Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

9 голосов

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      6
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      5
    • Нет
      4
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

alex_s_2000    87

babaika

 

пословицу о божьей росе знаете? Так вот, это о Вас. А что касается моей позиции и умения ее отстаивать, то уважая Ваше стремление учиться (Вы как то писали об этом);), осваивайте:  справа за № 6-405цс15, ВСУ. 

  • Активный участн
  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
west11    543
15 часов назад, alex_s_2000 сказал:

babaika

 

пословицу о божьей росе знаете? Так вот, это о Вас. А что касается моей позиции и умения ее отстаивать, то уважая Ваше стремление учиться (Вы как то писали об этом);), осваивайте:  справа за № 6-405цс15, ВСУ. 

  • Активный участн

Хорошее решение и хорошая работа, - пройти три инстанции, которые явно не хотели принимать законное решение, которое было бы не в пользу банка, и заставить ВСУ пересмотреть...! Поздравляю ! Если не секрет, что сказал Ивано-Франковский миський суд ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
babaika    604
14 часов назад, alex_s_2000 сказал:

babaika

 

пословицу о божьей росе знаете? Так вот, это о Вас. А что касается моей позиции и умения ее отстаивать, то уважая Ваше стремление учиться (Вы как то писали об этом);), осваивайте:  справа за № 6-405цс15, ВСУ. 

  • Активный участн

Не хотел отвечать на очередное хамство и глупость, но при наличии некоторого свободного времени решил таки )))

Вы поговорку «що сіре, те й вовк.» знаете? Так это о вас и о тех кто так упорно вам лайкает не пытаясь вникнуть в суть вопроса (но то им считается).

Теперь по сути, -

Что такого прогрессивного или положительного в данном решении?

Отменили и вернули на пересмотр в части процессуального положения сторон. Мать подписывала договор, но была привлечена третьей стороной. Короче, хотели обхитрить, да не получилось. ВСУ усмотрел и вернул. Поскольку  в полномочия ВСУ не входит решение вопроса об изменении процессуального положения сторон и привлечение к участию в деле соответчиков.  Результаты пересмотра предсказуемы.

 

..пи...си.. на будущее. Надумаете кого - либо поучать попробуйте не просто выложить решение, а ещё и выразить свою мысль. Очень неплохо было бы, если бы вы ещё внимательно изучали не только резолютивную часть, а и как минимум описательную часть и мотивировочную часть решения, не говоря о преамбуле. Может быть, тогда и диалог состоится.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
ремикс    328
В 17.12.2016 в 22:37, ANTIRAID сказал:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 листопада 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області ОСОБА_5, служба у справах дітей виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради, про визнання договору іпотеки недійсним, скасування реєстрації обтяжень та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи: Суворовський районний відділ у м. Херсоні Управління державної міграційної служби в Херсонській області, служба у справах дітей виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради, про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового будинку за заявою ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2015 року, 

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, 2003 року народження, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним, скасування реєстрації обтяжень.

Зазначала, що з 27 вересня 2002 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від шлюбу мають доньку ОСОБА_2, 2003 року народження. З 2007 року вона разом із своєю сім’єю проживає в житловому будинку за АДРЕСА_1, власником якого на підставі свідоцтва про право власності від 1 жовтня 2007 року є її чоловік – ОСОБА_4.

31 серпня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір безпроцентної позики, за яким останній отримав у борг 330 тис. грн. Цього ж дня на забезпечення виконання договору позики між тими ж сторонами було укладено договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки.

Посилаючись на те, що на момент укладення договору іпотеки право користування будинком, переданим у іпотеку, мала неповнолітня дитина, а дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору отримано не було, ОСОБА_1 на підставі положень Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 Сімейного кодексу України (далі – СК України), пункту 3 частини першої статті 71 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) просила визнати недійсним вказаний іпотечний договір та скасувати накладені заборони у відповідних державних реєстрах.

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового будинку.

Зазначала, що відповідно до договору позики від 31 серпня 2012 року надала у борг ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 330 тис. грн зі строком повернення на першу вимогу позикодавця протягом 7 календарних днів від дня пред’явлення такої вимоги. Вимога про повернення позики була надіслана 2 вересня 2014 року та отримана позичальником 19 вересня 2014 року, проте свої зобов’язання за договором ОСОБА_4 не виконав, а тому станом на 8 жовтня 2014 року заборгованість становила 330 298 грн 36 коп., з яких 330 тис. грн. заборгованості за позикою, 298 грн 36 коп. 3 % річних за період з 28 вересня до 8 жовтня 2014 року.

На забезпечення виконання договору позики 31 серпня 2012 року між ними було укладено договір іпотеки житлового будинку за АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою. 18 вересня 2014 року на адресу боржника було надіслано вимогу про виселення, яку отримано ним 19 вересня 2014 року, однак спірний житловий будинок відповідачами не звільнено.

ОСОБА_3 просила суд звернути стягнення на належні ОСОБА_4 житловий будинок та земельну ділянку в рахунок погашення заборгованості за договором позики в розмірі 330 298 грн 36 коп., шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також виселити з вказаного житлового будинку відповідачів без надання іншого житлового приміщення, зняти їх з реєстраційного обліку.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 22 грудня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено: визнано дійсним іпотечний договір, укладений 31 серпня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики в розмірі 330 298 грн 36 коп., шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселено з житлового будинку за АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без надання іншого житлового приміщення зі зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 2 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним іпотечний договір, укладений 31 серпня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; скасовано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна заборону на відчуження нерухомого майна – житлового будинку за АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею S_1 за цією ж адресою; скасовано обтяження в Державному реєстрі іпотек на житловий будинок за АДРЕСА_1, та на земельну ділянку площею S_1 за цією ж адресою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме Закону України «Про охорону дитинства» та статті 177 Сімейного кодексу України.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_3 посилається на постанови Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року та 20 січня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 27 вересня 2002 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають доньку - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

22 жовтня 2007 року та 17 липня 2008 року ОСОБА_4 уклав із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» договори кредиту, на забезпечення яких між тими ж сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого був спірний будинок за АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 1 жовтня 2007 року Степанівською сільською радою м. Херсона. При укладенні договору іпотеки будинок був недобудований, тому сім’я не була в ньому зареєстрована, а їх донька була зареєстрована за місцем проживання матері у її батьків.

Після добудови будинку сім’я з дитиною 1 жовтня 2010 року зареєструвалися в ньому.

У зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_4 перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» виникла заборгованість в розмірі 41 тис. доларів США, яку банк вимагав погасити до кінця серпня 2012 року, вказуючи, що в іншому випадку зверне стягнення на предмет іпотеки.

З метою уникнення втрати будинку, подружжя вирішили позичити кошти, маючи намір в наступному сплатити борг, так як в цьому випадку вони сплачували би борг без сплати процентів за користування позикою, на що погодилася їх знайома ОСОБА_3, яка надала їм у борг 42 тис. доларів США. Цими коштами було погашено заборгованість за кредитом перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», договори кредиту та іпотеки з ним були припинені, всі обтяження зі спірного будинку було знято.

31 серпня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір позики на суму 330 тис. грн. (фактично позика надавалася в сумі 42 тис. доларів США та була домовленість про погашення боргу саме в цій валюті) та договір іпотеки, згідно умов якого ОСОБА_4 передав в іпотеку ОСОБА_3 спірний житловий будинок на забезпечення виконання боргових зобов'язань за договором позики, який було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_5.

При цьому подружжя в своїх заявах повідомило нотаріуса про те, що діють в інтересах сім’ї та в будинку не зареєстровані і не мають права користування малолітні і неповнолітні діти. Крім того, ними надано довідку від 31 серпня 2012 року про склад сім’ї та реєстрацію в будинку ОСОБА_4, яка підтверджує відсутність інших зареєстрованих членів сім’ї в даному будинку. Разом з тим згідно довідки від 10 липня 2014 року, в спірному будинку з 5 жовтня 2010 року зареєстрована неповнолітня донька ОСОБА_2.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову та відмову в первісному позові, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для визнання договору іпотеки недійсним відсутні, оскільки на час укладення договору іпотеки, який було вчинено хоча і без дозволу органів опіки та піклування, проте він відповідав інтересам дитини, а тому є дійсним, а оскільки умови договору позики належним чином не виконуються, вимога про повернення коштів залишилася без задоволення, зустрічний позов про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що договір іпотеки на підставі положень статей 203, 215, 224 ЦК України є недійсним, оскільки у порушення вимог статті 177 СК України, статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» його укладено без попередньої згоди органу опіки та піклування, враховуючи, що на момент укладення цього договору право користування житловим будинком (предметом іпотеки) мала неповнолітня ОСОБА_2, 2003 року народження.

Разом з тим в інших справах з подібних правовідносин, рішення в яких надані заявником для підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, суд, на відміну від справи, яка переглядається, зробив висновок про те, що неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої, малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїм правом законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу. 

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. 

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред’явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. 

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім’ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3) з’ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Відповідно до частин другої–четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. 

Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Задовольняючи первісні позовні вимоги, суди не врахували, що іпотекодавець не визнавав право проживання дитини в жилому приміщенні, надавши недостовірну довідку та нотаріально посвідчену заяву про те, що укладення договору іпотеки відповідає інтересам сім’ї та не порушує прав їх малолітньої дитини.

Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. 

Підставою позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним позивачка зазначила факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, проте не посилалася на факти порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору.

За таких обставин у суду не було підстав для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої на користування житлом.

Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 177 СК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи, зокрема, перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2015 року, рішення Апеляційного суду Херсонської області від 2 березня 2015 року та рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді: В.І. Гуменюк
Я.М. Романюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 9 листопада 2016 року у справі
6-930цс16

Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. 

Постанова від 9 листопада 2016 року № 6-930цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C7A55481AB20865EC22580890048317C

А когда уже разгонят этот состав ВСУ

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
ремикс    328
В 19.12.2016 в 15:21, babaika сказал:

Вам третий раз повторяю свою позицию указывая на аргументы, для вас лично выделено черным:

Считаю решение законным. Суд справедливо указал на отсутствие оснований для удовлетворения иска. Истец не указал на обстоятельства, которые привели к уменьшению/ограничению/сужению объема  существующего права малолетнего на пользование жильем.

Суд защищает нарушенное право. Чем право малолетнего было нарушено? В иске об этом ни слова.

Статья 215 ГК Украины говорит о том, что основанием для определения договора недействительным есть несоблюдение в момент совершения сделки требований которые установлены ч.1-3 и 5,6 ст.203 этого Кодекса.

Теперь вернёмся к этой статьи. ч.1 - Содержание сделки не должно протеворечить этому Кодексу, другим актам законодательства, а также интересам государства и общества и моральным  основам.

 

Как видим их этой нормы, разговор идёт не о нарушенных правах, а о нарушении законов.

И если ст.12 Закона  «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст.17  «Про охорону дитинства» , ст.177 СК Украины предусматривает обязательно разрешение соответствующего органа, а при его отсутствии  в соответствии со ст.224 ЦК такой договор уже есть никчемным.

То-есть исходя из правового анализа наведённых норм нет необходимости доказывать в чём нарушены были права ребёнка, если априори они уже нарушены за отсутствием разрешения.

И хотите сказать, что ВСУ об этом не знает.......конечно знает.....но интересы банков  важнеее.....

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
ремикс    328
3 минуты назад, ремикс сказал:

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 6-396цс15

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
babaika    604
Только что, ремикс сказал:

То-есть исходя из правового анализа наведённых норм нет необходимости доказывать в чём нарушены были права ребёнка, если априори они уже нарушены за отсутствием разрешения.

Вы обращаетесь в суд с какой целью? Видимо защитить нарушенное право не так ли?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
ais    255
2 часа назад, ремикс сказал:
2 часа назад, ремикс сказал:

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 6-396цс15



 

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.



 

Отже, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові.



 

Вот именно так и я оцениваю любую ситуацию связанную с ипотекой, в которой есть дети!

Не важно, что сделал противоправное ипотекодатель, главное, что при наличии детей есть определенный регламент, установленный ЗАКОНОМ, и как не хотите, но его надо выполнять! Нарушенное право ребенка, на самом деле, присутстует на втором плане, т.к. на первом плане был нарушен закон.

Пусть ребенок имел право пользования ипотечным жильем до и после заключения договора ипотеки, и как бы его права не нарушены, но вопрос стартует не от нарушения его прав, а с нарушения закона.

Например, человек является свиделем преступления, его права не нарушены, но он заявляет о чем? о проишествии, а читая между строк, о нарушении закона того или иного. Почему в ситуации ипотека+дети надо доказывать нарушение прав ребенка, а не исследовать нарушение гос.органами законодательства. Т.е. суды умышленно (вряд ли от не знания) переводят вектор в другое направление. Я точно не знаю, чем мои действия сегодня отольються мне завтра. Но я точно знаю, что вчера, сегодня и завтра при нарушении закона, я буду нести за это ответственность.

Так почему "опека", "банки" и суды в т.ч. съезжают и выдумывают всевозможные уловки, что виноваты все, но только не они. Да, Бог с ними с неграмотными или хитрыми родителями и/или опекунами, но ведь ЗАКОН стоин на защите прав детей! Так пусть он их и защищает! Пусть дети владеют и/или пользуются жильем, которое гарантирует и защищает им закон, а те кто "спокусился", нарушил закон, схитрил, "договорился" и т.д., и т.п. несут в установленном ЗАКОНОМ ответственность, не взирая на лица.

(вот разошелся...) Если это был родитель, скрывший наличие прав у ребенка - наказать по закону, если это банк, который закрыл глаза на то, что ему предоставили доки, что у заемщика есть дети с правами на ипотечное жилье - наказать банк, если "опека" дала неправомочно добро или проявила бездеятельность, то наказать их. НО дети тут причем!

ПС. Заключенный ипотечный договор априори подразумевает положения, которые в будущем обязательно могут нарушить права ребенка, если он имеет какие-то права на ипотеку. Поэтому край цинизма ВСУ требовать доказательств, что при заключении ДИ при наличии детей были нарушения. Они есть по ЗАКОНУ при его не соблюдении!


 

ПС2. прошу прощения за эмоции, но так "строить" правосудие в нашей стране в отношении детей - это просто.... даже не знаю как в рамках приличия сказать...

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
west11    543
3 часа назад, ремикс сказал:

Как видим их этой нормы, разговор идёт не о нарушенных правах, а о нарушении законов.

Абсолютно точно...

 

3 часа назад, ремикс сказал:

То-есть исходя из правового анализа наведённых норм нет необходимости доказывать в чём нарушены были права ребёнка, если априори они уже нарушены за отсутствием разрешения.

Дык об этом и шла речь во всех спорах..но как же ВСУ выкрутился ? Как всегда - переставил все "с ног на голову"

 

2 часа назад, ais сказал:

Пусть ребенок имел право пользования ипотечным жильем до и после заключения договора ипотеки, и как бы его права не нарушены, но вопрос стартует не от нарушения его прав, а с нарушения закона.

Но как заставить этих Романюков и Ко видеть, использовать и чтить Закон, а не интересы толстосумов ? Как говорит один хороший специалист - в Украине нет правосудия, а есть вечные интересы !

2 часа назад, ais сказал:

Да, Бог с ними с неграмотными или хитрыми родителями и/или опекунами, но ведь ЗАКОН стоин на защите прав детей!

Сам по себе Закон в Украине не может защищать (пока, к сожалению), потому что в извращенной судебной системе право на использования Закона имеет не тот, для кого Закон создавался, а кучка гавн...дов,и эти гавн...ды, вместо того, чтобы стоять на страже соблюдения Закона, устроили аукцион - кто больше заплатит за "правильное" применение Закона ! Тут уже не цинизм, а преступление !

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
west11    543
2 часа назад, ais сказал:

так "строить" правосудие в нашей стране в отношении детей - это просто.

У нас так все строится, а не только правосудие :(

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
alex_s_2000    87

Уважаемый west11, " Сам по себе Закон в Украине не может защищать (пока, к сожалению), потому что в извращенной судебной системе право на использования Закона имеет не тот, для кого Закон создавался, а кучка гавн...дов,и эти гавн...ды, вместо того, чтобы стоять на страже соблюдения Закона, устроили аукцион - кто больше заплатит за "правильное" применение Закона ! Тут уже не цинизм, а преступление ! " - ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО ТОЧНО И ЁМКО. Но дело в том, что среди нас нимало babaika's. А это есть - БЕДА... Увы.

 

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
babaika    604
4 часа назад, ремикс сказал:

Статья 215 ГК Украины говорит о том, что основанием для определения договора недействительным есть несоблюдение в момент совершения сделки требований которые установлены ч.1-3 и 5,6 ст.203 этого Кодекса.

Теперь вернёмся к этой статьи. ч.1 - Содержание сделки не должно протеворечить этому Кодексу, другим актам законодательства, а также интересам государства и общества и моральным  основам.

Разве содержание договора ипотеки противоречит этому Кодексу, другим актам законодательства, а также интересам государства и общества и моральным  основам?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
babaika    604
4 часа назад, ремикс сказал:

Как видим их этой нормы, разговор идёт не о нарушенных правах, а о нарушении законов.

И если ст.12 Закона  «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст.17  «Про охорону дитинства» , ст.177 СК Украины предусматривает обязательно разрешение соответствующего органа, а при его отсутствии  в соответствии со ст.224 ЦК такой договор уже есть никчемным.

То-есть исходя из правового анализа наведённых норм нет необходимости доказывать в чём нарушены были права ребёнка, если априори они уже нарушены за отсутствием разрешения.

Вы в гражданском процессе. Вам нужно не «закон защищать», а оспаривать нарушенное право с применением закона, который такое право защищает. Необходимо создать спор о праве.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
babaika    604
2 часа назад, ais сказал:

Вот именно так и я оцениваю любую ситуацию связанную с ипотекой, в которой есть дети!

Не важно, что сделал противоправное ипотекодатель, главное, что при наличии детей есть определенный регламент, установленный ЗАКОНОМ, и как не хотите, но его надо выполнять! Нарушенное право ребенка, на самом деле, присутстует на втором плане, т.к. на первом плане был нарушен закон.

Пусть ребенок имел право пользования ипотечным жильем до и после заключения договора ипотеки, и как бы его права не нарушены, но вопрос стартует не от нарушения его прав, а с нарушения закона.

Например, человек является свиделем преступления, его права не нарушены, но он заявляет о чем? о проишествии, а читая между строк, о нарушении закона того или иного. Почему в ситуации ипотека+дети надо доказывать нарушение прав ребенка, а не исследовать нарушение гос.органами законодательства. Т.е. суды умышленно (вряд ли от не знания) переводят вектор в другое направление. Я точно не знаю, чем мои действия сегодня отольються мне завтра. Но я точно знаю, что вчера, сегодня и завтра при нарушении закона, я буду нести за это ответственность.

Так почему "опека", "банки" и суды в т.ч. съезжают и выдумывают всевозможные уловки, что виноваты все, но только не они. Да, Бог с ними с неграмотными или хитрыми родителями и/или опекунами, но ведь ЗАКОН стоин на защите прав детей! Так пусть он их и защищает! Пусть дети владеют и/или пользуются жильем, которое гарантирует и защищает им закон, а те кто "спокусился", нарушил закон, схитрил, "договорился" и т.д., и т.п. несут в установленном ЗАКОНОМ ответственность, не взирая на лица.

(вот разошелся...) Если это был родитель, скрывший наличие прав у ребенка - наказать по закону, если это банк, который закрыл глаза на то, что ему предоставили доки, что у заемщика есть дети с правами на ипотечное жилье - наказать банк, если "опека" дала неправомочно добро или проявила бездеятельность, то наказать их. НО дети тут причем!

ПС. Заключенный ипотечный договор априори подразумевает положения, которые в будущем обязательно могут нарушить права ребенка, если он имеет какие-то права на ипотеку. Поэтому край цинизма ВСУ требовать доказательств, что при заключении ДИ при наличии детей были нарушения. Они есть по ЗАКОНУ при его не соблюдении!


 

ПС2. прошу прощения за эмоции, но так "строить" правосудие в нашей стране в отношении детей - это просто.... даже не знаю как в рамках приличия сказать...

 

От души, очень эмоционально, но не более чем порассуждать на кухне.

Родители/опекуны умышленно нарушая закон с целью получения выгоды/благ предоставляют неправдивую/ложную информацию вводя в обман кредитора, гос/службы , нотариуса/госрегистратора и в завершении всего суд. При этом обращаются в суд не предоставляя ни единого доказательства, которым подтверждено нарушенное право малолетнего, которое они же сами и нарушили (по их мнению). Это верх цинизма. Оказывается, по мнению некоторых достаточно тыкнуть пальцев в норму и все права защищены. Ох как просто.  Все рассуждения построены на «мне так хочется» и все должны так думать и плевать на то, что нет доказательств, нет спора о праве. Судьи плохие, юристы плохие, все плохое , но главное что мы хорошие. Всех надули (так думали) и не получилось (суды тыкают носом и спускают с небес на землю).

Не на суды нужно пенять, а верно оспаривать нарушенное право, применяя тот самый закон, который был нарушен при совершении сделки.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
babaika    604

Общая картина споров на которые суды тыкают носом. Краткие примеры.

 

Прошу суд признать договор  ипотеки недействительным  на том простом основании, что моя жена милая и порядочная женщина передала в ипотеку недвижимость в которой уже лет 20-ть проживает Иван Иванович (времена тяжелые сдаем в аренду), но которая принадлежит моей жене. Малолетний всю дорогу проживает вместе с нами одной семьёй в другой недвижимости, которая принадлежит нашей маме (докази додаються). Прошу суд обратить внимание, что на момент подписания договора и регистрации мы конечно же умолчали о наличии малолетнего. Иначе нам бы никто и нихрена не дал. Но суд, вы должны потому что есть закон который тра…та…та и так далее..

Или прошу  (тоже самое )….. на том основании, что мой муж передал вместе со мной, а я не возражала в ипотеку недвижимость право пользования которой имеет наш малолетний который на момент передачи ещё не родился, но теперь тут проживает.

Или …тоже самое…на основании того, что мы передали недвижимость в ипотеку проживая в ней семьей с малолетним, но при регистрации скрыли от кредитора, нотариуса и в нарушении закона от ООП этот факт. Но мы действовали в интересах семьи и малолетнего.

Или…. Являясь бабушкой малолетнего и представляя его интересы прошу (тоже самое)….на основании того что мой сын (урод) и его жена (сука) передали в ипотеку недвижимость путем введения в обман кредитора, ООП, нотариуса умышленно сокрыв факт права пользования/владения малолетнего на недвижимое имущество. Прошу их расстрелять, а договор признать незаконным.  И прочий подобный бред….

 Суды тыкают носом, но народу это не нра…., значит суды козлы банкирами проплаченные, а мы такие все «белые и пушистые».

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
babaika    604

Нужно понимать, что право защищено законом и если законом «вытерли ноги» то соответственно нарушили право и свободы.

И самое важное. Само по себе нарушение или оспаривание гражданских прав еще не влечет спора о праве.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
ais    255

babaika 

тоже ярко картинки набросали, что все заемщики негодяи, а банки, нотари, опека и суды - белые и пушистые. Только Вы забыли о том, что ипотечный договор - это договор оферты или присосединения, что заемщик в большинстве своем человек не имеющий специальных знаний ни финансовых, ни юридических, а значит им можно манипулировать в свою пользу.

Ну, и конечно, вы рассматривая вопрос односторонне, полностью исключили тех заемщиков, которые все указали (есть дети, документы об их правах), но банки и нотари не обращались за разрешением в опеку, т.к. получили бы отказ. А как в этих случаях ваше виденье справедливости в суде?

ПС. в любом ДИ есть пункт, который приводит к потере прав собственности или пользования ипотечным жильем, поэтому при наличии детей этот договор уже есть нарушение закона. Повторюсь, этот договор составил не заемщик, а банк, заведомо зная, умышленно.

ПС2. а может надо в админ.суд подавать на бездействие службы опеки, приведшее к тому, что банк и нотарь превысив свои полномочия оформили ДИ без решения опеки, когда заемщик подал все доки при заключении ДИ, включая сведения о детях? Мое мнение, что если даже в паспорте у одного из родителей есть запись о наличии детей, без каких либо других доков, банк, согласно закона, должен был обратиться в опеку за разрешением на осуществлении сделки.

ПС3. у меня складывается такое впечатление, что мы стоим по разные стороны "баррикады", т.к. нарушения со стороны банков, нотарей, опеки и судов воспринимается Вами как должное, что нарушения прав беззащитного по сути ребенка, как справедливое. Почему ребенок должен страдать от того даже, если его родители (опекуны) поступили не правильно либо неосозновая, что делают правонарушение?  В конце концом их вину надо еще доказать, но этого никто не делает. Почему не работает у Вас схема по аналогии "о защите детей от насильства родителей"? Это ведь похожая ситуация - родители превысили свои полномочия, покусились на права ребенка. Там ребенка защищают, а здесь нет. Ответ прост: здесь процесс связан с банками, а там бытовуха, на которую по большому счету тоже насрать, но опека проявляет неслыханный интузиазм и забирает ребенка в приют. Почему бы здесь недобросовестные стороны по ДИ не наказать бы, а ребенка защитить и оставить жить в своем жилье.

Ну, да ладно, что то меня опять "порвало" на эмоции....:)

 

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
west11    543

Почему эмоции это плохо ? А разве односторонний и необьектиный подход ВСУ не есть закономерная причина таких эмоций? ВСУ в особи Романюков работает на систему а не на закон, поэтому Украина имеет долг 450 млрд. Эвро по решениям ЭСПЧ в пользу граждан Украины. Что тоже не аргумент в пользу "качества" деятельности ВСУ-ков? Что же это за Высший суд который не способен защитить ПРАВА своих граждан?! Наверное тоже из-за "недосказанности" нарушения таковых ? :-)

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
alex_s_2000    87

БАБАЙКА, КОНЧАЙТЕ ЗВИЗДЕТЬ (уже просто смотреть тошнит) Вы, наверное, прежде чем разразиться своей писаниной на счет "прав" детально консультируетесь с определенными ублюдками из ВСУ. Подход у вас поразительно напоминает ёйний. Я имею ввиду следующее: для них главное в определенного характера делах не установить законность и правомерность применения закона, а найти какую-то не совсем абсурдную схему обойти закон. Бабайка, Закон охраняет и гарантирует права, а значит само нарушение Закона есть нарушением права. Ибо права неотделимы от закона и нарушение закона в любом виде нарушает целостность и устойчивость конструкции. У нас ЭТО происходит сейчас. Попробуйте, если в состоянии (без консультаций :-))) проанализировать к чему привело нарушение закона, повлекшего нарушение прав заемщиков в 2006-2007 годах. Или Вы думаете курс 26, - 50% банков (хотя туда им и дорога - главное что б деньги вернули), нарушение прав детей, 200-ти миллиардный офшорный "отток", создание фонда гарантирования, да то же постановление 483 НБУ и п.  11 пленума №5 ВССУ, ВСУшные махинации со сроками исковой давности (ст. 266 ГКУ)  и так далее, и так далее, и так далее - не оттуда произрастают?. А это, дорогуша, жизнь миллионов людей.  Да, кстати, я Вас спрашивал, а как быть с классификацией нарушений ПДД на пустынных перекрестках (чьи права нарушаются). Помните? Вы мне ахинею накалякали. Помните? Так что, если у Вас возникнет желание "полялякать" на счет уважения, к Вам, то Вы уж оглянитесь на все. Ок?  

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
ремикс    328
В 07.01.2017 в 00:40, babaika сказал:

Разве содержание договора ипотеки противоречит этому Кодексу, другим актам законодательства, а также интересам государства и общества и моральным  основам?

ДА, да и ещё раз ДА, за отсутствием соответствующего разрешения в соответствии со ст.224 ЦК такой договор уже есть никчемным - никчемным 

И далеко ходить не надо ведь ВСУ до этого вызнавал факт нарушения  ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 6-396цс15. И таких решений достаточно много.

Здесь просто проявление бля...ва со стороны ВСУ. 

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
west11    543
8 часов назад, ремикс сказал:

Здесь просто проявление бля...ва со стороны ВСУ.

Прошу прощения за дубляж... но не мог отказать себе ( и другим участникам Форума) в удовольствии еще раз дать лицезреть крик души юридического сообщества вызванный волной правового нигилизма от ВСУ  :rolleyes:

И когда все наши труды, наработки, конструкции от количества перейдут в качество...

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
babaika    604
В 08.01.2017 в 21:12, alex_s_2000 сказал:

БАБАЙКА, КОНЧАЙТЕ ЗВИЗДЕТЬ (уже просто смотреть тошнит) Вы, наверное, прежде чем разразиться своей писаниной на счет "прав" детально консультируетесь с определенными ублюдками из ВСУ. Подход у вас поразительно напоминает ёйний. Я имею ввиду следующее: для них главное в определенного характера делах не установить законность и правомерность применения закона, а найти какую-то не совсем абсурдную схему обойти закон. Бабайка, Закон охраняет и гарантирует права, а значит само нарушение Закона есть нарушением права. Ибо права неотделимы от закона и нарушение закона в любом виде нарушает целостность и устойчивость конструкции. У нас ЭТО происходит сейчас. Попробуйте, если в состоянии (без консультаций :-))) проанализировать к чему привело нарушение закона, повлекшего нарушение прав заемщиков в 2006-2007 годах. Или Вы думаете курс 26, - 50% банков (хотя туда им и дорога - главное что б деньги вернули), нарушение прав детей, 200-ти миллиардный офшорный "отток", создание фонда гарантирования, да то же постановление 483 НБУ и п.  11 пленума №5 ВССУ, ВСУшные махинации со сроками исковой давности (ст. 266 ГКУ)  и так далее, и так далее, и так далее - не оттуда произрастают?. А это, дорогуша, жизнь миллионов людей.  Да, кстати, я Вас спрашивал, а как быть с классификацией нарушений ПДД на пустынных перекрестках (чьи права нарушаются). Помните? Вы мне ахинею накалякали. Помните? Так что, если у Вас возникнет желание "полялякать" на счет уважения, к Вам, то Вы уж оглянитесь на все. Ок?  

Трогательный спич, с уклоном на истерику...))))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
babaika    604
В 07.01.2017 в 14:48, ais сказал:

babaika 

тоже ярко картинки набросали, что все заемщики негодяи, а банки, нотари, опека и суды - белые и пушистые. Только Вы забыли о том, что ипотечный договор - это договор оферты или присосединения, что заемщик в большинстве своем человек не имеющий специальных знаний ни финансовых, ни юридических, а значит им можно манипулировать в свою пользу.

Ну, и конечно, вы рассматривая вопрос односторонне, полностью исключили тех заемщиков, которые все указали (есть дети, документы об их правах), но банки и нотари не обращались за разрешением в опеку, т.к. получили бы отказ. А как в этих случаях ваше виденье справедливости в суде?

ПС. в любом ДИ есть пункт, который приводит к потере прав собственности или пользования ипотечным жильем, поэтому при наличии детей этот договор уже есть нарушение закона. Повторюсь, этот договор составил не заемщик, а банк, заведомо зная, умышленно.

ПС2. а может надо в админ.суд подавать на бездействие службы опеки, приведшее к тому, что банк и нотарь превысив свои полномочия оформили ДИ без решения опеки, когда заемщик подал все доки при заключении ДИ, включая сведения о детях? Мое мнение, что если даже в паспорте у одного из родителей есть запись о наличии детей, без каких либо других доков, банк, согласно закона, должен был обратиться в опеку за разрешением на осуществлении сделки.

ПС3. у меня складывается такое впечатление, что мы стоим по разные стороны "баррикады", т.к. нарушения со стороны банков, нотарей, опеки и судов воспринимается Вами как должное, что нарушения прав беззащитного по сути ребенка, как справедливое. Почему ребенок должен страдать от того даже, если его родители (опекуны) поступили не правильно либо неосозновая, что делают правонарушение?  В конце концом их вину надо еще доказать, но этого никто не делает. Почему не работает у Вас схема по аналогии "о защите детей от насильства родителей"? Это ведь похожая ситуация - родители превысили свои полномочия, покусились на права ребенка. Там ребенка защищают, а здесь нет. Ответ прост: здесь процесс связан с банками, а там бытовуха, на которую по большому счету тоже насрать, но опека проявляет неслыханный интузиазм и забирает ребенка в приют. Почему бы здесь недобросовестные стороны по ДИ не наказать бы, а ребенка защитить и оставить жить в своем жилье.

Ну, да ладно, что то меня опять "порвало" на эмоции....:)

 

Вы видимо забыли, что банк вносит данные в договор на основании полученных данных от заемщика, а не сам себе придумывает.

Приведите пример, которым подтвердите, что некий заемщик добросовестно и честно указал о наличии малолетних и при этом подтвердил это документально, а негодяи нотариусы во главе с банками взяли и заключили такие договора, проигнорировав ООП. Если такие единичные примеры и существуют, что маловероятно, то они скорее всего были по договорняку за откаты и нотариусу придется не сладко. Но я например не встречал ни единого подобного случая.

Банк ничего не обязан, кроме как выдать кр/средства (но мы не об этом). Это обязанность родителя/опекуна подавать достоверные данные. Но одной записи в паспорте мало. В Органах ОиП тоже не ясновидящие и яснослышащие сидят. Откуда там знают, что совершают родители в обход закона, нарушая права малолетних?

Верно. Мы стоим по разные стороны в данном вопросе. Я  рассматриваю ситуацию с позиции норм морали и действующего законодательства, но вы как я предполагаю, рассматриваете с позиции личной выгоды попирая закон, при совершении сделки имея умысел в дальнейшем уйти от обязательств опираясь исключительно на закон, т.е. на недействительность, которую сами собственно и инициировали. Вину доказать не сложно, вопрос в другом, кому это нужно. Права ребёнка/малолетнего необходимо защищать в любом случае, но защищать, а не заниматься популизмом. Я в начале темы писал, что ВСУ прав и сейчас считаю, что прав и только на том основании, что защита ограниченная и бездарная. ВСУ очередной раз на это тыкает носом. Вопрос серьезный и подходить к нему необходимо не шаблонно как тут некоторые активные пользователи считают, а очень подготовлено и очень часто креативно. Пока шаблонно будете отстаивать права, такие и результаты будете получать.

Знаете, так и вертится написать «нечего на зеркало пенять, коли рожа кривая» (с). Сразу оговорюсь, данная поговорка ни к кому лично из участников обсуждения и ни на кого не намекая из участников обсуждения. Это красноречивое выражение применительно ко всем без исключения движущимся по шаблонам,  тупо обвиняя во всех своих бедах и неудачах всех, но не себя.

Вот из решения ВСУ:  Истец не указал на обстоятельства, которые привели к уменьшению/ограничению/сужению объема  существующего права малолетнего на пользование жильем.

По этим обстоятельствам считаю данное решение законным. Суд справедливо указал на отсутствие оснований для удовлетворения иска. Суд защищает нарушенное право.

В 07.01.2017 в 14:48, ais сказал:

Почему бы здесь недобросовестные стороны по ДИ не наказать бы, а ребенка защитить и оставить жить в своем жилье.
 

Привлекайте, кто мешает. Только не забывайте, что практически во всех случаях привлекать придется родителей/опекунов.

В 07.01.2017 в 14:48, ais сказал:

 В конце концом их вину надо еще доказать, но этого никто не делает. Почему не работает у Вас схема по аналогии "о защите детей от насильства родителей"? Это ведь похожая ситуация - родители превысили свои полномочия, покусились на права ребенка. Там ребенка защищают, а здесь нет. Ответ прост: здесь процесс связан с банками, а там бытовуха, на которую по большому счету тоже насрать, но опека проявляет неслыханный интузиазм и забирает ребенка в приют.

 

Доказать вину не сложно, при желании.

Вы приводите в сравнение на мой взгляд совершенно разные категории правонарушений.

Оставить на попечении кого? Родителя/опекуна нарушившего право малолетнего? Но дело даже не в этом, проблема в том, что право не доказано.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Я прошу прощения за свои 5 копеек, но 

babaika сказал " Приведите пример, которым подтвердите, что некий заемщик добросовестно и честно указал о наличии малолетних и при этом подтвердил это документально, а негодяи нотариусы во главе с банками взяли и заключили такие договора, проигнорировав ООП. Если такие единичные примеры и существуют, что маловероятно, то они скорее всего были по договорняку за откаты и нотариусу придется не сладко. Но я например не встречал ни единого подобного случая"

у меня такой случай, в залог дали квартиру, прописаны там не были жена с ребёнком,так как сказали что ребёнка надо выписать,  но о существовании ребёнка все знали, он же записан у нас в паспортах, жена собственник квартиры, 

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
west11    543
3 часа назад, babaika сказал:

Доказать вину не сложно, при желании.

Увы, Бабайка обсуждает только то, что, как ему кажется, имеет более выгодную правовою позицию, при этом абсолютно игнорируя контраргументы:

 

В 07.01.2017 в 00:40, babaika сказал:
В 06.01.2017 в 18:32, ремикс сказал:

Статья 215 ГК Украины говорит о том, что основанием для определения договора недействительным есть несоблюдение в момент совершения сделки требований которые установлены ч.1-3 и 5,6 ст.203 этого Кодекса.

Теперь вернёмся к этой статьи. ч.1 - Содержание сделки не должно протеворечить этому Кодексу, другим актам законодательства, а также интересам государства и общества и моральным  основам.

Разве содержание договора ипотеки противоречит этому Кодексу, другим актам законодательства, а также интересам государства и общества и моральным  основам?

Вам привели законодательное обоснование предусматривающее признание недействительным договора  - ст. 203, 215 ЦК, а в ответ - вопрос !?  Вся тактика Бабайки сводится к тому, чтобы провоцировать самого оппонента доказывать свои же аргументы, а самому (Бабайке) "парить" над процессом. В тех случаях, когда "парить" не получается, происходит  вбрасывание никчемных аргументов или отсылочных реплик ("вы не дочитали", "вы не разобрались", "я уже это доказал", "это все эмоции" и т.п. - наработки из судебных процессов) и провоцировать оппонентов на их опротестование. Результат - аргументов нет, позиция слабая или отсутствует, но зато остается  "эго" непобедимого в дискуссии. Только что дает такая дискуссия ? 

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 вересня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Романюка Я.М.,
      суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
      Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки недійсним, виселення, вселення за заявою ОСОБА_2 про перегляд судових рішень,
      в с т а н о в и л а :
      У червні 2015 року прокурор Жовтневого району м. Харкова, правонаступником якого відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 6 квітня 2016 року є Харківська місцева прокуратура № 2, звернувся до суду з указаним вище позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1, посилаючись на те, що 01 жовтня 2007 року між матір'ю останнього ОСОБА_3 (позичальник) та ОСОБА_2 (позикодавець) був укладений договір позики на суму 19 000 доларів США, строком до 10 вересня 2010 року.
      Даний правочин був забезпечений договором іпотеки (предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1) від 01 жовтня 2007 року.
      У 2013 році ОСОБА_3 фактично передала квартиру у постійне користування ОСОБА_2.
      Враховуючи те, що орган опіки та піклування не надавав згоду на укладення іпотечного договору, а також те, що відповідачка чинить перешкоди ОСОБА_1 у доступі до житла, Харківська місцева прокуратура № 2 просила визнати цей договір недійсним, виселити із квартири ОСОБА_2 та вселити в неї ОСОБА_1.
      Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року, позов Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 01 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватний нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за НОМЕР_1. У задоволенні решти позовних вимог Харківській місцевій прокуратурі № 2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 відмовлено. 
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року залишено без змін. 
      У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення у справі з ухваленням нового рішення про відмову в позові, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 177 Сімейного кодексу України (далі – СК України), статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), статті 40 Закону України «Про іпотеку», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України – ОСОБА_5, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
      На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.
      Суд установив, що 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_2 кошти в сумі 19 000 доларів США з кінцевим терміном повернення 01 вересня 2010 року. 
      01 жовтня 2007 року зазначений договір позики був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 та зареєстрований ним в реєстрі за НОМЕР_2.
      В забезпечення виконання зобов’язань за договором позики 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 01 жовтня 2007 року, зареєстровано в реєстрі НОМЕР_1, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцеві. 
      Відповідно до п. 1 договору іпотеки від 01 жовтня 2007 року, згідно з домовленістю сторін при виникненні у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель має право за власним вибором продати предмет іпотеки або звернути його у свою власність в рахунок виконання забезпечення цією іпотекою зобов’язання. 
      З довідки КП «Жилкомсервіс» від 22 квітня 2015 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 з 12 жовтня 2005 року по теперішній час та її син ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 12 жовтня 2005 року. 
      У судовому засіданні суду першої інстанції приватний нотаріус ХМНО МЮУ ОСОБА_4 пояснив, що при укладенні сторонами договору іпотеки від 01 жовтня 2007 року дозвіл органу опіки та піклування не надавався, оскільки довідка про склад сім’ї, яка була представлена для оформлення цього договору, не містила даних про реєстрацію та проживання в іпотечному майні неповнолітніх чи малолітніх членів сім’ї.
      12 вересня 2013 року відповідач ОСОБА_3 на вимогу іпотекодержателя ОСОБА_2 добровільно звільнила квартиру АДРЕСА_1 разом з неповнолітнім сином, усі речі вивезла. На той час ОСОБА_1 було 16 років.
      На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року, в рахунок задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 01 жовтня 2007 року, було звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 жовтня 2007 року, шляхом визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1.
      25 травня 2015 року зазначене рішення набрало законної сили.
      Визнаючи недійсним договір іпотеки, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, застосувавши положення статей 203, 215, 383 ЦК України, статтю 17 Закону України «Про охорону дитинства», статтю 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», виходив з того, що оспорюваний договір іпотеки, предметом якого є квартира, в якій проживав та був зареєстрований неповнолітній ОСОБА_1, був укладений без попередньої згоди органу опіки та піклування, внаслідок чого були порушені його житлові права.
      У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України:
      - від 20 січня 2016 року суд висловив правову позицію, що норма ст. 177 СК України, ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», яка передбачає необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямована на захист майнових прав дітей, відтак підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини ; 
      - від 30 вересня 2015 року суд виходив з того, що неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування;
      - від 30 вересня 2015 року, від 11 листопада 2015 року, від 25 листопада 2015 року суд висловив правову позицію, що відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
      Вирішуючи питання про усунення невідповідності у застосуванні норм матеріального права, у справі, рішення в якій переглядаються, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
      За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах – обов’язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов’язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування. 
      Згідно з положеннями частин четвертої та п’ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло. 
      За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. 
      За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. 
      Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
      Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
      Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
      Положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.
      У судовому засіданні суду першої інстанції з пояснень приватного нотаріуса ХМНО МЮУ ОСОБА_4 встановлено, що сторонами у договорі іпотеки від 01 жовтня 2007 року не надавалося дозволу органу опіки та піклування, оскільки довідка про склад сім’ї, яка була надана для оформлення цього договору, не містила даних про реєстрацію та проживання у квартирі АДРЕСА_1, неповнолітніх чи малолітніх членів сім’ї. 
      Згідно розписки від 12 вересня 2013 року відповідач ОСОБА_3 на вимогу іпотекодержателя ОСОБА_2 добровільно звільнила квартиру АДРЕСА_1 разом з неповнолітнім сином, усі речі вивезла. Окрім того, ОСОБА_3 зазначила про відсутність у неї претензій до ОСОБА_2
      Згідно частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року в рахунок задоволення вимог ОСОБА_2 звернуто стягнення на спірне іпотечне майно, згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 жовтня 2007 року, шляхом визнання за нею права власності та виселено ОСОБА_3 зі спірної квартири. 
      Тобто зазначеним рішенням, що набрало законної сили 25 травня 2015 року та яке має преюдиційне значення, встановлено правомірність та дійсність оспорюваного в даній справі договору іпотеки від 01 жовтня 2007 року, відповідно до якого було звернуто стягнення на спірне іпотечне майно. 
      Відповідач ОСОБА_2 неодноразово у своїх запереченнях та скаргах зазначала, що на час розгляду справи судом першої інстанції, а саме 19 вересня 2015 року, ОСОБА_1 виповнилося 18 років. 
      Відтак, при ухваленні судом першої інстанції рішення, а саме 28 квітня 2016 року, застосування законодавства щодо захисту прав та законних інтересів дитини є помилковим, оскільки ОСОБА_1., в силу статті 6 СК України, вже не мав правовий статус дитини у зв’язку з досягненням ним повноліття, що свідчить про необґрунтованість вимог про усунення порушень прав та інтересів ОСОБА_1 як дитини. 
      З огляду на зазначені положення законодавства та заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року, яке набрало законної сили та яким в рахунок задоволення вимог ОСОБА_2 звернуто стягнення на спірне іпотечне майно, згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 жовтня 2007 року, шляхом визнання за останньою права власності, чим фактично було підтверджено дійсність оспорюваного в даній справі договору іпотеки від 01 жовтня 2007 року, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що при наявності зазначеного судового рішення, яке відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи, суди не вправі були його змінювати, зокрема шляхом визнання цього ж самого договору іпотеки недійсним. 
      Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву ОСОБА_2 задовольнити. 
      Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.
      У позові Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки недійсним, виселення, вселення відмовити.
      Стягнути з Харківської місцевої прокуратури № 2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, на користь ОСОБА_2 2 218 грн. 72 коп. сплачених нею судових витрат.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий Я.М. Романюк
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
      у справі за № 6-1414цс17 
      Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
      За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах – обов’язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов’язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування. 
      Згідно з положеннями частин четвертої та п’ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло. 
      За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. 
      За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. 
      Згідно частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя звернуто стягнення на спірне іпотечне майно, згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 жовтня 2007 року, шляхом визнання за нею права власності та виселено іпотекодавця зі спірної квартири. 
      Тобто зазначеним рішенням, що набрало законної сили 25 травня 2015 року та яке має преюдиційне значення, встановлено правомірність та дійсність оспорюваного в даній справі договору іпотеки від 01 жовтня 2007 року, відповідно до якого було звернуто стягнення на спірне іпотечне майно. 
      З огляду на зазначені положення законодавства та заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 березня 2015 року, яке набрало законної сили та яким в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя звернуто стягнення на спірне іпотечне майно, згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 жовтня 2007 року, шляхом визнання за останньою права власності, чим фактично було підтверджено дійсність оспорюваного в даній справі договору іпотеки від 01 жовтня 2007 року, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що при наявності зазначеного судового рішення, яке відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи, суди не вправі були його змінювати, зокрема шляхом визнання цього ж самого договору іпотеки недійсним. 
       
      Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк
      Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-1414цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FBD9B214A5CBE210C22581A300342F1A
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 вересня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Романюка Я.М.,
      суддів: Гуменюка В.І.,
      Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
      Сімоненко В.М., 
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про стягнення невиплаченої пенсії та компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про перегляд рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року,
      в с т а н о в и л а :
      У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (далі – УПФУ в м. Івано-Франківську) про стягнення невиплаченої пенсії та компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати. 
      Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що згідно постанови суду від 21 квітня 2011 року, яка набрала законної сили, управління пенсійного фонду зобов’язано провести перерахунок пенсії позивачки та виплатити їй недоплачену суму пенсійних виплат з урахуванням вже виплачених сум пенсії за період з 16 травня 2010 року. Однак, рішення суду не виконано, перерахунок пенсії проведено тільки до 23 липня 2011 року, а пенсія не виплачена. 
      Позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь невиплачену пенсію в розмірі 73 940 грн. 39 коп., компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 5 797 грн. 39 коп.
      Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 лютого 2016 року у позові відмовлено.
      Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено. Скасовано в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення розміру невиплаченої пенсії, та в цій частині ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з УПФУ в м. Івано-Франківську на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену пенсію у розмірі 73 940 грн. 39 коп. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року касаційну скаргу УПФУ в м. Івано-Франківську відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві УПФУ в м. Івано-Франківську просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заступника начальника юридичного відділу управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську – ОСОБА_2, яка взяла участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
      На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
      Суд встановив, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та має право на пільги і компенсації відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та отримує пенсію як інвалід ІІ групи відповідно до зазначеного Закону.
      Постановою Івано-Франківського міського суду від 21 квітня 2011 року зобов’язано УПФУ в м. Івано-Франківську провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії інваліда ІІ групи, захворювання якого пов’язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, з 16 травня 2010 року відповідно до ст. 50, ч. 1 ст. 54, ч. 6 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому Закону України «Про державний бюджет України» на відповідні роки, та виплатити їй недоплачену суму пенсійних виплат з урахуванням вже виплачених сум пенсії за період з 16 травня 2010 року. Ця постанова набрала законної сили 15 листопада 2011 року згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду. На виконання постанови 13 березня 2012 року видано виконавчий лист.
      Постановою державного виконавця 23 березня 2012 року відкрито виконавче провадження по виконанню зазначеної постанови суду.
      Листом від 07 листопада 2012 року УПФУ в м. Івано-Франківську повідомило ОСОБА_1, що на виконання цієї постанови суду позивачці проведено перерахунок пенсії, відповідно до якого нараховано доплату за період з 16 травня 2010 року по 22 липня 2011 року в розмірі 73 940 грн. 39 коп. У той же час управління пенсійного фонду повідомило, що виплату коштів буде проведено за наявності відповідного фінансування.
      Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доплата пенсії в розмірі 73 940 грн. 39 коп. не є матеріальною шкодою, завданою внаслідок неправомірних дій відповідача, оскільки за своєю природою не може вважатися збитками в розумінні статті 22 ЦК України, а є сумою нарахованою пенсії, яка підлягає виплаті позивачу в порядку виконання постанови суду від 21 квітня 2011 року. Враховуючи те, що постанова суду знаходиться на виконанні, частково виконана відповідачем у зв’язку з проведенням перерахунку, а тому стягнення суми заборгованості у даній справі є подвійною мірою відповідальності. Також суд зазначив, що положення статті 625 ЦК України на спірні правовідносини не поширюються, оскільки між сторонами не існує грошових зобов’язань, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення з УПФУ в м. Івано-Франківську на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої пенсії, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що заборгованість відповідача в розумінні статті 22 ЦК України є збитками. Тому неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 завдано збитки у сумі недоотриманої позивачкою пенсії згідно статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що складає 73 940 грн. 39 коп. Відтак зазначені кошти повинні бути відшкодовані згідно статті 1166 ЦК України. Правильним є висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення індексу інфляції та 3% річних. 
      Однак, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:
      - від 6 липня 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позову про стягнення невиплаченої пенсії, індексу інфляції та 3% річних, виходив з того, що нарахована, але невиплачена пенсія за своєю природою не може вважатися збитками в розумінні статті 22 ЦК України, а є сумою, яка підлягає виплаті позивачу в порядку виконання постанови адміністративного суду. Порушені права позивача відновлено постановою адміністративного суду про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити призначену позивачу пенсію, яка знаходиться на виконанні та частково виконана. Повторне звернення до суду щодо стягнення вже визначеної рішенням суду суми коштів є недопустимим.
      - від 21 вересня 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що задовольняючи позов, апеляційний суд керувався тим, що невиплачена позивачці пенсія за рішенням суду, є шкодою в розумінні статей 22, 1166 ЦК України. Проте апеляційний суд не визначився із тим, які правовідносини виникли між сторонами, та яка правова норма підлягає застосуванню. Пославшись на статтю 107 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» апеляційний суд не звернув уваги на те, що зазначена норма стосується призначення та виплати пенсії, яка позивачці виплачується згідно із вказаним Законом. У зв’язку з цим апеляційному суду необхідно було визначитись із тим, чи підлягає застосуванню норма Закону. Крім того, для відшкодування шкоди потрібна наявність чотирьох складових цивільно-правової відповідальності: протиправної дії відповідача; вина відповідача; шкоди та причинного зв’язку між ними. Однак суд не зазначив, у чому вина відповідача, протиправність його дій, чи є причинний зв'язок між зазначеним та невиплатою позивачці пенсії.
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин статей 22, 1166 ЦК України.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. 
      Згідно зі ст. 107 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом. 
      Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 
      За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
      При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
      Підставою для звернення до суду позивачка зазначає статті 22, 1166 ЦК України та посилається на заподіяну відповідачем матеріальну шкоду, яка полягає у невиплаті перерахунку пенсії на підставі постанови суду.
      Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2011 року зобов’язано УПФУ в м. Івано-Франківську провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії інваліда ІІ групи, захворювання якого пов’язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, та виплатити їй недоплачену суму пенсійних виплат з урахуванням вже виплачених сум пенсії за період з 16 травня 2010 року. 
      Зазначене судове рішення знаходиться на виконанні, частково виконано відповідачем у зв’язку з проведенням перерахунку.
      Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження». 
      Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв’язку з виконанням судового рішення, тому несплачена позивачці сума пенсії, яка підлягає стягненню на її користь за рішенням суду, не може вважатися майновою шкодою, або збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, а є сумою нарахованої пенсії, яка підлягає виплаті позивачці в порядку виконання постанови адміністративного суду, відтак зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. 
      До такого ж висновку дійшов суд першої інстанції.
      Крім того, суд першої інстанції правильно вважав, що порушені права позивача відновлено постановою суду про зобов’язання нарахувати та виплатити призначену позивачці пенсію, яка знаходиться на виконанні та частково виконана, оскільки відповідачем проведений перерахунок пенсії, визначений розмір та нарахована доплата до пенсії, а тому стягнення заявленої позивачкою суми у зазначеному спорі є подвійною відповідальністю за одне і те ж зобов'язання, що в розрізі положень Конституції України - є недопустимим.
      Згідно із частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. 
      Місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що посилання позивачки на статтю 46 вищезазначеного Закону є безпідставним, оскільки предметом розгляду цієї справи не є сума недоотриманого підвищення до пенсії, і вищевказані норми Закону до цих правовідносин застосовуватись не можуть, оскільки судом був вирішений спір щодо перерахунку пенсії позивачу.
      Апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, неправильно застосував положення статей 22, 1166 ЦК України та дійшов помилкового висновку про те, що заборгованість відповідача по сплаті пенсії, яка підлягає стягненню згідно рішення суду, - є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, а тому ці кошти підлягають відшкодуванню відповідачем згідно статті 1166 ЦК України. Окрім того, судом апеляційної інстанції не спростовано того, що зазначена сума коштів підлягає стягненню на користь позивачки згідно постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2011 року, а тому стягнення заявленої позивачкою суми у зазначеному спорі є подвійною відповідальністю за одне і те ж зобов'язання, що згідно із положеннями Конституції України - є недопустимим.
      За таких обставин, рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції – залишити в силі.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську задовольнити. 
      Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року скасувати, а рішення Івано-Франківського міського суду від 17 лютого 2016 року – залишити в силі.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий Я.М. Романюк
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
      у справі за № 6-1388цс17 
      Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 
      За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
      При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
      Підставою для звернення до суду позивачка зазначає статті 22, 1166 ЦК України та посилається на заподіяну відповідачем матеріальну шкоду, яка полягає у невиплаті перерахунку пенсії на підставі постанови суду.
      Судове рішення знаходиться на виконанні, частково виконано відповідачем у зв’язку з проведенням перерахунку.
      Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження». 
      Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв’язку з виконанням судового рішення, тому несплачена позивачці сума пенсії, яка підлягає стягненню на її користь за рішенням суду, не може вважатися майновою шкодою, або збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, а є сумою нарахованої пенсії, яка підлягає виплаті позивачці в порядку виконання постанови адміністративного суду, відтак зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. 
      Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк
      Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-1388цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2C33AED5A3E23D3FC22581A300343975
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 вересня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Романюка Я.М., 
      суддів: Гуменюка В.І.,
      Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
      Сімоненко В.М.,
      розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Рівненського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Володимирецького районного управління юстиції Рівненської області у цивільній справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитом; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання кредитного договору недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали апеляційного суду Рівненської області від 25 серпня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року,
      в с т а н о в и л а :
      Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Рівненського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - РОУ АТ «Ощадбанк») звернулося до суду з указаною скаргою, в якій просило визнати незаконною та скасувати постанову відділу Державної виконавчої служби Володимирецького районного управління юстиції (далі - ВДВС Володимирецького РУЮ Рівненської області) від 07 травня 2015 року про закінчення виконавчого провадження, оскільки боржник ОСОБА_1 недоплатив банку 9 664, 33 доларів США. Станом на 11 листопада 2015 року відповідно до довідки АТ «Ощадбанк» про стан заборгованості ОСОБА_1 від 11 листопада 2015 року залишок простроченої позики за виконавчим листом від 30 травня 2011 року НОМЕР_1 становить 8 865,82 доларів США та пеня в сумі 798,51 дол. США, а тому державним виконавцем не в повному обсязі стягнуто заборгованість і 07 травня 2015 року закінчено виконавче провадження.
      Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 січня 2016 року визнано правомірною постанову державного виконавця Володимирецького РУЮ від 07 травня 2015 року.
      Відмовлено за безпідставністю у скасуванні постанови державного виконавця ОСОБА_3 ВДВС Володимирецького РУЮ про закінчення виконавчого провадження від 07 травня 2015 року.
      Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 25 серпня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - РОУ АТ «Ощадбанк» задоволено, ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 січня 2016 року скасовано, скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - РОУ АТ «Ощадбанк» задоволено. 
      Визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Володимирецького районного управління юстиції Рівненської області від 07 травня 2015 року про закінчення виконавчого провадження. 
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 серпня 2016 року залишено без змін. 
      У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
      На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.
      Суд установив, що 30 травня 2015 року Володимирецьким районним судом Рівненської області видано виконавчий лист НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «Державний Ощадний банк України» заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2007 року НОМЕР_2 у сумі 27 705,67 доларів США, що еквівалентно 219 834 грн. 67 коп.
      По примусовому виконанню рішення суду державним виконавцем ВДВС Володимирецького РУЮ Рівненської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 10 червня 2011 року НОМЕР_3.
      Згідно з квитанцією ПАТ КБ «ПриватБанк» від 29 квітня 2015 року НОМЕР_4 ОСОБА_1 сплатив суму заборгованості у розмірі, визначеному рішенням суду, а саме у національній валюті України - гривні, у розмірі 219 834 грн. 67 коп.
      Постановою ВДВС Володимирецького РУЮ Рівненської області від 04 листопада 2015 року виконавче провадження закінчено на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
      Відмовляючи в задоволенні указаної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - РОУ АТ «Ощадбанк» про скасування постанови державного виконавця ВДВС Володимирецького РУЮ Рівненської області ОСОБА_3 про закінчення виконавчого провадження від 07 травня 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець стягнув на користь скаржника з ОСОБА_1 заборговану суму доларів США в еквіваленті до гривні, що станом на день ухвалення рішення складало 219 834 грн. 67 коп., оскільки згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом на Україні є гривня. 
      При цьому суд дійшов висновку, що державний виконавець не уповноважений самовільно збільшувати суму, вказану в гривнях до долара США під час здійснення виконавчого провадження, тому, виконавши рішення Володимирецького районного суду від 01 березня 2011 року, він закінчив виконавче провадження постановою від 07 травня 2015 року.
      Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову про задоволення скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – РОУ АТ «Ощадбанк», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що державним виконавцем з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки сплатою боржником 219 834, 67 грн. згідно квитанції від 29 квітня 2015 року у повному обсязі не виконано рішення Володимирецького районного суду Рівненської області, так як сума, що підлягає сплаті, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. 
      У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року суд касаційної інстанції виходив з того, що державним виконавцем не порушено вимоги ч. 3 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішенням суду борг стягнуто в доларах США із зазначенням гривневого еквіваленту за курсом Національного банку України на час вирішення спору. 
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Згідно статті 19 Конституції України органи державної та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
      Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів – це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 
      Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці визначені Законом України «Про державну виконавчу службу», а саме частиною другою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження». 
      Згідно частини другої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. 
      Згідно пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 
      Закінчуючи виконавче провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, державний виконавець ОСОБА_3 виходив з того, що боржником ОСОБА_1 на підставі квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» від 29 квітня 2015 року фактично виконано виконавчий лист НОМЕР_1, виданий Володимирецьким районним судом, про стягнення 221 654, 67 грн.
      Оскільки законодавством державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду (221 654, 67 грн.), а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про виконавче провадження».
      Отже у справі, яка переглядається, положення пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV апеляційним та касаційним судами застосовано не правильно, а тому рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. 
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити. 
      Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 серпня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року скасувати, а ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 січня 2016 року залишити в силі. 
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий Я.М. Романюк
      Судді: В.І. Гуменюк 
      Н.П. Лященко 
      Л.І. Охрімчук
      В.М. Сімоненко 
      ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
      у справі за № 6-1445цс17 
      Згідно статті 19 Конституції України органи державної та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
      Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів – це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 
      Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці визначені Законом України «Про державну виконавчу службу», а саме частиною другою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження». 
      Згідно частини другої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. 
      Згідно пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 
      Оскільки законодавством державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду, а тому обґрунтованим є висновок про законність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про виконавче провадження».
      Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк
      Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-1445цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9AF134B75BD49245C22581A3002C7CD0