ANTIRAID

Решения Приморского райсуда о признании исполнительных надписей в пользу Приватбанка не подлежащей исполнению

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Справа № 522/14944/16-ц
Провадження № 2/522/150/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року

Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Погрібного С.О.
за секретаря судового засідання Грищук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за участі третіх осіб приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом з вимогою про визнання виконавчого напису вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого у реєстрі за № 7103, таким, що не підлягає виконанню, на підтвердження чого посилалася на наступне.

29 січня 2007 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» укладено кредитний договір №5МФ/2007. З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору 30 січня 2007 року між відповідачем та ОСОБА_3 укладено договір поруки. Окрім цього, з метою забезпечення належного виконання умов вказаного кредитного договору, 30 січня 2007 року між відповідачем та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Відповідно до умов вказаних договорів поручителі зобов'язалися виступати перед кредитором за виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором. У зв'язку з невиконанням кредитором вимог банку за кредитним договором, банк звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з вимогою про стягнення коштів за вказаним кредитним договором.

03 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис № 7103, на підставі якого запропоновано стягнути з позивача грошові кошти у сумі 393510,78 гривень, що складає суму його заборгованості за кредитним договором, з яких запропоновано задовольнити вимоги банку у частині пені у розмірі 16360,05 доларів США та витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису 1700,0 гривень.

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 надано суду клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Представником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» надано суду заяву про відкладення розгляду справи у звязку з перебуванням її у щорічній відпустці. Втім, суд критично сприймає доводи вказаної заяви з огляду на незабезпечення банком явки у судове засідання іншого представника вказаного учасника справи. Представник відповідача в засідання не зявилися неодноразово, про час і місце судового засідання повідомлялися належним чином. Суд у звязку з їхньою неявкою та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 169 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від позивача, ухвалив розглянути справу за відсутності відповідача, представник якого не зявився, у порядку заочного розгляду справи.

До початку судового засідання представник позивача надав суду заяву, згідно з якою позов підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити його та розглядати справу за його відсутності.

Суд дослідив матеріали справи, за наслідками цього вважає, що вимоги позову підлягають задоволенню у повному обсязі. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених письмових доказів.

Між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» укладено кредитну угоду №5МФ/2007 від 29 січня 2007 року.

З метою забезпечення належного виконання умов вказаного кредитного, 30 січня 2007 року між відповідачем та ОСОБА_4 укладено договір поруки.

03 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис № 7103, на підставі якого запропоновано стягнути з позивача грошові кошти у сумі 393510,78 гривень, що є його заборгованістю за кредитним договором, з яких запропоновано задовольнити вимоги банку у частині пені у розмірі 16360,05 доларів США та витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису 1700,0 гривень.

З наданих стороною позивача ухвали Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року й ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року слідує, що на примусовому виконанні у Дніпровському відділі ДВС Дніпродзержинського МУЮ за ВП №49664001 знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 3 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого у реєстрі за № 7102, про стягнення з позивача грошових коштів на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», тому визначення юридичної долі стягнення коштів за вказаним виконавчим написом знаходиться в залежності від вирішення справи судом.

Зі змісту цієї ухвали слідує, що на виконанні у Дніпровському відділі ДВС Дніпродзержинського МУЮ знаходиться виконавче провадження № 49664001 з виконання виконавчого напису № 7102 від 03 грудня 2015 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" суми боргу в розмірі 393510,78 гривень.

Окрім цього, відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 6 лютого 2017 року про зупинення провадження у справі № 522/20234/15-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що надійшов до суду 28 вересня 2015 року, банком заявлено вимогу про стягнення з відповідачів суми заборгованості за кредитним договором №5МФ/2007 від 29 січня 2007 року в розмірі 439194,84 доларів США, що станом на 06 серпня 2015 року еквівалентно 9469040,75 гривень.

Додатково судом встановлено, що, відповідно до копії позовної заяви ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за порушення умов договору іпотеки, у провадженні Приморського районного суду міста Одеси перебуває цивільна справа № 522/14332/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми неустойки за порушення умов договору іпотеки. В тексті вказаного позову, що поданий до суду 4 серпня 2016 року, міститься посилання банку на порушення боржником умов виконання кредитного договору та, як наслідок, банк просить стягнути з ОСОБА_1 суму штрафу (неустойки) за порушення умов договору іпотеки у розмірі 385416,0 гривень.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2016 року провадження у вказаній справі відкрито, вказано ухвалу оскаржено в апеляційному порядку, втім залишено без змін й розгляд цієї справи продовжується станом на момент постановлення зазначеного рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Додатково судом враховано, що постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з приводу примусового виконання спірного виконавчого напису.

Позивачем ОСОБА_1 не спростовується факт несвоєчасного виконання договірних зобов'язань.

Як слідує з наданих відповідачем приватним нотаріусом ОСОБА_2 документів, оскаржуваний виконавчий напис вчинено на підставі наданого розрахунку заборгованості позивача перед банком, що складається із заборгованості за пенею в сумі 16360,05 доларів США. Зазначена сума може становити предмет цивільно-правового спору, оскільки не носить безспірного характеру.

Відповідач вказаний Банк, користуючись своїм правом, обрав відповідні порядок та спосіб захисту порушеного права, звернувшись до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису. При цьому, судом враховано, що право кредитора на обрання порядку та способу захисту свого порушеного права в такому випадку обмежень на законодавчому рівні не має. Однак, за встановлених та наведених обставин банк мав повідомити нотаріуса про наявність зазначеного спору під час звернення із заявою про вчинення виконавчого напису, оскільки наявність спору з приводу виконання умов кредитного договору мала стати підставою для відмови у вчиненні нотаріусом виконавчих написів.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Згідно зі ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

В силу положень пунктів 282, 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, що була чинна на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Тобто, з вказаних норм права слідує вимога, що заборгованість має бути безспірною та не потребує додаткового доказування.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою Ради Міністрів України від 12 жовтня 1976 року № 483 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор (з наступними змінами) і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності - не минув цей строк.

Пунктом 1 розділу 1 переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку встановлено, що стягнення грошових сум та іншого майна, виплата, передача або повернення яких передбачено нотаріально посвідченими угодами, провадиться на підставі: оригіналу угоди; документа, що встановлює прострочку виконання.

Таким чином, зі змісту наведених норм законодавства слідує, що під час вчинення виконавчого напису нотаріусом має правове значення доведеність факту безспірності суми стягуваної заборгованості.

Проте, відповідачем не було надано доказів на підтвердження безспірності суми заборгованості. Так, 03 грудня 2015 року відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, де зазначена сума заборгованості за договором кредиту у розмірі 16360,05 доларів США, а досудову вимогу позивачу надіслано на суму 16410,05 доларів США.

Окрім цього, вже на час вказаного звернення в провадженні суду перебувала цивільна справа № 522/20234/15-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 ОСОБА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором (з 28 вересня 2015 року).

Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за зазначеним кредитним договором, спростовує висновок нотаріуса про безспірність заборгованості боржника.

Також судом враховано, що самий факт безспірності розміру штрафних санкцій за недотримання відповідачем умов договору кредитування спростовується також й зверненням банку до суду 04 серпня 2016 року з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за порушення умов договору.

