ANTIRAID

Постановление КААС об отмене перерегистрации ипотеки со Сведбанка на Дельта банк

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

6 голосов

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      5
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      5
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1


Recommended Posts

До 01.01.2013р. реєстратором були БТІ.

ЗУ від 11.02.2010  1878-VI  http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1878-17/ed20111231

II. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
 

     1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування,  крім
пунктів 3 і 5 розділу I та пункту  4  розділу  II  "Прикінцеві  та
перехідні положення"   цього  Закону,  які  набирають  чинності  з
1 січня 2013 року.

3.  Встановити,  що до 1 січня 2013 року державна реєстрація:

     права власності та права користування (сервітут)  на  об'єкти
нерухомого   майна,   розташовані  на  земельних  ділянках;  права
користування (найму,  оренди)  будівлею  або  іншими  капітальними
спорудами,  їх  окремими  частинами;  права  власності  на об'єкти
незавершеного будівництва,  а також облік безхазяйного  нерухомого
майна,    довірче    управління   нерухомим   майном   проводиться
реєстраторами  бюро  технічної   інвентаризації,   створеними   до
набрання  чинності  цим  Законом  та  підключеними до Реєстру прав
власності на нерухоме майно;

     правочинів, іпотек, відомостей про обтяження нерухомого майна
проводиться  нотаріусами,  реєстраторами  юридичної   особи,   яка
належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

Нотаріуси здійснювали реєстрацію іпотек. 

І тут слід аргументувати, що договір ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ГРОШОВОЇ ВИМОГИ за кредитними договорами (25.05.2012) не є договором про ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ЗА ІПОТЕЧНИМ ДОГОВОРОМ.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, ladylegend сказал:

І тут слід аргументувати, що договір ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ГРОШОВОЇ ВИМОГИ за кредитними договорами (25.05.2012) не є договором про ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ЗА ІПОТЕЧНИМ ДОГОВОРОМ.

Саме так, єдине, що варто врахувати - з огляду на конкретні обставини, відступлення права вимоги за дог. іпотеки передбачено ЗУ Про іпотеку..., тому, поставити під сумнів цей правочин, досить проблематично...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ЗУ Про іпотеку

Стаття 24. Відступлення прав за іпотечним договором

     Відступлення прав  за  іпотечним  договором  здійснюється без необхідності  отримання   згоди   іпотекодавця,   якщо   інше   не
встановлено   іпотечним   договором,  і  за  умови,  що  одночасно
здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Якщо  не  буде  доведено  інше,  відступлення  прав  за  іпотечним договором свідчить  про  відступлення  права  вимоги  за  основним зобов'язанням.

     Іпотекодержатель зобов'язаний  письмово  у  п'ятиденний строк
повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і
права вимоги за основним зобов'язанням.

     Правочин про   відступлення   прав   за  іпотечним  договором підлягає   нотаріальному   посвідченню.   Відомості    про    таке відступлення   підлягають  державній  реєстрації  у  встановленому законодавством  порядку. 

ЗУ Про іпотеку розмежовує поняття "відступлення прав вимоги" та відступлення прав".

Перше пов"язує з переходом прав грошової вимоги (правовідносини кредитор-боржник), які витікають з кредитного договору. 

Друге пов"язує з переходом прав (правовідносини іпотекодавець-іпотекодержатель), які витікають з договору іпотеки.

В договрорі від 25.05.2012р. йдеться про купівлю-продаж прав вимоги. Там немає жодного пункту про відступлення прав іпотекодердержателя до іншої особи, внаслідок чого остання набуває статусу іпотекодержателя.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 часов назад, ladylegend сказал:

В договрорі від 25.05.2012р. йдеться про купівлю-продаж прав вимоги. Там немає жодного пункту про відступлення прав іпотекодердержателя до іншої особи, внаслідок чого остання набуває статусу іпотекодержателя.

Якщо укладалося два окремих договори - відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення права вимоги за іпотечним договором, тоді нібито все дотримано, якщо 2-го договору не має, тоді є питання.... :-) Але, з моєї практики, договр про відступлення "іпотеки" ніхто одразу не світив, його довелося витребувати. 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Якщо говорити про договір Свед-Дельта від 25.05.2012р., то немаєжодної інформації про додатковий договір відступлення прав за договорами іпотеки. Існує загроза, що такі договори можуть "намалювати" за допомогою оргтехніки, а потім ксєрокопію подати до суду. Слід уважно перевірити такі "копії докумнта" на предмет фальшивості та підроблення. Альфабанк дуже полюбляє займатися "малюванням" документів.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Слід прийняти до уваги на підставі якого договору відбулась реєстрація по заміні іпотекодержателя ? Як зазначено у витягу ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, ladylegend сказал:

Слід прийняти до уваги на підставі якого договору відбулась реєстрація по заміні іпотекодержате

Саме так, просто в інший спосіб це зробити буде складно.

 

3 часа назад, ladylegend сказал:

Якщо говорити про договір Свед-Дельта від 25.05.2012р., то немаєжодної інформації про додатковий договір відступлення прав за договорами іпотеки. Існує загроза, що такі договори можуть "намалювати" за допомогою оргтехніки

У Вас є можливість заявити клопотання про витребування оригіналів - для огляду. Ну і через нотаріуса, який посвідчував такий договір відступлення по іпотеці, заднім числом не намалюєш, а тим більше з Реєстрами вчинення нотар. дій можна звірити.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

У нотаріуса витребували реєстрпційну справу, але в неї НІЧОГО немає. Є заява банку встановленої форми і все. 

Не бачу необхідності витребувати договір про відступлення прав по іпотеці, бо він не згадується у реєстрації.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В "Витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін)" підстава "Договір купівлі-продажу прав вимоги, 937, 15.06.2012, нотаріус Мироник О.В."

Пишу в клопотанні:

"Для повного зясування обставин Справи та підтвердження моєї правової позиції, згідно ст. 133 ЦПК України, прошу витребувати у ПАТ «Альфа-Банк» наступні документи:

- оригінал або відповідно завірену копію Договору уступки прав за Іпотечним договором №-Z-1 від __.__.2008 року від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк»;

- оригінал або відповідно завірену копію Договору уступки прав за Іпотечним договором №Z-1 від __.__.2008 року від ПАТ «Дельта Банк» до ПАТ «Алфа-Банк»;."

Буду подавать в конце недели.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, Мироха сказал:

В "Витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін)" підстава "Договір купівлі-продажу прав вимоги, 937, 15.06.2012, нотаріус Мироник О.В."

Пишу в клопотанні:

"Для повного зясування обставин Справи та підтвердження моєї правової позиції, згідно ст. 133 ЦПК України, прошу витребувати у ПАТ «Альфа-Банк» наступні документи: ...

Суд может отказать, т.к. вы не предоставили доказательств проблем со сбором доказательств (письмо к банку с просьбой прислать эти документы).

Для подстраховки можете подготовить такое же ходатайство, только об истребовании У НОТАРИУСА (его адрес нагуглите) копий ВСЕХ ДОКОВ на основании которых проведены рег-действия, не забывая написать, что согласно Инструкции нотариус обязан сохранить у себя копии доков, по которым проведены рег-действия, однако не имеет права передавать их третьим лицам (только по запросу суда или органов)

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

"З документів, які надало ПАТ «Альфа-Банк» не можливо зробити висновок чи виникло право на звернення до суду Позивача з вимогою про дострокове повернення кредиту і звернення стягнення на предмет іпотеки як нового іпотекодержателя.

            Згідно наданої ПАТ «Альфа-Банк» копії «Витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація змін)» №........ від 18.07.2012 року підставою для зміни іпотекодержателя є Договір купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року.

            Реєстратор: Приватний нотаріус Мироник О.В, 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 43, к.5; тел.. (044) 501-94-41, 287-00-19.

            Для повного з’ясування обставин Справи та підтвердження моєї правової позиції, згідно ст. 133 ЦПК України, прошу витребувати усі документи, згідно яких проведені реєстраційні дії по зміні іпотекодержателя на ПАТ «Альфа-Банк».

            Порядок надання  довідок про вчинені нотаріальні дії та інші документів  нотаріусом регламентується ст. 8 Закону України  «Про нотаріат», яка  закріплює обов’язок нотаріуса зберігати нотаріальну таємницю та надавати довідки та інші документи на письмову вимогу суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв’язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів.

       Статтею 137 ЦПК України передбачено, що питання про витребування доказів вирішуються ухвалою.

Відсутність цих доказів означає, що рішення у Справі буде необґрунтованим, а значить незаконним."

 

Не потребует ли судья расшифровки необходимых документов? Или "усі документи" можно писать?

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Везде в судебной практике суды соглашаются с Альфой, что с "правом вимоги" к ним перешли "всі права вимоги Продавця до Осіб, які надали забезпечення, за Договорами забезпечення.....". Это написано в Договоре купли-продаже в разделе "Визначення термінів та їх тлумачення".

