Recommended Posts

Такой расклад:

Апелляция по иску об исполнительной надписи не подлежащей исполнение проиграна. Подается касация. Но в суде 1-ой инстанции ответчик сразу подал заяву о снятии обеспечения иска и уже назначено заседание.

Параллельно есть ещё суды, например, о недействительности договора ипотеки.

Что нужно делать в такой ситуации?

1. Подать заяву об обеспечении в другом суде ( например, о недействительности ДИ, или вообще во всех судах связанных с ипотекой)?

2. Подать такую заяву в дополнение в кассации по исп.надписи? (ответа от кассации ещё не было; с заявой я должен уложиться в срок или нет?)

3. что ещё или может другое...

ПС. вообще то я об обеспечении забыл, а сейчас вспомнил, что обеспечение снимается автоматом после вступления решения в силу, а здесь заява, заседание.:wacko:  А что  я могу предпринять в суде 1-ой инстанции, чтобы обеспечение осталось?

ПС2. кстати, а что просить то в обеспечении иска? а если я ответчик в некоторых судах, то это обеспечение чего?

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

С п.2 о кассации я видать поторопился, т.к. "у гл. 2 розд. V цього Кодексу (ЦПКУ) не передбачено забезпечення позову на стадії касаційного провадження, у разі надходження відповідної заяви її повертають заявникові.":(

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Кстати, а судья на заседании в 1-ой инстанции уже другой. Это так можно?
 

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, ais сказал:

С п.2 о кассации я видать поторопился, т.к. "у гл. 2 розд. V цього Кодексу (ЦПКУ) не передбачено забезпечення позову на стадії касаційного провадження, у разі надходження відповідної заяви її повертають заявникові.":(


 

интересно как цитата выше (п.7 от сюда) согласуется с ч.3 ст.151 ЦПКУ

Цитата

3. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

 


 

Share this post


Link to post
Share on other sites

А судебный сбор за обеспечение иска тоже можно как то не платить (по ЗоЗПП или тяжелого мат.положения) или хлопотаь об отсрочке? Или такой практики нет, т.е. лучше не рисковать, а сразу платить?
 

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 21.07.2016 в 17:50, ais сказал:

Кстати, а судья на заседании в 1-ой инстанции уже другой. Это так можно?

 

Спрошу ещё раз, т.к. вопрос попрежнему актуален и волнует.

Судья (1), который вел дело отсутствовал, и заявление об отмене обеспечения начал рассматривать другой судья (2), который по факту просто перенес заседание. Сейчас дело уже в кассации, но есть дата перенесенного заседания в 1-ой инстанции по поводу отмены обеспечения в рассмотрении судьей (2).

1. Может ли судья (2) рассматривать заяву об отмене обеспечения в деле, которое вел судья (1)?

2. Может ли судья (1-ый или 2-ой) рассматривать такую заяву, если дело уже находится в кассации, т.е. без наличия у судьи дела?

3. Можно ли как то остановить рассмотрение заяви об отмене обеспечения на основании п.1 и п.2, или др. ?
 

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 часа назад, ais сказал:

1. Может ли судья (2) рассматривать заяву об отмене обеспечения в деле, которое вел судья (1)?

2. Может ли судья (1-ый или 2-ой) рассматривать такую заяву, если дело уже находится в кассации, т.е. без наличия у судьи дела?

3. Можно ли как то остановить рассмотрение заяви об отмене обеспечения на основании п.1 и п.2, или др. ?

1. Да, конечно, они же люди живые и любое может случиться... Или обеспечение тогда останется на века...

2. Да, Вы ведь заяву подаёте с обоснованием с доказами, зачем ему дело...

3. Не понял, зачем... Вы не хотите отменять обеспечение, тогда конечно можно забрать её или оставить без рассмотрения просить...

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 минуты назад, Bolt сказал:

3. Не понял, зачем... Вы не хотите отменять обеспечение, тогда конечно можно забрать её или оставить без рассмотрения просить...

Обеспечение было по моей заяве, суд проиграл, дело в кассации. Хочу, чтобы пока кассация идет обеспечение оставалось. Заяву об отмене подала другая сторона. Вот и ищу зацепки, чтобы обеспечение не отменили.
 

Share this post


Link to post
Share on other sites
21 минуту назад, ais сказал:

Обеспечение было по моей заяве, суд проиграл, дело в кассации. Хочу, чтобы пока кассация идет обеспечение оставалось. Заяву об отмене подала другая сторона. Вот и ищу зацепки, чтобы обеспечение не отменили.

Кассация открыла уже провадження...

Share this post


Link to post
Share on other sites
47 минут назад, ais сказал:

Обеспечение было по моей заяве, суд проиграл, дело в кассации. Хочу, чтобы пока кассация идет обеспечение оставалось. Заяву об отмене подала другая сторона. Вот и ищу зацепки, чтобы обеспечение не отменили.

Если уже открыто кассационное провадження и зупынено выконання решения, то вот Вам и основания просить пока обеспечение оставить и не снимать, так как вопрос ещё решается...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 21.07.2016 в 17:50, ais сказал:

Кстати, а судья на заседании в 1-ой инстанции уже другой. Это так можно?
 

Да, можно.

Если судья уволился или заболел.

1 час назад, ais сказал:

Обеспечение было по моей заяве, суд проиграл, дело в кассации. Хочу, чтобы пока кассация идет обеспечение оставалось. Заяву об отмене подала другая сторона. Вот и ищу зацепки, чтобы обеспечение не отменили.
 

 

1 час назад, Bolt сказал:

Если уже открыто кассационное провадження и зупынено выконання решения, то вот Вам и основания просить пока обеспечение оставить и не снимать, так как вопрос ещё решается...

Согласен на 100%, грамотные возражения и есть все шансы.

И еще интересный вопрос, если ВССУ истребовал материалы дела, может ли решаться вопрос об отмене обеспечения без материалов дела?

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
34 минуты назад, y.voronizhskiy сказал:

Да, можно.

Если судья уволился или заболел.

Или умер или прекратились полномочия... 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, y.voronizhskiy сказал:

И еще интересный вопрос, если ВССУ истребовал материалы дела, может ли решаться вопрос об отмене обеспечения без материалов дела?

Собственно я в том числе и об этом спрашивал.

2 часа назад, Bolt сказал:

Если уже открыто кассационное провадження и зупынено выконання решения, то вот Вам и основания просить пока обеспечение оставить и не снимать, так как вопрос ещё решается...

Провадження открыто, но ходатайство об остановлении выполнения решения отклонено, т.к. оспаривался ВН и как бы исполнения решения не подразумевается, т.е. останавливать нечего.

1 час назад, Bolt сказал:

Или умер или прекратились полномочия...

А если другой судья вступает, неважно по какой причине, то дело случайно не начинается рассматриваться с начала? (судья ведь не в курсе о чем и что говорили стороны, а материалы дела - вещь относительная) Что по этому говорят законы?
 

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, ais сказал:

Провадження открыто, но ходатайство об остановлении выполнения решения отклонено, т.к. оспаривался ВН и как бы исполнения решения не подразумевается, т.е. останавливать нечего.

Ну так вот этим и мотивируйте...

1 час назад, ais сказал:

А если другой судья вступает, неважно по какой причине, то дело случайно не начинается рассматриваться с начала? (судья ведь не в курсе о чем и что говорили стороны, а материалы дела - вещь относительная) Что по этому говорят законы?

