ANTIRAID

Постановление КААС об отмене перерегистрации ипотеки со Сведбанка на Дельта банк

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

6 голосов

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      5
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      5
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1


Recommended Posts

До 01.01.2013р. реєстратором були БТІ.

ЗУ від 11.02.2010  1878-VI  http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1878-17/ed20111231

II. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
 

     1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування,  крім
пунктів 3 і 5 розділу I та пункту  4  розділу  II  "Прикінцеві  та
перехідні положення"   цього  Закону,  які  набирають  чинності  з
1 січня 2013 року.

3.  Встановити,  що до 1 січня 2013 року державна реєстрація:

     права власності та права користування (сервітут)  на  об'єкти
нерухомого   майна,   розташовані  на  земельних  ділянках;  права
користування (найму,  оренди)  будівлею  або  іншими  капітальними
спорудами,  їх  окремими  частинами;  права  власності  на об'єкти
незавершеного будівництва,  а також облік безхазяйного  нерухомого
майна,    довірче    управління   нерухомим   майном   проводиться
реєстраторами  бюро  технічної   інвентаризації,   створеними   до
набрання  чинності  цим  Законом  та  підключеними до Реєстру прав
власності на нерухоме майно;

     правочинів, іпотек, відомостей про обтяження нерухомого майна
проводиться  нотаріусами,  реєстраторами  юридичної   особи,   яка
належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

Нотаріуси здійснювали реєстрацію іпотек. 

І тут слід аргументувати, що договір ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ГРОШОВОЇ ВИМОГИ за кредитними договорами (25.05.2012) не є договором про ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ЗА ІПОТЕЧНИМ ДОГОВОРОМ.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, ladylegend сказал:

І тут слід аргументувати, що договір ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ГРОШОВОЇ ВИМОГИ за кредитними договорами (25.05.2012) не є договором про ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ЗА ІПОТЕЧНИМ ДОГОВОРОМ.

Саме так, єдине, що варто врахувати - з огляду на конкретні обставини, відступлення права вимоги за дог. іпотеки передбачено ЗУ Про іпотеку..., тому, поставити під сумнів цей правочин, досить проблематично...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ЗУ Про іпотеку

Стаття 24. Відступлення прав за іпотечним договором

     Відступлення прав  за  іпотечним  договором  здійснюється без необхідності  отримання   згоди   іпотекодавця,   якщо   інше   не
встановлено   іпотечним   договором,  і  за  умови,  що  одночасно
здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Якщо  не  буде  доведено  інше,  відступлення  прав  за  іпотечним договором свідчить  про  відступлення  права  вимоги  за  основним зобов'язанням.

     Іпотекодержатель зобов'язаний  письмово  у  п'ятиденний строк
повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і
права вимоги за основним зобов'язанням.

     Правочин про   відступлення   прав   за  іпотечним  договором підлягає   нотаріальному   посвідченню.   Відомості    про    таке відступлення   підлягають  державній  реєстрації  у  встановленому законодавством  порядку. 

ЗУ Про іпотеку розмежовує поняття "відступлення прав вимоги" та відступлення прав".

Перше пов"язує з переходом прав грошової вимоги (правовідносини кредитор-боржник), які витікають з кредитного договору. 

Друге пов"язує з переходом прав (правовідносини іпотекодавець-іпотекодержатель), які витікають з договору іпотеки.

В договрорі від 25.05.2012р. йдеться про купівлю-продаж прав вимоги. Там немає жодного пункту про відступлення прав іпотекодердержателя до іншої особи, внаслідок чого остання набуває статусу іпотекодержателя.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 часов назад, ladylegend сказал:

В договрорі від 25.05.2012р. йдеться про купівлю-продаж прав вимоги. Там немає жодного пункту про відступлення прав іпотекодердержателя до іншої особи, внаслідок чого остання набуває статусу іпотекодержателя.

