ANTIRAID

Решения 3-х инстанций о недействительности договора финансового лизинга с Порше Лизинг Украина

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Справа № 405/2286/15-ц
2/405/528/15

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2016 року

Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючої судді: Шевченко І.М.
при секретарі: Фришко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відокремлений територіальний підрозділ Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантик» про захист прав споживача та визнання недійсним договору,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до відповідача ТОВ «Порше Лізинг Україна» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору в частині, повернення авансових та адміністративних платежів, повернення автомобіля. Позов обґрунтовує тим, що 22 травня 2012 року між відповідачем та нею, було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00005040 щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля становило 154 880,96 грн. Строк дії договору визначено 60 місяців.

Згідно умов лізингу, викладених у преамбулі договору фінансового лізингу авансовий платіж за придбання обєкту становив еквівалент 6 341,28 дол. США, обсяг фінансування еквівалент 12 874,72 дол. США. Крім того, умовами договору було встановлено фіксований лізинговий платіж в сумі 364,77 дол. США на місяць (викупна вартість, проценти та комісія) та адміністративний платіж у сумі 288,24 дол. США.

Актом прийому-передачі до договору від 29.05.2012 року вартість обєкту лізингу становила 154 880,96 грн., обсяг фінансування 103 770,24 грн., щомісячний платіж 2 940,05 грн., адміністративні витрати 2 323,21 грн. На момент звернення із позовом нею було сплачено 186 259,70 грн., що значно перевищує вартість обєкту лізингу, а місячний платіж за березень 2015 р. склав 9119,25 грн.

Договором та графіком платежів до договору передбачено, що платежі здійснюються в еквіваленті доларів США у відповідності до п.п. 6.3 «Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу», згідно положень якого лізингові платежі відображають справедливу вартість обєкта лізингу на основі діючого курсу обміну Євро\долару США, встановленого Національним банком України або Українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агліколь» або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ «КІБ Креді Агліколь» або іншим банком) з купівлі та продажу Євро\долару США до української гривні, яким буде обрано за рішенням відповідача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобовязання, передбачені цим контрактом, розраховуються в Євро\долару США на змінній основі та підлягають оплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставленого рахунку.

Підставою заявленого позову споживача зазначає той факт, що на протязі грудня 2014-серпня 2015 року відповідач всупереч приниципу добросовісності договору і рівноправья сторін, довільно трактуючі умови п.п. 6.3. Загальних комерційних умов внутришнього фінансового лізингу виставляв рахунки на сплату лізингових платежів по курсу долару США, який не є відповідним жодному загальновідомому курсу національної валюти.

Зважаючи на курс долару до національної валюти в період з 09.01.2015 по 04.08.2015 року лізінгодавцем їй виставлялись рахунки на сплату за курсом, що суттєво відрізнився у бік збільшення від того, про якій проінформував ПАТ «КІБ Креді Агріколь» у листі № 12407/4073 від 27.10.2015 року. Крім того, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» пояснив, що «для клієнтів-юридичних осіб , яким є ТОВ «Порше Лізинг Україна» валюто-обмінні операції банк здійснює через міжбанківський валютний ринок України, курс на якому варіюється в залежності від конюнктури, а для фізичних осіб встановлюється банком». Відповідно до п. 3 листа № 12407/5731 від 07.12.2015 року для фізичних і юридичних осіб курс є різним, що, можливо, і стало підставою для виставлення їй лізінгодавцем рахунку за курсом валют як для юридичної особи.

В подальшому, скориставшись п.п.8.2.1. та п.п 8.2.2. лізингового договору, відповідач виставив штрафні санкції за надання вимог щодо сплати неправомірно обрахованих ним платежів у рахунках виставлених в період з 04.02.2015 по 04.08.2015 року, штрафних платежів від 04.11.2015 року «Перше нагадування про несплату» та рахунок-фактуру № 00304159 від 04.11.2015 року на суму 364,53 грн, від 16.11.2015 року «Друге нагадування про несплату» та рахунок-фактуру № 00307448 від 16.11.2015 року на суму 472,49 грн., та від 01.05.2015 року «Перше нагадування про несплату» на суму 387,41 грн., які у заяві про збільшення позовних вимог від 22.01.2016 року позивач просить визнати незаконними.

Вона звернувся із претензією на адресу відповідача, як поживач фінансових послуг, із вимогою надати у письмовому вигляді інформацію із розшифруванням помісячно за яким курсом (НБУ, ПАТ «КІБ «Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою якого саме) і виходячи з якого порядку визначалася вартість щомісячного платежу за договором про фінансовий лізінг № 00005040 від 22.05.2012 року у 2014 році і пояснення за яким точно курсом (НБУ, ПАТ «КІБ «Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою якого саме) буде визначатися курс при виконанні договору на майбутне і в який конкретно день місяця такий курс буде визначатися для виставлення рахунку на сплату. Дана вимога відповідачем виконана не була. Відповіддю відповідача № 715 від 02.11.2015 року, фактично, відмовлено у добровільному припиненні (розірванні за угодою сторін) договору, оскільки п. 12.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, де дострокове розірвання договору за ініціативою споживача розглядається виключно у ракурсі «дострокового викупу», який дозволяється відповідачем лише після виконання низки платежів та умов. Навіть при зверненні споживача про таке припинення лізінгодавцем не було визначено непогашену вартість обєкта лізингу, оскільки її пропозицію про розірвання проігноровано і не визнано «проханням про дострокове розірвання договору».

Посилаючись на вимоги статей 4, 10, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» за якими споживач має право: на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); на розірвання договору та повернення коштів, якщо стане очевидним що послуга буде не виконана; на отримання необхідної інформації, достатньої для придбання цієї продукції, виробника та гарантії її придбання, тощо прость суд: визнати недійсним Договір про фінансовий лізинг № 00005040 укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та нею, щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США.; визнати незаконними вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про сплату чотирнадцяти штрафних платежів виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 04.02.2015 по 05.01.2016 на загальну суму 5021,89 грн. згідно реєстру, що додається до позову; стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на її користь суму авансового платежу за Договором про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341,28 дол. США та частини викупної вартості обєкту лізингу (сплаченої за 44 місяця х 364,77 дол. США) в еквіваленті 16 049,88 дол. США., зобовязати її повернути в натурі транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6., колір чорний 2012 р.в., р\н АА 6062 МС номер кузова НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» зі складанням ОСОБА_2 передання-приймання майна за підписами уповноважених представників сторін Договору про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року, стягнути із відповідача на її користь суму 3 000 грн. судових витрат на надання правової допомоги, віднести за рахунок із відповідача суму судового збору на користь держави.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, неодноразово уточнювали свої вимоги та просили задовольнити позов згідно останніх уточнень від 25.01.2016 року.

Представники відповідача за довіреністю виданою ТОВ Юридична фірма Вернер ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 ОСОБА_6, що брали участь на протязі судового розгляду, проти позову заперечили в повному обсязі, надали письмові заперечення та заяву про стягнення із позивача витрат на правову допомогу ТОВ Юридична фірма Вернер на суму 10 000 грн., просили відмовити в задоволенні позову.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1, було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00005040 щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля становила 154 880,96 грн. Строк дії договору визначено 60 місяців.

На момент розгляду срави заборгованість за лізінговими платежами у ОСОБА_1 відсутня, що підтверджується ОСОБА_6 звіряння взаємних розрахунків складених між сторонами та Зведеною обліковою випискою з рахунку клієнта ОСОБА_1 від 09.06.2015 року, доданою представником відповідача до пояснення від 04.07.2015 року. Проте, із останнього документа та поданих позивачем документів «Перше нагадування про несплату» та «Друге нагадування про несплату» вбачається, що відповідачу додатково виставлені рахунки 03.06.2015 року на суму 1 633,96 грн., 03.07.2015 року на суму 2 396,83 грн., 04.08.2015 року на суму 2 728,40 грн., 08.09.2015 року на суму 3 076,37 грн., 05.10.2015 року на суму 3 070,63 грн., 04.11.2015 року на 3 786,00 грн., 16.11.2015 року на суму 3 893,96 грн. в якості штрафних санкцій.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Така ж вимога визначена і у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає і механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч. 5 п. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору, а умови договору фінансового лізингу, в свою чергу, не можуть суперечити положенням цього Закону.

Так, лізинговий кредит - це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Його специфіка полягає у тісному взаємозвязку і переплетенні кредитних, фінансових та орендних відносин. З точки зору змісту кредитних відносин, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається позичальником у розстрочку.

