ANTIRAID

Постановление КААС об отмене перерегистрации ипотеки со Сведбанка на Дельта банк

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

6 голосов

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      5
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      5
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1


Recommended Posts

До 01.01.2013р. реєстратором були БТІ.

ЗУ від 11.02.2010  1878-VI  http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1878-17/ed20111231

II. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
 

     1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування,  крім
пунктів 3 і 5 розділу I та пункту  4  розділу  II  "Прикінцеві  та
перехідні положення"   цього  Закону,  які  набирають  чинності  з
1 січня 2013 року.

3.  Встановити,  що до 1 січня 2013 року державна реєстрація:

     права власності та права користування (сервітут)  на  об'єкти
нерухомого   майна,   розташовані  на  земельних  ділянках;  права
користування (найму,  оренди)  будівлею  або  іншими  капітальними
спорудами,  їх  окремими  частинами;  права  власності  на об'єкти
незавершеного будівництва,  а також облік безхазяйного  нерухомого
майна,    довірче    управління   нерухомим   майном   проводиться
реєстраторами  бюро  технічної   інвентаризації,   створеними   до
набрання  чинності  цим  Законом  та  підключеними до Реєстру прав
власності на нерухоме майно;

     правочинів, іпотек, відомостей про обтяження нерухомого майна
проводиться  нотаріусами,  реєстраторами  юридичної   особи,   яка
належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

Нотаріуси здійснювали реєстрацію іпотек. 

І тут слід аргументувати, що договір ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ГРОШОВОЇ ВИМОГИ за кредитними договорами (25.05.2012) не є договором про ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ЗА ІПОТЕЧНИМ ДОГОВОРОМ.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, ladylegend сказал:

І тут слід аргументувати, що договір ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ГРОШОВОЇ ВИМОГИ за кредитними договорами (25.05.2012) не є договором про ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ЗА ІПОТЕЧНИМ ДОГОВОРОМ.

Саме так, єдине, що варто врахувати - з огляду на конкретні обставини, відступлення права вимоги за дог. іпотеки передбачено ЗУ Про іпотеку..., тому, поставити під сумнів цей правочин, досить проблематично...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ЗУ Про іпотеку

Стаття 24. Відступлення прав за іпотечним договором

     Відступлення прав  за  іпотечним  договором  здійснюється без необхідності  отримання   згоди   іпотекодавця,   якщо   інше   не
встановлено   іпотечним   договором,  і  за  умови,  що  одночасно
здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Якщо  не  буде  доведено  інше,  відступлення  прав  за  іпотечним договором свідчить  про  відступлення  права  вимоги  за  основним зобов'язанням.

     Іпотекодержатель зобов'язаний  письмово  у  п'ятиденний строк
повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і
права вимоги за основним зобов'язанням.

     Правочин про   відступлення   прав   за  іпотечним  договором підлягає   нотаріальному   посвідченню.   Відомості    про    таке відступлення   підлягають  державній  реєстрації  у  встановленому законодавством  порядку. 

ЗУ Про іпотеку розмежовує поняття "відступлення прав вимоги" та відступлення прав".

Перше пов"язує з переходом прав грошової вимоги (правовідносини кредитор-боржник), які витікають з кредитного договору. 

Друге пов"язує з переходом прав (правовідносини іпотекодавець-іпотекодержатель), які витікають з договору іпотеки.

В договрорі від 25.05.2012р. йдеться про купівлю-продаж прав вимоги. Там немає жодного пункту про відступлення прав іпотекодердержателя до іншої особи, внаслідок чого остання набуває статусу іпотекодержателя.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 часов назад, ladylegend сказал:

В договрорі від 25.05.2012р. йдеться про купівлю-продаж прав вимоги. Там немає жодного пункту про відступлення прав іпотекодердержателя до іншої особи, внаслідок чого остання набуває статусу іпотекодержателя.

Якщо укладалося два окремих договори - відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення права вимоги за іпотечним договором, тоді нібито все дотримано, якщо 2-го договору не має, тоді є питання.... :-) Але, з моєї практики, договр про відступлення "іпотеки" ніхто одразу не світив, його довелося витребувати. 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Якщо говорити про договір Свед-Дельта від 25.05.2012р., то немаєжодної інформації про додатковий договір відступлення прав за договорами іпотеки. Існує загроза, що такі договори можуть "намалювати" за допомогою оргтехніки, а потім ксєрокопію подати до суду. Слід уважно перевірити такі "копії докумнта" на предмет фальшивості та підроблення. Альфабанк дуже полюбляє займатися "малюванням" документів.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Слід прийняти до уваги на підставі якого договору відбулась реєстрація по заміні іпотекодержателя ? Як зазначено у витягу ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, ladylegend сказал:

Слід прийняти до уваги на підставі якого договору відбулась реєстрація по заміні іпотекодержате

Саме так, просто в інший спосіб це зробити буде складно.