Стоит ли "городить огород" в Запереченнях, Клопотаннях по оспариванию прав Альфа как ипотекодержателя?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Розглядається справа про недійсність договору факторингу (Свед-Дельта, два банки), справа в апеляції. Апеляційна колегія вагається (ще б пак, справа може бути дуже резонансна)...

У судді виникло запитання, просте: яким НПА передбачено, що відступлення права вимоги щодо боргів фізичної особи підлягає ліцензуванню? (факторинг передбачає відступлення щодо СПД).

Просять додаткові письмові пояснення...

В кого які думки?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 28.03.2016 в 11:57, Obelix сказал:

Думаю, что ВАСУ напишет про то, что киевский нотар имел право регить ипотеку, т.к. Свед и Дельта имеют регистрацию в Киеве.

Если же он поддержит КААС, то через полгода вся ипотека Дельты уйдет из под влияния ФГВФЛ.

Полагаю, ВАСУ такого не допустит.

НО если допустит - это будет прецедент со всеми вытекающими ))

56911190 Ухвала 04.04.2016 04.04.2016 Адміністративне 826/22237/15 Вищий адміністративний суд України

 

И чем дело закончилось?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
23 минуты назад, alexburko сказал:

Розглядається справа про недійсність договору факторингу (Свед-Дельта, два банки), справа в апеляції. Апеляційна колегія вагається (ще б пак, справа може бути дуже резонансна)...

У судді виникло запитання, просте: яким НПА передбачено, що відступлення права вимоги щодо боргів фізичної особи підлягає ліцензуванню? (факторинг передбачає відступлення щодо СПД).

Просять додаткові письмові пояснення...

В кого які думки?

Стаття 1. Визначення термінів

4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів;

По логике , лицензия нужна и для факторинга и для обычной уступки права требования. Право вимоги боргу-це залучення фінансового актива (фінансова послуга, яка потребує ліцензії). 

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
8 минут назад, frau сказал:

Стаття 1. Визначення термінів

4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів;

По логике , лицензия нужна и для факторинга и для обычной уступки права требования. Право вимоги боргу-це залучення фінансового актива (фінансова послуга, яка потребує ліцензії). 

а що з цим: 5) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб... - про яких третіх осіб йдеться у випадку уступки/продажу?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 минут назад, frau сказал:

По логике , лицензия нужна и для факторинга и для обычной уступки права требования. Право вимоги боргу-це залучення фінансового актива (фінансова послуга, яка потребує ліцензії). 

ИМХО, нужна не лицензия, а наличие статуса фин. установы - для фактора ст. 1079 ЦКУ.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Мои оба банка являются финучреждениями.

Судью интересует вопрос, и он юридический:  яким НПА передбачено, що відступлення права вимоги щодо боргів фізичної особи підлягає ліцензуванню?...

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 23.10.2016 в 14:31, ladylegend сказал:

Якщо говорити про договір Свед-Дельта від 25.05.2012р., то немаєжодної інформації про додатковий договір відступлення прав за договорами іпотеки. Існує загроза, що такі договори можуть "намалювати" за допомогою оргтехніки, а потім ксєрокопію подати до суду. Слід уважно перевірити такі "копії докумнта" на предмет фальшивості та підроблення. Альфабанк дуже полюбляє займатися "малюванням" документів.

Треба витребовувати оригінали для огляду у суді.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, alexburko сказал:

Мои оба банка являются финучреждениями.

Судью интересует вопрос, и он юридический:  яким НПА передбачено, що відступлення права вимоги щодо боргів фізичної особи підлягає ліцензуванню?...

 

Для банків (оскільки факторинг, згідно зі ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, є банківською операцією) така діяльність здійснюється на підставі банківської ліцензії.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 минут назад, juri_rv сказал:

Для банків (оскільки факторинг, згідно зі ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, є банківською операцією) така діяльність здійснюється на підставі банківської ліцензії.

Вірно. Проте нами доведено, що факторинг, - це відступлення права вимоги під фінансування боргів саме СПД, тобто в даному випадку, - це не факторинг, оскільки відступаються права вимоги до фізособи, а не до СПД.

Відтак, банківська ліцензія, котра містить дозвіл на здійснення операцій з факторингу не надає банку права здійснювати відступлення права вимоги під фінансування боргів власне фізичних осіб.

Саме тому суддя і задала питання: а де написано, що такі операції підлягають ліцензуванню?... ;)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
22 минуты назад, alexburko сказал:

Вірно. Проте нами доведено, що факторинг, - це відступлення права вимоги під фінансування боргів саме СПД, тобто в даному випадку, - це не факторинг, оскільки відступаються права вимоги до фізособи, а не до СПД.

Відтак, банківська ліцензія, котра містить дозвіл на здійснення операцій з факторингу не надає банку права здійснювати відступлення права вимоги під фінансування боргів власне фізичних осіб.

Саме тому суддя і задала питання: а де написано, що такі операції підлягають ліцензуванню?... ;)

ЗУ про фінансові послуги?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Саме так. Ланцюжок вже бачу, залишається тільки все викласти і обгрунтувати.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, y.voronizhskiy сказал:

факторинг, - це відступлення права вимоги під фінансування боргів саме СПД, тобто в даному випадку, - це не факторинг, оскільки відступаються права вимоги до фізособи, а не до СПД.

Тоді чому ця обставина не може бути самостійною підставою для визнання недійсним оспорюваного Вами договору факторингу ? Для чого Вам ще питання необхідності ліцензування ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

То не мені, то судді з колегії ;) Подано зустрічний позов про недійсність договору факторинга (банк, до речі, трактує це як договір... купівлі-продажу :) ). Тому потрібно довести необхідність наявності ліцензії для надання фінансової послуги....