Отже, лізинг є комерційною угодою, що заснована на оренді товарів тривалого користування виробничого призначення. Це одна з форм інвестицій в основний капітал за посередництвом лізингової компанії (лізингодавця), який купує для товаровиробника (лізингоодержувача) майно і надає йому в оренду з метою виробничого використання. Таким чином, лізингодавець фактично кредитує лізингоодержувача.

Положеннями ст. 8 ЦК України визначено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Виходячи із зазначеного, за аналогією до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа № 1-26/2011), у якому Конституційний Суд України зазначає, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги.

Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (п. 3.2. Рішення).

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позивачу, як споживачу, на момент укладення договору об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України).

Згідно з п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Отже, відповідач проігнорував дані вимоги законодавства, що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підпунктом 6.3 Загальних комерційних умов внутришнього фінансового лізингу, якими визначенго, що сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь «Порше Лізинг Україна», відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання «Порше Лізинг Україна» суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком) або Національним банком України, (надалі «обмінний курс»), як буде обрано за рішенням «Порше Лізинг Україна», станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобовязання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.

У разі часткової зміни вищевикладених положень цього пункту, «Порше Лізинг Україна» матиме право вимагати, щоб лізингові платежі та усі інші платежі за цим контрактом були розраховані за обмінним курсом іншого банку (Національного банку України, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого банку) замість обмінного курсу банку, вказаного вище. Сторони погоджуються, що така вимога може бути висунена на власний розсуд «Порше Лізинг Україна» та без обмежень щодо кількості таких вимог протягом дії контракту, і для цього не вимагається згода лізингоодержувача.

Зазначена формула визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля та лізингових платежів в доларах США є такою, що вводить в оману, оскільки у такий спосіб позбавляє споживача можливості знати, через комерційну таємницю, «обмінний курс безготівкових операцій» комерційного банку ПАТ «КІБ Креді Агріколь.

Посилання представника ТОВ «Порше Лізинг Україна» на те, що з такими даними можна ознайомитись як на його сайті, так і на сайті цього банку не відповідає дійсності, оскільки дані саме про «обмінний курс безготівкових операцій» цього банку там відсутні.

Коли та при яких обставинах визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля в доларах США мало відбуватися відповідно до пункту 6.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у договорі та в додатках до нього взагалі не визначено.

Положеннями ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавця зобовязано не включати у договори із споживачами умов, які є несправедливими. Як зазначено у п.п.3,4 ч. 3 цієї норми Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про:

встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.3);

надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв»язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.5.6.)

надання можливості продавцю збільшувати або зменшувати лізингові платежі або інші платежі в одностороньому порядку (п.6.13.)

Натомість як договором так і Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу не перебдачено повернення платежів, сплачених на викуп автомобіля. У договорі про це зазначено при викладі п 6, 12. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, де дострокове розірвання договору за ініціативою споживача розглядається виключно у ракурсі «дострокового викупу», яякий дозволяється відповідачем лише після виконання низки платежів та умов.

Відповідно до п.9 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір укладений із споживачем особисто в місці, іншому ніж торговельні або офісні приміщення продавця, вважається договором, укладеним поза торговельними або офісними приміщеннями. позивач уклала спірний договір м. Кіровоград, де у якості продавця та постачальника заначено ТОВ «Атлантик» а відтак він є договором, укладеним поза торговельними або офісними приміщеннями.

Положеннями ч.3 ст.12 цього Закону визначено, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом 14 днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельним або офісним приміщенням чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж.

Натомість, згідно розділу 12 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, цей договір може бути розірваний Лізінгоотримувачем лише за згодою лізингодавця ТОВ «Порше Лізинг Україна», і то не раніше ніж через 12 місяців із дати початку строку лізингу.

Відтак, і ці умови договору суперечать вимогам закону й підлягають визнання недійсними, адже відповідно до п.6 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд(п.п. 12.6 Загальних комерційних умов), якщо споживачеві таке право не надається.

Розглядуваним договором покупця - споживача фінансових послуг фактично позбавлено права дострокового розірвання Договору навідь у випадку порушення його права шляхом виставлення необгрутованого рахунку, оскільки у випадку не оплати одого платежу навідь частково протягом 30-ти днів лізингодавець може розірвати договір і витребувати об»єкт лізингу (п.п. 8.3.2., 12.6 Загальних комерційних умов).

Фінансовий лізинг є непрямим лізингом з точки зору цивільного права і майно, що передається лізингодавцем у користування лізингоодержувача за таким договором, лізингодавець має придбати у відповідного постачальника (продавця) відповідно до умов та специфікацій, встановлених лізингоодержувачем.

У такий спосіб законодавець захищає право споживача фінансових послуг на вільний вибір предмета лізингу, його ціни та обрання контрагента.

Юридична природа договору фінансового лізингу та можливість викупу предмета лізингу, дає підстави для висновку, що укладаючи такий договір, споживач послуг має право знати обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу.

Відповідно до положень ст. 655 ЦК України, суд вважає, що погоджена сторонами ціна предмету лізингу є істотною умовою такого договору.

Вартість предмета лізингу вказана в ОСОБА_6 прийому-передачі і складає 154 880,96 грн., що на той момент відповідало 19 216,00 дол. США, проте лізингові платежі та адміністративній платежі виражені виключно у доларовому еквіваленті, що не дає можливості споживачу адекватно оцінити необхідний щомісячний платіж у національній валюті і дає можливість відповідачу згідно п. 6.3 Договору лише за власним вибором визначати курс валюти станом на дату, коли підлягає оплаті кожен платіж. Данне твердження не знайшло підтвердження у листі № 715 від 02.11.2015 року, в якому стверджується, що компанія повідомляла лізингоодержувача про ризики отримання фінансування із застосуванням еквіваленту доларів США по відношенню до національної валюти, наслідком чого є неминуче настане збільшення щомісячного лізингового платежу в гривнях. Доказів такого повідомлення представники відповідача в судових засіданнях не надали.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні судом досліджено докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, які відповідають вимогам належності та допустимості. Представниками відповідача проігноровано вимоги суду про надання інформації щодо способу визначення курсу валюти, жоден із них не зміг надати пояснень чому курс у виставлених ним рахунках суттєво відрізняється від встановленого банком, яка могла б спростувати надані позивачем докази, або ж підтвердити їх.

За приписами ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

При вирішенні спорів про захист прав споживачів суд враховує, що тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі й за спричинену шкоду, лежить на продавцеві (виготівникові).

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача судові витрати та витрати на правову допомогу, понесені позивачем та підтверджені Договором про адвокатську допомогу та суду квитанцією в сумі 3 000 грн., а також на користь держави щожо двох позовних вимог немйнового характеру в сумі 1 102,40 грн. та майнового характеру в сумі 3 450,72 грн. (із розрахунку ціна вимог 16 049,88 доларів США х 21,5 = 345 072,42 грн.), а всього 4 553,12 грн.

На підставі вищевикладеонго і ст.ст. 6, 203, 253, 256, 257, 261, 266, 525, 526, 530, 625, 629, 632, 638, 651, 654, 806, 807, 1054 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законом України «Про захист прав споживачів», рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа № 1-26/2011 та керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відокремлений територіальний підрозділ Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантик» про захист прав споживача та визнання недійсним договору задовольнти.

Визнати недійсним Договір про фінансовий лізинг № 00005040 укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1, щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США.

Визнати незаконними вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про сплату чотирнадцяти штрафних платежів виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 04.02.2015 по 05.01.2016 на загальну суму 5 021,89 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) суму авансового платежу за Договором про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341,28 дол. США та частини викупної вартості обєкту лізингу (сплаченої за 44 місяці х 364,77 дол. США) в еквіваленті 16 049,88 дол. США.

Зобовязати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) повернути в натурі транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6., колір чорний 2012 р.в., р\н АА 6062 МС номер кузова НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» зі складанням ОСОБА_6 передання-приймання майна за підписами уповноважених представників сторін Договору про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) суму 3 000 грн. судових витрат на надання правової допомоги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь держави судовий збір в сумі 4 553,12 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів з дня проголошення рішення. 

Суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда Шевченко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57211781

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Державний герб України

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1422/16

Головуючий у суді І-ї інстанції Шевченко І. М.

Категорія - спори, пов'язані із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»

Доповідач Сукач Т. О. 