 

3 часа назад, ladylegend сказал:

Якщо говорити про договір Свед-Дельта від 25.05.2012р., то немаєжодної інформації про додатковий договір відступлення прав за договорами іпотеки. Існує загроза, що такі договори можуть "намалювати" за допомогою оргтехніки

У Вас є можливість заявити клопотання про витребування оригіналів - для огляду. Ну і через нотаріуса, який посвідчував такий договір відступлення по іпотеці, заднім числом не намалюєш, а тим більше з Реєстрами вчинення нотар. дій можна звірити.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

У нотаріуса витребували реєстрпційну справу, але в неї НІЧОГО немає. Є заява банку встановленої форми і все. 

Не бачу необхідності витребувати договір про відступлення прав по іпотеці, бо він не згадується у реєстрації.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В "Витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін)" підстава "Договір купівлі-продажу прав вимоги, 937, 15.06.2012, нотаріус Мироник О.В."

Пишу в клопотанні:

"Для повного зясування обставин Справи та підтвердження моєї правової позиції, згідно ст. 133 ЦПК України, прошу витребувати у ПАТ «Альфа-Банк» наступні документи:

- оригінал або відповідно завірену копію Договору уступки прав за Іпотечним договором №-Z-1 від __.__.2008 року від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк»;

- оригінал або відповідно завірену копію Договору уступки прав за Іпотечним договором №Z-1 від __.__.2008 року від ПАТ «Дельта Банк» до ПАТ «Алфа-Банк»;."

Буду подавать в конце недели.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, Мироха сказал:

В "Витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін)" підстава "Договір купівлі-продажу прав вимоги, 937, 15.06.2012, нотаріус Мироник О.В."

Пишу в клопотанні:

"Для повного зясування обставин Справи та підтвердження моєї правової позиції, згідно ст. 133 ЦПК України, прошу витребувати у ПАТ «Альфа-Банк» наступні документи: ...

Суд может отказать, т.к. вы не предоставили доказательств проблем со сбором доказательств (письмо к банку с просьбой прислать эти документы).

Для подстраховки можете подготовить такое же ходатайство, только об истребовании У НОТАРИУСА (его адрес нагуглите) копий ВСЕХ ДОКОВ на основании которых проведены рег-действия, не забывая написать, что согласно Инструкции нотариус обязан сохранить у себя копии доков, по которым проведены рег-действия, однако не имеет права передавать их третьим лицам (только по запросу суда или органов)

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

"З документів, які надало ПАТ «Альфа-Банк» не можливо зробити висновок чи виникло право на звернення до суду Позивача з вимогою про дострокове повернення кредиту і звернення стягнення на предмет іпотеки як нового іпотекодержателя.

            Згідно наданої ПАТ «Альфа-Банк» копії «Витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін)» №........ від 18.07.2012 року підставою для зміни іпотекодержателя є Договір купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року.

            Реєстратор: Приватний нотаріус Мироник О.В, 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 43, к.5; тел.. (044) 501-94-41, 287-00-19.

            Для повного з’ясування обставин Справи та підтвердження моєї правової позиції, згідно ст. 133 ЦПК України, прошу витребувати усі документи, згідно яких проведені реєстраційні дії по зміні іпотекодержателя на ПАТ «Альфа-Банк».

            Порядок надання  довідок про вчинені нотаріальні дії та інші документів  нотаріусом регламентується ст. 8 Закону України  «Про нотаріат», яка  закріплює обов’язок нотаріуса зберігати нотаріальну таємницю та надавати довідки та інші документи на письмову вимогу суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв’язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів.

       Статтею 137 ЦПК України передбачено, що питання про витребування доказів вирішуються ухвалою.

Відсутність цих доказів означає, що рішення у Справі буде необґрунтованим, а значить незаконним."

 

Не потребует ли судья расшифровки необходимых документов? Или "усі документи" можно писать?

