• Optionally enter a message with your report.

    ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

    Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      14 травня 2020 року
      м. Київ
      справа №826/14402/16
      адміністративне провадження №К/9901/1840/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
      розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
      за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Гриценка В.В.
      на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 (суддя Катющенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 (колегія у складі суддів Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В., Чаку Є.В.)
      у справі №826/14402/16
      за позовом ОСОБА_1
      до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П.,
      треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - розрахунковий центр",
      про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
      І . РУХ СПРАВИ
      1. 15.09.2016 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив:
      - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про нікчемність транзакцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 на поточний рахунок № НОМЕР_1 , що належать ОСОБА_1 ;
      - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунком № НОМЕР_1 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018, позов задоволено.
      3. 14.01.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 , в якій він просив скасувати вищевказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
      4. Ухвалою від 11.02.2019 Верховний Суд відкрив касаційне провадження. Скаржник заявляв клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень, однак ухвалою від 11.02.2019 Верховний Суд відмови в його задоволенні. Позивач та Відповідач заявляли клопотання про розгляд справи за участі сторін, однак своєю ухвалою Верховний Суд відмовив в його задоволенні.
      II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      5. 24.10.2014 між Позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" (далі - Банк) укладено договір № 980-025-000000190 банківського рахунку, за умовами якого банк по ініціативі Клієнта відкриває Клієнту на його ім`я поточний рахунок НОМЕР_2 .
      6. 14.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір №980-025-000203347 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      7. Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 75000,00 грн; строк користування коштами - не більше 273 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 12.12.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
      8. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 .
      9. Додатковою угодою від 29.03.2016 до договору № 980-025-000203347 від 14.03.2016 сторони дійшли згоди та виклали підпункт 1 пункту 1.2 розділу 1 "Предмет договору" в редакції наступного змісту "Сума коштів: 78000,00 грн".
      10. Згідно з квитанцією від 24.03.2016 та 29.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 78000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.
      11. 21.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір №980-025-000207333 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      12. Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 9000,00 грн; строк користування коштами - не більше 91 дня; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 20.06.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 32,3 % річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
      13. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 .
      14. Згідно з квитанцією від 21.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 9000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.
      15. 05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір №980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      16. Відповідно до пункту 1.2 договору ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 50000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 271 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 31.01.2017; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" сплачує позивачу кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935, а проценти - на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
      17. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 .
      18. Згідно з платіжним дорученням від 05.05.2016 з рахунку позивача на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" перераховано кошти у сумі 50000,00 грн на виконання умов вказаного вище договору.
      19. На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 №14 "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23.05.2016 №812 "Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016.
      20. 13.06.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 до 22.07.2016. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" призначено Ірклієнка Ю.П.
      21. Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12.07.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12.07.2016, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 року по 12.07.2018.
      22. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з довідкою ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 № ЗГ3/236 про стан рахунку НОМЕР_2 , 19.05.2016 на поточний рахунок позивача НОМЕР_2 надійшли кошти від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр":
      23. -в розмірі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
      24. -в розмірі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
      25. -в розмірі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016";
      26. -в розмірі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016".
      27. Зазначеною довідкою також повідомлено позивача, що зараховані кошти на його поточний рахунок НОМЕР_2 з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" НОМЕР_4 в сумі 179,02 грн, 9000,00 грн, 50000,00 грн та 78000,00 грн є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". На момент проведення вищезазначеної транзакції ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" не мало в своєму розпорядженні достатньої кількості залишку коштів для проведення розрахунків за договорами № 980-025-000207333 від 21.03.2016, № 980-025-000233275 від 05.05.2016 та № 980-025-000203347 від 14.03.2016. Набуття товариством у розпорядження коштів ПАТ "Банк Михайлівський" здійснено на підставі нікчемних договорів в порушення вимог діючого законодавства України та всупереч прямої заборони Національного банку України на укладення такого роду договорів. Таким чином, на рахунок позивача було безпідставно та в порушення вимог діючого законодавства України зараховано кошти, що належать ПАТ "Банк Михайлівський". Право власності на такі кошти у позивача не виникає, а отже подальше здійснення позивачем будь-яких дій по розпорядженню коштами, що належать ПАТ "Банк Михайлівський", також є нікчемними. У відповідності до вимог статті 216 Цивільного кодексу України сума коштів 137179,02 грн має бути повернута ПАТ "Банк Михайлівський".
      28. Крім того, повідомленням ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 №ЗГ3/236/1 про нікчемність правочину позивача проінформовано, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 в сумі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016"; в сумі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016" на рахунок НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , є нікчемними.
      29. Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
      ІІІ . ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
      30. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача відсутні законні підстави для невключення позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду в розумінні приписів закону, оскільки в розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивач є вкладником Банку, а кошти, які надійшли для неї як вкладника за Договором банківського рахунку, в розумінні тієї ж статті, є вкладом, на який поширюються гарантії, передбачені статтею 26 цього Закону.
      І V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
      31. Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення і відмовити у задоволенні позову з наступних підстав.
      32. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій була недостатньо досліджена правова природа Договору та вони дійшли хибного висновку про те, що позивач набув право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду у межах граничного розміру відшкодування, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 4452, оскільки кошти позивача були залучені фінансовою компанією, як позика з подальшим поверненням їх на рахунок позикодавця. 05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір №980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      33. 19.05.2016 з банківського рахунку ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр» позивачу було здійснено повернення коштів на його банківський рахунок. Оскільки саме залучені банком кошти прирівнюються до вкладу, то внаслідок залучення коштів фінансовою компанією на рахунок позивача, такий клієнт не може бути прирівняним до вкладника проблемного банку. За вказаних обставин дії уповноваженої особи по формуванню переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є правомірними, оскільки уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та нормативо-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (в тому числі договорів), що є нікчемними.
      34. 28.02.2019 надійшов відзив від Позивача. Позивач у своєму відзиві покликається на необгрутованість доводів касаційної скарги та правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанції, оскільки його безпідставно не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Рішення відповідача про нікчемність переказу коштів (транзакції), здійснених ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у сумі 137179,02 грн на його рахунок є необґрунтованим та таким, що порушує його право на отримання гарантованої суми вкладу.
      V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      35. Перевіряючи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні даного спору, Суд зазначає таке.
      36. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      37. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема Законом № 4452-VI.
      38. Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      39. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.
      40. Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      41. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      42. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
      43. Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      44. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
      45. Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченою Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25 Закону № 4452-VI).
      46. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.
      47. Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
      48. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      49. Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.
      50. Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України".