Якщо укладалося два окремих договори - відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення права вимоги за іпотечним договором, тоді нібито все дотримано, якщо 2-го договору не має, тоді є питання.... :-) Але, з моєї практики, договр про відступлення "іпотеки" ніхто одразу не світив, його довелося витребувати. 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Якщо говорити про договір Свед-Дельта від 25.05.2012р., то немаєжодної інформації про додатковий договір відступлення прав за договорами іпотеки. Існує загроза, що такі договори можуть "намалювати" за допомогою оргтехніки, а потім ксєрокопію подати до суду. Слід уважно перевірити такі "копії докумнта" на предмет фальшивості та підроблення. Альфабанк дуже полюбляє займатися "малюванням" документів.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Слід прийняти до уваги на підставі якого договору відбулась реєстрація по заміні іпотекодержателя ? Як зазначено у витягу ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, ladylegend сказал:

Слід прийняти до уваги на підставі якого договору відбулась реєстрація по заміні іпотекодержате

Саме так, просто в інший спосіб це зробити буде складно.

 

3 часа назад, ladylegend сказал:

Якщо говорити про договір Свед-Дельта від 25.05.2012р., то немаєжодної інформації про додатковий договір відступлення прав за договорами іпотеки. Існує загроза, що такі договори можуть "намалювати" за допомогою оргтехніки

У Вас є можливість заявити клопотання про витребування оригіналів - для огляду. Ну і через нотаріуса, який посвідчував такий договір відступлення по іпотеці, заднім числом не намалюєш, а тим більше з Реєстрами вчинення нотар. дій можна звірити.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

У нотаріуса витребували реєстрпційну справу, але в неї НІЧОГО немає. Є заява банку встановленої форми і все. 

Не бачу необхідності витребувати договір про відступлення прав по іпотеці, бо він не згадується у реєстрації.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В "Витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін)" підстава "Договір купівлі-продажу прав вимоги, 937, 15.06.2012, нотаріус Мироник О.В."

Пишу в клопотанні:

"Для повного зясування обставин Справи та підтвердження моєї правової позиції, згідно ст. 133 ЦПК України, прошу витребувати у ПАТ «Альфа-Банк» наступні документи:

- оригінал або відповідно завірену копію Договору уступки прав за Іпотечним договором №-Z-1 від __.__.2008 року від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк»;

- оригінал або відповідно завірену копію Договору уступки прав за Іпотечним договором №Z-1 від __.__.2008 року від ПАТ «Дельта Банк» до ПАТ «Алфа-Банк»;."

Буду подавать в конце недели.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, Мироха сказал:

В "Витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін)" підстава "Договір купівлі-продажу прав вимоги, 937, 15.06.2012, нотаріус Мироник О.В."

Пишу в клопотанні:

"Для повного зясування обставин Справи та підтвердження моєї правової позиції, згідно ст. 133 ЦПК України, прошу витребувати у ПАТ «Альфа-Банк» наступні документи: ...

Суд может отказать, т.к. вы не предоставили доказательств проблем со сбором доказательств (письмо к банку с просьбой прислать эти документы).

Для подстраховки можете подготовить такое же ходатайство, только об истребовании У НОТАРИУСА (его адрес нагуглите) копий ВСЕХ ДОКОВ на основании которых проведены рег-действия, не забывая написать, что согласно Инструкции нотариус обязан сохранить у себя копии доков, по которым проведены рег-действия, однако не имеет права передавать их третьим лицам (только по запросу суда или органов)

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

"З документів, які надало ПАТ «Альфа-Банк» не можливо зробити висновок чи виникло право на звернення до суду Позивача з вимогою про дострокове повернення кредиту і звернення стягнення на предмет іпотеки як нового іпотекодержателя.

            Згідно наданої ПАТ «Альфа-Банк» копії «Витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін)» №........ від 18.07.2012 року підставою для зміни іпотекодержателя є Договір купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року.

            Реєстратор: Приватний нотаріус Мироник О.В, 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 43, к.5; тел.. (044) 501-94-41, 287-00-19.

            Для повного з’ясування обставин Справи та підтвердження моєї правової позиції, згідно ст. 133 ЦПК України, прошу витребувати усі документи, згідно яких проведені реєстраційні дії по зміні іпотекодержателя на ПАТ «Альфа-Банк».

            Порядок надання  довідок про вчинені нотаріальні дії та інші документів  нотаріусом регламентується ст. 8 Закону України  «Про нотаріат», яка  закріплює обов’язок нотаріуса зберігати нотаріальну таємницю та надавати довідки та інші документи на письмову вимогу суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв’язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів.