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Везде в судебной практике суды соглашаются с Альфой, что с "правом вимоги" к ним перешли "всі права вимоги Продавця до Осіб, які надали забезпечення, за Договорами забезпечення.....". Это написано в Договоре купли-продаже в разделе "Визначення термінів та їх тлумачення".

Стоит ли "городить огород" в Запереченнях, Клопотаннях по оспариванию прав Альфа как ипотекодержателя?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Розглядається справа про недійсність договору факторингу (Свед-Дельта, два банки), справа в апеляції. Апеляційна колегія вагається (ще б пак, справа може бути дуже резонансна)...

У судді виникло запитання, просте: яким НПА передбачено, що відступлення права вимоги щодо боргів фізичної особи підлягає ліцензуванню? (факторинг передбачає відступлення щодо СПД).

Просять додаткові письмові пояснення...

В кого які думки?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 28.03.2016 в 11:57, Obelix сказал:

Думаю, что ВАСУ напишет про то, что киевский нотар имел право регить ипотеку, т.к. Свед и Дельта имеют регистрацию в Киеве.

Если же он поддержит КААС, то через полгода вся ипотека Дельты уйдет из под влияния ФГВФЛ.

Полагаю, ВАСУ такого не допустит.

НО если допустит - это будет прецедент со всеми вытекающими ))

56911190 Ухвала 04.04.2016 04.04.2016 Адміністративне 826/22237/15 Вищий адміністративний суд України

 

И чем дело закончилось?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
23 минуты назад, alexburko сказал:

Розглядається справа про недійсність договору факторингу (Свед-Дельта, два банки), справа в апеляції. Апеляційна колегія вагається (ще б пак, справа може бути дуже резонансна)...

У судді виникло запитання, просте: яким НПА передбачено, що відступлення права вимоги щодо боргів фізичної особи підлягає ліцензуванню? (факторинг передбачає відступлення щодо СПД).

Просять додаткові письмові пояснення...

В кого які думки?

Стаття 1. Визначення термінів

4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів;

По логике , лицензия нужна и для факторинга и для обычной уступки права требования. Право вимоги боргу-це залучення фінансового актива (фінансова послуга, яка потребує ліцензії). 

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
8 минут назад, frau сказал:

Стаття 1. Визначення термінів

4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів;

По логике , лицензия нужна и для факторинга и для обычной уступки права требования. Право вимоги боргу-це залучення фінансового актива (фінансова послуга, яка потребує ліцензії). 

а що з цим: 5) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб... - про яких третіх осіб йдеться у випадку уступки/продажу?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 минут назад, frau сказал:

По логике , лицензия нужна и для факторинга и для обычной уступки права требования. Право вимоги боргу-це залучення фінансового актива (фінансова послуга, яка потребує ліцензії). 

ИМХО, нужна не лицензия, а наличие статуса фин. установы - для фактора ст. 1079 ЦКУ.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Мои оба банка являются финучреждениями.

Судью интересует вопрос, и он юридический:  яким НПА передбачено, що відступлення права вимоги щодо боргів фізичної особи підлягає ліцензуванню?...

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 23.10.2016 в 14:31, ladylegend сказал:

Якщо говорити про договір Свед-Дельта від 25.05.2012р., то немаєжодної інформації про додатковий договір відступлення прав за договорами іпотеки. Існує загроза, що такі договори можуть "намалювати" за допомогою оргтехніки, а потім ксєрокопію подати до суду. Слід уважно перевірити такі "копії докумнта" на предмет фальшивості та підроблення. Альфабанк дуже полюбляє займатися "малюванням" документів.

Треба витребовувати оригінали для огляду у суді.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, alexburko сказал:

Мои оба банка являются финучреждениями.

Судью интересует вопрос, и он юридический:  яким НПА передбачено, що відступлення права вимоги щодо боргів фізичної особи підлягає ліцензуванню?...

 

Для банків (оскільки факторинг, згідно зі ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, є банківською операцією) така діяльність здійснюється на підставі банківської ліцензії.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 минут назад, juri_rv сказал:

Для банків (оскільки факторинг, згідно зі ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, є банківською операцією) така діяльність здійснюється на підставі банківської ліцензії.

Вірно. Проте нами доведено, що факторинг, - це відступлення права вимоги під фінансування боргів саме СПД, тобто в даному випадку, - це не факторинг, оскільки відступаються права вимоги до фізособи, а не до СПД.

Відтак, банківська ліцензія, котра містить дозвіл на здійснення операцій з факторингу не надає банку права здійснювати відступлення права вимоги під фінансування боргів власне фізичних осіб.