Таким чином, судом констатується наявність спору між цими сторонами під час вчинення нотаріусом виконавчого напису, при цьому, спір судом вирішувався не тільки з приводу наявності заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «Приватбанк», а й з приводу розміру цієї заборгованості, що підлягає стягненню з боржника на користь кредитора.

Окрім цього, у день звернення до нотаріуса із зазначеною заявою 03 грудня 2015 року нотаріус вчинив виконавчий напис, що свідчить про те, що сам боржник не був повідомлений про наявність такої заяви про вчинення виконавчого напису із сумою заборгованості 16360,05 доларів США. Ці обставини свідчать про те, що під час вчинення виконавчого напису нотаріус не мав можливості перевірити безспірність суми заборгованості й позбавив ОСОБА_1 можливості зясувати суму заборгованості.

При визначенні змісту категорії безспірності вимоги суд має керуватися однаковим для всіх судів України її розумінням, сформульованим у своїх правових позиціях постановою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 березня 2015 року по справі № 6-27цс-15. Згідно із цими правовими позиціями, коли заявником порушується питання про стягнення штрафних санкцій, процентів, збитків, що не випливають з договору, то ця сума з боржником не погоджується, залежить від багатьох складових, а отже, вона є спірною.

Резюмуючи, судом констатується факт порушення нотаріусом процедури вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису в цьому випадку. Поза увагою нотаріуса залишилось й те, що стягувач звернувся про стягнення, в тому числі, спірної суми боргу.

За таких обставин, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності усіх сум, що підлягають стягненню, та безспірності характеру правовідносин сторін, що не відповідає вимогам Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Згідно із ч. 1 ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. При цьому, право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України також підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача судових витрат за сплачений судовий збір.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобовязання в натурі.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Керуючись ст. 16 ЦК України, ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, СУД

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 № 7103 від 03 грудня 2015 року, на підставі якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» грошові кошти у сумі 393510,78 гривень, що є її заборгованістю за кредитним договором, з яких запропоновано задовольнити вимоги банку у частині пені у розмірі 16360,05 доларів США та витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису 1700,0 гривень.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 551,20 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача шляхом звернення із заявою про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

СУДДЯ: С.О. Погрібний

19.04.2017

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66574058

Share this post


Link to post
Share on other sites

Державний герб України

Справа № 522/14940/16-ц
Провадження № 2/522/148/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року

Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Погрібного С.О.
за секретаря судового засідання Грищук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за участі третіх осіб приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Головного територіального управління юстиції в Одеській області та ОСОБА_3,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом з вимогою про визнання виконавчого напису вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого у реєстрі за № 7102, таким, що не підлягає виконанню, на підтвердження чого посилалася на наступне. 29 січня 2007 року між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» укладено кредитний договір №5МФ/2007. З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору 30 січня 2007 року між відповідачем та ОСОБА_3 укладено договір поруки. Окрім цього, з метою забезпечення належного виконання умов вказаного кредитного, 30 січня 2007 року між відповідачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки. Відповідно до умов вказаних договорів поручителі зобов'язалися виступати перед кредитором за виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором. У зв'язку з невиконанням кредитором вимог банку за кредитним договором, банк звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з проханням про стягнення коштів за вказаним кредитним договором.

03 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис № 7102, на підставі якого запропоновано стягнути з позивача грошові кошти у сумі 594337,62 гривень, що є його заборгованістю за кредитним договором, з яких запропоновано задовольнити вимоги банку у частині пені у розмірі 24745,57 доларів США та витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису, 1700,0 гривень.

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 надано суду клопотання про слухання справи за її відсутності.

Представником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» надано суду заяву про відкладення розгляду справи у звязку з перебуванням її у щорічній відпустці. Втім, суд критично сприймає доводи вказаної заяви з огляду на незабезпечення банком явки у судове засідання іншого представника вказаного учасника справи. Представник відповідача в засідання не зявилися неодноразово, про час і місце судового засідання повідомлялися належним чином. Суд у звязку з їхньою неявкою та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 169 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від позивача, ухвалив розглянути справу за відсутності відповідача, представник якого не зявився, у порядку заочного розгляду справи.

До початку судового засідання представник позивача надав суду заяву, згідно з якою позов підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити його та розглядати справу за його відсутності.

Суд дослідив матеріали справи, за наслідками цього вважає, що вимоги позову підлягають задоволенню у повному обсязі. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених письмових доказів.

Між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» укладено кредитний договір №5МФ/2007 від 29 січня 2007 року.

З метою забезпечення належного виконання умов вказаного кредитного, 30 січня 2007 року між відповідачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки.

03 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис № 7102, на підставі якого запропоновано стягнути з позивача грошові кошти у сумі 594337,62 гривень, що є його заборгованістю за кредитним договором, з яких запропоновано задовольнити вимоги банку у частині пені у розмірі 24745,57 доларів США та витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису, 1700,0 гривень.

З наданих стороною позивача ухвали Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року й ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року слідує, що на примусовому виконанні у Дніпровському відділі ДВС Дніпродзержинського МУЮ за ВП №49664001 знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 3 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого у реєстрі за № 7102, про стягнення з позивача грошових коштів на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», тому визначення юридичної долі стягнення коштів за вказаним виконавчим написом знаходиться в залежності від вирішення справи судом.

Зі змісту цієї ухвали слідує, що на виконанні у Дніпровському відділі ДВС Дніпродзержинського МУЮ знаходиться виконавче провадження № 49664001 з виконання виконавчого напису № 7102 від 03 грудня 2015 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" суми боргу в розмірі 393510,78 гривень.

Окрім цього, відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 6 лютого 2017 року про зупинення провадження у справі № 522/20234/15-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що надійшов до суду 28 вересня 2015 року, банком заявлено вимогу про стягнення з заборгованості з відповідачів заборгованості за кредитним договором № 5МФ/2007 від 29 січня 2007 року у сумі 439194,84 доларів США, що станом на 06 серпня 2015 року еквівалентно 9469040,75 гривень.

Додатково судом встановлено, що, відповідно до копії позовної заяви ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення неустойки за порушення умов договору іпотеки, у провадженні Приморського районного суду міста Одеси перебуває цивільна справа № 522/14332/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення суми неустойки за порушення умов договору іпотеки. В тексті вказаного позову, що поданий до суду 4 серпня 2016 року, міститься посилання банку на порушення боржником умов виконання кредитного договору та, як наслідок, банк просить стягнути з ОСОБА_4 суму штрафу (неустойки) за порушення умов договору іпотеки у розмірі 385416,0 гривень.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2016 року провадження у вказаній справі відкрито, вказано ухвалу оскаржено в апеляційному порядку, втім залишено без змін й розгляд цієї справи продовжується станом на момент постановлення зазначеного рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Додатково судом враховано, що постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ВП № 50978669 від 18 березня 2016 року відкрито виконавче провадження з приводу примусового виконання спірного виконавчого напису.

Позивачем ОСОБА_1 не спростовується факт несвоєчасного виконання договірних зобов'язань.

Як слідує з наданих відповідачем приватним нотаріусом ОСОБА_2 документів, оскаржуваний виконавчий напис вчинено на підставі наданого розрахунку заборгованості позивача перед банком, що складається з заборгованості за пенею в сумі 24745,57 доларів США. Зазначена сума може складати предмет спору, оскільки не носить безспірного характеру.

