Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Райффайзен Банк Аваль во взыскании в связи с нарушением юрисдикции

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., 
Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, приватного підприємства «Тоджима», дочірнього підприємства «Швейна фабрика «Отава» приватного підприємства «Тоджима» про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2015 року, 

встановила:

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на неналежне виконання приватним підприємством «Тоджима» (далі – ПП «Тоджима») зобов’язань за кредитним договором від 21 вересня 2007 року, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 7 млн 327 тис. 325 грн 93 коп., яка підлягає стягненню на користь банку як з боржника, так і з поручителів ОСОБА_1, дочірнього підприємства «Швейна фабрика «Отава» ПП «Тоджима» (далі – ДП «ШФ «Отава» ПП «Тоджима») в солідарному порядку.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 27 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2015 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ПП «Тоджима», ДП «ШФ «Отава» ПП «Тоджима» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 21 вересня 2007 року в розмірі 7 млн 327 тис. 325 грн 93 коп., з яких заборгованість – 5 млн 519 тис. 245 грн 7 коп., нараховані та несплачені відсотки – 1 млн 377 тис. 112 грн 57 коп., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом – 355 тис. 789 грн 6 коп., пеня за несвоєчасне погашення нарахованих відсотків – 75 тис. 179 грн 23 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2015 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1– ОСОБА_2 відхилено. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 27 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2015 року залишено без змін. 

У поданій заяві ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2015 року та рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 27 травня 2014 року і закриття провадження у справі в частині вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ПП «Тоджима» та ДП «ШФ «Отава» ПП «Тоджима», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень статті 554, частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року (справа № 6-28693св15), 16 вересня 2015 року (справа № 6-4081св15) а також постанову Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (справа № 6-1737цс15).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ;

3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом;

4) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 21 вересня 2007 року між ПАТ «Райффазен Банк Аваль» та ПП «Тоджима» укладено кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого останнє отримало кредитні кошти в розмірі 6 млн 450 тис. грн на рефінансування заборгованості в ПАТ КБ «ПриватБанк» на розвиток бізнесу строком до 20 вересня 2007 року зі сплатою 12 % річних у період з 21 вересня 2007 року по 20 березня 2008 року та 14,5 % річних – з 21 березня 2008 року по 20 вересня 2017 року.

На забезпечення цього договору 13 травня 2010 року між банком та ДП «ШФ «Отава» ПП «Тоджима» укладено договір поруки НОМЕР_2, відповідно до умов якого останній зобов'язується виконати всі зобов'язання боржника перед банком зі сплати будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями кредитного договору НОМЕР_1, в тому числі щодо повернення загальної суми заборгованості в розмірі 6 млн 834 тис. 570 грн 69 коп.

21 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки НОМЕР_3, відповідно до умов якого відповідач зобов'язується виконати всі зобов'язання боржника перед банком зі сплати у будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями кредитного договору НОМЕР_1.

Відповідно до додаткової угоди НОМЕР_4 від 12 травня 2010 року внесено зміни до зазначеного договору поруки щодо розміру забезпеченого кредиту, який визначено у сумі 6 млн 834 тис. 570 грн 69 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позичальник своїх грошових зобов’язань за кредитним договором не виконав, у зв’язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів.

Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року (справа № 6-28693св15), 16 вересня 2015 року (справа № 6-4081св15), на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, містяться висновки про те, що у випадку укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того ж зобов’язання не виникає солідарної відповідальності між ними.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов’язки, а також умов, які є обов‘язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, що встановлює обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом укладених між сторонами договорів поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники. 

При цьому умовами цих договорів не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

Суди під час розгляду цієї справи встановили, що кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник за окремим договором. Крім того, умовами договорів поруки передбачено право кредитора пред’явити свої вимоги безпосередньо поручителю.

Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року (справа № 6-28693св15), 16 вересня 2015 року (справа № 6-4081св15), наданих ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. 

Порушуючи наведені норми матеріального права, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про солідарну відповідальність поручителів, оскільки поруку не можна вважати їхньою спільною відповідальністю, зважаючи на те, що кожен з поручителів відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Крім того, пунктами 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 1, статей 2, 12 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 

Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-1737цс15.

Вирішуючи позовні вимоги банку до боржника ПП «Тоджима» та поручителів ОСОБА_1 і ДП «ШФ «Отава» ПП «Тоджима», які виникли з окремих договорів кредиту, поруки й іпотеки та можуть бути самостійними й окремими предметами позову, суди зазначених вимог закону не врахували, безпідставно прийняли до провадження спір, що виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, розглянули його разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

За таких обставин постановлені у справі судові рішення в частині позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ПП «Тоджима», ДП «ШФ «Отава» ПП «Тоджима» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині.

У поданій до Верховного суду України заяві питання щодо перегляду судових рішень в іншій частині не порушується. 

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 27 травня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2015 року в частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до приватного підприємства «Тоджима», дочірнього підприємства «Швейна фабрика «Отава» приватного підприємства «Тоджима» про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко 

Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
А.Г. Ярема

Правовий висновок у справі № 6-2974цс15

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов’язки, а також умов, які є обов‘язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, що встановлює обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом укладених між сторонами договорів поруки поручитель і боржник відповідають перед банком як солідарні боржники. 

При цьому умовами цих договорів не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

Суди під час розгляду цієї справи встановили, що кожен з поручителів окремо поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник за окремим договором. Крім того, умовами договорів поруки передбачено право кредитора пред’явити свої вимоги безпосередньо поручителю.

Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні.

Крім того, пунктами 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 1, статей 2, 12 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 

Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Суддя 
Верховного Суду України В.М. Сімоненко
 
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/113227EFE6667CFCC2257FBC004CCA1F

[ANTIRAID]

Очередное постановление ВСУ указывающее на невозможность в гражданском производстве рассматривать одновременно дело по разным видам юрисдикции.

[izmailka]

Хорошее решение, но что делать с такими ситуациями когда ПРИВАТ из за юр. лица поручителя менял подсудность и юрисдикцию (ПРИВАТ и АКЦЕНТ БАНК) , рассматривал гражданский суд в Днепре, где заемщик житель Измаила и поручитель Акцент из г. Днепра. Получили решение в апелляции Днепра  после отмены заочного , апелляции, кассации о том, что провадження в отношении Акцента закрыть, а с заемщика взыскать. Но для заемщика эта не та подсудность. И была не та с самого начала. Мы писали об этом и 1 инстации, и 2 и 3. И только по второму кругу 2 инстанция убрала Акцент. И что же получается все равно подсудность подменил этот ПРИВАТ, даже если в апелляции Днепра будут закрывать в отношении Акцента, то 1 то все равно рассмотрит по неподсудности по отношения к заемщику.  Как быть? прям зла не хватает
 

[у.zaporozhskiy]

21 час назад, izmailka сказал:

Хорошее решение, но что делать с такими ситуациями когда ПРИВАТ из за юр. лица поручителя менял подсудность и юрисдикцию (ПРИВАТ и АКЦЕНТ БАНК) , рассматривал гражданский суд в Днепре, где заемщик житель Измаила и поручитель Акцент из г. Днепра. Получили решение в апелляции Днепра  после отмены заочного , апелляции, кассации о том, что провадження в отношении Акцента закрыть, а с заемщика взыскать. Но для заемщика эта не та подсудность. И была не та с самого начала. Мы писали об этом и 1 инстации, и 2 и 3. И только по второму кругу 2 инстанция убрала Акцент. И что же получается все равно подсудность подменил этот ПРИВАТ, даже если в апелляции Днепра будут закрывать в отношении Акцента, то 1 то все равно рассмотрит по неподсудности по отношения к заемщику.  Как быть? прям зла не хватает
 

По-идее, получать решение апелляции, подавать кассационную жалобу, в которой просить вернуть дело в первую инстанцию для передачи дела по подсудности.