Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

6 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      6
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      6
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

13 часов назад, ainatim сказал:

апелляция будет примерно такая http://reyestr.court.gov.ua/Review/59844260, хотя в первой инстанции все тоже было хорошо http://reyestr.court.gov.ua/Review/50773865. Жду кассацию. Луспенник изучает дело.

Внимательно нужно читать решения.... эти дела и решения  по ним первой инстанции совсем разные...
А какая будет апелляция посмотрим...
Р.S. с таким настроением и кассация будет как ваша апелляция...

Link to post
Share on other sites
58 минут назад, tttgold сказал:

Цього ж дня у цьому ж складі і такий же позов Франківський р/суд відхилив. А ви кажете про справедливість цього рішення.

Покажите решение, сравним...

Link to post
Share on other sites
9 hours ago, Bolt said:

Покажите решение, сравним...

А такий був зустрічний позов 

Відповідно до ст.. 31, 123 ЦПК України  подається зустрічний позов про визнання недійсним кредитного договору, оскільки обидва позови є взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, та виходячи із того, що задоволення зустрічного позову може виключити задоволення первісного позову.

 

18.08.2008 р. між ВАТ «Ерсте Банк» табуло укладено кредитний договір з фізичною особою №  014/24.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 р. “Справа про захист прав споживачів кредитних послугвипливає, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” (в редакції на момент підписання Позивачем кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі певну інформацію зокрема: д) орієнтовну сукупну вартість кредиту ....; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до п. 2 абз. 3 ч. 4 ст. 11 вказаного закону у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 2) детальний опис загальної вартості кредиту для споживача;

Враховуючи те що Відповідач до укладення, під час укладення та після укладення Кредитного договору не надав Позичальнику відповідної письмової інформації про орієнтовну сукупну вартість, загальну вартість кредиту чим допустив грубе порушення прав споживача в частині інформування про вартість кредиту та скрив істину вартість кредиту Позивач вважає, що банк свідомо ввів споживача в оману щодо істинної вартості кредиту. Такі дії Відповідача щодо приховування інформації про сукупну вартість кредиту, є порушенням вищевказаних вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 1.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (далі Правила) випливає, що "банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил під час укладення кредитних договорів зі споживачами".

Відповідно до умов п.п. “в” п. 2.1 Правил - Банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

У рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи  законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів ( робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим, споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів ( робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму ( ч.1ст.634 ЦК). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги. Тому, держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Враховуючи те що Банк не виконав обов’язкових вимог законодавства та не надав споживачу кредитної послуги усієї необхідної та повної інформації, яка повинна бути надана Позичальнику, укладення оспорюваного кредитного договору не відповідало внутрішній волі Позичальниці.

Відповідно до п. 12.1. Кредитного договору Невід’ємною частиною кредитного договору є: Додаток № 1 – Повідомлення позичальника – фізичної особи про умови надання споживчого кредиту.

Однак вказаний додаток не містить обов’язкових вимог, які передбачені законодавством.

Відповідно до п. 2.4. вищевказаних Правил  Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

За таких обставин на момент укладення Договору Позивач не знала, яка загальна  вартість кредиту в результаті чого не могла зробити правильний вибір щодо необхідності та доцільності отримання кредиту саме на умовах які визначені Банком.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Враховуючи те що інформація про сукупну вартість кредиту є нічим іншим як обставиною, що має вирішальне значення у вказаному правочині, а ненадання такої інформації Відповідачем пов'язане з намаганням скрити важливу інформацію про реальні витрати Позичальника Позивачка, вважає, що кредитний договір з фізичною особою №  014/24 є таким, що порушує права споживача, а тому він повинен бути визнаний судом недійсним.

 

Згідно ст. 22 Закону УкраїниПро захист прав споживачів- захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України “Про захист прав споживачів” споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

 

Враховуючи вищевикладене, керуючись вимогами ст. 3, 16, 203, 215, 230 ЦК України, ст. 118-120, 137, 208, 213, 215 ЦПК України, Законами України “Про захист прав споживачів”, Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ168 від 10 травня 2007р.  

прошу:

 

1. прийняти зустрічну позовну заяву до розгляду;

2. визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір з фізичною особою                   014/242 укладений 18.08.2008 р. між ВАТ «Ерсте Банк» та .

