Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

20 квітня 2016 року

 

м. Київ

 

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

 

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Берднік І.С., Колесника П.І., 

Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М.,

Ємця А.А., Охрімчук Л.І., Шицького І.Б.,

Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., 

 

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», приватне підприємство «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою й позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою за заявами публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року,

 

встановили :

 

У вересні 2009 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав недійсними.

 

Позивач зазначав, що 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т» (далі – ТОВ «Автосервіс-Т»), товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто» (далі – ТОВ «Інтер-Авто»), товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг» (далі – ТОВ «Авто-Холдінг») та товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод» (далі – ТОВ «КрАСЗ») було укладено кредитні договори, за якими банк надав позичальникам кредити у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, а позичальники зобов’язалися у строк та на умовах, визначених цими кредитними договорами, повернути кредити і сплатити проценти. 

 

За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 вказаних кредитних договорів кредитування здійснювалося шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, передбаченій цими договорами, на строк не більше ніж шість (у договорі з ТОВ «Автосервіс-Т» – три) місяців з моменту надання такого кредиту (траншу). 

 

Позичальники в будь-якому разі були зобов’язані повернути кредити в повному обсязі не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. 

 

З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «КрАСЗ» зобов’язань за кредитними договорами 29 травня 2007 року банк уклав договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідали перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами.

 

Пунктом 3.1 договорів поруки встановлено, що ці договори діють до повного припинення всіх зобов’язань боржників за основними договорами.

 

У зв’язку з невиконанням позичальниками зобов’язань за кредитними договорами та виникненням заборгованості за кредитами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов цих договорів, установивши новий строк виконання основного зобов’язання – 15 квітня 2009 року.

 

У процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, ПАТ «УкрСиббанк» просило: стягнути з ОСОБА_1 75 млн 331 тис. 486 доларів США 95 центів та 87 млн 120 тис. 753 грн 95 коп. заборгованості за кредитом і процентами за вказаними кредитними договорами, 39 млн 235 тис. 811 грн 44 коп. пені, 2 млн 442 тис. 636 грн 35 коп. інфляційних збитків та 23 млн 803 тис. 263 грн 4 коп. – 3 % річних; позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_4, визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири, укладеного 8 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо приватного підприємства «Імпульс-В» (далі – ПП «Імпульс-В»), укладеного 1 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, залишити без розгляду.

 

У вересні та жовтні 2010 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно звернулися до суду з позовами до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів та договору поруки недійсними, посилаючись на те, що спірні кредитні договори були укладені з порушенням статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статей 189, 198 Господарського кодексу України (далі – ГК України), статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 35 Закону України «Про Національний банк України», крім того, договори поруки, укладені 29 травня 2007 року між позивачами і банком, не відповідають вимогам частини першої статті 513, частини першої статті 516, частини першої статті 553, статті 558 ЦК України. 

 

Суди розглядали справу неодноразово.

 

Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 30 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» у частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В» недійсними залишив без розгляду. 

 

Ухвалою від 7 жовтня 2013 року Печерський районний суд м. Києва позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині визнання договорів поруки недійсними залишив без розгляду. 

 

У вересні 2013 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 звернулися до суду з позовами до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання поруки за договорами поруки, укладеними 29 травня 2007 року між ними та ПАТ «УкрСиббанк», припиненою на підставі:

 

1) частини першої статті 559 ЦК України:

 

– у зв’язку з установленням додатковими угодами до кредитних договорів, укладеними без їхньої згоди як поручителів, нових платежів – комісій за пролонгацію договорів та за внесення змін до кредитних договорів, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів;

 

– у зв’язку з установленням без їхньої згоди як поручителів нових термінів повернення кредитів, що призвело до збільшення їх відповідальності унаслідок збільшення періоду, упродовж якого можна застосувати збільшений розмір процентної ставки за користування кредитами понад установлений термін та застосовувати штрафні санкції;

 

2) частини четвертої статті 559 ЦК України – у зв’язку з пропуском банком передбаченого цією нормою шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителів про стягнення заборгованості за кредитними договорами, оскільки договорами поруки не встановлено строку її припинення.

 

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 6 січня 2014 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовив; позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав припиненою поруку на підставі частини першої статті 559 ЦК України за договором поруки від 29 травня 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 114 грн 70 коп. судових витрат; позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив частково: визнав припиненою поруку на підставі частин першої, четвертої статті 559 цього Кодексу за договором поруки від 29 травня 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2, у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 114 грн 70 коп. судових витрат. 

 

Верховний Суд України постановою від 10 вересня 2014 року у задоволенні заяви ПАТ «УкрСиббанк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року з передбаченої частиною першою статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України; зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року, в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 16, частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, відмовив. 

 

У заявах про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

На обґрунтування заяв ПАТ «УкрСиббанк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня, 5 листопада, 12 листопада (справи № 6-33557св14, № 6-32218св14), 3 грудня 2014 року та постанови Вищого господарського суду України від 17 та 26 листопада 2014 року, 21 січня 2015 року та 21 січня 2015 року (справа № 910/9381/14).

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 жовтня 2015 року цивільну справу за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «КрАСЗ», ПП «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними й поруки припиненою та позовом ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «КрАСЗ», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою допустила до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року, в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року). 

 

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 

 

Ураховуючи викладене, заяви ПАТ «УкрСиббанк», які надійшли до суду касаційної інстанції для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності Законом № 192-VIII, підлягають розгляду Верховним Судом України в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року, в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заявах ПАТ «УкрСиббанк» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заяви не підлягають задоволенню з огляду на таке.

 

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» та ТОВ «КрАСЗ» було укладено кредитні договори, за якими банк надав позичальникам кредити у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, а позичальники зобов’язалися у строк та на умовах, визначених цими кредитними договорами, повернути кредити і сплатити проценти. 

 

Позичальники в будь-якому разі були зобов’язані повернути кредити в повному обсязі не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. 

 

Відповідно до пункту 1.1 укладених сторонами кредитних договорів кредитування позичальників здійснювалося шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів).

 

За пунктом 11.1 кредитних договорів, яким визначався порядок дострокового повернення кредиту, відповідно до статей 525, 611 ЦК України сторони погодились, що в разі застосування будь-якого з пунктів 2.5, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.3, 7.4, 9.2 цих договорів та (або) настання обставин, передбачених указаними пунктами, банк має право самостійно: відмовити у видачі траншу, зменшити ліміт кредитування або змінити терміни повернення кредиту та плати за кредит у бік зменшення згідно з пунктом 1.2.2 цих договорів. При цьому відмова у видачі траншу, зменшення ліміту кредитування та термін повернення кредиту вважаються такими, що настали, а кредит – обов’язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги (заяви) банку. У разі встановлення термінів повернення кредиту та плати за кредит такими, що настали, позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит і плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі.

 

Додатковими угодами про надання траншу, що укладались без згоди поручителів, установлювались конкретні строки надання кредитних коштів і строк їх повернення, які неодноразово переносились та змінювались у бік збільшення.

 

У подальшому сторони укладали додаткові угоди до кредитних договорів, якими передбачали збільшення процентних ставок за кредитами, у тому числі й за користування кредитними коштами (траншами) понад установлений термін; збільшення ліміту кредитних ліній; встановлення оплати додаткових комісій, зокрема комісій за пролонгацію договорів та за внесення змін до них. 

 

З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «КрАСЗ» зобов’язань за кредитними договорами 29 травня 2007 року банк уклав договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідали перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами.

 

Пунктом 3.1 договорів поруки встановлено, що ці договори діють до повного припинення всіх зобов’язань боржників за основними договорами.

 

У зв’язку з невиконанням позичальниками зобов’язань за кредитними договорами та виникненням заборгованості за кредитами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов цих договорів, установивши новий строк виконання основного зобов’язання – 15 квітня 2009 року.

 

Позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами до поручителя ОСОБА_1 банк заявив 18 вересня 2009 року, до поручителя ОСОБА_2 – 5 березня 2012 року.

 

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в частині визнання поруки припиненою, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що умови додаткових угод, якими встановлено оплату додаткових комісій, укладених між банком і позичальниками, та умови угод про надання траншів щодо визначення строків повернення боржниками чергових траншів раніше, ніж у терміни, передбачені умовами кредитних договорів, а також продовження строків повернення кредитних коштів за угодами про надання траншів, що надає право кредитору застосувати в разі порушення позичальниками зобов’язань збільшену процентну ставку за користування кредитами понад визначений термін і нарахувати пеню, призводять до збільшення обсягу відповідальності поручителів за основними зобов’язаннями без їхньої згоди, та дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання поруки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 припиненою в порядку частини першої статті 559 ЦК України. 

