у.zaporozhskiy

Решение хозяйственного суда г. Киева о признании исполнительной надписи нотариуса такой, что не подлежит исполнению двойное взыскание, пропущен срок осуществления надписи с момента возникновения права требования

Recommended Posts

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57494749

 

Державний герб України
  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2016Справа №908/530/16

За позовомПриватної фірми «Борис»до          Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівнатретя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»провизнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача:         Ковтун С.Б. - керівник;

                                Віценко А.Г. - представник за довіреністю б/н від 21.03.2016;

від відповідача:      не з'явились;

від третьої особи 1: не з'явились.

від третьої особи 2: не з'явились;

від третьої особи 3: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29.02.2016 до Господарського суду міста Києва за підсудністю з Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватної фірми «Борис» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що при вчиненні приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною виконавчого напису № 2887 від 29.07.2014 не було дотримано положень чинного законодавства, у зв'язку з чим вказаний виконавчий напис повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню. Зокрема, позивач зазначив, що всупереч вимогам ст. 35 Закону України «Про іпотеку», Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не було надіслано вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання, а позивач її не отримував, також відсутні оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання. При цьому, позивач зазначив, що строк виконання основного зобов'язання ОСОБА_6 за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 достроково настав 17.04.2009, оскільки Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» пред'явило позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату процентів за його користування 17.03.2009, у зв'язку з чим, враховуючи положення ч. 2 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», кредитор мав право тільки до 17.04.2010 звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. При цьому, позивач зазначив, що  він не погоджується із розміром заборгованості, а отже розмір заборгованості, вказаний у виконавчому написі, не є безспірним. Також, позивач зазначив, що відповідачем не надано нотаріусу первинних документів, які фіксують факт здійснення господарських операцій, для вчинення виконавчого напису.

При цьому, позивач зазначив, що виконавчим написом приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу від 21.01.2010 Вімертом В.І. вже було запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, у зв'язку з чим станом на дату звернення відповідача до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. із заявою про вчинення оспорюваного виконавчого напису не існувало незахищеного права відповідача, а відповідач по суті, вдруге захистив одне й те саме порушене право, що є неправомірним.

Крім того, позивач зазначив, що 26.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (покупець) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у Додатку № 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду. Втім, позивач зазначив, що відповідачем не надано доказів сплати Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» суми винагороди за передачу кредитного портфелю та акту приймання-передачі документів, що свідчить про те, що фактично передача прав вимоги не відбулось. При цьому, позивач зазначив, що вказаний договір є договором факторингу, однак Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» не мало право відступати право вимоги до фізичної особи, оскільки до фінансової послуги факторингу віднесено набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне у майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. При цьому, позивач зазначив, що відповідачем не було надано нотаріусу Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010. При цьому, позивач зазначив, що він не отримував повідомлення про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором.

Крім того, позивач зазначив, що сума заборгованості, вказана у вимогах, які були надіслані ОСОБА_3, не відповідає сумі заборгованості, яка зазначена в оспорюваному виконавчому написі.

З огляду на вищевикладене, позивач стверджує, що виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни за № 2887 від 29.07.2014 є таким, що не підлягає виконанню.

Разом із позовною заявою позивачем було подану заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд зупинити стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського  міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 29.07.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 2887, в рамках виконавчого провадження ВП№49260530, яке проводиться Ленінським відділом виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції; заборонити Ленінському відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та його співробітникам вчиняти виконавчі дії у виконавчому провадженні ВП№49896599; винести ухвалу про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського  міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 29.07.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 2887, в рамках виконавчого провадження ВП№49260530, яке проводиться Ленінським відділом виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та заборонити вказаному відділу ДВС і його співробітникам вчиняти виконавчі дії у вищезазначеному виконавчому провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2016 порушено провадження у справі № 908/530/16; до участі у справі залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірину Михайлівну; розгляд справи призначено на 22.03.2016.

21.03.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від приватного нотаріуса Дніпропетровського  міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та письмові пояснення по справі, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 22.03.2016 судом не прийнято до розгляду заяву позивача про забезпечення позову, яка долучена до позовної заяви, з огляду на відсутність підпису заявника на ній.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 08.04.2016.

06.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд зупинити стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського  міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 29.07.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 2887, в рамках виконавчого провадження ВП№49260530, яке проводиться Ленінським відділом виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції; заборонити Ленінському відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та його співробітникам вчиняти виконавчі дії у виконавчому провадженні ВП№49896599; винести ухвалу про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського  міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 29.07.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 2887, в рамках виконавчого провадження ВП№49260530, яке проводиться Ленінським відділом виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та заборонити вказаному відділу ДВС і його співробітникам вчиняти виконавчі дії у вищезазначеному виконавчому провадженні.

06.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, які суд долучив до матеріалів справи.

08.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач зазначив, що вимоги про усунення порушень направлялись як поручителю, так і позивачу (іпотекодавцю) та відповідні докази були надані нотаріусу при вчиненні оспорюваного виконавчого напису. При цьому, відповідач зазначив, що нотаріусом було повністю дотримано вимог Порядку вчинення виконавчих дій нотаріусами України, оскільки з моменту пред'явлення вимоги, на підставі якої було вчинено виконавчий напис, не минув передбачений законодавством строк для вчинення виконавчого напису, що підтверджується копіями відповідних вимог про усунення порушень, направлених на адресу боржника та іпотекодавця, поштовими квитанціями та описами вкладення. При цьому, відповідач зазначив, що виконавчий напис, вчинений 21.01.2010 приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, зареєстрований  в реєстрі зав № 52 не був виконаний та 14.04.2014 був повернутий Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» постановою державного виконавця ВП№17499716 без виконання.

Крім того, відповідач зазначив, що позивач лише вказує у позовній заяві, що розмір заборгованості перед банком є спірним, але не обґрунтовує відсутності заборгованості або наявності боргу у меншому розмірі, не вказує сум, які ним були сплачені, не підтверджує факт погашення заборгованості жодними документами, тобто не спростовує розміру заборгованості, зазначеного в оспорюваному виконавчому написі.

З огляду на вищевикладене, відповідач стверджує, що предметом спору у даній справі є не розмір заборгованості, на суму якої вчинено оспорюваний виконавчий напис, а дотримання нотаріусом діючого законодавства при вчиненні виконавчого напису, що не є підставою для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У судовому засіданні 08.04.2016 судом відкладено вирішення питання з розгляду заяви позивача про забезпечення позову до наступного судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 та Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»; розгляд справи відкладено на 22.04.2016.

У судовому засіданні 22.04.2016, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд відмовив в її задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

Так, відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Зважаючи на те, що рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню  не передбачає стадії виконання, оскільки у разі задоволення позову виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, з дати набрання рішенням законної сили, суд відмовляє позивачу в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Представники позивача у судовому засіданні 22.04.2016 подали документи на виконання вимог ухвали суду, які суд долучив до матеріалів справи, надали усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 22.04.2016 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103037686763.

Представник третьої особи 1 у судове засідання 22.04.2016 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103037686771.

Представник третьої особи 2 у судове засідання 22.04.2016 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Кредитному договорі № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що 16.04.2016 поштове відправлення надійшло до відділення зв'язку.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Представник третьої особи 3 у судове засідання 22.04.2016 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103037686836.

У судовому засіданні 22.04.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

27.09.2007 між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», яке змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», (банк) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено Кредитний договір № CM-SME201/195/2007, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 18000 дол США 00 центів, який надається одним траншем, із датою остаточного повернення - 26.09.2014.

Відповідно до п. 3 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 для розрахунку процентів за користування кредитом використовується плаваюча процента ставка FIDR (процента ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору; з метою застосування FIDR при виконанні сторонами умов цього договору ставка FIDR буде визначатись самостійно банком, інформація щодо якої розміщується в приміщенні банку на інформаційних стендах); фіксований відсоток - 5% річних, який є незмінним на весь строк дії кредитного договору.

Відповідно до 1.5.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 погашення відсотків частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів (Додаток № 1 до договору) шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.

Відповідно до п. 1.5.1.1. Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 нараховані в порядку передбаченому цим договором проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, передбачений у Графіку повернення кредиту та сплати процентів. Якщо до сплати процентів з моменту надання кредиту залишається не більше 3-х банківських днів, перше нарахування т сплата процентів здійснюється у наступному порядку.

Відповідно до п. 1.9.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором, договору іпотеки/поруки. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути виконане позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Відповідно до п. 3.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 сторони наступним прийшли до згоди, що в якості забезпечення всіх своїх зобов'язань за цим договором позичальник керуючись положеннями чинного законодавства України, в тому числі, але не виключно, породженнями ст. 5 Закону України «Про іпотеку» цим передає чи зобов'язується забезпечити передачу майновим поручителем в іпотеку банку предмет іпотеки, який є власністю позичальника та/чи майнового поручителя відповідно до правовстановлюючих документів та забезпечити чинність договору іпотеки протягом всього строку дії цього договору.

Відповідно до п. 4.1.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення.

Відповідно до Графіку повернення кредиту та сплати відсотків до Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 вбачається, що позичальник повинен був повертати частину кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірах та строки, наведені у графіку; дата останнього платежу повернення кредиту та сплати відсотків - 26.09.2014.

27.09.2007 між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», яке змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (іпотекодержатель), та Приватною фірмою «Борис» (іпотекодавець) укладено Договір іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука).

