Dmytro Chy

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Recommended Posts

Написал письмо в министерство юстиции про надання правової оцінки діям TOB «Факторингова компанія «Вектор Плюс», TOB «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Сведбанк». Пришел ответ от министерства юстиции, где указанно: "Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.". Как можно это использовать в суде?(Сейчас в производстве находится мой иск о защите прав потребителей и признании договоров недействительными)

 

 

вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001 Тел.: +380 44 278-37-23, факс: +380 44 271-17-83 E-mail: themis@minjust.gov.ua http://www.minjust.gov.ua Код ЄДРПОУ 00015622

 

 

         У Міністерстві юстиції розглянуто Ваше звернення від ЗО червня 2016 року щодо можливості визнання судом нікчемними договорів факторингу та договорів про передачу прав за іпотечним договором, а також надання правової оцінки діям TOB «Факторингова компанія «Вектор Плюс», TOB «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Сведбанк» і в межах компетенції повідомляється.

 

Міністерство юстиції, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, відповідно до покладених на нього завдань організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Мін'юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються (підпункт 33 пункту 4 цього Положення).

Водночас зазначаємо, що оцінка правомірності та законності дій будь-яких осіб не належить до компетенції Мін'юсту.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (стаття 124 Конституції України).

При цьому згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас стосовно порушених у Вашому зверненні питань зазначаємо, що частиною першою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Водночас зазначаємо, що відповідно до частини першої статті 626 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) під договором слід розуміти домовленість двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

со г-

PO

о

CD

in

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК).

Водночас частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому частиною першою статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Водночас слід зазначити, що параграфом 2 глави 16 ЦК визначено загальні підстави визнання правочинів недійсними.

Так, частиною першою статті 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Кодексу.

З аналізу положень статті 215 ЦК та пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК.

Статтею 203 ЦК встановлено вичерпний перелік вимог у разі недодержання яких правочин може бути визнаний недійсним.

Крім того, відповідно до статті 230 ЦК правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення та можуть перешкодити вчиненню правочину. Так, істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту частини першої статті 638 та статті 1054 ЦК є умови про мету, суму та строк кредиту, умови та порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в постанові від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив у пункті 14, що суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056і ЦК).

Стосовно передачі Вашого боргу за кредитом зазначаємо, що згідно з положеннями статей 512, 513 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений

іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 514-516 ЦК).

Водночас главою 73 ЦК врегульовано правовідносини щодо відступлення права грошової вимоги за договором факторингу. Так, згідно з частиною першою статті 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

 

Фактором молсе бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК).

Разом з тим згідно з пунктом 11 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон) факторинг є фінансовою послугою.

Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

У свою чергу режим здійснення валютних операцій на території України, повноваження фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до частин першої та другої статті 5 вказаного Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються, зокрема, фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

При цьому умови, за яких небанківська фінансова установа має право отримати генеральну ліцензію, урегульовані пунктом 2.1 Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2002 року за № 712/7000.

Водночас повідомляємо, що державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством, здійснює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яка є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України та основними завданнями якої є, зокрема:

здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері;

захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків (пункт 1, підпункти 4, 5, 6 пункту 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070).

Враховуючи наведене, пропонуємо додатково звернутись до Нацкомфінпослуг як державного регулятора ринків фінансових послуг.

Також стосовно передачі прав за іпотекою повідомляємо, що частиною першою статті 575 ЦК встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з частинами першою - третьою статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, які вчиняють нотаріальні дії, мають право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Відповідно до пункту 1.1 частини першої глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються.

Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні (частина третя статті 46 Закону України «Про нотаріат»).

Одночасно повідомляємо, що нотаріус є процесуально незалежною особою, яка самостійно надає правову оцінку поданим для вчинення нотаріальної дії документам та приймає рішення щодо вчинення нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 вищевказаного Закону).

При цьому повідомляємо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, вони лише мають інформаційний характер і не встановлюють правових норм.

Перший заступник Міністра                                     ОСОБА 2

 

 

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

У меня было порядка трех писем НКФП, где они конкретно пишут, что "Кредитні ініціативи" нарушили и в суду подтвердили содержание писем. Но суд (простимулированный) решил, что уступка кредитов от ПИБа к КИ не является договором факторинга, а потому ограничения по физ.лицам на нег не распространяются. В этом частном случае (ПИБ-КИ) сначала надо доказать , что это факторинг, а потом опираться на решение ВАСУ по пофоду факторигна и физ.лиц. Это лучше, чем делать ставку на письма такого рода. НКФП - орган который контролирует фин.установы, выдает НПА, дает оценку фин.операции и т.д., и то суд похерил его мнение. а тут минюст со своим каким-то мнением. Ну, где-то так...
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Мне доказывать не надо что уступка происходила по договору факторинга, так как в договорах между Сведом, Вектором и КИ чёрным по белому написано "договор факторинга", но на Ваше усмотрение стоит ли это письмо приобщить к делу о признании договоров факторинга частично недействительными?

Share this post


Link to post
Share on other sites
49 минут назад, Dmytro Chy сказал:

Мне доказывать не надо что уступка происходила по договору факторинга, так как в договорах между Сведом, Вектором и КИ чёрным по белому написано "договор факторинга", но на Ваше усмотрение стоит ли это письмо приобщить к делу о признании договоров факторинга частично недействительными?

В цепочке Свед- КИ -Вектор.

В первой ее части клиент Свед, во второй части КИ.

Клиент - это тот субъект хозяйствования, который получает деньги за уступку права требования.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
52 минуты назад, Dmytro Chy сказал:

Мне доказывать не надо что уступка происходила по договору факторинга, так как в договорах между Сведом, Вектором и КИ чёрным по белому написано "договор факторинга", но на Ваше усмотрение стоит ли это письмо приобщить к делу о признании договоров факторинга частично недействительными?

если ссылаетесь на то, что договор факторинга противоречит Распоряжению 231, то безусловно.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
11 часов назад, Dmytro Chy сказал:

стоит ли это письмо приобщить к делу о признании договоров факторинга частично недействительными?

Думаю, что хуже не будет, т.к. там в Вашу пользу содержание. Но его однозначно не достаточно для успеха.

Share this post


Link to post
Share on other sites

ЛІЦЕНЗУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ

Стаття 34. Обов'язковість ліцензування

1. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:

1) страхової діяльності;

2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

может в этом смерть кощеева? у них ведь нет лицезии

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, sofi сказал:

ЛІЦЕНЗУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ

Стаття 34. Обов'язковість ліцензування

1. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:

1) страхової діяльності;

2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

может в этом смерть кощеева? у них ведь нет лицезии

Расскажу я вам сказку с определениями.

