Постановление ВСУ по пересмотру о ничтожности расторжения договора ипотеки в ликвидируемом банке


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Берднік І.С.,
суддів: Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29 серпня 2016 року у справі № 910/22662/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг», Харківського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, третя особа – Національний банк України, про визнання недійсними договорів, визнання публічного акціонерного товариства «Златобанк» іпотекодержателем нерухомого майна, скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень на нерухоме майно,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Златобанк» (далі – ПАТ «Златобанк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ «Златобанк» Славінського Валерія Івановича звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» (далі – ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг»), Харківського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (далі – Харківське МУЮ), третя особа – Національний банк України (далі – НБУ), про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору іпотеки № 133, укладеного 24 липня 2013 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдінг» (далі – договір іпотеки № 133), а саме:

– договору від 7 листопада 2014 року (далі – договір про внесення змін від 7 листопада 2014 року);

– договору від 17 грудня 2014 року (далі – договір про внесення змін від 17 грудня 2014 року);

– договору від 19 січня 2015 року (далі – договір про внесення змін від 19 січня 2015 року);

– договору від 13 лютого 2015 року (далі – договір про внесення змін від 13 лютого 2015 року). 

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначені договори є нікчемними відповідно до положень частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі – Закон № 4452-VI), оскільки їх укладення призвело до зменшення активів банку, відмови від власних майнових вимог, зниження платоспроможності банку, та ці договори укладено з порушенням вимог статей 579, 586 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), статті 7, статті 17 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ (далі – Закон № 2654-ХІІ), положень договору про заставу майнових прав № 12/ЗМП від 5 березня 2014 року (далі – договір застави № 12/ЗМП) – без згоди НБУ як заставодержателя.

Крім того, позивач у порядку застосування наслідків недійсності правочинів просив:

– визнати ПАТ «Златобанк» іпотекодержателем із 24 липня 2013 року нерухомого майна, що є предметом іпотеки згідно з договором іпотеки № 133, а саме квартир №№ 225, 252, 258, 264, 265, 269, 345, 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3;

– скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень про припинення іпотеки і обтяжень обтяжувача ПАТ «Златобанк» щодо квартир №№ 225, 252, 258, 264, 265, 269, 345, 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. 

Визнано недійсними договори про внесення змін від 7 листопада 2014 року, від 17 грудня 2014 року, від 19 січня 2015 року та від 13 лютого 2015 року.

Визнано ПАТ «Златобанк» іпотекодержателем із 24 липня 2013 року нерухомого майна, що є предметом іпотеки згідно з договором іпотеки № 133, а саме квартир №№ 225, 252, 258, 264, 265, 269, 345, 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3.

В іншій частині позову відмовлено. 

Стягнуто з ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» у дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 090,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2015 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «Златобанк» на користь ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» 26 796,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Вищий господарський суд України постановою від 29 серпня 2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 29 серпня 2016 року, поданій з підстави, передбаченої пунктом 1 статті  11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Златобанк», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 579 та частини 2 статті 586 ЦК, статті 7 та частини 2 статті 17 Закону № 2654-ХІІ, пункту 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 29 серпня 2016 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року та прийняти нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування своїх доводів ПАТ «Златобанк» долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 30 березня 2016 року у справі № 922/3883/15 та від 7 вересня 2016 року у справі № 911/3818/15.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. 

У справі № 910/22662/15, яка розглядається, судами встановлено, що 31 травня 2013 року між ПАТ «Златобанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Укртрансхім» (далі – ТОВ «Укртрансхім») було укладено кредитний договір № 156/1/13-KLМV (далі – кредитний договір № 156/1/13-KLМV), за умовами якого ПАТ «Златобанк» зобов'язалося надати ТОВ «Укртрансхім» грошові кошти (кредит), а ТОВ «Укртрансхім» – повернути кредит і сплатити проценти за користування ним.

З метою забезпечення виконання ТОВ «Укртрансхім» зобов'язань, взятих за умовами кредитного договору № 156/1/13-KLМV, 24 липня 2013 року між

ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» було укладено договір іпотеки № 133, згідно з пунктом 1.2 якого предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно: 53 квартири, зокрема №№ 225, 252, 258, 264, 265, 269, 345, 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3.

7 листопада 2014 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки № 133, за умовами якого сторони змінили предмет іпотеки – сторони домовилися, що стосовно квартири № 225 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3, іпотека припиняється (пункти 1.2, 1.3, 2).

У зв’язку з наведеним до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Реєстр) внесено записи:

– від 7 листопада 2014 року, 11:33:31 про припинення іпотеки № 1824560 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 17036965 від 7 листопада 2014 року, 11:45:44;

– від 7 листопада 2014 року, 12:08:51 про припинення обтяження № 1825999 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 17038976 від 7 листопада 2014 року, 12:15:26.

17 грудня 2014 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки № 133, за умовами якого сторони змінили предмет іпотеки – сторони домовилися, що стосовно квартир №№ 264, 265 у житловому будинку літ. А-25, що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3, іпотека припиняється (пункти 1.2, 1.3, 2).

З огляду на викладене до Реєстру внесено записи:

– від 17 грудня 2014 року, 13:33:27, про припинення іпотеки (щодо квартири № 264) № 1872782 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18075519 від 17 грудня 2014 року, 13:43:30;

– від 17 грудня 2014 року, 14:04:39, про припинення обтяження (щодо квартири № 264) № 1872933 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18076939 від 17 грудня 2014 року, 14:08:17;

– від 17 грудня 2014 року, 14:21:20, про припинення іпотеки (щодо квартири № 265) № 1873076 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18078086 від 17 грудня 2014 року, 14:24:48;

– від 17 грудня 2014 року, 14:38:56, про припинення обтяження (щодо квартири № 265) № 1873125, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18079308 від 17 грудня 2014 року, 14:41:14.

19 січня 2015 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки № 133, за умовами якого сторони змінили предмет іпотеки – сторони домовилися, що стосовно квартир №№ 252, 258, 345 і 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3, іпотека припиняється (пункти 1.2, 1.3, 2).

У зв’язку з наведеним до Реєстру внесено записи:

– від 19 січня 2015 року, 11:41:41, про припинення іпотеки (щодо квартири № 252) № 1868580 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18699582 від 19 січня 2015 року, 11:48:03; 

– від 19 січня 2015 року, 12:02:23, про припинення обтяження (щодо квартири № 252) № 1869092 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18700508 від 19 січня 2015 року, 12:05:37; 

– від 19 січня 2015 року, 12:20:41, про припинення іпотеки (щодо квартири № 258) № 1871073, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18701370 від 19 січня 2015 року, 12:24:58; 

– від 19 січня 2015 року, 12:38:24, про припинення обтяження (щодо квартири № 258) № 1871213, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18702053 від 19 січня 2015 року, 12:40:58; 

– від 19 січня 2015 року, 12:53:58, про припинення іпотеки (щодо квартири № 345) № 1945757 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18702720 від 19 січня 2015 року, 12:57:47; 

– від 19 січня 2015 року, 13:11:20, про припинення обтяження (щодо квартири № 345) № 1947742, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18703130 від 19 січня 2015 року, 13:13:45;

– від 19 січня 2015 року, 13:27:02, про припинення іпотеки (щодо квартири № 351) № 1951734, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18703515 від 19 січня 2015 року, 13:30:53; 

– від 19 січня 2015 року, 13:49:28, про припинення обтяження (щодо квартири № 351) № 1963507, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 18704130 від 19 січня 2015 року, 13:53:02. 

13 лютого 2015 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки № 133, за умовами якого сторони змінили предмет іпотеки – сторони домовилися, що стосовно квартири № 269 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3, іпотека припиняється (пункти 1.2, 1.3, 2).

З огляду на викладене до Реєстру внесено записи:

– від 13 лютого 2015 року, 13:22:55 про припинення іпотеки (щодо квартири № 269) № 1873528, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 19322742 від 13 лютого 2015 року, 13:29:55;

– від 13 лютого 2015 року, 13:43:27 про припинення обтяження (щодо квартири № 269) № 1873576, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 19323529 від 13 лютого 2015 року, 13:47:52.

5 березня 2014 року між НБУ (заставодержатель) і ПАТ «Златобанк» заставодавець) було укладено договір застави № 12/ЗМП як забезпечення наданого НБУ ПАТ «Златобанк» рефінансування.

Договором застави № 12/ЗМП передбачено, що предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, укладеними між заставодавцем (ПАТ «Златобанк») і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору, у тому числі майнові права за кредитним договором № 156/1/13-KLМV (пункти 1.1, 1.3).

Відповідно до пунктів 3.4.2, 3.4.5 договору застави № 12/ЗМП заставодавцю (ПАТ «Златобанк») заборонено відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов’язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя (НБУ); вносити зміни до кредитних договорів і забезпечувальних договорів без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

В електронному листі від 13 травня 2015 року № 20-02012/32318 НБУ підтвердив ненадання ним згоди на відчуження заставленого за договором застави № 12/ЗМП у забезпечення кредитного договору майна.

На підставі постанови Правління НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду 13 лютого 2015 року прийнято рішення № 30 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в банку. Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено строком на три місяці з 14 лютого по 13 травня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13 травня 2015 року № 99, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Златобанк».

21 липня 2015 року відповідно до пункту 4 частини 2 статті 37 Закону № 4452-VI уповноваженою особою Фонду ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» і ТОВ «Укртрансхім» було направлено повідомлення про нікчемність правочинів, а саме:

– договору про внесення змін від 7 листопада 2014 року;

– договору про внесення змін від 17 грудня 2014 року;

– договору про внесення змін від 19 січня 2015 року;

– договору про внесення змін від 13 лютого 2015 року. 