Відповідно до п. 1.1 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником (ОСОБА_3) його боргових зобов'язань (всі зобов'язання боржника перед іпотеко держателем по сплаті будь-яких сум, що виникають з Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007), визначених у статті 2 цього договору, іпотекодавець цим надає іпотеко держателю в іпотеку нерухоме майно, визначене у ст. 3 цього договору (предмет іпотеки).

Згідно з п. 3.1 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 предметом іпотеки є нежиле приміщення, у підвалі літ. А-4, загальною площею 89,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором № 26 купівлі-продажу об'єкта комунальної власності, посвідченого Андрєєвою В.М., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 07.02.2007, за реєстровим № 380. Право власності на предмет іпотеки зареєстроване орендним підприємством Запорізьку міжміське бюро технічної інвентаризації у книзі 15, номер запису 2380, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9986250 від 02.03.2007, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 9105780.

Згідно з п. 4.4 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем та становить 329129 грн. 00 коп., що за курсом НБУ на дату укладення цього договору становить 65174 дол США 06 центів.

Відповідно до п. 6.1 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: всі боргові зобов'язання, не сплачені боржником і вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням боржником чи іпотекодавцем його зобов'язань за цим договором, а також всіх фактичних витрат, понесених іпотеко держателем у зв'язку із реалізацією його прав за цим договором.

Відповідно до п. 6.2 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення обставин щодо несплати боржником іпотеко держателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі.

Згідно з п. 6.4.2 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 при виникненні іпотечного випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю іпотечне повідомлення (цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною у цьому договорі) із зазначенням загальної суми боргових зобов'язань та граничного строку погашення боргових зобов'язань. У випадку непогашення боржником боргових зобов'язань у строк, передбачений в іпотечному повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов'язань, вказаному в іпотечному повідомленні. При цьому іпотекодержатель зобов'язаний реалізувати предмет іпотеки протягом 1 року,  суму, отриману від реалізації, направити на погашення боргових зобов'язань та інших фактичних вимог. Залишок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки після погашення боргових зобов'язань, інших фактичних вимог та відшкодування всіх витрат іпотекодержателя, повертається іпотекодавцю відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 9.6 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 відступлення прав за цим договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця з одночасним відступленням права вимоги за кредитним договором.

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» належним чином виконало свої зобов'язання за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, надавши ОСОБА_3 кредит у розмірі 18000 дол. США 00 центів, що підтверджується валютним меморіальним ордером № 44 від 27.09.2007 (копія долучена відповідачем до матеріалів справи 08.04.2016) та банківськими виписками з рахунку позичальника (копії долучено нотаріусом до матеріалі справи 21.03.2016).

Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» звернулось до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Вімерта Владислава Івановича із заявою про вчинення виконавчого напису, та 21.01.2010 приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вімертом Владиславом Івановичем було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на майно, а саме нежиле приміщення, у підвалі літ. А-4, загальною площею 89,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що належить на праві приватної власності Приватній фірмі «Борис» та було передане в іпотек Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» за Договором іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного майна, необхідно задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 у розмірі 117162 грн. 37 коп., в тому числі заборгованість по кредиту - 14359 дол США 78 центів, нараховані відсотки за період з 26.02.2009 по 01.06.2009 - 534 дол. США 36 центів, пеня - 3810 грн. 51 коп. Всього до стягнення - 118662 грн. 37 коп. Заборгованість стягується станом на 02.06.2009.

Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області від 14.04.2014 ВП№17499716 виконавчий напис № 52 від 21.01.2010, вчинений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вімертом В.І., повернуто стягувачу.

26.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (покупець) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у Додатку № 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду.

Відповідно до ст. 1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 кредитним портфелем є права вимоги до боржників (їх поручителів) щодо сплати загальної суми заборгованості боржників перед продавцем за кредитними договорами, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму такого боргу, усі та будь-які штрафні санкції (у разі їх наявності) на дату набрання чинності, а також права, зазначені у ст. 3.3 цього договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 покупець набуває усі права вимоги за кредитними договорами, що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу, правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3.4 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 продавець зобов'язаний передати права за окремими договорами застави та/або договорами іпотеки, укладеними між продавцем та боржниками для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Передача таких договорів має бути оформлена відповідним договором про передачу прав на заставлене майно.

Відповідно до п. 4.1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 на підтвердження факту передачі кредитного портфелю в момент укладення цього договору продавець зобов'язується передати покупцю кредитні документи. Передача кредитного портфелю покупцю підтверджується підписанням відповідного акту передачі документів сторонами цього договору.

Відповідачем через канцелярію суду 08.04.2016 долучено до матеріалів справи копію акту приймання-передачі кредитного портфелю від 26.11.2010, складеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», в якому зазначено, що сторони підтверджують, що продавець передав, а покупець прийняв кредитний портфель, як зазначено у ст. 1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010; винагорода за кредитний портфель складає 254908163 грн. 06 коп.

Відповідно до п. 5.1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 винагорода, сплачена у якості компенсації вартості кредитного портфелю, сплачується у національній валюті та складає 254908163 грн. 06 коп.

Відповідно до п. 5.2 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 покупець сплачує винагороду після підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі кредитного портфелю та отримання рахунку від продавця шляхом переказу коштів на банківський рахунок продавця.

Відповідачем через канцелярію суду 08.04.2016 долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення № 01051 від 26.11.2010 про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» компенсації вартості кредитного портфелю за Договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 у розмірі 254908163 грн. 06 коп.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» набуло права вимоги до ОСОБА_3 щодо сплати останнім загальної суми боргу за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 у розмірі 13534 дол США 61 цент (12909 дол США 54 центи та 625 дол США 61 цент).

26.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (фактор) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (клієнт) укладено Договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., відповідно до умов якого у зв'язку з укладенням Договору купівлі-продажу кредитного портфелю б/н від 26.11.2010 між фактором та клієнтом, за яким клієнт передав фактору права вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1 до даного договору, укладеними між клієнтом та позичальниками клієнта, перелік яких міститься в додатку № 1 до даного договору, що забезпечений іпотекою/заставою за договорами іпотеки/застави, перелік яких міститься в Додатку № 1 до даного договору, укладеними між клієнтом та боржниками/третіми особами, клієнт передає та відступає фактору сукупність прав, належних за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись правом звертати стягнення на заставлене майно.

Відповідно до п. 1.2 Договору про відступлення права вимоги від 26.11.2010 за цим договором до фактора переходять всі права клієнта як сторони, що іменується іпотекодержатель у зобов'язаннях, які виникли на підставі договорів забезпечення в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором (включаючи право звернення стягнення на предмет іпотеки/застави). У разі, якщо відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у зв'язку з невиконанням боржником чи/або іпотекодавцем зобовязань за кредитними договорами щодо своєчасної сплати процентів та погашення кредиту, клієнтом було вручено або направлено боржнику/іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, яка містить стислий зміст порушених зобов'язань, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, до фактора переходять всі права клієнта, що виникли у клієнта у зв'язку з врученням/направленням такої письмової вимоги про усунення порушень (включаючи, але не виключно, право звернення стягнення на предмет іпотеки).

Відповідно до п. 2.1 Договору про відступлення права вимоги від 26.11.2010 клієнт протягом 5 банківських днів з моменту набуття чинності цим договором зобов'язується передати за актом фактору оригінали договорів забезпечення разом з усіма змінами та доповненнями, а також інші документи, які засвідчують права, що передаються, дійсність переданої фактору вимоги (прав іпотеки/застави), які є в наявності у клієнта, та інформацію, яка є важливою для здійснення цих прав.

Відповідно до п. 2.2 Договору про відступлення права вимоги від 26.11.2010 клієнт протягом 5 календарних днів з моменту набуття чинності цим договором зобов'язується надіслати боржнику/іпотекодавцю/заставодавцю повідомлення про відступлення прав за договорами забезпечення на користь фактора. Повідомлення повинно бути направлено на адресу боржник/іпоткодавця/заставодавця, зазначену у договорах забезпечення, рекомендованим листом з описом вкладення.

Додатком № 1 до Договору про відступлення права вимоги від 26.11.2010 сторони визначили перелік договорів забезпечення, за якими фактор отримав права вимоги, зокрема зазначивши Договір іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007, укладений з Приватною фірмою «Борис» на забезпечення виконань ОСОБА_3 зобов'язань за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007.

Судом встановлено, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулось до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни із заявою (вих № 842/05-14 ід 13.05.2014) про вчинення виконавчого напису на Договорі іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007; загальна сума заборгованості позичальника за кредитним договором складає 13534 грн. 61 дол США з урахуванням залишку заборгованості за кредитом - 12909 дол США 54 центи, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 625 дол США 07 коп.; строк за який проводиться стягнення - шість років шість місяців тринадцять днів, а саме з 27.09.2007 по 09.04.2014.

Судом встановлено, що разом із заявою, відповідачем було подано нотаріусу копію Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, копію Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007, розрахунок заборгованості по кредитному договору; досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором з описом вкладення у цінний лист; виписки з особового рахунку позичальника; оригінал Договору про відступлення права вимоги від 26.11.2010; оригінал Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010; установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»; витяг з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»; довіреність, паспорт представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (відповідно до переліку додатків до заяви про вчинення виконавчого напису).

Відповідно до досудової вимоги вих. № 1095 від 09.04.2014 про погашення заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 (вимога про усунення порушень), яка була направлена відповідачем ОСОБА_3 30.04.2014 на його адресу, зазначену у кредитному договорі, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, встановлено, що відповідач, враховуючи допущені ОСОБА_3 порушення щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, на підставі п. 1.9 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, вимагав від позичальника дострокового виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у сумі 12909,54 дол США та суми відсотків за користування кредитом у сумі 625,07 дол США.