Саме тому суддя і задала питання: а де написано, що такі операції підлягають ліцензуванню?... ;)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
22 минуты назад, alexburko сказал:

Вірно. Проте нами доведено, що факторинг, - це відступлення права вимоги під фінансування боргів саме СПД, тобто в даному випадку, - це не факторинг, оскільки відступаються права вимоги до фізособи, а не до СПД.

Відтак, банківська ліцензія, котра містить дозвіл на здійснення операцій з факторингу не надає банку права здійснювати відступлення права вимоги під фінансування боргів власне фізичних осіб.

Саме тому суддя і задала питання: а де написано, що такі операції підлягають ліцензуванню?... ;)

ЗУ про фінансові послуги?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Саме так. Ланцюжок вже бачу, залишається тільки все викласти і обгрунтувати.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, y.voronizhskiy сказал:

факторинг, - це відступлення права вимоги під фінансування боргів саме СПД, тобто в даному випадку, - це не факторинг, оскільки відступаються права вимоги до фізособи, а не до СПД.

Тоді чому ця обставина не може бути самостійною підставою для визнання недійсним оспорюваного Вами договору факторингу ? Для чого Вам ще питання необхідності ліцензування ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

То не мені, то судді з колегії ;) Подано зустрічний позов про недійсність договору факторинга (банк, до речі, трактує це як договір... купівлі-продажу :) ). Тому потрібно довести необхідність наявності ліцензії для надання фінансової послуги....

