у.zaporozhskiy

Два беспредельных решений ВССУ

Recommended Posts

1. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40732686

Справка расчет задолженности может быть надлежащим доказательством.

2. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/50238851

О том, что судебный приказ прерывает и.д. несмотря на то, что судебный приказ было в 2008 году, а иск подан в 2014 и заемщиком заявлено о применении и.д.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну по расчету это дело старое. 

И вообще, чтоб суд внял твоим аргументам, что расчет - не доказательство, нужно немножко напрячься.

Если лень - то кто виноват?

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

если банк произвел платеж от имени клиента, то как доказать что не он платил? особенно если физ.лицо 

 

как обыватель вижу проблему в том, что в законодательстве есть пропасти, которые позволяют судьям принимать любые решения, вместо того чтобы докапываться до истины и четко указывать сторонам на варианты доказывания и на букву закона, ведь суд кормится за счет налогов и обязан найти истину

 

 

 

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 02.07.2016 в 17:37, Obelix сказал:

Ну по расчету это дело старое. 

И вообще, чтоб суд внял твоим аргументам, что расчет - не доказательство, нужно немножко напрячься.

Если лень - то кто виноват?

Вы имеете в виду составить свой расчет?

или заказать вывод специалиста о том, что расчет незаконен?

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Есть еще парочка вариантов, любой может сыграть, ( а может не сыграть).

Тут по раскладу нужно смотреть ))

Но делать шото нада, ибо если не делать, то точное не сыграет )

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
18 часов назад, Obelix сказал:

Есть еще парочка вариантов, любой может сыграть, ( а может не сыграть).

Тут по раскладу нужно смотреть ))

Но делать шото нада, ибо если не делать, то точное не сыграет )

Очень обширный ответ.;)

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

так вы же не платите за великую щедрость Обеликса что-то написать по сути, поэтому вода

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, Vasil сказал:

так вы же не платите за великую щедрость Обеликса что-то написать по сути, поэтому вода

иногда все мы страдаем, не получая готовенькое "на тарелочке с голубой...", но тут правильно учесть и то, что Форум читают и наши оппоненты (при чем, как вы помните по рассмотрению дела в ВАСУ, даже цитируют форумчан). Помогать недругам нашим своими наработками, афишировать тактические и стретегические возможности...   "не дождетесь" :-)

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
17 часов назад, Vasil сказал:

так вы же не платите за великую щедрость Обеликса что-то написать по сути, поэтому вода

Вася, иди нахуй!

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, Obelix сказал:

Вася, иди нахуй!

ты неадекват, тебя нельзя допускать к делам вообще, попей таблеточек 

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, Obelix сказал:

Вася, иди нахуй!

Вот это от души.... :-)  так просто и снова со вкусом. Спасибо за поднятое настроения в последний день недели :-))

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
5 hours ago, Obelix said:

Вася, иди нахуй!

Сказал как отрезал. Краткость сестра таланта.

Share this post


Link to post
Share on other sites
В ‎03‎.‎07‎.‎2016 в 01:04, Vasil сказал:

если банк произвел платеж от имени клиента, то как доказать что не он платил? особенно если физ.лицо 

 

как обыватель вижу проблему в том, что в законодательстве есть пропасти, которые позволяют судьям принимать любые решения, вместо того чтобы докапываться до истины и четко указывать сторонам на варианты доказывания и на букву закона, ведь суд кормится за счет налогов и обязан найти истину

 

 

 

 

Судьи вобще очень редко склонны докапываться до истины!

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 03.07.2016 в 01:04, Vasil сказал:

если банк произвел платеж от имени клиента, то как доказать что не он платил? особенно если физ.лицо 

Истребовать первичные финансово-бухгалтерские документы.

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 часа назад, y.voronizhskiy сказал:

Истребовать первичные финансово-бухгалтерские документы.

А они бывают...)))

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, Bolt сказал:

А они бывают...)))

Не предоставляют основания для отказа банку во взыскании задолженности или удовлетворения Вашего.

Share this post


Link to post
Share on other sites
18 минут назад, y.voronizhskiy сказал:

Не предоставляют основания для отказа банку во взыскании задолженности или удовлетворения Вашего.

В основном никогда не предоставляют, но суд это никогда в основном не беспокоит как то для удовлетворения иска банка о взыскании задолженности...

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 минуты назад, Bolt сказал:

В основном никогда не предоставляют, но суд это никогда в основном не беспокоит как то для удовлетворения иска банка о взыскании задолженности...

Согласен, но исключения бывают.

Share this post


Link to post
Share on other sites
12 минут назад, y.voronizhskiy сказал:

Согласен, но исключения бывают.

По предоставлениям, или по судам... По судам конечно бывают... и даже живут такие решения до ВССУ... А вот по предоставлениям практически не бывает, если и есть то это пару случаев на тысячу... Выписка не считается... нарисованная во время суда... Мне иногда становится вообще интересно, у банков вообще бывает первичка...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Бывает первичка.

Но она черная, как отработанный нигрол))

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
21 минуту назад, Obelix сказал:

Бывает первичка.

Но она черная, как отработанный нигрол))

Поэтому они её нигде и не показывают... Так а чего же они хотят тогда в судах доказать...

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, Bolt сказал:

По предоставлениям, или по судам... По судам конечно бывают... и даже живут такие решения до ВССУ... А вот по предоставлениям практически не бывает, если и есть то это пару случаев на тысячу... Выписка не считается... нарисованная во время суда... Мне иногда становится вообще интересно, у банков вообще бывает первичка...

Что Вы имеете в виду под предоставлением?

Определение?

Share this post


Link to post
Share on other sites
25 минут назад, y.voronizhskiy сказал:

Что Вы имеете в виду под предоставлением?

Определение?

Предоставление первички, оригиналов документов на основе которых взыскивают...

Какое определение...

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 минуты назад, Bolt сказал:

Предоставление первички, оригиналов документов на основе которых взыскивают...

Какое определение...

Если по определению суда не предоставляют, то иногда суды указывают, что факт, который мог быть подтвержден соответствующим доказательством- является установленным.

Share this post


Link to post
Share on other sites
12 минут назад, y.voronizhskiy сказал:

Если по определению суда не предоставляют, то иногда суды указывают, что факт, который мог быть подтвержден соответствующим доказательством- является установленным.

