Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку в выселении заемщиков из жилья

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

25 листопада 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

Охрімчук Л.І.,

Яреми А.Г.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: управління Державної міграційної служби України в Ленінському районі м. Запоріжжя, служба у справах дітей Запорізької міської ради по Ленінському району, про виселення та зняття з реєстраційного обліку за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі – ПАТ КБ "Приватбанк", банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило виселити відповідачів разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, з квартири АДРЕСА_1, та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

 

Позов мотивовано тим, що 29 листопада 2005 року закритим акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_5 укладено кредитний договір на суму 30 тис. доларів США, а 16 лютого 2006 року – додаткову угоду на суму 15 тис. доларів США. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором та додатковою угодою на загальну суму 45 тис. доларів США 29 листопада 2005 року банк та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, а 16 лютого 2006 року – додатковий договір до цього договору. Згідно з умовами договору іпотеки ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 площею 61,69 кв. м, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 листопада 2004 року серії САА НОМЕР_1, виданого управлінням житлового господарства Запорізької міської ради.

 

ПАТ КБ "Приватбанк" вказувало, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2011 року, задоволено позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки – зазначену квартиру, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

 

Посилаючись на те, що у січні 2012 року банк направив на адресу відповідачів письмові вимоги щодо звільнення житлового приміщення в добровільному порядку, які відповідачами не виконані, позивач просив виселити відповідачів зі спірної квартири та зняти їх з реєстраційного обліку.

 

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня 2014 року, позов задоволено. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, з квартири АДРЕСА_1. Зобов'язано управління Державної міграційної служби України в Ленінському районі м. Запоріжжя зняти з реєстраційного обліку відповідачів за вказаною адресою. Стягнуто в солідарному порядку з відповідачів на користь ПАТ КБ "Приватбанк" судовий збір у сумі 107 грн. 30 коп.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня 2014 року залишено без змін. 

 

У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 109 Житлового Кодексу Української РСР (далі – ЖК УРСР), статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку". 

 

На обґрунтування заяви заявниця додає постанову Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

 

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального Кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 

 

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 із загальною площею 61,69 кв. м, житловою площею 36,20 кв. м, яка належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 листопада 2004 року серії САА НОМЕР_1, виданого управлінням житлового господарства Запорізької міської ради.

 

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором та додатковою угодою, укладених ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_5 на суму 45 тис. доларів США, остання 29 листопада 2005 року уклала з банком договір іпотеки, а 16 лютого 2006 року – додатковий договір до нього, відповідно до яких передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру.

 

Згідно з довідкою ЖБК "Будівельник-24" в квартирі, яка є предметом іпотеки, проживали й були зареєстровані: ОСОБА_1, її чоловік – ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, сини – ОСОБА_2 та ОСОБА_3, також онук ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження.

 

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2011 року, позов ПАТ КБ "Приватбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1, задоволено.  

 

16 січня 2012 року банк направив на адресу відповідачів письмові вимоги щодо звільнення жилого приміщення в добровільному порядку, які отримані відповідачами 17 січня 2012 року. Однак відповідачі добровільно зі спірної квартири не виселились.

 

Задовольняючи позов ПАТ КБ "Приватбанк" про виселення відповідачів зі спірної квартири та зняття їх з реєстраційного обліку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки квартира не придбавалась за рахунок кредитних коштів, то відсутні підстави для надання відповідачам іншого постійного жилого приміщення.

 

Разом з тим у наданій для порівняння постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, посилаючись на частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні зі статтями 39, 40 Закону України "Про іпотеку", Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

 

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК УРСР).

 

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами Закону України "Про іпотеку" при вирішенні спорів про виселення мешканців з будинку, який є предметом іпотеки й був придбаний не за рахунок кредитних коштів. 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, – це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, передбаченому цим Законом.

 

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. 

 

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України "Про іпотеку".

 

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку".

 

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. 

 

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. 

 

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

 

Частина третя статті 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.

 

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

 

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

 

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

 

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. 

