ANTIRAID

Постановление Киевского апелляционного хозсуда об отказе Дельта банку во взыскании задолженности после зачета с поручителями

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

 

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 

 

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

"21" грудня 2015 р.

 

Справа № 910/14423/15

 

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Мартюк А.І.

Яковлєва М.Л.

 

при секретарі судового засідання: Колеснік М.П.

 

за участі представників сторін: 

 

від позивача Грицик А.С. - дов. б/н від 05.10.15;

відвідповідача Собко О.В.- дов. №2-15д від 19.12.14; 

 

від третіх осіб на стороні відповідача:

третя особа -1 ОСОБА_5 - дов. №1287 від 22.05.15; 

третя особа -2 ОСОБА_5 - дов. №1539 від 11.06.15;

третя особа -3 ОСОБА_5 - дов. №356 від 14.05.15;

третя особа -4 ОСОБА_5 - дов. №3779 від 15.05.15;

третя особа -5 ОСОБА_5 - дов. №77 від 27.05.15;

 

від третьої особи на стороні позивача ОСОБА_6 - дов. б/н від 11.02.15; 

 

розглянувши матеріали апеляційних скарг 

 

відповідача ПАТ "Укргазвидобування", м. Київ

 

третьої особи -1 ОСОБА_7 

 

на Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 

 

у справі № 910/14423/15 (суддя Курдельчук І.Д.)

 

за позовом ПАТ "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

 

до відповідача ПАТ "Укргазвидобування", м. Київ

 

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

 

1) ОСОБА_7, м. Київ,

2) ОСОБА_9, м. Київ

3) ОСОБА_10, м. Київ

4) ОСОБА_11, м. Київ

5) ОСОБА_12, м. Київ

 

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог напредмет спору на стороні позивача Національний банк України, м. Київ

 

про стягнення заборгованості

 

ВСТАНОВИВ:

 

Позивач ПАТ "Дельта Банк" (далі - Банк) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Банку Кадирова Владислава Володимировича звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача ПАТ "Укргазвидобування" (далі - Товариство): 150 000 000,00 грн. заборгованості за прострочення кредиту за Договором кредитної лінії від 30.09.2013 № ВКЛ-2022390/1 (далі - Кредитний договір); 26 473 972,60 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 06.01.2015 по 04.03.2015; 13 610 958,92 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами за період з 30.09.2013 по 01.05.2015; 1 217 698,48 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів за період з 12.03.2014 по 01.05.2015; 9 000 000,00 грн. штрафу по п. 4.2 Договору за неналежне виконання зобов'язання, а всього 200 302 630,00 грн.

 

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2015 № 910/14423/15 було порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд.

 

23.06.2015 позивачем через канцелярію суду першої інстанції було подано Заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з відповідача: 150 000 000 грн. заборгованості за прострочення кредиту за Кредитним договором; 31 405 479,45 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту; 15 583 561,65 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами; 1 641 997,22 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів; 9 000 000 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання; 1 886 301,37 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом; 91 555,79 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості за процентами, а всього 209 608 895,49 грн.

 

30.06.2015 представник третьої особи-1 ОСОБА_5, діючи в інтересах ОСОБА_7 на підставі довіреності, звернувся до місцевого господарського суду із Заявою про залучення останньої до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, посилаючись на укладений 28.11.14 між Банком та ОСОБА_7 П Договір поруки № П300119775-10 (далі - Договір поруки № П300119775-10), виконання своїх зобов'язань за Договором поруки № П300119775-10, погашення перед Банком зобов'язання за Кредитним договором і набуттям нею статусу Кредитора стосовно Товариства.

 

02.07.2015 ОСОБА_5, діючи в інтересах ОСОБА_7 на підставі довіреності, подав місцевому господарському суду додаткові пояснення до заяви про залучення третьої особи, в якій заявник заперечив проти доводів позивача про нікчемність Договору поруки № П300119775-10.

 

06.07.2015 відповідачем було подано суду першої інстанції Відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що за Договорами поруки, що визнані позивачем нікчемними, були списані грошові кошти і кредитна заборгованість за Кредитним договором погашено поручителями; вказані договори поруки є дійсними та безпідставно визнані позивачем нікчемними за рішенням, яке оформлено Протоколом комісії від 29.04.2015 № 1.

 

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2015 № 910/14423/15 було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні: відповідача - ОСОБА_7; позивача - Національний банк України (далі - НБУ).

 

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 № 910/14423/15 було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_12; ОСОБА_9; ОСОБА_10; ОСОБА_11. (поручителі за Договором поруки)

 

23.07.2015 треті особи подали суду письмові пояснення, в яких заперечили проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для визнання Договорів поруки нікчемними.

 

Крім того, поручителі заперечували ствердження позивача про те, що за визнаними нікчемними Договорами поруки, їм були повернуті кошти, які ним були сплачені, за зобов'язаннями поруки.

 

18.08.2015 відповідачем було подано суду першої інстанції Додаткові заперечення, в яких ним зазначено таке: «Товариство немає заборгованості перед Банком за Кредитним договором; навіть якщо і вважати Договори поруки нікчемними, то факт списання коштів з рахунків поручителів на погашення заборгованості за Кредитним договором відбувся та зазначений правочин (саме правочин зі списання коштів) не є нікчемним, що не спростовується та не заперечується позивачем».

 

18.08.2015 представником позивача було подано Заяву про збільшення позовних вимог, в якій Банк просив суд стягнути з відповідача: 150 000 000 грн. заборгованості за прострочення кредиту; 38 802 739,73 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту; 22 586 301,39 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами; 3 613 681,22 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів; 18 000 000 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання; 2 256 164,38 грн. 3% річних за прострочення сплати кредиту; 190 139,99 грн. 3% річних за прострочення сплати процентів, а всього 235 449 026,71 грн.

 

Судом першої інстанції зазначено, що подана Банком Заява про збільшення позовних вимог від 18.08.2015 є по суті заявою про зміну предмету позову, оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення пені та 3 % річних за період, що виходить за межі заявленого при поданні попередньої заяви і поданого позову після початку розгляду по суті, тому вказану Заяву було приєднано до матеріалів справи, але залишено судом без розгляду.

 

19.08.2015 позивачем було подано місцевому господарському суду Заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення штрафу, а саме 13 500 000 грн. за дев'ять випадків порушення умов Кредитного договору.

 

Судом першої інстанції прийнято названу Заяву про збільшення позовних вимог від 19.08.2015 в порядку ст.22 ГПК України до розгляду, подальший розгляд справи здійснювався з її врахуванням.

 

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача ПАТ "Укргазвидобування" на користь позивача ПАТ "Дельта Банк" 150 000 000,00 грн. заборгованості за прострочення кредиту; 31 405 479,45 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту; 15 583 561,65 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами; 1 641 997,22 грн. пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів; 13 500 000,00 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання; 1 886 301,37 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом; 91 555,79 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості за процентами.

 

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, відповідач ПАТ "Укргазвидобування" звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

 

В свою чергу, не погоджуючись з прийнятим Рішенням, третя особа-1 ОСОБА_7 звернулась до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки судом не в повному обсязі досліджено фактичні обставини справи, а тому не правильно застосовано норми процесуального та матеріального права.

 

Ухвалою КАГС від 11.09.2015 № 910/14423/15 порушено апеляційне провадження за скаргами відповідача ПАТ "Укргазвидобування" та третьої особи-1 ОСОБА_7, об'єднано їх в одне апеляційне провадження (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Куксова В.В., Яковлєва М.Л.). та призначено судове засідання.

 

За Розпорядженням заступника голови КАГС від 10.11.2015, у зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. у черговій відпустці, склад колегії суддів було змінено, для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Мартюк А.І., Яковлєв М.Л..

 

За Ухвалою КАГС від 10.11.2015 № 910/14423/15 прийнято апеляційну скаргу відповідача ПАТ "Укргазвидобування" та третьої особи-1 ОСОБА_7 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Мартюк А.І., Яковлєв М.Л..

 

У останньому судовому засіданні від 21.12.2015 позивачем заявлено Клопотання про залучення до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому, позивач посилається на те, що рішення у даній справі може вплинути на права та інтереси Фонду.

 

Назване клопотання позивача було підтримано представником Національного Банку України, представники ПАТ "Укргазвидобування" та третіх осіб заперечили проти задоволення Клопотання, наголошуючи на тому, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - це працівник Фонду, який від імені фонду та в межах повноважень передбачених Законом та делегованих Фондом, виконує функції щодо захисту прав та інтересів Фонду.

 

Колегія суддів, за розглядом названого Клопотання позивача, залишила його без задоволення, як безпідставне. Представник, Уповноваженої особи Фонду гарантуванняв вкладів фізичних осіб, у даному випадку, виконує функції захисту прав та інтересів Фонду за Дорученням Уповноваженої особи ФГВФО. 

 

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. 

 

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційні скарги відповідача ПАТ "Укргазвидобування" та третьої особи-1 ОСОБА_7 задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 скасувати, прийняти нове судове рішення, за яким у позові відмовити повністю. При цьому, колегією суддів взято до уваги наступне.

 

Позивачем ПАТ "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. було пред'явлено позов до відповідача ПАТ "Укргазвидобування" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 200 302 630,00 грн., що виникла на Договорі кредитної лінії ВКЛ-2022390/1 (далі-Кредитний договір), тобто обґрунтування позову базувалось позивачем на ствердженнях про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором щодо своєчасної сплати кредитної заборгованості. 

 

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.09.2013 ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) та ПАТ "Укргазвидобування" (позичальник) укладено Кредитний договір, за умовами якого:

 

- кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (пункт 1.1 Кредитного договору);

 

- надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, далі за текстом кожна частина окремо - "Транш", а у сукупності - "Транші", на умовах, визначених Кредитним договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 150 000 000 грн., зі сплатою плати за користування кредитом 24% річних та КІНЦЕВИМ ТЕРМІНОМ ПОГАШЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА КРЕДИТОМ НЕ ПІЗНІШЕ 29 ВЕРЕСНЯ 2014 РОКУ (підпункт 1.1.1 пункту 1.1 Кредитного договору);

 

- повернення кредиту здійснюється відповідно до такого графіку зменшення максимального ліміту заборгованості (далі за текстом - "Графік"): з 29.07.2014 по 28.08.2014 - 75 000 000 грн.; з 29.08.2014 по 29.09.2014 - 75 000 000 грн.; але в будь-якому разі не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом, вказаного у підпункті 1.1.1 пункту 1.1 Кредитного договору (підпункт 1.1.2 пункту 1.1 Кредитного договору);

 

- кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів, рефінансування поточної заборгованості (пункт 1.2 Кредитного договору);

 

- забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за Кредитним договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: договір застави рухомого майна (виробничих запасів), що належать позичальнику; договір застави (товарів в обороті), що належать позичальнику (пункт 1.3 Кредитного договору);

 

- видача кредиту на цілі, визначені пунктом 1.2 Кредитного договору, з позичкового рахунку № 20628202239002 в Банку на поточний рахунок позичальника № 26008002022390, відкритий в Банку, згідно письмових заяв позичальника (пункт 2.1 Кредитного договору);

 

- моментом (днем) надання кредиту (траншу) вважається день надання кредиту (траншу) з позичкового рахунку позичальника в повній або частковій (транш) сумі кредиту (пункт 2.2 Кредитного договору);

 

- моментом (днем) повернення кредиту (траншу) вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту (траншу), процентів, комісії та можливих штрафних санкцій, визначених Кредитним договором, якщо інше не випливає з умов Кредитного договору (пункт 2.3 Кредитного договору);

 

- нарахування процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування кредитом (траншем) в періоді (28-29-30-31/365). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту (траншу) (пункт 2.6 Кредитного договору);

 

- сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок № НОМЕР_2 в Банку (пункт 2.7 Кредитного договору);

 

- позичальник зобов'язаний, зокрема: протягом строку використання кредиту сплачувати проценти за їх використання, комісії в порядку, визначеному Кредитним договором; повернути кредитору у повному обсязі кредит зі сплатою процентів та комісій кредитора, та можливих штрафних санкцій, у терміни, визначені Кредитним договором; не пізніше останнього робочого дня строку дії відповідного максимального ліміту заборгованості, встановленого на поточний період згідно з графіком погашати кредитору частину заборгованості за кредитом, на яку поточна заборгованість за кредитом може перевищувати максимальний ліміт заборгованості, встановлений на наступний період згідно з графіком; протягом дії Кредитного договору, щоквартально, не пізніше двадцять п'ятого числа першого місяця кварталу наступного за звітним, надавати кредиторові належним чином засвідчені копії: бухгалтерського балансу (форма 1); звіту про фінансові результати (форма 2); розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості за встановленою кредитором формою; щороку, не пізніше 25 числа другого місяця року, наступного за звітним, надавати кредиторові належним чином засвідчені: бухгалтерський баланс за рік (форма 1); звіт про фінансові результати за рік (форма 2); надавати за вимогою Кредитора інші документи (підпункти 3.3.4, 3.3.5, 3.3.8 пункту 3.3 Кредитного договору);

 

- Кредитний договір набирає чинності з дати його укладення та діє ДО ОСТАТОЧНОГО ВИКОНАННЯ СТОРОНАМИ ПРИЙНЯТИХ НА СЕБЕ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ (пункт 8.3 Кредитного договору).

 

Кредитний договір підписано уповноваженими особами, а саме, від позивача - заступником голови ради директорів ОСОБА_15, який діяв на підставі довіреності віл 22.01.2013 № б/н, та від відповідача - заступником голови правління ОСОБА_16, який діяв на підставі довіреності від 14.01.2013 № 2-202д, та скріплено печатками.

 

За оцінкою місцевого господарського суду, Кредитний договір у встановленому порядку не оспорено, не розірвано, не визнано недійсним.

 

Таким чином, за наведеним висновком суду першої інстанції, Кредитний договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

 

Сторонами було укладені Додаткові угоди до Кредитного договору: від 17.10.2013 № 1; від 31.10.2014 № 2; від 20.11.2014 № 3; від 28.11.2014 № 4; від 01.12.2014 № 5.

 

Вказаними Додатковими угодами до Кредитного договору, зокрема, були внесені зміни та досягнуто згоди про таке:

 

- забезпечувати згідно з чинним законодавством України обробку і зберігання інформації, що становить банківську таємницю в порядку та на умовах згідно з чинним законодавством України (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 Договору);

 

- сторони домовились не застосовувати до позичальника передбачені Кредитним договором штрафні санкції за невиконання позичальником підпунктів 3.3.4 та 3.3.5 пункту 3.3 Кредитного договору у період з 30.09.2013 по 31.10.2014;

 

- сторони домовились не застосовувати до позичальника передбачені Кредитним договором штрафні санкції за невиконання позичальником підпунктів 3.3.4 та 3.3.5 пункту 3.3 Кредитного договору за період з 30.09.2013 по 20.11.2014;

 

- сторони домовились доповнити статтю 4 "Відповідальність сторін" Кредитного договору пунктом 4.5 такого змісту:

 

за порушення умов Кредитного договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та положень Кредитного договору;

 

- кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти (кредит), у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання; надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, далі за текстом кожна частина окремо - "Транш", а у сукупності - "Транші", на умовах, визначених Кредитним договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 150 000 000 грн., зі сплатою плати за користування кредитом 24% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 31.12.2014 включно; повернення кредиту здійснюється не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом, вказаного в підпункті 1.1.1 пункту 1.1 Кредитниго договору (пункт 1.1 Кредитного договору);

 

- сторони домовились не застосовувати до позичальника передбачені Кредитним договором штрафні санкції за невиконання позичальником підпунктів 3.3.4 та 3.3.5 пункту 3.3 Кредитного договору за період з 30.09.2013 по 28.11.2014;

 

- сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячно, не пізніше 16 (шістнадцятого) числа в грудні 2014 року, в інші місяці - не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок № НОМЕР_2 у Банку (пункт 2.7 Кредитного договору).

 

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Отже, за висновком місцевого господарського суду, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є Кредитним договором.

 

За мотивувальною частиною оскарженого рішення, судом першої інстанції зазначено, що позивач на виконання умов Кредитного договору видав 30.09.2013 відповідачу кредитні кошти на суму 150 000 000 грн.. Товариство умови Кредитного договору не виконало та отриманий кредит Банку у визначений строк (не пізніше 31.12.2014 включно відповідно до підпункту 1.1.2 пункту 1.1 Кредитного договору) не повернуло. Крім того, зазначено судом, відповідач не виконав зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом на суму 15 583 561,65 грн.

 

Далі за текстом мотивувальної частини свого рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач та треті особи на стороні відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на таке.

 

- 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_7 (поручитель) було укладено Договір поруки № П300119775-10, за умовами якого ОСОБА_7 зобов'язалася перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 13 500 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором;

 

- 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_12 (поручитель) було укладено договір поруки № П2022390-5, за умовами якого ОСОБА_12 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 34 000 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором;

 

- 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_11 (поручитель) було укладено договір поруки № П2022390-6, за умовами якого ОСОБА_11 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 40 500 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором;

 

- 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_9 (поручитель) було укладено договір поруки № П30019775-12, за умовами якого ОСОБА_9 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 46 000 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором;

 

- 28.11.2014 Банком (кредитор) і ОСОБА_10 (поручитель) було укладено договір поруки № П30019775-9, за умовами якого ОСОБА_10 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством Кредитного договору; загальний обсяг відповідальності не може перевищувати еквівалент 50 500 000 грн. за курсом НБУ станом на дату виконання поручителем зобов'язання позичальника за Кредитним договором;

 

- меморіальними ордерами від 19.02.2015 та 20.02.2015 з депозитних рахунків ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_11 були списані грошові кошти з депозитних рахунків в рахунок погашення кредиту за Кредитним договором;

 

- на адресу відповідача протягом березня-лютого 2015 року надійшли вимоги ОСОБА_7, ОСОБА_17, ОСОБА_11 щодо перерахування грошових коштів у зв'язку зі списанням Банком грошових коштів з депозитних рахунків вказаних осіб з метою погашення заборгованості за Кредитним договором;

 

- відповідно до Довідки від 06.04.2015 № 05-2933400, виданої позивачем, "станом на 28.02.2015 відповідач не має кредитної заборгованості перед Банком за Кредитним договором від 30.09.2013 № ВКЛ-2022390/1". (т. 1 а/с 100)

 

Як підсумок, відповідач заперечував наявність підстав щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором, оскільки поручителями за Договорами поруки було повністю сплачено заборгованість за Кредитним договором станом на 20.02.2015. Оскільки позивачем було підтверджено виконання зобов'язання за Кредитним договором, то слід вважати дія Кредитного договору завершена.

 

Далі за мотивувальною частиною оскарженого рішення судом першої інстанції наведено заперечення позивача проти доводів відповідача та третіх осіб щодо нікчемності Договорів поруки.

 

Позивач, стверджуючи про правомірність дій Уповноваженої особи ФГВФО щодо визнання Договорів поруки нікчемними, наголосив наступне. 

 

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Банку Кадирова Владислава Володимировича.

 

07.05.2015 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Банку Кадировим В.В. було надіслано ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_11 Повідомлення про нікчемність Договорів поруки, що підтверджується реєстрами згрупованих поштових відправлень з відміткою пошти про відправку, копія яких долучена до матеріалів справи.

 

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній на момент визнання правочинів нікчемними, далі - Закон) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

 

Визнання нікчемними Договорів поруки Уповноваженою особою ФГВФО було проведено наступним порядком.

 

29 квітня 2015 року Протоколом № 1 засідання Комісії АТ «Дельта Банк» з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, створеної згідно Наказу № 67 від 11 березня 2015 року (зі змінами, внесеними Наказом № 270 від 23 квітня 2015 року) на виконання ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» виявлено, що правочини, укладені між АТ «Дельта Банк» та Поручителями-третіми особами 28 листопада 2014 року - є нікчемними.

 

07 травня 2015 року Уповноваженою особою ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» повідомлено Поручителів 1-5 про нікчемність укладених Договорів поруки та, відповідно, "ПРО НІКЧЕМНІСТЬ ПОГАШЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА ДОГОВОРОМ КРЕДИТНОЇ ЛІНІЇ №ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року, ШЛЯХОМ ДОГОВІРНОГО СПИСАННЯ ГРОШОВИХ КОШТІВ У ЛЮТОМУ 2015 РОКУ З РАХУНКІВ ПОРУЧИТЕЛІВ 1-5. ПРО ЗАЗНАЧЕНЕ БУЛО ПОВІДОМЛЕНО І ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ»" (із Додаткових пояснень позивача стосовно правомірності застосування реституції).

 

14 травня 2015 року на виконання ст. 216 ЦК України АТ «Дельта Банк» застосував наслідки нікчемності правочинів (Договорів поруки від 28 листопада 2014 року), а саме: повернув Поручителям 1-5 кошти, списані з їх рахунків в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» перед АТ «Дельта Банк». Підтвердженням цього є банківські виписки, що знаходяться у матеріалах справи.

 

Застосування наслідків нікчемності правочинів здійснювалось на виконання Наказу Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» № 309 від 07 травня 2015 року.

 

На виконання цих Наказів були відкриті позабалансові рахунки 2909… на ім'я фізичних осіб-поручителів, на котрі і відбувалося зарахування сум коштів, списаних з ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_7, ОСОБА_9 19-20 лютого 2015 року в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від ЗО вересня 2013 року. У зв'язку з погашенням заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» поручителями в іноземній валюті та необхідністю відновлення заборгованості в національній валюті було здійснено конвертацію коштів за курсом НБУ на день погашення заборгованості через рахунок валютної позиції - Дебет рахунку 3800, Кредит рахунку 3739 Долари США та Д-т 3739, К-т 3801 Гривня і відображено курсову різницю на рахунку 6204.

 

Так, за поясненнями позивача, 14 травня 2015 року були поверненні кошти в наступних сумах: ОСОБА_11 - на рахунок № НОМЕР_4 в сумі 1 476 294,52 Долари США з яких 398 150,54 Доларів США - погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року.

 

ОСОБА_12 - на рахунок № НОМЕР_6 в сумі 1 242 780,91 Доларів США - сума погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року.

 

ОСОБА_7 - на рахунок № НОМЕР_5 в сумі 493 457,12 Доларів США - сума погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ- 2022390/1 від 30 вересня 2013 року.

 

ОСОБА_9 - на рахунок № НОМЕР_8 в сумі 1 535 199,94 Доларів США та на рахунок № НОМЕР_3 в сумі 4 000 000,00 Доларів США - сума погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року.

 

ОСОБА_10 - на рахунок № НОМЕР_7 в сумі 1 845 895,17 Доларів США - сума погашення заборгованості по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року.

 

Таким чином, стверджував позивач, всі кошти, списані з рахунків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_7, ОСОБА_9 19-20 лютого 2015 року в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» по Договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від ЗО вересня 2013 року - повернені в повному обсязі.

 

Окрім цього, як наслідок застосування нікчемності правочинів - Договорів поруки від 28 листопада 2014 року - було поновлено в системах бухгалтерського обліку АТ «Дельта Банк» облік по кредиту № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року та нарахованими відсотками по ньому. Це і стало підставою для звернення до суду із зазначеним позовом у справі № 910/14422/15 (із Додаткових пояснень позивача стосовно правомірності застосування реституції).

 

Суд першої інстанції, приймаючи до уваги Рішення уповноваженої особи ФГВФО про визнання нікчемними Договорів поруки, у вигляді Протоколу комісії №1 від 29.04.2015, проведену позивачем реституцію за Договорами поруки та повернення коштів поручителям-третім особам, дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав щодо стягнення заборгованості за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року - з відповідача ПАТ "Укргазвидобування" у заявленому розмірі.