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      25 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 638/13998/14-ц
      Провадження N 14-88 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі також - ПАТ "Дельта Банк", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Український завод електрообладнання" (далі також - ТзОВ "НВО "Український завод електрообладнання", позичальник) і ОСОБА_3 (далі також - поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором
      за касаційною скаргою ПАТ "Дельта Банк" на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2015 року, ухвалене суддею Цвірою Д.М., й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Яцини В.Б., Бурлака І.В., Карімової Л.В.
      Учасники справи:
      позивач: ПАТ "Дельта Банк";
      відповідачі: ТзОВ "НВО "Український завод електрообладнання", ОСОБА_3.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 11 червня 2013 року ПАТ "Астра Банк" (далі - первісний кредитор) та позичальник уклали Генеральний кредитний договір (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами первісний кредитор відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 3 919 800,00 грн терміном до 10 червня 2016 року зі сплатою 19,5 % річних.
      2. 11 червня 2013 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором первісний кредитор і поручитель уклали договір поруки (далі - договір поруки).
      3. 2 грудня 2013 року первісний кредитор і позивач уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором.
      4. Позичальник зобов'язання за кредитним договором належно не виконував, внаслідок чого станом на 22 липня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 4 591 444,07 грн. яка складається із: заборгованості за кредитом - 3 919 800 грн. нарахованих відсотків за кредитом - 617 324,77 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків - 28 837,75 грн. пені за несвоєчасне повернення боргу - 27 481,56 грн.
      5. У серпні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором солідарно з відповідачів.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      6. 17 грудня 2014 року позивач подав до суду першої інстанції клопотання про слухання справи за якого відсутності.
      7. 5 лютого 2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова з огляду на вказане клопотання позивача та неявку відповідача постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
      8. 5 лютого 2015 року суд першої інстанції ухвалив заочне рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором і за договором поруки.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      9. 19 жовтня 2016 року Апеляційний суд Харківської області ухвалою скасував рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог до позичальника, а провадження у справі в цій частині закрив. В іншій частині рішення районного суду залишив без змін.
      10. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до позичальника, апеляційний суд вказав, що вони мають бути розглянуті за правилами господарського судочинства.
      11. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вимог до поручителя, апеляційний суд констатував, що у позивача була реальна процесуальна можливість надати докази на підтвердження факту переходу до нього права вимоги від первісного кредитора, але позивач вчасно такі докази не надав, притримавши їх для подальшого апеляційного розгляду. Тому, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції в частині цих вимог ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      12. У листопаді 2016 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
      13. У касаційній скарзі просить скасувати заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      14. 1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення судом правил юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      15. Позивач вважає, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про перехід до нього права вимоги за кредитним договором і за договором поруки від первісного кредитора.
      16. Крім того, на його думку, апеляційний суд неправильно закрив провадження у справі, оскільки вимоги до поручителя та позичальника вважаються нерозривно пов'язаними та підлягають об'єднанню і розгляду в одному провадженні за правилами цивільного судочинства.
      (2) Позиції інших учасників справи
      17. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      18. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      19. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      20. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
      21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий до позичальника-юридичної особи, який допустив неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а також до поручителя-фізичної особи.
      22. Апеляційний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині позову до позичальника, вважаючи, що вимога до юридичної особи не може розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      23. Правовою підставою для постановлення такої ухвали суд вважав приписи частини першої та другої статей 15 і 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), а також статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
      24. Так, стаття 16 ЦПК України вказувала на те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      25. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
      26. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      27. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі до юридичної особи-позичальника за кредитним договором, а також до фізичної особи-поручителя, який погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором.
      28. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором і боржником за основним зобов'язанням, які є юридичними особами, та поручителем, який є фізичною особою.
      29. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      30. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      31. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою.
      32. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли відсутня спільність предмета позову.
      33. Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
      34. Відповідальність поручителя перед позивачем є солідарною разом з позичальником як боржником за основним зобов'язанням. Вказане випливає з пункту 2.1 договору поруки.
      35. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      36. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      37. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя.
      38. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання.
      39. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
      40. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб'єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб'єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителя-фізичної особи.
      41. Лише з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
      42. Відтак, тільки з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.
      43. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами позивача про те, що суд апеляційної інстанції неправильно закрив провадження у справі в частині вимог до позичальника-юридичної особи, та вважає, що цей спір за позовом кредитора-юридичної особи до позичальника-юридичної особи і поручителя-фізичної особи, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      44. Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у пунктах 23, 31-34, 44-48, 56-64 постанови від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц (провадження N 14-40 цс 18), а також у пунктах 20, 29-33, 40-41 постанови від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц (провадження N 14-54 цс 18).
      (1.2) Щодо позовних вимог до поручителя
      45. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      46. Позивач стверджує, що у матеріалах справи є докази, які свідчать про перехід до нього права вимоги за кредитним договором і за договором поруки від первісного кредитора.
      47. Проте суд першої інстанції вважав, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором. А суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач подав йому новий доказ - копію додатка до Акта приймання-передачі права вимоги до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 2 грудня 2013 року.
      48. Відповідно до частини другої статті 303 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду справи) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
      49. Відтак, за відсутності поважних причин неподання нового доказу до суду першої інстанції апеляційний суд не мав права досліджувати цей доказ, поданий позивачем в апеляційній інстанції. Не має такого права за змістом частини першої статті 400 ЦПК України і суд касаційної інстанції.
      50. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частини перша - третя статті 10 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Змістовно близькі приписи закріплені і в частинах першій - третій статті 12 ЦПК України в редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року.
      51. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті (частина друга статті 27 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 131 того ж кодексу.
      52. Частина друга статті 131 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, передбачала, що докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
      53. Суди встановили, що позивач не подав до суду першої інстанції докази на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором і за договором поруки. А подаючи такі докази до апеляційного суду, не обґрунтував поважність причин їх неподання до суду першої інстанції.
      54. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року в частині вимог до поручителя постановлена з додержанням норм права, а аргументи позивача про її незаконність в цій частині є необґрунтованими.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      55. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції.
      56. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      57. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      58. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. З огляду на викладені вище мотиви ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року необхідно скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог до позичальника, а матеріали справи передати до Апеляційного суду Харківської області для продовження розгляду у цій частині. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      59. З огляду на висновок стосовно суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.
      2. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Український завод електрообладнання", а матеріали справи передати до Апеляційного суду Харківської області для продовження розгляду у цій частині. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови підписаний 10 травня 2018 року.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
       
