Recommended Posts

Добрый день уважаемые коллеги.

 

Прошу вашего профсовета в таком вопросе.

 

В 2013 году Банк обратил взыскание на предмет ипотеки в досудебном порядке по застереженню в договоре ипотеки и продал от своего имени квартиру третьему лицу. Договор купли - продажи нотариально оформлен.

Третье лицо, как новый собственник, в свою очередь обратилось в суд о выселении заемщика- ипотекодателя с семьей (незарегистрированный несовершеннолетний ребенок и жена) без предоставления другого жилья

Кредит валютный (взыскание (купля - продажа) было до моратория). 

Кредит брался под залог квартиры (она не покупалась за кредитные средства, просто выступает залогом). 

 

Истец - новый собственник

Ответчики - заемщик и семья

Третье лицо - орган опеки

 

Вопрос такой:

Распространяются ли на этот судебный спор правовые позиции Верховного Суда Украины о обязательном предоставлении другого жилья в случае обращения банком взыскания на предмет ипотеки и выселении высказанные в Постановлениях № 6-39 цс15

 

                                ПРАВОВА  ПОЗИЦІЯ

                                  (у справі № 6-39 цс15)

 

 За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання  іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

 

 

№ 6-1484цс15

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-1484цс15

 

За змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

 

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 

(у справі № 6-1469 цс15)

 

За змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та яке було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла надається інше постійне житло.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

 

 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 2 вересня 2015 року у справі

№ 6-915цс15

 

За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 132 2 ЖК УРСР.

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 

(у справі № 6-1061 цс15)

 

За змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

 

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

 

 

 

Правова позиція,

висловлена Верховним Судом України

при розгляді справи № 6-1630цс15

 

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. 

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

 

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-1033цс15

 

За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) – предмета іпотеки у зв’язку зі зверненням стягнення на нього іпотеки, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК УРСР).

 

 

 

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України

при розгляді справи № 6-1468цс15

 

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

 

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

 

 

 

Правова позиція

у справі 6-1892 цс15

 

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

 

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

 

 

Правова позиція,

висловлена Верховним Судом України

при розгляді справи № 6-1049цс15

 

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення прозвернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всімешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житловеприміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення увстановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

 

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жилеприміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики)банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі,яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставічастини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті  109 ЖКУРСР.

 

 

 

 ПРАВОВА  ПОЗИЦІЯ

 (у справі № 6-875 цс15)

 

 

 За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання  іншого постійного  жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 132 2 ЖК УРСР.

 

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
(у справі № 6-447цс15)
 
За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
 
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).
 
 
 
 

Кто должен предоставить інше постійне житло?

Кого (банк, горсовет) и в качестве кого процессуально (третьим лицом, соответчиком) привлекать в процесс?

Я так понимаю, что городской совет, но он предоставляет только "тимчасове", а ВСУ говорит о "постійном". 

 

Если у кого-нибудь в практике встречалась подобная ситуация, прошу поделиться. Вопрос, я так понимаю, в ближайшее время станет достаточно актуальным в Украине.

 

 

Заранее благодарен за неравнодушие и совет. 

 

Вопрос о признании недействительным договора купли - продажи в этой ветке не ставится. Исключительно по иску о выселении. 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Новый собственник -- добросовестный приобретатель. Если бы выселение происходило пр решению суда на звернення стягнення на 1потечну квартиру, которая не куплена на кредитные деньги, то банк должен предоставить жилье. Но банковское жулье давно нашло выход:  покупают за копейки развалюху в заброшенном селе и предоставляют жилье. В законе не указано критерии предоставляемого жилья, новое возможно даже на ххх квадратов больше. По ипотечной оговорке -- это добровольный внесудебный способ решения взаимоотношений.

  попробуйте оспорить регистрацию ипотечного жилья за банком по ипотечной оговорке, мне кажется так больше шансов. Для более подробных советов мало информации, а именно : 

1. когда был заключен ДИ до 01.2009 или позже ?

2. как прописано в ипотечной оговорке процедура ?

3. была ли соблюдена процедура перед применением ипотечной оговорки согласно ст.35,36,37 ЗУ "Про ипотеку" ?

4. Как проходила перерегистрация за банком: у госрегистратора, у нотариуса, у спец регистратора Минюста ?

 

 Изучите тему  http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7732&page=1  , может быть поможет.

Успехов Вам.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Новый собственник -- добросовестный приобретатель. Если бы выселение происходило пр решению суда на звернення стягнення на 1потечну квартиру, которая не куплена на кредитные деньги, то банк должен предоставить жилье. Но банковское жулье давно нашло выход:  покупают за копейки развалюху в заброшенном селе и предоставляют жилье. В законе не указано критерии предоставляемого жилья, новое возможно даже на ххх квадратов больше. По ипотечной оговорке -- это добровольный внесудебный способ решения взаимоотношений.

  попробуйте оспорить регистрацию ипотечного жилья за банком по ипотечной оговорке, мне кажется так больше шансов. Для более подробных советов мало информации, а именно : 

1. когда был заключен ДИ до 01.2009 или позже ?

2. как прописано в ипотечной оговорке процедура ?

3. была ли соблюдена процедура перед применением ипотечной оговорки согласно ст.35,36,37 ЗУ "Про ипотеку" ?

4. Как проходила перерегистрация за банком: у госрегистратора, у нотариуса, у спец регистратора Минюста ?

 

 Изучите тему  http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7732&page=1  , может быть поможет.

Успехов Вам.

Спасибо Вам за совет и за то, что уделили внимание.

Но банк за собой жилье не регистрировал, я об этом написал. Он просто продал ипотеку третьему лицу, оформив куплю - продажу у нотариуса (тоже об этом написал). Основания признания недействительным договора К-П есть, но в этой ветке не рассматриваются. Вопрос исключительно о выселении.

 

Относительно добровольного внесудебного способа - это тоже обращение взыскания с последующим выселением. Процедура в ипотечной оговорке не прописана (просто ипотекодержатель имеет право продать третьему лицу) , но вопрос всё- таки о выселении которое следует за обращением взыскания на предмет ипотеки.

 

Относительно добросовестности приобретения, то я бы тут поспорил. Приобретатель/покупатель/продавец, по моему мнению, при принятии решения о покупке, в первую очередь должен был лично удостовериться о наличии прав пользования ипотечным жильем детей, что бы не нарушить их права.

Очень подробно и обосновано о добросовестности писал Ростислав Юрьевич тут - http://jurliga.ligazakon.ua/blogs_article/651.htm  В данном случае, негативные последствия уже наступили.

 

Вопрос интересен тем, что кто же должен предоставить "інше постійне житло", ведь горсовет предоставляет только "тимчасове" и то, его у него как бы нет.

 

Еще раз спасибо за то, что уделили внимание..

Share this post


Link to post
Share on other sites

может ли банк проиграв суд (и допустим в случае отмены моратория) внесудебно забрать заложенное жилье? 

 

как точно узнать максимальные сроки по таким возможностям?

 

тоже ипотечная оговорка и право нотариальной надписи

Share this post


Link to post
Share on other sites

может ли банк проиграв суд (и допустим в случае отмены моратория) внесудебно забрать заложенное жилье? 

 

как точно узнать максимальные сроки по таким возможностям?

