від 17.05.2019 № 42/698 містить письмове волевиявлення Товариства на припинення зустрічних вимог зарахуванням та що її можна вважати заявою про зарахування зустрічних позовних вимог.
      Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним односторонній правочин - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) Товариства від 17.05.2017 № 42/698.
      Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:
      - обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/15361/17, яке набрало законної сили, повторного доведення не потребують, оскільки у розгляді даної справи беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини, а при розгляді справи № 910/15361/17 судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що саме лист Товариства від 17.05.2017 № 42/698 за своїм змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог;
      - за домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. відповідно до додаткової угоди № 2 продовжений до 23.06.2017, тобто одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана;
      - задоволення вимог Товариства шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698, на чому наполягає Товариство, порушує встановлений Законом України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? порядок та черговість задоволення вимог кредиторів Банку і ставить у нерівне становище інших кредиторів Банку у порівнянні з Товариством, яке отримує задоволення своїх вимог не у тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 вказаного Закону.
      Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019, а рішення господарського суду Полтавської області від 10.09.2019 залишити в силі.
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції:
      - дійшов помилкового висновку про підтвердження рішенням у справі № 910/15361/17, що лист Товариства від 17.05.2017 № 42/698 за своїм змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог;
      - помилково застосував до спірних правовідносин статтю 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? та не застосував норму права, яка підлягає застосуванню, а саме статтю 46 вказаного Закону;
      - не врахував обставини, встановлені у рішеннях господарських судів у справі № 910/15361/17, а саме про дотримання встановлених законодавством вимог щодо наявності підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Товариства, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
      Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що Банком та Товариством (далі - вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" від 28.03.2017 № 12-02-03-000021.170 (далі - Договір), за умовами якого вкладник розміщує банківський вклад на вкладному (депозитному) рахунку у банку № НОМЕР_1, відкритому вкладнику згідно з генеральним договором банківського вкладу (депозиту) від 03.02.2012 № 12-02-03-00002, сума вкладу - 2 000 000,00 грн., нарахування відсотків за вкладом становить 13,6 %, строк вкладу - 51 день, з 28.03.2017 по 17.05.2017 включно.
      Відповідно до пунктів 1.2.1, 2.1, 2.4 Договору дата повернення вкладу 18.05.2017; банк зобов`язаний повернути вкладнику суму вкладу в порядку та на умовах, встановлених Договором, здійснити примусове списання коштів у випадках, передбачених чинним законодавством України; вкладник має право: на отримання суми вкладу та нарахованих процентів у порядку та на умовах, встановлених Договором, на повернення вкладу після спливу строку вкладу в порядку, передбаченому Договором та чинним законодавством України (у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України).
      18.04.2017 сторонами укладено Кредитний договір, згідно з умовами якого Банк (далі - кредитодавець) зобов`язується з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкрити Товариству (далі - позичальник) відновлювальну кредитну лінію у розмірі 1 900 000,00 грн., кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої за цим договором кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 15,1% річних, на забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позичальник у день укладення цього договору забезпечує надання кредитодавцю в заставу визначене в Договорі майно, а також забезпечує надання кредитодавцю поруки відповідно до викладеного нижче: позичальник у день укладення цього договору надає в заставу кредитодавцю майнові права на суму 2 000 000,00 грн., що випливають з Договору (депозиту), укладеного Банком та позичальником, які (майнові права) полягають у праві вимагати від кредитодавця повернення грошових коштів у сумі 2 000 000,00 грн., розміщених позичальником у кредитодавця терміном до 17.05.2017 включно; порука відсутня.
      Додатковою угодою від 18.04.2017 № 1 до Кредитного договору передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у розмірі 1 900 000,00 грн., у межах кредитної лінії, відкритої згідно з Кредитним договором.
      Відповідно до додаткової угоди від 23.06.2017 № 2 до Кредитного договору кредитодавець відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 1 900 000,00 грн. до 23.06.2017.
      18.04.2017 Банком (заставодержатель) та Товариством (заставодавець) укладено договір застави майнових прав на вклад № 048/1 (далі - Договір застави), за умовами якого заставодавець в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання зобов`язання заставодавця за Кредитним договором передає заставодержателю в заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права вимоги за Договором, що укладений між заставодавцем та боржником (Товариством), предметом застави за цим договором є належні заставодавцю майнові права вимоги за Договором.
      Згідно з пунктом 2.2 Договору застави за згодою сторін вартість майнових прав, що належать заставодавцю за Договором та виступають предметом застави за цим договором, складає - 2 000 000,00 грн.
      Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 № 264-рш/БТ "Про віднесення ПАТ "Діамантбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.04.2017 № 1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким було розпочато процедуру виведення Банка з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
      Товариство листом від 17.05.2017 № 42/698 направлено на адресу позивача, платіжне доручення від 17.05.2017 № 6, яке Банком виконано не було у зв`язку з тим, що перерахування грошових коштів відповідно до наданого платіжного доручення призвело б до задоволення його вимог як кредитора Банку під час тимчасової адміністрації, що забороняється здійснювати в силу пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Згідно з рішенням Правління Національного банку України від 22.06.2017 № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2017 № 2663 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочата процедура ліквідації Банка за період з 24.06.2017 до 23.06.2019 включно.
      Листом від 29.06.2017 Товариство просило Банк здійснити погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором коштами, які надані в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, а саме: коштами за Договором у сумі 2 000 000,00 грн., на що Банк листом від 19.07.2017 № 316/01л повідомив Товариство про відсутність підстав для заліку зустрічних однорідних вимог до моменту настання обставин, передбачених статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698.
      Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, звертаючись з позовом до суду, Банк вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначив, яке його право є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Проте Банком не надано суду належних та допустимих доказів того, що заява від 17.05.2019 № 42/698 містить письмове волевиявлення Товариства на припинення зустрічних вимог зарахуванням та що її можна вважати заявою про зарахування зустрічних позовних вимог.
      З такими висновками суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що при розгляді справи № 910/15361/17 за позовом Товариства до Банка про визнання зобов`язання припиненим судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що саме лист Товариства від 17.05.2017 № 42/698 за своїм змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог.
      Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
      Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
      Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктивний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили до предмета доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
      Таким чином, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
      Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
      Отже, обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/15361/17, яке набрало законної сили, повторного доведення не потребують, оскільки у розгляді даної справи беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.
      Що ж до строку виконання зобов`язань, то судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до умов Кредитного договору з урахуванням додаткової угоди від 18.04.2017 № 1 до нього строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. був встановлений до 17.05.2017 включно, лист (заява) від 17.05.2017 № 42/698 від Товариства був отриманий Банком 17.05.2017, тобто строк виконання зобов`язання з повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. на момент подачі вказаного листа ще не настав, оскільки до кінця дня 17.05.2017 позичальник мав право погасити заборгованість за вказаним кредитним траншем у сумі 1 900 000,00 грн.
      Водночас за домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. відповідно до додаткової угоди № 2 був продовжений до 23.06.2017, а тому одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана.
      Також судом апеляційної інстанції встановлено, що постанова Правління Національного банку України ?Про затвердження Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті? від 29.03.2001 № 135 втратила свою чинність у зв`язку із затвердженням Національним банком України Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (постанова Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22).
      Крім того, згідно з частиною четвертою статті 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора.
      Отже, стаття 46 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? містить заборону зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань, прощення боргу, тощо та визначає випадки, на які зазначені обмеження не поширюються; стаття 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? визначає черговість задоволення вимог всіх кредиторів неплатоспроможного банку, в тому числі і тих кредиторів, вимоги яких задовольняються в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Разом з тим, порушення визначеного статтею 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? принципу черговості ставить у нерівне становище інших кредиторів банку у порівнянні з кредитором, який отримує задоволення своїх вимог не в тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 вказаного Закону.
      Таким чином, задоволення вимог Товариства шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698 порушує встановлений Законом України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? порядок та черговість задоволення вимог кредиторів Банку і ставить у нерівне становище інших кредиторів Банку у порівнянні з Товариством, яке отримує задоволення своїх вимог не у тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 вказаного Закону.
      Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не врахував та не надав оцінки обставинам справи, умовам Кредитного договору, Договору та заяві Товариства від 17.05.2017 № 42/698 про зарахування зустрічних однорідних вимог, тому апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги.
      Однак Касаційний господарський суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не може погодитись, оскільки суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи, залишив поза увагою, що при розгляді справи № 910/15361/17 судами встановлено наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов`язання Товариства з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000,00 грн. за Кредитним договором, оскільки наявні всі необхідні умови, передбачені пунктом 8 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін за Кредитним договором та Договору (депозиту) та для припинення взаємних грошових зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Таким чином, зі змісту статті 75 ГПК України можна зробити висновок, що однією з цілей цієї норми законодавець визначив, у тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
      Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. Відповідно до пункту 72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99): "Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції (995_004), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів." Коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду (справи Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України").
      Судами під час розгляду справи № 910/15361/17 надавалася оцінка доводам Банку, з посиланням на положення статей 46, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", щодо неможливості зарахування зустрічних однорідних вимог, за результатами розгляду яких суди дійшли висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання зобов`язання припиненим, у зв`язку із правомірним зарахуванням зустрічних однорідних вимог у порядку статті 601 Цивільного кодексу України відповідно до поданої Товариством заяви.
      Отже, у межах розгляду даної справи відповідні обставини, встановлені у межах розгляду справи № 910/15361/17, - є такими, що не доводяться в силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України.
      Враховуючи судові рішення у справі № 910/15361/17, якими встановлено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов`язання Товариства з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000,00 грн. за Кредитним договором, оскільки наявні всі необхідні умови, передбачені пунктом 8 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін за Кредитним договором та Договору (депозиту) та для припинення взаємних грошових зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які мають преюдиціальне значення в силу приписів статті 75 ГПК України, та виходячи з наведених положень законодавства, яким регулювалися спірні правовідносини, а також фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції у даній справі № 917/1335/18 про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698, з підстав викладених у даній постанові.
      Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
      Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
      Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      Частиною першою статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства задовольнити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі з мотивів, викладених у даній постанові.
      У зв`язку з тим, що суд задовольняє касаційну скаргу та скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, суд покладає на Банк витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
      Керуючись статтями 129, 308, 311, 312, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
      П О С Т А Н О В И В :
      1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" задовольнити.
      2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі № 917/1335/18 скасувати.
      3. Рішення господарського Полтавської області від 10.09.2019 у справі № 917/1335/18 залишити в силі.
      4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на користь приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" 3 524,00 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.
      Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Полтавської області.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя І. Булгакова
      Суддя Т. Малашенкова
      Суддя В. Селіваненко
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/87214816
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      04 грудня 2019 року
      м. Київ
      справа № 759/332/15-ц
      провадження № 61-48375св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року у складі судді Наборозняка М. І. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерне товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів.
      Позовна заява мотивована тим, що 12 липня 2010 року та 01 липня 2011 року вона, ОСОБА_1 , уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» договори банківського вкладу (депозиту), за умовами яких внесла в банк грошові вклади за двома договорами на загальну суму 4 000 000 доларів США. За умовами договорів ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося виплачувати їй щомісячно проценти на суму вкладів, однак відповідач своїх обов`язків не виконує з березня 2014 року та на її звернення щодо виплати процентів не реагує.
      Зазначала, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року задоволено її вимоги та стягнуто з ПАТ «КБ ПриватБанк» на її користь проценти на суми вкладів, нараховані за кілька місяців, а 12 грудня 2014 року вона звернулася до ПАТ «КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій просила достроково повністю повернути їй вклади за вказаними вище двома договорами, однак відповідач продовжує ігнорувати її вимоги, вклади не повертає, проценти не нараховує і не виплачує.
      З урахуванням заяви про зміну предмету позову, ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь кошти за договором № SAMDN1000711169348 у валюті вкладу у розмірі 1 927 578, 09 доларів США, з яких: сума вкладу у розмірі 1 800 000 доларів США, сума не нарахованих відсотків у розмірі 98 136,99 доларів США за червень - грудень 2014 року, три відсотки річних у розмірі 29 441,10 доларів США за червень - грудень 2014 року. Також просила стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь кошти за договором № SAMDN1000717735387 у валюті вкладу у розмірі 2 200 000 доларів США, з яких: сума вкладу у розмірі 2 200 000 доларів США, сума не нарахованих відсотків у розмірі 119 945,21 доларів США за червень - грудень 2014 року, три відсотки річних у розмірі 35 983,56 доларів США за червень - грудень 2014 року.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Справа судами розглядалась неодноразово
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року позов задоволено.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору №SAMDN1000711169348 суму вкладу в розмірі 1 800 000 доларів США, суму не нарахованих відсотків в розмірі 98 136,99 доларів США, три відсотки річних в розмірі 29 441,10 доларів США, що еквівалентно 772 534, 46 грн.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору № SAMDN1000717735387 суму вкладу в розмірі 2 200 000 доларів США, суму не нарахованих відсотків в розмірі 119 945,21 доларів США, три відсотки річних в розмірі 35 983,56 доларів США, що еквівалентно 944 208, 61 грн.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 644 350 грн.
      Суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» у порушення умов укладених з ОСОБА_1 договорів банківських вкладів не повернув позивачу на її вимогу вклади, а тому ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язане виплатити позивачу вклади, проценти на вклади та три проценти річних із прострочених сум у валюті вкладу.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій
      Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року в частині стягнення трьох відсотків річних та в частині розподілу судових витрат змінено.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 12 липня 2010 року №SAMDN1000711169348 три відсотки річних у розмірі 464 401,11 грн.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 01 липня 2011 року №SAMDN1000717735387 три відсотки річних у розмірі 567 601, 26 грн.
      Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 3 654 грн.
      В іншій частині рішення суду залишено без змін.
      Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що враховуючи правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У грудні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження зарахування коштів за договором №SAMDN1000711169348 та за договором № SAMDN1000717735387, оскільки квитанції, надані позивачем, не містить відбитка печатки банку та не містить електронного підпису працівника банку.
      Крім того, суди неправильно визначив дату початку прострочення грошового зобов`язання та неправильно застосували статтю 625 ЦК України.
      Доводи інших учасників справи
      Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року справу № 759/332/15-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.
      Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року справу № 759/332/15-ц призначено до судового розгляду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судом
      Суд установив, що 12 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN01000711169348 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до умов якого позивач передала відповідачу депозитний вклад у розмірі 900 000 доларів США, процента ставка за депозитом склала 10% річних з періодом нарахування - 1 місяць, строком 366 днів.
      Відповідно до пункту 2 договору банківського вкладу нарахування відсотків за вкладом починаються з дня, наступного за днем надходження грошових коштів в банк, та нараховуються за кожен календарний день, виходячи із фактичної кількості днів в році за процентною ставкою, визначеною в договорі. Виплата суми нарахованих процентів проводиться банком в строки, визначені періодом нарахування відсотків. Клієнт має право отримати нараховані проценти не раніше 15.00 год першого банківського робочого дня наступного за датою укладення договору за повну кількість періодів нарахування, які минули з моменту укладення договору. Протягом строку вкладу на суму нарахованих процентів за вкладом проценти не нараховуються, крім випадків зарахування їх на депозитний рахунок, зазначений в договорі. Виплата процентів по вкладу повинна була здійснюватись шляхом зарахування на рахунок для зарахування процентів за вкладом, зазначеним в договорі, відкритому в банку, або шляхом видачі готівки в касі банку.
      Згідно з пунктом 3 договору банківського вкладу клієнт має право протягом строку вкладу здійснювати довнесення по вкладу, при цьому сума внесень в кожному наступному місяці першого строку депозиту не повинна перевищувати суму вкладу, зазначену в договорі. При продовженні договору на новий строк сума довкладень в кожному наступному місяці після кожної нової пролонгації не повинна перевищувати суму вкладу на дату цієї пролонгації.
      ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 12 липня 2010 року № SAMDN01000711169348 внесла на депозитний рахунок, який відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», грошові кошти на загальну суму 1 800 000 доларів США, а саме: 12 липня 2010 року - 900 000 доларів США, 02 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 22 вересня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 22 серпня 2012 року - 200 000 доларів США, 30 серпня 2012 року - 200 000 доларів США та 01 жовтня 2012 року - 200 000 доларів США.
      01 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN01000717735387 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до умов якого позивач передала депозитний вклад в розмірі 1 140 000 доларів США, процента ставка за депозитом склала 8% річних та відповідно до додаткової угоди № 2 від 12 жовтня 2012 року, яка була укладена до вказаного договору - під 10% річних, з періодом нарахування - 1 місяць, строком на 367 днів.
      Згідно з умовами вказаного договору банківського вкладу ОСОБА_1 мала право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення.
      Відповідно до пункту 7 договору банківського вкладу у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення дії вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, даний договір продовжується ще на один строк, договір може бути продовжений неодноразово без явки клієнта. У цьому разі проценти за наступний строк вкладу нараховуються на суму вкладу з врахуванням довнесених коштів.
      ОСОБА_1 відповідно до умов договору банківського вкладу від 01 липня 2011 року № SAMDN01000717735387 протягом строку його дії внесла грошові кошти на загальну суму 2 200 000 доларів США, а саме: 01 липня 2011 року - 1 140 000 доларів США, 22 липня 2011 року - 160 000 доларів США, 15 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 07 жовтня 2013 року - 600 000 доларів США. 
      12 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про дострокове повернення їй депозитних вкладів № SAMDN01000711169348 та № SAMDN01000717735387 разом з нарахованими відсотками за період з 01 червня 2014 року по 12 грудня 2014 року у повному обсязі. Однак, банк не виконав належним чином своїх зобов`язань за вказаними договорами банківських вкладів. 
      Відповідно до рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за депозитним договором задоволено.
      Стягнуто з ПАТ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором № SAMDN1000711169348 у валюті вкладу в розмірі 45 588 доларів США 03 центи, кошти за договором № SAMDN1000717735387 у валюті вкладу в розмірі 55 718 доларів США 71 цент, а всього 101 306 доларів США 74 центи. Вирішено питання судових витрат. Рішення набрало законної сили.
      Указаним рішенням стягнуто нараховані відсотки за договором № SAMDN1000717735387 у розмірі 55 300,55 доларів США та за договором № SAMDN1000711169348 у розмірі 45 245,90 доларів США за період березень - травень 2014 року.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
      Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).
      Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
      Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
      Положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
      Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.
      За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (стаття 1066 ЦК України).
      Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (стаття 1068 ЦК України).
      Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
      Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
      Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.
      Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).
      Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (п.1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.
      Згідно з пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка чека та банківської виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція, чек (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
      Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України: від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
      Судом першої інстанції досліджені оригінали договорів банківського вкладу від 12 липня 2010 року та від 01 липня 2011 року, оригінали квитанцій, які містять всі необхідні реквізити, відбитки печатки та оригінали виписок № GLKTLR9EKOLNDSQ6 від 11 травня 2018 року, № ATTN9NC5RPKIR6G2 від 11 травня 2018 року, № FHEHUQ3604QQ190T від 11 травня 2018 року, № QJB1MSIE19D4OCCB від 11 травня 2018 року, № 61K5RQ9ASRJPO9RO від 11 травня 2018 року, № 1DBDILDFR18DN104 від 11 травня 2018 року, які підтверджують внесення грошових коштів позивачем на депозитні рахунки.
      Частинами першою та третьою статті 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Наявність у позивача оригіналу чеку ПАТ КБ «ПриватБанк» підтверджує внесення позивачем вкладу на депозитний рахунок.
      Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, шляхом стягнення суми вкладу, відсотків за користування грошовими коштами вкладника за червень - грудень 2014 року, що встановлено договором вкладу, а також 3 % річних за червень - грудень 2014 року у зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань щодо повернення вкладу на вимогу вкладника.
      Крім того, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року, що має преюдиційне значення, встановлено укладення спірних договорів № SAMDN1000711169348 та № SAMDN1000717735387.
      Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зробила висновок, що при обрахунку 3 % річних у порядку статті 625 ЦК України за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України, а тому доводи касаційної скарги щодо неправомірності нарахування 3 % річних у порядку статті 625 ЦК України у валюті вкладу є безпідставними.
      При вирішенні справи судами враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року, якою справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Обставини, встановлені судами, щодо внесення позивачем грошових коштів на депозитний рахунок не спростовано відповідачем, не надано доказів на підтвердження повернення банком вкладу вкладнику. Відповідачем не спростовано наданий позивачем розрахунок боргу у зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе банком зобов`язань щодо повернення банківського вкладу та сплати процентів.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки суд правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушив норми процесуального права.
      Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
      Щодо судових витрат
      Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
      Щодо поновлення виконання (дії) оскаржуваного судового рішення
      За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
      Отже, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року.
      Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
      Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року залишити без змін.
      Поновити виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: С. Ю. Бурлаков
      А. Ю. Зайцев
      Є. В. Коротенко
      В. М. Коротун
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/86364840
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 804/3813/16
      Провадження № 11-1409апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» (далі - уповноважена особа, Фонд, ПАТ «Актабанк» відповідно) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року (суддя Турлакова Н. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року (судді Дурасова Ю. В., Щербак А. А., Баранник Н. П.) у справі № 804/3813/16 за позовом Верхньодніпровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступник - Кам`янська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області; далі - ОДПІ) до ПАТ «Актабанк» про стягнення заборгованості та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У червні 2016 року ОДПІ звернулася до суду з позовом до ПАТ «Актабанк» про стягнення з відповідача податкового боргу на загальну суму 27 тис. 141 грн 31 коп.
      2. На обґрунтування позову ОДПІ зазначила, що відповідач перебуває на податковому обліку в цій ОДПІ як платник податків, зборів та обов`язкових платежів і має податковий борг на вказану вище загальну суму, який станом на 30 травня 2016 року залишається несплаченим, що стало підставою для звернення до суду з позовом про його стягнення.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20 липня 2016 року позов задовольнив: стягнув з рахунків ПАТ «Актабанк» у банках, що обслуговують платника податків, на користь бюджету податковий борг на загальну суму 27 тис. 141 грн 31 коп.
      4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 січня 2017 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.
      5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що заборгованість зі сплати податку є узгодженою, в добровільному порядку відповідачем не сплачена, а тому підлягає стягненню.
      6. При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      7. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що ці рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням усіх обставин справи, оскільки вимоги за зобов`язаннями банку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(далі - Закон № 4452-VI). Також скаржник послався на те, щоцей спір з урахуванням положень статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв`язку із визнанням його неплатоспроможним.
      8. На підставі викладеного скаржник просить скасуватиоскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.
      Позиція інших учасників справи
      9. У відзиві на касаційну скаргу ОДПІ зазначила, що не погоджується з касаційною скаргою та просить відмовити в її задоволенні. Зокрема, позивач зазначив, що відповідно до частини третьої статті 46 Закону № 4452-VI під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань, крім витрат, безпосередньо пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку зі сплати податків і зборів, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтись тільки в межах ліквідаційної процедури. Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв`язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов`язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. З прийняттям рішення про початок процедури ліквідації не пов`язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати зобов`язання. На думку ОДПІ, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов`язань є правопорушенням.
      Рух касаційної скарги
      10. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалоювід 22 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      12. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. У березні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07 листопада 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      16. ПАТ «Актабанк» з 22 квітня 2008 року перебуває на обліку в ОДПІ як платник податків, зборів та обов`язкових платежів.
      17. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 15 січня 2015 року № 19 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Актабанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 16 січня 2015 року № 6 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Актабанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
      18. 19 лютого 2015 року відповідач подав до ОДПІ податкову декларацію з податку на нерухоме майно, згідно з якою сума податкового зобов`язання за 2015 рік склала 26 тис. 56 грн 68 коп.
      19. Також відповідач подавав до ОДПІ податкові декларації із сплати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 17 лютого 2016 року у сумі 672 грн 19 коп. та від 22 лютого 2016 року у сумі 412 грн 44 коп.
      20. Отже, ПАТ «Актабанк» має податковий борг за узгодженими податковими зобов`язаннями з податку на нерухоме майно та податку з плати за землю на загальну суму 27 тис. 141 грн 31 коп., і цей податковий борг не погашений.
      21. 07 травня 2015 року ОДПІ сформувала податкову вимогу № 806-25 на суму 6 тис. 514 грн 17 коп., яка була отримана відповідачем 18 травня 2015 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.
      22. У зв`язку з невиконанням податкового законодавства щодо сплати податкового боргу, який виник в результаті самостійно узгоджених податкових зобов`язань, контролюючий орган на підставі положень підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) звернувся до суду з позовною заявою про стягнення податкового боргу з ПАТ «Актабанк».
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      23. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      24. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України(тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      25. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      26. Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      27. Пунктом 5 частини другої статті 17 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, установлених Конституцією та законами України.
      28. Згідно із частиною другою статті 50 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
      29. Частиною четвертою статті 50 КАС Українивизначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, установлених законом.
      30. Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС Українисвідчить про те, що з наведених у цих пунктах підстав громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
      31. Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб`єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб`єктів владних повноважень.
      32. Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що надавала б право для розширеного тлумачення права суб`єкта владних повноважень на адміністративний позов.
      33. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 5, 19 та 46 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, а також право суб`єкта владних повноважень звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.
      34. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
      35. При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      36. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав кваліфікувати спір як публічно-правовий і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      37. Для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, підстави для такого звернення мають бути визначені законом з указівкою на предмет звернення, спір у справі повинен відповідати ознакам публічно-правового спору.
      38. ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу (пункт 1.1 статті 1 ПК України).
      39. Відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
      40. Згідно із пунктом 41.2 статті 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.
      41. За змістом підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
      42. Позов про примусове стягнення з відповідача як платника податків подано ОДПІ в порядку виконання нею завдань, покладених на контролюючі органи, а спір виник у зв`язку з невиконанням вимог ОДПІ як суб`єкта владних повноважень про таку сплату.
      43. Аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що ОДПІ, звернувшись до суду з позовом про примусове стягнення податкового боргу з платника податків в порядку виконання нею завдань, покладених на контролюючі органи, реалізувала свої владні управлінські функції і виступила як суб`єкт владних повноважень.
      44. Велика Палата Верховного Суду не приймає доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, про те, що цей спір підвідомчий господарським судам з посиланням на норми Закону № 2343-XII та приписи пункту 2 частини першої статті 12 ГПК України(тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на таке.
      45. Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.
      46. Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      47. За положеннями статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений ПК України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
      48. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор (частина друга статті 10 Закону № 2343-XII).
      49. Згідно з абзацами третім та дев`ятим частини першої статті 1 Закону № 2343-XII банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. При цьому неплатоспроможністю є неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
      50. Водночас Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) визначено порядок визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку в позасудовому порядку, не в межах судової справи про банкрутство.
      51. Закон № 4452-VI, який є спеціальним законом у таких правовідносинах, встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою і фізичними особами.
      52. Так, згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону № 4452-VIрішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних приймає Національний банк України в порядку, передбаченому цим Законом. Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд в один зі способів, визначених статтею 39 цього ж Закону.
      53. Отже, процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації) є відмінною від процедури банкрутства за Законом № 2343-XII.
      54. За таких обставин у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
      55. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір про стягнення контролюючим органом з платника податків податкового боргу є публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      56. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору стосовно правомірності вимоги ОДПІ щодо стягнення коштів з ПАТ «Актабанк» в розмірі податкового боргу, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
      57. Позовні вимоги ОДПІ обґрунтовані тим, що узгоджена сума податкових зобов`язань не була сплачена відповідачем як платником податків, зборів та обов`язкових платежів у встановлений законом строк та стала податковим боргом ПАТ «Актабанк», який підлягає погашенню в порядку, визначеному ПК України.
      58. Проте порядок погашення податкової заборгованості відповідача регулюється Законом № 4452-VI та здійснюється в межах ліквідаційної процедури.
      59. Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
      60. Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
      61. Пунктом 95.1 статті 95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
      62. Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів платника податків з платника податків провадиться не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.
      63. Таким чином, факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. У свою чергу, невиконання обов`язку зі сплати узгодженого грошового зобов`язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов`язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого за загальними правилами розпочинається не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.
      64. Пунктом 1.3 статті 1 ПК України передбачено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом № 2343-XII, з банків, на які поширюються норми Закону № 4452-VI, та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
      65. Згідно із частиною третьою статті 1 Закону № 4452-VI відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
      66. Пункт 2 частини першої статті 77 Закону № 2121-III визначає відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду однією з умов ліквідації банку.
      67. Відповідно до частин п`ятої та шостої цієї ж статті Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду.
      68. Фонд у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону № 4452-VI.
      69. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.
      70. Відповідно до частини третьої статті 46 Закону № 4452-VI під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
      71. Вимоги за зобов`язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
      72. Частиною п`ятою статті 45 Закону № 4452-VI визначено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку.
      73. Статтею 52 Закону № 4452-VI визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів.
      74. Системний аналіз викладених положень дає підстави для висновку про те, що ліквідаційна процедура банку за рішенням Національного банку України розпочинається з моменту отримання такого рішення Фондом. З дня початку процедури ліквідації банку строк виконання усіх грошових зобов`язань останнього вважається таким, що настав. Зобов`язання банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
      75. Передбачений ПК України загальний порядок стягнення податкового боргу не поширюється на стягнення податкового боргу, який виник після порушення процедури ліквідації банку. Стягнення такого податкового боргу здійснюється шляхом пред`явлення до банку в особі уповноваженої особи позову про акцептування вимог і віднесення їх до належної черги погашення (пункт 1 частини другої, частина четверта статті 49 Закону № 4452-VI).
      76. Як убачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, ліквідаційну процедуру ПАТ «Актабанк» розпочато 16 січня 2015 року, яку в подальшому продовжено до 15 січня 2018 року включно.
      77. Таким чином, вимога контролюючого органу про стягнення з ПАТ «Актабанк» податкового боргу з земельного податку та з податку на нерухоме майно за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року, тобто в період здійснення ліквідаційної процедури, в порядку, передбаченому ПК України, є необґрунтованою.
      78. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОДПІ про стягнення з рахунків ПАТ «Актабанк» податкового боргу в сумі 27 тис. 141 грн 31 коп.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      79. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      80. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      81. За правилами частин першої та третьої статті 351 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      82. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, а виправлення відповідної помилки не потребує з`ясування нових обставин і дослідження нових доказів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» задовольнити частково.
      2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року скасувати.
      3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Верхньодніпровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Публічного акціонерного товариства «Актабанк» про стягнення заборгованості.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      В . І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В . С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 86241635
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 640/19678/18
      Провадження № 11-415апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Анцупової Т.О.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу № 640/19678/18 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року (суддя Кармазін О. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року (судді Губська О. А., Парінов А. Б., Беспалов О. О.),
      УСТАНОВИЛА:
      Рух справи
      1. 23 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києваз позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), зокрема, у період з 24 квітня до 23 липня 2014 року та у період з 23 липня 2014 року до 28 травня 2015 року:
      - у частині бездіяльності щодо продажу (відчуження) належних Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Інтербанк» (далі - ПАТ «КБ «Інтербанк») цінних паперів емітентів ТОВ «Праймтрейдексперс» (прості векселі АА2484356, АА2484355, АА2484352, 2484351 та АА2484353); ТОВ «Лок-проперті» (прості векселі АА2484404, АА2484409, АА2484408, АА2484407, АА2484411 та АА2484405); ТОВ «Комерцтрейдпрофіт (прості векселі АА2285226, АА2285227, АА2285225 та АА2285294); ТОВ «Комерційна група «Едельвейс» (прості векселі АА2285249, АА2285248 та АА2285246); ТОВ «Капіталіндастрістайл» (прості векселі АА2285245, АА2285244, АА2285243 та АА2285241); ТОВ «ЕМ-СІ-ЕМ-ДЖІ Київ» (прості векселі АА2484306, АА2484305, АА2484303, АА2484304, АА2484302 та АА2484301); ТОВ «ЕМ-ДІ-ЕМ-ЕЙ Захід» (прості векселі АА2484307, АА2484309, АА2484310, та АА2484308); ВАТ «Сільроспродукт» (прості векселі АА2021440, АА2021437, АА2021436 та АА2021446); ПАТ «Земтрансугіддя» (прості іменні акції ISIN UA4000048821 у кількості 1 766 667 штук) згідно з положеннями, зокрема, частини восьмої статті 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», частини сьомої статті 51 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) у редакції, що діяла у період з 11 липня 2004 року до 12 серпня 2015 року, пунктів 10.3 і 10.4 глави 10 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року № 2) (далі - Положення № 2), в редакції, що діяла у період з 11 квітня до 04 грудня 2014 року, та пункту 2 глави 11 розділу V Положення № 2 в редакції, що діяла у період з 05 грудня 2014 року до 10 серпня 2015 року;
      - у частині бездіяльності щодо звернення стягнення (задоволення вимог відповідно до невиконаних зобов`язань за рахунок заставного майна) на предмет застави (заставне майно) у вигляді цінних паперів за кредитною заборгованістю позичальників: ТОВ «Техноєвро», ТОВ «Темарал», ТОВ «Старинський сільгоспкомбінат», ТОВ «Евелін груп», ТОВ «Декс трейд сервіс», ТОВ «Гаст трейд лайн» та ТОВ «Габо трейд сервіс груп», а саме: прості іменні акції емітента - ПАТ «ЗНВКІФ «Альтвір Інвест» (ISIN UA4000022545) у кількості 9 570 штук, 4 575 штук, 3 655 штук та 4 525 штук, іменні інвестиційні сертифікати Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Довіра» ТОВ «КУА «Система плюс» (ISIN UA4000098297) у кількості 50 000 штук, 50 000 штук та 50 000 штук, прості іменні акції емітента - ПАТ «ЗНВКІФ «Сертеза» (ISIN UA40000104970) у кількості 9 370 000 штук та 3 100 000 штук та прості іменні акції емітента - ПАТ «ЗНВКІФ «Інвестиції плюс» (ISIN UA4000015861) у кількості 22 850 штук згідно з положеннями, зокрема, частини другої статті 1, статті 19, частин першої та шостої статті 20 Закону України «Про заставу» та частини першої статті 576, частин першої та другої статті 589, частин першої та другої статті 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), внаслідок чого ПАТ «КБ «Інтербанк» та його кредиторам завдано шкоди в розмірі 903 225 918,98 грн.
      2. Позов обґрунтовано тим, що через бездіяльність Фонду як тимчасового адміністратора та ліквідатора ПАТ «КБ «Інтербанк» позивачу як акцептованому кредитору другої черги вказаного банку завдано шкоди, зокрема, у вигляді інфляційних втрат та зменшення вартості в часі належних йому грошових коштів у період з 23 жовтня 2014 року до 28 травня 2015 року.
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 28 листопада
      2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року,відмовив у відкритті провадження за адміністративним позовом.
      4. Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу № 640/19678/18 для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.
      5. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
      6. 10 квітня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та другої інстанцій залишити без змін.
      7. 18 квітня 2019 року колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи № 640/19678/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з оскарженням скаржником судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      8. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 червня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
      9. 23 квітня 2014 року Правління Національного банку України прийняло постанову № 234/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Інтербанк» до категорії неплатоспроможних».
      10. На підставі зазначеної постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 24 квітня 2014 року № 31 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Інтербанк» (далі - уповноважена особа Фонду).
      11. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 22 липня 2014 року № 432 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Інтербанк» та рішення виконавчої дирекції Фонду від 23 липня 2014 року № 51 було розпочато ліквідаційну процедуру.
      12. ОСОБА_1 подав до Фонду та уповноваженої особи Фонду низку звернень для з`ясування обставин щодо невідчуження у встановленому порядку активів ПАТ «КБ «Інтербанк» та непогашення боргів позичальників перед банком у період з 24 квітня 2014 року до 28 травня 2015 року.
      13. 17 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду із заявою про надання інформації про укладання договорів продажу боргових цінних паперів емітентів - ТОВ «Праймтрейдексперс», ТОВ «Лок-проперті», ТОВ «Комерцтрейдпрофіт, ТОВ «Комерційна група «Едельвейс», ТОВ «Капіталіндастрістайл», ТОВ «ЕМ-СІ-ЕМ-ДЖІ Київ», ТОВ «ЕМ-ДІ-ЕМ-ЕЙ Захід» та ВАТ «Сільроспродукт». У відповідь на вказану заяву відповідач зазначив, що відповідні договори щодо реалізації цінних паперів вказаних емітентів не укладалися.
      14. Також ОСОБА_1 звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою від 02 травня 2018 року щодо надання інформації про дії зі стягнення заборгованості з восьми боржників ПАТ «КБ «Інтербанк» емітентів боргових цінних паперів - ТОВ «Праймтрейдексперс», ТОВ «Лок-проперті», ТОВ «Комерцтрейдпрофіт, ТОВ «Комерційна група «Едельвейс», ТОВ «Капіталіндастрістайл», ТОВ «ЕМ-СІ-ЕМ-ДЖІ Київ», ТОВ «ЕМ-ДІ-ЕМ-ЕЙ Захід» та ВАТ «Сільроспродукт» та тринадцяти боржників-позичальників, а саме: ТОВ «Техноєвро», ТОВ «Темарал», ТОВ «Старинський сільгоспкомбінат», ТОВ «Маген ВМ», ТОВ «Кейн трейд груп», ТОВ «КБК груп», ТОВ «Евелін груп», ТОВ «Декс трейл Сервіс», ТОВ «Гаст трейд лайн» ТОВ «Габо трейд сервіс груп», ТОВ «Будальянс плюс», ПП «Альфа-Л» та ДП «Екоіл авіа», однак йому було відмовлено у наданні запитуваної інформації листом від 01 червня 2018 року № 128.
      15. 19 червня 2018 року позивач звернувся до Фонду та уповноваженої особи Фонду із заявами про надання інформації, зокрема, щодо дій зі стягнення заборгованості із зобов`язаних за векселями відповідних емітентів осіб, однак отримав відмову у наданні запитуваної інформації.
      16. 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подав до Фонду заяву щодо договорів продажу, зокрема, цінних паперів ПАТ «Землетрансугіддя» (прості іменні акції), на що отримав відповідь про те, що вказані договори не укладалися.
      17. Позивач надав суду інформацію щодо тринадцяти боржників-позичальників ПАТ «КБ «Інтербанк»: ТОВ «Техноєвро», ТОВ «Темарал», ТОВ «Старинський сільгоспкомбінат», ТОВ «Маген ВМ», ТОВ «Кейн трейд груп», ТОВ «КБК Груп», ТОВ «Евелін груп», ТОВ «Декс трейл сервіс», ТОВ «Гаст трейд лайн» ТОВ «Габо трейд сервіс груп», ТОВ «Будальянс Плюс», ПП «Альфа-Л» та ДП «Екоіл авіа», а саме про дату укладання кредитних договорів, розмір кредиту, забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами та розмір зобов`язань за кредитними зобов`язаннями кожного позичальника, та зазначив, що він не виявив інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень про подання до суду позовних заяв щодо звернення стягнення на заставу за кредитними договорами до вказаних юридичних осіб від імені або в інтересах ПАТ «КБ «Інтербанк».
      З цього приводу позивач 28 серпня 2018 року подав до Фонду та уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Інтербанк» запити щодо вказаних обставин та отримав відповідь, що позови до зазначених боржників не подавалися.
      18. Вважаючи, що відповідач мав вичерпні підстави звернутися до суду щодо звернення стягнення на заставне майно за кредитами відповідних позичальників, однак не зробив цього, чим порушив його право як акцептованого кредитора другої черги на належне відшкодування гарантованої суми згідно із Законом № 4452-VI, зокрема, у період з 24 квітня 2014 року до 28 травня 2015 року, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій
      19. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, зважаючи на предмет та підстави позову, характер заявлених спірних відносин, даний спір не є публічно-правовим, і не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції зауважив, що цю справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства в порядку ЦПК України.
      20. Такі висновки обґрунтовано тим, що за характером відносин, підстави позову зводяться до невчинення Фондом певних дій з активами банку, щодо розпорядження майном банку, який знаходиться у ліквідаційній процедурі, що за своїм предметом є сферою регулювання цивільно-правових відносин, а сам позов у даній справі спрямований на захист від заявлених Фондом вимог щодо відшкодування шкоди через встановлення адміністративним судом певних фактів та обставин, що знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду.
      21. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у даному випадку, Фонд не виконує жодних публічно-владних управлінських функцій, у т.ч. по відношенню до позивача, з огляду на що даний спір за своїм предметом та характером викладених відносин не є публічно-правовим, і між ОСОБА_1 та Фондом відсутній публічно-правовий спір.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      22. На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що Фонд відповідно до положень Закону № 4452-VI також наділений владними повноваженнями і стосовно кредиторів відповідних банків щодо зміни істотних умов зобов`язання банку перед кредитором, у тому числі в частині строку виконання зобов`язання, щодо визнання або невизнання вже наявного зобов`язання повністю або частково, щодо встановлення нового строку виконання зобов`язання, якщо воно було акцептовано тощо, крім того, наділений виключними владними повноваженнями щодо контролю та впливу на істотні умови зобов`язання та його виконання (прямо або опосередковано) як своїми діями, так відповідно і своєю бездіяльністю, а також щодо зміни належного виконавця (сторони) зобов`язання, припинення зобов`язання тощо.
      З огляду на вказане спір між фізичною особою - кредитором банку, що ліквідується, та Фондом як суб`єктом владних повноважень, виключних владних повноважень, визначених положеннями Закону № 4452-VI, на думку скаржника, належить розглядати саме в порядку адміністративного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      23. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, оскільки вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті при повному з`ясуванні всіх обставин справи з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків судів.
      Оцінка Великої Палати Верховного Суду
      24. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      25. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      26. За визначенням пункту7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      27. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      28. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      29. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      30. За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
      31. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      32. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      33. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      34. Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
      35. Відповідно до пунктів 4 та 9 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду з дня свого призначення у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом.
      36. Згідно із частиною першою статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      37. Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      38. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      39. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
      40. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      41. Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю, на думку позивача, невиконаного Фондом як тимчасовим адміністратором та ліквідатором ПАТ «КБ «Інтербанк» зобов`язань щодо звернення стягнення на заставне майно за кредитами відповідних позичальників, що призвело до завданої шкоди, зокрема, у вигляді інфляційних втрат та зменшення вартості належних йому грошових коштів, а саме у період з 23 жовтня 2014 року до 28 травня 2015 року.
      42. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду та уповноваженої особи Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
      43. Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з оскарження позивачем дій уповноваженої особи Фонду не як суб`єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втраті майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.
      44. Частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      45. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у частині оскарження бездіяльності Фонду щодо звернення на заставне майно за кредитами позичальників ПАТ «КБ «Інтербанк», внаслідок чого позивачу завдано шкоди, зокрема у вигляді інфляційних втрат та зменшення вартості у часі належних йому грошових коштів, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      46. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
      47.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      48. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      49. За правилами частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      50. Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
      На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 86241665