Відповідач вказаний Банк, користуючись своїм правом, обрав відповідні порядок та спосіб захисту порушеного права, звернувшись до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису. При цьому, судом враховано, що право кредитора на обрання порядку та способу захисту свого порушеного права в такому випадку обмежень на законодавчому рівні не має. Однак, за описаних обставин банк мав повідомити нотаріуса про наявність зазначеного спору при зверненні із заявою про вчинення виконавчого напису, оскільки наявність спору з приводу виконання умов кредитного договору мала стати підставою для відмови у вчиненні нотаріусом виконавчих написів.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Згідно зі ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

В силу пунктів 282, 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, що була чинна на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Тобто, із вказаних норм права вбачається, що заборгованість має бути безспірною та не потребує додаткового доказування.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою Ради Міністрів України від 12 жовтня 1976 року N 483 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор (з наступними змінами) і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності - не минув цей строк.

Пунктом 1 розділу 1 переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку встановлено, що стягнення грошових сум та іншого майна, виплата, передача або повернення яких передбачено нотаріально посвідченими угодами, провадиться на підставі: оригіналу угоди; документа, що встановлює прострочку виконання.

Таким чином, з тексту наведених норм законодавства вбачається, що під час вчинення виконавчого напису нотаріусом має правове значення доведеність факту безспірності суми стягуваної заборгованості.

Проте, відповідачем не було надано доказів на підтвердження безспірності суми заборгованості. Так, 03 грудня 2015 року відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, де зазначена сума заборгованості за договором кредиту у розмірі 24745,57 доларів США, а досудову вимогу позивачу надіслано на суму 24795,57 доларів США.

Окрім цього, вже на час вказаного звернення в провадженні суду перебувала цивільна справа № 522/20234/15-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (з 28 вересня 2015 року).

Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок нотаріуса про безспірність заборгованості боржника.

Також судом враховано, що самий факт безспірності розміру штрафних санкцій за недотримання відповідачем умов договору кредитування спростовується також й зверненням банку до суду 04 серпня 2016 року з позовом до ОСОБА_4 про стягнення неустойки за порушення умов договору.

Таким чином, судом констатується наявність спору між цими сторонами під час вчинення нотаріусом виконавчого напису, при цьому спір судом вирішувався не тільки з приводу наявності заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ КБ «Приватбанк», а й з приводу розміру цієї заборгованості, що підлягає стягненню з боржника на користь кредитора.

Окрім цього, у день звернення до нотаріуса із зазначеною заявою 03 грудня 2015 року нотаріус вчинив виконавчий напис, що свідчить про те, що сам боржник не був повідомлений про наявність такої заяви про вчинення виконавчого напису із сумою заборгованості 24745,57 доларів США. Ці обставини свідчать про те, що під час вчинення виконавчого напису нотаріус не мав можливості перевірити безспірність суми заборгованості й позбавив ОСОБА_1 можливості зясувати суму заборгованості.

При визначенні змісту категорії безспірності вимоги суд має керуватися однаковим для всіх судів України її розумінням, сформульованим у своїх правових позиціях постановою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 березня 2015 року по справі № 6-27цс-15. Згідно із цими правовими позиціями, коли заявником порушується питання про стягнення штрафних санкцій, процентів, збитків, що не випливають з договору, то ця сума з боржником не погоджується, залежить від багатьох складових, а отже, вона є спірною.

Резюмуючи, судом констатується факт порушення нотаріусом процедури вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису в цьому випадку. Поза увагою нотаріуса залишилось й те, що стягувач звернувся про стягнення, в тому числі, спірної суми боргу.

За таких обставин, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності сум, що підлягають стягненню та безспірності характеру правовідносин сторін, що не відповідає вимогам Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Згідно із ч. 1 ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. При цьому, право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України також підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача судових витрат за сплачений судовий збір. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобовязання в натурі. Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Керуючись ст. 16 ЦК України, ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, СУД

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 № 7102 від 03 грудня 2015 року, на підставі якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» грошові кошти у сумі 594337,62 гривень, що є його заборгованістю за кредитним договором, з яких запропоновано задовольнити вимоги банку у частині пені у розмірі 24745,57 доларів США та витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису, 1700,0 гривень.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 551,20 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача шляхом звернення із заявою про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

