Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании компенсации по ст. 625 ГК за неисполнение денежного обязательства по решению суда вступившего в силу


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
Лященко Н.П., Яреми А.Г., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 160 тис. 882 грн 50 коп. за його участь у спорудженні, поліпшенні, утриманні частини будинку та в обробці земельної ділянки, які розташовані на вулиці АДРЕСА_1 та які відповідачка отримала у спадщину.

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, посилаючись на те, що між нею та ОСОБА_1 як співвласниками в судовому порядку здійснено поділ будинку АДРЕСА_1, при цьому змінено ідеальні частки сторін та на її користь стягнуто грошову компенсацію в розмірі 43 тис. 627 грн, проте ОСОБА_1 це судове рішення не виконує, у зв’язку із чим позивачка просила стягнути з нього на свою користь 27 тис. 500 грн компенсації за користування виділеною їй земельною ділянко, 4 тис. 231 грн 88 коп. – 3 % річних та 1 тис. 912 грн інфляційних втрат за невиконання судового рішення про стягнення на її користь грошової компенсації.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 2 червня 2014 року вказані позови об’єднано в одне провадження.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 26 вересня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на її користь інфляційні втрати в сумі 1 тис. 912 грн та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 4 тис. 141 грн 15 коп., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року в частині вирішення вимог ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання зобов’язання скасовано й залишено без змін у цій частині рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 вересня 2014 року. В іншій частині рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 вересня 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції і залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції в повному обсязі з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 надав рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2011 року (справа № 6-5517св11).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30 березня 2005 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 26/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку співзабудови та на 37/200 частин цього будинку в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_1, а всього на 89/200 частин будинку, за ОСОБА_2 визнано право власності на 111/200 частин зазначеного житлового будинку в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 4 квітня 2011 року проведено розподіл вказаного житлового будинку між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перерозподілено їх ідеальні частки та визнано за ОСОБА_2 право власності на 48/100 частин зазначеного будинку замість раніше належних їй 111/200 його частин, а за ОСОБА_1 визнано право власності на 52/100 частини будинку, замість раніше належних йому 89/200 частин. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за частку у спільному майні після його поділу в розмірі 43 тис. 627 грн, на ОСОБА_2 покладено обов'язок виконання необхідних переобладнань у частині будинку, яка виділена їй у власність, та визначено порядок користування земельною ділянкою, прилеглої до будинку. 

17 лютого 2014 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції було відкрите виконавче провадження за виконавчим листом НОМЕР_1, виданим Харківським районним судом Харківської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 47 тис. 132 грн 4 коп. 

На час розгляду даної справи рішення суду від 4 квітня 2011 року не виконано.

Як убачається з довідки управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області НОМЕР_2 від 13 червня 2014 року, відрахування за виконавчим листом НОМЕР_1 з пенсії ОСОБА_1 на погашення боргу розпочато з 1 травня 2014 року. 

Ухвалюючи рішення від 26 вересня 2014 року та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання ОСОБА_1 грошового зобов’язання, що виникло на підставі судового рішення про стягнення з нього на користь відповідача компенсації в розмірі 43 тис. 627 грн, є підставою для стягнення з нього інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 10 лютого 2015 року, залишеній без змін ухвалою касаційного суду від 27 травня 2015 року, виходив з того, що правила частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, що виникли між сторонами, застосуванню не підлягають.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання зобов’язання, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виникнення в ОСОБА_1 перед відповідачем грошового зобов’язання, внаслідок прострочення виконання якого з останнього підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Однак у наданому для порівняння рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2011 року (справа № 6-5517св11) суд касаційної інстанції зазначив, що цивільно-правова відповідальність за частиною другою статті 625 ЦК України застосовується за порушення грошового зобов’язання, а виконання судового рішення про стягнення грошової суми таким зобов’язанням не вважається, тому відповідальність за його невиконання не підлягає застосуванню. 

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин частини другої статі 625 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Грошові зобов’язання охоплюють усі сфери суспільного життя і виникають насамперед у сфері приватноправових (цивільно-правових) відносин.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов’язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов’язанням.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п’ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов’язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов’язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов’язань. 

Ухвалюючи рішення про застосування положень статті 625 ЦК України, суд виходив з того, що у зв’язку зі стягненням на підставі рішення Харьківського суду Харьківської області від 4 квітня 2011 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації частки права власності у нерухомості між сторонами виникли грошові зобов’язання. 

Такі висновки суду відповідають правовій природі грошового зобов’язання та визначеним законодавством підставам для їх виникнення.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов’язання виникають наслідки, передбачені цієї статтею.

Отже, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов’язання у зв’язку зі стягненням компенсації частки права власності в нерухомому майні; невиконання такого зобов’язання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, що свідчить про правильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Натомість у наведеному як приклад судовому рішенні норми статті 625 ЦК України застосовані неправильно, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 625 ЦК України до грошового зобов’язання, яке виникло у зв’язку зі стягненням грошової суми за рішенням суду.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді : В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
А.Г. Ярема

Постанова від 6 липня 2016 року № 6-1946цс15

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/38D6005C8FC3EEECC2257FF4004E0D5F

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

ВСУ принял очередную спорную правовую позицию о возможности взыскания по ст. 625 ГК компенсации за несвоевременное исполнение решения суда.

В частности ВСУ в постановлении № 6-1946цс15 указал:

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов’язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов’язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов’язань. 

Ухвалюючи рішення про застосування положень статті 625 ЦК України, суд виходив з того, що у зв’язку зі стягненням на підставі рішення Харьківського суду Харьківської області від 4 квітня 2011 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації частки права власності у нерухомості між сторонами виникли грошові зобов’язання. 

Такі висновки суду відповідають правовій природі грошового зобов’язання та визначеним законодавством підставам для їх виникнення.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов’язання виникають наслідки, передбачені цієї статтею.

Отже, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов’язання у зв’язку зі стягненням компенсації частки права власності в нерухомому майні; невиконання такого зобов’язання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, що свідчить про правильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

почему же она спорная?

я согласен с этой позицией, ст.625 должна применяться ко всем и всяческим выплатам как к денежным обязательствам

почему взыскатель должен нести инфляционную нагрузку? по-моему, она должна быть возложена на должника..

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

В 23.07.2016 в 20:11, 0720 сказал:

почему же она спорная?

я согласен с этой позицией, ст.625 должна применяться ко всем и всяческим выплатам как к денежным обязательствам

почему взыскатель должен нести инфляционную нагрузку? по-моему, она должна быть возложена на должника..

Підтримую, +100

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...