• ×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 826/8273/16
      Провадження N 11-775ас18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяви Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд судових рішень у справі N 826/8273/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка ЮріяПетровича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", ОСОБА_4, про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження,
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" (далі - ТОВ "ФК "Плеяда", Товариство) звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просило:
      1) визнати протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П. (далі - Уповноважена особа) щодо: встановлення нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року N 1905 (далі - договір факторингу), укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський, Банк відповідно) з ТОВ "ФК "Плеяда"; поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу;
      2) скасувати наказ Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними";
      3) скасувати розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку".
      На обґрунтування позовних вимог ТОВ "ФК "Плеяда" зазначило, що відсутні будь-які підстави вважати договір факторингу нікчемним на підставі п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), оскільки внаслідок укладення такого договору ПАТ "Банк Михайлівський" не стало неплатоспроможним та виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами не стало неможливим, навпаки Банк отримав прибуток, який міг бути використаний для розрахунків з кредиторами, вартість права вимоги, відчужена за договором факторингу, відповідає ринковій вартості (звичайним цінам). Договір факторингу не передбачає платежу чи передачу Банком іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), укладення такого договору відбулось без порушення норм законодавства та не призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням Банку з ринку.
      Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10 серпня 2016 року позов ТОВ "ФК "Плеяда" задовольнив. Визнав протиправними дії та рішення Уповноваженої особи про: встановлення нікчемності договору факторингу, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда"; поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу. Скасував наказ Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними", та розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку".
      Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року залишена без змін.
      Не погодившись з рішенням касаційного суду, 11 квітня 2017 року ПАТ "Банк Михайлівський" подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року з підстав, установлених п. 5 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Крім того, 11 квітня 2017 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд відповідно) також подав до Верховного Суду України заяву про перегляд зазначеного вище судового рішення на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Верховний Суд України ухвалою від 19 квітня 2017 року відкрив провадження за заявами ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО у цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Згідно з підп. 1 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року N 20/0/19-18 вказані заяви разом зі справою передано до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 червня 2018 року зазначену адміністративну справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) та на підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII).
      За приписами підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Оскільки справа за заявами ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО згідно із ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах, то її відповідно до підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який за приписами підп. 1 п. 1 зазначеного розділу КАС України здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 06 липня 2018 року прийняла до розгляду заяви ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року і призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      Дослідивши наведені в заявах доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      19 травня 2016 року між ТОВ "ФК "Плеяда" та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір факторингу, відповідно до п. 2.1 якого позивач зобов'язався передати грошові кошти (суму фінансування позивачем Банку) у розпорядження Банку за плату (винагорода Банку), а Банк зобов'язався відступити позивачу право вимоги, визначене у реєстрі (-ах) прав вимоги. Разом з правом вимоги до позивача перейшли всі інші права та обов'язки Банку, як кредитора за кредитним договором.
      Пунктом 4.1 договору факторингу передбачено, що право вимоги переходить від Банку до позивача з моменту підписання між сторонами відповідного реєстру прав вимоги.
      19 травня 2016 року на виконання умов договору факторингу між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда" підписаний реєстр прав вимоги N 1, згідно з яким Банк відступив позивачу права вимоги до боржників на суму 679 861 696,07 грн. оціночною вартістю 479 814 366,00 грн. за що позивач сплачує Банку 480 600 001,70 грн. Розмір дисконту склав 199 261 694,37 грн. Така сума фінансування позивачем Банку за права вимоги, відступлені згідно з реєстром N 1, визначена сторонами з урахуванням оціночної ринкової вартості прав вимоги, визначеної у звіті від 18 травня 2016 року N 05/57 суб'єкта оціночної діяльності - Приватного підприємства "Дельта-Консалтінг".
      Також 20 травня 2016 року на виконання умов договору факторингу між позивачем та Банком підписаний реєстр прав вимоги N 2, згідно з яким ПАТ "Банк Михайлівський" відступив ТОВ "ФК "Плеяда" права вимоги до боржників на суму 2 436 158,80 грн. за що товариство сплачує Банку 2 436 158,80 грн. У зв'язку з відсутністю дисконту при відчуженні прав вимоги за реєстром N 2 проведення незалежної оцінки майнових прав не проводилось.
      Як убачається з актів приймання-передачі документів, що підтверджують право вимоги від 20 травня 2016 року N 1 та N 2, сторони виконали зобов'язання за цим договором.
      Відповідно до наявних у матеріалах справи виписок від 19 та 20 травня 2016 року з поточного рахунку позивача N 26505300589101, відкритого в ПАТ "Банк Михайлівський", здійснено оплату обумовленої договором факторингу суми грошових коштів.
      У подальшому, на підставі рішення Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року N 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 23 травня 2016 року N 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року включно (у подальшому цей строк неодноразово продовжувався), призначено Уповноважену особу, якій делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк Михайлівський", визначені статтями 37-39 Закону N 4452-VI.
      25 травня 2016 року Фонд на своєму офіційному веб-сайті розмістив інформацію, відповідно до якої ПАТ "Банк Михайлівський" залишається єдиним дійсним кредитодавцем за укладеними раніше договорами, і де зазначено, що 19 травня 2016 року відбулося переуступлення прав вимоги за кредитами від первісного кредитора ПАТ "Банк Михайлівський" іншим фінансовим компаніям, проте таке відступлення відбулося за значно нижчою ціною, що дає усі підстави відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI вважати ці правочини нікчемними. Також зазначено, що Банк залишається єдиним дійсним кредитодавцем за укладеними раніше договорами, у зв'язку з чим погашення усіх кредитів, виданих ПАТ "Банк Михайлівський", має здійснюватися на рахунки Банку за реквізитами, які наведені у такій інформації.
      З матеріалів справи також убачається, що Уповноважена особа наказом від 30 травня 2016 року N 37 затвердила результати проведеної перевірки, викладені в акті N 1, та вирішила застосувати до договору факторингу наслідки нікчемності на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зокрема, зазначеним актом перевірки встановлено, що зазначений договір є нікчемним відповідно до п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI, а саме: банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      01 червня 2016 року Уповноваженою особою прийнято розпорядження N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку", відповідно до якого відновлено в ПО АБС Б2 Банку облік зазначених угод.
      Вважаючи неправомірними дії та рішення Фонду щодо встановлення нікчемності договору факторингу, позивач звернувся до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в заявах доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що заяви ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
      За правилами п. 1, 2 та 5 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є:
      - неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
      - неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів;
      - невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року ПАТ "Банк Михайлівський" зазначило невідповідність ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року висновку, викладеному в постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14. За позицією заявника, Верховний Суд України у зазначених постановах зробив висновок, що спори цієї категорії не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
      Однак зазначені постанови Верховного Суду України ухвалені у правовідносинах щодо оскарження рішень Уповноваженої особи, які були прийняті в період здійснення ліквідації банків. Натомість спір у справі N 826/8273/16 виник на стадії здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" до запровадження процедури ліквідації Банку, яка розпочалась з 13 липня 2016 року.
      Крім того, у зазначених постановах Верховного Суду України вирішувались спори щодо включення позивачів до реєстру кредиторів (вкладників) та ґрунтувались на вимогах щодо виплати (повернення) позивачам коштів, розміщених ними у неплатоспроможних банках.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у цій справі (N 826/8273/16) не є подібними до правовідносин у справах N 826/2043/15 та N 826/20410/14, а тому відсутні підстави вважати, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, у зв?язку з чим заява ПАТ "Банк Михайлівський" у цій частині не підлягає задоволенню.
      Також підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року ФГВФО зазначив про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 38 Закону N 4452-VI.
      На підтвердження вказаного Фонд додав до заяви постанови Вищого господарського Суду України від 06 вересня 2016 року у справі N 914/3494/14, від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16.
      Дослідивши зазначені судові рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
      У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновком щодо протиправності та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, а саме: наказу Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними" і розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку". Суди зазначили про відсутність правових підстав визнання договору факторингу нікчемним на підставі п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI. В оскаржуваному рішенні Уповноваженої особи про нікчемність договору факторингу не визначено, які саме обставини свідчать про порушення сторонами договору п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI, зокрема, щодо взяття банком на себе зобов'язань, внаслідок чого банк став неплатоспроможним, про відчуження банком прав вимоги за цінами, нижчими від звичайних, про надання позивачу переваг, про збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      Натомість у судових рішеннях, які надані Фондом на підтвердження наведених у заяві доводів (у постановах Вищого господарського суду України від 06 вересня 2016 року у справі N 914/3494/14, від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16), не оскаржувалися рішення Фонду чи їх уповноважених осіб щодо віднесення укладених правочинів до категорії нікчемних.
