Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций о взыскании задолженности с поручителя и заемщика, суды не обратили внимание на то, что последний платеж был более, чем 3 года назад до подачи иска в суд, поручительство прекращено

[у.zaporozhskiy]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53658086

 

Державний герб України
Ухвала

іменем україни

04 листопада 2015 року                              м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого     Касьяна О.П.,

суддів:                Амеліна В.І.,                Дербенцевої Т.П.,

                           Парінової І.К.,             Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 серпня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у розмірі 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 435 779 грн 72 коп.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від               20 серпня 2008 року у розмірі 435 779 грн 72 коп., що згідно офіційного курсу НБУ становить 54 695,34 доларів США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від               20 серпня 2008 року 33 928 доларів США, що еквівалентно                              279 320 грн 90 коп. - залишок кредиту; 16 643,33 доларів США, що еквівалентно 132 604 грн 07 коп. - залишок процентів; 2 032,37 доларів США, що еквівалентно 16 192 грн 71 коп. - залишок пені основного боргу;              2 082,52 доларів США, що еквівалентно 16 162 грн 04 коп. - залишок по процентам; 62,75 доларів США, що еквівалентно 500 грн - штрафу, а всього - 54 695,34 доларів США, що еквівалентно 435 779 грн 72 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно задовольнив позов, проте у мотивувальній частині не навів розрахунку заборгованості у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення. Крім того, апеляційний суд вважав, що строк позовної давності для звернення до суду не пропущений, оскільки строк дії кредитного договору ще не закінчився.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судами установлено, що 28 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та      ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», укладено кредитний договір на суму 38 000 доларів США зі сплатою             12% річних з кінцевим терміном погашення 19 серпня 2014 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки.

Відповідно ст. ст. 526 , 530 , 610 , ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України ).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України ).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України ).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України ).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 -255 ЦК України .

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України ).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за наданим кредитом у відповідності до Графіку погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), який є невід'ємною частиною договору, згідно з яким термін погашення кредиту встановлено до 19 числа кожного місяця. Сплата процентів повинна відбуватися з 01 по 19 число кожного місяця у відповідності до п. 1.3.4 кредитного договору.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

Судами установлено, що останній платіж було здійснено ОСОБА_3 у червні 2008 року, у зв'язку із чим утворилась заборгованість за кредитним договором.

Отже, у червні 2008 року розпочався строк позовної давності для звернення банку за захистом своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з позовом до відповідачів 18 листопаді 2011 року.

Відповідачі, заперечуючи проти вимог банку та оскаржуючи рішення суду першої інстанції, посилались на те, що не змогли подати до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог банку, оскільки справу було розглянуто у їх відсутність та не було розглянуто їх клопотання про відкладення розгляду справи.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-215, 316 ЦПК України обставини справи з'ясував неповно, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги; не встановив початок перебігу строку позовної давності, не з'ясував чи були відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи місцевим судом та чи мали вони реальну можливість заявити про застосування наслідків спливу позовної давності до винесення рішення та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З матеріалів справи вбачається, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно статті                526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобов'язання згідно з такими умовами або у зв'язку із застосуванням банком права на вимогу про повернення кредиту достроково.

Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України мав пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував, не звернув уваги на те, що у зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору банк направив поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів протягом 32 днів, яку поручитель отримав 03 червня 2008 року (а.с. 14-15), при цьому з позовом до суду банк звернувся лише у листопаді 2011 року та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з поручителя.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції .

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:            

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.П. Касьян Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева І.К. Парінова В.О. Савченко     Судді: В.І. Амелін