Смерть кощеева в игле, а игла в яйце, яйцо в утке, утка в хрустальном сундуке, сундук на дереве, дерево на острове диком совсем одиноком.

Смерть кощеева – законное решение против финансовых организаций при отсутствии лицензии и не только.

Яйцо – финансовые группы подконтрольные олигархату.

 Утка – парламент под предводительством чуда-юда кишащий шутами, троллями, бабками-ёжками, лешими которые подконтрольные олигархату.

 Хрустальный сундук – судебная власть подконтрольная дереву на этом острове, дерево – остов, несущий на себе  дремучие ветви власти увешанные демонами, вампирами так же подконтрольные олигархам.

Остров - …, ну с островом и так все понятно.

Главный персонаж часто упоминающийся – олигархат.

Олигархат – эскадрилья змеев-горынычей бороздящая просторы над островом заправляющаяся ворованным газом и другими энергоносителями не брезгуя иными богатствами, которые ещё остались на острове и у бедных обитателей. Как правило самолетающие, небоживущие горынычи устраивают игрища забавы ради, при прочих умыслах о которых известно бывает только по факту на всеобщую радость. Итоги потешных веселушек подтверждаются наличием у обитателей острова пустых карманов набитыми до краев дырками от бубликов и солнценосными обещаниями при полнейшем нарушении прав под всеобщее ликование во вкушении вечного счастья. Для более сказочной и чарующей обстановки во время проведения очередных забав они изрыгают  пламя  на всех неугодных, пугая всех подконтрольных, зачастую привлекая к своим потехам соловьёв-разбойников и прочую нечисть.

Суть сказки в том, что пока змеи-горынычи будут лоббировать свои интерсы через яйцо, утку, хрустальный сундук, дерево на острове, о смерти кощеевой можно даже не вспоминать.

 

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
9 часов назад, babaika сказал:

Расскажу я вам сказку с определениями.

 

Смерть кощеева в игле, а игла в яйце, яйцо в утке, утка в хрустальном сундуке, сундук на дереве, дерево на острове диком совсем одиноком.

 

Смерть кощеева – законное решение против финансовых организаций при отсутствии лицензии и не только.

Яйцо – финансовые группы подконтрольные олигархату.

 

 Утка – парламент под предводительством чуда-юда кишащий шутами, троллями, бабками-ёжками, лешими которые подконтрольные олигархату.

 

 Хрустальный сундук – судебная власть подконтрольная дереву на этом острове, дерево – остов, несущий на себе  дремучие ветви власти увешанные демонами, вампирами так же подконтрольные олигархам.

 

Остров - …, ну с островом и так все понятно.

 

Главный персонаж часто упоминающийся – олигархат.

 

Олигархат – эскадрилья змеев-горынычей бороздящая просторы над островом заправляющаяся ворованным газом и другими энергоносителями не брезгуя иными богатствами, которые ещё остались на острове и у бедных обитателей. Как правило самолетающие, небоживущие горынычи устраивают игрища забавы ради, при прочих умыслах о которых известно бывает только по факту на всеобщую радость. Итоги потешных веселушек подтверждаются наличием у обитателей острова пустых карманов набитыми до краев дырками от бубликов и солнценосными обещаниями при полнейшем нарушении прав под всеобщее ликование во вкушении вечного счастья. Для более сказочной и чарующей обстановки во время проведения очередных забав они изрыгают  пламя  на всех неугодных, пугая всех подконтрольных, зачастую привлекая к своим потехам соловьёв-разбойников и прочую нечисть.

 

Суть сказки в том, что пока змеи-горынычи будут лоббировать свои интерсы через яйцо, утку, хрустальный сундук, дерево на острове, о смерти кощеевой можно даже не вспоминать.

 

 

 

талантливый сказочник вы , однако, но у каждой сказки хороший конец, закон жанра:P

а по существу вопроса? есть решения судов которые бы опровергали применение этой нормы закона при признании Договора уступки права (:lol:ДУПа )(факторинга) недействительными?

из Распоряжения НКРФР уже змеи убрали ограничение по физ.лицам, но в законе то осталось!

но тут надо доказывать, что имеет место  пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

и здесь предлагаю форумчанам высказать свое мнение

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, sofi сказал:

но тут надо доказывать, что имеет место  пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Так по этому поводу уже было разъяснение в решении (не помню каком). Где то так:

- привлечение активов (т.е. активы банка) было юр.лицом у юр.лица (коллектор у банка), поэтому лицензия фактору не нужна.
 

Share this post


Link to post
Share on other sites
17 минут назад, ais сказал:

Так по этому поводу уже было разъяснение в решении (не помню каком). Где то так:

- привлечение активов (т.е. активы банка) было юр.лицом у юр.лица (коллектор у банка), поэтому лицензия фактору не нужна.
 

вопрос несколько спорный:

активы - право вымоги от физлиц по потребкредитам , а то что от банка - опосередковане

Share this post


Link to post
Share on other sites

што называется здесь

18 часов назад, sofi сказал:

4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

 вам не тут)))

4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів-прво вимоги боргу від фізичних осіб.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 07.09.2016 в 21:15, sofi сказал:

што называется здесь

 вам не тут)))

4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів-прво вимоги боргу від фізичних осіб.

 

Стаття 1. Визначення термінів

4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів;

По логике , лицензия нужна и для факторинга и для обычной уступки права требования. Право вимоги боргу-це залучення фінансового актива (фінансова послуга, яка потребує ліцензії). У меня была мысль подавать иск к новому кредитору(ипотекодержателю),который является обычным физическим лицом не предпринимателем.Практики не нашла вообще.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 часов назад, frau сказал:

Стаття 1. Визначення термінів

4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів;

По логике , лицензия нужна и для факторинга и для обычной уступки права требования. Право вимоги боргу-це залучення фінансового актива (фінансова послуга, яка потребує ліцензії). У меня была мысль подавать иск к новому кредитору(ипотекодержателю),который является обычным физическим лицом не предпринимателем.Практики не нашла вообще.

 

Пока еще рано.

А он является новым кредитором и по кредитному договору, и по договору залога?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Может не в тему, но спрошу-сегодня было первое слушание по моему иску "о защите прав потребителей и признании договоров недействительными". Я заранее подал клопотання про витребувування доказів-нотариально заверенные копии договоров факторинга, договора о передачи прав, подтверждение получение лицензии НБУ. Но судья согласилась вытребовать лишь договора факторинга, а остальное сказала потом. Подскажите пожалуста-правомерны ли действия судьи и возможно ли повторное вынесение судьей ухвалы о истребований оригиналов документов.