 

Скаржник-відповідач ПАТ «Укргазвидобування», не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржуючи його стверджує, що висновки суду є помилковими та необґрунтованими, посилаючись на таке.

 

Листом, датованим 24.02.2015, ПАТ «Дельта Банк» повідомив відповідача, що 19-20 лютого 2015 року згідно умов п. 1.3 статті 1 «Предмет договору» Договорів поруки від 28.11.2014 № П2022390-5, № 30019775-99, № П30019775-10, № П30019775-12, № П2022390-6, позивач здійснив договірне списання грошових коштів з рахунків поручителів, відкритих у позивача, та здійснив повне погашення заборгованості позичальника перед Банком за Кредитним договором.

 

08.04.2015 до ПАТ «Укргазвидобування» надійшла Довідка від ПАТ «Дельта Банк» від 06.04.2015 № 05-2933400, в якій вказується, ЩО СТАНОМ НА 28.02.2015 ВІДПОВІДАЧ ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» НЕ МАЄ КРЕДИТНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ПЕРЕД БАНКОМ. 

 

Факт списання коштів з рахунків поручителів за Договорами поруки від 28.11.2014 №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №0019775-12, № П2022390-6 та відповідно погашення заборгованості відповідача за Кредитним договором підтверджується копіями банківських виписок, наявних в матеріалах справи, а також поясненнями представників відповідача та представником третіх осіб.

 

Так, зокрема, 20.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_12 у сумі 34 000 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості по Кредитному договору № ВКЛ-2022390/1 30.09.2013;

 

- 19.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_10 у сумі 50 500 000,00 грн. з метою погашення заборгованості по кредитному Договору № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013;

 

- 19.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_7 у сумі 13 500 000,00 грн. з метою погашення заборгованості по кредитному Договору № ВКЛ-2022390/1 зід 30.09.2013;

 

- 19-20.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_9 у сумі 46 000 000,00 грн. з метою погашення заборгованості по кредитному Договору № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013;

 

- 19-20.02.2015 позивачем здійснено списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_11 у сумі 40 388 465,46 грн. з метою погашення заборгованості по кредитному Договору № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013.

 

Ствердження позивача про подальше повернення коштів поручителям з підстав нікчемності Договорів поруки скаржник заперечує, оскільки треті особи по даній справі (поручителі) категорично заперечують отримання коштів на свої рахунки.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

 

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

 

Частиною 4 ст. 543 ЦК України встановлено, що виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

 

Таким чином, стверджує ПАТ «Укргазвидобування», в силу вищезазначених норм чинного законодавства України, зобов'язання відповідача за Кредитним договором № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 є припиненим у повному обсязі з 20 лютого 2015 року - з дня виконання зазначеного зобов'язання поручителями-третіх осіб по даній справі. 

 

Відтак, за ствердженням скаржника, всупереч вищенаведеному, суд першої інстанції стягнув борг за припиненим зобов'язанням, тобто борг, якого на момент прийняття судового рішення не існувало, чим порушив ст.ст. 543, 554, 598, 599 ЦК України.

 

Далі, спростовуючи висновки суду першої інстанції, скаржник зауважує і на тому, що задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що Договори поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П0019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6 є нікчемними, зокрема, в силу п.7 ч.З ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

 

Не погоджуючись з висновком суду, щодо нікчемності Договорів поруки, відповідач звертає увагу на наступне.

 

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання ч.2 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивачем було проведено перевірку Договорів поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №ВП0019775-99, №1130019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6 (далі - Договори Поруки) укладених між позивачем та фізичними особами, в забезпечення Кредитного договору №ВКЛ-2022390 від 29.08.2013 року, на предмет їх нікчемності, за результатами якого було прийнято Протокол комісії №1 від 29.04.2015 року, в якому зазначені Договори визнані нікчемними.

 

В Протоколі №1 від 29.04.2015 року підставою нікчемності Договорів поруки визначено п.7. ч.З ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

 

Разом з цим, п.7 ч.З ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що нікчемним є такий правочин, укладений неплатоспроможним банком, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

 

Зазначена норма визначає три обов'язкові умови для нікчемності такого правочину:

 

1. Умовами правочину передбачено здійснення банком платежу або передачу ним майна на користь окремого кредитора;

 

2. Платіж або передача майна банком здійснюється з метою надання окремому кредитору пільг;

 

3. Пільги, які надаються окремому кредитору в результаті здійснення банком платежу або передачі йому банком майна прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

 

В той же час, наголошує відповідач, предметом Договорів поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6, укладених між позивачем та фізичними особами, в забезпечення Кредитного договору №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013, є зобов'язання фізичних осіб-поручителів відповідати у повному обсязі перед відповідачем за виконання відповідачем щодо повернення ним суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013.

 

Пунктом 3.1. Договорів поруки від 28.11.2014 року передбачено, що фізичні особи - поручителі зобов'язані: протягом одного банківського дня, від дати отримання письмової вимоги Кредитора про невиконання Позичальником забезпеченого порукою зобов'язання, виконати відповідне зобов'язання, шляхом перерахування непогашеної суми кредиту, непогашеної суми процентів за користування Кредитом, комісій, можливих штрафів та пені на рахунки Кредитора, зазначені в такій вимозі;

 

на вимогу Кредитора протягом 3 (трьох) банківських днів надати Кредитору будь-які документи, що містять відомості, які можна використовувати для оцінки фінансового стану Поручителя (в тому числі ті, що складають банківську, комерційну таємницю або іншу конфіденційну інформацію);

 

письмово повідомляти Кредитора про зміну свого місця проживання (перебування), паспортних даних, номерів телефонів, сімейного стану, про народження/усиновлення дітей, про участь у судових процесах, що загрожують майновому положенню Поручителя, в тому числі як позивача, відповідача або третьої особи або притягнення Поручителя до кримінальної відповідальності. У перелічених випадках Поручитель зобов'язаний разом з письмовим повідомленням і у той самий день передати Кредитору документи, що підтверджують вказані факти (паспорт, довідку з ЖЕК-у тощо). Дане зобов'язання Поручителя вважається виконаним з моменту (дати) отримання Кредитором відповідного письмового повідомлення Поручителя з доданням підтверджуючих документів.

 

виконати зобов'язання за Договором поруки за будь-якого Позичальника в разі переводу боргу за Договором кредиту чи у разі заміни Позичальника у випадку правонаступництва/спедкоємства. Згідно з п.3.2. договорів поруки, поручителі мають право;

 

попередивши письмово Кредитора не пізніше як за п'ять банківських днів, достроково виконати зобов'язання забезпечене порукою;

 

зворотної вимоги до Позичальника в межах суми виконаного ним зобов'язання, як кредитор, що набув всіх прав за цим зобов'язанням.

 

Згідно з п.3.3. Договорів Поруки позивач зобов'язаний:

 

протягом 7 (Семи) банківських днів з дати виконання Поручителем забезпеченого порукою зобов'язання надати Поручителю відповідні документи, що підтверджують дійсність вимоги, розмір виконаного Поручителем зобов'язання, а також інші необхідні Поручителю документи для реалізації належного йому права зворотної вимоги до Позичальника.

 

забезпечувати згідно з чинним законодавством України обробку і зберігання інформації, що становить банківську таємницю в порядку та на умовах згідно чинного законодавства України.

 

Відповідно до п.3.4. Договорів Поруки Позивач має право:

 

у разі невиконання Позичальником та Поручителем забезпеченого порукою зобов'язання звернути стягнення на все майно Поручителя та/або Позичальника, як солідарних боржників, згідно з чинним законодавством України;

 

надавати інформацію про Поручителя будь-яким особам, згідно з чинним законодавством України, в тому числі вносити відомості (інформацію) про Поручителя та про цей Договір у будь-які реєстри, бази даних тощо. Запит та надання інформації на підставі цього пункту Договору вважається здійсненими за згодою Поручителя. З підписанням цього Договору Поручитель дає згоду на розкриття Кредитором третім особам інформації щодо Поручителя. Застереження, зазначене в цьому пункті Договору, вважається письмовим дозволом Поручителя Кредитору на розкриття інформації про особу (Поручителя) у розумінні Закону України «Про інформацію», в тому числі тієї, що містить банківську таємницю, у розумінні п. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

 

- визначати Договір кредиту за яким здійснюється погашення заборгованості та черговість погашення заборгованості Позичальника за кожним Договором кредиту на свій розсуд, у зв'язку з чим такі дії Кредитора не потребують двохстороннього погодження Сторонами та відповідного письмового оформлення.

 

Як вбачається з вищезазначених умов Договорів поруки, вони не передбачають здійснення банком платежів або передачу майна на користь окремих кредиторів та відповідно не містять двох інших умов нікчемності правочину, передбачених п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

 

Відтак, стверджує відповідач, висновок суду першої інстанції про нікчемність Договорів поруки від 28.11.2014 від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6 не відповідає дійсності та суперечить нормам чинного законодавства України.

 

Крім того, скаржник заперечує висновки суду першої інстанції щодо стягнення пені в розмірі 31 405 479,45 грн. та 3 % річних в розмірі 1 886 301,37 грн., при цьому, відповідач посилається на ст. 614 ЦК України, згідно якої, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

 

Разом з цим, наполегливо стверджує скаржник, Листом, датованим 24.02.2015 року, ПАТ «Дельта Банк» повідомив Відповідача, що 19-20 лютого 2015 року згідно умов п. 1.3 статті 1 «Предмет договору» Договорів поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, №П2022390-6 позивач здійснив договірне списання грошових коштів з рахунків поручителів, відкритих у позивача, та здійснив повне погашення заборгованості Позичальника перед Банком за Кредитним договором.

 

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

 

08.04.2015 до ПАТ «Укргазвидобування» надійшла Довідка від ПАТ «Дельта Банк» від 06.04.2015 № 05-2933400, в якій вказується, що станом на 28.02.2015 ПАТ «Укргазвидобування» не має кредитної заборгованості перед банком.

 

ПАТ «Укргазвидобування» у своїй скарзі наголошує і на тому, що суд першої інстанції, незважаючи на неодноразові письмові та усні заперечення відповідача, не надав оцінки тій обставині, що укладення Договорів поруки, списання коштів за зазначеними Договорами поруки та подальше визнання їх нікчемними сталося без участі відповідача і БЕЗ ЙОГО ЗГОДИ ЩОДО ПОДАЛЬШОГО ЗАСТОСУВАННЯ РЕСТИТУЦІЇ ЗА ДОГОВОРАМИ ПОРУКИ ДО ЙОГО ЗОБОВ'ЯЗАНЬ, ВИЗНАЧЕНИХ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ. 

 

Скаржник третя особа-1 ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі також не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання банком за Протоколом комісії № 1 від 29.04.2015 нікчемними Договорів поруки, посилаючись на наступне.

 

Згідно з ч. 1 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів нікчемними" судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини -якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219. ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК, тощо).

 

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

 

Як вже зазначалось, Уповноважена особа Фонду виявила, що Договори поруки є нікчемними на підставі ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», але, зауважує скаржник, даною статтею Закону прямо не встановлено недійсність таких правочинів, як Договори поруки. Тобто, договори поруки є «оспорюваними правочинами», так як недійсність даних договорів прямо не встановлено ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і, у даному випадку, слід вважати, що Уповноважена особа Фонду лише заперечує дійсність Договорів поруки.

 

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

 

Стосовно посилання позивача, з чим погодився суд першої інстанції, на нікчемність Договорів поруки з підстав, що відповідні Договори не погоджувались Національним банком України, на умовах пунктів 3.4.2. та 3.4.5 Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-11 від 08.11.2013 року, який укладений між АТ «Дельта Банк» (Заставодавець) та Національним Банком України (Заставодержатель), скаржник-третя особа-1 зазначає наступне.

 

Так, на підставі Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-11 від 08.11.2013 року, АТ «Дельта Банк» передано в заставу майнові права, а саме: право вимоги до ПАТ «Укргазвидобування» за Договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 року з додатковими договорами до нього, укладеним між АТ «Дельта Банк» та ПАТ Укргазвидобування».

 

За оцінкою скаржника третої особи-1, на укладання відповідних Договорів поруки між поручителями та АТ «Дельта Банк» погодження зі сторони НБУ не потребувалось, оскільки укладання Договорів поруки, як нове або додаткове забезпечення по виконанню зобов'язань за Кредитним договором, не може потребувати внесення змін до правочинів, які вже були укладені між АТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування». 

 

Згідно п. 3.4.2 Договору застави СТОРОНИ ПОГОДИЛИ, ЩО ЗАСТАВОДАВЕЦЬ ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ НЕ ВІДЧУЖУВАТИ МАЙНОВІ ПРАВА НА КОРИСТЬ ТРЕТІХ ОСІБ БЕЗ ОТРИМАННЯ ПОПЕРЕДНЬОЇ ПИСЬМОВОЇ ЗГОДИ ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЯ.

 

Проте, зауважує скаржник, Договорами поруки не передбачено відчуження прав вимоги за Кредитним договором, оскільки Договір поруки це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України.). А після списання АТ «Дельта Банк» грошових коштів шляхом перерахування з рахунків Поручителів на позичковий рахунок ПАТ «Укргазвидобування», дія Кредитного договору припинилась у зв'язку з належним його виконанням, тобто повним погашенням заборгованості.

 

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Отже, в будь-якому випадку, у зв'язку з укладенням спірних Договорів поруки та виконання умов і зобов'язань по даним договорам, зі сторони Поручителів в частині погашення кредитної заборгованості, відповідне не може відноситись до відчуження прав вимог за відповідним Кредитним договором, так як з моменту перерахування відповідних коштів Кредитний договір припинився шляхом повного виконання зобов'язань, проведеного належним чином. Після перерахування відповідних коштів та припинення Кредитного договору, між поручителями та ПАТ «Укргазвидобування» виникли правовідносини стосовно відшкодування витрат в порядку регресу, які Поручителі понесли внаслідок виконання зобов'язань щодо погашення заборгованості по Кредитному договору.

 

Згідно ст. 556 ЦК України, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

 

З метою дотримання вимог ст. 556 ЦК України та умов Договорів поруки і з метою подальшого звернення Поручителями до ПАТ «Укргазвидобування» в порядку регресу, АТ «Дельта Банк» БУЛИ ВРУЧЕНІ ВСІМ ПОРУЧИТЕЛЯМ ДОКУМЕНТИ, ЯКІ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ.

 

Таким чином, за ствердженням третьої особи-1, до кожного з Поручителів перейшло право вимоги в частині виконаного зобов'язання по Кредитному договору, тобто, в частині перерахованої суми на позичковий рахунок ПАТ «Укргазвидобування».

 

За додатково наданими письмовими поясненнями до апеляційної скарги, СКАРЖНИК ТРЕТЯ ОСОБА-1 КАТЕГОРИЧНО ЗАПЕРЕЧУЄ ПОВЕРНЕННЯ СПИСАНИХ АТ «Дельта Банк» КОШТІВ «НАЗАД НА ПОТОЧНІ ТА ДЕПОЗИТНІ РАХУНКИ ПОРУЧИТЕЛІВ», тобто, заперечує здійснення реституції за рішенням позивача, оскільки наведені позивачем відповідані обставини щодо повернення коштів поручителям не відповідають дійсності.

 

Так, стверджує скаржник, з матеріалів даної справи вбачається, що АТ «Дельта Банк» були перераховані кошти на "невідомі рахунки", які жодним чином не стосуються Поручителів, а саме:

 

-19.02.2015 року АТ «Дельта Банк» списано з депозитного рахунку НОМЕР_9 (доллари США) ОСОБА_7, грошові кошти у сумі, що є еквівалентом 13 500 000,00 грн., але згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 244) вбачається, що грошові кошти у сумі 493 457,12 дол. США з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_7 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_11;

 

- 20.02.2015 року списано з депозитного рахунку НОМЕР_10 (доллари США) та поточного рахунку № НОМЕР_18 (доллари США) ОСОБА_12, грошові коштів у сумі, що є еквівалентом 34 000 000,00 грн., але згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 236) вбачається, що грошові кошти у сумі 1 242 780,91 дол. США з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_12 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_16;

 

- 20.02.2015 року списано з депозитного рахунку НОМЕР_12 (націонатьна валюта) та поточного рахунку № НОМЕР_13 (доллари США) ОСОБА_9, грошові кошти у сумі, що є еквівалентом 46 000 000,00 грн., але згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 241) вбачається, що грошові кошти у сумі 4 000 000,00 грн. з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_9 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_14 та згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 242) вбачається, що грошові кошти у сумі 1 535 199,94 дол. США з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_9 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_17;

 

- 20.02.2015 року списано з депозитного рахунку НОМЕР_15 (доллари США) ОСОБА_10, який відкритий у АТ «Дельта Банк», грошові кошти у сумі, що є еквівалентом 50 500 000,00 грн., але згідно Виписки по особовим рахункам (арк. 238) вбачається, що грошові кошти у сумі 1 845 895,17 дол. США з призначеним платежу «Повернення коштів ОСОБА_10 зг наказу №325 від 325» були перераховані на рахунок НОМЕР_19.

 

Отже, за ствердженням скаржника, "з вищезазначеного вбачається, що АТ «Дельта Банк» списані кошти з депозитних та поточних рахунків Поручителів, проте, назад ці кошти на відповідні рахунки не повернуті, а в доданих АТ «Дельта Банк» до матеріалів даної справи Виписках зазанчено, що АТ «Дельта Банк» були перераховані, якісь кошти на невідомі рахунки №2909, які жодним чином не відносяться до Поручителів", тобто кошти поручителів залишились на рахунках банка.

 

При цьому, скаржник звертає увагу на те, що згідно Постанови НБУ від 17.06.2004 року №280 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку України» передбачено, що Рахунок №2909 це «Інша кредитна заборгованість за операціями з клієнтами банку», який відноситься до переліку рахунків - «Кредитна заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку».

 

Також, вищезазначеною Постановою НБУ передбачені рахунки, які Банки відкривають своїм клієнтам за договорами банківського рахунку поточні рахунки, за договорами банківського вкладу - вкладні (депозитні рахунки), а саме:

 

2620 - кошти на вимогу фізичних осіб;

 

2625 - кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з виконанням платіжних карток;

 

2630 - короткострокові вклади (депозити) фізичних осіб;

 

2635 - довгострокові вклади (депозити) фізичних осіб.

 

Таким чином, за ствердженням третьої особи-1, вищезазначеним доведено, що «АТ «Дельта Банк» не були повернуті кошти на рахунки Поручителів - 2620, 2625, 2630, 2635, а "перерахування якісь коштів на невідомі рахунки 2909 «Інша кредитна заборгованість за операціями з клієнтами банку», які жодним чином не пов'язані та не можуть пов'язуватись з Поручителями, не може відноситись до застосування АТ «Дельта Банк» реституції, яка передбачена статтею 216 ЦК України».

 

Колегія суддів, розглянувши матеріали даної справи та заслухавши доводи та заперечення сторін, вважає заперечення скаржників обгрунтованими, а тому не погоджується з висновками суду першої інстанції, на яких базується рішення про стягнення заявленої заборгованості, зокрема, щодо наявності розпорядчого рішення позивача стосовно віднесення Договорів поруки до нікчемних, застосування реституції за Договорами поруки, як підстави щодо стягнення пред'явленої заборгованості з відповідача ПАТ «Укргазвидобування». 

 

Згідно з наявною у матеріалах справи копією Витягу з протоколу від 29 квітня 2015 року №1 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, створеної згідно з Наказом від 11 березня 2015 року №67 (зі змінами, внесеними Наказом №270) виявлено правочини (Договори поруки), що є нікчемними, з посиланням на ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, Договори поруки від 28.11.2014 року №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, №П2022390-6, що були укладені між позивачем АТ «Дельта Банк» та третіми особами ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12.

 

На підставі викладеного, Листами від 07 травня 2015 року №1654, №1651, №1653, №1669, № 1661 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. повідомив вищеназваних поручителів про те, що укладення між ними та ПАТ «Дельта Банк» Договорів поруки від 28 листопада 2014 в забезпечення виконання зобов'язання за Договором кредитної лінії від 29 серпня 2013 року №ВКЛ-2022390/1 (зі змінами та доповненнями), укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування», було здійснено з порушенням чинного законодавства України, вимог Національного банку України та кредитних процедур банку з посиланням на положення п. 7 ч.З статті 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку з чим вищеназваних поручителів повідомлено про нікчемність Договорів поруки від 28 листопада 2014 року.

 

Згідно з ч. 1 статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

 

У силу ч. 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

 

Згідно п.4 та п.6 ч.2 статті 37 названого Закону уповноважена особа Фонду має право, зокрема: повідомляти сторони за договорами, зазначеними у ч.2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку.

 

Відповідно до ч.З статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

 

Частиною 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичн осіб» визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фнду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.З цієї статті.

 

Згідно ч.3 статті 38 Закону, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи чаатково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або -придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг, тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог в порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

 

Згідно з ч.2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин. який порушує публічний порядок, є нікчемним.

 

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги :д відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявяості умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

 

Для застосування наслідків, передбачених статтею 228 ЦК України необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

 

Водночас, в контексті зазначеної статгі, уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них-нікчемних.

 

Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно, у даному випаду, нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

 

Таким чином, за обставин відсутності у розпорядчому рішенні посилань на передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним, таке рішення суб'єкта владних повноваження не є обгрунтованим.

 

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2015 року у справі № К/800/24809/15.

 

Слід зазначити, що п. 2 Протоколу комісії №1 від 29 квітня 2015 року, на який суд першої інстанції посилається в якості безумовного доказу правомірності віднесення вищеназваних Договорів поруки від 28.11.2014 до нікчемних, передбачено його направлення Уповноваженій особі ФГВФО АТ «Дельта Банк» для подальшого затвердження.

 

Матеріали справи, зібрані судом першої інстанції, не містять доказів затвердження результатів вказаної перевірки проведеною комісією позивача, як суб'єктом владних повноважень, на якого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» покладено обов'язок зі здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку. (Наведена правова оцінка Протоколу № 1 від 29.04.2015 надана за Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 № 826/12398/15).

 

Єдиним документом, наявним у матеріалах справи, який свідчить про прийняття саме позивачем розпорядчого рішення стосовно віднесення Договорів поруки від 28.11.2014 до нікчемних є Повідомлення позивача про нікчемність Договорів поруки від 07.05.2015, які були зроблені та направлені поручителям (третім особам) за Договорами поруки. 

 

За названими Повідомленнями, в обгрунтування своєї позиції позивач, як на підставу нікчемності Договорів поруки, посилається на п. 7 ч. З ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якого однією з підстав нікчемності правочину є укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

 

Тобто, нікчемним може бути той правочин, за яким кредитору банку було передано майно або кошти для надання такому кредитору переваг (пільг), які прямо не встановлені законодавством.

 

Згідно з п.1.1 Договорів поруки, поручителі зобов'язалися перед ПАТ «Дельта Банк» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ПАТ «Укргазвидобування» зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісій, а також можливих штрафів та пені, у розмірі та у випадках передбачених Договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 29 серпня 2013 року, що кореспондує з положеннями ст. 553 ЦК України.

 

На виконання умов Договорів поруки від 28.11.2014 №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, № П2022390-6 позивачем ПАТ «Дельта-Банк» було списано з рахунків поручителів 150 000 000,00 грн., якими у повному обсязі було погашено заборгованість ПАТ «Укргазвидобування» перед ПАТ «Дельтиа Банк» за Кредитним договором № ВКЛ-2022390/1 від 29 серпня 2013 року, що підтверджено Довідкою банка від 06.04.2015 № 05-2933400. (т. 1 а/с 100)

 

Згідно умов Договорів поруки, ПАТ «Дельта Банк» не передавав поручителю будь-якого майна та не здійснював перерахунку будь-яких коштів, а навпаки, були задоволені вимоги Банку до боржника ПАТ «Укргазвидобування».

