Постановление Киевского апелляционного хозсуда об отказе Дельта банку во взыскании задолженности после зачета с поручителями

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 

 

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

"21" грудня 2015 р.

 

Справа № 910/14423/15

 

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Мартюк А.І.

Яковлєва М.Л.

 

при секретарі судового засідання: Колеснік М.П.

 

за участі представників сторін: 

 

від позивача Грицик А.С. - дов. б/н від 05.10.15;

відвідповідача Собко О.В.- дов. №2-15д від 19.12.14; 

 

від третіх осіб на стороні відповідача:

третя особа -1 ОСОБА_5 - дов. №1287 від 22.05.15; 

третя особа -2 ОСОБА_5 - дов. №1539 від 11.06.15;

третя особа -3 ОСОБА_5 - дов. №356 від 14.05.15;

третя особа -4 ОСОБА_5 - дов. №3779 від 15.05.15;

третя особа -5 ОСОБА_5 - дов. №77 від 27.05.15;

 

від третьої особи на стороні позивача ОСОБА_6 - дов. б/н від 11.02.15; 

 

розглянувши матеріали апеляційних скарг 

 

відповідача ПАТ "Укргазвидобування", м. Київ

 

третьої особи -1 ОСОБА_7 

 

на Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 

 

у справі № 910/14423/15 (суддя Курдельчук І.Д.)

 

за позовом ПАТ "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

 

до відповідача ПАТ "Укргазвидобування", м. Київ

 

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

 

1) ОСОБА_7, м. Київ,

2) ОСОБА_9, м. Київ

3) ОСОБА_10, м. Київ

4) ОСОБА_11, м. Київ

5) ОСОБА_12, м. Київ

 

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог напредмет спору на стороні позивача Національний банк України, м. Київ

 

про стягнення заборгованості

 

ВСТАНОВИВ:

 

Позивач ПАТ "Дельта Банк" (далі - Банк) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Банку Кадирова Владислава Володимировича звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача ПАТ "Укргазвидобування" (далі - Товариство): 150 000 000,00 грн. заборгованості за прострочення кредиту за Договором кредитної лінії від 30.09.2013 № ВКЛ-2022390/1 (далі - Кредитний договір); 26 473 972,60 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 06.01.2015 по 04.03.2015; 13 610 958,92 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами за період з 30.09.2013 по 01.05.2015; 1 217 698,48 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів за період з 12.03.2014 по 01.05.2015; 9 000 000,00 грн. штрафу по п. 4.2 Договору за неналежне виконання зобов'язання, а всього 200 302 630,00 грн.

 

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2015 № 910/14423/15 було порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд.

 

23.06.2015 позивачем через канцелярію суду першої інстанції було подано Заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з відповідача: 150 000 000 грн. заборгованості за прострочення кредиту за Кредитним договором; 31 405 479,45 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту; 15 583 561,65 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами; 1 641 997,22 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів; 9 000 000 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання; 1 886 301,37 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом; 91 555,79 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості за процентами, а всього 209 608 895,49 грн.

 

30.06.2015 представник третьої особи-1 ОСОБА_5, діючи в інтересах ОСОБА_7 на підставі довіреності, звернувся до місцевого господарського суду із Заявою про залучення останньої до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, посилаючись на укладений 28.11.14 між Банком та ОСОБА_7 П Договір поруки № П300119775-10 (далі - Договір поруки № П300119775-10), виконання своїх зобов'язань за Договором поруки № П300119775-10, погашення перед Банком зобов'язання за Кредитним договором і набуттям нею статусу Кредитора стосовно Товариства.

 

02.07.2015 ОСОБА_5, діючи в інтересах ОСОБА_7 на підставі довіреності, подав місцевому господарському суду додаткові пояснення до заяви про залучення третьої особи, в якій заявник заперечив проти доводів позивача про нікчемність Договору поруки № П300119775-10.

 

06.07.2015 відповідачем було подано суду першої інстанції Відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що за Договорами поруки, що визнані позивачем нікчемними, були списані грошові кошти і кредитна заборгованість за Кредитним договором погашено поручителями; вказані договори поруки є дійсними та безпідставно визнані позивачем нікчемними за рішенням, яке оформлено Протоколом комісії від 29.04.2015 № 1.

 

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2015 № 910/14423/15 було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні: відповідача - ОСОБА_7; позивача - Національний банк України (далі - НБУ).

 

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 № 910/14423/15 було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_12; ОСОБА_9; ОСОБА_10; ОСОБА_11. (поручителі за Договором поруки)

 

23.07.2015 треті особи подали суду письмові пояснення, в яких заперечили проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для визнання Договорів поруки нікчемними.

 

Крім того, поручителі заперечували ствердження позивача про те, що за визнаними нікчемними Договорами поруки, їм були повернуті кошти, які ним були сплачені, за зобов'язаннями поруки.

 

18.08.2015 відповідачем було подано суду першої інстанції Додаткові заперечення, в яких ним зазначено таке: «Товариство немає заборгованості перед Банком за Кредитним договором; навіть якщо і вважати Договори поруки нікчемними, то факт списання коштів з рахунків поручителів на погашення заборгованості за Кредитним договором відбувся та зазначений правочин (саме правочин зі списання коштів) не є нікчемним, що не спростовується та не заперечується позивачем».

 

18.08.2015 представником позивача було подано Заяву про збільшення позовних вимог, в якій Банк просив суд стягнути з відповідача: 150 000 000 грн. заборгованості за прострочення кредиту; 38 802 739,73 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту; 22 586 301,39 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами; 3 613 681,22 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів; 18 000 000 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання; 2 256 164,38 грн. 3% річних за прострочення сплати кредиту; 190 139,99 грн. 3% річних за прострочення сплати процентів, а всього 235 449 026,71 грн.

 

Судом першої інстанції зазначено, що подана Банком Заява про збільшення позовних вимог від 18.08.2015 є по суті заявою про зміну предмету позову, оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення пені та 3 % річних за період, що виходить за межі заявленого при поданні попередньої заяви і поданого позову після початку розгляду по суті, тому вказану Заяву було приєднано до матеріалів справи, але залишено судом без розгляду.

 

19.08.2015 позивачем було подано місцевому господарському суду Заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення штрафу, а саме 13 500 000 грн. за дев'ять випадків порушення умов Кредитного договору.

 

Судом першої інстанції прийнято названу Заяву про збільшення позовних вимог від 19.08.2015 в порядку ст.22 ГПК України до розгляду, подальший розгляд справи здійснювався з її врахуванням.

 

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача ПАТ "Укргазвидобування" на користь позивача ПАТ "Дельта Банк" 150 000 000,00 грн. заборгованості за прострочення кредиту; 31 405 479,45 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту; 15 583 561,65 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами; 1 641 997,22 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів; 13 500 000,00 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання; 1 886 301,37 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом; 91 555,79 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості за процентами.

 

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, відповідач ПАТ "Укргазвидобування" звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

 

В свою чергу, не погоджуючись з прийнятим Рішенням, третя особа-1 ОСОБА_7 звернулась до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки судом не в повному обсязі досліджено фактичні обставини справи, а тому не правильно застосовано норми процесуального та матеріального права.

 

Ухвалою КАГС від 11.09.2015 № 910/14423/15 порушено апеляційне провадження за скаргами відповідача ПАТ "Укргазвидобування" та третьої особи-1 ОСОБА_7, об'єднано їх в одне апеляційне провадження (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Куксова В.В., Яковлєва М.Л.). та призначено судове засідання.

 

За Розпорядженням заступника голови КАГС від 10.11.2015, у зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. у черговій відпустці, склад колегії суддів було змінено, для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Мартюк А.І., Яковлєв М.Л..

 

За Ухвалою КАГС від 10.11.2015 № 910/14423/15 прийнято апеляційну скаргу відповідача ПАТ "Укргазвидобування" та третьої особи-1 ОСОБА_7 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Мартюк А.І., Яковлєв М.Л..

 

У останньому судовому засіданні від 21.12.2015 позивачем заявлено Клопотання про залучення до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому, позивач посилається на те, що рішення у даній справі може вплинути на права та інтереси Фонду.

 

Назване клопотання позивача було підтримано представником Національного Банку України, представники ПАТ "Укргазвидобування" та третіх осіб заперечили проти задоволення Клопотання, наголошуючи на тому, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - це працівник Фонду, який від імені фонду та в межах повноважень передбачених Законом та делегованих Фондом, виконує функції щодо захисту прав та інтересів Фонду.

 

Колегія суддів, за розглядом названого Клопотання позивача, залишила його без задоволення, як безпідставне. Представник, Уповноваженої особи Фонду гарантуванняв вкладів фізичних осіб, у даному випадку, виконує функції захисту прав та інтересів Фонду за Дорученням Уповноваженої особи ФГВФО. 

 

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. 

 

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційні скарги відповідача ПАТ "Укргазвидобування" та третьої особи-1 ОСОБА_7 задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 скасувати, прийняти нове судове рішення, за яким у позові відмовити повністю. При цьому, колегією суддів взято до уваги наступне.

 

Позивачем ПАТ "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. було пред'явлено позов до відповідача ПАТ "Укргазвидобування" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 200 302 630,00 грн., що виникла на Договорі кредитної лінії ВКЛ-2022390/1 (далі-Кредитний договір), тобто обґрунтування позову базувалось позивачем на ствердженнях про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором щодо своєчасної сплати кредитної заборгованості. 

 

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.09.2013 ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ПАТ "Укргазвидобування" (позичальник) укладено Кредитний договір, за умовами якого:

 

- кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (пункт 1.1 Кредитного договору);

 

- надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, далі за текстом кожна частина окремо - "Транш", а у сукупності - "Транші", на умовах, визначених Кредитним договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 150 000 000 грн., зі сплатою плати за користування кредитом 24% річних та КІНЦЕВИМ ТЕРМІНОМ ПОГАШЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА КРЕДИТОМ НЕ ПІЗНІШЕ 29 ВЕРЕСНЯ 2014 РОКУ (підпункт 1.1.1 пункту 1.1 Кредитного договору);

 

- повернення кредиту здійснюється відповідно до такого графіку зменшення максимального ліміту заборгованості (далі за текстом - "Графік"): з 29.07.2014 по 28.08.2014 - 75 000 000 грн.; з 29.08.2014 по 29.09.2014 - 75 000 000 грн.; але в будь-якому разі не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом, вказаного у підпункті 1.1.1 пункту 1.1 Кредитного договору (підпункт 1.1.2 пункту 1.1 Кредитного договору);

 

- кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів, рефінансування поточної заборгованості (пункт 1.2 Кредитного договору);

 

- забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за Кредитним договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: договір застави рухомого майна (виробничих запасів), що належать позичальнику; договір застави (товарів в обороті), що належать позичальнику (пункт 1.3 Кредитного договору);

 

- видача кредиту на цілі, визначені пунктом 1.2 Кредитного договору, з позичкового рахунку № 20628202239002 в Банку на поточний рахунок позичальника № 26008002022390, відкритий в Банку, згідно письмових заяв позичальника (пункт 2.1 Кредитного договору);

 

- моментом (днем) надання кредиту (траншу) вважається день надання кредиту (траншу) з позичкового рахунку позичальника в повній або частковій (транш) сумі кредиту (пункт 2.2 Кредитного договору);

 

- моментом (днем) повернення кредиту (траншу) вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту (траншу), процентів, комісії та можливих штрафних санкцій, визначених Кредитним договором, якщо інше не випливає з умов Кредитного договору (пункт 2.3 Кредитного договору);

 

- нарахування процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування кредитом (траншем) в періоді (28-29-30-31/365). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту (траншу) (пункт 2.6 Кредитного договору);

 

- сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок № НОМЕР_2 в Банку (пункт 2.7 Кредитного договору);

 

- позичальник зобов'язаний, зокрема: протягом строку використання кредиту сплачувати проценти за їх використання, комісії в порядку, визначеному Кредитним договором; повернути кредитору у повному обсязі кредит зі сплатою процентів та комісій кредитора, та можливих штрафних санкцій, у терміни, визначені Кредитним договором; не пізніше останнього робочого дня строку дії відповідного максимального ліміту заборгованості, встановленого на поточний період згідно з графіком погашати кредитору частину заборгованості за кредитом, на яку поточна заборгованість за кредитом може перевищувати максимальний ліміт заборгованості, встановлений на наступний період згідно з графіком; протягом дії Кредитного договору, щоквартально, не пізніше двадцять п'ятого числа першого місяця кварталу наступного за звітним, надавати кредиторові належним чином засвідчені копії: бухгалтерського балансу (форма 1); звіту про фінансові результати (форма 2); розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості за встановленою кредитором формою; щороку, не пізніше 25 числа другого місяця року, наступного за звітним, надавати кредиторові належним чином засвідчені: бухгалтерський баланс за рік (форма 1); звіт про фінансові результати за рік (форма 2); надавати за вимогою Кредитора інші документи (підпункти 3.3.4, 3.3.5, 3.3.8 пункту 3.3 Кредитного договору);

 

- Кредитний договір набирає чинності з дати його укладення та діє ДО ОСТАТОЧНОГО ВИКОНАННЯ СТОРОНАМИ ПРИЙНЯТИХ НА СЕБЕ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ (пункт 8.3 Кредитного договору).

 

Кредитний договір підписано уповноваженими особами, а саме, від позивача - заступником голови ради директорів ОСОБА_15, який діяв на підставі довіреності віл 22.01.2013 № б/н, та від відповідача - заступником голови правління ОСОБА_16, який діяв на підставі довіреності від 14.01.2013 № 2-202д, та скріплено печатками.

 

За оцінкою місцевого господарського суду, Кредитний договір у встановленому порядку не оспорено, не розірвано, не визнано недійсним.