УХВАЛА
Іменем України

29.07.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого - Сукач Т.О. 
суддів - Бубличенко В.П.
Франко В.А.
за участі секретаря - Савченко Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 14 квітня 2016 року і

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 14 квітня 2016 року задоволено позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору.

Суд визнав недійсним договір про фінансовий лізинг № 00005040, укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» і ОСОБА_3, щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США та незаконними нарахування ТОВ «Порше Лізинг Україна» позивачу чотирнадцяти штрафних платежів за період розгляду справи по суті з 04.02.2015 по 05.01.2016 на загальну суму 5 021,89 грн.

З ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_3 стягнуто суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг в еквіваленті 6 341,28 дол. США та частину викупної вартості об'єкту лізингу в еквіваленті 16 049,88 дол. США (сплаченої за 44 місяці х 364,77 дол. США). Позивача зобов'язано повернути відповідачу об'єкт лізингу зі складанням акту передання-приймання майна за підписами уповноважених представників сторін договору .

Вирішено питання про судові витрати.

У апеляційній скарзі ТОВ «Порше Лізинг Україна», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, вимогам матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні її вимог. Зокрема зазначає, що суд неправильно застосував положення ст.ст.1,11,12,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» та дійшов помилкового висновку про наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, який завдав шкоди позивачеві.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача, адвокат Майнард Н.О., вважаючи, що рішення суду ухвалене, на її думку, з додержанням вимог закону, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» - відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Порше Лізинг Україна» Тарана М.В., який підтримував доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу ОСОБА_3 та її представника адвоката Майнард Н.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обґрунтованість доводів апеляційної скарги у встановлених статтею 303 ЦПК України межах, колегія суддів вважає, що передбачених законом підстав для її задоволення немає.

Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Судом встановлено, що 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» і ОСОБА_3 було укладено договір про фінансовий лізинг № 00005040, об'єктом якого є транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6. вартістю 19 216 дол. США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля позивачу становила 154 880, 96 грн. Строк дії договору визначено у 60 місяців (а.с.5,т.1).

На виконання умов договору фінансового лізингу згідно рахунку-фактури № 00007059 від 22 травня 2012 року ОСОБА_3 сплатила 57 326,29 грн., з яких : 51 110,72 грн. - авансовий платіж; 2 323,21 грн. - адміністративний платіж; 952,32 грн. - реєстраційний платіж, а також перший лізинговий платіж, що складається з : відшкодування частини вартості об'єкта лізингу - 1 343,60 грн., проценти та комісії - 1 596,44 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом з'ясовано, що відповідно до положень Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу за будь-яких умов сплачені авансовий, реєстраційний, адміністративний та перший платіж, а це 57 326,29 грн. поверненню не підлягають (п.2 Загальних комерційних умов).

Дострокове розірвання договору за ініціативою споживача розглядається виключно у ракурсі «дострокового викупу», який можливий лише після сплати останнім низки платежів та виконання умов лізингодавця, сплати одноразової комісії за дострокове закінчення строку лізингу в розмірі 4% від непогашеної вартості об'єкта лізингу (п.12.5 Загальних комерційних умов).

Згідно з п.4.5., п.4.6. Загальних комерційних умов будь-які несправності, технічні або інші дефекти об'єкта лізингу, спричинені з вини виробника, постачальника дилера, дилера-продавця або інших осіб, складають ризик для лізингоодержувача. Порше Лізинг Україна не несе жодних витрат у зв'язку з вищезазначеними несправностями. Такі несправності або дефекти не звільняють лізингоотримувача від належного виконання ним своїх зобов'язань за цим контрактом. Включаючи, окрім іншого, сплату лізингових платежів або інших платежів на користь Порше Лізинг Україна, відшкодування витрат Порше Лізинг Україна відповідно до умов контракту. Порше Лізинг Україна не несе жодної відповідальності за характеристики об'єкта лізингу або збитки, що можуть бути понесені у зв'язку з цим.

Підпунктом 6.3. п.6. Загальних комерційних умов визначено, що сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь «Порше Лізинг Україна», відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання «Порше Лізинг Україна» суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком) або Національним банком України, (надалі «обмінний курс»), як буде обрано за рішенням «Порше Лізинг Україна», станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.

У разі часткової зміни положень цього пункту, «Порше Лізинг Україна» матиме право вимагати, щоб лізингові платежі та усі інші платежі за цим контрактом були розраховані за обмінним курсом іншого банку (Національного банку України, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого банку) замість обмінного курсу банку, вказаного вище. Сторони погоджуються, що така вимога може бути висунена на власний розсуд «Порше Лізинг Україна» та без обмежень щодо кількості таких вимог протягом дії контракту, і для цього не вимагається згода лізингоодержувача.

Із довідки ПАТ «КІБ Креді Агріколь» від 07.12 2015 року вбачається, що для клієнтів - юридичних осіб, яким є ТОВ «Порше Лізинг Україна», валюто - обмінні операції банк здійснює через міжбанківський валютний ринок України, курс валют на якому формується в залежності від кон'юнктури. Для клієнтів - фізичних осіб , які здійснюють валюто-обмінні операції в касах банку, курс валют встановлюється банком Інформація щодо діяльності клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта, є банківською таємницею і може бути розкритою при наявності письмового дозволу власника такої інформації, або за рішенням суду (а.с.250,т.1).

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що формула визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля та лізингових платежів в доларах США, що наведена у п.6.3. Загальних комерційних умов є такою, що вводить в оману, оскільки у такий спосіб позбавляє споживача можливості знати, через комерційну таємницю, «обмінний курс безготівкових операцій» комерційного банку ПАТ «КІБ Креді Агріколь».

Встановивши наведені факти суд дійшов правильного висновку про те, що умови, укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, є несправедливими, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві.

Судом встановлено, що на час розгляду справи заборгованість за лізинговими платежами у позивача відсутня, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків складених між сторонами та зведеною обліковою випискою з рахунку клієнта ОСОБА_3 від 09.06.2015 року, наданою представником відповідача до суду (а.с.13,105-106,т.1)

Проте, позивачу додатково виставлені рахунки 03.06.2015 року на суму 1 633,96 грн., 03.07.2015 року на суму 2 396,83 грн., 04.08.2015 року на суму 2 728,40 грн., 08.09.2015 року на суму 3 076,37 грн., 05.10.2015 року на суму 3 070,63 грн., 04.11.2015 року на 3 786,00 грн., 16.11.2015 року на суму 3 893,96 грн. як штрафні санкції за невиконання умов договору.

Ураховуючи зазначене колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про визнання незаконними нарахування ТОВ «Порше Лізинг Україна» штрафних санкцій позивачу за період з 04.02.2015 по 05.01.2016 на загальну суму 5 021,89 грн.

Крім того, згідно з п. 4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) зурахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються зальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором тамістить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка згідно зі ст. 3607 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції хоча і обґрунтував рішення про задоволення позову у зв'язку із несправедливими умовами та не взяв до уваги вищезазначені порушення щодо відсутності ліцензії у відповідача для здійснення фінансової діяльності та нотаріального посвідчення спірного договору, однак правильно вирішив справу по суті.

Посилання відповідача на те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» суперечать правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 11 травня 2016 року у справі за № 6-3020цс15.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню

Керуючись ст.ст.209,307,308,313,314,315 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області 

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»відхилити.

Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 14 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.О.Сукач 
Судді В.П.Бубличенко
В.А.Франко
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59482398

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Державний герб України

Ухвала
іменем україни

1 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І., Журавель В.І., Закропивного О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про захист прав споживачів та визнання договору фінансового лізингу недійсним за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року,

в с т а н о в и в:

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, який у подальшому було уточнено, посилаючись на те, що 22 травня 2012 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») було укладено договір про фінансовий лізинг транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 доларів США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання їй автомобіля становило 154 880 грн 96 коп., строком на 60 місяців. За умовами договору авансовий платіж за придбання предмету лізингу становив в еквіваленті 6 341 доларів 28 центів США, обсяг фінансування в еквіваленті 12 874 доларів 72 центів США, фіксований щомісячний лізинговий платіж в сумі 364 доларів 77 центів США (викупна вартість, проценти та комісія) та адміністративний платіж у сумі 288 доларів 24 центів США. Згідно акту прийому-передачі від 29 травня 2012 року вартість предмету лізингу становила 154 880 грн 96 коп., обсяг фінансування 103 770 грн 24 коп., щомісячний платіж 2 940 грн 05 коп., адміністративні витрати 2 323 грн 21 коп.