 

Перехід до поручителя права вимоги до ПАТ «Укргазвидобування» є не пільгою, а правом, прямо передбаченим ст. 556 ЦК України для будь-якого поручителя, який виконав забезпечене порукою зобов'язання.

 

Умови Договорів поруки не передбачали платіж або передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, що свідчить про відсутність підстав для застосування до такого Договору положень п. 7 ч. З статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

 

Набуття поручителем за договором поруки внаслідок виконання ним забезпеченого порукою зобов'язання не може вважатися і відступленням ПАТ «Дельта Банк» належного йому права вимоги.

 

Крім того, позивач у своїх Повідомленнях від 07 травня 2015 року про нікчемність Договорів поруки не зазначає інших норм права, крім п. 7 ч. З ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким би визначалась недійсність Договорів поруки.

 

Також, за названим Повідомленням, позивач не наводить конкретних норм законодавства України, вимог Національного банку України чи кредитних процедур ПАТ «Дельта-Банк», які, на його думку, було порушено при укладанні Договорів поруки.

 

Частина 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює вичерпний перелік підстав нікчемності договорів, вчинених неплатоспроможним банком і розширеному тлумаченню не підлягає.

 

Оскільки Договори поруки від 28.11.2014 №П2022390-5, №П30019775-99, №П30019775-10, №П30019775-12, №П2022390-6 не відповідають жодному з критеріїв правочину, встановлених ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», права встановлювати його нікчемність на підставі будь-яких інших норм ні у позивача, ні у створеної ним Комісії з перевірки правочинів, не має.

 

Стосовно посилання позивача, з чим погодився суд першої інстанції, на нікчемність Договорів поруки з підстав, що відповідні Договори не погоджувались Національним банком України, на умовах пунктів 3.4.2. та 3.4.5 Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-11 від 08.11.2013, який укладений між АТ «Дельта Банк» (Заставодавець) та Національним панком України (Заставодержатель), слід зазначити наступне.

 

Так, на підставі Договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ ЗМП-11 від 08.11.2013 АТ «Дельта Банк» передано в заставу майнові права, а саме: право вимоги до ПАТ «Укргазвидобування» за Договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 року з додатковими договорами до нього, укладеним між АТ «Дельта Банк» та ПАТ Укргазвидобування».

 

Згідно п. 3.4.2 Договору застави сторони погодили, що Заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди Заставодержателя.

 

Проте, Договорами поруки не передбачено відчуження прав вимоги за Кредитним договором, оскільки Договір поруки це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України). Після списання АТ «Дельта Банк» грошових коштів шляхом перерахування з рахунків Поручителів на позичковий рахунок ПАТ «Укргазвидобування» дія Кредитного договору припинилась у зв'язку з повним та належним виконанням його зобов'язань, тобто повним погашенням заборгованості.

 

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Отже, в будь-якому випадку, у зв'язку з укладенням спірних Договорів поруки та виконання умов і зобов'язань по даним договорам зі сторони Поручителів в частині погашення кредитної заборгованості, відповідне не може відноситись до відчуження прав вимог за відповідним Кредитним договором, так як з моменту перерахування відповідних коштів Кредитний договір припинився шляхом виконання зобов'язань, проведеним належним чином. Після перерахування відповідних коштів та припинення Кредитного договору, між поручителями та ПАТ «Укргазвидобування» виникли правовідносини стосовно відшкодування витрат в порядку регресу, які Поручителі понесли внаслідок виконання зобов'язань по Кредитному договору.

 

За оцінкою колегії суддів, оскільки реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст. 216 ЦК України) застосовуюється лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, у даному випадку, застосування судом першої інстанції реституції за Договорами поруки, як підстави для стягнення заявленої заборгованості з відповідача ПАТ «Укргазвидобування», є неправомірним.

 

Вимога про повернення майна за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину, однак, у даному випадку, відповідач не є стороною за Договорами поруки, а тому позивач не може вимагати в порядку ч.1 ст. 216 ЦК України повернення майна з позичальника за Договорами поруки - ПАТ «Укргазвидобування». Аналогічна правова позиція наведена у Постанові Верховного суду України від 26.06.2013 у справі № 6-58цс13, висновки за якою згідно ст. 111-28 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України.

 

Слід зазначити і про те, що нормою ст. 216 ЦК України встановлені дві групи наслідків недійсності правочинів, а саме: основні - це двостороння реституція та додаткові - відшкодування збитків та моральної шкоди, при цьому, обов'язок відшкодування збитків передбачається виключно при встановленні обставин порушення цивільних прав і вини сторони, яка здійснила дії, внаслідок яких сталися події, що визначені цивільним законодавством як порушення і збитки.

 

Частиною 2 ст. 208 ГК України встановлено, що у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за не можливості повернути все одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбаченні законом.

 

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. 

 

Таким чином, колегія суддів ще раз звертає увагу на те, що вимога про повернення майна, переданого, на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. (п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними»).

 

Отже, в силу вимог п.2 ч. 1 ст. 216 ЦК України двостороння реституція за договорами поруки, жодним чином не стосується відповідача та її застосування на вимогу позивача не може призвести до поновлення його прав за Кредитним договором, оскільки така реституція полягає у покладанні не на відповідача, який не є стороною недійсного правочину, а виключно на сторони недійсного правочину обов'язку повернути одна одній все одержане на виконання цього правочину (Договір поруки).

 

Слід звернути увагу на заперечення поручителів-третіх осіб, які категорично стверджують, що на їх рахунки не було повернуто сплачені ними кошти за Договорами поруки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором.

 

Серед іншого, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Накази Уповноваженої особи ФГВФО АТ «Дельта Банк» від 07.05.2015 № 309 та від 13.05.2015 № 325, за якими зобов'язано Генеральний департамент правового забезпечення діяльності банку направити Повідомлення про нікчемність правочину згідно ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на адресу ПАТ «Укргазвидобування» та поручителям, і в разі необхідності, розпочати претензійно-позовну роботу щодо застосування наслідків нікчемності правочинів (договорів), а також, в разі необхідності, розпочати претензійно-позовну роботу щодо стягнення кредитної заборгованості, зокрема, за Договором кредитної лінії № ВКЛ -2022390/1 від 30.09.2013.

 

Згідно ч.4 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ФОНД, повідомляючи сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів і, вчиняючи дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

 

Стосовно заявлених похідних вимог у вигляді стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту, заборгованості за простроченими нарахованими процентами, пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів, штрафу за неналежне виконання зобов'язання, 3 % річних від суми простроченої заборгованості за кредитом та 3% річних від суми простроченої заборгованості за процентами, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки позивачем недоведено підстав для їх задоволення. 

 

На підставі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що положене в основу прийнятого оскарженого судового рішення визнання позивачем нікчемності Договорів поруки та застосування за ними двосторонньої реституції, не може бути підставою для задоволення позову про стягнення заявленої заборгованості на Договорі кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013, а тому Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у даній справі підлягає скасуванню. Приймаючи нове судове рішення, колегія суддів вважає за необхідне у позові слід відмовити, як заявленому необґрунтовано та безпідставно.

 

Судові витрати покласти на сторони відповідно до ст. 49 ГПК України.

 

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд 

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Апеляційну скаргу відповідача ПАТ "Укргазвидобування " задовольнити.

 

Апеляційну скаргу третьої особи-1 ОСОБА_7 задовольнити.

 

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 № 910/14423/15 скасувати.

 

Прийняти нове судове рішення в наступній редакції:

 

"У позовних вимогах відмовити повністю".

 

Стягнути з позивача ПАТ "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; ідентифікаційний код: 34047020) на користь відповідача ПАТ "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28; ідентифікаційний код: 30019775) 36 540,00 грн. судового збору за апеляційний перегляд оскарженого рішення.

 

Стягнути з позивача ПАТ "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; ідентифікаційний код: 34047020) на користь третьої особи -1 ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) 36 540,00 грн. судового збору за апеляційний перегляд оскарженого рішення.

 

Зобов'язати Господарський суд міста Києва видати відповідні судові накази.

 

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 № 910/14423/15 набирає законної сили з дня її прийняття.

 

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 № 910/14423/15 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк. 

 

Матеріали справи № 910/14423/15 повернути до Господарського суду міста Києва. 

 

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді А.І. Мартюк

М.Л. Яковлєв

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54551160

Share this post


Link to post
Share on other sites

а с каких это пор счета 2909 считаются внебалансовыми?

это совершенно балансовые счета 2-го класса (клиентские)

что-то тут намутили, похоже..