       Статтею 137 ЦПК України передбачено, що питання про витребування доказів вирішуються ухвалою.

Відсутність цих доказів означає, що рішення у Справі буде необґрунтованим, а значить незаконним."

 

Не потребует ли судья расшифровки необходимых документов? Или "усі документи" можно писать?

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Везде в судебной практике суды соглашаются с Альфой, что с "правом вимоги" к ним перешли "всі права вимоги Продавця до Осіб, які надали забезпечення, за Договорами забезпечення.....". Это написано в Договоре купли-продаже в разделе "Визначення термінів та їх тлумачення".

Стоит ли "городить огород" в Запереченнях, Клопотаннях по оспариванию прав Альфа как ипотекодержателя?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Розглядається справа про недійсність договору факторингу (Свед-Дельта, два банки), справа в апеляції. Апеляційна колегія вагається (ще б пак, справа може бути дуже резонансна)...

У судді виникло запитання, просте: яким НПА передбачено, що відступлення права вимоги щодо боргів фізичної особи підлягає ліцензуванню? (факторинг передбачає відступлення щодо СПД).

Просять додаткові письмові пояснення...

В кого які думки?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 28.03.2016 в 11:57, Obelix сказал:

Думаю, что ВАСУ напишет про то, что киевский нотар имел право регить ипотеку, т.к. Свед и Дельта имеют регистрацию в Киеве.

Если же он поддержит КААС, то через полгода вся ипотека Дельты уйдет из под влияния ФГВФЛ.

Полагаю, ВАСУ такого не допустит.

НО если допустит - это будет прецедент со всеми вытекающими ))

56911190 Ухвала 04.04.2016 04.04.2016 Адміністративне 826/22237/15 Вищий адміністративний суд України

 

И чем дело закончилось?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
23 минуты назад, alexburko сказал:

Розглядається справа про недійсність договору факторингу (Свед-Дельта, два банки), справа в апеляції. Апеляційна колегія вагається (ще б пак, справа може бути дуже резонансна)...

У судді виникло запитання, просте: яким НПА передбачено, що відступлення права вимоги щодо боргів фізичної особи підлягає ліцензуванню? (факторинг передбачає відступлення щодо СПД).

Просять додаткові письмові пояснення...

В кого які думки?

Стаття 1. Визначення термінів

4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів;

По логике , лицензия нужна и для факторинга и для обычной уступки права требования. Право вимоги боргу-це залучення фінансового актива (фінансова послуга, яка потребує ліцензії). 

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
8 минут назад, frau сказал:

Стаття 1. Визначення термінів

4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів;

По логике , лицензия нужна и для факторинга и для обычной уступки права требования. Право вимоги боргу-це залучення фінансового актива (фінансова послуга, яка потребує ліцензії). 

а що з цим: 5) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб... - про яких третіх осіб йдеться у випадку уступки/продажу?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 минут назад, frau сказал:

По логике , лицензия нужна и для факторинга и для обычной уступки права требования. Право вимоги боргу-це залучення фінансового актива (фінансова послуга, яка потребує ліцензії). 

ИМХО, нужна не лицензия, а наличие статуса фин. установы - для фактора ст. 1079 ЦКУ.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Мои оба банка являются финучреждениями.

Судью интересует вопрос, и он юридический:  яким НПА передбачено, що відступлення права вимоги щодо боргів фізичної особи підлягає ліцензуванню?...

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 23.10.2016 в 14:31, ladylegend сказал:

Якщо говорити про договір Свед-Дельта від 25.05.2012р., то немаєжодної інформації про додатковий договір відступлення прав за договорами іпотеки. Існує загроза, що такі договори можуть "намалювати" за допомогою оргтехніки, а потім ксєрокопію подати до суду. Слід уважно перевірити такі "копії докумнта" на предмет фальшивості та підроблення. Альфабанк дуже полюбляє займатися "малюванням" документів.

Треба витребовувати оригінали для огляду у суді.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, alexburko сказал:

Мои оба банка являются финучреждениями.

