Recommended Posts

уважаемые юристы...нужна ваша профессиональная подсказка помощь в виде информации,протите что пишу тут,денег на платные консультации  помощников юристов по 300 и 500 гривен у меня нету...кредиты выжали всё что можно...опишу суть проблемы.постараюсь вкратце.....было два кредита,один потребительский,беззалоговый,долларовый в Универсал банке,я его платил  ,платила,пока была возможность,потом  упадки в заработках,лишилась мини бизнеса своего,платить не смогла..пошли просрочки..они мне предложили реструктуризацию и естественно переписали в гривну уже кредит...я какое то время поплатила и снова дальше не смогла..пошли просрочки..они подали в третейский суд который присудил естествеенно полное стягнення,в общем там сумма сейчас  около 100 тыс.гривен ,передали на исполнителей....

второй кредит был взят раннее чем предидущий,в другом банке.который ликвидирован на сегодняшний день...Экспобанк..был автокредит,естественно валютный и ещё какой то завышенный...короче я лошица..тогда сразу неразобралась..вроде как и платить было чем,короче лоханулась и в итоге мицубиши лансер9 который на тот момент стоил в полной комплектации  около 21 тыс.долларов мне достался  за 32 тыс.долларов  без ничего,без наворотов...ибо кредит оформлялся через кампанию посредника АВТОКРЕДИТ..были такие козлы..в общем развели меня там красиво,ну в общем когда опомнилась уже было поздно,да и на полной эйфории что наконецто на колёсах,переоценила свои возможности,что буду как то платить..были надежды..бизнес..то сё....в общем платила..пока не грянул кризис в 2008 когда гривна обвалилас...когда брала кредит то курс был  4.85..а обвал случился до 12 доходило..платила,пока могла...были просрочки..но как то платила...выплатила сумму...надо подсчитать точно квитанции лежат,немало выплатила...если бы по курсу 4.85 то было бы больше погашено..а так конечно жопа....ну и случился евромайдан и слив гривны и всё....вообще всё плохо стало...они подали в суд,при чём подали ровно почти в тот момент когда банк был на стадии ликвидации так как был признан неплатёжеспособным....я на суде не была...повестку уже не помню.вроде как получала....но не пошла...решила затянуть...а они заочное решение приняли  без пересмотров и всё....мне домой только прислали решени заочного суда про стягнення с меня почти 1 миллиона гривен.....и вот тут всё  переплетается  и становится очень запутанно ибо у меня авто уже не было,так как его наглые исполнители приехали и забрали тупо из под дома эвакуатором без надлежащих действий..как опечатывание и тд....увезли не знаю куда.даже адреса хранения не сообщили...я им говорила что авто кредитное и в другом банке...они сказали им по хрен и мол        послали меня в суд с ними судится если хочу или погашать долг По Универсал банку...ибо по  авто ещё суда не было...это всё случилось года за 2 до суда по автокредиту....в общем стоит моё авто у них уже гдето не знаю где  три года,тех паспорт у меня ключи тоже у меня....в общем тут война и революция никто меня не трогал,я надеялась как то найти денег что бы расчитаться с банком но нифига не получилось...сумма для меня немаленькая и неподъёмная.... в общем исполнители наложили арест на квартиру в которой я живу ,а это однокомнатная гостинка в совместном владении с мужем бывшим и моим сыном,выделенной части у меня в ней нету..просто спильна власнисть,и другого жилья нету....прошу совета,сегодня днём пришла почтальонша и принесла 2 писмьа из ДВС,почтальонша знакомая,поэтому я побоялась  получать под роспись письма,мало ли что там....во всяком случае письма могут лежать на почте 30 дней пока они его отправят обратно если я так его и не получу....так вот хотела бы знать  что ко мне могут предпринять эти исполнители(и как их только земля носит и кто туда нормальный идёт вообще???поражаюсь...такой негатив и проклёны выслушивать регулярно,не боясь за свою карму..ладно..лирическое отступление....так вот,милые мои и хорошие знатоки юристы,подскажите дурочке что мне делать со всей этой билибердой....уже лет 5 превратилась в неврастеничку изза этих кредитов..не живу а существую..и мысли и о суициде были  и тд....имеют ли право отобрать мою часть которая не была залогом ни в одном кредите,при том что квартира имеет одну комнату.выделенной части нету моей и две трети не мои...про  приход исполнителей и опись имущества я уже читала,тоже волнительный момент..по сути брать нчего....но стоит старенький очень старенький комп сына студента,не новый ноутбук с которого пишу и имею хоть какую то возможность что то узнать и получить возможно помощь,старенький 13тилетней давности  холодильник.стиралка...раритетный абсолютно телевизор..не плазма...пожалуй и всё....вот и подскажите мне,если не составит труда,помогите советом,информацией,а я помолюсь за вас и ваших родных..это всё что я могу сегодня сделать к сожалению....на хорошего адвоката ни хрена нету..разве что натурой....но я уже не так уж молода.да и квалификацию потеряла за годы одиночества..простите....бред пишу...но отчасти это всё правда такая ироничная с сарказмом......что делать?чего ждать?спасибо..и дай Бог вам здоровья заваши консультации..на сегодняшний день это огромное дело...ни на одном сайте юр.помощи мне ещё ни один юрист не дал исчерпывающей информации....всё завуалированно и только приглашают на личные беседы и тд...а поговорить стоит нынче дорого,не говоря про расценки...мне что юриста нанимать что ненанимать одинаково-удавка....спасибо ещё раз..с нетерпением жду ответов ,буду заглядывать сюда наверное каждый час....сижу и как параноик  боюсь прихода исполнителей...стыдно перед сыном.что не смогла....маму нервировать вообще страшно...82 год...и так еле еле дышит...........будет нервный срыв однозначно..да и моя психика нестабильна уже сожалению...боюсь что впаду в истерику и что то или с собой сделаю или поубиваю исполнителей....самой страшно.....

Link to comment
Share on other sites

уважаемые юристы...нужна ваша профессиональная подсказка помощь в виде информации,протите что пишу тут,денег на платные консультации  помощников юристов по 300 и 500 гривен у меня нету...кредиты выжали всё что можно...опишу суть проблемы.постараюсь вкратце.....было два кредита,один потребительский,беззалоговый,долларовый в Универсал банке,я его платил  ,платила,пока была возможность,потом  упадки в заработках,лишилась мини бизнеса своего,платить не смогла..пошли просрочки..они мне предложили реструктуризацию и естественно переписали в гривну уже кредит...я какое то время поплатила и снова дальше не смогла..пошли просрочки..они подали в третейский суд который присудил естествеенно полное стягнення,в общем там сумма сейчас  около 100 тыс.гривен ,передали на исполнителей....

второй кредит был взят раннее чем предидущий,в другом банке.который ликвидирован на сегодняшний день...Экспобанк..был автокредит,естественно валютный и ещё какой то завышенный...короче я лошица..тогда сразу неразобралась..вроде как и платить было чем,короче лоханулась и в итоге мицубиши лансер9 который на тот момент стоил в полной комплектации  около 21 тыс.долларов мне достался  за 32 тыс.долларов  без ничего,без наворотов...ибо кредит оформлялся через кампанию посредника АВТОКРЕДИТ..были такие козлы..в общем развели меня там красиво,ну в общем когда опомнилась уже было поздно,да и на полной эйфории что наконецто на колёсах,переоценила свои возможности,что буду как то платить..были надежды..бизнес..то сё....в общем платила..пока не грянул кризис в 2008 когда гривна обвалилас...когда брала кредит то курс был  4.85..а обвал случился до 12 доходило..платила,пока могла...были просрочки..но как то платила...выплатила сумму...надо подсчитать точно квитанции лежат,немало выплатила...если бы по курсу 4.85 то было бы больше погашено..а так конечно жопа....ну и случился евромайдан и слив гривны и всё....вообще всё плохо стало...они подали в суд,при чём подали ровно почти в тот момент когда банк был на стадии ликвидации так как был признан неплатёжеспособным....я на суде не была...повестку уже не помню.вроде как получала....но не пошла...решила затянуть...а они заочное решение приняли  без пересмотров и всё....мне домой только прислали решени заочного суда про стягнення с меня почти 1 миллиона гривен.....и вот тут всё  переплетается  и становится очень запутанно ибо у меня авто уже не было,так как его наглые исполнители приехали и забрали тупо из под дома эвакуатором без надлежащих действий..как опечатывание и тд....увезли не знаю куда.даже адреса хранения не сообщили...я им говорила что авто кредитное и в другом банке...они сказали им по хрен и мол        послали меня в суд с ними судится если хочу или погашать долг По Универсал банку...ибо по  авто ещё суда не было...это всё случилось года за 2 до суда по автокредиту....в общем стоит моё авто у них уже гдето не знаю где  три года,тех паспорт у меня ключи тоже у меня....в общем тут война и революция никто меня не трогал,я надеялась как то найти денег что бы расчитаться с банком но нифига не получилось...сумма для меня немаленькая и неподъёмная.... в общем исполнители наложили арест на квартиру в которой я живу ,а это однокомнатная гостинка в совместном владении с мужем бывшим и моим сыном,выделенной части у меня в ней нету..просто спильна власнисть,и другого жилья нету....прошу совета,сегодня днём пришла почтальонша и принесла 2 писмьа из ДВС,почтальонша знакомая,поэтому я побоялась  получать под роспись письма,мало ли что там....во всяком случае письма могут лежать на почте 30 дней пока они его отправят обратно если я так его и не получу....так вот хотела бы знать  что ко мне могут предпринять эти исполнители(и как их только земля носит и кто туда нормальный идёт вообще???поражаюсь...такой негатив и проклёны выслушивать регулярно,не боясь за свою карму..ладно..лирическое отступление....так вот,милые мои и хорошие знатоки юристы,подскажите дурочке что мне делать со всей этой билибердой....уже лет 5 превратилась в неврастеничку изза этих кредитов..не живу а существую..и мысли и о суициде были  и тд....имеют ли право отобрать мою часть которая не была залогом ни в одном кредите,при том что квартира имеет одну комнату.выделенной части нету моей и две трети не мои...про  приход исполнителей и опись имущества я уже читала,тоже волнительный момент..по сути брать нчего....но стоит старенький очень старенький комп сына студента,не новый ноутбук с которого пишу и имею хоть какую то возможность что то узнать и получить возможно помощь,старенький 13тилетней давности  холодильник.стиралка...раритетный абсолютно телевизор..не плазма...пожалуй и всё....вот и подскажите мне,если не составит труда,помогите советом,информацией,а я помолюсь за вас и ваших родных..это всё что я могу сегодня сделать к сожалению....на хорошего адвоката ни хрена нету..разве что натурой....но я уже не так уж молода.да и квалификацию потеряла за годы одиночества..простите....бред пишу...но отчасти это всё правда такая ироничная с сарказмом......что делать?чего ждать?спасибо..и дай Бог вам здоровья заваши консультации..на сегодняшний день это огромное дело...ни на одном сайте юр.помощи мне ещё ни один юрист не дал исчерпывающей информации....всё завуалированно и только приглашают на личные беседы и тд...а поговорить стоит нынче дорого,не говоря про расценки...мне что юриста нанимать что ненанимать одинаково-удавка....спасибо ещё раз..с нетерпением жду ответов ,буду заглядывать сюда наверное каждый час....сижу и как параноик  боюсь прихода исполнителей...стыдно перед сыном.что не смогла....маму нервировать вообще страшно...82 год...и так еле еле дышит...........будет нервный срыв однозначно..да и моя психика нестабильна уже сожалению...боюсь что впаду в истерику и что то или с собой сделаю или поубиваю исполнителей....самой страшно.....

Во-первых струткурируйте Ваше сообщение.

Например:

1....

1)...

 

2. ...

1)....

Далее можно будет дать дельный совет.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

1. мне предложили реструктуризацию и естественно переписали в гривну уже кредит...я какое то время поплатила и снова дальше не смогла..пошли просрочки..они подали в третейский суд который присудил естествеенно полное стягнення,в общем там сумма сейчас  около 100 тыс.гривен ,передали на исполнителей....

Решение т.с. можно отменить.

 

2.на суде не была...повестку уже не помню.вроде как получала....но не пошла...решила затянуть...а они заочное решение приняли  без пересмотров и всё....мне домой только прислали решени заочного суда про стягнення с меня почти 1 миллиона гривен.....

 

Заочное решение тоже можно отменить.

 

3. и вот тут всё  переплетается  и становится очень запутанно ибо у меня авто уже не было,так как его наглые исполнители приехали и забрали тупо из под дома эвакуатором без надлежащих действий..как опечатывание и тд....увезли не знаю куда.даже адреса хранения не сообщили...я им говорила что авто кредитное и в другом банке...они сказали им по хрен и мол        послали меня в суд с ними судится если хочу или погашать долг По Универсал банку...ибо по  авто ещё суда не было...это всё случилось года за 2 до суда по автокредиту

 

Для того, что бы все стало ясно и понятно, начните в первых двух пунктов.

Идите в третейский суд, где было вынесено решение т.с., подаете заявление на ознакомление с матриалами третейского производства, пполучайте решение, и пишите заявление о его отмене.

В суде общей юрисдикции, где был выдан исполнительный лист на принудительное выполнение решения т.с., тоже подаете заявление на ознакомление с материалами дела, получаете определение о выдаче исполнительного листа, подаете апелляционную жалобу на него..

В суде общей юрисдикции, где было заочное решение, подаете заявление с материалами дела, получаете заочное решение, подаете заявление на его отмену.

 

п.с. мне вот интересно, почему Вы раньше не обратились за помощью?

А именно в 2007-2008 годах перед подписанием договоров?

в 2011-2012, когда заключили допсоглашения с Универсалом?

когда они обратились с иском в т.с.?

когда второй банк обратился в суд общей юрисдикции?

 

Можно было бы намного большего добиться или вообще предупредить, если бы вовремя проконсультировались.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

карму..ладно..лирическое отступление....так вот,милые мои и хорошие знатоки юристы,подскажите дурочке что мне делать со всей этой билибердой....уже лет 5 превратилась в неврастеничку изза этих кредитов..не живу а существую..и мысли и о суициде были  и тд....имеют ли право отобрать мою часть которая не была залогом ни в одном кредите,при том что квартира имеет одну комнату.выделенной части нету моей и две трети не мои.

 

Вам в первую очередь необходима психологическая помощь, после которой юридическая

Письма обязательно получать.

 

Готовить договора позички на все имущество, что есть в жилье.

Перефотографировать все маетриалы исполнительного производства.

Искать нарушения в его течении.

То, что Вас развели по Вашей неопытности или нежелании думать при подписании договоров, еще на значит, что кто-то делает неправильную или не нужную работу.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

дорого,не говоря про расценки...мне что юриста нанимать что ненанимать одинаково-удавка....спасибо ещё раз..с нетерпением жду ответов ,буду заглядывать сюда наверное каждый час....сижу и как параноик  боюсь прихода исполнителей...стыдно перед сыном.что не смогла....маму нервировать вообще страшно...82 год...и так еле еле дышит...........будет нервный срыв однозначно..да и моя психика нестабильна уже сожалению...боюсь что впаду в истерику и что то или с собой сделаю или поубиваю исполнителей....самой страшно.....

 

Ни кого убивать не нужно и с собой ничего не нужно делать, просто не сидите на месте, а делайте все необходимое для того, что бы остаться со своим имуществом.

Получите письма с исполнительной, в зависимости от того, что там находится и необходимо будет принимать решения.

Договора позички для Вас сейчас на первом месте.

Далее обязательно ознакомиться со всеми указанными мною производствами в судах и исполнительной службе.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

1. мне предложили реструктуризацию и естественно переписали в гривну уже кредит...я какое то время поплатила и снова дальше не смогла..пошли просрочки..они подали в третейский суд который присудил естествеенно полное стягнення,в общем там сумма сейчас  около 100 тыс.гривен ,передали на исполнителей....

Решение т.с. можно отменить.

 

2.на суде не была...повестку уже не помню.вроде как получала....но не пошла...решила затянуть...а они заочное решение приняли  без пересмотров и всё....мне домой только прислали решени заочного суда про стягнення с меня почти 1 миллиона гривен.....

 

Заочное решение тоже можно отменить.

 

3. и вот тут всё  переплетается  и становится очень запутанно ибо у меня авто уже не было,так как его наглые исполнители приехали и забрали тупо из под дома эвакуатором без надлежащих действий..как опечатывание и тд....увезли не знаю куда.даже адреса хранения не сообщили...я им говорила что авто кредитное и в другом банке...они сказали им по хрен и мол        послали меня в суд с ними судится если хочу или погашать долг По Универсал банку...ибо по  авто ещё суда не было...это всё случилось года за 2 до суда по автокредиту

 

Для того, что бы все стало ясно и понятно, начните в первых двух пунктов.

Идите в третейский суд, где было вынесено решение т.с., подаете заявление на ознакомление с матриалами третейского производства, пполучайте решение, и пишите заявление о его отмене.

В суде общей юрисдикции, где был выдан исполнительный лист на принудительное выполнение решения т.с., тоже подаете заявление на ознакомление с материалами дела, получаете определение о выдаче исполнительного листа, подаете апелляционную жалобу на него..

В суде общей юрисдикции, где было заочное решение, подаете заявление с материалами дела, получаете заочное решение, подаете заявление на его отмену.

 

п.с. мне вот интересно, почему Вы раньше не обратились за помощью?

А именно в 2007-2008 годах перед подписанием договоров?

в 2011-2012, когда заключили допсоглашения с Универсалом?

когда они обратились с иском в т.с.?

когда второй банк обратился в суд общей юрисдикции?

 

Можно было бы намного большего добиться или вообще предупредить, если бы вовремя проконсультировались.

спасибо за консультацию и ответ такой подробный....неожиданно

за помощью обращалась,ходила к юристам,ободрали как липку на начальном этапе ещё ничего по сути не сделав,но консультация,которя так мне ничего конкретного и не дала,всё в общих чертах.составление договора с юристом,выдача ему доверенности на участие в суде от моего лица..всё это вылилось в копеечку...и я поняла что я дальше не потяну...суды а именно защита меня юристом вытянет с меня жилы....денег просто у меня таких нет и взять негде...едва хватает сейчас на жизнь...едва...поэтому и бросила эту затею с наймом адвоката....а вообще читала,искала информацию...потом всё затихло...понимаете как действует человеческий фактор,ррасслабляемся и сидим ждём чуда...была надежда на реальный переворот и перезагрузку всей системы..но не случилось....пока вот снова почтальон не постучал в двери  с письмами из ДВС....тогда понаглею ещё и спрошу,когда можно приостановить исполнительное дело?на какой стадии?с момента подачи  мной иска ,аппеляции или с момента когда дадут добро на пересмотр и отмену?да и я слышала часто что отказывали в пересмотрах..даже тут читала такое..люди пишут подают иски,аппеляции.а им отказывают..и что тогда?

Link to comment
Share on other sites

Готовить договора позички на все имущество, что есть в жилье.

что это и с чем его есть?разжуйте плиз

и по поводу моей  одной трети  однокомнатной квартиры?я так понимаю что  отделить её и продать они не могут

да...психологическая помощь нужна,это точно..раздрайв полный

пока есть время 30 дней хранения писем на почте,может есть смысл пока их не получать  а начать с  отмена решения третейки?

второй банк обратился в суд чуть больше года назад в октябре месяце,как раз   перед ликвидацией банка,Экспобанк...банк ликвидирован в настоящее время

 

и ещё вопрос,что дадут отмены решений суда?дополнительное время?они ведь всё равно будут дальше подавать на меня в суд

спасибо

Link to comment
Share on other sites

спасибо за консультацию и ответ такой подробный....неожиданно

за помощью обращалась,ходила к юристам,ободрали как липку на начальном этапе ещё ничего по сути не сделав,но консультация,которя так мне ничего конкретного и не дала,всё в общих чертах.составление договора с юристом,выдача ему доверенности на участие в суде от моего лица..всё это вылилось в копеечку...и я поняла что я дальше не потяну...суды а именно защита меня юристом вытянет с меня жилы....денег просто у меня таких нет и взять негде...едва хватает сейчас на жизнь...едва...поэтому и бросила эту затею с наймом адвоката....а вообще читала,искала информацию...потом всё затихло...понимаете как действует человеческий фактор,ррасслабляемся и сидим ждём чуда...была надежда на реальный переворот и перезагрузку всей системы..но не случилось....пока вот снова почтальон не постучал в двери  с письмами из ДВС....тогда понаглею ещё и спрошу,когда можно приостановить исполнительное дело?на какой стадии?с момента подачи  мной иска ,аппеляции или с момента когда дадут добро на пересмотр и отмену?да и я слышала часто что отказывали в пересмотрах..даже тут читала такое..люди пишут подают иски,аппеляции.а им отказывают..и что тогда?

При составлении документов, конечно же лучше воспользоваться помощью профильного юриста.

Необязательно сразу же платить большую сумму за услуги юриста наперед.

Начните с ознакомления с материалами и получения соответствующих решений и определений, а дальше будете постепенно двигаться.

Link to comment
Share on other sites

что это и с чем его есть?разжуйте плиз

и по поводу моей  одной трети  однокомнатной квартиры?я так понимаю что  отделить её и продать они не могут

да...психологическая помощь нужна,это точно..раздрайв полный

пока есть время 30 дней хранения писем на почте,может есть смысл пока их не получать  а начать с  отмена решения третейки?

второй банк обратился в суд чуть больше года назад в октябре месяце,как раз   перед ликвидацией банка,Экспобанк...банк ликвидирован в настоящее время

 

и ещё вопрос,что дадут отмены решений суда?дополнительное время?они ведь всё равно будут дальше подавать на меня в суд

спасибо

 

Экспобанк вряд ли что-то подаст.

Получать обязательно.

Когда все решения будут отменены, тогда и посмотрим, что они будут делать.

Мое мнение, обязательно нужно подавать  на отмену всех решений, при наличии оснований и возможностей.

 

п.с. Только учтите, что эти все процессы не решаться за месяц.

По некоторым из них результат будет через год, а то и два.

Link to comment
Share on other sites

Договір позики укладається як в усній так, і в письмовій формі. В Цивільному кодексі України зазначено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦК України). Розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян може встановлюватися законами чи постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету міністрів України.

Отже, з положення закону вбачається, що проста письмова форма обов’язкова для договору позики тільки у випадках, коли позикодавець - юридична особа, а також в усіх випадках, якщо сума договору позики перевищує встановлений законом розмір.

Закон не вимагає нотаріального посвідчення договору позики, проте за домовленістю сторін чи на вимогу однієї з сторін, договір може бути нотаріально посвідчений, але в цьому разі при посвідченні договору в державній нотаріальній конторі необхідно сплатити державне мито у розмірі, визначеному Декрет Кабінету Міністрів України вiд 21.01.1993 "Про державне мито", а при посвідченні договору приватним нотаріусом, справляється плата, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою (стаття 31 Закону України "Про нотаріат").

 

 

 

то есть можно в устной форме,если  не превышает 10  неоподаткованых минимумов...а кто кому должен  позычать?мне или я?и можно ли это оформить например с сыном?

Link to comment
Share on other sites

спасибо за консультацию и ответ такой подробный....неожиданно

за помощью обращалась,ходила к юристам,ободрали как липку на начальном этапе ещё ничего по сути не сделав,но консультация,которя так мне ничего конкретного и не дала,всё в общих чертах.составление договора с юристом,выдача ему доверенности на участие в суде от моего лица..всё это вылилось в копеечку...и я поняла что я дальше не потяну...суды а именно защита меня юристом вытянет с меня жилы....денег просто у меня таких нет и взять негде...едва хватает сейчас на жизнь...едва...поэтому и бросила эту затею с наймом адвоката....а вообще читала,искала информацию...потом всё затихло...понимаете как действует человеческий фактор,ррасслабляемся и сидим ждём чуда...была надежда на реальный переворот и перезагрузку всей системы..но не случилось....пока вот снова почтальон не постучал в двери  с письмами из ДВС....тогда понаглею ещё и спрошу,когда можно приостановить исполнительное дело?на какой стадии?с момента подачи  мной иска ,аппеляции или с момента когда дадут добро на пересмотр и отмену?да и я слышала часто что отказывали в пересмотрах..даже тут читала такое..люди пишут подают иски,аппеляции.а им отказывают..и что тогда?

Исполнительное производство будет закрыто с момента открытия апелляционного производства или вынесения судом определения об отмене заочного решения.

И.п. по т.с. с момента вынесения апелляционным судом определения о об отмене определения о выдаче и.л. на принудительное выполнение решения т.с. или судом общей юрисдикции определения суда об отмене решения т.с. (но по этому определению могут быть вопросы, возможно придется по вновьвыявленным пересматривать определение о выдаче и.л. на принудительное выполнение решения т.с., если его раньше не отменит апел. суд).

Договір позики укладається як в усній так, і в письмовій формі. В Цивільному кодексі України зазначено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦК України). Розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян може встановлюватися законами чи постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету міністрів України.

Отже, з положення закону вбачається, що проста письмова форма обов’язкова для договору позики тільки у випадках, коли позикодавець - юридична особа, а також в усіх випадках, якщо сума договору позики перевищує встановлений законом розмір.

Закон не вимагає нотаріального посвідчення договору позики, проте за домовленістю сторін чи на вимогу однієї з сторін, договір може бути нотаріально посвідчений, але в цьому разі при посвідченні договору в державній нотаріальній конторі необхідно сплатити державне мито у розмірі, визначеному Декрет Кабінету Міністрів України вiд 21.01.1993 "Про державне мито", а при посвідченні договору приватним нотаріусом, справляється плата, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою (стаття 31 Закону України "Про нотаріат").

 

 

 

то есть можно в устной форме,если  не превышает 10  неоподаткованых минимумов...а кто кому должен  позычать?мне или я?и можно ли это оформить например с сыном?

Договор не позыки, а позычки.

Это разные договора.

Link to comment
Share on other sites

Экспобанк вряд ли что-то подаст.

Получать обязательно.

Когда все решения будут отменены, тогда и посмотрим, что они будут делать.

Мое мнение, обязательно нужно подавать  на отмену всех решений, при наличии оснований и возможностей.

 

п.с. Только учтите, что эти все процессы не решаться за месяц.

По некоторым из них результат будет через год, а то и два.

та не важно пусть хоть сто лет..в моём случае время на моей стороне....главное время,потому что может изменится очень многое...

 

 

да,понимаю что самой мне грамотно не составить ничего,я ж не знаю даже чем аппелировать в документе,на что указывать на какую причину отмены третейки ...тут только грамотный юрист способен грамотно подойти к вопросу хотя бы составления  иска отмены решения суда....и я так понимаю что мне нужно будет платить судебный сбор при подаче иска на отмену решения?или нет?

Link to comment
Share on other sites

Исполнительное производство будет закрыто с момента открытия апелляционного производства или вынесения судом определения об отмене заочного решения.

И.п. по т.с. с момента вынесения апелляционным судом определения о об отмене определения о выдаче и.л. на принудительное выполнение решения т.с. или судом общей юрисдикции определения суда об отмене решения т.с. (но по этому определению могут быть вопросы, возможно придется по вновьвыявленным пересматривать определение о выдаче и.л. на принудительное выполнение решения т.с., если его раньше не отменит апел. суд).

Договор не позыки, а позычки.

Это разные договора.

 а я в инете не нашла позычки договор,гугл выдайт договора позыки...как узнать что это и в чём отличие?

Link to comment
Share on other sites

та не важно пусть хоть сто лет..в моём случае время на моей стороне....главное время,потому что может изменится очень многое...

 

 

да,понимаю что самой мне грамотно не составить ничего,я ж не знаю даже чем аппелировать в документе,на что указывать на какую причину отмены третейки ...тут только грамотный юрист способен грамотно подойти к вопросу хотя бы составления  иска отмены решения суда....и я так понимаю что мне нужно будет платить судебный сбор при подаче иска на отмену решения?или нет?

да.

0,2

и 0,4 мзп

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

 а я в инете не нашла позычки договор,гугл выдайт договора позыки...как узнать что это и в чём отличие?

http://misce.info/dogpoz.php

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

та не важно пусть хоть сто лет..в моём случае время на моей стороне....главное время,потому что может изменится очень многое...

 

 

да,понимаю что самой мне грамотно не составить ничего,я ж не знаю даже чем аппелировать в документе,на что указывать на какую причину отмены третейки ...тут только грамотный юрист способен грамотно подойти к вопросу хотя бы составления  иска отмены решения суда....и я так понимаю что мне нужно будет платить судебный сбор при подаче иска на отмену решения?или нет?

Правильно, поэтому и советую воспользоваться помощью профильного юриста.

А сейчас начните с первого этапа, о котором я говорил.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

прочла..то же самое..аналогично,и пишут  что между юр лицами в письменной форме и нотариусом заверять по желанию...стало быть мне сын может написать просто такую бумагу что позычает мне в пользование итд...хорошо бы  болванку такого договора увидеть..и каким числом писать?если арешт на все нерухоме и рухоме  майно накладеный давно,но по сути описи имущества не было...то есть  можно и сегодняшним  числом  составить позычку или   лравильно  каким то несколько лет числом...и нужно ли это заверят нотариально?пишут что необязательно..даже в устной форме эта позычка действует...но лучше в письменной...это для исполнителей возможно будет фактом того что описывать им нечего у меня....

Link to comment
Share on other sites

скачала договор..подправлю и займусь составлением....так может мне сын  договор позычки оформить?не хочу посторонних подключать....и можно ли его не  заверять  у нотариуса?законом это предусмотрено

Link to comment
Share on other sites

прочла..то же самое..аналогично,и пишут  что между юр лицами в письменной форме и нотариусом заверять по желанию...стало быть мне сын может написать просто такую бумагу что позычает мне в пользование итд...хорошо бы  болванку такого договора увидеть..и каким числом писать?если арешт на все нерухоме и рухоме  майно накладеный давно,но по сути описи имущества не было...то есть  можно и сегодняшним  числом  составить позычку или   лравильно  каким то несколько лет числом...и нужно ли это заверят нотариально?пишут что необязательно..даже в устной форме эта позычка действует...но лучше в письменной...это для исполнителей возможно будет фактом того что описывать им нечего у меня....

+ у сына должны быть доказательства, что имущество принадлежали и принадлежит ему.

Это может быть договор купли-продажи с третьих лицом.

Link to comment
Share on other sites

скачала договор..подправлю и займусь составлением....так может мне сын  договор позычки оформить?не хочу посторонних подключать....и можно ли его не  заверять  у нотариуса?законом это предусмотрено

Заверять не нужно.

Link to comment
Share on other sites

+ у сына должны быть доказательства, что имущество принадлежали и принадлежит ему.

Это может быть договор купли-продажи с третьих лицом.

понятно....в общем как оказалось не так всё просто...а какая купля продажа если это всё отец его оставил когда жил с нами?и где он сейчас проживает мы не знаем...

Link to comment
Share on other sites

то есть иными словами он может попросить своих друзей например оформить с ним договор купли продажи на что то....и можно считать вопрос закрытым?обязательно ли купля продажа или можно дарение оформить?чуствую всё это  оформление потянет на копейку немалую тоже,какой то замкнутый круг...

Link to comment
Share on other sites

понятно....в общем как оказалось не так всё просто...а какая купля продажа если это всё отец его оставил когда жил с нами?и где он сейчас проживает мы не знаем...

Договор купли-продажи или дарения от отца (это может быть и тетя, любое третье лицо), например, в пользу сына.

Он тоже заключается в простой письменной форме.

Link to comment
Share on other sites

то есть иными словами он может попросить своих друзей например оформить с ним договор купли продажи на что то....и можно считать вопрос закрытым?обязательно ли купля продажа или можно дарение оформить?чуствую всё это  оформление потянет на копейку немалую тоже,какой то замкнутый круг...

Какую копейку?

Важно составить договора, а кого Вы выбирете третьим лицом, что бы подписал его и подтвердил, что это было его имущество (но до этого обычно не доходит).

На основании этого договора Вы с сыном заключаете договор позычки.

 

п.с. Конечно, все не так просто, поэтому и есть такая специальность, как юрист, который составляет договора и другие необходимые документы.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By Андрей_С
      Добрий день! ОТП-факторинг продав (через ТОВ "Амбер") моє майно та відступив право вимоги фізичній особі, яка звернулась до суду, щоб замінити стягувача у виконавчому повадженні. Ріщення суду ще не було. Чи можна якось цьому перешкодити та які для цього можуть буть підстави? Дякую. З повагою, Андрій
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 640/14693/21
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 вересня 2021 року м. Київ
      Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
      Головуючого судді: Бужак Н. П.
      Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
      За участю секретаря: Шевченко Е.П.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року, суддя Літвінова А.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови,-
      У С Т А Н О В И В:
      ОСОБА _1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила скасувати постанову старшого державного виконавця Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойправа Андрія Олександровича про стягнення виконавчого збору у ВП №50222133 від 30.04.2021.
      В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум, проте, державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача суми коштів у розмірі, який би становив 200 846,96 грн. як 10% від стягнутої суми за виконавчим листом №753/5337/14, виданого 25.11.2015.
      Також позивачем зазначено, що жодних інших документів, які б вказували на стягнення коштів при виконанні виконавчого листа №753/5337/14, виданого 25.11.2015, матеріали виконавчого провадження не містять. На думку позивача, державний виконавець вираховує суму виконавчого збору не з фактично стягнутої суми боргу, а із загальної суми, яка підлягала стягненню з боржника, що суперечить нормативно-правовим вимогам, які регулюють порядок стягнення виконавчого збору.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року адміністративний позов задоволено.
      Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
      Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
      Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
      Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Судом першої інстанції встановлено, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову від 22.02.2016 ВП №50222133 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №753/5337/14 виданого 25.11.2015 Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 2 990 022,74 грн.
      Старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 30.04.2021 ВП №50222133 про стягнення виконавчого збору у розмірі 200 846,96 грн з боржника ОСОБА_1 .
      В подальшому, старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 05.05.2021 ВП №50222133 про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
      Вважаючи постанову про стягнення виконачого збору протиправною та такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
      Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
      В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі Закон № 1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
      1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
      2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
      3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
      4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
      5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
      Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:
      1.1. за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
      1.2. у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
      1.3. якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
      1.4. за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
      1.5. у разі виконання рішення приватним виконавцем;
      1.6. за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
      Частиною дев`ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.
      За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
      Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
      Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року), слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
      Між тим, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.
      З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404 - VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
      Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
      Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
      Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
      Як убачається із матеріалів виконавчого провадження, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову від 22.02.2016 ВП №50222133 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №753/5337/14 виданого 25.11.2015 Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 2 990 022,74 грн.
      Старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 30.04.2021 ВП №50222133 про стягнення виконавчого збору у розмірі 200 846,96 грн з боржника ОСОБА_1 .
      В подальшому, старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 05.05.2021 ВП №50222133 про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
      З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника, а також те, що державним виконавцем реального стягнення суми боргу з боржника не було, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі в розмірі 200 846,96 гривень.
      Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 1340/5053/18.
      Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про скасування постанови старшого державного виконавця Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойправа Андрія Олександровича про стягнення виконавчого збору у ВП №50222133 від 30.04.2021 підлягають задоволенню.
      Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, враховуючи обсяг складених адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, час, витрачений адвокатом на надання таких послуг, то колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення таких витрат, оскільки вони підтвердженні належними доказами: договір про надання правничої допомоги від 06.03.2019 №50; рахунок на оплату від 21.05.2021 №549; акт наданих послуг від 21.05.2021 №342; квитанцію від 21.05.2021 №1141058618810551 на суму 9300,00 грн. Відповідно до акту наданих послуг від 21.05.2021 №342 виконавцем були виконані наступні роботи (надані послуги): складання заяви про забезпечення позову - 1000,00 грн; складання позовної заяви - 5000,00 грн; участь в судовому засіданні - 3300,00 грн.
      Окрім того, в апеляційні скарзі Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не наводить доводів та міркувань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу або відсутності підстав для стягнення таких витрат.
      Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
      Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
      Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
      Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
      Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
      Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 287, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Апеляційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року - без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
      Суддя -доповідач: Бужак Н.П.
      Судді : Костюк Л.О.
      Кобаль М.І.
      Постанову виготовлено: 21 вересня 2021 року.
      Джерело: ЄДРСР 99795704
    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 липня 2021 року м. Київ № 640/8434/21
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:
      за позовом
      ОСОБА_1
      до третя особа:
      Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Акціонерне товариство «Універсал Банк»
      про
      визнання незаконною та скасування постанови
      ВСТАНОВИВ:
      До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Акціонерне товариство «Універсал Банк» про визнання незаконною та скасування постанови головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №51738055 від 10.03.2021 про стягнення виконавчого збору.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2021 залишено позовну заяву без руху та встановлено строк на усунення недоліків позову.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
      24.06.2021 суд на підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.03.2021 головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтуном Володимиром Володимировичем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП №51738055) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та постанову про стягнення виконавчого збору (ВП №51738055) про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 266 363,08 грн. Позивачка вважає дії державного виконавця незаконними, а постанову про стягнення виконавчого збору від 10.03.2021 протиправною, з огляду на те, що Святошинським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не було стягнуто в рамках виконавчого провадження №51738055 боргу у розмірі 89 596,50 швейцарський франків
      Відповідач та третя особа правом на подання відзиву не скористалися, у зв`язку з чим, суд розглядає справу за наявними документами, згідно вимог ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства.
      Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2015, зміненого рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03.03.2016 позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 056-2008-1259 від 22.04.2008 року та договором поруки у розмірі 89 596,50 швейцарських франків, що за курсом НБУ на день розгляду справи становить 2 044 592 (два мільйони сорок чотири тисячі п`ятсот дев`яносто дві) грн. 13 (тринадцять) коп.
      20.05.2016 Святошинським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист №759/10467/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 89 596,50 швейцарських франків та судового збору.
      21.07.2016 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого листа, ВП №51738055.
      Як встановлено судом, 10.03.2021 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м.Києві була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»
      10.03.2021 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві винесена постанова про стягнення виконавчого збору №51738055 у розмірі 266 636, 08 грн.
      Вважаючи вказану постанову протиправною, позивачка звернулася із даним позовом до суду.
      Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
      Відповідно до статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
      Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).
      Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
      Згідно з статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
      Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Положеннями ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження, передбачалось, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      Проте суд звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018, були внесені зміни до Закону України "Про виконавче провадження".
      Згідно внесених згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 змін до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Крім того, внесеними змінами передбачено прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
      Так, згідно ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
      У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Частинами 1 та 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 року).
      Згідно ч. 4 ст. 27 Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
      Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
      Зміст викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що після внесення Законом від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018 року, змін до Закону України "Про виконавче провадження", умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому, початок примусового виконання рішень Закон України "Про виконавче провадження" у такій редакції пов`язує саме з відкриттям виконавчого провадження.
      В свою чергу, редакція Закону України "Про виконавче провадження" до внесення зазначених змін передбачала можливість стягнення виконавчого збору саме у разі фактичного виконання виконавчого документу.
      Згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
      Статтею 40 цього Закону передбачено наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
      Так, згідно ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону N1404-VIII підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 N 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за N1302/29432; в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, далі - Інструкція).
      Згідно з пунктом 8 розділу III Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
      Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
      Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
      Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
      У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
      Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
      Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
      Вищевказаними нормами передбачено обов`язок державного виконавця після повернення виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, приймати постанову про стягнення виконавчого збору.
      В свою чергу, з аналізу норм ч.2 ст.27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28.08.2018 слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
      Як зазначалось вище, частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 № 2475-VIII, чинній з 28.08.2018 передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
      Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
      Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
      При цьому, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
      Отже, враховуючи те, що внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище позивача, як боржника, а виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції ст.27 Закону № 1404-VІІІ, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, оскільки доказів зворотного відповідачем не надано, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в такому розмірі.
      Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №1340/5053/18, від 29.07.2020 у справі №1340/5050/18, від 14.05.2020 у справі №640/685/19 та від 15.10.2020 у справі №280/5959/19.
      Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
      Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
      Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      Згідно вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Керуючись вимогами ст.ст.2,5 - 11,19,72 - 77,90,139,241 - 246,250,255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
      ВИРІШИВ:
      Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №51738055 від 10.03.2021 про стягнення виконавчого збору.
      Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, код ЄДРПОУ 34999049) понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 663 (дві тисячі шістсот шістдесят три) грн. 63 коп.
      Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
      Суддя А.С. Мазур
      Джерело: ЄДРСР 98517116
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      8 червня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 346/1305/19
      Провадження № 14-181цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - позичальник) і Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого Олега Васильовича (далі - приватний виконавець) про звільнення майна з-під арешту
      за касаційною скаргою позивачки на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року, ухвалене суддею Веселовим В. М., і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Фединяка В. Д., Мелінишин Г. П., Девляшевського В. А.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Позивачка уклала з банком, який перебував у процедурі ліквідації, договір купівлі-продажу майнових прав і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Так вона набула права вимоги до позичальника банку за укладеними ними раніше кредитним договором і договором іпотеки. Іпотека на квартиру за банком була зареєстрована задовго до того, як позивачка придбала відповідне право вимоги. Але станом на час такого придбання у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника було зареєстроване обтяження речових прав на квартиру для примусового виконання судового рішення про стягнення коштів з позичальника за іншим кредитним договором. Позивачка вважала, що наявність зареєстрованого арешту на квартиру є перешкодою у реєстрації за нею як іпотекодержателем права власності на цей предмет іпотеки. Тому звернулася до суду з позовом про звільнення квартири з-під арешту.
      2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що банк не міг відступити позивачці право вимоги за кредитним договором, а тому і за договором іпотеки, укладеним для забезпечення виконання основного зобов`язання, бо стороною кредитного договору може бути тільки банк або інша фінансова установа. З огляду на це суди вважали, що набуття позивачкою права вимоги до позичальника за кредитним договором і за договором іпотеки суперечить закону та відмовили у задоволенні позову.
      3. Позивачка у касаційній скарзі наполягала на тому, що чинне цивільне законодавство та законодавство про банківську діяльність не передбачає заборони щодо відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі.Тому вона вважала, що має право зареєструвати за собою як іпотекодержателем право власності на квартиру після усунення судом перешкоди у такій реєстрації, а саме після звільнення квартири з-під арешту, який наклав приватний виконавець.
      4. Велика Палата Верховного Суду мала вирішити три ключові питання: 1) чи могла позивачка набути від банку, який перебував у процедурі ліквідації, права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки? 2) чи є підстави для відступу від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи? 3) чи є арешт квартири, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після того, як банк зареєстрував за собою іпотеку, підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки?
      (2) Короткий зміст позовної заяви
      5. 22 березня 2019 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила звільнити квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира) з-під арешту, накладеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 40533618 від 6 квітня 2018 року і зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в спеціальному розділі 25631368 на підставі постанови приватного виконавця від 4 квітня 2018 року за номером 56109385 про арешт майна боржника. Мотивував позов такими обставинами:
      5.1. 29 серпня 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклало з позичальником кредитний договір № 0805/0807/71-040 (далі - кредитний договір-1) про надання кредиту у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 21 000,00 доларів США.
      5.2. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором-1 АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклало з позичальником іпотечний договір за реєстровим номером 1-154 (далі - договір іпотеки), згідно з яким предметом іпотеки стала квартира. Приватний нотаріус Київського міського округу на підставі договору іпотеки відразу наклав заборону відчуження квартири, про що вніс запис у Державний реєстр іпотек.
      5.3. Надалі АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ПАТ «Сведбанк» уклали договір купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором-1, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки.
      5.4. 25 лютого 2012 року ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки.
      5.5. 4 квітня 2018 року на підставі виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц, виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області приватний виконавець відкрив виконавче провадження № 56109385. У ньому наклав арешт на все нерухоме майно позичальника, зокрема і на квартиру. Згідно з указаним виконавчим листом суд стягнув з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії № 18-34.8/356 від 4 квітня 2008 року (далі - кредитний договір-2) за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року в сумі 3 409 736,71 грн.
      5.6. 18 січня 2019 року позивачка уклала з ПАТ «Дельта банк» договір купівлі-продажу майнових прав № 1111/К (далі - договір купівлі-продажу майнових прав) і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Згідно з цими договорами позивачка набула право вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки.
      5.7. Того ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макарова О. П. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 45117258) про реєстрацію іпотеки у Державному реєстрі іпотек (номер запису про іпотеку в спеціальному розділі - 29914524; боржник - ОСОБА_2 , іпотекодержатель - ОСОБА_1 , об`єкт нерухомого майна - квартира).
      5.8. Позичальник своєчасно не погасив кредит за кредитним договором-1 на користь позивачки, внаслідок чого станом на 18 січня 2019 року загальна сума його заборгованості без урахування штрафних санкцій склала 752 471,70 грн; позивачка є новим іпотекодержателем за договором іпотеки, про що позичальник письмово повідомлений 18 січня 2019 року. Тому арешт, накладений у виконавчому провадженні № 56109385 суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», а також перешкоджає позивачці реалізувати її права іпотекодержателя.
      (3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      6. 28 серпня 2019 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так:
      6.1. 24 листопада 2016 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким стягнув з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором-2 у сумі 3 409 736,71 грн.
      6.2. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості державної реєстрації (частина сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
      6.3. Через заміну кредитора в зобов`язанні останнє зберігається, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Стаття 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, - банк або інша фінансова установа. За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фізична особа у будь-якому статусі не має права надавати фінансові послуги. Тому відступлення права вимоги за кредитним договором на користь такої особи суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Відступити право вимоги за кредитним договором можна лише банку або іншій фінансовій установі. Таке відступлення на користь фізичної особи суперечить закону (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11).
      7. Оскільки право вимоги за кредитним договором-1 було відступлене позивачці, а не банку або іншій фінансовій установі, таке відступлення суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Тому у задоволенні позову необхідно відмовити.
      (4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      8. 3 грудня 2019 року Івано-Франківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:
      8.1. Позивачка не може бути кредитодавцем у кредитних правовідносинах.
      8.2. Під час примусового виконання виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц про стягнення з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором-2 за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року у сумі 3 409 736,71 грн, приватний виконавець згідно з постановою від 4 квітня 2018 року правомірно наклав арешт на все майно позичальника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця.
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У грудні 2019 року позивачка подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржилася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      10. 9 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її висновку та від висновків Верховного Суду України, а також через наявність виключної правової проблеми. Мотивував ухвалу так:
      10.1. У практиці Верховного Суду України та Верховного Суду висловлювалися різні, зокрема взаємовиключні, підходи до застосування конструкції недійсності правочину з відступлення права вимоги за кредитним договором:
      1) за допомогою конструкції «віртуальної» нікчемності, не визнаючи правочин про відступлення права вимоги недійсним, суд не застосовував умови цього правочину для регулювання відносин сторін (постанови Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15; постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11);
      2) суд вважав, що правочин про відступлення права вимоги є правомірним (стаття 204 ЦК України) і без визнання його недійсним породжує відповідні юридичні наслідки (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16; постанова Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16);
      3) оскільки правочин про відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором суперечить частині третій статті 512 і статті 1054 ЦК України, суд визнавав цей правочин недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц);
      10.2. Необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України (постанови від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15) та Великої Палати Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11). Сформульовані у цих рішеннях висновки не відповідають поняттю нікчемного правочину; ні у ЦК України, ні в іншому законі немає вказівки на нікчемність правочину про відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором.
      10.3. З огляду на наявність взаємовиключних підходів суду касаційної інстанції до застосування норм права у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі, у справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень і для формування єдиної правозастосовної практики.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:
      11.1. Чинне цивільне законодавство, а також законодавство, що регулює банківську діяльність, не передбачають заборону відступлення права вимоги за кредитними договорами іншим суб`єктам, ніж фінансові установи.
      11.2. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо інших актів у відносинах з реалізації майна ПАТ «Дельта банк», який відчужив позивачці права вимоги за кредитним договором-1 і за договором іпотеки у процесі ліквідації. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб може самостійно визначити способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, до яких, зокрема, належать права вимоги до боржників.
      11.3. Якщо не спростована презумпція правомірності правочину, всі права й обов`язки, які набули його сторони, слід реалізовувати безперешкодно.
      11.4. Право вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання під час відкритого конкурсу можуть отримати не тільки банки та небанківські фінансові установи, але й інші юридичні особи, а також фізичні особи (пункт 5.11 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 липня 2012 року № 2 у редакції, чинній, з 21 січня 2017 року, далі - Положення).
      11.5. 18 грудня 2018 року позивачка стала переможцем електронного аукціону щодо забезпеченого квартирою права вимоги за кредитним договором-1, що підтверджує відповідний протокол. На його підставі 18 січня 2019 року всі права вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки ПАТ «Дельта банк» відступило позивачці. Договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором є правомірними, бо суд не визнав їх недійсними.
      11.6. Реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відступлення прав за іпотечним договором суд не скасував. Це підтверджує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 153166832 від 18 січня 2019 року.
      11.7. У чинному законодавстві України немає норми, яка прямо вказує на недійсність/нікчемність договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки, укладеними з фізичними особами.
      11.8. Позбавлення права власності є неприпустимим. Накладання арешту на предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя. Тому квартиру слід звільнити з-під арешту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 358/1118/16-ц).
      (2) Позиція інших учасників процесу
      12. Інші учасники судового процесу відзиви на касаційну скаргу не подали. Відзив приватного виконавця Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 1 грудня 2020 року залишив без розгляду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів позивачки та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Чи могла позивачка набути від банку, який перебував у процедурі ліквідації, права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки?
      13. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відступлення права вимоги за кредитним договором-1 і за договором іпотеки на користь фізичної особи суперечить закону. Тому з урахуванням висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 і від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, позивачка не могла бути кредитором за кредитним договором-1. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком судів першої й апеляційної інстанцій не погоджується.
      14. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      15. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
      16. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
      17. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
      18. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
      19. Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
      20. Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).
      21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі факти:
      21.1. За умовами кредитного договору-1 банк надав позичальнику кредит у сумі 21 000,00 доларів США на строк з 29 серпня 2007 року до 27 серпня 2032 року включно;
      21.2. Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав ПАТ «Дельтабанк» передало позивачці всі права вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Позивачка оплатила 126 218,82 грн за купівлю майнових прав за кредитним договором-1;
      21.3. Згідно з додатком № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав загальна заборгованість позичальника за кредитним договором-1 на дату купівлі-продажу майнових прав становить 752 471,70 грн, з них: 419 935,61 грн (еквівалент 14 979,72 доларів США) - заборгованість за кредитом, 225 662,42 грн (еквівалент 8 049,71 доларів США) - заборгованість за процентами, 106 873,67 грн - штраф і пеня;
      22. Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
      23. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
      24. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором-1 і договором іпотеки замінений на позивачку як нового кредитора. Позивачка не набула право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу.
      25. Позивачка у касаційній скарзі зазначила, що у процедурі ліквідації ПАТ «Дельта банк» відбулись електронні торги з продажу його майна. За результатами торгів, переможцем яких стала позивачка, вона на підставі договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором отримала майнове право вимоги виконання кредитного договору-1 і договору іпотеки.
      26. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).
      27. Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги суперечить закону, є помилковим.
      28. Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19).
      29. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи. Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачка як фізична особа в силу вимог закону не могла бути стороною договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором.
      (1.2) Чи є підстави для відступу від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи?
      30. В ухвалі від 9 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи підстави для передання справи № 346/1305/19на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав про необхідність відступу від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 (про те, що кредитна спілка як кредитодавець не має права відступати право вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою, оскільки такі зобов`язання тісно пов`язані з особою кредитора і згідно зі статтею 515 ЦК України заміна кредитора у них не допускається), а також у висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України). Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що такі висновки не відповідають розумінню нікчемного правочину за ЦК України; у нормативних актах відсутня вказівка на нікчемність правочину про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою.
      31. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
      32. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40).
      33. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 стосуються інших обставин, за яких спірні правовідносини не є подібними з правовідносинами сторін спору у справі № 346/1305/19. Спори у справах № 6-667цс15 і № 6-59цс15 стосувалися відступлення права вимоги кредитною спілкою, яка згідно із Законом України «Про кредитні спілки» не має повноважень на укладення з фізичною особою договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами. Натомість у справі № 346/1305/19 спір виник щодо відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки на конкурсних засадах у процедурі ліквідації банку. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у зазначених постановах Верховного Суду України.
      34. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 вона вже відступила від висновку, сформульованого у її постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України. У зазначеній постанові від 16 березня 2021 року вона вказала, що за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ (пункт 62).
      (1.3) Чи є арешт квартири, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після того, як банк зареєстрував за собою іпотеку, підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки?
      35. Позивачка у позовній заяві, апеляційній і касаційній скаргах стверджувала, що накладення приватним виконавцем арешту на квартиру створило перешкоди їй як іпотекодержателю у реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за нею права власності на предмет іпотеки на підставі пункту 12.3.1 договору іпотеки. Тому просила звільнити квартиру з-під арешту.
      36. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що позивачка не може бути кредитором у зобов`язанні щодо виконання кредитного договору-1, і що вона не набула прав іпотекодержателя за договором іпотеки. А тому виснували, що арешт квартири не порушує прав позивачки. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про те, що накладення приватним виконавцем арешту на квартиру не порушило прав позивачки, проте з інших мотивів, ніж навели суди попередніх інстанцій.
      37. Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 цього Закону).
      38. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина перша статті 4 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).
      39. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частина шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду).
      40. Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV)).
      41. 3 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII (далі - Закон № 2478-VIII). Згідно з пунктом 10 розділу І цього Закону частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV парламент доповнив пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем».
      42. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що іпотекодержатель, зокрема і новий кредитор, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи, може безперешкодно реалізувати право на задоволення своїх вимог до боржника переважно перед іншими його кредиторами, зокрема, шляхом реєстраціїправа власності за ним на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». За змістом зазначеного припису пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей об`єкт.
      43. Суди попередніх інстанцій встановили, зокрема, такі обставини:
      43.1. 29 серпня 2007 року приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу зареєстрував обтяження квартири іпотекою згідно з договором іпотеки у Державному реєстрі іпотек;
      43.2. 4 квітня 2018 року приватний виконавець наклав арешт на все майно позичальника, в тому числі на предмет іпотеки, у межах виконавчого провадження з виконання судового рішення про стягнення заборгованості з позичальника за кредитним договором-2.
      43.3. 22 січня 2019 року позивачка заявила позичальнику вимогу № 0805/0807/71-040 про порушення зобов`язань за умовами виконання кредитного договору-1 (далі - вимога), яку він не виконав. Згідно з цією вимогою у разі невиконання не пізніш як у тридцятиденний строк з дня її отримання зобов`язань за умовами кредитного договору-1 позивачка зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності на підставі пункту 12.3.1 договору іпотеки.
      44. Суди попередніх інстанцій не встановили, що позивачка зверталася до нотаріуса з метою реалізації іпотечного застереження та реєстрації за нею права власності на квартиру. Вона звернулася до суду 22 березня 2019 року з метою захисту її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру як предмет іпотеки, не обґрунтувавши станом на момент звернення наявність перешкод у реалізації такого права.
      45. Закон № 2478-VIII застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону (пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII).
      46. Згідно з пунктом 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. Він був опублікований 3 листопада 2018 року, набрав чинності 4 листопада того року та був введений у дію 4 лютого 2019 року.
      47. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що іпотека за договором іпотеки була зареєстрована за АКБ «ТАС-Комерцбанк» ще 29 серпня 2007 року. Значно пізніше - 4 квітня 2018 року - приватний виконавець зареєстрував обтяження на предмет іпотеки. Той факт, що іпотека зареєстрована саме за позивачкою лише 18 січня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав і договору відступлення права вимоги за іпотечним договором не змінює факту виникнення у банку права іпотеки на квартиру 29 серпня 2007 року.
      48. Отже, за змістом пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV станом на день звернення до суду позивачки, яка набула від банку права іпотекодержателя щодо іпотеки, зареєстрованої за банком ще 29 серпня 2007 року, наявність обтяження речових прав на квартиру, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника, не могло бути підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на квартиру у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Така підстава для відмови існувала до моменту введення в дію 4 лютого 2019 року Закону № 2478-VIII (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2019 року у справі № 923/880/18 (пункти 4.44-4.45)).
      49. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивачка не довела порушення її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру через накладення на неї арешту приватним виконавцем.
      50. Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити його вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку» (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 листопада 2020 року у справі № 761/31581/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18). Наявність арешту, накладеного на предмет іпотеки, не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 березня 2021 року у справі № 2-6875/10, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 686/1953/13-ц).
      51. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що накладений на предмет іпотеки арешт є перешкодою для іпотекодержателя для звернення стягнення на це майно. Але обставини тієї справи, яку згадує у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах позивачка, були відмінними від обставин справи № 346/1305/19. У тій справі позивач як іпотекодержатель дізнався про порушення свого права 30 червня 2016 року під час спроби у нотаріуса звернути стягнення на предмет іпотеки і у жовтні 2016 року звернувся до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту. Як на час, коли позивач дізнався про порушення свого права, так і на час звернення до суду, пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV передбачав, що зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови в державній реєстрації прав. Не було припису, який би дозволяв державному реєстратору провести державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за наявності зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень. Таким приписом (пунктом 7) парламент доповнив частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV на підставі Закону № 2478-VIII, введеного в дію 4 лютого 2019 року.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      52. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      53. Оскільки позивачка подала касаційну скаргу у грудні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, що була до набрання чинності Законом № 460-IX.
      54. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      55. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та четверта статті 412 ЦПК України у редакції, що була до набрання чинності Законом № 460-IX).
      56. З огляду на наведену оцінку доводів позивачки та висновків судів попередніх інстанцій, касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
      (2.2) Щодо судових витрат
      57. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивачку.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      58. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
      59. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
      60. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
      61. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
      62. Продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.
      63. Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV). Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем (пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV).
      64. Обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи)права власності на цей об`єкт у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
      65. Висновки щодо застосування пункту 6 частин першої, пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV, сформульовані у цій постанові, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують її своїй діяльності (частина п`ята статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      п о с т а н о в и л а:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в інших частинах зазначені судові рішення залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      Л. Й. Катеринчук
      В. М. Сімоненко
      В. С. Князєв
      І. В. Ткач
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98524306
    • By ANTIRAID
      ОКРЕМА ДУМКА
      Суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В. В., Власова Ю. Л., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № № 910/11027/18 (провадження 12-185гс19) за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка»,до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди, заподіяної пов'язаними з банком особами
      Короткий виклад історії справи
      17 серпня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (далі - ПАТ «АБ «Укоопспілка» або банк), звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про солідарне стягнення з них на користь Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» 76 929 136,71 грн шкоди, спричиненої їх діями як керівників ліквідованого Банку.
      На думку позивача, зазначені особи, повинні нести повну матеріальну відповідальність перед Фондом, який діє в інтересах банку, оскільки вони є керівниками банку що впливали на його фінансову політику, зокрема: ОСОБА_1 - голова правління; ОСОБА_2 - перший заступник голови правління; ОСОБА_3 - головний бухгалтер, член правління; ОСОБА_4 - начальник управління інвестиційної діяльності, член правління; ОСОБА_5 - голова спостережної ради; ОСОБА_6. - член спостережної ради; ОСОБА_7.- член спостережної ради; ОСОБА_8 - член спостережної ради; ОСОБА_9 -член спостережної ради; ОСОБА_10. - голова спостережної ради; ОСОБА_11 - член спостережної ради; ОСОБА_12 - заступник голови правління; ОСОБА_13 - начальник відділу фінансового моніторингу, член правління; ОСОБА_14 - начальник відділу фінансового моніторингу, член правління.
      Позивач як на правову підставу позову посилався на частину п`яту статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) у редакції, чинній до 02 березня 2015 року, тобто на момент ухвалення відповідачами рішень, що призвели до неможливості ПАТ «АБ «Укоопспілка» відповідати за своїми зобов`язаннями, укладення на виконання цих рішень відповідних правочинів (2014 рік), прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АБ «Укоопспілка» (22 січня 2015 року), та на цю ж саму норму в редакції, чинній на момент подання позову (17 серпня 2018 року).
      Також позивач послався на частини вісімнадцяту, дев`ятнадцяту статті 42 Закону України № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), відповідно до яких керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.
      Як на підставу визначення відповідачів заподіювачами шкоди позивач посилався на приписи частин першої та другої статті 1166 і частини першої статті 1190 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), а також частин п'ятої
      та шостої статті 58 Закону №2121-III, у редакції, чинній на момент подання позову, відповідно до яких пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном.
      На обґрунтування позову зазначив, що впродовж 2014 року відповідачами як керівниками Банку, які входили до його органів управління, шляхом голосування при прийнятті рішень цих органів управління банку було прийнято рішення про придбання завідомо збиткових, не забезпечених облігацій двох підприємств (ТОВ «Капітал експрес», ТОВ «Сучасні фінансові перспективи»), які мають ознаки фіктивних та пов`язані з керівництвом і власниками банку, на суму 319 460 764,00 грн, що становить майже 60 % вартості всіх активів банку. Фонд вважав, що це було не просто ризикованим, а направленим на виведення з банку коштів, керівні органи банку ухвалювали рішення, які прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів, були неадекватними існуючому кредитному ризику та завідомо збитковими, що суперечить завданням і функціям ради банку, правління та кредитного комітету. Такі операції стали причиною недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами, банк було визнано неплатоспроможним. Оскільки для покриття вимог всіх кредиторів не вистачило 76 929 136,71 грн, то саме цю суму Фонд просив стягнути солідарно з відповідачів як відшкодування шкоди, завданої кредиторам банку.
      Позивач указував на пов`язаність компаній-емітентів між собою (що створює додатковий кредитний ризик), а також з керівниками та власниками банку (що пояснює дії відповідачів і вказує на умисний характер завдання шкоди).
      Фонд також стверджував, що емітенти облігацій на момент їх придбання банком мали численні ознаки фіктивності, а саме: не мали або майже не мали основних засобів (у тому числі й орендованих), не мали офісу або будь-якого робочого приміщення, не мали працівників (крім директора), не здійснювали основної діяльності, декларували відсутність доходу або мінімальний прибуток, що вказувало на неможливість погасити емітовані облігації, активи емітентів майже повністю складались з інвестицій у цінні папери інших компаній, які так само мали ознаки фіктивності.
      Позивач вважав, що відповідачі не виконали покладених на них функцій з добросовісного управління ризиками, контролю і моніторингу всіх видів загроз за усіма напрямами діяльності банку і, навпаки, своїми діями щодо виведення коштів з банку на рахунки інших компаній сприяли настанню цих ризиків, чим спричинили збитки ПАТ «АБ «Укоопспілка» та його кредиторам.
      20 грудня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва , яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року відмовлено в задоволенні позову.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не доведено розміру та підстав заподіяної шкоди, передбачених положеннями статей 1166, 1174 ЦК України, а також, що з огляду на це позов пред`явлено передчасно.
      27 червня 2019 року Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      Фонд послався на те, що суди не надали належної юридичної оцінки обставинам справи та його доводам. Зокрема, скаржник послався на таке:
      - під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачі не заперечували факту придбання банком облігацій, а також того, що вони займали відповідні посади та приймали рішення про придбання облігацій. При цьому жоден з відповідачів не зміг пояснити мотивів своїх рішень про придбання цінних паперів (у чому полягала доцільність такого інвестування, чому було обрано облігації саме цих компаній тощо), не спростував висновків незалежного оцінювача про реальну вартість придбаних облігацій, не заперечив факту пов`язаності емітентів з банком та його керівництвом, не пояснив відсутності забезпечення за цими операціями, не спростував того, що емітенти цінних паперів мали ознаки фіктивності, не мали реальних активів та прибутків;
      - суди вважали недоведеним розмір збитків, однак він визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Через дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації, реальна ринкова вартість яких була нульовою (оцінка незалежним оцінювачем кожного пакета облігацій в 1 грн означає, що вартість таких цінних паперів має нульове або від`ємне значення). Суди безпідставно не взяли до уваги та не дослідили звіт про оцінку вартості ліквідаційної маси банку, підготовлений ТОВ «Канзас ріал естейт», згідно з яким установлено реальну (ринкову) вартість придбаних банком облігацій. У матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, що спростовують результати зазначеної оцінки. Якщо суди попередніх інстанцій вважали, що для з`ясування розміру збитків необхідні спеціальні знання, то потрібно було призначити відповідну експертизу, чого зроблено не було;
      - суд першої інстанції не застосував положень статей 165 та 182 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), апеляційний суд не виконав вимог статей 165 та 267 цього Кодексу (якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою з обставин, на яких ґрунтуються вимоги відповідача, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім визначених у законі). Фонд указував на обставини пов`язаності банку та емітентів облігацій, економічну недоцільність придбання облігацій, наявність ознак фіктивності та фінансові показники емітентів, що вказували на неліквідність боржників. Відповідачі заперечили у відзивах лише заяви позивача про завідому збитковість придбаних операцій. В іншому їх заперечення зводились до незгоди з правовими підставами позову. Натомість суди зазначили, що позивач зобов`язаний доводити обставини, яких ніхто не заперечує;
      - суди безпідставно відмовилися досліджувати доводи позивача щодо фіктивності підприємств - емітентів облігацій і не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 802/1233/16-а, від 23 січня 2018 року у справі № 2а-1870/5800/12, від 28 серпня 2018 року у справі № 810/3952/16, про обов`язок суду перевіряти доводи щодо фіктивності товариства;
      - оскаржувані рішення побудовано не тільки на ігноруванні дійсних обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, але й на двох припущеннях: 1) припущення, що компанії-емітенти виконають свої зобов`язання по облігаціях у визначені в проспекті емісії строки; 2) припущення, що ліквідаційної маси банку (загальна вартість 33 364 705,00 грн) може вистачити, щоб розрахуватися зі всіма кредиторами банку, загальний розмір вимог яких становить 109 660 264,41 грн;
      - апеляційний суд безпідставно відмовився приймати пояснення і докази того, що строк виконання зобов`язань ТОВ «Капітал експрес» настав, зобов`язання не виконані, а претензія банку щодо невиконання умов проспекту емісії облігацій була направлена емітенту, проте не вручена через відсутність емітента за зареєстрованим місцем знаходження, пояснення щодо відкритих торгів реалізації облігацій і їх результатів (облігації, за які банк сплатив більше 319 млн грн не були продані на торгах навіть за 305,03 грн), додаткові пояснення щодо пов`язаності власників банку та емітентів облігацій. Суд послався на те, що вказані відомості не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення (що не відповідає дійсності, адже торги проводилися до ухвалення рішення судом першої інстанції), а надання цих документів не зумовлено винятковістю такого випадку;
      - висновки судів про те, що обов`язки відповідачів відшкодувати заподіяну банку та його кредиторам шкоду якимось чином залежать від дій позивача - ліквідатора банку прямо суперечать законодавству, що регулює деліктні зобов`язання, та не узгоджуються з існуючою судовою практикою. Фонд як ліквідатор не зобов`язаний виправляти наслідки завдання відповідачами шкоди банку - це повинні робити самі відповідачі;
      - суд апеляційної інстанції фактично не спростував жодного доводу апеляційної скарги.
      Фактичні обставини, встановлені судами
      13 травня 2014 року правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови правління банку ОСОБА_1 , першого заступника голови правління банку ОСОБА_2, головного бухгалтера ОСОБА_3., начальника управління інвестиційної діяльності ОСОБА_4. та начальника фінансового моніторингу ОСОБА_13 на засіданні (протокол № 11) вирішило інвестувати грошові кошти банку в облігації ТОВ «Капітал експрес у кількості 101 149 штук загальною вартістю 81 020 349 грн без ПДВ, що стало можливим відповідно до прийнятого загальними зборами акціонерів банку рішення від 04 грудня 2013 року (протокол № 3, том 7, а. с. 124).
      Таке ж рішення цього ж дня ухвалено спостережною радою ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови спостережної ради ОСОБА_5 та її членів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які одноголосно голосували «за» (протокол № 11).
      Відповідно до цих рішень керівництва банку 16 травня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Капітал експрес» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/6-05/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Капітал експрес» у кількості 92 000 штук на загальну суму 81 020 349 грн.
      Рішенням засідання спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» від 05 червня 2014 року (протокол б/н) у складі голови спостережної ради ОСОБА_5 та членів спостережної ради ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ухвалено придбати цінні папери - облігації іменні, дисконтні, звичайні (незабезпечені), емітентом яких є ТОВ «Капітал експрес», у кількості 66 003 штуки за ціною не вище ринкової.
      Відповідно до цього рішення 27 червня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/7-06/14, згідно з яким банк придбав 66 003 штуки незабезпечених облігацій за ціною 66 002 623,40 грн.
      23 вересня 2014 року до договору № ДД/7-06/14 від 27 червня 2014 року внесено зміни в частині погодження кількості акцій, яку визначено як 82 400 штук. Рішення про внесення таких змін ухвалено 23 вересня 2014 року на засіданні спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 30), у якому брали участь голова спостережної ради ОСОБА_10., заступник голови спостережної ради ОСОБА_11., члени ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , секретар ОСОБА_6
      11 вересня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 33), у якому брали участь тимчасово виконуючий обов`язки (далі - т. в. о.) голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_4 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , заступник голови правління ОСОБА_12 та начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_13 , ухвалено придбати цінні папери - облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 31 010 штук за ціною не вище ринкової.
      12 вересня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/11-08/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 31 010 штук на загальну суму 24 839 595 грн. У подальшому 26 вересня 2014 року до цього договору внесено зміни, відповідно до яких банк додатково придбав у ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» 6 000 штук облігацій на загальну суму 4 806 000 грн, однак рішення органів управління ПАТ «АБ «Укоопспілка» щодо придбання додаткової кількості облігацій у матеріалах справи відсутні.
      01 грудня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протоколи № 47/2 та 47/3), у якому брали участь т. в. о. голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_4 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_14 , ухвалено придбати облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 65 506 штук та 72 391 штука за ціною не вище ринкової.
      01 грудня 2014 року банк та ТОВ «Фінінвест перспектива» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/14-12/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 99 415 штук на загальну суму 79 631 791,60 грн. У подальшому договором від 17 грудня 2014 року сторони внесли зміни до договору № ДД/14-12/14 від 1 грудня 2014 року, визначивши кількість придбаних банком облігацій - 91 000 штук.
      Також у власності банку перебував портфель цінних паперів (незабезпечених облігацій) у кількості 72 391 штука на загальну суму 88 000 888,50 грн, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», які ПАТ «АБ «Укоопспілка» придбало на підставі договору купівлі-продажу від 1 грудня 2014 року № ДД/13-12/14 у ТОВ «Ніка сервіс груп», про що прийнято рішення правління банку у складі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 .
      Крім того, у портфелі цінних паперів ПАТ «АБ «Укоопспілка» обліковувалось 109 000 незабезпечених облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», придбаних банком за договором № ДД/13-08/14 від 01 грудня 2014 року.
      Таким чином, на підставі рішень, ухвалених посадовими особами банку протягом 2014 року, банк придбав облігації двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на суму 319 460 764 грн.
      Строк погашення облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» визначений із 17 квітня по 16 травня 2019 року, а ТОВ «Капітал експрес» - із 17 лютого по 16 березня 2019 року.
      Направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду,колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, посилаючись на наявність виключної правової проблеми, зазначала, що виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону №4452-VI, а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.
      Розгляд справи у Великій Палаті Верховного Суду
      25 травня 2021 року Великою Палатою Верховного Суду було прийнято постанову, якою касаційну скаргу Фонду, що діє як ліквідатор ПАТ «АТ «Укоопспілка» задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у справі № 910/11027/18 скасовано та ухвалено нове рішення.
      Позов Фонду, що діє як ліквідатор ПАТ «АТ «Укоопспілка», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди задоволено повністю.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду та підстави для висловлення окремої думки
      Щодо предмета і підстав позову
      Посилаючись на положення статті 1166 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку що правовідносини, з яких виник цей спір, є деліктними правовідносинами, а тому при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, при цьому у відповідно до принципів застосування норм закону в деліктних правовідносинах вина відповідача, він же заподіювач шкоди, презюмується.
      Також Велика Палата Верховного Суду посилалась на положення статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якою передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду послалась на положення частин третьої та четвертої статті 92 ЦК України та статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства» , відповідно до яких орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
      З таким визначенням правової природи правовідносин між учасниками цього спору неможливо погодитись насамперед у зв`язку з тим, що зазначена редакція статті 89 ГК України прийнята лише Законом України № 289-III від 07 квітня 2015 року, а до того часу редакція частини четвертої цієї статті була іншою, а саме: «Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом».
      Посилання на висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 також не є релевантними, оскільки у зазначеній постанові зроблено висновок, що правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.
      Висновків щодо відповідальності керівників юридичної особи, що входять до складу її керівних органів, у цій постанові не зазначено, а відповідальність за правовідносинами представництва або на підставі делікту або на підставі трудового договору не є ідентичною.
      Щодо тлумачення правової природи правовідносин сторін у цій справі
      Щодо складу деліктного порушення
      За змістом частини другої статті 509 та пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України зобов`язання виникає у тому числі у випадку завдання майнової шкоди іншій особі.
      Інститут відшкодування шкоди в цивільному законодавстві - це інститут, що забезпечує реакцію суспільства на порушення норм права та виконує відновлювальну функцію, спрямовану на приведення майнового стану потерпілого до стану, що існував до правопорушення. За своєю суттю інститут відшкодування шкоди також відіграє допоміжну роль у забезпеченні виконання функцій іншими інститутами.
      Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка залежно від підстав виникнення поділяється на договірну та позадоговірну.
      Відповідальність, що настає в разі завдання будь-кому протиправної шкоди, коли заподіювач не перебуває в договірних відносинах з потерпілим, є деліктною (позадоговірною) відповідальністю.
      Деліктна відповідальність - це наслідок позадоговірного завдання шкоди, що пов`язується з подією, яку учасники спору не передбачали та до виникнення якої учасники спору у правовідносинах, з яких виникла подія, не перебували, у зв`язку з чим виникає деліктне зобов`язання. За деліктним зобов`язанням правопорушник зобов`язаний у повному обсязі відшкодувати завдану шкоду, а інша сторона має право вимагати від заподіювача виконання цього зобов`язання.
      Зобов`язання з відшкодування завданої шкоди (деліктні зобов`язання) - це позадоговірні зобов`язання, що виникають внаслідок порушення особистих немайнових і майнових прав потерпілого. Такі зобов`язання мають абсолютний характер і спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлення цих прав за рахунок заподіювача шкоди або за рахунок інших осіб, на яких законом покладено обов`язок її відшкодування.
      На відміну від договірної відповідальності, деліктна відповідальність є наслідком порушення загального правила - не завдавати шкоди іншому, тобто абсолютного права особи. Наслідком реалізації деліктної відповідальності є відновлення первинного стану потерпілого.
      Разом з тим трудові правовідносини як вид договірних правовідносин засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за плату трудової функції (роботи з посади відповідно до штатного розкладу, професії, спеціальності з указівкою кваліфікації; конкретного виду роботи, яка доручається працівникові), а також на підпорядкуванні працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку при забезпеченні роботодавцем умов праці, передбачених трудовим законодавством і іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, трудовим договором з виконанням працівником певних визначених роботодавцем функціональних обов`язків.
      Реалізуючи свої права і приймаючи на себе обов`язки при виконанні певної роботи, сторони юридично пов`язані і їхні дії обмежені відповідними правовими нормами, тобто учасники суспільних відносин, виступаючи суб`єктом трудового права, повинні підкорятися вимогам чинного трудового законодавства, а також дотримуватися умов трудового та колективного договорів, соціально-партнерських угод.
      Крім загальних ознак, специфічними ознаками трудового правовідношення є те, що воно виникає тільки з початком роботи за трудовим договором або контрактом; трудове правовідношення є індивідуальним і передбачає особисте виконання працівником своїх трудових функцій (прав та обов`язків); характеризується наявністю соціальних, передбачених трудовим законодавством, трудовим договором або контрактом гарантій; робота виконується за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою; працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; працівник виконує міру праці за оплату, яка провадиться на підставах, визначених законодавством, локальним регулюванням і договором сторін.
      Матеріальна відповідальність працівника регулюється як цивільним, так і трудовим законодавством та передбачає наявність повної матеріальної відповідальності.
      Зокрема, у частині шостій статті 134 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено повну матеріальну відповідальність працівника у випадках покладення такої відповідальності відповідно до законодавства.
      Зазначена норма є бланкетною, а тому допускає одночасне застосування поряд з нею іншим норм законодавства щодо повної матеріальної відповідальності працівників, у тому числі й керівників банків. Такими нормами законодавства щодо керівників банків серед інших норм, зокрема, є стаття 92 ЦК України та стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» щодо обов`язків керівників банків та їх повної солідарної матеріальної відповідальності за спричинену шкоду.
      Аналізуючи зазначені норми права, можна зробити висновок, що покладання відповідальності на працівників банку на підставі деліктних правовідносин є помилковим і такими, що суперечить як законодавству про матеріальну відповідальність працівника в загалом, так і законодавству про матеріальну відповідальність керівників банків зокрема.
      Відмінність матеріальної відповідальності працівника за трудовим правом полягає насамперед у тому, що трудовим законодавством, зокрема главою IX КЗпП України, передбачені певні гарантії та пільги при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну роботодавцеві. Це пов`язано з тим, що, на відміну від цивільного законодавства, відповідно до якого сторони майнових відносин перебувають у юридичній рівності і будь-яка з них має право вимагати від іншої повного відшкодування заподіяних збитків (тобто як прямої шкоди, так і неодержаних прибутків), зазвичай у судовому порядку, суб`єкти трудових правовідносин перебувають у нерівному правовому становищі стосовно один одного. Працівник підпорядкований і підконтрольний роботодавцеві. Крім того, роботодавець наділений законодавством владними повноваженнями. Він вправі притягувати працівника до дисциплінарної і матеріальної відповідальності самостійно, без звернення до відповідних державних органів.
      Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (стаття 130 КЗпП). Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є (ці умови повинні виконуватись одночасно): порушення працівником покладених на нього трудових обов`язків; нанесення прямої дійсної шкоди; вина в діях або бездіяльності працівника; прямий причинний зв`язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.
      Відтак для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності слід встановити, чи діяв він у межах своїх повноважень, чи добросовісно виконував свої обов`язки, чи не діяв він на виконання рішення органу або особи, чи інші обставини, які звільняють працівника від відповідальності за шкоду.
      Так, у статті 2 Закону № 2121-III, у редакції, чинній на час прийняття рішень відповідачами, визначено , що керівники юридичної особи (крім банку) - керівник підприємства, установи, члени виконавчого органу та ради (спостережної ради) юридичної особи.
      Голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку є керівниками Банку (стаття 42 Закону № 2121-III).
      Обов`язки керівників банку щодо захисту інтересів банку визначені статтею 43 Закону № 2121-III в редакції, чинній на час прийняття рішень, за змістом якої при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: 1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; 2) приймати рішення в межах наданих повноважень; 3) не використовувати службове становище у власних інтересах; 4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.
      Управління банком як господарюючим суб`єктом здійснюється загальними збори учасників, спостережною радою, правлінням (радою директорів) банку. Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку (стаття 37 Закону № 2121-III в редакції, чинній на час прийняття рішень).
      Вищим органом управління банку є загальні збори учасників (стаття 38 цього Закону).
      Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників із числа учасників банку або їх представників. Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку (стаття 39 Закону № 2121-III). Їй також можуть бути делеговані функції загальних зборів (стаття 37 цього Закону).
      Згідно зі статтею 39 Закону № 2121-III спостережна рада банку контролює діяльність правління (ради директорів) банку.
      За статтею 40 Закону № 2121-III правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку.
      Зазначені положення законодавства визначають певну підпорядкованість органів управління банку та їх підзвітність між собою, а тому особи, які входять до складу цих органів, спричиняючи шкоду, можуть діяти по відношенню до банку і як у деліктних (недоговірних правовідносинах), і як працівники, які виконують свою трудову функцію у договірних правовідносинах.
      Як зазначеними законами, так і обов`язковими положеннями статутних документів банку передбачається порядок призначення та діяльності як голови правління банку, так і самого правління та наглядової ради будь-якого банку. При цьому для визначення правового статусу цих осіб має значення не тільки посада, яку займає зазначена особа, а й процедура її призначення, і її функціональні обов`язки, і зокрема, наявність трудового договору та/або контракту на виконання відповідних функцій, оскільки особи, що здійснюють управління банком, не тільки є особами, що здійснюють ефективне управління від імені акціонерів банку, а й пов`язані з банком трудовою функцією, і саме вони реалізують функції банку як наймані засновниками та/або учасниками особи.
      Виходячи з вимог законодавства, за загальним правилом працівники банку, зокрема й керівники, є особами, що здійснюють свої функції та реалізують повноваження на договірній (контрактній основі), а тому й підставами їх матеріальної відповідальності, яка настає при виконанні або невиконанні ними своїх функціональних обов`язків, аж ніяк не можуть бути події, які не передбачені трудовим договором. Така відповідальність може наступати лише за умови спричинення шкоди при здійсненні дій, що не входять до трудової функції. Така відповідальність більш була б притаманна особам - власникам банку та пов`язаним з банком особам, що не перебувають з банком у договірних, у тому числі трудових, відносинах.
      З огляду на зазначене з висновками Великої Палати Верховного Суду про виникнення зобов`язання щодо відшкодування шкоди на підставі деліктних правовідносин погодитись не можна.
      Щодо солідарної відповідальності
      Залежно від обсягу (сфери) дії норми права поділяють на загальні та спеціальні.
      Загальні норми права поширюються на всі відносини певного роду в цілому.
      Спеціальні норми права встановлюються з метою конкретизації і деталізації, врахування своєрідності та особливостей будь-якого виду суспільних відносин, що належать до певного роду, врегульованого загальними нормами права.
      Зокрема, загальними нормами права, які визначають підставу виникнення солідарного обов`язку, є статті 541, 1190 ЦК України.
      Відповідно до положень статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
      За змістом статті 1190 ЦК України, яка регулює відповідальність у деліктних правовідносинах, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.
      Разом з тим трудовим законодавством за наявності передбаченої повної матеріальної відповідальності за спричинену шкоду, у тому числі на підставі спеціального закону, солідарна відповідальність не встановлена.
      Спеціальними нормами у спірних правовідносинах, у тому числі й щодо вирішення питання відповідальності власників істотної участі та керівників банку за зобов`язаннями банку у зв`язку з віднесенням банку до категорії неплатоспроможних, є положення статті 92 ЦК України, статті 89 ГК України, статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства», положення Законів № 2121-III та № 4452-VI у редакціях, чинних станом на 2014 рік.
      Положення статті 92 ЦК України, статті 89 ГК України, статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства» містять ключову вимогу до посадових осіб органів акціонерних товариств - діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, статуту товариства та інших його документів (положень, рішень органів управління товариства, прийнятих відповідно до вимог законодавства та в межах своєї компетенції).
      До посадових осіб органів акціонерного товариства належать: фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства (стаття 2 Закону України «Про акціонерні товариства»).
      Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
      Стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлює, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
      Згідно зі статтею 58 Закону № 2121-IIIучасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.
      Відтак зазначеним законодавством не визначено солідарної відповідальності керівників банку за спричинену банку шкоду, як і не визначено того, що зазначена шкода має бути відшкодована в повному обсязі.
      Навпаки, спеціальне законодавство передбачає відшкодування спричиненої банку шкоди також за рахунок пов`язаних з банком осіб, перелік яких визначено законом.
      Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону № 4452-VI у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами дій з купівлі облігацій, Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
      З огляду на зміст загальних норм права, які пов`язують солідарну відповідальність осіб перед потерпілим зі спільністю дій (бездіяльністю) щодо завдання шкоди, вимога щодо солідарної відповідальності посадових осіб акціонерного товариства може стосуватись випадків заподіяння шкоди товариству внаслідок колегіального прийняття невигідного для товариства рішення. Відповідальність у такому разі мають нести члени колегіального органу, які голосували (діяли спільно) за прийняття зазначеного рішення.
      Таким чином, на керівників банку за рішенням суду може бути покладена солідарна відповідальність за спричинення шкоди банку в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з їх вини, якщо їх дії, та/або рішення, та/або невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку є результатом спільних дій (бездіяльності) посадових осіб банку, у зв`язку з чим банку спричинено шкоду.
      Рішення про придбання спірних облігацій приймалися правлінням банку та спостережною радою у різному складі, а тому зв`язок між невиконанням посадовими особами банку зобов`язань та заподіяною шкодою підлягає оцінці за кожним «епізодом» правопорушення, яке призвело до неплатоспроможності банку та завдання шкоди інтересам вкладників, що виключає спільну солідарну відповідальність усіх відповідачів разом.
      Щодо скасування судових рішень
      Згідно із частиною четвертою статті 265 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
      Зміст спірних правовідносин полягає не тільки у тому, щоб визначитись з учасниками цих правовідносин, а й у тому, щоб визначити правову природу спірних правовідносин, права і обов`язки їх учасників, зокрема міру та обсяг відповідальності учасників цих правовідносин між собою, перед іншими особами та її правову підставу.
      Встановлюючи фактичні обставини справи та ухвалюючи судові рішення, суди виходили з правової природи спричинення шкоди як шкоди у деліктних правовідносинах, а тому й установлювали фактичні обставини виходячи зі змісту цих правовідносин і доказів, наданих сторонами на їх підтвердження.
      Разом з тим слід погодитися з доводами касаційної скарги позивача, що суди неповно встановили фактичні обставини справи з огляду на вище викладені доводи.
      Зокрема, відповідачі посилались на те, що приймали усі рішення щодо витрат коштів Банку на виконання рішення загальних зборів від 04 грудня 2013 року (протокол № 3). Ухвалою суду від 25 вересня 2018 року (том 3, а.с.238) зазначений протокол витребуваний від Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «АБ «Укоопсплка» Кашути Д. Є.
      Однак правову оцінку цьому рішенню, трудовим обов`язкам та правам відповідачів відповідно до їх трудових функцій як доказів у справі суди не надали, не встановили міру впливу рішень загальних зборів учасників банку на рішення відповідачів з огляду на їх підпорядкованість та взаємозалежність, не надали, та не визначились як з правовою природою відповідальності відповідачів так і наявністю порушення ними своєї трудової функції як керівників або членів керівного органу банку.
      З огляду на трудовий характер правовідносин сторін у цій справі та доводи відповідачів щодо не врахування участі кожного з них у прийнятті тих чи інших рішень, суди також не встановили, якими відповідачами спричинено конкретний розмір шкоди у відповідності з певними договорами та витратами банку.
      До того ж відповідно до положень пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у рішенні суду повинна бути наведена мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним, з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
      Однак оцінки аргументів відповідачів щодо визначення розміру шкоди відповідно до кожного рішення, у прийнятті якого вони брали участь, та наявності в учасників спору трудових відносин у рішенні не наведено, до того ж розміру солідарної відповідальності відповідачів відповідно до рішень, у прийнятті яких вони брали участь, не встановлено та не розмежовано, що спричинило покладення на відповідачів матеріальної відповідальності за витрату коштів на підставі рішень, у прийнятті яких вони участі не брали.
      З огляду на зазначене, виходячи зі змісту доводів касаційної скарги, які зводяться до непогодження зі встановленими судами фактичним обставинами справи та оцінкою судом наявних доказів, а також з огляду на відсутність у справі доказів, які суд першої інстанції вважав необхідними та витребував в учасників справи, відповідно до положень статей 308, 310 ГПК України судові рішення підлягали скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Судді Великої Палати Верховного Суду Ю. Л. Власов
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      В. М. Сімоненко
      Джерело: ЄДРСР 98483121