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      26 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 761/9584/15-ц
      Провадження № 14-623цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула у письмовому провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач; представник - ОСОБА_2 ) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра», відповідач) про стягнення заробітної плати за роботу у вихідні дні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
      за касаційною скаргою позивача на рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Борисової О. В., Усика Г. І., Гаращенка Д. Р., і
      за касаційною скаргою відповідача на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 травня 2015 року у складі судді Кондратенко О. О. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів Борисової О. В., Усика Г. І., Гаращенка Д. Р.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У квітні 2015 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому зазначив, що до 16 лютого 2009 року він працював у Відкритому акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра».
      2. 25 грудня 2008 року письмовим розпорядженням ВАТ «КБ «Надра» № 549 «Про впровадження нового продукту та проведення семінарів для співробітників банку» (далі - Розпорядження № 549) впроваджувався новий продукт «Від тисячі до мільйона», у зв`язку з чим з 27 по 30 грудня 2008 року проводилися семінари для співробітників цього банку департаментом управління персоналом і департаментом змін та інновацій роздрібної мережі.
      3. Проведення семінарів серед працівників відповідача передбачалось також відповідно до розпорядження віце-президента ВАТ «КБ «Надра» від 06 січня 2009 року № 3 «Про впровадження нового продукту на площадках продажу» (далі - Розпорядження № 3) з 12 по 28 січня 2009 року.
      4. Незважаючи на те, що неробочими днями були 27, 28 грудня 2008 року, 17, 18, 24 та 25 січня 2009 року, у період з 27 по 30 грудня 2008 року та з 12 по 28 січня 2009 року позивач виконував трудові обов`язки з проведення семінарів у Харківському регіональному управлінні ПАТ «КБ «Надра».
      5. Вважаючи, що відповідач, порушуючи трудове законодавство, не оплатив роботу у вихідні дні у подвійному розмірі, не надав інших днів відпочинку та під час звільнення з роботи позивача не виплатив йому відповідної компенсації, позивач просив стягнути з відповідача компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 3 443,96 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати (індексацію) у зв`язку з порушенням відповідачем строків її виплати в сумі 1 932,06 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку відповідача при звільненні позивача у сумі 440 529,65 грн.
      Короткий зміст судових рішень
      6. 28 травня 2015 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив заочне рішення, яким позов задовольнив. Стягнув з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за роботу у вказані вихідні дні в грудні 2008 року - січні 2009 року в сумі 3 443,88 грн, компенсацію (індексацію) втрати частини заробітної плати у сумі 1 932,06 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 451 148,27 грн, а всього - 456 524,21 грн, які визначені судом без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов`язкових платежів.
      7. Заочне рішення суд мотивував тим, що позивач відповідно до розпоряджень № 549 та № 3 залучався до виконання робіт у вихідні дні - 27, 28 грудня 2008 року, 17, 18, 24, 25 січня 2009 року. Відповідач не оплатив за виконану позивачем роботу у ці вихідні дні, а тому зобов`язаний виплатити йому згідно зі статтею 72 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) компенсацію за роботу у вихідні дні за правилами статті 107 КЗпП України з урахуванням індексації заробітної плати, передбаченої статтею 95 КЗпП України, та відповідно до статей 116, 117 КЗпП України - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача. Зокрема, визначивши середньоденну заробітну плату позивача, суд першої інстанції стягнув середній заробіток за період із 17 лютого 2009 року (наступний день після звільнення) до 28 травня 2015 року (день ухвалення судом першої інстанції заочного рішення у справі).
      8. 27 серпня 2015 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, яким заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 травня 2015 року у частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні позивача скасував, у задоволенні цієї частини позовних вимог відмовив. У зв`язку із цим зменшив загальну суму стягнення із 456 524,21 грн до 5 375,94 грн. У решті заочне рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      9. 29 березня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) постановив ухвалу, якою касаційні скарги відповідача в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» (далі - уповноважена особа Фонду) та позивача задовольнив частково: рішення Апеляційного суду міста Києва від 27 серпня 2015 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      10. 12 вересня 2017 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, яким апеляційну скаргу відповідача в особі уповноваженої особи Фонду задовольнив частково: заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 травня 2015 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 451 148,27 грн змінив, зменшивши розмір стягнутого з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 451 148,27 грн до 251 830,81 грн; загальну суму, яка мала бути стягнута з відповідача на користь позивача, зменшив з 456 524,21 грн до 257 206,75 грн; в іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      11. Апеляційний суд, змінюючи заочне рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач звільнився з роботи 16 лютого 2009 року та, знаючи про порушене право, звернувся з позовом до суду лише у квітні 2015 року, тобто більше ніж через шість років після його звільнення. Апеляційний суд урахував, що розмір середньої заробітної плати позивача за два останніх місяці перед його звільненням становив 6 170,44 грн, а сума заборгованості - 3 443,88 грн, що становило 55,82 % від зазначеного розміру середньої заробітної плати позивача.
      12. Застосувавши принципи справедливості та співмірності, апеляційний суд зменшив розмір стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні позивача із 451 148,27 грн до 251 830,81 грн (55,82 % від суми середнього заробітку позивача за весь час затримки відповідачем розрахунку з ним при його звільненні). Апеляційний суд застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням № 6-113цс16. Залишаючи в іншій частині заочне рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, порушивши вимоги трудового законодавства, не виплатив позивачеві заробітну плату за роботу у вихідні дні в сумі 3 443,88 грн. Несвоєчасно виплачена працівнику сума заробітної плати за роботу у вихідні дні підлягає індексації у встановленому законодавством порядку (стаття 95 КЗпП України).
      Короткий зміст вимог касаційних скарг
      13. У вересні 2017 року позивач через його представника звернувся до ВССУ з касаційною скаргою, в якій, стверджуючи про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року, а заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 травня 2015 року - залишити в силі.
      14. У жовтні 2017 року відповідач звернувся до ВССУ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року, ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      15. Згідно з ухвалами судді ВССУ від 02 вересня та від 30 жовтня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.
      16. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      17. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      18. У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
      19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року справа призначена до судового розгляду, а ухвалою від 12 грудня 2018 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини третю та п`яту статті 403 ЦПК України.
      20. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в зазначеній ухвалі від 12 грудня 2018 року вказав, що предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При вирішенні справи виникають різні підходи до застосування принципу співмірності та зменшення розміру середнього заробітку за відсутності спору про розмір належних до виплати сум після звільнення працівника і за умови задоволення таких позовних вимог у повному обсязі.
      21. З метою формування єдиної правозастосовної практики існує необхідність у межах розгляду цієї справи надати тлумачення статті 117 КЗпП України, оскільки судова практика щодо її застосування різниться.
      22. Як приклад різного застосування припису цієї статті права колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду наводить:
      22.1. Судові рішення Верховного Суду України від 11 липня 2016 року у справах за провадженнями № 6-1434цс16, № 6-1430цс16, № 6-1440ц16, від 14 вересня 2016 року у справах за провадженнями № 6-1442цс16, № 6-1438цс16, № 6-1437цс16, від 15 вересня 2016 року у справі за провадженням № 6-1779ц16 за позовами звільнених працівників відповідача про стягнення оплати праці за роботу у вихідні дні, компенсації частини втрати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку у грудні 2008 року - січні 2009 року, в яких зроблено висновок, що в разі невиплати працівникові компенсації за роботу у вихідний день у грошовій формі в подвійному розмірі або ненадання іншого дня відпочинку та невиплати звільненому працівникові з вини власника або уповноваженого ним органу зазначеної компенсації за роботу у вихідний день з роботодавця підлягають стягненню: компенсація за роботу у вихідні дні, компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягується за весь період його затримки;
      22.2. Судові рішення Верховного Суду України від 08 вересня 2010 року у справі за провадженням № 25953св09, від 03 липня 2013 року у справі за провадженням № 6-60цс13, від 20 листопада 2013 року у справі за провадженням № 6-114цс13, від 21 січня 2015 року у справі за провадженням № 6-195цс14, від 05 жовтня 2016 року у справі за провадженням № 6-2405цс16, від 14 грудня 2016 року у справі за провадженням № 6-788цс16, в яких зазначено, що у разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи;
      22.3. Постанову Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 за позовом звільненого працівника до підприємства про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якій міститься правовий висновок про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. При розгляді цієї справи суд узяв до уваги і такі обставини як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати та застосував принцип співмірності і зменшив розмір відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
      22.4. Постанову Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі за провадженням № 6-837цс15, у якій викладено правовий висновок, аналогічний тому, що міститься у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням № 6-113цс16, але Верховний Суд України скасував рішення суду першої інстанції та ухвалу касаційної інстанції і залишив у силі рішення апеляційного суду, яким суд зменшив суму стягненнясереднього заробітку за час прострочення виконання відповідного зобов`язання роботодавцем;
      22.5. Постанову Верховного Суду України від 13 березня 2017 року у справі за провадженням № 6-259цс17, в якій суд зазначив, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.
      23. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, враховуючи загальнообов`язковість та остаточність судового рішення, кількість протилежних за висновками рішень судів касаційної інстанції, вважав за потрібне запровадження єдиної правозастосовної практики.
      24. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду також зазначив, що є підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
      25. 27 грудня 2018 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Узагальнені доводи касаційної скарги позивача
      26. Апеляційний суд неправильно застосував положення статей 47, 116, 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд не врахував, що вимоги в частині стягнення оплати праці за роботу у вихідні дні були задоволені в повному обсязі, а не частково, а тому стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку не підлягав пропорційному зменшенню на частину незадоволених позовних вимог, оскільки таких не було.
      27. Апеляційний суд не врахував, що відповідно до норм трудового законодавства саме на роботодавця покладається обов`язок доведення факту здійснення усіх належних працівникові виплат, зокрема при його звільненні, та без будь-яких звернень працівника.
      28. Крім того, апеляційний суд не зауважив, що невиконання відповідачем вимог щодо обліку виконаних позивачем робіт та ненарахування оплати праці за ці виконані роботи фактично позбавило позивача можливості бути обізнаним про відповідні невиплачені кошти, а отже, і можливості заявити про це при звільненні.
      29. Скаржник також зазначав, що згідно зі статтею 117 КЗпП України при вирішенні справи юридично значимими могли бути лише такі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні; відсутність на момент судового розгляду спору щодо фактичного та остаточного розрахунку відповідача з позивачем у частині оплати його праці за роботу у зазначені вихідні дні. Положеннями статей 21, 47, 65, 116, 117 КЗпП України, статті 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон про оплату праці) на працівника не покладено обов`язку звертатись до роботодавця з досудовими заявами та повідомленнями при звільненні.
      30. Крім того, апеляційний суд не врахував правових висновків Верховного Суду України з питань застосування положень статті 117 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у його ухвалах від 11 липня 2016 року у справах за провадженнями № 6-1434ц16, № 6-1430цс16, № 6-1440ц16, а також у його постановах від 14 вересня 2016 року у справах за провадженнями № 6-1442цс16, № 6-1438цс16, № 6-1437цс16 та від 15 вересня 2016 року у справі за провадженням № 6-1779ц16.
      (2) Узагальнені доводи касаційної скарги відповідача
      31. Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно з положеннями статті 72 КЗпП України передбачено компенсацію саме за роботу у вихідний день, а не факт видання внутрішнього документа про можливість залучення до такої роботи. Проте відповідно до табеля виходу на роботу працівників за грудень 2008 року - січень 2009 року відсутні відомості щодо роботи позивача у вказані ним вихідні дні. У разі направлення працівника у відрядження на нього поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, невикористаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються (пункт 9 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59).
      32. На думку відповідача, сам факт наявності розпоряджень від 25 грудня 2008 року № 549 та від 06 січня 2009 року № 3 не створює для відповідача наслідків порушення статей 71, 72 КЗпП України, оскільки доказів про перебування позивача у відрядженні та про фактичну роботу у вихідні дні матеріали справи не містять.
      33. Зазначене відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21 жовтня 2015 року в аналогічній справі за провадженням № 6-176цс15, у якій зазначено, що наявність розпоряджень № 549 та № 3 не дає підстави стверджувати про порушення прав позивача щодо невиплати грошової компенсації за його роботу у вихідні дні, тому відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення компенсації за роботу у вихідні дні.
      34. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не застосували до спірних правовідносин статтю 36 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон про гарантування вкладів), відповідно до якого під час запровадження тимчасової адміністрації в банку не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.
      ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЯКІ ВСТАНОВИЛИ СУДИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
      35. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач працював у ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є відповідач, на посаді начальника відділу індивідуального коучингу центру коучингу та супроводження управління розвитку персоналу департаменту управління персоналом та був звільнений із 16 лютого 2009 року наказом від 13 лютого 2009 року № 83-м за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України).
      36. Згідно з пунктом 1.2 Розпорядження № 549 відповідальних осіб банку зобов`язано направити співробітників на семінари з 27 по 29 грудня 2008 року згідно зі списками (додатки 2-33).
      37. Додатком № 33 до розпорядження № 549 передбачено місце проведення семінарів, дата їх проведення, особу, яка їх проводить. В зазначеному додатку позивача вказано в якості особи, яка з 27 грудня 2008 року по 30 грудня 2008 року проводить семінари в Харківському регіональному управлінні ВАТ КБ «НАДРА». При цьому 27 та 28 грудня 2008 року були неробочими днями - субота та неділя відповідно.
      38. Розпорядженням віце-президента банку від 06 січня 2009 року №3 «Про впровадження нового продукту на площадках продажу» передбачено, що у зв`язку з впровадженням нового продукту «Від тисячі до мільйону один крок» з 12 по 28 січня 2009 року, п. 1.1 направлено співробітників згідно з додатком 1 та п.2.1 розпорядження зобов`язано прийняти співробітників Управління розвитку персоналу та Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу.
      39. Додатком № 1 до розпорядження № 3 передбачено місце проведення семінарів, дата їх проведення, особу, яка їх проводить. У зазначеному додатку позивач вказаний в якості особи, яка в період з 12 січня по 28 січня 2009 року проводить семінари в Харківському регіональному управлінні BAT КБ «НАДРА». Неробочими днями в цей період були 17 січня 2009 року (субота), 18 січня 2009 року (неділя), 24 січня 2009 року (субота), 25 січня 2009 року (неділя).
      40. За належним позивачу картковим рахунком в ВАТ КБ «НАДРА», на виконання заходів до вищезазначених розпоряджень, відповідач зарахував 26 грудня 2008 року на картковий рахунок позивача грошові кошти в сумі з 323 грн., а 09 січня 2009 року - 9000 грн., з призначенням: «за відрядження».
      41. Пунктом 3.1 колективного договору ВАТ «КБ «Надра» від 31 липня 2007 року (далі - Колективний договір) для працівників банку встановлено п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними.
      42. Пунктом 4.7. Колективного договору передбачено, що адміністрація зобов`язується здійснювати оплату праці працівників за роботу у святкові та неробочі дні у подвійному розмірі, що зазначається у наказі або за бажанням працівника, що працював у вихідний чи неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку у визначений ним день.
      43. У пункті 5.1.2. Колективного договору визначено, що при відрядженні працівників: якщо датою відрядження є вихідний день, то після повернення з відрядження надається інший день відпочинку; якщо працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то йому виплачується компенсація за роботу в ці дні у розмірі, визначеному чинним законодавством України. При виконанні трудових обов`язків у вихідний день таким працівникам за згодою сторін надається інший день відпочинку або грошова компенсація у подвійному розмірі, про що обов`язково зазначається у наказі (п. 5.1.10. колективного договору).
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів у справі
      (1.1) Щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за роботу у вихідні дні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати
      44. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Положення цієї статті КЗпП України кореспондують частині першій статті 1 Закону про оплату праці.
      45. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону про оплату праці).
      46. Згідно зі статтею 34 Закону про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги в порядку, встановленому чинним законодавством.
      47. Згідно з пунктом 2.1.6 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, фонд основної заробітної плати включає нарахування винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків). До його складу належить оплата праці за час перебування у відрядженні.
      48. Дія Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, поширюється на підприємства, установи та організації усіх форм власності і господарювання і застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
      49. Статтею 72 КЗпП України передбачено, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 КЗпП України.
      50. Згідно зі статтею 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі відрядникам - за подвійними відрядними розцінками. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
      51. Суди попередніх інстанцій встановили, що мало місце як залучення відповідачем позивача до виконання відповідних робіт у зазначені вихідні дні, так і виконання позивачем цих робіт у ці вихідні дні, заробітну плату за які відповідач не нарахував та не виплатив позивачу. Інші дні відпочинку позивачу не надавалися. При звільненні позивача відповідач не здійснив йому оплати вказаної роботи. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що законним і обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо порушення права позивача на оплату праці. Доводи відповідача цих висновків не спростовують та зводяться до незгоди з установленими судами обставинами справи.
      52. Виходячи з установлених обставин справи, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації за його роботу у вихідні дні в грудні 2008 року - січні 2009 року в сумі 3 443,88 грн та компенсацію (індексацію) втрати частини заробітної плати в сумі 1 932,66 грн на підставі статті 34 Закону про оплату праці, згідно з якою компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги в порядку, встановленому чинним законодавством.
      53. Необґрунтованими є посилання відповідача на невідповідність висновків судів висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/7471/14-ц (провадження № 6-176цс15), оскільки в тій справі, відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд судових рішень, Верховний Суд України вказав, що у наданих для порівняння судових рішеннях в інших справах встановлено різні фактичні обставини справи, що не є неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, тобто не висловлював висновку щодо правильного застосування у подібних правовідносинах норм матеріального чи процесуального права.
      (1.2) Щодо непоширення приписів статті 36 Закону про гарантування вкладів на зобов`язання банку щодо виплати заробітної плати
      54. У частині вимог про стягнення заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати помилковим є твердження відповідача про те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені рішення, не застосували до спірних правовідносин положеннястатті 36 Закону про гарантування вкладів, згідно з якою під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку, оскільки пункт 3 частини шостої цієї статті передбачає, що ці обмеження не поширюються на зобов`язання банку щодо виплати заробітної плати.
      55. Ураховуючи зазначене про структуру заробітної плати, початок процедуриліквідації банку, про наслідки якої зазначено у статтях 46, 48 Закону про гарантування вкладів, не тягне за собою обмеження прав працівників (колишніх працівників) такого банку на отримання заробітної плати відповідно до пункту 3 частини шостої статті 36 Закону про гарантування вкладів. Крім того, статтею 43 Конституції України гарантоване право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом. Це право кореспондується з вимогами статті 97 та гарантіями статті 233 КЗпП України, статті 21 Закону про оплату праці.
      56. Таким чином, запровадження в банківській установі тимчасової адміністрації чи початок її ліквідації не може бути підставою для відмови у захисті судом права працівника щодо виплати заробітної плати.
      (1.3) Щодо застосування положень статті 36 Закону про гарантування вкладів до вимог про стягнення відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
      57. Відповідно до висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (провадження № 14-263цс18), від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 (провадження № 12-20гс18), від 25 січня 2018 року у справі № 711/2644/16-ц (провадження № 61-505св17), у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 757/5583/15-ц (провадження № 6-350цс17), від 20 січня 2016 року у справі № 127/2709/15-ц (провадження № 6-2001цс15), відступати від яких немає підстав, запровадження тимчасової адміністрації банку та початок його ліквідації унеможливлюють стягнення з банку коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів.
      58. Відповідно до висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), обмеження, встановлені статтею 36 Закону про гарантування вкладів, поширюються також і на вимоги до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація або розпочата ліквідація, про стягнення відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, які за своєю природою хоч і стосуються відповідальності роботодавця за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати праці, проте не є вимогами про стягнення заробітної плати.
      59. У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) Верховний Суд, погодившись з висновком Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16), ще раз підтвердив відмінність вимог про стягнення заробітної плати та вимог про стягнення з роботодавця відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
      60. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
      61. З огляду на це задоволення позову про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем при звільненні не допускає стягнення з відповідача коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» такі вимоги підлягають задоволенню в сьому чергу.
      62. Відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує запровадженню тимчасової адміністрації банку.
      63. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено вище, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Водночас Велика Палата Верховного Суду враховує, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
      64. Оскільки розрахунок з позивачем мав бути здійснений відповідачем 16 лютого 2009 року, а з 06 лютого 2015 року у відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію, то розрахунок відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України слід було виконати за період з 17 лютого 2009 року до 05 лютого 2015 року включно.
      65. Натомість суд першої інстанції виконав розрахунок за період з 17 лютого 2009 року до 28 травня 2015 року включно, тобто належний період розрахунку збільшений на 112 днів. Суд апеляційної інстанції цієї помилки не виправив.
      66. За розрахунком суду першої інстанції, здійсненим, виходячи з 1572 днів прострочення роботодавцем, розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, становив 451 148, 27 грн. Отже, такий розрахунок має бути скоригований виходячи з того, що період, за який має здійснюватися нарахування, становить 1572 - 112 = 1460 днів. Таким чином, розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, становить 451 148, 27 х 1460 : 1572 = 419 005,39 грн.
      (1.4) Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
      67. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
      68. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
      69. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
      70. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захистправа працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
      71. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
      72. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
      73. Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України(зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      74. Приймаючи рішення про необхідність розгляду справи № 761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
      75. Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
      76. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
      77. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
      78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
      79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
      80. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
      81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
      82. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
      83. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
      84. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
      85. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
      86. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
      87. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
      88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
      89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
      90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
      91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
      91.1. Розмірпростроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
      91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
      91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
      91.4. Іншіобставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
      92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
      93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).
      94. Застосування до обставин справи № 761/9584/15-ц критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України:
      94.1. Позивач звернувся до суду з цим позовом у квітні 2015 року, тобто зі спливом більш ніж шести років після звільнення з роботи, яке мало місце 16 лютого 2009 року.
      94.2. Відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин позивач не довів, що звернувся на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо роботи у вихідні дні. Суд апеляційної інстанції встановив, що таке право позивач реалізував лише у квітні 2015 року, подавши позов. Суди не встановили, що позивач не знав про це його право, зокрема, не був ознайомлений із Колективним договором, або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право.
      94.3. Відповідач заперечував проти права позивача на компенсацію за роботу у вихідні дні, а тому факт порушення цього права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду.
      94.4. Сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3 443,88 грн), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419 005,39 грн).
      94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
      94.6. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
      95. Тому у відповідній частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 11 000 грн.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      96. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      97. Ураховуючи зазначене на підставі оцінених аргументів учасників справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги позивача та відповідача необхідно задовольнити частково: змінити рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови та зменшивши стягнутий судом першої інстанції з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 451 148 грн 27 коп. до 11 000 грн 00 коп., та відповідно зменшивши загальну суму стягнених коштів.
      (2.2) Щодо судових витрат
      98. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
      99. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
      100. За вимогами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      101. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон про судовий збір) у редакції, чинній на час подання позову (квітень 2015 року), позивач був звільнений від сплати судового збору у цій справі. За подання у справі апеляційної та касаційної скарг у серпні 2015 року відповідач судовий збір не сплачував, за подання касаційної скарги у вересні 2015 року та касаційної скарги у вересні 2017 року позивач також не сплачував судовий збір.
      102. Відповідно до платіжного доручення від 20 жовтня 2017 року № 31499_6 відповідач сплатив судовий збір у сумі 4 384,80 грн за подання касаційної скарги. Відповідач не надав інших розрахунків документально підтверджених судових витрат.
      103. Учасники справи не заявляли до відшкодування судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      104. З урахуванням висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16) з 01 вересня 2015 року працівник не вважається звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
      105. За результатом касаційного розгляду судові рішення змінені зі зменшенням суми коштів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Отже, відповідач має право на пропорційну компенсацію за рахунок позивача судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. В іншій частині судовий збір за подання касаційної скарги покладається на відповідача.
      106. Оскільки загальна сума стягнення з відповідача на користь позивача за результатами розгляду касаційної скарги зменшена з 257 206,75 грн до 16 375,94 грн, тобто касаційна скарга задоволена в сумі 257 206,75 - 16 375,94 = 240830,81 грн, то на користь відповідача з позивача підлягає стягненню 4 384,80 х 240830,81 : 257 206,75 = 4 105,63 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
      Керуючись статтями 141, 259, 268, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Частково задовольнити касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 .
      2. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року змінити:
      - викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови;
      - викласти абзаци третій і четвертий його резолютивної частини у такій редакції:
      «Зменшити стягнутий з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 451 148 грн (чотирьохсот п`ятдесяти однієї тисячі ста сорока восьми) грн 27 коп. до 11 000 (одинадцяти тисяч) грн 00 коп.
      Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року в частині зазначення загальної суми, яка підлягає стягненню з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_1 змінити з 456 524 грн (чотирьохсот п`ятдесяти шести тисяч п`ятиста двадцяти чотирьох) грн 21 коп. на 16 375 (шістнадцять тисяч триста сімдесят п`ять) грн 94 коп.».
      В іншій частині рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року залишити без змін.
      3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» витрати зі сплатисудового збору за подання касаційної скарги у сумі 4 105 (чотири тисячі сто п`ять) грн 63 коп.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Виконавчий лист на примусове виконання постанови може бути отриманий у Шевченківському районному суді міста Києва.
      Суддя-доповідач
      О. М. Ситнік
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Повний текст постанови складений та підписаний 24 лютого 2020 року
      Джерело: ЄДРСР 87952206