Вказувала, що передумовою звернення до суду з позовом був той факт, що відповідач протягом грудня 2014 року - серпня 2015 року всупереч принципу добросовісності договору і рівноправності сторін, довільно трактуючи умови договору про фінансовий лізинг виставляв їй рахунки по сплаті лізингових платежів за курсом долара США, який не є відповідним жодному загальновідомому курсу національної валюти. На момент звернення до суду нею було сплачено 186 259 грн 70 коп., що значно перевищує вартість предмету лізингу, а місячний платіж за березень 2015 року взагалі складав 9 119 грн 25 коп.

Зазначала, що вона звернулась із претензією до відповідача, як споживач фінансових послуг, із вимогою надати у письмовому вигляді інформацію із розшифруванням помісячно за яким курсом у 2014 році (Національного банку України, публічного акціонерного товариства «Корпоративний та Інвестиційний Банк«Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою якого саме) і виходячи з якого порядку визначалася вартість щомісячного платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, а також пояснення, за яким курсом буде визначатися курс при виконанні договору у майбутньому та в який конкретно день місяця такий курс буде визначатися для виставлення рахунку на сплату. Дана вимога відповідачем виконана не була. Своєю відповіддю відповідач фактично відмовив їй у добровільному припиненні (розірванні за угодою сторін) договору, оскільки за умовами договору дострокове розірвання угоди за ініціативою споживача розглядається виключно як «достроковий викуп», який дозволяється відповідачем лише після виконання низки платежів та умов. При зверненні споживача про таке припинення, лізингодавцем не було визначено непогашену вартість предмета лізингу, оскільки її пропозицію про розірвання проігноровано і не визнано «проханням про дострокове розірвання договору».

Посилаючись на викладене, а також на положення Закону України «Про захист прав споживачів», за якими споживач має право: на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); на розірвання договору та повернення коштів, якщо стане очевидним що послуга буде не виконана; на отримання необхідної інформації, достатньої для придбання цієї продукції, виробника та гарантії її придбання, тощо, ОСОБА_4 просила суд визнати договір про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, укладений між нею та відповідачем, недійсним; визнати незаконними вимоги про сплату чотирнадцяти штрафних платежів виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 4 лютого 2015 по 5 січня 2016 на загальну суму 5 021 грн 89 грн; стягнути із відповідача на її користь суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341 доларів 28 центів США та частини викупної вартості предмету лізингу (сплаченої за 44 місяця х 364 доларів 77 центів США) в еквіваленті 16 049 доларів 88 центів. США.; зобов'язати її повернути в натурі транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6., реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» зі складанням акту передання-приймання майна за підписами уповноважених осіб сторін договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, а також стягнути із відповідача на її користь суму судових витрат на надання правової допомоги у розмірі 3 тис. грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір про фінансовий лізинг, укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_4, щодо транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 доларів США, недійсним. Визнано незаконними вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про сплату чотирнадцяти штрафних платежів, виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 4 лютого 2015 по 5 січня 2016 на загальну суму 5 021 грн 89 грн. Стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_4 суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341 доларів 28 центів США та частини викупної вартості предмету лізингу (сплаченої за 44 місяця х 364 доларів 77 центів США) в еквіваленті 16 049 доларів 88 центів. США. Зобов'язано ОСОБА_4 повернути в натурі транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6., реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» зі складанням акту передання-приймання майна за підписами уповноважених осіб сторін договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року. Стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_4 суму судових витрат на надання правової допомоги у розмірі 3 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ «Порше Лізинг Україна», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов до вірного висновку про те, що за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України. Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, що сторонами виконано не було, а, отже, такий договір фінансового лізингу є нікчемним.

Також суди дійшли правильного висновку про те, що умови договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року є несправедливими, вводять споживача в оману, оскільки призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві, що відповідає положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року № 6-65цс16, яка у силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для усіх судів України.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Отже, судові рішення є законними і обгрунтованими й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

ухвалила:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Б.І. Гулько
В.І. Журавель
О.В. Закропивний

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63393279

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Суды трех инстанций пришли к выводу о нарушении Порше Лизинг Украина законодательства о защите прав потребителей.

В частности компания устанавливала привязку к валюте и не смогла предоставить объяснения к какому курсу была привязка и где именно потребитель мог с ней ознакомиться. Кроме того сами условия договора предоставляющие право только Порше Лизинг Украина разрывать договор противоречат Закону Украины "О защите прав потребителей". Такие условия были признаны вводящими потребителя в заблуждение и несправедливыми.

Кроме этого, в связи с тем, что договор является смешанным и Порше Лизинг Украина фактически привлекает средства для покупки автомобиля, ей необходима лицензия на привлечение средств физлиц, которая у компании отсутствует. Также, в соответствии со ст. 799 ГК Украины договор найма транспортного средства заключается в письменной форме; договор найма транспортного средства с участием физического лица подлежит нотариальному удостоверению. При этом нотариальное удостоверение договора отсутствует.

Аналогичные правовые выводы Верховный суд озвучивал в делах от 16.12.2015 № 6-2766цс1511.05.2016 № 6-3020цс1511.05.2016 № 6-65цс16.

 

 

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

только эти мошенники не одни, есть им подобные Порше Мобилити, и там суды становятся на их сторону, и всем плевать что по гривневому кредиту все оплаты привязаны к курсу доллара США, и фактически является валютным кредитом, которые с 2011 года запрещены.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Как быть, если сроки исковой давности прошли?

У меня такой же договор с Порше лизинг, но прошло 3 года и что делать теперь не знаю

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, Martinezflair сказал:

Как быть, если сроки исковой давности прошли?

У меня такой же договор с Порше лизинг, но прошло 3 года и что делать теперь не знаю

Восстанавливайте срок...

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
17 часов назад, Bolt сказал:

Восстанавливайте срок...

Что это значит? Как восстанавливать?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
50 минут назад, Martinezflair сказал:

Что это значит? Как восстанавливать?

Тогда к Вам встречный вопрос , о каких трех прошедших годах Вы писали?

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 часов назад, juri_rv сказал:

Тогда к Вам встречный вопрос , о каких трех прошедших годах Вы писали?

Договор на авто был составлен в 2013 году. Я обратился в суд в конце 2017-го

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
56 минут назад, Martinezflair сказал:

Договор на авто был составлен в 2013 году. Я обратился в суд в конце 2017-го

Изложите суть Вашей проблемы более подробно, тогда и вероятность получения правильного совета для Вас возрастет.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 часов назад, Martinezflair сказал:

Я подал иск на Порше. Они подали отзывной иск. Вот скан их отзыва

Как это отзывной иск...?

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, Martinezflair сказал:

Что это значит? Как восстанавливать?

Обыкновенно восстанавливать и всё...

6 часов назад, Martinezflair сказал:

Договор на авто был составлен в 2013 году. Я обратился в суд в конце 2017-го

А, так Вы уже обратились оказывается... Без восстановления значит... А чего Вы так не подумали над восстановлением сроков... Теперь Вам тяжело будет... Кто Вам так посоветовал в лоб идти не подумавши над сроками... Вот к чему приводит, когда работу делают непрофессионалы...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
59 минут назад, Bolt сказал:

Как это отзывной иск...?

Я не знаю как это правильно называется

Screenshot_2018-04-14-20-46-56-237_com.google.android.apps.docs.png

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 минуты назад, Martinezflair сказал:

Я не знаю как это правильно называется

Screenshot_2018-04-14-20-46-56-237_com.google.android.apps.docs.png

А что там знать надо, на нём написано как он называется...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 минут назад, Martinezflair сказал:

Я не знаю как это правильно называется

Screenshot_2018-04-14-20-46-56-237_com.google.android.apps.docs.png

Расскажите подробнее, что у Вас вообще происходит... Какой позов Вы подали и что решили поменять в нём...

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

такая же ситуация с отзывом и заявлением в нём о применении сроков давности (договор 2012 - иск 2017). Кто-то нашёл выход?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, 11damian11 сказал:

такая же ситуация с отзывом и заявлением в нём о применении сроков давности (договор 2012 - иск 2017). Кто-то нашёл выход?