Конечно, именно по определению... именно не предоставляют и именно указывают об установлении...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Справа № 759/17465/18
      Провадження № 2/761/3421/2019
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 вересня 2019 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:
      головуючого судді Юзькової О.Л.
      при секретарі Горюк В.А.,
      за участі
      представників позивача ЛітвіноваЄ.В. , Чередніченко М.М. ,
      представників відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
      ВСТАНОВИВ:
      Представник ТОВ «Погрще Мобіліті» звернувся до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги наступним. 15.04.2013 року між позивачем та ОСОБА_3 (надалі - «Відповідач» або «Позичальник») укладено Кредитний договір № 50008196 в якому зазначено, що Договір між Сторонами складають цей Кредитний договір, Загальні умови кредитування («Загальні умови»), Графік погашення кредиту (, а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані Сторонами у відношенні Кредиту. На підставі та на виконання вимог чинного законодавства та умов укладеного Кредитного договору, Товариство надало відповідачу суму кредиту у розмірі 214 088 грн. 76 коп., що було еквівалентом 26 297, 60 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90% на рік, які відповідно до п.2.2. Загальних умов є змінними, з кінцевим терміном повернення кредиту - 15.04.2018 року, для купівлі автомобіля марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, кузов № НОМЕР_1 з об`ємом двигуна 1 390 куб. см. В Кредитному договорі Сторони погодили, що усі платежі за Кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту Суми кредиту в доларах США, визначеному вище, відповідно до п. 1.3. Загальних умов кредитування. Відповідач, згідно з п. 1.2. Загальних умов, зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Позивачу Кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі відповідно до умов Кредитного договору. В свою чергу, термін кредитування (строк повернення Кредиту), відповідно до п. 1.4.1. Загальних умов, погоджений Сторонами в Графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення Кредиту частками щомісячно на відповідну дату поточного місяця з кінцевим терміном погашення не пізніше 15.04.2018 року. Окрім того, відповідно до п. 1.6. Загальних умов зобов`язання відповідача перед ТОВ «Порше Мобіліті» за Кредитним договором № 50008196 від 15.04.2013 року забезпечено Договором застави 50008196 від 27.04.2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С., зареєстрованим в реєстрі за № 853, згідно з умовами якого Відповідач надав в заставу автомобіль VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, що належав йому на праві власності. Так, позивачем, відповідно до п. 1.4.2. Загальних умов, виставлено Відповідачу відповідні рахунки на оплату чергових (щомісячних) платежів, які, в порушення викладених норм чинного законодавства та положень укладеного Кредитного договору, залишилися несплаченими Відповідачем, внаслідок чого виникла заборгованість останнього. Крім того, відповідно до Кредитного договору, між ПАТ «СК Українська страхова група» як страховиком та ОСОБА_3 як страхувальником укладено Договір добровільного страхування 28-0199-13-00361 від 17.04.2013 . Вигодонабувачем за договором виступає ТОВ «Порше Мобіліті». Позивач сплачував страхові платежі Страховику на користь відповідача, проте в порушення п. 10.10.3. Загальних умов повернення Додаткового кредиту Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту не було здійснено. За змістом п. 8.1. Загальних умов, у разі порушення Відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення Кредиту та/або Додаткового Кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту, Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі 10 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. На підставі викладених положень ЦК України, Позивачем нараховані 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання Відповідачем зі спати періодичних платежів за Кредитом в розмірі 6 816, 43 грн. Крім того, представник позивача зазначає про необхідність застосування положень ст. 625 ЦК України. Пунктом 8.5 Загальних умов передбачено, що збитки, заподіяні у зв`язку з неналежним виконанням Кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною Стороною у повному обсязі, понад передбачені штрафні санкції. Враховуючи факт порушення відповідачем умов Кредитного договору, для забезпечення відновлення порушеного Відповідачем права Позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» були понесені витрати за Договором про надання колекторських послуг від 01 серпня 2011 року, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» надало ТОВ «Порше Мобіліті» послуги щодо забезпечення звернення стягнення на Предмет застави відповідно до вимог чинного законодавства України в позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса на Договорі застави, відкриття виконавчого провадження, вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів Позивача у виконавчому провадженні, з метою стягнення з Боржника заборгованості за Кредитним договором, які згідно Акту наданих послуг № 17 від 30.09.2014 року становлять 170, 20 грн., згідно Акту наданих послуг № 17 від 31.10.2014 року становлять 3 553,79 грн., згідно Акту наданих послуг № 20 від 28.11.2014 року становлять 1 051, 10 грн. Крім того, згідно рахунку № 23 від 08.04.2015 Позивач сплатив приватному нотаріусу Маринець О. С. 3 900,00 грн. разом з ПДВ за вчинення виконавчого напису. За таких обставин представник позивача просить суд стягнути на користь ТОВ «Порше Мобіліті» з ОСОБА_3 заборгованість за Кредитним договором № 50008196 від 15.04.2013 року, яка станом на 12.10.2018 року становить 1 122 924, 86 гривень, витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 16 843,87 грн.
      08.11.2018 р. Святошинським районним судом м. Києва матеріали позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
      19.12.2018 р. Шевченківським районним судом м. Києва відкрито провадження по даній цивільній справі, вирішено відповідно до приписів ст. ст. 19,274 ЦПК України про її розгляд за правилами загального позовного провадження.
      Представником відповідача направлено відзив на позов, де зазначено наступне. Відповідач не погоджується з розрахованою сумою заборгованості та вважає, що розрахунки заборгованості Позичальника здійснено неправильно і вони є абсолютно необґрунтованим, тому неправомірним буде винесене судове рішення, яке б ґрунтувалося на таких розрахунках. У даних розрахунках відсутні дати погашення Відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування після виникнення заборгованості. Зазначення цих дат є необхідним, оскільки з моменту здійснення позичальником платежів за Кредитним договором Позивач повинен був нараховувати заборгованість вже на нову суму зобов`язання. Дані обставини є підставою розглядати надані Позивачем розрахунки заборгованості як не неналежні та недопустимі докази. В предмет доказування по даній справі входить не лише розмір заборгованості, а й правильність обчислення суми заборгованості та її складових (основної суми, відсотків за користування кредитом) у відповідності до умов Кредитних договорів, що підлягають дослідженню в судовому засіданні. Такі розрахунки повинні бути наданні з розбивкою зазначених сум сплати та заборгованості за кожний місяць окремою строчкою у відповідності до графіку погашення кредиту протягом усього періоду, за який нараховувалася заборгованість. Така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог». Умовами п. 10.10.3. Загальних умов кредитування визначено, що повернення Додаткового кредиту здійснюється Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту. Оскільки, умовами Кредитних договорів встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами (термін сплати заборгованості - згідно графіків платежів - п`ятнадцятого числа кожного місяця), та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Як вбачається з розрахунку заборгованості за Кредитним договором від 15.04.2013 року, перша прострочка по сплаті за Кредитним договором виникла у Відповідача - 16.09.2014 року. Відповідно до п. 3.2. Договору про внесення змін/Додаткова угода №1 від 05.04.2014 року до Кредитного договору №50008196 від 15.04.2013 року (далі - «Додаткова угода»), Сторони погоджуються, що Компанія має право визнати термін повернення Кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання Кредитного договору, у наступних випадках: Пункт 3.2.1. - порушення Позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення Кредиту та/або Додаткового кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати за користування Кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць. Враховуючи те, що перша прострочка сплати за користування кредитними коштами відбулася 16.09.2014 року, право дострокового повернення кредиту за вимогою Компанії встановлений - згідно п. 3.2.1 Додаткової угоди - 1 календарний місяць з дати виникнення прострочення, то права Позивача слід вважати порушеними після несплати Відповідачем платежу за вказаний платіжний період, а саме - 16.10.2014 року. Оскільки, за умовами Кредитних договорів погашення кредиту повинно здійснюватися Відповідачем частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року №6-116цс13. У разі пропуску позовної давності по тілу кредиту, вважається, що позовна давність спливла і за додатковими вимогами, у зв`язку з чим кредитор може стягнути лише проценти за кредитом та пеню за процентами у межах строку позовної давності. На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 02.12.2015 у справі №6-249цс15. У зв`язку з вищевикладеним, представник відповідача просить суд д застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову з підстав пропущення Позивачем строку звернення до суду з позовом. Крім того, звертає увагу суду, що як стверджує сам Позивач ним неодноразово надсилалися вимоги (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором. Так, до позовної заяви додано копію такої Вимоги за вих.№50008196 від 17.02.2015 року. Тобто, Компанія реалізувала своє право на дострокове повернення Кредиту ще на початку 2015 року. Більш того, такі вимоги надсилалися Відповідачу і раніше в 2014 році. Також відповідач категорично не погоджується з вимогами щодо стягнення збитків відповідно до положень ст. 22 ЦК України. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2018 року у справі №761/12539/15-ц, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.04.2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 19.07.2016 року були скасовані і винесено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 було задоволено, визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. від 08.04.2015 року №383 таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, судом було встановлено, що виконавчий напис було вчинено з порушенням норм чинного законодавства, а, отже, незаконно. Таким чином, вважаємо, що відсутні підстави для стягнення суми збитків у розмірі 8 675,09 грн. з Відповідача на користь Компанії. Індексація внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі №6-771цс15. Отже не може бути застосована ст. 625 ЦК України щодо індексації суми заборгованості. Відповідно до умов Кредитного договору між ПрАТ «СК «Українська страхова група» як страховиком та ОСОБА_3 як страхувальником укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного) №28-0199-РМ2-14-00098 від 15.04.2014 року. 11 березня 2015 року ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» відповідно до умов договору страхування, було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 45 513,43 грн. ТОВ «Порше Мобіліті». Проте, дана сума не зазначена в розрахунках заборгованості, наданих Позивачем. За таких обставин представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову
      У відповідь на відзив представник ТОВ «Порше Мобіліті» зазначив, що всі розрахунки було здійснено у встановленому законом порядку. Також просить від визнати поважними строки пропуску позовної давності, оскільки 98.04.2015 р. позивач звернувся до нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, який в подальшому було оскаржено ОСОБА_3 .. Верховним Судом 26.06.2018 р. позов задоволено, рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовано. . Тому,зважаючи на те, що виконавчий напис був чинним до 26.06.2018 р. товариство і не зверталось до суду з позовом про стягнення заборгованості. Крім того, цілком законні вимоги по стягнення збитків в розмірі 8 675,09 грн. - як витрат, які були здійснені на відновлення порушеного права. Інфляційні також було нараховано відповідно до приписів Закону, оскільки було порушено умови кредитного договору.
      У запереченнях на відповідь на відзив представник ОСОБА_3 вказав, що відповідач вважає обставини вказані позивачем як поважні щодо пропуску строку позовної давності такими, що не можуть вважатися поважними. З іншого боку рішенням суду встановлено, що виконавчий напис від 08.04.2015 року було вчинено з порушенням вимог законодавства та визнано таким, що не підлягає виконанню. При цьому, згідно обставин встановлених у вищезазначеному рішенні від 26.06.2018 року, протиправна поведінка на завдання збитків, тобто, додаткових витрат Позивача, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису, відсутня, оскільки, Відповідачу навіть не було надіслано повідомлення про намір реалізація Предмета застави, яке відповідно і не могло бути виконано Відповідачем. У Кредитному договорі від 15.04.2013 року зазначається: усі платежі за Кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту Суми кредиту в дол. США, визначеному вище, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування. У Графіку погашення кредиту, також вказується суми платежів у еквіваленті у доларах США. Тобто відсутні підстави для індексації заборгованості.
      В судовому засіданні представник позивач просив задовольнити заявлені вимоги.
      Представник відповідача просив відмовити у їх задоволенні.
      Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані докази та надавши їм відповідну оцінку суд приходить до висновку, що заявлені вимоги задоволенню н підлягають, виходячи з наступного.
      Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Встановлено і не заперечується сторонами, що 15 квітня 2013 року між ОСОБА_3 (Позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (Компанія) укладено Кредитний договір №50008196 разом із Загальними умовами кредитування та графіком погашення кредиту, згідно з яким Компанія зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 214 088,76 грн., що в еквіваленті у доларах США становить 26 297,60 дол. США, строком на 60 місяців - 15.04.2018 року, зі сплатою процентів у розмірі 9,90% на рік, на придбання автомобіля марки Volkswagen Beetle, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1390 куб. см, рік випуску 2013.
      Згідно до положень ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою,порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
      З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Позивачем та Відповідачем укладено договір застави транспортного засобу від 27 квітня 2013 року №50008196, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С., зареєстрований в реєстрі за №853. За домовленістю сторін заставна вартість предмета застави становить 267 610,95 грн.
      Відповідно до п. 1.4.3. Загальних умов, погоджений сторонами в Графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частками щомісячно на відповідну дату поточного місяця з кінцевим терміном погашення не пізніше 15.04.2018 року.
      До 10 числа кожного місяця ТОВ «Порше Мобіліті» надсилає Відповідачу відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до Графіка погашення кредиту. Черговий платіж підлягає сплаті у строк відповідно до Графіка погашення кредиту (п. 1.4.2. Загальних умов).
      Позивачем відповідно до умов п. 1.4.2. Загальних умов, виставлено Відповідачу відповідні рахунки на оплату чергових (щомісячних) платежів, які, як стверджує Позивач залишилися несплаченими, внаслідок чого виникла заборгованість Позичальника.
      Крім того, п. 10.1. Загальних умов передбачено: Компанія надає Позичальнику Додатковий кредит на страхування у сумі та на умовах, зазначених у Кредитному договорі.
      Цільовим призначенням Додаткового кредиту є сплата страхових платежі до Договору страхування, укладеного Позичальником на виконання умов Кредитного договору (п. 10.2. Загальних умов).
      Умовами п. 10.10.3. Загальних умов кредитування визначено, що повернення Додаткового кредиту здійснюється Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту.
      Як зазначає Позивач невиконання Відповідачем своїх обов`язків з оплати чергових платежів з повернення кредиту призвело до виникнення станом на 12.10.2018 року заборгованості у розмірі 1 122 924,86 грн., а саме: прострочена заборгованість з оплати періодичних платежів за кредитом в сумі 111 568,63 грн. з яких: 59 565,90 грн. - сума простроченої заборгованість по сплаті чергових платежів за Кредитом; 6816,43 грн. - сума 3% річних за час прострочення по сплаті чергових платежів за Кредитом; 45 186,30 грн. - сума інфляційних втрат за час прострочення по сплаті чергових платежів за Кредитом; Прострочена заборгованість з оплати періодичних платежів за додатковим кредитом в сумі 187 625,95 грн., з яких: 146 732,57 грн. - сума простроченої заборгованості по сплаті чергових платежів за додатковим Кредитом; 8687,67 грн. - сума 3% річних за час прострочення за додатковим Кредитом; 29 787,59 грн. - сума інфляційних втрат за час прострочення за додатковим Кредитом; 2 418,12 грн. - сума нарахованої пені за час прострочення за додатковим Кредитом.
      Крім того, відповідачу нараховано штраф ,на підставі п. 8.3. Кредитного договору, який складає 6 854,13 грн. та збитки на підставі пункту 8.5. Кредитного договору в сумі 8 675,09 грн.
      Представник позивача вважає, що зазначена сума має бути стягнута з відповідача за для захисту прав Товариства.
      В свою чергу представник відповідача вказує, що підстави для задоволення вимог відсутні.
      За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, за приписами ст. 526 ЦК України.
      Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України.
      При цьому відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      В свою чергу ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Так, суд погоджується з доводами представника відповідача, що в предмет доказування по даній справі входить не лише розмір заборгованості, а й правильність обчислення суми заборгованості та її складових (основної суми, відсотків за користування кредитом) у відповідності до умов Кредитних договорів, що підлягають дослідженню в судовому засіданні. Такі розрахунки повинні бути наданні з розбивкою зазначених сум сплати та заборгованості за кожний місяць окремою строчкою у відповідності до графіку погашення кредиту протягом усього періоду, за який нараховувалася заборгованість.
      Така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог».
      Відповідно до п. 1.4.3. Загальних умов кредитування, до 10 числа кожного місяця Компанія надсилає Позичальнику відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до Графіка погашення кредиту. Черговий платіж підлягає сплаті відповідно до Графіка погашення кредиту.
      Умовами п. 10.10.3. Загальних умов кредитування визначено, що повернення Додаткового кредиту здійснюється Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту.
      Оскільки, умовами Кредитних договорів встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами (термін сплати заборгованості - згідно графіків платежів - п`ятнадцятого числа кожного місяця), та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
      Як вбачається з розрахунку заборгованості за Кредитним договором від 15.04.2013 року, перша прострочка по сплаті за Кредитним договором виникла у Відповідача - 16.09.2014 року.
      Відповідно до п. 3.2. Договору про внесення змін/Додаткова угода №1 від 05.04.2014 року до Кредитного договору №50008196 від 15.04.2013 року (Додаткова угода), Сторони погоджуються, що Компанія має право визнати термін повернення Кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання Кредитного договору, у наступних випадках:
      Пункт 3.2.1. - порушення Позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення Кредиту та/або Додаткового кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати за користування Кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.
      Враховуючи те, що перша прострочка сплати за користування кредитними коштами відбулася 16.09.2014 року, право дострокового повернення кредиту за вимогою Компанії встановлений - згідно п. 3.2.1 Додаткової угоди - 1 календарний місяць з дати виникнення прострочення, то права Позивача слід вважати порушеними після несплати Відповідачем платежу за вказаний платіжний період, а саме - 16.10.2014 року.
      Оскільки, за умовами Кредитних договорів погашення кредиту повинно здійснюватися Відповідачем частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань.
      Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року №6-116цс13.
      Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, як це визначено ч. 4 ст. 267 ЦК України.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки за приписами ст. 257 ЦК України.
      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила за ч. 1 ст. 261 ЦК України.
      У постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року, Верховний Суд України зробив висновок щодо застосування статей 261, 530, 631 ЦК України:
      Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов`язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.
      Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
      Велика палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 р. (провадження №14-10цс18) приходить до наступного висновку: «Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
      Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
      Так, представник позивача вказує на те, що існують поважні причини пропуску строк позовної давності - 08.04.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. було вчинено виконавчий напис щодо стягнення з ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 543333,32 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, який був чинним до прийняття Верховним Судом 26.06.2018 року рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та скасування виконавчого напису.
      Разом з тим, суд не може вважати таку причину поважною, зважаючи на те, що Товариство не було обмежено в можливості поряд із зверненням стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису, подати позовну заяву до суду, з огляду серед іншого на п. 5.4. Договору застави транспортного засобу №50008196 від 27.04.2013 року, звернення стягнення на Предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.
      Як вже зазначалося у п. 3.2.1. Додаткової угоди, якою було викладено п. 3.2.1. Загальних умов кредитування у новій редакції, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів.
      Як вже зазначалося, перша прострочка по сплаті за Кредитним договором виникла у Відповідача - 16.09.2014 року, а тому за визначенням пункту 3.2.1. Кредитного договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, тобто, з 16.10.2014 року.
      Оскільки, строк виконання основного зобов`язання було змінено - на 16.10.2014 року, то саме з цього моменту в Позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак, Компанія звернулася до суду із зазначеним позовом лише у жовтні 2018 року, тобто, зі спливом строку позовної давності.
      За змістом ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
      У разі пропуску позовної давності по тілу кредиту, вважається, що позовна давність спливла і за додатковими вимогами, у зв`язку з чим кредитор може стягнути лише проценти за кредитом та пеню за процентами у межах строку позовної давності.
      На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 02.12.2015 у справі №6-249цс15.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України.
      Виходячи з вищенаведеного, з огляду на те, що про порушення права ТОВ «Порше Мобіліті» було обізнано з 16.10.2014 року й протягом трьох років від цієї дати не було позбавлено можливості звернутися до суду із позовом, проте пред`явив вимоги лише у жовтні 2018 року, суд вважає за можливе застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у задоволенні вимог в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.
      Крім вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням кредитного договору, ТОВ «Порше Мобіліті» заявлено вимоги про стягнення збитків, відповідно до положень ст. 22 ЦК України та п. 8.5 Загальних умов.
      Як зазначає представник позивача збитки полягають у понесених Товариством витратах за Договором про надання колекторських послуг від 01 серпня 2011 року, відповідно до якого ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» надало ТОВ «Порше Мобіліті» послуги щодо забезпечення звернення стягнення на Предмет застави відповідно до вимог чинного законодавства України в позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса на Договорі застави, відкриття виконавчого провадження, вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів Позивача у виконавчому провадженні, з метою стягнення з Боржника заборгованості за Кредитним договором, які складають загальну суму у розмірі 8 675,09 грн.
      Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України.
      Збитками, згідно до ч. 2 ЦК України, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
      Проте, під час розгляду справи не було отримано доказів, які б свідчили про те, що в розумінні положень ст. 22 ЦК України, зазначені витрати були необхідні для поновлення права.
      З огляду на вищенаведене, суд вважає за можливе відмовити ТОВ «Порше Мобіліті» у задоволенні вимог в повному обсязі.
      Розподіляючи судові витрати суд керується приписами ст. 141 ЦПК України.
      Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11-13,133-141,196,200,258,259,263,268,352,354 ЦПК України, ст. ст. 22,256,257,267, 625, 1048,1054 ЦК України,
      ВИРІШИВ:
      ПозовТовариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.
      Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення .
      Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
      Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Суддя:
      Джерело: ЄДРСР 88397253
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 372/1684/14-ц
      Провадження № 14-740цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року, ухваленого суддею Зінченком О.М., та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року, постановлену у складі суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С., Березовенко Р.В.,
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог
      1. У березні 2014 року міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області (далі - прокурор) звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області посилаючись на те, що 14 березня 2008 року ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства, а ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,3746 га для ведення особистого селянського господарства. Обидві земельні ділянки розташовані на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області. 16 березня 2008 року вони отримали державні акти на право власності на ці земельні ділянки.
      2. 21 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відчужили за договорами купівлі-продажу зазначені земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які в подальшому, 03 червня 2009 року, продали їх ОСОБА_5
      3. Посилаючись на те, що зазначені земельні ділянки були передані у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із порушенням норм земельного законодавства, оскільки сільська рада розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду, прокурор просив визнати незаконними та скасувати зазначені вище рішення сільської ради в частині передачі земельних ділянок відповідачам, а також витребувати з незаконного володіння на користь Держави ці земельні ділянки.
      Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
      4. Справа переглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року, в задоволенні позову прокурора відмовлено.