 

тоже ипотечная оговорка и право нотариальной надписи

может. но предварительно Вам обязаны направить уведомление об избрании такого способа взыскания с предлагаемой ценой продажи,  там и сроки укажут.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

имел в виду - какие сроки для них по такому варианту, с момента их права требовать возврата кредита прошло почти 2 года

Share this post


Link to post
Share on other sites

по вашей теме - нужно делать упор на сам кредит и его оспаривать, потому что лазейку с другим жильем придумают, а оспаривая кредит оспаривается вся цепочка 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Новый собственник -- добросовестный приобретатель. Если бы выселение происходило пр решению суда на звернення стягнення на 1потечну квартиру, которая не куплена на кредитные деньги, то банк должен предоставить жилье. Но банковское жулье давно нашло выход:  покупают за копейки развалюху в заброшенном селе и предоставляют жилье. В законе не указано критерии предоставляемого жилья, новое возможно даже на ххх квадратов больше. По ипотечной оговорке -- это добровольный внесудебный способ решения взаимоотношений.

  попробуйте оспорить регистрацию ипотечного жилья за банком по ипотечной оговорке, мне кажется так больше шансов. Для более подробных советов мало информации, а именно : 

1. когда был заключен ДИ до 01.2009 или позже ?

2. как прописано в ипотечной оговорке процедура ?

3. была ли соблюдена процедура перед применением ипотечной оговорки согласно ст.35,36,37 ЗУ "Про ипотеку" ?

4. Как проходила перерегистрация за банком: у госрегистратора, у нотариуса, у спец регистратора Минюста ?

 

 Изучите тему  http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7732&page=1  , может быть поможет.

Успехов Вам.

Скажите пожалуйста в чем разница заключения договора до 2009 года и после?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Суд первой инстанции считает что вышеуказанные Постановления ВСУ на такой спор не распространяются. Считает, что банки могут отбирать имущество во внесудебном порядке, а покупатели выселять заемщиков и ипотекодателей без предоставления другого жилья. 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Люди добрые подскажите в чем разница между договорами с ипотечной оговоркой до 2009 года и после.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Всем кто откликнулся - спасибо  :)

Видать вопрос сложный.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Люди добрые подскажите в чем разница между договорами с ипотечной оговоркой до 2009 года и после.

Из моего иска:

 

Проте наявність в договорі іпотеки «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» не означає автоматичного застосування цієї статті договору як підставу для виникнення безумовного переходу права власності без аналізу змісту самого застереження. Так в пункті 5.2.1. договору іпотеки передбачено лише можливість передачі прав власності на предмет іпотеки за певних умов на підставі окремого договору між іпотекодавцем  та іпотекодержателем. Це відповідає нормам ст.37 ЗУ «Про іпотеку» в редакції чинній при укладанні договору іпотеки №2760 від 27.12.2007р. Сторони договору іпотеки керувались чинним на момент укладення законодавством і могли передбачати тільки ті наслідки, які були визначені законом в цей час. Норми ст.37 ЗУ «Про іпотеку»  які прирівнюють застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в договорі іпотеки до окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя набули чинності  з 14 січня 2009р. і не застосовуються до договорів іпотеки укладених до цієї дати на підставі вимог ч.1 ст.58 Конституції України. Така ж правова позиція викладена у  роз’ясненні Міністерства юстиції України «Щодо змін до Закону «Про іпотеку» відносно стягнення в позасудовому порядку майна, яке виступає предметом застави чи іпотеки» від 18.02.2009р. (http://old.minjust.gov.ua/news/18660).   

 

Еще вот это:  http://old.minjust.gov.ua/4766

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

если до 2009, то эти договора работают или нет?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Из моего иска:

 

Проте наявність в договорі іпотеки «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» не означає автоматичного застосування цієї статті договору як підставу для виникнення безумовного переходу права власності без аналізу змісту самого застереження. Так в пункті 5.2.1. договору іпотеки передбачено лише можливість передачі прав власності на предмет іпотеки за певних умов на підставі окремого договору між іпотекодавцем  та іпотекодержателем. Це відповідає нормам ст.37 ЗУ «Про іпотеку» в редакції чинній при укладанні договору іпотеки №2760 від 27.12.2007р. Сторони договору іпотеки керувались чинним на момент укладення законодавством і могли передбачати тільки ті наслідки, які були визначені законом в цей час. Норми ст.37 ЗУ «Про іпотеку»  які прирівнюють застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в договорі іпотеки до окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя набули чинності  з 14 січня 2009р. і не застосовуються до договорів іпотеки укладених до цієї дати на підставі вимог ч.1 ст.58 Конституції України. Така ж правова позиція викладена у  роз’ясненні Міністерства юстиції України «Щодо змін до Закону «Про іпотеку» відносно стягнення в позасудовому порядку майна, яке виступає предметом застави чи іпотеки» від 18.02.2009р. (http://old.minjust.gov.ua/news/18660).   

 

Еще вот это:  http://old.minjust.gov.ua/4766

 

Спасибо. Это вы куда иск отправляли? Можно образец если можно конечно.

Share this post


Link to post
Share on other sites

если до 2009, то эти договора работают или нет?

Получается что по договорам до 2009 года нельзя делать перерегистрацию по оговорке. Я правильно понимаю?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Спасибо. Это вы куда иск отправляли? Можно образец если можно конечно.

 

А куда обычно иски отправляют...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Получается что по договорам до 2009 года нельзя делать перерегистрацию по оговорке. Я правильно понимаю?

Неужели некому дать ответ?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Добрый день уважаемые коллеги.

 

Прошу вашего профсовета в таком вопросе.

 

В 2013 году Банк обратил взыскание на предмет ипотеки в досудебном порядке по застереженню в договоре ипотеки и продал от своего имени квартиру третьему лицу. Договор купли - продажи нотариально оформлен.

Третье лицо, как новый собственник, в свою очередь обратилось в суд о выселении заемщика- ипотекодателя с семьей (незарегистрированный несовершеннолетний ребенок и жена) без предоставления другого жилья

Кредит валютный (взыскание (купля - продажа) было до моратория). 

Кредит брался под залог квартиры (она не покупалась за кредитные средства, просто выступает залогом). 

 

Истец - новый собственник

Ответчики - заемщик и семья

Третье лицо - орган опеки

 

Вопрос такой:

Распространяются ли на этот судебный спор правовые позиции Верховного Суда Украины о обязательном предоставлении другого жилья в случае обращения банком взыскания на предмет ипотеки и выселении высказанные в Постановлениях № 6-39 цс15

 

                                ПРАВОВА  ПОЗИЦІЯ

                                  (у справі № 6-39 цс15)

 

 За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання  іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

 

 

№ 6-1484цс15

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-1484цс15

 

За змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

 

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 

(у справі № 6-1469 цс15)

 

За змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та яке було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла надається інше постійне житло.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

 

 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 2 вересня 2015 року у справі

№ 6-915цс15

 

За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 132 2 ЖК УРСР.

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 

(у справі № 6-1061 цс15)

 

За змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

 

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

 

 

 

Правова позиція,

висловлена Верховним Судом України

при розгляді справи № 6-1630цс15

 

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. 

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

 

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-1033цс15

 

За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) – предмета іпотеки у зв’язку зі зверненням стягнення на нього іпотеки, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК УРСР).

 

 

 

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України

при розгляді справи № 6-1468цс15

 

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

 

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

 

 

 

Правова позиція

у справі 6-1892 цс15

 

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

 

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

 

 

Правова позиція,

висловлена Верховним Судом України

при розгляді справи № 6-1049цс15

 

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення прозвернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всімешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житловеприміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення увстановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

 

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жилеприміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики)банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі,яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставічастини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті  109 ЖКУРСР.

 

 

 

 ПРАВОВА  ПОЗИЦІЯ

 (у справі № 6-875 цс15)

 

 

 За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання  іншого постійного  жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 132 2 ЖК УРСР.

 

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
(у справі № 6-447цс15)
 
За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
 
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).
 
 
 
 

Кто должен предоставить інше постійне житло?