У зв'язку з наявністю спору позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору іпотеки № 133 від 7 листопада 2014 року, від 17 грудня 2014 року, від 19 січня 2015 року і від 13 лютого 2015 року, згідно з якими припинено іпотеку щодо квартир №№ 225, 252, 258, 264, 265, 269, 345, 351 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська обл., м. Харків, пр-т Леніна, буд. 45/3, мотивуючи свої вимоги, в тому числі, й тим, що в результаті укладення спірних договорів позивач у річний термін, який передував введенню стосовно нього тимчасової адміністрації, своїми діями фактично відмовився від власних майнових активів.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що укладення оскаржуваних договорів про внесення змін від 7 листопада 2014 року, від 17 грудня 2014 року, від 19 січня 2015 року та від 13 лютого 2015 року призвело до зменшення активів банку, зниження його платоспроможності; ці договори є нікчемними відповідно до частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI. Одночасно суд зазначив, що укладаючи договори про внесення змін від 7 листопада 2014 року, від 17 грудня 2014 року, від 19 січня 2015 року та від 13 лютого 2015 року без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено умовами договору застави № 12/ЗМП, ПАТ «Златобанк» порушило вимоги статей 579, 586 ЦК, статей 7, 17 Закону № 2654-ХІІ і пунктів 3.4.2, 3.4.5 договору застави № 12/ЗМП. 

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Вищий господарський суд України, зазначив про відсутність підстав для висновку про невідповідність оспорюваних договорів приписам положень частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, статей 579, 586 ЦК, статті 7, статті 17 Закону № 2654-ХІІ, положень договору застави № 12/ЗМП.

Разом із тим у справі № 922/3883/15 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору іпотеки, укладених між ПАТ «Златобанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлобудінвест» на забезпечення кредитного договору, на підставі положень статті 38 Закону № 4452-VI і зазначив, що зміна шляхом виключення спірних квартир із переліку майна, переданого в іпотеку, предмета договору іпотеки укладеного з метою забезпечення кредитного договору, майнові права за яким передано в заставу НБУ, призвела до зміни предмета договору застави, оскільки зменшила обсяг переданих майнових прав. Одночасно суд касаційної інстанції звернув увагу на недійсність цих договорів, оскільки їх укладено без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено договором застави, у зв’язку з чим порушено вимоги статей 579, 586 ЦК, статей 7, 17 Закону № 2654-ХII (постанова від 30 березня 2016 року). 

У справі № 911/3818/15 суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним (нікчемним) договору про розірвання (припинення) договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення кредитного договору, та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Суд виходив із того, що договір укладено без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено договором застави, у зв’язку з чим порушено вимоги статей 579, 586 ЦК, статей 7, 17 Закону № 2654-XII; розірвавши договір іпотеки, банк втратив право у разі неповернення кредитних коштів задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, тобто фактично відмовився від майнового права, що є підставою для застосування у зазначеному спорі положень статті 38 Закону № 4452-VI (постанова від 7 вересня 2016 року). 

Таким чином, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що подана ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Златобанк» Славінського В.І. заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статей 3, 7, 33 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 

З аналізу наведених норм вбачається, що іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечного договору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації. Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання відбувається шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлено статтями 215, 216 ЦК.

Відповідно до статей 215, 216 ЦК, статті 207 Господарського кодексу України суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності. Про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити збереження активів та документації банку (частина 1 статті 38). Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті (частина 2 статті 38). 

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38). 

У справі, що розглядається, судом встановлено, що за спірними договорами про внесення змін до договору іпотеки № 133 кредитор відмовився від 8 квартир, переданих в іпотеку на забезпечення зобов’язання за кредитним договором № 156/1/13-KLMV, що призвело до втрати права у разі неповернення кредитних коштів задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Тобто уклавши оспорювані договори про внесення змін до договору іпотеки № 133, ПАТ «Златобанк» фактично відмовилося від майнового права. 

Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк». 

Аналіз наведених норм матеріального права та встановлені судом у справі, яка розглядається, обставини дають підстави для висновку, що суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що положення частини 2, пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України № 4452-VI не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не є підставою для визнання спірних договорів недійсними. 

Крім того, за змістом статей 11, 509, 626, 629 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. 

Відповідно до статей 546, 574 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. 

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК, стаття 1 Закону № 2654-XII). 

Предметом застави можуть бути майно та майнові права. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода (стаття 584 ЦК, статті 4, 12 Закону № 2654-ХII). 

Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (статті 579, 586 ЦК, статті 7, 17 Закону № 2654-ХII). 

У справі, яка розглядається, судами також встановлено, що ПАТ «Златобанк», уклавши спірні договори, порушило умови договору застави № 12/ЗМП. 

Виходячи із викладеного, Київський апеляційний господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, та Вищий господарський суд України, погоджуючись із таким висновком, допустили порушення наведених норм матеріального права, а відтак постанова Вищого господарського суду України від 29 серпня 2016 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Господарського суду міста Києва від 14 січня 2016 року, який правильно застосував норми матеріального права. 

Відповідно до статті 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з платіжними дорученнями від 29 квітня 2016 року № 2224 та від 22 червня 2016 року № 3081 (#1334839001) ПАТ «Златобанк» сплачено судовий збір у розмірі 7 308,00 грн та 1 462,00 грн відповідно, а разом – 

8 770,00 грн за подання касаційної скарги та згідно з платіжним дорученням від 30 вересня 2016 року № 1335 (#1409851401) у розмірі 31 668,00 грн за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.

Таким чином, із ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» підлягають стягненню на користь ПАТ «Златобанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 40 438,00 грн.

Керуючись пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 29 серпня 2016 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2016 року у справі № 910/22662/15 скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2015 року у справі № 910/22662/15 залишити в силі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» (01034, м. Київ, вул. Чапаєва, 12, літ. «Б», код ЄДРПОУ 31958717) на користь публічного акціонерного товариства «Златобанк» (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 17/52, код ЄДРПОУ 35894495) 40 438,00 грн (сорок тисяч чотириста тридцять вісім гривень) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги та заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 ГПК.

Головуючий І.С. Берднік
судді: 
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок

Постанова від 17 травня 2017 року № 3-1487гс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D5C3583D85E30A65C225813D00481691

Link to post
Share on other sites

ВСУ в очередной раз пришел к довольно странному выводу о недействительности частичного расторжения договора ипотеки в связи с тем, что он был заложен в НБУ под обеспечение банком обязательств по рефинансированию. При этом НБУ в рассмотрении дела не принимал участия и фактически нарушение его прав не исследовано.

