Постановление ВСУ по пересмотру о недейсвтительности договоров ипотеки имущественных прав оформленных до 14.01.2009

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,  
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М.,  

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», про визнання майнових прав на об’єкт інвестування та визнання іпотечного договору частково недійсним, зняття заборони на відчуження квартири та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 серпня 2015 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року, 

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 17 березня 2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» (далі – ТОВ «Альянс-Висотбуд») та Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради було укладено контракт на будівництво житлового будинку АДРЕСА_1. 26 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» укладено договір резервування приміщення – квартири АДРЕСА_1, умовами якого передбачено, що орієнтовний термін завершення будівельно-монтажних робіт – ІІІ квартал 2009 року. 26 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» укладено договір комісії щодо купівлі цінних паперів, відповідно до умов якого товариство зобов’язалося надати позивачу посередницькі послуги щодо купівлі цінних паперів на загальну суму 209 тис. 200 грн. Основною метою укладення цих договорів було фінансування позивачкою будівництва квартири шляхом купівлі пакету облігацій, що надавало власникові пакету облігацій право на отримання у власність вищезазначеної квартири в майбутньому, оскільки умовами договору передбачено, що після закінчення будівництва продавець ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язаний передати ОСОБА_1 вищезазначену квартиру. Позивачка свої зобов’язання щодо оплати вартості майнових прав на квартиру виконала в повному обсязі, сплативши грошові кошти в розмірі 209 тис. 200 грн. за придбання цінних паперів під будівництво житла. Порушивши умови договору, ТОВ «Альянс-Висотбуд» будинок не збудувало та не ввело його в експлуатацію. Крім того, у 2008 році ТОВ «Альянс-Висотбуд» уклало з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк»), іпотечні договори, за умовами яких на забезпечення своїх зобов’язань за кредитними договорами товариство передало в іпотеку банку майнові права на квартири в житловому будинку, зокрема й на квартиру АДРЕСА_1, яка була придбана позивачкою за договором купівлі цінних паперів.

Вважаючи, що товариство здійснило дії, які можуть призвести до втрати права власності на проінвестовану нерухомість, та що укладені іпотечні договори порушують її майнові права на квартиру, ОСОБА_1 просила визнати за нею майнові права на квартиру; визнати недійсними іпотечні договори в частині передачі в іпотеку майнових прав на вищезазначену квартиру; зняти заборону на відчуження квартири та виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою.

Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 20 жовтня 2014 року позов задовольнив: ухвалив визнати за ОСОБА_1 майнові права на об’єкт інвестування – квартиру АДРЕСА_1; визнати недійсним пункт 1.1 іпотечних договорів від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», у частині передачі в іпотеку майнових прав на спірну квартиру; зняти заборону на відчуження квартири та виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 19 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року, зазначене рішення суду першої інстанцій скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення місцевого суду з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-ІV).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року (№ 6-3739ск15), 15 липня 2015 року (№ 6-15463св15), 26 серпня 2015 року (№ 6-13461св15) у справах за позовами фізичних осіб до ТОВ «Альянс-Висотбуд», ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання майнових прав та визнання частково недійсним іпотечного договору.

Крім того, ОСОБА_1 у заяві про перегляд судових рішень посилається на постанови Верховного Суду України від:

17 квітня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Промінвестбанк») до фізичної особи та інших про визнання договору недійсним, скасування рішення про оформлення права власності на нерухоме майно; за зустрічним позовом фізичних осіб до ПАТ «Промінвестбанк» та інших про визнання договору іпотеки недійсним; за позовами фізичних осіб до ПАТ «Промінвестбанк» та інших про визнання договору іпотеки недійсним (№ 6-8цс13);

25 вересня 2013 року у справі за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «Перша українська індустріально-інвестиційна компанія» та інших про визнання частково недійсним договору іпотеки (№ 6-91цс13);

2 грудня 2015 року та 10 лютого 2016 року у справах за позовом фізичної особи до ТОВ «Альянс-Висотбуд», ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання майнових прав, визнання договорів іпотеки частково недійсними (№ 6-1502цс15, № 6-2250цс15);

Так, ухвалюючи рішення від 15 липня 2015 року у справі № 6-15463св15, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про те, що при укладенні договорів іпотеки були порушені положення статті 5 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення спірних договорів), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку товариство мало право передавати в іпотеку лише з 25 грудня 2008 року, отже іпотечні договори необхідно визнати частково недійсними. Позовні вимоги про визнання майнових прав на об’єкт інвестування не підлягають задоволенню, оскільки такі права в позивачів виникли на підставі договорів купівлі-продажу, у зв’язку із чим відсутні підстави для визнання цих прав у судовому порядку. Майнові права позивачів можуть бути захищені в інший, передбачений законом спосіб, зокрема шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору купівлі-продажу майнових прав та стягнення переданих забудовнику коштів.

Ухвалюючи судові рішення від 19 березня 2015 року у справі № 6-3739ск15 та від 26 серпня 2015 року у справі № 6-13461св15, суд касаційної інстанції виходив з того, що майнові права на квартиру відповідно до положень статті 5 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення іпотечних договорів) не могли бути предметом іпотеки, а тому товариство неправомірно передало їх в іпотеку.

Верховний Суд України у постанові від 17 квітня 2013 року № 6-8цс13 дійшов висновку про те, що предметом правового регулювання Закону України від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (далі – Закон № 979-IV) є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу внаслідок невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не з приводу забезпечення кредитного договору, що був укладений між сторонами. Під час укладення договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення спірного договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки.

У постанові від 25 вересня 2013 року № 6-91цс13 Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що майнове право, яке є предметом застави (іпотеки), – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права. Позивач за договором про інвестиційну діяльність є володільцем предмета іпотеки – майнових прав, оскільки виконав свої грошові зобов’язання за інвестиційним договором, здійснивши стовідсоткову передплату. Товариство не мало передбачених законом підстав для передачі в іпотеку нерухомого майна та не було уповноважене на це позивачем, тому договір іпотеки є недійсним.

Верховний Суд України у постановах від 2 грудня 2015 року № 6-1502цс15, та від 10 лютого 2016 року № 6-2250цс15 зазначив, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Закону № 979-IV, оскільки цей Закон регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. На час укладення договорів іпотеки стаття 5 Закону № 898-IV не визначала майнові права як предмет іпотеки, а тому товариство неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права. Позовні вимоги про визнання майнових прав на об’єкт інвестування не підлягають задоволенню, оскільки такі права в позивача виникли на підставі договору купівлі-продажу майнових прав. За змістом зазначеного договору позивач лише отримав право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Натомість у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідно до статті 7 Закону України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі – Закон № 1560-XII) інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Позивачка, уклавши договори резервування приміщення та комісії щодо купівлі цінних паперів під будівництво житла, набула майнові права на об’єкт інвестування – квартиру, спір з приводу укладення цих договорів відсутній. Крім того, ОСОБА_1 не є стороною іпотечних договорів, тому на час їх укладення права та інтереси позивачки порушені не були. Оскільки майнові права в позивачки виникли на підставі укладених договорів, які ніким не оскаржуються, то відсутні й правові підстави для визнання за нею майнових прав на спірну квартиру.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норми матеріального права, зокрема статті 5 Закону № 898-IV.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 17 березня 2005 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради укладено контракт на будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язується власними та залученими силами й коштами виконати будівництво цього житлового будинку.

З метою здійснення будівництва багатоквартирного будинку 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд», товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Жилстрой» (далі – ТОВ «Альянс-Жилстрой») та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладено генеральний договір про співробітництво.

На виконання цього договору 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Висотбуд» передало в іпотеку банку майнові права на не закінчені будівництвом квартири, зокрема на квартиру АДРЕСА_1.

2 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір НОМЕР_2, відповідно до умов якого банк надав товариству в кредит кошти в розмірі 1 млн 9 тис. 323 дол. США 60 центів.

З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за цим договором 2 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір НОМЕР_3, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Висотбуд» передало в іпотеку банку майнові права, зокрема на не закінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 у зазначеному житловому будинку.

Згодом 16 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір НОМЕР_4, відповідно до умов якого банк надав товариству в кредит кошти в розмірі 741 тис. 137 дол. США 25 центів.

З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за вказаним кредитним договором 16 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір НОМЕР_5, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Висотбуд» передало в іпотеку банку майнові права, зокрема на не закінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 у вищезазначеному житловому будинку.

26 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» укладено договір резервування приміщення квартири АДРЕСА_1, умовами якого передбачено, що виконавець зобов’язується зарезервувати за замовником цю квартиру. Резервування квартири здійснюється з метою придбання її замовником у майбутньому у власність у процесі погашення цільових облігацій, емітованих виконавцем. Орієнтовний термін завершення будівельно-монтажних робіт – ІІІ квартал 2009 року.

26 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» укладено договір комісії щодо купівлі цінних паперів, відповідно до умов якого товариство зобов’язалося надати позивачу посередницькі послуги щодо купівлі цінних паперів на загальну суму 209 тис. 200 грн. Після укладення цього договору протягом 3 банківських днів товариство зобов’язується забезпечити передачу реєстратору всіх документів, необхідних для переоформлення прав власності на користь ОСОБА_1.