Share this post


Link to post
Share on other sites
16 минут назад, Dmytro Chy сказал:

возможно ли повторное вынесение судьей ухвалы о истребований оригиналов документов.

Конечно, можете на каждом заседании заявлять такие клопотання... Сторона не ограничена в количестве подаваемых клопотань...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Самим цікавим при вирішенні цього питання є той факт, що це товариство ТОВ " Фа5ктор .само подало заяву про анулювання свідоцтва про свою реєстрацію. Звертаю увагу суду на те, що копії "правоустановчих" документів товариства ваш опонент доклав до позовної заяви, але суду апеляційної інстанції слід перевірити тепер не лише повноваження представника цього товариства, а ще й правовий статус самого товариства, аби впевнитись в тому, що цей «нововиявлений факт» в справі дійсно має місце.

   В якому ж статусі воно продовжує "працювати" на умовах фактично недійсного договору факторингу, вже не маючи статусу «фінансової установи»?

    Факт анулювання свідоцтва про реєстрацію цього товариства як фінансової установи можна  підтвердити тут: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FN013216.html

 

    В разі, якщо це товариство вже змінило свої "правоустановчі" документи (саме так представник позивача назвав їх в позові), то воно втратило можливість бути так званим "фактором", бо вже не є фінансовою установою. Навіть в разі, якщо товариство ще існує в якості якоїсь іншої вже реорганізованої юридичної особи, то воно втратило можливість продовжувати діяльність як фінансова установа, через що в силу правової норми, закладеної саме в частину третю статті 1079 «Сторони у договорі факторингу» ЦК України, фактором бути не може.

За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. http://antiraid.com.ua/forum/topic/8319-постановление-всу-по-пересмотру-о-недействительности-договора-переуступки-права-требования-в-случае-покупки-долга-не-финансовым-учреждением/?page=3

А вот и кОМЕНТАРИЙ!!
Категорія справи  №461/4267/15 Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Дата набрання законної сили: 04.04.2016

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

если Вы хотите подтверждения тому, что дог. факторинга недейств потому, чо ОТП Факторинг УЖЕ не фин. установа, то это под большим вопросом... Первое решение Апел. суда очень хорошее, но Ваш вывод этим решением не подтверждается, там ведь другие основания. Что касается Ухв. ВССУ  от 23.03.16 вообще негатив : "

Враховуючи зазначені норми права, вірним є висновок судів обох інстанцій про те, що правові підстави для звернення із вимогою про визнання частково недійсним договору факторингу від 06 березня 2013 року, стороною якого ОСОБА_3 не є, у останнього відсутні, оскільки доказів порушення його прав спірним договором матеріали справи не містять."

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 часов назад, west11 сказал:

если Вы хотите подтверждения тому, что дог. факторинга недейств потому, чо ОТП Факторинг УЖЕ не фин. установа, то это под большим вопросом... Первое решение Апел. суда очень хорошее, но Ваш вывод этим решением не подтверждается, там ведь другие основания. Что касается Ухв. ВССУ  от 23.03.16 вообще негатив : 

Вы считаете, что в случае утери полномочий/функций юр/лица на осуществление действий предусматривающих осуществление или ведение финансовой, факторинговой  деятельности юр/лицо и в дальнейшем может осуществлять такую деятельность в противоречие ст. 1079 ЦПК?

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By Mercato®
      В теме Михайловского, который в ликвидации с 2016 года, и переуступке в пользу ООО " ФК "Плеяда", а потом в пользу ООО "ФК "Фагор", разбираюсь давно. Ситуация там мутная и запутанная. Фонд гарантирования судится с новымии кредиторами еще с 2016, и просвета не видно. Однозначного решения нет, а деньги по кредитам требует и Михайловский (в лице ликвидатора) и ООО "Фагор". Ну как у нас все делается. Но, собсна, я не об этом. Это в качестве вступления.
      Начал изучать сам процесс оформления и выдачи кредитов Михайловским. Основной документ, который подписал заемщик, - Заявка-офферта. По сути, это предложение в понимании ст.ст.638-646 ГКУ. Данная Заявка банком даже не подписана. Есть только подпись некого работника в том, что он проверил данные заявителя. Т.е. Банк должен еще рассмотреть данную Заявку-офферту и принять решение - выдавать кредит (установить кредитный лимит) или нет. Другими словами Банк для выдачи кредита должен данную Заявку акцептировать.
      Вот тут начинается самое интересное. Акцептированием Заявки о заключении договора являются "действия Банка по открытию заемщику Счета Карты". Номер счета указан в Заявке-офферте, но по ее условиям банк может даже не уведомлять заемщика об акцептировании. Т.е. открыли счет - и все тут, типа договор подписан.
      Но согласно ст.ст.1066-1076 ГКУ банк обязан заключить договор банковского счета. А таковой, по сути, отсутствует. Как и подпись клиента на нем.
      Возникает вопрос: "Является ли в данном случае открытие счета клиенту/заемщику (без оформления договора банковского счета) акцептом предложения и заключением кредитного договора?"
      Если ответ "Да", то возникает парадоксальная ситуация - банк не подставил ни одной подписи и печати, но успешно заключил кредитный договор.
    • By Mercato®
      Для тех, кто утверждает, что кредитные долги нужно возвращать. Свежий сюжет из "Фактов недели" от 02.09.2018 на ICTV.
      Похоже, проблема займов в МФО, особенно онлайн, приобретает национальный масштаб.
      Считаете, что без вашего ведома невозможно оформить на вас кредит? Смотрите сюжет.
      Об онлайн займах, договорах с МФО, простоте получения по чужим данным, бездеятельности полиции и другом.
       
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      5 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 338/180/17
      Провадження N 14-144 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач) про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом відповідача до позивача про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду
      за касаційною скаргою позивача на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року, ухваленого суддею Битківським Л.М., і ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: Горейко М.Д., Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.
      Учасники справи:
      - позивач (відповідач за зустрічним позовом): Товариство з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані",
      - відповідач (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_3.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 9 лютого 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, вякому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача 104 699 грн. з яких 100 000 грн - безпідставно одержані кошти, 750 грн - три проценти річних і 3 949 грн - інфляційні втрати.
      2. Позовна заява мотивована такими обставинами:
      2.1. 3 серпня 2016 року та 17 серпня 2016 року позивач згідно з платіжними дорученнями перерахував на рахунок відповідача кошти у сумі 100 000 грн. які, за твердженнями позивача, перераховані помилково, оскільки будь-які договірні відносини між позивачем і відповідачем відсутні.
      2.2. 16 грудня 2016 року позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою повернути вказані кошти протягом п'яти банківських днів. Вказаний лист вручений відповідачу особисто 22 грудня 2016 року, однак добровільно він кошти не повернув.
      2.3. Позивач вважав, що, окрім цієї суми, має право стягнути з відповідача три відсотки річних - 750 грн та інфляційні втрати - 3 949 грн.
      2.4. Також вказував, що 26 грудня 2016 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності відповідача як фізичної особи-підприємця.
      3. 3 травня 2017 року відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом і просив, зокрема, визнати укладеним 3 серпня 2016 року договір підряду між ним і позивачем та стягнути з останнього на свою користь 51 000 грн боргу за поставлені будівельні матеріали.
      4. Зустрічний позов мотивований такими обставинами:
      4.1. На початку лютого 2016 року до відповідача звернувся уповноважений представник позивача (Стеців І.І.) та запропонував укласти договір підряду, за яким відповідач мав виготовити зі свого матеріалу та поставити дерев'яні бруси за адресою: АДРЕСА_1, для подальшого будівництва каркасу дерев'яної колиби. Відповідач узгодив із представником позивача креслення каркасу колиби, перелік робіт і ціну будівельних матеріалів.
      4.2. За результатами домовленостей зі Стецівим І.І. відповідач підписав зі свого боку примірник договору підряду та неодноразово надсилав його для підписання позивачу.
      4.3. 3 серпня 2016 року та 17 серпня 2016 року позивач перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 100 000 грн (по 50 000 грн. з призначенням платежів "оплата за будівельні матеріали". Відповідач вважав вказані кошти частиною авансу, з перерахуванням якого договір пов'язував початок виконання робіт. Вказував, що саме з 3 серпня 2016 року договір підряду є укладеним.
      4.4. 29 листопада 2016 року відповідач відпустив позивачу дерев'яні бруси, які були доставлені та відвантажені 30 листопада 2016 року за узгодженою сторонами адресою. Представник позивача СтецівІ. І відмовився від підписання акта виконаних робіт, не заявивши про їх можливі недоліки.
      4.5. Оскільки відповідач виконав обов'язки за договором, виготовив і поставив бруси, то просив стягнути з позивача на свою користь різницю у сумі 51 000 грн між перерахованими позивачем авансовими коштами та вартістю виготовлених і поставлених брусів.
      Короткий зміст ухвали та рішення суду першої інстанції
      5. 8 вересня 2017 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, якою первісний позов залишив без розгляду, й ухвалив рішення, яким задовольнив зустрічний позов повністю: визнав укладеним ФОП ОСОБА_3 з позивачем договір підряду від 3 серпня 2016 року і стягнув з позивача на користь відповідача 51 000 грн недоплачених коштів за виконану роботу та поставлені будівельні матеріали.
      6. Рішення мотивоване тим, що позивач, перерахувавши 3 серпня 2016 року ФОП ОСОБА_3 кошти як частину авансу за будівельні матеріали, підтвердив укладення з ним договору підряду. Оскільки представник позивача відмовився від підписання акта виконаних робіт, не заявивши про їх недоліки, позивач не був звільнений від обов'язку оплатити роботи.
      7. Щодо суб'єктної юрисдикції, то суд першої інстанції вказав, що у разі припинення діяльності фізичної особи-підприємця її права й обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою. Відтак, суд першої інстанції вирішив, що справа мала розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      8. 5 грудня 2017 року Апеляційний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про визнання укладеним з 3 серпня 2016 року договору підряду, оскільки сторони узгодили перелік робіт і вартість 1 куб. м. виготовленого брусу в кресленні, а позивач підтвердив укладення договору, перерахувавши частину авансу в розмірі 50 000 грн.
      10. Стосовно суб'єктної юрисдикції апеляційний суд вказав, що правовідносини між позивачем і відповідачем пов'язані зі здійсненням останнім підприємницької діяльності, проте державну реєстрацію ФОП ОСОБА_3 припинено. А тому відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 3 пункту 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", такий спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      11. 23 грудня 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі.
      12. Обґрунтовує скаргу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      13. 4 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      14. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що позивач оскаржує рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      15. Позивач вказує, що про наявність проекту договору підряду йому стало відомо лише з матеріалів зустрічної позовної заяви. Обґрунтовує, що суди неправильно застосували статтю 640 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, оскільки позивач та відповідач не укладали договору підряду. Зазначає, що суди не встановили наявності всіх істотних умов договору підряду та їх відповідність чинному законодавству.
      16. Мотивує, що зустрічний позов поданий щодо визнання укладеним договору підряду між позивачем і відповідачем як фізичною особою. Натомість, долучена до зустрічного позову копія цього договору стосується врегулювання правових відносин між позивачем і ФОП ОСОБА_3 як суб'єктом господарювання, якого на час подання зустрічного позову, розгляду справи у суді й ухвалення рішення у такому правовому статусі не існувало. Позивач вважає, що цей спір мав розглядатися за правилами господарського судочинства.
      17. В обґрунтування касаційної скарги наводить правовий висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 4 грудня 2013 року у справі N 6-125цс13. Згідно з цим висновком у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. А тому після припинення такої діяльності, на думку позивача, відповідач позбавив себе права звертатися до суду з будь-якою вимогою господарсько-правового характеру та мав лише обов'язки за невиконаними зобов'язаннями.
      18. На переконання позивача, апеляційний суд неправильно витлумачив пункт 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3. Позивач стверджує, що у разі виникнення спору між господарським товариством і фізичною особою, яка є підприємцем, суд має з урахуванням змісту договору й інших документів з'ясувати, з використанням якого правового статусу при укладенні такого договору діяла фізична особа (як фізична особа чи як фізична особа-підприємець), а також врахувати, які саме правовідносини виникли між сторонами.
      (2) Позиція відповідача
      19. 3 лютого 2018 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Вважає, що оскаржені судові рішення є законними, обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
      20. Вказує, що суди правильно застосували норми матеріального права, визнавши укладеним договір підряду з 3 серпня 2016 року.
      21. Стосовно правил суб'єктної юрисдикції зазначає, що відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 4 підпункту 4.7 пункту 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді. На момент подання зустрічного позову відповідач припинив підприємницьку діяльність, а тому звернувся до суду за правилами цивільного судочинства.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      22. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      23. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      24. За змістом статті 30 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, сторонами у цивільному процесі (позивачем і відповідачем) можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.
      25. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів (пункт 1 частини першої статті 12).
      26. Визначальною для розмежування юрисдикції за пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України у вказаній редакції була участь у відносинах, з приводу яких виник спір, суб'єкта господарської діяльності.
      27. Згідно зі статтею 21 ГПК України у зазначеній редакції сторонами в судовому процесі (позивачами та відповідачами) могли бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
      28. За змістом статті 1 ГПК України у вказаній редакції право звертатися до господарського суду мали підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
      29. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо припинено діяльність суб'єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі.
      30. Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
      31. Велика Палата Верховного Суду вважає, що фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      32. Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 593/793/14-ц.
      33. Відповідач втратив статус підприємця 26 грудня 2016 року. Позивач звернувся до суду 9 лютого 2017 року, а зустрічна позовна заява подана відповідачем 3 травня 2017 року.
      34. Відтак, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій, що ця справа мала розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      35. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи позивача щодо неврахування судами правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року у справі N 6-125цс13.
      36. Згідно з висновком Верховного Суду України у вказаній справі у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
      37. Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів та інших юридичних фактів (стаття 11 ЦК України). Зобов'язанням є правовідношення (частина перша статті 509 ЦК України), а змістом правовідношення - права й обов'язки його сторін.
      38. Відтак, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
      39. Отже, доводи позивача про те, що після припинення підприємницької діяльності відповідач позбавив себе права звертися до суду з будь-якою вимогою господарсько-правового характеру та мав лише обов'язки за невиконаними зобов'язаннями, не відповідають наведеним вище приписам ЦК України та висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 4 грудня 2013 року у справі N 6-125цс13.
      (1.2) Щодо визнання договору укладеним
      40. Позивач вважає, що договір підряду з відповідачем не був укладений, оскільки позивач не підписав проект договору, а суди не встановили, чи були погоджені між сторонами істотні умови договору.
      41. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (далі - ГК) України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).
      42. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частини перша та друга статті 837 ЦК України).
      43. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами (частини перша та друга статті 843 ЦК України).
      44. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 ЦК України).
      45. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      46. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).
      47. Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
      48. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).
      49. З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
      50. Суди попередніх інстанцій встановили, що у 2016 році позивач і відповідач провели переговори щодо виконання останнім робіт з виготовлення стінових дерев'яних брусів для будівництва колиби. Сторони досягли домовленості щодо вартості виготовленого брусу, а також переліку робіт, що підтверджується планом, підписаним відповідачем та повноважним представником позивача.Відповідно до умов проекту договору оплата мала бути проведена у безготівковій формі. До початку виконання відповідачем робіт позивач мав сплатити йому аванс у розмірі 500 000 грн. Саме з оплатою авансу спірний договір пов'язував початок виконання робіт у строк, не пізніше ніж 120 календарних днів після його отримання. І 3 серпня 2016 року позивач перерахував на рахунок відповідача 50 000 грн з призначенням платежу "оплата за будівельні матеріали".
      51. Суди також встановили, що 29 листопада 2016 року відповідач відпустив позивачу дерев'яні бруси, які були доставлені та відвантажені 30 листопада 2016 року за узгодженою сторонами адресою. Проте представник позивача відмовився від підписання акта виконаних робіт, не заявивши про їх можливі недоліки.
      52. Зважаючи на встановлені обставини, а саме: погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення та доставка частини брусів), Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір підряду сторони уклали.
      53. Проте суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, задовольнив вимогу відповідача за зустрічним позовом про визнання договору підряду укладеним з 3 серпня 2016 року.
      54. За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
      55. Абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. Такого способу захисту як визнання договору підряду укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
      56. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      57. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
      58. Відповідач заявив у зустрічному позові дві окремі вимоги: про визнання договору підряду укладеним та про стягнення 51 000 грн як різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю фактично поставлених брусів.
      59. Велика Палата Верховного Суду вважає, що задоволення вимоги про стягнення різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю поставлених йому відповідачем брусів за результатами часткового виконання вже укладеного сторонами договору підряду було ефективним способом захисту права відповідача.
      60. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди, встановивши фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, помилково дійшли висновку про необхідність задоволення вимоги відповідача про визнання укладеним 3 серпня 2016 року договору підряду.
      61. Встановивши, що дії сторін свідчать про те, що договір підряду фактично був ними укладений, з метою ефективного захисту порушеного права відповідача суди мали вирішити питання щодо наслідків часткового виконання сторонами вказаного договору, а саме: задовольнити вимогу відповідача про стягнення з позивача 51 000 грн як різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю доставлених брусів та відмовити у задоволенні вимоги про визнання укладеним 3 серпня 2016 року договору підряду.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      62. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд.
      63. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      64. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на встановлені судами обставини справи підстав для задоволення позовної вимоги про визнання договору підряду укладеним у суду першої інстанції не було. Вказану помилку суд апеляційної інстанції не виправив.
      65. Відтак, Велика Палата Верховного Суду частково задовольняє касаційну скаргу та скасовує рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року в частині задоволення вимоги відповідача про визнання договору укладеним.
      66. В іншій частині рішення судів першої й апеляційної інстанцій є правильними по суті. Велика Палата Верховного Суду залишає їх без змін, а касаційну скаргу в цій частині - без задоволення.
      (3) Висновки про правильне застосування норм права
      67. Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
      68. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо припинено діяльність суб'єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі.
      69. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
      70. У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
      71. Фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      72. З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
      73. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
      74. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).
      75. Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
      76. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.
      З огляду на наведене, керуючись частинами першою, десятою, тринадцятою статті 141, частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" задовольнити частково.
      2. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року скасувати в частині визнання укладеним з 3 серпня 2016 року договору підряду на виготовлення стінових брусів між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 і Товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані".
      3. Прийняти в цій частині нове рішення: зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 в частині визнання укладеним з 3 серпня 2016 року договору підряду на виготовлення стінових брусів між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" залишити без задоволення.
      4. В іншій частині рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 26 червня 2018 року.
       
    • By vad-vad
      Р І Ш Е Н Н Я
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 березня 2017 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
      головуючого судді Мельник І.О.
      за участю секретаря - Хоменко А.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк «ОСОБА_1 та кредит" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Банк «ОСОБА_1 та кредит", третя особа приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договорів недійсними та зобовязання вчинити певні дії,
      в с т а н о в и в:
      Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_1 та кредит» звернулося з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивує тим, що 10 липня 2007 року між «Банк «ОСОБА_1 та кредит» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 907-ЧД, згідно з п. 2.1 якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості , поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в розмірі 30000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 11 процентів річних. Відповідно до п. 3.1. кредитного договору видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника за погодженням із банком. АТ «Банк «ОСОБА_1 та кредит» виконав свої зобовязання за кредитним договором у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти. Згідно з п. 3.2. кредитного договору позичальник зобовязується повністю повернути кредитні ресурси отримані за договором до 09 липня 2020 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Позичальник зобовязується в термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 192,31 дол. США, згідно Графіка зниження розміру заборгованості.
      Позичальником було допущено прострочення сплати чергових платежів, в звязку з чим виникла прострочена заборгованість. Станом на 04.04.2016 заборгованість позичальника за кредитним договором складає 789838,89 гривень, з яких 9999,76 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 261078,73 гривень сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту; 4267,09 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 111407,32 гривні сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту; 152,57 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 3983,37 гривні сума заборгованості по відсоткам; 1780,19 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 46478,09 гривні сума простроченої заборгованості по відсоткам; 303,00 гривні сума строкової заборгованості по щомісячній комісії; 3711,95 гривні - сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії; 362876,42 гривні пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам.
      Виконання кредитних і супровідних зобовязань позичальника перед АТ «ОСОБА_1 та кредит» забезпечується порукою ОСОБА_3, відповідно до укладеного з банком договору поруки від 03 липня 2007 року. Виходячи з п. 1.1. договору поруки поручитель зобовязується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязань за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007 р. Підставою договору поруки є дійсна вимога кредитора, встановлена кредитним договором (п. 1.2. договору поруки). Відповідно до п. 2.1 договору поруки у випадку невиконання боржником зобовязань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
      У звязку з вищевикладеним просить суд стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Банк «ОСОБА_1 та кредит» заборгованість за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007 в сумі 789838,89 гривень та судові витрати в розмірі 11847,58 гривень.
      В свою чергу відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із заявленим позовом, звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить визнати недійсним кредитний договір № 907-ЧД від 10.07.2007, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю банк "ОСОБА_1 та кредит" та ОСОБА_2, договір іпотеки № 907-ЧД від 10.07.2007, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю банк "ОСОБА_1 та кредит" та ОСОБА_2, договір поруки № 907-ЧД від 03.07.2007, між товариством з обмеженою відповідальністю банк "ОСОБА_1 та кредит" та ОСОБА_3, та зобов'язати приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з державного реєстру іпотек запис про обтяження належної ОСОБА_2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, 18000, зняти заборону відчуження цього майна та виключити з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження.
      В судовому засіданні представник позивача ПАТ «Банк «ОСОБА_1 та кредит» ОСОБА_5 позов підтримав та просив його задовольнити, проти зустрічного позову заперечував та вважав вимоги ОСОБА_2 безпідставними. Суду пояснив, що з точки зору закону усі товариства належать до однієї організаційно-правової форми юридичної особи. Тому навіть зміна виду товариства, наприклад, з товариства з обмеженою відповідальністю на публічне акціонерне товариство не є перетворенням. Надати суду оригінал документу, яким підтверджується факт отримання кредитних коштів банк не може, через його знищення. Проте, вважає, що факт отримання кредитних коштів ОСОБА_2 опосередковано підтверджується документами, наявними в кредитній справі, зокрема: нотаріально посвідченою заявою продавця квартири (предмету іпотеки), відповідно до якої вона отримала у покупця 30000 доларів США (саме 30000 доларів США отримав позичальник за спірним кредитним договором) та заявами ОСОБА_2 на купівлю валюти на погашення кредитної заборгованості. Вважає, що ОСОБА_2 пропущено строк позовної давності для звернення до суду.
      Відповідач ОСОБА_2 та його представник за довіреністю в судовому засіданні проти позову заперечували, просили у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у зустрічному позові, оскільки сторони кредитного договору № 907-ЧД від 10.07.2007 при його укладенні не дотримались ч. 1-3 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, пояснили, що банком не надано жодного доказу на підтвердження факту отримання позичальником грошових коштів.
      Відповідач ОСОБА_3, тертя особа ОСОБА_4 в судове засідання не зявилися, про причини неявки суду не повідомили, належним чином повідомлялися про дату та час розгляду справи.
      Заслухавши сторони та їх представників, дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, обєктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступне.
      10 липня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю банк «ОСОБА_1 та кредит» було укладено кредитний договір № 907-ЧД, за умовами якого банк надає, а позичальник отримує кредит у сумі 30000,00 доларів США терміном до 09 липня 2020 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11 % річних.
      Повернення кредитних коштів та сплату відсотків за користування кредитом належало здійснювати до 10 числа кожного місяця шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом зарахування суми на позичковий рахунок згідно графіка. 03 липня 2007 року в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобовязань за кредитним договором № 907-ЧД від 10 липня 2007 року між банком і ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобовязався відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязань за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007 р., укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові наданий кредит у розмірі 30000,00 гривень зі сплатою 11 % річних. 10 липня 2007 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки в забезпечення вимог банку за кредитним договором 907-ЧД від 10 липня 2007 року. За умовами договору іпотеки ОСОБА_2 передав, а товариство з обмеженою відповідальністю банк «ОСОБА_1 та кредит» прийняло в іпотеку квартиру АДРЕСА_2.
      За змістомкредитного договору за № 907-ЧД від 10 липня 2007 року, кредитодавцем є юридична особатовариство з обмеженою відповідальністю Банк ОСОБА_1 та Кредит. Фізичною особою, яка діє від імені ТОВ Банк ОСОБА_1 та Кредит у преамбулі договору зазначена начальник відділення № 5 Обласної полтавської філії Банку ОСОБА_1 та Кредит ТОВ ОСОБА_6, яка діє на підставі довіреності від ОСОБА_7, який в свою чергу діє від імені товариства з обмеженою відповідальністю Банк ОСОБА_1 та Кредит. Разом з тим, в п. 8 кредитного договору реквізити та підписи сторін від імені банку договір підписано від імені ОСОБА_8, начальника відділення № 4, із вказанням реквізитів відділення № 4, проте з прикладенням печатки відділення № 5.
      Представник позивача не зміг пояснити вказаних розбіжностей.
      За змістом договору поруки № 907-ЧД, він укладений поручителем ОСОБА_3 та банком 03 липня 2007 року, тобто до виникнення обовязку у позичальника згідно кредитного договору № 907-ЧД від 10 липня 2007 року, що суперечить частині 1 статті 553 Цивільного кодексу України.
      Відповідно до п. 1.1. договору поруки № 907-ЧД від 03.07.2007 поручитель зобовязався відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязань за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові наданий кредит у розмірі 30000,00 гривень зі сплатою 11 % річних. Таким чином, заява банку про наявність солідарного обовязку у поручителя і боржника не підтверджується матеріалами справи, оскільки згідно з умовами договору поруки ОСОБА_3 поручилась за кредит частково, у розмірі 30000,00 гривень.
      Суд констатує, що на вимогу суду позивачем не надано оригіналів первинних документів, які б підтверджували факт надання ОСОБА_2 кредитних коштів шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування коштів на рахунок, зазначений в п. 2.2. кредитного договору.
      Крім цього, позивачем не надано до суду оригіналів документів, які б підтверджували факт сплати ОСОБА_2 заборгованості по кредитному договору (касових або інших розрахункових первинних документів), які б вказували на виконання позичальником своїх зобовязань по кредитному договору.
      В судовому засіданні судом було оглянуто кредитну справу та встановлено, що в ній відсутній оригінал документу про видачу 30000,00 доларів США.
      Пояснення представника позивача про знищення відповідних документів через сплив строків їх зберігання суд оцінює критично зважаючи на наступне.
      Порядок видачі коштів в готівковій та безготівковій формі регламентовано Постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України».
      Так, відповідно до пункту 1 глави 1 розділу 3 Інструкції НБУ № 337 зазначено, що до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 6), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 7), заява на видачу готівки (додаток 8), прибутковий касовий ордер (додаток 9), видатковий касовий ордер (додаток 10), грошовий чек (додаток 11), а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі.
      Відповідно до п. 3.2 глави 3 розділу IV Інструкції НБУ №337 зазначено, що з каси банку готівка національної валюти видається за такими видатковими документами:
      за заявою на видачу готівки фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо).
      Відповідно до п. 3.10 глави 3 розділу IV Інструкції НБУ № 337 зазначено, що видача банком (філією, відділенням) готівки іноземної валюти за кредитом в іноземній валюті здійснюється із використанням поточного рахунку клієнта відповідно до укладених між ними договорів.
      Згідно з статтею 220 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання, затвердженого постановою Національного банку України N 601 від 08.12.2004 документи (статут, кредитний договір, заяви-зобовязання, гарантійні листи, обґрунтування, розрахунки ефективності та окупності витрат, висновки, розпорядження, дозволи, фінансові звіти, статистичні відомості) про видачу й оформлення позик, кредитів, що видані банками юридичним і фізичним особам у національній та іноземних валютах зберігаються у банках України протягом 5 років після погашення позики.
      Таким чином, зважаючи, що термін кредиту до 09 липня 2020 року, строк знищення документів про видачу кредиту станом на день розгляду справи згідно з постановою Національного банку України N 601 від 08.12.2004 ще не настав.
      Згідно з договором купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 від 09.07.2007 та заяви ОСОБА_9 про отримання коштів вбачається, що грошове зобовязання виражене в гривні, тому посилання представника банку на ці докази як на підтвердження факту отримання кредиту у доларах США суд оцінює критично.
      Відповідно до ч. 1ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.
      Згідно з частиною першою статті 638 та частиною першою статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
      На підставі частини другоїстатті 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.
      Згідно зст.1046 Цивільного кодексу Українидоговір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      Відповідно до ч. 3ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
      Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
      Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
      Виходячи з положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, оскільки не надано доказів передачі грошових коштів ОСОБА_2
      Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення первісного позову.
      Пунктом 1.3. Статуту банку передбачено, що відкрите акціонерне товариство "Банк "ОСОБА_1 та Кредит" створено шляхом перетворення Банку "'ОСОБА_1 та Кредит", товариство з обмеженою відповідальністюувідкрите акціонерне товариство згідно із рішенням Загальних зборів учасників Банку (протокол №3 від 15.12.2006) і рішенням Установчих зборів Банку (протокол .N'1 від 12 квітня 2007 року).
      Відповідно до абз. 6 п. 1.3 статуту банку ОСОБА_1 є правонаступником щодо всіх прав та зобовязань відкритого акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_1 та кредит», Банку «ОСОБА_1 та кредит» товариства з обмеженою відповідальністю, комерційного банку «ОСОБА_1 та кредит», комерційного банку «ОСОБА_1 і кредит» та комерційного банку «ОСОБА_1 ділового співробітництва».
      За інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.07.2007 р. до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - товариства з обмеженою відповідальністю банк «ОСОБА_1 та кредит» за № 10741120016009118.
      Згідноз ст. 1 ч. 1 ЦК України що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майновівідносини(цивільнівідносини),засновані на юридичній рівності,вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Відповідно до ст. 2 ч. 1ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи таюридичні особи.
      Згідно зст.80 ч. 1ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільноюправоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
      Відповідно до ст. 87 ч. 4ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації і що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
      Частини 1, 2 статті 104 ЦК Українивизначають, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особамправонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою,що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
      Ст.108 ЦК Українипередбачено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
      Частини 1, 2, 7 ст. 26 Закону України Про банки і банківську діяльність (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) визначають, що реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його власників або примусово за рішенням Національного банку України. Перетворення передбачаєзмінуорганізаційно-правовоїформи товариства. Реорганізація може здійснюватися шляхомзлиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. Частина 2 статті 27 Закону України Про банки і банківську діяльністьвизначила, що реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови попереднього дозволу Національного банку України.
      Відповідно до ст. 28 Закону України Про банки і банківську діяльність банк вважається реорганізованим з моменту внесення Національним банком України змін до Державного реєстру банків.
      Згідно з ч. 1 ст. 3Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців дія цьогоЗаконупоширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.
      В пункті 3 Прикінцевих положень Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців зазначено, що закони, нормативно-правові акти, прийняті до набраннячинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ч. 15 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців перетворення вважається завершеним з моментудержавноїреєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення.
      Згідно з ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бутиодносторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
      Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      Враховуючи час та порядок припинення ТОВ Банк ОСОБА_1 та Кредит та державну реєстрацію ВАТ Банк ОСОБА_1 та Кредит, суд вважає, що кредитний договір за № 907-ЧД від 10 липня 2007 року є недійсним, з підстав участі у його укладенні, як сторони по договору, юридичної особи, яка на дату підписання цього договору була вже припинена, а підписання цього договору від імені припиненої юридичної особи її представником за довіреністю, повноваження котрої вважаються припиненими з часу припинення юридичної особи, яка надала цю довіреність, є незаконним.
      Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
      Підстав для застосування позовної давності щодо зустрічних позовних вимог суд не вбачає, оскільки лише з винкненням спору про заборгованість за кредитним договором ОСОБА_2 дізнався про порушення своїх прав та інтересів.
      Таким чином, вимоги позивача за зустріним позовом підлягають задоволенню у повному обсязі.
      Керуючись ст.ст. 15-16, 80, 92, 95, 108, 203, 215, 237, 242, 244, 548, 626 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 5, 10, 11, 57-60, 212-215, 218 ЦПК України, суд,
      В И Р І Ш И В:
      В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_1 та кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
           Зустрічний позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_1 та кредит», третя особа приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договорів недійсними та зобовязання вчинити певні дії задовольнити.
      Визнати недійсним кредитний договір № 907-ЧД від 10.07.2007 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 «ОСОБА_1 та кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_1 та кредит», та громадянином України ОСОБА_2.
      Визнати недійсним договір іпотеки № 907-ЧД від 10.07.2007 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 «ОСОБА_1 та кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_1 та кредит», та громадянином України ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за № 4393.
      Визнати недійсним договір поруки № 907-ЧД від 03.07.2007 року, між товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 «ОСОБА_1 та кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_1 та кредит», та громадянкою України ОСОБА_3.
      Виключити з державного реєстру іпотек запис про обтяження належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2, зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_2 та виключити з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження квартири АДРЕСА_2.
      Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
      Головуючий                                   І.О. Мельник
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/65203741
       
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      09 листопада 2017 року
      Справа № 910/361/14
      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
      головуючого судді Гольцової Л.А.(доповідач), суддів: Картере В.І., Козир Т.П.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у справі№ 910/361/14 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 101 839, 99 грн,
      за участю представників:
      позивача - не з'явився
      відповідача - ОСОБА_5, довір. від 06.06.2017
      В С Т А Н О В И В :
      Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі № 910/361/14 задоволено позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (позивач). Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (відповідач) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 50 000,00 грн заборгованості за кредитом, 32 218,38 грн - процентів за користування кредитом, 7 200,00 грн - комісії, 12 421,61 грн -пені, 2 036,80 грн - судового збору.
      Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у даній справі (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді: Пашкіна С.А., Жук Г.А.) задоволено апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4. Скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі № 910/361/14. Прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачеві в задоволенні позовних вимог. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 2 240,48 грн - судового збору за подання апеляційної скарги.
      Не погоджуючись із вказаною постановою, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі № 910/361/14.
      В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 611, 625, 1048, 1049 Цивільного кодексу України, статей 218, 229, 230, 231 Господарського кодексу України.
      Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
      Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
      Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованості по кредиту в розмірі 50 000,00 грн, 32 218,38 грн - процентів за користування кредитом, комісії 7 200,00 грн, та 12 421,61 грн - пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів. Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.06.2011 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (банк) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (клієнт), шляхом подачі відповідачем заяви про відкриття поточного банківського рахунку та приєднання до розміщених в мережі Інтернет "Умов та правил надання банківських послуг" (далі - Умови), укладено договір банківського обслуговування, відповідно до умов якого клієнту встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок в електронному вигляді через засоби електронного зв'язку.
      Пунктом 3.18.6.1 Умов зазначено, що обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється з моменту подачі клієнтом до банку заяви на приєднання до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою чи електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) і/або з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язання сторонами.
      Банком, на виконання умов договору від 16.06.2011, надано відповідачеві кредит в межах кредитної лінії в розмірі 50 000,00 грн, який відповідачем не повернуто позивачу.
      Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, вказав на те, що підписавши заяву про відкриття банківського рахунку, було укладено договір банківського обслуговування та відповідач приєднався зобов'язався виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, які містять усі істотні умови змішаного договору - кредитного договору та договору банківського рахунку, а саме, порядок надання коштів, строки користування кредитною лінією, відповідальність за непогашення кредиту, порядок нарахування відсотків за користування кредитом та їх розмір тощо, відповідач порушив свої грошові зобов'язання за договором, у зв'язку з чим в останнього утворився борг.
      Рішення мотивовано нормами статей 526, 610, 612, 1054, 1066, 1067 Цивільного кодексу України та Умовами та Правилами надання банківських послуг.
      Апеляційний господарський суд, з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, скасував рішення місцевого господарського суду та прийняв нове рішення, яким відмовив позивачеві в позові.
      Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 вказаної норми визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
      Згідно зі статтею 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
      Відповідно до частин 1 - 3 статті 207 вказаного Кодексу (в редакції на дату підписання заяви від 16.06.2011) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно -числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
      Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлене договором або не випливає із суті змішаного договору.
      Згідно з частиною 1 статті 1066 вказаного Кодексу за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
      Частинами 1, 2 статті 1067 Цивільного кодексу України передбачено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
      Відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
      Частинами 1-3 статті 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
      Згідно зі статтею 6 Закону України "Про електронний цифровий підпис" Сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
      Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме відповідачем підписано електронним цифровим підписом заяву від 16.06.2011 про приєднання до Умов, Тарифів ПАТ КБ "Приватбанк".
      Особистий ключ має властивості прихованого файлу, в якому відображається, зокрема, повне ім'я, номер сертифікату, початок строку дії та завершення строку дії.
      Відсутні докази отримання Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 електронного цифрового підпису в акредитованому центрі сертифікації ключів, у тому числі у ПАТ "ПриватБанк".
      Тобто позивачем не доведено підписання заяви від 16.06.2011 Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та використання електронного цифрового підпису.
      Крім того, заява не містить зразків підписів та/або відбитки печатки відповідача, відсутні докази укладення між сторонами угоди щодо надання відповідачу доступу до системи клієнт-банк/інтернет клієнт-банк.
      Матеріали справи не містять доказів належного доведення до відповідача кредитних лімітів. Довідка щодо встановлення кредитних лімітів відповідачеві від 16.12.2013, надана банком, не є достатнім доказом щодо зазначених обставин, оскільки не містить відомостей інформування клієнта про встановлення розміру кредитного ліміту.
      Судом апеляційної інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги довідку складену 16.12.2013, оскільки остання не може бути доказом погодження, доведення до відповідача кредитних лімітів в період з 29.05.2012 - 09.12.2013.
      Крім того, позивачем не доведено, які саме Умови та Тарифи були розміщені на сайті позивача на час відкриття банківського рахунку, тобто, на час укладення договору приєднання, зокрема до яких саме Умов та Тарифів приєднався та зобов'язався виконувати відповідач.
      З наданих позивачем Умов та Тарифів неможливо встановити їх чинність та дію на час заяви від 16.06.2011, і що саме до цих Умов та Тарифів приєднався відповідач, прийняв їх і зобов'язався виконувати, а також що саме ці Умови та Тарифи разом з заявою про відкриття банківського рахунку становили договір банківського обслуговування.
      Оскільки ні позивачем, ні матеріалами справи не підтверджено отримання відповідачем цифрового підпису та підписання останнім цифровим підписом заяви від 16.06.2011 про приєднання і погодження з умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку, відсутні докази відкриття Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 рахунку № НОМЕР_1, користування ним та отримання кредиту.
      Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення заборгованості по кредиту.
      Виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, з урахуванням того, що суд у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідив подані сторонами докази, усім доводам надав обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізував відносини сторін та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування постанови суду апеляційної інстанції.
      Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку суду, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.
      Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у справі № 910/361/14 залишити без змін.
      Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА
      Судді В.І. КАРТЕРЕ 
      Т.П. КОЗИР
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/70163955