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 вересня 2020 року
      м. Київ
      справа № 826/3719/17
      адміністративне провадження № К/9901/64863/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
      розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
      за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський"
      на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 (суддя Мазур А.С.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 (колегія у складі суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.)
      у справі №826/3719/17
      за позовом ОСОБА_1
      до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича,
      треті особи Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
      про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
      І . ПРОЦЕДУРА
      1. 13.03.2017 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича та до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, в якому просила:
      - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» та на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016», здійснених 19.05.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр»;
      - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з перерахування коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу «залучення коштів на депозит згідно договору №980-006-000243410 від 20.05.2016», здійснений 20.05.2016 ОСОБА_1 ;
      - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за Договором банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» №980-006-000243410 від 20.05.2016 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018, позов задоволено.
      3. 25.10.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018. У скарзі Відповідач просив скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
      4. Ухвалою Верховного Суду від 16.11.2018 відкрито касаційне провадження. Відповідач клопотав про зупинення виконання оскаржуваних рішень, однак ухвалою від 16.11.2018 Верховний Суд відмовив у задоволенні такого клопотання.
      5. Позивач та Відповідач заявляли клопотання про розгляд справи за участю сторін представника, однак своєю ухвалою Верховний Суд відмовив в його задоволенні.
      II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      6. Судами встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 22.10.2015 укладено договір №980-006-000002899 банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний», відповідно до якого банк по ініціативі клієнта відкриває останньому на його ім`я поточний рахунок № НОМЕР_4 в гривні для зберігання грошей клієнта та здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів, а клієнт зобов`язується оплачувати послуги банку.
      7. 22.10.2015 позивач вніс на свій банківський рахунок кошти в розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується копією квитанції №3475518, яка міститься в матеріалах справи. Крім того, 10.11.2015 позивач вніс на свій банківський рахунок кошти в розмірі 90 000,00 грн.
      8. 10.11.2015 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" через повіреного ПАТ «Банк Михайлівський» укладено договір №980-006-000147673, відповідно умов до якого ОСОБА_1 передає у власність ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» кошти в розмірі 190 000,00 грн. на строк 182 днів, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов`язується повернути кошти ОСОБА_1 та виплатити проценти, в порядку та на умовах визначених цим договором.
      9. Пунктом 8.1 вказаного договору позивач та ПАТ «Банк Михайлівський» погодили доповнити договір банківського рахунку №980-006-000002899 від 22.10.2015 наступного змісту: «Керуючись статтею 1071 Цивільного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» клієнт надає право банку здійснювати договірне списання коштів з рахунку клієнта без додаткових розпоряджень клієнта, та направляти їх у строки та в сумі, що передбачені договорами (в т.ч. позики), які підписані між клієнтом та банком як повіреним ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», на поточний рахунок ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», реквізити якого офіційно доведені останнім до ПАТ «Банк Михайлівський».
      10. Позивач стверджує, що по закінченню строку користування коштами переданими в позику ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» за договором №980-006-0000147673 від 10.11.2015, ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на виконання своїх зобов`язань за цим договором, перерахувало на рахунок № НОМЕР_4 кошти в сумі 190 000,00 грн, а також нараховані проценти.
      11. 14.11.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 на підставі заяви (оферти) №200381457, був відкритий рахунок № НОМЕР_5 .
      12. 10.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір №980-006-000235085 Тип договору: «Суперкапітал» (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов`язується повернути кошти ОСОБА_1 та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором. Сума договору становить 190 000,00 грн строк розміщення коштів по 08.09.2016.
      13. 19.05.2016 з банківського рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» позивачу було перераховано:
      - 190 000,00 грн з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016»;
      - 1100,57 грн з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016».
      14. 20.05.2016 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» №980-006-000243410, відповідно до якого вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти вкладника (вклад) та зараховує їх на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 у гривні, що відкривається банком на ім`я вкладника, і зобов`язується виплачувати вкладнику суму вкладу та проценти на неї в порядку та на умовах, встановлених цим договором та умовами розміщення вкладів фізичних осіб ПАТ «Банк Михайлівський», в т.ч. умовами дистанційного обслуговування ПАТ «Банк Михайлівський». Початкова сума вкладу становить 190000,00 грн. Строк вкладу - 14 днів (з 20.05.2016 по 03.06.2016).
      15. На виконання умов вищевказаного договору 20.05.2016 позивачем було перераховано зі свого поточного рахунку № НОМЕР_4 на вкладний рахунок № НОМЕР_3 кошти в сумі 190000,00 грн, про що свідчить копія платіжного доручення №5036120 та довідки про стан рахунку № НОМЕР_3 , копії яких містяться в матеріалах справи.
      16. На підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» від 23.05.2016 № 14/БТ, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» від 23.05.2016 №812, згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича строком на 1 місяць з 23.05.2016 по 22.06.2016.
      17. Рішенням виконавчої дирекції Фонду строк тимчасової адміністрації продовжено до 22.07.2016 та продовжено повноваження Уповноваженої Фонду на здійснення тимчасової адміністрації до 22.07.2016 включно.
      18. На підставі постанови Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» від 12.07.2016 №124-рш, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 12.07.2016 №1213, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно.
      19. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2016 № 1702 повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову О.Ю. з 05.09.2016 включно.
      20. Листами від 16.09.2016 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волковим О.Ю. позивача повідомлено, що перекази коштів (транзакції), здійснені ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19.05.2016 в сумі 190000,00 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» на рахунок № НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_1 та в сумі 1100,57 грн. з призначенням платежу «Оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016» на рахунок позивача № НОМЕР_5 що належить ОСОБА_1 є нікчемними.
      21. Крім того, листом від 16.09.2016 позивача повідомлено, що переказ коштів (транзакція) здійснений ОСОБА_1 20.05.2016 в сумі 190 000,00 грн з призначенням платежу «Залучення коштів на депозит згідно договору 980-006-000243410 від 20.05.2016» на рахунок № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 є нікчемним.
      22. Вважаючи на підставі викладеного свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся до суду.
      ІІІ . ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
      23. Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 190000,00 грн. на рахунку позивача № НОМЕР_3 від 22.10.2015 року є його вкладом, а позивач вкладником ПАТ «Банк Михайлівський» у розумінні чинного законодавства. Будь-яких доказів на підтвердження факту надання банком переваг третім особам (в даному випадку ТОВ «Кредитно-Інвестиційний центр») перед іншими кредиторами банку в отриманні відшкодування з Фонду понад законодавчо гарантовану суму коштів всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем суду не надано, як не надано і доказів того, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави та/або про визнання в судовому порядку недійсними.
      І V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
      24. Відповідач у касаційній скарзі зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.
      25. Зазначає, що на підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 за №14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Отже, починаючи з 23.05.2016 банк здійснював свою діяльність на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким передбачені заборони на проведення кредитних операцій та здійснення іншої ризикової діяльності, яке може призвести до збільшення суми відшкодування з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      26. Наголошує, що дії щодо виявлення укладених банком правочинів, які мають ознаки нікчемності, вчинялись Уповноваженою особою на виконання покладених не неї законом обов`язків. Суди під час розгляду справи не встановили та не звернули увагу на договори позики, укладені між позивачем та "Інвестиційно-розрахунковий центр", а також не встановили правову природу походження коштів на поточному рахунку позивача.
      27. На переконання відповідача, позивач не є вкладником банку в розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак суди безпідставно зобов`язали Уповноважену особу включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      28. Відзив від Позивача надійшов 06.12.2018. У відзиві Позивач покликався на правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанції з огляду на те, що права та охоронювані законом інтереси позивача були порушені у зв`язку з його не включенням до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      29. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.
      30. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      31. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема Законом № 4452-VI.
      32. Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      33. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.
      34. Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      35. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      36. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
      37. Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      38. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
      39. Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченою Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25 Закону № 4452-VI).
      40. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.
      41. Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
      42. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      43. Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.
      44. Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України".
      45. Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
      46. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      47. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      48. При цьому правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону № 4452-VI).
      49. Закон № 4452-VI визначає порядок складання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.
      50. Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком правочинів протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
      51. Наказом Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" від 01.06.2016 № 42/2 затверджено результати проведеної перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, викладені в Акті № 2 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, за яким встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунки 12160 фізичних осіб в сумі 1 298 015 973, 74 грн, у відповідності до положень пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
      52. Згідно із витягом з Додатку 2 до Акта № 2 від 01.06.2016 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, до переліку фізичних осіб, на рахунки яких 19.05.2016 здійснено перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", включено позивача.
      53. У частині третій статті 38 Закону № 4452-IV, якою врегульовано заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, визначено підстави, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
      54. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      55. За правилами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
      56. Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI містить перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
      57. При цьому, Законом України від 16.07.2015 №629-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (далі - Закон №629-VIII), який набрав чинності 12.08.2015 частину третю статті 38 Закону № 4452-IV доповнено пунктом 9 згідно із яким правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      58. Разом з цим, з метою забезпечення захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банків, вирішення питання щодо відшкодування їм коштів, а також для запобігання таким зловживанням у майбутньому 15.11.2016 за № 1736-VІІІ прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" (далі - Закон № 1736-VІІІ), яким також внесені зміни до Закону № 4452-VI.
      59. З пояснювальної записки до проекту Закону № 1736-VІІІ видно, що необхідність прийняття вказаного законопроекту виникла у зв`язку з набуттям розповсюдження схемою, за якою у приміщеннях банку фізичним особам пропонується укладати не договори банківського вкладу з банком, а договори позики з небанківськими фінансовими установами через повіреного, яким виступає банк. При цьому з метою введення в оману споживачів щодо дійсного предмета договору банк відкриває кожному клієнту банківський рахунок, з якого в подальшому кошти перераховуються на рахунки небанківських фінансових установ.
