Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности третейской оговорки с Альфа банком

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

18 листопада 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Охрімчук Л.І.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П., 

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л., 

Яреми А.Г., 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2015 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») про захист прав споживачів. 

 

ОСОБА_1 зазначав, що 23 квітня 2014 року між ним та ПАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір на задоволення власних потреб (далі – договір про надання споживчого кредиту), за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 60 тис. 801 грн 22 коп. строком до 24 квітня 2017 року зі сплатою 17,99 % річних. Пунктом 6 цього договору передбачено, що сторони погодилися внести до договору про надання споживчого кредиту застереження, яке є третейською угодою в розумінні статті 12 Закону України «Про третейські суди», про те, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони у зв’язку із цим договором, та розгляд і вирішення всіх невирішених сторонами шляхом переговорів спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами з питань виконання, зміни, розірвання ними договору про надання споживчого кредиту, відбувається у постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» відповідно до його регламенту.

 

Посилаючись на те, що відповідачем порушено його права споживача банківських послуг, передбачені частиною першою статті 15, частинами першою, другою статті 18, частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», та враховуючи те, що на час укладення договору про надання споживчого кредиту Закон України «Про третейські суди» містив заборону на укладення третейської угоди в цій категорії справ, ОСОБА_1 просив визнати недійсним з моменту укладення пункт 6 зазначеного кредитного договору.

 

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом. 

 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати вказане судове рішення та направити справу на новий розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 23 квітня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 60 тис. 801 грн 22 коп. строком до 24 квітня 2017 року зі сплатою 17,99 % річних. 

 

Згідно з пунктом 6 цього договору сторони погодилися внести до кредитного договору застереження, яке є третейською угодою в розумінні статті 12 Закону України «Про третейські суди», про те, що судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони у зв’язку із цим договором, та розгляд і вирішення всіх невирішених сторонами шляхом переговорів спорів, які виникають або можуть виникнути між сторонами з питань виконання, зміни, розірвання ними кредитного договору, відбувається у постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» відповідно до його регламенту. 

 

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що, укладаючи договір про надання споживчого кредиту сторони були вільними в його укладенні та визначенні (погодженні) його умов, тому дія учасників правочину, які реалізували свої права щодо набуття цивільних прав та обов’язків шляхом укладення (підписання) правочину, відповідала внутрішній волі сторін. Крім того, пункт 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» не містить заборони на укладення третейської угоди з приводу можливості розгляду третейськими судами справ про стягнення кредитної заборгованості за позовом позичальника; договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.

 

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що на час укладення спірного кредитного договору Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), що є підставою для визнання недійсним пункту кредитного договору про третейське застереження з моменту укладення цього договору.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди».

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні у подібних правовідносинах пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Одним зі способів захисту прав суб’єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК України.

 

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. 

 

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

 

Особливості регулювання відносин між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, механізм їх захисту та основи державної політики у сфері захисту прав споживачів визначені в Законі України «Про захист прав споживачів».

 

Згідно з положеннями пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника, у тому числі й у фінансовій галузі.

 

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. 

 

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. 

 

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

 

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин за участю інших суб’єктів здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

 

А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». 

 

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення, надане заявником для порівняння.

 

У справі, яка переглядається, на час укладення договору про надання споживчого кредиту Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Отже, суди дійшли помилкового висновку про те, що заборона на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів не поширюється на спірні правовідносини. 

 

Таким чином у справі, яка переглядається Верховним Судом України, судами неправильно застосовано норми Закону України «Про третейські суди», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалення нового рішення.

 

За положеннями частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За положеннями статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тому визнанню недійсним підлягає тільки пункт договору про надання споживчого кредиту, який містить третейське застереження.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого 2015 року та рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2015 року скасувати.

 

Визнати недійсним пункт 6 кредитного договору НОМЕР_1, укладеного 23 квітня 2014 року між публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1. 

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

Л.І. Охрімчук 

Судді:

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-187цс15

 

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

 

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. 

 

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

 

Незалежно від предмета та підстав позову та незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». 

 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7484057E2EA1D4ADC2257F09005AF031

[у.zaporozhskiy]

Апеляционный суд г. Чернигова отменил определение Новозаводского райсуда о выдаче исполнительного листа на решение т.с.

Новозаводской райсуд отменил решение т.с. по другому делу, где решение третейского суда вынесено до вступления в силу (12.03.2011) ЗАКОНУ УКРАЇНИ "Про внесення зміни до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам"

Наконец-то позитив.

Для всех у кого есть третейские оговорки или соглашения, ищите основания для отмены решений т.с.

Есть два пути:

1. например, Вы узнали о решении т.с., когда получили повестку на заседание по заявлению кредитора о выдаче и.л. на принудительное выполнение решения т.с.:

1) в таком случае, если Вы не получали само определение о выдаче и.л.  на принудительное выполнение решения т.с., то можете получить определение и написать апелляционную жалобу на него.

2) Вы можете в течении трех месяцев оспорить решение т.с.

2. Если Вы не получали не повестку, ни само решение т.с. - едите в т.с. ознакамливаетесь с материалами дела в т.с., получаете решение т.с. с этого моменту у Вас есть 3 месяца на подачу заявления об отмене решения т.с.

[Bolt]

Есть два пути:

1. например, Вы узнали о решении т.с., когда получили повестку на заседание по заявлению кредитора о выдаче и.л. на принудительное выполнение решения т.с.:

1) в таком случае, если Вы не получали само определение о выдаче и.л.  на принудительное выполнение решения т.с., то можете получить определение и написать апелляционную жалобу на него.

2) Вы можете в течении трех месяцев оспорить решение т.с.

2. Если Вы не получали не повестку, ни само решение т.с. - едите в т.с. ознакамливаетесь с материалами дела в т.с., получаете решение т.с. с этого моменту у Вас есть 3 месяца на подачу заявления об отмене решения т.с.

 

А как быть с теми кто получил и решение ТС и ухвалу... Для них получается нет пути... Или...

[у.zaporozhskiy]

А как быть с теми кто получил и решение ТС и ухвалу... Для них получается нет пути... Или...

Путь есть всегда: жена или второй ответчик.

Варианты можно найти, при желании.

В первую очередь, необходимо ознакомиться с материалами третейского производства и судебного дела по выдаче и.л. на принудительное выполнение решения т.с.

[Bolt]

Путь есть всегда: жена или второй ответчик.

Варианты можно найти, при желании.

В первую очередь, необходимо ознакомиться с материалами третейского производства и судебного дела по выдаче и.л. на принудительное выполнение решения т.с.

 

А если например нет ни жены, ни второго ответчика... Ну это понятно, что надо ознакомиться... Ну например если ознакомились и там находим подтверждения получения... Есть варианты или всё не стоит и заниматься такими...

[у.zaporozhskiy]

А если например нет ни жены, ни второго ответчика... Ну это понятно, что надо ознакомиться... Ну например если ознакомились и там находим подтверждения получения... Есть варианты или всё не стоит и заниматься такими...

Возобновлять сроки.

Я в деле по отмене решения т.с. все равно возобновлял сроки на подачу заявления об отмене решения т.с., так как получили решение только теперь, а у знали о нем еще в 2011 году.

[Bolt]

Возобновлять сроки.

Я в деле по отмене решения т.с. все равно возобновлял сроки на подачу заявления об отмене решения т.с., так как получили решение только теперь, а у знали о нем еще в 2011 году.

 

Это я понимаю, я не понимаю. что можно сделать если получили в 2011 например... а не только узнали...

[у.zaporozhskiy]

Это я понимаю, я не понимаю. что можно сделать если получили в 2011 например... а не только узнали...

Можете набрать после завтра, вместо подумаем.

Вы видели подпись человека в материалах третейского производства?

подпись лишь на уведомлении, а не на решении?

Можно сказать, что этим уведомлением человек получил повестку на заседание, на котором, как оказалось было вынесено решение.

Если ситуация совсем безвыходная.

[centurion]

Можете набрать после завтра, вместо подумаем.

Вы видели подпись человека в материалах третейского производства?

подпись лишь на уведомлении, а не на решении?

Можно сказать, что этим уведомлением человек получил повестку на заседание, на котором, как оказалось было вынесено решение.

Если ситуация совсем безвыходная.

Да и не все подписи под решением как правило стояли.