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      11 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 909/968/16
      Провадження N 12-97гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І.,
      Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      учасники справи:
      позивач - Відкрите акціонерне товариство "Івано-Франківський птахокомбінат" (представник - Поронюк І.Б.),
      відповідачі - Публічне акціонерне товариство "Мегабанк" (представники:
      Кульбій-Кухар Ю.В., Шапошніков О.О.), Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКІ" (представник - Нестеришин Т.С.),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна (представник - Бичек В.А.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 909/968/16 Господарського суду Івано-Франківської області за позовом Відкритого акціонерного товариства "Івано-Франківський птахокомбінат" до Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКІ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна, про визнання недійсними договорів за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКІ" та Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року (суддя Неверовська Л.М.) й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року (головуючий суддя - Гриців В.М., судді Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.).
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У листопаді 2016 року Відкрите акціонерне товариство "Івано-Франківський птахокомбінат" (далі - ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" (далі - ПАТ "Мегабанк") та Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКІ" (далі - ТОВ "НІКІ") про визнання недійсними:
      1.1 договору про відступлення права вимоги від 13 березня 2015 року за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012;
      1.2 договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 13 березня 2015 року N ГД-08-02/2012-з.
      2. 13 грудня 2016 року представник позивача подав клопотання про зміну предмета позовних вимог, у якому просив суд прийняти до розгляду позовні вимоги, викладені в такій редакції:
      2.1. визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 13 березня 2015 року за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012;
      2.2. визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 13 березня 2015 року N ГД-08-02/2012-з;
      2.3. скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. про державну реєстрацію за ТОВ "НІКІ" прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28054465, від 03 лютого 2016 року, 11:30:27, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової площі.
      3. Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 10 січня 2017 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (ТОВ "НІКІ") - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенову Г.В.
      4. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний договір про відступлення права вимоги за генеральним та кредитним договорами, договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором укладені з порушенням чинного законодавства України, оскільки кредитодавцем за кредитним договором може бути виключно банк або інша фінансова установа. ТОВ "НІКІ" не є фінансовою установою і тому не має права надавати фінансові послуги, не може бути кредитодавцем за кредитним договором. Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
      5. Також позивач зазначив, що відповідно до частини третьої статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Предметом договору купівлі-продажу, на підставі якого відбувається відступлення права вимоги, є право майнової (негрошової) вимоги. Предметом договору факторингу згідно із частиною першою статті 1077 Цивільного кодексу України є виключно право грошової, а не будь-якої майнової вимоги. Окрім того, згідно із частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України договір факторингу розглядається як різновид купівлі фактором права грошової вимоги у клієнта. Це означає, що право грошової вимоги може бути предметом купівлі, але виключно за договором факторингу, а не загальної купівлі-продажу.
      6. Позивач указував на те, що за договором купівлі-продажу оплата майна (товару), за загальним правилом, здійснюється після передання товару продавцем покупцеві (частина перша статті 655, частина перша статті 692 Цивільного кодексу України), тобто покупець сплачує грошову суму після того, як отримає товар. На підставі договору факторингу фінансування завжди відбувається під відступлення права грошової вимоги, тобто спочатку фактор передає грошові кошти, після чого клієнт відступає йому своє право грошової вимоги (частина перша статті 1077 Цивільного кодексу України). На підставі договору купівлі-продажу до нового кредитора переходить не повний обсяг прав та обов'язків сторони у зобов'язанні, а лише право вимоги боргу майнового (негрошового) характеру (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України). За договором факторингу фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України). Параграф 1 глави 54 Цивільного кодексу України "Загальні положення про купівлю-продаж" не передбачає надання покупцем права вимоги її продавцю послуг додаткового характеру, пов'язаних із цією вимогою.
      7. За умовами договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 13 березня 2015 року фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Згідно з пунктом 2.1 договору про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ "НІКІ" набуло права вимоги виключно на всі грошові кошти, які можна одержати у зв'язку з отриманим правом вимоги за кредитним договором, що є також ознакою договору факторингу.
      8. Отже, як зазначив позивач, аналіз істотних умов (змісту) договору про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012, укладеним 13 березня 2015 року, дає підстави стверджувати, що цей договір за своєю правовою природою є договором факторингу.
      9. Також позивач зазначив, що ПАТ "Мегабанк" не мав права укладати договір купівлі-продажу права вимоги, тому що укладення вказаного договору не є фінансовою послугою (або діяльністю, пов'язаною з наданням фінансових послуг, яку має право здійснювати ПАТ "Мегабанк"), натомість укладення договору купівлі-продажу є діяльністю у сфері торгівлі, яку заборонено здійснювати банкам.
      10. Крім того, відповідно до пункту 4.5 генерального договору на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012, за яким було відступлено право вимоги, інформація за цим договором носить конфіденційний характер і розголошенню без згоди сторін не підлягає. Банк під час укладення договору про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012 неправомірно (без згоди ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат") розголосив інформацію за генеральним договором на здійснення кредитних операцій.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      11. 29 березня 2012 року ПАТ "Мегабанк" (кредитодавець) та ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" (позичальник) уклали генеральний договір на здійснення кредитних операцій N ГД-08-02/2012, яким визначаються загальні умови надання кредитодавцем послуг позичальнику для здійснення кредитних операцій.
      12. Також 29 березня 2012 року ПАТ "Мегабанк" (кредитодавець) та ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" (позичальник) уклали кредитний договір N 08-02/2012/ГД-08-02/2012, на виконання умов якого позичальнику було надано кредит у розмірі 1 500 000 грн на строк з 29 березня 2012 року до 28 березня
      2015 року для поповнення обігових коштів (оплату енергоносіїв, ПММ, виплату заробітної плати, платежів до бюджету та інших витрат, пов'язаних з основною діяльністю позичальника), а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити 21 % (двадцять один процент) річних на умовах, передбачених договором.
      13. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором N 08-02/2012/ГД-08-02/2012 ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" (іпотекодавець) та ПАТ "Мегабанк" (іпотекодержатель) 29 березня 2012 року уклали іпотечний договір N ГД-08-02/2012-з, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. та зареєстрований у реєстрі за N 459, за умовами якого ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" передав у заставу ПАТ "Мегабанк" земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000080020006, площею 5,6370 га, та розташовані на ній адміністративно-виробничі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3. Згідно з пунктом 1.4 договору вартість предмета іпотеки становить 7 914 370 грн. у тому числі вартість земельної ділянки 4 724 370 грн.
      14. 13 березня 2015 року ПАТ "Мегабанк" і ТОВ "НІКІ" уклали договір про відступлення права вимоги до боржника - ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012, а також договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором N ГД-08-02/2012-з, посвідченим 29 березня 2012 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу та зареєстрований за N 459. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. 13 березня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за N 816.
      15. На підставі цих договорів приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. було здійснено державну реєстрацію за ТОВ "НІКІ" прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28054465 від 03 лютого 2016 року, 11:30:27, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової площі.
      16. Натомість ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" звернулося до суду з позовом про визнання недійсними укладених 13 березня 2015 року ПАТ "Мегабанк" з ТОВ "НІКІ" договорів про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій та кредитним договором і про відступлення права вимоги за іпотечним договором. Вважає оспорювані правочини такими, що вчинені з порушенням закону, а також указує на те, що ці правочини порушують його права та інтереси.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      17. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано недійсними: договір про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012, укладений між ПАТ "Мегабанк" і ТОВ "НІКІ"  13 березня 2015 року; договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором N ГД-08-02/2012-3, посвідчений 29 березня 2012 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. та зареєстрований у реєстрі за N 459, укладений між ПАТ "Мегабанк" і ТОВ "НІКІ" 13 березня 2015 року та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., зареєстрований у реєстрі за N 816.Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. про державну реєстрацію за ТОВ "НІКІ" прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28054465 від 03 лютого 2016 року, 11:30:27, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової площі.
      18. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними оспорюваних договорів, місцевий господарський суд, урахувавши правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 06 липня 2015 року у справі N 6-301цс15 та від 13 квітня 2016 року у справі N 3-238гс16, виходив з установлених ним обставин, згідно з якими розмір грошової вимоги значно перевищує ціну відступлення вимоги; балансова вартість майна, переданого в іпотеку, є значно більшою, ніж розмір заборгованості боржника, визначеного в повідомленні про порушення боржником основного зобов'язання за кредитним договором та договором іпотеки від 27 березня 2015 року, та дійшов висновку, що оспорювані договори є договорами факторингу, оскільки вказана різниця є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу.
      19. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року залишено без змін. При цьому суд апеляційної інстанції указав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором N ГД-08-02/2012-з є договором факторингу, але така позиція не вплинула на правильність висновку суду першої інстанції про недійсність договору про відступлення права вимоги за цим іпотечним договором.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      20. У серпні 2017 року ТОВ "НІКІ" та ПАТ "Мегабанк" подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року, в яких просили оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове, яким у позові відмовити в повному обсязі.
      21. Скаржники вказують на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 3, 15, 16, 203, 215, 509, 510, 512, 1077, 1079 Цивільного кодексу України, статей 1, 4, 5, 7 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 1, 2, 22, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень).
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      22. ТОВ "НІКІ" та ПАТ "Мегабанк" подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року в порядку, встановленому статтею 109 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень).
      23. Вищий господарський суд України ухвалою від 07 листопада 2017 року касаційні скарги ТОВ "НІКІ" та ПАТ "Мегабанк" прийняв до касаційного провадження та призначив до розгляду.
      24. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
      25. На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України вказані касаційні скарги разом зі справою передані до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      26. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 лютого 2018 року призначив до розгляду касаційні скарги ТОВ "НІКІ" та ПАТ "Мегабанк".