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      10 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 925/698/16
      Провадження № 12-17 гс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді
      Князєва В. С.,
      судді-доповідача
      Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання:
      Федорченка В. М.,
      учасників справи:
      Приватного акціонерного товариства «Юрія» в особі представників:
      адвоката Пекар А. О.,
      адвоката Салюка С. М.,
      адвоката Тинної Д. С.,
      адвоката Уразгільдєєва Т. Н.,
      Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест ресурс» в особі представників:
      адвоката Богушка О. В.,
      адвоката Маліневського О. М.,
      адвоката Степанека О. М.,
      адвоката Тиліпського Д. В.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу, відкриту за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Білої Ірини Володимирівни) до Публічного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Волошкове поле» та Публічного акціонерного товариства «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн,
      за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Юрія» на рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 22 червня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Український інноваційний банк», позивач) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» (далі - Уповноважена особа Фонду, Фонд) Білої І. В. звернулось до Господарського суду Черкаської областіз позовом до Публічного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат» (далі - ПАТ «ПМК»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Волошкове поле» (далі - ТОВ «МК «Волошкове поле») та Публічного акціонерного товариства «Юрія» (далі - ПАТ «Юрія») про стягнення на свою користь:
      - солідарно з ПАТ «ПМК» та ТОВ «МК «Волошкове поле» заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року № 12-070201 про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії в сумі 39 562 812,41 грн (далі - кредитний договір від 05 лютого 2007 року), яка складається з: строкова кредитна заборгованість - 15 950 000,00 грн; прострочена кредитна заборгованість - 15 026 363,13 грн; строкові проценти за кредитом - 812 494,78 грн; прострочені проценти за кредитом - 3 882 578,28 грн; строкова заборгованість за комісією - 50 780,93 грн; прострочена заборгованість за комісією - 271 848,76 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - З 049 372,39 грн; пеня за несвоєчасне погашення процентів за кредитом - 480 622,73 грн; пеня за несвоєчасне погашення комісії - 38 751,41 грн;
      - солідарно з ПАТ «ПМК» та ПАТ «Юрія» заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року, яка складається з: строкова кредитна заборгованість - 15 950 000,00 грн; прострочена кредитна заборгованість - 15 026 363,13 грн; строкові проценти за кредитом - 812 494,78 грн; прострочені проценти за кредитом - 3 882 578,28 грн; строкова заборгованість за комісією - 50 780,93 грн; прострочена заборгованість за комісією - 271 848,76 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - З 049 372,39 грн; пеня за несвоєчасне погашення процентів за кредитом - 480 622,73 грн; пеня за несвоєчасне погашення комісії - 38 751,41 грн;
      - у дольовому порядку з відповідачів відшкодування сплаченого судового збору в сумі 206 700,00 грн за подання цього позову.
      2. Позовна заява мотивована тим, що 05 лютого 2007 року Акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Український інноваційний банк») (далі - АТ «Український інноваційний банк») як банк з однієї сторони та Закрите акціонерне товариство «Первомайський молочноконсервний комбінат» (правонаступником якого є ПАТ «Первомайський молочноконсервний комбінат») (далі - ЗАТ «ПМК») як позичальник з другої сторони уклали кредитний договір від 05 лютого 2007 року, згідно якого банк надав позичальнику цільовий кредит на поповнення обігових коштів та здійснення поточної господарської діяльності, яка передбачена статутом позичальника, на умовах мультивалютної кредитної лінії терміном до 04 лютого 2010 року включно (граничний термін повернення кредиту) з лімітом по кредитній лінії в сумі 2 000 000,00 доларів США, або еквіваленті в гривні по курсу Національного банку України (далі - НБУ) на дату видачі кредитних коштів (1 долар США - 5,05 грн).
      3. Позичальник зобов`язався сплачувати зазначеному банку проценти річних у гривні та доларах США відповідно до умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року, які нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі календарної кількості днів у році і підлягають сплаті на дату платежів по процентам за кредитом у гривнях/доларах США на рахунок, передбачений кредитним договором від 05 лютого 2007 року. Крім того, за невикористання кредиту у гривні та у доларах США позичальник щомісячно сплачує банку комісію, передбачену цим кредитним договором.
      4. Згідно із кредитним договором від 05 лютого 2007 року позичальник сплачує банку пеню у разі порушення строків сплати процентів та або комісій за кредитом, порушення граничного терміну повернення кредиту.
      5. Зазначені сторони кредитного договору від 05 лютого 2007 року з 18 квітня 2007 року по 17 червня 2015 року укладали додаткові угоди №№ 1-29 до цього кредитного договору, якими зокрема погодили ліміт заборгованості по кредитній лінії (розмір кредиту) в сумі 42 550 000,00 грн, порядок видачі (вибірки кредитних коштів) і повернення кредиту, процентну ставку за користування кредитом та строк надання кредиту до 10 грудня 2016 року, умови щодо забезпечення кредиту (далі також - кредитний договір від 05 лютого 2007 року).
      6. 01 серпня 2013 року АТ «Український інноваційний банк» як банк з однієї сторони, ТОВ «МК «Волошкове поле» як поручитель з другої сторони та ПАТ «ПМК» як позичальник з третьої сторони уклали договір поруки № 1, згідно з умовами якого поручитель бере на себе зобов`язання перед банком відповідати по зобов`язанням позичальника, виконання яких поручитель контролює самостійно, що виникають з умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року (далі - договір поруки № 1).
      7. З 10 вересня 2013 року по 17 червня 2015 року сторонами договору поруки № 1 були укладені додаткові договори №№ 1-4 до договору поруки № 1, якими вносились зміни до цього договору поруки, зокрема пов`язані із зазначеною зміною умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року щодо розміру ліміту заборгованості по кредитній лінії (розмір кредиту), процентної ставки за користування кредитом та зазначеного строку надання кредиту (далі також - договір поруки № 1).
      8. Також 01 серпня 2013 року АТ «Український інноваційний банк» як банк з однієї сторони, ПАТ «Юрія» як поручитель з другої сторони та ПАТ «ПМК» як позичальник з третьої сторони уклали договір поруки № 2, згідно з умовами якого поручитель бере на себе зобов`язання перед банком відповідати по зобов`язанням позичальника, виконання яких поручитель контролює самостійно, що виникають з умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року (далі - договір поруки № 2).
      9. З 10 вересня 2013 року по 17 червня 2015 року сторонами договору поруки № 2 були укладені додаткові договори №№ 1-4 до договору поруки № 2, якими вносились зміни до цього договору поруки, зокрема пов`язані із зазначеною зміною умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року щодо розміру ліміту заборгованості по кредитній лінії (розмір кредиту), процентної ставки за користування кредитом та зазначеного строку надання кредиту (далі також - договір поруки № 2).
      10. Позивач видавав позичальнику кредитні кошти за кредитним договором від 05 лютого 2007 року, а позичальник отримав ці кредитні кошти і провів часткове погашення виданого кредиту, але, на думку позивача, з порушенням умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року. За розрахунком позивача станом на 10 червня 2016 року утворилась зазначена заборгованість ПАТ «ПМК» за кредитним договором від 05 лютого 2007 року.
      Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
      11. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2016 року за заявою Публічного акціонерного товариства «УКРІНКОМ» (далі - ПАТ «УКРІНКОМ») від 23 вересня 2016 року (отриманої цим судом 26 вересня 2016 року), у зв`язку зі зміною найменування юридичної особи, замінено назву позивача з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (т. 1, а.с. 213-215, 226, 229-231).
      12. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30 травня 2017 року за заявою ПАТ «Українська інноваційна компанія» від 30 травня 2017 року, у зв`язку зі зміною найменування юридичної особи, замінено назву позивача з ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (т. 2, а.с. 22-23, 47-49).
      13. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року, з урахуванням думки представників позивача, ПАТ «ПМК» та ПАТ «Юрія»:
      - відмовлено у задоволенні клопотань ПАТ «ПМК» та ПАТ «Юрія» про залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України від 06 листопада 1991 року № 1798-XII (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, якщо не вказано інше, далі - ГПК України 1991); про припинення провадження у цій справі (№ 925/698/16) на підставі частини четвертої статті 17 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про банкрутство), пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України 1991;
      - припинено провадження у цій справі (№ 925/698/16) в частині зазначених позовних вимог ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ПАТ «ПМК»;
      - залишено без розгляду позов у цій справі в частині вимог ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ТОВ «МК «Волошкове поле».
      14. Ухвала Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року мотивована тим, що ПАТ «Український інноваційний банк» 11 серпня 2016 року звернулось із заявою до Господарського суду Миколаївської області про визнання його грошових вимог до ПАТ «ПМК» у справі про банкрутство № 915/715/16. Заборгованість за кредитним договором від 05 лютого 2007 року, яка є предметом позовних вимог у цій справі (№ 925/698/16), включена до заяви про визнання кредиторських вимог позивача, яку було подано у справі про банкрутство ПАТ «ПМК» (№ 915/715/16).
      15. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04 квітня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2017 року, заява позивача про визнання його грошових вимог до ПАТ «ПМК» у справі про банкрутство № 915/715/16 задоволена частково: вимоги позивача до ПАТ «ПМК» у сумі 58 401 723,40 грн (включаючи вимоги, які є предметом спору у цій справі № 925/698/16) внесені окремо до реєстру вимог кредиторів ПАТ «ПМК» як забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону про банкрутство та пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України 1991 провадження у цій справі (№ 925/698/16) в частині вимог позивача до ПАТ «ПМК» підлягає припиненню.
      16. Ураховуючи процесуальні наслідки вибуття з цієї справи (№ 925/698/16) ПАТ «ПМК», приймаючи до уваги, що умовами договорів поруки №№ 1 і 2 від 01 серпня 2013 року не передбачена солідарна відповідальність поручителів між собою, позивач у своєму клопотанні від 06 липня 2017 року на підставі частини першої статті 58, пункту 5 частини першої статті 63 та частини четвертої статті 81 ГПК України 1991 просив суд першої інстанції залишити без розгляду його позов у частині зазначених вимог до ТОВ «МК «Волошкове поле». Також просив розглянути по суті і задовольнити його зазначені позовні вимоги до ПАТ «Юрія» (т. 2, а.с. 86-90).
      17. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року позов ПАТ «Український інноваційний банк» задоволено частково: стягнуто з ПАТ «Юрія» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» (далі - ПАТ «Українська інноваційна компанія») заборгованість по зазначеному кредитув сумі 18 034 815,28 грн та відшкодування судового збору в сумі 94 224,20 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      18. Рішення Господарського суду Черкаської областімотивоване тим, що на підставі умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року, договорів поруки №№ 1 та 2, аналізу статей 193, 202 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ГК України), статей 509, 525, 526, 530, 546, 553, 554, 598, 599, 610-612, 1054 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України), Господарський суд Черкаської області встановив, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню. Суд також застосував частину третю статті 35 ГПК України 1991 щодо обставин справ.
      19. Згідно із умовами кредитного договору від 05 лютого 2007 року, в тому числі додаткового договору № 29 від 17 червня 2015 року до нього, і договору поруки № 2 боржник ПАТ «ПМК», а відтак і поручитель ПАТ «Юрія», взяли на себе зобов`язання повернути суму зазначеного кредиту з відповідними процентами до 10 грудня 2016 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів. Тому обґрунтованим суд вважає заперечення ПАТ «Юрія» (т. 2, а.с. 131-136) в частині безпідставності вимог позивача про стягнення спірних сум заборгованості, заявлених до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду України (далі - ВСУ), викладеним у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ аналогічних категорій.
      20. ПАТ «Українська інноваційна компанія» на вимогу суду подало 02 жовтня 2017 року (т. 2, а.с. 146-148) обґрунтований розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором від 05 лютого 2007 року за період з 22 грудня 2015 року по 22 червня 2016 року, тобто з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України. За цим розрахунком загальна сума заборгованості становить 18 034 815,28 грн, у тому числі: 15 950 000,00 грн - строкова заборгованість за кредитом; 1 694 647,20 грн - прострочена заборгованість за процентами; 230 098,36 грн - строкова заборгованість за процентами; 99 360,66 грн - прострочена комісія за обслуговування кредиту; 57 212,72 грн - пеня за порушення строків сплати процентів; 3 496,34 грн - пеня за порушення строків сплати комісії. Цей розрахунок відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано, судом прийнято до уваги, тому позов підлягає задоволенню у цій сумі вимог.
      21. Предметом цього спору є вимога про дострокове погашення боргу по зазначеному кредиту. За цільовим призначенням кредит не є споживчим, тому інші заперечення ПАТ «Юрія» щодо передчасності вимог зі сплати заборгованості за період вересня 2016 - грудня 2016 року та необґрунтованості вимог про стягнення сум комісії по кредиту і пені на суму комісії суд визнає безпідставними і відхиляє. Наведені цим відповідачем в обґрунтування своєї відповідної позиції приклади судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки ВСУ, викладені в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ аналогічних категорій, ґрунтуються на обставинах, відмінних від тих, що встановлені у цій справі.
      22. Судові витрати стягнуті відповідно до статті 49 ГПК України 1991.
      Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції
      23. ПАТ «Юрія», не погоджуючись із судовими рішеннями суду першої інстанції, подало до Київського апеляційного господарського суду дві апеляційні скарги від 03 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 7-36) та від 10 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 40-73).
      24. В апеляційній скарзі від 03 листопада 2017 року ПАТ «Юрія» просило скасувати зазначену ухвалу Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, залишивши позов без розгляду, стягнути судові витрати.
      25. В апеляційній скарзі від 10 листопада 2017 року ПАТ «Юрія» просило скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, відмовивши у задоволенні позовних вимог, стягнути судові витрати.
      26. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року за заявою ТОВ «ФК «Інвест ресурс» від 29 листопада 2017 року про заміну сторони правонаступником, у зв`язку з передачею до ТОВ «ФК «Інвест ресурс» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Афінаж» (далі - ТОВ «ФК «Афінаж») права вимоги по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договорам поруки №№ 1 та 2 на підставі договору факторингу від 20 жовтня 2017 року № 1/10-17, двох договорів від 20 жовтня 2017 року без номеру про відступлення права вимоги за договорами поруки №№ 1 та 2 відповідно, укладених між ТОВ «ФК «Інвест ресурс» та ТОВ «ФК «Афінаж», замінено позивача з ПАТ «Українська інноваційна компанія» на ТОВ «ФК «Інвест ресурс». Зазначені права вимоги належали ТОВ «ФК «Афінаж» на підставі договору від 12 вересня 2017 року № 12/09/17-1 про відступлення відповідних прав вимоги, укладеного між ТОВ «ФК «Афінаж» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» (т. 2, а.с. 82-157, 160-164).
      27. У цей же день Київський апеляційний господарський суд розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» від 03 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 158-159) та прийняв постанову у цій справі № 925/698/16 (т. 3, а.с. 165-177) (далі - Постанова апеляційної інстанції 1), згідно якої вирішено:
      - апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» залишити без задоволення;
      - ухвалу Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у справі № 925/698/16 залишити без змін.
      28. Також 04 грудня 2017 року Київський апеляційний господарський суд розглянув у відкритому судовому засіданні зазначену апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» від 10 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 178-179) та прийняв постанову у цій справі № 925/698/16 (т. 3, а.с. 180-190) (далі - Постанова апеляційної інстанції 2), згідно якої вирішено:
      - апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» залишити без задоволення;
      - рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у справі № 925/698/16 залишити без змін, резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Юрія», код ЄДРПОУ 00447853, місцезнаходження: 18030, м. Черкаси, вул. Вербовецького, буд. 108 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Ресурс» (місцезнаходження: 04070, м.Київ, вулиця Почайнинська, буд. 62, офіс, 3; код ЄДРПОУ 40343349) - 18 034 815,28 грн заборгованості по кредиту, 94 224 грн 20 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог у частині стягнення 21 527 997 грн 13 коп. заборгованості по кредиту, 112 475 грн 80 коп. судового збору - відмовити».
      29. Постанова апеляційної інстанції 2 мотивована тим, що предметом спору у справі, що розглядається, є вимога ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ПАТ «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн заборгованості станом на 10 червня 2016 року на підставі кредитного договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2, яка складалась із: 15 950 000,00 грн - строкова заборгованість по кредиту; 15 026 363,13 грн - прострочена заборгованість по кредиту; 812 494,78 грн - строкова заборгованість за відсотками, 3 882 578,28 грн - прострочена заборгованість за відсотками; 50 780,93 грн - комісія за обслуговування кредиту; 271 848,76 грн - прострочена комісія за обслуговування кредиту; 3 049 372,39 грн - пеня за порушення строків сплати кредиту; 480 622,73 грн - пеня за порушення строків сплати процентів; 38 751,41 грн - пеня за порушення строків сплати комісії.
      30. Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами прийняття рішення судом першої інстанції, зокрема дійшов висновку, що доводи ПАТ «Юрія» в апеляційній скарзі щодо передчасності вимог зі сплати відповідної заборгованості за період вересень 2016 - грудень 2016 року не мають прийматись до уваги судовою колегією, оскільки предметом спору є вимога про дострокове погашення боргу по кредиту.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      31. 08 грудня 2017 року ПАТ «Юрія» подало касаційну скаргу до Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ), вважаючи, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права. Виходячи зі змісту касаційної скарги ПАТ «Юрія», судове рішення апеляційної інстанції, яке оскаржується, - Постанова апеляційної інстанції 2.
      32. ПАТ «Юрія» оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення з нього на користь позивача заборгованості по кредиту в сумі 18 034 815,28 грн та відшкодування судового збору в сумі 94 224,20 грн. У касаційній скарзі ПАТ «Юрія» просить:
      - скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 рокута постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року в оскаржуваній частині;
      - прийняти нове рішення, відмовивши у задоволенні позовних вимог позивача;
      - стягнути з позивача на користь ПАТ «Юрія» відшкодування судових зборів за подання ним апеляційної та касаційної скарг, які у загальній сумі становлять 475 410,00 грн.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      33. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ГПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ГПК України, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ГПК України.
      34. Згідно з частиною першою статті 286 ГПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      35. Згідно з частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням статті 300 ГПК України.
      36. У визначених ГПК України випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється, зокрема Великою Палатою Верховного Суду (частина третя статті 33 ГПК України).
      37. Відповідно до частини першої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи з підстав, передбачених частинами третьою - шостою статті 302 ГПК України.
      38. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (далі - КГС) від 19 січня 2018 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у цій справі, зупинене виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року, переглянутого в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом,до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
      39. КГС відповідно до частини п`ятої статті 233 ГПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, 05 грудня 2018 року постановив (т. 5, а.с. 288) змінити назву відповідача у цій справі Публічного акціонерного товариства «Юрія»на Приватне акціонерне товариство «Юрія» (далі, в залежності від контексту та моменту у часі, стосовно якого згадується, також - ПАТ «Юрія») на підставі клопотання ПАТ «Юрія» від 24 жовтня 2018 року про відповідну зміну назви відповідача та доданих до нього документів (т. 5, а.с. 12-40).
      40. КГС декілька разів зупиняв провадження у цій справі відповідно до вимог законодавства. Ухвалою КГС від 17 грудня 2018 року поновлене провадження у цій справі.
      41. Ухвалою КГС від 23 січня 2019 року залишена без задоволення заява ТОВ «ФК «Інвест ресурс» про здійснення процесуального правонаступництва та задоволене клопотання ТОВ «ФК «Інвест ресурс»про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України (справа містить виключну правову проблему, вирішення якої має суттєве значення для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики). Зокрема, у цій справі (№ 925/698/16) необхідно встановити обсяг прав та обов`язків позивача як правонаступника банківської установи у кредитно-банківських, цивільних, депозитних та інших правовідносинах, визначивши чи відбулась зміна назви банку та виключення банківської діяльності з його видів діяльності, чи реалізація цього відповідає вимогам Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про банки), чи можна з урахуванням висновків щодо зазначеного вважати ПАТ «Українська інноваційна компанія»правонаступником відповідного банку, що передбачає право ТОВ «ФК «Інвест ресурс»вимагати з відповідачів сплати заборгованості по кредитному договору від 05 лютого 2007 року. Виключна правова проблема полягає у визначеності в цій справі щодо застосування до припинення юридичної особи та її зобов`язань вимог статті 104, глави 50 (припинення зобов`язань) ЦК України та статей 2, 15, 17 Закону про банки.
      42. 07 лютого 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      43. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року справа прийнята до провадження Великою Палатою Верховного Суду та призначена до розгляду в судовому засіданні, учасники справи повідомлені, що їх явка не є обов`язковою.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      44. Доводи ПАТ «Юрія», з урахуванням його касаційної скарги та пояснень до неї, зводяться до такого: враховуючи зміст статті 103 ГПК України 1991, Постанова апеляційної інстанції 2, в резолютивній частині якої вказано про одночасне залишення рішення суду першої інстанції без змін та зміну його резолютивної частини шляхом заміни ПАТ «Українська інноваційна компанія» на ТОВ «ФК «Інвест ресурс», містить реалізацію взаємовиключних повноважень апеляційного суду, що не відповідає вимогам ГПК України 1991.
      45. Постанову Правління НБУ від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до категорії неплатоспроможних» (далі - Постанова НБУ про неплатоспроможність банку) та рішення виконавчої дирекції Фонду від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» (далі - Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) були визнані незаконними та скасовані постановою Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - ОАСК) від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду (далі - КААС) від 14 квітня 2016 року та Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 31 серпня 2016 року. Постановою ВСУ від 24 жовтня 2017 року зазначені судові рішення скасовані та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні відповідних позовних вимог щодо скасування зазначених актів відмовлено.
      46. Також рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22 березня 2016 року № 385 (далі - Рішення Фонду про ліквідацію банку) на підставі постанови Правління НБУ від 22 березня 2016 року № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» (далі - Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку) вирішено припинити здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Український інноваційний банк» з 22 березня 2016 року, розпочато процедуру ліквідації банку з 23 березня 2016 року по 22 березня 2018 року.
      47. Рішення Фонду про ліквідацію банку та Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку були скасовані постановою ОАСК від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою КААС від 31 серпня 2016 року та ухвалою ВАСУ від 23 листопада 2016 року. Попри це ПАТ «Юрія» вважає, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, відносини між Фондом, банками та НБУ, повноваження Фонду щодо ліквідації банків визначаються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про гарантування вкладів). У силу приписів статті 36 Закону про гарантування вкладів усі дії, вчинені органами управління ПАТ «Український інноваційний банк», як то зміна найменування юридичної особи, укладення договорів про відступлення права вимоги, видача довіреностей на представництво інтересів тощо, не породжують настання юридичних наслідків, оскільки вчинені всупереч положень Закону про гарантування вкладів, тобто без належних на те повноважень.
      48. На думку ПАТ «Юрія», враховуючи зазначене, ПАТ «Український інноваційний банк» є особою, яка не має права вимоги у цій справі (№ 925/698/16). Також Законом про банки не передбачене правонаступництво при ліквідації банку. Зміни до свого статуту, включаючи зміну назви, реєструються банком після їх погодження НБУ. Відповідно, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до інших осіб, які заявляли вимоги у якості позивача у цій справі (№ 925/698/16), не міг відбуватись на підставі виключення цим банком із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «діяльності комерційних банків» без дотримання процедури, передбаченої статтями 2, 16, 26, 28, 46 та 78 Закону про банки. Залучаючи до участі у справі ТОВ «ФК «Інвест ресурс», суд апеляційної інстанції здійснив неправомірну заміну, оскільки не встановив правовідносини між ТОВ «ФК «Інвест ресурс» та ПАТ «Юрія», зокрема не дослідив та не відобразив у своєму судовому рішенні факти та підстави виконання фактором частини першої статті 1082 ЦК України. Отже, зазначені особи не набули прав ПАТ «Український інноваційний банк», у тому числі й права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія» за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2.
      49. Також ПАТ «Юрія» в касаційній скарзі посилається на відсутність у матеріалах справи документів, які б підтверджували надання банком позичальнику кредитних коштів, а також, які б підтверджували часткове виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, їх суми та дати перерахувань, внаслідок чого неможливо об`єктивно оцінити правомірність заявлених позивачем вимог. Вважає розрахунок, який був наданий позивачем до позовної заяви, та уточнений розрахунок, який був наданий на вимогу суду, неналежними доказами на підтвердження наведених обставин, оскільки такі не підкріплені жодним доказом щодо передачі та часткового погашення кредитних коштів.
      50. У своїх поясненнях ПАТ «Юрія» також зазначає, що Верховний Суд має врахувати відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові КГС від 14 лютого 2018 року у справі № 910/7828/17, якою залишено без змін постанову апеляційної інстанції щодо скасування рішення суду першої інстанції за позовом ПАТ «Українська інноваціна компанія» до Приватного акціонерного товариства «Оболонь» (далі - ПрАТ «Оболонь»), та відмови у задоволенні цього позову.
      51. В судовому засіданні представники ПАТ «Юрія» підтримали доводи касаційної скарги.
      (2) Позиція ТОВ «ФК «Інвест ресурс»
      52. 05 січня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «ФК «Інвест ресурс»на касаційну скаргу ПАТ «Юрія», у якому просить відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення судів попередніх інстанцій без змін. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» також надало ряд пояснень у справі, які разом з відзивом зводяться до такого.
      53. З моменту відкликання у нього банківської ліцензії ПАТ «Український інноваційний банк» відповідно до законодавства втратило право здійснювати банківську діяльність і втратило ознаки банку в розумінні абзацу четвертого частини першої статті 2 Закону про банки, втратило статус банку, однак не втратило статусу юридичної особи з належною юридичним особам правоздатністю та правосуб`єктністю. У Державному реєстрі банків до теперішнього часу значиться, що ПАТ «Український інноваційний банк» перебуває в процесі ліквідації. Однак після скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку у справі № 826/5325/16, у зв`язку з невиконанням судового рішення щодо відновлення банківської ліцензії ПАТ «Український інноваційний банк» не набув статусу банку. Чинне законодавство не містить заборон щодо прийняття рішень органами управління акціонерним товариством рішень про перейменування, зміну місцезнаходження та видів діяльності.
      54. КГС своєю постановою від 14 листопада 2018 року у справі № 905/1328/17 по суті визнав можливість втрати статусу банку без застосування реорганізації та/або ліквідації банку та подальшого його функціонування як звичайної юридичної особи, зважаючи на той факт, що чинним законодавством не передбачено повернення банківської ліцензії. Цей правовий висновок має бути прийнятий до уваги.
      55. Таким чином, враховуючи також результати судових розглядів справи № 826/1162/16, під час зміни назви ПАТ «Український інноваційний банк», під час зміни статуту цього банку 13 липня 2016 року та подальшої зміни статуту ПАТ «УКРІНКОМ» (реєстрація 03 квітня 2017 року), здійснення правочинів, за якими перейшли відповідні права вимоги до ТОВ «ФК «Інвест ресурс», органи правління ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») діяли відповідно до статутів цих юридичних осіб, оскільки стаття 36 Закону про гарантування вкладів застосуванню не підлягала. Відповідні реєстраційні дії цих акціонерних товариств не були визнані в судовому порядку недійсними.
      56. Правомірність зазначених дій органів управління ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») підтверджується також встановленими обставинами та правовими висновками у справах №№ 826/14033/17, 826/11199/16, 910/19381/16.
      57. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» вважає, що у судових рішеннях у інших судових справах за участю цих юридичних осіб є преюдиційно встановлені обставини, що підтверджують законність переходу прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») (зокрема справи №№ 910/4815/17, 910/10651/16, 910/3414/17), у зв`язку з тим, що ВГСУ констатував факт відповідних змін у статуті ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ»/ПАТ «Українська інноваційна компанія» (зокрема факт зміни назви відповідної юридичної особи).
      58. Також на думку ТОВ «ФК «Інвест ресурс» Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду (далі - КЦС) встановив факт переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія», приймаючи свої постанови від 21 березня 2018 року та 20 червня 2018 року у справах № 183/5433/13-ц та № 442/5241/12-ц відповідно. Разом з тим протиріччя цих висновків КЦС висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - ОП КГС) у справі № 910/8117/17, викладених у постанові від 03 серпня 2018 року, стали підставою для звернення ТОВ «ФК «Інвест ресурс» до Верховного Суду з клопотанням про передачу цієї справи (№ 925/698/16) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      59. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» посилається на ряд інших судових справ (зокрема про стягнення з ПАТ «УКРІНКОМ» заборгованості за депозитними договорами ПАТ «Український інноваційний банк», про визнання зобов`язань припиненими шляхом зарахування зустрічних вимог) як доказ переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія» через те, що в цих справах ПАТ «Українська інноваційна компанія» зазначається як правонаступник ПАТ «Український інноваційний банк».
      60. Зміна назви юридичної особи не є реорганізацією цієї юридичної особи, зокрема перетворенням, якщо не змінюється організаційно-правова форма цієї юридичної особи. Цю правову позицію підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 914/3587/14, а також науковими висновками Київського регіонального центру правових наук Національної академії правових наук України від 12 березня 2018 року та від 19 березня 2018 року, які зводяться до того, що зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, оскільки не має наслідком появу нового учасника цивільних відносин.
      61. ПАТ «Український інноваційний банк» та, наразі, ПАТ «Українська інноваційна компанія» мають ідентифікаційний номер 0583988. Відповідно до пункту 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (далі - Єдиний реєстр), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року № 499 (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення про ЄДРПОУ), на думку ТОВ «ФК «Інвест ресурс», це означає, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є носієм прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
      62. Отже 13 липня 2017 року щодо ПАТ «Український інноваційний банк» не відбувалось виділу, злиття, перетворення, поділу або приєднання. Реорганізація цього банку не відбулася. ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією і тією ж юридичною особою з одним і тим же обсягом прав та обов`язків. З 13 липня 2016 року ця юридична особа існує як ПАТ «УКРІНКОМ» (у подальшому ПАТ «Українська інноваційна компанія»).
      63. Чинне законодавство не передбачає відкликання банківської ліцензії як підстави для припинення кредитного договору й втрати кредитором права вимоги за цим договором до боржника. Це також підтверджується висновком експерта у галузі права від 12 березня 2018 року, наданим Національною академією правових наук України. Законодавство чітко передбачає як спосіб виведення банку з ринку введення ліквідаційної процедури банку, відкликання банківської ліцензії та реалізації майна банку, наявність цього механізму підтверджує, що у випадку втрати банківської ліцензії фінансовою установою, права вимоги за кредитними договорами продовжують існувати та не припиняються.
      64. ПАТ «Українська інноваційна компанія» після проведення державної реєстрації змін від 13 липня 2016 року та 03 квітня 2017 року стало правонаступником кредитора - ПАТ «Український інноваційний банк» за кредитними договорами та договорами забезпечення, укладеними останнім з ПАТ «ПМК». У статуті ПАТ «Українська інноваційна компанія» чітко зазначено, що це акціонерне товариство є набувачем прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ». ТОВ «ФК «Інвест ресурс» отримало відповідне право вимоги до відповідачів у цій справі (№ 925/698/16) також у відповідності до вимог законодавства.
      65. В судовому засіданні представники ТОВ «ФК «Інвест ресурс» заперечили проти задоволення касаційної скарги, оскаржувані судові рішення просили залишити без змін.
      66. Інші доводи ТОВ «ФК «Інвест ресурс» не здатні вплинути на висновки касаційного суду, зокрема відповідно до положень статті 300 ГПК України, та не приймаються до уваги.
      (3) Позиція Фонду, уповноважена особа якої подала позов у цій справі
      67. 24 жовтня 2018 року представником уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» Оберемком Романом Анатолійовичем подано до Верховного Суду заяву про здійснення процесуального правонаступництва. Також Фондом від імені ПАТ «Український інноваційний банк» Великій Палаті Верховного Суду надані пояснення у справі від 15 березня 2019 року та інформація у зверненні від 16 липня 2019 року. На думку Фонду, питання, які вирішуються у цій справі (№ 925/698/16), можуть вплинути на права та обов`язки Фонду з огляду на таке.
      68. Фонд вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно назвав у своєму судовому рішенні ПАТ «УКРІНКОМ» правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк», а ПАТ «Українська інноваційна компанія» правонаступником ПАТ «УКРІНКОМ». Фонд просить Верховний Суд врахувати правові висновки КГС, викладені у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/7828/17 (далі - Постанова КГС у справі № 910/7828/17), які зводяться до того, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк». Також Фонд вважає необхідним взяти до уваги обставини, встановлені у судових рішеннях, прийнятих у справах № 826/1161/16, № 826/5325/16 та № 826/14033/17.
      69. Посилання ТОВ «ФК «Інвест ресурс» на постанови КЦС від 21 березня 2018 року у справі № 183/5433/13-ц та від 20 червня 2018 року у справі № 442/5241/12-ц як такі, що містять правові висновки, які підтверджують правонаступництво ПАТ «Українська інноваційна компанія» щодо прав ПАТ «Український інноваційний банк» за кредитними договорами за участю останнього, є безпідставними, оскільки у зазначених справах Суд не вивчав та не вирішував питання правонаступництва банківської установи.
      70. Правонаступництво відбувається як щодо прав, так і щодо обов`язків, а ПАТ «УКРІНКОМ» бажало лише отримати права ПАТ «Український інноваційний банк» та не вважає необхідним нести обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк». Зокрема, у інших судових справах по зобов`язанням ПАТ «Український інноваційний банк» суди встановили на підставі відзивів ПАТ «УКРІНКОМ» на позовні заяви щодо задоволення вимог кредиторів зазначеного банку, що ПАТ «УКРІНКОМ» розглядає початок своєї діяльності як юридичної особи, діяльність якої не пов`язана з діяльністю комерційних банків, з 13 липня 2016 року, тому задоволення вимог кредиторів ПАТ «Український інноваційний банк» має здійснювати Фонд (наприклад судові рішення у справах №№ 913/51/17, 913/14/17, 913/56/17, 913/29/17, 913/28/17, 913/60/17, 913/764/17, 913/833/17, 913/586/18).
      71. Щодо ПАТ «Український інноваційний банк» було розпочато ліквідаційну процедуру. Рішення уповноважених органів, за якими почалась така процедура, були скасовані в судовому порядку, але фізично цей банк на ринок не повернувся. Фондом було прийнято цей банк, у якого була наявна банківська ліцензія, в управління від діючих керівників ПАТ «Український інноваційний банк», призначення яких було погоджене НБУ. Отже, ПАТ «Український інноваційний банк» не має права здійснювати банківську діяльність, а його керівники не є повноважними як керівники банку до моменту, коли власники ПАТ «Український інноваційний банк» приведуть його діяльність у відповідність вимогам законодавства, після чого НБУ проінспектує ПАТ «Український інноваційний банк» та підтвердить відповідність його діяльності вимогам законодавства, правомочність його керівників. У силу своєї специфіки та законодавчого регулювання банк не може бути безконтрольним суб`єктом і або перебуває під наглядом НБУ, або виводиться з ринку Фондом з метою спрямування коштів, отриманих від реалізації активів банку в процедурі його ліквідації, на розрахунки з кредиторами банку.
      72. На думку Фонду, з урахуванням правових висновків ОП КГС, викладених у постанові від 03 серпня 2018 року у справі № 910/8117/17 (далі - Постанова ОП КГС у справі № 910/8117/17), статті 512 ЦК України до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») у порядку, передбаченому діючим законодавством не перейшло право відповідної вимоги ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Юрія» по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2. Отже, єдиною можливою юридичною особою, якій належать та можуть належати всі права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» (наразі ПАТ «Українська інноваційна компанія», код ЄДРПОУ 05839888), може бути лише ПАТ «Український інноваційний банк», від імені якого може діяти повноважна Уповноважена особа Фонду.
      73. Інші доводи Фонду не здатні вплинути на висновки касаційного суду, зокрема відповідно до положень статті 300 ГПК України, та не приймаються до уваги.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
      74. Згідно з частиною першою статті 26 ГПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
      75. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      76. Частинами першою та другою статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Частина третя цієї статті передбачає, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
      77. Частина третя статті 3 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      78. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).
      79. Зокрема обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 75 ГПК України).
      80. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 300 ГПК України).
      81. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).
      82. Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частини десята та одинадцята статті 11 ГПК України).
      83. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
      (1.1.) Щодо спеціальної правосуб`єктності банківської установи
      84. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Глава 7 ЦК України містить загальні положення про юридичну особу.
      85. Правосуб`єктність юридичної особи, тобто здатність бути учасником відповідних цивільних правовідносин, виникає з моменту державної реєстрації останньої відповідно до закону (частина перша статті 80, частина четверта статті 91 ЦК України) та є універсальною (частина перша статті 91 ЦК України) і статутною, тобто визначається на підставі установчих документів та закону (частина друга статті 81, частина перша статті 87, частини перша та друга статті 92 ЦК України).
      86. Спеціальна правосуб`єктність юридичних осіб (частина третя статті 91 ЦК України) встановлюється для юридичних осіб, які здійснюються окремі види діяльності, для здійснення яких законом передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії).
      87. Таким видом діяльності, що вимагає спеціальної правосуб`єктності юридичної особи, зокрема, є і банківська діяльність.
      88. Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного капіталу та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюються Законом про банки. Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить ГК України та Закону про банки (частина п`ята статті 336 ГК України). Це положення кореспондує статті 92 ГК України.
      89. Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються НБУ в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність (частина третя статті 6 Закону України від 19 вересня 1991 року №1576-XII «Про господарські товариства [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про господарські товариства].
      90. Особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм Закону про акціонерні товариства з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу (частина шоста статті 1 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про акціонерні товариства].
      91. Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із частиною другою статті 6 Закону про банки).
      92. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру (частини перша та третя статті 90 ЦК України). Цьому кореспондує частина перша статті 2 Закону про господарські товариства. Разом з тим частина четверта статті 3 Закону про акціонерні товариства уточнює, що повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство). Це кореспондує частині першій статті 15 Закону про банки.
      93. Суб`єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слово «банк» без реєстрації цього суб`єкта як банку в НБУ, крім випадків, передбачених законом (частина сьома статті 334 ГК України). У частині третій статті 15 Закону про банки уточнено відповідні винятки (не розповсюджуються на ПАТ «Український інноваційний банк»), а також вказано, що слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані НБУ як банк і мають банківську ліцензію.
      94. Відповідно до частини першої статті 2 Закону про банки:
      - банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків (абзац четвертий);
      - банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (абзац восьмий);
      - державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків (абзац чотирнадцятий).
      95. Вищим органом управління банку є загальні збори учасників банку, що вирішують будь-які питання діяльності банку (частина перша статті 37 Закону про банки).
      96. Відповідно до частини шостої статті 334 ГК України банки у своїй діяльності керуються ГК України, Законом про банки, іншими законодавчими актами.
      97. Зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банки (частина друга статті 16 Закону про банки). Цьому кореспондує частина перша статті 7 Закону про господарські товариства, яка передбачає, що зміни, які сталися в установчих документах товариства і які підлягають державній реєстрації, реєструються відповідно до порядку, визначеному Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» [у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про держреєстрацію].
      98. Державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ, зокрема у формі адміністративного регулювання, до складу якого входить: реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків (пункт 1 частини першої статті 66 Закону про банки).
      99. НБУ, зокрема, здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі, здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків (пункти 8 та 9 частини першої статті 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про НБУ]. Повноваження Правління НБУ визначені статтею 15 Закону про НБУ.
      100. При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності (згідно із частиною п`ятою статті 67 Закону про банки).
      101. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності (частина друга статті 67 Закону про банки).
      102. У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки НБУ відповідно до Закону про банки, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 Закону про банки, або наявності інших підстав, передбачених статтею 73 Закону про банки, НБУ адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, належать: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного, відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку (пункти 12 та 13 частини першої статті 73 Закону про банки). Порядок застосування цих заходів впливу визначається нормативно-правовими актами НБУ (частина перша статті 74 Закону про банки).
      103. Ліцензування певних видів господарської діяльності є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів (частина перша статті 14 ГК України). Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність (абзац десятий частини першої статті 2 Закону про банки).
      104. Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень Закону про банки та Закону про гарантування вкладів (згідно із абзацом тридцять п`ятим частини першої статті 2 Закону про банки). Цьому визначенню кореспондує пункт 6 частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів.
      105. Банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду (пункти 1 та 2 частини першої статті 77 Закону про банки). Пункту 2 частини першої статті 77 Закону про банки кореспондує частина перша статті 44 Закону про гарантування вкладів.
      106. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом про гарантування вкладів (частина перша статті 3 Закону про гарантування вкладів). Відносини, що виникають, зокрема у зв`язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків між Фондом, банками та НБУ, відповідні повноваження Фонду регулюються Законом про гарантування вкладів, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (частини перша та третя статті 1 Закону про гарантування вкладів).
      107. Регулятивні повноваження Фонду, визначені Законом про гарантування вкладів, поширюються на всі банки в Україні. Банки зобов`язані дотримуватися нормативно-правових актів Фонду та виконувати вимоги, встановлені Фондом у межах його повноважень (частина друга статті 30 Закону про гарантування вкладів).
      108. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому Законом про гарантування вкладів, здійснює, зокрема процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 Закону про гарантування вкладів).
      109. Відповідно до частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів:
      - виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 Закону про гарантування вкладів (пункт 2);
      - неплатоспроможний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом про банки (пункт 8);
      - проблемний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії проблемних у порядку, передбаченому Законом про банки і нормативно-правовими актами НБУ (пункт 12);
      - тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів (пункт 16).
      110. Частина друга статті 76 Закону про банки передбачає, що НБУ не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд для вжиття ним заходів, передбачених Законом про гарантування вкладів.
      111. Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (частина перша статті 34 Закону про гарантування вкладів). З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина перша статті 36 Закону про гарантування вкладів). Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до Закону про гарантування вкладів, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п`ята статті 34 Закону про гарантування вкладів).
      112. Відповідно до частини четвертої статті 34 Закону про гарантування вкладів тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.
      113. НБУ не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності та інформації до Кредитного реєстру в установленому НБУ порядку (частина третя статті 76 Закону про банки).
      114. Частина п`ята статті 76 Закон про банки передбачає, що НБУ поновлює банківський нагляд за банком у день отримання рішення Фонду про припинення повноважень куратора Фонду у зв`язку з приведенням діяльності банку у відповідність із вимогами банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності.
      115. Фонд у день отримання рішення НБУ про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону про гарантування вкладів (частина п`ята статті 77 Закону про банки).
      116. Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку (частина четверта статті 44 Закону про гарантування вкладів). З дня початку процедури ліквідації банку, зокрема припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління [ради директорів]) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку (пункт 1 частини другої статті 46 Закону про гарантування вкладів). Повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку врегульовані статтею 48 Закону про гарантування вкладів.
      117. Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного реєстру (згідно із частиною шостою статті 77 Закону про банки). Цьому кореспондують частина п`ята статті 91 ГК України та частина третя статті 53 Закону про гарантування вкладів. Рішення щодо виключення відомостей про банк з Державного реєстру банків приймає уповноважена посадова особа НБУ на підставі документів, передбачених законодавством України, отриманих від Фонду або ліквідаційної комісії банку, що ліквідується, за рішенням власників (згідно із пунктом 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу). Пакети документів для обох випадків закріплені в пункті 3.2 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.
      118. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора (частина сьома статті 77 Закону про банки).
      119. Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень, зокрема має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду (згідно із пунктом 5 частини другої статті 37 Закону про гарантування вкладів).
      120. Рішення, що приймаються відповідно до Закону про гарантування вкладів НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені Законом про гарантування вкладів, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Оскарження рішень, визначених частиною першою цієї статті, не зупиняє виконання оскаржуваного рішення або дії (стаття 54 Закону про гарантування вкладів).
      121. Банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб (стаття 79 Закону про банки).
      122. Рішення НБУ, його службовців можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення законності таких рішень. Оскарження рішення, акта або дії НБУ не зупиняє їх виконання. Забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів НБУ, а також встановлення для НБУ заборони або обов`язку вчиняти певні дії не допускається (стаття 74 Закону про НБУ).
      123. НБУ може в установленому цим Положенням порядку відмінити/достроково відмінити застосовані заходи впливу. Рішення про відміну/дострокову відміну застосованого заходу впливу приймає Правління НБУ або Комітет з питань нагляду в межах своїх повноважень (пункт 4.4. глави 4 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затверджене постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902 [у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення про заходи впливу].
      124. Єдиний реєстр - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами (згідно із пунктом 1 Положення про ЄДРПОУ).
      125. Підставою для внесення до Реєстру або виключення з нього даних щодо суб`єктів, а також внесення змін до Реєстру є надходження від державного реєстратора до органу державної статистики інформації про вчинення реєстраційних дій, передбачених Законом про держреєстрацію (пункт 12 Положення про ЄДРПОУ).
      126. Ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється (пункт 6 Положення про ЄДРПОУ).
      127. Отже, відповідно до статті 92 та частини п`ятої статті 336 ГК України, частини третьої статті 6 Закону про господарські товариства, частини шостої статті 1 Закону про акціонерні товариства, частини першої статті 1, статті 3 та частини другої статті 6 Закону про банки в Україні діє спеціальне законодавство, яке регулює утворення банків їх статусу та припинення, здійснення ними/припинення банківської діяльності (далі - банківське законодавство), до якого, зокрема, входять Закон про банки, Закон про НБУ, Закон про гарантування вкладів, нормативно-правові акти НБУ, також ЦК України, ГК України, інші закони в частині, що не суперечить попереднім зазначеним нормативним документам, та визначають зміст спеціальної правосуб`єктності банківської установи.
      (1.2) Щодо обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та обставин, що мають преюдиційне значення
      128. Статті 32, 34, 35 ГПК України 1991 визначають, що є доказами в рамках судового розгляду справи, які вимоги до них висуваються. Зокрема, стаття 35 ГПК України 1991 кореспондує статті 75 ГПК України.
      129. Суди попередніх інстанцій також керуються частиною третьою статті 82 ГПК України 1991, яка у загальному кореспондує за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України з урахуванням відмінностей, які діяли на момент її чинності.
      130. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставин цієї справи (№ 925/698/16) та обставин, які встановлені судами в інших справах та мають преюдиційне значення для цієї справи, 01 жовтня 2015 року Правлінням НБУ прийнята постанова № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних», якою віднесено ПАТ «Український інноваційний банк» до категорії проблемних банків. Ця постанова НБУ не оскаржена та не скасована на момент розгляду цієї справи (№ 925/698/16) Великою Палатою Верховного Суду. Отже, ПАТ «Український інноваційний банк» відповідно до постанови НБУ зберігає статус проблемного.
      131. Постановою НБУ про неплатоспроможність банку 24 грудня 2015 року ПАТ «Український інноваційний банк» було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію в цьому банку запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 25 грудня 2015 року по 24 березня 2016 року (включно) та призначено Уповноважену особу Фонду для здійснення цих повноважень.
      132. Постановою ОАСК від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16 визнані незаконними та скасовані з моменту їх прийняття Постанова НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, суд зобов`язав НБУ надати 95 днів на відновлення платоспроможності цього банку. Це судове рішення оскаржене в апеляційній інстанції.
      133. 22 березня 2016 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону про банки на підставі відповідного звернення Фонду Правлінням НБУ винесена Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду прийняте Рішення Фонду про ліквідацію банку, згідно з яким розпочата процедура ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк», призначена Уповноважена особа Фонду та делеговані всі повноваження ліквідатора цього банку.
      134. 14 квітня 2016 року ухвалою КААС у справі № 826/1162/16 відмовлено у задоволенні апеляційних скарг, постанова ОАСК від 16 березня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) залишена без змін. Це судове рішення оскаржене в касаційній інстанції.
      135. Ухвалою ВАСУ від 28 квітня 2016 року у справі № 826/1162/16 зупинене виконання постанови ОАСК від 16 березня 2016 року та ухвали КААС від 14 квітня 2016 року.
      136. Постановою ОАСК від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16 визнані протиправними та скасовані з моменту їх прийняття Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку, суд зобов`язав НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк» у якості банківської установи - в обсязі та стані, який існував на 22 березня 2016 року. Судове рішення, зокрема, ґрунтується на незаконності та скасуванні Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію у справі № 826/1162/16. Це судове рішення оскаржене в апеляційному порядку.
      137. Ухвалою від 13 липня 2016 року у справі № 826/5325/16 КААС відмовив у задоволенні апеляційних скарг, постанова ОАСК від 29 квітня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку) залишена без змін. Це судове рішення оскаржене в касаційній інстанції.
      138. 13 липня 2016 року наглядовою радою ПАТ «Український інноваційний банк» було ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ «Український інноваційний банк»на ПАТ «УКРІНКОМ», змінене місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його статуту, змінені види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків», за КВЕД: 64.19) та призначені голова правління і члени правління (далі - організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року). Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів банку була проведена цього ж дня приватним нотаріусом (реєстраційна дія № 10741050132038947). Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 13 липня 2016 року ПАТ «УКРІНКОМ» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
      139. Ухвалою від 31 серпня 2016 року у справі № 826/1162/16 ВАСУ відмовив у задоволенні касаційних скарг та залишив без змін постанову ОАСК від 16 березня 2016 року та ухвалу КААС від 14 квітня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію). До ВСУ була подана заява про перегляд судового рішення касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
      140. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2016 року у цій справі (№ 925/698/16) замінена назва позивача з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ».
      141. Ухвалою від 23 листопада 2016 року у справі № 826/5325/16 ВАСУ відмовив у задоволенні касаційних скарг та залишив без змін постанову ОАСК від 29 квітня 2016 року та ухвалу КААС від 13 липня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку). До ВСУ було подано заяву про перегляд судового рішення касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Ухвалою ВСУ від 13 квітня 2017 року відкрите провадження у справі № 826/5325/16.
      142. Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «УКРІНКОМ» від 28 березня 2017 року знову змінена назва акціонерного товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (далі - організаційні зміни банку від 28 березня 2017 року), реєстрація здійснена 03 квітня 2017 року (реєстраційна дія № 10701200000007396). Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 18 березня 2017 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ «УКРІНКОМ» та ПАТ «Український інноваційний банк».
      143. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30 травня 2017 року у цій справі (№ 925/698/16) замінено назву позивача з ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «Українська інноваційна компанія».
      144. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у цій справі (№ 925/698/16) частково задоволені позовні вимоги.
      145. Постановою ВСУ від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 скасовані судові рішення судів попередньої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію.
      146. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року у цій справі (№ 925/698/16) ПАТ «Українська інноваційна компанія» як позивач замінено на ТОВ «ФК «Інвест ресурс». Цього ж дня у цій справі прийняті зазначені Постанови апеляційної інстанції 1 та 2.
      147. 14 грудня 2017 року ОАСК своєю постановою у справі № 826/14033/17 задовольнив позовні вимоги ПАТ «Українська інноваційна компанія», визнав незаконними та скасував Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію. Фактично основним аргументом судового рішення, як і у справі № 826/1161/16, є недотримання НБУ строку очікування у 180 днів перед прийняттям відповідної постанови. Це судове рішення було оскаржене в апеляційній інстанції.
      148. 14 лютого 2018 року КГС у своїй постанові у справі № 910/7828/17 (за позовом ПАТ «Українська інноваційна компанія» до Приватного акціонерного товариства «Оболонь» про стягнення кредитної заборгованості) дійшов висновку, що права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» як банку не можуть вважатися такими, що перейшли до ПАТ «Українська інноваційна компанія» в силу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року.
      149. Постановою від 20 лютого 2018 року у справі № 826/14033/17 КААС залишив без змін постанову ОАСК від 14 грудня 2017 року (визнання незаконним та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію). Це судове рішення було оскаржене у касаційній інстанції.
      150. 21 березня 2018 року постановою КЦС у справі № 183/5433/13-ц задоволена касаційна скарга ПАТ «Український інноваційний банк» у спорі щодо кредитних зобов`язань перед банком фізичних осіб.
      151. 20 червня 2018 року постановою КЦС у справі № 442/5241/12-ц задоволена касаційна скарга ПАТ «Українська інноваційна компанія» у спорі щодо кредитних зобов`язань перед банком юридичної особи та їх забезпечення фізичною особою.
      152. 03 серпня 2018 року Постановою ОП КГС у справі № 910/8117/17, зокрема, закріплено правовий висновок, що права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» як банку не можуть вважатися такими, що перейшли до ПАТ «Українська інноваційна компанія» в силу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року.
      153. 09 серпня 2019 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - КАС) у справі № 826/14033/17 відмовлено у задоволенні касаційних скарг, залишені без змін постанова ОАСК від 14 грудня 2017 року та постанова КААС від 20 лютого 2018 року щодо визнання незаконним та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію. КАС не погодився з судами попередніх інстанцій щодо необхідності НБУ вичікувати 180 днів для прийняття відповідної постанови, але вказав на свою незгоду з цією постановою (та похідним рішенням Фонду), по суті рішення НБУ, у зв`язку з відсутністю обґрунтованих підстав для прийняття такого рішення регулятором.
      154. Однак, відповідні висновки не можуть прийматись до уваги Великою Палатою Верховного Суду як встановлені обставини, оскільки є лише правовою оцінкою іншим судом встановлених обставин справи. З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
      155. Отже, на момент звернення (22 червня 2016 року) з позовом Уповноваженої особи Фонду до Господарського суду Черкаської області у цій справі (№ 925/698/16) судові рішення у справі № 826/1162/16 (про незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку й Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) були зупинені ухвалою ВАСУ, а рішення ОАСК у справі № 826/5325/16 (про незаконність та скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку) не набрало чинності через його оскарження в апеляційній інстанції.
      156. На момент здійснення організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та їх державної реєстрації судові рішення у справі № 826/1162/16 про незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку й Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію були все ще зупинені ухвалою ВАСУ. Провадження у судовій справі № 826/14033/17 ще не було відкрите. Постанова НБУ № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних» продовжувала діяти.
      157. На момент розгляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи (№ 925/698/16) ще не ухвалене остаточне рішення у справі № 826/5325/16, у якій було подано до ВСУ заяву про перегляд судового рішення касаційної інстанції та відкрите провадження.
      158. Той факт, що в окремих судових справах, на які посилаються сторони спору, ПАТ «Українська інноваційна компанія» визнає свої зобов`язання перед кредиторами ПАТ «Український інноваційний банк», а в окремих заперечує такі зобов`язання, не дає підстав для надання переваг правовій оцінці, здійсненій судами у таких справах, які підтверджують або спростовують наявність у ПАТ «Українська інноваційна компанія» прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
      159. Київський апеляційний господарський суд приймав ухвалу від 04 грудня 2017 року про заміну позивача у цій справі (№ 925/698/16) на ТОВ «ФК «Інвест ресурс» та Постанову апеляційної інстанції 2 після прийняття ВСУ постанови від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 (незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію), на обставини та правові висновки якої посилались сторони цієї справи (№ 925/698/16). Суд першої інстанції у цій справі (№ 925/698/16) приймав свої ухвали про зміну найменування позивача та рішення по суті позову до прийняття ВСУ зазначеної постанови від 24 жовтня 2017 року.
      160. Разом з тим, в окремих судових рішеннях у судових справах, на які посилаються сторони спору (зокрема, судові рішення у справах №№ 913/51/17, 913/14/17, 913/56/17, 913/29/17, 913/28/17, 913/60/17), у мотивувальній частині судами встановлено, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКРІНКОМ») позиціонує себе як юридичну особу, яка розпочала свою діяльність лише з 13 липня 2016 року як ПАТ «УКРІНКОМ» та яка не займається банківською діяльністю, а тому не несе зобов`язань ПАТ «Український інноваційний банк» як банку. Це вказує на свідому вибірковість визнання самим ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКРІНКОМ») отримання прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк». Крім того, як встановлено судами у цих судових справах, ПАТ «Українська інноваційна компанія» щоб довести необхідність звернення кредиторів відповідного банку з їх вимогами не до нього, а до Фонду, посилається на Постанову НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку (за якими фактично розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк»), попри їх оскарження ним же у справі № 826/5325/16 та судове рішення ВАСУ від 23 листопада 2016 року щодо скасування цієї постанови НБУ та рішення Фонду. Таким чином,ПАТ «Українська інноваційна компанія» саме визнає наявність процедури ліквідації зазначеного банку, враховуючи, що відповідно до банківського законодавства тільки це може бути підставою для задоволення вимог кредиторів цього банку Фондом.
      161. Зазначене також вступає в протиріччя з правовими висновками, зробленими КАС у справі № 826/14033/17, щодо права ПАТ «Українська інноваційна компанія» позиватися у цьому судовому процесі як «інша особа, яка охоплюється наглядовою діяльністю НБУ». Це також не узгоджується з аргументами про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не мала узгоджувати з НБУ організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року, оскільки не є банком, а отже, не підпадає під нагляд НБУ.