      5. Судові рішення, мотивовані тим, що позовні вимоги прокурора є доведеними, проте при зверненні до суду ним пропущено строк позовної давності, про застосування наслідку спливу якого просили відповідачі, що є підставою для відмови в позові.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій просив судові рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити у повному обсязі.
      7. Касаційна скарга мотивована тим, що Обухівська районна державна адміністрація Київської області, Головне управління Держземагенства в Київській області не брали участі у процедурі оформлення права власності на спірні землі відповідачів, а отже не знали та не могли знати про порушення прав держави прийняттям оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування до моменту пред`явлення прокурором позову, а тому строк позовної давності для них не пропущено.
      8. Крім того, прокурор посилався на те, що позов пред`явлено на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення в державну власність земель водного фонду, які фактично протиправно залишаються у власності фізичних осіб.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      9. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
      10. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції.
      11. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2019 року дану справу призначено до судового розгляду.
      13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України.
      14. Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
      15. Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на те, що у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) Велика Палата Верховного Суду визначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України необхідно розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
      16. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від зазначеного вище висновку Великої Палати Верховного Суду, оскільки до 2018 року судова практика була іншою, зокрема суди виходили із того, що позови про витребування (повернення) незаконно виділених земельних ділянок розглядалися судами як віндикаційні на підставі статей 387, 388 ЦК України (постанови Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2304цс16).
      17. Відхід від роками виробленої практики щодо можливості оспорювання в судовому порядку незаконних рішень органів місцевого самоврядування та державної влади, непоширення позовної давності на вимоги про витребування земельних ділянок, на думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, суперечить принципу правової визначеності.
      18. Крім того, на думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, правові висновки, висловлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), суперечать принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю (п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц), який системно впроваджується у практику Верховного Суду. Зокрема, з одного боку, зроблено висновок, що незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, а з іншого - земельні ділянки витребовуються від громадян, які є їх власниками згідно записів у відповідних державних реєстрах.
      19. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що поданий прокурором позов у частині вимоги про витребування спірних земельних ділянок у державну власність є віндикаційним позовом. При цьому колегія суддів зазначила, що на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, повинно поширюватися положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності повинен починатися від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
      20. 15 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      21. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      22. Судами встановлено, що рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 14 березня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області площами 0,2212 га (кадастровий номер 3223186800:03:027:0024) та 0,3746 га (кадастровий номер 3223186800:03:027:0023) відповідно. 16 березня 2008 року вони отримали державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки.
      23. 21 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вказані земельні ділянки належали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах.
      24. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (в рівних частинах) видано державні акти на право власності на земельні ділянки площами 0,2212 га та 0,3747 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області з кадастровими номерами 3223186800:03:027:0024, 3223186800:03:027:0023.
      25. 03 червня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу належної їм на праві спільної власності (в рівних частинах) земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024, площею 0,2212 га з ОСОБА_5 . За ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку, однак державний акт на право власності на згадану земельну ділянку в управлінні Держземагенства в Обухівському районі Київської області відсутній.
      26. Крім того, стосовно земельної ділянки із кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 була проведена реєстрація права власності на ім`я ОСОБА_6 в реєстраційній службі на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 664864, виданого 25 липня 2008 року.
      27. 20 березня 2015 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу відчужила земельну ділянку із кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 ОСОБА_7
      28. Пред`являючи позов, прокурор посилався на те, що сільська рада, приймаючи оскаржені рішення, розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду, а відтак, не можуть бути передані у власність фізичним особам.
      29. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. (стаття 19 ЗК України).
      30. Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
      31. Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).
      32. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
      33. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).
      34. Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.
      35. Крім того, за положеннями ч. 4 ст. 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
      36. Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій».
      37. Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.
      38. Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
      39. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
      40. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.
      41. Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц(провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2). Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Наведене положення кореспондується із нормою ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України у сучасній редакції.
      42. Згідно з ч.ч. 3 та 4 ст. 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
      43. Суд першої інстанції у порушення наведених вище вимог процесуального закону належним чином не перевірив тверджень прокурора щодо приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінив подані сторонами докази, хоча однією із підстав позову було посилання на те, що на цих земельних ділянках облаштовано пляж, вони знаходяться у безпосередній близькості від урізу води «Голубого озера».
      44. Разом з тим, від встановлення цих фактичних обставин залежить правильне вирішення спору, оскільки у позові прокурора відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявили відповідачі.
      45. Проте, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).
      46. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.
      47. У рішенні суду першої інстанції міститься посилання на рішення Підгірцівської сільської ради Київської області від 22 листопада 2013 року про визнання «Голубого озера» недіючим закинутим кар`єром, який залитий водою, проте це рішення судом взагалі не проаналізовано. Інших доказів щодо визначення статусу спірних земельних ділянок на момент їх передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2008 році судом не наведено та не проаналізовано. Тобто, суд уникнув оцінки доказів та встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. А крім того, не визначив, яким з огляду на практику Великої Палати Верховного Суду має бути належне матеріально правове регулювання спірних правовідносин (приписи ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння чи статті 391 цього ж кодексу та частини другої статті 152 ЗК України щодо усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності), та чи всі заявлені прокурором вимоги є належними способами захисту інтересів держави у цій справі. У разі, якщо суд дійде висновку про належність обраного способу захисту, він має оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві (див. пункти 125-128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункти 125-126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).
      48. Згідно з ч. 2 ст. 303 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
      49. Апеляційний суд наведеного порушення норм процесуального законодавства щодо оцінки доказів та відображення у рішенні результатів цієї оцінки, допущених районним судом, не виправив, а лише констатував, що суд першої інстанції визнав позовні вимоги прокурора доведеними. Відтак, суд апеляційної інстанції сам припустився порушення вимог ЦПК України щодо належної оцінки доказів у справі.
      50. Велика Палата Верховного Суду в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлена можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відтак, вважає за необхідне скасувати судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      51. За таких умов підстав для відступу від правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) не вбачається.
      Щодо судових витрат
      52. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      53. Оскільки справа передана до суду першої інстанції на новий розгляд, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.
      Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Обухівського районного суду Київської області.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      С .В. Бакуліна В.С. Князєв
      Ю.Л. Власов Л.М. Лобойко
      М.І. Гриців Н.П. Лященко
      Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко
      В.І. Данішевська Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88739760
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 522/1029/18
      Провадження № 14-270цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання права власності на квартири, витребування їх із чужого незаконного володіння, зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності, виселення та вселення, за касаційними скаргами ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут ЛТД» та ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року, прийняту у складі суддів Сегеди С.М., Гірняк Л.А., Кононенко Н.А.
      Історія справи
      Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог
      1. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД» (далі - ТОВ «Добробуд ЛТД»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просила:
      -визнати недійсними договір купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_4 , та договір купівлі-продажу майнових прав від 18 листопада 2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_3 ;
      -визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ;
      -витребувати із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 вищевказану квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 не чинити позивачу перешкоди у користуванні цією квартирою, а також виселити ОСОБА_2 із цієї квартири та вселити у неї ОСОБА_1 ;
      -витребувати із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 вищевказану квартиру АДРЕСА_3 шляхом зобов`язання ОСОБА_5 усунути та не чинити позивачу перешкоди у користуванні вказаною квартирою, яка була відчужена на користь останнього ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, виселити ОСОБА_5 із цієї квартири та вселити у неї ОСОБА_1 .
      2. Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, зокрема згідно з договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року набула майнові права на зазначене спірне нерухоме майно у вигляді відповідної квартири, проте відповідачем ТОВ «Добробуд ЛТД» цю квартиру було розділено на дві квартири та перепродано, тому вона вважала свої права порушеними і просила позов задовольнити.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      4. Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.
      5. Позивачем не доведено, що майно, яке відчужувалось за вказаними спірними договорами купівлі-продажу майнових прав є ідентичним спірному майну, зазначеному у вищевказаному договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року (далі - договір купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року).
      6. При цьому судом першої інстанції було встановлено, що індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа, поверхи, планування), якими наділена квартира із будівельним номером АДРЕСА_1, яка зазначена у договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, не відповідають індивідуальним ознакам притаманним квартирам із будівельним номером АДРЕСА_3 (нині квартира АДРЕСА_3) та будівельним номером АДРЕСА_2 (нині квартира АДРЕСА_2 ) .
      7. Також, позивачем не доведено, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), іншим вимогам закону, або порушують законні права та інтереси ОСОБА_1 .
      8. Позивач не є і не була власником жодної із зазначених квартир (№ АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1)на які просить визнати право власності, а також не є власником майнових прав на ці квартири.
      9. Крім того, суд першої інстанції констатував неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (щодо захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння), оскільки віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. Крім того, суд першої інстанції посилався на те, що одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.