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      29 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 757/13243/17
      Провадження № 14-711цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ратіо інвест» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Каунт-про» про визнання договорів недійсними та витребування майна
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2018 року, ухвалене суддею Москаленко К. О., та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року, прийняту у складі колегії суддів Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ратіо інвест»(далі - ТОВ «ФК «Ратіо інвест») (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Юнівест») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Каунт-про» (далі - ТОВ «Каунт-про») про визнання договорів недійсними та витребування майна.
      2. Позов мотивує тим, що право власності на належне позивачеві нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0534 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0034; земельну ділянку площею 0,0481 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0033; житловий будинок загальною площею 848,60 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло до ТОВ «Каунт-про» на підставі договорів купівлі- продажу, укладених між ТОВ «ФК «Ратіо інвест» і ТОВ «Каунт-про», відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку».
      3. Вказане майно є предметом договору іпотеки від 20 серпня 2008 року, укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум»), для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ПАТ «Банк Форум» за кредитним договором № 0435/08/01-CLNv від 20 серпня 2008 року. Право вимоги за вказаними кредитним договором та договором іпотеки від 29 липня 2016 року було відступлено ПАТ «Банк Форум» до ТОВ «ФК «Ратіо інвест».
      4. Позивач зазначив, що ТОВ «ФК «Ратіо інвест» не мало права здійснювати продаж майна ТОВ «Каунт-про», оскільки: 1) спірне майно не може бути предметом звернення стягнення як таке, що є приміщенням дипломатичного представництва - Посольства Грецької Республіки в Україні; 2) ТОВ «ФК «Ратіо інвест», як іпотекодержатель не могло від свого імені укладати договір купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою згідно зі статтею 38 Закону України «Про іпотеку», адже в договорі іпотеки немає відповідного застереження, а посилання в договорі іпотеки на статтю 38 Закону України «Про іпотеку» не містить усіх умов переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та не свідчить про наявність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки; 3) позивач не отримував повідомлення від ТОВ «ФК «Ратіо інвест» про продаж предмета іпотеки від свого імені будь-якій іншій особі; 4) щодо спірного майна на момент укладення договорів купівлі-продажу між відповідачами існували обтяження, накладені в порядку забезпечення позову: заборона ОСОБА_1 відчужувати нерухоме майно, накладена ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 19 липня 2016 року у справі № 642/4027/16, та арешт шляхом заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій стосовно спірного майна, накладений ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 28 вересня 2016 року у справі № 640/13335/16-ц; 5) договори купівлі-продажу майна були посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. тільки після винесення рішення Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська від 09 грудня 2016 року у справі № 200/20250/16-ц про скасування постанови цього нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання її здійснити таке посвідчення. Втім указане рішення скасоване ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року у справі № 200/20250/16-ц; 6) у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на момент продажу майна були зареєстровані малолітні діти, але дозволу органу опіки та піклування на відчуження вказаного будинку відповідачі не отримували.
      5. ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 січня 2017 року земельної ділянки площею 0,0534 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0034, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 11; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 січня 2017 року земельної ділянки площею 0,0481 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0033, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 14; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 січня 2017 року житлового будинку загальною площею 848,60 кв. м, житловою площею 431,20 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 8; витребувати в ТОВ «Каунт-про» на користь ОСОБА_1 : 1) земельну ділянку площею 0,0534 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0034; 2) земельну ділянку площею 0,0481 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0033; 3) житловий будинок загальною площею 848,60 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      Позивач також просить стягнути з ТОВ «ФК «Ратіо інвест» і ТОВ «Каунт-про» судові витрати.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      6. Рішенням від 13 березня 2018 року Печерський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Київський апеляційний суд залишив рішення без змін постановою від 08 листопада 2018 року.
      7. Рішення суд першої інстанції мотивує тим, що імунітет приміщень дипломатичних представництв від обшуку, виїмки, реквізиції, арешту та виконавчих дій не обмежує перехід права власності на приміщення, який не пов`язаний з проникненням до приміщення та з вчиненням виконавчих дій. А доводи позивача про відсутність окремого договору про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки від власного імені не обґрунтовані, адже договір іпотеки містить розділ 6 під назвою «Застереження про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя», яким передбачено наявність цього застереження. Посилаючись на частину четверту статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд першої інстанції зазначив, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року у справі № 826/2537/17 було досліджено наявність обтяжень на спірне майно та встановлено, що заборона, передбачена ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 19 липня 2016 року у справі № 642/4027/16, на ТОВ «ФК «Ратіо інвест» не поширювалась та не забороняла останньому звертати стягнення на предмет іпотеки. Щодо ухвали Київського районного суду міста Харкова від 28 вересня 2016 року у справі № 640/13335/16-ц, якою був накладений арешт шляхом заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо майна, Київським апеляційним адміністративним судом установлено, що ця ухвала не була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і станом на 20 січня 2017 року в реєстрі не було жодних відомостей щодо обтяження об`єктів нерухомості на підставі вказаної ухвали. Крім цього, вказаною ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, на думку суду першої інстанції, встановлено факт дотримання іпотекодержателем позасудового порядку звернення стягнення на спірне майно, передбаченого частиною першою статті 38 Закону України «Про іпотеку». Застосувавши висновок Верховного Суду України, зроблений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15, Печерський районний суд міста Києва в рішенні від 13 березня 2018 року вказав, що оспорюваними договорами купівлі-продажу майна не порушуються законні права та інтереси малолітніх дітей.
      8. Постанову суд апеляційної інстанції мотивує тим, що договір іпотеки від 20 серпня 2008 року містить застереження, яке надавало іпотекодержателю право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, установлений у статті 38 Закону України «Про іпотеку». Оскільки оспорювані договори купівлі-продажу були укладені відповідачами в порядку, визначеному цивільним законодавством та Законом України «Про іпотеку», на підставі застереження, що міститься в іпотечному договорі, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав до визнання цих договорів недійсними. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що права малолітніх дітей укладенням спірних договорів не порушуються, та, посилаючись на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року у справі № 826/2537/17, відхилив доводи позивача щодо наявності обтяжень спірного майна.
      9. При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що іпотекодавцем не було отримано повідомлення про порушення умов основного зобов`язання та/або іпотечного договору і повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд указав, що 05 серпня 2016 року ТОВ «ФК «Ратіо інвест» надіслало ОСОБА_2 і ОСОБА_1 вимоги-попередження в порядку статей 35, 38 Закону України «Про іпотеку» про звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджується описами вкладення до цінного листа. При цьому у вимогах-попередженнях відповідно до вимог частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» міститься повідомлення про намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою-покупцем. До вимог були додані розрахунки заборгованості за кредитним договором та повідомлення про банківські реквізити для погашення заборгованості. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року у справі № 826/2537/17 установлено, що у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору на адресу боржника та іпотекодавця 05 серпня 2016 року були надіслані вимоги, які містять усі необхідні відомості, передбачені статтями 35, 38 Закону України «Про іпотеку», зокрема повідомлення про намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою - покупцем. До вимог були додані розрахунки заборгованості за кредитним договором та повідомлення про банківські реквізити для погашення заборгованості. Факт надіслання таких вимог підтверджується поштовими квитанціями та описами вкладення до цінного листа, копії яких було долучено до матеріалів справи.
      10. Отже, покладений на іпотекодержателя іпотечним застереженням та статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язок щодо письмового повідомлення за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір ТОВ «ФК «Ратіо інвест» виконало. Наслідком же недодержання іпотекодержателем процедури, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», законодавець визначив відшкодування іпотекодержателем збитків, а не визнання недійсним договору.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      11. У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов про визнання договорів недійсними та витребування майна задовольнити повністю.
      12. Касаційну скаргу, крім іншого, мотивує тим, що нотаріальне посвідчення оспорюваних договорів купівлі-продажу було здійснено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. тільки на підставі рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09 грудня 2016 року у справі № 200/20250/16-ц про скасування постанови цього нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання її здійснити таке посвідчення. Вказане рішення було скасоване ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року у справі № 200/20250/16-ц, що свідчить про законність постанови приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павловської Г. О. про відмову у вчиненні нотаріальної дії з підстав наявності обтяжень нерухомого майна та проживання в спірному майні малолітніх дітей. Не врахувавши факту скасування рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09 грудня 2016 року у справі № 200/20250/16-ц, суди порушили статті 263, 264, 265, 367, 382 ЦПК України. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявності обтяження та арешту спірного майна, а також неправильно застосували статті 35, 36, 38 Закону України «Про іпотеку» та статті 49, 50 Закону України «Про нотаріат», положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та статті 203, 220, 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Попередні інстанції не врахували, що позивач не отримував повідомлення ТОВ «ФК «Ратіо інвест» про продаж предмета іпотеки від свого імені будь-якій іншій особі, і це є підставою для недійсності оспорюваних договорів купівлі-продажу. У житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на момент продажу майна були зареєстровані малолітні діти, що не враховано при винесенні оскаржуваних рішень. Позивач стверджував, що суди врахували правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-2940ц15, яка суттєво відрізняється від фактичних обставин справи, що розглядається.
      Короткий зміст заперечень, наведених у відзиві на касаційну скаргу
      13. У березні 2019 року ТОВ «ФК «Ратіо інвест» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
      14. Відзив мотивує тим, що посилання позивача на скасування рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09 грудня 2016 року у справі 200/20250/16-ц шляхом подання заяви від 14 липня 2017 року здійснено з порушенням порядку, встановленого ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви), не повинне враховуватися судами та не може бути підставою для визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними; ТОВ «ФК «Ратіо інвест» 05 серпня 2016 року направило повідомлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначеному в статті 38 Закону України «Про іпотеку»; суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ТОВ «ФК «Ратіо інвест» мало право на продаж майна, незважаючи на наявність ухвал про накладення арешту на нерухоме майно та заборону відчуження нерухомого майна позивача; суди зробили правильний висновок про відсутність порушення прав малолітніх дітей при укладенні спірних договорів купівлі-продажу; посилання позивача на можливість вчинення реєстраційних дій тільки за місцезнаходженням майна є безпідставними; договір іпотеки містить належним чином оформлене застереження про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя.
      Додаткові пояснення учасників справи
      15. Протягом розгляду справи в суді касаційної інстанції учасники справи неодноразово подавали до суду касаційної інстанції різні додаткові пояснення, доповнення, вимоги та заперечення, щодо яких Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
      16. Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України, заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.
      17. У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      18. Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрите касаційне провадження у справі.
      19. 13 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо умов застування способів задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (зокрема, щодо правових наслідків невиконання або неналежного виконання іпотекодержателем обов`язку письмово повідомити іпотекодавця, оцінки предмета іпотеки).
      20. Також колегія суддів вбачає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/22788/15, оскільки вважає, що правовим наслідком невиконання або неналежного виконання іпотекодержателем обов`язку за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір є відшкодування збитків таким особам, а не недійсність договору купівлі-продажу, укладеного іпотекодержателем про продаж предмета іпотеки.
      21. 13 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Щодо відступу від висновку Верховного Суду
      22. У справі № 910/22788/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вирішував питання можливості іпотекодержателя згідно із частиною другою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звертати стягнення на предмет іпотеки поза процедурою банкрутства боржника - власника іпотеки.
      23. Верховний Суд дійшов висновку про те, що задоволення вимог кредиторів, у тому числі забезпечених заставою майна боржника, може відбуватися тільки на стадії ліквідаційної процедури в порядку та у спосіб, передбачені Законом про банкрутство. Під час порушення справи про банкрутство іпотекодавця заставні кредитори такого боржника (іпотекодержателі) мають право на задоволення своїх грошових вимог, які забезпечені заставою майна боржника, лише на стадії ліквідаційної процедури в разі визнання іпотекодавця банкрутом.
      24. Оскільки фактичні обставини справи № 910/22788/15 та вказані в ній підстави визнання недійсним договору купівлі-продажу іпотечного майна відрізняються від зазначених у справі № 757/13243/17, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного вище висновку.
      25. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що судам при вирішенні аналогічних спорів слід враховувати, що у випадку, якщо в законі і договорі по-різному врегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки, то застосовуються вимоги договору, якщо такі не суперечать закону чи не заборонені законом.
      26. Так, у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), на яку також у касаційній скарзі посилається ОСОБА_1 , Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення без змін рішень, якими було скасовано реєстрацію речового права, права власності на об`єкт житлової нерухомості та земельну ділянку, а до того ж зазначила, що з метою звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом перереєстрації права власності іпотекодержатель повинен направити позичальнику та іпотекодавцю вимогу про порушення вимог кредитного договору та договору іпотеки. Самому реєстратору кредитор подає докази спливу тридцятиденного строку вручення такої вимоги. Якщо в іпотекодержателя відсутні докази отримання повідомлень та в разі спливу зазначеного строку, реєстратор не має права здійснити реєстрацію права власності за кредитором.
      27. Такого висновку Велика Палата дійшла, враховуючи саме умови договору іпотеки, зокрема, що сторони узгодили, що в позасудовому порядку право власності на предмет іпотеки набувається за наявності таких обставин (пункти 6.2, 6.4.1 договору іпотеки):
      - надіслання іпотекодержателем іпотекодавцю письмового повідомлення про порушення обов`язків; вимоги про виконання порушеного зобов`язання в тридцятиденний строк; попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки;
      - сплив тридцятиденного строку;
      - залишення іпотекодавцем протягом цього строку зобов`язань, передбачених у повідомленні, невиконаними;
      - іпотекодержатель направив вимогу про передачу предмета іпотеки іпотекодавцю;
      - іпотекодавець передає іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
      Тобто передача іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки є умовою звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
      28. Так, у наведеному випадку однією з умов переходу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю була саме добровільна передача іпотекодавцем предмета іпотеки.
      29. Більш того, фактичні обставини справи № 306/2053/16-ц стосувалися передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, у той час як фактичні обставини цієї справи стосуються порядку реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
      30. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновком, викладеним у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), та не вбачає підстав для відступу від нього.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду щодо суті спору
      31. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.
      32. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      33. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 20 серпня 2008 року між ПАТ «Банк Форум» як кредитором та ОСОБА_2 як позичальником був укладений кредитний договір № 0435/08/01-CLNv (далі також - кредитний договір).
      34. Для забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за вказаним кредитним договором 20 серпня 2008 року між ОСОБА_1 як іпотекодавцем та ПАТ «Банк Форум» як іпотекодержателем був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М. та зареєстрований у реєстрі за № 3885 (далі також - договір іпотеки), предметами іпотеки за яким є:
      - земельна ділянка площею 0,0534 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0034;
      - земельна ділянка площею 0,0481 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0033;
      - житловий будинок загальною площею 848,60 кв. м, житловою площею 431,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      У розділі 6 договору іпотеки від 20 серпня 2008 року передбачено, що:
      - сторони цього договору дійшли згоди вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, що міститься в цьому договорі (пункт 6.1);
      - визначений цим розділом спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші, встановлені чинним законодавством України, способи звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 6.2);
      - сторони дійшли згоди, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом: передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (пункт 6.3);
      - у випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом реалізації свого права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти цей договір (пункт 6.5).
      35. ТОВ «ФК «Ратіо інвест» стало переможцем аукціону з продажу права вимоги за кредитним договором відповідно до протоколу № 210645 організатора аукціону Товариства з обмеженою відповідальністю «Електронні торги України» від 25 липня 2016 року
      36. 29 липня 2016 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо інвест» був укладений договір про відступлення прав вимоги № 159-Ф, за яким ПАТ «Банк Форум» відступило ТОВ «ФК «Ратіо інвест» права вимоги до ОСОБА_3 , що належать ПАТ «Банк Форум» на підставі кредитного договору та у зв`язку з ним, а ТОВ «ФК «Ратіо інвест» прийняло ці права вимоги.
      37. 29 липня 2016 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо інвест» був укладений договір про відступлення прав за договором іпотеки, за умовами пункту 1.2 якого новий іпотекодержатель набув усіх прав замість первісного іпотекодержателя.
      38. ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої зобов`язання згідно з умовами укладеного між ним та ПАТ «Банк Форум» 20 серпня 2008 року кредитного договору. Оскільки боржник ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої обов`язки за основним зобов`язанням, ТОВ «ФК «Ратіо інвест» як особа, яка набула 29 липня 2016 року на підставі договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20 серпня 2008 року права іпотекодержателя, отримало також право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      39. 20 січня 2017 року між ТОВ «ФК «Ратіо інвест»(продавець) та ТОВ «Каунт-про» (покупець) були укладені:
      - договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0534 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0034;
      - договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0481 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0033;
      - договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 848,60 кв. м, житловою площею 431,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      40. Право власності на житловий будинок зареєстровано за ТОВ «Каунт-про» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в розділі об`єкта нерухомого майна з індексним номером 888430280000, про що внесений запис № 18648955 від 20 січня 2017 року.
      41. 20 січня 2017 року для забезпечення виконання укладених договорів купівлі-продажу між ТОВ «Каунт-про» та ТОВ «ФК «Ратіо інвест» укладений договір іпотеки, предметом якого є: земельна ділянка площею 0,0534 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0034; земельна ділянка площею 0,0481 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0033; житловий будинок загальною площею 848,60 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      42. Суди при відмові в позові, зокрема, вважали, що хоча в матеріалах справи відсутні відомості про отримання іпотекодавцем письмової вимоги від іпотекодержателя, проте покладений на іпотекодержателя іпотечним застереженням та статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язок щодо письмового повідомлення за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір ТОВ «ФК «Ратіо інвест» виконало, що підтверджується наявними у справі копіями повідомлень від 04 серпня 2016 року, адресованих боржнику ОСОБА_2 й іпотекодавцю ОСОБА_1 (том 1, а. с. 176-180), та квитанціями про відправлення цих повідомлень вищевказаним особам (том 1, а. с. 181-183).
      43. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
      44. Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
      45. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
      46. Відповідно до принципу свободи договору саме сторони договору вправі визначати процедуру та порядок направлення та вручення відповідних повідомлень та виконання інших вимог, встановлених Законом України «Про іпотеку», і за відсутності в договорі відповідних умов слід виходити з такого.
      Щодо письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання
      47. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Отже, за загальним правилом право розпоряджатися майном належить власнику, а особа, яка не є власником, таким правом не наділена.
      48. Особа, яка не є власником майна, вправі розпоряджатися цим майном лише у випадках, встановлених законом.
      49. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
      50. Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
      51. Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
      52. Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
      53. Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.
      54. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
      55. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
      56. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
      57. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
      58. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
      59. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
      60. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
      61. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
      Щодо обраного способу задоволення вимог іпотекодержателя
      62. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
      63. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 цього Закону), а саме на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса.
      64. Згідно із частиною третьою зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати такі способи задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки :
      - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону;
      - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього ж Закону.
      65. Згідно із частиною п`ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
      66. Положеннями пункту 5.5 договору іпотеки визначено, що в разі порушення умов кредитного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про усунення порушення не пізніше тридцятиденного строку та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом установленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та Закону України «Про іпотеку».
      67. Пунктом 6.5 договору іпотеки передбачено, що у випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом реалізації свого права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти цей договір.
      68. Суди попередніх інстанцій встановили, що сторони досягли домовленості про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем від власного імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (пункт 6.3); у випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом реалізації свого права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти цей договір.
      69. Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
      70. Таким чином, у разі дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання невиконання вимог частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків.
      Щодо застосування наведених висновків у цій справі
      71. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
      72. Відповідно до обставин цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у матеріалах справи відсутні докази отримання іпотекодавцем повідомлення про намір іпотекодержателя продати предмет іпотеки відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку».
      73. Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неналежне повідомлення іпотекодавців про намір укласти договори купівлі-продажу предмета іпотеки не є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.
      74. Суди попередніх інстанцій зробили висновок про дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки вважали доведеним, що ТОВ «ФК «Ратіо інвест» направило позичальнику та іпотекодавцю повідомлення про намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою-покупцем, оскільки цю обставину встановлено судовим рішенням в іншій справі.
      75. Водночас в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року у справі № 826/2537/17, на яку посилаються суди попередніх інстанцій, зазначено, що вимоги, надіслані 05 серпня 2016 року на адресу боржника та іпотекодавця, містять усі необхідні відомості, передбачені статтями 35, 38 Закону України «Про іпотеку». Суди попередніх інстанцій не зауважили, що висновок про те, що вимоги містять усі необхідні відомості, передбачені статтями 35, 38 Закону України «Про іпотеку», є правовою оцінкою суду, а не встановленням обставин.
      76. Разом з тим постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2017 року у справі № 826/2537/17, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року та постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року, встановлені такі обставини.
      76.1. У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору на адресу боржника ( ОСОБА_2 ) та іпотекодавця ( ОСОБА_1 ) 05 серпня 2016 року була надіслана вимога-попередження від 02 серпня 2016 року за вих. № 04/08-2016-1 про стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 20 серпня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М. 20 серпня 2008 року та зареєстрованим в реєстрі за № 3885.
      76.2. Вимоги містять, зокрема, повідомлення іпотекодержателя про намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою-покупцем та повідомлення про банківські реквізити для погашення заборгованості.
      76.3. До вимог були додані копії інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, копія розрахунку заборгованості за кредитним договором № 0435/08/01-CLNv від 20 серпня 2008 року, надані первісним кредитором - ПАТ «Банк Форум».
      76.4. Факт надіслання таких вимог підтверджується поштовими квитанціями та описами вкладення до цінного листа, копії яких було долучено до матеріалів справи ТОВ «ФК «Ратіо Інвест».
      77. Позивач стверджує, що він не тільки не отримував повідомлення, а й що його не було надіслано. Звертає увагу на те, що вимога-попередження начебто на ім`я та адресу ОСОБА_1 від 04 серпня 2016 року (т. 1, а. с. 176-180) складена на 5 аркушах, проте у фотокопії опису вкладення вказано, що вимога-попередження від 02 серпня 2016 року адресована фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 , і що зміст цієї вимоги-попередження не містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Доказів надіслання ОСОБА_1 саме вимоги від 04 серпня 2016 року матеріали справи не містять.
      78. На думку позивача, суди попередніх інстанцій також не взяли до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що оскільки він не є боржником за кредитним договором, а лише майновим поручителем за договором іпотеки, то саме з письмової вимоги про усунення порушень, яку іпотекодержатель у будь-якому випадку зобов`язаний надіслати майновому поручителю, позивач міг дізнатися про порушення боржником основного зобов`язання та мав передбачене законом право протягом не менше 30 днів виконати (задовольнити) вимогу іпотекодержателя.
      79. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені доводи позивача суперечать переліченим матеріалам справи та не спростовують висновків попередніх судів щодо надіслання іпотекодавцю вимоги про усунення порушень відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
      80. Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували питання отримання іпотекодавцем вимоги-попередження.
      81. Натомість за змістом статті 38 Закону України «Про іпотеку» неповідомлення всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки є підставою для відповідальності іпотекодержателя перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
      82. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними чи витребування майна, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.
      83. Схожі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 643/8134/16-ц (провадження № 61-224св17) та від 20 листопада 2019 року у справі № 345/2217/17 (провадження № 61-9606св19).
      84. Отже, неналежне повідомлення іпотекодавця про намір іпотекодержателя вчинити правочин щодо предмета іпотеки, за умови направлення вимоги згідно із частиною першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», не є підставою для визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 20 січня 2017 року, укладених між ТОВ «Каунт-про» і ТОВ «ФК «Ратіо інвест».
      Щодо інших доводів касаційної скарги
      85. Посилання позивача на невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження не становить підставу недійсності вказаних правочинів, оскільки за змістом частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
      86. Необґрунтованими є також посилання ОСОБА_1 про необхідність визнання недійсними оспорюваних правочинів з підстав скасування в апеляційному порядку судового рішення, яке стало підставою для їх укладення, оскільки оспорювані договори були укладені сторонами за вільним волевиявленням обох сторін в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а не на підставі судового рішення, у зв`язку із чим скасування зазначеного рішення суду не може бути підставою для визнання оспорюваних позивачем договорів недійсними.
      87. Доводи заявника про те, що підставою для визнання правочинів недійсними є те, що на момент укладення правочинів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відносно всього майна ОСОБА_1 було зареєстровано обтяження на підставі ухвал суду, також є необґрунтованими, оскільки іпотекодержатель ТОВ «ФК «Ратіо інвест» має вищий пріоритет переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Вказаний пріоритет відносно зареєстрованих прав та вимог інших осіб виник з моменту державної реєстрації іпотеки, а саме з 20 серпня 2008 року. Питання правомірності дій нотаріуса як державного реєстратора, який зареєстрував за ТОВ «Каунт-про» право власності на спірне майно за наявності обтяження на нього, було предметом дослідження Київського апеляційного адміністративного суду, який дійшов висновку про те, що заборона, передбачена ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 19 липня 2016 року у справі № 642/4027/16, на ТОВ «ФК «Ратіо інвест» не поширювалась та не забороняла останньому звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договорів купівлі-продажу з ТОВ «Каунт-про» (ухвала від 07 листопада 2017 року у справі № 826/2537/17). Щодо ухвали Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2016 року у справі № 640/13335/16-ц, якою був накладений арешт шляхом заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельних ділянок та будинку, суди попередніх інстанцій встановили, що ця ухвала не була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Станом на 20 січня 2017 року (укладення договорів купівлі-продажу та іпотеки) у реєстрі були відсутні будь-які відомості щодо обтяження об`єктів нерухомості на підставі вказаної ухвали.
      88. Велика Палала Верховного Суду також не вважає підставою недійсності спірних правочинів посилання позивача на начебто допущені при укладенні договорів порушення, які полягають в укладенні цих правочинів без попереднього дозволу органу опіки та піклування, зважаючи на факт реєстрації в житловому будинку двох малолітніх дітей, виходячи з такого.
      89. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15), правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
      90. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки, зареєстровано двох малолітніх дітей, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є племінницями позивача. Крім того, у житловому будинку розміщується Посольство Грецької Республіки, про що зазначено представником позивача в суді. Цей факт підтверджується також договором оренди будинку від 04 червня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та Посольством Грецької Республіки. Враховуючи те, що протягом тривалого часу в зазначеному житловому будинку знаходиться Посольство Грецької Республіки, що виключає можливість проживання у вказаному будинку малолітніх дітей, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що укладення оскаржуваних договорів не суперечить правам та інтересам малолітніх дітей, не звужує обсяг їх існуючих майнових прав та не порушує їх охоронювані законом майнові інтереси.
      91. Не спростовують обґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій також доводи касаційної скарги про відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки ТОВ «Каунт-про» набуло право власності на спірне майно на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» шляхом укладення іпотекодержателем договору купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою-покупцем, норми якої не передбачають отримання додаткової згоди іпотекодавця на укладення такого договору. Позасудовий спосіб звернення стягнення передбачений іпотечним застереженням, яке міститься в розділі 6 договору іпотеки, укладеного 20 серпня 2008 року міжПАТ «Банк Форум» та іпотекодавцем ОСОБА_1 , який таким чином погодився на позасудовий спосіб врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки.
      92. Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги щодо неможливості звернення стягнення на будинок, оскільки він є приміщенням дипломатичного представництва, враховуючи те, що відповідно до Віденської конвенції № 1138 про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року та Указу Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93 дипломатичні представництва захищаються державою перебування від будь-якого проникнення; користуються імунітетом від обшуку, виїмки, реквізиції, арешту та виконавчих дій. Проте, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, зазначений імунітет не обмежує перехід права власності на приміщення, який не пов`язаний з проникненням до приміщення та із вчиненням виконавчих дій. Зміна власника приміщення, у якому розміщено посольство Греції, не суперечитиме Віденській конвенції про дипломатичні зносини, оскільки не матиме наслідком ані вторгнення до приміщення, ані завдання йому шкоди, ані порушення спокою посольства.
      93. Доводи позивача про укладення спірних договорів та перереєстрації права власності на предмет іпотеки нотаріусом поза межами місця знаходження майна також не можуть бути підставою для скасування рішень, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя. Крім того, пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення окремих видів нотаріальних дій Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, встановлено можливість посвідчення нотаріусом правочину за місцезнаходженням однієї із сторін, що і було здійснено нотаріусом, яка посвідчила правочин за місцезнаходженням покупця - ТОВ «Каунт-про», який на той час знаходився в м . Дніпрі Дніпропетровської області.
      94. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що необхідно відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року залишити без змін.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      95. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      96. Оскільки касаційна скарга в цій справі подана в грудні 2018 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      97. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      98. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
      Щодо судових витрат
      99. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      100. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати,
      понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на ОСОБА_1 .
      Керуючись статтями 400, 402-404, 410, 416, 418, 419 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      постановила:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття,є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. В. Пророк
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Князєвим В. С.
      Джерело: ЄДРСР 94071331
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа 759/5757/15-ц Головуючий у І-й інстанції - Борденюк В.В.
      апеляційне провадження № 22-ц/824/12073/2020 Доповідач Заришняк Г.М
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      01 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      Головуючого - Заришняк Г.М.
      Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.
      при секретарі - Діденко А.С.
      розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим,-
      В С Т А Н О В И В :
      В квітні 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулосяв суд із вказаним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості .
      В обґрунтування позову Товариство зазначало, що 07 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладено кредитний договір №26- 882/06/2006И, за умовами якого відповідачу ОСОБА_1 було надано кредитні кошти на суму 45 000 доларів США, на строк до 07 липня 2027 року, із процентною ставкою за користуванням кредитом -11,80 %.
      В той же день, 07 липня 2006 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №26-87С/06-2006И, за яким ОСОБА_2 , як поручитель, зобов`язувалась перед кредитором відповідати за невиконання визначених кредитним договором зобов`язань.
      Посилаючись на те, що ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов`язань своєчасно та у повному обсязі не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в сумі 35619 дол. США, яка складається з: 29943,55 доларів США - заборгованість за кредитом, 5676,37 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентах за користування кредитом в розмірі 44 448 грн. 18 коп., з яких: 17 459 грн. 14 коп. - за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та 26 989 грн. 04 коп. - за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, позивач просив стягнути кредитну заборгованість солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
      Не погоджуючись з таким позовом, представник ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, у якій просив визнати договір поруки, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , припиненим, вказуючи на те, що Банк, в порушення вимог ч.4 ст. 559 ЦК України не звертався до поручителя із вимогою про виконання основного зобов`язання протягом строку, що перевищує шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року первісний позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором кредиту № 26-87G/06-2006И (№26-882/06-2006И) від 07.07.2006 року у розмірі 35 619,92 доларів США і 44 448,18 гривень.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.
      У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення, як з поручителя, кредитної заборгованості-відмовлено.
      Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання припиненим договору поруки -задоволено.
      Визнано припиненим договір поруки № 26-87G/06-2006И від 07.07.2006 року, що був укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 , з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань за договором кредиту № 26-87G/06-2006И (№ 26-882/06-2006И від 07.07.2006 року).
      Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 243,60 грн.
      В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього заборгованості скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовити в повному обсязі. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.02.2916 року просив залишити без змін.
      В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
      Представники ПАТ «УкрСиббанк» проти апеляційної скарги заперечували, вважаючи рішення суду законним.
      Відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
      Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.
      Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
      Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
      Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 07.07.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №26-882/06/2006И, за умовами якого відповідачу було надано кредит в сумі 45 000,00 доларів США, на строк до 07 липня 2027 року, із процентною ставкою за користування кредитом - 11,80%.
      07 липня 2006 року в рахунок забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №26-87G/06-2006И, за яким остання зобов`язувалась перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед АКІБ «УкрСиббанк» за вказаним кредитним договором.
      Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст. 509 ЦК України).
      Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.
      За правилом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу.
      Судом встановлено, що узв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором кредиту у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31.03.2015 року склала 35 619,92 доларів США і 44 448,18 гривень; загальний розмір заборгованості позичальника складається із 29 943,55 доларів США -боргу за кредитом, 5 679,37 доларів США - боргу за відсотками за користування кредитом, 44 448,18 грн. пені.
      Звертаючись до суду з вказаним позовом, Банк зазначав, що в зв`язку з несвоєчасним виконанням взятих на себе зобов`язань 23 липня 2014 року відповідачам було направлено вимогу про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, що підтверджується реєстрами про відправку рекомендованих листів, однак, станом на день звернення з даним позовом до суду відповідачі свої зобов`язання щодо погашення заборгованості по наданому кредиту та сплаті процентів за користування ним, не виконали.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для дострокового стягнення заборгованості за кредитом, оскільки вимога про погашення простроченої заборгованості була направлена боржнику 23 липня 2014 року, то датою дострокового повернення всього розміру кредиту слід вважати 03 вересня 2014 року.
      Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.
      Пунктом 1.2.2. договору про надання споживчого кредиту визначено, що позичальник зобов`язався повернути кредит у повному обсязі в будь-якому випадку не пізніше07 липня 2027 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до визнаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору.
      В пункті 11.1 договору про надання споживчого кредиту зазначено, що у випадку настання обставин, визначених у підпунктах 2. 3, 4. 9, 5. 3, 5. 5, 5. 8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов цього договору протягом 31 календарного дня з дня одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.
      У пункті 11.2 договору про надання споживчого кредиту № 26-87G/06-2006И від 07 липня 2006 року сторонами обумовлено, що зазначене у пункті 11.1 договору повідомлення (вимога) банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур`єром на адресу позичальнику, що вказана у розділі 12 цього договору.
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зазначено, «якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
      Наведені приписи дають підстави до висновку, що ч.10 ст. 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлено обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
      З матеріалів справи слідує, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, а тому до спірних правовідносин мають бути застосовані ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
      Крім того, ч.10 ст.11 «Про захист прав споживачів» передбачено, що 60-тиденний строк має відраховуватись саме з дати отримання, а не відправлення вимоги.
      Боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку (постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року, справа №6-57цс12).
      В матеріалах справи відсутні докази про отримання відповідачем ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення кредиту. Сама по собі наявність вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості чи квитанції, яка підтверджує її відправку, не може бути доказом отримання позичальником цієї вимоги.
      Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про те, що боржником була отримана вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитом, в зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову, не можна вважати обґрунтованим, оскільки він спростовується зібраними по справі доказами.
      За таких обставин, рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Також підлягає скасуванню рішення суду в частині стягнення судового збору, у відповідності до вимог ч.3 ст. 141 ЦПК України, за правилами якої, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      В частині вирішення позовних вимог Банку до ОСОБА_2 та в частині вирішення зустрічного позову судове рішення не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.
      Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
      П О С Т А Н О В И В :
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
      Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року скасувати в частині стягнення заборгованості та судового збору з ОСОБА_1 та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 - відмовити.
      В решті судове рішення залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття й може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів.
      Повний текст постанови виготовлений 12 жовтня 2020 року.
      Головуючий
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 92184007
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа 757/2442/19-ц Головуючий у І-й інстанції - Литвинова І.В.
      апеляційне провадження № 22-ц/824/5093/2020 Доповідач Заришняк Г.М.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 вересня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      Головуючого - Заришняк Г.М.
      Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.
      при секретарі - Діденко А.С.
      розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, діючого в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості,-
      В С Т А Н О В И В :
      У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з Банку за договором депозитного вкладу №SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року та за договором депозитного вкладу №SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року відсотки за період часу з 29 липня 2016 року по 25 грудня 2018 року, 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.
      В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, що за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/10111/14-ц, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2015 року залишене без змін, стягнуті відсотки за вкладами, а за рішенням Святошинського суду м. Києва від 10 липня 2018 року у справі №759/332/15-ц, яке змінено постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року, стягнуті суми вкладів та відсотків, 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Оскільки позивач не могла користуватися грошовими коштами, які їй належать до фактичного повернення банком вкладу, а саме до 26 грудня 2018 року, у зв`язку із цим вона звернулася до суду із позовом про стягнення суми відсотків та пені за період з 29 липня 2016 року до виконання рішення суду.
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
      В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючий в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
      В поданому відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «Приватбанк» просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
      В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники апелянта підтримали подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
      Представник АТ КБ «ПриватБанк» проти апеляційної скарги заперечив, вважаючи рішення суду законним.
      Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що встановлення вірного та обґрунтованого застосування відсоткових ставок по вказаних договорах банківського вкладу є предметом спору в справі про стягнення коштів за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року, виконання якого було зупинено ухвалою Верховного Суду.
      Колегія суддів не може погодитися з висновком суду з таких підстав.
      Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.
      Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
      У відповідності зі ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).
      Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
      Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
      Відповідно до ч.2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
      Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 12.07.2010 р. між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено Договір банківського вкладу № SAMDN1000711169348 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до умов якого позивач передала Банку депозитний вклад в розмірі 900 000 доларів США під 10% річних з періодом нарахування - 1 місяць, на строк - 366 днів.
      За умовами п.2 зазначеного Договору нарахування відсотків за вкладом починаються з дня, наступного за днем надходження грошових коштів в Банк, та нараховуються за кожен календарний день, виходячи із фактичної кількості днів в році за процентною ставкою, визначеною в Договорі. Виплата суми нарахованих процентів проводиться Банком в строки, визначені періодом нарахування відсотків. Клієнт має право отримати нараховані проценти не раніше 15.00 год. першого банківського робочого дня наступного за датою укладення Договору за повну кількість періодів нарахування, які минули з моменту укладення Договору. Протягом строку вкладу на суму нарахованих процентів за вкладом проценти не нараховуються, крім випадків зарахування їх на депозитний рахунок, зазначений в Договорі. Виплата процентів по вкладу повинна здійснюватись шляхом зарахування на рахунок для зарахування процентів за вкладом, зазначеним в Договорі, відкритий в Банку, або шляхом видачі готівки в касі Банку.
      Клієнт має право протягом строку вкладу здійснювати довнесення по вкладу, при цьому сума внесень в кожному наступному місяці першого строку депозиту не повинна перевищувати суму вкладу, зазначену в договорі. При продовженні договору на новий строк сума довкладень в кожному наступному місяці після кожної нової пролонгації не повинна перевищувати суму вкладу на дату цієї пролонгації (п.3 Договору).
      Відповідно до поданих позивачем доказів, ОСОБА_1 за договором №SAMDN1000711169348 внесла не допитний рахунок, відкритий ПАТ КБ «ПриватБанк», кошти на загальну суму 1 800 000 доларів США, а саме: 12 липня 2010 року - 900 000 доларів США, 02 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 22 вересня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 22 серпня 2012 року - 200 000 доларів США, 30 серпня 2012 року - 200 000 доларів США та 01 жовтня 2012 року - 200 000 доларів США.
      Судом також встановлено, що 01.07.2011 р. між сторонами у даному спорі був укладений Договір депозитного вкладу № SAMDN1000717735387, відповідно до умов якого позивач передала депозитний вклад в розмірі 1 140 000 доларів США під 8% річних, а з 12.10.2012 р. відповідно до Додаткової угоди № 2 до договору під 10% річних, з періодом нарахування - 1 місяць, на строк 366 днів.
      Згідно з умовами зазначеного Договору Клієнт банку мала право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення.
      У відповідно до п.7 Договору, у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення дії вкладу Клієнт не заявив Банку про повернення вкладу, даний Договір продовжується ще на один строк, Договір може бути продовжений неодноразово без явки Клієнта.
      У цьому разі проценти за наступний строк вкладу нараховуються на суму вкладу з врахуванням довнесених коштів.
      Встановлено, що позивач за договором №SAMDN1000717735387 протягом строку його дії відповідно до умов договору банківського вкладу від 01 липня 2011 року внесла грошові кошти на загальну суму 2 200 000 доларів США, а саме: 01 липня 2011 року - 1 140 000 доларів США, 22 липня 2011 року - 160 000 доларів США, 15 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 07 жовтня 2013 року - 600 000 доларів США.
      З матеріалів справи також слідує, що 12 грудня 2014 року позивачка звернулася до Банку із заявою про дострокове повернення їй депозитних вкладів № SAMDN01000711169348 та №SAMDN01000717735387 разом з нарахованими відсотками за період з 01 червня 2014 року по 12 грудня 2014 року у повному обсязі. Однак, банк не виконав належним чином своїх зобов`язань за вказаними договорами банківських вкладів.
      Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за депозитним договором задоволено.
      Стягнуто з ПАТ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором № SAMDN1000711169348 у валюті вкладу в розмірі 45 588 доларів США 03 центи, кошти за договором № SAMDN1000717735387 у валюті вкладу в розмірі 55 718 доларів США 71 цент, а всього 101 306 доларів США 74 центи. Вирішено питання судових витрат. Рішення набрало законної сили.
      Вказаним рішенням стягнуто нараховані відсотки за договором №SAMDN1000717735387 у розмірі 55 300,55 доларів США та за договором №SAMDN1000711169348 у розмірі 45 245,90 доларів США за період з березня по травень 2014 року.
      Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року скасовано. У задоволенні заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року рішення апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року залишено без змін.
      З матеріалів справи також слідує, що у жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь відсотків за договором №SAMDN01000711169348 за період з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року, у розмірі 145081,97 доларів США та відсотків за договором №SAMDN01000717735387 за період з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року, у розмірі 177322,40 доларів США, а також 3% річних за договором №SAMDN01000711169348 за період прострочення з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року в сумі 3517,74 доларів США та 3% річних за договором №SAMDN01000717735387 за період прострочення з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року в сумі 4299,46 доларів США.
      Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
      Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 - 14547,95 доларів США відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку за договором вкладу від 12 липня 2010 року та 3% річних в розмірі 4 196 грн. 01 коп., 17 780,82 доларів США відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку за договором вкладу від 01 липня 2011 року та 3% річних в розмірі 5105 грн. 08 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      Постановою Верховного Суду України від 17 грудня 2019 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року залишено без зміни.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до Договору № SAMDN1000711169348 суму вкладу в розмірі 1 800 000 доларів США, суму ненарахованих відсотків в розмірі 98 136,99 доларів США, суму трьох відсотків річних в розмірі 29 441,10 доларів США (сума трьох відсотків еквівалентна у національній валюті України 772 534,46 грн.).
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до Договору № SAMDN1000717735387 суму вкладу в розмірі 2 200 000 доларів США, суму ненарахованих відсотків в розмірі 119 945,21 доларів США, суму трьох відсотків річних в розмірі 35 983,56 доларів США (сума трьох відсотків еквівалентна у національній валюті України 944 208,61 грн.).
      Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року в частині стягнення трьох відсотків річних та в частині розподілу судових витрат - змінено.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 12 липня 2010 року №SAMDN1000711169348 три відсотки річних у розмірі 464 401 грн 11 коп. та стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 01 липня 2011 року №SAMDN1000717735387 три відсотки річних у розмірі 567 601 грн. 26 коп.
      В іншій частині рішення суду залишено без змін.
      Постановою Верховного Суду України від 04 грудня 2019 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року залишено без змін.
      Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Отже, вказаними судовими рішеннями встановлені обставини існування правовідносин між сторонами за договорами банківського вкладу та обставини внесення позивачкою коштів на депозитні рахунки банку, пролонгації їх строку дії, встановлення факту розірвання (припинення дії) договорів, які не підлягають доказуванню при розгляду даної справи.
      Як вбачається з матеріалів справи, що на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2018 р. Святошинським районним судом м. Києва 07.12.2019 р. було видано два виконавчих листи про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за депозитними вкладами за рішення суду у справі 759/332/15-ц.
      26 грудня 2018 р. на рахунок позивачки надійшли кошти на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2018 р.
      Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 , вказувала, що залишилися не стягнутими з відповідача на її користь відсотки та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за депозитними договорами, укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», за період з 29 липня 2016 року по 26 грудня 2018 року (день зарахування коштів на її рахунок).
      Разом з тим, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з доводами позивачки щодо визначеного нею періоду заборгованості відповідача по відсоткам та 3% річних, оскільки як слідує з матеріалів справи, фактичне списання грошових коштів на підставі виконавчого листа №759/332/15-ц від 07 грудня 2018 року з кореспондентського рахунку АТ КБ «ПриватБанк», який відкритий у Національному Банку України, відбулось 21 грудня 2018 року на підставі платіжної вимоги від НБУ №18/12 від 18 грудня 2019 року, яка надійшла до Банку 19 грудня 2019 року (а.с.136-138), в зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про те, що кінцеву дату періоду нарахування відсотків та 3% річних слід стягувати по 20.12.2018 року.
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 12 грудня 2014 року звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про повернення вкладів, а тому згідно із частиною другою статті 1060 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент звернення позивача із заявою про повернення вкладів) та з урахуванням пунктів 4, 16 договорів банківських вкладів договори вважаються розірваними з 17 грудня 2014 року, і з цього часу нарахування відсотків повинно проводитися на суму вкладу по ставці вкладу «на вимогу», яка становить 1 % річних, за фактичний строк користування вкладом.
      Заперечуючи проти даного позову, Банк зазначив, що відсоткова ставка на «вимогу» у розмірі 1,0% річних діяла у АТ КБ «ПриватБанк» по 03 травня 2017 року, а на підставі Протоколу Комітету управління активами і пасивами ПАТ КБ «ПриватБанк» від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року було змінено (зменшено) ставку «на вимогу» до 0,01% річних.
      За таких обставин, при вирахуванні відсотків на вимогу, суд апеляційної інстанції виходить із розрахунку, наданого Банком, згідно з яким:
      -за договором банківського вкладу №SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року за період з 29.07.2016 року по 03.05.2017 р. (279 днів) за ставкою «на вимогу» 1,0% відсотки становлять 13 378,90 доларів США; за період з 04.05.2017 р. по 20.12.2018 р. (596 днів) за ставкою «на вимогу» 0,01% відсотки за вкладом складають 293,92 доларів США, а всього: 13672,82 долари США;
      - за договором №SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року за період з 29.07.2016 року по 03.05.2017 р. (279 днів) за ставкою «на вимогу» 1,0% відсотки по вкладу становлять 16 816,44 доларів США; за період з 04.05.2017 р. по 20.12.2018 р. (596 днів) за ставкою «на вимогу» 0,01% - 359,23 доларів США, а всього відсотки за цим договором складають: 17 175,67 доларів США.
      Даний розрахунок представника відповідача є правильним, й сумнівів у колегії суддів не викликає, оскільки ґрунтується на умовах договорів банківського вкладу, узгоджується з іншими зібраними у справі доказами й представниками позивачки належним чином не спростований.
      Щодо стягнення з Банку на користь позивачки трьох відсотків річних у відповідності за приписами ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
      Статтею 625 ЦК України визначені питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні.
      Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.
      Згідно зі ст.524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
      Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 192, ч.3 ст. 533 ЦК України, Декрет № 15-93).
      З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню три відсотки річних в національній валюті Україні - гривні за офіційним курсом Національного банку України, які необхідно стягнути за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року.
      Таким чином з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору SAMDN1000711169348 підлягають стягненню три відсотки річних у розмірі 129 452,05 доларів США, що по курсу НБУ станом на 16 вересня 2020 року становить 3 631 776,42 грн. (129 452,05х28,055), а відповідно до договору № SAMDN1000717735387 необхідно стягнути на користь позивачки три відсотки річних у розмірі 158 219,18 доларів США, що по курсу НБУ станом на 16 вересня 2020 року становить 4 438 839,09 грн. (158 219,18х28,055), які нараховані за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року.
      Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в зв`язку з перебуванням на розгляді у Верховному Суді справи за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року помилковим, оскільки на час постановлення рішення судом першої інстанції, Верховним Судом вже була розглянута касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року та хвалена постанова від 04.12.2019р. про залишення рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 р. у вказаній цивільній справі зазначив, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014р., що має преюдиційне значення, встановлено укладення спірних договорів №SAMDN1000711169348 та № SAMDN1000717735387.
      Таким чином, на час ухвалення судового рішення у даній справі існувало остаточне рішення суду, яке набрало законної сили, яким було встановлено та вирішено питання доведеності укладання між сторонами вказаних договорів, пролонгації їх строку дії, встановлення факту розірвання та припинення дії договорів.
      З огляду на викладене, рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову. ЗАкціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути: за договором депозитного вкладу № SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року відсотки за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 13 672,82 долари США; 3% річних в сумі - 3 631 776,42 грн.; за договором депозитного вкладу SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року - відсотки за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 17 175,67 доларів США; 3% річних в сумі - 4 438 839,09 грн.
      В задоволені решти позовних вимог необхідно відмовити.
      Керуючись ст.ст.367, 374,376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
      П О С Т А Н О В И В :
      Апеляційну скаргуОСОБА_2 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково
      Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року скасувати та постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
      Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотки за договором депозитного вкладу № SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 13 672,82 долари США; 3% річних в сумі - 3 631 776,42 грн.
      Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотки за договором депозитного вкладу SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року відсотки за період часу з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 17 175,67 доларів США; 3% річних в сумі - 4 438 839,09 грн.
      В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
      Повний текст постанови виготовлений 29 вересня 2020 року.
      Головуючий
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 91956209
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      09 вересня 2020 року
      м. Київ
      справа № 703/747/12
      провадження № 61-48242св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Крата В. І.,
      суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
      учасники справи:
      позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2012 року у складі судді Надопти А. А. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      21 лютого 2012 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «АКПІБ»; банк), правонаступником якого згідно з договором про відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року є товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»; товариство), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Вимоги обґрунтовані тим, що 17 липня 2007 року банк і відповідач уклали кредитний договір № 1074, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 45 000 доларів США зі сплатою 12 % річних строком до 16 липня 2027 року.
      Унаслідок порушення умов договору станом на 26 січня 2012 року розмір заборгованості становить 35 601,07 доларів США, з яких:
      - заборгованість за кредитом - 34 162,61 доларів США;
      - заборгованість за простроченими відсотками - 1 143,87 доларів США;
      - заборгованість за відсотками за період із 01 до 26 січня 2012 року - 294,59 доларів США, яку позивач просив стягнути з боржника.
      Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
      Заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2012 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року, позов задоволено.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 17 липня 2007 року № 1074 у розмірі 284 445,45 грн.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Суди виходили з доведеності факту неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором, наявності простроченої заборгованості, яку відповідач добровільно не погасив, що є підставою для її стягнення на користь позивача.
      При апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент пред`явлення позову ОСОБА_1 не був зареєстрованим і не проживав за адресою, вказаною в кредитному договорі, адреса його проживання була невідома, що унеможливило надсилання банком йому вимоги про дострокове повернення кредиту. Невикористання банком позасудового способу захисту не перешкоджає йому звернутися до суду за захистом порушеного права.
      Короткий зміст доводів касаційної скарги
      У грудні 2018 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали з суду першої інстанції.
      Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії суддів із п`яти суддів.
      Аргументи учасників справи
      Доводи касаційної скарги
      Представник ОСОБА_1 зазначає, що обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, спростовуються доказами, які підтверджують відсутність заборгованості за кредитним договором (01 грудня 2011 року прострочена заборгованість за кредитом і відсотками була повністю погашена, що підтверджується довідкою від 01 грудня 2011 року; після цього він здійснював платежі у більшому розмірі, ніж це передбачено договором).
      Усупереч нормам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не направляв йому досудової вимоги про дострокове погашення кредиту з наданням строку для її виконання, що порушує його права, як споживача.
      Банк не довів належними доказами заявлений розмір боргу.
      Короткий зміст відзиву
      Від представника ТОВ «Кредитні ініціативи» надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених рішень.
      Обставини справи
      Суди встановили, що 17 липня 2007 року ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1074, відповідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 45 000 доларів США зі сплатою 12 % річних строком до 16 липня 2027 року.
      Відповідно до пункту 2.5 кредитного договору кредит надається позичальнику на добудову житлового будинку.
      Погашення кредиту та процентів за ним повинно здійснюватися позичальником згідно з графіком (Додаток № 1), який є невід`ємною частиною цього договору (щомісячно до 23-го числа).
      У пункті 5.3.2. кредитного договору передбачені підстави для дострокового повернення кредиту.
      Згідно з довідкою банку від 26 січня 2012 року № 02-10/89, яка долучена до позовної заяви, станом на 26 січня 2012 року розмір заборгованості відповідача становить 34 162,61 доларів США (272 952,43 грн), з яких строковий кредит - 34 162,61 доларів США (272 952,43 грн), прострочені відсотки - 1 143,87 доларів США (9 139,30 грн), нараховані відсотки за період із 01 січня 2012 року до 26 січня 2012 року - 294,59 доларів США (2 353,72 грн).
      17 грудня 2012 року ПАТ «АКПІБ» та ТОВ «Кредитні ініціативи» уклали договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором від 17 липня 2007 року № 1074.
      Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 05 березня 2018 року залучено ТОВ «Кредитні ініціативи» до участі у справі як правонаступника ПАТ «АКПІБ».
      Позиція Верховного Суду
      Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Колегія суддів частково приймає аргументи, наведені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
      При задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що відповідач взяті на себе кредитні зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим станом на 26 січня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 35 601,07 доларів США (у тому числі строковий кредит - 34 162,61 доларів США, прострочені відсотки - 1 143,87 доларів США, відсотки за період із 01 січня 2012 року до 26 січня 2012 року - 294,59 доларів США), яка підлягає стягненню з позичальника.
      Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, визнавши його законним та обґрунтованим.
      При цьому суд апеляційної інстанції відхилив аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення його прав як споживача внаслідок ненаправлення позивачем досудової вимоги про дострокове повернення кредиту, оскільки відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України невикористання банком позасудового способу захисту не перешкоджає йому звернутися до суду за захистом порушеного права.
      Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на наступне.
      Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
      Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.
      Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зазначено, «якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
      Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
      …суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
      Суди встановили, що 17 липня 2007 року сторони уклали кредитний договір № 1074 (предмет - кредит у розмірі 45 000 доларів США, мета кредитування - добудова житлового будинку) строком до 16 липня 2027 року.
      Пунктом 5.3.2 кредитного договору передбачені підстави для дострокового стягнення кредиту, зокрема, якщо позичальник прострочив свої зобов`язання по поверненню кредиту та/або процентів за користування кредитом щонайменше на один календарний місяць відповідно до умов цього Договору або у разі несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 % суми кредиту; або у випадку перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на 10 %.
      Про необхідність дострокової сплати суми заборгованості за цим договором з вищевказаних підстав банк зобов`язаний письмово повідомити позичальника: повідомленням; при явці останнього в банк; вручення банком особисто позичальнику (під розписку) протягом 3 днів до вчинення необхідних дій по примусовому стягненню коштів.
      21 лютого 2012 року банк подав до суду даний позов, у якому просив стягнути з відповідача як прострочену заборгованість, так і дострокову.
      На підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором від 17 липня 2007 року № 1074 банк надав довідку, згідно з якою станом на 26 січня 2012 року сума боргу становить 35 601,07 доларів США, з яких: строковий кредит - 34 162,61 доларів США, прострочені відсотки - 1 143,87 доларів США, нараховані відсотки за період із 01 січня 2012 року до 26 січня 2012 року - 294,59 доларів США.
      Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
      В апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції представник ОСОБА_1 , зокрема, посилався на те, що кредит надавався на споживчі цілі, у зв`язку з чим відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк повинен був попередньо направити йому вимогу про дострокове повернення кредиту, чого не було зроблено. Зазначав, що банк не надав належного розрахунку заборгованості з відображенням усіх її складових.
      При апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції належним чином не встановив усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, не навів мотивів відхилення вищевказаних доводів апеляційної скарги відповідача, в тому числі й щодо відсутності належного розрахунку заборгованості зі всіма складовими, не визначився із характером спірних правовідносин, зокрема, не встановив строк настання виконання основного зобов`язання, не перевірив, чи направляв банк досудову вимогу про дострокове погашення кредиту та чи отримав її позичальник, унаслідок чого зробив передчасний висновок про задоволення вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками (як простроченої, так і дострокової).
      Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги
      Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з переданням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Керуючись статтями 400, 409, 411 (в редакції станом на 07 лютого 2020 року), 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
      Постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року втрачає законну силу.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий
      В. І. Крат
      Судді:
      Н. О. Антоненко І. О. Дундар
      В. І. Журавель Є. В. Краснощоков
      Джерело: ЄДРСР 91614142
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      02 вересня 2020 року
      м. Київ
      справа № 755/18777/18
      провадження № 61-13687св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів : Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
      Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - державний реєстратор Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко Ірина Олександрівна,
      третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення.
      Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 2005 року між ним та Акціонерним комерційним інвестиційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладений кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 74 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних строком до 26 липня 2012 року. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за договором сторонами укладено договір іпотеки, за яким позивач передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
      Зазначав , що у листопаді 2018 року йому стало відомо про те, що 08 жовтня 2018 року державним реєстратором Хоменко І. О. прийняте рішення про державну реєстрацію права власності на цю квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Вважав , що таке рішення прийняте державним реєстратором безпідставно, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними дії державного реєстратора та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
      Визнано дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Києва Хоменко І. О. щодо проведення 08 жовтня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Києва Хоменко І. О., індексний номер: 43406038 від 08 жовтня 2018 року, згідно з яким 08 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 28353914 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1662930380000, за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки, серія та номер: 014-695-ЗП, посвідченого 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Рішення районного суду мотивовано тим, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» відбулась із порушенням положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки між банком та ОСОБА _1 договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу представника АТ «Укрсоцбанк» - Плачинди К. О. задоволено частково.
      Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., третя особа - ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання протиправним та скасування рішення задоволено.
      Визнано дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О. щодо проведення 08 жовтня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., індексний номер 43406038 від 08 жовтня 2018 року, згідно з яким 08 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 28353914 про державну реєстрацію права влансоті на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1662930380000, за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки, серія та номер: 014-695-ЗП, посвідченого 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що іпотечний договір укладений між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м та у якій зареєстрований та проживає позивач. Доказів того, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення, у матеріалах справи не міститься, тому позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з інших підстав.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, АТ «Укрсоцбанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою судді Верховного Суду від 16 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
      У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2019 року касаційне провадження у цій справі зупинено.
      Ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року касаційне провадження у цій справі поновлено у зв`язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадження у справі було зупинено, відпали.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на необхідність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя є помилковим, оскільки застереження про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками.
      Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Підписуючи договір іпотеки, ОСОБА_1 засвідчив, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки.
      Отже, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
      Таким чином, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, ПАТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на предмет іпотеки у добровільному порядку, за згодою позивача, на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі, а отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно прийняте відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані.
      Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
      У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судом апеляційної інстанції правомірно було встановлено, що право власності на квартиру набуто ПАТ «Укрсоцбанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження майна.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами 27 липня 2005 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 014-695-КП, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 74 000,00 дол. США, зі сплатою 12,5 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості до кредиту 26 липня 2012 року (а.с. 8-14).
      Також 27 липня 2005 року на забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 014-695-ЗП, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В. за реєстровим № 1732, за умовами якого на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 27 липня 2005 року № 014-695-КП ОСОБА_1 передано банку придбане за кредитні кошти нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА _1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності, виданого 05 травня 2004 року Головним управлінням житлового забезпечення від 22 квітня 2004 року № 746-С/КІ, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 07 травня 2004 року за номером № 43999 (а.с. 15-18).
      Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору іпотеки від 27 липня 2005 року, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Відповідно до пункту 4.5 договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга АТ «Укрсоцбанк» задоволенню не підлягає.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
      Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
      У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
      Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно ізЗаконом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Судом встановлено, що у пункті 4.5.3 договору іпотеки ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» погодили право іпотекодержателя на задоволення його вимог шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки.
      Ураховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що у іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що рішення державним реєстратором було прийняте з порушенням вказаних вимог чинного законодавства, оскільки від ПАТ «Укрсоцбанк» до нього вимога про усунення порушень не надходила.
      Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 18 березня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» направляло повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Повідомлення отримане ОСОБА_1 26 квітня 2018 року.
      07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
      Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» уведено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
      Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 з інших підстав, вказані вимоги закону врахував, та, встановивши що в іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя,дійшов правильного висновку про те, що іпотечний договір, укладений між позивачем та АТ «Укрсоцбанк», для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м та у якій зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_1 . Доказів того, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення матеріали справи не містять, а отже, не може бути примусово стягнута спірна квартира АДРЕСА _1 , з урахуванням норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору про іпотечний кредит від 27 липня 2005 року, укладеного в іноземній валюті.
      Отже , у державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк».
      Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).
      З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги АТ «Укрсоцбанк» про те, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, АТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на предмет іпотеки у добровільному порядку, за згодою позивача, на підставі застереження, передбаченого сторонами в іпотечному договорі, а отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, прийняте відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані, є безпідставними.
      Вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції правильно застосував наведені норми матеріального права, надав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
      Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, оскільки по суті стосуються незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Р. А. Лідовець
      Ю. В. Черняк
      Джерело: ЄДРСР 91466217