 

Таким чином, за наведеним висновком суду першої інстанції, Кредитний договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

 

Сторонами було укладені Додаткові угоди до Кредитного договору: від 17.10.2013 № 1; від 31.10.2014 № 2; від 20.11.2014 № 3; від 28.11.2014 № 4; від 01.12.2014 № 5.

 

Вказаними Додатковими угодами до Кредитного договору, зокрема, були внесені зміни та досягнуто згоди про таке:

 

- забезпечувати згідно з чинним законодавством України обробку і зберігання інформації, що становить банківську таємницю в порядку та на умовах згідно з чинним законодавством України (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 Договору);

 

- сторони домовились не застосовувати до позичальника передбачені Кредитним договором штрафні санкції за невиконання позичальником підпунктів 3.3.4 та 3.3.5 пункту 3.3 Кредитного договору у період з 30.09.2013 по 31.10.2014;

 

- сторони домовились не застосовувати до позичальника передбачені Кредитним договором штрафні санкції за невиконання позичальником підпунктів 3.3.4 та 3.3.5 пункту 3.3 Кредитного договору за період з 30.09.2013 по 20.11.2014;

 

- сторони домовились доповнити статтю 4 "Відповідальність сторін" Кредитного договору пунктом 4.5 такого змісту:

 

за порушення умов Кредитного договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та положень Кредитного договору;

 

- кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти (кредит), у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання; надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, далі за текстом кожна частина окремо - "Транш", а у сукупності - "Транші", на умовах, визначених Кредитним договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 150 000 000 грн., зі сплатою плати за користування кредитом 24% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 31.12.2014 включно; повернення кредиту здійснюється не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом, вказаного в підпункті 1.1.1 пункту 1.1 Кредитниго договору (пункт 1.1 Кредитного договору);

 

- сторони домовились не застосовувати до позичальника передбачені Кредитним договором штрафні санкції за невиконання позичальником підпунктів 3.3.4 та 3.3.5 пункту 3.3 Кредитного договору за період з 30.09.2013 по 28.11.2014;

 

- сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячно, не пізніше 16 (шістнадцятого) числа в грудні 2014 року, в інші місяці - не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок № НОМЕР_2 у Банку (пункт 2.7 Кредитного договору).

 

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Отже, за висновком місцевого господарського суду, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є Кредитним договором.

 

За мотивувальною частиною оскарженого рішення, судом першої інстанції зазначено, що позивач на виконання умов Кредитного договору видав 30.09.2013 відповідачу кредитні кошти на суму 150 000 000 грн.. Товариство умови Кредитного договору не виконало та отриманий кредит Банку у визначений строк (не пізніше 31.12.2014 включно відповідно до підпункту 1.1.2 пункту 1.1 Кредитного договору) не повернуло. Крім того, зазначено судом, відповідач не виконав зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом на суму 15 583 561,65 грн.

 

Далі за текстом мотивувальної частини свого рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач та треті особи на стороні відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на таке.

 

- 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_7 (поручитель) було укладено Договір поруки № П300119775-10, за умовами якого ОСОБА_7 зобов'язалася перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 13 500 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором;

 

- 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_12 (поручитель) було укладено договір поруки № П2022390-5, за умовами якого ОСОБА_12 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 34 000 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором;

 

- 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_11 (поручитель) було укладено договір поруки № П2022390-6, за умовами якого ОСОБА_11 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 40 500 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором;

 

- 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_9 (поручитель) було укладено договір поруки № П30019775-12, за умовами якого ОСОБА_9 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 46 000 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором;

 

- 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_10 (поручитель) було укладено договір поруки № П30019775-9, за умовами якого ОСОБА_10 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 50 500 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором;

 

- меморіальними ордерами від 19.02.2015 та 20.02.2015 з депозитних рахунків ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_11 були списані грошові кошти з депозитних рахунків в рахунок погашення кредиту за Кредитним договором;

 

- на адресу відповідача протягом березня-лютого 2015 року надійшли вимоги ОСОБА_7, ОСОБА_17, ОСОБА_11 щодо перерахування грошових коштів у зв'язку зі списанням Банком грошових коштів з депозитних рахунків вказаних осіб з метою погашення заборгованості за Кредитним договором;

 

- відповідно до Довідки від 06.04.2015 № 05-2933400, виданої позивачем, "станом на 28.02.2015 відповідач не має кредитної заборгованості перед Банком за Кредитним договором від 30.09.2013 № ВКЛ-2022390/1". (т. 1 а/с 100)

 

Як підсумок, відповідач заперечував наявність підстав щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором, оскільки поручителями за Договорами поруки було повністю сплачено заборгованість за Кредитним договором станом на 20.02.2015. Оскільки позивачем було підтверджено виконання зобов'язання за Кредитним договором, то слід вважати дія Кредитного договору завершена.

 

Далі за мотивувальною частиною оскарженого рішення судом першої інстанції наведено заперечення позивача проти доводів відповідача та третіх осіб щодо нікчемності Договорів поруки.

 

Позивач, стверджуючи про правомірність дій Уповноваженої особи ФГВФО щодо визнання Договорів поруки нікчемними, наголосив наступне. 

 

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Банку Кадирова Владислава Володимировича.

 

07.05.2015 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Банку Кадировим В.В. було надіслано ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_11 Повідомлення про нікчемність Договорів поруки, що підтверджується реєстрами згрупованих поштових відправлень з відміткою пошти про відправку, копія яких долучена до матеріалів справи.

 

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній на момент визнання правочинів нікчемними, далі - Закон) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

 

Визнання нікчемними Договорів поруки Уповноваженою особою ФГВФО було проведено наступним порядком.

 

29 квітня 2015 року Протоколом № 1 засідання Комісії АТ «Дельта Банк» з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, створеної згідно Наказу № 67 від 11 березня 2015 року (зі змінами, внесеними Наказом № 270 від 23 квітня 2015 року) на виконання ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» виявлено, що правочини, укладені між АТ «Дельта Банк» та Поручителями-третіми особами 28 листопада 2014 року - є нікчемними.

 

07 травня 2015 року Уповноваженою особою ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» повідомлено Поручителів 1-5 про нікчемність укладених Договорів поруки та, відповідно, "ПРО НІКЧЕМНІСТЬ ПОГАШЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА ДОГОВОРОМ КРЕДИТНОЇ ЛІНІЇ №ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року, ШЛЯХОМ ДОГОВІРНОГО СПИСАННЯ ГРОШОВИХ КОШТІВ У ЛЮТОМУ 2015 РОКУ З РАХУНКІВ ПОРУЧИТЕЛІВ 1-5. ПРО ЗАЗНАЧЕНЕ БУЛО ПОВІДОМЛЕНО І ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ»" (із Додаткових пояснень позивача стосовно правомірності застосування реституції).

 

14 травня 2015 року на виконання ст. 216 ЦК України АТ «Дельта Банк» застосував наслідки нікчемності правочинів (Договорів поруки від 28 листопада 2014 року), а саме: повернув Поручителям 1-5 кошти, списані з їх рахунків в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» перед АТ «Дельта Банк». Підтвердженням цього є банківські виписки, що знаходяться у матеріалах справи.

