Постановление ВСУ о направлении на новое рассмотрение решения ВАСУ об отмене решения ВСЮ

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

12 квітня 2016 року

 

м. Київ

 

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Кривенди О.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., 

 

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., 

 

за участю: позивача ОСОБА_1,

представників: позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, 

 

відповідача - Пантелейчук Л.Б., -

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання протиправним та скасування рішення,

 

в с т а н о в и л а:

 

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням доповнень просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРЮ від 3 грудня 2015 року № 923/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги судді» (далі - Спірне рішення).

 

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Спірне рішення прийнято за відсутності жодних доказів, які б свідчили про наявність в його діях порушення присяги судді, та з порушенням строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Крім того, за цими ж обставинами рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) від 18 серпня 2014 року № 1055/дп-14 до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани.

 

Суд установив, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 7 грудня 2009 року № 1016/2009 «Про призначення суддів» призначений на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п'ять років. 21 січня 2010 року ОСОБА_1 склав присягу судді.

 

3 грудня 2013 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради (далі - Міськрада) до народних депутатів VII скликання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - виконавчий орган Міськради (Київська міська державна адміністрація) (далі - КМДА), про визнання відсутнім права проводити зустрічі з виборцями у приміщеннях адміністративних будівель позивача та третьої особи, в тому числі за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 36, - без дозволу позивача чи третьої особи.

 

Позов обґрунтовано тим, що листом від 1 грудня 2013 року № 1 відповідачі повідомили голову КМДА про безстрокове проведення зустрічей з виборцями у приміщенні КМДА, що фактично відбувалися з 1 грудня 2013 року та є загальновідомим фактом, підтвердженим численними публікаціями в засобах масової інформації (далі - ЗМІ). Станом на час подання позову ані Міськрада, ані КМДА не надали дозвіл на перебування у зазначеному приміщенні відповідачів, запрошених ними осіб та інших.

 

Одночасно позивач просив забезпечити позов шляхом заборони відповідачам та будь-яким іншим особам, крім позивача, третьої особи і визначених ними осіб, до вирішення справи по суті у будь-який спосіб користуватися приміщеннями адміністративних будівель позивача і третьої особи, в тому числі за вищевказаною адресою. Заява мотивована тим, що на момент подання позову такі зустрічі вже фактично проводяться відповідачами. Згідно з повідомленнями в ЗМІ виборці, які перебувають у зазначеній будівлі, вже спричинили значні матеріальні втрати територіальній громаді м. Києва.

 

Ухвалами судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1. від 3 грудня 2013 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом та задоволено заяву про його забезпечення: заборонено народним депутатам України ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та будь-яким іншим фізичним і юридичним особам, крім Міськради, КМДА і визначених ними осіб, до вирішення справи по суті у будь-який спосіб користуватися приміщеннями адміністративних будівель Міськради, КМДА, у тому числі за вищевказаною адресою. В ухвалі зазначено, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, спричинити збільшення матеріальних втрат територіальної громади м. Києва.

 

Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 3 березня 2014 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 3 грудня 2013 року про відкриття провадження скасував і передав зазначене питання на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки останній дійшов помилкового висновку про наявність підстав вважати, що зазначений спір виник з приводу нерухомого майна, застосувавши при цьому правила виключної підсудності.

 

Також апеляційний суд міста Києва ухвалою від 3 березня 2014 року скасував ухвалу про забезпечення позову і відмовив у задоволенні цього клопотання, зазначивши, що забезпеченням позову у вказаний спосіб накладено заборону користуватися приміщенням невизначеному колу осіб, що не узгоджується із заявленими вимогами. Крім того, заборона користуватися вказаними приміщеннями народним депутатам України, які є публічними особами і здійснюють свою діяльність відповідно до положень Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України» , не узгоджується з правами та обов'язками, які мають народні депутати згідно з цим Законом.

 

18 березня 2014 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1. позову заяву Міськради до народних депутатів VII скликання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - КМДА, про визнання відсутності права повернуто позивачу для подання до належного суду. Суддя дійшов висновку, що цей позов не підсудний Шевченківському районному суду міста Києва, оскільки посилання позивача щодо виникнення спору відносно нерухомого майна, яке знаходиться у Шевченківському районі міста Києва, є помилковим. Тому при зверненні до суду із цим позовом слід керуватися загальними правилами підсудності справ відповідно до статті 109 Цивільного процесуального кодексу України . Вказане у позовній заяві місцезнаходження відповідачів територіально не відноситься до Шевченківського району міста Києва.