      162. Добровільне та чітко виявлене бажання ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»), яких ТОВ «ФК «Інвест ресурс» заявляє як правонаступників або правонаслідувачів відповідного банку, відмовитись від банківської діяльності шляхом реєстрації зазначених змін у своєму статуті ще до винесення остаточних рішень касаційною інстанцією у судових спорах щодо запровадження у цьому банку тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії та початку процедури ліквідації банку (зокрема, у справах №№ 826/1162/16, 826/5325/16, 826/14033/17) ставить під сумнів можливість порушення НБУ або Фондом прав саме такого утворення як ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»)з урахуванням відкликання банківської ліцензії та неможливості здійснювати банківську діяльність ПАТ «Український інноваційний банк».
      163. Згідно з резолютивною частиною постанови КЦС від 21 березня 2018 року у справі № 183/5433/13-ц задоволена касаційна скарга саме ПАТ «Український інноваційний банк». Питання правонаступництва або переходу прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») по суті не вивчалось. У справі № 442/5241/12-ц резолютивна частина судового рішення апеляційної інстанції від 04 травня 2017 року (хронологічно після здійснення організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року) містить відмову в задоволенні позову саме ПАТ «Український інноваційний банк», а мотивувальна частина цього судового рішення не містить жодної інформації про звернення ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») з вимогою замінити позивача. Постановою КЦС від 20 червня 2018 року у справі № 442/5241/12-ц задоволена касаційна скарга, подана вже ПАТ «Українська інноваційна компанія». При цьому суд також не вивчав питання правонаступництва або переходу прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») по суті. Отже, обставини, встановлені КЦС у зазначених двох справах, не можуть розглядатись з урахуванням всього вищезазначеного як такі, що є преюдиційними та доводять наявність прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» у ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»).
      164. Аналогічно зазначеному, враховуючи зміст правових висновків у Постанові КГС у справі № 910/7828/17 та Постанові ОП КГС у справі № 910/8117/17, інші судові рішення у інших справах, на які посилаються сторони, в тексті яких вказано про правонаступництво між відповідним банком та ПАТ «Українська інноваційна компанія»або констатований факт здійснення організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року, як підтвердження переходу прав та обов`язків цього банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», не мають беззаперечного значення для визначення відповіді на питання, з приводу якого справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      165. У межах розгляду справи № 905/1328/17, учасниками якої не є сторони цього судового спору, КГС не робив правових висновків, про які вказує ТОВ «ФК «Інвест ресурс», зокрема щодо можливості виведення банку з ринку поза межами вимог банківського законодавства. У цьому випадку це є власні інтерпретація та тлумачення стороною спору висновків Верховного Суду.
      166. У справі № 910/19381/16 ПАТ «УКРІНКОМ» звернулось до господарського суду з позовом до Фонду, Уповноваженої особи Фонду (третя особа - НБУ) з вимогою про зобов`язання вчинити дії, в тому числі, крім іншого, зобов`язати Фонд та Уповноважену особу Фонду провести спільно з ПАТ «УКРІНКОМ» інвентаризацію всього майна та документації ПАТ «Український інноваційний банк», переданих Уповноваженій особі Фонду під час запровадження тимчасової адміністрації в цьому банку, за результатами якої скласти акт і передати все майно та документацію цього банку ПАТ «УКРІНКОМ». Господарський суд міста Києва своїм рішенням від 09 лютого 2017 року відмовив у задоволенні позову. Постановою від 06 липня 2017 року Київський апеляційний господарський суд частково скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив вимоги ПАТ «Українська інноваційна компанія» в зазначеній частині вимог ПАТ «УКРІНКОМ». КГС своєю постановою від 15 січня 2019 року скасував судове рішення апеляційної інстанції в зазначеній частині вимог ПАТ «УКРІНКОМ», вважаючи, що ПАТ «УКРІНКОМ» не доведене заявлене порушення його прав, у тому числі у зв`язку з тим, що Фонд здійснював повернення майна та документів ПАТ «Український інноваційний банк». Тому доводи ТОВ «ФК «Інвест ресурс», які ґрунтуються на задоволенні вимог ПАТ «УКРІНКОМ» у справі № 910/19381/16, не заслуговують на увагу.
      167. У справі № 826/11199/16 Фонд звернувся до ОАСК з позовом до приватних нотаріусів, які здійснювали реєстрацію організаційних змін банку від 13 липня 2017 року та 28 березня 2017 року, вимагаючи їх скасувати як незаконні. ОАСК постановою від 14 квітня 2017 року відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що станом на 13 липня 2016 року Постанова НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію були скасовані судовими рішеннями у справі № 826/1162/16, а Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку були скасовані судовими рішеннями у справі № 826/5325/16, що відновило повноваження органів управління банку. Також ОАСК вказав, що не знайшов підстав вважати порушеними безпосередньо права Фонду в результаті зазначених дій нотаріусів. КААС погодився з висновками суду першої інстанції та ухвалою від 08 червня 2017 року залишив відповідну постанову ОАСК без змін. Зокрема КААС уточнив, що заявлене Фондом порушення могло стосуватись прав та обов`язків НБУ, але НБУ до суду з відповідними позовними вимогами не звертався. Ці судові рішення залишив без змін КАС постановою від 19 квітня 2019 року, погодившись із відповідними висновками судів попередніх інстанцій.
      168. Обставини справи № 826/11199/16 не є визначальними для Великої Палати Верховного Суду з точки зору вирішення питання переходу прав ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке не є банком, поза процедурами регулювання банківської діяльності спеціальним законодавством, в зв`язку з таким. В межах цієї справи (№ 925/698/16) не оскаржуються реєстраційні дії нотаріусів. У рамках справи № 826/11199/16 перед судами стояло завдання визначитись з наявністю або відсутністю у діях нотаріусів протиріччя з вимогами законодавства, яке регулює їх діяльність та державну реєстрацію юридичних осіб. Відповідне питання щодо прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» не розглядалось. Суд у справі № 826/11199/16 не вивчав питання виведення банку з ринку шляхом зміни його назви та виключення банківської діяльності з переліку видів діяльності акціонерного товариства, не встановлював такого права за органами управління відповідного банку. Крім того, суди не звернули увагу на те, що станом на 13 липня 2017 року виконання судових рішень щодо скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію у справі № 826/1162/16 були зупинені ухвалою ВАСУ від 28 квітня 2016 року. КАС, приймаючи свою відповідну постанову, не звернув увагу на постанову ВСУ від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16, якою були скасовані всі попередні судові рішення у справі № 826/1162/16, а Постанова НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію залишені в силі. Факт усунення відповідним банком підстав для дії в цьому банку тимчасової адміністрації або запровадження щодо нього ліквідаційної процедури відповідно до вимог банківського законодавства, яке регулює банківську діяльність, (приведення своєї діяльності у відповідність до таких вимог), судами у цій справі не встановлювався.
      169. Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду не знаходить преюдиційних обставин, встановлених у справі № 826/11199/16, які б підтверджували безспірність переходу прав ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке не є банком, поза процедурами регулювання банківської діяльності спеціальним законодавством.
      170. Відповідно до матеріалів справи ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») мають один й той самий ідентифікаційний код юридичної особи № 0583988. Дата реєстрації цих юридичних осіб, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань(далі також - Єдиний реєстр), також збігається. Однак в Єдиному реєстрі відсутній запис про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк» (пункт 29 частини першої статті 9 Закону про держреєстрацію), такий запис міститься лише в статуті цієї юридичної особи.
      171. Загальна послідовність дій НБУ та Фонду щодо проблемного банку ПАТ «Український інноваційний банк» відповідає загальній послідовності дій, передбачених банківським законодавством щодо проблемного банку. НБУ та Фонд реалізовували повноваження, якими наділені відповідно до банківського законодавства. У межах судових справ №№ 826/1162/16, 826/5325/16 та 826/14033/17 ставились під сумнів обґрунтованість підстав реалізації зазначених дій НБУ та Фонду.
      172. Суди попередніх інстанцій не встановили, а сторони не довели, що реалізація повного комплексу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року була узгоджена з НБУ та останній погодив усі відповідні зміни в діяльності ПАТ «Український інноваційний банк», про що був внесений запис щодо реєстрації статуту цього банку в новій редакції до Державного реєстру банків. Те ж стосується виключення ПАТ «Український інноваційний банк» з Державного реєстру банків та факту закінчення ліквідації цього банку відповідно до частини п`ятої статті 91 ГК України, статті 77 Закону про банки, статті 53 Закону про гарантування вкладів, відміни/дострокової відміни за ініціативою НБУ застосованих ним до цього банку заходів впливу. У судових справах, на які посилаються сторони спору, також не встановлено преюдиційних обставин, які б це підтверджували.
      173. Судами попередніх інстанцій у цій справі (№ 925/698/16) встановлено, що Уповноважена особа Фонду на момент звернення до суду (22 червня 2016 року) мала відповідні повноваження діяти від імені ПАТ «Український інноваційний банк». Суди попередніх інстанцій в межах цієї судової справи не приймали судових рішень на користь Уповноваженої особи Фонду. Заявлена у суді вимога не є вимогою Уповноваженої особи Фонду, а є вимогою відповідного банку. Факту того, що ПАТ «Український інноваційний банк» відмовився від вимог, заявлених від його імені Уповноваженою особою Фонду в межах цієї судової справи, не встановлено. Також не встановлено, що ПАТ «Український інноваційний банк» заперечує проти захисту відповідних своїх прав щодо вимог по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2. Враховуючи це, рішення суду по суті відповідної вимоги банку до свого боржника не залежить від подальшого встановлення або скасування повноважень Уповноваженої особи Фонду.
      174. В українському законодавстві існує прогалина щодо правового регулювання відновлення банківської діяльності після відкликання НБУ банківської ліцензії, на підставі скасування відповідного рішення НБУ судом через юридично-організаційні порушення його прийняття НБУ, в тому числі за умов подальшої фактичної невідповідності проблемного банку вимогам банківського законодавства, та виконання яких є передумовою наявності у банку зазначеної ліцензії. Разом з тим законодавством також не встановлено, що скасування рішення уповноваженого державного органу про введення тимчасової адміністрації у проблемному банку або закінчення строку дії цієї адміністрації без подальших дій НБУ та Фонду щодо цього банку, передбачених банківським законодавством, означає припинення тимчасової адміністрації в такому проблемному банку, скасування реалізації НБУ та Фондом подальших обов`язкових процедур, передбачених банківським законодавством, зокрема статтями 63, 67, 73, 74, 77 Закону про банки та статтями 1, 3, 4, 34, 36, 44, 46, 48, 53 Закону про гарантування вкладів.
      (1.3) Щодо переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія»
      175. У разі припинення діяльності суб`єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу (частини перша та третя статті 25 ГПК України 1991).
      176. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 та 4 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частини перша статті 14 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).
      177. Суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина п`ята статті 5 ГК України).
      178. Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватись від дій, які б могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правом в інших формах.
      179. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
      180. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (частина третя статті 202 ГК України). Припинення зобов`язання регулюється главою 50 ЦК України.
      181. Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (частини перша та четверта статті 104 ЦК України). Частинам першій та четвертій статті 104 ЦК України кореспондує частина перша статті 59 та частина перша статті 91 ГК України. Частині першій статті 104 ЦК України також кореспондує частина перша статті 79 Закону про акціонерні товариства.
      182. Особливості ліквідації банків встановлюються Законом про банки (згідно із частиною четвертою статті 110 ЦК України).
      183. Реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов`язків правонаступникам (абзац сороковий частини першої статті 2 Закону про банки).
      184. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов`язання (частина третя статті 26 Закону про банки).
      185. Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди НБУ та за умови відкликання банківської ліцензії. Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо НБУ після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного. В іншому випадку НБУ відмовляє в погодженні згідно з пунктом 2.4. глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу. Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено НБУ до категорії проблемних або неплатоспроможних, НБУ та Фонд вживають щодо нього заходи, передбачені Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із статтею 78 Закону про банки).
      186. Правління банку зобов`язане протягом трьох робочих днів інформувати НБУ, зокрема про: про кандидатуру на призначення на посаду керівника банку, зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку, наявність хоча б однієї з підстав для віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних або для відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, припинення банківської діяльності (згідно із пунктами 1, 2, 5 та 6 частини першої статті 46 Закону про банки).
      187. Банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження НБУ. Перелік документів та порядок погодження змін до статуту банку встановлюються НБУ. НБУ приймає рішення про погодження змін до статуту банку або про відмову в їх погодженні не пізніше місячного строку з дня подання повного пакета документів. НБУ в установленому ним порядку вносить відповідний запис до Державного реєстру банків після проведення державної реєстрації змін до установчих документів (частини четверта та шоста-восьма статті 16 Закону про банки).
      188. Погодження змін, що вносяться до статутів банків, регулюються, зокрема главою 1 розділу VII Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 вересня 2011 року № 306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2011 року за № 1203/19941 (далі - Положення про ліцензування банків). Погодження призначення та визначення відповідності професійної придатності та ділової репутації керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (у разі їх зміни) регулюється главою 3 розділу VII Положення про ліцензування банків. Зокрема, відповідно до пункту 1.8 глави 1 розділу VII Положення про ліцензування банків банк у разі зміни свого найменування зобов`язаний у новій редакції статуту зробити запис про правонаступництво банку з новим найменуванням щодо передачі йому всього майна, прав і зобов`язань банку з попереднім найменуванням.
      189. Документи, що подаються для державної реєстрації, повинні відповідати переліку вимог, передбаченому частиною першою статті 15 Закону про держреєстрацію, зокрема установчі документи банків, інших юридичних осіб, які згідно із законом підлягають погодженню (реєстрації) відповідно Національним банком України, іншими державними органами, подаються з відміткою про їх погодження відповідним органом (пункт 10).
      190. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону про гарантування вкладів).
      191. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (частина перша статті 4 Закону про банки). Цьому кореспондує частина перша статті 334 ГК України.
      192. Відповідно до частини другої статті 1 Закону про банки метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Цим завданням кореспондує мета банківського нагляду, визначена у частині першій статті 67 Закону про банки, а також мета банківського регулювання, визначена у частині першій статті 55 Закону про НБУ.
      193. Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абзац четвертий статті 1 Закону про НБУ).
      194. Метою Закону про гарантування вкладів є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону про гарантування вкладів).
      195. Фонд та НБУ співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку (частина перша статті 55 Закону про гарантування вкладів).
      196. Тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (частина перша статті 35 Закону про гарантування вкладів). Особливості передачі активів і зобов`язань неплатоспроможного банку визначені статтею 40 Закону про гарантування вкладів.
      197. У разі відповідності банку, який віднесений до категорії неплатоспроможних, критеріям, встановленим нормативно-правовими актами Фонду, виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання, в якому зазначено, що найменш витратним способом виведення банку з ринку є ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів, та подає НБУ пропозицію щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації такого банку. У такому разі тимчасова адміністрація припиняється у день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (згідно із частиною другою статті 39 Закону про гарантування вкладів).
      198. Відшкодування вкладникам коштів за їх вкладами після прийняття рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку з підстав, передбачених частиною другою статті 77 (відкликання банківської ліцензії) Закону про банки закріплене статтею 26 Закону про гарантування вкладів, яка також передбачає відповідне набуття Фондом статусу кредитора відповідного банку. Завершує Фонд відповідні виплати у день подання документів для внесення до Єдиного реєстру запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
      199. Не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та Законом про НБУ (частина перша статті 53 Закону про НБУ). Цьому положенню кореспондує частина сьома статті 3 Закону про гарантування вкладів стосовно гарантій незалежності Фонду.
      200. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом (частини четверта та п`ята статті 5 Закону про банки).
      201. Законодавче регулювання питань, пов`язаних з виконанням НБУ своїх функцій, установлюється або змінюється виключно Законом про НБУ. Зміна положень Закону про НБУ може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до Закону про НБУ (частина третя статті 53 Закону про НБУ).
      202. Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закон про банки. До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.
      203. Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону про акціонерні товариства). Попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24 квітня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.
      204. Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону про банки не утворилась.
      205. Власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону про банки, погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 Закону про банки так і пункту 2.4 глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.
      206. Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з НБУ. Відповідного погодження не встановлено. Разом з тим банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону про банки, також передбачено інформування та погодження з НБУ змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін НБУ. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не погоджувався НБУ, попри те, що таке погодження є обов`язковим.
      207. Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону про банки, частини третьої статті 53 Закону про гарантування вкладів, пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.
      208. Отже, не залежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з НБУ відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності Постанови НБУ про неплатоспроможність банку, Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, Рішення Фонду про ліквідацію банку.
      209. Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.
      210. Враховуючи зазначене та встановлені обставини щодо учасників цієї справи (№ 925/698/16), відсутні підстави стверджувати про зміну кредитора у зобов`язанні по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2 або припинення цього зобов`язання відповідно до умов глави 50 ЦК України.
      211. Стаття 15 Закону про банки дійсно передбачає, що слово «банк» може бути тільки в назві юридичної особи, яка зареєстрована НБУ як банк та має банківську ліцензію. З тієї точки зору, що ПАТ «Український інноваційний банк» є зареєстрованим НБУ як банк, але втратив банківську ліцензію та не відновив її, може видатися, що у цьому є певна невідповідність статті 15 Закону про банки. Однак розуміння статті 15 Закону про банки має не виходити за межі інших положень банківського законодавства. Дослівне тлумачення статті 15 Закону про банки в тому контексті, що відкликання банківської ліцензії призводить до необхідності виключення з назви банку слова «банк», не відповідає суті подальших процедур щодо банку, у якого відкликана банківська ліцензія, передбачених цим законодавством. Законом не передбачено виключення з назви банку слова «банк» після відкликання ліцензії банку. Банківським законодавством передбачена послідовність процедур для випадку відкликання банківської ліцензії. Перебування банку у цих процедурах з наявним у його назві словом «банк» не порушує мети спеціальних вимог до назви банку та слова «банк» у його назві, оскільки відсутність банківської ліцензії припиняє банківську діяльність банку але не припиняє сам банк з його існуючими правами та обов`язками, які виникли в результаті банківської діяльності до відкликання банківської ліцензії.
      212. За змістом положень банківського законодавства (зокрема, статей 5, 74, 79 Закону про банки) недоліки в процедурах, зокрема виведення банку з ринку, можуть усуватись як незаконні та такі, що можуть порушувати права банку. Але самі по собі такі недоліки не можуть бути підставою для скасування загальної процедури виведення банку з ринку, поновлення його банківської ліцензії за наявності статусу проблемного (напр. частина десята статті 40, частина шоста статті 41, частина дванадцята статті 42 Закону про гарантування вкладів). Відповідне не спростовується зазначеною прогалиною в правовому регулюванні питання відкликання банківської ліцензії.
      213. Скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації цієї процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій НБУ та Фонду як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями. Реалізація судом своїх повноважень у зазначений спосіб не відповідає вимогам статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, статті 53 Закону про НБУ, статті 3 Закону про гарантування вкладів.
      214. Суд має лише усувати порушення в зазначеній процедурі, забезпечуючи законний захист прав зацікавлених сторін цієї процедури.
      215. Велика Палата Верховного Суду має розглянути питання того, чи перейшло від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, яке виникло як результат здійснення ліцензованої банківської діяльності, з метою з`ясування на користь якої юридичної особи має бути здійснене стягнення за відповідною вимогою, визначене судом першої інстанції, та вирішення правової проблематики, яка склалась щодо визначення переходу прав та обов`язків від банківської установи до юридичної особи, яка не має статусу банку, фактично шляхом виключення з назви цієї банківської установи слова «банк» та виключення цією банківською установою з видів своєї діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19).
      216. Дії керівництва банку, пов`язані з самостійним відновленням власних повноважень та внесенням відповідних змін до статуту ПАТ «Український інноваційний банк», не можуть виправдовуватись невиконанням НБУ перед банком своїх зобов`язань щодо повернення банківської ліцензії на підставі судових рішень у справах №№ 826/5325/16 та 826/14033/17, оскільки виконання цим банком вимог законодавства до його діяльності, як підстава отримання цієї ліцензії, є першочерговим.
      217. Якщо банк вважає, що діями НБУ здійснене незаконне втручання у діяльність банку, то він має захищати свої права відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 5 Закону про банки, вимагаючи відшкодування заподіяної шкоди у порядку, визначеному законом.
      218. Виконання судових рішень у справах №№ 826/5325/16 та 826/14033/17 має відбуватись відповідно до статті 115 ГПК України 1991 (статей 326 та 327 ГПК України), а не шляхом створення керівництвом банку власних процедур виведення банку з ринку, оскільки фактично суть організаційних змін банку від 13 липня 2016 року зводиться до створення власної процедури виведення проблемного банку з ринку без врахування спеціальної процедури, повноважень НБУ та Фонду, механізмів захисту кредиторів банку, передбаченої банківським законодавством.
      219. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» у своїх поясненнях також вказує на те, що «законодавство чітко передбачає як спосіб виведення банку з ринку введення ліквідаційної процедури банку, відкликання банківської ліцензії та реалізації майна банку» (т. 7, а. с. 73), аргументуючи існування прав, які виникли із здійснення особою банківської діяльності, після відкликання у такої особи банківської ліцензії та припинення нею здійснення банківської діяльності. Отже, воно визнає існування єдиної зазначеної спеціальної процедури виведення відповідного банку з ринку як передумови існування та гарантування прав за його кредитними договорами.
      220. Права банка щодо його боржників комплексно пов`язані з його зобов`язаннями перед кредиторами. У зв`язку з цим не може процес виконання зобов`язань проблемним банком здійснюватися в порядку ліквідації цього банку, а реалізація його прав бути відділеною від цього процесу. Зокрема, відповідно до банківського законодавства (частини 6 статті 38, частини першої та п`ятої статті 52 Закону про гарантування вкладів) Фонд забезпечує вимоги кредиторів банку за рахунок реалізації вимог банку до боржників.
      221. Реорганізація банку в іншу особу, або передача прав та обов`язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов`язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин в законодавчому регулюванні загальним принципам законодавства, в першу чергу спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду, встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства.
      222. Виведення банку з ринку шляхом виключення слова «банк» з його назви та «банківської діяльності» з видів його діяльності законом не передбачено. Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства.
      223. Якщо юридична особа бажає припинити банківську діяльність, то вона має як банк вийти з ринку за процедурами, які передбачені законодавством, що регулює здійснення банківської діяльності в Україні, для виведення банку з ринку під наглядом НБУ та за участю Фонду.
      224. Рішення про здійснення змін у статуті відповідного банку є підставою для державної реєстрації цих змін лише за умови дотримання встановленої законом процедури погодження таких змін. Дії щодо реєстрації змін до статуту банку мають здійснюватися відповідно до частини першої статті 68 Конституції України та частин другої, третьої статті 13 ЦК України, не руйнуючи систему координації та організації банківського ринку, передбачену банківським законодавством, зокрема Законом про банки та Законом про гарантування вкладів. Порушення такого порядку не відповідає публічному порядку, а також ставить під загрозу гарантовані права інших осіб, передбачені законодавством.
      225. Враховуючи зазначене, відповідна прогалина в правовому регулюванні повернення банківської ліцензії не дає підстав вважати, що на банк не розповсюджуються вимоги банківського законодавства, в тому числі і ті, що передбачають обов`язок конкретної послідовності дій Фонду щодо банку, якого визнано проблемним та який цього статусу не змінив.
      226. Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.
      227. НБУ може поновити банківську ліцензію ПАТ «Український інноваційний банк» у разі приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства, яке регулює банківську діяльність в Україні.
      228. Однак ПАТ «Український інноваційний банк» не доведено, що його стан як банку та діяльність відповідають або приведені у відповідність до вимог спеціального законодавства, яке регулює банківську діяльність. Протилежне також не спростовано доказами у справі. Судами не встановлено, а учасниками спору не доведено, що план заходів та план фінансового оздоровлення по відповідному банку було виконано в повному обсязі. Постанова Правління НБУ від 01 жовтня 2015 року № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних» не оскаржена та не скасована.
      229. Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж») права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія», попри будь-які заявлені ТОВ «ФК «Інвест ресурс» товариством правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж»), оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів.
      230. Предметом спору у цій судовій справі не є відкликання банківської ліцензії відповідного банку. Наявність прав цього банку щодо зобов`язань його боржників по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2 не залежить від наявності в нього банківської ліцензії, оскільки остання є лише однією з умов здійснення банківської діяльності, а не реалізації прав та обов`язків, набутих у результаті цієї діяльності.
      231. Водночас у рамках цього спору Великій Палаті Верховного Суду необхідно вирішити, який суб`єкт є належним позивачем у справі, тобто якій особі належить право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, за захистом якої звернувся позивач у судовій справі № 925/698/16. Відповідно до цього, враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що таким суб`єктом був та залишається банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило ані до ПАТ «УКРІНКОМ»/ ПАТ «Українська інноваційна компанія», ані до ТОВ «ФК «Інвест ресурс».
      232. Суди попередніх інстанцій у цій судовій справі (№ 925/698/16), вирішуючи питання переходу прав та обов`язків відповідного банку, передбачених кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють здійснення банківської діяльності в Україні, порушили вимоги статей 43 та 101 ГПК України 1991 відповідно до інстанцій розгляду цієї справи.
      233. Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом:
      - ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або
      - виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
      234. Стосовно належного суб`єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.
      235. Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
      236. Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
      (1.4) Щодо розміру заборгованості за договорами поруки
      237. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду вказує, що відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      238. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      239. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
      240. З огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.
      241. Суд першої інстанції ухвалою від 27 червня 2016 року зобов`язав позивача до дня засідання через канцелярію суду подати усі документи в обґрунтування позовних вимог та оригінали цих документів для огляду в судовому засіданні.
      242. Водночас, задовольняючи позовні вимоги у рішенні від 06 жовтня 2017 року, Господарський суд Черкаської області не звернув уваги на невиконання позивачем зазначених вимог та обмежився лише посиланням на те, що на виконання вимог ухвали суду від 18 вересня 2017 року позивач 02 жовтня 2017 року подав обґрунтований розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором за період з 22 грудня 2015 року по 22 червня 2016 року. Цей розрахунок відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано, судом погоджено, тому позов підлягає задоволенню в такому розмірі.
      243. Суд зазначив, що за результатом розгляду кредиторських вимог позивача у справі № 915/715/16 про банкрутство ПАТ «ПМК» ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04 квітня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2017 року і постановою Вищого господарського суду України від 20 вересня 2017 року, заява позивача про визнання його грошових вимог до ПАТ «ПМК» у справі про банкрутство № 915/715/16 задоволена частково, вимоги позивача до ПАТ «ПМК» у розмірі 58 401 723,40 грн (у тому числі вимоги, які є предметом спору у справі № 925/698/16) внесені окремо до реєстру вимог кредиторів ПАТ «МПК» як забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника.
      244. На підтвердження обґрунтованості вимог у цій справі суд першої інстанції послався на частину другу статті 35 ГПК України (в чинній, на час розгляду справи редакції) - факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
      245. Разом із цим слід зауважити, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про преюдиційність обставин у правовідносинах з ПАТ «Юрія» за кредитними зобов`язаннями, що виникли між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «ПМК», вважав їх встановленими господарськими судами в інших справах та такими, що не потребують доказування сторонами у цій справі.
      246. Так, задовольняючи частково позовні вимоги, та вирішуючи питання про стягнення суми заборгованості за кредитом з ПАТ «Юрія», яке не було учасником в інших справах, на які посилались сторони, суди попередніх інстанцій не дослідили дійсний розмір заборгованості за кредитним договором та не навели на підставі належних і допустимих доказів обґрунтування розрахунків таких сум, що підлягають стягненню з поручителя, при розгляді спору за позовом ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн. На неподання позивачем належних доказів, що підтверджують передачу кредитних коштів та часткове виконання кредиту, ПАТ «Юрія» посилалося і в доводах апеляційної скарги (т. 3, а. с. 42), однак такі доводи залишилися без належного реагування суду апеляційної інстанції.