      51. Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
      52. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      53. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      54. При цьому правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону № 4452-VI).
      55. Закон № 4452-VI визначає порядок складання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.
      56. Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком правочинів протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
      57. Наказом Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" від 01.06.2016 № 42/2 затверджено результати проведеної перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, викладені в Акті № 2 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, за яким встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунки 12160 фізичних осіб в сумі 1 298 015 973, 74 грн, у відповідності до положень пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
      58. Згідно з витягом з Додатку 2 до Акта № 2 від 01.06.2016 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, до переліку фізичних осіб, на рахунки яких 19.05.2016 здійснено перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", включено позивача.
      59. У частині третій статті 38 Закону № 4452-IV, якою врегульовано заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, визначено підстави, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
      60. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      61. За правилами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
      62. Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI містить перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
      63. При цьому, Законом України від 16.07.2015 №629-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (далі - Закон №629-VIII), який набрав чинності 12.08.2015 частину третю статті 38 Закону № 4452-IV доповнено пунктом 9 згідно із яким правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      64. Разом з цим, з метою забезпечення захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банків, вирішення питання щодо відшкодування їм коштів, а також для запобігання таким зловживанням у майбутньому 15.11.2016 за № 1736-VІІІ прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" (далі - Закон № 1736-VІІІ), яким також внесені зміни до Закону № 4452-VI.
      65. З пояснювальної записки до проекту Закону № 1736-VІІІ видно, що необхідність прийняття вказаного законопроекту виникла у зв`язку з набуттям розповсюдження схемою, за якою у приміщеннях банку фізичним особам пропонується укладати не договори банківського вкладу з банком, а договори позики з небанківськими фінансовими установами через повіреного, яким виступає банк. При цьому з метою введення в оману споживачів щодо дійсного предмета договору банк відкриває кожному клієнту банківський рахунок, з якого в подальшому кошти перераховуються на рахунки небанківських фінансових установ.
      66. Як зазначено у пояснювальній записці, за даними Фонду, із використанням саме такої схеми було ошукано за посередництвом лише ПАТ "Банк "Михайлівський" 14 тисяч фізичних осіб на загальну суму, що перевищує 1,5 млрд гривень.
      67. Крім того, зловживаючи низьким рівнем правової та фінансової культури фізичних осіб, особливо людей пенсійного віку (понад 45 відсотків фізичних осіб, постраждалих від схеми, реалізованої, зокрема, за участю ПАТ "Банк Михайлівський", є старшими 55 років), банком не надавалася таким особам чітка та однозначна інформація про те, що на кошти, залучені як позика до небанківської фінансової установи, не поширюються гарантії щодо їх відшкодування.
      68. З метою захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банку, в тому числі і клієнтів ПАТ "Банк Михайлівський", та унеможливлення мультиплікації таких схем у майбутньому виникла необхідність внести зміни до законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" для врегулювання питань:
      - поширення на зазначених осіб гарантій відшкодування коштів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
      - посилення відповідальності небанківських фінансових установ (у тому числі пов`язаних із банками), якими у зазначений вище спосіб були залучені, як позика, кошти від фізичних осіб;
      - встановлення заборони фінансовим установам залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов`язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи;
      - встановлення обов`язку банка при виконанні функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів від фізичних осіб попередньо ознайомлювати у письмовій формі таких фізичних осіб про непоширення на їх кошти, залучені на користь третіх осіб, гарантій, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      69. 19.11.2016 набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону № 4452-VІ, внесені Законом №1736-VІІІ, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
      70. Фонд зобов`язано ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом № 1736-VІІІ розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв`язку з їх прирівнянням до вкладників.
      71. Тобто, з метою поширення гарантій Закону № 4452-VI до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеними ознаками, які при цьому не є вкладом згідно із чинним законодавством. А саме, до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором, і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
      72. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що правочин по наданню позивачем позики ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та операції по перерахуванню коштів позичальнику та повернення коштів з рахунку вказаного товариства на рахунок позивача були вчинені після віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних.
      73. Поряд з цим, під час розгляду справ судами різних юрисдикцій, у рішеннях, які набрали законної сили та, зокрема, у справі № 826/20089/16, суди встановили, що 11.11.2014 між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено Договір доручення № 1, згідно з умовами якого ПАТ "Банк Михайлівський", в якості повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам (далі - клієнти) консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", як Довірителя, на умовах строковості та платності.
      74. У відповідності до предмету Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного Договору доручення.
      75. На виконання вищезазначеного Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" від імені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладались з фізичними особами (Клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - Договір позики).
      76. Зміст вказаних фактичних обставин свідчить про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорі між Позивачем та ТОВ "Інвестиційно-Розрахунковий центр".
      77. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти (залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк), станом на 19.05.2016 повернуті на рахунок позивача за договором позики з небанківською фінансовою установою.
      78. Отже, у справі, яка розглядається, кошти позивача відповідають чітко визначеним критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону № 4452-VI Законом № 1736-VІІІ, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно - до вкладника.
      79. Аналогічна позиція відображена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 21.12.2019 у справі № 823/1674/18, і Суд не вбачає підстав для відступу від неї.
      80. З урахуванням наведеного, Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про зобов`язання її включити дані про рахунок позивача до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фону.
      81. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пунктів 2, 7- 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-IV судова палата відхиляє, оскільки зазначені положення Закону № 4452-IV до спірних відносин за участю ПАТ "Банк Михайлівський" не застосовуються з огляду на те, що ці відносини врегульовано спеціальним Законом № 1736-VIII.
      82. Відповідно до частини першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      83. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      84. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      85. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про необхідність змінити рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині мотивів прийняття.
      Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд -
      П О С Т А Н О В И В:
      1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" задовольнити частково.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 у справі №826/14402/16 - змінити в частині мотивів задоволення позову, а в іншій частині - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя В.М. Кравчук
      Суддя А.А. Єзеров
      Суддя О.П. Стародуб
      Джерело: ЄДРСР 89217546
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      13 квітня 2020 року
      м. Київ
      справа № 757/29145/18-ц
      провадження № 61-3077св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Національний банк України,
      треті особи: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Державна казначейська служба України,
      розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Литвинової І. В. від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б. від 17 січня 2019 року,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного банку України про відшкодування майнової шкоди.
      На обґрунтування позовних вимог зазначала, що внаслідок протиправної бездіяльності Національного банку України їй завдано майнові збитки в сумі неповернутих грошових коштів з її депозитних рахунків, відкритих у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ КБ «Хрещатик»).