      27. Відповідно до частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      28. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 квітня 2018 року передав цю справу разом з касаційними скаргами ТОВ "НІКІ" та ПАТ "Мегабанк" на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      29. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначив, що правова проблема у цій справі зводиться до розмежування договору факторингу та інших способів відступлення права вимоги, оскільки суди, визначаючи правову природу оспорюваних договорів, вказують на певні їх особливості, чим створюють різну судову практику.
      30. Так, суд касаційної інстанції зазначив, що у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі N 3-238гс16 викладено правовий висновок, згідно з якою плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
      31. Також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 910/2489/17 викладено правову позицію, згідно з якою однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує від фактора послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження клієнта, з обов'язком клієнта оплатити користування ними. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу (аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 10 липня 2015 року у справі N 6-301цс15).
      32. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також зауважив, що в постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі N 3-226гс16 та від 25 травня 2016 року у справі N 3-254гс16 викладено правову позицію, згідно з якою якщо договір між сторонами передбачає передачу права грошової вимоги проти виплати коштів або обов'язку їх виплатити, то фактично має місце фінансування однієї сторони іншою. Такі відносини мають ознаки факторингу, а отже, новий кредитор повинен мати статус банку або фінансової установи, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
      33. Оскільки принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питань, які Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає виключною правовою проблемою, ухвалою
      від 16 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду Великої Палати Верховного Суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги, - ПАТ "Мегабанк" та ТОВ "НІКІ"
      34. Скаржники зазначають, що договір про відступлення права вимоги за кредитним договором є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання цього договору недійсним. Вони вказують також на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 509, 510, 512, 1077, 1079 цього Кодексу, статей 1, 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у частині кваліфікації договору про відступлення права вимоги за кредитним договором як договору факторингу, оскільки дія цього Закону за суб'єктним складом учасників є обмеженою й не поширюється на юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, та на фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
      35. Крім того, скаржники зазначають, що стаття 216 Цивільного кодексу України не передбачає такого правового наслідку недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону, як скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що було прийняте, в тому числі, на підставі визнаного недійсним правочину.
      36. Скаржники вважають, що суд першої інстанції, прийнявши клопотання позивача і нові позовні вимоги до провадження, фактично допустив одночасну зміну предмета та підстав позову, що заборонено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень).
      37. У судовому засіданні представники ПАТ "Мегабанк" та ТОВ "НІКІ" надали усні пояснення щодо суті справи та підтримали наведені в касаційних скаргах доводи.
      (2) Позиція позивача - ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат"
      38. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими в результаті всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та винесеними з дотриманням матеріального та процесуального законодавства з огляду на те, що укладення договору про відступлення права вимоги за кредитним договором між ПАТ "Мегабанк" та ТОВ "НІКІ", який за своєю суттю є договором факторингу, суперечить вимогам статті 1079 Цивільного кодексу України, а тому такий договір є недійсним на підставі статей 203 та 215 цього Кодексу. Позивач наголошує, що усі попередні записи про державну реєстрацію іпотеки ПАТ "Мегабанк" як іпотекодержателя спірного майна є в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, отже, для реального захисту та відновлення його порушених прав необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки оскаржувані договори не створили жодних юридичних наслідків.
      39. Представник позивача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві та письмових поясненнях на касаційні скарги, та просив залишити їх без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.
      (3) Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В.
      40. Семенова Г.В. у своїх письмових поясненнях по суті вимог касаційної скарги зазначила, що підтримує наведені в касаційних скаргах ПАТ "Мегабанк" та ТОВ "НІКІ" доводи, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно кваліфікували оспорюваний договір від 13 березня 2015 року про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій N ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012 як договір факторингу. Вона зазначає, що оспорюваний договір за своїм змістом є договором про відступлення права вимоги (купівлі-продажу права вимоги - статті 512-514, 656 Цивільного кодексу України). За цим договором відсутня будь-яка плата за користування грошовими коштами, наданими в розпорядження клієнта шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди тощо (вартість права вимоги та ціна за відступлення права вимоги - тотожні). Крім того, за цим договором одна сторона не фінансувала іншу, а грошова вимога, відступлена первісним кредитором новому кредитору, не може розглядатися як плата за надану послугу. До того ж за договором не надавалося будь-яких пов'язаних з відступленням права вимоги послуг.
      41. У судовому засіданні представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. просив задовольнити касаційні скарги ПАТ "Мегабанк" та ТОВ "НІКІ".
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      42. Підставою для передачі та прийняття вказаної справи на розгляд Великої палати є необхідність розмежування договору факторингу та інших способів відступлення права вимоги.
      43. Вказана правова проблема є нагальною у зв'язку з великою кількістю спорів, пов'язаних з правонаступництвом у кредитних договорах.
      44. Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      45. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
      46. Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
      47. У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
      48. У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
      49. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року N 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
      50. Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
      51. З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
      52. Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п'ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
      53. У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
      54. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
      55. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
      56. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).
      57. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      58. За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.
      59. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
      60. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
      61. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
      62. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).
      63. Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
      64. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
      65. Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
      66. Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
      67. У даній справі суди попередніх інстанцій установили, що первісно між ПАТ "Мегабанк" та ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій та кредитний договір від 29 березня
      2012 року N 08-02/2012/ГД-08-02/2012, згідно з умовами якого Банк передав Позичальнику кредит у розмірі 1 500 000 грн на поповнення обігових коштів, які Позичальник зобов'язувався повернути та сплатити 21 % річних.
      68. За умовами договору про відступлення права вимоги від 13 березня 2015 року ТОВ "НІКІ" зобов'язалося сплатити ПАТ "Мегабанк" грошові кошти у сумі 1 693 908,74 грн. Натомість, відповідно до пункту 2.1 цього договору ПАТ "Мегабанк" передало ТОВ "НІКІ": право грошової вимоги до боржника (ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат") за генеральним договором на здійснення кредитних операцій та кредитним договором N 08-02/2012/ГД-08-02/2012 від 29 березня 2012 року, у тому числі право на стягнення (отримання) заборгованості боржника перед первісним кредитором, яка виникла станом на 13 березня 2015 року в сумі 1 693 908,74 грн. яка складається з: 1 450 000,00 грн - суми заборгованості за кредитом, 231 451,14 грн - суми заборгованості за простроченими процентами, 10 150,00 грн - суми заборгованості за нарахованими процентами, судові витрати у розмірі 2 307,60 грн. право вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних з цим сум; будь-які інші вимоги згідно з генеральним та кредитним договорами.
      69. Згідно з пунктом 2.5 договору про відступлення права вимоги за кредитним договором у разі отримання після укладання цього договору від боржника коштів на виконання кредитного договору, зокрема коштів у рахунок повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, які нараховані після відступлення права вимоги, та за умови виконання новим кредитором зобов'язань, визначених підпунктом 2.6.1 цього договору, не пізніше дня, наступного за днем отримання коштів, перерахувати ці кошти новому кредитору як стороні у кредитному договорі й належному отримувачу коштів на виконання кредитного договору.
      70. Також у пункті 5.2 договору про відступлення права вимоги за кредитним договором сторони підтвердили, що укладення цього договору засвідчує те, що до нового кредитора перейшли усі права, пов'язані зі здійсненням первісним кредитором повідомлення боржника про порушення боржником основного зобов'язання за кредитним договором та/або договором іпотеки (повідомлення від 29 травня 2014 року N 92-220).
      71. За таких обставин ПАТ "Мегабанк" (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 1 693 908,74 грн. які ТОВ "НІКІ" (новий кредитор) зобов'язався сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.
      72. Уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором банк отримав фінансування у розмірі 1 693 908,74 грн. а ТОВ "НІКІ", в свою чергу, укладаючи вказаний договір набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця виразилася в отриманні ТОВ "НІКІ" від первісного кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно генерального договору та кредитного договору. Підтверджено, що саме ТОВ "НІКІ" отримало прибуток від обміну своїх грошових коштів на дебіторську заборгованість ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" перед ПАТ "Мегабанк".
      73. Наведене свідчить про те, що укладений між ПАТ "Мегабанк" та ТОВ "НІКІ" оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов'язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.
      74. З укладенням договору про відступлення права вимоги у генеральному договорі на здійснення кредитних операцій та кредитному договорі N 08-02/2012/ГД-08-02/2012 від 29 березня 2012 року відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, - ТОВ "НІКІ", яке не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.
      75. За таких обставин та з огляду на те, що за змістом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб'єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.
      76. З урахуванням викладеного висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо правової оцінки договору про відступлення права вимоги за договором на здійснення кредитних операцій, кредитним договором, як договору факторингу, і про його недійсність є правильним.
      77. Стосовно вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. щодо реєстрації права власності на земельну ділянку та адміністративно-виробничі приміщення за ТОВ "НІКІ", Велика Палата Верховного суду зазначає таке.