СУДДЯ: С.О. Погрібний

19.04.2017

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66605159

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это наши решения. Суд признавая исполнительные надписи не подлежащими исполнению указал на отсутствие бесспорности в связи с нахождением дел о взыскании долга по этим договорам в суде на момент обращения за осуществлением исполнительной надписи, отсутствием уведомления самого должника, указанием не бесспорного размера пени, что противоречит действующему законодательству.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      20 березня 2019 року
      м. Київ
      справа № 761/24461/15-ц
      провадження № 61-27661св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В. А.,
      суддів: Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О.В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
      треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року у складі судді Юзькової О. Л. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Музичко С. Г. та касаційну скаргу ОСОБА_3 рішення Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Музичко С. Г.,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України, про захист прав споживача та стягнення коштів.
      Позов обґрунтовано тим, що рішенням Європейського суду з прав людини «ОСОБА_3 проти України» від 16 травня 2013 року їй визначено виплату компенсації у розмірі 10 000,00 євро на відшкодування моральної шкоди, що мають бути конвертовані у національну валюту держави - відповідача за курсом на день здійснення платежу, разом із будь-якими податками, що можуть нараховуватися.
      Листом від 24 вересня 2013 року Державна виконавча служба України повідомила її про відкриття виконавчого провадження та запропонувала у триденний строк надати банківські реквізити рахунку для перерахування зазначених вище коштів.
      14 жовтня 2013 року між позивачем та ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі територіального відділення № 10011/0188 філії «Кримське республіканське управління ПAT «Ощадбанк» укладено договір № 526529911 та відкрито поточний рахунок у національній валюті НОМЕР_2.
      12 березня 2013 року позивач звернулася до територіального відділення № 10011/0188 ПАТ «Державний ощадний банк України» (м. Євпаторія), де їй стало відомо, що електронна система не працює, тому отримати інформацію чи кошти з її поточного рахунку неможливо.
      Листом від 17 квітня 2014 року № Б-5743-5.-488/16 Міністерство юстиції України повідомило позивача про те, що під час виконання рішення Європейського суду з прав людини платіжним дорученням від 20 січня 2014 року № 405 на її рахунок перераховані кошти у розмірі 108 576,91 грн.
      13 травня 2014 року в територіальному відділенні № 10026/0166 філії Головного управління у м. Києві та Київської області ПАТ «Державний ощадний банк України» (вул. Артема, 72) позивачем відкрито новий поточний рахунок НОМЕР_1 та подано заяву про перерахунок коштів із поточного рахунку НОМЕР_2 на поточний рахунок НОМЕР_3 з метою їх використання та розпорядження.
      У червні 2014 року у телефонній розмові працівник Головного управління у м. Києві та Київській області ПАТ «Державний ощадний банк України» повідомив їй, що заява про виплату компенсації від 13 травня 2014 року не може бути виконана, оскільки відсутній механізм переводу коштів із рахунку, відкритого у філії Кримського відділення банку на рахунок, відкритий у відділенні ПАТ «Державний ощадний банк України» у м. Києві.
      Аналогічну відповідь банку їй надано у листі від 08 липня 2014 року за № 11/2-24/1014/1073с.
      Наприкінці липня - на початку серпня 2014 року працівники ПАТ «Державний ощадний банк України» запропонували їй зареєструватися за програмою «кримських вкладників» та повідомили, що поточний рахунок, який відкрито 13 травня 2014 року, не може бути використаний для одержання коштів, тому вона здійснила реєстрацію «кримських вкладників» за телефоном «гарячої лінії» 0 800 212 000.
      18 серпня 2014 року її ідентифікували за новим прізвищем - «ОСОБА_3», а згодом їй на телефон прийшло повідомлення - запрошення з'явитися 03 жовтня 2014 року до відділення ПAT «Державний ощадний банк України» по вул. Артема, 72 у м. Києві.
      У жовтні 2014 року у відділенні по вул. Артема, 72 у м. Києві відкрито ще один поточний рахунок НОМЕР_4, на який їй обіцяно перерахувати кошти, отримані на виконання рішення Європейського суду з прав людини, проте ці кошти не перераховані з посиланням на те, що вона не пройшла ідентифікацію за своїм новим прізвищем «ОСОБА_3».
      З огляду на зазначене, дії відповідача порушують її права на розпорядження коштами, тому позивач просила позов задовольнити.
      Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
      Справа розглядалася судами неодноразово.
      Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто із ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_3 суму вкладу у розмірі 108 576,91 грн, пеню у сумі 1 739 402,10 грн, три проценти річних у розмірі 4 765,49 грн, інфляційні втрати у сумі 78 783,41 грн. В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні докази, які б свідчили про належне виконання ПАТ «Державний ощадний банк України» взятих на себе зобов'язань щодо переказу належних позивачу коштів. Стягуючи з відповідача пеню, три проценти річних та інфляційні втрати, суд першої інстанції керувався положеннями статті 625 ЦК України.
      Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року в частині стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат змінено. Зменшено розмір пені з 1 739 402,10 грн до 200 000,00 грн, трьох процентів річних з 4 765,49 грн до 4 212,20 грн, розмір інфляційних втрат з 78 783,41 грн до 61 020,22 грн. В іншій частині заочне рішення суду залишено без змін.
      Змінюючи заочне рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що 13 травня 2014 року позивач звернулась до банку із заявою про перевід коштів із рахунку, відкритого у філії Кримського відділення банку на рахунок, відкритий у відділенні ПАТ «Державний ощадний банк України» у м. Києві.
      З огляду на зазначене, порушення права позивача на вільне володіння та розпорядження грошовими коштами необхідно обчислювати саме з вказаної дати і до дати звернення до суду - 28 серпня 2015 року, що складає 472 дні. Оскільки сума заборгованості складає 108 576,91 грн, тому три проценти річних складатимуть 4 212,20 грн (108 576,91 грн. х 0,03 х 472: 365), інфляційні втрати становитимуть 61 020,22 грн (108 576,91 грн х 1,562 - 108 576,91 грн), розмір пені становить 1 537 449,05 грн (108 576,91 грн х три проценти х 472).
      Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Оскільки розмір пені перевищує розмір збитків, він підлягає зменшенню з 1 537 449,00 грн до 200 000,00 грн.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_3
      У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказане судове рішення в частині зменшення розміру пені та ухвалити нове рішення, яким стягнути з банка пеню у розмірі 1 537 449,00 грн. 
      Короткий зміст вимог касаційної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України»
      У серпні 2017 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. 
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      23 серпня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3
      У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду призначено справу до розгляду.
      Аргументи учасників справи
      Доводи касаційної скарги ОСОБА_3
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що законних підстав для зменшення пені відповідачем не надано.
      Відсутність мотивації ухваленого у справі судового рішення щодо зменшення пені, навіть якщо такі висновки є правильними, позбавляє позивача можливості належним чином навести аргументи під час оскарження рішення апеляційного суду, що впливає на реалізацію права особи на справедливий суд.
      Визначена судом апеляційної інстанції пеня у розмірі 200 000,00 грн не перевищує розмір збитків позивача, встановлених рішенням Європейського суду з прав людини у розмірі 10 000,00 євро моральної шкоди.
      Заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_3 не подано.
      Доводи касаційної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України»
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції розглянув справу виключно в межах висновків, висловлених Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 26 квітня 2017 року щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів» та щодо надання оцінки доводам позивача.
      У рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій неправильно покладено за основу недобросовісність у діях відповідача у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором поточного рахунку.
      Після реєстрації у контакт-центрі, відповідач запропонував ОСОБА_3 03 жовтня 2014 року прийти до територіального відділення для заповнення відповідної заяви та надання позивачем необхідного пакету документів, однак у призначений час позивач до відділення не з'явилась.
      Єдиною умовою зарахування банком коштів клієнтів філії Кримського управління є надання банку документів, визначених Порядком обслуговування клієнтів філії Кримського управління, тому неподання позивачем до відділення банку особисто заповненої заяви, встановленого зразка та відповідного покату документів, тому саме дії позивача щодо недотримання встановленого банком порядку обслуговування клієнтів призвели до неможливості отримання нею належних позивачу коштів.
      Встановивши, що з позовом до суду ОСОБА_3 звернулася 28 серпня 2015 року, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно не застосували до вимог щодо стягнення пені позовну давність, визначену законом.
      Заперечень на касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» не подано.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 13 травня 2013 року та 14 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладено договори № 1947227 та № 52652911 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, про відкриття фізичній особі поточного рахунку у національній валюті та його обслуговування.
      Зазначені вище договори укладено з метою виконання рішення Європейського суду з прав людини від 16 травня 2013 року, яким позивачу визначено виплата компенсації у розмірі 10 000,00 євро на відшкодування моральної шкоди.
      На виконання рішення Європейського суду з прав людини за платіжним дорученням від 20 січня 2014 року № 405 Міністерством юстиції України (оплачено Державною казначейською службою України 11 лютого 2014 року) належна до виплати сума у національній валюті України у гривні у розмірі 108 576,91 грн перераховано на рахунок ПАТ «Державний ощадний банк України» у філії «Кримське республіканське відділення ПАТ «Держаний ощадний банк України», відкритий на підставі договору від 14 жовтня 2013 року № 52652911.
      13 травня 2014 року у територіальному відділенні № 10026/0166 філії Головного управління у м. Києві та Київської області ПАТ «Державний ощадний банк України» (вул. Артема, 72) ОСОБА_3 відкрито новий поточний рахунок НОМЕР_1 із наданням платіжної картки MasterCard Elektronic.
      27 червня 2014 pоку ОСОБА_3 змінила прізвище з «ОСОБА_3» на «ОСОБА_3» у зв'язку з укладенням шлюбу.