 

Крім того, суди дійшли висновку про те, що порука ОСОБА_2 є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строк дії договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_2, не встановлений (умови договору про те, що він діє до повного припинення зобов’язань боржників за основними договорами, не вважається встановленням строку дії договору поруки), а вимогу до поручителя ОСОБА_2 банк пред’явив після спливу визначеного цією нормою строку, тобто 5 березня 2012 року. 

 

В ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

 

- в ухвалі від 12 листопада 2014 року (справа № 6-32218св14) касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання поруки припиненою, оскільки додатковою угодою до кредитного договору фактично здійснено реструктуризацію заборгованості за кредитним договором без збільшення її розміру; при цьому обсяг відповідальності поручителів не збільшився;

 

- в ухвалі від 5 листопада 2014 року касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що немає правових підстав для застосування частини першої статті 559 ЦК України, оскільки не збільшився обсяг відповідальності поручителя. При цьому поручитель зазначав, що банк без його згоди змінив умови основного зобов’язання, підвищивши з 15 липня 2008 року базову процентну ставку з 12,45 % до 13,45 %, а підвищену процентну ставку визначив як 40,35 % річних, чим збільшив обсяг відповідальності поручителя;

 

- в ухвалі від 23 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що порука не припинилася, оскільки внесення змін та доповнень до зобов’язання, забезпеченого порукою, було здійснено після пред’явлення банком позову. Позивач своїх позовних вимог не змінив, а розмір заборгованості нарахований без урахування змін до основного договору та в межах домовленості сторін за договором поруки;

 

- в ухвалі від 12 листопада 2014 року (справа № 6-33557св14) касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що порука не припинилася, оскільки додатковими угодами до кредитного договору, предметом яких є відстрочення частини платежу щодо погашення кредиту та/або процентів, сторони погоджували лише відстрочення сплати чергових ануїтетних платежів, а не збільшення строку погашення кредитної заборгованості чи збільшення розміру таких платежів; при цьому за договорами поруки поручителі відповідали за виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором і додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. 

 

У постанові Вищого господарського суду України від 21 січня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що можливість збільшення відповідальності на майбутнє в разі невиконання позичальником певних умов не є підставою для застосування частини першої статті 559 ЦК України до договору поруки, оскільки фактичного збільшення відповідальності не відбулося.

 

Наведені судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції частин першої та четвертої статті 559 ЦК України у подібних правовідносинах. Порівняння цих рішень з оскаржуваним судовим рішенням не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

 

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 3 грудня 2014 року, наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції вважав, що додатковими угодами до кредитного договору не було збільшено обсягу відповідальності поручителя, оскільки однією з указаних угод зменшено розмір процентних ставок за кредитним договором у гривні та змінено метод нарахування процентів, тоді як боржнику кредитні кошти в національній валюті не видавалися; другою угодою було встановлено комісію за внесення змін до кредитного договору, яка нараховується в день підписання додаткової угоди в національній валюті та оплачується боржником у день нарахування, тобто в день її підписання.

 

У постановах Вищого господарського суду України, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

 

- згода поручителя на зміни до кредитного договору, зокрема щодо строку користування кредитом, строку повернення кредиту, збільшення ліміту кредитування, висловлена шляхом підписання додаткових угод до договору поруки, не потребує додаткового погодження на збільшення відповідальності та не суперечить частині першій статті 559 ЦК України; при цьому умова договору поруки щодо поручительства перед банком за виконання позичальником зобов’язань, які виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому, свідчить про те, що поручитель поручився як за існуючі на момент укладення договору зобов’язання позичальника перед банком, так і за ті, що можуть виникнути в майбутньому (постанова від 26 листопада 2014 року); 

 

- у поручителя існує обов’язок погашення заборгованості позичальника за кредитом, оскільки кредитним договором установлено строк повернення кредиту до 22 січня 2010 року, додатковими угодами до цього договору змінено умови сплати процентів, переоформлено кредитну лінію у кредит, збільшено ліміт кредиту та змінено строк повернення кредиту до 10 грудня 2010 року, а 5 січня 2011 року банк направив вимогу поручителю про погашення ним цієї заборгованості до 31 січня 2011 року (постанова від 17 листопада 2014 року); 

 

- банк дотримався приписів частини четвертої статті 559 ЦК України щодо шестимісячного строку пред’явлення вимоги до поручителя, який помилково ототожнює поняття «звернення з вимогою» та «звернення з позовом», які в цивільному законодавстві мають різне значення та правові наслідки з огляду на те, що положеннями цієї норми передбачено припинення поруки, якщо кредитор не пред’явив протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання саме вимоги до поручителя, а не позову, як помилково вважає позивач (постанова від 21 січня 2015 року у справі № 910/9381/14). 

 

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої, четвертої статті 559 ЦК України.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

 

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. 

 

У статті 559 ЦК України передбачені спеціальні підстави та умови припинення поруки.

 

Так, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

 

Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання.

 

Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов’язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковими угодами до кредитних договорів внесено без згоди поручителів зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів, що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором.

 

Зокрема, цими додатковими угодами було скорочено термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної кредитної ставки, а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителів.

 

Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

 

Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов’язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов’язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов’язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов’язання).

 

Верховний Суд України щодо цього питання сформулював правовий висновок у постановах від 21 травня 2012 року (№ 6-18цс11, № 6-69цс11), у яких зазначив, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обов’язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

 

Крім того, обов’язковою умовою припинення поруки за нормою частини першої статті 559 ЦК України має бути відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов’язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. За своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов’язання таких змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення особи (у даному випадку – поручителя).

 

Так, у постанові Верховного Суду України від 5 червня 2013 року (№ 6-43цс13) зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. 

 

Тобто випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов’язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

 

Таким чином, у справі, яка переглядається, порука припинилася, оскільки в додаткових угодах до кредитних договорів, укладених без згоди поручителя, закладені умови, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшують обсяг відповідальності поручителя.

 

Отже, суди, установивши, що додатковими угодами, укладеними без згоди поручителів, були визначені конкретні строки надання та повернення кредитних коштів, відмінні від строків, передбачених кредитними договорами, що надало право кредитору застосувати збільшену процентну ставку за користування кредитом понад установлені терміни та нарахувати пеню, внаслідок чого збільшилась відповідальність поручителів за основним зобов’язанням, зробили правильний висновок щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

 

Разом з тим суди вважали, що порука за спірними договорами поруки також припинилась на підставі цієї норми у зв’язку з установленням укладеними без згоди поручителів додатковими угодами до кредитних договорів обов’язку позичальників сплатити додаткові платежі – комісії за пролонгацію кредитних договорів та внесення змін до них, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів. 

 

Однак такий висновок судів є помилковим, адже комісійна винагорода не вважається борговою сумою, оскільки була сплачена позичальником уже під час підписання відповідних додаткових угод, а тому установлення додатковими угодами до кредитних договорів умов щодо сплати таких комісій не призводить до збільшення відповідальності поручителів. 

 

Саме з такого розуміння зазначеної норми матеріального права виходив і суд касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 3 грудня 2014 року, наданій заявником для порівняння.

 

Отже, висновок суду у справі, яка переглядається, щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України у зв’язку з укладенням додаткових угод про сплату комісійних винагород є помилковим, проте він не зумовлює скасування цього судового рішення в частині припинення вказаної поруки з огляду на те, що вона припинилася на підставі зазначеної норми у зв’язку з установленням додатковими угодами, укладеними без згоди поручителів, конкретних строків надання та повернення кредитних коштів, відмінних від строків, передбачених кредитними договорами, а також на підставі частини четвертої цієї статті.

 

Крім того, суди дійшли висновку про припинення поруки ОСОБА_2 у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 559 ЦК України, та про відсутність підстав для припинення поруки на основі цієї норми за договором поруки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, оскільки банк пред’явив позов до поручителя ОСОБА_1 у межах установленого цією нормою шестимісячного строку.

 

Так, згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

 

Отже, зобов’язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов’язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України.

 

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

 

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

 

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

 

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. 

 

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

 

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

 

У справі, яка переглядається, з договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов’язань боржників за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов’язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

 

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання. 

 

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. 

 

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. 

 

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

 

У справі, яка переглядається, з урахуванням зазначених норм матеріального права суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для припинення поруки в порядку частини четвертої статті 559 ЦК України за договором поруки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, оскільки банк пред’явив вимогу до поручителя ОСОБА_1 в межах установленого цією нормою шестимісячного строку. Крім того, суди дійшли обґрунтованого висновку про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України за договором поруки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2, оскільки вимогу до поручителя ОСОБА_2 про повернення боргових сум кредитор пред’явив більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов’язання, а саме 5 березня 2012 року. 

 

Аналогічний правовий висновок щодо припинення поруки ОСОБА_2 на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України висловлений в постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року (справи № 6-28цс14).