Пока не нашли выход. А у вас также лизинг? Вы в группе Фейсбуке состоите?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Да. Первую инстанцию прошёл (в мою пользу). В первом заседании порше подал отзыв (только суду), где указал на исковую давность. В судебных заседаниях Порше ни разу не упоминал о сроках давности (и я об этом не знал), а в апелляции уже указал о том, что суд первой инстанции это не учёл

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 минуты назад, 11damian11 сказал:

Да. Первую инстанцию прошёл (в мою пользу). В первом заседании порше подал отзыв (только суду), где указал на исковую давность. В судебных заседаниях Порше ни разу не упоминал о сроках давности (и я об этом не знал), а в апелляции уже указал о том, что суд первой инстанции это не учёл

Вы сами судитесь или с адвокатом? Как я понимаю мы первопроходцы с исковой давностью.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
19 минут назад, 11damian11 сказал:

Я сам юрист, так что защищаюсь самостоятельно

Они вас не просили показать машину для осмотра? Мне уже звонили два раза.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      17 вересня 2018 року
      м. Київ
      справа № 796/138/2018
      провадження № 61-40895 ав 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого-Пророка В. В. (суддя-доповідач)суддів: Висоцької В. С., Фаловської І. М. учасники (сторони третейського розгляду):
      позивач в третейському спорі-Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» (в судове засідання не з'явився),відповідач в третейському спорі-ОСОБА_4 (в судове засідання не з'явився),
      розглянув у порядку письмового провадження справу, відкриту за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» про видачу виконавчого листа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Розвитку ринку фінансових послуг» від 03 травня 2018 року у справі № 2018/0402-006 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів на умовах лізингу (оренди), за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, постановлену у складі судді Махлай Л. Д. в місті Києві, повний текст якої складений 10 липня 2018 року,
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог заявника
      1. У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» (далі - ТОВ «ФК «Фангарант груп») звернулось до Апеляційного суду міста Києва як суду першої інстанції із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Розвитку ринку фінансових послуг» (далі - постійно діючий третейський суд АРРФП) від 03 травня 2018 року у справі № 2018/0402-006 за позовом ТОВ «ФК «Фангарант груп» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів на умовах лізингу (оренди) (далі - рішення третейського суду від 03 травня 2018 року).
      2. Свою заяву ТОВ «ФК «Фангарант груп» обґрунтовувало тим, що 09 серпня 2016 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) та ОСОБА_4 було укладено договір про отримання товарів в системі «Плати Пізніше» (далі - договір від 09 серпня 2016 року). Відповідно до пункту 1.1. договору від 09 серпня 2016 року в момент підписання цього договору всі існуючі та майбутні права ФОП ОСОБА_5 за цим договором відступаються на користь ТОВ «ФК «Фангарант груп», яке є також стороною договору від 09 серпня 2016 рокута виступає у ролі процесинг-центра, передбаченого умовами даного договору.
      3. Пункт 8.6. договору від 09 серпня 2016 року містить третейське застереження, яке передбачає розгляд спорів сторін, що виникають щодо договору від 09 серпня 2016 року, або у зв'язку з ним, окрім спорів щодо захисту прав споживачів, постійно діючим третейським судом АРРФП. Сторони цього договору погодили, що в процесі розгляду та вирішення відповідних спорів буде застосовуватись Регламент постійно діючого третейського суду АРРФП (далі - регламент третейського суду АРРФП).
      4. У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 неналежним чином виконував свої зобов'язання по договору від 09 серпня 2016 року, ТОВ «ФК «Фангарант груп» звернулось до постійно діючого третейського суду АРРФП. 03 травня 2018 року постійно діючим третейським судом АРРФП було прийнято рішення третейського суду від 03 травня 2018 року. Рішенням третейського суду від 03 травня 2018 року позов ТОВ «ФК «Фангарант груп» задоволено повністю.
      Короткий зміст судового рішення, прийнятого апеляційним судом як судом першої інстанції
      5. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, повний текст якої складений 10 липня 2018 року, у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Фангарант груп» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року відмовлено.
      6. Судове рішення апеляційного суду, прийняте ним як судом першої інстанції, мотивоване тим, що підстави для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду викладені у статті 486 ЦПК України.
      7. Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про захист прав споживачів) споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
      8. Пункт 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про третейські суди) передбачає, що третейські суди в порядку, передбаченому Законом про третейські суди, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
      9. За договором від 09 серпня 2016 року ОСОБА_4 є покупцем певних товарів, а тому є споживачем в силу закону незалежно від того, вважав його таким ФОП ОСОБА_5, чи ні. Виходячи з суб'єктного складу сторін та характеру спірних правовідносин, що були предметом розгляду у третейському суді, за результатами якого було прийнято рішення третейського суду від 03 травня 2018 року, спір не підвідомчий третейському суду.
      10. З наданих ТОВ «ФК «Фангарант груп» матеріалів не вбачається, що склад третейського суду для розгляду відповідної справи призначався у відповідності до вимог Закону про третейські суди. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 486 ЦПК України, якщо склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону суд відмовляє у видачі виконавчого листа.
      Короткий зміст вимог апеляційної скарги
      11. 24 липня 2018 року ТОВ «ФК «Фангарант груп» надіслало до Верховного Суду апеляційну скаргу, вважаючи, що відповідне судове рішення апеляційного суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
      12. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фангарант груп»просить скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ТОВ «ФК «Фангарант груп» про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
      13. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що спірні правовідносини не регулюються Законом про захист прав споживачів, оскільки підставою позову ТОВ «ФК «Фангарант груп» є невиконання боржником умов договору. ТОВ «ФК «Фангарант груп» не є споживачем, оскільки звернулось до третейського суду з позовом про стягнення заборгованості внаслідок неналежного виконання боржником умов договору.
      14. Відповідно до статей 11, 15, 16 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV (далі в редакції, що діяла на момент виникнення відповідних правовідносин, - ЦК України), частини п'ятої статті 28 та частини першої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), частини першої статті 22 Закону про захист прав споживачів, пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовом про захист прав споживачів» (далі - Постанова № 5) до справ про захист прав споживачів відносяться справи, в яких споживач є позивачем, який просить захистити його права споживача. ОСОБА_4 під час розгляду відповідної справи постійно діючим третейським судом АРРФП не здійснював ніяких дій на свій захист, отже правовідносини щодо захисту прав споживачів не виникали та не розглядались постійно діючим третейським судом АРРФП.
      15. Правовідносини із договорів виникають між сторонами договору, правовідносини щодо захисту прав споживачів виникають між споживачем та органом, що уповноважений захищати права споживачів.
      16. Сторони договору від 09 серпня 2016 року обумовили застосування регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП, частина перша статті 27 якого передбачає, що при третейському розгляді справи одноособовим третейським суддею сторони спільно призначають одноособового третейського суддю. Якщо сторони не узгодять кандидатуру одноособового третейського судді у 5-ти денний термін з дня отримання ухвали постійно діючого третейського суду АРРФП з вимогою про це, одноособовий третейський суддя призначається головою постійно діючого третейського суду АРРФП, про що постановляється ухвала.
      17. Ухвалою постійно діючого третейського суду АРРФП про призначення складу суду від 17 квітня 2018 року у зв'язку з відсутністю будь-яких письмових повідомлень та відомостей щодо узгодження сторонами відповідного спору кандидатури третейського судді для одноособового вирішення спору, в тому числі, у зв'язку з закінченням встановленого ухвалою постійно діючого третейського суду АРРФП від 03 квітня 2018 року терміну для узгодження відповідними сторонами кандидатури судді, матеріали відповідної справи було передано для одноособового розгляду та вирішення справи по суті Голові постійно діючого третейського суду АРРФП ОСОБА_6 Отже, постійно діючий третейський суд АРРФП здійснив розгляд вищезазначеного спору у складі, який відповідав вимогам законодавства.
