Определение ВССУ об отказе ВиЭйБи банку во взыскании задолженности и признании допсоглашений недействительными

[ANTIRAID]

Державний герб України

Ухвала
іменем україни

29 березня 2017 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є., суддів: Коротуна В.М., Писаної Т.О., Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання правочинів недійсними, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБіБанк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», яке змінило своє найменування на ПАТ «ВіЕйБіБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 19/37, за умовами якого останній отримав кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом у сумі 65 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року.

Крім того, між банком та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, а саме: додаткова угода № 1 від 29 березня 2007 року та додаткова угода № 2 від 17 липня 2007 року, за умовами яких ОСОБА_3 отримав транш кредиту в сумі 50 000 дол. США та 15 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року, а також додаткові угоди № 3 від 07 листопада 2008 року та № 4 від 22 листопада 2008 року, за умовами яких плата за користування кредитними коштами встановлювалася в розмірі 16% та 18% річних відповідно.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 січня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язувалась нести солідарну відповідальність з ОСОБА_3 за кредитним договором № 19/37.

Крім того, ПАТ «ВіЕйБіБанк» зазначало, що 26 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 6 до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, за умовами якого сторони погодили розмір мінімальної процентної ставки за користування кредитними коштами 16 % річних та строк користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року, при цьому додатково встановлена щорічна комісія в розмірі 0,5 % річних. 26 серпня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 до договору поруки від 28 січня 2009 року, за умовами якого ОСОБА_4 погодилася з новим графіком погашення заборгованості та збільшенням строку користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року.

Внаслідок невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 06 липня 2015 року становила 730 417 грн 47 коп. та якуПАТ «ВіЕйБіБанк» просило стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ВіЕйБіБанк» про визнання правочинів недійсними, обґрунтовуючи його тим, що додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 рокудо кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року він не підписував, а тому на підставі ст. 215 ЦК України просив визнати їх недійсними.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕйБіБанк» відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсними: додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додаток № 1 до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків», додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ «ВіЕйБіБанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБіБанк» - Славкіної М.А., посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБіБанк» в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» ВССУ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, ознайомившись із поданими запереченнями, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕйБіБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що банком пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. Договір поруки суд вважав припиненим з 30 вересня 2012 року на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходи із того, що підписи від імені позичальника в додатковому договорі № 6 від 26 серпня 2009 рокудо кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додатку № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковому договорі № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року, виконані не ОСОБА_3, що свідчить про відсутність його волевиявлення на укладення зазначених правочинів.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Судами встановлено, що 29 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», яке змінило своє найменування на ПАТ «ВіЕйБіБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 19/37, за умовами якого останній отримав кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом у сумі 65 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року.

Крім того, між банком та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, а саме: додаткова угода № 1 від 29 березня 2007 року та додаткова угода № 2 від 17 липня 2007 року, за умовами яких ОСОБА_3 отримав транш кредиту в сумі 50 000 дол. США та 15 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року, а також додаткові угоди № 3 від 07 листопада 2008 року та № 4 від 22 листопада 2008 року, за умовами яких плата за користування кредитними коштами встановлювалася в розмірі 16% та 18% річних відповідно.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 січня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язувалась нести солідарну відповідальність з ОСОБА_3 за кредитним договором № 19/37.

Крім того, позивач зазначав, що 26 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 6 до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, за умовами якого сторони погодили розмір мінімальної процентної ставки за користування кредитними коштами 16 % річних та строк користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року, при цьому додатково встановлена щорічна комісія в розмірі 0,5 % річних. 26 серпня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 до договору поруки від 28 січня 2009 року, за умовами якого ОСОБА_4 погодилася з новим графіком погашення заборгованості та збільшенням строку користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року.

Звертаючись до суду із позовом, ПАТ «ВіЕйБіБанк» зазначало, що ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором та додатковими угодами до нього належним чином не виконує, у зв'язку із чим станом на 06 липня 2015 року заборгованість за договором становила 730 417 грн 47 коп.

ОСОБА_3 зазначав, що з серпня 2009 року він не здійснював жодних платежів за кредитним договором, а тому банк пропустив строк позовної давності, при цьому додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року, умовами якого було збільшено строк повернення кредиту до 29 березня 2022 року, додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року він не підписував.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 05 листопада 2015 року підписи від імені ОСОБА_3 в додатковому договорі № 6 від 26 серпня 2009 року до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додатку № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковому договорі № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року, виконані не ОСОБА_3.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленіч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Враховуючи, що згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 05 листопада 2015 року ОСОБА_3 не підписував додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на укладення зазначених правочинів, що є підставою для визнання їх недійсними.

Доводи касаційної скарги щодо прийняття ОСОБА_3 умов, встановлених додатковим договором № 6 від 26 серпня 2009 року, зокрема шляхом їх виконання, є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази зазначеного.

Безпідставними є також доводи щодо сплати ОСОБА_3 платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 19/37 до жовтня 2014 року, що свідчить про відсутність пропуску строку позовної давності при зверненні до суду із даним позовом.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16.

Враховуючи, що кредитний договір № 19/37 від 29 березня 2007 року укладений зі строком його дії до 29 березня 2012 року, графік погашення платежів, закріплений у додатку № 1 до кредитного договору, а також додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року, умовами якого було змінено строк повернення кредиту до 29 березня 2022 року, ОСОБА_3 не підписував, при цьому в матеріалах справи відсутні докази сплати грошових коштів за кредитним договором з серпня 2009 року, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про пропуск ПАТ «ВіЕйБіБанк» строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом у липні 2015 року.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки.

Докази та обставини, на які посилається уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБіБанк» - Славкіна М.А. у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 343-345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - Славкіної Марини Анатоліївни відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська
Судді: В.М. Коротун
Л.М.Мазур
Т.О.Писана
О.В. Попович

http://reyestr.court.gov.ua/Review/65895256

[ANTIRAID]

Это наше решение. ВССУ со ссылкой на правовую позицию ВСУ и исходя из полного исследования материалов и обстоятельств дела судами низших инстанций пришел к абсолютно обоснованному выводу об отказе во взыскании задолженности в связи с пропуском банком сроков обращения взыскания и признал недействительным допсоглашения, которыми увеличивался срок действия договора в связи с тем, что они были подписаны не заемщиком. Кроме того в материалы дела банк так и не предоставил подтверждения уплаты заемщиком платежей после окончания срока действия договора.