      У постановах Вищого господарського суду України від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16 підставами для звернення до суду стали інші правовідносини, а саме позови Уповноважених осіб Фонду на здійснення ліквідації банків до різних фінансових компаній про визнання договорів недійсними та щодо застосування наслідків недійсності правочинів. Так, у справі N 910/3819/16 касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав нікчемності договору купівлі-продажу прав вимоги згідно з п. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI і визнав такий правочин недійсним, оскільки банк здійснив відчуження майнових прав за ціною, що більш ніж на 99 % відрізняється від вартості майнових прав, а у справі N 910/10163/16 - більш ніж на 95 % від балансової вартості майнових прав. У справі N 910/10365/16 Вищий господарський суд України зазначив, що уклавши правочин з кредитором за укладеним кредитним договором, відповідач отримав переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами банку.
      Справа N 910/6052/16 стосується безпідставності надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами. У цій справі набувач прав вимоги (новий кредитор) був кредитором банку за договором банківського рахунку, а укладені з новим кредитором правочини ставили інших кредиторів банку з аналогічними вимогами у невигідне становище, у зв'язку з чим судом такі правочини були визнані недійсними.
      У справі N 914/3494/14 спір виник між банком (первісним кредитором) та боржником за кредитним договором, а ухвалене судове рішення стосується стягнення кредитної заборгованості. При цьому учасниками справи не оспорювалось рішення Фонду про віднесення договору відступлення прав вимоги до нікчемних.
      Натомість у справі N 826/8273/16, яка є предметом цього судового розгляду, Товариством оскаржуються дії та рішення Уповноваженої особи щодо віднесення договору про відступлення прав вимоги до нікчемних. Тобто правовідносини у цій справі та у справах N 914/3494/14, N 910/3819/16, N 910/10163/16, N 910/10365/16, N 910/6052/16, які розглядались Вищим господарським судом України, є відмінними, а підстави, з яких позивачі в зазначених справах звернулись до суду за захистом своїх порушених прав, відрізняються від цього спору.
      Надані для порівняння рішення Вищого господарського суду України не містять іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які зазначено в заяві Фонду, оскільки неоднакове застосування норм матеріального права зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені судами при їх розгляді. Перевірка правильності встановлення таких обставин не входила до компетенції Верховного Суду України, й, відповідно, не є компетенцією ВеликоїПалати Верховного Суду.
      Таким чином, заява ФГВФО в частині наявності, на його думку, неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
      При цьому, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставою перегляду Верховним Судом України (Великою Палатою Верховного Суду) ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року може бути неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      Водночас суди попередніх інстанцій, розглянувши позов у порядку адміністративного судочинства та задовольнивши вимоги ТОВ "ФК "Плеяда", залишили поза увагою питання про предметну юрисдикцію цього спору.
      Тому, ураховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 23 січня 2019 року у справі N 803/1273/16 та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), суд вважає за необхідне переглянути судові рішення у цій справі з підстав порушення судами попередніх інстанції правил предметної юрисдикції.
      З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує слідуюче.
      Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ "ФК "Плеяда" звернулося до суду за визнанням протиправними дій та рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу.
      Стаття 124 Конституції України (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.
      Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).
      Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
      Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у ст. 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
      У цій справі правовідносини стосуються визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи про віднесення правочину до нікчемних.
      Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону N 4452-VI Фонд (Уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.
      За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
      Правочин є нікчемним не за рішенням Уповноваженої особи, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято Уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
      Така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі N 819/353/16 та від 05 грудня 2018 року у справі N 826/23064/15.
      Оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому внаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватися будь-які права таких осіб.
      Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
      Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його протиправним, а тому вимога про визнання протиправними дій та скасування рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда", не може бути розглянута у судах (у тому числі господарських).
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вимоги позивача про поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь
      ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу та скасування наказу Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними" і розпорядження від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку", є похідними від вимог про скасування рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу, а тому також не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Водночас позивач як контрагент банку має інтерес у досягненні правової визначеності у питанні щодо того, кому саме належать вимоги до боржників - позивачу чи банку. Повідомлення банку означає, що банк оспорює права вимоги позивача до боржників, визначених у реєстрах права вимоги, і вважає їх належними банку. Належним способом захисту інтересу позивача у цьому разі є звернення до суду з вимогою про визнання його права вимоги до боржників (п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, абзац 2 ч. 2 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України).
      З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу, відповідно до підп. "б" п. 1 ч. 2 ст. 243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.
      ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне також зазначити, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому суд першої інстанції правомірно не роз'яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241-243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підп. 1, 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяви Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.
      Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", ОСОБА_4, про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      Кібенко О.Р.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 442/7753/16-ц
      Провадження N 14-35цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року (у складі суддів Ванівського О.М., Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта-Банк") Кадирова ВладиславаВолодимировича та Фонду про зобов'язання вчинити дії,
      ВСТАНОВИЛА:
      У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є вкладником ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору, укладеного між ними 20 лютого 2015 року. Сума вкладу становила 4000,00 доларів США під 5,5 % річних з датою повернення банківського кладу -19 серпня 2015 року. У зв'язку з початком процедури ліквідації банку, ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" із заявою про виплату коштів за депозитним договором. Натомість банк повідомив йому про нікчемність зазначеного договору на підставі пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Ухвалою адміністративного суду у справі з аналогічним предметом позову ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" та Фонду провадження закрито у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Оскільки позивач вичерпав усі способи захисту своїх прав та інтересів як вкладника банку, він звернувся з цивільним позовом до місцевого суду як споживач банківських послуг. Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" включити його до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) від 20 лютого 2015 року N 008-13525-200215 (далі - Договір) у сумі 4000,00 доларів США, та зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати за рахунок цієї установи відшкодування ОСОБА_3 як вкладнику ПАТ "Дельта Банк" відповідно до згаданого договору у сумі 4000,00 доларів США.
      Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року позов задоволено. Зобов'язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. включити ОСОБА_3 до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", відповідно до Договору у сумі 4000,00 доларів США. Зобов'язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати відшкодування за рахунок цієї установи ОСОБА_3 як вкладнику ПАТ "Дельта Банк" відповідно до Договору в сумі 4000,00 доларів США.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з безпідставності розпорядчого рішення про визнання Договору нікчемним, оскільки віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних банків на підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) протягом року до укладення позивачем цього договору становило банківську таємницю і ОСОБА_3 не міг знати її змісту та про встановлені обмеження, що вказує на добросовісність його дій у спірних правовідносинах. Крім того, з дати визнання банку проблемним не було встановлено заборон на укладення депозитних договорів із фізичними особами. З огляду на наведене уповноважена особа Фонду зобов'язана була надати до Фонду інформацію щодо позивача як вкладника, стосовно якого необхідно здійснити виплату на відшкодування коштів за його вкладом за рахунок цієї установи.
      Постановою Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито. Роз'яснено ОСОБА_3 право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
      Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що правовідносини між Фондом і вкладниками банку, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і стосується виконання Фондом функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а тому його розгляд належить до компетенції адміністративних судів.
      У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду і направити справу на новий апеляційний розгляд.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач звертався з аналогічним позовом у порядку адміністративного судочинства, проте ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року у справі N 813/209/16 провадження у справі було закрито з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, яким визначено, що такі спори підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. 7 жовтня 2016 позивач звернувся до господарського суду з аналогічними вимогами, проте ухвалою Господарського суду міста Києвавід 26 жовтня 2016 року у справі N 910/19307/16у прийнятті його позовної заяви відмовлено з тих підстав, що вона не підлягає розгляду в господарських судах України. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах N 813/921/16 та N 820/3770/16 відступила від зазначеного висновку Верховного Суду України, вказавши, що такі спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оскільки позивач вичерпав усі можливі способи реалізації свого права на судовий захист, він позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом у порядку цивільного судочинства. У постанові від 4 липня 2018 року у справі N 461/519/17 в аналогічній ситуації Велика Палата Верховного Суду з метою забезпечити позивачці право на судовий захист та справедливий судовий розгляд вважала за можливе розглянути за правилами цивільного судочинства справу, яка переглядалась у касаційному порядку в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПAT "Дельта Банк" надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника стосовно включення його до загального реєстру вкладників цього банку.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк на подання відзиву.
      У відзиві на касаційну каргу уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що за сталою практикою Великої Палати Верховного Суду справи такої категорії підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 грудня 2018 року призначив справу до судового розгляду, а ухвалою від 16 січня 2019 року - передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ОСОБА_3 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції (частина шоста статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 5 лютого 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
      Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2015 року між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_3 (вкладник) укладено Договір, згідно з умовами якого позивач вніс на депозитний рахунок банку 4000,00 доларів США під 5,5 % річних з датою повернення банківського кладу - 19 серпня 2015 року.
      2 березня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 березня 2015 року за N 51, згідно з яким з 3 березня до 2 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк", розпочато процедуру виведення цього банку з ринку та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 8 квітня 2015 року N 71 продовжено строк запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" до 2 вересня 2015 року.
      3 серпня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 2 жовтня 2015 року.