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
      Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що належними й допустимими доказами не підтверджено того, що саме у результаті бездіяльності Національного банку України настали негативні фінансово-економічні наслідки у ПАТ КБ «Хрещатик» і неможливість повернення коштів позивачу, як кредитору банку.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року залишено без змін.
      Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив про те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає.
      Аргументи учасників справи
      Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
      У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
      Касаційна скарга мотивована тим, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів владників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ КБ «Хрещатик», такі обставини доказуванню не підлягають. Отже, вказані дії відповідача фактично призвели до завдання позивачу, як вкладнику банку, майнової шкоди на суму вкладів.
      Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
      У березні 2019 року Національний банк України подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, позивачем не надано доказів завдання їй майнової шкоди при здійсненні управлінських повноважень Національним банком України. Посилання позивача на судове рішення Окружного адміністративного суду як доказ порушення Національним банком України її прав на отримання коштів банківських вкладів у ПАТ КБ «Хрещатик» безпідставні, оскільки у ньому відсутні висновки про те, що унаслідок дій або бездіяльності відповідача було порушено права кредиторів банку на отримання коштів банківського вкладу.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу 757/29145/18-ц з Печерського районного суду м. Києва.
      Фактичні обставини справи, встановлені судом
      Суд установив, що 25 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» укладено договір № 295D-641294 банківського вкладу «Осінній» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (13 місяців). Відповідно до пункту 1.1 якого банк приймає грошові кошти вкладника (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 в сумі 250 000 00 грн на термін з 25 листопада 2015 року по 23 грудня 2016 року. Відповідно до пункту 1.2 договору процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 24,5% річних. Пунктом 1.3 встановлено, що вклад з правом поповнення додатковими внесками протягом перших шести місяців терміну розміщення.
      20 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 295D-641294. Відповідно до пункту 1 додвткової угоди сума вкладу з 20 січня 2016 року складає 280 000 00 грн.
      24 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-648479 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів. Відповідно до пункту 1.1 договору банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 в сумі 170 000,00 грн на термін з 24 грудня 2015 року по 24 січня 2017 року. Пунктом 1.2 договору встановлено, що процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 24% річних. Відповідно до пункту 1.3 договору поповнення вкладу не допускається.
      22 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-660123 банківського вкладу «Живи сонячно» в Євро із щомісячною сплатою процентів (3 місяці), відповідно до пункту 1.1 якого банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 в сумі 3 135,00 Євро на термін з 22 лютого 2016 року по 22 травня 2016 року. Пцнктом 1.2 договору встановлено, що процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 7% річних.
      22 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-660126 банківського вкладу «Живи сонячно» в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці), відповідно до пункту 1.1 якого банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 в сумі 2 5 000,00 дол. США на термін з 22 лютого 2016 року по 22 травня 2016 року. Згідно пункту 1.2 договору, процентна ставка на вклад в встановлюється в розмірі 8% річних.
      Відповідно до виписок за договором № 295D-641294 банківського вкладу «Осінній оксамит» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (13 місяців) від 25 листопада 2015 року залишок коштів становить 280 000,00 грн за вкладом та 754,41 грн відсотків, загальна сума - 280 754,41 грн; за договором № 295D-648479 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 24 грудня 2015 року залишок коштів становить 170 000,00 грн за вкладом та 448,69 грн відсотків, загальна сума - 170 448,69 грн; за договором № 295D-660123 банківського вкладу «Живи сонячно» в Євро із щомісячною сплатою процентів (3 місяці) становить 3 135,00 Євро за вкладом та 2,41 Євро відсотків, загальна сума - 3 137,41 Євро; за договором № 295D-660126 банківського вкладу «Живи сонячно!» в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці) становить 17 791,50 дол. США за вкладом та 21,99 дол. США відсотків, загальна сума - 17 813,49 дол. США.
      Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку».
      Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» з 06 червня 2016 року до 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ КБ «Хрещатик», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в тому числі, з підписанням всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку в порядку в порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Костенку І. І. на два роки з 06 червня 2016 року до 05 червня 2018 року включно.
      24 травня 2018 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 1425 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» строком на два роки.
      Відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ КБ «Хрещатик», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Славкіній М. А. строком на два роки з 06 червня 2018 року до 05 червня 2020 року включно.
      Станом на час розгляду справи в суді грошові кошти позивача як кредитора банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у повному обсязі не задоволено, лише в межах 200 000 грн.
      2.Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
      Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Так, частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
      У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
      Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина третя статті 16 ЦК України).
      Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
      Отже, шкода відшкодовується на загальних підставах, що передбачає наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
      Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
      У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
      При цьому за змістом приписів глави 82 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого.
      Оскільки рішення, з яким позивач пов`язує настання шкоди, має наслідком запровадження процедур, що застосовуються до неплатоспроможного банку, врегульованих Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлення факту настання шкоди слід здійснювати виходячи з встановлення, чи запроваджені процедури призводять до зменшення майна позивача.
      Відповідно до положень пункту 8 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
      Наслідком віднесення банку до категорії неплатоспроможних є початок виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб неплатоспроможного банку з ринку і призначення тимчасової адміністрації (стаття 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
      Положеннями пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
      Задоволення вимог кредиторів здійснюється у процедурі ліквідації банку, в рамках якої Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визначає суму заборгованості кожному кредиторові та відносить вимоги до певної черги погашення, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (стаття 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), формує ліквідаційну масу банку (стаття 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), реалізує майно банку (стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), здійснює задоволення вимог кредиторів (стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
      Отже, віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення зобов`язання між банком і клієнтом.
      Вказане свідчить про те, що позивач, як сторона за договорами, внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних постановою Національного банку України від 03 червня 2016 року № 913 не втратив права на отримання сум банківських вкладів, повернення яких підлягає у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      З огляду на вказане, внаслідок прийняття Національним банком України вищевказаного рішення обсяг майнових прав позивача на кошти, що обліковувались на рахунках за договорами, не зменшився, а тільки були запроваджені інші процедури задоволення цих майнових прав.
      За таких обставин ОСОБА_1 не доведено наявність майнової шкоди внаслідок протиправних дій або бездіяльності Національного банку України та причинний зв`язок із заподіяною йому шкодою.
      Твердження заявника, що неправомірність дій відповідача встановлена постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017, на правильність висновків судів не впливає, оскільки вказане судове рішення постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року було скасоване, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги на судові рішення судів попередніх інстанцій
      Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
      Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визначає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
      Керуючись статтями 17, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Судді: М. Є. Червинська
      С. Ю. Бурлаков
      В. М. Коротун
      Джерело: ЄДРСР 88815630
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      18 березня 2020 року
      м. Київ
      справа № 760/11052/17
      провадження № 61-199св20
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Крата В. І.,
      суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у складі судді Левенця Б. Б.,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 11 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 703,56 грн річних та 5 759,29 грн інфляційних втрат. У решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Не погодившись із рішенням районного суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
      Разом з апеляційною скаргою подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому зазначено, що в судовому засіданні 11 січня 2019 року судом було проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення, яку представник позивача отримав та розписався в розписці, яка міститься в матеріалах справи. Вказував, що копію повного тексту оскаржуваного рішення апелянту та її представнику судом не було направлено, повний текст рішення позивач отримала лише 24 вересня 2019 року під час ознайомлення з матеріалами справи, що підтверджується розпискою.
      Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 січня 2019 року залишено без руху та встановлено заявникові строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для подання до суду заяви із зазначенням інших поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
      21 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що 11 січня 2019 року в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення. Про отримання короткого тексту рішення представник позивача розписався в розписці, що міститься в матеріалах справи, при цьому у матеріалах справи відсутні розписки про отримання представником позивача саме повного тексту рішення від 11 січня 2019 року. Крім того, суд першої інстанції не направляв копію рішення на адресу позивача та її представника. Зазначив, що копію повного тексту оскаржуваного рішення ОСОБА_1 отримала 24 вересня 2019 року під час ознайомлення з матеріалами справи, що підтверджується розпискою. Звертав увагу на те, що відсутність у розпорядженні позивача повного тексту рішення позбавляло її можливості підготувати обґрунтовану апеляційну скаргу.
      Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 січня 2019 року відмовлено.
      Суд виходив із того, що наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані апеляційним судом неповажними.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У січні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду в інтересах ОСОБА_1 касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази отримання представником позивача саме копії повного тексту рішення суду першої інстанції, таку копію він отримав лише 24 вересня 2019 року під час ознайомлення із матеріалами справи, а тому строк на апеляційне оскарження ОСОБА_1 не пропустила.
      Відзив /заперечення на касаційну скаргу
      АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу та без змін оскаржуване судове рішення, як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрите касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
      Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування оскарженого судового рішення.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права
      Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Відповідно до частини п`ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з пунктом 3 частини шостої вказаної статті, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
      Відповідно до вимог частини першої та другої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
      Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
      Судом апеляційної інстанції встановлено, що при оголошенні вступної та резолютивної частин рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 січня 2019 року був присутній представник позивача Пушок С. В., який діяв на підставі довіреності від 24 квітня 2017 року.
      28 січня 2019 року складено повний текст оскаржуваного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 січня 2019 року.
      Докази надсилання судом першої інстанції копії повного тексту судового рішення ОСОБА_1 і її представнику у матеріалах справи відсутні.
      Право на ефективний судовий захист передбачає, що сторони цивільного судочинства повинні мати змогу реалізувати право подати апеляцію з того моменту, коли вони фактично поінформовані про самі судові рішення, що можуть порушувати їх законні права чи інтереси (рішення у справі «Рязанцев проти Росії», заява № 21774/06, від 10 березня 2011 року).
      Без своєчасного отримання тексту оскаржуваного судового рішення особа, яка подала апеляційну скаргу, позбавлена можливості як визначення необхідності подання такої скарги, так і її мотивування.
      Копію повного тексту оскаржуваного рішення ОСОБА_1 отримала 24 вересня 2019 року під час ознайомлення з матеріалами справи, що підтверджується розпискою.
      Апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Гладкий Р. В. подав до суду 24 жовтня 2019 року.
      Апеляційний суд, відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження, належним чином не дослідив причини пропущення строку на апеляційне оскарження, не врахував того, що позивач виконала вказівки суду щодо усунення недоліків апеляційної скарги та звернулася до апеляційного суду з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, не надав належної оцінки її доводам, що повний текст рішення суду їй не було надіслано у визначеному законом порядку, не звернув увагу на те, що вона звернулася із апеляційною скаргою протягом тридцяти днів з моменту отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 354 ЦПК України було підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.
      Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги
      У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
      Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року скасувати, справу передати до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. І. Крат
      Судді: Н. О. Антоненко
      В. І. Журавель
      Є. В. Краснощоков
      М. М. Русинчук
      Джерело: ЄДРСР 88641389
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      15 квітня 2020 року
      м . Київ
      справа № 761/24136/15-ц
      провадження № 61-20036св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
      учасники справи:
      скаржник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
      суб`єкт оскарження: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевський Олександр Олександрович,
      боржник: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року у складі судді Рибака М. А., постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Гуля В. В., Суханової Є. М.,
      ВСТАНОВИВ:
      08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
      Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії, бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевського О. О. (далі - Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві), боржник: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (далі - ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива»).
      Скарга мотивована тим, що на виконанні в Печерському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на користь ОСОБА_1 суми коштів за договором банківського вкладу, процентів та трьох процентів річних.
      Скаржник зазначав, що державний виконавець після відкриття виконавчого провадження 17 березня 2016 року жодних ефективних виконавчих дій не вчиняв та 13 червня 2019 року закінчив виконавче провадження без виконання. При цьому, рішеннями судів неодноразово визнавалась протиправною бездіяльність державного виконавця в даному виконавчому провадженні.
      Заявник вважає, що державний виконавець своїми діями остаточно позбавив його як стягувача можливості домогтися виконання ухваленого на його користь судового рішення.
      На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц; зобов`язати Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц; зобов`язати Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві в десятиденний строк повідомити суд про виконання ухвали, постановленої за наслідками розгляду цієї скарги.
      Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року в задоволені скарги відмовлено.
      Ухвала місцевого суду мотивована тим, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії боржника та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для стягувача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Зазначив, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі.
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його скаргу на дії, бездіяльність державного виконавця в частині: визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № 50498043; зобов`язання Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
      Судами не враховано викладені правові висновки у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц та від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16.
      Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві в десятиденний строк повідомити суд про виконання ухвали, постановленої за наслідками розгляду цієї скарги, в касаційному порядку не оскаржені, а тому в цій частині не є предметом касаційного перегляду.
      Доводи інших учасників справи
      У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
      24 січня 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Суди встановили, що 17 березня 2016 року державним виконавцем Ченківським О. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, про зобов`язання ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» вчинити певні дії на користь ОСОБА_1 щодо виплати грошових коштів за договором банківського вкладу від 20.11.2014 року № 51-в-17/367026.
      Національний банк України 21 травня 2019 року за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись вимогами статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", прийняв рішення від № 352-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива".
      Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації банку строком строком на два роки з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно.
      13 червня 2019 року державним виконавцем Валевським О. О. на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки було встановлено, що рішенням Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268, «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива».
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга підлягає задоволенню.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
      У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Установлено, що спір у справі виник з приводу виконання судового рішення, яке перебувало на виконанні органу Державної виконавчої служби на час, коли було розпочато процедуру ліквідації банку (боржника у виконавчому провадженні).
      Зокрема, предметом спору є застосування положень пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якоюпередбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
      Скарга на дії державного виконавця у цій справі обґрунтована заявником тим, що остаточне судове рішення набрало законної сили, тому закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 «Про виконавче провадження» є порушенням його права на доступ до суду (статті 6 Конвенції) та права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу Конвенції).
      Суди встановили, що Національний банк України 21 травня 2019 року за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись вимогами статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", прийняв рішення від № 352-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива".
      Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації банку строком на два роки з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно.
      Відмовляючи в задоволенні вимог скарги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      З таким висновком судів погодитись у повній мірі не можливо с наступних підстав.
      Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
      Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).
      Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
      Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
      Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
      Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
      Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
      Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.
      Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
      Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі права на справедливий суд, а саме: на сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.
      При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку).
      У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
      У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
      Суди встановили, що 17 березня 2016 року державним виконавцем Ченківським О. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, про зобов`язання ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» вчинити певні дії на користь ОСОБА_1 щодо виплати грошових коштів за договором банківського вкладу від 20.11.2014 року № 51-в-17/367026.
      Тобто, заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц було звернуте до примусового виконання більше ніж за три роки до введення тимчасової адміністрації у банку (22 травня 2019 року).
      Установлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О., заінтересована особа ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» задоволено.
      Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043.
      Зобов`язано державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. невідкладно та в повному обсязі вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043 на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва в цивільній справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2017 рокувизнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського районного вiддiлу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управлiння юстицiї у мiстi Києвi Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 50498043 з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц.
      Постанову державного виконавця Печерського районного вiддiлу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управлiння юстицiї у мiстi Києвi Валевського О. О. від 18 липня 2017 року про закінчення виконавчого провадження № 50498043 з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц скасовано.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2018 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевський О. О., ПАТ «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено.
      Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043.
      Зобов`язано державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. невідкладно та в повному обсязі вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043 на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва в цивільній справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043.
      Із вказаних судових рішень убачається, що судами встановлені неодноразові порушення органом ДВС діючого законодавства при примусовому виконанні рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц.
      Враховуючи значний проміжок часу, що пройшов від ухвалення остаточного рішення у справі, звернення його до примусового виконання і до винесення постанови державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», можливо дійти до висновку, що заявник, як особа, яка захищає своє право на захист прав споживача фінансових послуг, фактично втратила за таких обставин можливість задовольнити свої вимоги за рахунок банку у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою.
      При таких обставинах наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
      Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15ц.
      Враховуючи вказане, суди першої та апеляційної інстанції у цій конкретній справі дійшли неправильного висновку про відмову в задоволенні скарги. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для задоволення скарги в частині визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження, а також зобов`язання державного виконавця вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
      Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Наведені ОСОБА_1 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему та мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Відповідно до частин першої - третьої статті 411 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення скарги на дії державного виконавця.
      Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця; зобов`язання державної виконавчої служби вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні №50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, скасувати та постановити нове судове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевського Олександра Олександровича від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц.
      Зобов`язати Печерський районний відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц.
       
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: С. Ю. Бурлаков
      А . Ю. Зайцев
      Є. В. Коротенко
      В . М. Коротун
      Джерело: ЄДРСР 88833753
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      01 квітня 2020 року
      м. Київ
      справа № 757/29269/18-ц
      провадження № 61-15058св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),
      суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
      учасники справи:
      позивач -ОСОБА_1 ,
      відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року у складі судді Остапчук Т. В і постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А.М., Вербової І.М., Поліщук Н.В., та касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У червні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «ПриватБанк», банк) про стягнення 846 599,76 доларів США, що включає 24 000,00 доларів США - сума вкладу, 12 161,69 доларів США - сума відсотків, 2 212,00 доларів США - 3 % річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 808 226,07 доларів США - 3 % за кожний день прострочення на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 і 647 579,94 доларів США, що включає 20 000,00 доларів США - сума вкладу, 4 820,55 доларів США - сума відсотків, 1 699,75 доларів США - 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, 621 059,64 доларів США - 3 % за кожний день прострочення на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016.
      Позов мотивований тим, що на виконання умов укладеного з відповідачем договору від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 позивачем внесено кошти на депозит до банку в сумі 24 000,00 доларів США.
      На виконання умов договору від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, ОСОБА_1 внесено на депозит до банку кошти у сумі 20 000,00 доларів США.
      Вимоги позивача від 05 лютого 2016 року щодо розірвання вказаних договорів і повернення коштів залишені банком без відповіді. В результаті протиправної бездіяльності відповідача перед позивачем виникла заборгованість, що не погашена на день звернення до суду.
      Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 24 000,00 доларів США - суму вкладу та 7 987,83 доларів США - суму відсотків, за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 20 000,00 доларів США - суму вкладу і 4 603,93 доларів США - суму відсотків.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк не заперечує факту укладення сторонами договорів від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 та від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, факту отримання банком від позивача суми вкладу в загальному розмірі 44 000,00 доларів США, а посилається лише на відсутність власних екземплярів оригіналів договорів, платіжних документів і відсутність доступу до електронної бази даних. Доводи позивача про неповернення банком суми вкладу відповідачем не спростовані та не заперечуються.
      Доводи відповідача про те, що банк на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя не мав правових підстав і можливості для здійснення банківської діяльності, у зв`язку з чим банк фактично не мав доступу до свого майна на окупованій території та договорів на цій території, не може бути взято до уваги, оскільки договори банківського вкладу укладені позивачем не з філією, а з банком як юридичною особою, який і повинен відповідати за своїми зобов`язаннями. Ліквідація філій або припинення в будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними та дійсними договорами.
      Загальна сума нарахованих відсотків за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 складає 4 603,93 доларів США, а за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 - 7 987,83 доларів США.
      Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Реалізація права позивача щодо стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» обмежується позовною давністю.
      Обов `язок відповідача з повернення сум вкладів та нарахованих відсотків по договорам банківського вкладу № SAMDN25000724019081 і № SAMDN80000733624016 виник 10 лютого 2016 року на підставі заяв позивача від 05 лютого 2016 року про розірвання вказаних договорів. Отже, саме 10 лютого 2016 року в результаті бездіяльності відповідача порушені майнові права позивача на отримання від банка належних йому коштів. За таких обставин, позивач мав право заявити позовну вимогу про стягнення пені протягом одного року з вказаного моменту, тобто до 10 лютого 2017 року. Однак, позивач звернувся до суду з відповідною вимогою 14 червня 2018 року, тобто реалізував своє право на захист після спливу позовної давності. Будь-яких поважних причин пропуску позовної давності позивачем не наведено.
      Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
      Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» та апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, зменшено суму нарахованих і стягнутих відсотків з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000724019081 від 29 лютого 2012 року з 7 987, 83 долари США до 7 986,74 долари США, зменшено суму нарахованих і стягнутих відсотків з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 з 4 603,93 доларів США до 4 602, 84 доларів США, в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 3 % річних рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 2 212,00 доларів США за прострочку виконання грошового зобов`язання за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081, стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 1 699,75 доларів США за прострочку виконання грошового зобов`язання за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, у решті рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року залишено без змін.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно розраховані проценти, які підлягають стягненню з банку на користь позивача, суд вийшов за межі позовних вимог.
      ОСОБА _1 просив стягнути з банку проценти за вкладом від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 за період з 01 березня 2012 року по 11 червня 2018 року, а судом стягнуті зазначені проценти по 22 листопада 2018 року, а тому за період з 04 травня 2017 року по 11 червня 2018 року нараховані проценти становлять 24 000х0,01х 402/365 = 2,64 долари США, а не 3,73, як стягнуто судом, тому відповідно сума, що підлягає стягненню за цим вкладом, повинна бути зменшена з 7987,83 доларів США до 7 986,74 доларів США.
      За вкладом від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 позивач просив стягнути проценти по 08 червня 2018 року, а судом стягнуто по 22 листопада 2018 року, тому за період з 04 травня 2017 року по 11 червня 2018 року нараховані проценти становлять 20000х0,01х369/365= 2,02 доларів США, а не 3,11 долари США, як стягнуто судом. Відповідно вся сума, що підлягає стягненню за цим вкладом, повинна бути зменшена з 4 603,93 доларів США до 4 602,84 доларів США.
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України місцевий суд прийшов до помилкового висновку про те, що підставою для такої відмови є розрахунок 3 % річних у доларах США.
      Оскільки боржник прострочив виконання грошового зобов`язання саме у валюті зобов`язання, то в цій частині апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню, стягується 3 % річних за прострочення кожного із договорів у валюті зобов`язання, а саме: за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 підлягає стягненню1 699,75 доларів США, а за договором 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081- 2 212,00 доларів США.
      Щодо стягнення 3 % пені за кожен день прострочки на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживача», то суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні зазначеної суми.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      05 серпня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» через представника Тузова В. О. надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу напостанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, просило суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Також відповідач просив на час касаційного розгляду зупинити виконання постанови апеляційного суду.
      07 серпня 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, в якій просив суд касаційної інстанції скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення суми пені в розмірі трьох відсотків згідно зі статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів», і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду 11 липня 2019 року.
      Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 .
      Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
      Аргументи учасників справи
      Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки вона підписана представником - адвокатом Солоною А. А., відомості про яку відсутні в Єдиному державному реєстрі адвокатів України, а свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 30 березня 2017 року КВ № 5886 видане Головою Ради адвокатів міста Києва ОСОБА_5 . Цей же адвокат підписала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції і всі процесуальні документи, що подавалися у суді апеляційної інстанції.
      Наявність лише свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю не підтверджує наявність у такої особи повноважень на зайняття такою діяльністю.
      Свідоцтво видане нелегітимним органом - Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури м. Києва, члени якого 08 жовтня 2016 року припинили повноваження ОСОБА_5 та 11 жовтня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості про зміну керівника Ради адвокатів міста Києва - зазначено ОСОБА_6 . Рішення про обрання нового голови конференцією адвокатів м. Києва від 08 жовтня 2016 року в судовому порядку не скасовано та не змінено.
      Тому 30 березня 2017 року ОСОБА_5 не мала права видавати зазначене свідоцтво.
      Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що відсутність відомостей про адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України щодо особи, якою подано касаційну скаргу, є правовою підставою для повернення її заявнику (ухвали від 01 лютого 2018 року в справі № 372/2184/17, від 17 квітня 2018 року в справі № 554/3300/17, від 21 червня 2018 року в справі № 629/182/17, від 16 липня 2018 року в справі № 334/7151/17, від 30 січня 2019 року в справі № 381/4827/17).
      З огляду на такі обставини банк у апеляційному суді заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України, про закриття апеляційного провадження у цій справі за апеляційною скаргою позивача на підставі пункту 1 частини другої статті 362 ЦПК України.
      Суди обох інстанцій не перевірили повноваження адвоката позивача.
      З приводу клопотання, яке було подано банком через канцелярію апеляційного суду 03 червня 2019 року та підтримано банком у судовому засіданні 06 червня 2019 року апеляційний суд оголосив перерву до 11 липня 2019 року та з виходом до нарадчої кімнати 11 липня 2019 року постановив ухвалу про відмову в задоволенні такого клопотання банку.
      Проте в матеріалах справи ухвали апеляційного суду щодо цього клопотання немає, про його відхилення також не зазначено в постанові апеляційного суду.
      Щодо суті позовних вимог банк у суді першої інстанції наголошував на відсутності будь-якої інформації про залишок коштів на депозитних рахунках позивача у зв`язку з втратою майна та документів у 2014 році на території Автономної республіки Крим.
      Висновки судів про доведеність неповернення банком коштів позивачу є необґрунтованими, оскільки наявність у позивача оригіналів договорів і квитанцій про внесення коштів не свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань. Позивачем факт неповернення йому коштів банком не доведений. Позивач у 2013-2014 роках міг отримати кошти із своїх депозитних рахунків.
      Банк у апеляційній скарзі зазначав на те, що суд першої інстанції стягнув з нього надмірний розмір судового збору, а саме - 9 162,40 грн. Проте у випадку повного задоволення позовних вимог суд міг стягнути максимальну суму збору в розмірі 8 810,00 грн. Суд першої інстанції не в повному обсязі задовольнив позовні вимоги, проте не зменшив пропорційно суму судового збору. Апеляційний суд не надав цим доводам належної правової оцінки.
      Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що позивач у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції зазначив, що суд помилково трактував норми ЦК України, в зв`язку з чим дійшов до хибних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % пені за кожен день прострочення виконання зобов`язань на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Апеляційний суд не дав цьому доводу оцінки.
      За заявою відповідача застосовується позовна давність, однак вона застосовується аналогічно як і позовна давність до відсотків за статтею 625 ЦК України. Отже, позивач мав право на стягнення пені з 10 лютого 2016 року протягом року до 10 лютого 2017 року, а пеня, яка виникла 10 лютого 2017 року, могла бути стягнута на вимогу позивача з моменту її виникнення до 10 лютого 2018 року.
      Відповідно до параграфу 2 глави 49 ЦК України особливістю пені є те, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не будуть виконані. Період нарахування пені є необмеженим. Проте стягнути її можна лише у межах спеціальної позовної давності.
      Позовна давність за вимогами про стягнення неустойки обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який вона нараховується. Право на позов про стягнення пені виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.
      Відповідно до статей 258, 266 ЦК України стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається в межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.
      Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року № 328/2872/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 363/3543/16-ц.
      Позиції інших учасників
      У вересні 2019 року позивач через представника ОСОБА_7 надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, в якій просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
      Відзив мотивований тим, що клопотання банка про залишення позовної заяви без розгляду та закриття апеляційного провадження заявлено на стадії судових дебатів, яка була розпочата в судовому засіданні 23 травня 2019 року. Тому ні дане клопотання, ні додаткові докази, які були до нього долучені, не могли вже розглядатися.
      Банк не надав обґрунтування, чого докази, які стосувалися повноважень представника позивача, не були подані у суді першої інстанції.
      На час подання позовної заяви представництво у суді першої інстанції могли здійснювати не лише адвокати. Повноваження представника позивача підтверджувалися довіреністю, тому підстав для залишення позовної заяви без розгляду не було.
      Апеляційному суду представник позивача надав належні документи для підтвердження своїх повноважень.
      Свідоцтво про право ОСОБА_8 на зайняття адвокатської діяльності від 30 березня 2017 року КВ № 5886 не було визнано недійсним. Судова практика, на яку посилається банк як на підтвердження відсутності у представника позивача повноважень на представництво, не стосується свідоцтва про право ОСОБА_8 на зайняття адвокатської діяльності від 30 березня 2017 року КВ № 5886.
      Відсутність запису про адвоката Солону А. А. в Єдиному реєстрі адвокатів України свідчить лише про порушення частини третьої статті 17 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», але не про те, що ОСОБА_8 не є адвокатом.
      Жодна норма законодавства не встановлює, що відсутність відомостей про особу в Єдиному реєстрі адвокатів України свідчить про те, що особа не є адвокатом.
      Суд не залишав позовну заяву без розгляду для усунення недоліків позовної заяви щодо її оформлення.
      Доводи касаційної скарги стосовно суті рішення суду першої інстанції є безпідставними, оскільки банк не заперечував у суді першої інстанції з приводу невидачі вкладів позивачу, а лише посилався на відсутність у банка первинних документів щодо договорів, укладених з позивачем. Представник банку не ставив питання щодо недоведеності позивачем факту невидачі коштів з депозитних рахунків позивачу, не посилався на зняття позивачем коштів з відповідних рахунків.
      Банк відмовився видати позичальнику довідку про стан рахунків і залишок на них, що свідчить про неможливість надання позивачем такої виписки суду.
      Банк має електронну систему обліку договірних зобов`язань.
      Саме на відповідача покладається обов`язок підтвердити свої заперечення, а саме, належне виконання банком своїх зобов`язань за договором, що, зокрема, підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 707/3132/14-ц.
      Позивач не погоджується з наданим відповідачем розрахунком процентів. У депозитному договорі встановлювався строк його дії, та одночасно в Умовах і правилах розміщення депозитних вкладів у банку (пункт 2.2.1.9.2) передбачалося, що якщо банк не перерахував кошти з депозиту на вклад «до запитання» по закінченні строку дії договору, то строк вкладу автоматично продовжується.
      Грошові кошти, що перебували на депозитних рахунках позивача, не були перераховані банком на вимогу вкладника від 09 лютого 2016 року на його поточний рахунок.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг позивача та відповідача.
      Фактичні обставини, встановлені судом
      29 лютого 2012 року між позивачем і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу №SAMDN25000724019081 «Стандарт, 12 місяців» на суму 24 000,00 доларів США строком на 12 місяців, з 01 березня 2012 року по 01 березня 2013 року, з процентною ставкою 8 % річних, номер депозитного рахунку НОМЕР_1 .
      Згідно з пунктом 3 зазначеного договору у випадку, якщо по закінченню строку вкладу, клієнт не заявить банку про відмову від продовження строку вкладу, то вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, зазначений в заяві. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку.
      На виконання умов цього договору позивачем внесено на депозитний рахунок 26358612304496 грошові кошти в сумі 24 000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією від 29 лютого 2012 року № 62.
      29 лютого 2012 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору №SAMDN25000724019081, згідно з якою відсоткова ставка по вкладу збільшена на 0,5 %, загалом склавши 8,5 % на строк до 01 березня 2013 року.
      06 березня 2013 року між позивачем і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу № SAMDN80000733624016 «Стандарт» на суму 20 000,00 доларів США строком на 366 днів, по 06 березня 2014 року включно, з процентною ставкою за договором 8,5 % річних, номер депозитного рахунку НОМЕР_2 .
      Пунктом 5 договору № SAMDN80000733624016 передбачено, що в разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, даний договір продовжується ще на один строк, договір продовжується неодноразово без явки клієнта.
      На виконання умов вказаного договору позивачем внесено на депозитний рахунок 26354618666046 грошові кошти в сумі 20 000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією від 06 березня 2013 року № 43.
      05 лютого 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із двома письмовими заявами про відсутність наміру продовжувати дію договору № SAMDN25000724019081 і договору №SAMDN80000733624016, вимагав повернути суми вкладів і нараховані проценти.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Доводи касаційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судами норм щодо представництва у суді та протиправної відмови апеляційного суду в задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду та закриття провадження у справі, є необґрунтованими.
      Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
      Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
      Статтею 177 ЦПК України визначений перелік документів, які додаються до позовної заяви.
      Зокрема, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (частина сьома статті 177 ЦПК України).
      Позовна заява підписана представником позивача ОСОБА_8 в червні 2018 року.
      До позовної заяви додано копію довіреності, якою позивач уповноважив, зокрема, ОСОБА_8 представляти його інтереси в суді.
      Відповідно до підпункту 11 пункту 16-1 Розділу XVКонституції України представництво виключно прокурорами або адвокатами у судах першої інстанції запроваджується з 1 січня 2019 року.
      З огляду на зазначене, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви, поданої з підстав її подання особою від імені позивача, яка не мала належних на це повноважень.
      Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття касаційного провадження оскільки апеляційна скарга підписана від імені позивача особою, яка не мала статусу адвоката з огляду на відсутність даних про неї у відповідному реєстрі та видачу свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю неуповноваженою особою, є безпідставними.
      Частиною четвертою статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
      Згідно зі статтею 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону в день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
      Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю є безстроковим.
      Відповідно до статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
      Отже, відомості до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
      Стаття 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає порядок припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
      До матеріалів справи долучено копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 5886, виданого ОСОБА_8 на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 16 березня 2017 року № 61.
      Доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять.
      Також відсутні докази щодо припинення права ОСОБА_8 на заняття адвокатською діяльністю в порядку, передбаченому законом.
      Доводи касаційної скарги банку про безпідставне неврахування апеляційним судом доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції стягнув з нього надмірний розмір судового збору, а саме - 9 162,40 грн, є обґрунтованими.
      Позов поданий у червні 2018 року.
      Оскільки позивач як споживач не сплачував судовий збір і на його користь постановлене рішення судом першої інстанції, то суд першої інстанції правильно стягнув судовий збір з відповідача в дохід держави, проте не дотримався принципу пропорційності його розміру до задоволеної частини позовних вимог.
      Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
      За підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання позову майнового характеру фізичною особою складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
      Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік» прожитковий мінімум на працездатних осіб з 01 січня 2018 року складає 1 762,00 гривні.
      Отже, з огляду на ціну позову, за його подання судовий збір підлягав сплаті в розмірі 8 810,00 грн.
      Суд першої інстанції під час вирішення питання про стягнення з відповідача судового збору правильно врахував суму судового збору, що мав бути сплачений позивачем за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 15 червня 2018 року про передання справи за підсудністю, що була задоволена постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року.
      Згідно з підпунктом 1 пункту 9 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги фізичною особою на ухвалу суду фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнювало на час подання апеляційної скарги на зазначену ухвалу 352,40 грн.
      Загалом, сума судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на ухвалу складала 9 162,40 грн, яку суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь держави.
      Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, не дотримався зазначеної норми щодо пропорційного стягнення судового збору у разі часткового задоволення позовних вимог.
      Доводи про неправильне обрахування суми судового збору, що підлягала стягненню з відповідача, він зазначав у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції.
      Постанова апеляційного суду не містить мотивів відхилення цих доводів відповідача, чим порушено вимогу вмотивованості судового рішення (пункти 3, 6 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
      Крім того, апеляційний суд зменшив стягнуту судом першої інстанції суму відсотків за договорами банківських вкладів і скасував рішення суду першої інстанції про відмову в стягненні 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань за цими договорами та постановив нове рішення про задоволення цих позовних вимог, однак, не вирішив питання щодо зміни розміру стягнутого судом першої інстанції судового збору.
      Проте, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, апеляційний суд відповідно має змінити розподіл судових витрат.
      З огляду на зазначене, постанова апеляційного суду про відмову в задоволенні апеляційної скарги банку щодо перегляду рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору підлягає скасуванню.
      Доводи касаційної скарги позивача про порушення під час вирішення справи норм щодо позовної давності щодо вимог про стягнення пені є обґрунтованими.
      Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК Україниза договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК Українидоговір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
      Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
      Факт укладення договорів депозиту та внесення ПАТ КБ «Приватбанк» грошових сум у розмірі 20 000,00 і 24 000,00 доларів США підтверджується укладеними між сторонами договорами та квитанціями, які досліджувалися судом першої і апеляційної інстанції, їх копії долучені до матеріалів справи.
      Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем надано належні докази на підтвердження укладеного між ним і банком договору та внесення коштів на депозит. Письмова форма договору банківського вкладу підтверджується договором банківського вкладу, а також документами про внесення коштів.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі, а отже, не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань і позбавив вкладника права користуватись належним йому майном.
      На відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договорами банківського вкладу, а саме, надати докази того, що кошти повернуті вкладникові, а також відсутності коштів на депозитних рахунках позивача. Проте, банком таких доказів під час розгляду справи не надано.
      При цьому, судами обґрунтовано відхилено доводи банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим і відсутності доступу до банківських документів, оскільки договір укладався не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорі, так і у квитанції, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника.
      Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не впливають на законність судових рішень.
      Доводи касаційної скарги позивача щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо позовної давності стосовно пені за порушення умов договору, є обґрунтованими.
      Судами встановлено факт невиплати відповідачем на користь позивача коштів, внесених на депозитні рахунки, а також нарахованих процентів.
      У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
      Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3 % вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі 3 % загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
      У відзиві на позовну заяві, поданому до суду першої інстанції 03 жовтня 2018 року, відповідач просив суд застосувати до вимог щодо стягнення пені спеціальну позовну давність у один рік.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік.
      Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ).
      Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
      Виходячи з того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, з відповідача підлягає до стягнення пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що відповідає правовій позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
      Згідно зі статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою (постанова Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16).
      Відповідно до правової природи пені позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
      З огляду на зазначене, враховуючи те, що на час вирішення справи кошти банку позивачу не повернуті, а відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, позивач мав право на стягнення пені, нарахованої у межах річного строку позовної давності до звернення до суду.
      Суд апеляційної інстанцій дійшов неправильного висновку про те, що оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення пені 14 червня 2018 року, то він реалізував своє право на захист після спливу позовної давності.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      Апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам апеляційної скарги щодо права позивача на стягнення пені у межах річного строку та не встановлював розміру такої пені.
      Верховний Суд відповідно до статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, тому оскаржуване рішення апеляційного суду щодо позову про стягнення пені підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Крім того, апеляційний суд не здійснив перегляд рішення суду першої інстанції у частині стягнення судового збору.
      Суду апеляційної інстанції необхідно встановити розмір пені, що підлягає стягненню у межах позовної давності, розглянувши справу з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, надати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону, вирішивши питання про розподіл судових витрат за розгляд справи у судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій.
      Щодо судових витрат
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Верховний Судне змінює рішення, не ухвалює нове рішення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
      Керуючись статтями 141, 400, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року і постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року задовольнити частково.
      Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у частині позову про стягнення пені та відмови в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в незміненій частині залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий
      В. М. Ігнатенко
      Судді:
      В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.Ю. Тітов
      Джерело: ЄДРСР 88692272