 

Застосування наслідків нікчемності правочинів здійснювалось на виконання Наказу Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» № 309 від 07 травня 2015 року.

 

На виконання цих Наказів були відкриті позабалансові рахунки 2909… на ім'я фізичних осіб-поручителів, на котрі і відбувалося зарахування сум коштів, списаних з ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_7, ОСОБА_9 19-20 лютого 2015 року в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від ЗО вересня 2013 року. У зв'язку з погашенням заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» поручителями в іноземній валюті та необхідністю відновлення заборгованості в національній валюті було здійснено конвертацію коштів за курсом НБУ на день погашення заборгованості через рахунок валютної позиції - Дебет рахунку 3800, Кредит рахунку 3739 Долари США та Д-т 3739, К-т 3801 Гривня і відображено курсову різницю на рахунку 6204.

 

Так, за поясненнями позивача, 14 травня 2015 року були поверненні кошти в наступних сумах: ОСОБА_11 - на рахунок № НОМЕР_4 в сумі 1 476 294,52 Долари США з яких 398 150,54 Доларів США - погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року.

 

ОСОБА_12 - на рахунок № НОМЕР_6 в сумі 1 242 780,91 Доларів США - сума погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року.

 

ОСОБА_7 - на рахунок № НОМЕР_5 в сумі 493 457,12 Доларів США - сума погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ- 2022390/1 від 30 вересня 2013 року.

 

ОСОБА_9 - на рахунок № НОМЕР_8 в сумі 1 535 199,94 Доларів США та на рахунок № НОМЕР_3 в сумі 4 000 000,00 Доларів США - сума погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року.

 

ОСОБА_10 - на рахунок № НОМЕР_7 в сумі 1 845 895,17 Доларів США - сума погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року.

 

Таким чином, стверджував позивач, всі кошти, списані з рахунків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_7, ОСОБА_9 19-20 лютого 2015 року в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від ЗО вересня 2013 року - повернені в повному обсязі.

 

Окрім цього, як наслідок застосування нікчемності правочинів - Договорів поруки від 28 листопада 2014 року - було поновлено в системах бухгалтерського обліку АТ «Дельта Банк» облік по кредиту № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року та нарахованими відсотками по ньому. Це і стало підставою для звернення до суду із зазначеним позовом у справі № 910/14422/15 (із Додаткових пояснень позивача стосовно правомірності застосування реституції).

 

Суд першої інстанції, приймаючи до уваги Рішення уповноваженої особи ФГВФО про визнання нікчемними Договорів поруки, у вигляді Протоколу комісії №1 від 29.04.2015, проведену позивачем реституцію за Договорами поруки та повернення коштів поручителям-третім особам, дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав щодо стягнення заборгованості за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року - з відповідача ПАТ "Укргазвидобування" у заявленому розмірі.

 

Скаржник-відповідач ПАТ «Укргазвидобування», не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржуючи його стверджує, що висновки суду є помилковими та необґрунтованими, посилаючись на таке.

 

Листом, датованим 24.02.2015, ПАТ «Дельта Банк» повідомив відповідача, що 19-20 лютого 2015 року згідно умов п. 1.3 статті 1 «Предмет договору» Договорів поруки від 28.11.2014 № П2022390-5, № 30019775-99, № П30019775-10, № П30019775-12, № П2022390-6, позивач здійснив договірне списання грошових коштів з рахунків поручителів, відкритих у позивача, та здійснив повне погашення заборгованості позичальника перед Банком за Кредитним договором.

 

08.04.2015 до ПАТ «Укргазвидобування» надійшла Довідка від ПАТ «Дельта Банк» від 06.04.2015 № 05-2933400, в якій вказується, ЩО СТАНОМ НА 28.02.2015 ВІДПОВІДАЧ ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» НЕ МАЄ КРЕДИТНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ПЕРЕД БАНКОМ. 

 

Факт списання коштів з рахунків поручителів за Договорами поруки від 28.11.2014 №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №0019775-12, № П2022390-6 та відповідно погашення заборгованості відповідача за Кредитним договором підтверджується копіями банківських виписок, наявних в матеріалах справи, а також поясненнями представників відповідача та представником третіх осіб.

 

Так, зокрема, 20.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_12 у сумі 34 000 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості по Кредитному договору № ВКЛ-2022390/1 30.09.2013;

 

- 19.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_10 у сумі 50 500 000,00 грн. з метою погашення заборгованості по кредитному Договору № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013;

 

- 19.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_7 у сумі 13 500 000,00 грн. з метою погашення заборгованості по кредитному Договору № ВКЛ-2022390/1 зід 30.09.2013;

 

- 19-20.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_9 у сумі 46 000 000,00 грн. з метою погашення заборгованості по кредитному Договору № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013;

 

- 19-20.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_11 у сумі 40 388 465,46 грн. з метою погашення заборгованості по кредитному Договору № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013.

 

Ствердження позивача про подальше повернення коштів поручителям з підстав нікчемності Договорів поруки скаржник заперечує, оскільки треті особи по даній справі (поручителі) категорично заперечують отримання коштів на свої рахунки.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

 

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

 

Частиною 4 ст. 543 ЦК України встановлено, що виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

 

Таким чином, стверджує ПАТ «Укргазвидобування», в силу вищезазначених норм чинного законодавства України, зобов'язання відповідача за Кредитним договором № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 є припиненим у повному обсязі з 20 лютого 2015 року - з дня виконання зазначеного зобов'язання поручителями-третіх осіб по даній справі. 

 

Відтак, за ствердженням скаржника, всупереч вищенаведеному, суд першої інстанції стягнув борг за припиненим зобов'язанням, тобто борг, якого на момент прийняття судового рішення не існувало, чим порушив ст.ст. 543, 554, 598, 599 ЦК України.

 

Далі, спростовуючи висновки суду першої інстанції, скаржник зауважує і на тому, що задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що Договори поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П0019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6 є нікчемними, зокрема, в силу п.7 ч.З ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

 

Не погоджуючись з висновком суду, щодо нікчемності Договорів поруки, відповідач звертає увагу на наступне.

 

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання ч.2 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивачем було проведено перевірку Договорів поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №ВП0019775-99, №1130019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6 (далі - Договори Поруки) укладених між позивачем та фізичними особами, в забезпечення Кредитного договору №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013 року, на предмет їх нікчемності, за результатами якого було прийнято Протокол комісії №1 від 29.04.2015 року, в якому зазначені Договори визнані нікчемними.

 

В Протоколі №1 від 29.04.2015 року підставою нікчемності Договорів поруки визначено п.7. ч.З ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

 

Разом з цим, п.7 ч.З ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що нікчемним є такий правочин, укладений неплатоспроможним банком, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

 

Зазначена норма визначає три обов'язкові умови для нікчемності такого правочину:

 

1. Умовами правочину передбачено здійснення банком платежу або передачу ним майна на користь окремого кредитора;

 

2. Платіж або передача майна банком здійснюється з метою надання окремому кредитору пільг;

 

3. Пільги, які надаються окремому кредитору в результаті здійснення банком платежу або передачі йому банком майна прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

 

В той же час, наголошує відповідач, предметом Договорів поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6, укладених між позивачем та фізичними особами, в забезпечення Кредитного договору №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013, є зобов'язання фізичних осіб-поручителів відповідати у повному обсязі перед відповідачем за виконання відповідачем щодо повернення ним суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013.