      21 липня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" із заявою про виплату коштів за депозитним договором.
      Натомість ПАТ "Дельта Банк" листом від 23 вересня 2015 року N 8821/2192 повідомило позивачу про нікчемність Договору на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI.
      Постановою Правління НБУ від 2 жовтня 2015 року N 664 відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк".
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 2 жовтня 2015 року N 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 5 жовтня 2015 року до 4 жовтня 2017 року та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації цього банку Кадирова В.В.
      20 лютого 2017 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 619 продовжено строк процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" до 4 жовтня 2019 року.
      У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Разом із тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС України). Термін "публічно-правовий спір" охоплює в тому числі спори, у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій) (пункт 2 частини першої статті 7 КАС України).
      З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
      Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами; акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
      Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI (у редакції, чинній до 12 серпня 2015 року) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, і покладено на уповноважену особу Фонду обов'язок складати перелік вкладників та визначати розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду, а також перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Здійснення виплати гарантованих сум відшкодування покладено на Фонд та визначено порядок здійснення розрахунків з вкладниками (стаття 28 цього Закону).
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, за змістом наведених правових норм Фонд є державною спеціалізованою установою, юридичною особою публічного права, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня у справі N 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16, від 6, 13 та 20 червня 2018 року у справах N 813/6392/15, N 820/12122/15 та N 813/5250/15 відповідно.
      Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 уже звертався до адміністративного суду (справа N 813/209/16) з позовними вимогами зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. включити позивача до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", відповідно до Договору в сумі 4000,00 доларів США, та зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати за рахунок цієї установи відшкодування ОСОБА_3 як вкладнику ПАТ "Дельта Банк" відповідно до Договору в сумі 4000,00 доларів США.
      Однак ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року, яка набрала законної сили, провадження у справі N 813/209/16 було закрито, оскільки суд, урахувавши правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, дійшов висновку про те, що цей спір виник на стадії ліквідації (банкрутства) банку, тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      7 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звернувся з аналогічним позовом до Господарського суду міста Києва, який ухвалою від 26 жовтня 2016 року у справі N 910/19307/16 відмовив у прийнятті позовної заяви з тих підстав, що вона не підлягає розгляду в господарських судах України.
      Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, про що зазначено в її постановах від 18 квітня у справі N 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16, від 6, 13 та червня 2018 року у справах N 813/6392/15, N 820/12122/15 та N 813/5250/15 відповідно.
      Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
      У цьому пункті закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява N 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява N 36760/06, § 230).
      Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви N 7714/06 та N 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (заява N 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява N 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява N 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду її позову за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду, не відступаючи від правових висновків, викладених нею у наведених постановах, з метою забезпечити позивачу право на судовий захист та справедливий судовий розгляд вважає за можливе розглянути цю справу за правилами цивільного судочинства.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Оскільки постанова апеляційного суду про закриття провадження у справі перешкоджає провадженню у справі, рішення суду першої інстанції не було предметом апеляційного розгляду щодо фактичних обставин, від установлення яких залежить правильне визначення характеру спірних правовідносин, застосування відповідних їм норм матеріального права та вирішення позовних вимог, то постанова Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      Постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року скасувати, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      5 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 910/9935/16
      Провадження N 12-221гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      Головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Рогач Л.І.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання - Салівонського С.П., учасників справи -
      представників позивача - Куликова О.А., Ліпінського Є.В.,
      розглянула касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Паламарчука Віталія Віталійовича (далі - уповноважена особа ПАТ "Енергобанк", скаржник) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року (судді Чорна Л.В., Майданевич А.Г., Яковлєв М.Л.) та рішення Господарського суду міста Києва від 4 липня 2017 року (суддя Сівакова В.В.) у справі N 910/9935/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю. ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (далі - ТОВ "Ю. ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", позивач) до уповноваженої особи ПАТ "Енергобанк", Державної організації (установа, заклад) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_7, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У травні 2016 року ТОВ "Ю. ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" звернулося до господарського суду з позовом до уповноваженої особи ПАТ "Енергобанк", Фонду про визнання протиправними дій уповноваженої особи ПАТ "Енергобанк" в частині відхилення та невключення кредиторських вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк" в загальному розмірі 7 602 500, 00 грн. зобов'язання уповноваженої особи ПАТ "Енергобанк" акцептувати (визнати) вимоги позивача у загальному розмірі 7 602 500, 00 грн. а саме: вимоги щодо заборгованості ПАТ "Енергобанк" по оренді майна відповідно до договорів оренди майна від 3 березня 2011 року та від 4 травня 2011 року в загальному розмірі 1 040 447, 85 грн. вимоги щодо грошових коштів, які містились на банківському рахунку станом на 13 лютого 2015 року, в загальному розмірі 6 562 022,15 грн. зобов'язання уповноваженої особи ПАТ "Енергобанк" внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк" в частині збільшення акцептованих вимог позивача на 7 602 500, 00 грн та подати зміни на затвердження виконавчою дирекцією Фонду.
      1.2. На обґрунтування позову позивач зазначив пробезпідставність невизнання уповноваженою особою ПАТ "Енергобанк" в процесі його ліквідації кредиторських вимог позивача до ПАТ "Енергобанк", які виникли на підставі договору оренди від 3 березня 2011 року за період з січня 2015 року по 11 червня 2015 року, а також договору оренди від 4 травня 2011 року за період з січня по травень 2015 року, на загальну суму 1 040 447,85 грн (заяви про визнання кредиторських вимог від 22 червня 2015 року). Окрім того, станом на момент введення тимчасової адміністрації ПАТ "Енергобанк" на рахунках позивача на підставі договору про відкриття банківського рахунку від 14 квітня 2014 року, укладеного позивачем та ПАТ "Енергобанк", знаходились грошові кошти у розмірі 6 562 022,15 грн. а тому, маючи заборгованість за договором про надання кредиту N 610-34 від 24 жовтня 2006 року, укладеним позивачем та ПАТ "Енергобанк" 3 червня 2015 року позивач надіслав заяву про припинення зобов'язань за кредитним договором на суму 6 562 022,15 грн у зв'язку з поєднанням боржника та кредитора в одній особі. Разом з тим уповноважена особа ПАТ "Енергобанк" визнала вимоги позивача лише на суму 175 570,41 грн.
      1.3. Фонд проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що законодавство у галузі гарантування вкладів фізичних осіб регламентує чіткий порядок звернення кредиторів із вимогами про забезпечення відшкодування коштів за вкладами, зокрема, щодо включення їх до реєстру кредиторів на повернення банківських вкладів і відсотків, та правові підстави задоволення Фондом таких вимог. Реєстр акцептованих вимог кредиторів, що подавався уповноваженою особою, та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Направлення позивачем листа від 3 червня 2015 року N 03/06/15-01 про припинення зобов'язань за кредитним договором, на думку Фонду, мало на меті уникнення відповідальності за невиконання кредитних зобов'язань шляхом застосування статті 606 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і в цьому листі йдеться саме про припинення зобов'язання, а не про пред'явлення своїх кредиторських вимог. Припинення зобов'язання шляхом поєднання кредитора та боржника в одній особі виключає в той же час і визнання тих же самих вимог як кредиторських до банку.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Справа судами розглядалась неодноразово.
      2.2.Рішенням Господарського суду міста Києва від 4 липня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" ПаламарчукаВіталія Віталійовича акцептувати (визнати) вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" на суму заборгованості 628 639 (шістсот двадцять вісім тисяч шістсот тридцять дев'ять) грн 05 коп. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" ПаламарчукаВіталія Віталійовича внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в частині збільшення акцептованих вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" на суму 628 639 (шістсот двадцять вісім тисяч шістсот тридцять дев'ять) грн 05 коп. та подати зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на затвердження Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В іншій частині в позові відмовлено повністю.
      2.3. Суд вказав, що за приписами статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) уповноваженій особі делеговані повноваження, в тому числі, з визначення сум заборгованості кредиторів та складення реєстру акцептованих вимог кредиторів; така заборгованість документально підтверджена частково, в частині 628 639, 05 грн вимог за договором оренди, заявлених у межах законодавчо встановлених строків.
      2.4. Щодо кредиторських вимог позивача у розмірі 6 562 022, 15 грн. які знаходяться на рахунках позивача на підставі договору про відкриття банківського рахунку від 14 квітня 2014 року, суд вказав про відсутність доказів звернення позивача до уповноваженої особи ПАТ "Енергобанк" з вимогами про їх визнання після початку процедури ліквідації Банку та в межах 30-денного строку, передбаченого частиною п'ятою статті 45 Закону N 4452-VI (у редакції, чинній на час прийняття постанови Правління Національного банку України N 370 від 11 червня 2015 року), що є підставою для списання цих коштів, як погашених, в дохід Банку.
      2.5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в частині відхилення та невключення кредиторських вимог ТОВ "Ю.ЕФ.Кепітал Партнерс Україна" до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк" в загальному розмірі 7 602 500,00 грн. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Паламарчука ВіталіяВіталійовича акцептувати (визнати) вимоги ТОВ "Ю.ЕФ.Кепітал Партнерс Україна" в загальному розмірі 7 602 500,00 грн. а саме: - вимоги ТОВ "Ю.ЕФ.Кепітал Партнерс Україна" щодо заборгованості ПАТ "Енергобанк" по оренді майна відповідно до договорів оренди майна від 3 березня 2011 року та від 4 травня 2011 року в загальному розмірі 1 040 447,85 грн. - вимоги ТОВ "Ю.ЕФ.Кепітал Партнерс Україна" щодо грошових коштів, які містились на банківському рахунку станом на 13 лютого 2015 року в загальному розмірі 6 562 022,15 грн. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Паламарчука Віталія Віталійовича внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк" в частині збільшення акцептованих вимог ТОВ "Ю.ЕФ.Кепітал Партнерс Україна" на 7 602 500,00 грн та подати зміни на затвердження Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Здійснено розподіл судового збору.
      2.6. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд апеляційної інстанції вказав, зокрема, що Закон N 4452-VI не має обмежень щодо початку перебігу строку для подання заяв про внесення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, подання таких заяв раніше строку розміщення інформації про початок процедури ліквідації банку, а лише встановлює наслідки пропуску строку. Подання позивачем заяви раніше обумовленого строку не може бути підставою для позбавлення його законних прав на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, як вкладника банку.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. У лютому 2018 року уповноважена особа ПАТ "Енергобанк" подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 4 липня 2017 року, в якій просила скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
      3.2. Мотивуючи касаційну скаргу, скаржник вказав, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і є суб'єктом владних повноважень, отже спір, який виникає у таких правовідносинах, є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і за приписами пункту 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на момент звернення з позовом, суд повинен відмовити у прийнятті позовної заяви.
      3.3. Також скаржник вказав про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність повноважень ууповноваженої особи ПАТ "Енергобанк", як органу управління та контролю банку, складати реєстр акцептованих вимог кредиторів банку, враховуючи вимоги Закону N 4452-VI такі повноваження є виключною компетенцією Фонду. Відповідно, на думку скаржника, уповноважена особа ПАТ "Енергобанк" не може бути належним відповідачем у цій справі.
      3.4. 10 серпня 2018 року уповноважена особа ПАТ "Енергобанк" подала також додаткові пояснення щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, у зв'язку з чим просила вийти за межі доводів касаційної скарги.
      4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі N 910/9935/16 за касаційною скаргоюуповноваженої особи ПАТ "Енергобанк" та призначено її до розгляду у судовому засіданні; надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2018 року справу N 910/9935/16 разом із касаційною скаргою уповноваженої особи ПАТ "Енергобанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 4 липня 2017 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки скаржник оскаржує судові рішення, зокрема, з підстав порушення правил юрисдикції і вважає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є юридичною особою публічного права та державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
      4.3. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 27 серпня 2018 року прийнято до розгляду справу із касаційною скаргою уповноваженої особи ПАТ "Енергобанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 4 липня 2017 року.
      5. Позиція учасників справи
      5.1. У відзиві позивач заперечив проти задоволення касаційної скарги, вказав про правомірність висновків суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову в повному обсязі, враховуючи підтвердження матеріалами справи дотримання позивачем порядку та строку пред'явлення кредиторських вимог, передбачених Законом N 4452-VI та відсутність будь-яких підстав для відмови відповідачем у включенні їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Також позивач вказав про належну юрисдикцію господарських судів при вирішенні цього спору.
      5.2. У судовому засіданні представники позивача заперечили проти задоволення касаційної скарги, вказали про правомірність висновків судів попередніх інстанцій, наголосивши, що за доводами касаційної скарги предметом касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій є питання порушення суб'єктної юрисдикції, а не інші доводи.
      5.3. Інші учасники справи своїх пояснень з приводу доводів касаційної скарги не надали.
      6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.3. Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      6.4. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      6.5. Підвідомчість господарських справ була установлена статтею 12 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      6.6. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
      6.7. За приписами частини першої статті 2 ГПК України (у чинній редакції) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      6.8. ГПК України вказаної редакції установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 8, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
      6.9. Отже, за приписами як попередньої, так і чинної редакції ГПК України, ознаками господарського спору, належного до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      6.10. За статтею 2 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 Кодексу).
      6.11. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України (у вказаній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      6.12. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      6.13. Отже, помилковими є доводи скаржника про поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      6.14. За обставинами, встановленими судами, на момент виникнення спору ПАТ "Енергобанк" перебував у стані ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним, тобто, спір між сторонами виник із правовідносин щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку, які врегульовані спеціальним законом.
      6.15. Законом N 4452-VI установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      6.16. Згідно із частиною першою статті 3 Закону N 4452- VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 цього Закону).
      6.17. Правовий статус уповноваженої особи Фонду передбачено у декількох статтях Закону N 4452-VI. Відповідно до частини першої статті 35 Закону N 4452-VI Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду. Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 4 частини першої статті 48 Закону N 4452- VI.
      6.18. Тобто основні функції Фонду можуть мати як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містити владної складової, і бути спрямованими на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
      6.19. За змістом частин першої, третьої статті 34 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п'ята статті 34 Закону N 4452- VI).
      6.20. З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку (частини перша, друга статті 36 Закону N 4452- VI).
      6.21. За змістом статті 37 Закону N 4452- VI фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду, яка діє від імені Фонду в межах повноваження Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; вчиняти дії, спрямовані на виконання плану врегулювання, відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Фонду, тощо.
      6.22. Відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону N 4452- VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом відшкодування суми за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
      6.23. Частиною першою статті 46 Закону N 4452-VI передбачено, що з дня початку процедури ліквідації припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
      6.24. Системний аналіз наведених нормативних приписів свідчить, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд (або його уповноважена особа) набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      6.25. Такий правовий статус Фонду (його уповноваженої особи), визначений Законом N 4452- VI, дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      6.26. Враховуючи викладене, повноваження передбачені Законом N 4452-VI, за якими Фонду доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації спірні правовідносини набувають ознак договірних відносин, у даному випадку між банком та юридичною особою. Отже у справі, що розглядається, позивач оскаржує дії уповноваженої особи не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів.
      6.27. Виходячи із суті позовних вимог, стороною у спорі є ПАТ "Енергобанк", що і є відповідачем у цій справі в особі уповноваженої особи ПАТ "Енергобанк", відповідно суди правильно виходили зі змісту позовних вимог, які заявлені до уповноваженої особи ПАТ "Енергобанк", як до особи, що представляє ПАТ "Енергобанк" в межах повноважень Фонду.
      Щодо додаткових пояснень до касаційної скарги
      6.28. Відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
      6.29. За змістом частини першої статті 300 ГПК України. переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      6.30. Враховуючи викладене, доводи, наведені у долучених до матеріалів справи додаткових пояснень до касаційної скарги уповноваженої особи ПАТ "Енергобанк" не можуть бути розглянуті судом касаційної інстанції в силу наведених вище положень процесуального кодексу, як доповнення, що подані поза межами встановленого статтею 288 ГПК України строку на касаційне оскарження, та через відсутність доказів відновлення строку для їх подання та прийняття вказаних документів до розгляду.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Отже, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про неналежність цього спору до юрисдикції господарського суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
      7.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України (чинної на момент розгляду касаційної скарги) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду - без задоволення.
      8. Правовий висновок ВеликоїПалати Верховного Суду
      8.1. За змістом статей 1, 12 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з урахуванням приписів Закону N 4452-VI, справи у спорах між суб'єктами господарювання, де однією зі сторін є банк, повноваження управління та контролю якого здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, у тому числі в особі уповноваженої особи (осіб) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відносяться до юрисдикції господарських судів.
      8.2. Зважаючи на суб'єктний склад сторін спору та характер правовідносин у цій справі, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про належність цього спору до юрисдикції господарських судів.
      8.3. За частиною першою статті 308 (чинної редакції ГПК України) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Паламарчука Віталія Віталійовича на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 4 липня 2017 року залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі N 910/9935/16 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      23 січня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 712/21651/12
      Провадження N 14-526 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) "Акціонерний комерційний банк "Київ" (далі також - "АКБ "Київ"), Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Сузір'я", ПАТ Акціонерного банку (далі також - АБ) "Укргазбанк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - Фонд) про розірвання договорів, стягнення коштів і відшкодування моральної шкоди
      за касаційною скаргою ПАТ "АКБ "Київ", від імені якого як представник діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію цього банку (далі також - уповноважена особа Фонду), на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2016 року, ухвалене суддею Лемішем О.М., і рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі Кеміня М.П., Кондора Р.Ю., Кожух О.А., і за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2016 року.
