ANTIRAID

Решением хозяйственного, апелляционного и ВХСУ исполнительная надпись нотариуса на движимое имущество признана не подлежащей исполнению

Считаете ли Вы решение справедливым и законным  

8 голосов

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      8
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      8
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

когда я требовал предоставить мне документі :лицензию доверенность регистрацию субьекта (ФИЛИИ расчотній центр приват

то судья мне сказала ну не хотят они давать НА ЗАСЕДАНИИ

У меня судья только моргал и головой крутил, когда мы горячо спорили и я объясняла какой такой письмовий дозвил я хочу и какую такую доверенность.

Юрист говорит: Да вы представляете сколько в банке бумаг? и лицензий. Я смеюсь и говорю, да вообще-то представляю. Если я у себя на двери повешу табличку ОТП банк, и в файлике повешу вашу отксеренную лицензию, которую из интернета можно скачать, то я что стану банком? Я хочу подтверждений вашего юридического статуса в нашем городе. Это было весело.... До сих пор они собирают это большое количество своих лицензий и дозволов, донести наверное не могут.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

У кого что нового по надписи нотариуса? У меня уже прошла апелляция, которая отказала в иске о признании надписи нотариуса недействительной. Когда будет решение - выложу. Вот такие невеселые дела....

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

У кого что нового по надписи нотариуса? У меня уже прошла апелляция, которая отказала в иске о признании надписи нотариуса недействительной. Когда будет решение - выложу. Вот такие невеселые дела....

Мне 3 дня назад пришло постановление ДВС по надписи нотариуса с ОТП Банком по автомобилю, причем решение нотариусом принято 26.02.2009, "виконавчий напис має бути пред"явлений протягом року до відділу ДВС з дня вчинення напису", а банк подал его 04.10.2010. Прочитав форум хочу подать иск о признании надписи нотариуса не подлежащей исполнению. Конечно денег на юриста нет, буду бороться сама.

Если не затруднит, прошу всех не равнодушных выложить образец иска для подачи в суд.

Заранее благодарна.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Мне 3 дня назад пришло постановление ДВС по надписи нотариуса с ОТП Банком по автомобилю, причем решение нотариусом принято 26.02.2009, "виконавчий напис має бути пред"явлений протягом року до відділу ДВС з дня вчинення напису", а банк подал его 04.10.2010. Прочитав форум хочу подать иск о признании надписи нотариуса не подлежащей исполнению. Конечно денег на юриста нет, буду бороться сама.

Если не затруднит, прошу всех не равнодушных выложить образец иска для подачи в суд.

Заранее благодарна.

Света, вам нужно написать заяву про поновлення строку, который составляет 10 дней с момента выдачи постановления исполнителем и иск в котором оспорить действия исполнителя, который не имел право открывать исполнительное производство из-за истекшего срока подачи исполнительной надписи нотариуса. Судебный сбор 3,40 грн. Подавать в суд по месту вашей регистрации. Почитайте З А К О Н У К Р А Ї Н И Про виконавче провадження: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=606-14

А иск по признанию исполнительной надписи нотариуса такой, что не подлежит исполнению возьмите здесь (сообщение №51), и внимательно изучите эту ветку: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...st=40#entry5687.

Для Лады, у меня опять перенесли заседание на 18 ноября....

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Света, вам нужно написать заяву про поновлення строку, который составляет 10 дней с момента выдачи постановления исполнителем и иск в котором оспорить действия исполнителя, который не имел право открывать исполнительное производство из-за истекшего срока подачи исполнительной надписи нотариуса. Судебный сбор 3,40 грн. Подавать в суд по месту вашей регистрации. Почитайте З А К О Н У К Р А Ї Н И Про виконавче провадження: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=606-14

А иск по признанию исполнительной надписи нотариуса такой, что не подлежит исполнению возьмите здесь (сообщение №51), и внимательно изучите эту ветку: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...st=40#entry5687.

Для Лады, у меня опять перенесли заседание на 18 ноября....

22.10.2010 сотрудники ОТП Банка вместе с работниками ГАИ под моим домом остановили и забрали машину на штрафплощадку.

Совсем не весело :angry:

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

22.10.2010 сотрудники ОТП Банка вместе с работниками ГАИ под моим домом остановили и забрали машину на штрафплощадку.

