• ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 711/4556/16-ц
      Провадження № 14-88 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до ОСОБА_2 (далі також - позичальник), Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) «Дельта Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Міняйло Ірина Петрівна (далі також - нотаріус), про визнання зобов`язань припиненими, зобов`язання зняти заборону відчуження земельної ділянки, повернути оригінал правовстановлюючого документа та про відшкодування моральної шкоди
      за касаційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року, ухвалене суддею Колодою Л. Д., й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Карпенко О. В., Гончар Н. І., Ювшина В. І.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 16 травня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом,в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог просив :
      1.1. Визнати припиненими зобов`язання за іпотечним договором від 24 грудня 2007 року № 49.12/77/1717/07, укладеним Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) «Кредитпромбанк» із позивачем і посвідченим та зареєстрованим нотаріусом у реєстрі за № 9016 (далі - іпотечний договір).
      1.2. Застосувати наслідки припинення іпотечного договору та зобов`язати нотаріуса зняти заборону відчуження (далі - заборона відчуження) земельної ділянки площею 720 кв. м з кадастровим номером 7110136700:03:021:0065, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка), шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису № 6295098 та виключення з Державного реєстру іпотек запису № 5943254.
      1.3. Зобов`язати ПАТ «Дельта Банк» повернути позивачеві оригінал Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 620757 , виданого 10 жовтня 2007 року (далі - державний акт).
      1.4. Стягнути з ПАТ «Дельта Банк» 700 000 грн як відшкодування заподіяної моральної шкоди.
      2. Мотивував позов такими обставинами :
      2.1. 24 грудня 2007 року ВАТ «Кредитпромбанк» уклало з позичальником кредитний договір № 49.36/77/07-Сз (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі у сумі 700 000 грн терміном до 23 грудня 2019 року включно.
      2.2. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ВАТ «Кредитпромбанк» цього ж дня уклало з позивачем іпотечний договір, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку земельну ділянку, а нотаріус наклав заборону відчуження земельної ділянки. Крім того, згідно з іпотечним договором позивач передав банку оригінал державного акта.
      2.3. 27 вересня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набуло всі права й обов`язки кредитора за кредитним та іпотечним договорами.
      2.4. 23 березня 2016 року позивач звернувся до ПАТ «Дельта Банк» про повернення йому оригіналу державного акта та про виключення записів про обтяження земельної ділянки у зв`язку з повним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором.
      2.5. ПАТ «Дельта Банк» відмовилося виконати вимоги позивача.
      2.6. Відмовою повернути оригінал державного акта ПАТ «Дельта Банк» заподіяло позивачеві фізичні та душевні страждання, тяжкі переживання щодо долі його приватної власності, а тому ПАТ «Дельта Банк» має відшкодувати завдану моральну шкоду.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 18 жовтня 2016 року Придніпровський районний суд м. Черкас ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково :
      3.1. Визнав припиненими зобов`язання за іпотечним договором.
      3.2. Зобов`язав нотаріуса зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і Державного реєстру іпотек.
      3.3. Зобов`язав ПАТ «Дельта Банк» повернути позивачу оригінал державного акта.
      3.4. Відмовив у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди.
      4. Мотивував рішення так :
      4.1. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором позичальник повністю виконав його зобов`язання; сума заборгованості за кредитом і відсотками повністю погашена.
      4.2. Вимоги про визнання припиненими зобов`язань за іпотечним договором, застосування наслідків припинення останнього та про повернення державного акта є обґрунтованими, оскільки відпала необхідність забезпечувати основне зобов`язання.
      4.3. Вимога про стягнення відшкодування моральної шкоди є безпідставною, оскільки спірні правовідносини пов`язані з іпотечним договором, а відшкодування моральної шкоди у такому випадку закон не передбачає. Окрім того, ні здоров`ю, ні майну позивача шкода завдана не була.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 10 лютого 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      6. Мотивував ухвалу так :
      6.1. Суд першої інстанції дійшов аргументованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
      6.2. Спір не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства. За суб`єктним складом сторін і характером їх правовідносин спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У березні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу.
      8. Просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року, а провадження у справі закрити.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 30 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Обґрунтував ухвалу тим, що ПАТ «Дельта Банк» оскаржує рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. ПАТ «Дельта Банк» мотивує касаційну скаргу порушеннями судами норм процесуального права, а саме :
      11.1. ПАТ «Дельта Банк» перебуває у процесі ліквідації, а управління банком здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В. В. (далі - уповноважена особа Фонду) на підставі наказу виконавчої дирекції Фонду від 2 жовтня 2015 року № 328. Фонд є юридичною особою публічного права, а уповноважена особа - його працівником. Тому позов до неї є позовом до Фонду, який треба розглядати за правилами адміністративного судочинства, тоді як позивач заявив вимоги виключно до ПАТ «Дельта Банк» і нотаріуса.
      11.2. Суди зобов`язали нотаріуса виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, хоча нотаріус є суб`єктом делегованих владних повноважень, з огляду на що його дії слід оскаржувати до адміністративного суду.
      (2) Позиції інших учасників справи
      12. Позивач, ОСОБА_2 і нотаріус відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      14. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      15. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
      16. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      17. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      18. Вжитий у цьому приписі термін «суб`єкт владних повноважень» згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції позначав орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу або іншого суб`єкта, який здійснював владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      19. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України у вказаній редакції).
      20. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакціївизначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      21. Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      22. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      23. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
      24. Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, термін «публічно-» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Аналогічний зміст має термін «владні управлінські функції», закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час постановлення судових рішень судами першої й апеляційної інстанцій.
      25. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
      26. У суді першої інстанції (а. с. 121-124), в апеляційній скарзі (а. с. 149-153) та у касаційній скарзі (а. с. 205-209) ПАТ «Дельта Банк» вказувало, що воно перебуває у процедурі ліквідації, а управління банком здійснює уповноважена особа Фонду.
      27. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що Фонд створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України, а правовідносини між Фондом і вкладником в межах гарантованої державою граничної суми відшкодування за вкладом, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 20 червня 2018 року у справах № 805/2090/17-а і № 820/3664/16, від 27 червня 2018 року у справі № 813/2943/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 818/53/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 761/15111/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 591/1272/18).
      28. Однак, позивач у цій справі не є вкладником банку і звернувся до суду з вимогами про визнання зобов`язань припиненими, зобов`язання зняти заборону відчуження земельної ділянки, повернути оригінал правовстановлюючого документа та про відшкодування моральної шкоди. У цих правовідносинах, як і у правовідносинах з включення вимог вкладника до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують гарантовану державою граничну суму відшкодування (див., зокрема, Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16, від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 642/6117/17), Фонд (його уповноважена особа) виконує не владні управлінські функції, а представляє інтереси банку-відповідача як сторони відповідного договору. Такі спори є приватноправовими та залежно від суб`єктного складу мають розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.
      29. Окрім того, уповноважена особа Фонду є працівником Фонду та діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Така особа у цивільному процесі за позовом до банку може виступати представником банку та не має самостійної процесуальної дієздатності (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 84-93 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц та у пунктах 16-25 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 383/2/17).
      30. З огляду на вказане довід касаційної скарги про публічно-правовий характер спірних правовідносин через те, що ПАТ «Дельта Банк» перебуває у процедурі ліквідації, а управління банком здійснює уповноважена особа Фонду, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим. Оскільки спір, за вирішенням якого до суду звернувся позивач, пов`язаний із захистом його речового права, належністю виконання кредитного й іпотечного договорів, цей спір виник з цивільних правовідносин і не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері відносин публічно-правових. Тому з огляду на суб`єктний склад учасників спору Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій правильно розглянули справу за правилами цивільного судочинства.
      31. Стосовно доводу ПАТ «Дельта Банк» про те, що нотаріус є суб`єктом делегованих владних повноважень, з огляду на що його дії слід оскаржувати до адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що нотаріус не є стороною спору стосовно заборони відчуження земельної ділянки. У цій справі вирішується спір про цивільне право на земельну ділянку між позивачем, який вимагає, зокрема, виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записів щодо її обтяження, та ПАТ «Дельта Банк» як правонаступника ПАТ «Кредитпромбанк», в інтересах якого зареєстроване це обтяження. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування запису щодо державної реєстрації обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстроване (див. пункти 51 і 58 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
      (1.2) Щодо суті позовних вимог
      32. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини друга та третя статті 400 ЦПК України).
      (1.2.1) Щодо визнання припиненими зобов`язань за іпотечним договором
      33. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили :
      33.1. 24 грудня 2007 року ВАТ «Кредитпромбанк» уклало із ОСОБА_2 кредитний договір, а з позивачем - іпотечний договір.
      33.2. 27 вересня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» уклало із ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набуло всіх прав і обов`язків кредитора за кредитним та іпотечним договорами.
      33.3. Основне зобов`язання (зобов`язання за кредитним договором) припинилося з 23 березня 2016 року у зв`язку з повним виконанням позичальником його обов`язків за цим договором перед ПАТ «Дельта Банк». Отже, внаслідок повного виконання основного зобов`язання припиняється забезпечення його іпотекою, також припиняється обтяження земельної ділянки забороною її відчуження.
      34. Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      35. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
      36. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
      37. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      38. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
      39. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
      40. Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      41. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).
      42. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
      43. За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц).
      44. Суди встановили факт припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з його повним і належним виконанням позичальником. Цю обставину, як і відсутність у ПАТ «Дельта Банк» фінансових та майнових претензій до позичальника (відображену у довідці ПАТ «Дельта Банк» від 30 березня 2016 року за вих. № 05-3261366) учасники справи не оспорювали. Тому з огляду на те, що належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає по суті правильними висновки судів про задоволення вимоги позивача про визнання зобов`язань за іпотечним договором припиненими.
      (1.2.2) Щодо зняття заборони відчуження земельної ділянки та виключення відповідних записів з державних реєстрів
      45. Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору).
      46. Суди встановили, що, посвідчивши іпотечний договір, нотаріус наклав заборону відчуження земельної ділянки. Це відповідає пункту 2.4 іпотечного договору, згідно з яким при його посвідченні нотаріус накладає таку заборону до моменту повного виконання зобов`язань позичальником перед іпотекодержателем за кредитним договором.
      47. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина друга статті 593 ЦК України, частина третя статті 17 Закону України «Про іпотеку»).
      48. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
      49. Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.
      50. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив вимогу позивача зобов`язати нотаріуса зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і з Державного реєстру іпотек.
      51. Матеріально-правові вимоги позивача у цивільній справі мають бути спрямовані на захист його прав, свобод чи інтересів, порушених або оспорюваних відповідачем, а не третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
      52. Згідно з частиною другою статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Аналогічний припис закріплений у частині другій статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      53. Позивач визначив відповідачами ПАТ «Дельта Банк» і позичальника, а нотаріус має статус третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача та не є стороною спору (див. пункт 31 цієї постанови). Тому суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, зобов`язавши нотаріуса до вчинення вказаних у рішенні дій. Це порушення суд апеляційної інстанції не виправив.
      54. З огляду на це, враховуючи процесуальний статус учасників справи, а також наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки (пункт 44 цієї постанови), суди мали ухвалити рішення, яким зняти заборону відчуження земельної ділянкита виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.
      (1.2.3) Щодо вимог про зобов`язання ПАТ «Дельта Банк» повернути позивачу оригінал державного акта та про стягнення відшкодування моральної шкоди
      55. Позивач зазначав, що ПАТ «Дельта Банк» відмовилося повернути йому оригінал державного акта, і така відмова заподіяла позивачеві фізичні та душевні страждання, тяжкі переживання щодо долі його приватної власності. Тому він просив суд зобов`язати ПАТ «Дельта Банк» повернути оригінал акта та стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на свою користь відшкодування моральної шкоди у сумі 700 000 грн.
      56. Суди встановили такі обставини :
      56.1. Згідно з пунктом 2.6 іпотечного договору на період його дії іпотекодавець передає за актом прийому-передачі іпотекодержателю оригінал державного акта, а після повного виконання боржником умов кредитного договору іпотекодержатель зобов`язаний протягом двох робочих днів повернути за актом прийому-передачі іпотекодавцеві державний акт;
      56.2. Відповідно до акта прийому-передачі від 24 грудня 2007 року й акта прийому-передачі від 7 лютого 2008 року позивач передав ВАТ «Кредитпромбанк» оригінал державного акта.
      57. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив вимогу позивача про зобов`язання ПАТ «Дельта Банк» повернути оригінал державного акта. Проте суди не звернули увагу на те, що у матеріалах справи є як акт прийому-передачі від 24 грудня 2007 року, складений і підписаний ВАТ «Кредитпромбанк» з позивачем про передання останнім і прийняття першим оригіналу державного акта (а. с. 25), так і акт прийому-передачі від 7 лютого 2008 року, відповідно до якого ВАТ «Кредитпромбанк» передав, а позивач прийняв оригінал державного акта (а. с. 26).
      58. Окрім того, суди вважали доведеною обставину звернення позивача до ПАТ «Дельта Банк» 23 березня 2016 року, зокрема, про повернення оригіналу державного акта. Однак у відповіді ПАТ «Дельта Банк» від 24 березня 2016 року за вих. № 2705 (а. с. 29), яка була адресована позичальникові і яку позивач долучив до позовної заяви на підтвердження наведеної вище обставини, відсутня інформація щодо оригіналу державного акта.
      59. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення вимоги позивача щодо зобов`язання ПАТ «Дельта Банк» повернути оригінал державного акта зроблений з порушенням норм процесуального права: суди не дослідили належним чином вищевказані докази. Отже, рішення судів попередніх інстанцій у цій частині необхідно скасувати з направленням справи у відповідній частині на новий розгляд.
      60. Оскільки позивач обґрунтував вимогу про стягнення з ПАТ «Дельта Банк» відшкодування моральної шкоди саме його відмовою повернути державний акт, а цю обставину суди встановили з порушенням норм процесуального права, то рішення судів у частині зазначеної вимоги також слід скасувати із направленням справи у цій частині на новий розгляд.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      61. Згідно з пунктами 2 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу повністю на новий розгляд; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      62. Відповідно до пунктів 1 і 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази чи необґрунтовано відхилив заяву учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      63. Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      64. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
      65. Оскільки суди попередніх інстанцій правильно розглянули цю справу за правилами цивільного судочинства, однак, з огляду на наведені вище мотиви, допустили порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення (не дослідили всі зібрані у справі докази) та неправильно застосували норм матеріального права, касаційна скарга є частково обґрунтованою.
      66. Тому рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року необхідно скасувати у частині задоволення вимоги про зобов`язання нотаріуса зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису та Державного реєстру іпотек і ухвалити у цій частині нове рішення, яким вказану вимогу задовольнити частково: зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису та Державного реєстру іпотек; скасувати у частині задоволення вимоги про зобов`язання ПАТ «Дельта Банк» повернути позивачу оригінал державного акта та про відмову у стягнення відшкодування моральної шкоди і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а у частині задоволення вимоги про визнання припиненими зобов`язань за іпотечним договором залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      67. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      68. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).
      69. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
      70. Належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
      Керуючись статтею 400, пунктами 2 і 3 частини першої статті 409, статтями 411, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
      2. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року :
      2.1. Скасувати у частині задоволення вимоги про зобов`язання приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Міняйло Ірини Петрівни зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису та Державного реєстру іпотек; ухвалити у цій частині нове рішення, яким вказану вимогу задовольнити частково: зняти заборону відчуження земельної ділянки площею 720 кв. м з кадастровим номером 7110136700:03:021:0065, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис № 6295098 і виключити з Державного реєстру іпотек запис № 5943254.
      2.2. Скасувати у частині задоволення вимоги про зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» повернути ОСОБА_1 оригінал державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЕ № 620757 , виданого 10 жовтня 2007 року, та у частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди; у цих частинах справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      2.3. Залишити без змін у частині задоволення вимоги про визнання припиненими зобов`язань за іпотечним договором від 24 грудня 2007 року № 49.12/77/1717/07, укладеним Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» із ОСОБА_1 .
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      О. С. Золотніков
      Л. І. Рогач
      О. Р. Кібенко
      І. В. Саприкіна
      В. С. Князєв
      О. М. Ситнік
      Л. М. Лобойко
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      21 серпня 2019 року
      Київ
      справа №826/10581/16
      провадження №К/9901/9615/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Добрянської Я.І. від 13 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Коротких А.Ю., Ганечко О.М. Сорочка Є.О. від 15 березня 2019 року,
      УСТАНОВИВ:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просив:
      - визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність договорів банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015 та застосування наслідків нікчемності правочину;
      - зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі договору банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
      - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників, для здійснення виплати коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі договору банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині не включення ОСОБА_1 Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з договором № 008-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США; з договором № 006-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США та з договором № 010-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      3. Рішення судів мотивовано відсутністю доказів на підтвердження того, що договір банківського вкладу (депозиту), укладений між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", є нікчемним в силу положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тому є правова підстава для визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В силу положень статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в уповноваженої особи після отримання постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 2 жовтня 2015 року № 664 виник обов`язок щодо формування та подачі до Фонду повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, з включенням до такого переліку відомостей про відшкодування коштів позивачу як вкладнику за договором банківського вкладу (депозиту) Проте, такий обов`язок уповноваженою особою виконано не було у зв`язку з безпідставним віднесенням договору до категорії нікчемних правочинів.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      4. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" звернувся із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
      СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
      5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.02.2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір № 008-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 3000,00 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього договору, та по 05 березня 2015 року включно. Процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 . Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.
      Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 16405088 від 19.02.2015 року, ОСОБА_3 перерахувала на рахунок позивача кошти у розмірі 3000,00 доларів США з призначенням платежу: "залучення коштів на депозит згідно угоди 008-15612-190215 від 19.02.2015 року".
      19.02.2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір № 010-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 1500,00 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього договору, та по 05 березня 2015 року включно. Процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 . Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.
      Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 16404117 від 19.02.2015 року, ОСОБА_3 перерахувала на рахунок позивача кошти у розмірі 1500,00 доларів США з призначенням платежу: "залучення коштів на депозит згідно угоди 010-15612-190215 від 19.02.2015 року".
      19.02.2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір № 006-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 3000,00 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування Вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього Договору, та по 05 березня 2015 року включно. Процентна ставка на суму Вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 . Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.
      Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 16406279 від 19.02.2015 року, ОСОБА_4 перераховує на рахунок позивача кошти у розмірі 3000,00 доларів США з призначенням платежу: "залучення коштів на депозит згідно угоди 006-15612-190215 від 19.02.2015 року".
      Постановою правління Національного банку України «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» № 150 від 02.03.2015 року ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
      02.03.2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» № 51, на підставі якого, з 03.03.2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03.03.2015 року по 02.06.2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» № 147 від 03.08.2015 року строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 року включно.
      15.09.2015 року протоколом засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк», призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» від 29.05.2015 року №408, затверджено результати перевірки якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та перелік відповідних правочинів викладено в додатку №1 до вказаного протоколу.
      Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадировим В.В. 16.09.2015 року видано наказ № 813 «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями».
      Листами ПАТ «Дельта Банк» від 23.09.2015 року № 8821/2824, № 8821/2331, № 8821/2983 позивача повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту) № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015 року укладених між АТ «Дельта Банк» та позивачем, згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      Позивач, вважаючи протиправними рішення відповідача, звернувся до суду з відповідним позовом.
      ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      6. Касаційна скарга уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мотивована тим, що відповідачем на виконання обов`язків, передбачених частиною 8 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наказом від 29 травня 2015 року № 408 створена комісія з перевірки договорів (правочинів) за вкладними операціями Банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 зазначеного Закону.
      За результатами перевірки комісією виявлено наявність ознак нікчемності у ряді договорів банківського вкладу (депозиту), що були укладені між ПАТ "Дельта Банк" і фізичними особами-клієнтами банку після 16 січня 2015 року включно (тобто, з наступного дня після дня доведення до відома керівників структурних підрозділів банку про обмеження на здійснення певних операцій, встановлених постановою Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних".
      Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в тому числі, й договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року № 008-15612-190215, № 006-15612-190215, № 010-15612-190215, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк".
      Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" № 813 від 16.09.2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" згідно переліку, наведеного в додатку № 1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір банківського вкладу (депозиту) договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року № 008-15612-190215, № 006-15612-190215, № 010-15612-190215, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк".
      Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи:
      1) складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників загального реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру.
      Із матеріалів справи вбачається, що договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року № 008-15612-190215, № 006-15612-190215, № 010-15612-190215, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", було визнано нікчемними, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з того, що були укладені з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
      7. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на законність рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      8. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      9. Статтею 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" регулюється порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      10. При цьому, у відповідності до частини 6 цієї статті, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      11. Згідно частини 5 статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
      12. У відповідності до пунктів 3, 4 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року № 14, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
      13. Пунктом 6 розділу ІІІ Положення порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.
      14. Згідно пунктів 2, 4 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      15. Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      16. За змістом частини 1 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.
      17. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
      18. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється Фонду відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.
      19. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" пов`язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      20. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.
      21. В силу вимог частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
      22. Підстави для визнання правочину (у тому числі договору) нікчемним визначені, зокрема, у частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції до 12 серпня 2015 року, до набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16 липня 2015 року № 629-VIII), яка визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
      1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
      2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
      3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
      4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
      5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
      6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
      23. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16 липня 2015 року № 629-VIII частину третю статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" доповнено пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства".
      Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів того, що постанова Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", яка є банківською таємницею, доведена до відома населення, в тому числі і до позивача, у порядку, встановленому законом, відповідачем надано не було.
      25. Так, ПАТ "Дельта Банк" віднесений до категорії неплатоспроможних на підставі постанови Правління НБУ від 2 березня 2015 року, тоді як депозитні договори з позивачем були укладені 19 лютого 2015 року, тобто до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочин уже має бути вчинений неплатоспроможним банком.
      26. Окрім того, постанова Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 року стосується встановлення вимог та обмежень щодо діяльності самого банку, а не його клієнтів, а також не містить прямих заборон, право накладання яких визначені статтею 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" для Національного банку України.
      27. Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
      28. При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 29 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.
      29. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 сформулювала правовий висновок, що перелік передбачених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      30. У цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду зазначила також, що поняття "подрібнення вкладів", "розбивка вкладів", вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під "подрібненням" чи "розбивкою" розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.
      31. Згідно з положеннями статті 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
      32. Водночас, якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 Цивільного кодексу України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
      33. При цьому, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 4 липня 2018 року (справа № 826/1476/15), при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення відповідно до закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.
      34. Разом з цим, у постанові від 4 липня 2018 року (справа № 819/353/16) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Уповноваженої особи у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, нікчемним, не можуть бути розглянуті в судовому порядку (у тому числі в господарських судах). За таких обставин, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.
      35. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 826/7107/15.
      36. Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      37. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      38. Згідно із статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статей 238, 240 цього Кодексу.
      39. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      40. За наведених обставин рішення судів попередніх інстанцій підлягають частковому скасуванню, а саме в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність договорів банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015, укладених між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», яке оформлено наказом від 16.09.2015 № 81, а провадження у справі в цій частині - закриттю.
      41. В решті рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.
      Керуючись статтями 238, 242, 341, 345, 350, 351, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, 
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - задовольнити частково.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність договорів банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015 та застосування наслідків нікчемності правочину, укладених між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», яке оформлено наказом від 16.09.2015 № 813 - скасувати, а провадження у справі у цій частині - закрити.
      В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року - залишити без змін.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
      Суддя Я.О. Берназюк
      Суддя І.В. Желєзний
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83800037
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      УХВАЛА
      18 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа № 826/2184/17
      (К/9901/38724/18, К/9901/38725/18, К/9901/38727/18)
      Провадження № 11-918апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни (далі - ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду Славкіної М.А.), Національного банку України на ухвалу та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 826/2184/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Експо» (далі - ТОВ «Авангард-Експо») до Національного банку України (далі - НБУ), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа: Публічне акціонерне товариство «Златобанк» (ПАТ «Златобанк»), про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
      ВСТАНОВИЛА:
      У лютому 2017 року ПАТ «Златобанк» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просило:
      - визнати протиправною та скасувати постанову НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних»;
      - визнати протиправним та скасувати рішення Фонду від 13 лютого 2015 року № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк»;
      - визнати протиправною та скасувати постанову Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк»;
      - визнати протиправним та скасувати рішення Фонду від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку»;
      - визнати протиправним та скасувати рішення Фонду від 18 травня 2015 року № 100 про внесення змін до рішення виконавчої Дирекції Фонду від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку;
      - визнати протиправним та скасувати рішення Фонду від 24 березня 2016 року № 391 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» на два роки до 13 травня 2018 року включно;
      - зобов'язати НБУ надати можливість ПАТ «Златобанк» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведення заходів по його ліквідації, відновити роботу органів управління та контролю ПАТ «Златобанк».
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотань НБУ та ПАТ «Златобанк» про залишення цього позову без розгляду з підстав пропуску строку на звернення до суду.
      Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року позов задоволено частково:
      Визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних».
      Визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 13 лютого 2015 року № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк».
      Визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк».
      Визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
      Визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 18 травня 2015 року № 100 про внесення змін до рішення виконавчої Дирекції Фонду від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
      Визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 24 березня 2016 року № 391 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» на два роки до 13 травня 2018 року включно.
      Зобов'язано НБУ надати ПАТ «Златобанк» строк, встановлений ч. 7 ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за винятком використаного строку, який вичерпаний, для проведення дій з фінансового оздоровлення ПАТ «Златобанк» після проведення заходів з його ліквідації.
      В іншій частині позовних вимог, а саме щодо зобов'язання НБУ відновити роботу органів управління та контролю ПАТ «Златобанк» - відмовлено.
      Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року змінено мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року. В решті постанову та ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року залишено без змін.
      Не погодившись із такими судовими рішеннями, Фонд, ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду Славкіної М.А. та НБУ подали до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просять: Фонд - скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в позові; ПАТ «Златобанк» - скасувати ухвалу та постанову суду першої інстанції, а також постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про залишення позову без розгляду; НБУ - скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
      В обґрунтування касаційних скарг, зокрема, Фонд, серед іншого зазначає, ця справа не може розглядатися за правилами КАС України, у зв'язку з відсутністю публічно-правового характеру. Також вказує на те, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва, тому спори цієї категорії є підвідомчими господарським судам незалежно від суб'єктного складу, якщо акціонер обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
      Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 08 та 10 листопада 2017 року відкрито касаційні провадження за вказаними скаргами.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції (далі-КАС України).
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року вказану вище справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Цю ухвалу мотивовано тим, що учасник справи, зокрема Фонд, серед іншого посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме, що цей позов повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.
      Відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Оскільки у даній справі оскарженню підлягають судові рішення першої та апеляційної інстанцій, в тому числі і з підстав порушення правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
      Разом з тим матеріали справи містять клопотання НБУ про розгляд цієї справи у закритому судовому засіданні, яке обґрунтоване необхідністю захисту наявної у справі інформації та документів, які містять банківську таємницю відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».
      Відповідно до ч. 8, 9 ст. 10 КАС України розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, визначених законом. Про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або оголосити закритою його частину.
      З огляду на зазначене та приймаючи до уваги доводи НБУ, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення клопотання щодо розгляду даної справи у закритому судовому засіданні.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 10, 340, 344 - 346 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      УХВАЛИЛА:
      Прийняти до розгляду справу за касаційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни Національного банку України на ухвалу та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 826/2184/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Експо» до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Златобанк», про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії.
      Призначити справу до касаційного розгляду Великою Палатою Верховного Суду в судовому засіданні на 27 листопада 2018 року о 12 годині 00 хвилин в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
      Задовольнити клопотання Національного банку України про розгляд справи у закритому судовому засіданні.
      Здійснити розгляд справи № 826/2184/17 за касаційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни Національного банку України на ухвалу та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у закритому судовому засіданні.
      Повідомити учасників справи про дату, час і місце розгляду справи.
      Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
      Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко
      С. В. Бакуліна Л. І. Рогач
      В. В. Британчук О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      Л. М. Лобойко 
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/76566482
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/79834950 - постановление БП-ВС
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      29 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 367/2022/15-ц
      Провадження N 14-376 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради Київської області (далі також - Ірпінська міська рада) до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "ОМ-АРТ", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гоменюк Олени Миколаївни, Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області, ТзОВ "Забудова-Д", треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Ірпінське виробниче управління житлово-комунального господарства, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння
      за заявою заступника Генерального прокурора України (далі також - заявник) про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року (далі також - заява про перегляд).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У березні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради звернувся з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
      1.1. Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки (далі разом - державні акти):
      1.1.1. Серії ЯМ N 415252 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0183), виданий на ім'я ОСОБА_20, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2
      1.1.2. Серії ЯМ N 720185 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0159), виданий на ім'я ОСОБА_10, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_21
      1.1.3. Серії ЯМ N 942928 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0150), виданий на ім'я ОСОБА_1
      1.1.4. Серії ЯМ N 942926 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0151), виданий на ім'я ОСОБА_1
      1.1.5. Серії ЯМ N 942927, (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0197), виданий на ім'я ОСОБА_1
      1.2. Визнати недійсними свідоцтва N 26523045 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0202) та N 26523999 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0201) про право власності на нерухоме майно (далі разом - свідоцтва про право власності), видані на ім'я TзOB "ОМ-АРТ".
      1.3. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень N 15964504 від 22 вересня 2014 року, N 21754868 і N 21754911 від 2 червня 2015 року, N 21712411, N 21712152 та N 21712277 від 29 травня 2015 року (далі разом - рішення про державну реєстрацію прав).
      1.4. Витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння TзOB "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203.
      1.5. Витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183, а з незаконного володіння ОСОБА_3 - земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159.
      2. Позовні вимоги мотивував такими обставинами:
      2.1. 16 серпня 2012 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення у справі N 1013/4597/2012, яким:
      2.1.1. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року N 440-10-VI "Про визнання нечинними рішень Ірпінської міської ради" в частині визнання нечинним рішення Ірпінської міської ради N 3276-72-У від 7 серпня 2009 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Ірпінського ВУКГ за адресою: АДРЕСА_1, землі рекреаційного призначення (парк культури та відпочинку "Лісовий")" і визначення цільового призначення земельної ділянки рекреаційного призначення площею 4,1035 га у АДРЕСА_1, як землі для житлової та громадської забудови;
      2.1.2. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року N 437-10-VI "Про внесення змін до рішення Ірпінської міської ради від 19 червня 2003 року N 337-12-XXIV" у частині виключення з переліку об'єктів благоустрою у сфері земельного господарства, призначених для відпочинку населення, парку культури та відпочинку "Лісовий" (АДРЕСА_1).
      2.1.3. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року N 444-10-VI "Про надання дозволу громадянам на розроблення проектів землеустрою" у частині надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянам ОСОБА_20, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4 (далі разом - набувачі) на АДРЕСА_1.
      2.1.4. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 15 листопада 2011 року N 1315-21-VI про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_20 на АДРЕСА_2 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; рішення Ірпінської міської ради від 6 жовтня 2011 року N 1049-19-VI та N 1050-19-VI про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_3 у власність відповідно ОСОБА_19 та ОСОБА_18 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; рішення Ірпінської міської ради від 18 серпня 2011 року N 811-15-VI, N 815-15-VI, N 812-15-VI, N 813-15-VI, N 810-15-VI, N 814-15-VI, N 817-15-VI, N 804-15-VI про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_4 у власність відповідно ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_25, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; рішення Ірпінської міської ради від 1 липня 2011 року N 739-13-VI, N 740-13-VI, N 738-13-VI, N 737-13-VI, N 736-13-VI, N 735-13-VI про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_5 у власність відповідно ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
      2.1.5. Визнав недійсними державні акти серії ЯК N 210950, серії ЯК N 210953, серії ЯК N 210952, серії ЯК N 210954, серії ЯК N 210951, серії ЯК N 210955, серії ЯМ N 720185, серії ЯМ N 720039, серії ЯМ N 720035, серії ЯМ N 720033, серії ЯМ N 720036, серії ЯМ N 720034, серії ЯМ N 720038, серії ЯМ N 720037, серії ЯМ N 119810 серії ЯМ N 415252, серії ЯМ N 086022, видані на ім'я набувачів (на державних актах були проставлені відмітки про перехід права власності на відповідні земельні ділянки, зокрема, на державному акті серії ЯМ N 415252, виданому на ім'я ОСОБА_20, - про перехід права власності до ОСОБА_2; на державному акті серії ЯМ N 720185, виданому на ім'я ОСОБА_10, - про перехід права власності до ОСОБА_21).
      2.1.6. Витребував з незаконного володіння набувачів відповідні земельні ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.
      2.2. 25 вересня 2014 року Апеляційний суд Київської області постановив ухвалу, якою скасував рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року в частині витребування земельних ділянок на користь держави й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      2.3. 3 грудня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2014 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року.
      2.4. Спірні земельні ділянки рекреаційного призначення вибули з володіння власника з порушенням вимог законодавства у період дії заборони на їх передання у власність, встановленої у статті 1 Закону України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах". А тому їх слід витребувати від кінцевих набувачів - ТзОВ "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 25 листопада 2015 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
      4. Рішення суд мотивував так:
      4.1. ОСОБА_1 і ТзОВ "ОМ-АРТ" придбали земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, які були укладені не з Ірпінською міською радою, а з фізичними особами, та вибули з володіння Ірпінської міської ради, яка приймала рішення про передання земельних ділянок у власність фізичних осіб-продавців, не поза її волею.
      4.2. Договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені з ОСОБА_1 і ТзОВ "ОМ-АРТ" не визнані недійсними, а на час їх укладення були чинними рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких набувачі отримали право власності на земельні ділянки та мали право на їх відчуження.
      4.3. У ТзОВ "ОМ-АРТ" як у добросовісного набувача не можна витребувати згідно з приписами статей 330 і 388 ЦК Україниземельні ділянки, що були придбані за оплатними договорами та вибули з володіння попередніх власників не поза їх волею.
      4.4. Можна витребувати лише індивідуально визначені речі, які фізично існують на момент витребування, зокрема земельні ділянки, які мають індивідуально визначені характеристики, а саме площу та кадастровий номер. Земельні ділянки, надані набувачам на підставі скасованих рішень Ірпінської міської ради, не можна ототожнювати зі спірними земельними ділянками, які просить витребувати позивач, оскільки останні на час розгляду справи мають інші кадастрові номери та площі.
      4.5. Не можна витребувати земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0150 у ТзОВ "Забудова-Д", оскільки товариство набуло на них право власності за оплатним договором у порядку виконання судового рішення згідно з приписами статті 388 ЦК України.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 16 лютого 2016 року Апеляційний суд Київської області ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
      6. Мотивував ухвалу так:
      6.1. Земельні ділянки вибули з володіння Ірпінської міської ради не поза її волею.
      6.2. TзOB "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 набули право власності на спірні земельні ділянки згідно з договорами купівлі-продажу, які були укладені не з Ірпінською міською радо, а з фізичними та юридичними особами, право власності яких підтверджене державними актами та свідоцтвами про право власності.
      6.3. На час укладення договорів купівлі-продажу, за якими відповідні земельні ділянки придбали ТзОВ "ОМ-АРТ", ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, не були скасовані рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких раніше отримали право власності на земельні ділянки набувачі. Вказані договори купівлі-продажу сторони виконали.
      6.4. Придбаваючи земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:015, 3210900000:01:047:0183 та 3210900000:01:047:0159, TзOB "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не знали та не могли знати про те, що вказані земельні ділянки відчужують особи, які не мають права розпорядження ними, оскільки право власності ОСОБА_20, ТзОВ "ОМ-АРТ", ОСОБА_21 і ОСОБА_1 було у встановленому порядку зареєстроване. Тому TзOB "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок.
      6.5. Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що земельні ділянки вибули з володіння Ірпінської міської ради як власника поза її волею. Ця рада приймала рішення про надання земельних ділянок у власність набувачам, але ті рішення надалі були скасовані у судовому порядку. За наявності волі Ірпінської міської ради на відчуження земельних ділянок немає підстав для застосування механізму захисту права власності, передбаченого статтею 388 ЦК України.
      6.6. Земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151 та 3210900000:01:047:015 ТзОВ "Забудова-Д" придбало у ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1 у порядку виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі N 750/3033/15-ц, що унеможливлює витребування цих ділянок.
      6.7. Рішення про державну реєстрацію прав прийняті на підставах зареєстрованих і не визнаних недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:150 та 3210900000:01:047:0159 та на виконання і з дотриманням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
      6.8. Ірпінський міський суд Київської області у рішенні від 16 серпня 2012 року у справі N 1013/4597/2012 уже визнав недійсними державні акти серії ЯМ N 720185 і серії ЯМ N 415252, видані на ім'я ОСОБА_10 та ОСОБА_20, а також державні акти, видані на ім'я фізичних осіб, які відчужили належні їм земельні ділянки на користь ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1. Вчинення на державних актах серії ЯМ N 720185 і серії ЯМ N 415252 відміток про відчуження земельних ділянок на підставі договорів купівлі-продажу не змінює суті таких державних актів як недійсних. А тому вимога про повторне їх скасування є необґрунтованою.
      6.9. Визнання недійсними державних актів і свідоцтв про право власності, виданих на підставі наступних після отримання набувачами земельних ділянок договорів їх купівлі-продажу, не є належним способом захисту права позивача.
      Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
      7. 16 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою залишив без змін рішення судів першої й апеляційної інстанцій.
      8. Суд касаційної інстанції мотивував ухвалу так:
      8.1. На момент вчинення перших правочинів, за якими спірні земельні ділянки були відчужені, рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких фізичні особи набули право власності на ці ділянки, не були скасовані, а відповідні договори сторони повністю виконали.
      8.2. Суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги доводи прокурора про те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею, оскільки саме Ірпінська міська рада прийняла рішення про надання спірних земельних ділянок набувачам, і ці рішення лише у подальшому скасував суд у справі N 1013/4597/2012. У вказаних рішеннях Ірпінської міської ради було її волевиявлення на вибуття земельних ділянок з власності територіальної громади м. Ірпеня та на передання їх у приватну власність. За наявності волі Ірпінської міської ради на відчуження земельних ділянок відсутні підстави для застосування механізму захисту права власності, передбаченого статтею 388 ЦК України.
      8.3. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки продаж спірних земельних ділянок на користь ТзОВ "Забудова-Д" відбувся у порядку, встановленому для виконання судових рішень, то вказане є додатковою підставою для відмови у задоволенні вимоги про витребування цих ділянок у зазначеного відповідача.
      9. Суддя Леванчук А.О. висловив щодо зазначеної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ окрему думку, яку мотивував так:
      9.1. Висновок про відмову у задоволенні позову є помилковим, не ґрунтується на повному та всебічному з'ясуванні обставин у справі і зроблений без належного застосування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 3 червня 2015 року у справах N 6-205цс15, N 6-217цс15, від 2 листопада 2016 року у справі N 6-2161цс16.
      9.2. Суди залишили поза увагою те, що державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, а тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 3 червня 2015 року у справі N 6-205цс15).
      9.3. Суди не застосували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 3 червня 2015 року у справі N 6-217цс15, про те, що вчинення на державному акті, визнаному судом недійсним, відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного.
      9.4. Для вирішення спору в частині заявлених на підставі статті 388 ЦК України вимог про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння суди також не застосували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 2 листопада 2016 року у справі N 6-2161цс16, відповідно до якого розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади.
      9.5. З огляду на вказане касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області необхідно було задовольнити частково: скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд
      10. У лютому 2017 року заявник звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року. Просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      11. 6 березня 2017 року Верховний Суд України ухвалою відкрив провадження у справі.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року (далі - Закон України N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України викладений у новій редакції.
      13. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
      14. У січні 2018 року заява про перегляд разом із доданими до неї матеріалами була передана до Верховного Суду.
      15. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      16. 31 липня 2018 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що заявник оскаржує судові рішення, зокрема, з підстав неоднакового застосування однієї норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (господарської та цивільної) у відповідних їхніх рішеннях.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд
      17. Заява подана з передбачених пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 3 частини першої та частини другої статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень (постанови Вищого господарського суду України від 10 травня 2016 року у справі N 911/263/15, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15) у подібних правовідносинах, а також - невідповідності оскаржених судових рішень викладеному у постановах Верховного Суду України (від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15, від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776 цс 16, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц, від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-205 цс 15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-217 цс 15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      18. Заявник мотивує заяву про перегляд так:
      18.1. Власником комунального майна є не відповідна рада як орган місцевого самоврядування, а територіальна громада. Волевиявлення Ірпінської міської ради щодо розпорядження об'єктами комунальної власності має відповідати чинному законодавству.
      18.2. Ірпінська міська рада, ухвалюючи рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови і передаючи її після поділу у приватну власність фізичним особам, діяла всупереч приписам законодавства, що підтверджують судові рішення у справі N 1013/4597/2012.
      18.3. З огляду на викладене право дійсного власника - територіальної громади м. Ірпеня - не припинилося з утратою відповідного майна. А тому це право має бути захищене за віндикаційним позовом на підставі статті 388 ЦК України.
      18.4. ТзОВ "Забудова-Д" набуло право власності на спірні земельні ділянки не внаслідок їх продажу під час примусового виконання судового рішення на публічних (прилюдних) торгах, а під час добровільного виконання судового рішення.
      (2) Позиція ТзОВ "Забудова-Д"
      19. У березні 2017 року ТзОВ "Забудова-Д" подало заперечення на заяву про перегляд, які мотивує так:
      19.1. ТзОВ "Забудова-Д" набуло право власності на спірні земельні ділянки у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
      19.2. Обставини справи N 367/2022/15-ц відрізняються від обставин справи N 911/263/15, за наслідками розгляду якої 10 травня 2016 року Вищий господарський суд України ухвалив постанову, наведену заявником як приклад неоднакового застосування норм права.
      19.3. Немає невідповідності ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року викладеним у постановах Верховного Суду України, які навів заявник, висновками щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      19.3.1. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15 не може бути підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      19.3.2. У справі N 367/2022/15-ц підставою для відмови в позові була неможливість витребування спірних земельних ділянок від добросовісного набувача у зв'язку із застосуванням частини другої статті 388 ЦК України. Натомість у наведених вище постановах Верховного Суду України й ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не застосована така підстава відмови у витребуванні майна в добросовісного набувача як продаж цього майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
      (2) Доводи інших учасників справи
      20. Інші учасники справи заперечення на заяву про перегляд не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів
      (1.1) Щодо підстав для перегляду судових рішень
      21. Відповідно до статті 353 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд, Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно з пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах були: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      (1.1.1) Стосовно невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права
      22. Обґрунтовуючи невідповідність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року у справі N 367/2022/15-ц викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник надав для порівняння копії постанов Верховного Суду України від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15, від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776 цс 16, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц, від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-205 цс 15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-217 цс 15.
      23. У постанові від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776 цс 16 судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вказала, що спірне нежитлове приміщення вибуло з комунальної власності Львівської міської ради на підставі рішення суду - ухвали про визнання мирової угоди, яка надалі була скасована. Вказане, на думку суду, підтверджує, що майно вибуло з володіння власника поза його волею, а тому є підстави для витребування цього майна з незаконного володіння відповідача. Отже, у зазначеній справі Верховний Суд України сформулював висновок про застосування припису пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Проте у справі, яка переглядається, суди встановили інші обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а саме те, що земельні ділянки вибули з власності територіальної громади на підставі відповідних рішень органу місцевого самоврядування, які пізніше скасував суд, а не на підставі ухвали про визнання мирової угоди, скасованої надалі судом.
      24. Крім того, надані для порівняння постанови Верховного Суду України від 3 червня 2015 року у справах N 6-205 цс 15 і N 6-217 цс 15 не можуть бути підставою для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, оскільки у зазначених постановах немає висновків про застосування приписів частин першої та другої статті 388 ЦК України, про неправильність застосування яких у справі N 367/2022/15-ц стверджує заявник у заяві про перегляд.
      25. У наданій для порівняння постанові від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15 за позовом Одеської міської ради, від імені якої в інтересах держави його подав заступник прокурора Одеської області, про витребування майна з незаконного володіння кінцевого набувача Верховний Суд України встановив, що Вищий господарський суд України у постанові від 16 жовтня 2014 року у справі N 916/2545/13 визнав недійсним один з пунктів рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року, а також визнав удаваними та недійсними укладені Одеською міською радою у зв'язку з вказаним її рішенням договори дарування і купівлі-продажу.Верховний Суд України у справі N 916/2131/15 дійшов висновку, що оскільки Одеська міська рада розпорядилася комунальним майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, це майно вибуло з володіння територіальної громади поза її волею, а тому слід залишити в силі рішення суду першої інстанції, який задовольнив позов про витребування майна від кінцевого набувача (аналогічні висновки у подібних правовідносинах Верховний Суд України сформулював у постановах від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15).
      26. Велика Палата Верховного Суду вважає, що є підстави для вирішення питання про усунення невідповідності ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 рокуу справі N 367/2022/15-цвикладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.
      (1.1.2) Стосовно неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах
      27. Обґрунтовуючи неоднакове застосування судами касаційної інстанції приписів пункту 3 частини першої та частини другої статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник навів постанову Вищого господарського суду України від 10 травня 2016 року у справі N 911/263/15 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15, в яких, на думку заявника, зазначені приписи застосовані інакше, ніж в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 рокуу справі N 367/2022/15-ц.
      28. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.
      29. В ухвалі від 18 січня 2016 року у справі N 1522/29456/12 (провадження N 6-11667 ск 15) колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що за змістом частини першої статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Згідно з обставинами зазначеної справи Приморський районний суд м. Одеси у рішенні від 22 червня 2011 року в іншій справі - N 2/1522/7856/11 - задовольнив позов фізичної особи до Одеської міської ради і визнав за позивачем право власності на реконструйовану квартиру. Надалі ця фізична особа відчужила зазначену квартиру за договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2011 року іншій фізичній особі, а та продала її на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2012 року ще іншій фізичній особі. Апеляційний суд Одеської області 29 лютого 2012 року ухвалив рішення у справі N 2/1522/7856/11 (провадження N 22ц-1590/1371/2012), яким скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2011 року та відмовив у задоволенні позову про визнання права власності на реконструйовану квартиру. Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2011 року, Одеська міська рада, від імені якої в інтересах держави позов подав заступник прокурора Одеської області, у справі N 1522/29456/12 стверджувала, що рішення Приморського районного суду м. Одеси у рішенні від 22 червня 2011 року у справі N 2/1522/7856/11, яке стало підставою для набуття реконструйованої квартири у власність, було скасоване в апеляційному порядку, а тому відпали підстави відповідно до яких відчужувач набув право власності на відповідне майно.
      30. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини, які виникли між учасниками справи N 6-11667 ск 15, не є подібними до правовідносин учасників справи N 367/2022/15-ц. А тому в останній не може бути прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15.
      31. У наданій для порівняння постанові від 10 травня 2016 року у справі N 911/263/15 Вищий господарський суд України, вирішуючи питання щодо застосування статті 388 ЦК України, вказав, що відповідач відчужив нежитлові приміщення, не маючи на це права, оскільки перед тим набув право власності на відповідне нерухоме майно на підставі судового рішення, скасованого надалі через його незаконність. Майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Згідно з обставинами справи N 911/263/15 позивач просив витребувати нерухоме майно з незаконного володіння відповідача, вказуючи на вибуття майна поза волею власника. Суди двох інстанцій відхилили довід відповідача про продаж спірного нерухомого майна у порядку, встановленому рішенням Господарського суду міста Києва від 14 червня 2010 року у справі N 7/807, оскільки у матеріалах справи N 911/263/15 не було доказів реалізації спірного нерухомого майна на публічних (прилюдних) торгах з продажу арештованого майна. Вищий господарський суд України також дійшов висновку, що частина друга статті 388 ЦК України регулює захист прав осіб, які придбали майно на публічних (прилюдних) торгах, проведених у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
      32. Велика Палата Верховного Суду вважає, що предмет спору й обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування частини другої статті 388 ЦК України, у справах N 911/263/15 і N 367/2022/15-ц є подібними. Проте суди касаційної інстанції у цих справах неоднаково застосували частину другу статті 388 ЦК України, що зумовлює необхідність вирішення заяви про перегляд у відповідній частині.
      (1.2) Щодо відсутності волі територіальної громади на вибуття з її володіння земельних ділянок
      33. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили таке:
      33.1. 16 серпня 2012 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення у справі N 1013/4597/2012, згідно з яким у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, скасував низку рішень Ірпінської міської ради, які уможливили первинне вибуття спірних земельних ділянок з володіння їхнього власника, зокрема рішень надання дозволу набувачам на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення та передання їм цих земельних ділянок і про затвердження зазначених проектів, а також визнав недійсними державні акти, видані набувачам.
      33.2. На підставі договору купівлі-продажу від 7 листопада 2012 року ОСОБА_10 відчужила належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159 ОСОБА_21, про що на державному акті серії ЯМ N 720185, виданому на ім'я ОСОБА_10, зроблена відмітка про перехід права власності до ОСОБА_21 Надалі на підставі договору купівлі-продажу від 22 вересня 2014 року ОСОБА_21 відчужив цю земельну ділянку на користь ОСОБА_3
      33.3. ОСОБА_20 на підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 2012 року відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183 на користь ОСОБА_2. На державному акті, виданому на ім'я ОСОБА_20, зроблена відмітка про перехід прав власності до ОСОБА_2.
      33.4. Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 4 листопада 2011 року (реєстрові номери 2401, 2410, 2395, 2416, 2407, 2413 та 2404) ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_17 відчужили належні їм земельні ділянки загальною площею 0,1 га кожна з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, 3210900000:01:047:0170, 3210900000:01:047:0169, 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0167, 3210900000:01:047:0168 на користь TзOB "ОМ-АРТ".
      33.5. Останнє на підставі заяви N 917 від 12 вересня 2012 року об'єднало придбані ним у відповідачів у справі N 1013/4597/2012 зазначені земельні ділянки та земельну ділянку загальною площею 0,1 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0158, придбану на підставі договору купівлі-продажу від 4 листопада 2011 року (реєстровий N 2398), в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0198 загальною площею 0,8 га.
      33.6. На підставі заяви TзOB "ОМ-АРТ" про поділ земельних ділянок N 612 від 18 березня 2013 року земельна ділянка з кадастровим номером 3210900000:01:047:0198 загальною площею 0,8 га була поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203 і 3210900000:01:047:0202 загальною площею 0,4 га кожна за адресами: АДРЕСА_4 і АДРЕСА_8 відповідно.
      33.7. 25 вересня 2014 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення у справі N 1013/4597/2012, яким скасував рішення Ірпінського міського суду від 16 серпня 2012 року в частині витребування спірних земельних ділянок з незаконного володіння набувачів, і в цій частині ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні вимог прокурора про витребування з незаконного володіння набувачів на користь держави спірних земельних ділянок. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      33.8. 29 травня 2015 року TзOB "ОМ-АРТ" відчужило земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203 і 3210900000:01:047:0202 на користь TзOB "Забудова-Д" на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2015 року (реєстрові номери 997 і 996).
      33.9. Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 15 липня 2011 року та 25 липня 2011 року (реєстрові номери 1354, 1358, 1450, 1458, 1464 і 1446), ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відчужили належні їм земельні ділянки загальною площею 0,1 га кожна з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0149, 3210900000:01:047:0146, 3210900000:01:047:0147, 3210900000:01:047:0148 на користь ОСОБА_1
      33.10. Остання на підставі заяви N 920 від 12 вересня 2012 року об'єднала придбані нею земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0149, 3210900000:01:047:0146, 3210900000:01:047:0147, 3210900000:01:047:0148 в одну земельну ділянку загальною площею 0,4 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0197.
      33.11. Надалі на підставі трьох договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2015 року та від 2 червня 2015 року (реєстрові номери 1000, 1007 і 1008 відповідно) ОСОБА_1 відчужила земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0150 і 3210900000:01:047:0151 на користь TзOB "Забудова-Д".
      33.12. ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ТзОВ "Забудова-Д" є добросовісними кінцевими набувачами.
      34. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
      35. Відповідно до частини першої статті 317 та частини першої статті 319 ЦК України власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.
      36. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п'ята статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
      37. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (частина п'ята статті 60 вказаного Закону).
      38. Міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
      39. Виключно на пленарних засіданнях міської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункти 30 і 34 статті 26 вказаного Закону).
      40. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності на підставі рішень Ірпінської міської ради, скасованих у судовому порядку у справі N 1013/4597/2012 через їх незаконність, волі територіальної громади м. Ірпеня на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15.
      41. Отже, у справі N 367/2022/15-ц суди неправильно застосували пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України та дійшли помилкового висновку про наявність волі територіальної громади м. Ірпеня на вибуття спірних земельних ділянок. Враховуючи це, земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0183, кінцевим набувачем якої є ОСОБА_2, 3210900000:01:047:0159, кінцевим набувачем якої є ОСОБА_3, а також 3210900000:01:047: 0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, кінцевим набувачем яких є ТзОВ "Забудова-Д", вибули з власності територіальної громади м. Ірпеня поза її волею.
      (1.3) Щодо неможливості витребування у добросовісного набувача майна, проданого у порядку, встановленому для виконання судових рішень
      42. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
      42.1. На підставі дозволу Центрального відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) Чернігівського міського управління юстиції (далі - МУЮ) N 0339/573, виданого 29 травня 2015 року заступником начальника Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ Дмитрієвим С.А. в межах виконавчого провадження N 47667710 від 27 травня 2015 року, ТзОВ "ОМ-АРТ" 29 травня 2015 року продало ТзОВ "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047: 0203 і 3210900000:01:047:0202 на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі N 750/3033/15-ц і виконавчого листа, виданого цим судом 8 травня 2015 року. Кошти за ці ділянки у сумі 1 524 938 грн ТзОВ "Забудова-Д" перерахувало на рахунок Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ в якості погашення заборгованості перед стягувачем у виконавчому провадженні N 47667710.
      42.2. На підставі дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ N 0339/574, виданого 29 травня 2015 року заступником начальника Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ Дмитрієвим С.А. в межах виконавчого провадження N 47677546 від 27 травня 2015 року, ОСОБА_1 29 травня 2015 року та 2 червня 2015 року продала ТзОВ "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151 та 3210900000:01:047:0150 на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі N 750/3033/15-ц і виконавчого листа, виданого цим судом 8 травня 2015 року. Кошти за ці ділянки у сумі 1 275 062 грн ТзОВ "Забудова-Д" перерахувало на рахунок Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ в якості погашення заборгованості перед стягувачем за виконавчим провадженням N 47677546.
      43. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
      44. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року (далі - Закон N 606-XIV) у відповідній редакції.
      45. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 52 Закону N 606-XIV).
      46. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина п'ята зазначеної статті).
      47. Відповідно до частини першої статті 62 Закону N 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
      48. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
      49. Оскільки ТзОВ "Забудова-Д" придбало земельні ділянки не внаслідок їх примусової реалізації на виконання судового рішення, а за домовленістю з ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1 та з дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ, Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів про неможливість витребування у ТзОВ "Забудова-Д" спірних земельних ділянок помилковими.
      (1.4) Щодо витребування спірних земельних ділянок
      50. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
      51. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04), § 166-168).
      52. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
      52.1. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
      52.2. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
      52.3. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява N 43768/07)).
      52.4. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
      53. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      54. Право власника витребувати незаконно, безпідставно відчужені земельні ділянки, які належали до земель рекреаційного призначення (парку культури та відпочинку "Лісовий"), визначене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель, наслідків порушення заборони на зміну їх цільового призначення і регламентування підстав для витребування з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
      55. Враховуючи встановлені у справах N 1013/4597/2012 і N 367/2022/15-ц обставини, висновки судів у справі N 1013/4597/2012 та на наведені вище висновки щодо відсутності волі територіальної громади м. Ірпеня на вибуття з її володіння спірних земельних ділянок і неможливість застосування до вимоги про їх витребування від ТзОВ "Забудова-Д" частини другої статті 388 ЦК України, вимоги прокурора про витребування спірних земельних ділянок від кінцевих набувачів є підставними.
      56. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
      57. До категорій земель за основним цільовим призначенням належать, зокрема, землі рекреаційного призначення (пункт "ґ" частини першої статті 19 ЗК України).
      58. Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
      59. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина третя статті 52 ЗК України).
      60. Згідно зі статтею 1 Закону України від 17 березня 2011 року N 3159-VI "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах", який набрав чинності 13 квітня 2011 року, строком на 5 років запроваджений мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення (земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень, а також земельних ділянок об'єктів фізичної культури і спорту) в містах та інших населених пунктах. Завданням цього Закону було запобігання масовим проявам зміни цільового призначення і забудови окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах (зелених зон, зелених насаджень, об'єктів фізичної культури і спорту), що призводить до погіршення санітарно-гігієнічних, рекреаційних та спортивно-оздоровчих умов життя громадян, а також фізичного і естетичного виховання дітей та молоді.
      61. Той факт, що спірні земельні ділянки належали до земель рекреаційного призначення міста Ірпеня (парку культури та відпочинку "Лісовий"), і на зміну їх цільового призначення поширювалася зазначена заборона, встановили суди у справі N 1013/4597/2012. Зокрема, вони вказали, що рекреаційна територія між АДРЕСА_1, Чехова, Українська та АДРЕСА_2 була утворена за рішенням Ірпінської міської ради ще у 2003 році. І ця рада у спосіб, передбачений статтями 20, 50-52, 123 ЗК України, віднесла спірні земельні ділянки до земель рекреаційного призначення шляхом прийняття відповідних рішень.
      62. У цій справі загальний інтерес у контролі за використанням спірних земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, тобто загальний інтерес у збереженні парку культури та відпочинку "Лісовий" на землях рекреаційного призначення, переважає приватний інтерес кінцевих набувачіву збереженні за ними права на спірні земельні ділянки для будівництва й обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на шкоду вказаному загальному інтересу. Менш обтяжливого засобу забезпечення означеного контролю за користування майном в обставинах цієї справи немає.
      63. Крім того, зважаючи на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України, у цій справі неможливо вирішити питання щодо належної компенсації кінцевим набувачам з огляду на те, що останні розпорядилися їхніми процесуальними правами, не заявили відповідні зустрічні позови, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання та самостійно збирати докази для встановлення розміру означеної компенсації. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцеві набувачі, які не заявили зустрічні позови у справі N 367/2022/15-ц, можуть заявити до власника земельних ділянок позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок. Крім того, кінцеві набувачі, із власності яких витребовуються земельні ділянки, також не позбавлені можливості відновити їхні права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків.
      64. У суді першої інстанції до ухвалення рішення у справі ТзОВ "Забудова-Д" подало заперечення, в яких, зокрема, заявило про застосування позовної давності (т. 3, а. с. 1-5). Тоді як відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про застосування позовної давності у суді першої інстанції до винесення ним рішення не заявляли ні у запереченнях на позов (т. 2, а. с. 50-59, 60-66), мотивованих добросовісністю набуття відповідних земельних ділянок і законністю їхнього відчуження Ірпінською міською радою саме як ділянок для житлової та громадської забудови, ні під час судових засідань 11 та 25 листопада 2015 року (т. 2, а. с. 212-213; т. 3, а. с. 24-27), 4 червня та 2 листопада 2015 року (т. 1, а. с. 204-205, т. 2, а. с. 143-144), в яких брали участь представники зазначених відповідачів.
      65. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
      66. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.Успорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      67. Отже, дійшовши висновку про наявність підстав для витребування спірних земельних ділянок у добросовісних кінцевих набувачів, необхідно дослідити питання перебігу позовної давності за вимогою про витребування таких ділянок від ТзОВ "Забудова-Д", оскільки воно заявило про застосування позовної давності у суді першої інстанції. Проте останній, вважаючи позов необґрунтованим у цілому, висновків щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності не робив, момент, з якого стало чи мало стати відомо про порушення права позивача, не встановлював. Факти, необхідні для вирішення питання про застосування позовної давності до вимоги про витребування спірних земельних ділянок у ТзОВ "Забудова-Д", відсутні і в рішеннях судів апеляційної та касаційної інстанцій з огляду на їхні висновки про відмову у позові.
      68. Враховуючи наведені вище помилки, допущені судами у справі N 367/2022/15-ц щодо застосування норм матеріального права, відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати фактита досліджувати докази, Велика Палата Верховного Суду не може перевірити доводи ТзОВ "Забудова-Д" щодо застосування позовної давності, а тому й ухвалити законне та обґрунтоване нове судове рішення у частині вимоги витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння TзOB "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202 і земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203.
      (1.5) Щодо визнання недійсними державних актів і свідоцтв про право власності
      69. Позивач також заявляв вимоги про визнання недійсними державного акта серії ЯМ N 415252, виданого на ім'я ОСОБА_20, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2, державного акта серії ЯМ N 720185, виданого на ім'я ОСОБА_10, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_21, державних актів серії ЯМ N 942928, серії ЯМ N 942926 і серії ЯМ N 942927, виданих на ім'я ОСОБА_1, і про визнання недійсними свідоцтв про право власності N 26523045 та N 26523999, виданих на ім'я TзOB "ОМ-АРТ".
      70. Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність всіх заявлених у цій справі вимог. Залишаючи його рішення без змін, суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року у справі N 1013/4597/2012 уже визнані недійсними державні акти серії ЯМ N 720185 та серії ЯМ N 415252, видані на ім'я ОСОБА_10 та ОСОБА_20 (які позивач також просив визнати недійсними у справі N 367/2022/15-ц), а також визнані недійсними державні акти, видані на ім'я фізичних осіб, які відчужили належні їм земельні ділянки на користь ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1. Окрім того, апеляційний суд дійшов висновку, що визнання недійсними державних актів та свідоцтв про право власності, виданих на підставі наступних після отримання набувачами земельних ділянок договорів купівлі-продажу земельних ділянок, не є належним способом захисту прав позивача. Вказані висновки суд касаційної інстанції не спростував.
      71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      72. З огляду на вказане, оскільки у справі N 1013/4597/2012 були скасовані первинні підстави вибуття спірних земельних ділянок із володіння територіальної громади м. Ірпеня, а для вирішення питання про задоволення вимоги про їх витребування не є ефективним способом захисту права власника оспорювання державних актів і свідоцтв, що посвідчують відповідне право, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди дійшли по суті правильних висновків про те, що не можуть бути задоволені вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право власності та державних актів.
      (1.6) Щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав
      73. Позивач просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав:
      73.1. N 15964504 від 22 вересня 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159.
      73.2. N 21754868 від 2 червня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0150.
      73.3. N 21754911 від 2 червня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000: 01:047:0151.
      73.4. N 21712411 від 29 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01: 047: 0197.
      73.5. N 21712152 від 29 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01: 047:0202.
      73.6. N 21712277 від 29 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203.
      73.7. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що оскільки рішення про державну реєстрацію прав, які позивач просить скасувати, приймали приватні нотаріуси на підставі посвідчених ними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та на виконання вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а ці договори суд не визнав недійсними, немає підстав для скасування вищевказаних рішень про державну реєстрацію прав.