Судью интересует вопрос, и он юридический:  яким НПА передбачено, що відступлення права вимоги щодо боргів фізичної особи підлягає ліцензуванню?...

 

Для банків (оскільки факторинг, згідно зі ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, є банківською операцією) така діяльність здійснюється на підставі банківської ліцензії.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 минут назад, juri_rv сказал:

Для банків (оскільки факторинг, згідно зі ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, є банківською операцією) така діяльність здійснюється на підставі банківської ліцензії.

Вірно. Проте нами доведено, що факторинг, - це відступлення права вимоги під фінансування боргів саме СПД, тобто в даному випадку, - це не факторинг, оскільки відступаються права вимоги до фізособи, а не до СПД.

Відтак, банківська ліцензія, котра містить дозвіл на здійснення операцій з факторингу не надає банку права здійснювати відступлення права вимоги під фінансування боргів власне фізичних осіб.

Саме тому суддя і задала питання: а де написано, що такі операції підлягають ліцензуванню?... ;)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
22 минуты назад, alexburko сказал:

Вірно. Проте нами доведено, що факторинг, - це відступлення права вимоги під фінансування боргів саме СПД, тобто в даному випадку, - це не факторинг, оскільки відступаються права вимоги до фізособи, а не до СПД.

Відтак, банківська ліцензія, котра містить дозвіл на здійснення операцій з факторингу не надає банку права здійснювати відступлення права вимоги під фінансування боргів власне фізичних осіб.

Саме тому суддя і задала питання: а де написано, що такі операції підлягають ліцензуванню?... ;)

ЗУ про фінансові послуги?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Саме так. Ланцюжок вже бачу, залишається тільки все викласти і обгрунтувати.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, y.voronizhskiy сказал:

факторинг, - це відступлення права вимоги під фінансування боргів саме СПД, тобто в даному випадку, - це не факторинг, оскільки відступаються права вимоги до фізособи, а не до СПД.

Тоді чому ця обставина не може бути самостійною підставою для визнання недійсним оспорюваного Вами договору факторингу ? Для чого Вам ще питання необхідності ліцензування ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

То не мені, то судді з колегії ;) Подано зустрічний позов про недійсність договору факторинга (банк, до речі, трактує це як договір... купівлі-продажу :) ). Тому потрібно довести необхідність наявності ліцензії для надання фінансової послуги....