Відповідно до досудової вимоги вих № 2035 від 30.05.2014 про погашення заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 (вимога про усунення порушень), яка була направлена відповідачем Приватній фірмі «Борис» 04.06.2014 на її адресу, зазначену у договорі іпотеки, що підтверджується описом вкладення у цінний листі, встановлено, що відповідач, враховуючи допущені ОСОБА_3 порушення щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, на підставі п. 1.9 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, пропонував позивачу здійснити дострокове виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у сумі 12909,54 дол США та суми відсотків за користування кредитом у сумі 625,07 дол США.

Судом встановлено, що 29.07.2014 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2887, на Договорі іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - нежиле приміщення у підвалі літ. А-4, загальною площею 89,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що належить на праві власності Приватній фірмі «Борис», яка є майновим поручителем ОСОБА_3 за його кредитним зобов'язанням за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, укладеним з Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»; за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 12909,54 дол США заборгованості за кредитом; 625,07 дол США заборгованості по відсоткам за користування кредитом, що разом становить 13534,61 дол США. Строк, за який проводиться стягнення - шість років шість місяців тринадцять днів, а саме з 27.09.2007 року по 09.04.2014.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання зобов'язання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 ЦК України). Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1. ст. 590 ЦК України).

Згідно з статтею 11 вищевказаного закону, майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки  здійснюється  на підставі рішення суду,  виконавчого напису нотаріуса або згідно  з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі невиконання або неналежного виконання  боржником основного  зобов'язання  іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням  шляхом звернення стягнення  на предмет іпотеки.  Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав,  встановлених статтею  12 цього Закону.

У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця,  письмову вимогу про  усунення  порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку»).

При цьому суд зазначає, що ст. 35 Закону України "Про іпотеку" передбачає обов'язок відповідача як іпотекодержателя лише надіслати іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення, встановлює вимоги до її змісту, а також містить положення про терміни виконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором, та право іпотекодержателя розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, якщо протягом встановленого строку вимога залишається без задоволення.

Згідно з абз. 2, 3 п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24.10.2011 р. № 10 спори про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК України. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, статей 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Таким чином, господарські суди не перевіряють правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні, оскільки нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт підлягають окремому оскарженню до суду.

Відповідно до ст. 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

При цьому, п. 2.3. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Таким чином, зверненню до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису для звернення стягнення на предмет іпотеки має передувати надсилання іпотекодержателем повідомлень боржнику та іпотекодавцю відповідної вимоги про усунення порушень та незадоволення зазначеної вимоги щонайменше протягом тридцяти днів.

Як встановлено судом, відповідач 30.04.2014 направив ОСОБА_6 досудову вимогу вих № 1095 від 09.04.2014 про погашення заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 (вимога про усунення порушень), яка була надіслана позичальнику на його адресу, зазначену у кредитному договорі, та в якій відповідач, враховуючи допущені ОСОБА_3 порушення щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, на підставі п. 1.9 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, вимагав від позичальника дострокового виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у сумі 12909,54 дол США та суми відсотків за користування кредитом у сумі 625,07 дол США (копія вказаної вимоги та копія опису вкладення у цінний лист, на якому проставлений штамп поштового відділення про прийняття поштового відправлення до виконання, долучені нотаріусом до матеріалів справи 21.03.2016).

Як встановлено судом, відповідач 04.06.2014 направив позивачу досудову вимогу вих № 2035 від 30.05.2014 про погашення заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 (вимога про усунення порушень), та в якій відповідач, враховуючи допущені ОСОБА_3 порушення щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, на підставі п. 1.9 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, пропонував позивачу дострокового виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у сумі 12909,54 дол США та суми відсотків за користування кредитом у сумі 625,07 дол США (копія вказаної вимоги та копія опису вкладення у цінний лист, на якому проставлений штамп поштового відділення про прийняття поштового відправлення до виконання, долучені нотаріусом до матеріалів справи 21.03.2016).

Тобто, надіслання відповідачем вимог про усунення порушень позичальнику та іпотекодавцю передує зверненню Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису вих. 842/05-14 від 13.05.2014, яка була отримана нотаріусом 29.07.2014, що підтверджується вхідним реєстраційним штампом нотаріуса за № 0935/02-20.

Таким чином, спірний виконавчий напис нотаріуса було вчинено після спливу тридцяти днів з моменту надісланого відповідачем (іпотекодержателем) повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень позивачу (іпотекодавцю).

З огляду на вищевикладене, суд вважає необгрунтованими твердження позивача, що йому не надсилалась вимога про усунення порушень.

Відповідно до п. п. 3.2, 3.5 глави 16 Порядку про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 (надалі - Перелік), і при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у цьому переліку.

Відповідно до п. 1 цього Переліку (в редакції станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису)  для одержання виконавчого напису на нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Позивач у позові стверджує, що відповідачем не було надано нотаріусу при вчиненні оспорюваного виконавчого напису опису вкладення у цінний лист та розрахункового документу на надання послуг поштового зв'язку, що підтверджують надіслання боржнику та майновому поручителю вимоги про усунення порушень.

Однак, суд зазначає, що обов'язок  надання нотаріусу оригіналу розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання був встановлений постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку» від 26.11.2014 № 662, та станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису (29.07.2014) обов'язку надавати нотаріусу вказані документи у стягувача не було.

Втім, як встановлено судом, відповідачем було надано нотаріусу при вчиненні оспорюваного виконавчого напису відповідні описи вкладення у цінний лист із відбитком штампу поштового відділення про прийняття поштового відправлення до виконання.

Так само, суд зазначає, що лише із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку» від 26.11.2014 № 662 було доповнено п. 1 Переліку, зокрема, положенням про те, що для одержання виконавчого напису на іпотечних договорах подається довідка фінансової установи про ненадходження платежу, а отже станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису (29.07.2014) необхідність подання такої довідки була відсутня.

При цьому, суд також вважає необгрунтованими твердження позивача щодо неподання відповідачем нотаріусу при вчиненні виконавчого напису первинних документів, що фіксують факт здійснення господарських операцій а також встановлюють розмір заборгованості, оскільки як вбачається з копій матеріалів нотаріальної справи (надіслана нотаріусом та долучена судом до матеріалів справи) відповідачем було надано нотаріусу при вчиненні оспорюваного виконавчого напису банківські виписки по рахунку позичальника про надання йому кредиту, повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

При цьому, у позові позивач зазначив, що виконавчим написом приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу від 21.01.2010 Вімертом В.І. вже було запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, у зв'язку з чим станом на дату звернення відповідача до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. із заявою про вчинення оспорюваного виконавчого напису не існувало незахищеного права відповідача, а відповідач по суті, вдруге захистив одне й те саме порушене право, що є неправомірним.

Суд вважає обґрунтованими такі твердження позивача з огляду на таке.

Як встановлено судом, у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» звернулось до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Вімерта Владислава Івановича із заявою про вчинення виконавчого напису, та 21.01.2010 приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вімертом Владиславом Івановичем було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на майно, а саме нежиле приміщення, у підвалі літ. А-4, загальною площею 89,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що належить на праві приватної власності Приватній фірмі «Борис» та було передане в іпотеку Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» за Договором іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007.

У вказаному виконавчому написі зазначено, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного майна, необхідно задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 у розмірі 117162 грн. 37 коп, в тому числі заборгованість по кредиту - 14359 дол США 78 центів, нараховані відсотки за період з 26.02.2009 по 01.06.2009 - 534 дол США 36 центів, пеня - 3810 грн. 51 коп. Всього до стягнення - 118662 грн. 37 коп. Заборгованість стягується станом на 02.06.2009.

Як вбачається із оспорюваного виконавчого напису, у ньому зазначено, що строк, за який проводиться стягнення становить з 27.09.2007 по 09.04.2014.

Таким чином, період, за який була стягнута заборгованість у виконавчому написі, вчиненому нотаріусом 21.01.2010 за № 52, входить до періоду, за який була стягнута заборгованість в оспорюваному виконавчому написі, що суперечить положенням чинного законодавства, оскільки відповідач двічі захистив одне й те саме порушене право.

При цьому, з огляду на наявну в матеріалах справи копію постанови виконавчого провадження від 14.04.2014 ВП№17499716 про повернення виконавчого напису від 21.01.2010 № 52 стягувачу та зважаючи на твердження відповідача, що виконавчий напис від 21.01.2010 № 52 не було фактично виконано, суд зазначає, що питання фактичного виконання чи невиконання виконавчого напису, в тому числі пропущення строку такого виконання, не може бути підставою для повторного вчинення виконавчого напису на документі, який встановлює заборгованість, за один і той самий період, оскільки кредитор (його правонаступник) може здійснити захист своїх порушених прав шляхом вчинення виконавчого напису щодо одного порушеного права лише один раз. Тобто, у випадку наявності заборгованості за певний період прострочення виконання кредитор може звернутись за вчиненням виконавчого напису для стягнення заборгованості за такий період тільки один раз, за аналогією із здійсненням судового захисту, оскільки повторне звернення до нотаріуса за захистом одного і того ж порушеного права - у правовідносинах між тими ж сторонами (в тому числі їх правонаступниками), щодо одного і того ж предмету та з одних і тих же підстав - суперечить меті захисту, стабільності господарських правовідносин та принципу правової визначеності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо повторного звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису в частині захисту порушеного права, яке вже було захищене шляхом вчинення попереднього виконавчого напису, тобто повторне вирішення питання щодо стягнення однієї і тієї ж заборгованості, є такими, що  суперечать положенням чинного законодавства.