Кого (банк, горсовет) и в качестве кого процессуально (третьим лицом, соответчиком) привлекать в процесс?

Я так понимаю, что городской совет, но он предоставляет только "тимчасове", а ВСУ говорит о "постійном". 

 

Если у кого-нибудь в практике встречалась подобная ситуация, прошу поделиться. Вопрос, я так понимаю, в ближайшее время станет достаточно актуальным в Украине.

 

 

Заранее благодарен за неравнодушие и совет. 

 

Вопрос о признании недействительным договора купли - продажи в этой ветке не ставится. Исключительно по иску о выселении. 

 

1. А почему не затрагиваете признание неправомерными действий банка по использованию права на продажу по ипотечной оговорке?

Неужели  все выполнено законно и согласно требований договора?

 

Неужели для того, что бы воспользоваться правом продажи жилья банку не нужно было оформлять право собственности на себя?

 

Тут сложная коллизия, в любом случае на правоотношения продолжают распространяться ЗУ об ипотеке.

 

Стаття 17. Підстави припинення іпотеки

Іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

(абзац другий частини першої статті 17 із змінами, внесеними

 згідно із Законом України від 22.12.2005 р. N 3273-IV)

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

з інших підстав, передбачених цим Законом.

Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Поэтому банк как минимум необходимо ставить третьим лицом.

А возможно даже заявлять отдельный иск об обязательстве банка предоставить другое постоянное жилье и на основании него останаваливать производство по выселению.

 

У меня встречалась немного другая ситуация, банк на основании договора об удовлетворении требований ипотекодержателя перерегистрировал на себя право собственности, после чего продал в пользу третьего лица.

 

Так вот человека сняли с регистрации и выкинули с жилья  без решения о выселении.

Здесь действительно действие ЗУ об ипотеке прекращается.

Но решение о выселение было необходимо в общем порядке.

Сейчас открыто производство в ВАСУ по признанию неправомерными действий сотрудника ГУ ДМС, снявших с регистрации на основании п. Порядка  наказом МВС України від 22.11.2012 № 1077 "Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів"., который говорит о том, что снятие с регистрации было на основании якобы відчуження.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Спасибо Вам за совет и за то, что уделили внимание.

Но банк за собой жилье не регистрировал, я об этом написал. Он просто продал ипотеку третьему лицу, оформив куплю - продажу у нотариуса (тоже об этом написал). Основания признания недействительным договора К-П есть, но в этой ветке не рассматриваются. Вопрос исключительно о выселении.

 

Относительно добровольного внесудебного способа - это тоже обращение взыскания с последующим выселением. Процедура в ипотечной оговорке не прописана (просто ипотекодержатель имеет право продать третьему лицу) , но вопрос всё- таки о выселении которое следует за обращением взыскания на предмет ипотеки.

 

Относительно добросовестности приобретения, то я бы тут поспорил. Приобретатель/покупатель/продавец, по моему мнению, при принятии решения о покупке, в первую очередь должен был лично удостовериться о наличии прав пользования ипотечным жильем детей, что бы не нарушить их права.

Очень подробно и обосновано о добросовестности писал Ростислав Юрьевич тут - http://jurliga.ligazakon.ua/blogs_article/651.htm  В данном случае, негативные последствия уже наступили.

 

Вопрос интересен тем, что кто же должен предоставить "інше постійне житло", ведь горсовет предоставляет только "тимчасове" и то, его у него как бы нет.

 

Еще раз спасибо за то, что уделили внимание..

1. А почему не остановить производство о выселении на основании открытого (как я понимаю) производства по иску о признании договора купли-продажу недействительным?

 

п.с. в Вашем случае вопрос очень скользкий, и в практике мало встречался.

У Привата были десятки решений о предоставлении права на продажу от имени покупателя, но насколько я знаю, не одно из них не выполнено.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Спасибо Ярослав. Недействительность уже заявлена и производство будет остановлено.

Относительно только выселения- наша позиция заключается в том, что выселение, это последовательные, взаимосвязанные действия при обращении банком взыскания на предмет ипотеки и покупатель непосредственный участник этого безобразия, а потому применение правил ст. 40 ЗУ Про ипотеку и ст. 109 ЖК о которых говорит ВСУ обязательно. Пока так.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Спасибо Ярослав. Недействительность уже заявлена и производство будет остановлено.

Относительно только выселения- наша позиция заключается в том, что выселение, это последовательные, взаимосвязанные действия при обращении банком взыскания на предмет ипотеки и покупатель непосредственный участник этого безобразия, а потому применение правил ст. 40 ЗУ Про ипотеку и ст. 109 ЖК о которых говорит ВСУ обязательно. Пока так.

Я все таки из-за вышеуказанного,именно а Вашем случае,склоняюсь к тому,что со. 40 об ипотеке не применима, а должен применяться общий порядок предусмотренныф ЖК.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Получается что по договорам до 2009 года нельзя делать перерегистрацию по оговорке. Я правильно понимаю?

 

Ответ на многие Ваши вопросы в этой теме: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7732&page=1

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Подскажите. Суд выписал пять исполнительных листов на выселение из ипотечного жилья. Открыто пять исполнительных производств. В отношении ребенка мы подали иск о признании ипотеки недийсной и приостановили одно исполнительное производство. Как должны поступить исполнители по остальным листам? Выселить отца, мать и остальных детей, оставив одного ребенка в доме? Ребенку 15лет. 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      15 січня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 367/6231/16-ц
      Провадження № 14-529 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євразіябуд Трейд», Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області, треті особи: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Нельзін Максим Сергійович, виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області, про визнання недійсними електронних торгів, скасування протоколу про проведення електронних торгів, акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна та державної реєстрації права власності
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року, ухвалене в складі колегії суддів Голуба С. А., Іванової І. В., Таргоній Д. О.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що в межах виконавчого провадження № 45946085, відкритого на підставі виконавчого листа від 18 серпня 2014 року № 367/1637/14-ц, виданого Ірпінським міським судом Київської області, про стягнення з нього на користь виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області боргу в сумі 147 329,30 грн представники відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області (далі, в залежності від контексту, - ВДВС Ірпінського МУЮ або державний виконавець) порушили Закон України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, далі - Закон про ВП 1999) та Тимчасовий порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року № 656/5 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, далі - Тимчасовий порядок), здійснюючи відповідну реалізацію майна, яке належить йому на праві власності, а саме 5/100 ідеальних часток дитячого садка, розташованого у АДРЕСА_1 (далі - арештоване майно), за ціною 329 689,00 грн.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 04 жовтня 2016 року позов задоволено повністю:
      2.1. визнані недійсними результати електронних торгів з продажу арештованого майна ОСОБА_1 (лот № 99536), проведені Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі - ДП «Інформаційний центр»)19 жовтня 2015 року (далі - спірні торги);
      2.2. скасований протокол проведення цих електронних торгів від 19 жовтня 2015 року № 124714 (далі - протокол електронних торгів), згідно з яким переможцем у них є Товариство з обмеженою відповідальністю «Євразіябуд Трейд» (далі - ТОВ «Євразіябуд Трейд»);
      2.3. скасований акт державного виконавця про реалізацію майна боржника від 02 листопада 2015 року, виданий на підставі протоколу електронних торгів та затверджений начальником ВДВС Ірпінського МУЮ Шевченком С. П.;
      2.4. визнане недійсним та скасоване свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М. С. 04 листопада 2015 року (далі - приватний нотаріус) щодо арештованого майна (далі - свідоцтво про придбання нерухомого майна);
      2.5. скасована державна реєстрація права власності ТОВ «Євразіябуд Трейд» на арештоване майно, здійснена приватним 04 листопада 2015 року відповідно до свідоцтва про придбання нерухомого майна; вирішене питання судових витрат.
      3. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні торги щодо арештованого майна були проведені за ціною, визначеною Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна експертна група» (далі - ТОВ «Міжрегіональна експертна група»), яке не залучалось до участі у виконавчому провадженні № 45946085 як суб`єкт оціночної діяльності відповідно до постанови державного виконавця про призначення експерта від 19 травня 2015 року. Крім того, державним виконавцем не були дотримані вимоги статей 13, 58 Закону про ВП 1999, оскільки суб`єкт оціночної діяльності Ярковий С. В. , залучений до проведення відповідної оцінки, не мав на це належних повноважень у розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Суд також установив порушення права боржника подати заперечення на результати визначення вартості відповідного майна, оскільки звіт з його незалежної оцінки державним виконавцем на адресу боржника не направлявся.
      4. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року задоволені апеляційні скарги ТОВ «Євразіябуд Трейд» та ВДВС Ірпінського МУЮ: рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 жовтня 2016 року скасоване та ухвалене нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову.
      5. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Позивач обґрунтовує свої вимоги саме тим, що державним виконавцем допущені порушення при підготовці прилюдних торгів, а це може бути лише предметом окремого оскарження.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Зокрема, касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції.
      Позиція інших учасників справи
      7. 20 вересня 2019 року ТОВ «Євразіябуд Трейд» через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року залишити без змін.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      8. Ухвалою ВССУ від 24 квітня 2017 року відкрите касаційне провадження в цій справі.
      9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      10. Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      11. У квітні 2018 року касаційна скарга разом з матеріалами цієї цивільної справи передана до Верховного Суду.
      12. 04 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України. Згідно із цією нормою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
      13. Свою ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтовує необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
      14. 01 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      (І) Щодо відступу від висновку Верховного Суду
      15. Щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      16. Предметом спору у цій справі, зокрема, є оскарження електронних торгів у виконавчому провадженні шляхом примусового продажу арештованого майна.
      17. У постанові від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (адміністративне провадження № К/9901/8843/18) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Лише після виділення в натурі частки боржника з майна, яке перебуває у спільній частковій власності, виникає право передавати майно на реалізацію та згодом приймати рішення про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу».
      18. Натомість у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 686/25616/13-ц (провадження № 61-371св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював інший правовий висновок у контексті оскарження результатів прилюдних торгів з реалізації майна боржника, яке не було виділене в натурі: «За змістом статті 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Відповідно до положень частини другої статі 366 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку. Аналіз наведених норм у сукупності свідчить про те, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, на неї кредитором може бути звернуте стягнення у рахунок погашення боргу шляхом вимоги продажу цієї частки з публічних торгів, а тому результати прилюдних торгів у справі не можуть бути визнані недійсними у зв`язку з тим, що 2/3 частки домоволодіння боржника не виділено в натурі».
      19. Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність є різновидом права власності, що ускладнена множинністю суб`єктів. Крім того, специфіка правовідносин спільної власності полягає в єдності об`єкта права власності відносно зазначеної множинності суб`єктів такого права.
      20. Відповідно до статті 177 ЦК України частка у праві спільної власності є об`єктом цивільних прав.
      21. Так, частиною 1 статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
      22. З урахуванням наведеного, правовий режим спільної власності може передбачати визначення часток кожного із співвласників у праві спільної власності (спільна часткова) або відсутність такого визначення у праві спільної власності (спільна сумісна). Згідно з наведеним критерієм спільна власність поділяється на спільну часткову і спільну сумісну.
      23. Розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним. При цьому, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
      24. За змістом статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
      25. Відповідно до положень частини другої статі 366 ЦК України кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.
      26. Правовий аналіз положень статей дає підстави для висновку, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав та на неї кредитором може бути звернуто стягнення у рахунок погашення боргу шляхом вимоги продажу цієї частки з публічних торгів.
      27. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
      28. Велика Палата Верховного Суду вважає, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про ВП 1999 (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена.
      29. Таким чином, з урахуванням наявності суперечливих висновків судів касаційної інстанції, наявні підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (провадження № К/9901/8843/18) шляхом вказівки, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об?єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
      (ІІ) Щодо доводів касаційної скарги по суті
      30. Разом з тим, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      31. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконанні у ВДВС Ірпінського МУЮ перебував виконавчий лист № 367/1637/14-ц, виданий 18 серпня 2014 року Ірпінським міським судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Ірпінської міської ради боргу в розмірі 147 329,30 грн.
      32. 26 грудня 2014 року державний виконавець ВДВС Ірпінського МУЮ Голяченко І. П. прийняв постанову № 45946085 про відкриття виконавчого провадження.
      33. Боржником рішення суду в добровільному порядку не було виконано, тому 19 січня 2015 року державним виконавцем накладено арешт на все майно боржника.
      34. 30 квітня 2015 року державним виконавцем складено акт опису й арешту майна та описано майно боржника, а саме 5/100 ідеальних часток дитячого садка, що розташований на АДРЕСА_1 .
      35. 19 травня 2015 року державним виконавцем прийнято постанову про призначення експерта Яркового С. В., який має сертифікат за № 17132/14, виданий 29 жовтня 2014 року Фондом державного майна України.
      36. Відповідно до експертного звіту від 25 травня 2015 року, наданого ТОВ «Міжрегіональна експертна група» як оцінювачем, вартість 5/100 ідеальних часток дитячого садка, що розташований на АДРЕСА_1 , становить 659 378,00 грн без урахування податку на додану вартість.
      37. 19 жовтня 2015 року проведені треті електронні торги в СЕТАМ, на яких було продано зазначене майно боржника ОСОБА_1 за ціною 329 689,00 грн.
      38. Згідно з протоколом електронних торгів переможцем торгів став учасник № 3 ? ТОВ «Євразіябуд Трейд».
      39. 02 листопада 2015 року начальник ВДВС Ірпінського МУЮ Шевченко С. П. затвердив акт державного виконавця про реалізацію арештованого майна.