      60. Як зазначено у пояснювальній записці, за даними Фонду, із використанням саме такої схеми було ошукано за посередництвом лише ПАТ "Банк "Михайлівський" 14 тисяч фізичних осіб на загальну суму, що перевищує 1,5 млрд гривень.
      61. Крім того, зловживаючи низьким рівнем правової та фінансової культури фізичних осіб, особливо людей пенсійного віку (понад 45 відсотків фізичних осіб, постраждалих від схеми, реалізованої, зокрема, за участю ПАТ "Банк Михайлівський", є старшими 55 років), банком не надавалася таким особам чітка та однозначна інформація про те, що на кошти, залучені як позика до небанківської фінансової установи, не поширюються гарантії щодо їх відшкодування.
      62. З метою захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банку, в тому числі і клієнтів ПАТ "Банк Михайлівський", та унеможливлення мультиплікації таких схем у майбутньому виникла необхідність внести зміни до законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" для врегулювання питань:
      - поширення на зазначених осіб гарантій відшкодування коштів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
      - посилення відповідальності небанківських фінансових установ (у тому числі пов`язаних із банками), якими у зазначений вище спосіб були залучені, як позика, кошти від фізичних осіб;
      - встановлення заборони фінансовим установам залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов`язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи;
      - встановлення обов`язку банка при виконанні функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів від фізичних осіб попередньо ознайомлювати у письмовій формі таких фізичних осіб про непоширення на їх кошти, залучені на користь третіх осіб, гарантій, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      63. 19.11.2016 набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону № 4452-VІ, внесені Законом №1736-VІІІ, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
      64. Фонд зобов`язано ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом № 1736-VІІІ розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв`язку з їх прирівнянням до вкладників.
      65. Тобто з метою поширення гарантій Закону № 4452-VI до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеними ознаками, які при цьому не є вкладом згідно із чинним законодавством. А саме, до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором, і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
      66. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що правочин по наданню позивачем позики ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та операції по перерахуванню коштів позичальнику та повернення коштів з рахунку вказаного товариства на рахунок позивача були вчинені після віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних.
      67. Поряд з цим, під час розгляду справ судами різних юрисдикцій, у рішеннях, які набрали законної сили та, зокрема, у справі № 826/20089/16, суди встановили, що 11.11.2014 між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено Договір доручення № 1, згідно з умовами якого ПАТ "Банк Михайлівський", в якості повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам (далі - клієнти) консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", як Довірителя, на умовах строковості та платності.
      68. У відповідності до предмету Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного Договору доручення.
      69. На виконання вищезазначеного Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" від імені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладались з фізичними особами (Клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - Договір позики).
      70. Зміст вказаних фактичних обставин свідчить про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорі між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та позивачем, з наступними змінами.
      71. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти (повернені з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр") станом на 19.05.2016, повернуті на рахунок позивача за договором позики з небанківською фінансовою установою.
      72. Отже, у справі, яка розглядається, кошти позивача відповідають чітко визначеним критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону № 4452-VI Законом № 1736-VІІІ, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно - до вкладника.
      73. Аналогічна позиція відображена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 21.12.2019 у справі № 823/1674/18, і Суд не вбачає підстав для відступу від неї.
      74. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду доказів повідомлення позивача під розпис про непоширення на кошти, що були ним залучені на виконання умов договорів, укладених в межах спірних правовідносин, гарантій, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»».
      75. З урахуванням наведеного, Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про зобов`язання включити дані про рахунок позивача до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фону.
      76. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пунктів 2, 7- 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-IV судова палата відхиляє, оскільки зазначені положення Закону № 4452-IV до спірних відносин за участю ПАТ "Банк Михайлівський" не застосовуються з огляду на те, що ці відносини врегульовано спеціальним Законом № 1736-VIII.
      77. Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанції в частині нікчемності правочинів Суд зазначає таке.
      78. Згідно з ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.
      79. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними на підставі закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
      80. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
      81. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №819/353/16.
      82. Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.
      83. Відтак і права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
      84. Встановлена правова природа зазначено наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах) вимог про визнання неправомірними дій та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.
      85. Аналогічна правова позиція у подібних відносинах, висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 802/351/16-а.
      86. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      87. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень та закриття провадження в частині:
      - визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» та на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016», здійснених 19.05.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр»;
      - визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з перерахування коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу «залучення коштів на депозит згідно договору №980-006-000243410 від 20.05.2016», здійснений 20.05.2016 ОСОБА_1 .
      88. Щодо стягнення судового збору зі скаржника, Суд зазначає таке.
      89. Оскільки відповідачем у цій справі є уповноважена особа, яка в силу приписів Закону № 4452-VI є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, то понесені витрати на сплату судового збору належить стягнути саме з Фонду як суб`єкта владних повноважень.
      90. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.
      91. Згідно із частиною першою статті 47 БК України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.
      92. Проте Фонд не зареєстровано в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, який формується відповідно до Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 №1691 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2012 за № 33/20346), тобто цей орган не отримує бюджетні асигнування.
      93. Згідно з приписами пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 №2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/12/21893), оплата витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору.
      94. Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 29.05.2019 у справі № 826/9960/15.
      95. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що документально підтверджені витрати на сплату судового збору в розмірі підлягають відшкодуванню Фондом за рахунок ПАТ "Банк Михайлівський", а, отже, цій частині оскаржувані рішення підлягають скасуванню.
      96. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      97. Відповідно до квитанції від 09.03.2017 за подання позову Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1920 грн.
      98. Враховуючи зазначене та у зв`язку із задоволенням однієї із трьох позовних вимог, понесенні позивачем судові витрати на звернення до суду підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду пропорційно частині задоволених позовних вимог, що становить 640 грн, а отже в цій частині оскаржувані рішення підлягають скасуванню.
      99. Відповідно до частини першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      100. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      101. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      102. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про необхідність змінити рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині мотивів прийняття.
      Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд -
      П О С Т А Н О В И В:
      1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" задовольнити частково.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» та на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016», здійснених 19.05.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр», скасувати, провадження у справі в цій частині вимог закрити.
      3. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з перерахування коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу «залучення коштів на депозит згідно договору №980-006-000243410 від 20.05.2016», здійснений 20.05.2016 ОСОБА_1 , скасувати, провадження у справі в цій частині вимог закрити.
      4. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 в частині стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6 ) понесених нею витрат по сплаті судового збору в розмірі 1920 (одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень 00 копійок, скасувати, прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (м. Київ, вул. Січових стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,ІПН НОМЕР_6 ) судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 640 грн (шістсот сорок гривень).
      5. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач В.М. Кравчук
      Суддя Я.О. Берназюк
      Суддя О.П. Стародуб
      Джерело: ЄДРСР 91603038
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      08 вересня 2020 року м. Київ
      справа № 761/3465/17
      провадження № 22-ц/824/11111/2020
      Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
      головуючого - Іванової І.В.
      суддів - Сушко Л.П., Сліпченка О.І.
      при секретарі - Ярмак О.В.
      сторони :
      позивач - ОСОБА_1
      відповідачі -Публічне акціонерне товариство «БТА Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року у складі судді Рибака М.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БТА Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором у зв`язку із його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку із припиненням основного зобов`язання,
      встановив:
      У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «БТА Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.
      Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що 30 жовтня 2006 року між нею та ВАТ «Український кредитно-торговий банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк», було укладено кредитний договір № 020/06к, за умовами якого банк надав їй кредитні кошти в розмірі 126 000 дол. США строком до 30 жовтня 2021 року зі сплатою 13 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є нежилі приміщення (в літ. В): з приміщення АДРЕСА_1 .
      Позивач зазначає, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року стягнуто з неї на користь банку 1 032 129,62 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких: 932 147,00 грн. - заборгованість за кредитом, 99 982,29 грн. - заборгованість за відсотками.
      В подальшому, ПАТ «БТА «Банк», за договором факторингу від 03 квітня 2014 року відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Відповідно до витягу з реєстру сума боргу, яка була відступлена, становила 4 153, 74 дол. США.
      У виконавчому провадженні, відкритому на підставі рішення суду стягувачеві ПАТ «БТА Банк» передано земельні ділянки у Васильківському районі Київської області в с. Липовий Скиток на загальну суму 711 860 грн. та особисто нею перераховано грошові кошти в сумі 427 004, 63 грн., які державним виконавцем були скеровані стягувачу ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Оболонським районним судом міста Києва.
      Отже, позивач, посилаючись на те, що нею було виконано грошове зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, просила суд припинити правовідносини за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року № 020/06к у зв`язку з виконанням зобов`язань за ним; визнати припиненими договір поруки від 30 жовтня 2006 року № 020/06к, договір іпотеки від 30 жовтня 2006 року, який зареєстровано в реєстрі за № 4214, у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення в частині визнання припиненими правовідносини за кредитним договором у зв`язку з виконанням зобов`язань за цим договором.
      В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначила, що 25 квітня 2016 року грошове зобов`язання за кредитним договором № 020/06к від 30 жовтня 2006 року, укладеним між нею та ВАТ «Український кредитно-торговий банк» (правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк») виконано в повному обсязі на суму 1 032 129, 62 грн.
      Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року в справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 про стягнення заборгованості встановлено, що строк виконання за кредитним договором настав до моменту укладання Договору факторингу, що підтверджується рішенням Оболонського районного суду від 30 травня 2011 року, яким стягнуто всю заборгованість за достроково розірваним кредитним договором, то ТОВ «Кредитні ініціативи» не має повноважень щодо нарахування пені.
      ОСОБА_1 вказує, що оскільки ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.
      Постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року апеляційну скаргуОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року без змін.
      Постановою Верховного Суду від 22 липня 2020 року постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      За обставин, коли сторони, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, ПАТ «БТА «Банк» просив провести розгляд справи за відсутності свого представника, колегія суддів вважає за можливе, відповідно до ст. 371, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.
      Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
      Так, судом встановлено, що 30 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Український кредитно-торговий банком, правонаступником якого є ПАТ «БТА БАНК», укладено кредитний договір № 020/06к, за умовами якого банк надав позивачу кредитні кошти в розмірі 126 000,00 дол. США строком до 30 жовтня 2021 року зі сплатою 13 % річних.
      З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між позивачем та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є нежилі приміщення (в літ.В): з приміщення АДРЕСА_1 .
      30 жовтня 2006 року між ВАТ «Український кредитно-торговий банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА БАНК», та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 020/06к.
      Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року стягнуто з позивача на користь банку 1 032 129,62 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких: 932 147,00 грн. - заборгованість за кредитом, 99 982,29 грн. - заборгованість за відсотками.
      23 липня 2012 року головний державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції Диких О.О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-70, виданого 18 листопада 2011 року Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення боргу в сумі 1 033 949,62 грн.
      Постановою державного виконавця від 22 квітня 2013 року передано земельні ділянки у Васильківському районі Київської області в с. Липовий Скиток на загальну суму 711 860,00 грн стягувачеві в рахунок погашення боргу на загальну суму 711 860,00 грн.
      За договором факторингу від 03 квітня 2014 року ПАТ «БТА БАНК» відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи».
      03 квітня 2014 року між ПАТ «БТА Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечними договорами.
      Відповідно до витягу з реєстру сума боргу позивача, яка була відступлена, становила 4 153,74 дол. США.
      Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2017 року у справі № 761/5191/16-ц, яке набрало законної сили, відмовлено в позові ОСОБА_1 до ПАТ «БТА Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Бучко В. В., державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Чорний В.В. про визнання частково недійсними договору факторингу та договорів про передачу прав вимоги.
      Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «БТА Банк» на ТОВ «Кредитні ініціативи».
      20 квітня 2016 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок Відділу державної виконавчої служби сплатила кошти в сумі 427 004,63 грн. та 21 квітня 2016 року державний виконавець відповідно до розпорядження № 33449027/16 грошові кошти в розмірі 322 089,62 грн. скерував стягувачу.
      25 квітня 2016 року старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-70, який виданий 18 листопада 2011 року Оболонським районним судом міста Києва у зв`язку із виконанням рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року.
      Відмовивши в позові, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
      Зокрема, суд виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. ОСОБА_1 не спростувала факт несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 18 листопада 2011 року, яке було виконано боржником лише 20 квітня 2016 року, що надає право стягувачу порушувати питання про застосування до боржника положень статті 625 ЦК України.
      Колегія суддів не погоджується з таким висновком, з наступних підстав.
      Предметом позову є припинення правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.
      Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції встановив, що заборгованість за кредитним договором, яка стягнена рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року, була визначена банком станом на 26 квітня 2010 року та фактично погашена позивачем 20 квітня 2016 року.
      Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Верховний Суд зазначає, що виконання зобов`язання виступає підставою припинення лише тоді, коли проведене належним чином, тобто не тільки відповідає встановленим вимогам (статті 526-545 ЦК України), а й прийняте кредитором. Неналежне виконання договору не призводить до припинення зобов`язання.
      Належне виконання зобов`язання має підтверджуватися належними і достовірними доказами.
      Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України ,інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
      Для учасників зобов?язальних правовідносин важливим є реалізація основної мети зобов?язання. Досягнення цієї мети пов?язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим якісним показникам, які загалом можна об?єднати поняттям належного виконання.
      Стаття 625 ЦК України визначає особливості цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань.
      У цій справі позивач просила визнати припиненими правовідносини за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнати припиненими поруку та іпотеку у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, а в апеляційній скарзі оскаржила рішення лише в частині відмови у вимогах про припинення правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням.
      З урахуванням підстав позову, змісту позовних вимог та змісту апеляційної скарги, стаття 625 ЦК України не застосовується до даних правовідносин, які виникли між сторонами.
      Так, сторонами не заперечується та підтверджено матеріалами справи, що постановою державного виконавця від 22 квітня 2013 року передано земельні ділянки у Васильківському районі Київської області у с. Липовий Скиток на загальну суму 711 860,00 грн. стягувачеві в рахунок погашення боргу на загальну суму 711 860,00 грн. (т. 1, а. с. 62).
      20 квітня 2016 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок Відділу державної виконавчої служби сплатила кошти в сумі 427 004,63 грн. (т.1, а с. 89).
      25 квітня 2016 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості на підставі виконавчого листа, виданого Оболонським районним судом міста Києва (т.1, а.с. 80).
      За таких обставин, перевіривши доводи скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку, що позивач виконала свої зобов`язання за кредитним договором, відповідно до вимог статтей 526-545 ЦК України, тому її зобов`язання за вказаним договором слід визнати припиненими.
      Таким чином, встановивши обставини справи, правовідносини сторін та норми закону, які регулюють ці правовідносини, суд неправильно витлумачив зміст цих правових норм, що призвело до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині, тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог.
      В решті рішення суду сторонами не оскаржується, тому підлягає залишенню без змін.
      Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,
      постановив:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року в частині позовних вимог про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
      Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором задовольнити.
      Визнати припиненими правовідносини за кредитним договором № 020/06к від 30 жовтня 2006 року, який укладено між ОСОБА_1 та ВАТ «Український кредитно-торговий банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк».
      В решті рішення суду залишити без змін.
      Стягнути з ПАТ «БТА Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 880 грн.
      Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
      Головуючий:
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 91552905
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      26 серпня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 804/173/17
      Провадження № 11-132апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «Фідобанк» відповідно), треті особи: Фонд, ПАТ «Фідобанк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (судді Дадим Ю. М., Лукманова О. М., Уханенко С. А.),
      УСТАНОВИЛА:
      У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила:
      - визнати неправомірною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення вимоги у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк»;
      - зобов`язати відповідача включити вимогу у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк».
      На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що уповноваженою особою Фондупротиправно не включено вимогу позивача до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк», чим порушено її майнові права. Вважає, що бездіяльність відповідача щодо невключення її вимоги у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк» є неправомірною та такою, що порушує її права та законні інтереси як кредитора банку.
      У ході розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини справи.
      27 серпня 2014 року між позивачем - ОСОБА_1 і ПАТ «Фідобанк» укладено договір банківського (поточного) рахунку з використанням електронного платіжного засобу № ДКБО 2274601, відповідно до умов якого ОСОБА_1 відкрито банківський (поточний) рахунок з використанням електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 на умовах Правил надання банківських послуг на умовах комплексного банківського обслуговування для клієнтів - фізичних осіб в ПАТ «Фідобанк» з метою зарахування на нього грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до режиму використання поточних рахунків, передбаченого чинним законодавством України.
      18 травня 2016 року позивачем здійснено поповнення рахунку № НОМЕР_1 у Центральному відділенні ПАТ «Фідобанк» в м. Дніпропетровську на суму 150 тис. грн, що підтверджується копією квитанції від 18 травня 2016 року № 383663609.
      Листом від 20 травня 2016 року (накладна кур`єрської служби від 20 травня 2016 року № 21-3232-9881), який отриманий у Центральному відділенні ПАТ «Фідобанк» в м. Дніпропетровську від 20 травня 2016 року за № 1319-ВРД ОСОБА_1 звернулася до банку з проханням надати виписку по її рахунку.
      27 травня 2016 року ОСОБА_1 отримано виписку по рахунку № НОМЕР_1 за період з 1 травня по 26 травня 2016 року, згідно з якою ПАТ «Фідобанк» не виконало розпорядження клієнта щодо зарахування грошових коштів у сумі 150 тис. грн, що були внесені до каси банку 18 травня 2016 року та не зарахувало ці грошові кошти на поточний рахунок позивача.
      20 травня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду, на підставі рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до категорії неплатоспроможних», прийнято рішення № 783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», відповідно до якого розпочато процедуру виведення ПАТ «Фідобанк» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано повноваження тимчасового адміністратора.
      Рішенням від 9 червня 2016 року № 959 повноваження уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію ПАТ «Фідобанк» подовжено з 20 червня 2016 року до 19 липня 2016 року включно.
      Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 19 липня 2016 року № 1265 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Фідобанк» з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Фідобанк» Коваленку О. В. з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно.
      10 серпня 2016 року ОСОБА_1 на ім`я уповноваженої особи Фонду направлено заяву про задоволення вимог кредитора та виплату їй гарантованої суми відшкодування за договором банківського (поточного) рахунку з використанням електронного платіжного засобу № ДКБО 2274601, укладеним з ПАТ «Фідобанк».
      18 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулась до уповноваженої особи Фонду із заявою про надання довідки про включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог із зазначенням суми та черги виплат.
      Проте уповноважена особа Фонду відповідну довідку ОСОБА_1 не надала, вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів не включила.
      ОСОБА_1 , вважаючи дії уповноваженої особи Фонду протиправними, звернулася з адміністративним позовом до суду.
      Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
      Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що на підтвердження поповнення свого рахунку № НОМЕР_1 у Центральному відділенні ПАТ «Фідобанк» у м. Дніпропетровськ у розмірі 150 тис. грн позивачем надано копію квитанції від 18 травня 2016 року № 383663609, яка не може бути прийнята як належний та допустимий доказ внесення вказаної суми, оскільки згідно з випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «Фідобанк» за період з 1 травня по 26 травня 2016 року, грошові кошти у сумі 150 тис. грн за вказаний період та станом на момент розгляду справи не надходили, у зв`язку з чим не були зараховані на зазначений поточний рахунок позивача, доказів протилежного позивачем не надано.
      Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 березня 2018 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення - про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
      Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги позивачки, дійшов висновку про бездіяльність відповідача, яка полягає у невключенні вимоги ОСОБА_1 у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк», оскільки в судовому засіданні було встановлено, що позивач поповнювала рахунок, що підтверджується квитанцією, а чому гроші не надійшли на рахунок, відповідач пояснень не надав.
      Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, уповноважена особа Фонду звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
      Також у касаційній скарзіуповноважена особа Фонду просить скасувати судове рішення, зокрема, у тому числі й у зв`язку із порушенням правил предметної юрисдикції, вважаючи, що з урахуванням положень статті 12 Господарського процесуального кодексу України на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      5 травня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у цій справі, а ухвалою від 13 лютого 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного кодексу України (далі - КАС).
      Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 лютого 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 березня 2019 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її розгляд в порядку письмового провадження.
      30 травня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 9/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
      Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
      Позивачка вказує на протиправне невключення її до реєстру акцептованих вимог вкладників, при цьому слід зазначити, що грошові кошти ОСОБА_1 (150 тис. грн) внесені на поточний банківський рахунок, можуть бути відшкодовані за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.
      У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між ОСОБА_1 , Фондом та уповноваженою особою Фонду і визначення яких залежить від з`ясування прав позивачки, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов`язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.
      Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
      Статтею 6 КАС у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду,установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивачки з цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті.
      У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другоюстатті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку(частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
      Нормами статті 27 цього Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному вебсайті Фонду; Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України».
      Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
      Щодо посилань скаржника на те, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, слід зазначити таке.
      Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.
      Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами.
      Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак - підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного чи господарського судочинства немає.
      Зокрема, правова позиція щодо підсудності цих спорів адміністративним судам була неодноразово висловлена, зокрема, у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справі № 820/3664/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 27 березня 2019 року у справі № 826/6930/15, від 3 липня 2019 року у справі № 813/576/15 та інших.
      Разом з тим предметом спору у цій справі є право фізичної особи на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами, відтак зазначені посилання скаржника є безпідставні, оскільки вони не впливають на визначення предметної юрисдикції цього спору.
      Окрім того, Велика Палата вважає за необхідне переглянути оскаржуване судове рішення апеляційного суду в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи.
      Як уже було зазначено, статті 26 та 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають набуття вкладником права на одержання гарантованої суми відшкодування за вкладом, а також порядок визначення уповноваженою особою Фонду вкладників, які мають право на таке відшкодування за рахунок Фонду.
      Крім того, відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 9 серпня 2012 року № 14 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення,) уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку переліки, зокрема, Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення; перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26Закону, згідно з додатком 3до цього Положення. Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.
      Пунктами 2-4 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду. Фонд складає зміни та доповнення до Загального реєстру, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду на підставі змін та доповнень до Переліку, прийнятих Фондом. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
      Таким чином, уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також і на внесення додаткової інформації щодо вкладників до такого переліку.
      Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      Як установлено судами, позивачка внаслідок укладення договору про відкриття банківського рахунку набула статусу вкладниці банку в розумінні зазначених вище норм.
      На дату введення тимчасової адміністрації на рахунку позивачки мали обліковуватись кошти в сумі 150 тис. грн, що підтверджується квитанцією, при цьому договір банківського рахунку було відкрито до введення тимчасової адміністрації. Проте факт зарахування коштів на рахунок позивачки відповідачем заперечується.
      Згідно зі статтею 71 КАС (статтею 77 КАС у чинній редакції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що досліджений оригінал квитанції поповнення ОСОБА_1 карткового банківського рахунку є доказом проведення банківської операції, а відповідачем не надано пояснень, з яких причин гроші не надійшли на поточний рахунок позивачки.
      Відповідно до абзаців чотирнадцятого, п`ятнадцятого пункту 4 розділу І Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 1 червня 2011 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція) касове обслуговування - надання послуг з приймання, видачі та обміну готівки; касовий документ - документ, який оформляється для здійснення касової операції.
      Пунктом 5 розділу І Інструкції встановлено, що банк (філія) зобов`язаний здійснювати касове обслуговування клієнтів на підставі договірних відносин через касу банку.
      Відповідно до пункту 8 розділу І Інструкції банк під час здійснення касових операцій має, серед іншого, забезпечувати: своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, та її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів; документальне оформлення руху готівки національної та іноземної валюти в касі банку; своєчасне відображення касових операцій у бухгалтерському обліку.
      За абзацом першим пункту 1.1 глави 1 розділу IV Інструкції до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 8), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 9), заява на видачу готівки (додаток 10), прибутковий касовий ордер (додаток 11), видатковий касовий ордер (додаток 12), грошовий чек (додаток 13), квитанція про прийняття на інкасо банкнот іноземних держав (додаток 22), квитанція про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті, рахунки на сплату платежів, а також сліп, квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями, та документи для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі, установлені відповідною платіжною системою.
      Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні банк (філія, відділення) приймає від клієнта готівку для здійснення її переказу через операційну касу і платіжні пристрої.
      У відповідності до пункту 2.9. глави 2 розділу IV Інструкції банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
      Зі змісту наведених правових норм убачається, що клієнту після завершення приймання готівки видається квитанція, яка, крім іншого, має містити підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
      Таким чином, квитанція, яка видається банком за наслідками її прийняття, є підтвердженням факту проведення відповідної операції. Лише у разі встановлення її недостовірності на підставі належних та допустимих доказів суд вправі прийняти її як доказ, який підтверджує чи спростовує факт прийняття готівки банком та її розмір.
      Уповноважена особа Фонду посилалася на те, що нею подавалася заява про вчинення кримінального правопорушення.
      Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
      Згідно з положеннями статті 72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
      Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
      Відповідно до частини другої статті 73 КАС предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
      Згідно з частиною першою статті 102 КАС суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
      1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
      2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не скористались усіма наданими процесуальними засобами для офіційного з`ясування всіх обставин справи з метою винесення законного та обґрунтованого рішення.
      За змістом частин першої та другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
      Частиною четвертою статті 353 КАС визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
      Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід надати правову оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням уповноваженої особи Фонду, дослідити порядок проведення спірної банківської операції, з`ясувати достовірність квитанції від 18 травня 2016 року та результати кримінального провадження (у разі їх наявності), врахувавши їх при винесенні рішення.
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича задовольнити частково.
      2. Постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року та Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Д. А. Гудима
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      О. С. Золотніков
      О. М. Ситнік
      О. Р. Кібенко
      О. С. Ткачук
      В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 91520461
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      01 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 198/305/15-ц
      Провадження № 14-704 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до Фермерського господарства «Зоря», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Златобанк», треті особи: Фермерське господарство «Зоря», ОСОБА_1 , про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором
      за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року, ухвалене суддею Гайдар І. О., та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року, ухвалене у складі колегії суддів Красвітної Т. П., Котушенко С. П., Романюк М. М., та
      УСТАНОВИЛА
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Златобанк» (далі - ПАТ «Златобанк», банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд відповідно) звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з Фермерського господарства «Зоря» (далі - ФГ «Зоря», фермерське господарство), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 11 квітня 2012 року № 72/12-KL (далі - кредитний договір) у розмірі 1 355 467,84 грн, у тому числі: 880 273,97 грн - тіло кредиту, 46 123,94 грн - проценти за кредитом, 398 917,56 грн - пеня, 5 000,00 грн - штраф, 25 152,37 грн - 3 % річних.
      2. Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2012 року ПАТ «Златобанк» та ФГ «Зоря» уклали кредитний договір, за умовами якого банк надав фермерському господарству кредит у формі відкриття відкличної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості у розмірі 20 млн грн, на строк кредитування до 08 лютого 2013 року, зі сплатою 21,5 % річних. 30 серпня 2012 року, 07 лютого 2013 року, 25 липня 2013 року та 07 лютого 2014 року сторони укладали додаткові угоди, якими, зокрема, змінювали максимальний ліміт заборгованості та розмір процентної ставки. На забезпечення виконання зобов`язань ФГ «Зоря» 11 квітня 2012 року ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_1 уклали договір поруки № 72/12-KL/P-1, який 07 лютого 2013 року та 07 лютого 2014 року погоджувався сторонами у новій редакції шляхом укладення додаткових угод. Крім того, 07 лютого 2014 року ПАТ «Златобанк» уклало договір поруки № 72/12-KL/P-3 з ОСОБА_2 . У зв`язку з неналежним виконанням фермерським господарством своїх зобов`язань станом на 28 квітня 2015 року за кредитним договором рахується заборгованість у заявленому у цій справі розмірі.
      3. У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати припиненими свої зобов`язання за кредитним договором у сумі 1 355 467,84 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
      4. Позовна заява мотивована тим, що за договором банківського вкладу від 09 квітня 2014 року він вніс 15 млн грн на відкритий в ПАТ «Златобанк» рахунок, проте банк не виконав зобов`язань та не повернув йому вклад у розмірі 12 265 113,00 грн. Посилаючись на те, що між ПАТ «Златобанк» та ним існують взаємні невиконані грошові зобов`язання, у яких він одночасно є кредитором за договором банківського вкладу та поручителем за кредитним договором, ОСОБА_2 зазначив, що у справі є підстави для визнання припиненими його зобов`язань перед ПАТ «Златобанк», що виникають на підставі договору поруки від 11 квітня 2012 року № 72/12-KL/P-3, у розмірі 1 355 467,84 грн.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій
      5. Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року позов ПАТ «Златобанк» задоволений частково; стягнута солідарно з ФГ «Зоря», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Златобанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 350 467,84 грн, у тому числі: 880 273,97 грн - тіло кредиту, 46 123,94 грн - проценти за кредитом, 398 917,56 грн - пеня, 25 152,37 грн - 3 % річних; стягнуто з ФГ «Зоря», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у дохід держави по 1 218,00 грн судового збору; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд відмовив.
      6. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ФГ «Зоря» прострочило платежі за кредитним договором, у зв`язку із чим у рахунок погашення заборгованості банк списав кошти з рахунку поручителя ОСОБА_2 . Проте заборгованість ФГ «Зоря» перед ПАТ «Златобанк» за кредитним договором погашена не в повному обсязі, її розмір відповідачі не оспорюють, тому позивач має право стягнути з позичальника та поручителів тіло кредиту, проценти за кредитом, неустойку та 3 % річних. Відмовляючи у зустрічному позові, суд виходив з того, що ОСОБА_2 звернувся до банку із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог після віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації, що передбачає регулювання таких правовідносин відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон про гарантування вкладів). При цьому суд також виходив із того, що норма пункту 8 частини другої статті 46 Закону про гарантування вкладів про непоширення заборони зарахування зустрічних однорідних вимог на випадки, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами, не підлягає застосуванню при вирішенні справи, оскільки ОСОБА_2 відповідає перед ПАТ «Златобанк» за договором поруки, а не за кредитним договором за яким проводиться стягнення.
      7. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року у частині солідарного стягнення з ФГ «Зоря», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Златобанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 350 467,84 грн та в частині стягнення з ФГ «Зоря», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у дохід держави по 1 218,00 грн судового збору скасоване, провадження в частині позову ПАТ «Златобанк» до ФГ «Зоря» закрите; стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Златобанк» по 1 350 467,84 грн заборгованості за кредитним договором, у тому числі: 880 273,97 грн - тіло кредиту, 46 123,94 грн - проценти за кредитом, 398 917,56 грн - пеня, 25 152,37 грн - 3 % річних; стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у дохід держави по 1 218,00 грн судового збору; у решті рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року залишене без змін.