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      25 квітня 2018 року
      м. Київ
      справа № 667/933/14-ц
      провадження № 61-472св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_2,
      відповідач - ОСОБА_3,
      третя особа - ОСОБА_4,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року у складі судді Черниш О. Л., рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року у складі суддів: Цуканової І. В., Вейтас І. В., Склярської І. В. та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року у складі суддів: Чорної Т. Г., Пузанової Л. В., Семиженка Г. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору переведення боргу дійсним, стягнення грошових коштів.
      Позовна заява мотивована тим, що перебуваючи з 2007 року у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, ОСОБА_4 двічі здійснив розтрату ввірених йому товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується актами інвентаризації від 27 березня 2008 року та від 8 серпня 2008 року, на загальну суму 137774,10 грн, що еквівалентно 27282 доларів США. З метою відшкодування завданих фізичній особою-підприємцю ОСОБА_6 збитків ОСОБА_4 звернувся до нього з проханням надати позику в сумі 9012 доларів США та 18270 доларів США, які отримав згідно з розписками від 27 березня 2008 року та від 25 серпня 2008 року. В обумовлений строк ОСОБА_4 грошові кошти не повернув.
      Так як, ОСОБА_3 виступила гарантом повернення боргу сина, позивач звернувся до неї і вона не заперечуючи своїх зобов'язань, 21 серпня 2009 року надала розписку про те, що зобов'язується здійснювати погашення боргу сина в сумі 25000 доларів США, сплачуючи щомісяця по 200-250 доларів США. Оскільки ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання по повергненню боргу сина, останній повинен бути замінений на боржника - ОСОБА_3 у зобов'язанні.
      Справа розглядалась неодноразово.
      Ухвалою Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року позовну заяву в частині вимог щодо звернення стягнення на квартиру в рахунок погашення боргу, шляхом визнання права власності на неї, залишено без розгляду.
      Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 257 040 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 09 жовтня 2014 року рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
      Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, рішення апеляційного суду Херсонської області від 09 жовтня 2015 року скасовано. Справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
      Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року змінено рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року, а саме зменшено розмір суми боргу до 253 068,77 грн та зменшено розмір судових витрат.
      Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційна скарга ОСОБА_3 відхилена, рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року залишені без змін.
      Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, від імені якого діє ОСОБА_5 - відхилено. Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року залишено без змін.
      Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року суду, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, ухвала апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року мотивовані тим, що на підтвердження укладення договору позики та його умов достатньо представленої розписки. Оскільки дати і суми матеріальної недостачі в актах інвентаризації співпадають із датами і сумами, зазначеними в розписках ОСОБА_4 від 27 березня 2008 року - 9012 доларів США та від 25 серпня 2008 року в сумі 18270 доларів США, суди зробили висновок про написання ОСОБА_3 розписки про переведення боргу 21 серпня 2009 року саме щодо вказаних боргових зобов'язань третьої особи.
      У січні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, що підписана представником ОСОБА_5, у якій просить рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення яким у задоволені позову відмовити.
      Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказує, що розписка не є договором про переведення боргу та борг вже стягнуто рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2013 року. Окрім цього сплинула позовна давність.
      У березні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просив залишити оскаржені рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Вказував, зокрема, що: боржник ОСОБА_4 був правильно замінений на ОСОБА_3; розписка відповідача від 21 серпня 2009 року за датою її написання не може стосуватися правовідносин між позивачем і третьою особою на майбутній період, який закінчився в березні 2011 року; згоди боржника на заміну кредитора не потрібно; позовна давність не минула; строк повернення боргу встановлений щомісячними платежами.
      Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
      Суди встановили, що ОСОБА_4 отримав в позику у ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 27 282 доларів США. Позику ОСОБА_4 в обумовлений договором строк не повернув.
      21 серпня 2009 року ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання щодо погашення боргу її сина в сумі 25 000 доларів США, про що надала позивачу розписку, в якій зобов'язалася погашати борг сина ОСОБА_4 ОСОБА_2 в сумі 25 000 доларів США щомісячними платежами по 200-250 доларів США, починаючи з жовтня.
      При частковому задоволенні позову суди зробили висновок, що оскільки правочин щодо заміни боржника у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин на підставі якого виникло зобов'язання, а ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання повернути позивачу борг свого сина у визначеній законом формі (написала розписку), визнання судом договору переведення боргу дійсним не вимагається. ОСОБА_3 замінила у зобов'язанні свого сина.
      Проте із цими висновками погодитися неможливо, з таких підстав.
      Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
      Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
      Згідно з вимогами частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржених рішень) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2013 року у справі № 2114/1353/12, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 240 000 грн.
      Європейський суд з прав людини вказує, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
      У постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року по справі № 3-300гс17 зроблено висновок, що закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Норма статті 520 ЦК України має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Відтак, для заміни боржника у зобов'язанні необхідна воля кредитора щодо відсутності заперечень проти покладення обов'язку первісного боржника на іншу особу. Чинним законодавством встановлено лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні - цей правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання (статті 513, 521 ЦК України).
      Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов'язання і замінюється новим боржником. Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення двостороннього правочину між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.
      Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. Відповідно для переведення боргу, з урахуванням суми позики, необхідним є укладення в письмовій формі договору між новим та первісним боржниками про переведення боргу.
      Суди встановили, що позивач такого письмового договору між новим та первісним боржниками про переведення боргу суду не надав.
      Відповідно, розписка ОСОБА_3 не може бути кваліфікована як договір про переведення боргу. Таким чином, неправильними є висновки судів про те, що відбулося переведення боргу з ОСОБА_4 на ОСОБА_3
      Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
      Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 520, 521 ЦК України). У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору переведення боргу дійсним, стягнення грошових коштів відмовити.
      У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Тлумачення статті 405 ЦПК України дає підстави для висновку, що за результатами розгляду касаційної скарги, якщо вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції. Тому колегія суддів вважає, що на підставі статті 405 ЦПК України, слід скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року.
      Керуючись статтями 400, 405, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_4, підписану представником ОСОБА_5, задовольнити.
      Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року скасувати.
      В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору переведення боргу дійсним, стягнення грошових коштів відмовити.
      Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 23 червня 2015 року та ухвала апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року втрачають законну силу з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: Н. О. Антоненко
      В. І.Журавель
      В. І. Крат
      В. П. Курило
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73657731
    • Автор: Vick
      Здравствуйте!
      В 2012 г. было вынесено решение суда о взыскании задолженности по кредиту. С того времени открывались несколько исполнительных производств и касательно должника, и поручителя. Сейчас встал вопрос о мировом, но т.к. было одно исполнительное производство, то это можно было сделать только через суд! Теперь банк говорит, что производство закрыто, и мы можем это сделать и без суда! Но! Если бы дело рассматривалось в суде или было исполнительное производство, однозначно нельзя! А как быть между этими стадиями? Не будет ли так, что через год, банк снова подаст исполнительный лист на исполнение? И ещё один вопрос: банк настоятельно предлагает подписать договор о прощении долга или факторинга! Но не мировой! Кто что может посоветовать?
    • Автор: Дмитрий Ш.
      Здравствуйте,
      Несколько лет назад близкая родственница взяла ощутимый кредит в банке на ремонт квартиры и заложила эту самую квартиру, а мои родители стали её поручителями. Какое-то время она выплачивала проценты, но потом перестала по причине недостатка средств. Годы шли, проценты капали. Совсем недавно поручителям прилетело письмо, что, так-и-так, вы нам должны 170 тысяч долларов, плюс пеня в гривнах.
      На сцену выходит "один знакомый". Человек предлагает моей родственнице воспользоваться услугами факторинговой компании. После какой-то совершенно неизвестной мне математики выходит так, что моя родственница должна будет заплатить меньше половины этого долга и "всё, мы больше ничего не должны" и "квартира будет нашей" и "они посчитали, им всем выгодно". На вопрос почему банк на ровном месте прощает половину кредита услышал следующие аргументы: "доллар скакал туда-сюда за эти годы" и "у меня слишком большая квартира и она не попадает ни под какие акции(?)".
      Мне почему-то кажется, что уж слишком все хорошо: и мы платим меньше, и банк доволен, и фактор заработал. Собственно в этом и вопрос: зря ли я переживаю, или все-таки где-то притаился подвоный камень? Что это за финансовая магия?
      К сожалению, сам я не присутствовал ни при каких разговорах, бумаги не читал и не подписывал, поэтому все вышеописанное - испорченный телефон со слов самой родственницы.
      Заранее спасибо за ответы.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      5 липня 2017 року
      м. Київ
      Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Лященко Н.П., 
      суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Сімоненко В.М.,
      Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
      Ємця А.А., Романюка Я.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» до ОСОБА_1, фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року,
      в с т а н о в и л и:
      У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» (далі – ТОВ «АВТ Баварія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, правонаступником якого є ОСОБА_1, фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.
      ТОВ «АВТ Баварія» зазначало, що 7 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого ФОП ОСОБА_2 було надано право вимагати за контрактом НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року, укладеним між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3, повернення грошових коштів у розмірі 850 тис. 368 грн 75 коп.
      Посилаючись на те, що спірним договором всупереч статті 514 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) було передане право грошової вимоги, якого ОСОБА_1 не мав на момент його укладення, позивач на підставі статей 203, 215 ЦК України просив задовольнити позов.
      Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року, в задоволенні позову ТОВ «АВТ Баварія» відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу ТОВ «АВТ Баварія» відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ТОВ «АВТ Баварія» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення свого позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 514 ЦК України та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «АВТ Баварія» посилається на постанови Вищого господарського суду України від 4 березня 2010 року, 16 жовтня 2013 року, 22 квітня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 2 жовтня 2012 року.
      Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «АВТ Баварія» – ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 – ОСОБА_5, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбачених пунктами 1, 4 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 1 червня 2011 року між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3 було укладено контракт НОМЕР_1, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти легковий автомобіль марки BMW F10 535i xDrive, 2011 року випуску. Ціна автомобіля складає 850 тис. 368 грн 75 коп.
      Відповідно до пункту 3.1 контракту продавець зобов’язаний поставити та передати товар покупцю, а покупець зобов’язаний прийняти товар протягом трьох робочих днів з дати зарахування попередньої оплати у розмірі 100 % від загальної вартості товару на банківський рахунок продавця.
      1 червня 2011 року продавець поставив та передав, а покупець прийняв та повністю оплатив новий легковий автомобіль марки BMW F10 535i xDrive, 2011 року випуску, з об’ємом двигуна 2979 куб. см, у повній комплектності та у технічно справному стані (т. 1, а.с. 6).
      18 квітня 2013 року на адресу ТОВ «АВТ Баварія» від ОСОБА_3 надійшла вимога про розірвання контракту НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року та повернення сплачених ним за контрактом коштів у зв'язку з наявністю істотного недоліку проданого товару, який унеможливлює його використання за призначенням, а саме заводського дефекту ізоляції проводів автомобіля, який посилився під впливом вібрації під час руху автомобіля, що призвело до пожежі в автомобілі.
      7 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого ОСОБА_3 відступив ФОП ОСОБА_2 належне йому право вимоги грошових коштів у розмірі 850 тис. 368 грн 75 коп. за контрактом НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року, укладеним між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3.
      Рішенням Господарського суду м. Києва від 30 липня 2013 року позов ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «АВТ Баварія» про стягнення грошових коштів задоволено: стягнуто з ТОВ «АВТ Баварія» на користь ФОП ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 850 тис. 368 грн 75 коп. основного боргу, 3% річних у сумі 5 тис. 381 грн 78 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 9 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 вересня 2013 року, позов ТОВ «АВТ Баварія» до ОСОБА_3 про визнання відмови від договору недійсною задоволено: визнано недійсною відмову ОСОБА_3 від контракту НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року про продаж автомобіля BMW F10 535i xDrive.
      ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, до участі у справі залучено його правонаступника ОСОБА_1.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що на час укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) від 7 травня 2013 року сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі.
      Разом з тим у наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України від 4 березня 2010 року, 16 жовтня 2013 року, 22 квітня 2014 року суд касаційної інстанції за результатами розгляду справ за позовами про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги та відшкодування збитків дійшов висновку про те, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу таких прав.
      Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України в постанові від 2 жовтня 2012 року
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
      Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
      Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
      Зазначивши про те, що сторони договору про відступлення права вимоги досягли згоди щодо всіх його істотних умов, суди разом з тим не з’ясували належним чином обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора та чи існували вони на момент їх переходу.
      Згідно пункту 2 оспорюваного договору до цесіонарія переходить право вимагати від боржника 850 тис. 386 грн 75 коп.
      Разом з тим, суди встановили, що 1 червня 2011 року між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу автомобіля, за умовами якого продавець поставив та передав покупцю автомобіль BMW F10 535i xDrive, а останній прийняв та повністю оплатив його вартість в сумі 850 тис. 368 грн 75 коп.
      Контрактом не передбачено обов’язок повернення продавцем в будь-якому випадку вартості автомобіля, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання в установленому порядку цього контракту або визнання його недійсним. Не передбачена контрактом і одностороння відмова від договору.
      Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного її вирішення, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л и :
      Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» задовольнити частково.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Н.П. Лященко
      Судді Верховного Суду України: 
      І.С. Берднік
      Л.І. Охрімчук
      В.І. Гуменюк
      Я.М. Романюк
      А.А. Ємець
      В.М. Сімоненко
      Т.Є. Жайворонок 
      Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 5 липня 2017 року у справі
      № 6-459цс17
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
      Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
      Зазначивши про те, що сторони договору про відступлення права вимоги досягли згоди щодо всіх його істотних умов, суди разом з тим не з’ясували належним чином обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора та чи існували вони на момент їх переходу.
      Постанова від 5 липня 2017 року № 6-459цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F2FF1A4A304D88A2C22581C4002F7FD7