      40. 04 листопада 2015 року приватним нотаріусом видане свідоцтво про придбання нерухомого майна та зареєстроване право власності на 5/100 частини дитячого садка за ТОВ «Євразіябуд Трейд».
      41. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      42. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      43. Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю правовідносин (урегульованих Законом про ВП 1999, ЦК України та іншими нормативно-правовими актами), що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні, чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону.
      44. Згідно з вимогами частин першої та третьої статті 62 Закону про ВП 1999 крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.
      45. Ураховуючи те, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами 1-3 та частинами 5, 6 статті 203 ЦК, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина 1 статті 215 цього Кодексу).
      46. Для застосування наслідків недотримання вказаних вимог, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
      47. Апеляційний суд вірно вказував, що до предмета доказування в даній справі належало дотримання порядку проведення прилюдних торгів, а саме встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим порядком, а саме: правил які визначають процедуру підготовки, проведення електронних торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувану та боржнику про дату, час та місце проведення електронних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення електронних торгів ( розділ 5); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 7).
      48. Разом із тим порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом про ВП 1999, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статей 55, 85 цього Закону).
      49. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що дії державного виконавця при підготовці проведення прилюдних торгів Кирильчуком Д. М. оскаржувались в судовому порядку з тих самих підстав, з яких заявлений і цей позов.
      50. Доводи, викладені ОСОБА_1 у касаційній скарзі, вже були оцінені судом апеляційної інстанції та визнані такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи, а отже висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.
      51. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      52. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
      Щодо судових витрат
      53. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваного судового рішення без змін, то судові витрати у такому випадку перерозподілу не підлягають. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
      Керуючись частиною першою статті 400, статтею 404, частиною третьою статті 406, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      постановила:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Рішення Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. В. Пророк
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко
      В. Ю. Уркевич
      В. С. Князєв
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87393444
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 січня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 823/1387/17
      Провадження № 11-804апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Придніпровського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2019 року (судді Епель О. В., Карпушова О. В., Степанюк А. Г.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Придніпровського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - ДВС), треті особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), про:
      - визнання протиправною бездіяльності державного виконавця ДВС, що полягає у непоновленні строку для повного розрахунку за придбане позивачем на електронних торгах нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення шостого поверху за номерами: І, ІІІ, 5, 4, 3, 2, 1 загальною площею 641,2 кв. м за адресою: АДРЕСА _1 (лот № 188297);
      - зобов`язання державного виконавця ДВС поновити строк для повного розрахунку за придбане позивачем указане нерухоме майно.
      2. Позов мотивовано тим, що 03 січня 2017 року відбулися електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, за результатами яких позивач став переможцем. Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкас
      від 05 січня 2017 року про забезпечення позову в цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця зупинено електронні торги щодо реалізації вищевказаного арештованого майна та заборонено посадовим особам ДВС вчиняти дії щодо складання акта про проведення електронних торгів. На підставі вказаної ухвали та в порядку статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» 06 січня 2017 року було зупинено вчинення виконавчих дій, унаслідок чого строк на розрахунок за придбане майно був перерваний до моменту усунення обставин, що стали підставою для його переривання. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27 лютого
      2017 року скасовано вказану ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкас, на підставі якої було зупинено виконавче провадження. 07 серпня
      2017 року позивач звернувся до ДВС із заявою, у якій повідомив про усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, та з вимогою поновити строк на перерахування коштів за придбане нерухоме майно. Однак відповідачем строк для повного розрахунку за придбане позивачем на електронних торгах майно не поновлено, що стало підставою для звернення з цим позовом.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 01 листопада 2018 року позов задовольнив.
      4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі.
      5. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що цей спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки оскаржувана бездіяльність була допущена державним виконавцем у ході процедури реалізації майна на підставі та на виконання судового рішення у цивільній справі, що відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» обумовлює підсудність такого спору суду, який видав виконавчий лист, тобто Придніпровському районному суду міста Черкас.
      6. Крім того, правовідносини щодо здійснення розрахунків за майно, придбане на торгах, зокрема з приводу поновлення строків таких розрахунків, є цивільно-правовими, а не публічними.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
      7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      8. Скаржник зазначає, зокрема, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства, оскільки він оскаржує бездіяльність державного виконавця як суб`єкта владних повноважень при виконанні публічно-владних управлінських функцій.
      9. Також позивач указує, що законодавчо не урегульовано порядку судового оскарження дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні, тому, на думку скаржника, слід застосувати статтю 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      Позиція інших учасників справи
      10. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
      Рух касаційної скарги
      11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 23 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі.
      12. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 02 серпня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ДВС, треті особи: ОСОБА_2 , ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      13. Державним виконавцем ДВС 24 жовтня 2014 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 45221508 щодо виконання виконавчого листа Придніпровського районного суду міста Черкас від 29 листопада 2010 року № 2-6798/2010 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» боргу в сумі 2 786 423,88 грн шляхом звернення стягнення на нежитлові приміщення шостого поверху за номерами: І, ІІІ, 5, 4, 3, 2, 1, загальною площею 641,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1
      14. ПП ОСОБА_3 18 липня 2016 року складено висновок оцінювача, відповідно до якого ринкова вартість указаного об`єкта склала з
      ПДВ 1 350 000,00 грн, сума ПДВ - 225 000,00 грн, сума без ПДВ - 1 125 000,00 грн.
      15. ДВС 02 листопада 2016 року подано до Черкаської філії ДП «СЕТАМ» заявку щодо реалізації вказаного арештованого майна, зберігачем якого є боржник, шляхом проведення електронних торгів із стартовою ціною 1 125 000,00 грн.
      16. Торги відбулися 03 січня 2017 року, їх переможцем визнано ОСОБА_1 , стартова ціна та ціна продажу склала 956 250,00 грн, сума сплаченого гарантійного внеску становила 47 812,50 грн, зазначені суми мали бути сплачені переможцем до 18 січня 2017 року.
      17. Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкас від 05 січня
      2017 року у справі № 711/8423/16-ц, зокрема, зупинено електронні торги щодо реалізації арештованого нерухомого майна та заборонено посадовим особам ДВС вчиняти дії щодо складання акта про проведення електронних торгів.
      18. 06 січня 2017 року державним виконавцем зупинено виконавче провадження з примусового виконання зведеного виконавчого провадження від 15 липня
      2016 року № 52781771 про стягнення з ОСОБА_2 на користь
      ПАТ «Укрсоцбанк» та держави коштів на загальну суму 3 081 531,43 грн до втрати чинності ухвали Придніпровського суду міста Черкас від 05 січня 2017 року у справі № 711/8423/16-ц.
      19. Ухвалою Придніпровського суду міста Черкас від 03 лютого 2017 року у справі № 711/8423/16-ц (провадження № 4-с/711/93/16, № 4-с/711/5/17), зокрема, визнано незаконною бездіяльність головного державного виконавця ДВС щодо непризначення рецензування звіту про оцінку майна від 18 липня 2016 року та зобов`язано його вчинити відповідні дії.
      20. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27 лютого 2017 року у справі № 22-ц/793/602/17 скасовано ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкас від 05 січня 2017 року, а заяву про забезпечення позову у цивільній справі щодо бездіяльності посадових осіб ДВС направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
      21. 29 травня 2017 року державним виконавцем у виконавчому провадженні № 45221508 прийнято постанову про призначення рецензування звіту про оцінку майна від 18 липня 2016 року.
      22. ФОП ОСОБА_4 09 червня 2017 року складено рецензію на звіт проведення незалежної оцінки ринкової вартості нежитлових приміщень, відповідно до якої вартість об`єкта оцінки не може бути використана як початкова під час продажу майна на прилюдних торгах у ході реалізації виконавчого провадження.
      23. 29 червня 2017 року державним виконавцем прийнято постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, відповідно до якої при примусовому виконанні виконавчого листа Придніпровського районного суду міста Черкас № 2-6798/201, виданого 29 листопада 2010 року, призначено експертну оцінку вказаних нежитлових приміщень.
      24. У звіті від 03 липня 2017 року № MV-170703-01 про проведення незалежної оцінки зазначених нежитлових приміщень встановлено їх початкову ринкову вартість - 6 669 500,00 грн.
      25. Державним виконавцем 08 серпня 2017 року прийнято постанову ВП № 45221508 про зняття майна з реалізації.
      26. 09 серпня 2017 року до ДВС надійшла заява ОСОБА_1 , відповідно до якої позивач просив поновити строк на перерахування коштів за вказане нерухоме майно.
      27. 31 серпня 2017 року ДВС подано до Черкаської філії ДП «СЕТАМ» заявку щодо реалізації арештованого майна вартістю 6 669 500,00 грн шляхом проведення електронних торгів, які, однак, не відбулися через відсутність допущених учасників торгів.
      28. Ухвалою Придніпровського суду міста Черкаси 01 березня 2018 року визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця ДВС
      від 08 серпня 2017 року у виконавчому провадженні ВП № 45221508 про зняття майна з реалізації та зобов`язано припинити подальшу його реалізацію.
      29. 15 серпня 2018 року до відповідача надійшла заява ПАТ «Укрсоцбанк» про повернення виконавчого документа стягувачу, відповідно до якої
      ПАТ «Укрсоцбанк» просило повернути виконавчий лист від 29 листопада 2010 року № 2-6798/2010 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» боргу на загальну суму 2 786 423,88 грн на підставі статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» без подальшого примусового виконання.
      30. 16 серпня 2018 року державним виконавцем прийнята постанова ВП № 45221508 про повернення виконавчого документа стягувачу.
      31. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність державного виконавця щодо непоновлення строку для повного розрахунку за придбане на електронних торгах нерухоме майно та з метою поновлення такого строку звернувся до суду з цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      32. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      33. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      34. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      35. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      36. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      37. Як убачається із позовних вимог та матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв`язку із проведенням електронних торгів, за результатами проведення яких складено протокол та визначено переможцем позивача. При цьому метою звернення з цим позовом є здійснення розрахунку за придбане на торгах майно.
      38. Положеннями пункту 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), визначено, що електронні торги - це продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.
      39. Пунктом 1 розділу VIII Порядку визначено, що після закінчення електронних торгів (закінчення строку аукціону з урахуванням його можливого продовження) на веб-сайті відображаються відомості про завершення електронних торгів. Не пізніше наступного робочого дня система автоматично формує та розміщує на веб-сайті протокол електронних торгів за лотом. До протоколу вноситься така інформація, зокрема: стартова ціна та ціна продажу лота, цінові пропозиції учасників, особливі ставки купівлі лота учасників, якщо вони мали місце; сума сплаченого гарантійного внеску; відомості про переможця електронних торгів (унікальний реєстраційний номер учасника); дата, до якої переможець електронних торгів повинен повністю сплатити ціну лота. У протоколі зазначаються прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - переможця електронних торгів, серія та номер документа, що посвідчує його особу, місце проживання та номер контактного телефону (за наявності). У разі якщо переможцем електронних торгів є юридична особа, зазначаються її найменування, код за ЄДРПОУ, місцезнаходження та номер контактного телефону (за наявності).
      40. Згідно з пунктом 1 розділу Х Порядку на підставі копії протоколу переможець електронних торгів протягом десяти банківських днів з дня визначення його переможцем здійснює розрахунки за придбане на електронних торгах майно.
      41. Відповідно до статті 650 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
      42. Статтею 655 ЦК визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
      43. Частиною четвертою статті 656 ЦК визначено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
      44. Таким чином, набуття майна за результатами електронних торгів є різновидом договору купівлі-продажу, власником такого майна є боржник, продавцями - державний виконавець та організатор торгів, а покупцем - переможець електронних торгів.
      45. Тому спір у правовідносинах щодо набуття речових прав на реалізоване на електронних торгах майно за своїм характером є приватноправовим, незважаючи на участь у ньому суб`єкта владних повноважень, та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
      46. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловлювала у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 725/3212/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17.
      Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      47. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі є приватноправовим.
      48. Доводи скаржника щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів не знайшли свого підтвердження під час її розгляду у суді касаційної інстанції.
      49. Разом з тим, Велика Палата Верховного Cуду не погоджується із мотивуванням суду апеляційної інстанції в частині посилання на ту обставину, що оскаржувана бездіяльність була допущена державним виконавцем у ході процедури реалізації майна на підставі та на виконання судового рішення у цивільній справі, що обумовлює підсудність такого спору суду, який видав виконавчий лист, тобто Придніпровському районному суду міста Черкас.
      50. З цим позовом ОСОБА_1 звернувся не як учасник виконавчого провадження, а як особа - переможець торгів та покупець майна, на яке звернуто стягнення в рамках виконавчого провадження, тобто як учасник договірних правовідносин, і позов фактично спрямовано на усунення порушення його речових прав на придбане на торгах майно.
      51. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Cуду вважає за необхідне змінити рішення суду апеляційної інстанції, виключивши з його мотивувальної частини посилання на те, що спір має бути вирішений за правилами цивільного судочинства у зв`язку з тим, що правовідносини пов`язані із виконанням судового рішення у цивільній справі.
      52. Водночас решті доводів касаційної скарги суд не надає оцінки з огляду на те, що такі доводи стосуються суті спору, а отже, не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      53. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції частково підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      54. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд.
      55. Положеннями статті 351 КАС визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      56. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      57. З огляду на те, що за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткову зміну рішення суду апеляційної інстанції, але виключно щодо мотивів його прийняття, то відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
      58. Велика Палата Верховного Суду не ухвалює нового судового рішення та не змінює його резолютивну частину, відтак розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті рішення суду залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87393422
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      УКРАЇНА
      Господарський суд
      Житомирської області
      ______________________________________________________________________
      _____________________________________________________________________________
      10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
      E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua
      УХВАЛА
      "14" січня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1043/13
      Господарський суд Житомирської області у складі
      судді Шніт А.В.
      розглянувши скаргу вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" на постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Чернеги В.О. №46394768 від 03.07.2018 та постанову державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 у справі за позовом
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропак"
      до Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостамашу"
      про стягнення 332280,92грн
      за участю представників сторін:
      від скаржника: не з`явився;
      від ДВС: не з`явився;
      від стягувача: не з`явився;
      ВСТАНОВИВ:
      Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.09.2013 (суддя Гансецький В.П.) позов задоволено частково; стягнуто з Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостамашу" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропак" 280000,00грн боргу по орендній платі згідно договору оренди екскаваторів №1 від 01.01.2011, 12269,15грн 3% річних, 823,13грн інфляційних нарахувань та 5862,02грн судового збору; в решті позову відмовлено.
      На виконання вищезазначеного рішення 08.10.2013 видано наказ №906/1043/13.
      23.07.2018 до суду від Спільного підприємства "Щорсівський Гранітний Кар`єр Укооппостачмашу" надійшла скарга за вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 на постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Чернеги В.О. №46394768 від 03.07.2018 та постанову державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області ФедотюкВ.П. №46394768 від 03.07.2018 (а.с. 211-214, т.1), згідно якої скаржник просить:
      - визнати неправомірною та скасувати постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області ЧернегиВ.О. ВП №46394768 від 3 липня 2018 року про скасування процесуального документу;
      - визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області ФедотюкВ.П. №46394768 від 03.07.2018 про відновлення виконавчого провадження;
      - зобов`язати начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області скасувати постанову ВП №46394768 від 3 липня 2018 року про скасування процесуального документу;
      - зобов`язати начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області скасувати постанову ВП №46394768 від 3 липня 2018 року про відновлення виконавчого провадження.
      Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 23.07.2018 скаргу вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" передано на розгляд судді Шніт А.В.
      Ухвалою господарського суду від 24.07.2018 скаргу Спільного підприємства "Щорсівський Гранітний Кар`єр Укооппостачмашу" за вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018прийнято до розгляду суддею Шніт А.В.; розгляд скарги призначено на 01.08.2018.
      Ухвалою суду від 01.08.2018 (а.с. 33-34, т.2) постановлено:
      - зупинити розгляд скарги вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" на постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Чернеги В.О. №46394768 від 03.07.2018 та постанову державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 до набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва від 20.04.2018 у справі № 910/16159/17;
      - розгляд заяви Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" від 30.07.2018 про залишення скарги на дії Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області без розгляду відкласти в наступне судове засідання після поновлення провадження у справі.
      07.11.2019 представником Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" подано до суду клопотання про поновлення розгляду скарги вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" на постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Чернеги В.О. №46394768 від 03.07.2018 та постанову державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 (а.с. 137, т.3).