      18. Інші доводи апелянта суд касаційної інстанції не приймає до уваги відповідно до вимог статей 76, 77, 80 ЦПК України.
      (2) Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
      19. Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      20. Згідно із частиною другою статті 24 та частиною другою статті 351 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
      21. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України в порядку письмового провадження розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами.
      22. Частиною другою цієї статті передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним 372 ЦПК України чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
      23. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (згідно із пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України).
      24. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (згідно із частинами четвертою та п'ятою статті 268 ЦПК України).
      25. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
      26. Клопотань сторін про відкладення розгляду справи до Верховного Суду не надходило. Сторони справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з'явились, причини неявки Верховному Суду не повідомили. В зв'язку з цим, Верховний Суд, керуючись зазначеними нормами ЦПК України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій як суду першої інстанції
      27. Частиною третьою статті 487 ЦПК України передбачено, що ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції.
      28. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
      29. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (частина перша та друга статті 367 ЦПК України).
      30. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
      31. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      32. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України).
      33. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
      34. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
      35. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина перша та друга статті 89 ЦПК України).
      36. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 376 ЦПК України).
      37. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
      38. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (частина третя статті 376 ЦПК України).
      39. При розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 486 ЦПК України.
      40. Згідно із статтею 486 ЦПК України суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо: 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом; 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі. Дані положення кореспондуються зі змістом статті 56 Закону про третейські суди.
      41. Апеляційним судом як судом першої інстанції встановлено, що 09 серпня 2016 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір № 60031001584 про отримання товарів у системі «ПлатиПізніше». За умовами цього договору ФОП ОСОБА_5 зобов`язався поставити ОСОБА_4 товари, перелік яких зазначено у договорі від 09 серпня 2016 року на загальну суму 26 393,00 грн, а останній зобов`язався оплатити ці товари відповідно до строків та умов оплати, визначених договором від 09 серпня 2016 року.
      42. На підставі пункту 8.6. договору від 09 серпня 2016 року суд апеляційної інстанції встановив наявність третейської угоди у вигляді третейського застереження про передачу спору, який випливає з умов виконання договору, на розгляд третейському суду. Договір від 09 серпня 2016 року недійсним не визнавався, третейське застереження не скасовувалося.
      43. 03 травня 2018 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Розвитку ринку фінансових послуг» було прийнято рішення у справі № 2018/0402-006 за позовом ТОВ «ФК «Фангарант Груп» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та судових витрат на загальну суму 54 981,36 грн. Вказаним рішенням третейського суду позов задоволено повністю.
      (1.1) Щодо підвідомчості справи третейському суду
      44. Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім випадків, передбачених законом (частина четверта статті 4 ЦПК України). Останнє кореспондується зі змістом частини першої статті 21 ЦПК України та частиною першою статті 5 Закону про третейські суди.
      45. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону про третейські суди (частина перша статті 5 Закону про третейські суди).
      46. Третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом (абзац п'ятий частини першої статті 2 Закону про третейські суди). Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (частина перша статті 12 Закону про третейські суди).
      47. Третейські суди в порядку, передбаченому Законом про третейські суди, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) (згідно із пунктом 14 частини першої статті 6 Закону про третейські суди).
      48. Преамбула Закону про захист прав споживачів встановлює, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Це кореспондує змісту частини першої статті 11 Закону про захист прав споживачів.
      49. Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів).
      50. Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування Закону про захист прав споживачів та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема, порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (згідно із пунктом 4 частини першої статті 21 Закон про захист прав споживачів). Нижче вказується про порушення цього принципу в контексті вибору відповідачем кількісного складу третейського суду для розгляду спору з позивачем у постійно діючому третейському суді АРРФП.
      51. У пункті 2.3. договору від 09 серпня 2016 року чітко зазначено, що ОСОБА_4 отримує товари (послуги) за цим договором для особистих потреб, а не з метою використання у підприємницькій діяльності.
      52. Враховуючи вищезазначене, дія Закону про захист прав споживачів поширюється на договір від 09 серпня 2016 року та відносини позивача й відповідача, які випливають з цього договору.
      53. Права споживача не виникають лише на підставі звернення споживача до суду з метою їх захисту. Їх існування, порушення або дотримання не визначаються тим, яка сторона спору щодо таких прав подала позов до суду, або зробила це першою. Будь-які вимоги контрагента по договору до споживача також стосуються захисту прав споживача, оскільки можуть впливати на обов'язки споживача в силу приписів частини п'ятої статті 11 ЦК України, яка передбачає можливість виникнення цивільних прав та обов'язків з рішень суду.
      54. Положення нормативних документів, на які посилається позивач в якості підтвердження нормативної визначеності справ щодо захисту прав споживачів не відповідають такому твердженню позивача. Жодне з них не містить переліку справ, які визначені як справи про захист прав споживачів. Стаття 11 ЦК України вказує на підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Статті 15 та 16 ЦК України встановлюють загальне право на захист цивільних прав та інтересів та право звернення до суду за таким захистом кожної особи, а не тільки споживачів товарів. Частина перша статті 22 Закону про захист прав споживачів вказує на те, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом, що відповідає тій же статті 16 ЦК України. Частин п'ята статті 28 ЦПК України лише встановлює додаткові дискреційні критерії визначення підсудності справ про захист прав споживачів. Частина перша статті 187 ЦПК України регулює загальні питання відкриття провадження у справі. Пункт 6 Постанови № 5 вказує на те що заяви про захист прав споживачів мають відповідати загальним вимогам до позовних заяв, передбаченим статтею 137 (зміст і форма позовної заяви) попередньої редакції Цивільного процесуального кодексу.
      55. Враховуючи вищезазначене, твердження позивача про те, що правовідносини щодо захисту прав споживачів не виникають між сторонами договору не відповідає дійсності. Захищене право споживача забезпечується, в першу чергу, виконанням вимог Закону про захист прав споживачів позивачем в рамках договору від 09 серпня 2016 року, а не судовим примусом його до цього. Позивач пропонує звужене тлумачення таких правовідносин, яке зводиться фактично до правовідносин, які виникають в рамках реалізації споживачем свого права звернення до суду, яке випливає зі змісту статей 15 та 16 ЦК України. Зміст Закону про захист прав споживачів вказує на те, що захист прав споживачів є обов'язком, наприклад, постачальників товарів або надавачів послуг незалежно від звернення споживача у суд. Саме по собі виконання вимог Закону про захист прав споживачів без судового спонукання до цього також є захистом прав споживачів, яке відбувається шляхом виконання відповідних зобов'язань.