 

З огляду на зазначене підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року немає.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л и :

 

У задоволенні заяв публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону № 192-VIII). 

 

Головуючий А.Г. Ярема 

Судді:

І.С. Берднік 

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

П.І. Колесник

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

О.І. Потильчак

Я.М. Романюк

І.Б. Шицький 

 

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК

у справі № 6-2662цс15

 

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

 

Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов’язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковими угодами до кредитних договорів внесено без згоди поручителів зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів, що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором.

 

Зокрема, цими додатковими угодами було скорочено термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної кредитної ставки, а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителів.

 

Таким чином, у справі, яка переглядається, є підстави вважати поруку припиненою, оскільки в додаткових угодах до кредитних договорів, укладених без згоди поручителя, закладені умови, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшують обсяг відповідальності поручителя.

 

Разом з тим установлення без згоди поручителів додатковими угодами до кредитних договорів умов щодо сплати додаткових платежів – комісій за пролонгацію кредитних договорів та внесення змін до них, не є підставою для припинення поруки в порядку цієї норми, з огляду на те, що комісійна винагорода не вважається борговою сумою, оскільки була сплачена позичальником уже під час підписання відповідних додаткових угод, а тому не призводить до збільшення відповідальності поручителів. 

 

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

 

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. 

 

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

 

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

 

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов’язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

 

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання. 

 

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. 

 

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/17F3EF732796E11EC2257FA400315ACA

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВСУ указала на основания прекращения поручительства по ч.1 и ч.4 ст. 559 ГК Украины. Таким образом уменьшение срока возврата кредита и соответственно установление повышенной процентной ставки приводит к увеличению ответственности поручителя на которую необходимо его согласие. Ну и конечно не обращение с иском в шестимесячный срок с момента установления нового срока возврата кредита влечет прекращение поручительства.

 

Однако установление комиссий за пролонгацию договоров уплаченных при их заключении не является долговой суммой и не увеличивает ответственность поручителя.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Появилась робкая новая фраза

 

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами),

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Появилась робкая новая фраза

 

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами),

  Ну от накінець і до ВСУ частково дійшло.  Не пройшло і 10-ти років.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

сегодня был суд где судя отклонил ходатайство поручителя (которое было подано через канцелярию суда) относительно пропуска банком 6 месячного  строка исковой давности к поручителю мотивируя тем что нужно было подать раньше и вынес решения стянуть солидарно всю сумму долга . Объясните почему .Ведь согласно   ПРАВОВому ВИСНОВКу у справі № 6-2662цс15 "Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором."

Share this post


Link to post
Share on other sites

мотивируя тем что нужно было подать раньше

бред, заявление д.б. подано до вынесения решения, через канцелярию подали, а второй экземпляр с отметкой о подаче через канцелярию есть или нет, касательно исковой давности, то в данном случае банк пропустил не срок исковой давности, а срок обращения с иском к поручителю, котолрый согласно ст.559 имеет высшее право. Судью видимо подогрели.

Получайте полный тест решения, пишите апелляцию, боритесь до конца.

Молжете подать отдельный иск о признании обязательств поручительства прекращенными и просить приостановить рассмотрение первого дела до рассмотрения вашего иска.

Если письменное ходотайство не удовлетворять подавайте опять письменное заявление об обеспечении иска с уплатой судебного сбора.

И на будущее заявления в канцелярию старайтесь подавать хотя за день до заседания.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Заявление подали за 3 дня до суда.А как приостановится рассмотрение первого дела если судья  уже вынес решение? А я правильно понимаю что :" Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін" Тоесть судья сам должен был применить эту норму к поручителю ? или это мне так хочется?

Share this post


Link to post
Share on other sites

В даній постанові суд накінець погоджується, що строк починається від моменту несплати чергового платежу. А от ця сама несплата чергового платежу має бути повністю, чи часткова несплата? Наприклад: за графіком сума погашення щомісяця має бути 500 у.е., а позичальник оплачує тільки по 300 у.е.. Відлік пішов чи ні? 

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 минуты назад, Vladimir AB сказал:

В даній постанові суд накінець погоджується, що строк починається від моменту несплати чергового платежу. А от ця сама несплата чергового платежу має бути повністю, чи часткова несплата? Наприклад: за графіком сума погашення щомісяця має бути 500 у.е., а позичальник оплачує тільки по 300 у.е.. Відлік пішов чи ні

Считаю, что нет. Если бы он вообще НИЧЕГО не заплатил, вот тогда да, срок начинает свой отсчет.

Ведь неполное исполнение обязательства, это все равно исполнение (хоть и частичное).

Share this post


Link to post
Share on other sites
22 минуты назад, Хомя4ок сказал:

Считаю, что нет. Если бы он вообще НИЧЕГО не заплатил, вот тогда да, срок начинает свой отсчет.

Ведь неполное исполнение обязательства, это все равно исполнение (хоть и частичное).

Але можна і по-іншому сказати- сума не повна, зобов'язання не виконано належним чином, право банку порушене.

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, Vladimir AB сказал:

В даній постанові суд накінець погоджується, що строк починається від моменту несплати чергового платежу.

Вы думаете погоджуеться... Я вот не уверен... Слишком было бы хорошо... Слишком много постанов противоположных...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 минуты назад, Bolt сказал:

Вы думаете погоджуеться... Я вот не уверен... Слишком было бы хорошо... Слишком много постанов противоположных...

Так Вы за правых ( Если бы он вообще НИЧЕГО не заплатил, вот тогда да, срок начинает свой отсчет. )

Или за левых ( сума не повна, зобов'язання не виконано належним чином, право банку порушен)

Ваше мнение??

Share this post


Link to post
Share on other sites
8 часов назад, Хомя4ок сказал:

Так Вы за правых ( Если бы он вообще НИЧЕГО не заплатил, вот тогда да, срок начинает свой отсчет. )

Или за левых ( сума не повна, зобов'язання не виконано належним чином, право банку порушен)

Ваше мнение??

Я вважаю, виникла заборгованість - право порушене, і у банку виникає право на звернення за захистом. Звідси пішов відлік.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 hour ago, Vladimir AB said:

Я вважаю, виникла заборгованість - право порушене, і у банку виникає право на звернення за захистом. Звідси пішов відлік.

Ще нема відповіді ВСУ на одне питання: про часткове чи повне припинення порукию

Порука припиняється через 6 місяців після прострочення першого чергового платежу тільки в частині цього чергового платежу, чи в цілому по всіх грошових зобовязаннях поручителя?  

 Питання комплексне. За змістом  ст.13 ЦК  кредитор фактично зловживає правом, якщо на шкоду контрагенту (поручителю) затягує з зверненням до суду за захистом. Це саме те, про що йдеться в темі 

 

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 30.04.2016 в 14:49, ANTIRAID сказал:

ВСУ указала на основания прекращения поручительства по ч.1 и ч.4 ст. 559 ГК Украины. Таким образом уменьшение срока возврата кредита и соответственно установление повышенной процентной ставки приводит к увеличению ответственности поручителя на которую необходимо его согласие. Ну и конечно не обращение с иском в шестимесячный срок с момента установления нового срока возврата кредита влечет прекращение поручительства.

 

Однако установление комиссий за пролонгацию договоров уплаченных при их заключении не является долговой суммой и не увеличивает ответственность поручителя.

ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року

 

А не был ли второй раз пропущен срок обращения с заявлением в ВСУ?

В 30.04.2016 в 14:01, ANTIRAID сказал:

Зокрема, цими додатковими угодами було скорочено термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної кредитної ставки, а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителів.

 

Таким чином, у справі, яка переглядається, є підстави вважати поруку припиненою, оскільки в додаткових угодах до кредитних договорів, укладених без згоди поручителя, закладені умови, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшують обсяг відповідальності поручителя.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковими угодами до кредитних договорів внесено без згоди поручителів зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів, що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором.

 

Зокрема, цими додатковими угодами було скорочено термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної кредитної ставки, а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителів.

 

Как они посчитали по Укрсибовским договорам, что был увеличен период насчитывания повышенной кредитной ставки?

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 01.05.2016 в 10:24, getikalex сказал:

Появилась робкая новая фраза

 

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами),

 

В 02.05.2016 в 23:07, yafet сказал:

  Ну от накінець і до ВСУ частково дійшло.  Не пройшло і 10-ти років.

Ребята, ВСУ все равно ВСУ так и не дал ответ, что поручительство прекращается в целом или в части, тоесть по конкретному платежу.

Такая же формулировка было еще в Постановлении ВСУ от 17.09.2014 (если не ошибаюсь с датой), но практика прекращения поручительства в целом в связи с тем, что кредитор не обратился с иском в суд к поручителя в течении полугода с момента последнего платежа так и не стала массовой.