 

Пунктом 3.1. Договорів поруки від 28.11.2014 року передбачено, що фізичні особи - поручителі зобов'язані: протягом одного банківського дня, від дати отримання письмової вимоги Кредитора про невиконання Позичальником забезпеченого порукою зобов'язання, виконати відповідне зобов'язання, шляхом перерахування непогашеної суми кредиту, непогашеної суми процентів за користування Кредитом, комісій, можливих штрафів та пені на рахунки Кредитора, зазначені в такій вимозі;

 

на вимогу Кредитора протягом 3 (трьох) банківських днів надати Кредитору будь-які документи, що містять відомості, які можна використовувати для оцінки фінансового стану Поручителя (в тому числі ті, що складають банківську, комерційну таємницю або іншу конфіденційну інформацію);

 

письмово повідомляти Кредитора про зміну свого місця проживання (перебування), паспортних даних, номерів телефонів, сімейного стану, про народження/усиновлення дітей, про участь у судових процесах, що загрожують майновому положенню Поручителя, в тому числі як позивача, відповідача або третьої особи або притягнення Поручителя до кримінальної відповідальності. У перелічених випадках Поручитель зобов'язаний разом з письмовим повідомленням і у той самий день передати Кредитору документи, що підтверджують вказані факти (паспорт, довідку з ЖЕК-у тощо). Дане зобов'язання Поручителя вважається виконаним з моменту (дати) отримання Кредитором відповідного письмового повідомлення Поручителя з доданням підтверджуючих документів.

 

виконати зобов'язання за Договором поруки за будь-якого Позичальника в разі переводу боргу за Договором кредиту чи у разі заміни Позичальника у випадку правонаступництва/спедкоємства. Згідно з п.3.2. договорів поруки, поручителі мають право;

 

попередивши письмово Кредитора не пізніше як за п'ять банківських днів, достроково виконати зобов'язання забезпечене порукою;

 

зворотної вимоги до Позичальника в межах суми виконаного ним зобов'язання, як кредитор, що набув всіх прав за цим зобов'язанням.

 

Згідно з п.3.3. Договорів Поруки позивач зобов'язаний:

 

протягом 7 (Семи) банківських днів з дати виконання Поручителем забезпеченого порукою зобов'язання надати Поручителю відповідні документи, що підтверджують дійсність вимоги, розмір виконаного Поручителем зобов'язання, а також інші необхідні Поручителю документи для реалізації належного йому права зворотної вимоги до Позичальника.

 

забезпечувати згідно з чинним законодавством України обробку і зберігання інформації, що становить банківську таємницю в порядку та на умовах згідно чинного законодавства України.

 

Відповідно до п.3.4. Договорів Поруки Позивач має право:

 

у разі невиконання Позичальником та Поручителем забезпеченого порукою зобов'язання звернути стягнення на все майно Поручителя та/або Позичальника, як солідарних боржників, згідно з чинним законодавством України;

 

надавати інформацію про Поручителя будь-яким особам, згідно з чинним законодавством України, в тому числі вносити відомості (інформацію) про Поручителя та про цей Договір у будь-які реєстри, бази даних тощо. Запит та надання інформації на підставі цього пункту Договору вважається здійсненими за згодою Поручителя. З підписанням цього Договору Поручитель дає згоду на розкриття Кредитором третім особам інформації щодо Поручителя. Застереження, зазначене в цьому пункті Договору, вважається письмовим дозволом Поручителя Кредитору на розкриття інформації про особу (Поручителя) у розумінні Закону України «Про інформацію», в тому числі тієї, що містить банківську таємницю, у розумінні п. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

 

- визначати Договір кредиту за яким здійснюється погашення заборгованості та черговість погашення заборгованості Позичальника за кожним Договором кредиту на свій розсуд, у зв'язку з чим такі дії Кредитора не потребують двохстороннього погодження Сторонами та відповідного письмового оформлення.

 

Як вбачається з вищезазначених умов Договорів поруки, вони не передбачають здійснення банком платежів або передачу майна на користь окремих кредиторів та відповідно не містять двох інших умов нікчемності правочину, передбачених п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

 

Відтак, стверджує відповідач, висновок суду першої інстанції про нікчемність Договорів поруки від 28.11.2014 від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6 не відповідає дійсності та суперечить нормам чинного законодавства України.

 

Крім того, скаржник заперечує висновки суду першої інстанції щодо стягнення пені в розмірі 31 405 479,45 грн. та 3 % річних в розмірі 1 886 301,37 грн., при цьому, відповідач посилається на ст. 614 ЦК України, згідно якої, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

 

Разом з цим, наполегливо стверджує скаржник, Листом, датованим 24.02.2015 року, ПАТ «Дельта Банк» повідомив Відповідача, що 19-20 лютого 2015 року згідно умов п. 1.3 статті 1 «Предмет договору» Договорів поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, №П2022390-6 позивач здійснив договірне списання грошових коштів з рахунків поручителів, відкритих у позивача, та здійснив повне погашення заборгованості Позичальника перед Банком за Кредитним договором.

 

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

 

08.04.2015 до ПАТ «Укргазвидобування» надійшла Довідка від ПАТ «Дельта Банк» від 06.04.2015 № 05-2933400, в якій вказується, що станом на 28.02.2015 ПАТ «Укргазвидобування» не має кредитної заборгованості перед банком.

 

ПАТ «Укргазвидобування» у своїй скарзі наголошує і на тому, що суд першої інстанції, незважаючи на неодноразові письмові та усні заперечення відповідача, не надав оцінки тій обставині, що укладення Договорів поруки, списання коштів за зазначеними Договорами поруки та подальше визнання їх нікчемними сталося без участі відповідача і БЕЗ ЙОГО ЗГОДИ ЩОДО ПОДАЛЬШОГО ЗАСТОСУВАННЯ РЕСТИТУЦІЇ ЗА ДОГОВОРАМИ ПОРУКИ ДО ЙОГО ЗОБОВ'ЯЗАНЬ, ВИЗНАЧЕНИХ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ. 

 

Скаржник третя особа-1 ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі також не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання банком за Протоколом комісії № 1 від 29.04.2015 нікчемними Договорів поруки, посилаючись на наступне.

 

Згідно з ч. 1 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів нікчемними" судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини -якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219. ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК, тощо).

 

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

 

Як вже зазначалось, Уповноважена особа Фонду виявила, що Договори поруки є нікчемними на підставі ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», але, зауважує скаржник, даною статтею Закону прямо не встановлено недійсність таких правочинів, як Договори поруки. Тобто, договори поруки є «оспорюваними правочинами», так як недійсність даних договорів прямо не встановлено ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і, у даному випадку, слід вважати, що Уповноважена особа Фонду лише заперечує дійсність Договорів поруки.