      08 липня 2014 року ПАТ «Державний ощадний банк України» направило ОСОБА_3 лист, у якому повідомило, що у зв'язку з неможливістю здійснення банківської діяльності у рамках чинного законодавства України на території Автономної Республіки Крим, відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також на виконання постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» з 06 травня 2014 року ПАТ «Державний ощадний банк України» припинив банківські операції у Криму та закрив філію «Кримське Республіканське управління». Банк роз'яснив, що про порядок виплат вкладів та коштів з рахунків, відкритих у вказаній філії додатково буде повідомлено на офіційному сайті відповідача, або про відповідну інформацію можливо буде дізнатися за телефоном контакт-центру, у відділеннях банку та у засобах масової інформації.
      13 жовтня 2014 року ОСОБА_3 укладено договір № 2008005 про відкриття та обслуговування рахунку від 09 вересня 2014 pоку, відповідно до якого ПАТ «Державний ощадний банк України» відкрито позивачу поточний рахунок НОМЕР_4 та надано платіжну картку типу VISA Elektron.
      ОСОБА_3 неодноразово зверталась до ПАТ «Держаний ощадний банк України» з вимогою виплати грошових коштів, перерахованих на виконання рішення Європейського суду з прав людини, проте вказані кошти їй не повернуто.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з огляду на таке.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
      Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (частина третя статті 1066 ЦК України).
      Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунками клієнта передбачені статтею 1073 ЦК України.
      Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      За договором банківського рахунку банк надає клієнтам фінансові послуги.
      Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію або послуги для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
      Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
      Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що володілець банківського рахунку є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі тьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення.
      Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
      Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
      Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
      Відповідний правовий висновок Верховного Суду України висловлено у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15.
      Доводи ПАТ «Державний ощадний банк України» про недотримання позивачем Порядку обслуговування клієнтів філії Кримського управління в частині заповнення позивачем особисто заяви для зарахування коштів Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
      Відповідно до пункту 6 Порядку обслуговування клієнтів філії - Кримського республіканського управління АТ «Ощадбанк» за операціями з роздрібного бізнесу для отримання коштів вкладник Кримського республіканського управління реєструється на сайті банка або звертається до контакт-центру банка.
      Пунктами 7.4 Порядку обслуговування клієнтів філії - Кримського республіканського управління АТ «Ощадбанк» визначено дії працівника установи банка, до якої звернувся вкладник, зокрема, надає вкладнику республіканського управління для підпису обидва примірники договору про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, заяву-анкету на відкриття рахунку фізичній особі та видачу платіжної картки, розпису про отримання картки та ПІН-конверту та організовує отримання вкладником картки відповідно до встановленого порядку.
      Апеляційним судом встановлено, що 13 жовтня 2014 року ОСОБА_3 укладено договір № 2008005 про відкриття та обслуговування рахунку від 09 вересня 2014 pоку, відповідно до якого ПАТ «Державний ощадний банк України» відкрито позивачу поточний рахунок НОМЕР_4 та надано платіжну картку типу VISA Elektron.
      Верховний Суд зазначає, що такі дії зі сторони банка вчинено після дій ОСОБА_3 щодо отримання грошових коштів, проте вказані кошти їй не повернуто.
      З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» про те, що неправильно покладено за основу недобросовісність у діях відповідача у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором поточного рахунку є необґрунтованими.
      Доводи касаційної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» про те, що ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції розглянув справу виключно в межах висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо перевірки доводів ОСОБА_3 та без перевірки доводів ПАТ «Державний ощадний банк України» є необґрунтованими, оскільки доводи банка підлягали перевірці, дослідженню та оцінці залежно від вирішення спору з урахуванням доводів позивача, що зроблено судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення. 
      Доводи касаційної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України», що встановивши звернення ОСОБА_3 до суду 28 серпня 2015 року, суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до вимог щодо стягнення пені позовну давність у межах річного строку є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції зменшив розмір пені з 1 537 449,05 грн до 200 000,00 грн, виклавши відповідні мотиви.
      Верховний Суд зауважує, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Разом з тим, позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.
      Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що законних підстав для зменшення пені відповідачем не надано, а в рішенні суду апеляційної інстанції відсутня мотивація щодо зменшення пені, що впливає на реалізацію права особи на справедливий суд, є необґрунтованими, з огляду на таке.
      Згідно з частиною третьоюстатті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
      Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки розмір пені значно перевищує розмір збитків, він підлягає зменшенню з 1 537 449,05 грн до 200 000,00 грн, з урахуванням того, що розмір заборгованості складає 108 576,91 грн.
      Вирішуючи вказаний спір, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку доказам, правильно здійснили тлумачення закону з урахуванням установлених обставин справи.
      Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основопложних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) рішення від 10 лютого 2010 року).
      Верховний Суд зазначає, що доводи касаційних скарг не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій. Судові рішення відповідають такій засаді цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
      Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
      Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
      Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 до закінчення касаційного провадження у справі, тому згідно із положеннями статті 436 ЦПК України його виконання підлягає поновленню.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року у незмінній його частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року залишити без змін.
      Поновити виконаннярішення Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. А. Стрільчук
      Судді: С. О. Карпенко
      А.С. Олійник
      С.О. Погрібний
      О.В.Ступак
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/81202748
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      20 лютого 2019 року
      м. Київ
      справа N 666/4957/15-ц
      провадження N 61-43940св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д.Д.,
      суддів: Білоконь О.В., Гулька Б.І., Синельникова Є.В. (суддя-доповідач), Хопти С.Ф.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
      відповідач - ОСОБА_2,
      представник відповідача - ОСОБА_3,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Апеляційного суду Херсонської області, у складі колегії суддів:
      ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, від 15 серпня 2018 року.
      Короткий зміст позовних вимог
      У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", яке у подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", банк),звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Позовна заява мотивована тим, що 23 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір N HED0GК00001829, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 42 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення 20 лютого 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у строки та у порядку, встановленому кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за умовами кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 16 березня 2018 року становила 31 166,80 доларів США, у тому числі: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 16 515,74 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 6 318,14 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 2 963,38 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 7 369,54 доларів США.
      Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач остаточно просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором N HED0GK00001829 у розмірі 17 538,07 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 460 725,10 грн. яка складається з: 14 585 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту) та 2 952,50 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
      У грудні 2015 року ОСОБА_2 пред'явив зустрічний позов до банку про захист прав споживача, визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, визнання договору страхування недійсним, стягнення коштів, відшкодування майнової та моральної шкоди.
      Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що під час укладення спірного кредитного договору банком не було дотримано вимог Законів України "Про захист прав споживачів", "Про банки та банківську діяльність", ЦК України. На час укладання кредитного договору у банка була відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій. Договір укладений з недодержанням письмової форми та не відповідає вимогам частини другої статті 207, статті 1055 ЦК України. Умови кредитного договору є несправедливими, оскільки у договорі не дотримано принципу добросовісності, розумності та існує істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на погіршення становища споживача фінансових послуг.
      Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено щомісячну сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, що суперечить положенням статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Умови договору, якими покладено на позичальника обов'язок укладати договори страхування та щорічно сплачувати страхові платежі у доларах США з тіла погашеного кредиту, на думку позивача, суперечать вимогам Закону України "Про захист прав споживачів". Зазначав, що банк своєчасно не надав йому достовірну та повну інформації у письмовій формі про умови кредитування та про сукупну вартість кредиту.
      Посилаючись на зазначені обставини, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсними пункт 7.1 зазначеного кредитного договору відносно фінансового інструменту та пункти 2.1.1, 2.1.3., 2.2.5, 2.2.7 про спонукання до укладання додаткових договорів та сплату страхових платежів; визнати порушення банком його прав як споживача фінансових послуг при оформленні кредитного договору від 23 березня 2007 року N HED0GK00001829 з недотриманням в момент укладання правочину вимог законів України; визнати недійсним кредитний договір від 23 березня 2007 року N HED0GK00001829 із застосуванням наслідків недійсності правочину; визнати недійсним договір іпотеки від 27 березня 2007 року, зареєстрований у реєстрі за N 1639, посвідчений приватним нотаріусом Зоріною Н.В. ; визнати недійсною реєстрацію іпотеки від 27 березня 2007 року; визнати недійсною заборону відчуження предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь після зарахування зустрічних позовних вимог 20 922 доларів США як різницю між отриманою від АТ КБ "ПриватБанк" сумою кредиту у розмірі 42 тис. доларів США та сплаченою за кредит сумою 62 922 доларів США; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 збитки та майнову шкоду у розмірі 39 766,17 доларів США; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" 200 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області, у складі судді Гаврилова Д.В., від 19 березня 2018 року позов банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 23 березня 2007 року у розмірі 17 538,07 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач за первісним позовом не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та не сплатив борг за кредитним договором, а тому позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції посилався на те, що укладаючи кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо його умов, а відтак, з власної ініціативи, з власної волі та на свій розсуд уклали спірний договір. Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний кредитний договір відповідає вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України відсутні.
      Короткий зміст постанови апеляційного суду
      Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 15 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 23 березня 2007 року у сумі 230,77 доларів США Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним пункт 7.1 кредитного договору, укладеного 23 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2, у частині сплати позичальником винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту (84 долари США щомісячно), однак у кредитному договорі не зазначено, які саме послуги за вказану винагороду надаються споживачу. Направивши позичальнику письмове повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, банк змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором з 20 лютого 2027 року на 19 червня 2015 року і з цього часу кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором. Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню, суд апеляційної інстанції виходив із того, що кредитний договір припинив свою дію 19 червня 2015 року, а також, що умова кредитного договору щодо виплати винагороди за надання фінансового інструменту є недійсною з часу укладення договору.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
      У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції незаконно та безпідставно припинив дію кредитного договору та дійшов помилкового висновку про те, що направлення претензії позичальнику про погашення заборгованості є підставою для припинення невиконаного зобов'язання. Ані договором, ані законом не передбачено припинення зобов'язання шляхом направлення повідомлення боржнику про наявність боргу та вимогою про належне виконання умов кредитного договору. Положення кредитного договору щодо сплати щомісячної комісії не суперечать статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а підписанням кредитного договору позичальник підтвердив свою здатність та згоду виконувати ці умови. Комісія була встановлена за надання фінансового інструменту, тобто за надання кредиту, та не є платежем за дії, які банк здійснює на власну користь. На момент укладення спірного кредитного договору пункт 7.1 повністю відповідав вимогам чинного на той час законодавства.
      Короткий зміст відзиву (заперечень) на касаційну скаргу
      У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
      07 грудня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Під час розгляду справи суди встановили, що 23 березня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір N HED0GK00001829.
      Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору від 23 березня 2007 року банк зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 20 лютого 2007 року по 19 лютого 2027 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 48 048 доларів США на наступні цілі: придбання житла 42 тис. доларів США та 6 048 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених договором, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту.
      Погашення за кредитним договором здійснюється у період з 23 по 30 число кожного місяця щомісячним платежем у сумі 581,56 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за зазначеним кредитним договором 27 березня 2007 року між ОСОБА_2 та
      ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
      На виконання умов договору 28 березня 2007 року банк видав ОСОБА_2 42 тис. доларів США, що підтверджується меморіальним ордером N 1 від 28 березня 2007 року.
      15 червня 2015 року банк направив на адресу позичальника лист-вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 22 445,73 доларів США протягом трьох діб з моменту отримання цього повідомлення, але не пізніше 19 червня 2015 року. Факт отримання вказаної вимоги ОСОБА_2 не заперечував.
      Пунктом 2.3.3 кредитного договору передбачено право банку на власний розсуд змінити умови договору, а саме зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому згідно статей 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов'язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену у повідомлені дату. На цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором.
      З моменту укладення кредитного договору ОСОБА_2 сплатив на користь банку 8 040,62 доларів США комісії за надання фінансового інструменту.
      Позиція Верховного Суду
      Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України "Про захист прав споживачів".
      За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
      Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
      Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
      Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
      Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
      Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
      Крім того, відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
      Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
      Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
      Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту.
      За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      Відповідно до частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
      Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції, з урахуванням правових позицій, висновлених Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1746цс16, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що умови пункту 7.1 кредитного договору N HED0GK00001829 є несправедливими, суперечать положенням частини п'ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), тому відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору.
      За частиною першою статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 (провадження N 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
      Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційного суду про те, що, пред'явивши у червні 2015 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені (на загальну суму 22 455,73 долари США), кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому апеляційний суд правильно стягнув з позичальника заборгованість за кредитним договором з урахуванням того, що проценти після спливу строку кредитування не нараховуються. При цьому апеляційним судом застосовано правові наслідки недійсності пункту 7.1 спірного кредитного договору, на виконання умов якого позичальником було сплачено 8 040,62 доларів США, які підлягають зарахуванню у рахунок погашення заборгованості по кредиту з урахуванням безпідставно нарахованих процентів на цю суму.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
      Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
      Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 15 серпня 2018 рокузалишити без змін.
      Поновити виконання постанови Апеляційного суду Херсонської області від 15 серпня 2018 року.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Луспеник Д.Д.
      Судді: Білоконь О.В.
      Гулько Б.І.
      Синельников Є.В.
      Хопта С.Ф.
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      30 січня 2019 року
      м. Київ
      справа № 235/5583/16-ц
      провадження № 61-30301 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      УсикаГ. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_4,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року у складі судді Хмельової С.М. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів: Дундар І. О., Кішкіної І. В.,
      Тимченко О. О.,
      ВСТАНОВИВ:
      У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача банківських послуг.
      На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 18 грудня 2014 року він заповнив анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Умови та правила), відповідно до якої підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та правилами і Тарифами Банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, у зв'язку з чим йому було видано картку для виплат НОМЕР_1.
      Приблизно 25-26 березня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» без попередження заблокував його банківську картку.
      Від працівників банку, за телефоном «3700», йому стало відомо, що картку заблоковано у зв'язку з шахрайськими діями з його боку при здійсненні фінансових операцій, вчинених з використанням картки, а тому було рекомендовано звернутися до правоохоронних органів.
      22 квітня 2016 року він звернувся із заявою про можливе вчинення злочину до Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яке 29 квітня 2016 року повідомило його про відсутність виявлених ознак злочину за наслідками перевірки його заяви.
      На його звернення від 19 травня 2016 року, 22 травня 2016 року, 20 липня 2016 року від 17 серпня 2016 року про розблокування банківської картки, ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомляло, що працівники банку здійснюють пошук інформації в архівах і програмних комплексах та проводиться перевірку.
      Посилаючись на те, що дії ПАТ КБ «ПриватБанк» з блокування банківської платіжної картки є незаконними, оскільки рішення суду про арешт коштів на його рахунку не ухвалювалось, інші передбачені законом підстави для обмеження його права на розпорядження грошовими коштами у розмірі 2 902, 04 грн, що знаходяться на його рахунку, відсутні, просив зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» зняти (скасувати) встановлені для нього обмеження права на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його поточному рахунку та обслуговуються карткою НОМЕР_1, шляхом її розблокування.
      Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року позов задоволено.
      Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» зняти (скасувати) встановлені для ОСОБА_4 обмеження права на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його поточному рахунку та обслуговуються карткою НОМЕР_1, шляхом негайного розблокування зазначеного карткового рахунку і забезпечення можливості вільно користуватися та розпоряджатися власними грошовими коштами на цьому поточному рахунку.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії банку з блокування карткового рахунку позивача є незаконними, оскільки будь-яких доказів на підтвердження наявності вмотивованих підозр щодо вчинення позивачем шахрайських дій шляхом введення в оману з метою отримання грошових коштів на банківську картку, яка обслуговується ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідач не надав. Не зважаючи на неодноразові звернення ОСОБА_4 про розблокування його картки та відсутність інформації про вчинення позивачем незаконних дій, за яких банк мав право заблокувати картку, відповідач не поновив право позивача на використання електронного платіжного засобу.
      Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року залишено без змін.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, застосував норми матеріального права та надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим.
      У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у вересні 2017 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що банківська картка позивача була заблокована на підставі повідомлення особи про введення її в оману, внаслідок чого на картковий рахунок ОСОБА_4 було перераховано грошові кошти, що свідчить про наявність ознак шахрайських дій з боку позивача. Пунктом 1.1.3.2.14 Умов та правил надання банківських послуг і тарифів, до яких приєднався позивач, передбачено право банку відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку для проведення незаконних операцій, а тому блокування банківської картки позивача було здійснено відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору.
      15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
      29 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
      Судами попередніх інстанцій установлено, що 18 грудня 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанк. На виконання умов договору банк відкрив позивачу поточний рахунок, який обслуговується карткою НОМЕР_1.
      У період з 25 по 26 березня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» заблокував картку позивача.
      22 квітня 2016 року позивач звернувся до Краматорського ВП ГУ НП в Донецькій області із повідомленням про можливе вчинення злочину. 29 квітня 2016 року Краматорський ВП ГУ НП в Донецькій області повідомило його про те, що під час проведення перевірки за його заявою ознак будь-якого злочину не встановлено, матеріальної шкоди не завдано, а тому відсутні підстави для внесення зазначених відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
      19 травня 2016 року позивач звернувся із заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про розблокування дії його картки та повернення його грошових коштів, шляхом їх зарахування на інший рахунок.
      Листами від 22 травня 2016 року, 20 липня 2016 року, 17 серпня 2016 року,
      14 вересня 2016 банк повідомляв ОСОБА_4, що представники ПАТ КБ «ПриватБанк» шукають необхідну інформацію в архівах та програмних комплексах банку, проводять перевірку даних, що потребує додаткового часу.
      25 листопада 2016 року відповідач повідомив позивача про те, що він діє в межах чинного законодавства України та відповідно до умов укладеного договору. Здійснення видаткових операцій з використання платіжної картки призупинено у зв'язку зі зверненням фізичної особи клієнта банку, яка повідомила, що 23 березня 2016 року внаслідок введення в оману, вона перерахувала кошти на користь ОСОБА_4, що є підставою для блокування його картки.
      Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
      Положенням частини першої статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку.
      Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
      Таким чином, дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо зупинення фінансових операцій за рахунком клієнта мають, зокрема, відповідати вимогам Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон № 1702-VII).
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 5 Закону № 1702-VII банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу.
      Згідно з частинами першою-третьою статті 17 Закону № 1702-VII суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов'язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб'єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочі дні з дня зупинення (включно).
      Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
      Спеціально уповноважений орган у разі виникнення підозр може прийняти рішення про зупинення видаткових фінансових операцій на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. У такому разі суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний в день отримання, але не пізніше 11 години наступного робочого дня після отримання відповідного рішення повідомити спеціально уповноваженому органу про залишок коштів на рахунку клієнта, фінансові операції (кошти) за яким були зупинені, та у разі зупинення фінансових операцій на транзитних рахунках суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум.
      Частиною 5 статті 17 Закону № 1702-VII передбачено, що в разі прийняття рішення відповідно до частин другої і третьої цієї статті спеціально уповноважений орган протягом строку подальшого зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє, аналізує її та у разі, якщо за результатами перевірки: ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, або вчинення іншого злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, не підтверджуються, спеціально уповноважений орган зобов'язаний негайно скасувати своє рішення про подальше зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій та повідомити про це суб'єкту первинного фінансового моніторингу; є мотивовані підозри, - спеціально уповноважений орган приймає рішення про продовження зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) (видаткових фінансових операцій), готує і подає відповідний узагальнений матеріал або додатковий узагальнений матеріал правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та в день прийняття такого рішення інформує відповідного суб'єкта первинного фінансового моніторингу про дату закінчення строку зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції). Строк зупинення відповідних фінансових (фінансової) операцій (операції) продовжується спеціально уповноваженим органом з наступного робочого дня після подання відповідного узагальненого матеріалу або додаткового узагальненого матеріалу за умови, що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 30 робочих днів.
      Строки зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій) суб'єктами первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій - п'ятій цієї статті, є остаточними та продовженню не підлягають.
      Відповідно до пункту 91 постанови Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» банк зобов'язаний інформувати визначені законодавством України правоохоронні органи за місцем розташування банку про фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов'язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, та їх учасників у день виявлення, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій.
      Таким чином, правомірність блокування карткового рахунку є можливою лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму», а також за умови дотримання строків зупинення фінансових операцій та блокування картки.
      У матеріалах справи відсутні докази дотримання банком зазначених вище вимог, а також здійснення позивачем незаконних операцій, на підставі чого було заблоковано його картковий рахунок.
      За таких обставин, суди дійшли правильного висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» належним чином не обґрунтувало правомірність блокування карткового рахунку, відкритого на ім'я позивача, доказів на підтвердження наявності порушень позивачем вимог законодавства, за наслідками яких було заблоковано його картковий рахунок, не надало та, не зважаючи на неодноразові звернення ОСОБА_4, не вчинило дій, направлених на розблокування карткового рахунку. Крім того, призупинення видаткових операцій діяло понад строки, встановленні чинним законодавством.
      Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
      Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
      Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2017 року залишити без змін.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Судді: Г. І. Усик
      В. О. Кузнєцов
      А. С. Олійник
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/79543427
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      24 жовтня 2018 року
      м. Київ
      справа № 755/6287/16-ц
      провадження № 61-23562св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В. А.,
      суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
      Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І., 
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у складі суді Арапіної Н. Є. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Панченка М. М.,
      ВСТАНОВИВ:
      У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») про визнання недійсним договору фінансового лізингу.
      Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30 травня 2013 року між ним та відповідачем укладений договір фінансового лізингу № 00007363, за яким відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування автомобіль марки «WV T5 GP Multivan 2.0 BIDTI», а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. При цьому в договорі вказано, що усі платежі, що підлягають сплаті, повинні сплачуватися в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у доларах США. Згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, який є невід'ємним додатком до договору про фінансовий лізинг, лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати щомісячно лізинговий платіж у доларах США. Вважає, що умова про внесення лізингових платежів в еквіваленті іноземної валюти ставить його вкрай невигідне становище та з урахуванням чинного законодавства про заборону надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України, умови цього договору є недійсними. Відповідач використав нечесну підприємницьку практику та ввів його в оману через те, що не було проведено переддоговірної роботи та не надано детального розпису загальної вартості оплати транспортного засобу, позивач не міг здійснити свідомий вибір перед укладенням договору у зв'язку з коливанням курсу долара США.Крім того, діяльність відповідача містить ознаки фінансової послуги та підлягає ліцензуванню, але здійснювалася ним без відповідної ліцензії, що є також підставою недійсності договору.
      Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір про фінансовий лізинг від 30 травня 2013 року № 00007363 із усіма додатками до нього.
      Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки положення договору фінансового лізингу щодо корегування лізингових платежів внаслідок збільшення курсу долара США відповідно до гривні, які є предметом спору у справі, узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм, при укладенні договору фінансового лізингу позивач не заперечував проти його умов, тому відсутні правові підстави, передбачені частиною першою статті 215, частиною першою статті 203 ЦК України для визнання договору недійсним.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зміна розміру ставки LIBOR для доларів США не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього договору.Таким чином, положення договору про фінансовий лізинг щодо встановлення змінної процентної ставки у розмірі трьохмісячної ставки LIBOR для доларів США, не можна вважати несправедливими. Умови фінансового лізингу щодо еквівалента в іноземній валюті при розрахунках за договором не є несправедливими, не встановлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін. При цьому відповідач має право на надання послуг фінансового лізингу, так як Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, 24 липня 2008 року взято на облік ТОВ «Порше Лізинг Україна» як юридичну особу, що має право надавати послуги з фінансового лізингу.
      У січні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року, в якій просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказує на те, що договір про фінансовий лізинг укладений з порушенням вимог чинного законодавства, а пункти 6.3, 6.4, 6.4.1 та 6.4.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, які є невід'ємним додатком до договору, є недійсними.Визначення розміру платежів за договором в еквіваленті до іноземної валюти, яка не є законним засобом платежу на території України, та встановлення залежності розміру таких платежів від обмінного курсу для долара США є дискримінаційними, оскільки встановлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду лізингоодержувача. Відповідачем застосовується нечесна підприємницька практика.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та надано строк на подання заперечення на касаційну скаргу.
      У березні 2017 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» подало заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими волевиявлення позивача щодо укладення договору відповідало його внутрішній волі. Умови договору є справедливими, оскільки вони відповідають вимогам чинного законодавства. Жодним чинним нормативно-правовим актом не передбачений обов'язок юридичної особи, яка надає послуги фінансового лізингу, отримувати ліцензію на здійснення такої діяльності. 
      Ухвалою від 21 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.
      Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.
      На адресу Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
      Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
      Положення частин п'ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
      Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень. Під час проведення попереднього судового засідання, суд не встановив необхідності отримання особистих пояснень учасників справи, тому відсутні підстави для задоволення такого клопотання.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3
      Судом установлено, що 30 травня 2013 року між позивачем та відповідачем укладений договір фінансового лізингу № 00007363, за яким відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно - автомобіль марки «WV T5 GP Multivan 2.0 BIDTI», а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.
      Згідно з умовами договору вартість об'єкта лізингу: 64 838,00 дол. США; авансовий платіж: 25 935,20 дол. США; обсяг фінансування: 38 902,80 дол. США; процентна ставка: змінна відповідно до пункту 6.4.2 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу; кількість лізингових платежів: 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж: 1 145,03 дол. США; адміністративний платіж - 972,58 дол. США.
      Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
      Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
      За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
      Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
      Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 цього Закону).
      Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
      При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
      З огляду на зазначене, у справі, яка переглядається, Верховний Суд приходить до висновку про недійсність (нікчемність) договору фінансового лізингу у зв'язку із недотриманням сторонами вимог чинного законодавства України щодо його нотаріального посвідчення та у зв'язку із відсутністю у ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.
      До такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі № 6-428цс17.
      Оскільки оспорюваний договір фінансового лізингу укладений в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, як того вимагають вищевказані норми матеріального права, тому відповідно до вимог частини першої статті 220 ЦК України цей договір є нікчемним і не створює правових наслідків для сторін.
      Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
      Зазначений договір є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань.
      За таких обставин відсутні підстави для надання юридичної оцінки окремим пунктам договору на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
      Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
      Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
      Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.
      Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
      Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
      Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
      Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК України та з урахуванням положень частини четвертої статті 12 ЦПК України вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.
      Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Оскільки суд обмежений вимогами диспозитивності цивільного процесу вимоги позивача про визнання недійсним нікчемного правочину не підлягають задоволенню, оскільки відсутній такий спосіб захисту своїх порушених прав, з підстав вказаних вище.
      Отже, Верховний Суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 з інших підстав, ніж ті, що вказані у судових рішеннях попередніх інстанцій.
      Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
      Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.
      У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу відмовити.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. А. Стрільчук
      Судді: В. О. Кузнєцов
      С.О. Погрібний
      О.В. Ступак
      Г. І.Усик
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/77684845
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      03 жовтня 2018 року
      м. Київ
      справа № 757/341/16-ц
      провадження № 61-15326св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В. А.,
      суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
      Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - ОСОБА_4,
      третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року у складі судді Борисової О. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), про стягнення заборгованості.
      Позовна заява мотивована тим, що 19 серпня 2014 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» укладений договір банківського строкового вкладу в банківських металах «Золотий» № 2005778, відповідно до умов якого він передав на вкладний рахунок такий банківський метал: золото 999,9 проби загальною вагою 620,83 гр. або 19,96 тр. ун. золота, строк дії вкладу 6 місяців від дати надходження вкладу. Вклад внесений ОСОБА_3 19 серпня 2014 року у повному розмірі. 16 червня 2015 року
      ОСОБА_3 звернувся до банку з платіжною вимогою, однак така вимога банком виконана не була. Подальші його вимоги щодо повернення вкладу також були залишені банком без задоволення. Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 05 лютого 2015 року № 83 ПАТ «КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних, що значно унеможливлює повернення вкладу. Відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов'язаними з банком особами є особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку. Згідно з офіційною відкритою інформацією, розміщеною на сайті НБУ, найбільш опосередкованим власником банку, а відповідно і пов'язаною особою є ОСОБА_4, а тому відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» останній повинен нести цивільно-правову відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності.
      Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість у розмірі 19,96 тр. ун. золота.
      Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме сплатити судовий збір у розмірі 5 462,76 грн та надати оригінал квитанції.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що недоліки апеляційної скарги, встановлені ухвалою апеляційного суду, усунуті не були, тому згідно зі статтею 121 ЦПК України апеляційна скарга підлягає поверненню.
      У червні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є вкладником за договором банківського рахунку, а отже, споживачем банківських послуг, тому згідно із частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням його прав. Внаслідок залишення апеляційної скарги без розгляду ОСОБА_3 позбавлений можливості захистити свої порушені права та реалізувати право на судовий захист.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
      15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року вказану справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
      Із матеріалів справи вбачається, що у січні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на заочне рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 залишено без руху та надано п'ятиденний строк із моменту отримання копії ухвали для усунення виявлених недоліків, а саме: сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі, встановленому законом.
      На виконання ухвали суду представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
      Апеляційний суд, визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу, виходив з того, що до статті 5 Закону України «Про судовий збір» внесені зміни, які набрали чинності з 01 вересня 2015 року, відповідно до яких не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
      Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
      У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
      За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
      Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
      Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
      Таким чином, порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
      Такий висновок відповідає правовому висновку, висловленому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-57цс18.
      Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на позивача, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її заявнику.
      Частинами третьою та четвертою статті 406 ЦПК Українивизначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
      За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлена у справі ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду апеляційному суду належить вирішити питання щодо відкриття апеляційного провадження.
      Керуючись статтями 400, 406, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. А. Стрільчук
      Судді: В. О. Кузнєцов
      С.О. Погрібний
      О.В. Ступак
      Г.І. Усик
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/77197431