Що стосується тверджень позивача, що відповідачем не надано доказів сплати Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» суми винагороди за передачу кредитного портфелю та акту приймання-передачі документів, що свідчить про те, що фактично передача прав вимоги не відбулось, та що відповідачем не було надано нотаріусу Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010, суд вважає їх необгрунтованими з огляду на таке.

Так, відповідачем через канцелярію суду 08.04.2016 долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення № 01051 від 26.11.2010 про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» компенсації вартості кредитного портфелю за Договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 у розмірі 254908163 грн. 06 коп.

Крім того, відповідачем через канцелярію суду 08.04.2016 долучено до матеріалів справи копію акту приймання-передачі кредитного портфелю від 26.11.2010, складеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками сторін), в якому зазначено, що сторони підтверджують, що продавець передав, а покупець прийняв кредитний портфель, як зазначено у ст. 1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010; винагорода за кредитний портфель складає 254908163 грн. 06 коп.

Також, в матеріалах справи наявна копія Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» набуло права вимоги до ОСОБА_3 щодо сплати останнім загальної суми боргу за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 у розмірі 13534 дол США 61 цент (12909 дол США 54 центи та 625 дол США 61 цент). Вказаний додаток підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк».

При цьому, щодо тверджень позивача, що сума заборгованості, вказана у вимогах, адресованих  ОСОБА_3, від 17.03.2009, 21.04.2010 є іншою (14236,24 дол США - тіло кредиту та проценти) у порівнянні із сумою боргу, яка вказана в оспорюваному виконавчому написі (13534,61 дол США - тіло кредиту та проценти), суд зазначає, що після надіслання вказаних вимог, ОСОБА_3 було сплачено частину заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, що відображено у розрахунку заборгованості, долученому відповідачем до матеріалів справи 08.04.2016, у зв'язку з чим заборгованість ОСОБА_6 за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 зменшилась.

Що стосується тверджень позивача, що Договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 є договором факторингу, у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», з урахуванням положень п. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», не мало право відступати право вимоги до фізичної особи, оскільки до фінансової послуги факторингу віднесено набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне у майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення, тоді як боржник (ОСОБА_3) не є суб'єктом господарювання, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» (в редакції станом на дату укладення договору), до фінансової послуги факторингу відносяться сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): 1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне ругулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до п. 11 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне ругулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою.

Так, правове регулювання відносин факторингу здійснюється Цивільним кодексом України та Законом України "Про фінансові послуги та державне ругулювання ринків фінансових послуг", нормами яких не встановлено обмеження щодо складу осіб (боржників), відносно яких можливе здійснення передачі права вимоги за договором факторингу.

Так як норми Цивільного кодексу України мають пріоритет над нормами підзаконних нормативних актів цивільного законодавства з урахуванням положень ст. 4 ЦК України, а останній не містить жодних обмежень щодо можливості відступлення права вимоги до фізичних осіб-боржників, які не є суб'єктами господарювання, суд дійшов висновку, що підлягають застосування норми Цивільного кодексу України, з огляду на що доводи позивача про неможливість передачі прав вимоги за договором факторингу відносно не суб'єкта господарювання суд вважає необгрунтованими.

Що стосується тверджень позивача, що він не був повідомлений банком про відступлення прав вимоги за Договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010, суд зазначає, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15.

При цьому, суд зазначає, що безспірність заборгованості має у своїй основі об'єктивний критерій визначення. Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та повністю підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі.

Отже, наявність безспірності вимог (заборгованості) підтверджується саме певним переліком документів, передбачених законодавством, за наявності яких заборгованість вважається безспірною.

А тому, факт визнання заборгованості або наявності заперечення боржника щодо розміру (у випадку відсутності доказів, які спростовують суму заборгованості, встановлену у виконавчому написі) або порядку стягнення жодним чином не впливає на об'єктивний критерій її визначення як безспірної за наявності переліку документів, які передбачені законодавством (Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172).

У протилежному випадку, такий спосіб захисту цивільних прав як вчинення виконавчого напису був би неефективним.

Як встановлено судом, для вчинення оспорюваного виконавчого напису відповідачем були надані всі необхідні документи, передбачені законодавством та які підтверджують безспірність заборгованості позивача і встановлюють прострочення виконання зобов'язання, тоді як позивачем не доведено необгрунтованості розміру заборгованості, зазначеного у виконавчому написі нотаріуса.

Суд зазначає, за змістом ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому саме позивач повинен довести відсутність заборгованості за кредитним договором, якщо ним оспорюється визначена нотаріусом сума боргу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.09.2014 у справі № 910/1339/13.

Однак, позивачем не надано суду власного контррозрахунку на спростування розміру заборгованості, зазначеної в оспорюваному виконавчому написі.

При цьому, суд наголошує на тому, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису розмір заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 був предметом спору у суді.

Водночас, у позовній заяві позивач зазначив, що він заперечує щодо розміру заборгованості, яка вказана в оспорюваному виконавчому написі, з огляду на положення ст. 88 Закону України «Про нотаріат».

Так, позивач вказав на те, що відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє  виконавчі  написи,  якщо  подані  документи підтверджують  безспірність заборгованості  або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з  дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та  організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності,  виконавчий  напис  видається  у межах цього строку.

Відповідно до п. 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Суд зазначає, що оскільки шляхом вчинення оспорюваного виконавчого напису на іпотечному договорі заборгованість за кредитним договором фактично стягується іпотекодержателем, Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,  з іпотекодавця, Приватної фірми «Борис», мають місце правовідносини між юридичними особами, а отже, з урахуванням п. 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст. 88 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом протягом одного року з моменту виникнення права вимоги.

Аналізуючи правову природу такого строку, суд дійшов висновку, що даний строк є строком існування заборгованості, який відліковується з моменту виникнення права вимоги (порушення боржником строків оплати), протягом якого кредитор може звернутись за захистом свої порушених прав до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису та відповідно строк, за який нотаріус має право вчинити такий виконавчий напис.

При цьому, суд зазначає, що вказаний строк не є позовною давності, застосування якої врегульовано ст.ст. 256-268 ЦК України, та яка є строком, протягом якого особа має право на звернення до суду за захистом своїх прав. Водночас, порядок визначення моменту початку перебігу таких строків є однаковим, та характер правовідносин, які вони регулюють є подібним (строк звернення за захистом порушених прав до уповноважених органів - суду або нотаріуса), а тому у випадку неврегульованості питань щодо розрахунку строків, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, за аналогією можуть бути застосовані норми, які регулюють розрахунок строків позовної давності.

Відповідно до п. 3.4 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Аналізуючи норми статей 261, 530 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов'язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Як вже було встановлено судом, оспорюваний виконавчий напис міг бути вчинений нотаріусом протягом одного року з моменту виникнення права вимоги у кредитора.

При цьому, з урахуванням викладеного, право вимоги у кредитора виникає з наступного дня після порушення боржником строків повернення кредиту та сплати відсотків, передбачених графіком до кредитного договору.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, банк надає позичальнику кредит у розмірі 18000 дол США 00 центів, який надається одним траншем, із датою остаточного повернення - 26.09.2014.

Графіком повернення кредиту та сплати відсотків до Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 сторони визначили розмір та дати сплати позичальником чергових платежів (повернення частини кредиту та сплати відсотків за користування кредитом).

Зокрема, із вказаного графіку вбачається, що ОСОБА_3 повинен був сплачувати суму кредиту у розмірі 214,29 дол США та відповідну суму процентів 26 числа відповідного місяця користування кредитом.

08.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем долучено до матеріалів справи розрахунок заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, з якого вбачається, що починаючи з 26.01.2009 позичальник почав порушувати умови кредитного договору в частині повернення суми кредиту та з 26.08.2009 - порушувати умови кредитного договору в частині сплати процентів за користування кредитом, у зв'язку з чим у позичальника виникла заборгованість за кредитом у розмірі 12909,54 дол США та заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 625,07 дол США.

Відповідно до п. 1.9.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором, договору іпотеки/поруки. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути виконане позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Як встановлено судом, відповідач 30.04.2014 направив ОСОБА_6 досудову вимогу вих № 1095 від 09.04.2014 про погашення заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 (вимога про усунення порушень), яка була надіслана позичальнику на його адресу, зазначену у кредитному договорі, та в якій відповідач, враховуючи допущені ОСОБА_3 порушення щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, на підставі п. 1.9 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, вимагав від позичальника дострокового виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у сумі 12909,54 дол США та суми відсотків за користування кредитом у сумі 625,07 дол США (копія вказаної вимоги та копія опису вкладення у цінний лист, на якому проставлений штамп поштового відділення про прийняття поштового відправлення до виконання, долучені нотаріусом до матеріалів справи 21.03.2016).

Таким чином, враховуючи положення п. 1.9.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, позичальник повинен був сплатити заборгованість за вказаним кредитним договором протягом 30 календарних днів з дати одержання вказаної вимоги.

Суд зазначає, що право відповідача на стягнення заборгованості достроково за кредитом виникло у відповідача після спливу тридцятиденного строку після отримання позичальником вимоги про дострокове виконання зобов'язань за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, надісланої відповідачем 30.04.2014.