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: Vick
      Здравствуйте!
      В 2012 г. было вынесено решение суда о взыскании задолженности по кредиту. С того времени открывались несколько исполнительных производств и касательно должника, и поручителя. Сейчас встал вопрос о мировом, но т.к. было одно исполнительное производство, то это можно было сделать только через суд! Теперь банк говорит, что производство закрыто, и мы можем это сделать и без суда! Но! Если бы дело рассматривалось в суде или было исполнительное производство, однозначно нельзя! А как быть между этими стадиями? Не будет ли так, что через год, банк снова подаст исполнительный лист на исполнение? И ещё один вопрос: банк настоятельно предлагает подписать договор о прощении долга или факторинга! Но не мировой! Кто что может посоветовать?
    • Автор: Дмитрий Ш.
      Здравствуйте,
      Несколько лет назад близкая родственница взяла ощутимый кредит в банке на ремонт квартиры и заложила эту самую квартиру, а мои родители стали её поручителями. Какое-то время она выплачивала проценты, но потом перестала по причине недостатка средств. Годы шли, проценты капали. Совсем недавно поручителям прилетело письмо, что, так-и-так, вы нам должны 170 тысяч долларов, плюс пеня в гривнах.
      На сцену выходит "один знакомый". Человек предлагает моей родственнице воспользоваться услугами факторинговой компании. После какой-то совершенно неизвестной мне математики выходит так, что моя родственница должна будет заплатить меньше половины этого долга и "всё, мы больше ничего не должны" и "квартира будет нашей" и "они посчитали, им всем выгодно". На вопрос почему банк на ровном месте прощает половину кредита услышал следующие аргументы: "доллар скакал туда-сюда за эти годы" и "у меня слишком большая квартира и она не попадает ни под какие акции(?)".
      Мне почему-то кажется, что уж слишком все хорошо: и мы платим меньше, и банк доволен, и фактор заработал. Собственно в этом и вопрос: зря ли я переживаю, или все-таки где-то притаился подвоный камень? Что это за финансовая магия?
      К сожалению, сам я не присутствовал ни при каких разговорах, бумаги не читал и не подписывал, поэтому все вышеописанное - испорченный телефон со слов самой родственницы.
      Заранее спасибо за ответы.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      5 липня 2017 року
      м. Київ
      Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Лященко Н.П., 
      суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Сімоненко В.М.,
      Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
      Ємця А.А., Романюка Я.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» до ОСОБА_1, фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року,
      в с т а н о в и л и:
      У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» (далі – ТОВ «АВТ Баварія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, правонаступником якого є ОСОБА_1, фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.
      ТОВ «АВТ Баварія» зазначало, що 7 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого ФОП ОСОБА_2 було надано право вимагати за контрактом НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року, укладеним між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3, повернення грошових коштів у розмірі 850 тис. 368 грн 75 коп.
      Посилаючись на те, що спірним договором всупереч статті 514 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) було передане право грошової вимоги, якого ОСОБА_1 не мав на момент його укладення, позивач на підставі статей 203, 215 ЦК України просив задовольнити позов.
      Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року, в задоволенні позову ТОВ «АВТ Баварія» відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу ТОВ «АВТ Баварія» відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ТОВ «АВТ Баварія» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення свого позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 514 ЦК України та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «АВТ Баварія» посилається на постанови Вищого господарського суду України від 4 березня 2010 року, 16 жовтня 2013 року, 22 квітня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 2 жовтня 2012 року.
      Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «АВТ Баварія» – ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 – ОСОБА_5, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбачених пунктами 1, 4 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 1 червня 2011 року між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3 було укладено контракт НОМЕР_1, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти легковий автомобіль марки BMW F10 535i xDrive, 2011 року випуску. Ціна автомобіля складає 850 тис. 368 грн 75 коп.
      Відповідно до пункту 3.1 контракту продавець зобов’язаний поставити та передати товар покупцю, а покупець зобов’язаний прийняти товар протягом трьох робочих днів з дати зарахування попередньої оплати у розмірі 100 % від загальної вартості товару на банківський рахунок продавця.
      1 червня 2011 року продавець поставив та передав, а покупець прийняв та повністю оплатив новий легковий автомобіль марки BMW F10 535i xDrive, 2011 року випуску, з об’ємом двигуна 2979 куб. см, у повній комплектності та у технічно справному стані (т. 1, а.с. 6).
      18 квітня 2013 року на адресу ТОВ «АВТ Баварія» від ОСОБА_3 надійшла вимога про розірвання контракту НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року та повернення сплачених ним за контрактом коштів у зв'язку з наявністю істотного недоліку проданого товару, який унеможливлює його використання за призначенням, а саме заводського дефекту ізоляції проводів автомобіля, який посилився під впливом вібрації під час руху автомобіля, що призвело до пожежі в автомобілі.
      7 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого ОСОБА_3 відступив ФОП ОСОБА_2 належне йому право вимоги грошових коштів у розмірі 850 тис. 368 грн 75 коп. за контрактом НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року, укладеним між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3.
      Рішенням Господарського суду м. Києва від 30 липня 2013 року позов ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «АВТ Баварія» про стягнення грошових коштів задоволено: стягнуто з ТОВ «АВТ Баварія» на користь ФОП ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 850 тис. 368 грн 75 коп. основного боргу, 3% річних у сумі 5 тис. 381 грн 78 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 9 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 вересня 2013 року, позов ТОВ «АВТ Баварія» до ОСОБА_3 про визнання відмови від договору недійсною задоволено: визнано недійсною відмову ОСОБА_3 від контракту НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року про продаж автомобіля BMW F10 535i xDrive.
      ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, до участі у справі залучено його правонаступника ОСОБА_1.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що на час укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) від 7 травня 2013 року сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі.
      Разом з тим у наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України від 4 березня 2010 року, 16 жовтня 2013 року, 22 квітня 2014 року суд касаційної інстанції за результатами розгляду справ за позовами про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги та відшкодування збитків дійшов висновку про те, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу таких прав.
      Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України в постанові від 2 жовтня 2012 року
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
      Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
      Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
      Зазначивши про те, що сторони договору про відступлення права вимоги досягли згоди щодо всіх його істотних умов, суди разом з тим не з’ясували належним чином обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора та чи існували вони на момент їх переходу.
      Згідно пункту 2 оспорюваного договору до цесіонарія переходить право вимагати від боржника 850 тис. 386 грн 75 коп.
      Разом з тим, суди встановили, що 1 червня 2011 року між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу автомобіля, за умовами якого продавець поставив та передав покупцю автомобіль BMW F10 535i xDrive, а останній прийняв та повністю оплатив його вартість в сумі 850 тис. 368 грн 75 коп.
      Контрактом не передбачено обов’язок повернення продавцем в будь-якому випадку вартості автомобіля, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання в установленому порядку цього контракту або визнання його недійсним. Не передбачена контрактом і одностороння відмова від договору.
      Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного її вирішення, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л и :
      Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» задовольнити частково.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Н.П. Лященко
      Судді Верховного Суду України: 
      І.С. Берднік
      Л.І. Охрімчук
      В.І. Гуменюк
      Я.М. Романюк
      А.А. Ємець
      В.М. Сімоненко
      Т.Є. Жайворонок 
      Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 5 липня 2017 року у справі
      № 6-459цс17
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
      Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
      Зазначивши про те, що сторони договору про відступлення права вимоги досягли згоди щодо всіх його істотних умов, суди разом з тим не з’ясували належним чином обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора та чи існували вони на момент їх переходу.
      Постанова від 5 липня 2017 року № 6-459цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F2FF1A4A304D88A2C22581C4002F7FD7
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 серпня 2017 року
      м. Київ
      Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Лященко Н.П., 
      суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Сімоненко В.М.,
      Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
      Ємця А.А., Романюка Я.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, 
      в с т а н о в и л и:
      У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі – ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначало, що 12 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 38 тис. доларів США зі сплатою 10 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту та відсотків не пізніше 11 вересня 2027 року.
      17 грудня 2012 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ТОВ «Кредитні ініціативи» відбулося відступлення прав вимоги за вказаним кредитним договором, за яким ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло прав нового кредитора.
      Позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов’язання з повернення кредиту не виконує, внаслідок чого станом на 6 лютого 2015 року у нього виникла заборгованість в сумі 352 тис. 211 грн 63 коп, яку ТОВ «Кредитні ініціативи» просило стягнути із ОСОБА_1.
      Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 7 липня 2015 року в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.
      Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2015 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість у розмірі 352 тис. 211 грн 63 коп., яка складається із заборгованості: за кредитом в сумі 248 тис. 300 грн, за відсотками в сумі 76 тис. 813 грн 85 коп. та пені в сумі 27 тис. 97 грн 78 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме 11, 16, 203, 205-210, 213-215, 303, 315, 512, 513, 548, 575, 626, 628 та 640 ЦК України.
      На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року, 26 березня та 20 листопада 2012 року, 18 березня 2015 року, дві ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року, ухвали цього ж суду від 3, 8 та 15 лютого 2017 року.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було підписано кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 38 тис. доларів США. За користування кредитом була встановлена процентна ставка в розмірі 10 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 11 вересня 2027 року 
      12 лютого 2009 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було укладено договір НОМЕР_2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору НОМЕР_1 від 12 вересня 2007 року.
      У пункті 2.1. цього договору зазначено, що банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії у сумі еквівалентній 535 тис 648 грн (ліміт кредитної лінії) на умовах, передбачених цим договором та договорами про внесення змін та доповнень до нього, але для кожного виду валют ліміт кредитування не може перевищувати 35 тис. 240 доларів США, 264 тис 300 грн.
      При цьому з 12 лютого 2009 року ліміт кредитної лінії складає 264 тис. 300 грн. та встановлюється тільки у національній валюті.
      Згідно з пунктом 2.2 за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10 % річних за користування кредитом, наданим в доларах США та 10 % річних за кредитом, наданим у гривні.
      Погашення кредиту здійснюється позичальником відповідно до графіку (додаток № 1), який є невід’ємною частиною договору про внесення змін і доповнень (пункт 2.3 договору).
      У пункті 2.4 зазначено, що кредит надається позичальнику для ремонту житлового будинку та для придбання іноземної валюти для погашення існуючої заборгованості за кредитом.
      Відповідно до договору НОМЕР_3 від 1 березня 2011 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору у зв'язку із припиненням діяльності філії «Відділення ПАТ Промінвестбанку в м. Рахів Закарпатської області», шляхом реорганізації у Рахівське безбалансове відділення «Філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Ужгород», до преамбули кредитного договору внесено відповідні зміни щодо здійснення погашення кредиту через банки, зазначені у договорі.
      17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» (який є правонаступником ЗАТ «АКПІБ») та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги за кредитним договором НОМЕР_1 від 12 вересня 2007 року, укладеного між ЗАТ АКПІБ та ОСОБА_1.
      Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує, у зв’язку з чим у нього станом на 6 лютого 2015 року виникла заборгованість в розмірі 352 тис. 211 грн 63 коп.
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року, яке набуло чинності, встановлено, що кредитний договір від 12 вересня 2007 року НОМЕР_1 між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком є неукладеним, а тому у сторін не виникли взаємні права та обов’язки за договором.
      Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що з рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року вбачається, що сторонами у справі є позивач ОСОБА_2, а відповідачами - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ОСОБА_1, а у даній справі сторонами є позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» та відповідач ОСОБА_1, а тому посилання суду першої інстанції на положення частини третьої статті 61 ЦПК України є помилковим, оскільки в даній справі беруть участь не ті самі особи, щодо яких встановлено відповідні обставини.
      Разом з тим в справах з подібних правовідносин, судові рішення в яких надано заявником, зокрема в постановах Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року, 26 березня та 20 листопада 2012 року суд, на відміну від справи, яка переглядається, зробив висновок про те, що у разі визнання кредитного договору неукладеним, тобто таким, що не створює для його сторін жодних правових наслідків, у позивача відсутні підстави для стягнення заборгованості за таким кредитним договором, яка виникла через неналежне виконання відповідачем взятих за таким договором зобов’язань.
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
      Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. 
      Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). 
      Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).
      Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
      Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.
      Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. 
      За змістом статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. 
      Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 від 12 вересня 2007 року НОМЕР_1 є неукладеним.
      Суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що вказане рішення не може бути преюдиційним, помилково виходили з того, що суб’єктний склад сторін у справі має бути повністю тотожним. У справі, рішення в якій переглядається, бере участь ОСОБА_1 – особа, щодо якої встановлено обставину, яка не підлягає доказуванню – неукладеність кредитного договору, заборгованість відповідача за яким позивач і просив стягнути.
      Разом з тим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки кредитний договір НОМЕР_1 від 12 вересня 2007 року є неукладеним, тобто не породжує для його сторін жодних правових наслідків, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення будь якої заборгованості з відповідача на користь позивача.
      Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду касаційної інстанції, ухваленого у цій справі.
      За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2015 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 7 липня 2015 року.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л и :
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2015 року скасувати, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 7 липня 2015 року залишити в силі.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Н.П. Лященко
      Судді Верховного Суду України: 
      І.С. Берднік
      Л.І. Охрімчук
      В.І. Гуменюк
      Я.М. Романюк
      А.А. Ємець
      В.М. Сімоненко
      Т.Є. Жайворонок 
      Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 серпня 2017 року у справі
      № 6-490цс17
      Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. 
      Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір між банком та позичальником є неукладеним.
      Суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що вказане рішення не може бути преюдиційним, помилково виходили з того, що суб’єктний склад сторін у справі має бути повністю тотожним. У справі, рішення в якій переглядається, бере участь позичальник – особа, щодо якої встановлено обставину, яка не підлягає доказуванню – неукладеність кредитного договору, заборгованість відповідача за яким позивач і просив стягнути.
      Разом з тим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки кредитний договір є неукладеним, тобто не породжує для його сторін жодних правових наслідків, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення будь якої заборгованості з відповідача на користь позивача.
      Постанова від 16 серпня 2017 року № 6-490цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8DE8E6628F1335D2C22581A800419577
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      9 серпня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Сімоненко В.М.,
      суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
      Романюка Я.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, третя особа – служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, 
      в с т а н о в и л а :
      У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (надалі – ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань за кредитним договором у нього утворилася заборгованість, яку кредитор має право стягнути за рахунок іпотечного майна. При цьому позивач указав, що набув статусу нового кредитора (стягувача) на підставі договору факторингу.
      Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 3 листопада 2015 року, позов задоволено повністю: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Кредитні ініціативи» за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 10 червня 2008 року у вигляді квартири АДРЕСА_1, загальною площею 36,3 м2, житловою площею 17,5 м2, яка зареєстрована за ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна. Виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочено до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін.
      ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року і просить скасувати судові рішення у цій справі та прийняти нову постанову про відмову в позові з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме 39 Закону України «Про іпотеку».
      На підтвердження підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1, дві ухвали від 15 червня, 6, 27 липня та 3 серпня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 27 травня, 7 і 21 жовтня 2015 року та 8 червня 2016 року.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Суди розглядали справу неодноразово, установивши таке.
      10 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі – ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі – ПАТ «Сведбанк»), і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, з подальшим внесенням змін і доповнень, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 45 тис. доларів США, які зобов’язався повернути у строк, передбачений умовами договору, та сплатити проценти за користування коштами.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 того ж дня було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 області вартістю 240 тис. 154 грн 77 коп., що в еквіваленті становило 30 тис. 300 доларів США.
      У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за зазначеним вище кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 10 квітня 2013 року становила 47 тис. 326 доларів США 43 центи – тіло кредиту, 6 тис. 830 доларів США 31 центи - відсотки, 1 тис. 414 доларів США 20 центів - пеня.
      28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор плюс») укладено договір факторингу, відповідно до умов якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. Разом з правами вимоги до фактора переходять усі пов'язані з цим права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.
      Того ж дня ТОВ «ФК «Вектор плюс» уклало договір факторингу з ТОВ «Кредитні ініціативи», відповідно до умов якого позивач набув статусу нового кредитора (стягувача) за кредитним договором від 10 червня 2008 року, позичальником згідно з яким є ОСОБА_1.
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позичальник умови кредитного договору виконував неналежним чином, у зв’язку із чим утворилася заборгованість, а тому кредитор має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна, переданого в іпотеку шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» на підставі оцінки майна, проведеної суб’єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна. 
      Разом з тим суд відстрочив виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Натомість, у наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1, 15 червня (справа № 362/5726/13ц), 6, 27 липня та 3 серпня 2016 року суд касаційної інстанції, дотримуючись балансу інтересів обох сторін, зазначив, що при задоволенні вимог кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з публічних торгів суди повинні вказувати початкову вартість предмета іпотеки для його подальшої реалізації у грошовому вираженні. При цьому суди не вирішували питання про відстрочення виконання рішення суду до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року (справа № 361/3169/2015ц) постановлена у справі за позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності кредитора на предмет іпотеки на підставі застереження в іпотечному договорі, а тому не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах у зв’язку з неоднаковими позовними вимогами.
      У наданих заявником постановах Верховного Суду України від 27 травня, 7 і 21 жовтня 2015 року та 8 червня 2016 року, у справах 6-61цс15, 6-1935цс15, 6-1561цс15 та 6-1239цс16 правовий висновок про застосування положень статті 39 Закону України «Про іпотеку» в частині визначення ціни предмета іпотеки при зверненні на нього стягнення зроблено відповідно до змісту позовних вимог та судових рішень без аналізу підстав відстрочки виконання судових рішень до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з огляду на незастосування цього Закону.
      Виходячи зі змісту судових рішень та позовних вимог, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що обставини, які стали підставою для перегляду справи у зв’язку з неоднаковим застосуванням судами саме статті 39 Закону України «Про іпотеку» та невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права не підтвердились, а тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України у задоволені заяви слід відмовити. 
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      У задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року відмовити.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий В.М. Сімоненко
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук 
      Я.М. Романюк
      Постанова від 9 серпня 2017 року № 6-2362цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8CD23B158B788B6FC2258185004ADB73