      78. Суди попередніх інстанцій установили, що спір між сторонами виник з цивільно-правових відносин та пов'язаний з позовною вимогою про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за кредитними договорами та за іпотечним договором від 13 березня 2015 року, а отже, підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      79. Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      80. Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Саме як споживач банківських послуг (як позичальник та іпотекодавець) ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" звернулося до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки заміна кредитодавця та іпотекодержателя, яким у договорах, стороною у яких виступав (брав участь) ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат", з фінансової установи - банку (ПАТ "Мегабанк") на іншу юридичну особу - ТОВ "НІКІ", а також перехід до останнього права власності на предмет іпотеки - нерухоме майно ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат", унеможливлюють оскарження останнім договорів, стороною у яких ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" не було, однак позбавлене можливості іншим способом захистити свої права.
      81. Відносини банку з клієнтами та права клієнтів банку врегульовані главами 9 та 10 цього Закону та постановами правління Національного банку України.
      82. Таким чином, укладення договорів відступлення права вимоги позбавило ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" усіх прав, які надані клієнтам банку як споживачам фінансових послуг, та які можуть бути захищені у судовому порядку.
      83. Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.
      84. Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
      85. Установлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 цього Кодексу).
      86. За змістом статті 216 цього Кодексу наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Разом з тим частиною третьою цієї статті передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
      87. Такі особливості встановлено, зокрема, частиною другою статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за змістом якої записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
      88. Відповідно до частини другої статті 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.
      89. З наведеного вбачається, що Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.
      90. Таким чином, згідно із Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов'язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об'єкт.
      91. Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.
      92. З метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача суди попередніх інстанцій правильно зазначили про наявність правових підстав для скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. про державну реєстрацію за ТОВ "НІКІ" прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28054465 від 03 лютого 2016 року, 11:30:27, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової площі.
      93. Суди установили, що згідно з інформаційною довідкою від 08 лютого 2017 року N 79858712 у Державному реєстрі речових прав є усі попередні записи про державну реєстрацію іпотеки, права ПАТ "Мегабанк" як іпотекодержателя нерухомого майна ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" - земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га та адміністративно-виробничих приміщень, що знаходяться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3. Тому скасування рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ "НІКІ" на це майно не скасовує попередніх записів і не порушує прав ПАТ "Мегабанк" як іпотекодержателя зазначеного майна.
      94. Тому для реального захисту та відновлення порушених прав позивача необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки оскаржувані договори не створили жодних юридичних наслідків.
      95. Суд першої інстанції вважав, що земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової нерухомості, що знаходяться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, вибули із власності ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" та перейшли у власність ТОВ "НІКІ" згідно з рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28054465 від 03 лютого 2016 року, 11:30:27. Підставою прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 03 лютого 2016 року є договір про відступлення права вимоги N 816, виданий 13 березня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., який є предметом оскарження у цій справі.
      96. Відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
      97. З огляду на викладене, рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації.
      98. Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
      99. Суд першої інстанції установив, що представник позивача подав клопотання про зміну предмета позовних вимог до початку розгляду господарським судом справи по суті. Оскільки рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було прийнято на підставі правочинів, які суд може визнати недійсними, суд обґрунтовано прийняв зміну предмета позову до розгляду.
      100. Отже, суд першої інстанції відповідно до законодавства прийняв заяву про зміну предмета позову та дійшов правильного висновку щодо скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 03 лютого 2016 року у зв'язку з недійсністю оскаржуваних договорів.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      101. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      102. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      103. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційні скарги ПАТ "Мегабанк" і ТОВ "НІКІ" - без задоволення.
      Щодо судових витрат
      104. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      105. Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень у даній справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.
      Висновок щодо застосування норм права
      106. Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКІ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 рокуу справі N 909/968/16- без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      21 серпня 2018 року
      м. Київ
      справа N 206/4903/15-ц
      провадження N 61-2528 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С., Мартєва С.Ю., Пророка В.В. (суддя-доповідач), Фаловської І.М., Штелик С.П.,
      учасники справи:
      позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції",відповідач-ОСОБА_6,третя особа-Публічне акціонерне товариство "Кредобанк",
      розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Зайченко С.В. від 14 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі суддів: Рудь В.В., Ткаченко І.Ю., Повєткіна В.В., від 24 травня 2016 року.
      ВСТАНОВИВ:
      У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (далі - ТОВ "ФК "Приватні інвестиції") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (далі - ПАТ "Кредобанк"), про стягнення кредитної заборгованості.
      Позовна заява ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" мотивована тим, що 03 листопада 2005 року між Акціонерним товариством "Кредит Банк", правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк", та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 28 900 дол. США на строк до 02 листопада 2020 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит в повному обсязі та в термін, передбачений договором і додатками до нього. Зобов'язання з повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та сплаті комісії за управління кредитом ОСОБА_6 не виконав. 29 листопада 2011 року ПАТ "Кредобанк" і ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" уклали договір факторингу шляхом купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором від 03 листопада 2005 року з усіма змінами та доповненнями, що були укладені між ПАТ "Кредобанк" та ОСОБА_6 Відповідно до договору факторингу ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" набуло права вимоги кредитора до ОСОБА_6 14 грудня 2011 року сторони підписали акт приймання-передачі портфеля заборгованостей і договір набув чинності. 20 жовтня 2014 року ОСОБА_6 було направлено лист-вимогу б/н, в якому була вказана сума простроченої заборгованості за кредитним договором, вимога про сплату боргу, але цей лист повернуто з відміткою "за закінченням терміну зберігання". Умови кредитного договору позичальник належним чином не виконував, порушено строки погашення заборгованості за кредитом і строки виплати процентів за користування кредитом, у зв'язку з чим станом на 25 вересня 2014 року заборгованість становила 32 787,64 дол. США та 500 грн. що еквівалентно 285 640 грн 79 коп.
      На підставі наведеного ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" просило суд стягнути із ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 32 787,64 дол. США та 500 грн. що становить 285 640 грн 79 коп., з яких 23 265,29 дол. США - заборгованість за кредитом; 4 778,81 дол. США - заборгованість за відсотками; 4 743,83 дол. США - сума штрафних санкцій; 500 грн - заборгованість за комісією, та стягнути сплачений судовий збір в сумі 2 856 грн 41 коп.
      Справу суди слухали неодноразово.
      Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" заборгованість за кредитним договором від 03 листопада 2005 року в сумі 5 899 дол. США, що становить 52 638 грн 61 коп., з яких заборгованість за відсотками - 4 778,81 дол. США, що за курсом договору факторингу від 29 листопада 2011 року (1 дол. США = 7 грн 977 коп.) становить 38 120 грн 57 коп.; пеня за простроченими відсотками - 1 121,12 дол. США, що за курсом НБУ на 25 вересня 2014 року (1 дол. США = 12 грн 950572 коп.) становить 14 518 грн 04 коп. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" судовий збір у розмірі 526 грн 39 коп.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором було змінено на 28 серпня 2009 року, і тому саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав. ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" звернулося до суду з цим позовом 10 грудня 2014 року, тобто поза межами основного і спеціального строку позовної давності. Наведені позивачем причини пропуску відповідного строку суд визнав безпідставними та відмовив у його поновленні. Оскільки строк позовної давності позивач пропустив, а відповідач заявив клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогами цього позову, то районний суд вважав за необхідне відмовити в позові з підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Разом з тим, пославшись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року, справа N 6-249цс15, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом та пені в межах строку позовної давності, а саме: (з грудня 2011 року) прострочених процентів у розмірі 4 778,81 дол. США, (еквівалент 38 120 грн 57 коп.); (з грудня 2013 року) пені за простроченими процентами в розмірі 1 121,12 дол. США (еквівалент 14 518 грн 04 коп.).
      Також суд дійшов висновків про безпідставність доводів відповідача, що позивач не має права вимоги до позичальника за кредитним договором, оскільки було встановлено, що позивач належним чином повідомив боржника про заміну сторони в зобов'язанні шляхом надіслання йому письмового повідомлення-вимоги N 111, в якому зазначено про відступлення права грошової вимоги факторові (позивачу) за кредитним договором від 03 листопада 2005 року, з усіма змінами та доповненнями, що були укладені між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" та ОСОБА_6, і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Водночас відповідач ніяких дій, спрямованих на отримання відомостей, що відступлення права вимоги мало місце, не вчиняв. Починаючи з початку 2009 року і до тепер відповідач не виконав обов'язку щодо сплати кредиту ні первісному кредиторові, ні позивачу в справі.
      Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2016 року залишено без змін в частині задоволених позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом та пені.
      З ухвали апеляційного суду відомо, що в іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося і по суті не переглядалося в апеляційному порядку.
      Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних по суті та законних висновків про доведеність і обґрунтованість позову в задоволеній судом першої інстанції його частині.
      У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2016 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором від 03 листопада 2005 року в сумі 5 899 дол. США, що становить 52 638 грн 61 коп., з яких заборгованість за відсотками - 4 778,81 дол. США, що за курсом договору факторингу від 29 листопада 2011 року (1 дол. США = 7 грн 977 коп.) становить 38 120 грн 57 коп.; пеня за простроченими відсотками - 1 121,12 дол. США, що за курсом НБУ на 25 вересня 2014 року (1 дол. США = 12 грн 950572 коп.) становить 14 518 грн 04 коп. В іншій частині рішення районного суду залишити без змін. А також скасувати ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові у повному обсязі, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у розмірі 6 569 грн 74 коп., у тому числі за подання апеляційної скарги - 3 142 грн 05 коп.; за подання касаційної скарги - 3 427 грн 69 коп.
      Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що: суди першої та апеляційної інстанцій помилково зробили висновки про належне повідомлення відповідача про заміну первісного кредитора у зобов'язанні позивачем у справі, оскільки такі висновки ґрунтуються на припущеннях, і тому відповідач не зобов'язаний виконувати вимоги нового кредитора у зобов'язанні щодо сплати боргу на підставі статті 517 ЦК України; позивач не надав детального розрахунку заборгованості за основним платежем по кредиту, і це унеможливлює перевірку розрахунку розміру прострочених процентів та пені; у судових рішеннях не зазначено залишку суми кредиту і тому не зрозуміло, з якої суми суди розраховували стягнуті проценти і пеню; матеріали справи не містять допустимих доказів на підтвердження того, що кредитні кошти позичальник не сплачував, і тому висновки судів про наявність непогашеного кредитного боргу ґрунтуються на припущеннях, що ПАТ "Кредобанк" у 2009 році звертався до суду з позовом до відповідача про стягнення кредитної заборгованості, і суд залишив цей позов без розгляду з підстав, передбачених статтею 207 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року; суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки порушенню умов договору факторингу про необхідність повідомлення іпотекодавця про передання прав вимоги; останній платіж по кредиту відповідач здійснив на початку 2009 року, і позов 10 грудня 2014 року подано з пропуском строку позовної давності.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року крім іншого відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
      Правом на подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу учасники справи не скористалися.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Відповідно до вимог статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      18 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
      У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Зі змісту касаційної скарги і її вимог випливає, що ОСОБА_6 не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з нього на користь позивача заборгованості за процентами за користування кредитом і пені за прострочені проценти в межах терміну дії загального і спеціального строку позовної давності, розподілу судових витрат у справі. В іншій частині ухвалені у справі судові рішення не оспорюються, а тому не є предметом касаційного розгляду.
      Висновки судів попередніх інстанцій щодо стягнення процентів та пені обґрунтовані необхідністю дотримання при розгляді цієї справи правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02 грудня 2015 року, справа N 6-249цс15.
      Аналізуючи правильність відповідних посилань судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується таким.
      Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи встановили, що строк виконання основного зобов'язання було змінено - на 28 серпня 2009 року, тому саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак позивач звернувся до суду із цим позовом лише 10 грудня 2014 року, тобто зі спливом трирічного строку позовної давності. За правилами статті 400 ЦПК України Верховний Суд не може переоцінювати цих встановлених обставин справи, а тому вважає їх достовірними та обґрунтованими.
      У постанові від 02 грудня 2015 року, справа N 6-249цс15, Верховний Суд України дійшов правового висновку, згідно з яким проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача в межах строку позовної давності, оскільки кошти за кредитним договором у належному розмірі не було повернуто, а позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позову, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Разом з тим 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу N 444/9519/12-ц та у постанові від 28 березня 2018 року з метою забезпечення прогнозованості правозастосовної практики відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року в справі N 6-249цс15, який уможливив стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду.
      У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про правильне застосування норм права, зокрема, що відповідно до статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
      Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
      Після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
      Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А отже, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу в межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з унесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
      Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Таким чином, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
      Колегія суддів Верховного Суду при перегляді цієї справи (N 206/4903/15-ц) не вбачає підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року, справа N 444/9519/12.
      Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      Оскільки у цій справі (N 206/4903/15-ц) ТОВ "ФК "Приватні інвестиції" звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення, в тому числі, процентів та пені більше ніж через три роки після настання строку виконання основного зобов'язання, і відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, то наслідки, передбачені частиною четвертою статті 267 ЦК України мали бути застосовані судами попередніх інстанцій також і до вимог позову про стягнення процентів та пені, чого помилково зроблено не було.
      Отже, посилання касаційної скарги про необхідність скасування ухвалених у справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог і ухвалення у скасованій частині нового рішення суду про відмову в позові є обґрунтованими і підлягають задоволенню з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України.
      З огляду на зазначене, керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, статтями 257, 258, 267 ЦК України
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
      Скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 03 листопада 2005 року в сумі 5 899 дол. США, що складає 52 638 грн 61 коп., з яких заборгованість за відсотками - 4 778,81 дол. США, що за курсом договору факторингу від 29 листопада 2011 року (1 дол. США = 7 грн 977 коп.) становить 38 120 грн 57 коп.; пеня з прострочених відсотків - 1 121,12 дол. США, що за курсом НБУ на 25 вересня 2014 року (1 дол. США = 12 грн 950572 коп.) становить 14 518 грн 04 коп. У скасованій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Судді: Висоцька В.С.
      Мартєв С.Ю.
      Пророк В.В.
      Фаловська І.М.
      Штелик С.П.
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 310/9135/17
      2/310/745/18
      РІШЕННЯ
      Іменем України
      03 серпня 2018 року м.Бердянськ
      Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
      головуючого судді Дубровської Н.М.
      за участю секретаря судового засідання Гоноболіної О.І.
      представника позивача ОСОБА_1,
      представника відповідача ОСОБА_2,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Бердянськ цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міроіл» до ОСОБА_3, треті особи Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 ОСОБА_5», Публічне акціонерне товариство «Комерційний ОСОБА_6», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» про визнання права власності,-
      ВСТАНОВИВ:
      26 грудня 2017 року позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міроіл» (далі ТОВ «Міроіл») звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 31 серпня 2007 року між ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» та відповідачем укладений кредитний договір № 010/17-22/549, за яким останньому надані кредитні кошти у розмірі 176000 доларів США зі строком остаточного повернення до 30 серпня 2017 р. зі сплатою 12,5 відсотків річних на залишок заборгованості по кредиту. Виконання зобовязань за вищевказаним кредитним договором було забезпечено договором іпотеки за № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р., предметом якого Банком та ОСОБА_3 визначене нерухоме майно, а саме ціле убудоване приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташоване за адресою: вул. Горького, 45, м. Бердянськ Запорізької області. Відповідач зобовязання по своєчасному поверненню кредиту та відсотків за користування не виконав і станом на 28 листопада 2014 р. виникла заборгованість по кредиту в сумі 87707,71 доларів США.
      Для стягнення вказаної заборгованості застосувавши своє право вимоги дострокового повернення кредиту АТ ОСОБА_4 ОСОБА_5» звернувся до суду. На підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 квітня 2015 року, позов задоволений повністю та з ОСОБА_3 стягнута заборгованість за кредитним договором, станом на 28 листопада 2014 року в сумі 87707,71 доларів США.
      10 листопада 2017 року, відповідно до договору факторингу АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» відступив право вимоги до боржника ОСОБА_3 по вказаному вище кредитному договору та по договору іпотеки № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р. АТ «Комерційний ОСОБА_6 банк». У свою чергу, 10 листопада 2017 р. АТ «Комерційний ОСОБА_6 банк» відступив право вимоги до боржника ОСОБА_3 по кредитному договору та договору іпотеки ТОВ «Фінстрим», яка є фінансовою компанією та діяла як комісіонер в інтересах та за рахунок ТОВ «Міроіл», виконуючи його доручення на підставі договору комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки від 10 листопада 2017 року. Придбане право вимоги за кредитним договором до боржника ОСОБА_3 по кредитному договору № 010/17-22/549 від 31 серпня 2007 р. та по договору іпотеки № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р. стало власністю ТОВ «Міроіл» відповідно до п.2.5. вищевказаного договору комісії. Станом на час переходу до ТОВ «Міроіл» право вимоги за кредитним договором загальна сума заборгованості відповідача за розрахунком заборгованості, проведеного АТ ОСОБА_4 ОСОБА_5» на момент передачі прав становить 115088,19 доларів США. Позивач - ТОВ «Міроіл» як іпотекодержатель бажаючи скористатися своїм правом, передбаченим ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та п. 6.5.1 договору іпотеки, щодо набуття права власності на предмет іпотеки, звернулося до державного реєстратора Виконавчого комітету Бердянської міської ради з заявою про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Міроіл» на ціле убудоване приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташованого по вул. Горького, 45, м. Бердянськ Запорізької області. Своїм рішенням від 21 листопада 2017 р. за № 38247193 державний реєстратор відмовив у державній реєстрації права власності з огляду на наявність в державному реєстрі прав обтяжень № 22468302 від 22 вересня 2017 р. у вигляді арешту на спірне майно, накладеного постановою Бердянського мвськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № 47866603 від 22 вересня 2017 р.; обтяження № 10248182 від 02 липня 2015 р. у вигляді арешту на спірне майно, зареєстрованого на підставі Ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області по справі № 310/5457/15-ц від 23 червня 201 5р.; наявності в єдиному реєстрі боржників запису щодо стягнення коштів з відповідача згідно виконавчого провадження № 53308465 на підставі наказу Господарського суду Запорізької області (згідно пошуків в автоматизованій системі виконавчого провадження, провадження відкрито 30 січня 2017 р.); відсутності письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві, та документу який підтверджує наявність факту завершення 30 денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги. Вважає, що наявність вищевказаних обтяжень, які перешкоджають реєстрації права власності спірного майна за ТОВ «Міроіл, порушують права позивача щодо переведення на нього права власності на предмет іпотеки.
      Представник позивача ТОВ «Міроіл» - ОСОБА_1, у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Просила суд звернути увагу, що відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тому з огляду на вказане ТОВ «Міроіл» просить визнати право власності на спірний предмет іпотеки.
      Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав ґрунтуючи свої заперечення викладені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях проти позову про передачу права власності на предмет іпотеки (а.с. 152- 156, 182, 184). У судовому засіданні пояснив, що між сторонами є спір про заборгованість та її складових. Наголосив на тому, що можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, тому вимога про задоволення вимог іпотекодержателя повинна вирішуватися виключно у позасудовому порядку.
      Представник третьої особи ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» у судове засідання не зявився, з листа, що надійшов на адресу суду 23 лютого 2018 року вбачається прохання слухати справу без участі представника, з огляду на те, що даний спір між сторонами не впливає на прав та обовязки третьої особи. (а.с.149).
      Належним чином повідомлені треті особи, які не заявляють самостійних вимог ПАТ «Комерційний ОСОБА_6», ТОВ «Фінстрим» у судове засідання не зявилися, про причини неявки не сповістили, суд виходячи зі смислу ст. 223 ЦПК, розглядає справу по суті.
      Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
      В судовому засіданні встановлено, що 31 серпня 2007 року між ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 010/17-22/549, за яким відповідачу надані кредитні кошти у розмірі 176000,00 доларів США зі строком остаточного повернення до 30 серпня 2017 р. зі сплатою 12,5 відсотків річних на залишок заборгованості по кредиту.(а.с. 9- 14)
      Виконання зобовязань за вищевказаним кредитним договором № 010/17-22/549 було забезпечено договором іпотеки за № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007р., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 Предметом договору іпотеки Банком та ОСОБА_3 визначене нерухоме майно - ціле убудоване приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташоване за адресою: вул. Горького, 45, м. Бердянськ Запорізької області (а.с.21 -23).
      Відповідач зобовязання по своєчасному поверненню кредиту та відсотків за користування не виконав і станом на 28 листопада 2014р. виникла заборгованість по кредиту в сумі 87707,71 доларів США.
      Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 січня 2015 р., що набрало законної сили 11 квітня 2015 р. , позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» задоволені, з ОСОБА_8 стягнута заборгованість за кредитним договором № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р. станом на 28 листопада 2014 р. у сумі 87707,71 доларів США (а.с.25,26)
      Наразі в провадженні Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває виконавче провадження № 47866603 по примусовому виконанню виконавчого листа № 310/7764/14-ц, виданого Бердянським міськрайонним судом Запорізької області 20 травня 2015 р. про стягнення вказаної вище заборгованості з відповідача ОСОБА_3 (а.с.96,97)
      10 листопада 2017 р. згідно договору факторингу АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» відступив право вимоги до боржника ОСОБА_3 по кредитному договору та по договору іпотеки АТ «Комерційний ОСОБА_6» (а.с.27-31 )
      В свою чергу , 10 листопада 2017 р. АТ «Комерційний ОСОБА_6» відступив право вимоги до боржника ОСОБА_3 по кредитному договору № 010/17-22/549 від 31 серпня 2007 р. та по договору іпотеки № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р. ТОВ «Фінстрім», яка є фінансовою компанією та діяла як комісіонер в інтересах та за рахунок ТОВ «Міроіл», виконуючи його доручення на підставі договору комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки від 10 листопада 2017 р.(а.с. 41-45, 53, 54)
      Відповідач ОСОБА_3, як боржник та іпотекодавець був повідомлений про відступлення прав вимоги (а.с.63 66).
      З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Міроіл» за вих.. № 159/07 від 21 листопада 2017 р., відповідачеві направлена вимога про виконання зобовязань (а.с.67, 68).
      Виходячи з розрахунку оцінювача ОСОБА_5 від 20 листопада 2017 р., ринкова вартість обєкту оцінювання - цілого убудованого нежитлового приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташованого по вул. Горького, 45, м. Бердянськ Запорізької області, станом на 20 листопада 2017 р. складає 1056300 ( один мільйон пятдесят шість тисяч триста грн. без НДС. (а.с.71- 93).
      З огляду на те, що відповідач ОСОБА_3 не виконував взяті на себе зобов'язання, позивач ТОВ «Міроіл» просить суд визнати за товариством право власності на предмет іпотеки, за ринковою вартістю визначеною оцінювачем, яка складає 1056300 ( один мільйон пятдесят шість тисяч триста грн. 00 коп.
      Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України"Проіпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України"Проіпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
      Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
      Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
      Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
      При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.
      Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, і в Постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18.
      Розділом 6.4 вищевказаного Договору іпотеки врегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно п.6.5.1 цього договору, у відповідності до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого, останній на власний розсуд може: згідно статті 37 Закону України «Про іпотеку» набути права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобовязань іпотекодавця за кредитним договором. В цьому випадку цей Договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Так, за Договором іпотеки від 31 серпня 2007 року, сторони засвідчили, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на Предмет іпотеки є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодержателя.
      Судом встановлено та не спростовується сторонами, що ОСОБА_3 не надав згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем. Доказів того, що відповідач своїми діями або бездіяльністю унеможливлює чи перешкоджає позивачу реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку матеріали справи не містять і не встановлено таких судом.
      Як вбачається, з рішення від 21 листопада 2017 р. за № 38247193 державний реєстратор відмовив у державній реєстрації права власності з огляду на наявність в державному реєстрі прав обтяжень № 22468302 від 22 вересня 2017 р. у вигляді арешту на спірне майно, накладеного постановою Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № 47866603 від 22 вересня 2017 р.; обтяження № 10248182 від 02 липня 2015 р. у вигляді арешту на спірне майно, зареєстрованого на підставі Ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області по справі № 310/5457/15-ц від 23 червня 2015 р.; наявності в єдиному реєстрі боржників запису щодо стягнення коштів з відповідача згідно виконавчого провадження № 53308465 на підставі наказу Господарського суду Запорізької області (згідно пошуків в автоматизованій системі виконавчого провадження, провадження відкрито 30 січня 2017 р.); відсутності письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві, та документу який підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги.(а.с.69) Наведене рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень ТОВ «Міроіл» не оскаржено.
      Проаналізувавши вказані положення Договору та норм законодавства, суд приходить до висновку, що реєстрація права власності на предмет іпотеки як один з способів звернення стягнення на предмет іпотеки можлива на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя виключно в позасудовому порядку.
      Крім наведеного, у судовому засіданні встановлено про наявність спору між сторонами, оскільки відповідач не погоджується з розрахованою сумою заборгованості. Належні обрахування заборгованості та її складових позивачем не надано.
      Суд критично ставиться до обґрунтувань позовних вимог з посиланням на те, що наявність вищевказаних обтяжень, перешкоджає реєстрації права власності майна за ТОВ «Міроіл, що порушують права останнього щодо переведення на нього права власності на предмет іпотеки, оскільки наведене може бути усунуто у встановленому законом порядку.
      Також недоречно обґрунтовані позовні вимоги з посиланням на ст. 392 ЦК України, оскільки наразі ТОВ «Міроіл» не є власником майна, а є іпотекодержателєм.
      Оскільки сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності Іпотекодержателем, Законом не передбачено визнання за Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, суд, з урахуванням висновків правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18 дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
      Керуючись ст.ст. ст.ст.10,12,13,15, 212,263-265ЦПК , суд, -
      В И Р І Ш И В:
      У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Міроіл» до ОСОБА_3, треті особи Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 ОСОБА_5», Публічне акціонерне товариство «Комерційний ОСОБА_6», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим», про визнання права власності на ціле убудоване приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташованого за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Горького, 45 за ринковою вартістю, визначеною на підставі оцінки, виконаною субєктом оціночної діяльності станом на 20 листопада 2017 року, у розмірі 1056300 грн. 00 коп. відмовити.
      Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст рішення складений 10 серпня 2018 року.
      Суддя ОСОБА_9 
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/76274326
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 липня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 310/11534/13-ц
      Провадження N 14-154цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      Головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"),
      відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_3,
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк")
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року у складі судді Ревуцького С.І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року у складі колегії суддів Дзярука М.П., Крилової О.В., Трофимової Д.А.
      у цивільній справі за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Кредитні ініціативи", ПАТ "Омега Банк" про визнання договору поруки припиненим
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2008 року N 070/0308/45-006 у розмірі 771 555,98 грн.
      Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 12 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_3 укладений кредитний договір N 070/0308/45-006, за яким банк надав відповідачу кредит у сумі 51 200 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом та кінцевою датою повернення 12 березня 2038 року.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 березня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки N 0705/0308/45-006-Р-1, відповідно до якого останній узяв на себе солідарну відповідальність із позичальником за виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором.
      28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", який є правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" (далі - АКБ "ТАС-Комерцбанк"), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ ФК "Вектор Плюс") укладено договір факторингу, згідно з яким банк відступив свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі щодо відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_3
      Того ж дня між ТОВ ФК "Вектор Плюс" і ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу, згідно з яким банк відступив останньому свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі щодо відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_3
      Унаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора за договором від 12 березня 2008 року N 0705/0308/45-006, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3
      У зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 12 липня 2013 року склалась: із заборгованості за кредитом - 37 169,08 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило 297 092,46 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом - 22 284,39 доларів США, що за курсом НБУ становило 178 119,13 грн. пеня - 37 075,49 доларів США, що за курсом НБУ становило 296 344,39 грн. а всього - 771 555,98 грн.
      Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь борг за кредитним договором у розмірі 771 555, 98 грн.
      У грудні 2013 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ТОВ "Кредитні ініціативи" про визнання договору поруки припиненим.
      На обґрунтування позову зазначив, що 12 березня 2008 року він уклав договір поруки N 0705/0308/45-006-Р-1 з ВАТ "Сведбанк", який повністю виконав, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив до нього як до поручителя право вимоги.
      ОСОБА_3 вважав, що кредитор відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у 6-ти місячний строк, тобто у 2010 році повинен був звернутися до суду та пред'явити свої вимоги до поручителя, оскільки кредитор звернувся з позовом про дострокове стягнення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки до суду, за яким 27 серпня 2010 року прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення основного зобов'язання.
      Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив суд визнати припиненим договір поруки від 12 березня 2008 року N 0705/0308/45-006-Р-1, що укладений між ним і ВАТ "Сведбанк".
      Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року позов ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2008 року N 0705/0308/45-006 у розмірі 524 495,67 грн. з яких: 37 169,08 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 297 092,46 грн - заборгованість за кредитом; 22 284,39 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 178 119,13 грн - заборгованість за відсотками та пеня у розмірі 49 284,08 грн. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 12 березня 2008 року N 0705/0308/45-006-P-l, укладений між ним і ВАТ "Сведбанк".
      Задовольняючи частково первісний позов ТОВ "Кредитні ініціативи", суд першої інстанції вважав установленим та доведеним факт існування заборгованості ОСОБА_3 перед банком у розмірі, зазначеному у позовній заяві. При цьому суд вирахував розмір пені виходячи зі строку позовної давності в один рік та додав суму пені, стягнуту за судовим рішенням від 27 вересня 2010 року.
      Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що договір поруки був укладений 12 березня 2008 року, строк дії договору поруки та основного зобов'язання не вказаний, протягом року кредитор не пред'явив позову до поручителя, отже, порука припинилася 13 березня 2009 року. Крім того, реалізувавши право на дострокове повернення кредиту та звернувшись із позовом до суду, яким 27 серпня 2010 року було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення основного зобов'язання, кредитор повинен був відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України протягом шести місяців звернутися до суду з вимогами до поручителя, проте цього не зробив.
      Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року залишено без змін.
      Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, указав на те, що рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року виконане, проте сума, що була перерахована від реалізації предмета іпотеки, не покриває заборгованості за кредитним договором, тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про дострокове стягнення боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не задовольнило в повному обсязі грошові вимоги кредитора, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, а отже, позивач має право на отримання процентів за користування грошовими коштами до моменту повернення заборгованості та пені.
      Таким чином, апеляційний суд, посилаючись на частину першу статті 1048 ЦК України, дійшов висновку, що проценти за кредитом мають сплачуватися до моменту фактичного повернення позичальником грошових коштів, а за наявності судового рішення про стягнення боргу - до його фактичного виконання. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1206цс15.
      У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовити.
      Доводи касаційної скарги
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що з 27 лютого 2009 року банк в односторонньому порядку змінив умови договору та зобов'язання щодо строку його дії шляхом направлення досудової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів. Оскільки законодавством не передбачено нарахування відсотків за користуванням кредитом поза строком його дії, стягнення з відповідача 22 284,39 доларів США (178 119,13 грн), як відсотків за користування кредитом є незаконним. Крім того, рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року вже було достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки виконано в повному обсязі. Суди не перевірили правомірності та можливості нарахування ТОВ "Кредитні ініціативи" відсотків за користуванням кредитом та пені за період із 28 листопада 2012 року по 21 липня 2013 року в іноземній валюті.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 10 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 та підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України.
      Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в ухвалі зазначив, що прийняття судом рішення за позовом кредитора про стягнення з позичальника всієї суми заборгованості за кредитним договором достроково змінює зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту частинами до певної дати на обов'язок з виконання судового рішення та повернення достроково всієї суми заборгованості за кредитним договором. Унаслідок такого рішення залишаються зобов'язання зі сплати боргу, визначеного судовим рішенням, та право кредитора на нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за час невиконання такого рішення.
      Аналогічної позиції дотримувався Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала: від 10 грудня 2014 року у справі N 6-35797св14, від 14 січня 2015 року у справі N 6-41128св14 та від 21 січня 2015 року у справі N 6-42315св15) до прийняття Верховним Судом України 23 вересня 2015 року постанови N 6-1206цс15, якою усталену судову практику у цивільних справах цієї категорії було змінено та розтлумачено положення ЦК України таким чином, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій та процентів, передбачених умовами договору та цього Кодексу.
      Правова позиція Верховного Суду України, викладена в постановах від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1206цс15 та 21 вересня 2016 року у справі N 6-2631цс15, не була врахована судами нижчих інстанцій, які продовжували вирішувати спори між кредитором та боржником про дострокове повернення кредитних коштів, виходячи з того, що після ухвалення рішення про дострокове задоволення вимог кредитора банк має право на отримання сум, передбачених лише частиною другою статті 625 ЦК України.
      З огляду на викладене Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що вирішення цих правових питань, з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду України у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Крім того, колегія суддів зазначила, що разом із застосуванням закону має бути забезпечено особливий захист людини як більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін цивільно-правових відносин шляхом застосування визначених особливостей правовідносин у сфері споживчого кредитування.
      Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи та відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчоїпрактики.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди встановили, що 12 березня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 0705/0308/45-006, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 51 200,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 12 березня 2038 року.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 березня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки N 0705/0308/45-006-Р-1, відповідно до якого останній узяв на себе солідарну відповідальність із позичальником за виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором.
      28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", який є правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ТОВ ФК "Вектор Плюс" укладений договір факторингу, відповідно до якого банк відступив свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними у тому числі з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_3
      У той же день між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладений договір факторингу, відповідно до якого банк відступив останньому свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними у тому числі з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_3
      Унаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора та ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора за договором від 12 березня 2008 року N 0705/0308/45-006, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3
      Крім того, суди встановили, що ПАТ "Сведбанк" у 2010 році зверталося до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_3 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_3 За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, вирішено задовольнити вимоги ПАТ "Сведбанк" у сумі 464 709,94 грн та заборгованість із пені за прострочення сплати заборгованості в розмірі 6 520,88 грн.
      На виконання вказаного судового рішення звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45 кв. м, яку було реалізовано шляхом продажу за ціною 171 969,05 грн.
      Сума коштів, отриманих від продажу з прилюдних торгів предмета іпотеки, який належав на праві власності ОСОБА_3, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на підставі судового рішення, була недостатньою для задоволення вимог кредитора в повному обсязі.
      У зв'язку з існуванням частини непогашеної заборгованості за кредитним договором ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до суду з указаним позовом про солідарне стягнення з боржника та поручителя неповернутої суми тіла кредиту та передбачених кредитним договором процентів за користування коштами, а також пені за несвоєчасне виконання його умов.
      Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
      Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
      Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
      Керуючись однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права", Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1206цс15, з огляду на таке.
      У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1206цс15, від викладеного в якій правового висновку Касаційний цивільний суд бажає відступити, зазначено, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору суд дійшов висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
      Такого ж самого висновку дійшов Верховний Суд України і в постановах N 6-1252цс16 від 21 вересня 2016 року, N 6-1047цс16 від 06 липня 2016 року, N 6-1412цс16 від 07 вересня 2016 року, N 6-2096цс16 від 27 вересня 2016 року.
      Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
      Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
      Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
      Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
      У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
      Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      У пункті 9.1 кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов'язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, зазначених у пункті 2.1 цього договору, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, установлених пунктами 3.1, 3.3 цього договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання в порядку, передбаченому пунктами 9.2, 9.3 цього договору.
      Згідно з пунктом 9.2 кредитного договору вимога про дострокове повернення кредиту та процентів за користування ним направляється позичальникові у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника. Сторони досягли згоди, що датою, якою починається відлік зазначеного вище тридцятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення.
      Відповідно до пункту 9.3 кредитного договору, у випадку невиконання позичальником зазначеної у пункті 9.2 цього договору письмової вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним у строк, визначений у пункті 9.2 договору, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом за власним вибором, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору іпотеки чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобов'язаньза цим договором та/або пред'явити позов до позичальника та задовольнити свої вимоги, що випливають із цього договору, з будь-якого майна позичальника.
      Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є позивач, використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.
      Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ "Сведбанк".
      У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.
      За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.
      У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
      Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
      Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разіпорушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується.Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов'язання.
      З огляду на зазначене можна зробити такі висновки.
      Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
      Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
      Разом з тим місцевий суд і суд апеляційної інстанції достовірно не з'ясували розміру заборгованості за кредитним договором та не перевірили періоду за який вона нарахована, а також не встановили періоду нарахованих ОСОБА_3 процентів за користування кредитними коштами.
      Крім того, суди залишили поза увагою заяву ОСОБА_3 про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 72, 73, 73 зворот), унаслідок чого не перевірили її дотримання позивачем за заявленим 05 жовтня 2013 року позовом, з урахуванням частини третьої статті 264 ЦК України та її переривання, у тому числі шляхом пред'явлення позову ПАТ "Сведбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа N 2-1953/2010 р.).
      Установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, тому рішення місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції в частині, що стосується первісного позову, підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій усунулися від виконання своїх обов'язків, що стало причиною передчасного та необґрунтованого їх висновку про наявність правових підстав для стягнення зі ОСОБА_3 кредитної заборгованості у заявленому банком розмірі за наведених вище підстав.
      В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України Великою Палатою Верховного Суду не перевіряються.
      Оскільки судові рішення скасовуються, а справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 259, 263, 400, 402, 403, 409, 412, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року в частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ais
      Вот на форуме doroshal поделился ссылкой на "Хорошее решение ВС где Приватбанк "прокатили" по строкам иск.давности (карточка)"
      Теперь собственно вопрос: можно ли признать недействительным договор уступки прав требования в части кредитного договора отдельного заемщика на основании того, что на момента уступки уже прошел срок исковой давности по этому требованию?
      Т.е. Банк не воспользовался вовремя своим правом взыскать долг, т.к. наверное понимал, что срок исковой давности уже вышел и ему будет отказано судом, поэтому продал (уступил) право требование с истекшим сроком фин. установе. Возможно надо не "недействительным" признавать, а например "мнимым" или как то иначе.
      У кого какое мнение о подаче такого иска и его перспективе?