По какой причине не важно, важно когда... Дело уже рассмотрено и решение вынесено, так что никто с начала рассматривать не должен... Нечего рассматривать с начала... Рассмотрение Вашей заявы, это и есть начало, это отдельное провадження...

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, ais сказал:

Собственно я в том числе и об этом спрашивал.

Провадження открыто, но ходатайство об остановлении выполнения решения отклонено, т.к. оспаривался ВН и как бы исполнения решения не подразумевается, т.е. останавливать нечего.

А если другой судья вступает, неважно по какой причине, то дело случайно не начинается рассматриваться с начала? (судья ведь не в курсе о чем и что говорили стороны, а материалы дела - вещь относительная) Что по этому говорят законы?
 

в данном случае достаточно открытия кассационного производства.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
27 минут назад, y.voronizhskiy сказал:

в данном случае достаточно открытия кассационного производства.

Абсолютно верно, я о том же...

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 18 листопада 2016 р. в 18:35, y.voronizhskiy сказал:

в данном случае достаточно открытия кассационного производства.


 

В 18 листопада 2016 р. в 18:46, Bolt сказал:

Абсолютно верно, я о том же...

Вы уж простите, но совсем запутался. Можно ещё раз объяснить? :)

- В деле по ВН неподлежащему исполнению в 1-ой инстанции было мое ходатайство об обеспечении иска.

- Дело проиграно и его материалы сейчас в кассации.

- Другая сторона подала заяву об отмене обеспечения. Это заяву рассматривает уже судья №2. Он же кстати и отправил (судя по данным из сайта суда) материалы дела в кассацию.

1. Не пойму какое ходатайство я должен подать, чтобы обеспечение не отменили? Остановить производство до вынесения решения по делу в кассации или что-то другое?

2. Судья №1 уже на работе, но как понимаю мое дело уже ведет судья №2. Или я ошибаюсь? т.е. на какого судью адресовывать ходатайство на 1-го или 2-го? Второй судья по сути нового производства не открывал, дело осталось под старым уникальным номером.
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Да-а, сам себя запутал. )))

Снова внимательно пересмотрел сканы материалов дела. Таки да, прошукал, что № дела один, а в деле открыто новое провадження по отмене обеспечения и тут новый судья. Многое становится на свои места. Остался только один вопрос.

Правомочно ли подать ходатайство об остановке производства по заяве об отмене обеспечения до завершения рассмотрения кассационной жалобы? И сработает ли оно?
 

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 часа назад, ais сказал:

Правомочно ли подать ходатайство об остановке производства по заяве об отмене обеспечения до завершения рассмотрения кассационной жалобы?

читаю п.4 ч.1 ст.201 ЦПК, по которой вроде можно остановить производство, но там для случая, когда зависит от другого дела, а у меня получается дело одно, а производства 2 разных. Получается, что должна быть другая статья или новое производство по тому же самому делу остановить нельзя? Это как доп. решение будет что ли?

И еще вопрос по СС. Должна ли сторона, подавшая заяву на отмену обеспечения и на основании которого открыли производство по тому же делу, платить СС?

Должен ли заявитель подавать новую доверенность для открытия нового производства, если срок старой закончился?

ПС. в полной прострации, лучше было бы отдельное дело, а не 2 в 1. )))

ПС2. Может надо все-таки не останавливать производство, если нет соответствующей статьи, а ходатайствовать об объявлении перерыва в рассмотрении дела до получения решения ВССУ?

ПС3. А заперечення тоже надо подавать? Или оспаривать открытие 2-го провадження по одному делу?

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 21.07.2016 в 17:28, ais сказал:

ПС. вообще то я об обеспечении забыл, а сейчас вспомнил, что обеспечение снимается автоматом после вступления решения в силу, а здесь заява, заседание.:wacko:  

Пулемётом.....:)

Либо суд в решении отменяет (что бывает крайне редко), либо по заявлению стороны....

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, babaika сказал:

Пулемётом...

А по существу можете что-то сказать?

Какое ходатайство нужно подать: остановить производство (ст. 201) или просить объявить перерыв (ст.159), а может др. вариант?
 

Share this post


Link to post
Share on other sites
8 часов назад, ais сказал:

Второй судья по сути нового производства не открывал, дело осталось под старым уникальным номером.

Нет производство новое он открыл... То Вам так кажется, Вы путаете уникальный единый номер дела с номером производства... Номера всегда два... номер дела и номер производства (провадження)...

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 часов назад, ais сказал:

Да-а, сам себя запутал. )))

Снова внимательно пересмотрел сканы материалов дела. Таки да, прошукал, что № дела один, а в деле открыто новое провадження по отмене обеспечения и тут новый судья. Многое становится на свои места. Остался только один вопрос.

Правомочно ли подать ходатайство об остановке производства по заяве об отмене обеспечения до завершения рассмотрения кассационной жалобы? И сработает ли оно?

Ну вот и сами разобрались...)))

Подать конечно правомочно, а сработает или нет не знаю...

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, ais сказал:

Должен ли заявитель подавать новую доверенность для открытия нового производства, если срок старой закончился?

Обязательно...

1 час назад, ais сказал:

Какое ходатайство нужно подать: остановить производство (ст. 201) или просить объявить перерыв (ст.159), а может др. вариант?

Можете оба варианта использовать, какой то да сработает...

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, ais сказал:

А по существу можете что-то сказать?

Какое ходатайство нужно подать: остановить производство (ст. 201) или просить объявить перерыв (ст.159), а может др. вариант?
 

Применяйте ч.4 ст.201 и просите остановить при этом подложите копию кассации об открытии производства.

Подавайте через канцелярию с обязательной отметкой на вашем экземпляре.

Мотивировку возьмете из своего ходатайства об обеспечении, немного перефразируя под ситуацию.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      02 липня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 916/3006/17
      Провадження N 12-278гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідачаКібенко О. Р.,
      суддів: Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      представників учасників справи:
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" - Попової М.О.,
      Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління - Мілютіна А.Є., Дорошенко Ю.В., Тарасенкова В.В., Саковця А.О., Авраменка С.В.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційні скарги Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління
      на рішення Господарського суду Одеської області від 29 березня 2018 року, ухвалене суддею Цісельським О.В.,
      та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Савицького Я.Ф., Головея В.М., Діброви Г.І.,
      у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (далі - ТОВ "Укркава")
      до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління (далі - Банк)
      за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
      1. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича (далі - нотаріус),
      2. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС),
      про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. 06 грудня 2017 року ТОВ "Укркава" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Банку про визнання виконавчого напису, вчиненого 09 листопада 2017 року приватним нотаріусом Малим О.С., таким, що не підлягає виконанню.
      2. На обґрунтування позовних вимог ТОВ "Укркава" посилалось на те, що виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості товариства перед Банком за кредитним договором, вчинено з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого 22 лютого 2012 року наказом N 296/5 та зареєстрованого в цей же день у Міністерстві юстиції України за N 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Позивач стверджував, що нотаріус не перевірив безспірність заборгованості.
      3. Також позивач зазначав про те, що Банк перед вчиненням виконавчого напису не направляв йому вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання, а також не надав нотаріусу доказів направлення цієї вимоги та її одержання позивачем.
      4. Відповідач проти позову заперечував з мотивів дотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства під час вчинення виконавчого напису.
      Фактичні обставини справи, установлені судами
      5. 28 грудня 2011 року Банк та ТОВ "Укркава" уклали договір кредитної лінії N 86 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав товариству кредит у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 29 грудня 2016 року у різних валютах - гривнях, доларах США, євро;максимальний ліміт кредитування визначено в еквіваленті 40 000 000 грн.
      6. Цього ж дня на виконання умов пункту 4.1 кредитного договору ТОВ "Укркава" (іпотекодавець) та Банк (іпотекодержатель) уклали договір наступної іпотеки (далі - іпотечний договір), відповідно до умов якого на забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договороміпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку будівлі та споруди заводу з виробництва розчинної кави та кавових виробів, що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14 (літ. " А "), оціненою вартістю 33 584 103 грн. які розташовані на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні іпотекодавця за договором оренди.
      7. Пунктом 4.1 іпотечного договору сторони визначили, що право іпотеки виникає в іпотекодержателя з моменту нотаріального посвідчення цього договору. У разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, та/або невиконання іпотекодавцем обов'язків за цим договором, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або законодавством, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором.
      8. 20 лютого 2015 року Банк звернувся до ТОВ "Укркава" листом N 24-1/114 про порушення ним умов кредитного договору: у січні 2015 року не погашено заборгованість за траншами в розмірі 1 665 208,33 грн та 125 000 дол. США; у лютому 2015 року не погашено заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 451 440,26 грн та 20 506,75 дол США.
      9. 24 квітня 2015 року ці ж сторони уклали додатковий договір N 7 до кредитного договору, в якому, зокрема, змінили діючий ліміт кредитування.
      10. 04 травня 2016 року Банк направив ТОВ "Укркава" вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист N 28/01-3/86/7402). Вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, сплатити заборгованість на загальну суму 3 699 753, 88 дол. США та 52 884 667,05 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості.
      11. Цього ж дня Банк направив Товариству вимогу про дострокове повернення кредиту (лист N 28/01-3/86/7403). Посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору, Банк повідомив ТОВ "Укркава" про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення цього листа здійснити повне погашення заборгованості на загальну суму 3 699 753,88 дол. США та 52 884 667,05 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості.
      12. 14 червня 2016 року у зв'язку з порушенням ТОВ "Укркава" зобов'язань за кредитним договором, Банк звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; просив у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Господарський суд Одеської області ухвалою від 17 червня 2016 року порушив провадження у справі N 916/1610/16.
      13. 07 липня 2017 року Банк направив ТОВ "Укркава" ще одну вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист N 28/01-3/17/10602). Вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, сплатити 3 978 178,84 дол. США та 75 465 776,91 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості. Банк попередив, що в разі невиконання цієї вимоги буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений іпотечним договором та статтею 33 Закону України "Про іпотеку".
      14. 09 листопада 2017 року за зверненням Банку нотаріус на підставі статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", положень глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі - Перелік документів), вчинив виконавчий напис, відповідно до якого з метою погашення частини заборгованості ТОВ "Укркава" перед Банком звернув стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності боржнику та переданий в іпотеку за іпотечним договором, а саме на будівлі та споруди заводу з виробництва розчинної кави та кавових виробів: восьмиповерхову виробничу будівлю (літ. "Б") з навісами (літ. "б", "б1") загальною площею 7665,5 кв. м, будівлі насосної (літ. "В") з підвальним поверхом загальною площею 76,1 кв. м, споруди N 1, 8 - огорожі, N 2, 3, 9 - ворота, N 4 - градирні, N 5 - резервуари для води, N 6 - артезіанську свердловину, N 7 - резервуар для шламу, N 10 - оглядові колодязі, N 1 - покриття (тротуари, майданчики, доріжки), що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14 а.
      15. Нотаріус виходив з того, що Банк надав ТОВ "Укркава" грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном їх повернення до 29 грудня 2016 року. Оскільки товариство з 30 грудня 2016 року по 08 листопада 2017 року (строк, за який проводиться стягнення) не повернуло кредитних коштів, то за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета стягнення, підлягають задоволенню такі вимоги стягувача: 2 999 385,40 дол. США заборгованості за основним боргом (кредитом) за траншами, виданими в іноземній валюті; 39 965 000 грн заборгованості за основним боргом (кредитом) за траншами, виданими в національній валюті. Крім того, з метою відшкодування внесеної за вчинення виконавчого напису плати у розмірі 80 000 грн запропоновано їх стягнути з ТОВ "Укркава". Виконавчий напис може бути пред'явлений до виконання протягом року з дня його вчинення (до 09 листопада 2018 року).
      16. 25 січня 2018 року державний виконавець ВДВС постановою ВП N 55644595 відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      17. Господарський суд Одеської області рішенням від 29 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року, позов задовольнив.
      18. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказав на те, що письмового повідомлення з відміткою ТОВ "Укркава" про отримання вимоги Банку від 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602) або письмового повідомлення з відміткою поштового відділення зв'язку про відправлення цієї вимоги на адресу ТОВ "Укркава", зазначену в іпотечному договорі, Банк разом із заявою про вчинення виконавчого напису нотаріусу не надав.
      19. Натомість суди дійшли висновків про те, що Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки у травні 2016 року.
      20. З урахуванням положень пункту 6.2 іпотечного договору Банк обрав один зі способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя - за рішенням суду, про що свідчить його звернення до господарського суду з відповідним позовом.
      21. Тому, звернувшись до нотаріуса у листопаді 2017 року, Банк порушив правила звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
      22. Також апеляційний суд зазначив, що з дня виникнення у Банку вимоги за кредитним договором минуло більше одного року, а тому строк для вчинення виконавчого напису вважається пропущеним. Суд не взяв до уваги посилання Банку на збільшення сторонами в іпотечному договорі позовної давності до 10 років з огляду на те, що встановлений статтею 88 Закону України "Про нотаріат" строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису має іншу правову природу, ніж позовна давність.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      23. У серпні 2018 року Банк та приватний нотаріус Малий О.С. звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять судові рішення попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      24. На обґрунтування вимог касаційних скарг скаржники посилаються на помилковість висновків судів щодо пропуску строку вчинення оспорюваної нотаріальної дії та недотримання умови щодо безспірності заборгованості за кредитним договором. Наголошують на дотриманні нотаріусом вимог статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", положень глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів під час вчинення оспорюваного виконавчого напису. Стверджують, що остаточним терміном повернення всієї суми кредиту є визначена сторонами у пункті 2.2 кредитного договору дата - 29 грудня 2016 року, а відтак річний строк для звернення до нотаріуса Банком не пропущений. Нотаріус також зазначає, що відповідно до наданих Банком документів право на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло через 30 днів після надсилання вимоги про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист від 07 липня 2017 року N 28/01-3/17/10602). Банк також вважає, що оскільки сторони в пункті 9.4 іпотечного договору збільшили позовну давність до 10 років за будь-якими вимогами, які випливають з цього договору, нотаріус мав право вчинити виконавчий напис у межах цього строку з огляду на положення статті 88 Закону України "Про нотаріат" та статті 259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Доводи інших учасників справи
      25. ТОВ "Укркава" подало відзиви на касаційні скарги, в яких просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вважає законними та обґрунтованими висновки судів про пропуск строку вчинення оспорюваної нотаріальної дії та недотримання умови щодо безспірності заборгованості за кредитним договором.
      Рух касаційних скарг
      26. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2018 року відкрила касаційне провадженнята на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвалою від 21 листопада 2018 року передала справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказавши на необхідність відступити від висновків щодо застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпунктів 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дійу подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо строку звернення до нотаріуса
      27. Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      28. Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється, зокрема, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
      29. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій). Суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що Банк пропустив передбачений законом річний строк для звернення до нотаріусу для вчинення виконавчого напису, оскільки Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки 4 травня 2016 року, звернувшись до ТОВ "Укркава" з відповідними вимогами про усунення порушення зобов'язань та дострокове повернення кредиту за кредитним договором (листи N 28/01-3/86/7402, 28/01-3/86/7403 від 4 травня 2016 року).
      30. У касаційній скарзі Банк, не погодившись із рішеннями судів, посилається на те, що пунктом 9.4 договору іпотеки сторони передбачили, що "строк позовної давності за будь-якими вимогами іпотекодержателя, що випливають з цього договору, встановлюється тривалістю у 10 років". Тому скаржник вважає, що з огляду на положення частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат" та статті 259 ЦК України нотаріус мав право вчинити виконавчий напис у межах цього строку.
      31. Верховний Суд у постанові від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17 щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпунктів 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дійдійшов висновку про те, що статтею 88 Закону України "Про нотаріат" нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, не обмежено трирічним строком за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги. Зазначив, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У зв'язку із цим відхилив доводи про необхідність застосування нотаріусом позовної давності в три роки, а щодо пені в один рік, оскільки сторони у встановленому законом порядку збільшили позовну давність до 5 років, а в подальшому до 50 років.
      32. Велика Палата Верховного Суду відступає від цього висновку, оскільки вважає, що зазначений строк не може бути змінений договором. Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктами 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін.
      33. Разом з тим відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      34. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" безпосередньо пов'язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті.
      35. Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.
      36. Стаття 88 Закону "Про нотаріат" містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього закону діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), яким позовна давність визначалася залежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу у дію нового Цивільного кодексу України у 2004 році строки, встановлені у статті 88 Закону України "Про нотаріат", не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб'єктною ознакою.
      37. Згідно із частиною першою статті 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Частина друга статті 318 ЦК України визначає, що всі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
      38. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Стаття 14 Конвенції визначає, що користування правами і свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, зокрема і за ознакою статусу особи.
      39. Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява N 36042/97, § 48). Близьке за змістом визначення дискримінації закріплене у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".
      40. Нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-кредиторів і юридичних осіб-кредиторів щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є відмінністю у поводженні з цими кредиторами в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об'єктивного та розумного обґрунтування створює для юридичних осіб-кредиторів нерівні у порівнянні з фізичними особами-кредиторами умови у правовідносинах з юридичними особами-боржниками щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для юридичної особи-кредитора у порівнянні з фізичною особою-кредитором меншого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є дискримінацією юридичної особи-кредитора за ознакою її статусу.
      41. Водночас, нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-боржників і юридичних осіб-боржників у випадку звернення юридичних осіб-кредиторів до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно їх майна є відмінністю у поводженні з цими боржниками в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об'єктивного та розумного обґрунтування створює для фізичних осіб-боржників нерівні у порівнянні з юридичними особами-боржниками умови у правовідносинах з юридичними особами-кредиторами щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для кредитора-юридичної особи більшого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна фізичної особи-боржника у порівнянні з юридичною особою-боржником є дискримінацією фізичної особи-боржника за ознакою її статусу.
      42. Таким чином, Велика Палата Верховного суду доходить висновку, що загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      43. Враховуючи викладене, твердження судів попередніх інстанцій щодо пропуску Банком строку для звернення до нотаріуса є помилковим, адже право вимоги виникло у Банку 04 травня 2016 року і до моменту звернення Банка до нотаріуса для вчинення виконавчого напису 09 листопада 2017 року минуло менше трьох років.
      Щодо безспірності заборгованості
      44. Стаття 88 Закону України "Про нотаріат" містить певну умову вчинення виконавчих написів. Так, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо, зокрема, подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
      45. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
      46. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.
      47. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
      48. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі N 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.
      49. Позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед Банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості.
      50. Інформація про звернення Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не є свідченням недотримання умови щодо безспірності заборгованості у цій справі, оскільки позивач визнає наявність заборгованості на суму, вказану у виконавчому написі нотаріуса.
      Щодо належного повідомлення боржника
      51. Позивач посилався на те, що Банк перед вчиненням оспорюваного виконавчого напису не направляв ТОВ "Укркава" вимогу про усунення порушення виконання зобов'язаннявід 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602), а також не надав нотаріусу доказів направлення цієї вимоги та її одержання позивачем.
      52. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій).
      53. У пункті 6.1 іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення зобов'язання та (або) зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. При цьому сторони за взаємною згодою встановили, що цей строк починає відлік з дати, зазначеної на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням поштового зв'язку під час відправлення іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення зобов'язання з повідомленням про вручення, або з дати, зазначеної на такому листі іпотекодавцем при отриманні представником іпотекодавця зазначеного листа особисто.
      54. На підтвердження спливу тридцятиденного строку з моменту надіслання Банком повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень ТОВ "Укркава" банк надав: засвідчену копію вимоги від 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602), оригінал квитанції N 6501406499910 про надання послуг поштового зв'язку про направлення вимоги листом з повідомленням про вручення, оригінал опису вкладення від 10 липня 2017 року про направлення вимоги.
      55. Отже, Банк надав приватному нотаріусу документи, які містять відмітку поштового відділення зв'язку про відправлення вимоги цінним листом з повідомленням про вручення на вказану в іпотечному договорі адресу, тобто виконав вищевказані вимоги, що не врахували суди попередніх інстанцій. Надання доказів щодо повідомлення боржника та сплив тридцятиденного строку з моменту повідомлення уможливлюють вчинення виконавчого напису, що свідчить про дотримання встановленого порядку.
      56. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги, що аналогічну вимогу Банку ТОВ "Укркава" отримало ще у травні 2016 року. З того моменту сума заборгованості не змінилася, жодних дій для її погашення ТОВ "Укркава" не вчинило. Таким чином, ТОВ "Укркава" було належним чином повідомлено про вимогу Банку і мало достатньо часу для усунення порушень.
      Щодо вчинення виконавчого напису на оригіналі іпотечного договору
      57. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з ненаданням приватним нотаріусом та відповідачем жодного доказу вчинення виконавчого напису на оригіналі договору, дублікаті договору, копії договору або на виписці з особового рахунку боржника при вчинення оспорюваного виконавчого напису було порушено приписи підпунктів 5.1, 5.2, 5.3 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
      58. Підпунктами 5.1, 5.2 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), який встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.
      59. Виключення з наведеного загального правила передбачає підпункт 5.3 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, відповідно до якого якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.
      60. У справі, що розглядається, саме про часткове задоволення вимог стягувача щодо погашення заборгованості за основним боргом (погашення тіла кредиту) зазначено, зокрема, у заяві Банку про вчинення виконавчого напису та у виконавчому написі.
      61. Місцевий господарський суд установив, а суд апеляційної інстанції не спростував те, що Банк надав нотаріусу оригінал іпотечного договору з усіма змінами і доповненнями, як це передбачено пунктом 1 Переліку документів. При цьому в додатках до заяви про вчинення виконавчого напису міститься посилання на оригінал іпотечного договору та його нотаріально посвідчену копію, які Банк надав нотаріусу.
      62. У даному випадку вчинено виконавчий напис, в якому зазначено, що він стосується саме певного, визначеного у написі договору. Його вчинення на окремому документі не спростовує відсутність зобов'язання та не впливає на дійсність виконавчого напису.
      63. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що Банк виконав належним чином приписи чинного законодавства, надавши нотаріусу оригінал і нотаріально посвідчену копію договору іпотеки для вчинення виконавчого напису.
      64. Позивач не підтвердив належними і допустимими доказами відсутність відмітки на оригіналі іпотечного договору чи оригіналі кредитного договору. Навіть у разі недотримання нотаріусом вимоги щодо проставляння відмітки на оригіналі чи копії договору ця обставина не може слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, адже позивач не довів, яким чином відсутність цієї позначки порушує його права і впливає на дійсність виконавчого напису. Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, що призвело до помилкового застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.
      Щодо обрання способу звернення стягнення на предмет іпотеки
      65. Як досліджено судами, пунктом 6.2 іпотечного договору сторони передбачили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (підпункт 6.2.1); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 6.2.2); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 6.2.3.1 та 6.2.3.2 цього пункту договору (підпункт 6.2.3).
      66. Як зазначалося раніше, Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки після звернення до ТОВ "Укркава" з відповідними вимогами про усунення порушення зобов'язань та дострокове повернення кредиту за кредитним договором (листи N 28/01-3/86/7402, 28/01-3/86/7403 від 04 травня 2016 року). У разі невиконання цієї вимоги, Банк попереджав, що буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений пунктом 6.2 іпотечного договору, в тому числі за рішенням суду.
      67. Реалізуючи своє право з урахуванням пункту 6.2 іпотечного договору, Банк 14 червня 2016 року звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; просив у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Господарський суд Одеської області ухвалою від 17 червня 2016 року порушив провадження у справі N 916/1610/16.
      68. Велика Палата Верховного Суду вважає, що способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру.
      69. Тому хоч на момент звернення до нотаріуса Банк уже застосував один з передбачених пунктом 6.2 іпотечного договору способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя - в судовому порядку, але подальше звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису (в позасудовому порядку) не суперечить положенням іпотечного договору та положенням Закону України "Про іпотеку" зважаючи на відсутність у цій справі спору щодо наявності боргу і його розміру, вказаного у виконавчому написі нотаріуса.
      Щодо реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження
      70. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції послався на відсутність відомостей щодо реєстрації Банком у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на момент початку процедури звернення стягнення на предмет обтяження, тобто станом на травень 2016 року.
      71. У постанові від 16 травня 2018 року у справі N 320/8269/15-ц (провадження N 14-83цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт недотримання стягувачем положень частини третьої статті 24 та частини першою статті 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      72. Разом з тим Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає правовий режим регулювання обтяжень саме рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна (стаття 1 цього Закону).
      73. Оскільки у цій справі предметом іпотеки є нерухоме майно, відсутні підстави для застосування приписів цього Закону до спірних правовідносин, а тому помилковим є висновок суду про те, що відповідач звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису з порушенням приписів статей 24, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
      74. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення нотаріусом під час вчинення оспорюваного виконавчого напису вимог статті 88 Закону України "Про нотаріат" та глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
      75. Тому Велика Палата Верховного Суду підстав для задоволення позову не вбачає.
      Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      Щодо суті касаційних скарг
      76. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      77. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
      78. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційні скарги слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Щодо судових витрат
      79. Судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на позивача.
      ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
      80. Велика Палата Верховного Суду вважає, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України "Про нотаріат", безпосередньо пов'язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      81. Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17, щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат", зокрема про те, що ця норма не обмежує трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги, оскільки вважає, що зазначений строк не можна змінити домовленістю сторін.
      82. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.
      83. Якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону України "Про нотаріат", та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління задовольнити.
      2. Рішення Господарського суду Одеської області від 29 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року у справі N 916/3006/17 скасувати та ухвалити нове рішення.
      3. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про визнання виконавчого напису, вчиненого 09 листопада 2017 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем, таким, що не підлягає виконанню, відмовити.
      4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14А, код ЄДРПОУ 31541491)на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 35) 5 600 (п'ять тисяч шістсот) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
      5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14А, код ЄДРПОУ 31541491) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління (65014, м. Одеса, вул. Базарна, 17, код ЄДРПОУ 09328601) 4 962 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят дві) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Т.О. Анцупова Ж.М. Єленіна
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Ю.Л. Власов Л.І. Рогач
      М.І. Гриців О.М. Ситнік
      Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич
      В.І. Данішевська О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      26.04.2019
      Справа № 756/13215/18
      Справа пр. №2/756/2024/19
      ун. №756/13215/18
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 квітня 2019 року
      Оболонський районний суд міста Києва в складі:
      головуючого - судді Андрейчука Т.В.,
      за участю секретаря судового засідання - Лісовенка О.О.,
      учасники справи:
      представник позивача - ОСОБА_1,
      розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
      в с т а н о в и в :
      У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Чуловський В.А., відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 30 жовтня 2006 року між нею та відкритим акціонерним товариством "Український кредитно-торговий банк" (далі - ВАТ "Український кредитно-торговий банк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "БТА Банк" (далі - ПАТ "БТА Банк"), укладено кредитний договір №020/06к, відповідно до умов якого банком надано позивачеві кредит у сумі 126000,00 доларів США на строк з 30 жовтня 2006 року до 30 жовтня 2021 року.
      За договором факторингу від 03 квітня 2014 року, укладеним між ПАТ "БТА Банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" первісний кредитор відступив відповідачеві право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к.
      У зв'язку з простроченням позичальником ОСОБА_2 строків сплати кредиту, процентів за користування ним ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., який 08 листопада 2015 року вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропонував стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн, у тому числі заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 2556655,12 грн, проценти за користування кредитом у сумі 774758,07 грн.
      Позивач стверджувала, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема у документах, на підставі яких було вчинено виконавчий напис, відсутні докази безспірності заборгованості боржника перед кредитором; позичальником не отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання; вчинення виконавчого напису порушує конституційний припис неможливості подвійної юридичної відповідальності за одне і те саме порушення; виконавчий напис було вчинено з порушенням норм Закону України "Про нотаріат", зокрема було пропущено трьохрічний строк на його вчинення; у ТОВ "Кредитні ініціативи" відсутні підстави для нарахування додаткових платежів вже після ухвалення рішення про стягнення заборгованості.
      З цих підстав ОСОБА_2 просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., зареєстрований в реєстрі за №15325.
      У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги свого довірителя, просила суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
      Відповідач відзив на позовну заяву ОСОБА_2 до суду не подав, натомість надіславши пояснення на позовну заяву, в яких стверджував, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не допущено порушень норм чинного законодавства. З цих підстав ТОВ "Кредитні ініціативи" просило суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог.
      Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу за відсутності його представника.
      У ході розгляду справи судом залучено замість третьої особи Чуловського В.А. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А.
      Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.
      Представник третьої особи відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з'явився, третя особа про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомила.
      Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.
      30 жовтня 2006 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Український кредитно-торговий банк", правонаступником якого є ПАТ "БТА Банк", укладено кредитний договір №020/06к, за умовами якого банком надано позивачеві кредит у сумі 126000,00 доларів США на строк з 30 жовтня 2006 року до 30 жовтня 2021 року. Повернення кредиту та сплата процентів за користування ним повинна була здійснюватись шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів у строки, визначені додатком №1 до кредитного договору (т. 1, а. с. 211-224).
      Для забезпечення виконання взятих на себе за кредитним договором зобов'язань ОСОБА_2 передала в іпотеку ВАТ "Український кредитно-торговий банк" належні їй на праві власності нежилі приміщення (в літ. В): приміщення №1 по приміщення №12 (групи приміщень №20а), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, про що сторони уклали договір іпотеки від 30 жовтня 2006 року (т. 1, а. с. 32-35).
      ОСОБА_2 неналежно виконувала взяті на себе кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у строки, встановлені договором.
      03 квітня 2014 року за договором факторингу ПАТ "БТА Банк" (клієнт) відступило ТОВ "Кредитні ініціативи" (фактор) право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к (т. 1, а. с. 229-241).
      З огляду на прострочення позичальником ОСОБА_2 строків сплати кредиту, процентів за користування ним ТОВ "Кредитні ініціативи" 08 листопада 2015 року звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. з заявою про вчинення виконавчого напису (т. 1, а. с. 210).
      Цього ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропонував стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн, у тому числі заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 2556655,12 грн, проценти за користування кредитом у сумі 774758,07 грн (т. 1, а. с. 209).
      Вирішуючи питання про правомірність дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. щодо вчинення ним виконавчого напису від 08 листопада 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №15325, суд виходить з такого.
      За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України "Про нотаріат").
      Так, згідно зі ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Ст. 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі ж правила та умови вчинення виконавчого напису (п. п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Згідно з пп. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника-фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
      У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (пп. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Крім того, пп. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
      За результатами аналізу вищенаведених норм можна зробити такі висновки.
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
      Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. При цьому, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
      Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (cт. 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - н аданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
      Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відміннім від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування безспірності.
      Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі факт (подання стягувачем відповідних документів) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
      З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
      Верховний Суд у постанові від 18 червня 2018 року у справі №199/183/17 та у постанові від 04 липня 2018 року у справі №757/29988/17-ц зазначив, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
      Судом з'ясовано, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року у справі №2-70/11 з ОСОБА_2 на користь ПАТ "БТА Банк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к у сумі 1032129,62 грн, у тому числі строкова заборгованість зі сплати кредиту у сумі 905502,36 грн, прострочена заборгованість зі сплати кредиту у сумі 26644,64 грн, строкова заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 9424,09 грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 90558,20 грн (т. 1, а. с. 39-41).
      Отже, пред'явивши позов про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, банк реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к.
      У постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 Велика палата Верховного Суду вказала на те, що за змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 і ч. 1 ст. 612 ЦК України належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
      Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
      Таким чином, після пред'явлення кредитодавцем у 2011 році вимоги до позичальника ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к, він не вправі нарахувати до стягнення проценти за користування кредитом.
      Натомість ТОВ "Кредитні ініціативи" усупереч наведеним нормам матеріального права включено в розрахунок заборгованості за кредитним договором, на підставі якого було вчинено оспорюваний виконавчий напис, нараховані після зміни строку виконання основного зобов'язання проценти.
      Однак приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., вчиняючи виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №15325, на ці обставини уваги не звернув.
      Крім цього, виконавчий напис було вчинено щодо стягнення заборгованості за (кредитом), яка уже була стягнута за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року у справі №2-70/11.
      Наведене свідчить про те, що указана ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість ОСОБА_2 не була безспірною, що унеможливлювало вчинення нотаріусом виконавчого напису (такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року у справі №753/22443/15-ц).
      За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн.
      Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
      При зверненні до суду ОСОБА_2 сплатила судовий збір у сумі 704,80 грн (а. с. 2).
      Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
      За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
      Сума витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу склала 4000,00 грн (а. с. 71, 148-151).
      Отже, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 704,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.
      З огляду на вищенаведене, керуючись ст. ст. 15, 16, 526, 530, 533, 536, 549, 550, 610, 625, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 34, 39, 50, 87, 88 Законом України "Про нотаріат", Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
      в и р і ш и в:
      Позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
      Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113 (три мільйони триста тридцять чотири тисячі сто тринадцять) гривень 19 (дев'ятнадцять) копійок.
      Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 35326253) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок; витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.
      Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Суддя Т.В. Андрейчук
      Повний текст рішення виготовлено 26 квітня 2019 року
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81583167
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 202/30/17
      Провадження N 14-643цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк), приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Вдовіна Ліана Леонідівна,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
      на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, та
      ВСТАНОВИЛА:
      У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. від 18 листопада 2016 року за індексним N 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на зазначене нерухоме майно.
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 лютого 2008 року ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір про іпотечний кредит N DNU0G10000003443.
      Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу Банком з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
      03 березня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області зазначене рішення суду першої інстанції змінив шляхом доповнення його резолютивної частини застереженням, що рішення суду в частині виселення не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"; в іншій частині рішення суду залишив без змін.
      Незважаючи на рішення суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" використало ще один спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме позасудовий порядок, шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Оскаржуване рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно прийнято приватним нотаріусом Вдовіною Л.Л.
      Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року (суддя Зосименко С.Г.) позов ОСОБА_3 задоволено частково.
      Скасовано рішення від 18 листопада 2016 року за індексним N 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване приватним нотаріусом Вдовіною Л.Л.
      Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на вказану квартиру.
      В іншій частині позову відмовлено.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що Банк уже використав своє право на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, проте не повідомив про це приватного нотаріуса, який безпідставно задовольнив забезпечену іпотекою вимогу Банку шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки.
      Суд відмовив у визнанні протиправним рішення приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л., вказавши, що це рішення прийнято останнім саме з вини Банку, який не повідомив нотаріуса про наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
      У задоволенні позову ОСОБА_3 у частині вимог до ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
      Провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. закрито.
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд керувався тим, що Банк не є належним відповідачем за заявленими позивачкою вимогами, оскільки оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності не приймав, відповідними повноваженнями не наділений.
      Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л., апеляційний суд зазначив, що цей відповідач є суб'єктом владних повноважень як особа, що виконала дії реєстратора, а тому позов у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до адміністративної юрисдикції.
      У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просила скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суттю цього спору є вирішення питання правомірності переходу права власності на нерухоме майно, що вказує на наявність спору про право й унеможливлює розгляд справи за правилами адміністративного судочинства. Справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства.
      З огляду на перехід права власності до ПАТ КБ "ПриватБанк" останній є належним відповідачем у цій справі.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 18 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України (у зазначеній редакції), а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України, у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України (у вказаній редакції) визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Частиною другою статті 4 КАС України (у зазначеній редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      За правилами частини першої статті 17 КАС України (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та за будь-яких обставин розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку із чим він виник і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.
      Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Як вже зазначалося, необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.
      У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій Банку і приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. з реєстрації такого права за Банком на підставі договору про іпотечний кредит, укладеного ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк".
      За твердженнями позивачки, згідно з умовами договору про іпотечний кредит іпотекодержатель (Банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом використання одного зі способів, а саме: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі.
      Приватний нотаріус оскаржуваним рішенням зареєстрував за Банком право власності на предмет іпотеки за договором про іпотечний кредит - нерухоме майно після звернення стягнення, хоч і в інший спосіб (шляхом продажу) на цей самий предмет іпотеки на підставі рішення суду.
      Тобто Банк двічі звернув стягнення на предмет іпотеки двома різними способами, що прямо суперечить умовам договору про іпотечний кредит.
      Вказане свідчить про існування між сторонами спору про право, що виник з договірних відносин.
      Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований на захист майнового права позивачки і зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто про право цивільне, маєприватноправовий характер і, як наслідок, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цивільного договору (договору про іпотечний кредит), Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
      Саме такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 11-96апп18, від 22 серпня 2018 року у справі N 14-275цс18, від 29 серпня 2018 року у справі N 14-233цс18, від 07 листопада 2018 року у справі N 11-961апп18 і від 30 січня 2019 року у справі N 14-435цс18, підстав для відступу від яких не вбачається.
      Апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що спірні правовідносини з державної реєстрації права власності на нерухоме майно пов'язані та виникли з договірних відносин між позивачкою та Банком, а саме з договору іпотеки та його реалізації, безпосередньо впливають на цивільні права вказаних суб'єктів щодо нерухомого майна, тому є цивільними.
      У зв'язку із цим помилковим є також висновок апеляційного суду вчастині відмови в задоволенні позову до Банку з тих підстав, що він не є належним відповідачем за вказаними позовними вимогами, адже, як уже зазначалося, спірні правовідносини виникли із цивільного договору, укладеного між позивачкою та Банком, пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цього договору, тому в цьому спорі Банк є належним відповідачем.
      Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.
      У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під часреалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатися залежно від суб'єктного складу її учасників за правилами ЦПК України чи ГПК України.
      Аналогічний висновок щодо суб'єктного складу учасників справи зробила ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі N 14-233цс18, іпідстав для відступу від цього висновку не вбачається.
      Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частини третя, четверта статті 411 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      За таких обставин та з підстав, передбачених зазначеними нормами процесуального права, Велика Палата Верховного Суду задовольняє частково касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду та направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      У такому разі розподіл судових витрат за правилами статті 141 ЦПК України не проводиться.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      20 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/20084/14
      Провадження N 11-174ас18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяву Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк") про перегляд судових рішень у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України (далі - Кабмін), треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра"), ПАТ КБ "Приватбанк", Публічне акціонерне товариство "Альфа-банк" (далі - ПАТ "Альфа-банк"), про визнання незаконними, нечинними та скасування пунктів постанови,
      УСТАНОВИЛА:
      У грудні 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовами (з урахуванням уточнених позовних вимог) про визнання незаконними, нечинними та часткове скасування пунктів 1 та 2 постанови Кабміну від 26 листопада 2014 року N 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (далі - постанова Кабміну N 662).
      Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 4 березня 2015 року вказані позовні заяви об'єднав в одне провадження.
      Суди розглядали справу неодноразово.
      Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 7 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовив.
      Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив частково: визнав незаконною та нечинною постанову Кабміну N 662 в частині:
      - пункту 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Зміни), зокрема текст "після слів "заставлене майно" доповнити словами " (крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)"; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: "11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу".
      - пункт 2 Змін, зокрема текст "Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості".
      У задоволенні решти позовних вимог суд апеляційної інстанції відмовив.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 листопада 2017 року касаційні скарги Кабміну та ПАТ "КБ "Приватбанк" залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року без змін.
      15 листопада 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до Верховного Суду України із заявою (з урахуванням доповнення до неї) про перегляд цього рішення з підстав, установлених пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, на підтвердження чого додало копії постанови Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2011 року (N К/9991/34681/11), ухвали цього ж суду від 24 листопада 2015 року (N К/800/24829/15), постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року (N 910/32719/15), ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року (N 761/28870/15-ц), 4 жовтня 2017 року (N 523/6518/15-ц), 1 листопада 2017 року (N 761/2573/15-ц), постанов Верховного Суду України від 11 липня 2012 року (N 6-63цс12), 4 лютого 2015 року (N 6-238цс14), 20 травня 2015 року (N 6-158 цс15), 9 вересня 2015 року (N 6-483цс15), 3 лютого 2016 року (N 6-2947цс15), 22 червня 2016 року (N 6-197цс16), 6 липня 2016 року (N 6-969цс16), 30 листопада 2016 року (N 308/22362/13-ц), 5 липня 2017 року (N 754/9711/14-ц).
      Заявник просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 листопада 2016 року залишити в силі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС викладено в новій редакції.
      Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      За приписами підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції
      Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Оскільки справа за заявою ПАТ "КБ "Приватбанк" згідно із частиною другою статті 241 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат в адміністративних та господарських справах Верховного Суду України, то її відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу (у редакції Закону N 2147-VIII) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 лютого 2018 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який відповідно до підпункту 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 12 березня 2018 року відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Кабміну, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_5, ПАТ "КБ "Надра", ПАТ "КБ "Приватбанк", ПАТ "Альфа-банк", про визнання незаконними, нечинними та скасування пунктів постанови, а ухвалою від 8 червня 2018 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені у заяві доводи, а також доводи, що містяться у запереченні ОСОБА_4 та поясненні Кабміну, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання вимог статті 87 Закону України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII) Кабмін прийняв постанову від 29 червня 1999 року N 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (далі - Перелік).
      Відповідно до пункту 1 цієї постанови (в редакції до 26 листопада 2014 року) документами, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, є нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.
      При цьому для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
      Постановою Кабміну N 662 до зазначеного Переліку внесено зміни, відповідно до яких, серед іншого, в абзаці першому пункту 1 після слів "заставлене майно" доповнено словами " (крім випадку, передбаченого пунктом 1 цього Переліку)".
      Крім того, розділ "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами" доповнено пунктом 11 такого змісту:
      "Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.
      Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу".
      Також Перелік доповнено розділом "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" та пунктом 2 такого змісту:
      "Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
      Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості".
      Суди також установили, що позивачі є сторонами кредитних та іпотечних договорів, укладених за участю банківських установ, за якими позивачі мають прострочену заборгованість.
      Листом від 12 грудня 2014 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" повідомило позивача ОСОБА_3, що в разі невиконання ним умов кредитного договору банк може звернутись до суду або відповідно до постанови Кабміну N 662 до нотаріуса для вчинення виконавчого напису на кредитному договорі.
      Вважаючи оскаржувану постанову незаконною, позивачі звернулися із цим позовом до суду.
      Відповідно пункту 1 частини першої статті 237 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Підставою звернення з такою заявою ПАТ "КБ "Приватбанк" зазначає неоднакове, на його думку, застосування судами касаційної інстанції в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 46, 87, 88 Закону N 3425-XII. На підтвердження таких доводів заявник додав до заяви копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2015 року (N К/800/24829/15), Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року (N 910/32719/15), Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня, 4 жовтня та 1 листопада 2017 року (N 761/28870/15-4, 523/6518/15-ц, 761/2573/15-ц відповідно).
      У справі, яка розглядається, позивачі оскаржують пункти постанови Кабміну N 662, якою внесено зміни до постанови Кабміну від 29 червня 1999 року N 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів".
      Однак, як убачається зі змісту ухвал Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 листопада 2017 року, позовні вимоги у цих справах стосувалися визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Тому ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що ці рішення судів касаційної інстанції не є такими, що прийняті у подібних правовідносинах та можуть бути підставою для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року у цій справі.
      Ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня та 4 жовтня 2017 року, не містить висновків щодо застосування норм матеріального права, оскільки судами касаційної інстанції у цих справах скасовані рішення судів попередніх інстанцій, а справи направлено на новий розгляд до судів першої та апеляційної інстанцій, тобто рішення по суті позову не прийнято.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 237 КАС, чинного до 15 грудня 2017 року, судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      На підтвердження неоднакового застосування норм процесуального права ПАТ "КБ "Приватбанк" надало постанову Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2011 року (К/9991/34681/11), у якій, на думку заявника, цей суд по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосував положення частини другої статті 171 КАС, чинного до 15 грудня 2017 року, а саме про те, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто особа повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.
      Разом з тим, як убачається зі змісту постанови Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2011 року, наданої на підтвердження неоднакового застосування норм процесуального права, у цій справі суд дійшов висновку, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано.
      У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивачі уклали кредитні та іпотечні договори з банківськими установами, мають повідомлення стосовно прострочення заборгованості, що вказує на можливість застосування до них оскаржуваного нормативно-правового акта в майбутньому, тому вони мають право оскаржити такий акт до суду.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними твердження ПАТ "КБ "Приватбанк" про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права у справі що розглядається та у справі, рішення у якій надано нарівняння.
      Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС, чинного до 15 грудня 2017 року, судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та постанов Верховного Суду України від 11 липня 2012 року, 4 лютого 2015 року, 20 травня, 9 вересня 2015 року, 3 лютого, 22 червня, 6 липня та 30 листопада 2016 року, 5 липня 2017 року не дає підстав вважати, що висновок Вищого адміністративного суду України не відповідає висновкам щодо застосування норм матеріального права, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України, оскільки рішення у цих справах стосувалися іншого правового регулювання.
      Так, у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року спір стосувався стягнення заборгованості за кредитним договором; у постанові від 4 лютого 2015 року - зобов'язання старшого державного виконався відділу примусового виконання рішення управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області зняти арешт з нерухомого майна, що є предметом іпотеки, накладеного в порядку виконання рішення суду та надання до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про зняття арешту з нерухомого майна; у постанові від 20 травня 2015 року - визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню; у постанові від 9 вересня 2015 року - стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки; у постанові від 3 лютого 2016 року - звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, у постанові від 22 червня 2016 року - усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення; у постанові від 6 липня 2016 року - звернення стягнення на предмет іпотеки; у постанові від 30 листопада 2016 року - звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та визнання частково недійсним кредитного договору; у постанові від 5 липня 2017 року - визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 242 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися (частина перша статті 244 КАС в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 241, 242, 244 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Відмовити в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", Публічне акціонерне товариство "Альфа-банк", про визнання незаконними, нечинними та скасування пунктів постанови.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 137/1666/16-ц
      Провадження N 14-84цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2016 року в складі судді Білик Н.В. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року в складі колегії суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М., Войтка Ю.Б., у цивільній справі за позовом Споживчого товариства "Гарант" до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвинчук Ігор Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
      УСТАНОВИЛА:
      У серпні 2016 року Споживче товариство "Гарант" (далі - СТ "Гарант") звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Літвинчук І.А., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
      СТ "Гарант" зазначало, що 19 грудня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Літвінчуком І.А. було вчинено виконавчий напис, на підставі якого звернено стягнення на предмет іпотеки - належну СТ "Гарант" будівлю кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 590,30 кв. м для задоволення вимог кредитора ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_3 про стягнення коштів в сумі 96 тис. 090 доларів США 02 центи.
      Всупереч статті 88 Закону України "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року N 20/5, майновому поручителю не повідомлялась та не узгоджувалась сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі, позивач не отримував повідомлення приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису й доказів безспірності заборгованості. Водночас, на момент вчинення виконавчого напису між позичальником та банком існував спір щодо заборгованості за кредитним договором, який перебував на розгляді в суді.
      Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів наявності спору щодо розміру заборгованості. Сама по собі наявність позову в суді не свідчить про наявність спору щодо суми заборгованості, а банк може самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права. При цьому в подальшому цей позов було залишено без розгляду, а виконавчий лист з виконання виконавчого напису повернуто стягувачу без подальшого примусового виконання.
      Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року рішення Літинського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов СТ "Гарант" задоволено.
      Визнано виконавчий напис, вчинений 19 грудня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Літвінчуком І.А., зареєстрований в реєстрі за N 8978, таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції про те, що сума, яку просив стягнути банк за позовом і сума, яка зазначена у виконавчому написі, ідентичні, є помилковими.
      Залишення в подальшому позовної заяви про стягнення заборгованості без розгляду, а також повернення виконавчого документа без виконання виконавчого напису стягувачу не впливають на обґрунтованість виконавчого напису на момент його вчинення.
      У січні 2017 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі рішення у частині вимог СТ "Гарант" до ПАТ "УкрСиббанк" скасувати, провадження у справі в цій частині закрити; рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову СТ "Гарант" до ОСОБА_3 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині.
      Касаційна скарга мотивована тим, позов СТ "Гарант" до ПАТ "УкрСиббанк" підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. В частині решти позовних вимог, зокрема до ОСОБА_3, то остання прав СТ "Гарант" не порушувала та не має відношення до оскаржуваного виконавчого напису.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її з суду першої інстанції.
      Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У квітні 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.
      Касаційний цивільний суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 6 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ПАТ "УкрСиббанк" оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду вважала мотиви, на підставі яких постановлено зазначену ухвалу Верховного Суду, обґрунтованими та ухвалою від 25 лютого 2019 року прийняла справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 ЦПК України у редакції ЗаконуУкраїни від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII).
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
      По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      За положеннями статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
      За пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Кодексу господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
      Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      Суди встановили, що 20 листопада 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту N 1125403000.
      З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та СТ "Гарант" було укладено договір іпотеки, посвідчений держаним нотаріусом Літинської держаної нотаріальної контори Гуменюк Н.П. 20 листопада 2007 року за реєстровим N 3075.
      За умовами договору СТ "Гарант" передав банку в іпотеку будівлю кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 590, 3 кв. м
      У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на день звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становила 65 тис. 250 доларів США 18 центів заборгованості за кредитом та 30 тис. 830 доларів США 84 центи заборгованості за процентами.
      19 грудня 2014 року приватний нотаріус вчинив виконавчий напис з метою погашення вказаної кредитної заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ "УкрСиббанк".
      Спори між боржниками та стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ЦПК України вирішуються судом за позовами до стягувачів у порядку цивільного судочинства.
      З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі спір є пов'язаним з невиконанням зобов'язання за кредитним договором фізичною особою ОСОБА_3 та вчиненням у зв'язку із цим виконавчого напису нотаріуса.
      Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      В частині решти доводів касаційної скарги ПАТ "УкрСиббанк" слід зазначити наступне.
      В обґрунтування позовних вимог іпотекодавець СТ "Гарант" зазначив, що у момент вчинення виконавчого напису заборгованість не була безспірною, оскільки судом було відкрито провадження у справі за позовом банку до позичальниці про стягнення кредитної заборгованості.
      Крім того позивач зазначав, що не був повідомлений нотаріусом про вчинення виконавчого напису.
      За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року N 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
      Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій).
      Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
      У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій).
      Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
      Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").
      За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
      Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
      Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
      Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
      Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
      З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
      Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як загальним Законом України "Про нотаріат", так і спеціальним Законом України "Про іпотеку".
      При цьому стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
      Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
      Разом з цим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову обмежився лише констатацією вищезазначених вимог Закону та не навів в рішенні будь-яких доводів на підтвердження фактів їх дотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису. Апеляційний суд помилково виходив лише з наявності в суді позову кредитора про стягнення заборгованості.
      Проте, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
      Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
      Суд взагалі не надав жодної оцінки документам на підтвердження безспірності заборгованості, не перевірив факт надання стягувачем нотаріусу всіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, не перевірив дотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису всіх вищезазначених вимог закону. Більш того, в матеріалах справи узагалі відсутній примірник кредитного договору, а суд не встановив, на яку суму, строк та на яких умовах його було видано.
      Вказані обставини не були предметом дослідження апеляційного суду, він не дав їм належної правової оцінки.
      Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
      Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені цим судом.
      Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні. Оскільки зазначені помилки допущені судом апеляційної інстанції, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Отже, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.
      Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Вінницького апеляційного суду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко