Решение Овидиопольского райсуда об отказе Дельта банку во взыскании задолженности по кредитному договору с Укрпромбанком

[ANTIRAID]

Державний герб України

Справа № 491/1114/15-ц

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року.

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кочко В.К.,
при секретарі Савченко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с. Овідіополь, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту позивач, ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1, позичальник), ОСОБА_2 (далі по тексту ОСОБА_2, поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.06.2007 р. між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі по тексту ТОВ «Український промисловий банк»), правонаступником якого, як зазначає Банк, відповідно до Договору про передачу активів та кредитних зобовязань від 30.06.2010, є позивач, було укладено Кредитний договір №232/ФКВІП (далі по тексту Кредитний договір), відповідно до умов якого позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 35000,00 доларів США з розрахунку 13% річних, строком повернення до 17.06.2032. Крім того, Банк посилається на укладений з ОСОБА_2 Договір поруки №232/ZФПОР-07, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобовязалася солідарно відповідати за майнові зобовязання ОСОБА_1 Посилаючись на порушення умов Кредитного договору, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за Кредитним договором у розмірі 683151,05 грн.

Представник позивача у судове засідання, яке відбулося 21.02.2017, не зявився, направив до суду заяву про слухання справи у відсутність сторони позивача.

Представник відповідачів ОСОБА_3 заперечувала з приводу задоволення позовних вимог в повному обсязі, та в позові просила відмовити. В судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості, оскільки, ним не доведено факт відступлення права вимоги саме за тим Кредитним договором, який було укладено з ОСОБА_1, та не повідомлено боржника про відступлення права вимоги за Кредитним договором. Також, зазначила, що позивач не звернувся до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, у звязку з чим вимоги позивача є передчасними, що кореспондується з ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог послалась на необґрунтованість та недоведеність розрахунку заборгованості та неправомірне стягнення комісії за користування кредитом, що суперечить ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вислухавши пояснення представника відповідачів ОСОБА_3, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК України), суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

За приписами ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України), одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 18.06.2007 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» Кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 35000,00 доларів США з розрахунку 13% річних, строком повернення до 17.06.2032 р..

З довідки про наявність заборгованості, долученої до матеріалів позовної заяви, вбачається, що станом на 30.07.2015 у позичальника наявна заборгованість, яка складає 30128,23 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 674 094,14 грн., з яких:

- тіло кредиту 25 549,72 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 563 973,23 грн.;

- відсотки 4 578,51 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 101 064,01 грн.;

- комісія за ведення кредиту 9 056,91 грн.

З них прострочена заборгованість:

- тіло кредиту 1 866,71 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 41 204,93 грн.;

- відсотки 4 332,81 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 95 640,53 грн.

Загальна заборгованість станом на 30.07.2015 складає 683 151,05 грн.

Слід зазначити, що в обґрунтування свого права звернення до суду позивач посилається на Договів про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р.

Разом з тим, в якості доказу реальності операції з відступлення права вимоги до ПАТ «Дельта Банк» було надано лише неповну копію Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р..

Суд вважає за необхідне зазначити, що надана копія Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р. не є належним доказом, підтверджуючим правонаступництво і наявність права вимоги, оскільки, вона не дає можливість встановити, що відступлення прав вимоги відбулося саме за Кредитним договором, що був укладений з відповідачем, а також не містить всіх умов переходу права вимоги до ПАТ «Дельта Банк».

Крім того, суд погоджується з доводами сторони відповідача в частині відсутності в матеріалах справи належним чином завіреної копії Акту прийому-передачі документів, а тому не виявляється можливим встановити, чи відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1

Відповідно до п. 4.5. Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р. зазначено, що факт передачі документів та інформації, визначеної цим пунктом, підтверджується шляхом підписання ОСОБА_4 та Укрпромбанком відповідного Акту прийому-передачі документів.

Також, ст. 517 ЦК України передбачає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Разом з тим, до матеріалів справи не надано доказів повідомлення відповідача про передачу ТОВ «Український промисловий банк» до АТ «Дельта Банк» відповідних прав вимоги.

Водночас, в обґрунтування нарахованої суми у розмірі 683 151,05 грн. за Кредитним договором, до матеріалів позовної заяви не долучено належного, розгорнутого розрахунку, що позбавляє суд можливості встановити обґрунтованість нарахованої заборгованості.

Довідка, долучена в обґрунтування наявної у відповідача заборгованості, не може вважатися належним та допустимим доказом наявності заборгованості у ОСОБА_1А, оскільки, така не містить усіх зазначених дат погашення відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування. Зазначення цих дат є необхідним, оскільки з моменту здійснення позичальником платежів по Кредитному договору позивач повинен був нараховувати заборгованість вже на нову суму зобовязання.

Крім того, в різних частинах довідки вказані різні суми, що позначають один і той самий борг, зокрема, в абз. 3 довідки вказана сума боргу по тілу кредиту в розмірі 25 549,72 доларів США, що в еквіваленті складає 101 064,01 грн., а в абз. 7 цієї ж довідки вказано суму боргу по тілу кредиту 1 866,71 доларів США, що в еквіваленті складає 41 204,93 грн. Така сама ситуація із сумами заборгованості по відсотках.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не надано жодного доказу правильності наданої до суду довідки заборгованості.

Така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «…у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог…».

Довідка, надана позивачем, в якості доказів розміру заборгованості, має суперечливий характер та не підтверджена жодними доказами.

Також, суд вважає, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, серед іншого є порушений позивачем порядок звернення до суду з вимогами дострокового повернення всієї суми кредиту, передбачений ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору, кредит було надано на споживчі цілі, а зобовязання позичальника за кредитним договором забезпечені іпотекою.

Так, абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян, у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Варто зазначити, що Кредитний договір укладений на строк з 18.06.2007 до 17.06.2032. Таким чином, звернувшись до суду з даним позовом про стягнення заборгованості, позивач скористався своїм правом дострокового повернення заборгованості, передбаченим ч. 2 ст.1050 ЦК України.

Відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця.

Таким чином, звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивач мав звернутися до відповідача з досудовою вимогою про повне погашення заборгованості за 60 днів до звернення до суду. Разом з тим, до матеріалів справи долучено копію вимоги від 05.08.2015, нібито направлену відповідачу за день направлення позовної заяви до суду. Більше того, до матеріалів справи не додано документів, що підтверджують факт отримання цієї вимоги позичальником, а тому залишається незрозумілим, чи отримав ОСОБА_5 останню та чи знав на момент звернення позивача до суду про його намір достроково повернути заборгованість.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на неможливість нарахування комісії за ведення кредиту.

Як вбачається з довідки про розмір заборгованості, серед іншого позивач просить стягнути комісію за ведення кредиту у розмірі 9056,91 грн.

Пунктом 1.7. Кредитного договору встановлено, що комісія за управління кредитом становить 0,1% від суми кредиту (стягується перші 10 років).

Суд погоджується з доводами сторони відповідача, що вищевказана умова Кредитного договору суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та є нікчемною, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Таким чином, комісія - це не проценти в розумінні ст. 1054 ЦК України, і не вид забезпечення зобов'язання в розумінні ст. 546 ЦК України, а як вбачається з Кредитного договору плата за управління кредитом. При цьому, Кредитний договір не містить істотних умов, які саме послуги по управлінню кредитом повинен здійснювати Банк за цю плату.

Встановивши в договорі комісію за управління кредитом, кредитодавець не надав суду даних про те, які саме послуги за вказану комісію були надані позичальникові.

Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Овідіопольський районний суд протягом 10 днів з дня його оголошення.

Суддя: ОСОБА_6

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64960263

[ANTIRAID]

Это наше решение. Суд пришел к обоснованному выводу в отказе взыскания с должника и поручителя в связи:

- с отсутствием доказательств передачи права требования долга к Дельта банку от Укрпромбанка;

- отсутствием надлежащего расчета задолженности и его противоречивостью;

- нарушение ЗУ О защите прав потребителей в части не уведомления о досрочном взыскании долга;

- ничтожностью пункта договора касающегося взыскания комиссии за управление кредитом.

Все это последствия абсолютно неграмотной и незаконной политики НБУ позволяющей банкам цинично злоупотреблять своими правами и нарушать законодательство.