Совсем не весело :angry:

Света, у вас осталось совсем мало времени, что бы оспорить действия исполнителя. Вы подали иски на дейтвия инспектора и по исп. надписи нотариуса?! напишите еще жалобу на начальника вашего ДВС , что инспектор превышает свои полномочия вступил в сговор с банковскими сотрудниками, вовремя вас не уведомил об открытии исп. производства, при том открыл производство незаконно, в разрез с требованием закона при пропущенных сроках. Может через жалобу на начальника ДВС будет быстрее ...хотя не знаю, что на практике.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Получила наконец-то ухвалу апелляционного суда. Написано, что заемщик нарушил кредитный договор, у него был долг, который бесспорный, а значит право заемщика путем выполнения исполнит. надписи нотариусом не противоречит гражд. законод-ву. Обратите внимание на то, что Право заемщика, а не кредитора :)

О законе "Про захист прав кредиторив..." ни слова, как-будто в жалобе обо этом ничего не было написано. Судья вообще не прокомментировал ни этот закон, который запрещает исполнит. надпись на движимое имущество, ни ЗУ о залоге. Ничего. только написала, что правильно применен ЗУ о нотариате.

Подскажите, пожалуйста, что же тогда писать в кассационной жалобе, если критиковать нечего, т.к. вообще закон, на котором основана жалоба (О защите прав кредиторив .....) не упомянут. Спасибо.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вважаю, що дану тему слід закрити у зв'язку із новою редакцією ч. 1 ст.24 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів

та реєстрацію обтяжень " на підставі Закону № 3795-VI від 22.09.2011

"Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом."

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вважаю, що дану тему слід закрити у зв'язку із новою редакцією ч. 1 ст.24 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів

та реєстрацію обтяжень " на підставі Закону № 3795-VI від 22.09.2011

"Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом."

Я так не думаю. Исполнительных надписей осуществленных до вступления данного закона в силу достаточно. Тем более, что этот закон не распространяется на договора заключенные ранее :)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Я так не думаю. Исполнительных надписей осуществленных до вступления данного закона в силу достаточно. Тем более, что этот закон не распространяется на договора заключенные ранее :)

Поддерживаю.