 

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

 

Стосовно посилання позивача, з чим погодився суд першої інстанції, на нікчемність Договорів поруки з підстав, що відповідні Договори не погоджувались Національним банком України, на умовах пунктів 3.4.2. та 3.4.5 Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-11 від 08.11.2013 року, який укладений між АТ «Дельта Банк» (Заставодавець) та Національним Банком України (Заставодержатель), скаржник-третя особа-1 зазначає наступне.

 

Так, на підставі Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-11 від 08.11.2013 року, АТ «Дельта Банк» передано в заставу майнові права, а саме: право вимоги до ПАТ «Укргазвидобування» за Договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 року з додатковими договорами до нього, укладеним між АТ «Дельта Банк» та ПАТ Укргазвидобування».

 

За оцінкою скаржника третої особи-1, на укладання відповідних Договорів поруки між поручителями та АТ «Дельта Банк» погодження зі сторони НБУ не потребувалось, оскільки укладання Договорів поруки, як нове або додаткове забезпечення по виконанню зобов'язань за Кредитним договором, не може потребувати внесення змін до правочинів, які вже були укладені між АТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування». 

 

Згідно п. 3.4.2 Договору застави СТОРОНИ ПОГОДИЛИ, ЩО ЗАСТАВОДАВЕЦЬ ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ НЕ ВІДЧУЖУВАТИ МАЙНОВІ ПРАВА НА КОРИСТЬ ТРЕТІХ ОСІБ БЕЗ ОТРИМАННЯ ПОПЕРЕДНЬОЇ ПИСЬМОВОЇ ЗГОДИ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЯ.

 

Проте, зауважує скаржник, Договорами поруки не передбачено відчуження прав вимоги за Кредитним договором, оскільки Договір поруки це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України.). А після списання АТ «Дельта Банк» грошових коштів шляхом перерахування з рахунків Поручителів на позичковий рахунок ПАТ «Укргазвидобування», дія Кредитного договору припинилась у зв'язку з належним його виконанням, тобто повним погашенням заборгованості.

 

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Отже, в будь-якому випадку, у зв'язку з укладенням спірних Договорів поруки та виконання умов і зобов'язань по даним договорам, зі сторони Поручителів в частині погашення кредитної заборгованості, відповідне не може відноситись до відчуження прав вимог за відповідним Кредитним договором, так як з моменту перерахування відповідних коштів Кредитний договір припинився шляхом повного виконання зобов'язань, проведеного належним чином. Після перерахування відповідних коштів та припинення Кредитного договору, між поручителями та ПАТ «Укргазвидобування» виникли правовідносини стосовно відшкодування витрат в порядку регресу, які Поручителі понесли внаслідок виконання зобов'язань щодо погашення заборгованості по Кредитному договору.

 

Згідно ст. 556 ЦК України, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

 

З метою дотримання вимог ст. 556 ЦК України та умов Договорів поруки і з метою подальшого звернення Поручителями до ПАТ «Укргазвидобування» в порядку регресу, АТ «Дельта Банк» БУЛИ ВРУЧЕНІ ВСІМ ПОРУЧИТЕЛЯМ ДОКУМЕНТИ, ЯКІ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ.

 

Таким чином, за ствердженням третьої особи-1, до кожного з Поручителів перейшло право вимоги в частині виконаного зобов'язання по Кредитному договору, тобто, в частині перерахованої суми на позичковий рахунок ПАТ «Укргазвидобування».

 

За додатково наданими письмовими поясненнями до апеляційної скарги, СКАРЖНИК ТРЕТЯ ОСОБА-1 КАТЕГОРИЧНО ЗАПЕРЕЧУЄ ПОВЕРНЕННЯ СПИСАНИХ АТ «Дельта Банк» КОШТІВ «НАЗАД НА ПОТОЧНІ ТА ДЕПОЗИТНІ РАХУНКИ ПОРУЧИТЕЛІВ», тобто, заперечує здійснення реституції за рішенням позивача, оскільки наведені позивачем відповідані обставини щодо повернення коштів поручителям не відповідають дійсності.

 

Так, стверджує скаржник, з матеріалів даної справи вбачається, що АТ «Дельта Банк» були перераховані кошти на "невідомі рахунки", які жодним чином не стосуються Поручителів, а саме:

 

-19.02.2015 року АТ «Дельта Банк» списано з депозитного рахунку НОМЕР_9 (доллари США) ОСОБА_7, грошові кошти у сумі, що є еквівалентом 13 500 000,00 грн., але згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 244) вбачається, що грошові кошти у сумі 493 457,12 дол. США з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_7 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_11;

 

- 20.02.2015 року списано з депозитного рахунку НОМЕР_10 (доллари США) та поточного рахунку № НОМЕР_18 (доллари США) ОСОБА_12, грошові коштів у сумі, що є еквівалентом 34 000 000,00 грн., але згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 236) вбачається, що грошові кошти у сумі 1 242 780,91 дол. США з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_12 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_16;

 

- 20.02.2015 року списано з депозитного рахунку НОМЕР_12 (націонатьна валюта) та поточного рахунку № НОМЕР_13 (доллари США) ОСОБА_9, грошові кошти у сумі, що є еквівалентом 46 000 000,00 грн., але згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 241) вбачається, що грошові кошти у сумі 4 000 000,00 грн. з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_9 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_14 та згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 242) вбачається, що грошові кошти у сумі 1 535 199,94 дол. США з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_9 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_17;

 

- 20.02.2015 року списано з депозитного рахунку НОМЕР_15 (доллари США) ОСОБА_10, який відкритий у АТ «Дельта Банк», грошові кошти у сумі, що є еквівалентом 50 500 000,00 грн., але згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 238) вбачається, що грошові кошти у сумі 1 845 895,17 дол. США з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_10 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_19.

 

Отже, за ствердженням скаржника, "з вищезазначеного вбачається, що АТ «Дельта Банк» списані кошти з депозитних та поточних рахунків Поручителів, проте, назад ці кошти на відповідні рахунки не повернуті, а в доданих АТ «Дельта Банк» до матеріалів даної справи Виписках зазанчено, що АТ «Дельта Банк» були перераховані, якісь кошти на невідомі рахунки №2909, які жодним чином не відносяться до Поручителів", тобто кошти поручителів залишились на рахунках банка.

 

При цьому, скаржник звертає увагу на те, що згідно Постанови НБУ від 17.06.2004 року №280 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку України» передбачено, що Рахунок №2909 це «Інша кредитна заборгованість за операціями з клієнтами банку», який відноситься до переліку рахунків - «Кредитна заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку».

 

Також, вищезазначеною Постановою НБУ передбачені рахунки, які Банки відкривають своїм клієнтам за договорами банківського рахунку поточні рахунки, за договорами банківського вкладу - вкладні (депозитні рахунки), а саме:

 

2620 - кошти на вимогу фізичних осіб;

 

2625 - кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з виконанням платіжних карток;

 

2630 - короткострокові вклади (депозити) фізичних осіб;

 

2635 - довгострокові вклади (депозити) фізичних осіб.