      8. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що провадження в частині вимог ПАТ «Златобанк» до ФГ «Зоря» підлягає закриттю, оскільки справа у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Крім того, договори поруки були укладені банком з кожним поручителем окремо, тому вони відповідають лише за неналежне виконання ФГ «Зоря» основного зобов`язання за кредитним договором.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) з касаційною скаргою на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      10. Касаційна скарга мотивована тим, що до запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Златобанк» ОСОБА_2 звертався до банку з вимогою про зарахування зустрічних однорідних вимог. Закон не містить заборони зарахування зустрічних однорідних вимог поручителя до кредитора та кредитора до поручителя, умови договору поруки передбачають право банку самостійно списувати з будь-якого поточного чи вкладного рахунка поручителя кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, утримувати комісійні винагороди, податки, витрати, пов`язані з купівлею-продажем/обміном валюти для погашення кредитної заборгованості. За договором відступлення застави майнових прав від 07 лютого 2014 року ОСОБА_2 відступив ПАТ «Златобанк» право щодо відкритого на його ім`я вкладного рахунка за договором банківського вкладу з відкладальною умовою, якою є невиконання або неналежне виконання будь-яких зобов`язань щодо сплати боргових зобов`язань за кредитним договором. Банк не мав права нараховувати пеню до закінчення строку кредитування; 12 лютого 2015 року ПАТ «Златобанк» списало з його банківського рахунка частину заборгованості за кредитним договором, тому з цього моменту мало право нараховувати проценти на залишок неповерненого кредиту; за період з 05 до 11 лютого 2015 року за кредитним договором не було прострочення платежу, тому банк не мав права нараховувати за цей період пеню та 3 % річних.
      Позиція інших учасників справи
      11. У запереченнях, поданих у жовтні 2017 року до ВССУ, ПАТ «Златобанк» просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року - без змін, мотивуючи це тим, що вимоги ОСОБА_2 щодо зарахування зустрічних однорідних вимог та щодо оцінки доказів є необґрунтованими і не дають підстав для перегляду судових рішень.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      12. Ухвалою ВССУ від 31 серпня 2017 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження в цій справі.
      13. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» ( далі - Закон № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14. Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      15. У травні 2018 року касаційна скарга разом з матеріалами цієї цивільної справи передана до Верховного Суду.
      16. 04 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України. Згідно із цією нормою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
      17. Свою ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтовує необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.
      18. 08 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      19. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      20. Оскільки ОСОБА_2 подав касаційну скаргу у серпні 2017 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржувані рішення судів першої й апеляційної інстанції на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      Щодо вирішення спору в частині позовних вимог до ФГ «Зоря»
      21. Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      22. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
      23. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      24. Проте разом з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб`єктний критерій.
      25. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена позивачем у справі, яка переглядається, до боржника та поручителя, пов`язаних солідарним обов`язком.
      26. Відповідно до частини першої статті 541 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема в разі неподільності предмета зобов`язання.
      27. Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основний з яких зазначено в частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      28. Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу.
      29. Тому з огляду на солідарний обов`язок боржника за основним зобов`язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      30. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.
      31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України в редакції Закону № 2147-VIII господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      32. Отже, правилами ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не передбачалося можливості розгляду справи в порядку господарського судочинства в одному провадженні як стосовно вимог до позичальника - юридичної особи, так і поручителя - фізичної особи, яка є стороною договору, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання, та має солідарні з позичальником зобов`язання, що випливають з договорів кредиту та поруки.
      33. Зі змісту статті 15 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) можна зробити висновок про можливість розгляду таких вимог саме в порядку цивільного судочинства.
      34. Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      35. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі юридичною особою (ПАТ «Златобанк») до юридичної особи (ФГ «Зоря») як позичальника за кредитним договором, а також до поручителів (фізичних осіб), кожен з яких за умовами договорів поруки погодився солідарно відповідати з позичальником за наслідки невиконання останнім зобов`язань за кредитним договором.
      36. Стаття 1 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов`язанням і поручителем - фізичною особою.
      37. При цьому ЦПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.
      38. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
      39. Велика Палата Верховного Суду вважає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника й поручителя в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього.
      40. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловлювала у постановах від 13 березня 2018 року (провадження № 14-40цс18), 21 березня 2018 року (провадження № 14-41цс18), 25 квітня 2018 року (провадження № 14-74цс18), 30 травня 2018 року (провадження № 14-123цс18), 14 листопада 2018 року (провадження № 14-258цс18), 24 квітня 2019 року (провадження № 14-159цс19), 26 червня 2019 року (провадження № 14-275цс19) та інших, і підстав для відступу від неї немає.
      41. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа в частині позовних вимог до ФГ «Зоря» підлягає закриттю з огляду на те, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року у справі № 904/1529/17 за позовом ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Златобанк» до ФГ «Зоря» про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили, вже було вирішено спір щодо стягнення з ФГ «Зоря» на користь ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду АТ «Златобанк» заборгованості за кредитом.
      Щодо суті спору
      42. З 14 лютого 2015 року за рішенням Фонду від 13 лютого 2015 року № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк».
      43. 13 травня 2015 року Фонд прийняв рішення № 99 «Про початок процедури ліквідації АТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації АТ «Златобанк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку.
      44. Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.
      45. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема: зарахуванням (стаття 601 ЦК України).
      46. Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.
      47. У пункті 5 частини першої статті 602 ЦК України вказано, що не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом.
      48. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 36 Закону про гарантування вкладів (тут і далі цей Закон застосовується у редакції, чинній з 12 серпня 2015 року) під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
      49. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 46 Закону про гарантування вкладів з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї зі сторін.
      50. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судами першої та апеляційної інстанцій не у повній мірі досліджені зібрані у справі докази та відповідно не надана належна правова оцінка таким доказам, що унеможливлює вирішення питання про застосування відповідних норм матеріального права щодо спірних правовідносин.
      51. Відповідно до частини першої статі 36 Закону про гарантування вкладів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Лише Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку (пункт 1 частини другої статті 37 Закону України про гарантування вкладів).
      52. На підтвердження звернення до уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» із заявою про закриття заборгованості за кредитним договором за рахунок коштів, розміщених на депозитному вкладному рахунку № НОМЕР_1 «Весняний», позивач подав заяву на ім`я Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» Славінського В. І., датовану 27 лютого 2015 року (т. 3, а.с. 59).
      53. Суд першої інстанції не вважав, що цей документ є таким, що безумовно свідчить про звернення ОСОБА_2 до банку із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог ще до початку процедури ліквідації банку, оскільки відсутні відомості про отримання заяви саме уповноваженою особою Фонду Славінським В. І., також відсутні відповідні відмітки банківської установи. Натомість на листі міститься лише підпис, прізвище та ініціали ОСОБА_3 , повноваження якої на вчинення будь-яких дій від імені банку або ОСОБА_4 не підтверджені.
      54. Апеляційний суд так само, як і суд першої інстанції, спростовуючи доводи ОСОБА_2 , не перевірив та не надав належної оцінки наданим на їх підтвердження доказам щодо звернень ОСОБА_2 до ПАТ «Златобанк» до запровадження в ньому ліквідаційної процедури.
      55. Велика Палата Верховного Суду вважає, що такий «спрощений» підхід до оцінки доводів та доказів сторін є неприйнятним і не відповідає вимогам статей 89, 265, 382 ЦПК України щодо оцінки доказів, мотивування кожного аргументу учасника процесу.
      56. Так, без належної оцінки суду залишились доводи та надані докази ОСОБА_2 , зокрема листи від керуючого Павлоградського відділення АТ «Златобанк» Пантелєєвої Н. А. (т. 3, а.с. 97, 98) та лист від Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» Славінського В. І., наданому у відповідь на лист ОСОБА_2 від 27 лютого 2015 року (т. 3, а.с. 99).
      57. Велика Палата Верховного Суду в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлена можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відтак, вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      58. З огляду на наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень саме через необхідність належного встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, Велика Палата Верховного Суду не вбачає можливим вирішити питання щодо необхідності відступати від висновку, викладеного раніше Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      59. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
      60. За приписами частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      61. У частині першій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.
      62. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
      63. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог до ФГ «Зоря» та направленням справи в іншій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо судових витрат
      64. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      65. Оскільки справа в частині стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Златобанк» заборгованості за кредитним договором підялгає передачі до суду першої інстанції на новий розгляд, тобто її розгляд не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      66. Разом з тим сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.
      Керуючись статтями 255, 406, 409, 411, 414, статтями 416-419 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      постановила :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
      2. Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року скасувати.
      3. Провадження у справі в частині позовних вимог до Фермерського господарства «Зоря» - закрити, в іншій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді:
      С. В. Бакуліна
      /підпис/
      О. Р. Кібенко
      /підпис/
      В. В. Британчук
      /підпис/
      Л. М. Лобойко
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      /підпис/
      Н. П. Лященко
      /підпис/
      М. І. Гриців
      /підпис/
      О. Б. Прокопенко
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      /підпис/
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      В. І. Данішевська
      /підпис/
      О. М. Ситнік
      /підпис/
      Ж. М. Єленіна
      /підпис/
      О. С.Ткачук
      /підпис/
      О. С. Золотніков
      /підпис/
      В. Ю. Уркевич
      /підпис/
      /підпис/
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 91460916
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      01 липня 2020 року
      м. Київ
      справа № 127/14182/17
      провадження № 61-15405св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого -
      Ступак О. В.,
      суддів:
      Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,
      Олійник А. С., Усика Г. І.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
      третя особа - Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко Валентина Василівна,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
      ВСТАНОВИВ:
      Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
      У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк» або Банк) про визнання договору іпотеки припиненим, в обґрунтування якого зазначив, що 19 січня 2005 року між ним та Банком укладений кредитний договір № VIH0GK02020460, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 9 800,00 дол. США на придбання нерухомості.