      247. Належне підтвердження факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів не може обґрунтовуватися виключно розрахунком такої заборгованості, без безпосередньої оцінки судом доказів саме на підтвердження укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів.
      248. Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною права на справедливий і публічний розгляд справи.
      249. Вимога статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
      250. За змістом частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      251. Судові рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідають.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      252. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
      253. З огляду на викладене, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      254. Під час нового розгляду суду необхідно, враховуючи наведене, встановити повноважну особу на представництво позивача в даній справі, перевірити доводи учасників справи, повно дослідити наявні в матеріалах справи розрахунки, навести та перевірити докази, на підставі яких встановити істотні для справи обставини, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
      (2.2) Висновок щодо застосування норм права
      255. Будь-які зміни до статуту банку, у тому числі щодо зміни його найменування, незалежно від перебування банку під наглядом НБУ чи в управлінні Фонду, можливі виключно після їх погодження НБУ.
      256. Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом:
      - ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або
      - виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
      257. Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
      258. Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
      259. Після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.
      (2.3) Щодо судових витрат
      260. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).
      261. Оскільки справа передається на новий розгляд та розгляд справи не завершено, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Задовольнити частково касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Юрія».
      2. Скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року. Направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Постанова оформлена суддею Пророком В. В. відповідно до частини 3 статті 314 ГПК України
      Повний текст постанови складений 13 грудня 2019 року.
      Джерело: ЄДРСР 87393947
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 січня 2020 року
      м. Київ
      справа № 917/1335/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М. і Селіваненка В.П.,
      за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство "Діамантбанк",
      представник позивача - не з`явився,
      відповідач - приватне акціонерне товариство "Кременчуцький завод дорожніх машин",
      представник відповідача - Василевська К.М., адвокат (ордер від 24.01.2020 № 1015356, свідоцтво від 07.12.2018 № 7283/10),
      розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин"
      на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 (головуючий Терещенко О.І., судді: Сіверін В.І. і Тихий П.В.)
      у справі № 917/1335/18
      за позовом публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (далі - Банк)
      до приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" (далі - Товариство) 
      про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698.
      За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
      ВСТАНОВИВ:
      Банк звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) Товариства від 17.05.2017 № 42/698.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов договору кредитної лінії від 18.04.2017 № 048 (далі - Кредитний договір) з урахуванням додаткової угоди від 18.04.2017 № 1 до нього строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. був встановлений до 17.05.2017 включно. Лист (заява) від 17.05.2017 № 42/698 від Товариства отриманий Банком 17.05.2017, а тому строк виконання зобов`язання з повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. на момент подачі вказаного листа ще не настав, бо до кінця дня 17.05.2017 Товариство мало право погасити заборгованість за кредитним траншем у сумі 1 900 000,00 грн. За домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. відповідно до додаткової угоди від 23.06.2017 № 2 був продовжений до 23.06.2017, тому одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана.
      Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.09.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, звертаючись з позовом до суду, Банк вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначив, яке його право є порушеним та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Водночас Банком не надано суду належних та допустимих доказів того, що заява від 17.05.2019 № 42/698 містить письмове волевиявлення Товариства на припинення зустрічних вимог зарахуванням та що її можна вважати заявою про зарахування зустрічних позовних вимог.
      Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним односторонній правочин - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) Товариства від 17.05.2017 № 42/698.
      Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:
      - обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/15361/17, яке набрало законної сили, повторного доведення не потребують, оскільки у розгляді даної справи беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини, а при розгляді справи № 910/15361/17 судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що саме лист Товариства від 17.05.2017 № 42/698 за своїм змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог;
      - за домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. відповідно до додаткової угоди № 2 продовжений до 23.06.2017, тобто одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана;
      - задоволення вимог Товариства шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698, на чому наполягає Товариство, порушує встановлений Законом України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? порядок та черговість задоволення вимог кредиторів Банку і ставить у нерівне становище інших кредиторів Банку у порівнянні з Товариством, яке отримує задоволення своїх вимог не у тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 вказаного Закону.
      Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019, а рішення господарського суду Полтавської області від 10.09.2019 залишити в силі.
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції:
      - дійшов помилкового висновку про підтвердження рішенням у справі № 910/15361/17, що лист Товариства від 17.05.2017 № 42/698 за своїм змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог;
      - помилково застосував до спірних правовідносин статтю 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? та не застосував норму права, яка підлягає застосуванню, а саме статтю 46 вказаного Закону;
      - не врахував обставини, встановлені у рішеннях господарських судів у справі № 910/15361/17, а саме про дотримання встановлених законодавством вимог щодо наявності підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Товариства, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
      Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що Банком та Товариством (далі - вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" від 28.03.2017 № 12-02-03-000021.170 (далі - Договір), за умовами якого вкладник розміщує банківський вклад на вкладному (депозитному) рахунку у банку № НОМЕР_1, відкритому вкладнику згідно з генеральним договором банківського вкладу (депозиту) від 03.02.2012 № 12-02-03-00002, сума вкладу - 2 000 000,00 грн., нарахування відсотків за вкладом становить 13,6 %, строк вкладу - 51 день, з 28.03.2017 по 17.05.2017 включно.
      Відповідно до пунктів 1.2.1, 2.1, 2.4 Договору дата повернення вкладу 18.05.2017; банк зобов`язаний повернути вкладнику суму вкладу в порядку та на умовах, встановлених Договором, здійснити примусове списання коштів у випадках, передбачених чинним законодавством України; вкладник має право: на отримання суми вкладу та нарахованих процентів у порядку та на умовах, встановлених Договором, на повернення вкладу після спливу строку вкладу в порядку, передбаченому Договором та чинним законодавством України (у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України).
      18.04.2017 сторонами укладено Кредитний договір, згідно з умовами якого Банк (далі - кредитодавець) зобов`язується з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкрити Товариству (далі - позичальник) відновлювальну кредитну лінію у розмірі 1 900 000,00 грн., кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої за цим договором кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 15,1% річних, на забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позичальник у день укладення цього договору забезпечує надання кредитодавцю в заставу визначене в Договорі майно, а також забезпечує надання кредитодавцю поруки відповідно до викладеного нижче: позичальник у день укладення цього договору надає в заставу кредитодавцю майнові права на суму 2 000 000,00 грн., що випливають з Договору (депозиту), укладеного Банком та позичальником, які (майнові права) полягають у праві вимагати від кредитодавця повернення грошових коштів у сумі 2 000 000,00 грн., розміщених позичальником у кредитодавця терміном до 17.05.2017 включно; порука відсутня.
      Додатковою угодою від 18.04.2017 № 1 до Кредитного договору передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у розмірі 1 900 000,00 грн., у межах кредитної лінії, відкритої згідно з Кредитним договором.
      Відповідно до додаткової угоди від 23.06.2017 № 2 до Кредитного договору кредитодавець відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 1 900 000,00 грн. до 23.06.2017.
      18.04.2017 Банком (заставодержатель) та Товариством (заставодавець) укладено договір застави майнових прав на вклад № 048/1 (далі - Договір застави), за умовами якого заставодавець в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання зобов`язання заставодавця за Кредитним договором передає заставодержателю в заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права вимоги за Договором, що укладений між заставодавцем та боржником (Товариством), предметом застави за цим договором є належні заставодавцю майнові права вимоги за Договором.
      Згідно з пунктом 2.2 Договору застави за згодою сторін вартість майнових прав, що належать заставодавцю за Договором та виступають предметом застави за цим договором, складає - 2 000 000,00 грн.
      Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 № 264-рш/БТ "Про віднесення ПАТ "Діамантбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.04.2017 № 1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким було розпочато процедуру виведення Банка з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
      Товариство листом від 17.05.2017 № 42/698 направлено на адресу позивача, платіжне доручення від 17.05.2017 № 6, яке Банком виконано не було у зв`язку з тим, що перерахування грошових коштів відповідно до наданого платіжного доручення призвело б до задоволення його вимог як кредитора Банку під час тимчасової адміністрації, що забороняється здійснювати в силу пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Згідно з рішенням Правління Національного банку України від 22.06.2017 № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2017 № 2663 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочата процедура ліквідації Банка за період з 24.06.2017 до 23.06.2019 включно.
      Листом від 29.06.2017 Товариство просило Банк здійснити погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором коштами, які надані в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, а саме: коштами за Договором у сумі 2 000 000,00 грн., на що Банк листом від 19.07.2017 № 316/01л повідомив Товариство про відсутність підстав для заліку зустрічних однорідних вимог до моменту настання обставин, передбачених статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698.
      Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, звертаючись з позовом до суду, Банк вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначив, яке його право є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Проте Банком не надано суду належних та допустимих доказів того, що заява від 17.05.2019 № 42/698 містить письмове волевиявлення Товариства на припинення зустрічних вимог зарахуванням та що її можна вважати заявою про зарахування зустрічних позовних вимог.
      З такими висновками суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що при розгляді справи № 910/15361/17 за позовом Товариства до Банка про визнання зобов`язання припиненим судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що саме лист Товариства від 17.05.2017 № 42/698 за своїм змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог.
      Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
      Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
      Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктивний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили до предмета доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
      Таким чином, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
      Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
      Отже, обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/15361/17, яке набрало законної сили, повторного доведення не потребують, оскільки у розгляді даної справи беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.
      Що ж до строку виконання зобов`язань, то судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до умов Кредитного договору з урахуванням додаткової угоди від 18.04.2017 № 1 до нього строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. був встановлений до 17.05.2017 включно, лист (заява) від 17.05.2017 № 42/698 від Товариства був отриманий Банком 17.05.2017, тобто строк виконання зобов`язання з повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. на момент подачі вказаного листа ще не настав, оскільки до кінця дня 17.05.2017 позичальник мав право погасити заборгованість за вказаним кредитним траншем у сумі 1 900 000,00 грн.
      Водночас за домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. відповідно до додаткової угоди № 2 був продовжений до 23.06.2017, а тому одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана.
      Також судом апеляційної інстанції встановлено, що постанова Правління Національного банку України ?Про затвердження Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті? від 29.03.2001 № 135 втратила свою чинність у зв`язку із затвердженням Національним банком України Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (постанова Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22).
      Крім того, згідно з частиною четвертою статті 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора.
      Отже, стаття 46 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? містить заборону зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань, прощення боргу, тощо та визначає випадки, на які зазначені обмеження не поширюються; стаття 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? визначає черговість задоволення вимог всіх кредиторів неплатоспроможного банку, в тому числі і тих кредиторів, вимоги яких задовольняються в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Разом з тим, порушення визначеного статтею 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? принципу черговості ставить у нерівне становище інших кредиторів банку у порівнянні з кредитором, який отримує задоволення своїх вимог не в тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 вказаного Закону.
      Таким чином, задоволення вимог Товариства шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698 порушує встановлений Законом України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? порядок та черговість задоволення вимог кредиторів Банку і ставить у нерівне становище інших кредиторів Банку у порівнянні з Товариством, яке отримує задоволення своїх вимог не у тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 вказаного Закону.
      Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не врахував та не надав оцінки обставинам справи, умовам Кредитного договору, Договору та заяві Товариства від 17.05.2017 № 42/698 про зарахування зустрічних однорідних вимог, тому апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги.
      Однак Касаційний господарський суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не може погодитись, оскільки суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи, залишив поза увагою, що при розгляді справи № 910/15361/17 судами встановлено наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов`язання Товариства з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000,00 грн. за Кредитним договором, оскільки наявні всі необхідні умови, передбачені пунктом 8 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін за Кредитним договором та Договору (депозиту) та для припинення взаємних грошових зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Таким чином, зі змісту статті 75 ГПК України можна зробити висновок, що однією з цілей цієї норми законодавець визначив, у тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
      Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. Відповідно до пункту 72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99): "Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції (995_004), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів." Коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду (справи Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України").
      Судами під час розгляду справи № 910/15361/17 надавалася оцінка доводам Банку, з посиланням на положення статей 46, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", щодо неможливості зарахування зустрічних однорідних вимог, за результатами розгляду яких суди дійшли висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання зобов`язання припиненим, у зв`язку із правомірним зарахуванням зустрічних однорідних вимог у порядку статті 601 Цивільного кодексу України відповідно до поданої Товариством заяви.
      Отже, у межах розгляду даної справи відповідні обставини, встановлені у межах розгляду справи № 910/15361/17, - є такими, що не доводяться в силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України.
      Враховуючи судові рішення у справі № 910/15361/17, якими встановлено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов`язання Товариства з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000,00 грн. за Кредитним договором, оскільки наявні всі необхідні умови, передбачені пунктом 8 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін за Кредитним договором та Договору (депозиту) та для припинення взаємних грошових зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які мають преюдиціальне значення в силу приписів статті 75 ГПК України, та виходячи з наведених положень законодавства, яким регулювалися спірні правовідносини, а також фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції у даній справі № 917/1335/18 про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698, з підстав викладених у даній постанові.
      Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
      Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
      Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      Частиною першою статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства задовольнити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі з мотивів, викладених у даній постанові.
      У зв`язку з тим, що суд задовольняє касаційну скаргу та скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, суд покладає на Банк витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
      Керуючись статтями 129, 308, 311, 312, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
      П О С Т А Н О В И В :
      1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" задовольнити.
      2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі № 917/1335/18 скасувати.
      3. Рішення господарського Полтавської області від 10.09.2019 у справі № 917/1335/18 залишити в силі.
      4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на користь приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" 3 524,00 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.
      Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Полтавської області.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя І. Булгакова
      Суддя Т. Малашенкова
      Суддя В. Селіваненко
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/87214816
    • By ANTIRAID
      ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа
      № 609/1323/18
      Головуючий
      у 1-й інстанції Ковтунович О.В.
      Провадження
      № 22-ц/817/1067/19
      Доповідач
      - Костів О.З.
      Категорія
      -
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 грудня 2019 року м. Тернопіль
      Тернопільський апеляційний суд в складі:
      головуючого - Костів О.З.
      суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,
      з участю секретаря - Сович Н.А.
      за участю представника апелянта - ОСОБА_1
      розглянувши у режимі відеоконференції цивільну справу № 609/1323/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року, ухваленого суддею Ковтунович О.В., повний текст якого складено 28 серпня 2019 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
      В С Т А Н О В И В:
      У жовтні 2018 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулось в суд із позовом до ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , апелянт) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 06 квітня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали угоду про надання кредиту №490985314. Відповідно до умов договору, позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 57438.89 гривень строком з 06 квітня 2018 року до 10 квітня 2020 року, а Відповідач - у порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, передбачених договором та графіком погашення кредиту. У порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконав, в результаті чого станом на 10 вересня 2018 року має прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 57438.89 гривень; за відсотками - 9536.00 гривень; розмір неустойки: штраф за останні 12 місяців - 1600.00 гривень. У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з боржника заборгованість по кредиту та судові витрати.
      Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року позов задоволено в повному обсязі.
      Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором №490985314 від 06 квітня 2018 року в загальному розмірі 68574 грн. 89 коп.
      Вирішено питання судових витрат.
      Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_3 - адвокат Василевська К.М. подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
      Апеляційна скарга мотивована тим, що розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно, він є необґрунтованим та недоведеним. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів. Крім того, отриманий кредит є споживчим, а позивач, всупереч ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не звертався до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, а тому вимоги позивача є передчасними.
      Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову.
      У листопаді 2019 року представник АТ «Альфа-Банк» - адвокат Панченко Д.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
      Відзив мотивований тим, що ОСОБА_3 не надано свого розрахунку заборгованості, будь-яких доказів чи аргументів, які б стверджували неправильність розрахунку Банку. АТ «Альфа-Банк» надано розрахунок заборгованості, який чітко відображає суму до сплати по тілу кредиту, відсотках, штрафу, графи погашення та заборгованості та дані щодо суми кредиту, дати укладення, відсоткової ставки та інше.
      Зазначає, що сума кредиту 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де зазначено про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн. про що і була підписана оферта ОСОБА_3 .
      Крім того, посилання відповідача на положення закону «Про захист прав споживачів» щодо обов`язкового направлення повідомлення про порушення зобов`язання є необґрунтованими, оскільки жодної імперативної норми, яка б зобов`язувала кредитора направляти вимогу боржнику немає.
      В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Бабенко С.С. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
      Крім того, від представника АТ «Альфа-Банк» - адвоката Панченко Д.В. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Банку.
      Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
      Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
      У відповідності до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Судом встановлено наступні обставини.
      06 квітня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 укладено угоду про надання кредиту №490985314, відповідно до умов якої банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 57438.89 гривень, а відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених угодою, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі у розмірі, строки та на умовах, передбачених Угодою та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту. Датою остаточного повернення кредиту є 10 квітня 2020 року (а.с.14-17).
      Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов угоди про надання кредиту станом на 10 вересня 2018 року заборгованість складає 68574 грн. 89 коп., а саме:
      - заборгованість за кредитом - у розмірі 57438.89 гривень;
      - заборгованість за відсотками за користування кредитом - у розмірі 9536.00 гривень;
      - штраф за систематичне порушення боржником своїх обов`язків зі сплати кредиту - у сумі 1600.00 гривень.
      Вказане підтверджується розрахунком заборгованості, який надав позивач (а.с.26).
      Згідно виписки по особовим рахункам АТ «Альфа-Банк» за угодою №490985314 за період з 06 квітня 2018 року по 10 вересня 2018 року вбачається, що відповідач користувався наданими АТ «Альфа-Банк» кредитними коштами (а.с.27-29).
      Рішенням річних Загальних зборів акціонерів ПАТ «Альфа-Банк» від 26 квітня 2018 року затверджено статут АТ «Альфа-Банк», який є правонаступником усіх прав і обов`язків ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 20-25).
      В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
      Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів, виходячи з наступного.
      Так, згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
      Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705. Згідно до норм даного положення, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
      Згідно Постанови Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України», яка була чинною до 07 липня 2018 року, операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
      Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12 квітня 2012 року № 578/5 (далі - Перелік № 578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госпоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені:
      - касові, банківські документи;
      - повідомлення банків;
      - виписки банків;
      - корінці квитанцій і касових чекових книжок.
      З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано до суду Банківську виписку (первинний документ) за період з 06 квітня 2018 року по 10 вересня 2018 року, згідно якої відповідач ОСОБА_3 отримав кредитні кошти та користувався ними (надання кредиту, перенесення заборгованості по кредиту на рахунок простроченої заборгованості за кредитним договором) а.с.27-29.
      Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно встановив порядок видачі кредитних коштів. Так, сума кредиту 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де він зазначив про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн., про що і була підписана оферта самим же відповідачем (а.с.116).
      Крім того, відповідно до п.7 Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту №490985314 від 06 квітня 2018 року, позичальник погодився на безготівкове перерахування грошових коштів у розмірі 57438.89 грн. на його рахунок № НОМЕР_1 .
      Згідно п.7.1. вказаної Оферти днем надання кредиту вважається день списання кредитних коштів з позичкового рахунку Банку із метою їх подальшого зарахування на рахунки, вказані в п.7 цієї оферти на укладення угоди про надання кредиту.
      Також безпідставними є посилання апелянта на неправильність розрахунку заборгованості позичальника.
      Зокрема, ОСОБА_3 не надано жодного альтернативного розрахунку заборгованості, будь-яких доказів чи аргументів, які б стверджували неправильність розрахунку Банку.
      Наданий АТ «Альфа-Банк» розрахунок чітко відображає суму до сплати по тілу кредиту, відсотках, штрафу, графи погашення та заборгованості та дані щодо суми кредиту, дати укладення, відсоткової ставки та інше (а.с.26).
      Отже, враховуючи, що фактично отримані ОСОБА_3 кошти в добровільному порядку АТ «Альфа-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь - який час, що свідчить про порушення його прав.
      Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позивач не звертався до відповідача з попередньою вимогою щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, виходячи з наступних підстав.
      Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров`я та життєдіяльності, зокрема, придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо.
      Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари), так і нематеріальними (послуги).
      Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
      Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
      Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
      Відтак, за своїм змістом частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.
      З матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали угоду про надання кредиту №490985314 (а.с.14-15).
      Відповідно до п.7 Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту №490985314 кредит надається для повернення заборгованості за кредитним договором №490985314 від 06 квітня 2018 року шляхом безготівкового перерахування на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 , що відкритий позичальнику у ПАТ «Альфа-Банк», суми грошових коштів у розмірі 57438.89 грн. для зарахування коштів на повернення заборгованості за Договором про відкриття кредитної картки.
      Вказана сума кредиту в розмірі 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де ОСОБА_3 зазначив про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн., про що і була підписана оферта самим же відповідачем (а.с.116).
      Згідно Додатку №1 до Угоди про надання кредиту №490985314 від 06 квітня 2018 року вказано, що мета кредиту - споживчі цілі (а.с.16).
      Крім того, із Довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту на Реструктизацію (рефінансування) заборгованості по кредитній картці від 06 квітня 2018 року вбачається, що ОСОБА_3 ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість споживчого кредиту від ПАТ «Альфа-Банк». Цільове використання (мета кредиту) - на споживчі потреби (а.с.117).
      З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що 06 квітня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали кредитний договір №490985314 про надання споживчого кредиту, а тому на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування».
      Апеляційним судом встановлено, що позивач не направляв відповідачу досудової вимоги, а отже у позивача відсутнє право на звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення кредиту та інших платежів. Відповідач вимоги банку про повернення кредиту не отримував.
      Таким чином, внаслідок порушення ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором позивач відповідно до ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» має право достроково вимагати від відповідача стягнення заборгованості за кредитним договором, за умови попереднього надіслання останнім відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, фактично чим змінюючи строк виконання основного зобов`язання.
      Однак, позивач жодних вимог до боржника за кредитним договором не направляв.
      Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі вимоги Банку є передчасними, Банк не має права на поверення заборгованості без попереднього надіслання боржнику відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту.
      Також Апеляційний суд звертає увагу на безпідставність посилання ОСОБА_3 на положення пункту 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (щодо попереднього звернення Позивача до Відповідача з повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту), оскільки дана норма втратила чинність в зв"язку із прийняттям Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.
      Натомість аналогічна норма закріплена в ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування».
      Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
      Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
      1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
      2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
      3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
      4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
      Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким слід відмовити у задоволенні позовної заяви.
      Крім того, в силу положень ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
      Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
      Із квитанції № 3195 від 23 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 за апеляційний розгляд сплатив судовий збір у розмірі 2643.00 грн. (а.с.209).
      Таким чином, колегія суддів вважає, що судові витрати, понесені ОСОБА_3 , пов`язані з сплатою судового збору за апеляційний розгляд даної справи, слід покласти на АТ «Альфа-Банк».
      Керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 376, 381-384, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
      Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року - скасувати.
      Ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.
      Стягнути із Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Десятинна, 4/6) в користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків - НОМЕР_2 ) судові витрати, понесені за апеляційний розгляд даної справи в розмірі 2643.00 грн.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
      Дата складення повного тексту постанови - 26 грудня 2019 року.
      Головуючий - підпис
      Судді - два підписи
      Джерело: ЄДРСР 86654075