Доказів отримання ОСОБА_3 вимоги про дострокове виконання зобов'язань за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 відповідачем суду не надано.

Втім, відповідно до Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Таким чином, враховуючи нормативні строки пересилання поштової кореспонденції, суд дійшов висновку, що позичальник отримав вказану вимогу 05.05.2014, з огляду на що, відповідно до п. 1.9.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, ОСОБА_3 повинен був сплати заборгованість за кредитним договором у  строк до 05.06.2014.

З огляду на те, що позичальник не сплатив суму заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 у строк до 05.06.2014 у позивача виникло право на дострокове стягнення тієї суми за кредитом, строк оплати якої ще не настав відповідно до графіка повернення кредиту (кінцевий строк повернення кредиту та сплати відсотків - 26.09.2014), тобто по платежам, строк оплати яких відповідно до графіку встановлений 26.06.2014, 26.07.2014, 26.08.2014, 26.09.2014.

Разом з тим, суд зазначає, що факт пред'явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості не змінює строку сплати позичальником тих платежів, строк сплати яких вже настав.

Так, відповідно до Графіку повернення кредиту та сплати процентів за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 вбачається, що позивальник повинен був сплачувати частину кредиту та проценти за його користуванням 26 числа відповідного місяця, починаючи з 26.10.2007 по 26.09.2014.

Як вбачається з розрахунку, долученого відповідачем, позичальник у 2009 році почав порушувати умови кредитного договору в частині повернення суми кредиту та в частині сплати процентів за користування кредитом. Відповідно до банківських виписок, наданих відповідачем нотаріусу та долучених останнім до матеріалів справи, вбачається, що останні сплати заборгованості за кредитним договором боржником були здійснені у серпні 2010 року.

Однак, як вбачається з оспорюваного виконавчого напису, періодом, за який проводиться стягнення є 27.09.2007 по 09.04.2014, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про порушення вимог щодо періоду стягнення, за який нотаріус має право вчиняти виконавчий напис.

Тобто, враховуючи строк, за який нотаріус має право вчинити виконавчий напис, визначений у статті 88 Закону України «Про нотаріат», та кредитор відповідно має право на захист своїх порушених прав шляхом вчинення виконавчого напису, а саме, якщо з дня виникнення права вимоги у відносинах між підприємствами, установами та  організаціями  минуло не більше одного року, суд дійшов висновку, що виконавчий напис вчинено поза межами річного строку щодо стягнення чергових платежів по кредиту та чергових платежів по відсоткам за користування кредитом, строк сплати яких настав до 29.07.2013 (враховуючи дату звернення відповідача із заявою про вчинення виконавчого напису).

При цьому, суд зазначає, що так як предметом позову є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд повинен встановити при розгляді справи обставини щодо спірності чи безспірності вимог, за якими вчинено виконавчий напис, а також обставини щодо вчинення виконавчого напису в межах строків, які передбачені законом для права особи на здійснення захисту прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису.

Таким чином, з огляду на встановлення судом обставин щодо здійснення нотаріусом виконавчого напису поза межами передбаченого законом строку та обставин вчинення виконавчого напису щодо частини заборгованості, яка вже була стягнута за іншим виконавчим написом, суд дійшов висновку про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 29.07.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 2887, таким, що не підлягає виконанню.

При цьому, суд зазначає, що в межах розгляду позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд розглядає правомірність вчинення виконавчого напису в цілому на предмет безспірності вимог та дотримання строків вчинення такого напису, та у випадку встановлення порушення встановлених законом вимог щодо строків вчинення виконавчого напису або встановлення існування спору між сторонами щодо стягнутої заборгованості - повинен визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню в цілому, так як порядок захисту прав шляхом вчинення виконавчого напису є порушеним, та суд повинен при цьому лише встановити факт порушення такого порядку, в тому числі наявність спору між сторонами. Однак, встановлення обставин щодо конкретного розміру заборгованості, періоду прострочення з її оплати, застосування позовної давності (строку для захисту прав судом) за заявою боржника, не входить до предмету доказування у даній справі, так як, по суті, зводиться вже до застосування судового порядку захисту прав кредитора щодо стягнення кредитної заборгованості (в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки), який в свою чергу може бути реалізований кредитором шляхом подачі позову про стягнення такої заборгованості.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 29.07.2014, зареєстрований в реєстрі за № 2887, таким, що не підлягає виконанню.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28 Д; ідентифікаційний код: 36789421) на користь Приватної фірми «Борис» (69000, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 68, кв. 28; ідентифікаційний код: 20492689) судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 29.04.2016

Суддя                                                                                                          І.М. Отрош

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ребята, как правильно оспорить решение лишь в части обстоятельств, указанных в мотивировочной части?

 

Стаття 103. Повноваження апеляційної інстанції

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

Просити змінити і просити виключити з мотивувальної частини бред, который был установлен судом первой инстанции?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      02 липня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 916/3006/17
      Провадження N 12-278гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідачаКібенко О. Р.,
      суддів: Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      представників учасників справи:
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" - Попової М.О.,
      Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління - Мілютіна А.Є., Дорошенко Ю.В., Тарасенкова В.В., Саковця А.О., Авраменка С.В.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційні скарги Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління
      на рішення Господарського суду Одеської області від 29 березня 2018 року, ухвалене суддею Цісельським О.В.,
      та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Савицького Я.Ф., Головея В.М., Діброви Г.І.,
      у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (далі - ТОВ "Укркава")
      до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління (далі - Банк)
      за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
      1. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича (далі - нотаріус),
      2. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС),
      про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. 06 грудня 2017 року ТОВ "Укркава" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Банку про визнання виконавчого напису, вчиненого 09 листопада 2017 року приватним нотаріусом Малим О.С., таким, що не підлягає виконанню.
      2. На обґрунтування позовних вимог ТОВ "Укркава" посилалось на те, що виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості товариства перед Банком за кредитним договором, вчинено з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого 22 лютого 2012 року наказом N 296/5 та зареєстрованого в цей же день у Міністерстві юстиції України за N 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Позивач стверджував, що нотаріус не перевірив безспірність заборгованості.
      3. Також позивач зазначав про те, що Банк перед вчиненням виконавчого напису не направляв йому вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання, а також не надав нотаріусу доказів направлення цієї вимоги та її одержання позивачем.
      4. Відповідач проти позову заперечував з мотивів дотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства під час вчинення виконавчого напису.
      Фактичні обставини справи, установлені судами
      5. 28 грудня 2011 року Банк та ТОВ "Укркава" уклали договір кредитної лінії N 86 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав товариству кредит у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 29 грудня 2016 року у різних валютах - гривнях, доларах США, євро;максимальний ліміт кредитування визначено в еквіваленті 40 000 000 грн.
      6. Цього ж дня на виконання умов пункту 4.1 кредитного договору ТОВ "Укркава" (іпотекодавець) та Банк (іпотекодержатель) уклали договір наступної іпотеки (далі - іпотечний договір), відповідно до умов якого на забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договороміпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку будівлі та споруди заводу з виробництва розчинної кави та кавових виробів, що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14 (літ. " А "), оціненою вартістю 33 584 103 грн. які розташовані на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні іпотекодавця за договором оренди.
      7. Пунктом 4.1 іпотечного договору сторони визначили, що право іпотеки виникає в іпотекодержателя з моменту нотаріального посвідчення цього договору. У разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, та/або невиконання іпотекодавцем обов'язків за цим договором, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або законодавством, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором.
      8. 20 лютого 2015 року Банк звернувся до ТОВ "Укркава" листом N 24-1/114 про порушення ним умов кредитного договору: у січні 2015 року не погашено заборгованість за траншами в розмірі 1 665 208,33 грн та 125 000 дол. США; у лютому 2015 року не погашено заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 451 440,26 грн та 20 506,75 дол США.
      9. 24 квітня 2015 року ці ж сторони уклали додатковий договір N 7 до кредитного договору, в якому, зокрема, змінили діючий ліміт кредитування.
      10. 04 травня 2016 року Банк направив ТОВ "Укркава" вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист N 28/01-3/86/7402). Вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, сплатити заборгованість на загальну суму 3 699 753, 88 дол. США та 52 884 667,05 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості.
      11. Цього ж дня Банк направив Товариству вимогу про дострокове повернення кредиту (лист N 28/01-3/86/7403). Посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору, Банк повідомив ТОВ "Укркава" про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення цього листа здійснити повне погашення заборгованості на загальну суму 3 699 753,88 дол. США та 52 884 667,05 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості.
      12. 14 червня 2016 року у зв'язку з порушенням ТОВ "Укркава" зобов'язань за кредитним договором, Банк звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; просив у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Господарський суд Одеської області ухвалою від 17 червня 2016 року порушив провадження у справі N 916/1610/16.
      13. 07 липня 2017 року Банк направив ТОВ "Укркава" ще одну вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист N 28/01-3/17/10602). Вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, сплатити 3 978 178,84 дол. США та 75 465 776,91 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості. Банк попередив, що в разі невиконання цієї вимоги буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений іпотечним договором та статтею 33 Закону України "Про іпотеку".
      14. 09 листопада 2017 року за зверненням Банку нотаріус на підставі статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", положень глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі - Перелік документів), вчинив виконавчий напис, відповідно до якого з метою погашення частини заборгованості ТОВ "Укркава" перед Банком звернув стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності боржнику та переданий в іпотеку за іпотечним договором, а саме на будівлі та споруди заводу з виробництва розчинної кави та кавових виробів: восьмиповерхову виробничу будівлю (літ. "Б") з навісами (літ. "б", "б1") загальною площею 7665,5 кв. м, будівлі насосної (літ. "В") з підвальним поверхом загальною площею 76,1 кв. м, споруди N 1, 8 - огорожі, N 2, 3, 9 - ворота, N 4 - градирні, N 5 - резервуари для води, N 6 - артезіанську свердловину, N 7 - резервуар для шламу, N 10 - оглядові колодязі, N 1 - покриття (тротуари, майданчики, доріжки), що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14 а.
      15. Нотаріус виходив з того, що Банк надав ТОВ "Укркава" грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном їх повернення до 29 грудня 2016 року. Оскільки товариство з 30 грудня 2016 року по 08 листопада 2017 року (строк, за який проводиться стягнення) не повернуло кредитних коштів, то за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета стягнення, підлягають задоволенню такі вимоги стягувача: 2 999 385,40 дол. США заборгованості за основним боргом (кредитом) за траншами, виданими в іноземній валюті; 39 965 000 грн заборгованості за основним боргом (кредитом) за траншами, виданими в національній валюті. Крім того, з метою відшкодування внесеної за вчинення виконавчого напису плати у розмірі 80 000 грн запропоновано їх стягнути з ТОВ "Укркава". Виконавчий напис може бути пред'явлений до виконання протягом року з дня його вчинення (до 09 листопада 2018 року).
      16. 25 січня 2018 року державний виконавець ВДВС постановою ВП N 55644595 відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      17. Господарський суд Одеської області рішенням від 29 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року, позов задовольнив.
      18. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказав на те, що письмового повідомлення з відміткою ТОВ "Укркава" про отримання вимоги Банку від 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602) або письмового повідомлення з відміткою поштового відділення зв'язку про відправлення цієї вимоги на адресу ТОВ "Укркава", зазначену в іпотечному договорі, Банк разом із заявою про вчинення виконавчого напису нотаріусу не надав.
      19. Натомість суди дійшли висновків про те, що Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки у травні 2016 року.
      20. З урахуванням положень пункту 6.2 іпотечного договору Банк обрав один зі способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя - за рішенням суду, про що свідчить його звернення до господарського суду з відповідним позовом.
      21. Тому, звернувшись до нотаріуса у листопаді 2017 року, Банк порушив правила звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
      22. Також апеляційний суд зазначив, що з дня виникнення у Банку вимоги за кредитним договором минуло більше одного року, а тому строк для вчинення виконавчого напису вважається пропущеним. Суд не взяв до уваги посилання Банку на збільшення сторонами в іпотечному договорі позовної давності до 10 років з огляду на те, що встановлений статтею 88 Закону України "Про нотаріат" строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису має іншу правову природу, ніж позовна давність.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      23. У серпні 2018 року Банк та приватний нотаріус Малий О.С. звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять судові рішення попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      24. На обґрунтування вимог касаційних скарг скаржники посилаються на помилковість висновків судів щодо пропуску строку вчинення оспорюваної нотаріальної дії та недотримання умови щодо безспірності заборгованості за кредитним договором. Наголошують на дотриманні нотаріусом вимог статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", положень глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів під час вчинення оспорюваного виконавчого напису. Стверджують, що остаточним терміном повернення всієї суми кредиту є визначена сторонами у пункті 2.2 кредитного договору дата - 29 грудня 2016 року, а відтак річний строк для звернення до нотаріуса Банком не пропущений. Нотаріус також зазначає, що відповідно до наданих Банком документів право на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло через 30 днів після надсилання вимоги про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист від 07 липня 2017 року N 28/01-3/17/10602). Банк також вважає, що оскільки сторони в пункті 9.4 іпотечного договору збільшили позовну давність до 10 років за будь-якими вимогами, які випливають з цього договору, нотаріус мав право вчинити виконавчий напис у межах цього строку з огляду на положення статті 88 Закону України "Про нотаріат" та статті 259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Доводи інших учасників справи
      25. ТОВ "Укркава" подало відзиви на касаційні скарги, в яких просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вважає законними та обґрунтованими висновки судів про пропуск строку вчинення оспорюваної нотаріальної дії та недотримання умови щодо безспірності заборгованості за кредитним договором.
      Рух касаційних скарг
      26. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2018 року відкрила касаційне провадженнята на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвалою від 21 листопада 2018 року передала справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказавши на необхідність відступити від висновків щодо застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпунктів 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дійу подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо строку звернення до нотаріуса
      27. Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      28. Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється, зокрема, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
      29. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій). Суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що Банк пропустив передбачений законом річний строк для звернення до нотаріусу для вчинення виконавчого напису, оскільки Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки 4 травня 2016 року, звернувшись до ТОВ "Укркава" з відповідними вимогами про усунення порушення зобов'язань та дострокове повернення кредиту за кредитним договором (листи N 28/01-3/86/7402, 28/01-3/86/7403 від 4 травня 2016 року).
      30. У касаційній скарзі Банк, не погодившись із рішеннями судів, посилається на те, що пунктом 9.4 договору іпотеки сторони передбачили, що "строк позовної давності за будь-якими вимогами іпотекодержателя, що випливають з цього договору, встановлюється тривалістю у 10 років". Тому скаржник вважає, що з огляду на положення частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат" та статті 259 ЦК України нотаріус мав право вчинити виконавчий напис у межах цього строку.
      31. Верховний Суд у постанові від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17 щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпунктів 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дійдійшов висновку про те, що статтею 88 Закону України "Про нотаріат" нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, не обмежено трирічним строком за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги. Зазначив, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У зв'язку із цим відхилив доводи про необхідність застосування нотаріусом позовної давності в три роки, а щодо пені в один рік, оскільки сторони у встановленому законом порядку збільшили позовну давність до 5 років, а в подальшому до 50 років.
      32. Велика Палата Верховного Суду відступає від цього висновку, оскільки вважає, що зазначений строк не може бути змінений договором. Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктами 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін.
      33. Разом з тим відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      34. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" безпосередньо пов'язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті.
      35. Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.
      36. Стаття 88 Закону "Про нотаріат" містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього закону діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), яким позовна давність визначалася залежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу у дію нового Цивільного кодексу України у 2004 році строки, встановлені у статті 88 Закону України "Про нотаріат", не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб'єктною ознакою.
      37. Згідно із частиною першою статті 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Частина друга статті 318 ЦК України визначає, що всі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
      38. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Стаття 14 Конвенції визначає, що користування правами і свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, зокрема і за ознакою статусу особи.
      39. Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява N 36042/97, § 48). Близьке за змістом визначення дискримінації закріплене у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".