 

Таким чином, за ствердженням третьої особи-1, вищезазначеним доведено, що «АТ «Дельта Банк» не були повернуті кошти на рахунки Поручителів - 2620, 2625, 2630, 2635, а "перерахування якісь коштів на невідомі рахунки 2909 «Інша кредитна заборгованість за операціями з клієнтами банку», які жодним чином не пов'язані та не можуть пов'язуватись з Поручителями, не може відноситись до застосування АТ «Дельта Банк» реституції, яка передбачена статтею 216 ЦК України».

 

Колегія суддів, розглянувши матеріали даної справи та заслухавши доводи та заперечення сторін, вважає заперечення скаржників обгрунтованими, а тому не погоджується з висновками суду першої інстанції, на яких базується рішення про стягнення заявленої заборгованості, зокрема, щодо наявності розпорядчого рішення позивача стосовно віднесення Договорів поруки до нікчемних, застосування реституції за Договорами поруки, як підстави щодо стягнення пред'явленої заборгованості з відповідача ПАТ «Укргазвидобування». 

 

Згідно з наявною у матеріалах справи копією Витягу з протоколу від 29 квітня 2015 року №1 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, створеної згідно з Наказом від 11 березня 2015 року №67 (зі змінами, внесеними Наказом №270) виявлено правочини (Договори поруки), що є нікчемними, з посиланням на ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, Договори поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, №П2022390-6, що були укладені між позивачем АТ «Дельта Банк» та третіми особами ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12.

 

На підставі викладеного, Листами від 07 травня 2015 року №1654, №1651, №1653, №1669, № 1661 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. повідомив вищеназваних поручителів про те, що укладення між ними та ПАТ «Дельта Банк» Договорів поруки від 28 листопада 2014 в забезпечення виконання зобов'язання за Договором кредитної лінії від 29 серпня 2013 року №ВКЛ-2022390/1 (зі змінами та доповненнями), укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування», було здійснено з порушенням чинного законодавства України, вимог Національного банку України та кредитних процедур банку з посиланням на положення п. 7 ч.З статті 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку з чим вищеназваних поручителів повідомлено про нікчемність Договорів поруки від 28 листопада 2014 року.

 

Згідно з ч. 1 статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

 

У силу ч. 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

 

Згідно п.4 та п.6 ч.2 статті 37 названого Закону уповноважена особа Фонду має право, зокрема: повідомляти сторони за договорами, зазначеними у ч.2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку.

 

Відповідно до ч.З статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

 

Частиною 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичн осіб» визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фнду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.З цієї статті.

 

Згідно ч.3 статті 38 Закону, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи чаатково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або -придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг, тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог в порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

 

Згідно з ч.2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин. який порушує публічний порядок, є нікчемним.

 

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги :д відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявяості умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

 

Для застосування наслідків, передбачених статтею 228 ЦК України необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

 

Водночас, в контексті зазначеної статгі, уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них-нікчемних.

 

Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно, у даному випаду, нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

 

Таким чином, за обставин відсутності у розпорядчому рішенні посилань на передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним, таке рішення суб'єкта владних повноваження не є обгрунтованим.

 

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2015 року у справі № К/800/24809/15.

 

Слід зазначити, що п. 2 Протоколу комісії №1 від 29 квітня 2015 року, на який суд першої інстанції посилається в якості безумовного доказу правомірності віднесення вищеназваних Договорів поруки від 28.11.2014 до нікчемних, передбачено його направлення Уповноваженій особі ФГВФО АТ «Дельта Банк» для подальшого затвердження.

 

Матеріали справи, зібрані судом першої інстанції, не містять доказів затвердження результатів вказаної перевірки проведеною комісією позивача, як суб'єктом владних повноважень, на якого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» покладено обов'язок зі здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку. (Наведена правова оцінка Протоколу № 1 від 29.04.2015 надана за Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 № 826/12398/15).

 

Єдиним документом, наявним у матеріалах справи, який свідчить про прийняття саме позивачем розпорядчого рішення стосовно віднесення Договорів поруки від 28.11.2014 до нікчемних є Повідомлення позивача про нікчемність Договорів поруки від 07.05.2015, які були зроблені та направлені поручителям (третім особам) за Договорами поруки. 

 

За названими Повідомленнями, в обгрунтування своєї позиції позивач, як на підставу нікчемності Договорів поруки, посилається на п. 7 ч. З ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якого однією з підстав нікчемності правочину є укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

 

Тобто, нікчемним може бути той правочин, за яким кредитору банку було передано майно або кошти для надання такому кредитору переваг (пільг), які прямо не встановлені законодавством.

 

Згідно з п.1.1 Договорів поруки, поручителі зобов'язалися перед ПАТ «Дельта Банк» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ПАТ «Укргазвидобування» зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісій, а також можливих штрафів та пені, у розмірі та у випадках передбачених Договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 29 серпня 2013 року, що кореспондує з положеннями ст. 553 ЦК України.

 

На виконання умов Договорів поруки від 28.11.2014 №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6 позивачем ПАТ «Дельта-Банк» було списано з рахунків поручителів 150 000 000,00 грн., якими у повному обсязі було погашено заборгованість ПАТ «Укргазвидобування» перед ПАТ «Дельтиа Банк» за Кредитним договором № ВКЛ-2022390/1 від 29 серпня 2013 року, що підтверджено Довідкою банка від 06.04.2015 № 05-2933400. (т. 1 а/с 100)

 

Згідно умов Договорів поруки, ПАТ «Дельта Банк» не передавав поручителю будь-якого майна та не здійснював перерахунку будь-яких коштів, а навпаки, були задоволені вимоги Банку до боржника ПАТ «Укргазвидобування».

 

Перехід до поручителя права вимоги до ПАТ «Укргазвидобування» є не пільгою, а правом, прямо передбаченим ст. 556 ЦК України для будь-якого поручителя, який виконав забезпечене порукою зобов'язання.

 

Умови Договорів поруки не передбачали платіж або передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, що свідчить про відсутність підстав для застосування до такого Договору положень п. 7 ч. З статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

 

Набуття поручителем за договором поруки внаслідок виконання ним забезпеченого порукою зобов'язання не може вважатися і відступленням ПАТ «Дельта Банк» належного йому права вимоги.

 

Крім того, позивач у своїх Повідомленнях від 07 травня 2015 року про нікчемність Договорів поруки не зазначає інших норм права, крім п. 7 ч. З ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким би визначалась недійсність Договорів поруки.

 

Також, за названим Повідомленням, позивач не наводить конкретних норм законодавства України, вимог Національного банку України чи кредитних процедур ПАТ «Дельта-Банк», які, на його думку, було порушено при укладанні Договорів поруки.

 

Частина 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює вичерпний перелік підстав нікчемності договорів, вчинених неплатоспроможним банком і розширеному тлумаченню не підлягає.

 

Оскільки Договори поруки від 28.11.2014 №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, №П2022390-6 не відповідають жодному з критеріїв правочину, встановлених ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», права встановлювати його нікчемність на підставі будь-яких інших норм ні у позивача, ні у створеної ним Комісії з перевірки правочинів, не має.