Исполнительная напись была незаконна на момент ее осуществления, а внесения изменений в законодательство, где предусмотрена возможность ее осуществления, не делает ее законной.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 жовтня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Гуменюка В.І.,
      суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,
      за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» – ОСОБА_1, 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», треті особи: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання недійсними пунктів кредитного договору, додаткових угод, зобов’язання зарахувати додатково сплачені кошти в рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про перегляд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 6 травня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року, 
      в с т а н о в и л а :
      У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі – ТОВ «Порше Мобіліті») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29 березня 2013 року між ним та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір НОМЕР_1, згідно з умовами якого позивач зобов’язався надати відповідачу кредит у сумі 86 тис. 518 грн 3 коп., що було еквівалентно на дату укладення договору 10 тис. 609 доларам США 20 центам, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням – для придбання автомобіля марки VW, модель Polo Sedan, 2013 року випуску.
      8 квітня 2014 року сторони уклали додаткову угоду НОМЕР_2 про внесення змін до кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, відповідно до якої позивач зобов’язався надати відповідачці кредит у сумі 43 тис. 391 грн 37 коп., що було еквівалентно на дату укладення договору 3 тис. 376 доларам США 76 центам, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням – для оплати страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання вимог кредитного договору.
      8 квітня 2013 року сторони уклали договір застави НОМЕР_1 з метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань. Предметом договору був указаний автомобіль. З травня 2014 року ОСОБА_2 порушує свої зобов’язання за договором щодо сплати щомісячних платежів, а з лютого 2015 року взагалі припинила їх сплачувати. Загальна сума заборгованості, яка виникла в ОСОБА_2 та підлягає стягненню, становить 216 тис. 673 грн 38 коп., що складається з основної суму боргу за кредитом та додатковим кредитом, збитків, штрафу, пені, трьох процентів річних та інфляційних витрат.
      У серпні та листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом і зустрічним позовом, обгрунтовуючи їх тим, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинив виконавчий напис від 26 червня 2015 року, відповідно до якого з неї на користь товариства підлягав стягненню борг, який утворився з 9 квітня 2014 року, за наявності спору щодо розміру вказаної заборгованості. 
      Посилаючись на вказані обставини та з урахуванням уточненого позову, ОСОБА_2 просила: визнати вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню; визнати недійсними пункти кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, додаткових угод до нього та додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 стосовно визнання валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США як такі, що суперечать законодавству; зобов’язати ТОВ «Порше Мобіліті» зарахувати додатково сплачені нею кошти в сумі 14 тис. 777 грн 61 коп. станом на 16 січня 2016 року в рахунок погашення чергових платежів за вказаним кредитним договором.
      Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 18 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 6 травня 2016 року, у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» відмовив, зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив: визнав виконавчий напис від 26 червня 2015 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, таким, що не підлягає виконанню; позов ОСОБА_2 задовольнив: визнав недійсними пункти кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Порше Мобіліті», додаткових угод до нього та додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2, у яких зазначено умови про визнання валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США; зобов’язав ТОВ «Порше Мобіліті» зарахувати додатково сплачені ОСОБА_2 кошти в сумі 14 тис. 777 грн 61 коп. станом на 16 січня 2016 року в рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором від 29 березня 2013 року НОМЕР_1; вирішив питання про розподіл судових витрат.
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 6 червня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження.
      У заяві ТОВ «Порше Мобіліті» порушується питання про скасування рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 6 травня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року та ухвалення нового судового рішення з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав:
      неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 524, 533 та 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів»;
      невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 533 та 1054 ЦК України.
      На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «Порше Мобіліті» посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 та 24 грудня 2015 року, 14 та 20 січня, 3 лютого, 2 та 16 березня, 13 та 14 квітня, 18 травня 2016 року, постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Порше Мобіліті» – ОСОБА_1, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
      На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.
      Суди встановили, що 29 березня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до якого товариство зобов’язувалося надати відповідачці кредит у сумі 86 тис. 518 грн 3 коп., що було еквівалентно на дату укладення договору 10 тис. 609 доларам США 20 центам, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням – для придбання автомобіля марки VW, модель Polo Sedan, 2013 року випуску. Надалі до зазначеного кредитного договору сторони укладали додаткові угоди. 
      8 квітня 2014 року сторони уклали додаткову угоду НОМЕР_2 про внесення змін до кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, згідно з якою ТОВ «Порше Мобіліті» зобов’язався надати відповідачці кредит у сумі 43 тис. 391 грн 37 коп., що було еквівалентно на дату укладення договору 3 тис. 376 доларам США 76 центам, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою.
      Відповідно до пунктів 1.3.1, 1.3.2, 1.3.3 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, та пунктів 1.1, 1.10.2 договору про внесення змін / додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 до кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1 розмір платежів за ними визначено в еквіваленті до іноземної валюти.
      Графіком погашення кредиту від 29 березня 2013 року НОМЕР_1 сума щомісячного платежу визначена в доларах США.
      8 квітня 2013 року з метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 було укладено договір застави НОМЕР_1, згідно з яким передано в заставу автомобіль марки VW, модель Polo Sedan, 2013 року випуску, кузов НОМЕР_3, об’єм двигуна 1598 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_4, заставною вартістю 123 тис. 598 грн.
      8 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажиром НОМЕР_5.
      13 травня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило ОСОБА_2 вимогу від 5 травня 2015 року НОМЕР_1 про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості за кредитним договором у сумі 164 тис. 423 грн 98 коп. станом на 5 травня 2015 року.
      30 квітня 2015 року ОСОБА_2 на адресу ТОВ «Порше Мобіліті» направила прохання надати для звірки довідку про рух коштів та стан розрахунків.
      26 червня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на вказаний транспортний засіб ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості в сумі 183 тис. 954 грн 18 коп. станом на 5 травня 2015 року.
      Відповідно до висновку спеціаліста з бухгалтерського обліку та аудиту ОСОБА_4 від 30 липня 2015 року, яка досліджувала кредитний договір від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2, станом на 5 травня 2015 року заборгованості в ОСОБА_2 за зазначеним договором не було; сума залишку за кредитом становила 33 тис. 866 грн 54 коп.; ОСОБА_2 здійснила переплату за кредитним договором у розмірі 14 тис. 777 грн 61 грн. У цьому висновку також указано, що ОСОБА_4 вважає курс валют, визначений у договорі, умовним, а тому розрахунок вона здійснювала в гривнях, не враховуючи еквівалента іноземної валюти. 
      Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення заборгованості за кредитним договором та задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання недійсними пунктів кредитного договору, додаткових угод, зобов’язання зарахувати додатково сплачені кошти в рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що відповідно до висновку спеціаліста з бухгалтерського обліку та аудиту ОСОБА_4 від 30 липня 2015 року ОСОБА_2 не мала заборгованості перед ТОВ «Порше Мобіліті» за вказаним кредитним договором та здійснила переплату за цим договором у сумі 14 тис. 777 грн 61 коп. 
      Крім того, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що оскільки кредитний договір від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, додаткові угоди до нього та договір про внесення змін / додаткова угода від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 до кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, укладені під час дії заборони надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті, то умови вказаних договорів про визначення платежу в гривні за обмінним курсом в еквіваленті до долара США суперечать частині першій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є несправедливими та порушують правові приписи, закріплені в статті 18 цього Закону. 
      Ухвалюючи рішення про визнання недійсними пунктів кредитного договору, додаткових угод до нього, суди попередніх інстанцій, застосувавши статтю 638 ЦК України, виходили з того, що графіки погашення кредиту були складені пізніше за кредитний договір та додаткову угоду до нього, хоч такі графіки відносяться до істотних умов кредитного договору, тому сторони не досягли згоди з усіх істотних умов цього договору; кредитний договір від 29 березня 2013 року НОМЕР_1 підписано неуповноваженою особою. 
      Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної і касаційної інстанцій, керувався тим, що прохання ОСОБА_2 надати для звірки довідку про рух коштів та стан розрахунків свідчить про наявність спору між нею та ТОВ «Порше Мобіліті».
      Разом з тим у наданих для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 та 24 грудня 2015 року, 14 та 20 січня, 3 лютого, 2 та 16 березня, 13 та 14 квітня, 18 травня 2016 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав визнавати кредитні договори або окремі їхні положення, укладені між ТОВ «Порше Мобіліті» та позивачами, недійсними, оскільки норми чинного законодавства, зокрема статей 524 та 533 ЦК України, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та статті 18 цього Закону, хоч і визначають національну валюту України як єдиний платіжний засіб на території України, але не містять заборони на визначення грошового зобов’язання в еквіваленті іноземної валюти. 
      У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року, що також надана заявником для порівняння, суди розглядали справу за позовом про стягнення заборгованості за договором позики, укладеним між фізичними особами. Тому надане судове рішення не може вважатися підтвердженням невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права в розумінні пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки наявні різні предмети, підстави позову та фактичні обставини справ у наведеній постанові і у судових рішеннях, які просить переглянути заявник.
      Таким чином, викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 524 та 533 ЦК України, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та статті 18 цього Закону, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
      У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Згідно із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України зобов’язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України – гривні. 
      Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
      Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. 
      У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
      При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка А.М. щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. 
      Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
      Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.
      Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.
      При цьому згідно із частинами першою, другою, четвертою та п’ятою статті 18 цього Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
      Таким чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми статей 524 та 533 ЦК України, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до неправильного застосування і статті 18 цього Закону. Так, суди попередніх інстанцій вважали пункти кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, додаткової угоди до нього та додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 про внесення змін до кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1 про визначення платежу в гривні за обмінним курсом в еквіваленті до долара США несправедливими лише у зв’язку з порушенням ТОВ «Порше Мобіліті» правових приписів частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), але не перевірили, чи ТОВ «Порше Мобіліті» дотрималося принципу добросовісності під час укладення і виконання вказаних договорів загалом. 
      Крім того, суди попередніх інстанцій, установивши, що сторони кредитного договору не досягли згоди з усіх його істотних умов і що кредитний договір підписано неуповноваженою особою, не надали належної оцінки цим обставинам справи та не визначили їхніх правових наслідків, закріплених у цивільному законодавстві. Тому ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсними пунктів кредитного договору та додаткових угод до нього і додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 про визнання валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США підлягають скасуванню.
      Однак неправильне застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій указаних норм права призвело до того, що й судові рішення у справі в частині позову ТОВ «Порше Мобіліті» та позовної вимоги ОСОБА_2 про зобов’язання ТОВ «Порше Мобіліті» зарахувати додатково сплачені ОСОБА_2 кошти в рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором також підлягають скасуванню, оскільки ухвалені на підставі висновку спеціаліста з бухгалтерського обліку та аудиту ОСОБА_4 від 30 липня 2015 року, здійсненого в гривні без урахування еквіваленту іноземної валюти.
      Без надання оцінки судом апеляційної інстанції вказаним обставинам ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360-2 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині позовів ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України. 
      Керуючись пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» задовольнити частково.
      Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 6 травня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року в частині позовів Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий В.І. Гуменюк
      Судді Н.П. Лященко
      Я.М. Романюк
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
      у справі № 6-2024цс16 
      Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
      У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Згідно із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України зобов’язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України – гривні. 
      Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
      Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. 
      У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
      При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка А.М. щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. 
      Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
      Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.
      Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривні із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.
      При цьому згідно із частинами першою, другою, четвертою та п’ятою статті 18 цього Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
       
      Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк
      Постанова від 18 жовтня 2017 року № 6-2024цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E5DBD4B917EE7ADBC22581CB0035709F
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 липня 2017 року
      м. Київ
       
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Романюка Я.М.,
      суддів: Гуменюка В.І.,
      Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
      Сімоненко В.М., 
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року,
      в с т а н о в и л а :
      У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 6 грудня 2013 року за заявою товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Кредитні ініціативи» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА 1, що була передана нею, позивачкою, в іпотеку банку на забезпечення зобов’язань за кредитним договором від 28 грудня 2007 року, укладеним нею із ВАТ «Сведбанк». 
      Позивачка просила визнати зазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що існує судове рішення, постановлене в справі за позовом банку до неї, про стягнення заборгованості за кредитним договором, при цьому жодних правочинів із ТОВ «Кредитні ініціативи» вона не укладала, а тому при вчиненні виконавчого напису нотаріус порушив чинне законодавство. 
      Під час розгляду справи позивачка доповнила обґрунтування позову та посилалась також на те, що виконавчий напис нотаріус вчинив без перевірки чи є ТОВ «Кредитні ініціативи» належним кредитором у зобов’язанні щодо неї, позивачки, заборгованість, зазначена у виконавчому написі, на момент його вчинення була спірною, в результаті вчинення нотаріусом виконавчого напису її, ОСОБА_1, двічі притягнуто до відповідальності. 
      Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року позов задоволено. Постановлено визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 6 грудня 2013 року та зареєстрований в реєстрі за НОМЕР 1. 
      В апеляційному порядку справа судами розглядалась неодноразово. 
      Останнім рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. 
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду м. Києва залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Кредитні ініціативи» - ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.
      На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
      У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що 28 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі – ВАТ «Сведбанк»), яке є правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС – Комерцбанк» (АКБ «ТАС - Комерцбанк»), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР 2, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 120 000 доларів США. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 28 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА 1.
      ОСОБА_1 порушила свої зобов’язання за кредитним договором і ПАТ «Сведбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_4, її поручителя, про стягнення заборгованості за цим договором. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року в розмірі 148 268, 13 доларів США та 195 929 грн. 28 коп.
      28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», АКБ «ТАС – Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу і в той же день, 28 листопада 2012 року, між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір факторингу, за умовами яких клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення. До зазначеного реєстру включено кредитний договір НОМЕР 2 від 28 грудня 2007 року. 
      За заявою ТОВ «Кредитні ініціативи» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 6 грудня 2013 року вчинив виконавчий напис, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА 1, що належить на праві власності ОСОБА_1, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 у розмірі 1 493 821 грн. 67 коп.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивачка отримала вимогу ТОВ «Кредитні ініціативи» про необхідність погашення боргу, яку не виконала, а нотаріусу для вчинення виконавчого напису були надані документи, що підтверджують безспірність заборгованості, тому він правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, вчинив виконавчий напис і звернув стягнення на предмет іпотеки.
      Апеляційний суд зазначив, що заборгованість за кредитом, на погашення якої за виконавчим написом звернуто стягнення на предмет іпотеки, має відмінність лише розміром заборгованості за процентами. Збільшення розміру заборгованості в цій частині згідно з поясненнями ТОВ «Кредитні ініціативи» сталося в зв’язку з тим, що після ухвалення рішення суду в 2012 році кредит позичальником не погашався. 
      У наданих Верховному Суду України для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:
      - від 15 грудня 2016 року, постановленій у справі за позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд касаційної інстанції, застосувавши статті 87, 88 Закону України «Про нотаріат», виходив з того, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса, якщо на час його вчинення між сторонами існував спір щодо розміру заборгованості по кредиту, а саме коли на час вчинення нотаріусом виконавчого напису у суді розглядалася справа про стягнення кредитної заборгованості і на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису заочне рішення суду про солідарне стягнення із боржників на користь банку кредитної заборгованості вже набрало законної сили;
      - від 1 грудня 2016 року суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалені судами рішення про задоволення позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Суд погодився з висновками про те, що в цій справі нотаріус при вчиненні виконавчого напису порушив приписи підпункту 2.3. Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5; 
      - від 23 вересня 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого суду, яким позов задоволено та визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, виходив із того, що визначена у виконавчому написі сума заборгованості не є безспірною, якщо між боржником та банком в суді вже існував спір з цього приводу; 
      - від 8 квітня 2015 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено та визнано виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, виходив з того, що виконавчий напис було вчинено при відсутності безспірності заборгованості боржника, оскільки частина заборгованості вже була стягнута рішенням суду від 27 грудня 2011 року, що само по собі свідчить про існування раніше спору щодо заборгованості;
      - від 23 березня 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, виходив із того, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус повинен врахувати та перевірити факт безспірності заборгованості, перевірити чи входить в перелік безспірних заборгованостей та заборгованість, щодо якої вчиняється виконавчий напис, і чи була така заборгованість за договором;
      - від 14 березня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що виконавчий напис може бути вчинений нотаріусом лише після перевірки безспірності заборгованості. Розмір заборгованості не є безспірним, якщо банк не надав доказів на підтвердження розміру заборгованості боржника, зазначеного у виконавчому написі, доказів на підтвердження своєчасного повідомлення боржника про наявність цієї заборгованості та про відповідні розрахунки, а також у разі, якщо розмір заборгованості оспорюється позичальником у суді;
      - від 12 лютого 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що Законом України «Про нотаріат» і Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено обов’язкову вимогу встановлення безспірності боргу не лише як факту, а й встановлення суми заборгованості з метою захисту прав боржника у випадку не співмірності заявлених кредитором вимог та фактично встановленого розміру заборгованості. Про існування спору про право на час вчинення виконавчого напису свідчить судовий спір про стягнення кредитної заборгованості, а також збільшення у заяві про вчинення виконавчого напису розміру заборгованості в порівнянні з розміром, зазначеним у судовому рішенні про стягнення заборгованості. 
      Крім того, на підтвердження передбаченої пунктом 4 статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_1 надала для порівняння постанову Верховного Суду України від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15, в якій викладено наступний правовий висновок.
      Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.
      Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. 
      Зміст наданих ОСОБА_1 для порівняння рішень суду касаційної інстанції, крім ухвали від 1 грудня 2016 року, свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат». Невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права – не вбачається. 
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
      За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. 
      При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
      Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі – Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок). 
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. 
      Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
      У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). 
      Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі – Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. 
      При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. 
      За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків. 
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов’язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов’язання боржником. 
      Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. 
      Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов’язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. 
      Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, – шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. 
      Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. 
      З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. 
      Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. 
      Зокрема, спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15, від 11 березня 2015 року в справі № 6-141цс14). 
      Проте не свідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 травня 2015 року в справі № 6-158цс15). 
      Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. 
      У справі, рішення в якій переглядаються, суди встановили, що спір про стягнення заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», за позовом банку до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розглядався в суді. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2012 року позов банку задоволено й постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість по кредиту в розмірі 115 563 доларів США, заборгованість по процентах у сумі 32 705, 13 доларів США та 195 929 грн. 28 коп. пені. 
      Зазначене рішення суду не оскаржувалося та набрало законної сили 25 червня 2012 року. Виконавчий напис нотаріус вчинив 6 грудня 2013 року.
      Оскільки станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису справа за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вже була розглянута судом по суті з ухваленням судового рішення, яке набрало законної сили, спору в суді з приводу заборгованості ОСОБА_1 станом на 6 грудня 2013 року не існувало. Отже відсутні підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції в справі, яка переглядаються, не відповідає висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеному у постанові Верховного Суду України від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15. 
      Разом із тим, в обґрунтування позову ОСОБА_1, крім іншого, посилалася також на те, що вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи», зазначені в заяві про вчинення виконавчого напису, неправомірні. Зокрема, ОСОБА_1 не погоджувалася з розміром процентів за користування кредитом, який зазначений у виконавчому написі нотаріуса як безспірна заборгованість, зі строком їх нарахування. Позивач також зазначала, що в порушення статті 87 Закону України «Про нотаріат», підпунктів 3.1, 3.4 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус вчинив виконавчий напис, хоча з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років. 
      Апеляційний суд установив, що розмір заборгованості по процентах за користування кредитом, зазначений у виконавчому написі нотаріуса, є більшим від розміру цієї заборгованості, вказаного в рішенні Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2012 року. 
      Установивши такий факт, апеляційний суд послався на пояснення відповідача про те, що підставою збільшення розміру заборгованості став факт невиконання ОСОБА_1 зобов’язання за кредитним договором і після ухвалення судом рішення. Проте ці пояснення ТОВ «Кредитні ініціативи» суд прийняв без перевірки розрахунків заборгованості ОСОБА_1, хоча вона заявляла суду про неправильний розрахунок відповідачем процентів за користування кредитом і про те, що в цій частині вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» неправомірні. Мотивів, із яких апеляційний суд не прийняв до уваги ці доводи позивача, в рішенні не наведено. 
      При цьому, аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. 
      Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов’язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. 
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що доводи ОСОБА_1 щодо неправильного розрахунку розміру процентів за користування кредитом, який був поданий ТОВ «Кредитні ініціативи» нотаріусу для вчинення виконавчого напису, є важливими і такими, що можуть прямо вплинути на результат розгляду справи, а тому не можна погодитися з відсутністю в рішенні апеляційного суду будь-яких аргументів стосовно відмови в прийнятті судом цих доводів позивачки. 
      Отже в справі, рішення в якій переглядаються, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, - статті 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та відповідні їм норми Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій у поєднанні зі статтями 15, 16, 18 ЦК України, статтею 50 Закону України «Про нотаріат», але не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування цих норм та вирішення спору. До повноважень Верховного Суду України не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палату в цивільних справах Верховного Суду України процесуальної можливості ухвалити нове рішення. 
      Крім того, ухвалюючи рішення, апеляційний суд застосовував до спірних правовідносин норми Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, хоча ця Інструкція не діяла на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису 6 грудня 2013 року. Вона втратила чинність згідно з наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 у зв’язку із затвердженням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. 
      За таких обставин ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. 
      Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
       
      Головуючий Я.М. Романюк
      Судді: В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
      у справі за № 6-887цс17 
      З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. 
      Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. 
      Зокрема, спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості. 
      Проте не свідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. 
      Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. 
      Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк
      Постанова від 5 липня 2017 року № 6-887цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2E99E9C297FBC8C2C225815B0030EE96
    • Автор: у.zaporozhskiy
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65618277
      Державний герб України
      Дата документу            Справа №
      Апеляційний суд Запорізької області

      Єдиний унікальний №336/234/17                      Головуючий у 1 інстанції: Суркова В.П.
      Провадження № 22-ц/778/1115/17                                 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
                                                    
                                                            
      У Х В А Л А

      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
          22 березня 2017 року                                       м. Запоріжжя
          Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:
              
      головуючого               Дзярука М.П.
                                        ОСОБА_2
              суддів:         Трофимової Д.А.
                             при секретарі                Семенчук О.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «ПриватБанк», третя особа: Вознесенівський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про визнання таким, що не підлягає виконання виконавчий напис нотаріуса від 12.08.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №4210, -
      В С Т А Н О В И Л А :
      У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суд з позовом до Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «ПриватБанк», третя особа: Вознесенівський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про визнання таким, що не підлягає виконання виконавчий напис нотаріуса від 12.08.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №4210.
      Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
      Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу судді скасувати та направити справу до суду першої інстанції.
           Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
            Відповідно до вимог п.4 ч.2 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженні у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
           Відмовляючи у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «ПриватБанк», третя особа: Вознесенівський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про визнання таким, що не підлягає виконання виконавчий напис нотаріуса від 12.08.2015 року суддя керувався п.3 ч.2 ст122 ЦПК України та виходив із того,що в провадженні  Шевченківського районного суду м. Запоріжжя знаходяться  три аналогічні справи, які надійшли до суду 09.12,14.12,26.12. 2016 року.              
      Однак, з таким висновком судді колегія суддів не погоджується із наступних  підстав.
      Відповідно до вимог п.3 ч.2 ст. 122 ЦПК України слідує, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
      В матеріалах справи відсутні докази щодо аналогічних справ по яких відкрито провадження.                    
           За таких обставин, висновок суду є помилковим та передчасним.
            Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.  
      Ухвала суду постановлена з порушення процесуального права та підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження по справі.
      Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України колегія суддів
      У Х В А Л И Л А:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      Ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2017 рокуу цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження по справі.
      Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
      Головуючий:
           Судді:
    • Автор: у.zaporozhskiy
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65617936
      Державний герб України
      Дата документу            Справа №
      Апеляційний суд Запорізької області
      ЄУН 336/7582/16Головуючий у 1-й інстанції Артемова Л.Г.Пр. № 22-ц/778/962/17Суддя-доповідач ОСОБА_1
      УХВАЛА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 березня 2017 року                         м. Запоріжжя
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
      головуючого судді          Гончар М.С.
      суддів                    Маловічко С.В., Кочеткової І.В.
      за участі секретаря          Остащенко О.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2016 року про повернення позовної заяви ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк (надалі - Банк), третя особа: Вознесенівський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (надалі Вознесенівський ВДВС) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
      ВСТАНОВИЛА:
      ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 12.08.2015 року, зареєстрований в реєстрі № 4210, яким з нього стягнуто на користь банку заборгованість за кредитним договором.
      Одночасно з поданням позовної заяви ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову.
      Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2016 року (а.с. 17-19) вищезазначені позовну заяву та заяву про забезпечення позову повернуто позивачеві ОСОБА_2
           Не погоджуючись із зазначеною ухвалою судді суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при її постановленні, ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 21-32) просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції.
      Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 46), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.48).
      У судове засідання 23 березня 2017 року належним чином апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с. 51-54) всі особи, які беруть участь у цій справі, не зявились, окрім представника ОСОБА_2 за довіреністю (а.с. 60) ОСОБА_4, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, окрім приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, яка подала апеляційному суду заяву (а.с. 55), в якій просила розглядати дану справу без її участі.