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3 (представник - адвокат Машика Віктор Вікторович);
      відповідачі: ПАТ "АКБ "Київ" (представник - уповноважена особа Фонду Кічук Олег Іванович), ТзОВ "Сузір'я", ПАТ АБ "Укргазбанк", Фонд.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст первісної позовної заяви
      1. 26 листопада 2012 року позивач звернувся з позовом до ПАТ "АКБ "Київ" і ТзОВ "Сузір'я", в якому просив суд визнати недійсними договори про участь у Фонді фінансування будівництва (далі - ФФБ) N 10/2008 і N 12/2008 (далі - договори) та стягнути солідарно з ПАТ "АКБ "Київ" і ТзОВ "Сузір'я" на користь позивача: 700 341,18 грн - вартість об'єктів інвестування; 168 965,63 грн - інфляційні втрати; 81 162,83 грн - три проценти річних і 100 000 грн відшкодування завданої моральної шкоди.
      2. Позов мотивував такими обставинами:
      2.1. 22 січня 2008 року позивач уклав з ПАТ "АКБ "Київ" договори про участь у ФФБ, згідно з якими за позивачем були закріплені два об'єкти інвестування: квартира АДРЕСА_1 в під'їздах N 1 і N 2 секції 6 (далі - об'єкти інвестування). Загальна вартість об'єктів інвестування на момент підписання договорів становила 191 222,29 грн за кожен. Введення об'єктів інвестування в експлуатацію було заплановане на червень 2008 року.
      2.2. Відповідно до договору про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20 квітня 2007 року забудовником є ТзОВ "Сузір'я" (далі - забудовник).
      2.3. Повна оплата вартості об'єктів інвестування підтверджується свідоцтвами від 17 березня 2008 року до договорів.
      2.4. Оскільки об'єкти інвестування не були здані в експлуатацію до дати, визначеної у договорах, позивач використав право виходу з ФФБ і 3 грудня 2008 року звернувся із заявами до ПАТ "АКБ "Київ" про вихід з ФФБ, розірвання договорів і повернення коштів.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 15 квітня 2013 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення, яким поновив позивачеві "пропущений процесуальний строк позовної давності" та задовольнив частково позов: стягнув солідарно з ПАТ "АКБ "Київ" і ТзОВ "Сузір'я" на користь позивача 489 173,30 грн. що складає загальну вартість закріплених вимірних одиниць об'єктів інвестування, інфляційні втрати у розмірі 118 017,95 грн. три проценти річних у сумі 56 690,49 грн. 2 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
      4. Суд мотивував рішення так:
      4.1. Вимога про визнання недійсними договорів є необґрунтованою. Позивач виконав належним чином його обов'язки за договорами, тоді як відповідачі - ПАТ "АКБ "Київ" і ТзОВ "Сузір'я" - їхні обов'язки не виконали.
      4.2. Оскільки з моменту виникнення права на отримання коштів позивач не міг розпоряджатись ними як власник, то ПАТ "АКБ "Київ" і ТзОВ "Сузір'я" мають виплатити йому відшкодування моральної шкоди у сумі 2 000 грн кожен.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 12 березня 2014 року Апеляційний суд Закарпатської області рішення суду першої інстанції скасував й ухвалив нове про часткове задоволення позовних вимог, а саме: стягнув з ПАТ "АКБ "Київ" на користь позивача вартість вимірних одиниць об'єктів інвестування у сумі 489 173,00 грн. стягнув з ПАТ "АКБ "Київ" на користь позивача понесені інфляційні втрати у розмірі 118 017,95 грн і три проценти річних у розмірі 56 690,49 грн. в іншій частині позовних вимог - відмовив.
      6. Рішення мотивував так:
      6.1. Вимога про стягнення коштів з ТзОВ "Сузір'я" не може бути задоволена, оскільки законодавство не передбачає права позивача як довірителя вимагати повернення коштів безпосередньо від забудовника.
      6.2. Жодних доказів на підтвердження того, що позивач зазнав моральних страждань, немає, а тому вимога про стягнення відшкодування моральної шкоди не може бути задоволена.
      Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
      7. 9 липня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою рішення суду апеляційної інстанції скасував, а справу передав на новий розгляд до цього ж суду.
      8. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність оцінки обставини направлення ПАТ "АКБ "Київ" до ТзОВ "Сузір'я" листів від 12 грудня 2008 року та 11 квітня 2011 року з вимогою повернення коштів для виконання зобов'язань перед позивачем.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
      9. 11 листопада 2014 року Апеляційний суд Закарпатської області рішення суду першої інстанції скасував й ухвалив нове про часткове задоволення позовних вимог: стягнув з ПАТ "АКБ "Київ" на корись позивача вартість вимірювальних одиниць об'єктів інвестування у розмірі 489 173,00 грн. інфляційні втрати у розмірі 118 017,95 грн і три проценти річних у сумі 56 690,49 грн. в іншій частині позовних вимог - відмовив.
      10. Рішення мотивував так:
      10.1. Суд оглянув на судовому засіданні оригінали листів від 12 грудня 2008 року та від 11 квітня 2011 року і надав їм правову оцінку, однак відповідачі не виконали зобов'язань як щодо будівництва та передання об'єктів інвестування, так і щодо повернення коштів.
      10.2. Вимогу позивача про стягнення коштів з ТзОВ "Сузір'я" не можна задовольнити, оскільки законодавство не передбачає права позивача як довірителя вимагати повернення коштів безпосередньо від забудовника.
      10.3. Жодних доказів на підтвердження моральних страждань позивач не подав, а тому його вимога про стягнення відшкодування моральної шкоди не може бути задоволена.
      Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції (новий розгляд)
      11. 18 лютого 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 квітня 2013 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 11 листопада 2014 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
      12. Вказав, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (чи подавав позивач і коли заяву про вихід із ФФБ; чи вирішений і як саме спір, що перебував на розгляді у Господарському суду Закарпатської області про розірвання договору від 20 квітня 2007 року про організацію спорудження об'єкта будівництва та зобов'язання ТзОВ "Сузір'я" перерахувати на рахунок ПАТ "АКБ "Київ" кошти у розмірі 3 586 757,45 грн. яку кількість квадратних метрів загальної площі квартири, що розташована на третьому поверсі житлового будинку в під'їзді N 1, секції 6, проінвестував позивач; чи отримало ПАТ "АКБ "Київ" кошти для виплати особам, які відмовились від укладеного договору інвестування; чи є вина ПАТ "АКБ "Київ").
      Короткий зміст заяв позивача у суді першої інстанції (новий розгляд)
      13. 3 вересня 2015 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про залучення як співвідповідачів Фонду та ПАТ АБ "Укргазбанк", а також заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив:
      13.1. Розірвати договори;
      13.2. Стягнути солідарно з ПАТ "АКБ "Київ", ТзОВ "Сузір'я", ПАТ АБ "Укргазбанк" і Фонду на користь позивача загальну вартість закріплених вимірних одиниць об'єктів інвестування у сумі 489 173,3 грн. інфляційні втрати у сумі 604 109,08 грн. три проценти річних у сумі 97 298,58 грн. а також 10 000 грн відшкодування заподіяної моральної шкоди.
      14. 28 грудня 2015 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області постановив ухвалу, якою залучив співвідповідачами у справі ПАТ АБ "Укргазбанк" і Фонд.
      15. 29 лютого 2016 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, мотивуючи тим, що у нього відсутній спір з Фондом, який не може бути відповідачем у цій справі. Просив суд:
      15.1. Розірвати договори;
      15.2. Стягнути солідарно з ПАТ "АКБ "Київ", ТзОВ "Сузір'я" та ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь позивача загальну вартість закріплених вимірних одиниць об'єктів інвестування у сумі 489 173,3 грн. інфляційні втрати у розмірі 604 109,08 грн. три проценти річних у сумі 97 298,58 грн і 10 000 грн відшкодування заподіяної моральної шкоди.
      16. 10 травня 2016 року на судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги щодо ПАТ "АКБ "Київ" і ПАТ АБ "Укргазбанк", вказавши, що вимог до ТзОВ "Сузір'я" позивач більше не ставить і претензій до ТзОВ "Сузір'я" не має.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції (новий розгляд)
      17. 11 травня 2016 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: стягнув солідарно з ПАТ "АКБ "Київ" і ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь позивача загальну вартість закріплених вимірних одиниць об'єктів інвестування у сумі 489 173,3 грн. стягнув солідарно з ПАТ "АКБ "Київ" і ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 604 109,08 грн і три проценти річних у сумі 97 298,58 грн. стягнув солідарно з ПАТ "АКБ "Київ" і ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь позивача 10 000 грн відшкодування моральної шкоди; у задоволенні іншої частини вимог - відмовив.
      18. Мотивував рішення так:
      18.1. Оскільки позивач виконав обов'язки за договорами, сплативши відповідні кошти за об'єкти інвестування, однак будинок так і не був зданий в експлуатацію, то з ПАТ "АКБ "Київ" і ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь позивача на підставі статей 23, 526, 610 і 611 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України слід стягнути вартість закріплених вимірних одиниць об'єктів інвестування, інфляційні втрати, три проценти річних і відшкодування моральної шкоди.
      18.2. Позивач не пропустив позовну давність внаслідок певних обставин (переривання та зупинення її перебігу), а саме: розгляду справи за позовом позивача до ПАТ "АКБ "Київ" про примусове виконання грошового зобов'язання у період з 21 травня 2012 року (відкриття провадження) до 9 жовтня 2012 року (скасування ухвали про відкриття провадження); вчинення ПАТ "АКБ "Київ" дій, що свідчать про визнання ним боргу внаслідок звернення у господарський суд з позовом до ТзОВ "Сузір'я"; дії мораторію, введеного відповідно до пункту 4 статті третьої Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва"; дії мораторію внаслідок введення тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Київ" у період з 9 лютого 2009 року до 9 лютого 2010 року.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
      19. 17 серпня 2016 року Апеляційний суд Закарпатської області рішення суду першої інстанції скасував; ухвалив нове, яким поновив позивачеві позовну давність і частково задовольнив його вимоги: стягнув з ПАТ "АКБ "Київ" на користь позивача загальну вартість закріплених вимірних одиниць об'єктів інвестування у сумі 489 173,3 грн. стягнув з ПАТ "АКБ "Київ" на користь позивача інфляційні втрати за період з 17 січня 2009 року до 31 липня 2015 року у сумі 604 109,08 грн і три проценти річних за цей же період у сумі 97 298,58 грн. в іншій частині позовних вимог - відмовив.
      20. Мотивував рішення так:
      20.1. На підставі Додаткових угод від 3 грудня 2008 року позивач розірвав договори з ПАТ АКБ "Київ".
      20.2. У задоволенні позовних вимог до ПАТ АБ "Укргазбанк" слід відмовити, оскільки ПАТ АБ "Укргазбанк" не є правонаступником ПАТ "АКБ "Київ" стосовно договорів, а солідарний обов'язок ПАТ АБ "Укргазбанк" з ПАТ "АКБ "Київ" щодо повернення позивачу коштів відсутній.
      20.3. 26 вересня 2014 року Господарський суд Закарпатської області ухвалив рішення, яким позов прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України, ПАТ "АКБ "Київ" до ТзОВ "Сузір'я" про зобов'язання повернути кошти задовольнив частково та зобов'язав ТзОВ "Сузір'я" перерахувати на рахунок ПАТ "АКБ "Київ" 1 217 029,8 грн. Це рішення 18 грудня 2014 року залишив без змін постановою Львівський апеляційний господарський суд, а 16 березня 2015 року - Вищий господарський суд України.
      20.4. Відповідно до встановлених у цих судових рішеннях обставин до загальної суми вимог входили й вимоги, які стосувалися договорів позивача на суму 244 586,65 грн за кожним з договорів. Однак господарський суд відмовив у задоволенні позову стосовно вимоги ПАТ "АКБ "Київ" про повернення забудовником коштів для розрахунку з позивачем у справі N 712/21651/12 через пропуск ПАТ "АКБ "Київ" позовної давності за цією вимогою.
      20.5. Звернення ПАТ "АКБ "Київ" як управителя ФФБ до суду з пропуском позовної давності не може розцінюватися як вжиття ним всіх належних заходів, спрямованих на повернення коштів. Тому внаслідок недобросовісних і неналежних дій ПАТ "АКБ "Київ" позивач не має можливості захистити своє право в інший спосіб, ніж пред'явивши позов до ПАТ "АКБ "Київ". А оскільки останнє порушило зобов'язання за договорами і ніяк не спростувало презумпцію вини, то відповідальність за повернення коштів слід покласти саме на управителя ФФБ, тобто на ПАТ "АКБ "Київ".
      20.6. Довід ПАТ "АКБ "Київ" про те, що відповідальність у спорі має нести забудовник (ТзОВ "Сузір'я") - необґрунтований, оскільки листи ПАТ "АКБ "Київ" від 12 грудня 2008 року та від 11 квітня 2011 року за відсутності з боку ПАТ "АКБ "Київ" як управителя реальних примусових дій, спрямованих на повернення коштів, не може вважатися вжиттям ним всіх необхідних заходів і належним виконанням управителем обов'язків щодо контролю за забудовником.
      20.7. Наявні підстави для стягнення з ПАТ "АКБ "Київ" на користь позивача вартості закріплених вимірних одиниць об'єктів інвестування за договорами, а також на підставі частини другої статті 625 ЦК України інфляційних втрат і трьох процентів річних.
      20.8. Відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди через неповернення довірителю коштів при розірвання договорів про участь у ФФБ не передбачена, а тому у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди слід відмовити.
      20.9. Позовна давність спливла 27 серпня 2012 року. Не є свідченням переривання позовної давності:
      20.9.1. Звернення позивача до суду з позовом до ПАТ "АКБ "Київ" у травні 2012 року, оскільки за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а лише з додержанням вимог процесуального закону. Тобто, звернення до суду з позовом з порушенням правил підсудності не перериває позовну давність. Натомість, вказаний позов був повернений позивачеві для подання до належного суду, оскільки 9 жовтня 2012 року Апеляційний суд Закарпатської області саме через порушення правил підсудності ухвалою скасував ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 21 травня 2012 року про відкриття провадження у справі;
      20.9.2. Пред'явлення ПАТ "АКБ "Київ" позову до ТзОВ "Сузір'я", оскільки такий позов поданий у грудні 2012 року - після спливу позовної давності.
      20.10. У ПАТ "АКБ "Київ" був введений мораторій на задоволення вимог кредиторів на період з 9 лютого 2009 року до 9 серпня 2009 року, який надалі був продовжений до 9 лютого 2010 року, про що позивач був обізнаний. Втім, матеріали справи не свідчать про те, що позивач знав чи повинен був знати про скасування такого мораторію з 18 серпня 2010 року. Про таке скасування ПАТ "АКБ "Київ" і ТзОВ "Сузір'я" вказали лише у заявах про застосування позовної давності, після чого позивач відразу попросив її поновити. Тобто, позивач мав обґрунтовані підставі вважати, що мораторій на задоволення вимог кредиторів діяв до 9 лютого 2010 року, а відтак, звертаючись до суду з позовом у листопаді 2012 року, міг небезпідставно розраховувати, що не пропустив позовну давність.
      20.11. Хоча звернення позивача до суду з позовом до ПАТ "АКБ "Київ" у травні 2012 року не перервало позовну давність, однак свідчило, що позивач намагався своєчасно захистити порушене право. Після скасування апеляційним судом 9 жовтня 2012 року ухвали про відкриття провадження позивач у листопаді 2012 року, тобто у розумний строк і без невиправданих зволікань, звернувся до суду з належно оформленим позовом, який наразі розглядається.
      20.12. Враховуючи, що дії позивача у спірних правовідносинах ґрунтувалися на законі та умовах договорів, а подаючи цей позов до суду, позивач добросовісно помилявся щодо звернення у межах позовної давності, необхідно її поновити.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
      21. У вересні 2016 року позивач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції через неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги ПАТ "АКБ "Київ"
      22. У вересні 2016 року ПАТ "АКБ "Київ" через уповноважену особу Фонду також подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалені судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову через неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      23. 17 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      24. Обґрунтував ухвалу тим, що уповноважена особа Фонду оскаржує рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи позивача
      25. Позивач вказує, що суд апеляційної інстанції неналежно встановив обставини справи та не надав належної оцінки тому, що 11 лютого 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 61, якою встановив, що держава в особі ПАТ АБ "Укргазбанк" бере участь у виведенні ПАТ "АКБ "Київ" з ринку шляхом придбання його активів і зобов'язань у разі віднесення Національним банком України (далі - НБУ) ПАТ "АКБ "Київ" до категорії неплатоспроможних.
      26. 24 лютого 2015 року НБУ прийняв рішення про визнання ПАТ "АКБ "Київ" неплатоспроможним і про введення у ньому тимчасової адміністрації. А 19 червня 2015 року ПАТ "АКБ "Київ" уклав з ПАТ АБ "Укргазбанк" договір про передачу приймаючому банку активів і зобов'язань неплатоспроможного банку.
      27. Тому суд має захистити право позивача на повернення коштів саме шляхом стягнення коштів солідарно з ПАТ "АКБ "Київ" і ПАТ АБ "Укргазбанк".
      (2) Доводи ПАТ "АКБ "Київ"
      28. Вказує, що суди попередніх інстанцій неналежно оцінили те, що 24 червня 2015 року правління НБУ прийняло постанову N 411, якою відкликало банківську ліцензію ПАТ "АКБ "Київ" і вирішило його ліквідувати. А 25 червня 2015 року Виконавча дирекція Фонду ухвалила рішення N 122 про початок процедури ліквідації ПАТ "АКБ "Київ".
      29. Усі питання, пов'язані з погашенням заборгованості перед кредиторами банку, мають вирішуватися відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" N 4452-VI від 23 лютого 2012 року (далі - Закон N 4452-VI).
      30. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Верховний Суд України у постанові від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 дійшов висновку, що справи у спорах про кредиторські вимоги до банків, які ліквідуються, необхідно розглядати за аналогією Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", внаслідок чого на них поширюється юрисдикція господарських судів.
      (3) Позиції інших учасників справи
      31. Інші учасники справи відзиви на касаційні скарги не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      32. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      33. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      34. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      35. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      36. Відповідно до статті 1 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
      37. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
      38. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 1 частини першої статті 20).
      39. Тобто, за загальним правилом як на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду критеріями належності справи до господарського судочинства є суб'єктний склад учасників спору та зміст спірних правовідносин.
      40. Мотивуючи наявність юрисдикції господарського суду щодо розгляду цієї справи, ПАТ "АКБ "Київ" вказує, що Верховний Суд України у постанові від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 підтвердив юрисдикцію господарських судів щодо спорів про кредиторські вимоги до банків.
      41. ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що вона відступила від цього висновку в постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16, вказавши, що при розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
      42. Предметом спору у цій справі є розірвання договорів та стягнення солідарно з ПАТ "АКБ "Київ" і ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь позивача-фізичної особи загальної вартості закріплених вимірних одиниць об'єктів інвестування, інфляційних втрат, трьох процентів річних, а також відшкодування заподіяної моральної шкоди
      43. З огляду на вказаний зміст спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін учасників спору Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди правильно розглянули цю справу за правилами цивільного судочинства.
      (1.2) Щодо вимог позивача про стягнення коштів
      44. Суди вважали, що правовідносини, що виникли з позивачем, регулюються Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" у редакції, чинній на момент укладення та розірвання договорів.
      45. Суди оцінили, зокрема, договори, Правила ФФБ виду А, затверджені рішенням правління ПАТ "АКБ "Київ" від 21 березня 2007 року, договір про організацію спорудження об'єкта будівництва від 20 квітня 2007 року, укладений ПАТ "АКБ "Київ" (управителем ФФБ) із ТзОВ "Сузір'я" (забудовником), та встановили, що позивач виконав зобов'язання за договорами про участь у ФФБ, сплативши відповідні суми, однак будинок з об'єктами інвестування так і не був введений в експлуатацію до обумовленої сторонами дати - 30 червня 2008 року.
      46. Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19 червня 2003 року N 978-IV (далі - Закон N 978-IV) встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами (стаття 1).
      47. Відповідно до абзацу третього частини першої статті 2 Закону N 978-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, управитель - це фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду й отримала в установленому порядку дозвіл/ліцензію.
      48. Фінансова установа, яка відповідає вимогам цього Закону, може за власною ініціативою створити ФФБ. ФФБ не є юридичною особою. ФФБ може бути двох видів - ФФБ виду А та ФФБ виду Б. Для ФФБ виду А поточну ціну вимірної одиниці об'єкта будівництва, споживчі властивості об'єктів інвестування, коефіцієнти поверху та комфортності визначає забудовник, який приймає на себе ризик щодо недостатності залучених коштів на спорудження об'єкта будівництва та зобов'язаний своєчасно ввести його в експлуатацію незалежно від обсягу фінансування (частини перша-третя статті 11 Закону N 978-IV у вказаній редакції).
      49. Правила ФФБ визначають вид ФФБ, процедуру створення ФФБ, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя та довірителів, порядок встановлення управління майном, умови, особливості та обмеження здійснення управління майном, напрями та порядок використання залучених коштів, порядок участі у фонді та відмови від участі в ньому, типи вимірних одиниць об'єктів інвестування, порядок та умови закріплення об'єкта інвестування за довірителем, розмір винагороди управителя й інші умови функціонування ФФБ (частина друга статті 12 Закону N 978-IV у зазначеній редакції).
      50. Система функціонування ФФБ передбачає, зокрема, можливість дострокового припинення управління майном за ініціативою довірителя, відкріплення від нього об'єкта інвестування, повернення довірителю коштів у розмірі та у порядку, визначених Правилами ФФБ, внаслідок зменшення обсягу підтвердженого замовлення на будівництво; здійснення управителем ФФБ контролю за цільовим використанням забудовником спрямованих на будівництво коштів; повернення забудовником коштів до ФФБ на вимогу управителя у випадках зменшення обсягу підтвердженого замовлення внаслідок відмови довірителя від участі у ФФБ, а також в інших випадках, визначених договором; здійснення управителем ФФБ контролю за виконанням забудовником своїх зобов'язань за договором (абзаци шостий, одинадцятий-тринадцятий частини першої статті 13 Закону N 978-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
      51. Управитель ФФБ при здійсненні управління ФФБ несе відповідальність за дотримання обмежень довірчої власності управителя, визначених Правилами ФФБ і визнаних довірителями ФФБ; несе зобов'язання перед довірителями ФФБ у межах договору про участь у ФФБ (абзаци перший-третій частини другої статті 13 Закону N 978-IV у вказаній редакції).
      52. Як встановили суди, згідно з пунктом 5.4.1 Правил ФФБ довіритель (позивач) має право за власною ініціативою до дати підписання державною комісією акта введення об'єкта будівництва в експлуатацію достроково припинити управління коштами, відмовитись від участі в ФФБ шляхом розірвання договору про участь у ФФБ та отримати з ФФБ суму коштів, розраховану відповідно до пункту 5.4.4 Правил ФФБ. Останній передбачає, що сума коштів, яку слід повернути довірителю, визначається управителем, виходячи з ціни вимірної одиниці цього об'єкта інвестування, встановленої забудовником на день надання заяви про вихід із ФФБ. Аналогічне право довірителя закріплене у пунктах 2.2.2 договорів.
      53. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів про те, що позивач має підстави вимагати повернення йому загальної вартості закріплених вимірних одиниць об'єктів інвестування.
      54. Повернення коштів довірителю ФФБ не може здійснюватися за рахунок іншого ФФБ або власного майна банку (частина четверта статті 17 Закону N 978-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
      55. Суди встановили, що 11 лютого 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 61, якою встановив, що держава в особі ПАТ АБ "Укргазбанк" бере участь у виведенні ПАТ "АКБ "Київ" з ринку шляхом придбання його активів і зобов'язань у разі віднесення НБУ ПАТ "АКБ "Київ" до категорії неплатоспроможних. А 24 лютого 2015 року НБУ прийняв рішення про визнання ПАТ "АКБ "Київ" неплатоспроможним і про введення у ньому тимчасової адміністрації.
      56. З огляду на це ПАТ "АКБ "Київ" вважає, що усі питання, пов'язані з погашенням заборгованості перед кредиторами банку, мають вирішуватися відповідно до Закону N 4452-VI.
      57. Закон N 4452-VI регулює правовідносини між Фондом, банками, НБУ, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      58. Суди встановили що 19 червня 2015 року ПАТ "АКБ "Київ" уклав з ПАТ АБ "Укргазбанк" договір про передачу приймаючому банку активів і зобов'язань неплатоспроможного банку. Цей договір спрямований на виведення ПАТ "АКБ "Київ" з ринку на підставі пункту 3 частини другої статті 39 Закону N 4452-VI з подальшою ліквідацією ПАТ "АКБ "Київ".
      59. Частина п'ята статті 50 Закону N 4452-VI встановлює, що кошти на рахунку ФФБ або майно фонду операцій з нерухомістю, в тому числі кошти на його рахунку, що перебувають в управлінні банку, не включаються до ліквідаційної маси банку. Розпорядження цими активами здійснюється відповідно до Законів України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" та "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".
      60. Згідно з частиною другою статті 23 Закону N 978-IV у разі ліквідації управителя ФФБ кошти на рахунку ФФБ не включаються до ліквідаційної маси управителя ФФБ і спрямовуються виключно на задоволення вимог довірителів до управителя ФФБ згідно з Правилами ФФБ.
      61. Тобто, у законодавстві закріплені спеціальні приписи щодо цільового спрямування залучених на рахунок ФФБ коштів при ліквідації банку-управителя та встановлена заборона на включення коштів ФФБ до ліквідаційної маси такого банку.
      62. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частини перша статті 400 ЦПК України).
      63. З огляду на наведені приписи та встановлені судами обставини Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим довід ПАТ "АКБ "Київ" про поширення на спірні правовідносини приписів Закону України N 4452-VI і відхиляє як неприйнятний довід ПАТ "АКБ "Київ" про неналежне встановлення обставин справи щодо відкликання його банківської ліцензії та рішення щодо його ліквідації.