Основною метою укладених з ОСОБА_1 договорів було фінансування позивачкою будівництва квартири шляхом купівлі пакету облігацій, що надавало власникові пакету облігацій право на отримання у власність вищезазначеної квартири в майбутньому.

ОСОБА_1 виконала свої грошові зобов’язання в повному обсязі, сплативши вартість майнових прав на квартиру в розмірі 209 тис. 200 грн. 

Однак у передбачений договором строк ТОВ «Альянс-Висотбуд» будинок не збудувало та не ввело в експлуатацію.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За статтями 1, 5 Закону № 898-IV (у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. 

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий, виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. 

Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.

Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об’єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості. 

На час укладення спірних договорів іпотеки (1, 2 та 16 липня 2008 року) стаття 5 Закону № 898-IV не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону № 898-IV.

Разом з тим Закон № 979-IV, який установлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, до спірних правовідносин не застосовується, а положеннями Закону № 1560-ХІІ, яким визначено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності, не передбачають права на передачу в іпотеку майнових прав на об’єкт незавершеного будівництва.

Майнове право, що є предметом договору резервування приміщення, – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

ОСОБА_1, сплативши вартість майнових прав на квартиру в повному обсязі, виконала свої грошові зобов’язання та відповідно до пунктів 1.2, 2.3 договору резервування приміщення набула майнові права на квартиру.

За змістом статей 215, 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Оскільки оспорюваними договорами передано в іпотеку майнові права на квартиру, які належать ОСОБА_1, то позивачка відповідно до положень статей 15, 16, 215, 216 ЦК України має право оспорювати зазначені іпотечні договори в судовому порядку, оскільки ці договори стосуються її прав та інтересів.

За таких обставин висновки апеляційного суду, з якими погодився суд касаційної інстанції, про те, що позивачка набула майнові права на об’єкт інвестування – квартиру і що відсутній спір з даного приводу; а також що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних іпотечних договорів, тому при їх укладенні права та інтереси позивачки порушені не були, – є помилковими.

Тому в цій частині рішення апеляційного суду та ухвала суду касаційної інстанції підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання частково недійсними договорів іпотеки, зняття заборони на відчуження квартири та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою.

Водночас відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. 

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Майновими визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. 

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. 

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. 

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на окремі об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. 

У справі, яка переглядається, позивачка виконала свої грошові зобов’язання за договорами резервування приміщення та комісії щодо купівлі цінних паперів, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги щодо переходу права власності на об’єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об’єкт.

Проте право власності на спірну квартиру в позивачки не виникло. Порядок оформлення права власності на об’єкт інвестування після прийняття такого об’єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договорів резервування приміщення та комісії щодо купівлі цінних паперів Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом № 1560-ХІІ. За змістом договору резервування приміщення позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. 

Договори резервування приміщення та комісії щодо купівлі цінних паперів від 26 січня 2009 року згідно з вимогами статті 204 ЦК України не визнані судом недійсними, є чинними, а тому позивачка продовжує бути володільцем майнових прав на квартиру. 

Ураховуючи вищезазначене, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачкою майнових прав на квартиру.

Такий висновок відповідає нормам матеріального права, тому підстави для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у цій частині відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 серпня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання іпотечних договорів частково недійсними, зняття заборони на відчуження квартири та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою скасувати та в цій частині залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2014 року.

У решті рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 серпня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. Ярема
Судді Верховного Суду України: 
В.І. Гуменюк 
Л.І. Охрімчук
Н.П. Лященко
В.М. Сімоненко 

Правова позиція 
Верховного Суду України 
у справі № 6-503цс16

Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку».

У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири укладено 1, 2 та 16 липня 2008 року, тобто до визначення майнових прав на об’єкти незавершеного будівництва предметом іпотеки. Отже, ці договори укладено з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час їх укладення), тому вони підлягають визнанню частково недійсними. 

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. 

У справі, яка переглядається, за змістом за договорів резервування приміщення та комісії щодо купівлі цінних паперів позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Отже, підстав для визнання за нею майнових прав на об’єкт інвестування відповідно до статей 331, 392 ЦК України немає.

Суддя Верховного Суду України       А.Г. Ярема

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1295687D42838A29C2257FC50041E489

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз указал на недействительность договоров ипотеки имущественных прав оформленных до 14 января 2009 года в связи с отсутствием такой возможности согласно законодательства. Однако также ВСУ указал и на невозможность признания прав собственности на объект недвижимости имея лишь имущественные права.