Постановление ВСУ по пересмотру о возможности суда установить самостоятельно соразмерность суммы компенсации при несвоевременном расчете при увольнении


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., 
суддів Лященко Н.П., Сімоненко В.М., 
Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., 

за участю представника приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за заявою ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 14 вересня 2005 року його призначено на посаду першого заступника голови правління приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» (далі – ПАТ «Укрпрофтур»), яке є правонаступником закритого акціонерного товариства «Укрпрофтур» (далі – ЗАТ «Укрпрофтур»). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 звільнено з роботи за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію. У день звільнення підприємство не виплатило всіх належних йому сум, не видало трудової книжки та не повідомило письмово про суми, що належать до виплати. На підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2012 року з ПАТ «Укрпрофтур» на користь позивача стягнуто недоплачену премію за перевиконання плану у 2010 році, а на підставі рішення цього ж суду від 28 березня 2013 року – середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 29 липня 2011 року. Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 15 листопада 2013 року стягнув з ПАТ «Укрпрофтур» на користь позивача невиплачену компенсацію за невикористану відпустку. Рішенням цього ж суду від 3 червня 2014 року з відповідача на користь ОСОБА_2 стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. 

ОСОБА_2, посилаючись на те, що остаточний розрахунок з ним не проведено, зокрема не виплачено компенсацію за невикористану відпустку, просив стягнути з ПАТ «Укрпрофтур» на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 4 по 30 червня 2014 року включно в розмірі 20 тис. 906 грн 28 коп, з 1 по 31 серпня 2014 року – в розмірі 23 тис. 229 грн 20 коп., з 1 по 31 жовтня 2014 року – в розмірі 26 тис. 713 грн 58 коп., з 1 по 30 червня 2015 року – в розмірі 23 тис. 229 грн 20 коп.

Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 18 вересня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив частково, стягнув з ПАТ «Укрпрофтур» на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 81 тис. 302 грн 20 коп. за період з 4 по 30 червня, з 1 по 31 серпня, з 1 по 31 жовтня 2014 року та з 1 по 12 червня 2015 року. У задоволенні решти позову суд відмовив, вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд м. Києва рішенням від 2 грудня 2015 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року змінив, зменшив розмір стягнутого з ПАТ «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 81 тис. 302 грн 20 коп. на 1 тис. 555 грн 61 коп; у решті рішення місцевого суду залишив без змін; вирішив питання про розподіл судових витрат. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 відхилено, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року залишено без змін.

У травні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_2, від імені якого діє представник ОСОБА_3, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої та другої статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим ОСОБА_2, від імені якого діє представник ОСОБА_3, просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року й залишити в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрпрофтур» ОСОБА_1, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди під час розгляду справи встановили, що 14 вересня 2005 року ОСОБА_2 призначено на посаду першого заступника голови правління ЗАТ «Укрпрофтур», правонаступником якого є ПАТ «Укрпрофтур».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 звільнено із займаної посади за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію.

У день звільнення з ОСОБА_2 не проведено виплату всіх сум, що належали йому від підприємства.

Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 17 лютого 2012 року з ПАТ «Укрпрофтур» на користь позивача стягнув недоплачену премію за перевиконання плану у 2010 році в розмірі 79 тис. 400 грн.

Цей же суд рішенням від 28 березня 2013 року стягнув з ПАТ «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 90 тис. 593 грн 65 коп. за період з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 29 липня 2011 року.

Рішенням від 15 листопада 2013 року Оболонський районний суд м. Києва стягнув з ПАТ «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 12 тис. 933 грн 84 коп.

Цей же суд рішенням від 3 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив частково й стягнув з ПАТ «Укрпрофтур» на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 12 тис. 933 грн 84 коп. за період з 30 липня 2011 року по 15 листопада 2013 року.

Судове рішення про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку, ухвалене 15 листопада 2013 року Оболонським районним судом м. Києва, виконане 12 червня 2015 року. 

Зменшуючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого з ПАТ «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскільки відповідач не виплатив позивачу належних йому сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, то з нього на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями частини другої статті 117 КЗпП України, зазначивши, що суд першої інстанції у порушення статті 61 ЦПК України не врахував часткового стягнення на користь позивача сум при звільненні в справі між тими ж сторонами на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 3 червня 2014 року, визначив розмір відшкодування за час затримки за період з 4 по 30 червня, з 1 по 31 серпня, з 1 по 31 жовтня 2014 року та з 1 по 12 червня 2015 року з урахуванням принципу співмірності. 

ОСОБА_2, від імені якого діє представник ОСОБА_3, зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.

На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня, 25 вересня та 2 грудня 2015 року.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня, 25 вересня та 2 грудня 2015 року, наданих на підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, суд касаційної інстанції зазначив, що невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, керуючись положеннями частини другої статті 117 КЗпП України та установивши, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 3 червня 2014 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період невиплати компенсації за невикористану відпустку по час ухвалення судового рішення про стягнення такої компенсації (рішення цього ж суду від 15 листопада 2013 року) задоволено частково й стягнуто її у розмірі 12 тис. 933 грн 84 коп., визначив розмір відшкодування за час затримки в сумі 1 тис. 555 грн 61 коп. з урахуванням принципу співмірності. 

Судове рішення, яке заявник просить переглянути, є обґрунтованим, суди правильно застосували норми матеріального права. 

Отже, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_2, поданої представником ОСОБА_3, і скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_2, поданої представником ОСОБА_3, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк
Судді: Н.П. Лященко В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі за № 6-1207цс16

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3F4F5AA2632F3E64C2257FEE004FD2F4

Link to comment
Share on other sites

ВСУ применил принцип соразмерности и уменьшил сумму компенсации насчитанной в связи с задержкой расчета при увольнении. Странно, что ВСУ не применяет этот принцип при взыскании кредитов.

Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...

 

А ВСУ уже забыл о чем он высказывал ранее .....

 

 

 

П О С Т А Н О В А 
І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

3 липня 2013 року    6-64цс13                               м. Київ

Судова палата у цивільних справах
 Верховного Суду України в складі:
     
головуючогосуддів:    Яреми А.Г.,Григор’євої Л.І.,Гуменюка В.І.,    Лященко Н.П.,Онопенка В.В.,    Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., -

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Глорія-Дей» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства «Глорія-Дей» (далі – ПП «Глорія-Дей») про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зазначала, що з 27 квітня 2012 року до 7 червня 2012 року працювала в ПП «Глорія-Дей» без оформлення письмового трудового договору.  
Посилаючись на те, що ПП «Глорія-Дей» не виплатило їй при звільненні 1 500 грн заробітної плати, просила стягнути з ПП «Глорія-Дей» 1 500 грн заборгованості із заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 червня 2012 року до дня фактичного розрахунку.  
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 листопада           2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від             27 лютого 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПП «Глорія-Дей» на її користь 1 500 грн заборгованості із заробітної плати; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПП «Глорія-Дей» у дохід держави 214 грн 60 коп. судового збору.  
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених п. 5 ч. 4 ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року ОСОБА_1  порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року та від 15 серпня           2012 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені правові норми.  
 
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від           27 травня 2013 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП «Глорія-Дей» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
 
За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що з 27 квітня         2012 року до 7 червня 2012 року ОСОБА_1 працювала в ПП «Глорія-Дей» без оформлення письмового трудового договору. На час звільнення ОСОБА_1  заборгованість із заробітної плати становила 1 500 грн. 
Згідно з листом ПП «Глорія-Дей» від 8 травня 2012 року підприємство не здійснювало фінансово-господарську діяльність із січня 2012 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог               ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що з січня 2012 року підприємство не здійснювало фінансово-господарську діяльність, тому вина підприємства в невиплаті ОСОБА_1 належних їй при звільненні сум відсутня, і, урахувавши, крім того, нетривалий час її роботи на підприємстві та незначну частку заборгованості з виплати заробітної плати порівняно із сумою, нарахованою їй за виконану роботу, дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з підприємства середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку ст. 117 КЗпП України.  
 
Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин –  стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд касаційної інстанції:
в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  25 липня 2012 року дійшов висновку, що наявність заборгованості та відсутність коштів у підприємства не виключає його відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України;
в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  15 серпня 2012 року дійшов висновку, що процедура банкрутства підприємства не доводить відсутності його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не позбавляє підприємство обов’язку виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України. 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 117 КЗпП України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
   
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за положеннями ст. 117 КЗпП України обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.  
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.
  
Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2012 року та від 15 серпня 2012 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 117 КЗпП України в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. 

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, про відсутність правових підстав для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. 
 
Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Згідно із ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України,  Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

    Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
    Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
    Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий                                                       А.Г. Ярема

Судді:                                        Л.І. Григор’єва

                                             В.І. Гуменюк    

                                              Н.П. Лященко

                                                                                                     В.В. Онопенко

                                                                                                     Л.І. Охрімчук

                                                                                                      Ю.Л. Сенін   
                         
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

    
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
    Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
          Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.
 

           Эти проститутки с ВСУ уже поддостали, до коли это бл@....  будет продолжаться. 

           Как умело в интересах сильных перекроили закон.

- Уже имущество купленное в браке уже не есть автоматом общим имуществом. А надо ещё разобраться кто и какие деньги вкладывал в покупку.

- Пеня по банкам безгранична, а пеня по алиментам только в пределах месяца.

- А шедевры об ипотеки и прав ребёнка или второго из супругов, ну это выше всяких "похвал"

Короче зачем нам закон когда есть ВСУ   .    Ура товарищи, УРА!!!!!!   У нас самое правовое общество - просто никто не замечает.

 

Р.S.     Чуть не забыл - о последних решениях ВСУ о незаконности торгов .....

 

 

 


      

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...