      56. Абзац другий пункту 2 Постанови № 5 прямо вказує на можливість виникнення правовідносин з захисту прав споживачів з договорів.
      57. Суд дійшов висновку про безпідставність заявлених аргументів позивача в цій частині. Вищезазначені встановлені судом попередньої інстанції фактичні обставини справи підтверджуються.
      58. Суд попередньої інстанції на підставі фактичних даних - договору від 09 серпня 2016 року - встановив наявність третейської угоди між сторонами цього договору у вигляді третейського застереження (пункт 8.6. відповідного договору), яка відповідає вимогам статті 12 Закону про третейські суди. Згідно цієї третейської угоди сторони від 09 серпня 2016 року домовились про розгляд підвідомчих третейським судам спорів між ними постійно діючим третейським судом АРРФП.
      59. Враховуючи вищезазначене, постійно діючий третейський суд АРРФП прийняв рішення у справі, яка непідвідомча третейському суду відповідно до закону, що на підставі пункту 2 частини першої статті 486 ЦПК України є підставою для відмови судом у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року. Апеляційний суд дійшов правильних висновків з цього питання та не порушив норми процесуального права, правильно застосував норми матеріального права.
      (1.2) Щодо складу третейського суду
      60. Закон про третейські суди регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (згідно із частиною першою статті 1 Закону про третейські суди).
      61. Порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюються Законом про третейські суди та регламентом третейського суду (згідно із частиною четвертою статті 10 Закону про третейські суди).
      62. Правила третейського розгляду постійно діючим третейським судом визначаються регламентом третейського суду, який не повинен суперечити Закону про третейські суди (згідно із частиною третьою статті 28 Закону про третейські суди).
      63. Регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду Законом про третейські суди (згідно із частиною п'ятою статті 10 Закону про третейські суди).
      64. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту (частина друга та третя статті 12 Закону про третейські суди).
      65. Склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді) (частина перша статті 16 Закону про третейські суди).
      66. Сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода (частина перша та друга статті 14 Закону про третейські суди).
      67. Третейський суддя - фізична особа, призначена чи обрана сторонами у погодженому сторонами порядку або призначена чи обрана відповідно до Закону про третейські суди для вирішення спорів у третейському суді (згідно із абзацом другим частини першої статті 2 Закону про третейські суди).
      68. У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду (частина третя статті 16 Закону про третейські суди).
      69. Згідно із частиною першою статті 4 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП сторони мають право вільно призначати чи обирати третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі призначення чи обрання суддів.
      70. Відповідно до частини другої статті 21 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП в ухвалі про порушення провадження у справі Голова постійно діючого третейського суду АРРФП пропонує сторонам у 5-денний строк з дати отримання ухвали обрати третейських суддів відповідно до третейської угоди або положень регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП та сповістити їх ім'я і прізвища постійно діючому третейському суду АРРФП.
      71. Частина перша статті 27 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП передбачає, що при третейському розгляді справи одноособовим третейським суддею сторони спільно призначають одноособового третейського суддю. Якщо сторони не узгодять кандидатуру одноособового третейського судді у 5-ти денний термін з дня отримання ухвали постійно діючого третейського суду АРРФП з вимогою про це, одноособовий третейський суддя призначається Головою постійно діючого третейського суду АРРФП, про що постановляється ухвала.
      72. Згідно пункту 8.6. договору від 09 серпня 2016 року його сторони домовились про застосування регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП при вирішенні цим третейським судом спорів між ними, але не закріпили кількісний склад третейського суду.
      73. З матеріалів справи та доказів, наданих позивачем, не слідує, що відповідач узгодив з позивачем доручення Голові постійно діючого третейського суду АРРФП призначення чи обрання суддів для третейського розгляду відповідного спору. Також не слідує погодження відповідачем кількісного складу третейського суду, зокрема, одноособового розгляду спору третейським суддею.
      74. Регламент постійно діючого третейського суду АРРФП не містить конкретного механізму обрання сторонами кількісного складу третейського суду, а визначає лише механізм обрання персонального складу третейського суду, зокрема в статтях 4 та 21. Умови частини першої статті 27 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП регулюють питання обрання Головою постійно діючого третейського суду АРРФП одного третейського судді для здійснення одноособового розгляду спору за умови, що такий розгляд здійснюється суддею третейського суду одноособово. Для застосування даного положення регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП необхідно мати згоду всіх сторін спору на одноособовий розгляд їх спору суддею третейського суду. Така згода відсутня.
      75. Враховуючи вищезазначене, склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам Закону про третейські суди, що на підставі пункту 6 частини першої статті 486 ЦПК України є підставою для відмови судом у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року. Апеляційний суд дійшов правильних висновків з цього питання та не порушив норми процесуального права, правильно застосував норми матеріального права.
      (2) Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
      76. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).
      77. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, на підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, Верховний Суд, як суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність залишити апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фангарант груп» без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року без змін.
      Керуючись частиною другою статті 24, частиною другою статті 351, статтями 247, 374, 375, 381, 382, 384, пунктом 1 частини третьої статті 389, частиною третьою статті 487 ЦПК України,
      Постановив:
      1. Залишити без задоволенняапеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп».
      2. Залишити без змін ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року.
      3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп».
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Судді: В. С. Висоцька
      В. В.Пророк
      І.М. Фаловська
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76566313
    • Автор: Yamada
      Добрый день, уважаемые форумчане. Нужен Ваш совет.
      В 2006-м был взят валютный кредит на авто в ВАТ "Банк Универсальный". В связи с кризисом 2008-го начала расти просрочка. По ВНН был отобран залоговый автомобиль (ЧП Юстиция). И после этого тишина... до 2012-го. Звонок юриста из банка о предложении выкупа 6-ти летнего автомобиля. От меня отказ и опять тишина... до 2015-го. Опять звонок о решении проблемы и мой ответ об отсутствии на данный момент меня в Киеве по очень уважительным причинам. Недавно приходит письмо от колекторов на сумму 295 тыс. грн. (письмо в топку и начинаю выяснять). Заочна Шевченківського районного суду Києва Ухвала про відкриття впровадження від травня 2015р. на суму 232 310 грн. В 2017 відкриття ВП ДВС. В материалах дела об автомобиле не слова (продали, не продали) так же как и о ВНН 2008-го года об арешті авто. Какая-то таблица с выплатами и все. 
      Вопрос такой: 1. Обжаловать заочное решение суда на основании моего отсутствия(документальные доказательства есть) и пропуска Банком исковой давности (последний платеж был в январе 2009-го года).    
      2. Непризнание такой суммы долга (или всего долга).
      3. Требование признать кредитный договор недествительным (заключен с обманом) и нарушившим мое право как потребителя (график погашения долга как неотьемлемая часть договора показывала только тело кредита без указания всех реальных платежей с процентами и ежемесячной комиссией)
      Заранее благодарю за советы.
    • Автор: Петя
      Здравствуйте, нужна помощь, в прошлом месяце взял кредит в мфо кредит касса, 7000 грн. дали на 14 дней но в момент оплаты долга возникли проблемы с деньгами, и не получилось пролонгировать даже, начали названивать угрожать судом и тд.сегодня написали что начали дело взыскания и подали заявление в Департамент Економики и безопасности, денег выплатить 11800 у меня нет имущества тоже, так как я ситрота как мне быть не знаю помогите!!!
       