Не думаю, что станет массовой и сейчас.

Когда ВСУ или ВССУ прямо об этом скажет: полностью удовлетворит требования поручителя о прекращении поручителя или откажет во взыскании задолженности, тогда и начнет появляться устоявшаяся практика.

А так вопрос пока, к сожалению, открыт.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 04.05.2016 в 00:35, звезда сказал:

сегодня был суд где судя отклонил ходатайство поручителя (которое было подано через канцелярию суда) относительно пропуска банком 6 месячного  строка исковой давности к поручителю мотивируя тем что нужно было подать раньше и вынес решения стянуть солидарно всю сумму долга . Объясните почему .Ведь согласно   ПРАВОВому ВИСНОВКу у справі № 6-2662цс15 "Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором."

Обязательно готовьте мотивированную апелляцию.

Даже, если бы Вы не подали такое заявление суд самостоятельно был обязан установить факт пропуска обращения с иском к поручителю.

 

Все в Ваших руках.

Ничего просто так не бывает.

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 04.05.2016 в 00:35, звезда сказал:

Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Вот видите, Вы сами правильно процитировали выводы Постановления ВСУ.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 05.05.2016 в 14:59, andrew2 сказал:

мотивируя тем что нужно было подать раньше

бред, заявление д.б. подано до вынесения решения, через канцелярию подали, а второй экземпляр с отметкой о подаче через канцелярию есть или нет, касательно исковой давности, то в данном случае банк пропустил не срок исковой давности, а срок обращения с иском к поручителю, котолрый согласно ст.559 имеет высшее право. Судью видимо подогрели.

1. Получайте полный тест решения, пишите апелляцию, боритесь до конца.

2. Молжете подать отдельный иск о признании обязательств поручительства прекращенными и просить приостановить рассмотрение первого дела до рассмотрения вашего иска.

3. Если письменное ходотайство не удовлетворять подавайте опять письменное заявление об обеспечении иска с уплатой судебного сбора.

4. И на будущее заявления в канцелярию старайтесь подавать хотя за день до заседания.

1. Апелляционную жалобу лучше подать в 10 дневный срок с момента провозглашения решения, если поручитель или его представитель принимали участие в заседании, где провозгласили решение.

2. В принципе да, но на данный момент целесообразность такого действия отсутствует. Если бы это все сделать до вынесения решения, выиграть дело по признанию поручительства прекращенным, что было бы основанием для отказа банку во взыскании задолженности.

а) апелляционную жалобу лучше подавать, что бы не было безосновательных притязаний с исполнительной, поэтому придется платить судебный сбор за подачу апелляционной жалобы.

б) в принципе можно не подавать апел жалобу, а подать отдельный иск, попробовать выиграть, в последующем по вновьвыявленным пересмотреть решение о взыскании или признать и.л. не подлежащим исполнению, но в таком случае есть риски.

3. Не понял, а зачем заявление об обеспечении?

4. Поддерживаю.

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 05.05.2016 в 15:47, звезда сказал:

Заявление подали за 3 дня до суда.А как приостановится рассмотрение первого дела если судья  уже вынес решение? А я правильно понимаю что :" Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін" Тоесть судья сам должен был применить эту норму к поручителю ? или это мне так хочется?

Да.

Смотрите мои сообщения выше.

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 часа назад, yafet сказал:

Ще нема відповіді ВСУ на одне питання: про часткове чи повне припинення порукию

Порука припиняється через 6 місяців після прострочення першого чергового платежу тільки в частині цього чергового платежу, чи в цілому по всіх грошових зобовязаннях поручителя?  

 Питання комплексне. За змістом  ст.13 ЦК  кредитор фактично зловживає правом, якщо на шкоду контрагенту (поручителю) затягує з зверненням до суду за захистом. Це саме те, про що йдеться в темі 

 

Воно то зловживання, але як суди будуть на це дивитися?

Питання неоднозначне і поки що невідомо, в яку сторону воно хитнеться.

Share this post


Link to post
Share on other sites
15 часов назад, Хомя4ок сказал:

Считаю, что нет. Если бы он вообще НИЧЕГО не заплатил, вот тогда да, срок начинает свой отсчет.

Ведь неполное исполнение обязательства, это все равно исполнение (хоть и частичное).

Начинает свой отсчет для прекращения полностью или частично?

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
15 часов назад, Vladimir AB сказал:

Але можна і по-іншому сказати- сума не повна, зобов'язання не виконано належним чином, право банку порушене.

Для исковой давности возможно.

Вот для прекращения поручительства имеет значение наступил ли срок основного обязательства, если к.д. будет предусмотрено, что срок возвращения кредита наступает через месяц после ненадлежащего выполнения заемщиком, тогда можно говорить о том, что поручительство прекращено через 6 месяцев+30 дней с момента ненадлежащего выполнения обязательств.

Share this post


Link to post
Share on other sites
5 часов назад, Vladimir AB сказал:

Я вважаю, виникла заборгованість - право порушене, і у банку виникає право на звернення за захистом. Звідси пішов відлік.

Для позовної давності абсолютно правильна логіка.

А ось для припинення поруки строк є преклюзивним (припиняючим), для якого діють спеціальні правила.

Share this post


Link to post
Share on other sites
5 hours ago, y.voronizhskiy said:

Воно то зловживання, але як суди будуть на це дивитися?

Питання неоднозначне і поки що невідомо, в яку сторону воно хитнеться.

  Я про чисту юриспруденцію. І вважаю, що порука, як вагітність: або є , або-ні. Поживем-побачим. 