 

Установивши у справі, яка переглядається, що в іпотеку передано квартиру, яка є власністю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 листопада 2004 року серії САА НОМЕР_1, виданого управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, тобто придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, суди попередніх судових інстанцій дійшли помилкового висновку про виселення відповідачів із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

 

Отже, у справі, яка переглядається, судами неправильно застосовано частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку". 

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, підпунктом "а" пункту 2 частини першої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,

 

постановила:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

 

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2014 року. ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року скасувати. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: управління Державної міграційної служби України в Ленінському районі м. Запоріжжя, служба у справах дітей Запорізької міської ради по Ленінському району, про виселення та зняття з реєстраційного обліку – відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

В.М. Сімоненко 

Судді:

Н.П. Лященко 

Л.І. Охрімчук 

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 

(у справі № 6-1061 цс15)

 

За змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

 

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/CCA14B6C702ACFA8C2257F0F005A662E

[у.zaporozhskiy]

Стабильная практика ВСУ:

За змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

 

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

[Daniluch]

А, что делать тем людям? Когда банк их не выселял. А по исполнительному листу нотариуса продал квартиру вместе с жильцами, через прилюдные торги.

[Bolt]

А, что делать тем людям? Когда банк их не выселял. А по исполнительному листу нотариуса продал квартиру вместе с жильцами, через прилюдные торги.

 

А нотариусы уже выдают исполнительные листы... 

 

Значит те кто купил, тоже не смогут выселить...

[у.zaporozhskiy]

А, что делать тем людям? Когда банк их не выселял. А по исполнительному листу нотариуса продал квартиру вместе с жильцами, через прилюдные торги.

Подавать в суд.

[Bolt]

Подавать а суд.

 

Кому... Тем кто купил...))

[Daniluch]

Я неправильно написал (виконавчого напису нотаріуса). Суды считают, если ипотечная квартира вмести жильцами продана через прилюдные торги новому хозяину то она уже не ипотечная и нормы ст. 109 ЖК и ст. 40 Ипотека не действуют. Мы подали в суд на отмену торгов. Аргументируя, что продавать с людьми нельзя, нарушена ст. 39 закона про ипотеку и процедура продажу тоже нарушена, но нам отказали.

 

Что делать дальше? Ваше мнение. Как доказать, что нормы ст. 109 ЖК и ст. 40 Ипотека действуют и для нового хозяина. Так как новый хозяин хочет выселить их.

[Bolt]

Аргументируя, что продавать с людьми нельзя

 

Почему продавать с людьми нельзя... Вообще то можно продавать с людьми, это право собственника и у этих людей собственник не должен спрашивать разрешения... Здесь самое главное, чтобы покупатель был бы согласен купить с людьми и тогда эти люди это уже его проблема... Так что нет никаких законных препятствий продавать и покупать с людьми... Главное только, проинформировать покупателя и чтобы продавец и покупатель договорились между собой и покупатель дал своё согласие на такую покупку...

[andrew2]

Почему продавать с людьми нельзя... Вообще то можно продавать с людьми, это право собственника и у этих людей собственник не должен спрашивать разрешения... Здесь самое главное, чтобы покупатель был бы согласен купить с людьми и тогда эти люди это уже его проблема... Так что нет никаких законных препятствий продавать и покупать с людьми... Главное только, проинформировать покупателя и чтобы продавец и покупатель договорились между собой и покупатель дал своё согласие на такую покупку...

Но ведь у человека продажу недвижимости делал не собствение, а исп.служба, как в этом случае, делать правильно. Уведомлять ДВС о наличии зарегистрированных людей, в т.ч. несовершеннолетних?

[Daniluch]

ДВС знал, что там прописаны, но продолжил процедуру продажи через торги.

Но суд этот аргумент не принимает во внимание и считает что торги были правильными. Что дальше?

[Bolt]

ДВС знал, что там прописаны, но продолжил процедуру продажи через торги.

Но суд этот аргумент не принимает во внимание и считает что торги были правильными. Что дальше?