      64. Крім того, Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що у касаційних скаргах відсутні будь-які доводи щодо неправильності висновків суду апеляційної інстанції в частині стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних і відшкодування моральної шкоди.
      (1.2) Щодо солідарного обов'язку ПАТ "АКБ "Київ" та ПАТ АБ "Укргазбанк"
      65. Позивач стверджує, що суд апеляційної інстанції неналежно встановив обставини справи щодо відсутності солідарного обов'язку ПАТ АБ "Укргазбанк".
      66. Суд першої інстанції вважав, що оскільки ПАТ АБ "Укргазбанк" на основі постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року N 61 та рішення НБУ від 24 лютого 2015 року прийняв активи та зобов'язання ПАТ "АКБ "Київ", то останнє разом з ПАТ АБ "Укргазбанк" мають нести солідарну відповідальність перед позивачем.
      67. Апеляційний суд з таким висновком не погодився, вказавши, що зобов'язання, які випливають з договорів з довірителями ФФБ виду А не були передані до ПАТ АБ "Укргазбанк" за договором від 19 червня 2015 року, укладеним ПАТ "АКБ "Київ" з ПАТ АБ "Укргазбанк", про передачу приймаючому банку активів і зобов'язань неплатоспроможного банку.
      68. На підставі частини другої статті 23 Закону N 978-IV апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні підстави стверджувати, що ПАТ АБ "Укргазбанк" є правонаступником ПАТ "АКБ "Київ" стосовно зобов'язань, які випливають з договорів;солідарний обов'язок ПАТ АБ "Укргазбанк" з ПАТ "АКБ "Київ" щодо повернення позивачеві коштів відсутній. А тому у задоволенні вимоги позивача до ПАТ АБ "Укргазбанк" необхідно відмовити, оскільки воно є неналежним відповідачем у справі.
      69. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
      70. Ні Закон N 4452-VI, ні інші акти законодавства не передбачають солідарний обов'язок приймаючого та неплатоспроможного банків щодо зобов'язань останнього при його виведенні з ринку на підставі пункту 3 частини другої статті 39 Закону N 4452-VI.
      71. Суд апеляційної інстанції встановив, що договір від 19 червня 2015 року про передачу приймаючому банку активів і зобов'язань неплатоспроможного банку не створює солідарного обов'язку для ПАТ АБ "Укргазбанк" з ПАТ "АКБ "Київ" щодо повернення коштів позивачеві.
      72. ВеликаПалата Верховного Суду відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      73. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог до ПАТ АБ "Укргазбанк" і відхиляє як неприйнятний довід позивача про неналежне встановлення обставини справи щодо відсутності солідарного обов'язку ПАТ АБ "Укргазбанк".
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      (2.1) Щодо суті касаційних скарг
      74. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      75. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      76. Відповідно до викладених вище висновків Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому касаційні скарги ПАТ "АКБ "Київ" і позивача слід залишити без задоволення.
      (2.2) Щодо судових витрат
      77. З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг судові витрати, понесені у зв'язку з поданням касаційної скарги, покладаються на ПАТ "АКБ "Київ" і позивача.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2016 року і касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2016 року залишити без задоволення.
      2. Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/16227/16 (К/9901/36738/18)
      Провадження N 11-1109апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Арсірій Р.О.) від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді: Ганечко О.М., Літвіна Н.М.) від 06 лютого 2017 року у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Публічного акціонерного товариства "Укрінком", Національного банку України, треті особи: Міністерство юстиції України, Генеральна прокуратура України, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2016 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив:
      - визнати протиправними дії Національного банку України щодо надання згоди на призначення ОСОБА_3 Головою Правління Публічного акціонерного товариства "Укрінком" (далі - ПАТ "Укрінбанк");
      - визнати неправомочними позачергові загальні збори акціонерів ПАТ "Укрінбанк", які відбулись 13 липня та 05 серпня 2016 року;
      - визнати протиправними та скасувати рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінбанк", оформлені протоколом N 1 від 13 липня 2016 року та протоколом N 2 від 05 серпня 2016 року, з моменту їх прийняття;
      - зобов'язати ПАТ "Укрінком" утриматись від вчинення дій, які обмежують здійснення Фондом ліквідаційної процедури, формування ліквідаційної маси та своєчасного задоволення вимог кредиторів.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року, закрито провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаних ухвал, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди зазначили, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
      24 лютого 2017 року ФГВФО звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвал Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року і Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з тих підстав, що цей спір належить до адміністративної юрисдикції.
      Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 вересня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи тим, що в касаційній скарзі позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, що вказаний позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
      З грудня 2015 року Фонд здійснював виведення з ринку неплатоспроможного банку - ПАТ "Укрінбанк", щодо якого 24 грудня 2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову N 934 "Про віднесення ПАТ "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних".
      22 березня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову N 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрінбанк" та розпочато процедуру ліквідації цього банку.
      Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2016 року по справі N 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 22 березня 2016 року N 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрінбанк" з моменту її прийняття; визнано протиправним та скасовано рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 22 березня 2016 року N 385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" з моменту його прийняття. Зобов'язано Національний банк України (в особі його відповідальних осіб, до повноважень яких відноситься вчинення відповідних дій) вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ "Укрінбанк" в якості банківської установи - в обсязі та стані, який існував до прийняття постанови правління Національного банку України від 22 березня 2016 року N 180 (в т. ч., але не виключно - дозволити усі початкові платежі ПАТ "Укрінбанк" у системі електронних платежів (СЕП) та відновити роботу ПАТ "Укрінбанк" у системі обміну інформацією та виконання платежів SWIFT, Національному банку України повідомити усі банки про відновлення роботи ПАТ "Укрінбанк" у зазначених вище системах).
      13 липня та 05 серпня 2016 року відбулися позачергові загальні збори акціонерів ПАТ "Укрінбанк" та прийняті рішення, оформлені протоколами N 1, 2, відповідно до яких змінено: повне та скорочене найменування товариства (ПАТ "Укрінком"), його місцезнаходження, види діяльності та відомості про керівника юридичної особи.
      На підставі вказаного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. внесено відповідні записи до Єдиного державного реєстру.
      Не погоджуючись з такими рішеннями зборів, ФГВФО звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважає, що такі збори були проведені з грубим порушенням вимог ст. 43 Закону України "Про господарські товариства", а саме: недотримання порядку проведення загальних зборів акціонерів.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Частиною 3 ст. 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
      За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Судом установлено, що предметом у цій справі є визнання неправомочними позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком", що відбулися 13 липня та 05 серпня 2016 року, а також визнання протиправними з моменту прийняття та скасування рішень цих зборів, оформлених протоколами від 13 липня 2016 року N 1 та 05 серпня 2016 року N 2.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      За ст. 167 Господарського кодексу України визначено, щокорпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
      Учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов'язкові для виконання рішення.
      Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство.
      До корпоративних спорів не належать та вирішуються загальними або господарськими судами залежно від суб'єктного складу сторін спори про визнання недійсними рішень органів управління юридичної особи за позовом особи, яка не є учасником (акціонером, членом, засновником), у тому числі таким, що вибув, у разі оспорювання рішень органів управління юридичної особи, прийнятих після його вибуття.
      Таким чином, вказаними вище положеннями законодавства України учасникам товариства (акціонерам) надано право оскаржити рішення органу товариства, якщо воно порушує їх права та охоронювані законом інтереси, у випадку, зокрема, недотримання встановленої процедури скликання засідань цих органів та прийняття рішення неповноважним складом, і такі спори підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
      З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням судів першої та апеляційної інстанцій, що спір про скасування рішень позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком" не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами ГПК України.
      Щодо позовних вимог про визнання протиправним надання згоди Національним банком України на призначення ОСОБА_3 Головою Правління ПАТ "Укрінбанк" (ПАТ "Укрінком") та зобов'язання останнього утриматись від вчинення дій, які обмежують здійснення Фондом ліквідаційної процедури, формування ліквідаційної маси та своєчасного задоволення вимог кредиторів, ВеликаПалата Верховного Суду також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неналежність цих вимог до адміністративної юрисдикції з огляду на таке.
      Згідно ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
      Частиною 1, 2 ст. 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
      Фонд підзвітний Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та Національному банку України (ст. 5 цього Закону).
      За приписами п. 7 ст. 3 Закону N 4452-VI встановлено, що взаємодія Фонду з Національним банком України та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.
      Зокрема, вказаним законом не передбачено право Фонду на звернення до суду з вимогами щодо визнання протиправними дій Національного банку України та зобов'язання банку утриматись від вчинення дій.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки Окружного адміністративного суду міста Києва та Київського апеляційного адміністративного суду про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.
      Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують цих висновків.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає її без задоволення, а судове рішення без змін, якщо немає підстав для його скасування.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 342, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення, ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська