Решение апелляционного суда Ивано-Франковской области о признании договора поручительства, залога и исполнительной надписи нотариуса

[ANTIRAID]

Справа № 22-ц-9/2008р.

22-ц-1425/2007р. Категорія 40

Головуючий у 1 інстанції Клюба В.В.

Доповідач Соколовський В.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2008 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області

в складі: головуючого-судді Соколовського В.М. ,

суддів: Девляшевського В.А., Бідочко Н.П.,

секретаря Семків З.П.,

з участю: апелянта ОСОБА_5, його адвоката ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

відповідачки ОСОБА_3,

третьої особи на стороні відповідача органу опіки та піклування Галицької райдержадміністрації Семковича В.Ю., третьої особи на стороні позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Галицького районного суду від 14 лютого 2005 року, -

встановила:

ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до Акціонерного банку "Енергобанк" (надалі АБ "Енергобанк") в особі філії АБ "Енергобанк" м. Чернівці, ОСОБА_3, третьої особи без самостійних вимог органу опіки і піклування Галицької районної державної адміністрації про визнання недійсним договору поруки №Д-152 від 04.08.1999р. та договору застави №Д-153 від 04.08.1999 року, посвідчених приватним нотаріусом Галицького нотаріального округу Дирдою Н.А., визнання недійсним виконавчого напису №Д-189, виданого приватним нотаріусом Дирдою Н.А. 11.08.2000 року та зупинення виконавчого провадження по виконанню виконавчого напису.Рішенням Галицького районного суду від 14 лютого 2005 року в зазначеному позові ОСОБА_5 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, вказуючи на те, що постановлене рішення є незаконним, безпідставним та необгрунтованим, оскільки, не відповідає нормам матеріального та процесуального законодавства, а тому, вважає апелянт, підлягає скасуванню.

Вимоги скарги мотивував тим, що 02.07.1997 року ним, ОСОБА_5, було подаровано ОСОБА_3 жилий будинок, площею 44, 1 кв.м. , з господарськими будівлями, розташованих в АДРЕСА_1. Земельна ділянка під зазначеними об'єктами нерухомості була передана йому у власність згідно рішення сільської ради від 30.12.1993 року та на підставі цього видано на його ім'я Державний акт на право приватної власності на землю від 22.01.1998 року. Тільки частина земельної ділянки, загальна площа якої становить 0,6601 га, знаходиться під нерухомим майном, що подаровано ОСОБА_3 Згідно договору найму житлового приміщення, укладеного 29.05.1997 року, ОСОБА_3, як орендодавець, передала, а ОСОБА_5, як орендар, прийняв у строкове платне володіння та користування приміщення житлового будинку, літньої кухні та сараю за адресою АДРЕСА_1. Дані об'єкти нерухомості були йому передані ОСОБА_3 в оренду на підставі акту прийому-передачі майна у найм від 05.07.1997 року. Дія договору найму нерухомого майна встановлена сторонами до 29 травня 2027 року.

Тому вважає, суд безпідставно відхилив його доводи про те, що забезпечення зобов'язання по кредитному договору №09/99 між АБ "Енергобанк" в особі Івано-Франківської філії та приватним підприємством "Княжа криниця" договором поруки №Д-152 від 04.08.1999 року та договором застави №Д-153 від 04.08.1999 року, підписаних ОСОБА_3 та посвідчених приватним нотаріусом Галицького нотаріального округу Дирдою Н.А., яким, в послідуючому, в зв'язку з непогашенням зазначеного кредиту 11.08.2000 року було вчинено виконавчий напис стосовно заставленого майна та відкрито виконавче провадження відділом державної виконавчої служби Галицького райуправління юстиції, було порушено його, апелянта, законні права та інтереси як добросовісного користувача зазначеним майном на підставі договору найму.

Також судом не враховано, що істотні умови саме договору поруки передбачені статтями 191-194 ЦК України (в редакції 1963 року), згідно яких договір поруки являється трьохстороннім договором, учасниками (сторонами) якщо є поручитель, кредитор та боржник, такий договір повинен укладатися в письмовій формі та містити в собі умови відповідальності поручителя і права поручителя в разі виконання зобов'язання за боржника, а також умови припинення поруки за договором.

Згідно ч.2 ст. 44 цього ж Кодексу такий договір повинен підписуватися усіма його учасниками (сторонами), тобто поручителем, кредитором та боржником. Однак, оспорюваний договір поруки не відповідає зазначеним нормам закону, так як при укладенні даного договору не були дотримані та визначені всі його істотні умови, а саме: стороною за договором поруки являється тільки ОСОБА_3, яка одноосібно і підписала цей договір. Окрім того, за вказаним договором поруки ОСОБА_3 виступила запоручником позичальника ОСОБА_4 як фізичної особи, а одержувачем кредиту за кредитним договором №09/99 від 03.08.1999 року являлося саме приватне підприємство "Княжа криниця".

Тобто ОСОБА_3 поручалася своїм майном за зовсім іншого суб'єкта цивільно-правових відносин, який фактично не отримував за жодними кредитними договорами від відповідача - АБ "Енергобанк" жодних кредитів чи будь-яких інших фінансових позик, а тому, відповідно, і не несе ніякої відповідальності перед третіми особами - кредиторами.

Згідно Статуту приватного підприємства "Княжа криниця", засновником якого являється ОСОБА_4, приватне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями по закону всім належним йому майном і коштами, а засновник, відповідно, не відповідає по зобов'язаннях підприємства, в зв'язку з чим підприємство не відповідає по закону за зобов'язаннями засновника.

З цього випливає, що за кредитним договором №09/99 від 03.08.1999 року належним відповідачем та боржником щодо повернення одержаного кредиту являється виключно приватне підприємство "Княжа криниця", а відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не несуть жодної відповідальності за зобов'язаннями по поверненню кредиту будь-яким власним майном.

Судом також не враховано, що за договором застави №Д-153 від 04.08.1999 року його учасниками (сторонами) являються заставодержатель - Акціонерний банк "Енергобанк" в особі Івано-Франківської філії та заставодавець - приватне підприємство "Княжа криниця", а власником майна являється ОСОБА_3, згідно договору дарування житлового будинку №Д-336 від 02.07.1997 року.

Однак, всупереч ст. 12 Закону України "Про заставу", в договорі застави не зазначено, яке саме майно передається в заставу, не визначено особливих характеристик та родових ознак цього майна, не відображено опис предмета застави, а тільки відмічено вартість заставного майна із посилання на договір поруки Д-152 від 04.08.1999 року.

При цьому, зазначає апелянт, законодавством не передбачено поєднання істотних умов договорів поруки та застави, а конкретно визначено зміст, форму та істотні умови даних договорів, недотримання яких має наслідком їх недійсності. Тому нотаріальні дії приватного нотаріуса по посвідченню таких договорів не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 49 Закону України "Про нотаріат".

Окрім того, судом не взято до уваги одну із найважливіших обставин даної справи - це ущемлення і порушення особистих прав та інтересів неповнолітніх дітей ОСОБА_3, а його онуків, при укладенні оспорюваних договорів поруки і застави.

Так, на момент нотаріального посвідчення договору застави будинку та господарських будівель №Д-153 від 04.08.1999 року, разом із ОСОБА_3 в ньому проживали і проживають та прописані її неповнолітні діти: син Василь, 1986 року народження (на момент укладення договорів мав 13-ть років) та дочка ОСОБА_6, 1988 року народження (на момент укладення договорів мала 11-ть років).

Оскільки, відповідно до цивільного законодавства, місцем проживання неповнолітніх дітей визнається місце проживання їх батьків, з цього випливає, що умови та положення, а також породжувані ними наслідки укладених договорів поруки і застави та виконавчий напис нотаріуса грубо порушують конституційне право на житло неповнолітніх дітей.

При цьому ст. 145 Кодексу про шлюб та сім'ю визначено, що опікун не вправі без дозволу органу опіки та піклування укладати угоди, а піклувальник - давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі побутових. В зв'язку з цим, ст. 46 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 року зобов'язує нотаріуса витребувати від підприємств, установ, організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій.

Однак, в даному випадку, приватним нотаріусом при посвідченні договорів поруки і застави не надсилалось жодних звернень до органу опіки та піклування про надання ним дозволу на укладення таких правочинів і такі дозволи ним не надавалися.

Також судом проігноровано факт укладення договору найму (оренди) житлового будинку, що був предметом застави, який було укладено між ним, апелянтом, та ОСОБА_3 за погодженням Крилосівської сільської ради і зареєстровано виконкомом цієї ради 29.05.1997 року за №45.

Даний договір, вважає апелянт, було укладено відповідно до чинного законодавства, інформація про який була доступна і відкрита для будь-яких суб'єктів господарської чи іншої діяльності та всіх суб'єктів цивільно-правових відносин. Тому відчуження об'єкту оренди орендодавцем ОСОБА_3 іншій особі, орендодавець повинен був згідно закону повідомити про це орендаря, тобто його, апелянта, за два тижні до моменту відчуження. У випадку відсутності повідомлення про відчуження, такий договір відчуження вважається недійсним.

Отже, при постановленні рішення суд першої інстанції не відобразив склад обставин та не обгрунтував і не навів будь-яких мотивів щодо безпідставності його позовних вимог в частині невідповідності оскаржуваних договорів нормам чинного законодавства, рахує апелянт. Суд тільки зіслався на те, що він, як позивач, безпідставно посилається на ті чи інші обставини в справі, що стосуються об'єктів нерухомості, які були предметом застави, оскільки він не являється власником житлового будинку та господарських споруд. При цьому суд не надав жодної правової оцінки щодо його порушеного права як законного користувача спірними приміщеннями, а також помилково прийшов до висновку, що відсутнє будь-яке порушення прав чи інтересів неповнолітніх дітей, які не являються власниками приміщень, що були предметом застави.

В зв'язку з цим, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю його позовні вимоги, відшкодувавши усі судові витрати, понесені ним за час розгляду даної справи.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_5 та його адвокат ОСОБА_1 підтримали вимоги апеляційної скарги з вище зазначених мотивів та просили її задовольнити, скасувавши рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, апелянт пояснив, що строк позовної давності на звернення до суду не пропустив, оскільки про порушення його прав і прав та інтересів неповнолітніх дітей стосовно права на житло дізнався тільки в серпні 2004 року з часу подання АБ "Енергобанк" позову до нього.

Третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_3 також підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, а рішення суду як незаконне скасувати та задоволити позов ОСОБА_5.

Представник АБ "Енергобанк", в особі його Чернівецької філії, Ткач Ф.Г. апеляційну скаргу не визнав, вважає її безпідставною, а рішення законним і обґрунтованим, яке просив залишити в силі, відмовивши в апеляційній скарзі. При цьому зазначив, що ні ОСОБА_5 ні його онуки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не являються власниками заставленого майна - будинку, який знаходиться в селі Крилос Галицького району. Відповідач ОСОБА_3, яка і є законним власником будинку, свідомо і добровільно виступила поручителем і зобов'язалася перед кредитором відповідати за виконання кредитного зобов'язання приватного підприємства "Княжа криниця", чим гарантувала виконання кредитної угоди своїм майном. Тому права на житло ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не були порушені, як не було порушено приватним нотаріусом діючого законодавства при вчиненні договорів поруки та застави.

Представник служби у справах дітей Галицької районної державної адміністрації Семкович В.Ю. вимоги апеляційної скарги визнав, вважає, що при укладенні договорів поруки і застави приватним нотаріусом були порушені законні права неповнолітніх дітей на житло, оскільки, на той час орган опіки і піклування дозволу на укладення зазначених договорів не надавав і нотаріус за таким дозволом до органу опіки і піклування не звертався. Просив задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_5.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, їх представників та третіх осіб, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що майнові права позивача, як і його онуків ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не були порушені, а сторони при укладенні договорів поруки та застави дійшли взаємної згоди і ними такі договора не оскаржувалися в судовому порядку, тому вважав, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 не має, в зв'язку з чим відмовив йому у позові.

Однак, колегія суддів вважає, що таке рішення є передчасним і не відповідає вимогам діючого на той час законодавства, тому підлягає до скасування.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у дар жилий будинок з погосподарськими будівлями, що знаходиться в с. Крилос Галицького району, згідно договору дарування від 02.07.1997 року, посвідченого державним нотаріусом Галицької районної державної нотаріальної контори Дирдою Н.А. та зареєстрованого в реєстрі за №Д-336 (а.с. 8). Земельна ділянка під зазначеними будівлями, відповідно до Державного акту (а.с. 9), належить на праві приватної власності ОСОБА_5.

29.05.1997 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір найму житлового приміщення (а.с. 10-12), згідно якого ОСОБА_5 прийняв у строкове платне володіння та користування житловий будинок та господарські будівлі за адресою АДРЕСА_1. 05.07.1997 року вказане майно передано по акту передачі у найм ОСОБА_5 строком користування до 29.05.2027 року (а.с. 13).

За договором про надання кредиту №09/99 від 03 серпня 1999 року (а.с. 60) позикодавець - Акціонерний банк "Енергобанк" надав позичальнику - приватному підприємству "Княжа Криниця", в особі директора ОСОБА_4, кредит в сумі 30000 грн. терміном до 03 серпня 2000 року на закупку товарів. По даному кредитному договору забезпеченням виконання зобов'язань позичальника є договір застави і кредит, наданий позикодавцем, забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами, на яке може бути звернено стягнення в порядку, встановленому законодавством України.

Договором поруки від 04 серпня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Галицького нотаріального округу Дирдою Н.А. і зареєстрованого в реєстрі за №Д-152, ОСОБА_3 виступила запоручником позичальника ОСОБА_4 по кредитному договору №09/99 від 03 серпня 1999 року з Акціонерним банком "Енергобанк" (а.с. 14). Даний договір підписано одноособово тільки ОСОБА_3, в якому зазначено, що вона поручилась за наданий кредит належним їй будинком з погосподарськими будівлями, інвентаризаційна оцінка яких становить 46163грн., і вона зобов'язалася відчужити таке майно на вимогу Акціонерного банку "Енергобанк".

Згідно договору застави будинку, укладеного 04 серпня 1999 року між заставодержателем - Акціонерним банком "Енергобанк", в особі директора Івано-Франківської філії АБ "Енергобанк" Маціборко В.П., та заставодавцем - приватним підприємством "Княжа Криниця", в особі директора ОСОБА_4, який посвідчений приватним нотаріусом Галицького нотаріального округу Дирдою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за №Д-153 (а.с. 15), з метою забезпечення виконання по кредитному договору №09/99 від 03.08.1999 року заставодавець - ПП "Княжа криниця" забезпечило кредитну угоду заставою майна на суму 46 163 грн., згідно договору поруки від 04.08.1999 року, який є невід'ємною частиною цього договору. При цьому заставодавець - ПП "Княжа криниця" заявляло, що майно не є предметом застави за іншими зобов'язаннями, нікому не продано, в спорі, під забороною не перебуває та має право застави.

Статутом приватного підприємства "Княжа криниця", зареєстрованим Розпорядженням голови районної ради від 01.03.1995 року №70 (а.с. 57-59), передбачено, що ПП "Княжа криниця" є приватне господарство, яке функціонує на принципах повної економічної та приватної самостійності, засноване громадянином ОСОБА_4 ПП "Княжа криниця" має право від свого імені укладати договори, набувати майнові і немайнові права, нести відповідальність; є юридичною особою, має самостійний баланс, власні оборотні кошти і засоби, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банківських установах, круглу печатку, кутовий штамп із своєю назвою. Підприємство по своїх зобов'язаннях відповідає по закону всім належним йому майном і коштами; Держава і засновник не відповідають по зобов'язаннях підприємства, а підприємство не відповідає по зобов'язаннях Держави і засновника.

Отже, за таких обставин, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до помилкового висновку про безпідставність заявленого ОСОБА_5 позову.

Відповідно до Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року), який діяв на час виниклих спірних правовідносин, статтею 5 передбачалося, що цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав у суспільстві. При здійсненні прав і виконанні обов'язків громадян і організацій повинні додержувати законів, поважати правила співжиття і моральні принципи суспільства.

Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Використання власності, згідно ст. 41 Основного Закону України, не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, а по ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 17, ч.2 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) було передбачено, що місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п'ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

Відповідно до ст. 145 Кодексу про шлюб і сім'ю (в редакції 1984 року), опікун не вправі без згоди органів опіки і піклування вчиняти угоди, а піклувальник - давати згоду на їх вчинення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, являються договора, які підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна, поділ чи обмін жилої площі, видача письмових зобов'язань і т.п.

Оскільки, на момент укладення договорів поруки і застави, пов'язаних з відчуженням в майбутньому нерухомого майна - будинковолодіння по АДРЕСА_1, в даному будинку були зареєстровані та проживали неповнолітні діти ОСОБА_7, 1986 року народження, та ОСОБА_6, 1988 року народження, то нотаріус при укладенні таких договорів, для забезпечення прав і законних інтересів неповнолітніх дітей на користування житлом, зобов'язаний був, відповідно до ст. 46 Закону України "Про нотаріат" №3425-ХП від 02.09.1993 року та пунктів 31 і 14 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" №18/5 від 18.06.1994 року, звернутися до уповноваженого органу опіки та піклування в Галицькому районі із запитом про надання дозволу на укладення зазначених правочинів. Однак, як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалося сторонам, з таким запитом при вчиненні оскаржуваних договорів нотаріус не звертався і дозволу на їх укладення органом опіки і піклування не видавалося.

Згідно ч.1 ст. 18 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Оскільки, при укладенні договорів поруки та застави було порушено порядок їх укладення, а також порушено права та інтереси неповнолітніх дітей, зокрема право дітей на користування житлом, то зазначені договора слід визнати недійсними, як і недійсним слід визнати виконавчий напис нотаріуса по виконанню таких недійсних договорів.

Окрім того, в судовому засіданні встановлено, що договір поруки не відповідає порядку та умовам його укладення.

Відповідно до ст. 191 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), договір поруки є багатосторонньою угодою, згідно з якою поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.

Всупереч цьому договір поруки від 04.08.1999 року підписаний одноособово поручителем ОСОБА_3, яка поручилася своїм майном за свого чоловіка ОСОБА_4, але аж ніяк не за приватне підприємство "Княжа криниця", з яким було укладено кредитний договір.

Також не може вважатися дійсним, в даному випадку, і договір застави від 04.08.1999 року, який суперечить ст. 181 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст. П Закону України "Про заставу" №2654-ХП від 02.10.1992 року та ст. 7 закону України "Про власність" №697-ХП від 07.02.1991 року, оскільки, він укладений із посиланням на договір поруки від 04.08.1999 року, який одноособово, в інтересах чоловіка, підписала ОСОБА_3, а договір застави було підписано та визначено права і обов'язки сторін між АБ "Енергобанк" та ПП "Княжа криниця", яких договір поруки не міг стосуватися і на їх користь не міг відчужуватися будинок ОСОБА_3, що належить їй на праві приватної власності.

В зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що оскаржувані договора поруки і застави та виконавчий напис нотаріуса по цих договорах необхідно визнати недійсними, а рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5

Поскільки ОСОБА_5, як дідусь неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_6, відповідно до ст. 258, ч.2 СК України, мав право в інтересах дітей звернутися з позовом до суду і про таке порушене право дітей він дізнався тільки в 2004 році в зв'язку із заявленим позовом до нього з боку АБ "Енергобанк", то слід вважати, що ОСОБА_5 не пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовною заявою.

На підставі ст. ст. 3, 41 , 47 Конституції України, ст. ст. 5, 17, 48, 191, 181 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст. 145 КпШС УРСР (в редакції 1984 року), ст. 46 Закону України "Про нотаріат" №3425-ХІІ від 02.09.1993 року, пунктів 14, 31 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" №18/5 від 18.06.1994 року, ст. П Закону України "Про заставу" №2654-ХИ від 02.10.1992 року, ст. 7 Закону України "Про власність" №67-ХІІ від 07.02.1991 року, керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду від 14 лютого 2005 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати недійсними договір поруки №Д-152 від 04 серпня 1999 року, договір застави будинку №Д-153 від 04 серпня 1999 року, посвідчених приватним нотаріусом Галицького нотаріального округу Дирдою Н.А., визнати недійсним виконавчий напис №Д-180 від 11 серпня 2000 року, виданий приватним нотаріусом Галицького нотаріального округу Дирдою Н.А.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

[ANTIRAID]

ВСУ отменил это решение и направил дело на новое рассмотрение по формальным основаниям. Не было привлечено третьим лицом ПП “Княжа криниця” взявшее кредит.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 вересня 2009 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Перепічая В.С.,

Мазурка В.А., Прокопчука Ю.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного банку “Енергобанк” в особі філії акціонерного банку “Енергобанк” в м. Чернівцях, ОСОБА_2, треті особи: орган опіки та піклування Галицької районної державної адміністрації, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсними договору поруки, договору застави й виконавчого напису та зупинення виконавчого провадження з виконання виконавчого напису за касаційною скаргою акціонерного банку “Енергобанк” (далі - АБ “Енергобанк”) в особі філії АБ “Енергобанк” в м. Чернівцях на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2008 року,

встановила:

У серпні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно з договором дарування, посвідченого державним нотаріусом Галицької районної державної адміністрації 2 липня 1997 року, він подарував своїй доньці, ОСОБА_2, житловий будинок площею 44,1 кв.м із господарськими спорудами, що розташований на АДРЕСА_1. На підставі рішення Крилосівської сільської ради від 30 грудня 1993 року йому була передана у власність земельна ділянка для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства, частина якої знаходиться під нерухомим майном, що подароване відповідачці. 29 травня 1997 року між ОСОБА_2 як орендодавцем і ним як орендарем був укладений договір найму житлового приміщення, згідно з яким він отримав у строкове платне володіння та користування приміщення житлового будинку, літньої кухні та сараю строком до 29 травня 2027 року.

3 серпня 1999 року між АБ “Енергобанк” в особі Івано-Франківської філії та приватним підприємством “Княжа криниця” в особі директора ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 09/99 на суму 30 тис. грн. Забезпечено зобов'язання за кредитним договором - договором поруки ОСОБА_2 № Д-152 від 4 серпня 1999 року та договором застави № Д-153 від 4 серпня 1999 року. При цьому предметом договору поруки був житловий будинок із господарськими спорудами, що розташований на АДРЕСА_1. Оскільки кредит за вищезазначеним договором не було погашено, то 11 серпня 2000 року приватним нотаріусом Галицького нотаріального округу Дирдою Н.А. було вчинено виконавчий напис стосовно заставленого майна ОСОБА_2 і відкрито виконавче провадження державною виконавчою службою Галицького районного управління юстиції.

Позивач просив визнати договір поруки № Д-152 від 4 серпня 1999 року та договір застави № Д-153 від 4 серпня 1999 року недійсними, тому що вважав, що при їх укладенні були порушені його права та права його неповнолітніх онуків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Крім того, просив визнати недійсним виконавчий напис і зупинити виконавче провадження з його виконання.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2005 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2008 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1

У касаційній скарзі АБ “Енергобанк” просить скасувати рішення ухвалене судом апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і передати справу на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Місцевий суд розглянув справу за позовом ОСОБА_1 про визнання договору застави недійсним, не залучивши до участі у справі сторону цього договору - приватне підприємство “Княжа криниця”. Не було належним чином визначено й процесуальне становище ОСОБА_5, який судом першої інстанції був залучений до участі у справі як третя особа, а не як відповідач.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Допущені судом першої інстанції порушення давали апеляційному суду підстави скасувати судове рішення та направити справу на новий розгляд.

Однак апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення уваги не звернув, а, скасувавши його, ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню з передачею на новий судовий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судами порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Ухвалила:

Касаційну скаргу акціонерного банку “Енергобанк” в особі філії акціонерного банку “Енергобанк” у м. Чернівцях задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду від 14 лютого 2005 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Патрюк

Судді: Т.Є. Жайворонок

В.А. Мазурок

В.С. Перепічай

Ю.В. Прокопчук