      40. Нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-кредиторів і юридичних осіб-кредиторів щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є відмінністю у поводженні з цими кредиторами в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об'єктивного та розумного обґрунтування створює для юридичних осіб-кредиторів нерівні у порівнянні з фізичними особами-кредиторами умови у правовідносинах з юридичними особами-боржниками щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для юридичної особи-кредитора у порівнянні з фізичною особою-кредитором меншого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є дискримінацією юридичної особи-кредитора за ознакою її статусу.
      41. Водночас, нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-боржників і юридичних осіб-боржників у випадку звернення юридичних осіб-кредиторів до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно їх майна є відмінністю у поводженні з цими боржниками в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об'єктивного та розумного обґрунтування створює для фізичних осіб-боржників нерівні у порівнянні з юридичними особами-боржниками умови у правовідносинах з юридичними особами-кредиторами щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для кредитора-юридичної особи більшого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна фізичної особи-боржника у порівнянні з юридичною особою-боржником є дискримінацією фізичної особи-боржника за ознакою її статусу.
      42. Таким чином, Велика Палата Верховного суду доходить висновку, що загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      43. Враховуючи викладене, твердження судів попередніх інстанцій щодо пропуску Банком строку для звернення до нотаріуса є помилковим, адже право вимоги виникло у Банку 04 травня 2016 року і до моменту звернення Банка до нотаріуса для вчинення виконавчого напису 09 листопада 2017 року минуло менше трьох років.
      Щодо безспірності заборгованості
      44. Стаття 88 Закону України "Про нотаріат" містить певну умову вчинення виконавчих написів. Так, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо, зокрема, подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
      45. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
      46. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.
      47. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
      48. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі N 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.
      49. Позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед Банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості.
      50. Інформація про звернення Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не є свідченням недотримання умови щодо безспірності заборгованості у цій справі, оскільки позивач визнає наявність заборгованості на суму, вказану у виконавчому написі нотаріуса.
      Щодо належного повідомлення боржника
      51. Позивач посилався на те, що Банк перед вчиненням оспорюваного виконавчого напису не направляв ТОВ "Укркава" вимогу про усунення порушення виконання зобов'язаннявід 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602), а також не надав нотаріусу доказів направлення цієї вимоги та її одержання позивачем.
      52. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій).
      53. У пункті 6.1 іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення зобов'язання та (або) зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. При цьому сторони за взаємною згодою встановили, що цей строк починає відлік з дати, зазначеної на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням поштового зв'язку під час відправлення іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення зобов'язання з повідомленням про вручення, або з дати, зазначеної на такому листі іпотекодавцем при отриманні представником іпотекодавця зазначеного листа особисто.
      54. На підтвердження спливу тридцятиденного строку з моменту надіслання Банком повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень ТОВ "Укркава" банк надав: засвідчену копію вимоги від 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602), оригінал квитанції N 6501406499910 про надання послуг поштового зв'язку про направлення вимоги листом з повідомленням про вручення, оригінал опису вкладення від 10 липня 2017 року про направлення вимоги.
      55. Отже, Банк надав приватному нотаріусу документи, які містять відмітку поштового відділення зв'язку про відправлення вимоги цінним листом з повідомленням про вручення на вказану в іпотечному договорі адресу, тобто виконав вищевказані вимоги, що не врахували суди попередніх інстанцій. Надання доказів щодо повідомлення боржника та сплив тридцятиденного строку з моменту повідомлення уможливлюють вчинення виконавчого напису, що свідчить про дотримання встановленого порядку.
      56. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги, що аналогічну вимогу Банку ТОВ "Укркава" отримало ще у травні 2016 року. З того моменту сума заборгованості не змінилася, жодних дій для її погашення ТОВ "Укркава" не вчинило. Таким чином, ТОВ "Укркава" було належним чином повідомлено про вимогу Банку і мало достатньо часу для усунення порушень.
      Щодо вчинення виконавчого напису на оригіналі іпотечного договору
      57. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з ненаданням приватним нотаріусом та відповідачем жодного доказу вчинення виконавчого напису на оригіналі договору, дублікаті договору, копії договору або на виписці з особового рахунку боржника при вчинення оспорюваного виконавчого напису було порушено приписи підпунктів 5.1, 5.2, 5.3 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
      58. Підпунктами 5.1, 5.2 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), який встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.
      59. Виключення з наведеного загального правила передбачає підпункт 5.3 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, відповідно до якого якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.
      60. У справі, що розглядається, саме про часткове задоволення вимог стягувача щодо погашення заборгованості за основним боргом (погашення тіла кредиту) зазначено, зокрема, у заяві Банку про вчинення виконавчого напису та у виконавчому написі.
      61. Місцевий господарський суд установив, а суд апеляційної інстанції не спростував те, що Банк надав нотаріусу оригінал іпотечного договору з усіма змінами і доповненнями, як це передбачено пунктом 1 Переліку документів. При цьому в додатках до заяви про вчинення виконавчого напису міститься посилання на оригінал іпотечного договору та його нотаріально посвідчену копію, які Банк надав нотаріусу.
      62. У даному випадку вчинено виконавчий напис, в якому зазначено, що він стосується саме певного, визначеного у написі договору. Його вчинення на окремому документі не спростовує відсутність зобов'язання та не впливає на дійсність виконавчого напису.
      63. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що Банк виконав належним чином приписи чинного законодавства, надавши нотаріусу оригінал і нотаріально посвідчену копію договору іпотеки для вчинення виконавчого напису.
      64. Позивач не підтвердив належними і допустимими доказами відсутність відмітки на оригіналі іпотечного договору чи оригіналі кредитного договору. Навіть у разі недотримання нотаріусом вимоги щодо проставляння відмітки на оригіналі чи копії договору ця обставина не може слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, адже позивач не довів, яким чином відсутність цієї позначки порушує його права і впливає на дійсність виконавчого напису. Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, що призвело до помилкового застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.
      Щодо обрання способу звернення стягнення на предмет іпотеки
      65. Як досліджено судами, пунктом 6.2 іпотечного договору сторони передбачили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (підпункт 6.2.1); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 6.2.2); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 6.2.3.1 та 6.2.3.2 цього пункту договору (підпункт 6.2.3).
      66. Як зазначалося раніше, Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки після звернення до ТОВ "Укркава" з відповідними вимогами про усунення порушення зобов'язань та дострокове повернення кредиту за кредитним договором (листи N 28/01-3/86/7402, 28/01-3/86/7403 від 04 травня 2016 року). У разі невиконання цієї вимоги, Банк попереджав, що буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений пунктом 6.2 іпотечного договору, в тому числі за рішенням суду.
      67. Реалізуючи своє право з урахуванням пункту 6.2 іпотечного договору, Банк 14 червня 2016 року звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; просив у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Господарський суд Одеської області ухвалою від 17 червня 2016 року порушив провадження у справі N 916/1610/16.
      68. Велика Палата Верховного Суду вважає, що способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру.
      69. Тому хоч на момент звернення до нотаріуса Банк уже застосував один з передбачених пунктом 6.2 іпотечного договору способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя - в судовому порядку, але подальше звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису (в позасудовому порядку) не суперечить положенням іпотечного договору та положенням Закону України "Про іпотеку" зважаючи на відсутність у цій справі спору щодо наявності боргу і його розміру, вказаного у виконавчому написі нотаріуса.
      Щодо реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження
      70. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції послався на відсутність відомостей щодо реєстрації Банком у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на момент початку процедури звернення стягнення на предмет обтяження, тобто станом на травень 2016 року.
      71. У постанові від 16 травня 2018 року у справі N 320/8269/15-ц (провадження N 14-83цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт недотримання стягувачем положень частини третьої статті 24 та частини першою статті 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      72. Разом з тим Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає правовий режим регулювання обтяжень саме рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна (стаття 1 цього Закону).
      73. Оскільки у цій справі предметом іпотеки є нерухоме майно, відсутні підстави для застосування приписів цього Закону до спірних правовідносин, а тому помилковим є висновок суду про те, що відповідач звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису з порушенням приписів статей 24, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
      74. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення нотаріусом під час вчинення оспорюваного виконавчого напису вимог статті 88 Закону України "Про нотаріат" та глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
      75. Тому Велика Палата Верховного Суду підстав для задоволення позову не вбачає.
      Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      Щодо суті касаційних скарг
      76. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      77. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
      78. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційні скарги слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Щодо судових витрат
      79. Судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на позивача.
      ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
      80. Велика Палата Верховного Суду вважає, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України "Про нотаріат", безпосередньо пов'язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      81. Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17, щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат", зокрема про те, що ця норма не обмежує трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги, оскільки вважає, що зазначений строк не можна змінити домовленістю сторін.
      82. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.
      83. Якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону України "Про нотаріат", та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління задовольнити.
      2. Рішення Господарського суду Одеської області від 29 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року у справі N 916/3006/17 скасувати та ухвалити нове рішення.
      3. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про визнання виконавчого напису, вчиненого 09 листопада 2017 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем, таким, що не підлягає виконанню, відмовити.
      4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14А, код ЄДРПОУ 31541491)на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 35) 5 600 (п'ять тисяч шістсот) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
      5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14А, код ЄДРПОУ 31541491) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління (65014, м. Одеса, вул. Базарна, 17, код ЄДРПОУ 09328601) 4 962 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят дві) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Т.О. Анцупова Ж.М. Єленіна
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Ю.Л. Власов Л.І. Рогач
      М.І. Гриців О.М. Ситнік
      Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич
      В.І. Данішевська О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      26.04.2019
      Справа № 756/13215/18
      Справа пр. №2/756/2024/19
      ун. №756/13215/18
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 квітня 2019 року
      Оболонський районний суд міста Києва в складі:
      головуючого - судді Андрейчука Т.В.,
      за участю секретаря судового засідання - Лісовенка О.О.,
      учасники справи:
      представник позивача - ОСОБА_1,
      розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
      в с т а н о в и в :
      У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Чуловський В.А., відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 30 жовтня 2006 року між нею та відкритим акціонерним товариством "Український кредитно-торговий банк" (далі - ВАТ "Український кредитно-торговий банк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "БТА Банк" (далі - ПАТ "БТА Банк"), укладено кредитний договір №020/06к, відповідно до умов якого банком надано позивачеві кредит у сумі 126000,00 доларів США на строк з 30 жовтня 2006 року до 30 жовтня 2021 року.
      За договором факторингу від 03 квітня 2014 року, укладеним між ПАТ "БТА Банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" первісний кредитор відступив відповідачеві право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к.
      У зв'язку з простроченням позичальником ОСОБА_2 строків сплати кредиту, процентів за користування ним ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., який 08 листопада 2015 року вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропонував стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн, у тому числі заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 2556655,12 грн, проценти за користування кредитом у сумі 774758,07 грн.
      Позивач стверджувала, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема у документах, на підставі яких було вчинено виконавчий напис, відсутні докази безспірності заборгованості боржника перед кредитором; позичальником не отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання; вчинення виконавчого напису порушує конституційний припис неможливості подвійної юридичної відповідальності за одне і те саме порушення; виконавчий напис було вчинено з порушенням норм Закону України "Про нотаріат", зокрема було пропущено трьохрічний строк на його вчинення; у ТОВ "Кредитні ініціативи" відсутні підстави для нарахування додаткових платежів вже після ухвалення рішення про стягнення заборгованості.
      З цих підстав ОСОБА_2 просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., зареєстрований в реєстрі за №15325.
      У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги свого довірителя, просила суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
      Відповідач відзив на позовну заяву ОСОБА_2 до суду не подав, натомість надіславши пояснення на позовну заяву, в яких стверджував, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не допущено порушень норм чинного законодавства. З цих підстав ТОВ "Кредитні ініціативи" просило суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог.
      Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу за відсутності його представника.
      У ході розгляду справи судом залучено замість третьої особи Чуловського В.А. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А.
      Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.
      Представник третьої особи відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з'явився, третя особа про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомила.
      Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.
      30 жовтня 2006 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Український кредитно-торговий банк", правонаступником якого є ПАТ "БТА Банк", укладено кредитний договір №020/06к, за умовами якого банком надано позивачеві кредит у сумі 126000,00 доларів США на строк з 30 жовтня 2006 року до 30 жовтня 2021 року. Повернення кредиту та сплата процентів за користування ним повинна була здійснюватись шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів у строки, визначені додатком №1 до кредитного договору (т. 1, а. с. 211-224).
      Для забезпечення виконання взятих на себе за кредитним договором зобов'язань ОСОБА_2 передала в іпотеку ВАТ "Український кредитно-торговий банк" належні їй на праві власності нежилі приміщення (в літ. В): приміщення №1 по приміщення №12 (групи приміщень №20а), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, про що сторони уклали договір іпотеки від 30 жовтня 2006 року (т. 1, а. с. 32-35).
      ОСОБА_2 неналежно виконувала взяті на себе кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у строки, встановлені договором.
      03 квітня 2014 року за договором факторингу ПАТ "БТА Банк" (клієнт) відступило ТОВ "Кредитні ініціативи" (фактор) право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к (т. 1, а. с. 229-241).
      З огляду на прострочення позичальником ОСОБА_2 строків сплати кредиту, процентів за користування ним ТОВ "Кредитні ініціативи" 08 листопада 2015 року звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. з заявою про вчинення виконавчого напису (т. 1, а. с. 210).
      Цього ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропонував стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн, у тому числі заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 2556655,12 грн, проценти за користування кредитом у сумі 774758,07 грн (т. 1, а. с. 209).
      Вирішуючи питання про правомірність дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. щодо вчинення ним виконавчого напису від 08 листопада 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №15325, суд виходить з такого.
      За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України "Про нотаріат").
      Так, згідно зі ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Ст. 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі ж правила та умови вчинення виконавчого напису (п. п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Згідно з пп. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника-фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
      У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (пп. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Крім того, пп. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
      За результатами аналізу вищенаведених норм можна зробити такі висновки.
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
      Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. При цьому, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
      Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (cт. 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - н аданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
      Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відміннім від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування безспірності.
      Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі факт (подання стягувачем відповідних документів) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
      З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
      Верховний Суд у постанові від 18 червня 2018 року у справі №199/183/17 та у постанові від 04 липня 2018 року у справі №757/29988/17-ц зазначив, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
      Судом з'ясовано, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року у справі №2-70/11 з ОСОБА_2 на користь ПАТ "БТА Банк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к у сумі 1032129,62 грн, у тому числі строкова заборгованість зі сплати кредиту у сумі 905502,36 грн, прострочена заборгованість зі сплати кредиту у сумі 26644,64 грн, строкова заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 9424,09 грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 90558,20 грн (т. 1, а. с. 39-41).
      Отже, пред'явивши позов про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, банк реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к.
      У постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 Велика палата Верховного Суду вказала на те, що за змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 і ч. 1 ст. 612 ЦК України належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
      Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
      Таким чином, після пред'явлення кредитодавцем у 2011 році вимоги до позичальника ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к, він не вправі нарахувати до стягнення проценти за користування кредитом.
      Натомість ТОВ "Кредитні ініціативи" усупереч наведеним нормам матеріального права включено в розрахунок заборгованості за кредитним договором, на підставі якого було вчинено оспорюваний виконавчий напис, нараховані після зміни строку виконання основного зобов'язання проценти.
      Однак приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., вчиняючи виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №15325, на ці обставини уваги не звернув.
      Крім цього, виконавчий напис було вчинено щодо стягнення заборгованості за (кредитом), яка уже була стягнута за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року у справі №2-70/11.
      Наведене свідчить про те, що указана ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість ОСОБА_2 не була безспірною, що унеможливлювало вчинення нотаріусом виконавчого напису (такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року у справі №753/22443/15-ц).
      За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн.
      Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
      При зверненні до суду ОСОБА_2 сплатила судовий збір у сумі 704,80 грн (а. с. 2).
      Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
      За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
      Сума витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу склала 4000,00 грн (а. с. 71, 148-151).
      Отже, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 704,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.
      З огляду на вищенаведене, керуючись ст. ст. 15, 16, 526, 530, 533, 536, 549, 550, 610, 625, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 34, 39, 50, 87, 88 Законом України "Про нотаріат", Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
      в и р і ш и в:
      Позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
      Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113 (три мільйони триста тридцять чотири тисячі сто тринадцять) гривень 19 (дев'ятнадцять) копійок.
      Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 35326253) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок; витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.
      Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Суддя Т.В. Андрейчук
      Повний текст рішення виготовлено 26 квітня 2019 року
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81583167
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 202/30/17
      Провадження N 14-643цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк), приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Вдовіна Ліана Леонідівна,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
      на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, та
      ВСТАНОВИЛА:
      У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. від 18 листопада 2016 року за індексним N 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на зазначене нерухоме майно.
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 лютого 2008 року ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір про іпотечний кредит N DNU0G10000003443.
      Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу Банком з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
      03 березня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області зазначене рішення суду першої інстанції змінив шляхом доповнення його резолютивної частини застереженням, що рішення суду в частині виселення не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"; в іншій частині рішення суду залишив без змін.
      Незважаючи на рішення суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" використало ще один спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме позасудовий порядок, шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Оскаржуване рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно прийнято приватним нотаріусом Вдовіною Л.Л.
      Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року (суддя Зосименко С.Г.) позов ОСОБА_3 задоволено частково.
      Скасовано рішення від 18 листопада 2016 року за індексним N 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване приватним нотаріусом Вдовіною Л.Л.
      Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на вказану квартиру.
      В іншій частині позову відмовлено.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що Банк уже використав своє право на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, проте не повідомив про це приватного нотаріуса, який безпідставно задовольнив забезпечену іпотекою вимогу Банку шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки.
      Суд відмовив у визнанні протиправним рішення приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л., вказавши, що це рішення прийнято останнім саме з вини Банку, який не повідомив нотаріуса про наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
      У задоволенні позову ОСОБА_3 у частині вимог до ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
      Провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. закрито.
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд керувався тим, що Банк не є належним відповідачем за заявленими позивачкою вимогами, оскільки оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності не приймав, відповідними повноваженнями не наділений.
      Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л., апеляційний суд зазначив, що цей відповідач є суб'єктом владних повноважень як особа, що виконала дії реєстратора, а тому позов у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до адміністративної юрисдикції.
      У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просила скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суттю цього спору є вирішення питання правомірності переходу права власності на нерухоме майно, що вказує на наявність спору про право й унеможливлює розгляд справи за правилами адміністративного судочинства. Справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства.
      З огляду на перехід права власності до ПАТ КБ "ПриватБанк" останній є належним відповідачем у цій справі.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 18 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України (у зазначеній редакції), а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України, у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України (у вказаній редакції) визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Частиною другою статті 4 КАС України (у зазначеній редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      За правилами частини першої статті 17 КАС України (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та за будь-яких обставин розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку із чим він виник і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.
      Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Як вже зазначалося, необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.
      У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій Банку і приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. з реєстрації такого права за Банком на підставі договору про іпотечний кредит, укладеного ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк".
      За твердженнями позивачки, згідно з умовами договору про іпотечний кредит іпотекодержатель (Банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом використання одного зі способів, а саме: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі.
      Приватний нотаріус оскаржуваним рішенням зареєстрував за Банком право власності на предмет іпотеки за договором про іпотечний кредит - нерухоме майно після звернення стягнення, хоч і в інший спосіб (шляхом продажу) на цей самий предмет іпотеки на підставі рішення суду.
      Тобто Банк двічі звернув стягнення на предмет іпотеки двома різними способами, що прямо суперечить умовам договору про іпотечний кредит.
      Вказане свідчить про існування між сторонами спору про право, що виник з договірних відносин.
      Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований на захист майнового права позивачки і зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто про право цивільне, маєприватноправовий характер і, як наслідок, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цивільного договору (договору про іпотечний кредит), Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
      Саме такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 11-96апп18, від 22 серпня 2018 року у справі N 14-275цс18, від 29 серпня 2018 року у справі N 14-233цс18, від 07 листопада 2018 року у справі N 11-961апп18 і від 30 січня 2019 року у справі N 14-435цс18, підстав для відступу від яких не вбачається.
      Апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що спірні правовідносини з державної реєстрації права власності на нерухоме майно пов'язані та виникли з договірних відносин між позивачкою та Банком, а саме з договору іпотеки та його реалізації, безпосередньо впливають на цивільні права вказаних суб'єктів щодо нерухомого майна, тому є цивільними.
      У зв'язку із цим помилковим є також висновок апеляційного суду вчастині відмови в задоволенні позову до Банку з тих підстав, що він не є належним відповідачем за вказаними позовними вимогами, адже, як уже зазначалося, спірні правовідносини виникли із цивільного договору, укладеного між позивачкою та Банком, пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цього договору, тому в цьому спорі Банк є належним відповідачем.
      Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.
      У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під часреалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатися залежно від суб'єктного складу її учасників за правилами ЦПК України чи ГПК України.
      Аналогічний висновок щодо суб'єктного складу учасників справи зробила ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі N 14-233цс18, іпідстав для відступу від цього висновку не вбачається.
      Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частини третя, четверта статті 411 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      За таких обставин та з підстав, передбачених зазначеними нормами процесуального права, Велика Палата Верховного Суду задовольняє частково касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду та направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      У такому разі розподіл судових витрат за правилами статті 141 ЦПК України не проводиться.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.