Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности взыскания инфляционных потерь при краже депозита и установленном ущербе

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

13 січня 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Романюка Я.М.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 

Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про відшкодування матеріальної шкоди за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд рішення апеляційного суду Херсонської області від 24 червня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року,

 

встановила :

 

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та просила стягнути з відповідача на її користь 11 741 грн. 08 коп. інфляційних втрат за період з 1 липня 2004 року по 1 червня 2013 року внаслідок знецінення коштів, а також 500 грн. понесених нею витрат на надання правової допомоги, посилаючись на те, що в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на її ім’я було відкрито зарплатний рахунок, загальна сума якого становила 13 480 грн. Працівниками банку зазначені кошти було викрадено, що підтверджується вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року. В червні 2013 року кошти в сумі 13 480 грн. їй було повернуто на підставі рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 квітня 2013 року. Враховуючи те, що кошти за час, який минув з моменту їх викрадення працівниками банку до моменту їх повернення значно знецінились, позивачка просила стягнути з відповідача понесені інфляційні втрати. 

 

Справа розглядалась судами неодноразово. 

 

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 19 травня 2015 року у позові відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 24 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 11 741 грн. 08 коп. інфляційних втрат за період з 1 липня 2004 року по 1 червня 2013 року та 500 грн. понесених нею витрат на оплату правової допомоги, а всього стягнуто 12 241 грн. 08 коп.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

 

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 625 ЦК України.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

 

Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

 

Судами встановлено, що згідно з вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року зі змінами, внесеними ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2014 року, у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було відкрито зарплатний рахунок, на який перераховувалася заробітна плата ОСОБА_1. Загальна сума, яка була зарахована на вищезазначений рахунок, становила 13 480 грн. Однак, працівниками банку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначені кошти було викрадено, за що останніх визнано винними у вчинені злочину, передбаченого частиною п’ятою статті 191 КК України та призначено відповідне покарання. 

 

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 квітня 2013 року з банку на користь позивачки стягнуто суму шкоди в розмірі 13 480 грн. 

 

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що неповернення банком позивачці належних їй 13 480 грн. в період з 1 липня 2004 року по 1 червня 2013 року, що призвело до їх знецінення, сталося внаслідок неправомірних дій працівників банку, однак враховуючи відсутність між сторонами договірних відносин вважав, що на спірні правовідносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди, дія частини другої статті 625 ЦК України не поширюється, а будь-які зобов’язальні правовідносини, порушення яких мало б своїм наслідком обов’язок банку по відшкодуванню позивачці ОСОБА_1 збитків у вигляді інфляційних втрат, між банком та позивачем відсутні, тому стягненню не підлягають. 

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що оскільки рішенням суду з банку на користь позивачки стягнуто суму шкоди в розмірі 13 480 грн., таке зобов’язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов’язанням. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

 

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року, постановленій у цій же справі, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що з матеріалів справи вбачається, що наслідком неповернення банком належних позивачці коштів є викрадення цих коштів посадовими особами банку, які засуджені за вказаний злочин. За таких обставин банк, за умови доведеності таких вимог, може нести відповідальність перед позивачкою не у зв’язку з невиконанням зобов’язанням за поточним рахунком, на який нараховувалася заробітна плата на підставі 625 ЦК України, а у зв’язку із заподіяною їй шкодою, внаслідок викрадення працівниками банку зазначених коштів під час виконання ними своїх обов’язків. Стягуючи на користь позивачки відсотки за несвоєчасне повернення коштів та інфляційні витрати на підставі статті 625 ЦК України, суди не звернули уваги на те, що спірні правовідносини вказаною нормою не регулюються. Не визначившись із характером спірних правовідносин та нормою права, що підлягає застосуванню при їх вирішенні, суди не роз’яснили позивачці право на уточнення позовних вимог у частині підстав та предмета позову, не встановили дійсних обставин справи та не дали їм належної оцінки, дійшли передчасного висновку про обґрунтованість позову з обраних позивачкою підстав.

 

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 625 ЦК України.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 

 

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов’язання і виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

 

Як встановлено судом, рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 квітня 2013 року вже було встановлено розмір завданої позивачці шкоди та стягнуто на її користь з банку. Встановлений судовим рішенням у цій справі розмір шкоди відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні цієї справи і суд не вправі змінювати його, в тому числі шляхом застосування положень ст. 625 ЦК України. 

 

Враховуючи вищевикладене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. 

 

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

постановила:

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

 

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 19 травня 2015 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 24 червня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення. 

 

У позові ОСОБА_1 відмовити. 

 

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» 803 грн. 88 коп. понесених ним судових витрат. 

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 

у справі за № 6-3019цс15 

 

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 

 

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов’язання і виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

 

При наявності у справі судового рішення, яким вже було встановлено розмір завданої шкоди та відповідно стягнуто її, такий розмір шкоди відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи і суд не вправі змінювати його, в тому числі шляхом застосування положень ст. 625 ЦК України. 

 

Верховного Суду України Я.М. Романюк

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/84F5F0BC3222944AC2257F3E00291CAB

 

[у.zaporozhskiy]

На сколько это законно?

 

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов’язання і виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

 

При наявності у справі судового рішення, яким вже було встановлено розмір завданої шкоди та відповідно стягнуто її, такий розмір шкоди відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи і суд не вправі змінювати його, в тому числі шляхом застосування положень ст. 625 ЦК України. 

 

 

Почему нельзя довзыскать инфляционные, если право на их взыскание не было защищено первый раз?

[ANTIRAID]

ВСУ указал на невозможность взыскания инфляционных потерь по ст.625 ГК Украины, если ранее решением суда был установлен нанесенный ущерб от кражи депозита. Таким образом инфляционные потери на ущерб установленный судом не начисляются.

 

Однако если при решении суда инфляционные потери в ущербе не устанавливались, то их взыскать возможно. Такая позиция ВСУ также есть.

[ANTIRAID]

А вот и еще не совпадения с другими позициями ВСУ: https://www.facebook.com/rkravets/posts/10209581068031829?comment_id=10209581686167282&comment_tracking=%7B%22tn%22%3A%22R%22%7D

 

Дан Бялик вообще-то по заключению ВСУ от 01.10.2014 № 6-113цс14, ответственность по ст. 625 ЦК наступает за просрочку любого денежного обязательства, вне зависимости от оснований его возникновения, — в том числе и из деликта

да и собственно в этом деле № 6-113цс14 денежное обязательство возникло именно из уголовного деликта (гражданский иск в уголовном производстве)

там же в № 6-113цс14 укзано, что денежным следует считать любое обязательство, которое сводится к уплате денег

кроме того, в заключениях ВСУ от 14.11.2011 № 6-40цс11 и от 06.06.2012 № 6-49цс12 указано, что поскольку статья 625 размещена в Разделе I Книги V ЦПК "Загальні положення про зобов'язання", то действие этой нормы распространяется на ВСЕ ОБЯЗАТЕЛЬСТВА, если только иное не предусмотрено специальными нормами 

так что позиция ВСУ о том, что 625 на ущерб не начисляются — выглядит странно в свете предыдущих позиций ВСУ (№ 6-40цс11, № 6-49цс12, № 6-59цс13, № 6-113цс14 и др. подобные)

[у.zaporozhskiy]

А вот и еще не совпадения с другими позициями ВСУ: https://www.facebook.com/rkravets/posts/10209581068031829?comment_id=10209581686167282&comment_tracking=%7B%22tn%22%3A%22R%22%7D

 

Дан Бялик вообще-то по заключению ВСУ от 01.10.2014 № 6-113цс14, ответственность по ст. 625 ЦК наступает за просрочку любого денежного обязательства, вне зависимости от оснований его возникновения, — в том числе и из деликта

да и собственно в этом деле № 6-113цс14 денежное обязательство возникло именно из уголовного деликта (гражданский иск в уголовном производстве)

там же в № 6-113цс14 укзано, что денежным следует считать любое обязательство, которое сводится к уплате денег

кроме того, в заключениях ВСУ от 14.11.2011 № 6-40цс11 и от 06.06.2012 № 6-49цс12 указано, что поскольку статья 625 размещена в Разделе I Книги V ЦПК "Загальні положення про зобов'язання", то действие этой нормы распространяется на ВСЕ ОБЯЗАТЕЛЬСТВА, если только иное не предусмотрено специальными нормами 

так что позиция ВСУ о том, что 625 на ущерб не начисляются — выглядит странно в свете предыдущих позиций ВСУ (№ 6-40цс11, № 6-49цс12, № 6-59цс13, № 6-113цс14 и др. подобные)

Все таки по здравой логике и на ущерб должны начисляться инфляционные?