      Ухвалою суду від 12.11.2019 поновлено розгляд скарги за вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 та призначено судове засідання на 20.11.2019.
      Ухвалою суду від 05.12.2019 відкладено розгляд скарги на 17.12.2019.
      17.12.2019 Коростенським міськрайонним відділом ДВС подано до суду копії матеріалів виконавчого провадження №46394768. Згідно супровідного листа відділ ДВС просить розгляд скарги здійснювати без участі представника ДВС (а.с. 195-205, т.3).
      Представник боржника в судовому засіданні 17.12.2019 подав клопотання від 05.12.2019 (вх.№02-44/2012/19 від 17.12.2019) (а.с.207, т.3) про залишення без розгляду заяви СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" вх.№ 02-44/884/18 від 30.07.2018 про залишення скарги без розгляду (а.с.2-3, т.2). Клопотання мотивовано тим, що заява підписана Погорілим В.П., однак рішенням Господарського суду м.Києва від 20.04.2018 у справі №910/16159/17, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників СП"Щорсівський гранітний кар`єрУкооппостачмашу", оформлені протоколом від 06.09.2017, яким було призначено керівником підприємства Погорілого В.П.
      Ухвалою суду від 17.12.2019 постановлено задовольнити клопотання СП "Щорсівський гранітний кар`єрУкооппостачмашу" від 05.12.2019 (вх.№02-44/2012/19 від 17.12.2019) та залишити без розгляду заяву СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" вх.№ 02-44/884/18 від 30.07.2018 про залишення скарги без розгляду; розгляд скарги відкласти на 14.01.2020 (а.с. 210-211, т.3).
      13.01.2020 на електронну адресу суду надійшло клопотання боржника про розгляд скарги без участі представника боржника. Згідно клопотання боржник підтримує вимоги, викладені у скарзі, у повному обсязі.
      На день розгляду скарги стягувач та ДВС повноважних представників в судове засідання не направили.
      Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної скарги вимог, суд виходить із наступного.
      Згідно ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст.326 ГПК України).
      Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
      Згідно ч.1 ст.327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
      Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
      09.02.2015 відкрито виконавче провадження №46394768 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області №906/1043/13 від 08.10.2013 про стягнення із СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" на користь ТОВ «Агропак» 298954,30грн (а.с.196, т.3).
      18.05.2017 директором ТОВ «Агропак» Масловським В.П. подано до Коростенського ВДВС ГТУЮ у Житомирській області заяву, згідно якої вказує, що борг, зокрема, згідно наказу Господарського суду Житомирської області №906/1043/13 погашено в повному обсязі (а.с.223, т.1).
      03.08.2017 головним державним виконавцем Коростенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки борг в сумі 298954,30грн сплачено (а.с. 199, т.1).
      23.01.2018 в.о. начальника Коростенського міськрайонного ВДВС в ході проведення виконавчих дій встановлено, що відсутні платіжні доручення про перерахування боргу та винесено постанову про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 03.08.2017 (а.с.200, т.3).
      В матеріалах справи містяться копії квитанцій до прибуткового касового ордера Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропак», згідно яких у період з 01.02.2017 по 04.05.2017 прийнято від СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" 298954,30грн на підставі договору №1 від 01.01.2011 та рішення №906/1043/13 (а.с.36-49, т.3).
      Ліквідатором ТОВ «Агропак» Холоденко О.В. подано скаргу №05-18 від 25.05.2018 на дії державного виконавця, згідно якої він просить визнати неправомірною та скасувати постанову Коростенського ВДВС ГТУЮ у Житомирській області від 03.08.2017 про закінчення виконавчого провадження №46394768 та поновити виконавче провадження (а.с.227-229, т.1). Ліквідатор вказує, що виконавчі провадження були закриті на підставі підроблених квитанцій до прибуткових касових ордерів. Зазначає, що Масловський В.П. не мав повноважень діяти від імені ТОВ «Агропак».
      Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31.05.2018 внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропак» (а.с.242-249, т.1).
      08.06.2018 головним державним виконавцем Коростенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки встановлено, що борг у сумі 298954,30грн сплачено (а.с.201, т.3).
      03.07.2018 головним державним виконавцем Коростенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Житомирській області при розгляді постанови від 03.07.2018 про скасування процесуального документа встановлено, що до відділу ДВС надійшла скарга ліквідатора ТОВ «Агропак» №05-18 від 25.05.2018, на підставі якої встановлено, що виконавче провадження було закінчено на підставі підроблених квитанцій до прибуткових касових ордерів. Крім того, державний виконавець, виносячи відповідну постанову, не перевірив повноваження особи, що подала заяву, а Масловський В.П. не мав повноважень діяти від імені ТОВ «Агропак». На підставі вищевикладеного головним державним виконавцем 03.07.2018 винесено постанову про відновлення виконавчого провадження №46394768 (а.с.105, 106, т.2).
      04.12.2019 головним державним виконавцем Коростенського міськрайонного ВДВС ГТУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №46394768, оскільки борг погашено (а.с.205, т.3).
      Боржник зазначає, що заборгованість перед стягувачем погашено в повному обсязі, а підстави для скасування постанови від 08.06.2018 про закінчення виконавчого провадження були відсутні. Крім того, боржник вказує, що станом на 18.05.2017 (дату подання заяви до ВДВС про погашення боргу (а.с.223, т.1) Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містить відомості про керівника ТОВ «Агропак» - Масловського В.П., а тому у Масловського В.П., як керівника стягувача, були повноваження на подання відповідної заяви (а.с. 232-241, т.1).
      Згідно п.8 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
      Зважаючи на те, що боржником подано державному виконавцю копії квитанцій до прибуткового касового ордера Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропак», згідно яких у період із 01.02.2017 по 04.05.2017 прийнято від СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" 298954,30грн на підставі договору №1 від 01.01.2011 та рішення №906/1043/13, доказів підробки чи недійсності вказаних документів матеріали виконавчого провадження та матеріали справи не містять, суд вважає, що у в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Чернеги В.О. були відсутні підстави для винесення постанови ВП №46394768 від 03.07.2018 про скасування процесуального документу. Таким чином, були відсутні у головного державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Федотюк В.П. підстави для винесення на підставі неї постанови у виконавчому провадженні №46394768 від 03.07.2018 про відновлення виконавчого провадження.
      Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      Статтею 339 Господарського процесуального кодексу Українивизначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права.
      Відповідно до ч.1 ст.343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
      У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ч.2 ст.343 ГПК України).
      Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що скаржник підтвердив належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання неправомірною та скасування постанови в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області ВП №46394768 від 03.07.2018 про скасування процесуального документа та постанови державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 про відновлення виконавчого провадження.
      У зв`язку з наведеним, суд вважає, що вимоги скарги ґрунтуються на належних та допустимих доказах, доведені у встановленому законом порядку, відтак є обґрунтованими.
      За таких обставин, скарга в частині визнання неправомірною та скасуванні постанови в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області ВП № 46394768 від 03.07.2018 про скасування процесуального документа та постанови державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 про відновлення виконавчого провадження підлягає задоволенню.
      Оскільки оскаржувані постанови вже скасовані судом, вимога боржника про зобов`язання начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області скасувати постанову ВП №46394768 від 3 липня 2018 року про скасування процесуального документу та про зобов`язання начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області скасувати постанову ВП №46394768 від 3 липня 2018 року про відновлення виконавчого провадження не підлягає задоволенню.
      Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст.233,234,339-342 Господарського процесуального кодексу України, суд -
      УХВАЛИВ:
      1. Скаргу вх.№02-19/58/18 від 23.07.2018 Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" на постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Чернеги В.О. №46394768 від 03.07.2018 та постанову державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 задовольнити частково.
      2. Визнати неправомірною та скасувати постанову в.о. начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Чернеги В.О. ВП №46394768 від 03.07.2018 про скасування процесуального документу.
      3. Визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Федотюк В.П. №46394768 від 03.07.2018 про відновлення виконавчого провадження.
      4. В іншій частині скарги відмовити.
      Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
      Повний текст ухвали складено: 20.01.2020.
      Суддя Шніт А.В. Друк:
      1 - в справу
      2 - позивачу (рек. з пов.) вул. Ігорева, 5, смт.Калинівка, Броварський р-н Київська обл., 07433
      3 - відповідачу (рек. з пов.) вул.Куренівська,буд.16-Б, м.Київ, 04073;
      4 - Коростенському міськрайонному відділу ДВС ГТУЮ в Житомирській області (11500, м. Коростень, вул. Сосновського, 28-г) (рек. з пов.)
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/87022014
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 січня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 340/25/19
      Провадження № 11-669апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року (суддя Черниш О. А.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року ( судді Круговий О. О., Прокопчук Т. С., Шлай А. В.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_1 у січні 2019 року звернулася до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, в якому просила:
      - визнати неправомірною відмову відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області щодо зняття арешту з майна, належного на праві власності ОСОБА_2 , накладеного постановою від 13 грудня 2011 року у виконавчому провадженні № 23555996;
      - зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області зняти арешт з майна, належного на праві власності ОСОБА_2 , у вказаному виконавчому провадженні.
      2. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 , яка є спадкоємицею ОСОБА_2 , при оформленні спадщини з`ясувала, що постановою відповідача від 13 грудня 2011 року у виконавчому провадженні № 23555996 накладено арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 . При цьому при зверненні до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області із заявою про зняття арешту з майна, позивачці було відмовлено у задоволенні такої заяви.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 18 січня 2019 року позов задовольнив.
      4. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 24 квітня 2019 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року залишив без змін.
      5. Судові рішення мотивовано тим, що відповідачем не доведено наявності відкритого виконавчого провадження та не підтверджено належними доказами правомірності існування арешту, накладеного на нерухоме майно ОСОБА_2 , а наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про цей арешт перешкоджає позивачці зареєструвати у визначеному законом порядку право власності на відповідне майно. При цьому невиконання відповідачем свого обов`язку щодо необхідності зняття арешту з майна ОСОБА_2 при завершенні виконавчого провадження є протиправним.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, зокрема, про порушення судами правил предметної юрисдикції; указує на те, що виконавче провадження відкрите за виконавчим документом, виданим у цивільній справі, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      7. У відзиві на касаційну скаргу позивачка, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
      Рух касаційної скарги
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 червня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 26 червня 2019 року призначив її до розгляду.
      9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      11. ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_2 та прийняла спадщину у встановлений законом строк.
      12. Під час оформлення свідоцтва про право на спадщину на майно позивачці стало відомо, що згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у реєстрі 13 грудня 2011 року зареєстровано обтяження на все невизначене майно, власником якого є ОСОБА_2 , на підставі постанови про арешт майна боржника від 13 грудня 2011 року б/н, винесеної підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області.
      13. ОСОБА_1 14 грудня 2018 року звернулась до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області із заявою про зняття арешту з майна ОСОБА_2 , за результатами розгляду якої відповідач листом від 20 грудня 2018 року зазначив про відсутність підстав для задоволення заяви позивачки, оскільки на виконанні у відділі примусового виконання рішень відсутні виконавчі провадження, боржником за якими виступає ОСОБА_2 , до того ж відповідач зазначив, що виконавче провадження № 23555996, боржником за яким виступав ОСОБА_2 , завершене у 2012 році та знищене.
      14. При цьому суди встановили, що арешт на нерухоме майно, належне ОСОБА_2 , накладено постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області б/н від 13 грудня 2011 року у виконавчому провадженні № 23555996, відкритому за виконавчим листом № 2-620, виданим 14 грудня 2010 року Кіровським районним судом міста Кіровограда, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Індекс-банк» коштів у сумі 1 258 771,47 грн. Дане виконавче провадження завершено у 2012 році, а 29 лютого 2016 року знищене у зв`язку із закінченням терміну зберігання, про що складено акт.
      15. Вважаючи відмову в занятті арешту на майно протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      16. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      17. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      18. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      19. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      20. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      21. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      22. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      23. Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      24. Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
      Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
      У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
      25. З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
      26. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      27. Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
      28. Так, підставою цього позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно.
      29. За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов`язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову.
      30. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди помилково розглянули в порядку адміністративного судочинства справу за позовом ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_2 - боржника у виконавчому провадженні № 23555996, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого судом цивільної юрисдикції, оскільки цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      31. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      33. За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      34. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      35. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 2, 19, 345, 349, 354, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області задовольнити частково.
      2. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року скасувати.
      3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87144568
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 січня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 320/247/19
      Провадження № 11-807апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року (суддя Лисенко В. І.)
      та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року (судді Ключкович В. Ю., Парінов А. Б., Беспалов О. О.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_1 у січні 2019 року звернувся до суду з позовом до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Бориспільський МВ ДВС ГТУЮ у Київській області), у якому просив скасувати постанови від 01 березня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 53495732 і про накладення арешту на майно позивача та включення його до реєстру боржників у межах виконавчого провадження № 53495732.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2. Суддя Київського окружного адміністративного суду ухвалою від 21 січня 2019 року відмовив у відкритті провадження у справі.
      3. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 березня 2019 року ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року залишив без змін.
      4. Судові рішення мотивовано тим, що оскаржувані постанови винесені у виконавчому провадженні на підставі виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва. Вироком цього суду позивача було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 357, частиною другою статті 189, частиною четвертою статті 191 та частиною п`ятою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК), а також задоволено цивільні позови та стягнуто із засудженого ОСОБА_1 матеріальну шкоду на загальну суму 131 658,53 грн. Суди керувалися положеннями статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
      5. ОСОБА_1 у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зазначаючи про публічно-правовий характер цього спору, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відкрити провадження у справі.
      Позиція інших учасників справи
      6. Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надав.
      Рух касаційної скарги
      7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 травня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 05 серпня 2019 року призначив її до розгляду.
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 серпня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      10. Судами встановлено, що вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2012 року у справі № 1-19/12 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 357, частиною другою статті 189, частиною четвертою статті 191 та частиною п`ятою статті 185 КК.
      11. Цим же вироком задоволений цивільний позов ВАТ «Завод залізобетонних конструкцій № 1» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Завод залізобетонних конструкцій № 1» матеріальну шкоду в розмірі 121 658,53 грн.
      12. На виконання вироку Голосіївським районним судом міста Києва 19 квітня 2016 року видано виконавчий лист № 1-19.
      13. Постановами державного виконавця Бориспільського МВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 01 березня 2017 року відкрито виконавче провадження № 53495732, накладено арешт на майно ОСОБА_1 та включено його до реєстру боржників.
      14. Вважаючи вказані постанови відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      15. Велика Палата Верховного Суду вже висловила правову позицію щодо юрисдикції цього спору у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 752/14248/18 (провадження № 14-520цс19), відповідно до якої оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення, яким задоволений цивільний позов у кримінальному провадженні, має відбуватися у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК), і підтримує цей висновок з огляду на таке.
      16. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      17. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      18. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      19. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      20. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      21. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      22. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      23. Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      24. Підстави та порядок звернення й розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
      25. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 128 КПК форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, установленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
      26. Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      27. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      28. Згідно зі статтею 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      29. Враховуючи те, що нормами КПК не встановлено порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення, яким задоволений цивільний позов у кримінальному провадженні, то таке оскарження має відбуватися у порядку цивільного судочинства.
      30. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 724/689/16-а, від 21 листопада 2018 року у справі № 569/12295/16-ц та інших.
      31. Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає правильним висновок судів про відмову у відкритті провадження у справі.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      32. Згідно зі статтею 242 КАС рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      33. Відповідно до статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      34. Переглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які, ухвалюючи судові рішення, не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      35. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      36. Отже, підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87144998