       
       
       
       
       
       
    • Автор: Mercato®
      Для тех, кто утверждает, что кредитные долги нужно возвращать. Свежий сюжет из "Фактов недели" от 02.09.2018 на ICTV.
      Похоже, проблема займов в МФО, особенно онлайн, приобретает национальный масштаб.
      Считаете, что без вашего ведома невозможно оформить на вас кредит? Смотрите сюжет.
      Об онлайн займах, договорах с МФО, простоте получения по чужим данным, бездеятельности полиции и другом.
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 761/24672/15-ц
      Провадження N 14-197цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (на тимчасову адміністрацію та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Терра банк" (далі - Фонду, уповноважена особа Фонду; ПАТ "Терра банк" відповідно), Фонд,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року в складі судді Кравець В.А.
      і касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року в складі судді Осаулова А.А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року в складі колегії суддів Кравець В.А., Качана В.Я., Шиманського В.Й.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду, Фонду про захист прав споживача, усунення порушень бухгалтерського обліку та зобов'язання вчинити дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо розгляду її звернень та задоволення вимог про усунення порушеного бухгалтерського (банківського) обліку вкладу позивачки та поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком; зобов'язати уповноважену особу Фонду усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку шляхом поновлення банківської проводки.
      Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що 05 серпня 2014 року між нею та ПАТ "Терра "банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) на 200 доларів США з правом поповнення строком до 06 листопада 2014 року. Цього ж дня вона поповнила депозит на 1 000 доларів США, 06 серпня 2014 року - на 1 200 доларів США та 07 серпня 2014 року - на 1 200 доларів США, про що свідчить квитанція N 96834, однак цю суму не було зараховано на її депозит. Після введення в банку тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду вона неодноразово зверталася із заявами про поновлення банківської проводки та зарахування внесеної нею суми, однак ці дії вчинено не було й указану суму не було зараховано на її депозитний рахунок.
      Ураховуючи викладене, позивачка просила визнати протиправною бездіяльність Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо розгляду її звернень і задоволення вимог про усунення порушеного бухгалтерського (банківського) обліку її вкладу та поновлення банківської проводки за квитанцію від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком, а також зобов'язати уповноважену особу Фонду усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку шляхом поновлення банківської проводки.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року позов задоволено частково. Зобов'язано уповноважену особу Фонду усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку за договором банківського вкладу від 05 червня 2014 року шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком ОСОБА_3 У задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо розгляду її звернень, задоволення вимог про усунення порушення бухгалтерського (банківського) обліку та поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 - відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що цивільні права позивачки порушено й вони підлягають захисту шляхом усунення порушень бухгалтерського (банківського) обліку вкладу та поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1 200 доларів США за вкладним рахунком. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачі надали відповіді на звернення позивачки в межах своєї компетенції.
      Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Терра банк" відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року залишено без змін.
      Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що судовими рішеннями, що набрали законної сили, установлено обставини незарахування працівниками колишнього ПАТ "Терра банк" внесених позивачем коштів за вкладом у розмірі 1 200 доларів США та можливість усунення вказаних порушень лише уповноваженою особою Фонду в межах наданих їй повноважень.
      Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав невиконання вимог ухвали про усунення недоліків щодо сплати судового збору.
      Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначив, що представник позивачки не надав суду доказів сплати судового збору за подання цієї скарги.
      12 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та передати справу до цього ж суду для продовження розгляду.
      25 квітня 2016 року уповноважена особа Фонду звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Доводи, наведені в касаційних скаргах
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивовано тим, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду мотивовано тим, що суди не застосували належних норм матеріального права, не встановили порушень відповідачами законодавства про виведення неплатоспроможного банку з ринку та ліквідацію банку. ПАТ "Терра банк" перебуває у стадії ліквідації, яку здійснює уповноважена особа Фонду як державна спеціалізована установа, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а провадження у порядку цивільного судочинства - закриттю.
      Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня та від 18 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України)викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК Українив редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, вважає, що касаційні скарги уповноваженої особи Фонду та ОСОБА_3 мають бути задоволені частково.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Для вирішення питання про юрисдикцію справи необхідно визначити склад осіб, які беруть участь у справі, предмет позовних вимог і зміст правовідносин, а також проаналізувати спеціальне законодавство, що регулює спірні правовідносини. Оскільки одним з відповідачів є Фонд, необхідно визначити його правову природу, функції та повноваження у правовідносинах, пов'язаних з введенням тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Цим Законом також урегульовано відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Згідно з частиною другою статті 3 згаданого Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктомуправління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Спеціальним законом передбачено, що Фонд є юридичною особою публічного права.
      Відповідно до частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
      Водночас основні ознаки поняття юридичної особи універсальні та не залежать від складу та статусу її засновників (учасників і членів).
      Зазначене правило знайшло відображення в частині першій статті 82 ЦК України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу про участь юридичних осіб у цивільному обороті, якщо інше не встановлено законом.
      З аналізу функцій Фонду, передбачених у частині першій статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Ці функції мають як владний характер, оскільки направлені на врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а направлені на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продажу неплатоспроможного банку або створення та продажу перехідного банку, що передбачено в пункті 8 частини другої зазначеної статті.
      Тобто можна зробити висновок про дуалістичність правомочностей Фонду.
      Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачено в статті 46 Закону N 4452-VI. Частина друга цієї статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
      Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону N 4452-VI Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: 1) здійснює повноваження органів управління банку; 2) приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; 4) вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України; 5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 6) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх; 7) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов'язковому зберіганню; 8) здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону; 9) здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом; 10) повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов'язань перед банком). Фонд може здійснювати інші повноваження, що є необхідні для завершення процедури ліквідації банку.
      Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду в частині реалізації своїх повноважень щодо банку, який ліквідується, виконує повноваження органу управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження.
      З аналізу правової природи юридичної особи публічного права з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, можна зробити висновок, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, що діяла на час розгляду справив суді першої та апеляційної інстанцій.
      Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час подання до суду позову, суди розглядали в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникали з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводився за правилами іншого судочинства.
      Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      У статті 17 КАС України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму; та наведено перелік публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів
      Законодавець у частині першій статті 19 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року розширив цей перелік, додавши до нього декілька пунктів.
      Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      У справі, яка переглядається, до суду звернулася фізична особа ОСОБА_3 з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду про зобов'язання поновити банківську проводку за вкладним рахунком.
      Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
      У цьому випадку фактично виник спір між ОСОБА_3 та банком щодо нездійснення останнім банківської операції - незарахування грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США на депозит ОСОБА_3, тому не можна вважати, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми процесуального права й розглянули спір в порядку цивільного судочинства.
      Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2014 року ОСОБА_3 уже зверталася до суду з позовом до ПАТ "Терра банк" про захист прав споживача фінансових послуг (справа N 757/29091/14-ц), у якому просила: зобов'язати відповідача в особі уповноваженої особи Фонду усунути порушення банківського обліку вкладу позивачки шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року N 96834 на 1200 доларів США за вкладним рахунком позивача N 26306501148977 та зобов'язати внести в реєстр вкладників, які мають право на відшкодування вкладів відповідно до Закону N 4452-VI запис щодо обліку суми вкладу позивача станом на день запровадження тимчасової адміністрації за договором вкладу "Родинний" від 05 серпня 2014 року N ВДД-163660:840 у загальному розмірі 3 600 доларів США та відсотків, нарахованих на вклад до дня запровадження тимчасової адміністрації.
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право на відшкодування за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року N ВДР-163660:840 грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США (т. 1, а. с. 56?62).
      Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що на звернення позивачки стосовно внесених на депозитний рахунок 07 серпня 2014 року грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США ПАТ "Терра банк" кошти не повернуло та відповіді не надало.
      Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про роз'яснення рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року задоволено. Роз'яснено, що за ОСОБА_3 визнано право на відшкодування за договором банківського вкладу від 05 серпня 2014 року N ВДР-163660:840 грошових коштів у розмірі 1 200 доларів США, які були внесені на депозитний рахунок 07 серпня 2014 року і зобов'язання з відшкодування позивачці яких у межах загальної суми вкладу за договором банківського вкладу відповідно до Закону N 4452-VI відповідачу - Публічному акціонерному товариству "Кристал банк" передано не було (т. 1, а. с. 64).
      Тобто ОСОБА_3 уже зверталася до суду з позовними вимогами про захист прав споживачів і рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року, вирішено спір між ОСОБА_3 та ПАТ "Терра банк" щодо внесених коштів у розмірі 1 200 доларів та захищено право позивачки на спірну суму.
      Зазначені судові рішення в силу вимог статті 14 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 18 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року є обов'язковими до виконання на всій території України.
      Порядок відображення в бухгалтерському обліку типових кредитних операцій (надання (отримання) кредитів, здійснення факторингових операцій, операцій репо, урахування векселів) та вкладних (депозитних) операцій, що оцінюються за амортизованою собівартістю, гарантій, авалів та формування й використання резервів під кредитні ризики в банках України врегульовано Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 року N 481, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 22 січня 2008 року за N 48/14739 (далі - Інструкція).
      Згідно з пунктом 1.4 розділу І Інструкції банк здійснює кредитні та вкладні (депозитні) операції відповідно до вимог законодавства України й відображає в бухгалтерському обліку за відповідними рахунками Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року N 280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 року за N 918/9517, зі змінами, залежно від категорії контрагентів, виду кредиту/вкладу (депозиту) і строків їх використання.
      За правилами пункту 1.1 глави 1 розділу VІнструкції банк на дату укладення договору про розміщення або залучення коштів на міжбанківському ринку відображає за позабалансовими рахунками одночасно вимоги та зобов'язання відповідно до укладеного договору банківського вкладу (депозиту). У цьому разі здійснюються такі бухгалтерські проводки: Дебет (Рахунок для обліку активів до отримання та депозитів до розміщення); Кредит (Контррахунок); Дебет (Контррахунок); Кредит (Рахунок для обліку активів до відправлення та депозитів до залучення).
      Таким чином, здійснення банківської операції, а саме зарахування коштів на депозитний рахунок позивачки, є повноваженням банку. Проте суд першої інстанції не перевірив, а апеляційний суд не усунув вказаного недоліку та не встановив у зв'язку з введенням у ПАТ "Терра банк" тимчасової адміністрації та ліквідаційною процедурою, чи можливе здійснення таких операцій у контексті вимог пункту 2 частини другої статті 46 Закону N 4452-VI.
      Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не взяв до уваги того, що відповідач у справі, яка переглядається, - уповноважена особа Фонду є лише представником Фонду та виконує функції органу управління банком і відповідно до частини другої статті 30 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду, про те, що позивачем й відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава, частини другої статті 48 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, не зробив висновку, чи є такий відповідач належним.
      Суд не встановив, чи обрала позивачка належний спосіб захисту порушеного права та чи поновлює вказаний спосіб її права і які саме.
      Щодо касаційної скарги ОСОБА_3 Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
      Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її, апеляційний суд послався на те, що Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набрав чинності 01 вересня 2015 року, внесено зміни до Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" та викладено статтю 5 цього Закону в новій редакції, у якій звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, не передбачено. Оскільки спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, є Закону України "Про судовий збір", то Закон України "Про захист прав споживачів", стаття 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.
      З такими висновками погодитися не можна.
      У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбаченозвільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.
      Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як "споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ", у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України "Про судовий збір", не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України "Про захист прав споживачів".
      Крім того, стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову.
      Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються від майнового навантаження з метою захисту своїх порушених прав (частина третя стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів").
      Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судовий збір" у частині третій статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" словосполучення "державного мита" замінене словосполучення "судового збору".
      Отже, під час прийняття Закону України "Про судовий збір" законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
      Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 14-57цс18 зазначила, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме під час апеляційного перегляду. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
      Апеляційний суд не врахував зазначеного та безпідставно поклав на позивачку, яка звернулася до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору.
      Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року про повернення апеляційної скарги не може вважатися законною й обґрунтованою та має бути скасована.
      Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, порушив вимоги як матеріального, так і процесуального права, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, що у силу пункту 2 частини першої статті 409 та статті 411 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених апеляційним судом рішень з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      З огляду на те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 402,409, 411, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Терра банк" задовольнити частково.
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвали Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Повну постанову складено і підписано 25 червня 2018 року.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.