 

Ничего не мешает продавать квартиру с прописанными людьми... На это нужна только воля покупателя... Если он согласен купить, то покупает... 

А у людей прописанных остаётся право пользования и прописка соответственно... Просто меняется собственник... У прописанных на смену собственника так точно разрешение не требуется брать...

[andrew2]

Ничего не мешает продавать квартиру с прописанными людьми... На это нужна только воля покупателя... Если он согласен купить, то покупает... 

А у людей прописанных остаётся право пользования и прописка соответственно... Просто меняется собственник... У прописанных на смену собственника так точно разрешение не требуется брать...

И как они все вместе там буду жить, может новый собственник выселить прописанных людей, включая детей.

[Bolt]

И как они все вместе там буду жить, может новый собственник выселить прописанных людей, включая детей.

 

А причём здесь жить, до права собственности и до продажи-покупки... Это вообще то разные понятия... и осуществление их разное...

[andrew2]

А причём здесь жить, до права собственности и до продажи-покупки... Это вообще то разные понятия... и осуществление их разное...

Извиняюсь, права пользования, может новый собственник выписать сам или через суд зарегистрированных людей, в т.ч. детей. Я сталкивался с регистрацией, с порядком выписки, не приходилось сталкиваться.

[у.zaporozhskiy]

Извиняюсь, права пользования, может новый собственник выписать сам или через суд зарегистрированных людей, в т.ч. детей. Я сталкивался с

регистрацией, с порядком выписки, не приходилось сталкиваться.

Сейчас,как раз,судимся по такому вопросу.

Мое мнение,что должно быть решение о выселении..,на

Миграционная служба и две инстанции админ суда считают по другому,что достаточно того,что есть новый собственник.

[Vushata]

Сейчас,как раз,судимся по такому вопросу.

Мое мнение,что должно быть решение о выселении..,на

Миграционная служба и две инстанции админ суда считают по другому,что достаточно того,что есть новый собственник.

 

Я с Вами не согласен, при утрате права собственности утрачивается и составляющие этого права (право пользования) исходя из этого появляются основания для снятия с регистрации в связи с утратой права пользования жильем. (ЗУ "Про реестрацію місця проживання ...")

[Vushata]

Извиняюсь, права пользования, может новый собственник выписать сам или через суд зарегистрированных людей, в т.ч. детей. Я сталкивался с регистрацией, с порядком выписки, не приходилось сталкиваться.

С выпиской вообще просто:

новый собственник приходит в ДМС с правоустанавливающим документом и подает заявление о снятии с регистрации бывших жильцов: Иванова, Петрова  т.д., в т.ч. и несовершеннолетних детей.

Заявление рассматривается в этот же день.

[andrew2]

С выпиской вообще просто:

новый собственник приходит в ДМС с правоустанавливающим документом и подает заявление о снятии с регистрации бывших жильцов: Иванова, Петрова  т.д., в т.ч. и несовершеннолетних детей.

Заявление рассматривается в этот же день.

т.е. детей выписывают на улицу просто так, еще есть мнения по этому вопросу.

К тому-же у детей права собственности и так не было, а было право проживания и пользования.

Да наверное сам пойду и пообщаюсь с миграционной службой.

[Vushata]

т.е. детей выписывают на улицу просто так, еще есть мнения по этому вопросу.

К тому-же у детей права собственности и так не было, а было право проживания и пользования.

Да наверное сам пойду и пообщаюсь с миграционной службой.

Право пользования членов семьи прекращается одновременно с прекращением права собственности бывшего собственника квартиры, поскольку права пользования членов семьи исходят из его права собственности. Есть практика.

А что общаться с миграционной? Какой предмет?

Если у бывшего собственника есть старый правоустанавливающий (а при продаже с торгов он часто остается) то можно вновь прописаться, ДМС реестр прав не проверяет.

[andrew2]

Право пользования членов семьи прекращается одновременно с прекращением права собственности бывшего собственника квартиры, поскольку права пользования членов семьи исходят из его права собственности. Есть практика.

А что общаться с миграционной? Какой предмет?

Если у бывшего собственника есть старый правоустанавливающий (а при продаже с торгов он часто остается) то можно вновь прописаться, ДМС реестр прав не проверяет.

Еще раз, вопрос о выписке детей, как, на каком основании и куда детей будете выпихивать, если есть практика, выкладывайте, здесь форум по борьбе с беспределом банков и коллекторов, а не наоборот, как-бы помогают людям, давайте судебную практику или какая там у Вас есть.

[Bolt]

Право пользования членов семьи прекращается одновременно с прекращением права собственности бывшего собственника квартиры, поскольку права пользования членов семьи исходят из его права собственности. Есть практика.

 

А вот это уже интересно... Кто же Вам такое сказал... интересно с практикой...

[Vushata]

Еще раз, вопрос о выписке детей, как, на каком основании и куда детей будете выпихивать, если есть практика, выкладывайте, здесь форум по борьбе с беспределом банков и коллекторов, а не наоборот, как-бы помогают людям, давайте судебную практику или какая там у Вас есть.

Дивіться, стосовно цього питання судову практику надати не можу, оскільки це питання вирішується позасудово.

Можу лише надати посилання на наступне:

Державна міграційна служба України у своїй діяльності керується наказом МВС №1077 від 22.11.2012 року ("Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів").

Згідно п. 1. 3 цього Порядку:

"1.3. Реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС України) у день подання особою документів. Реєстрація місця проживання особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання."

Згідно п. 3.1 цього Порядку:

3.1. Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:

...

[абз. 3] судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;

 

інших документів, які свідчать про припинення:

...

[абз. 9] підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

Зняття з реєстрації на підставах, визначених в абзацах вісім та дев’ять пункту 3.1 цього розділу, здійснюється за клопотанням уповноваженої особи закладу/установи або за заявою власника/наймача житла або їх законних представників."

 

Отже, на підставі вищевикладеного, та неодноразового власного досвіду виникає ситуація, коли новий власник приходить до відповідного відділу ДМС та подає, як новий власник квартири(будинку), заяву про зняття особи з реєстарції місця проживання.

ДМС перевіряє правовстанавлюючі документи, та цього ж дня приймає рішення про зняття осіб з реєстрації і ніяким законом прямо і не прямо не заборонено знімати з реєстрації неповнолітніх дітей.

Їх виписують в нікуди, а в картці пишуть "в межах міста Києва (наприклад)".

 

Отакі пирожки.

 

На цьому форумі бачив вихід, який дієвий на практиці, з приводу повторної прописки на підставі старих правовстановлюючих документів.

[Vushata]

Vushata сказал(а) 24 Дек 2015 - 13:44:

 

А вот это уже интересно... Кто же Вам такое сказал... интересно с практикой...А вот это уже интересно... Кто же Вам такое сказал... интересно с практикой...

 

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Верховний суд України аналізуючи зміст вказаних правових норм дійшов висновку про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного можна дійти до висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

У зв’язку з цим необхідно виходити з того, що права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника. А тому припиняється у зв’язку з переходом останнього до іншої особи.

 

З таким висновком погоджується і ВСУ у Постанові №6-158цс14 від 05.11.2014 року: «Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї».

[andrew2]

Окончательного решения по этой постанове ВСУ еще нет, дело в районном суде практически остановлено по причине отводов и самоотводов судей, дело передано в другой суд другого р-на Львовской областьи. Буду наблюдать по реестру за развитием ситуации.

[Vushata]

Окончательного решения по этой постанове ВСУ еще нет, дело в районном суде практически остановлено по причине отводов и самоотводов судей, дело передано в другой суд другого р-на Львовской областьи. Буду наблюдать по реестру за развитием ситуации.

 

Остаточного рішення може й нема, а от правова позиція зазначена.

Правова позиція, висловлена ВСУ під час розгляду справи № 6-158цс14:

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України  власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення  перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім’ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім’ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім’ї.