      10. При цьому судом було встановлено, що відповідно до обгрунтування позовної заяви, позивач вважає, що її права та інтереси порушені саме невиконанням ТОВ «Добробуд ЛТД» своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, оскільки цей відповідач не передав їй спірне новозбудоване майно та інших документи необхідні для реєстрації за нею права власності на нього. Таким чином, позивач стверджує про перебування із ТОВ «Добробуд ЛТД» у зобов`язальних відносинах, отже, права позивача повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не передбачений інститутом зобов`язального права.
      11. Також, судом встановлено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» у порядку визначеному п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року використало своє право на одностороннє розірвання цього договору шляхом направлення відповідних повідомлень ОСОБА_1 , а отже вказаний договір вважається розірваним після повторного невручення зазначеного повідомлення позивачу із причин, що не залежали від ТОВ «Добробуд ЛТД».
      12. Таким чином, судом першої інстанції було встановлено правомірність розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року внаслідок неналежного виконання позивачем, передбачених цим договором обов'язків.
      13. Відтак, суд першої інстанції вважав, що позивач не має прав щодо спірного нерухомого майна.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      14. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_4 , на підставі якого ТОВ «Добробуд ЛТД» відчужило майнові права на квартиру будівельний номер АДРЕСА_3 (нині квартира АДРЕСА_3 ), розрахунковою площею 115,5 кв. м, яка розташована на 22-23 поверхах будинку АДРЕСА_7 . Визнано недійсним договір купівлі - продажу майнових прав від 18 листопада 2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_3 , на підставі якого ТОВ «Добробуд ЛТД» відчужило майнові права на квартиру будівельний номер 175/1 (нині квартира АДРЕСА_3 ), розрахунковою площею 74 кв. м (нині фактична площа квартири складає 76,1 кв. м), яка розташована на 21 поверсі будинку АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_11 , загальною площею 115,5 кв. м, житловою площею 82,2 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_12 , загальною площею 76,1 кв. м, житловою площею 59 кв. м. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_11 . Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_12 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      15. Постанова Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року мотивована тим, що ОСОБА_1 , зокрема за договором купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року придбала майнові права на квартири АДРЕСА_3 та № АДРЕСА_1 , площею 76,1 кв. м та 115,5 кв . м (будівельний номер АДРЕСА_2 у м. Одесі , на 21-22-23 поверхах у житловому будинку АДРЕСА_7 . Позивач в подальшому внесена у відповідний реєстр власників майнових прав вказаного житлового будинку, а також набула права власності на обидві квартири, сплативши за вказане нерухоме майно грошові кошти у повному обсязі. Проте, ТОВ «Добробуд ЛТД», порушуючи свої зобов`язання за вказаним договором купівлі-продажу майнових прав, без згоди ОСОБА_1 , незаконно розділило її квартиру на дві квартири та незаконно перепродало майнові права на них іншим особам.
      16. Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що ТОВ «Добробуд ЛТД» безпідставно посилалось на правомірність розірвання ним в односторонньому порядку вказаного договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року у зв`язку з несплатою позивачем членських внесків до ГО «АІ «Гагарін Плаза», визначених пунктом 7.3 цього договору, оскільки цей пункт договору є таким, що спрямований на порушення прав позивача і є нікчемним.
      17. Крім того, суд апеляційної інстанції посилався на відсутність доказів того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 сплачували грошові кошти за будь-якими договорами щодо спірного нерухомого майна.
      18. Суд апеляційної інстанції вважав, що не підтверджені доказами і доводи ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_2 про те, що договори купівлі - продажу майнових прав від 19 березня 2010 року та від 18 листопада 2010 року, які були укладені відповідно між цим товариством і ОСОБА_4 , а також із ОСОБА_6 , яка переуступила своє право ОСОБА_3 , стосуються інших квартир (а саме двох квартир: № АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1), а не спірної квартири з будівельним номером 176, яка мала бути передана у власність позивача.
      19. Крім того, суд апеляційної інстанції посилаючись на технічний паспорт від 24 липня 2014 року, вважав встановленою ту обставину, що загальна площа квартири АДРЕСА_17 , становить 155,4 кв. м, а не 161,2 кв. м, як вказувало у своїй вимозі про внесення додаткових коштів ТОВ «Добробуд ЛТД». Крім того, апеляційний суд зазначив, що таке збільшення вказаної площі на 21,8 кв. м відбулось за рахунок того, що ТОВ «Добробуд ЛТД» у порушення умов договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року в односторонньому порядку змінило планування квартири АДРЕСА_1 , що на думку суду апеляційної інстанції підтверджується висновком будівельно-технічного експертного дослідження від 18 серпня 2014 року.
      20. Суд апеляційної інстанції також вважав, що оскільки ОСОБА_1 своєї згоди на вказані зміни площі спірної квартири не давала, то у ТОВ «Добробуд ЛТД» були відсутні правові підстави вимагати у позивача доплату за таку збільшену площу квартиру у розмірі 32 700 доларів США.
      21. Суд апеляційної інстанції вважав доведеним і те, що у зв`язку з недійсністю вищевказаних договорів купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року та від 18 березня 2010 року (які були укладені відповідно між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_4 , а також із ОСОБА_6 , яка переуступила своє право ОСОБА_3 ), є недійсними і договори купівлі-продажу квартири, укладені 14 червня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також 02 лютого 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , оскільки правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно у продавців за цими договорами також були недійсними.
      22. Враховуючи наведені обставини, зважаючи на введення вказаного будинку в експлуатацію, суд апеляційної інстанції вважав, що майнові права позивача трансформувалися у право власності на спірне нерухоме майно, а отже належним способом захисту є і витребування його у добросовісних набувачів.
      Короткий зміст обгрунтування та вимог касаційних скарг
      23. У січні 2019 року ОСОБА_2 , ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_5 подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просять скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2018 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року, посилаючись на мотиви, якими обґрунтовано це рішення суду першої інстанції.
      24. В тому числі, в усіх вказаних касаційних скаргах містяться доводи щодо наступного.
      25. Договір купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року було розірвано на підставі його пункту 7.3 - у зв`язку з несплатою позивачем членських внесків на користь ГО «АІ «Гагарін Плаза». ТОВ «Добробуд ЛТД» у порядку визначеному п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року використало своє право на одностороннє розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, шляхом направлення відповідного повідомлення позивачу, та повторним його не врученням позивачу (із поверненням цього повідомлення 03 квітня 2015 року) із причин, що не залежали від ТОВ «Добробуд ЛТД»
      26. Відтак, з 03 квітня 2015 року договір купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року є таким, що розірваний в односторонньому порядку, а отже, позивач не має майнових прав на спірне майно, а тому і не отримувала спірну квартиру за актом прийому-передачі. При цьому в оскаржуваній постанові апеляційним судом не було зазначено, яким саме законом встановлена нікчемність вищевказаного п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року.
      27. Також, у касаційних скаргах вказано, що ТОВ «Добробуд ЛТД» не мало можливості здійснити реконструкцію квартири АДРЕСА_1 , зробивши з неї дві квартири за № АДРЕСА_3 та № АДРЕСА_1, оскільки ці квартири розташовані на різних поверхах та у сукупності мають більшу площу, ніж площа квартири № АДРЕСА_1 .
      28. Висновок будівельно-технічного експертного дослідження від 18 серпня 2014 року є неналежним доказом, в тому числі, оскільки ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року не було передбачено можливості складання такого висновку за зверненням учасника справи.
      29. Крім того, у вказаному висновку будівельно-технічного експертного дослідження відсутні дані, щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
      30. А також, судом апеляційної інстанції не було враховано, що на вирішення вказаного будівельно-технічного експертного дослідження не ставилося питань щодо можливості відповідної реконструкції та утворення з однієї спірної квартири АДРЕСА_1 - двох вищевказаних квартир за № АДРЕСА_3 та № АДРЕСА_1. При цьому в оскаржуваній постанові апеляційним судом не було зазначено підстав, з яких цей суд на підставі технічного паспорту на спірну квартиру АДРЕСА_1 дійшов до висновку про те, що ця квартира АДРЕСА_1 була реконструйована у дві вищевказані квартири за № АДРЕСА_3 та № АДРЕСА_1 (технічні паспорти на які апеляційний суд не досліджував), а отже такий висновок зроблений судом апеляційної інстанції на припущеннях.
      31. Крім того, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, отримала лише право на набуття права власності на квартиру за будівельним АДРЕСА_1 розрахунковою площею 139,4 кв. м, розташовану за вищевказаною адресою, а не право власності на це нерухоме майно. Вимога про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру на підставі положень ст. 392 ЦК України є безпідставною, оскільки таку вимогу має право заявляти виключно власник майна, проте позивач відповідне право власності у встановленому законом порядку не набула. Оскільки позивач не є власником спірного майна, тому положення ст. 387, 388 ЦК України про витребування майна із чужого незаконного володіння до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.
      32. При цьому у касаційних скаргах міститься посилання на судову практику Верховного Суду України з цього приводу, викладену у постановах від 05 лютого 2014 року у справі № 6-131цс13, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, а також - Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 761/4669/15-ц (провадження № 61-18542св18), від 20 червня 2018 року у справі № 447/3065/15-ц (провадження № 61-2106св18), від 18 липня 2018 року у справі № 761/23860/15-ц (провадження № 61-21875св18), від 01 серпня 2018 року (провадження № 61-21342св18).
      33. Також мотивами касаційного оскарження є посилання на ту обставину, що позивачем не доведено невідповідність положенням законодавства договорів купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року та від 18 березня 2010 року, які були укладені відповідно між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_4 , а також між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_6 , яка переуступила своє майнове право ОСОБА_3 , і правові підстави для визнання їх недійсними відсутні з огляду на положення ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину.
      34. Також, у касаційних скаргах вказано, що відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).
      35. При цьому у касаційних скаргах міститься посилання на судову практику Верховного Суду України з цього приводу, викладену у постановах від 05 лютого 2014 року у справі № 6-131цс13, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.
      36. Крім того, у касаційних скаргах ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зазначено, що ОСОБА_1 звернулась до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки мала дізнатися про порушення її прав з 01 квітня 2014 року.
      Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
      37. У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційні скарги, у якому посилалась на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою. Вказувала, що її незаконно було позбавлено права власності на спірну квартиру, оскільки вона у повному обсязі виконала взяті на себе зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року. ТОВ «Добробуд ЛТД» в односторонньому порядку змінило планування спірної квартири, чим збільшило її площу, за яку незаконно вимагала у неї, позивача, доплату, що є порушенням умов цього договору. Обставини щодо збільшення вказаної площі підтверджуються висновком будівельно-технічного експертного дослідження від 18 серпня 2014 рокута технічним паспортом на спірну квартиру. У 2014 році будинок, в якому знаходиться спірна квартира, було введено в експлуатацію, проте ТОВ «Добробуд ЛТД» про такі обставини її не повідомило, вищевказану квартиру їй не передало, а розділило її на дві квартири, які передало у власність іншим особам.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      38. Ухвалами Верховного Суду від 22 січня 2019 року та від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
      39. 08 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 5 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      40. 12 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      41. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, вважає, що вказані касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
      42. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      43. Судами було встановлено, що 28 березня 2008 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Паралелі» (далі - ТОВ «Паралелі»), яке діяло від імені, за дорученням та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Юг-Інвест» (далі - ТОВ «КУА «Юг-Інвест»), яке у свою чергу, діяло від імені в інтересах та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Перспективний» (далі - ПЗНВІФ «Перспективний») був укладений договір купівлі-продажу облігацій ТОВ «Добробуд ЛТД» (далі - договір купівлі - продажу облігацій).