 

Стосовно посилання позивача, з чим погодився суд першої інстанції, на нікчемність Договорів поруки з підстав, що відповідні Договори не погоджувались Національним банком України, на умовах пунктів 3.4.2. та 3.4.5 Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-11 від 08.11.2013, який укладений між АТ «Дельта Банк» (Заставодавець) та Національним панком України (Заставодержатель), слід зазначити наступне.

 

Так, на підставі Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ ЗМП-11 від 08.11.2013 АТ «Дельта Банк» передано в заставу майнові права, а саме: право вимоги до ПАТ «Укргазвидобування» за Договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 року з додатковими договорами до нього, укладеним між АТ «Дельта Банк» та ПАТ Укргазвидобування».

 

Згідно п. 3.4.2 Договору застави сторони погодили, що Заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди Заставодержателя.

 

Проте, Договорами поруки не передбачено відчуження прав вимоги за Кредитним договором, оскільки Договір поруки це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України). Після списання АТ «Дельта Банк» грошових коштів шляхом перерахування з рахунків Поручителів на позичковий рахунок ПАТ «Укргазвидобування» дія Кредитного договору припинилась у зв'язку з повним та належним виконанням його зобов'язань, тобто повним погашенням заборгованості.

 

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Отже, в будь-якому випадку, у зв'язку з укладенням спірних Договорів поруки та виконання умов і зобов'язань по даним договорам зі сторони Поручителів в частині погашення кредитної заборгованості, відповідне не може відноситись до відчуження прав вимог за відповідним Кредитним договором, так як з моменту перерахування відповідних коштів Кредитний договір припинився шляхом виконання зобов'язань, проведеним належним чином. Після перерахування відповідних коштів та припинення Кредитного договору, між поручителями та ПАТ «Укргазвидобування» виникли правовідносини стосовно відшкодування витрат в порядку регресу, які Поручителі понесли внаслідок виконання зобов'язань по Кредитному договору.

 

За оцінкою колегії суддів, оскільки реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст. 216 ЦК України) застосовуюється лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, у даному випадку, застосування судом першої інстанції реституції за Договорами поруки, як підстави для стягнення заявленої заборгованості з відповідача ПАТ «Укргазвидобування», є неправомірним.

 

Вимога про повернення майна за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину, однак, у даному випадку, відповідач не є стороною за Договорами поруки, а тому позивач не може вимагати в порядку ч.1 ст. 216 ЦК України повернення майна з позичальника за Договорами поруки - ПАТ «Укргазвидобування». Аналогічна правова позиція наведена у Постанові Верховного суду України від 26.06.2013 у справі № 6-58цс13, висновки за якою згідно ст. 111-28 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України.

 

Слід зазначити і про те, що нормою ст. 216 ЦК України встановлені дві групи наслідків недійсності правочинів, а саме: основні - це двостороння реституція та додаткові - відшкодування збитків та моральної шкоди, при цьому, обов'язок відшкодування збитків передбачається виключно при встановленні обставин порушення цивільних прав і вини сторони, яка здійснила дії, внаслідок яких сталися події, що визначені цивільним законодавством як порушення і збитки.

 

Частиною 2 ст. 208 ГК України встановлено, що у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за не можливості повернути все одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбаченні законом.

 

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. 

 

Таким чином, колегія суддів ще раз звертає увагу на те, що вимога про повернення майна, переданого, на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. (п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними»).

 

Отже, в силу вимог п.2 ч. 1 ст. 216 ЦК України двостороння реституція за договорами поруки, жодним чином не стосується відповідача та її застосування на вимогу позивача не може призвести до поновлення його прав за Кредитним договором, оскільки така реституція полягає у покладанні не на відповідача, який не є стороною недійсного правочину, а виключно на сторони недійсного правочину обов'язку повернути одна одній все одержане на виконання цього правочину (Договір поруки).

 

Слід звернути увагу на заперечення поручителів-третіх осіб, які категорично стверджують, що на їх рахунки не було повернуто сплачені ними кошти за Договорами поруки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором.

 

Серед іншого, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Накази Уповноваженої особи ФГВФО АТ «Дельта Банк» від 07.05.2015 № 309 та від 13.05.2015 № 325, за якими зобов'язано Генеральний департамент правового забезпечення діяльності банку направити Повідомлення про нікчемність правочину згідно ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на адресу ПАТ «Укргазвидобування» та поручителям, і в разі необхідності, розпочати претензійно-позовну роботу щодо застосування наслідків нікчемності правочинів (договорів), а також, в разі необхідності, розпочати претензійно-позовну роботу щодо стягнення кредитної заборгованості, зокрема, за Договором кредитної лінії № ВКЛ -2022390/1 від 30.09.2013.

 

Згідно ч.4 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ФОНД, повідомляючи сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів і, вчиняючи дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

 

Стосовно заявлених похідних вимог у вигляді стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту, заборгованості за простроченими нарахованими процентами, пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів, штрафу за неналежне виконання зобов'язання, 3 % річних від суми простроченої заборгованості за кредитом та 3% річних від суми простроченої заборгованості за процентами, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки позивачем недоведено підстав для їх задоволення. 

 

На підставі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що положене в основу прийнятого оскарженого судового рішення визнання позивачем нікчемності Договорів поруки та застосування за ними двосторонньої реституції, не може бути підставою для задоволення позову про стягнення заявленої заборгованості на Договорі кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013, а тому Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у даній справі підлягає скасуванню. Приймаючи нове судове рішення, колегія суддів вважає за необхідне у позові слід відмовити, як заявленому необґрунтовано та безпідставно.

 

Судові витрати покласти на сторони відповідно до ст. 49 ГПК України.

 

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд 

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Апеляційну скаргу відповідача ПАТ "Укргазвидобування " задовольнити.

 

Апеляційну скаргу третьої особи-1 ОСОБА_7 задовольнити.

 

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 скасувати.

 

Прийняти нове судове рішення в наступній редакції:

 

"У позовних вимогах відмовити повністю".

 

Стягнути з позивача ПАТ "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; ідентифікаційний код: 34047020) на користь відповідача ПАТ "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28; ідентифікаційний код: 30019775) 36 540,00 грн. судового збору за апеляційний перегляд оскарженого рішення.

 

Стягнути з позивача ПАТ "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; ідентифікаційний код: 34047020) на користь третьої особи -1 ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) 36 540,00 грн. судового збору за апеляційний перегляд оскарженого рішення.

 

Зобов'язати Господарський суд міста Києва видати відповідні судові накази.

 

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 № 910/14423/15 набирає законної сили з дня її прийняття.

 

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 № 910/14423/15 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк. 

 

Матеріали справи № 910/14423/15 повернути до Господарського суду міста Києва. 

 

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді А.І. Мартюк

М.Л. Яковлєв

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54551160

[0720]

а с каких это пор счета 2909 считаются внебалансовыми?

это совершенно балансовые счета 2-го класса (клиентские)

что-то тут намутили, похоже..