      При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки всіх нез'явившихся осіб, які беруть участь у цій справі, та на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4
      Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
      Відповідно до ст. 312 ч. 1 п. 3 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
      Встановлено, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву позивачеві у цій справі, керувався ст.ст. 109-110, 121, 153, 208-210 ЦПК України та виходив із того, що дана справа не підсудна Шевченківському районному суду м. Запоріжжя; ч. 1 ст. 153 ЦПК України передбачено, що вжиття заходів забезпечення позову можливе лише на стадії судового розгляду справи.
      Проте з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна з наступних підстав.
      Дійсно в силу вимог ст. 115 ч.1 ЦПК України якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання для належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилається позивачеві.
      Підстави для застосування вимог виключної підсудності (ст. 114 ЦПК України) у цій справі відсутні. Належні, допустимі докази протилежного станом на час апеляційного перегляду цієї справи відсутні у матеріалах цієї справи відсутні.
      В силу вимог ст. 109 ч. 1 ЦПК України позови до фізичної особи подаються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
      Відповідно до ст. 109 ч. 2 ЦПК України позови до юридичних осіб предявляються в суд за їхнім місцезнаходженням.
      Як вбачається із змісту позовної заяви позивача, місцезнаходженням відповідачів є м. Дніпро.
      Згідно із ст. 110 ч. 12 ЦПК України (підсудність справ за вибором позивача) позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, можуть предявлятись також за місцем його виконання.
      Вищезазначений виконавчий напис нотаріуса (копія виконавчого напису нотаріуса та копія постанови про відкриття виконавчого провадження на час апеляційного перегляду у матеріалах цієї справи відсутні, оскільки повернуті судом першої інстанції позивачеві; особами, які беруть участь у справі, апеляційному суду не надані) на час подачі вищезазначеного позову позивачем до суду першої інстанції 14.12.2016 року начеб - то знаходився на виконанні у Вознесенівському ВДВС (пр. Металургів, 6 Дніпровський район м. Запоріжжя).
      Однак, в силу вимог закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
      Так, як вбачається із матеріалів цієї справи, зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання ОСОБА_2 є вул. Дизельна, 75 Шевченківський район м. Запоріжжя.
      Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.
      Судом першої інстанції на час вирішення питання не було достовірно зясовано місце виконання виконавчого напису нотаріуса та решта відомостей (зареєстроване у встановленому законом порядку місце реєстрації позивача станом на час подачі позову до суду першої інстанції), без яких неможливе правильне вирішення питання про підсудність цієї справи.
      Це можливо було зробити шляхом залишення позову позивача у цій справі без руху та надання останньому часу для надання відповідних документів на підтвердження вказаних обставин станом саме на час подачі позову до суду першої інстанції.
      Відтак ухвала суду першої інстанції про повернення позову позивачу у цій справі при вищевикладених обставинах є передчасною.
      Крім того, суд першої інстанції не звернув належної уваги та взагалі не надав оцінки тому, що позивач ОСОБА_2 подавав вищезазначений позов до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя в порядку ст. 110 ч. 5 ЦПК України, як споживач, за своїм зареєстрованим місцем проживання, про що він прямо зазначав у своєму позові, посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», рішення Конституційного Суду України у справі № 1-26/2011 від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 та те, що положення Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
      У порушення вимог ст. 210 ч. 1 п. 3 ЦПК України мотивувальна частина ухвали суду першої інстанції, яка є предметом апеляційного перегляду у цій справі, не містить мотивів та висновків суду першої інстанції з цього приводу взагалі.
      ОСОБА_2 на підтвердження наявності у нього зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання у Шевченківському районі м. Запоріжжя була надана до його апеляційної скарги копія його паспорту від 31.01.2014 року з відміткою про його реєстрацію за зазначеною адресою з 28.09.2000 року (а.с. 37), яка на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України може бути прийнята апеляційним судом до уваги, як доказ, передбачений ст. 303 ч. 2 ЦПК України.
      Одночасно з вказаним позовом, позивачем було подано суду першої інстанції заяву про забезпечення позову. Суд першої інстанції правильно вважав, що вжиття заходів забезпечення позову можливо лише на стадії судового розгляду справи.
      При вищевикладених обставинах, доводи ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу, частково ґрунтуються на цивільному процесуальному законі та наявних у справі доказах. Допущені судом порушення норм процесуального права призвели до постановлення ухвали, яка в силу вимог ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Також встановлено, що ОСОБА_2 при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційної суду понесені судові витрати у вигляді судового збору у сумі 275,60 грн. (а.с. 44).
      Згідно із ст. 37 постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в ч. 1 ст. 293 ЦПК України, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, повязаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 88 ЦПК України.
      Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
          
      УХВАЛИЛА:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
      Ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2016 року про повернення позовної заяви позивачеві у цій справі скасувати.
      Питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
      Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_5ОСОБА_6
    • Автор: козак2007
      Уважаемые участники форума!
      Ситуация следующая. Приват предложил списание части долга и попутно подал в суд на взыскание. Нужна помощь профильного юриста - боюсь, что один на один с приватбанком останусь без штанов).