      74. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі N 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.
      75. Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      76. З огляду на наведене, враховуючи те, що позивач заявив вимоги про витребування із незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровими номером 3210900000:01:047:0159, із незаконного володіння ОСОБА_2 - земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183, із незаконного володіння ТзОВ "Забудова-Д" - земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди дійшли по суті правильних висновків про те, що не може бути задоволена вимога про скасування рішень про державну реєстрацію прав.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд
      (2.1) Щодо суті заяви про перегляд
      77. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3603 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд, за наслідками її розгляду більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про часткове задоволення заяви.
      78. Відповідно до частини першої статті 3604 ЦПК України у вказаній редакції Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього кодексу.
      79. За наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) й ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення (підпункт "а" пункту 2 частини першої статі 3604 ЦПК України).
      80. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до 15 грудня 2017 року.
      81. Відсутність у Верховного Суду України можливості встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку при розгляді заяв про перегляд за правилами ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та допущені судами порушення, які не дозволили ухвалити нове рішення у справі, мало наслідком скасування судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції (див., зокрема, постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі N 442/8157/15-ц, від 31 травня 2017 року у справі N 638/6982/15-ц, від 16 серпня 2017 року у справі N 6-2667цс16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду заяв про перегляд також скасовувала судові рішення та передавала справи на новий розгляд до суду першої інстанції (див., наприклад, постанови від 22 травня 2018 року у справі N 469/1203/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі N 367/2271/15-ц).
      82. Враховуючи те, що підстави, передбачені пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у зазначеній редакції, підтвердилися, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява про перегляд є частково обґрунтованою. Тому з огляду на відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати факти та досліджувати докази, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року слід: скасувати у частині відмови у задоволенні вимоги про витребування спірних земельних ділянок від ТзОВ "Забудова-Д", а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про застосування позовної давності до зазначеної вимоги; скасувати у частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок; у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову; залишити в силі в іншій частині.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      83. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
      84. На підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
      З огляду на наведене, керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII, пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.
      2. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року:
      2.1. Скасувати у частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про витребування земельних ділянок; у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову:
      витребувати у ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_6) на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи 33800777, адреса: вул. Шевченка, 2-А, м. Ірпінь, Київська обл.) земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер 3210900000:01:047:0159, площею 0,1 га;
      витребувати у ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2; адреса: АДРЕСА_7) на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи 33800777, адреса: вул. Шевченка, 2-А, м. Ірпінь, Київська обл.) земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3210900000:01:047:0183, площею 0,1 га.
      2.2. Скасувати у частині відмови у задоволенні вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова-Д" про витребування на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова-Д" земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203; справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      2.3. Залишити в силі в іншій частині.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Ж.М. Єленіна Л.І. Рогач О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      11 липня 2019 року
      Київ
      справа №826/10575/16
      адміністративне провадження №К/9901/12619/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого - Бучик А.Ю.,
      суддів: Мороз Л.Л., Рибачук А.І.
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року у складі судді Чудак О.М. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року у складі колегії суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., Ключковича В.Ю. у справі № 826/10575/16 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта банк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
      УСТАНОВИВ:
      ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
      - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадиров В.В. (надалі по тексту - відповідач, Уповноважена особа) про нікчемність договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 та застосування наслідків нікчемності правочинів;
      - зобов`язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Дельта банк" (ПАТ "Дельта Банк") за договорами банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 за рахунок коштів Фонду;
      - зобов`язати Фонд включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, для здійснення виплат коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк", внесених на підставі договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 за рахунок коштів Фонду.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2018 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи про нікчемність договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 та застосування наслідків нікчемності правочинів.
      Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року, зобов`язано Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" на підставі договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню, а саме у розмірі 200000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      В касаційній скарзі Уповноважена особа просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
      В обґрунтування касаційної скарги вказує, що Комісія з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" дійшла висновку, що умови Договорів банківських вкладів укладені між банком та фізичними особами (в тому числі укладеного між позивачем та АТ "Дельта Банк"), за якими здійснювалися перерахування коштів на вкладні рахунки з рахунків фізичних осіб, що є одночасно кредиторами банку, надають кредиторам - фізичним особам переваги перед іншими кредиторами, а отже - такі договори банківського вкладу є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону.
      Крім того, в касаційній скарзі вказано також про нікчемність укладеного Договору, з тих підстав, що в порушення Правил банківського обслуговування фізичних осіб, затверджених рішенням Ради директорів АТ "Дельта банк", кошти на рахунок позивача були перераховані від третьої особи.
      У відзиві на касаційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить її задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати.
      Позивач своїм правом на надання відзиву не скористався.
      Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      У ході розгляду справи судами встановлено, що 19.02.2015 між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 (Вкладник) укладені договори №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США, за умовами яких сума вкладу складає 3000 (три тисячі), 3000 (три тисячі) та 1500 (тисячу п`ятсот) доларів США відповідно (Договори).
      Вклади залучалися на строк із моменту зарахування вкладів на рахунки, вказані в пункті 1.6 Договорів, та по 05.03.2015 (п. 1.3 Договорів).
      Пунктом 1.6 Договорів передбачено, що Банк відкриває Вкладнику відповідні рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 (Рахунки).
      При цьому, пунктом 1.8 Договорів встановлено, що зарахування вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору, Вкладник не здійснить перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, Договір вважається таким, що не був укладений.
      19.02.2015 між цими ж сторонами укладено Додаткові угоди №1 до Договорів, за умовами яких Сторони домовилися викласти пункт 1.8 Договорів у наступній редакцій, а саме: "Зарахування вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору Сторони домовилися, що умови пункту 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі цього Договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, цей Договір вважається таким, що не укладений".
      Згідно з даними платіжного доручення в іноземній валюті від 19.02.2015 № 16405987, на рахунок позивача № НОМЕР_2 перераховано з рахунку № НОМЕР_4 що належить третій особі, суму коштів у розмірі 3000 доларів США
      Згідно з даними платіжного доручення в іноземній валюті від 19.02.2015 №16404517, на рахунок позивача № НОМЕР_2 перераховано з рахунку № НОМЕР_5 , що належить третій особі суму коштів у розмірі 3000 доларів США.
      Згідно з даними платіжного доручення від 19.02.2015 №16406279, на рахунок позивача № НОМЕР_2 перераховано з рахунку № НОМЕР_6 , що належить третій особі суму коштів у розмірі 1500 доларів США.
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк".
      За рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 02.10.2015 включно.
      Постановою Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати АТ "Дельта Банк", на підставі чого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким вирішено розпочати процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В.
      Судами також встановлено, що наказом Уповноваженої особи від 16.09.2015 №813 застосовано наслідки нікчемності до договорів банківських вкладів (депозитів) згідно переліку, в тому числі й до Договорів банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215.
      Листами №8821/2684, №8821/2656, №8821/2330 від 23.09.2015 позивача повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту) від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 згідно пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.
      Отже, не включення позивача до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду, обумовлене тим, що Уповноваженою особою визнано нікчемними договори банківського вкладу від 19.02.2015 № 009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215, укладені між позивачем та Банком.
      Договори банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 визнані Уповноваженою особою нікчемними на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, а саме через те, що кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок перерахування коштів на вкладний рахунок іншою фізичною особою з метою створення штучного зобов`язання Фонду на відшкодування коштів за рахунок держави.
      Вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Уповноваженою особою допущено протиправну бездіяльність відповідача, оскільки відсутні підстави для визнання нікчемним договору банківського вкладу в розумінні частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки він не підпадає під жодний визначений у вказаній статті випадок, а цей перелік нікчемних правочинів є вичерпним.
      Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
      Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
      вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
      Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Згідно з пункту 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
      Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
      Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
      Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
      Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
      Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
      1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
      2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
      3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
      4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
      5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
      6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
      Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
      З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
      Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
      Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", оскільки на підставі цих договорів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих договорів не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договорів банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "Дельта Банк" щодо зарахування суми коштів на депозитні рахунки, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
      Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
      Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
      Суди у межах даної справи правильно відхилили посилання скаржника на порушення при перерахуванні коштів на рахунки позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк", як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку.
      Правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що постанова Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ "Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних" відповідно до положень статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ "Дельта Банк" обмеження Уповноваженою особою не надано. При цьому, невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
      Доводи заявника касаційної скарги відносно того, що переваги від укладення договорів банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки останні фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов`язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було. 
      Укладення договорів й зарахування коштів на рахунки позивача відбулись до віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).
      Отже, вклади розміщено на рахунках ПАТ "Дельта Банк" до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, Уповноваженою особою не наведено правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
      Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов`язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судами попередніх інстанцій.
      Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
      Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 КАС України, суд
      П О С Т А Н О В И В:
      Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий А.Ю. Бучик
      Судді: Л.Л. Мороз
      А.І. Рибачук
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/82947576