      44. У відповідності до п. 2.1 договору купівлі - продажу облігацій ТОВ «КУА «Юг-Інвест» зобов`язалось передати у власність ОСОБА_1 облігацію, а ОСОБА_1 зобов`язалась оплатити цю облігацію номінальною вартістю 293 987,48 грн та прийняти її у власність на умовах цього договору (базовий актив облігації - квартира АДРЕСА_2 багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ).
      45. 25 травня 2008 року між ТОВ «Паралелі», що діяло від імені та в інтересах ТОВ «КУА «Юг-Інвест», що в свою чергу, діяло від імені та в інтересах ПЗНВІФ «Перспективний», та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу облігацій. Згідно з умовами цієї додаткової угоди було змінено строк оплати ОСОБА_1 облігації, вказаний в п.3.3 договору купівлі-продажу облігації, та визначено його - до 01 грудня 2008 року.
      46. 28 січня 2009 року між ТОВ «Паралелі» та ОСОБА_1 була також укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу облігації. Згідно з умовами цієї додаткової угоди було змінено ціну облігації, яка має бути сплачена ОСОБА_1 та визначено її вартість у розмірі 744 000 грн.
      47. Згідно з випискою ВАТ «Морський транспортний банк» від 17 березня 2009 року про стан рахунку у цінних паперах ОСОБА_1 , на її рахунок у цінних паперах була зарахована іменна безпроцентна облігація номінальною вартістю 293 987,48 грн, емітент - ТОВ «Добробуд ЛТД».
      48. На виконання умов договору купівлі-продажу облігації, в період з квітня по жовтень 2008 року, ОСОБА_1 сплатила на користь ТОВ «КУА «Юг-Інвест» за іменну безпроцентну (цільову) облігацію грошові кошти в сумі 744 000 грн.
      49. Таким чином, ОСОБА_1 набула право власності на вказану облігацію, оскільки у відповідності до умов договору купівлі-продажу облігації сплатила на користь ТОВ «КУА «Юг-Інвест» ціну облігації у сумі 744 000 грн та вказана облігація була зарахована на зазначений рахунок ОСОБА_1 у цінних паперах.
      50. 28 березня 2008 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_1 був укладений договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна (далі - договір про пайову участь у будівництві).
      51. Відповідно до вказаного договору про пайову участь у будівництві ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язалось передати позивачу у власність пай - безумовне майнове право на квартиру, будівельний АДРЕСА_1, розрахунковою площею 128,22 кв. м, розташовану на 21-22 поверхах жилого будинку № 1 багатоповерхового житлового комплексу за адресою АДРЕСА_2 (далі - пай), а позивач зобов`язалась прийняти пай і передати ТОВ «Добробуд ЛТД» облігацію в обмін на пай. Згідно з Додатком № 1 до договору про пайову участь у будівництві, а також згідно з поверховим планом будинку від 05 лютого 2013 року, вищевказана квартира з будівельним АДРЕСА_1 складалась з 3-х рівнів загальною площею 128,22 кв. м. Загальна площа першого рівня складала 67,26 кв. м, загальна площа другого рівня - 35,34 кв. м, а загальна площа третього рівня - 23,97 кв. м.
      52. Крім того, 25 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Добробуд ЛТД» укладено додаткову угоду до договору про пайову участь у будівництві, згідно з якою вказана квартира під будівельним АДРЕСА_1 має бути розташована не тільки на 21-22 поверхах, але і на 23 поверсі вказаного жилого будинку № 1.
      53. 17 березня 2010 року ОСОБА_1 та ТОВ «Добробуд ЛТД» складено акт, в якому зазначено, що площа вищевказаної спірної квартири АДРЕСА_1 139,4 кв. м. 54 . 25 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Добробуд ЛТД» був укладений договір про припинення зобов`язань заліком зустрічних вимог. 29 березня 2010 року позивач, як розпорядник рахунку у цінних паперах, на виконання умов договору викупу емітентом цільових облігацій від 21 січня 2010 року, надала розпорядження до ВАТ «Морський транспортний банк» про списання вищевказаної облігації з її рахунку у цінних паперах із зарахуванням її на рахунок у цінних паперах ТОВ «Добробуд ЛТД», яке було виконане. 29 березня 2019 року позивач сплатила на користь ТОВ «Добробуд ЛТД» 133 321 грн 50 коп.
      55. 25 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Добробуд ЛТД» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, згідно з пунктом 3.1 якого ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язалось передати їй у власність об`єкт інвестування (безумовне майнове право на квартиру будівельний АДРЕСА_1 розрахунковою площею 139,40 кв. м, розташовану на 21-22-23-му поверхах жилого будинку № 1 багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 , Житловий комплекс «Гагарін Плаза - 1»), а позивач зобов`язалась прийняти об`єкт інвестування і сплатити за нього ТОВ «Добробуд ЛТД» інвестицію. Згідно з пунктом 4.2 вищевказаного договору купівлі-продажу майнових прав передача ТОВ «Добробуд ЛТД» позивачу об`єкту інвестування по акту прийому-передачі мала відбутись не пізніше 04 кварталу 2011 року. Пунктом 5.3 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року встановлено, що інвестиція, яку позивач зобов`язана сплатити ТОВ «Добробуд ЛТД» до 15 листопада 2010 року, з урахуванням податку на додану вартість, становить 427 308 грн 98 коп. Відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, квартира будівельний АДРЕСА_1 у вищевказаному будинку складалась з 3-х рівнів, загальною площею 139,4 кв. м. Загальна площа першого рівня складала 75,5 кв. м, загальна площа другого рівня складала 33,37 кв. м, а загальна площа третього рівня складала 30,53 кв. м. При цьому вказаний житловий будинок було введено в експлуатацію у 2014 році.
      56. Крім того, договором купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року передбачено, що з моменту набуття чинності цього договору, Договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна від 28 березня 2008 року, укладений між цими ж сторонами, втрачає свою силу (припиняється) за згодою сторін.
      57. Проаналізувавши наведені обставини у їх сукупності, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що судом першої інстанції зроблені вірні висновки щодо безпідставності вимог позивача про визнання недійсними вказаних договорів, з таких підстав.
      58. Судом першої інстанції були встановлені наступні обставини.
      59. Відповідно до договору купівлі продажу майнових прав № 1\22-23-АДРЕСА_3 від 19 березня 2010 року та акта приймання-передачі квартири № АДРЕСА_1 від 26 грудня 2014 року квартира з будівельним АДРЕСА_1 (нині квартира АДРЕСА_1) знаходиться на 22-23 поверхах і має розрахункову площу 115,5 кв.м.
      60. Відповідно до договору купівлі продажу майнових прав № 1\21-175\1 від 18 листопада 2010 року та акта приймання-передачі квартири № АДРЕСА_2 від 17 грудня 2014 року квартира із будівельним № АДРЕСА_2 (нині квартира АДРЕСА_2) знаходиться на 21 поверсі і має розрахункову площу 76,1 кв.м.
      61. Будівельні номери в зазначених договорах купівлі-продажу не співпадають із будівельним АДРЕСА_1 вказаним в договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, укладеним із позивачем. Договір купівлі - продажу майнових прав № 1\22-23-176\1 від 19 березня 2010 року був укладений раніше, ніж вказаний договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року.
      62. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, щодо того, що інтереси позивача порушують саме оскаржувані договори. При цьому відсутні докази, що будь-яке невиконання договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року зумовлено саме укладанням ТОВ «Добробуд ЛТД» вказаних договорів купівлі-продажу майнових прав № 1\22-23-176\1 від 19 березня 2010 року та № 1\21-175\1 від 18 листопада 2010 року.
      63. Крім того, такий висновок зроблено і з тих підстав, що сумарна площа двох, вищевказаних квартир (з будівельним АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3) є значно більшою ніж розрахункова площа майна, вказана в договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року.
      64. При цьому відповідно до п. 5.8 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року розрахункова площа новозбудованого майна визначається технічною документацією розробленою КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості». Ця умова погоджена обома сторонами договору. Наданий позивачем технічний паспорт від 24 липня 2014 року, складений ТОВ «Нове БТІ», тому не може вважатися належним доказом по справі з огляду і на ту обставину, що договором купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року визначено, суб'єкта, який визначає остаточну розрахункову площу новозбудованого майна.
      65. Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що висновок будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не може бути визнаний належним та допустимий доказом з огляду на наступне.
      66. Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
      67. Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
      68. Разом з тим, у висновку будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
      69. Крім того, можливість складання висновку за зверненням учасника справи на момент складання вказаного висновку будівельно-технічного експертного дослідження передбачено ще не було, оскільки така можливість була передбачена з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності такими змінами до ЦПК України, в тому числі, в частині викладення ст. 106 цього Кодексу у вищевказаній редакції.
      70. Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
      71. Ураховуючи те, що висновок експерта не є належним та допустимим доказом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 не доведено, що майно, яке відчужувалось за вказаними спірними договорами купівлі продажу майнових прав, укладеними із відповідачами, є ідентичним майну, зазначеному в укладеному з нею договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року.
      72. Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції зокрема складається з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
      73. Проте, рішення суду апеляційної інстанції містить суперечливі висновки щодо фактичної остаточної площі спірної квартири, право власності на яку визнано за ОСОБА_1 , зокрема одночасно зазначено розміри 155,2, 155,4 та 191,6 кв. м - без визначення конкретизації щодо розміру дійсної та остаточної площі спірного нерухомого майна, а отже такі висновки є взаємовиключними, і судом апеляційної інстанції вказані розбіжності проігноровані.
      74. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що виходячи з умов договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, укладеним з ТОВ «Добробуд ЛТД», ОСОБА_1 придбала майнові права на квартиру з АДРЕСА_1, розрахунковою площею 139,4 кв. м на 21-22-23 поверхах у житловому будинку АДРЕСА_7 та була внесена у реєстр власників майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 вказаного житлового будинку. При цьому, п. 5.8 цього договору купівлі - продажу майнових прав від 25 березня 2010 року передбачено зміну розміру інвестиції пропорційно розрахункової площі новозбудованого майна у порядку, визначеному цим договором. Згідно з технічним паспортом від 24 липня 2014 року (який визнано судом апеляційної інстанції належним та допустимим доказом у справі) загальна площа квартири АДРЕСА_17 , становить 155,4 кв. м, а відповідно до висновку будівельно-технічного експертного дослідження №017/14 від 18 серпня 2014 року (який також визнано судом апеляційної інстанції належним та допустимим доказом по справі) площа квартири АДРЕСА_17 , становить 155,2 кв. м.
      75. Також, апеляційний суд всупереч вимогам ч. 1 ст. 382 ЦПК України не навів доводів щодо незгоди з висновками суду першої інстанції та мотивів прийняття чи відхилення кожного аргументу. Зокрема, апеляційним судом не спростовано вищевказаний висновок суду першої інстанції щодо розбіжності у співвідношенні загальної площі квартир АДРЕСА_2 (яка згідно з рішенням суду першої інстанції становить 191,6 кв.м) у будинку АДРЕСА_2 , у порівнянні з вищевказаною площею квартири АДРЕСА_17 , а отже належним чином не обґрунтовані висновки апеляційного суду щодо того, що вказані квартири, яким було присвоєно № АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1, фактично і є спірною квартирою, якій раніше був присвоєний будівельний АДРЕСА_1.
      76. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що питання щодо встановлення розміру дійсної фактичної площі спірної квартири вочевидь стосується безпосереднього предмету судового розгляду, в тому числі, в контексті визначення співвідношення вищевказаної квартири із будівельним номером АДРЕСА_1, визначеного у договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, до квартир із будівельним номером АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_3) та будівельним номером АДРЕСА_1 (квартира АДРЕСА_2), на які суд апеляційної інстанції визнав право власності за ОСОБА_1
      77. При цьому згідно із законом на ОСОБА_1 було покладено обов'язок щодо доведення цих обставин.
      78. Так, з положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, зокрема вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
      79. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає недоведеними твердження ОСОБА_1 що вищевказана квартира із будівельним номером АДРЕСА_1, яка визначена договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, є тим самим нерухомим майном, на яке суд апеляційної інстанції визнав за нею право власності, проте, вже з іншими вищевказаними номерами.
      80. Щодо вирішення питання визнання недійсними договорів Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.
      81. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Відповідно до ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
      82. Позивачем не доведено, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам встановленим ст. 203 ЦК України, іншим вимогам закону або порушують її законні права та інтереси.
      83. Крім того, Велика Палата Верховного Суду погоджується і з рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за позивачем, витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання усунути та не чинити перешкоди позивачу у користуванні квартирою, виселення вказаних відповідачів та вселення позивача у спірне житло, з огляду на наступне.
      84. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
      85. Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
      86. Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
      87. Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
      88. Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.
      89. Згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України).
      90. Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.
      91. Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
      92. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.
      93. Право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.
      94. Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.
      95. При цьому сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.
      96. Тобто, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, позивач отримала обмежене речове право, за яким вона, як власник цього права, наділена певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.
      97. Так, умовами договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року встановлено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов'язалось передати у власність ОСОБА_1 безумовне майнове право на новозбудоване майно (після введення об'єкта будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок позивача стає її правом власності на новозбудоване майно, як на нерухомість). Право власності на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України.
      98. Для отримання позивачем права власності саме на новозбудоване майно (квартиру з будівельним АДРЕСА_2 розрахунковою площею 139,4 кв. м, розташовану на 21-22-23 поверсі будинку № 1 багатоповерхового жилого комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом за вищевказаною адресою) необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів. Такі факти регламентовані п. 6.2 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року та діючим законодавством щодо порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно, та такими фактами, зокрема, є: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; акт приймання-передачі об'єкта будівництва та новоствореного майна.
      99. Факт підписання відповідного акта приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна мав підтвердити належне виконання сторонами умов договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, але з огляду на те, що у позивача є заперечення щодо належного виконання умов договору з боку ТОВ «Добробуд ЛТД», це виявилося неможливим.
      100. Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
      101. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
      102. Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
      103. На час укладення сторонами відповідного договору про фінансування будівництва правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися Законами України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та «Про інвестиційну діяльність».
      104. Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Ні зазначеними вище нормами, ні нормою ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.
      105. Отже, порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначено відповідними нормами.
      106. Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
      107. Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
      108. Беручи до уваги, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке позивачем на спірні квартири у втстановленому законом та договором порядку не набуте, вимоги ОСОБА_1 щодо визнання її власником квартир не ґрунтуються на законі.
      109. Крім того, має місце пред`явлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно.
      110. Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначені вище позови заявляються формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволені вони бути не можуть.
      111. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на те, що позивач не є і не була власником жодної із зазначених квартир (№ АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1),на які просить визнати право власності, а також не надала доказів, що є власником майнових прав на ці квартири, то суд першої інстанції правильно вважав, що позивач безпідставно звернувся із позовом з такими вимогами.
      112. Крім того, судом першої інстанції правильно зазначено, що власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).
      113. При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).
      114. Отже, віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного , так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.
      115. Відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
      116. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.
      117. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України.
      118. Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
      119. При цьому, як вже зазначалося вище - індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа, поверхи, планування), якими наділена квартира із будівельним номером АДРЕСА_1, яка зазначена у договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, не відповідають індивідуальним ознакам притаманним квартирам із будівельним номером АДРЕСА_3 (нині квартира АДРЕСА_3 ) та будівельним номером АДРЕСА_2 (нині АДРЕСА_2 .
      120. Крім того, судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідно до позовної заяви, позивач вважає, що її права та інтереси порушені саме невиконанням ТОВ «Добробуд ЛТД» своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, які стосуються передання їй новозбудованого майна та документів необхідних для реєстрації за нею права власності на нього. Отже, з огляду на те, що позивач стверджує про перебування із ТОВ «Добробуд ЛТД» у зобов`язальних відносинах, то права позивача повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.
      121. Також, судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» у порядку визначеному п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року використало своє право на одностороннє розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, шляхом направлення відповідних повідомлень позивачу, враховуючи, що останнє повторне повідомлення не було вручено позивачу із причин, що не залежали від ТОВ «Добробуд ЛТД». Отже, з 03 квітня 2015 року - з дати повторного повернення повідомлення кур`єрської служби про неможливість здійснити доставку поштових конвертів ОСОБА_1 , договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року є розірваним на підставі ст. 651 ЦК України, якою передбачено, що розірвання договорів здійснюється за згодою сторін, розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
      122. При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно, без посилання на норми права було констатовано нікчемність пункту 7.3 договору купівлі-продажу від 25 березня 2010 року, зокрема в контексті вимог законодавства, та співвідношення обставин щодо сплати інвестором ОСОБА_1 щомісячних членських внесків до ГО «АІ «Гагарін Плаза» до відповідних прав та обов`язків сторін по вказаному договору купівлі-продажу від 25 березня 2010 року, оскільки мотивувальна частина постанови Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року не містить аналізу вимог ЦК України або іншого законодавства релевантного до таких спірних правовідносин.
      123. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував висновок про те, що ОСОБА_1 не давала своєї згоди на збільшення площі спірної квартири. Так, у п. 6.1 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року визначено, що після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, але не раніше завершення повного розрахунку між сторонами за цим договором, ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язано передати ОСОБА_1 об`єкт інвестування та новозбудоване майно, а ОСОБА_1 зобов`язана прийняти його за актом прийому-передачі. У п. 5.5-5.10 цього договору передбачено, що розмір інвестиції підлягає зміні при настанні умов прямо передбачених цим договором або за згодою сторін; інвестор зобов`язаний своєчасно сплатити інвестицію у порядку, передбаченому цим договором; погоджено відповідну зміну розміру інвестиції пропорційно розрахункової площі новозбудованого майна у порядку, визначеному цим договором.
      124. Наведених умов договору суд апеляційної інстанції не врахував та не проаналізував положень ст. 204, 526, 530 ЦК України, якими регламентовані умови правомірності правочину та правила належного виконання зобов`язання, зокрема в контексті зобов`язань ОСОБА_1 щодо виконання вищевказаних умов договору купівлі - продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, в тому числі і в частині, яка стосується відповідного збільшення розміру інвестиції.
      125. Так, відповідно до приписів ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору і вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - у відповідності зі звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
      126. У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
      127. Згідно з ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
      128. Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ОСОБА_1 не було доведено і ті обставини, що вона належним чином виконала вищевказані зобов`язання за договором купівлі - продажу майнових прав від 25 березня 2010 року в частині щодо оплати у повному обсязі інвестиції пропорційно збільшенню розміру площі спірного нерухомого майна - в контексті вирішення питання щодо набуття відповідного майнового права щодо спірного нерухомого майна.
      129. Разом з тим, ОСОБА_1 не позбавлена права на звернення на підставі ст. ст. 625, 653 ЦК України із позовом про відшкодування завданих їй збитків.
      130. Щодо наявності виключної правової проблеми, для вирішення якої Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити наступне.
      131. В ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 травня 2019 року колегія суддів вказала на те, що ухвалюючи постанову у справі, яка переглядається, апеляційний суд виходив із того, що позивач, сплативши у повному обсязі кошти за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, стала власником прав на це майно, тому визнав за останньою право власності на об`єкт інвестування - нерухоме майно у будинку який було введено в експлуатацію. Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 та від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15 зазначено, що визнання у судовому порядку права власності на новостворене майно за позовом, заявленим до будівельної компанії, суперечить вимогам ст. 15, 331 ЦК України. Колегія суддів вважала, що такі висновки Верховного Суду України свідчать про існування виключної правової проблеми, оскільки ними унеможливлено захист невизнаного та оспорюваного (а не лише порушеного) права, що є об`єктами цивільного права. При цьому колегія суддів звертала увагу на те, що за аналогічних фактичних обставин і тотожних правовідносин в інших постановах Верховний Суд України приходив до висновку про необхідність захисту прав позивачів, а саме у постановах Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 6-129цс14 та від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.
      132. Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недоведеність позивачем наявності у неї майнового права на спірне новостворене майно, тому відсутні підстави для розгляду питання про наявність чи відсутність виключної правової проблеми, у тому числі, в контексті застосування положень ст. 392 ЦК України - щодо захисту інтересів ОСОБА_1 шляхом визнання за неї права власності на спірне майно.
      133. Щодо доводів касаційної скарги про пропущення ОСОБА_1 строків позовної давностіВелика Палата Верховного Суду констатує наступне.
      134. Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
      135. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      136. Відповідно до ч. 1 ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      137. Згідно із ч. 4 ст. 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      138. Враховуючи вищевикладене, допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року,рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 рокузмінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      139. Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      140. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      141. Судові витрати у виді судового збору за подання ОСОБА_1 позову та клопотань до суду першої інстанції, а також апеляційної скарги підлягають зарахуванню в дохід держави.
      142. Судові витрати у виді судового збору, сплачені ОСОБА_2 , ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_5 за подання касаційних скарг по 14184 грн 60 коп. кожний, належить стягнути з ОСОБА_1 .
      Керуючись ст. 400, 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційні скарги ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут ЛТД» та ОСОБА_5 задовольнити частково.
      Скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року.
      Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 рокузмінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині -залишити без змін.
      Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_25 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_26 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 14184 (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 60 коп.
      Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_25 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут ЛТД» (ЄДРПОУ 32146472, адреса: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. 1 травня, буд. 3) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 14184 (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 60 коп.
      Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_25 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_27 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 14184 (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 60 коп.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т .О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич
      Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська
      О.С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 87144996
    • By ANTIRAID
      ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа
      № 609/1323/18
      Головуючий
      у 1-й інстанції Ковтунович О.В.
      Провадження
      № 22-ц/817/1067/19
      Доповідач
      - Костів О.З.
      Категорія
      -
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 грудня 2019 року м. Тернопіль
      Тернопільський апеляційний суд в складі:
      головуючого - Костів О.З.
      суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,
      з участю секретаря - Сович Н.А.
      за участю представника апелянта - ОСОБА_1
      розглянувши у режимі відеоконференції цивільну справу № 609/1323/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року, ухваленого суддею Ковтунович О.В., повний текст якого складено 28 серпня 2019 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
      В С Т А Н О В И В:
      У жовтні 2018 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулось в суд із позовом до ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , апелянт) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 06 квітня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали угоду про надання кредиту №490985314. Відповідно до умов договору, позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 57438.89 гривень строком з 06 квітня 2018 року до 10 квітня 2020 року, а Відповідач - у порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, передбачених договором та графіком погашення кредиту. У порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконав, в результаті чого станом на 10 вересня 2018 року має прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 57438.89 гривень; за відсотками - 9536.00 гривень; розмір неустойки: штраф за останні 12 місяців - 1600.00 гривень. У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з боржника заборгованість по кредиту та судові витрати.
      Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року позов задоволено в повному обсязі.
      Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором №490985314 від 06 квітня 2018 року в загальному розмірі 68574 грн. 89 коп.
      Вирішено питання судових витрат.
      Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_3 - адвокат Василевська К.М. подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
      Апеляційна скарга мотивована тим, що розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно, він є необґрунтованим та недоведеним. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів. Крім того, отриманий кредит є споживчим, а позивач, всупереч ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не звертався до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, а тому вимоги позивача є передчасними.
      Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову.
      У листопаді 2019 року представник АТ «Альфа-Банк» - адвокат Панченко Д.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
      Відзив мотивований тим, що ОСОБА_3 не надано свого розрахунку заборгованості, будь-яких доказів чи аргументів, які б стверджували неправильність розрахунку Банку. АТ «Альфа-Банк» надано розрахунок заборгованості, який чітко відображає суму до сплати по тілу кредиту, відсотках, штрафу, графи погашення та заборгованості та дані щодо суми кредиту, дати укладення, відсоткової ставки та інше.
      Зазначає, що сума кредиту 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де зазначено про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн. про що і була підписана оферта ОСОБА_3 .
      Крім того, посилання відповідача на положення закону «Про захист прав споживачів» щодо обов`язкового направлення повідомлення про порушення зобов`язання є необґрунтованими, оскільки жодної імперативної норми, яка б зобов`язувала кредитора направляти вимогу боржнику немає.
      В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Бабенко С.С. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
      Крім того, від представника АТ «Альфа-Банк» - адвоката Панченко Д.В. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Банку.
      Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
      Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
      У відповідності до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Судом встановлено наступні обставини.
      06 квітня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 укладено угоду про надання кредиту №490985314, відповідно до умов якої банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 57438.89 гривень, а відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених угодою, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі у розмірі, строки та на умовах, передбачених Угодою та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту. Датою остаточного повернення кредиту є 10 квітня 2020 року (а.с.14-17).
      Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов угоди про надання кредиту станом на 10 вересня 2018 року заборгованість складає 68574 грн. 89 коп., а саме:
      - заборгованість за кредитом - у розмірі 57438.89 гривень;
      - заборгованість за відсотками за користування кредитом - у розмірі 9536.00 гривень;
      - штраф за систематичне порушення боржником своїх обов`язків зі сплати кредиту - у сумі 1600.00 гривень.
      Вказане підтверджується розрахунком заборгованості, який надав позивач (а.с.26).
      Згідно виписки по особовим рахункам АТ «Альфа-Банк» за угодою №490985314 за період з 06 квітня 2018 року по 10 вересня 2018 року вбачається, що відповідач користувався наданими АТ «Альфа-Банк» кредитними коштами (а.с.27-29).
      Рішенням річних Загальних зборів акціонерів ПАТ «Альфа-Банк» від 26 квітня 2018 року затверджено статут АТ «Альфа-Банк», який є правонаступником усіх прав і обов`язків ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 20-25).
      В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
      Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів, виходячи з наступного.
      Так, згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
      Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705. Згідно до норм даного положення, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
      Згідно Постанови Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України», яка була чинною до 07 липня 2018 року, операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
      Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12 квітня 2012 року № 578/5 (далі - Перелік № 578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госпоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені:
      - касові, банківські документи;
      - повідомлення банків;
      - виписки банків;
      - корінці квитанцій і касових чекових книжок.
      З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано до суду Банківську виписку (первинний документ) за період з 06 квітня 2018 року по 10 вересня 2018 року, згідно якої відповідач ОСОБА_3 отримав кредитні кошти та користувався ними (надання кредиту, перенесення заборгованості по кредиту на рахунок простроченої заборгованості за кредитним договором) а.с.27-29.
      Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно встановив порядок видачі кредитних коштів. Так, сума кредиту 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де він зазначив про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн., про що і була підписана оферта самим же відповідачем (а.с.116).
      Крім того, відповідно до п.7 Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту №490985314 від 06 квітня 2018 року, позичальник погодився на безготівкове перерахування грошових коштів у розмірі 57438.89 грн. на його рахунок № НОМЕР_1 .
      Згідно п.7.1. вказаної Оферти днем надання кредиту вважається день списання кредитних коштів з позичкового рахунку Банку із метою їх подальшого зарахування на рахунки, вказані в п.7 цієї оферти на укладення угоди про надання кредиту.
      Також безпідставними є посилання апелянта на неправильність розрахунку заборгованості позичальника.
      Зокрема, ОСОБА_3 не надано жодного альтернативного розрахунку заборгованості, будь-яких доказів чи аргументів, які б стверджували неправильність розрахунку Банку.
      Наданий АТ «Альфа-Банк» розрахунок чітко відображає суму до сплати по тілу кредиту, відсотках, штрафу, графи погашення та заборгованості та дані щодо суми кредиту, дати укладення, відсоткової ставки та інше (а.с.26).
      Отже, враховуючи, що фактично отримані ОСОБА_3 кошти в добровільному порядку АТ «Альфа-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь - який час, що свідчить про порушення його прав.
      Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позивач не звертався до відповідача з попередньою вимогою щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, виходячи з наступних підстав.
      Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров`я та життєдіяльності, зокрема, придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо.
      Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари), так і нематеріальними (послуги).
      Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
      Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
      Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
      Відтак, за своїм змістом частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.
      З матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали угоду про надання кредиту №490985314 (а.с.14-15).
      Відповідно до п.7 Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту №490985314 кредит надається для повернення заборгованості за кредитним договором №490985314 від 06 квітня 2018 року шляхом безготівкового перерахування на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 , що відкритий позичальнику у ПАТ «Альфа-Банк», суми грошових коштів у розмірі 57438.89 грн. для зарахування коштів на повернення заборгованості за Договором про відкриття кредитної картки.
      Вказана сума кредиту в розмірі 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де ОСОБА_3 зазначив про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн., про що і була підписана оферта самим же відповідачем (а.с.116).
      Згідно Додатку №1 до Угоди про надання кредиту №490985314 від 06 квітня 2018 року вказано, що мета кредиту - споживчі цілі (а.с.16).
      Крім того, із Довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту на Реструктизацію (рефінансування) заборгованості по кредитній картці від 06 квітня 2018 року вбачається, що ОСОБА_3 ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість споживчого кредиту від ПАТ «Альфа-Банк». Цільове використання (мета кредиту) - на споживчі потреби (а.с.117).
      З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що 06 квітня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали кредитний договір №490985314 про надання споживчого кредиту, а тому на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування».
      Апеляційним судом встановлено, що позивач не направляв відповідачу досудової вимоги, а отже у позивача відсутнє право на звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення кредиту та інших платежів. Відповідач вимоги банку про повернення кредиту не отримував.
      Таким чином, внаслідок порушення ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором позивач відповідно до ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» має право достроково вимагати від відповідача стягнення заборгованості за кредитним договором, за умови попереднього надіслання останнім відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, фактично чим змінюючи строк виконання основного зобов`язання.
      Однак, позивач жодних вимог до боржника за кредитним договором не направляв.
      Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі вимоги Банку є передчасними, Банк не має права на поверення заборгованості без попереднього надіслання боржнику відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту.
      Також Апеляційний суд звертає увагу на безпідставність посилання ОСОБА_3 на положення пункту 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (щодо попереднього звернення Позивача до Відповідача з повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту), оскільки дана норма втратила чинність в зв"язку із прийняттям Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.
      Натомість аналогічна норма закріплена в ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування».
      Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
      Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
      1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
      2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
      3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
      4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
      Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким слід відмовити у задоволенні позовної заяви.
      Крім того, в силу положень ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
      Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
      Із квитанції № 3195 від 23 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 за апеляційний розгляд сплатив судовий збір у розмірі 2643.00 грн. (а.с.209).
      Таким чином, колегія суддів вважає, що судові витрати, понесені ОСОБА_3 , пов`язані з сплатою судового збору за апеляційний розгляд даної справи, слід покласти на АТ «Альфа-Банк».
      Керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 376, 381-384, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
      Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року - скасувати.
      Ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.
      Стягнути із Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Десятинна, 4/6) в користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків - НОМЕР_2 ) судові витрати, понесені за апеляційний розгляд даної справи в розмірі 2643.00 грн.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
      Дата складення повного тексту постанови - 26 грудня 2019 року.
      Головуючий - підпис
      Судді - два підписи
      Джерело: ЄДРСР 86654075