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2019 року м. Черкаси 
      провадження № 22-ц/821/22/19справа 712/7536/16ц категорія 304090000 
      Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
      головуючого: Єльцова В. О.
      суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.
      секретаря: Анкудінова О. І.
      учасники справи:
      позивач: Акціонерне товариство "Укрсоцбанк"
      відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
      представник відповідачів - адвокат Шимановський А. В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бабенка Сергія Сергійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року (прийняте суддею Романенко В. А.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
      в с т а н о в и в :
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
      Свою позовну заяву обґрунтовують тим, що 23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року.
      Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року.
      В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.
      Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту.
      Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором.
      ОСОБА_1 не виконує умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів.
      Відповідно до п. 4.2 договору кредиту у разі прострочення ОСОБА_1 строків погашення кредиту та сплати процентів, вона сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діє у цей період, від несвоєчасної суми за кожен день прострочення.
      Неналежне виконання взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 за договором кредиту призвели до виникнення заборгованості, яка станом на 30.05.2016 року згідно з розрахунками заборгованості складає: 160 278,77 доларів США, що еквівалентно 4 029 601,92 грн., яка складається: сума заборгованості за кредитом - 61 527 доларів США, що еквівалентно 1 546 544,21 грн.; сума заборгованості за відсотками - 64 886,81 доларів США, що еквівалентно 1 630 996,48 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 12 489,58 доларів США, що еквівалентно 313 938,40 грн.; суми пені за несвоєчасне повернення відсотків - 21 375,38 доларів США, що еквівалентно 537 292,09 грн.; сума заборгованості за комісіями 830,75 грн.
      Просили суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 895/06-034-563 від 23.08.2005 року за тілом кредиту та відсотками в розмірі 126 413,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 3 177 540,69 грн., пеню та за комісіями в розмірі 852 061,23 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 60 444, 03 грн.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року позов задоволено частково.
      Вирішено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 71 253, 09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ, станом на день винесення рішення суду, еквівалентно 1 901 054, 05 грн., пеню в розмірі 10 000 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн.
      Короткий зміст вимог апеляційної скарги
      У травні 2019 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бабенко С. С. оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
      В апеляційній скарзі представник відповідача вказує, що сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення коштів.
      Апелянт вказує, що перша прострочка по сплаті за кредитним договором виникла у відповідача ОСОБА_1 22.05.2008, а тому за визначення пункту 4.5. Кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів після прострочення чергового платежу.
      Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, а тому вважає що в позові необхідно взагалі відмовити.
      Крім того апелянт зазначає, що після того як були внесені зміни до кредитного договору, яким збільшено обсяг відповідальності поручителя без його узгодження, що є підставою для визнання поруки такою, що припинилася у відповідності до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України.
      Відзив на апеляційну скаргу на апеляційну скаргу не надходив.
      Надходження апеляційної скарги
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження.
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року справу призначено до розгляду на 2 липня 2019 року.
      Указом Президента України від 29 грудня 2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» апеляційний суд Черкаської області ліквідовано, утворено Черкаський апеляційний суд.
      Відповідно до ч. 5 ст 31 ЦПК України у разі ліквідації суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом.
      26 липня 2019 року розпочав свою роботу Черкаський апеляційний суд, у зв`язку з чим було передано дана цивільна справа для розгляду.
      Ухвалою Черкаського апеляційного суду в особі судді Єльцова В. О. від 06.08.2019 вказану цивільну справу прийнято до свого провадження.
      Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів від 12 серпня 2019 року справу призначено до розгляду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
      23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року.
      Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року.
      В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту
      Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту.
      Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором.
      ОСОБА_1 не виконала умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів.
      28 лютого 2017 року ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси призначено по даній справі судово-економічну експертизу, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2
      Відповідно до висновку експерта Жукової О. В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № СЕ2017/081 від 30 січня 2019 року, враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 заборгованість ОСОБА_1 по договору кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковій угоді № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 року, станом на 30.05.2016 року становила 37 356,90 доларів США, зокрема:
      - по тілу кредиту 11052,00 доларів США;
      - по процентах за користування кредитом 26304,90 доларів США.
      Строкова заборгованість позичальника по тілу кредиту (термін погашення якої настане 22 серпня 2025 року) за період з 30.05.2016 року по 22.08.2025 року становить 33897,00 доларів США.
      Копія виписки по руху коштів на рахунку обліку нарахованих та сплачених комісій № НОМЕР_1 за період з 31.08.2006 року по 30.01.2009 року та копія виписки по руху коштів на рахунку обліку прострочених комісій за цей же період банком для проведення дослідження не надана, що унеможливлює дослідити суму нарахованих і сплачених комісій та наявність заборгованості у сумі 830,75 грн.
      Враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 пеня за несвоєчасність погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту та по процентах за користування кредитом за договором кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковою угодою № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 за період з 30.05.2015 року по 29.05.2016 року становила 80731,63 грн., зокрема:
      - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту 23644,45 гривень;
      - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом 57087,18 гривень.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Черкаського апеляційного суду
      Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
      Справа підлягає розгляду Черкаському апеляційному суді у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін для розгляду справи. 
      Згідно до вимог ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
      При цьому, за загальним правилом встановленим вказаною нормою права, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії.
      Розгляд апеляційної скарги проводився за участі представника відповідачів адвоката Шимановського А. В.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступних підстав.
      Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
      Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
      Задовольняючи позовні вимоги частково та стягуючи солідарно суму боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції посилався на висновок експерта № СЕ2017/081 від 30.01.2019, згідно якого зроблено висновок, що з урахуванням трирічного строку позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 заборгованість ОСОБА_1 по договору кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковій угоді № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 року, станом на 30.05.2016 року становила 37 356,90 доларів США, зокрема: по тілу кредиту 11052,00 доларів США; по процентах за користування кредитом 26304,90 доларів США.
      Строкова заборгованість позичальника по тілу кредиту (термін погашення якої настане 22 серпня 2025 року) за період з 30.05.2016 року по 22.08.2025 року становить 33897,00 доларів США.
      Копія виписки по руху коштів на рахунку обліку нарахованих та сплачених комісій № НОМЕР_1 за період з 31.08.2006 року по 30.01.2009 року та копія виписки по руху коштів на рахунку обліку прострочених комісій за цей же період банком для проведення дослідження не надана, що унеможливлює дослідити суму нарахованих і сплачених комісій та наявність заборгованості у сумі 830,75 грн.
      Враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 24.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13, пеня за несвоєчасність погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту та по процентах за користування кредитом за договором кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковою угодою № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 за період з 30.05.2015 по 29.05.2016 становила 80731,63 грн., зокрема: пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту 23644,45 гривень; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом 57087,18 гривень.
      Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
      Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
      Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
      Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу» (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року, «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року).
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
      Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).
      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
      Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
      Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що пунктом 4.4. Кредитного договору № 895/06-034-563 від 23.08.2005, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.2.-3.3.8., 3.3.12.-3.3.14., та 3.3.19. цього договору, порушення позичальником умов договору, визначених п. 1.3. більше, ніж п`ять днів, строк користування Кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      Згідно із пунктом 4.5 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.9. та 3.3.10 (сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 60 (шістдесят) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      Аналогічні положення містить пункт 7.4. Кредитного договору. (а.с. 12-13 том 1).
      Таким чином сторони у такий спосіб урегулювали питання дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.
      Як вбачається з розрахунку заборгованості, останній платіж на погашення кредиту у розмірі 596 дол. США ОСОБА_1 здійснила 07 квітня 2009 року, (а.с. 20 звор. сторона т. 1), і після цього жодних платежів на виконання умов договору відповідачем не здійснювалося.
      Отже, ураховуючи положення пункту 4.5. кредитного договору, строк кредитування вважається таким, що сплив через шістдесят днів після внесення останнього платежу, тобто 7 червня 2009 року, відтак саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду за захистом порушеного права.
      Проте з позовом до суду ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося лише 24 червня 2016 року, що свідчить про пропуск ним строку позовної давності, що з урахуванням заяви відповідача про його застосування та відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, нарахованої до 7 червня 2013 року.
      Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові Верховного Суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 6-719цс16 та неодноразово був підтриманий у постановах Верховного Суду в схожих справах за участю ПАТ «Укрсоцбанк».
      Разом з тим, вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та пені за несвоєчасне повернення кредиту і відсотків, нарахованої за період з 2008 року по 30 травня 2016 року, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування строку позовної давності, адже нарахування зазначеної заборгованості є неправомірним з огляду на таке.
      В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 серпня 2005 року між ПАТ «Укрсоцбанк»» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит в сумі 73500 доларів США, які позичальник зобов`язався повернути, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22 серпня 2025 року.
      Пунктом 1.2 укладеного договору встановлено, що кредит надається на придбання нерухомого майна - двохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      Відповідно до пункту 2.2 днем надання кредиту, вважається день видачі Позичальнику готівкових коштів в сумі Кредиту (73 500 доларів США).
      З договору Кредиту випливає, що в день укладення цього Договору з Позичальником, Кредитор (банк) уклав іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку заставне нерухоме майно у вигляді двохкімнатної квартири у АДРЕСА_1 .
      Додатковою угодою № 1 про внесення змін до договору кредиту № 895/06-034-563 від 22.08.2005 збільшена процентна ставка за користування кредитом до 14 процентів річних з 20.10.2008 року (а.с. 14 т. 1)
      Крім того, 23 серпня 2005 року між позивачем, ОСОБА_1 та поручителем ОСОБА_2 був укладений договір поруки від № 895/06-034-563 (а.с. 15-17 т. 1).
      Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Позивач виконав взяті за договором зобов`язання та надав кредитні кошти, що підтверджується видатковим касовим ордером № 14-01 від 23 серпня 2005 року на суму 73 500 доларів США, що в еквіваленті складає 371 175 грн. (т. 1, а.с. 18).
      ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань не виконувала внаслідок чого утворилась заборгованість.
      Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання.
      Виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколовим Ю. Є. від 29 грудня 2010 року, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань по погашенню кредиту і сплаті відсотків, що передбачені п.п. 3.3.9, 3.3.10, та на підставі ст. 4 Договору кредиту та ст. 4 Іпотечного договору, задоволено вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії ПАТ «Укрсоцбанк» та звернуто стягнення на предмет іпотеки в розмірі 95 487 доларів США 28 центів, що згідно курсу НБУ станом на 24.11.2010 року становить 757 949, 38 грн., в тому числі 61 527, 00 доларів США сума заборгованості за кредитом, 16 075, 40 дол. США сума заборгованості за відсотками, 1001, 77 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 2183,11 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, 14 700 дол. США - штрафи, передбачені кредитним договором, тому у зв`язку з стягненням заборгованості на адресу відповідача ОСОБА_1 були надіслані вимоги про повне погашення кредитної заборгованості, які не були виконані (т.1 а.с. 70, 72-73).
      Виданий виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова Ю. Є. від 29 грудня 2010 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , вказує на те, що банк змінив умови договору з цієї дати, а відтак право вимагати повернення кредитних коштів та процентів у нього припиняється.
      Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.
      На час звернення з таким позовом, вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
      Виконавчий напис нотаріуса від 29.12.2010 року щодо звернення стягнення на заставне майно засвідчує такі зміни.
      Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену у договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.
      Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду.
      Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, на які посилався позивач.
      Аналогічний правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.
      Враховуючи, що право позивача нараховувати відсотки за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то починаючи з 8 червня 2009 року позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами, а тому до вимоги позивача про стягнення відсотків позовна давність не може бути застосована, оскільки така вимога є необґрунтованою.
      З огляду на положення частин другої та третьої статті 549 ЦК України, відповідно до яких штраф та пеня є неустойкою, яка обчислюється у процентах від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання, за відсутності правових підстав для нарахування процентів після 7 червня 2009 року, відсутні й правові підстави для нарахування пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків за указаний період.
      Крім того, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами щодо вимог апеляційної скарги, які стосуються стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 .
      Суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив вимоги банку щодо стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 з наступних підстав.
      Укладеними договорами про внесення змін до кредитного договору № 1 та 2 між банком та ОСОБА_1 , сторони збільшили процентну ставку за користування кредитними коштами, що відповідно збільшило обсяг зобов`язання боржника, а також обсяг відповідальності поручителя, згоди на яке остання не надавала.
      Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
      У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
      Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 559 ЦК України).
      Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
      Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
      Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.
      З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
      Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
      Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
      Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, провадження № 6-53цс14, та у постанові Верховного суду № 61-29692ск18 від 26.09.2019 року.
      У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за основним договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
      За умови пред`явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов`язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання.
      Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року, провадження № 6-106цс14.
      Крім того, правильне застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), яка у постанові від 13 червня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором, повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      У справі, що переглядається, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів) у вигляді платежів до дати, встановленої у графіку, що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
      Враховуючи наведене, банк не пред`явив до поручителя ні вимоги, ні позову у строк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. При цьому, такий строк відповідно до п. 4.4. кредитного договору настав на п`ятий день після виникнення прострочки позичальника у 2009 році.
      Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
      Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
      Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
      При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
      У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
      Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
      Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
      Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
      Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
      Згідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права.
      З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, до скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову повністю.
      Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича задовольнити частково.
      Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовити.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови в порядку та за умов, визначених цивільно-процесуальним законом.
      Повний текст постанови виготовлений 02 грудня 2019 року.
      Головуючий 
      Судді 
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/86032550
    • By ANTIRAID
      ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
      АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 жовтня 2019 року 
      м. Чернівці
      справа № 726/1652/18
      Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого Одинака О. О.
      суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.
      секретар Ковальчук Н.О.
      позивач за первісним позовом Державна іпотечна установа
      відповідачі за первісним позовом ОСОБА_1 Брунович, ОСОБА_2
      позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2
      відповідачі за зустрічним позовом Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», Державна іпотечна установа
      апеляційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , та Державної іпотечної установи, в інтересах якої діє ОСОБА_5 Валерій Михайлович, на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року,
      головуючий в суді першої інстанції суддя Асташев С.А.
      ВСТАНОВИВ :
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      В серпні 2018 року Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом.
      Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь позивача 1 307 979 гривень 66 копійок.
      Посилався на те, що 10 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та кредит») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 1710 pv21-07. Відповідно до умов вказаного договору відповідачу був наданий кредит в сумі 60 000 Євро з відсотковою ставкою 13 процентів на рік строком до 09 жовтня 2022 року. Зобов`язання за договором були забезпечені іпотечним договором та договором поруки.
      11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» був укладений договір відступлення права вимоги. Згідно умов вказаного договору банк передав позивачу всі права вимоги за зобов`язаннями відповідачів.
      Станом на 31 липня 2018 року заборгованість за кредитним договором становила 1 307 979 гривень 66 копійок, в тому числі по сумі основного боргу 753 706 гривень 75 копійок, інфляційні втрати 96 895 гривень 06 копійок, пеня в сумі 149 907 гривень 37 копійок, прострочені відсотки в сумі 307 470 гривень 48 копійок.
      У жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою.
      Просила визнати припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2017 року, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2
      Посилалася на те, що в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.
      2 жовтня 2014 року між Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду, відповідно до умов якої процентна ставка за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року була збільшена з 13 до 14 відсотків річних. ОСОБА_2 вказана додаткову угоду не підписувала.
      Також звертала увагу суду на те, що позивач за первісним позовом звернувся до суду з пропуском строку встановленого для звернення до суду з вимогами до поручителя.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року первісним позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок. В решті первісного позову відмовлено.
      Зустрічний позов задоволено.
      Визнано припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2007 року, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 .
      Ухвалюючи рішення в частині часткового задоволення первісного позову, суд виходив з того, що боржник свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, натомість позивач, отримавши право вимоги до боржника, мав достатні підстави на звернення до суду із вказаним позовом про стягнення заборгованості.
      Ухвалюючи рішення в частині задоволення зустрічного позову, суд виходив з того, що на момент укладення додаткового договору до договору поруки, ОСОБА_2 перебувала за межами України, що свідчить про те, що вона фізично не могла його підписати, а тому існують підстави для визнання припиненою поруку у зв`язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди.
      Також суд вважав припиненою поруку у зв`язку із непред`явленням банком вимоги до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки у встановлений законом шестимісячний строк з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням.
      Короткий зміст вимог апеляційних скарг
      В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок скасувати та ухвалити нове судове рішення, який в первісному позові в цій частини відмовити.
      В апеляційній скарзі Державна іпотечна установа просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державної іпотечної установи виплат на надання правничої допомоги скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.
      Також Державна іпотечна установа просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених зустрічних позовних вимог про припинення договору поруки та ухвалити нове судове рішення, яким в зустрічному позові відмовити.
      Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги
      ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 Р ОСОБА_7 , в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині задоволених первісних позовних вимог з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      Розрахунок, наданий позивачем по первісному позову, є необґрунтованим і недоведеним.
      В розрахунках заборгованості та в додатку № 2 до кредитного договору, відсутня інформація з відображенням сум, які відповідач ОСОБА_3 сплачував згідно умов кредитного договору, а також періоди, за які були сплачені вказані кошти.
      Відсутні підстави для стягнення з нього інфляційних втрат, оскільки кредитні кошти надавались йому у іноземній валюті, а індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня.
      В частині вимог про стягнення пені підлягає застосуванню строк позовної давності.
      Позивач не має правових підстав для стягнення з нього заборгованості, оскільки ним не доведено факт відступлення прав вимоги за кредитним договором, який було укладено з позичальником.
      Державна іпотечна установа в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині стягнення з Державної іпотечної установи виплат на надання правничої допомоги та в частині задоволених зустрічних позовних вимог про припинення договору поруки з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      Судом першої інстанції не було перевірено документи представника відповідачів – ОСОБА_8 . щодо законності надання ним правової допомоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2
      Запит адвоката Бабенко Ю.С. до Адміністрації Державної прикордонної служби щодо відомостей про перетин кордону ОСОБА_2 не повинен був братися до уваги судом, оскільки в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження того, що між ОСОБА_9 та відповідачами за первісним позовом укладався договір про надання правничої допомоги.
      Представником відповідачів не надано жодного доказу на підтвердження того, що додаткову угоду до договору поруки № 1710 pv21-07 від 02 жовтня 2014 року було підписано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
      Строк пред`явлення позовних вимог до поручителя не сплив.
      Відповідачі не надали детального опису наданих робіт (послуг) та здійснених ними витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги.
      Акт виконаних робіт не було надано до суду першої інстанції.
      Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи Державна іпотечна установа подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 .
      Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення в частині, яка оскаржується, залишити без змін.
      Посилається на те, що рішення про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги є безпідставними.
      ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги і обізнаний про негативні для нього наслідки не виконання зобов`язань на користь первісного кредитора.
      Кошти, які були перераховані на дострокове погашення кредиту, на рахунок нового кредитора – Державної іпотечної установи не надходили, а тому позика не вважається повернутою.
      У Державної іпотечної установи не було підстав вказувати у розрахунку дати погашення відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування, оскільки сам розрахунок заборгованості здійснюється, починаючи з 17 вересня 2015 року, тобто з моменту, коли у позивача виникло право вимоги.
      Власного розрахунку заборгованості при розгляді в суді першої інстанції відповідачем не надано.
      Відповідно до договору відступлення права вимоги, позивач отримав право вимоги до відповідачів за грошовим зобов`язанням визначеного в гривнях, а тому правомірно просить стягнути інфляційні втрати за весь період прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором.
      ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_8 , подав відзив на апеляційну скаргу Державної іпотечної установи.
      Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення в частинах, які оскаржуються, залишити без змін.
      Посилається на те, що рішення в частині стягнення з Державної іпотечної установи виплат на надання правничої допомоги та в частині задоволених зустрічних позовних вимог про припинення договору поруки є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги є безпідставними.
      ОСОБА_10 .В вказує, що ним надано до суду першої інстанції всі необхідні документів на підтвердження його повноважень як адвоката відповідачів за первісним позовом.
      Матеріали справи не містять доказів того, що його свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю є зупиненим, скасованим або визнаним в судовому порядку недійсним.
      Вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не повинен був братися до уваги запит адвоката Бабенко Ю.С. до Адміністрації Державної прикордонної служби щодо відомостей про перетин кордону ОСОБА_2 , оскільки до вказаного запиту ОСОБА_11 було надано всі необхідні документи на підтвердження її повноважень щодо представництва інтересів ОСОБА_2
      ОСОБА_2 не підписувала додаткову угоду до договору поруки № 1710 pv21-07 від 02 жовтня 2014 року, оскільки в цей час перебувала за межами України.
      Порука є припиненою відповідно до укладеного договору поруки з моменту збільшення процентної ставки, а саме з 02 жовтня 2014 року.
      Позивач за первісним позовом звернувся до суду з пропуском встановленого чинним законодавством строку для звернення до суду з вимогами до поручителя.
      Мотивувальна частина
      Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
      10 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1710 pv21-07, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 60 000 Євро з відсотковою ставкою 13 процентів на рік строком до 09 жовтня 2022 року.
      Відповідно до пункту 4.3 вказаного кредитного договору позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць
      Відповідно до пункту 2.1 іпотечного договору № 1710 pv21-07, укладеного 10 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» (іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (іпотекодавцем), з метою забезпечення виконання позичальником вказаних зобов`язань, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно - житловий будинок АДРЕСА_1 з належними до нього будівлями та спорудами загальною площею 93,50 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 .
      Того ж дня, між ВАТ « Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1710 pv21-07, згідно з умовами якого ОСОБА_2 як поручитель поручається за виконання ОСОБА_3 обов`язків, що виникли на підставі основного кредитного договору.
      02 жовтня 2014 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 1710 pv21-07, відповідно до умов якої відсоткова ставка за користування кредитними коштами, починаючи з 02 жовтня 2014 року, встановлюється в розмірі 14 процентів на рік.
      02 жовтня 2014 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору поруки № 1710 pv21-07, пунктом 1.1 якої передбачено, що поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до умов якого боржникові ОСОБА_3 наданий кредит у розмірі 34 123 євро 81 євроцент зі сплатою 14 процентів річних терміном до 09 жовтня 2022 року.
      11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В, відповідно до умов якого банк відступив, а Державна іпотечна установа набула всі права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення по ним, вказаними у додатках до цього договору, в тому числі і за кредитним договором № 1710 pv21-07.
      Згідно з пунктом 2.1 договору відступлення права вимоги пункт 1.2 договору набирає чинності у день прийняття Національним Банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      17 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного Банку України № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про затвердження тимчасової адміністрації в АТ «Банк Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
      З наданих позивачем розрахунків вбачається, що станом на 31 липня 2018 року заборгованість за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року становить 1 307 979 гривень 66 копійок та складається з основної заборгованості по кредиту в розмірі 753 706 гривень 75 копійок, інфляційних втрат в розмірі 96 895 гривень 06 копійок, пені в розмірі 149 907 гривень 37 копійок та прострочених відсотків за користування кредитом в розмірі 307 470 гривень 48 копійок.
      Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
      Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 Р ОСОБА_12 В. слід задовольнити, апеляційну скаргу Державної іпотечної установи, в інтересах якої діє Тодосієнко Валерій Михайлович задовольнити частково з наступних підстав.
      Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
      Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
      Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).
      Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      У частині 1 статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
      За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
      До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 ЦК України).
      Суд першої інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованості за кредитним договором, виходив з того, що позичальник не виконує взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та має прострочену заборгованість у розмірі 1 307 979 гривень 66 копійок.
      Однак з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він зроблений ним без належного з`ясування дійсних обставин справи.
      Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону рішення суду в частині вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованості за кредитним договором не відповідає.
      Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, Державна іпотечна установа посилалася на те, що ОСОБА_3 не виконував належним чином умови кредитного договору, допустив заборгованість за кредитом, надавши на підтвердження вказаних обставин розрахунки основної суми боргу, процентів, пені та інфляційних втрат станом на 31 липня 2018 року.
      Також в матеріалах справи міститься довідка про стан заборгованості ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року, з якої вбачається, що вказана заборгованість станом на 31 липня 2018 року становить 1 307 979 гривень 66 копійок та складається з основної заборгованості по кредиту в розмірі 753 706 гривень 75 копійок, інфляційних втрат в розмірі 96 895 гривень 06 копійок, пені в розмірі 149 907 гривень 37 копійок та прострочених процентів за користування кредитом в розмірі 307 470 гривень 48 копійок (а.с. 12 т. 1).
      Як вбачається із вищевказаних розрахунків, позивачем наданий щомісячний розрахунок заборгованості за кредитним договором, починаючи із 17 вересня 2015 року, при цьому не надано розрахунку заборгованості за кредитним договором за період з 10 жовтня 2007 року по 16 вересня 2015 року, в який, за твердженням позивача, утворилась заборгованість у розмірі 753 706 гривень 75 копійок, на яку в подальшому Державною іпотечною установою, як новим кредитором? і нараховувалась заборгованість, про стягнення якої вона просить в позовній заяві, за процентами, пенею та інфляційними втратами.
      Позивач посилається також на те, що підставою для нарахування вищевказаної заборгованості на суму 753 706 гривень 75 копійок став лист Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявської О.С. від 23 листопада 2015 року № 3-242100/22658 та доданий до нього додаток 2 - довідка про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, що були надані в забезпечення Державній іпотечній установі згідно договору застави майнових прав № 17/14 від 11 лютого 2015 року, згідно якої вбачається, що залишок основних зобов`язань божника ОСОБА_3 за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року станом на 17 вересня 2015 року становить 753 706 гривень 75 копійок.( а.с. 375-378 т. 1).
      Проте зазначені лист та довідка не можуть братися до уваги апеляційним судом, як належні та допустимі докази підтвердження наявності за ОСОБА_3 станом на 17 вересня 2015 року вищевказаної заборгованості, оскільки із вказаних документів не можливо встановити, за який період та в якому розмірі відповідачем ОСОБА_3 вносилися платежі на погашення заборгованості за кредитним договором, з якого часу у позичальника виникла прострочка по сплаті зазначеного боргу та з яких розрахунків виходило Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», визначаючи розмір залишкової заборгованості на момент відступлення Державній іпотечній установі право вимоги за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року в сумі 753 706 гривень 75 копійок.
      На спростування такого розміру заборгованості ОСОБА_3 надав суду копії квитанцій, з яких вбачається, що позичальник протягом тривалого часу сплачував щомісячні чергові платежі за вищевказаним кредитним договором, в тому числі і після укладення Акціонерним товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та Державною іпотечною установою договору відступлення прав вимоги.
      Вимоги статей 81, 229, 263, 264, 365 ЦПК України зобов`язують суд з`ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.
      Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).
      Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
      Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
      Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (чинного на момент розгляду справи судом першої інтонації), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
      Проте позивачем не надано жодної виписки з особових рахунків позичальника ОСОБА_3 за період із 10 жовтня 2007 року (дати укладення кредитного договору) по 16 вересня 2015 року із зазначенням внесених ОСОБА_3 проплат в рахунок повернення кредиту.
      Апеляційним судом в протокольній ухвалі від час судового засідання 04 вересня 2019 року було запропоновано Державній іпотечній установі надати детальний розрахунок щодо структури суми заборгованість за кредитом, проценти , пеня) станом на 17 вересня 2015 року по кредитному договору 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року, яку позивач отримав по договору відступлення прав вимоги в розмірі 753 706 гривень 75 копійок.
      Проте детальний розрахунок Державною іпотечною установою суду не був наданий, а було лише надано пояснення про те, що згідно довідки про залишки заборгованості по іпотечним кредитам вбачається, що сума заборгованості, на яку здійснювалися нарахування заборгованості позивачем, в розмірі 30 760 євро 51 євроцент, що є еквівалентом 753 706 гривень 75 копійок, є тілом кредиту.
      В матеріалах справи міститься лист Державної іпотечної установи від 08 квітня 2016 року № 1668/11/2 , в якому позивач повідомляв ОСОБА_3 про те, що станом на 05 квітня 2016 року залишок заборгованості за кредитним договором № 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року без врахування процентів за користування кредитом становить 30 149 євро 29 євроцент , що суперечить розміру заборгованості, зазначеному в довідці про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, наданої Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявською О.С. (а.с. 212 т.1).
      В ході апеляційного розгляду справи суд роз`яснив сторонам про їх право звернутися до суду з клопотанням про призначення судово-економічної експертизи для встановлення фактичного розміру боргу відповідача ОСОБА_3 перед позивачем.
      Після цього представник Державної іпотечної установи пояснив, що, на його думку, немає необхідності призначати таку експертизу і він не бажає заявляти клопотання про її призначення.
      Отже позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у боржника ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 1 307 979 гривень 66 копійок, що є його процесуальним обов`язком.
      Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 524/4318/15.
      За таких обставин апеляційний суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування такої заборгованості, підстав для задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_3 вищевказаної заборгованості апеляційним судом не вбачається.
      Щодо зустрічних вимог про припинення поруки, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
      Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції посилався на те, що на момент укладення додаткового договору № 1 до договору поруки 02 жовтня 2014 року ОСОБА_2 перебувала за межами України, а тому фізично не могла його підписати, що свідчить про те, що збільшення обсягу її відповідальності у зв`язку із підвищенням згідно умов додаткової угоди до кредитного договору від 02 жовтня 2014 року відсоткової ставки за користування кредитом відбулося без її згоди.
      Проте такі посилання суду є помилковими, оскільки перебування ОСОБА_2 за кордоном не є безумовною підставою для висновку про те, що вказаною особою такий договір не міг підписуватися.
      ОСОБА _2 клопотань про призначення експертизи на спростування факту підписання нею додаткового договору № 1 до договору поруки 02 жовтня 2014 року не заявлялося.
      Окрім того, у відповідності до положень статті 204 ЦК України, діє презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
      В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що додатковий договір № 1 до договору поруки 02 жовтня 2014 року визнавався судом недійсним.
      Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Частиною 1 статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
      За змістом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі не встановлення такого строку порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
      До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
      У зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.
      Умови договору поруки про її дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не означають установлення строку припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому у такому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
      З положень частини 4 статті 559 ЦК України вбачається, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми.
      При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.
      Такий висновок викладено Верховним Судом у правовій позиції, висловленій у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 285/1829/17 та від 16 вересня 2019 року у справі № 201/8164/16-ц.
      Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) зазначила, що у разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      Відповідно до пункту 3.6 кредитного договору, у разі виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше-3-х місяців, термін дії договору припиняється, а банк набуває право у відповідності до чинного законодавства звернути стягнення на заставне майно.
      Отже сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такої зміни.
      З матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором № 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року ОСОБА_3 здійснив 16 жовтня 2015 року. Наступний платіж, нарахований за жовтень 2015 року, згідно пункту 4.3 кредитного договору та пункту 3.2 додаткової угоди від 02 жовтня 2014 року, позичальник повинен був здійснити у строк до 10 листопада 2015 року.
      11 січня 2016 року у позичальника виникла заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом більше-3-х місяців, а тому відповідно до пункту 3.6 кредитного договору термін його дії припинився.
      Отже, у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору щодо погашення заборгованості, змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 3.6 договору), а тому перебіг передбаченого частиною 4 статті 559 ЦК України шестимісячного строку для звернення із вимогою до поручителя почався 11 січня 2016 року та тривав по 10 липня 2016 року включно.
      Протягом вказаного періоду вимога до поручителя чи основного боржника банком пред`явлена не була; дії, що переривають перебіг вказаного строку, банком, боржником, поручителем не вчинялись.
      Позивач звернувся з позовом до поручителя 21 серпня 2018 року, тобто з пропуском встановленого чинним законодавством строку для звернення до суду з вимогами до поручителя щодо сплати щомісячних платежів та суми заборгованості, яка виникла після припинення дії кредитного договору.
      Щодо вимог Державної іпотечної установи про стягнення з боржника ОСОБА_3 інфляційних втрат у розмірі 96 895 гривень 6 копійок, апеляційний суд вважає звернути увагу на таке.
      Як вбачається з умов кредитного договору від 10 жовтня 2007 року № 1710 pv21-07 кредитні кошти надавалися позичальнику в іноземній валюті-євро. Додатковою угодою до кредитного договору від 02 жовтня 2014 року валюту кредитування не було змінено.
      Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
      Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
      Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
      Норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
      З огляду на викладене вимоги Державної іпотечної установи про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у євро, не можна визнати законними й обґрунтованими.
      Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі 757/46015/15-ц.
      В частині первісних вимог про стягнення з ОСОБА_3 прострочених відсотків та пені, апеляційний виходить з наступного.
      За змістом статті 526, частини 1 статті 530, статті 610 та частини 1статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
      Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 2 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
      Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
      У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився.
      З огляду на те, що строк дії договору припинився 11 січня 2016 року, необґрунтованими є вимоги позивача про стягнення відсотків за кредитним договором та пені після зазначеної дати.
      Щодо стягнення з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.
      Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
      Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
      До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
      Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
      Згідно з частинами 1 - 4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
      За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
      При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
      У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
      На підтвердження розміру понесених відповідачами за первісним позовом витрат на правничу допомогу, наданих адвокатами Адвокатського обєднання «Кравець і партнери», ОСОБА_8 надав розрахунок від 16 травня 2019 року на суму 37 159 гривень 23 копійки, у якому зазначено найменування юридичних послуг та вартість таких послуг, рахунки на оплату від 14 травня 2019 року № 130, від 19 квітня 2019 року, від 01 лютого 2019 року, 11 березня 2019 року, від 01 квітня 2019 року, платіжне доручення від 14 травня 2019 року № Р24А607114917А79307, дублікати квитанцій від 20 квітня 2019 року № 0.0.1332609067.1, від 01 лютого 2019 року №0.0.1256512398.1, від 12 березня 2019 року № 0.0.1291837794.1, від 05 квітня 2019 року № 0.0.11316983257.1, від 01 жовтня 2018 року № 0.0.1148358090.1.
      Ураховуючи недоведеність заявлених Державною іпотечною установою позовних вимог, наявність укладених між Адвокатським обєднанням «Кравець і партнери» договору про надання правової допомоги від 06 вересня 2018 року, документально підтверджених витрат відповідачів за первісним позовом на його виконання з наданням відповідного розрахунку, апеляційний суд з урахуванням складності, обсягу та характеру наданої правової допомоги, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної іпотечної установи на користь відповідачів за первісним позовом витрат на правничу допомогу у розмірі 37 159 гривень 23 копійки.
      Доводи апеляційної скарги Державної іпотечної установи про безпідставне стягнення витрат на правову допомогу, з посиланням на недотримання порядку допуску до участі у справі особи, що надає правову допомогу є безпідставними, оскільки участь у судових засіданнях ОСОБА_8 , факт надання ним правової допомоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та понесених ними витрат підтверджено належними і допустимими доказами.
      Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що ОСОБА_8 є адвокатом, а тому не є можливим встановити чи була вказана особа адвокатом на момент розгляду справи у суді першої інстанції, то вони є безпідставними, адже повноваження ОСОБА_8 на представлення інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтверджуються ордером на надання правової допомоги серії КВ № 376236 від 04 жовтня 2018 року.
      Також в матеріалах справи відсутні докази щодо припинення права ОСОБА_8 на заняття адвокатською діяльністю у порядку передбаченому законом.
      Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
      Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові в цій частині.
      Щодо судових витрат
      Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.
      З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором та ухвалення нового судового рішення про відмову у позові.
      З квитанції від 19 липня 2019 року № 9196 вбачається, що ОСОБА_3 за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 29 429 гривень 55 копійок.
      Отже, з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 слід стягнути 29 429 гривень 55 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
      З квитанції від 04 жовтня 2018 року № 4102 вбачається, що ОСОБА_2 за подання до суду зустрічної позовної заяви сплатила судовий збір в сумі 704 гривні 80 копійок.
      Отже, з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_2 слід стягнути 704 гривні 80 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду зустрічної позовної заяви.
      Щодо витрат на правничу допомогу, із розрахунку від 16 травня 2019 року вбачається, що за надання послуг з написання позовної заяви ОСОБА_3 було сплачено 4000 гривень, а за написання зустрічної позовної ОСОБА_2 заяви було сплачено 3000 гривень. Всі інші послуги надавалися адвокатами Адвокатським об`єднанням «Кравець і партнери» вказаним особам без розподілу нарахованих сум за надані послуги між зазначеними вище особами.
      Виходячи з загальної суми понесених відповідачами витрат на правничу допомогу у розмірі 37 159 гривень 23 копійки, сума, яка підлягає стягненню з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_3 за мінусом послуг з написання позовної заяви ОСОБА_3 у розмірі 4000 гривень та написання зустрічної позовної ОСОБА_2 становить 30159 гривень 62 копійки.( 37159, 23 -7000= 30159, 62).
      Отже , з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 19079 гривень 62 копійки (30159, 62:2+4000= 19079, 62).
      З Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_2 слід стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 18079 гривень 62 копійки (30159, 62:2+3000= 18079, 62).
      Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
      постановив:
      Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи, в інтересах якої діє Тодосієнко Валерій Михайлович, залишити без задоволення.
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , задовольнити.
      Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок скасувати.
      В позові Державної іпотечної установи до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
      Рішення суду в частині визнання припиненою поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 , змінити в мотивувальній частині з підстав зазначених в цій постанові.
      В решті рішення залишити без змін.
      Розподіл судових витрат змінити.
      Стягнути з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 48 509 гривень (сорок вісім тисяч п`ятсот дев`ять ) гривень 17 копійок в рахунок відшкодування судових витрат.
      Стягнути з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_2 18 784 ( вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят чотири) гривні 42 копійки в рахунок відшкодування судових витрат.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
      На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
      Повна постанова складена 11 жовтня 2019 року.
      Головуючий О.О. Одинак
      Судді : М.І. Кулянда
      Н.Ю. Половінкіна
      Джерело: ЄДРСР 84909693