 

Згідно з висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 24 вересня 2014 року № 1/02-14 вчинення суддею ОСОБА_1 дій під час розгляду справи № 761/32458/13-ц та вирішення питання про забезпечення позову свідчить про те, що він не є відданим принципам правової держави та присязі судді, а тому має бути звільнений із займаної посади.

 

Листом від 29 жовтня 2014 року № 7876/0/9-14 цей висновок направлений до ВРЮ.

 

Після розгляду цього висновку ВРЮ 10 вересня 2015 року за № 461/0/15-15 відкрила дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1

 

За результатами розгляду дисциплінарної справи ВРЮ 3 грудня 2015 року прийняла рішення № 923/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги».

 

Рішенням ВРЮ встановлено, що вчинені суддею ОСОБА_1 дії під час розгляду справи № 761/32458/13-ц та вирішення питання про забезпечення позову, якими порушені норми законодавства України, порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про його звільнення з посади судді за порушення присяги.

 

Вищий адміністративний суд України постановою від 1 лютого 2016 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1

 

За змістом оскарженої постанови Вищий адміністративний суд України, не обговорюючи питання наявності чи відсутності підстав для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення присяги судді, дійшов висновку про закінчення передбаченого законом річного строку давності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, що є безумовною підставою для припинення дисциплінарного провадження. 

 

Не погоджуючись із таким рішенням суду, ВРЮ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2016 року і відмовити у задоволенні позову. Наводить доводи, що при вирішенні цієї справи застосуванню підлягає частина четверта статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII), відповідно до якої дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

 

У судовому засіданні представник ВРЮ підтримала заяву по перегляд рішення Вищого адміністративного суду України, навела доводи на її обґрунтування.

 

Позивач ОСОБА_1 та його представники, вважаючи оскаржене відповідачем рішення суду законним та обґрунтованим, просили відмовити у задоволенні заяви про його перегляд.

 

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши наведені у заяві та запереченнях до неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ВРЮ підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

Частиною п'ятою статті 126 Конституції України встановлено перелік підстав звільнення судді з посади, зокрема, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

 

Згідно зі статтею 116 Закону № 2453-VI факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені ВККС або ВРЮ.

 

Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон 22/98-ВР).

 

На підставі подання ВРЮ Президент України видає указ про звільнення судді з посади.

 

На підставі подання ВРЮ Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.

 

Закони №№ 2453-VI та 22/98-ВР у редакціях, чинних на час вчинення ОСОБА_1 дій, які, на думку ВРЮ, свідчать про порушення ним присяги судді, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги. 

 

Щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, то положеннями Закону № 2453-VI передбачалося, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення лише у виді догани (стаття 88). Це стягнення могло бути застосоване не пізніше шести місяців із дня відкриття ВККС провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта статті 87).

 

12 лютого 2015 року був прийнятий Закон № 192-VIII, яким з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд внесено системні зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону № 22/98-ВР, а Закон № 2453-VI викладено в новій редакції.

 

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 192-VIII цей Закон набирає чинності через тридцять днів з дня його опублікування, крім пунктів 6 та 8 розділу І цього Закону, а також крім цього пункту, пунктів 3 і 4 цього розділу, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

 

Закон № 192-VIII був опублікований 26 лютого 2015 року, тому пункти 6 та 8 розділу І та пункти 1, 3 і 4 розділу ІІ цього Закону набрали чинності з 27 лютого 2015 року, а всі інші його положення - з 28 березня 2015 року.

 

Пунктом 6 розділу І Закону № 192-VIII були внесені зміни до Закону № 22/98-ВР, зокрема частина друга статті 32 цього Закону була викладена в редакції, згідно з якою провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

 

З набранням чинності зазначених положень Закону № 192-VIII набрали чинності й пункти 3 і 4 його розділу ІІ, відповідно до яких повноваження членів ВРЮ, призначених Верховною Радою України, Президентом України, з'їздом адвокатів України, з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, всеукраїнською конференцією працівників прокуратури, припиняються. Зазначені суб'єкти мали призначити членів ВРЮ в порядку, передбаченому Законом № 22/98-ВР, з урахуванням внесених Законом № 192-VIII змін, та не пізніше шістдесяти днів з дня набрання чинності пунктом 6 розділу І цього Закону. 

 

Враховуючи, що згідно з Конституцією України та частиною першою статті 5 Закону № 22/98-ВР ВРЮ складається з двадцяти членів, і є повноважною відповідно до статті 16 зазначеного Закону за умови призначення на посаду не менш як чотирнадцяти членів, то з набранням чинності пункту 3 розділу ІІ Закону № 192-VIII діяльність ВРЮ як колегіального, постійно діючого, незалежного органу, до компетенції якого, крім іншого, належить вирішення питань щодо звільнення суддів за порушення присяги судді, була припинена.

 

В порядку, визначеному Законом № 22/98-ВР зі змінами, внесеними Законом № 192-VIII, а також з урахуванням пунктів 3, 4 розділу II Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» був сформований новий склад ВРЮ, яка 4 червня 2015 року набула повноважності та розпочала свою діяльність у новому складі.

 

З 28 березня 2015 року набрав чинності Закон № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, згідно зі статтею 96 якого дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

 

У частині першій статі 97 зазначеного Закону міститься перелік видів дисциплінарних стягнень стосовно судді, одним із яких є висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги. У частині другій цієї статті визначені умови, за яких такий висновок може бути прийнятий.

 

З цієї ж дати, тобто з 28 березня 2015 року, набрав чинності і пункт 8 розділу ІІ Закону № 192-VIII, згідно з яким заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону № 2453-VI у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

 

Системний аналіз зазначених норм права дає колегії суддів підстави для такого висновку.

 

До 27 лютого 2015 року, тобто дня набрання чинності змінами до Закону № 22/98-ВР, внесених Законом № 192-VIII, національне законодавство не передбачало строку для здійснення провадження щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, і лише з цієї дати відповідно до частини другої статті 32 зазначеного Закону було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

 

Водночас такі правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, на думку колегії суддів, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

 

Так, частиною першою статті 97 цього Закону було визначено перелік видів дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до судді, одним із яких є висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги. У частині другій зазначеної статті міститься перелік обов'язкових умов, за яких може бути прийнятий такий висновок. Так, зазначений висновок може бути прийнятий у разі, якщо:

 

1) суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя;

 

2) суддя вчинив дисциплінарне правопорушення, маючи непогашене дисциплінарне стягнення (крім попередження та догани), або має два непогашених дисциплінарних стягнення;

 

3) установлено факт недоброчесної поведінки судді, у тому числі здійснення суддею або членами його сім'ї витрат, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім'ї; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим ним та членами його сім'ї майну і доходам; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди;

 

4) суддю визнано судом винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією. 

 

Слід зазначити і про те, що порушення, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 97 Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, за вчинення яких може бути прийнятий висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги, наведені у пунктах 11, 12 та 14 частини першої статті 92 зазначеного Закону як підстави дисциплінарної відповідальності судді, за які відповідно до статті 97 цього Закону не можуть бути застосовані стягнення у виді попередження, догани - з позбавленням права отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця та суворої догани - з позбавленням права отримання таких доплат протягом трьох місяців. 

 

 Отже, за вчинення таких порушень до судді можуть бути застосовані лише такі дисциплінарні стягнення:

 

- тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов'язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді;

 

- переведення судді до суду нижчого рівня;

 

- висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги.

 

У частині 4 статті 96 Закону № 2453-VI передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

 

На думку колегії суддів, застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII.

 

Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов'язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності.

 

Отже, немає підстав вважати, що в період з 27 лютого по 28 березня 2015 року суддя міг бути притягнутий до відповідальності за порушення присяги не пізніше шести місяців із дня відкриття ВККС провадження в дисциплінарній справі та не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

 

Таким чином, після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

 

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував зазначені норми права і дійшов помилкового висновку про те, що строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився.

 

Крім того, перед тим як застосувати строки давності, суд мав з'ясувати наявність чи відсутність підстав для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення присяги судді, оскільки строки давності можуть бути застосовані лише у разі встановлення судом таких підстав.

 

Верховний Суд України, розглядаючи справу у межах визначеної главою 3 розділу IV КАС компетенції, позбавлений можливості встановлювати обставини у справі. 

 

Отже, оскаржена постанова Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і постановити законне і обґрунтоване судове рішення. 

 

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити частково.

 

Постанову Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до цього ж суду. 

 

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий О.В. Кривенда

 

Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький 

 

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/57255655

[ANTIRAID]

К этому решению есть еще отдельные мнения. Ждем их публикации.

[0720]

это по судье Дмитрию Кравцу решение