      19 січня 2005 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 80, згідно з яким ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, належне йому на праві власності - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,9 кв. м.
      Приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. у зв`язку з посвідченням іпотечного договору накладена заборона відчуження зазначеної квартири за реєстровим № 80.
      Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року у справі № 127/27367/14-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто суму заборгованості в розмірі 94 691,95 грн та судовий збір у розмірі 946,92 грн.
      Рішення суду виконано фактично і 16 червня 2017 року державним виконавцем виконавче провадження закінчено.
      Ураховуючи те, що рішення суду про стягнення боргу виконано у повному обсязі, а іпотека має похідний характер від основного зобов`язання, позивач, посилаючись на статтю 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вважав, що зобов`язання за кредитним договором є припиненим, а тому просив його позовні вимоги задовольнити.
      Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що основне зобов`язання ОСОБА_1 не припинене, тому підстав для припинення іпотеки немає.
      Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
      Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, погодився із судом першої інстанції, що основне зобов`язання не припинене і строк дії іпотечного договору не закінчився, підстави для застосування частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» відсутні. При цьому апеляційний суд звернув увагу, що ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції позивач не спростував і не надав доказів щодо відсутності у нього кредитного боргу перед Банком.
      Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
      У березні 2018 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
      ? заочне рішення суду від 02 лютого 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором виконано в повному обсязі, про що винесена постанова державного виконавця, відповідно зобов`язання за кредитним договором є припиненими, як і за договором іпотеки, який має похідний характер від нього;
      ? виписка Банку з рахунку боржника станом на 07 липня 2017 року, яку надано в суді першої інстанції, на підтвердження того, що існує заборгованість за кредитним договором, ніким не підписана та на ній відсутні печатки Банку, що не може бути доказом у справі;
      ? згідно з поясненнями представника відповідача погашена через Староміський відділ державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області сума була розподілена наступним чином: 1 825,17 дол. США - списано на заборгованість за кредитом та 1 825,17 дол. США - погашення пені, з чим категорично не погоджується позивач, оскільки це нічим не мотивовано.
      У червні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на її необґрунтованість, відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які є законними та обґрунтованими, - без змін. Інших відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду не надходило.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2018 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 05 квітня 2018 року, якою надано строк для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року; витребувано матеріали справи № 127/14182/17 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
      У червні 2018 року матеріали справи № 127/14182/17 надійшли до Верховного Суду.
      Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 у зв`язку з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
      Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року касаційну скаргу та матеріали справи № 127/14182/17 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
      Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року справупризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 січня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VIH0GK02020460, відповідно до якого позивач отримав кредит у розмірі 10 378,00 дол. США (9 800,00 дол. США - на придбання житла, 307,00 дол. США - на оплату страхових платежів за нерухомість та 271,00 дол. США - на особисте страхування).
      Позичальник повинен був сплачувати грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 254,10 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами, комісії, а також інших витрат Банку згідно з пунктами 2.2.9, 4.3 кредитного договору. Позичальник також зобов`язувався сплачувати проценти за кредитом згідно з пунктами 1.1, 3.1, 3.2 кредитного договору. Сплату процентів у повному обсязі позичальник зобов`язався здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту (підпункт 2.2.2), сплатити комісію відповідно до пунктів 1.1 та 3.11 кредитного договору (підпункт 2.2.3) та здійснити погашення кредиту в порядку, сумах та у строки, передбачені пунктами 1.1, 2.3.3 кредитного договору (підпункт 2.2.4). За користування кредитом у період з дати списання коштів з кредитного рахунка до дати погашення кредиту позичальник щомісячно в період сплати сплачує проценти в розмірі, зазначеному в пункті 1.1 кредитного договору (пункт 3.1). При порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 кредитного договору позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом в подвійному розмірі, від зазначеного в пункті 1.1, на місяць, нараховані від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом (пункт 3.2).
      Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року у справі № 127/27367/14-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 в розмірі 7 162,78 дол. США, що станом на 20 серпня 2014 року складає 94 691,95 грн, та судовий збір - 946,92 грн. Сума боргу визначена станом на 20 серпня 2014 року і складається з: 3 352,78 дол. США - заборгованості за кредитом, 2 312,43 дол. США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 604,47 дол. США - заборгованості за комісієюза користування кредитом, 893,10 дол. США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
      Рішення суду набрало законної сили, виконавчий лист пред`явлений до виконання і в зв`язку зі сплатою боржником ОСОБА_1 боргу в сумі 94 691,95 грн виконавче провадження закінчене, про що прийнято постанову від 16 червня 2017 року.
      Матеріали справи містять наданий Банком розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, згідно з яким станом на 07 липня 2017 року загальна заборгованість за тілом кредиту складала 1 304,02 дол. США, загальний залишок заборгованості за процентами - 6 084,84 дол. США, сума пені - 6 459,48 дол. США, сума комісії - 604,47 дол. США, загальна сума заборгованості - 14 452,81 дол. США.
      28 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. виданий виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банка загальної суми заборгованості в розмірі 14 402,81 дол. США, що складається із залишку заборгованості за кредитом у розмірі 1 304,02 дол. США, залишку заборгованості за процентами у розмірі 6 084,84 дол. США, комісії у розмірі 604,47 дол. США та пені у розмірі 6 409,48 дол. США.
      Окрім цього, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2018 року у справі № 127/22484/17 (ухвала про відкриття провадження у зазначеній справі: а. с. 93) позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І. М., головний державний виконавець Староміського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Дзюбенко С. М., задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений у місті Дніпро приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. 28 липня 2017 року та зареєстрований в реєстрі за № 7069, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 в загальній сумі 14 402,81 дол. США, що за курсом НБУ станом на 07 липня 2017 року становить 375 341,66 грн.
      Нормативно-правове обґрунтування
      Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
      Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
      Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
      Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України, зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
      За приписами статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
      Отже, іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання.
      При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних із припиненням іпотеки, оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості, припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов`язання.
      За відсутності заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання іпотека припиняється.
      Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
      Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовив у позові ОСОБА_1 , оскільки вважав, що зобов`язання за кредитним договором від 19 січня 2005 року не припинене, так як кредит у повному обсязі не погашений, що підтверджується наданою відповідачем випискою, заочне рішення суду, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором, виконано позивачем у червні 2017 року, борг стягнутий станом на 20 серпня 2014 року, договір не був розірваний і дія його не зупинена.
      Із зазначеним колегія суддів не може погодитися в повній мірі, враховуючи нижче викладене.
      У випадку пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
      Вимога про дострокове повернення позики та належних процентів може бути задоволена шляхом добровільного повернення позичальником заборгованості або її стягнення в судовому порядку за судовим рішенням.
      Відсутність такої вимоги не покладає на позичальника будь-яких зобов`язань щодо дострокового повернення будь-яких сум, які, на думку кредитора, підлягають сплаті, крім тих, які підлягають сплаті на час пред`явлення вимоги.
      Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.
      При зарахуванні грошової суми, стягнутої за рішенням суду, на банківський рахунок позикодавця грошова позика вважається повернутою.
      Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору він діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором, а згідно з пунктом 27 договору іпотеки його термін дії - до повного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього.
      Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року у справі № 127/27367/14-ц, що згідно з частинами четвертою-п`ятою статті 82 ЦПК України має преюдиційне значення для справи, яка розглядається, обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» викладено наступним чином: «між сторонами 19.05.2005 року було укладено кредитний договір №VIН0GK02020460, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав у банку кредит у розмірі 9 800,00 доларів США на придбання нерухомості, з процентною ставкою 1,00% річних. Термін повернення кредиту 17.01.2010 року. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 7 162,78 доларів США».
      У мотивувальній частині цього заочного рішення зазначено, що за відповідачем за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 станом на 20 серпня 2014 року рахується заборгованість в сумі 7 162,78 дол. США, що складається з 3 352,78 дол. США - заборгованості за кредитом, 2 312,43 дол. США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 604,47 дол. США - заборгованості по комісії за користування кредитом, 893,10 дол. США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
      Згідно з резолютивною частиною заочного рішення від 02 лютого 2015 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 у розмірі 7 162,78 дол. США, що за курсом 13,22 грн за один долар США, встановленим розпорядженням Національним банком України від 20 серпня 2014 року, становить 94 691,95 грн.
      Отже, при прийнятті заочного рішення судом установлено, що ОСОБА_1 не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим вже після закінчення строку кредитування станом на 20 серпня 2014 року у позичальника утворилась заборгованість у розмірі 7 162,78 дол. США, що включає в себе 3 352,78 дол. США безпосередньо заборгованості за кредитом.
      Заочне рішення суду набрало законної сили, виконавчий лист пред`явлений до виконання і в зв`язку зі сплатою боржником ОСОБА_1 боргу в сумі 94 691,95 грн виконавче провадження закінчене, про що прийнято постанову від 16 червня 2017 року.
      Водночас у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
      Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.
      Зазначеного правового висновку дійшла Велика Палата у своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) (пункти 55, 56).
      Також відповідач згідно із випискою відповідача, що міститься в матеріалах справи, продовжував нараховувати проценти (на залишок простроченої заборгованості за кредитом) і після 17 січня 2010 року (закінчення строку кредитування), і після винесення судом заочного рішення на користь Банка, про що свідчать суми у відповідних колонках «Нараховано процентів на залишок поточної заборгованості за кредитом», «Нараховано процентів на залишок простроченої заборгованості за кредитом» і «Загальний залишок заборгованості за процентами».
      Водночас припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
      Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Враховуючи наведені суперечності, без з`ясування питання, чи дійсно за заочним рішенням суду від 02 лютого 2015 року з ОСОБА_1 стягувалась вся сума заборгованості за кредитним договором чи лише її частина, чи мало місце пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів шляхом подання Банком позову про стягнення заборгованості із позичальника станом на 20 серпня 2014 року у взаємозв`язку з умовами кредитного договору, чи є повністю погашеною заборгованість позичальника згідно з умовами наданого йому Банком кредиту саме в доларах США та частини третьої статті 1049 ЦК України (позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок) не можна дійти беззаперечного висновку про те, що основне зобов`язання ОСОБА_1 не припинене, про що передчасно зазначають суди першої та апеляційної інстанцій.
      Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
      Суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Під час нового розгляду справи суди мають врахувати викладене вище, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і відзивам сторін; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення.
      Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
      Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий
      О. В. Ступак
      Судді:
      І. Ю. Гулейков
      А. С. Олійник
      С. О. Погрібний
      Г. І. Усик
      Джерело: ЄДРСР 90563008