• ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      16 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 752/10984/14-ц
      Провадження № 14-351 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Приватного акціонерного товариства «По виробництву інсулінів «Індар» (далі - ПрАТ «Індар»), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору (далі разом - треті особи): Публічне акціонерне товариство «Укрмедпром» (далі - ПАТ «Укрмедпром»), Міністерство охорони здоров'я України, Кабінет Міністрів України, компанія «Mindar Holdings Limited», про визнання незаконними та скасування рішень наглядової ради і рішень загальних зборів акціонерів, скасування записів і зобов'язання вчинити дії
      за касаційними скаргами ПАТ «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, ухвалене суддею Мирошниченко О. В., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року, прийняту колегією суддів у складі Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 9 липня 2014 року позивачка звернулася з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 8 лютого 2016 року (поданої 22 лютого 2016 року вх. № 8768), заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог від 6 квітня 2017 року, заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог від 13 квітня 2017 року просила:
      1.1. Визнати незаконними та скасувати всі рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оформлені протоколом від 21 липня 2014 року № 2/14.
      1.2. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар».
      1.3. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2.
      1.4. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3.
      1.5. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 17 від 2 липня 2014 року, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар».
      1.6. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 17 від 2 липня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4.
      1.7. Скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_3. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».
      1.8. Скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_4. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».
      2. Мотивувала позов такими обставинами:
      2.1. 20 квітня 2012 року загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» прийняли рішення, оформлене протоколом № 1/12, про обрання позивачки головою правління ПрАТ «Індар».
      2.2. 21 квітня 2012 року позивачка приступила до виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар» відповідно до наказу № 52/К.
      2.3. 23 квітня 2012 року між ПрАТ «Індар» в особі голови наглядової ради Політко Д. В. і позивачкою був укладений трудовий договір.
      2.4. 10 квітня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 15, про відсторонення позивачки від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар» і призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2. Підставою для відсторонення стало невиконання позивачкою доручення наглядової ради ПрАТ «Індар» від 27 березня 2014 року (протокол № 13) щодо підготовки загальних зборів акціонерів.
      2.5. 28 квітня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 16, про внесення змін до рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15, щодо призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління товариства та призначила особою, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління ПрАТ «Індар», заступника голови правління товариства з питань якості ОСОБА_3.
      2.6. 2 липня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 17, про відсторонення позивачки від здійснення повноважень голови правління ПрАТ «Індар» і призначила тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4.
      2.7. Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27 травня 2014 року та 7 липня 2014 року були внесені записи щодо включення відомостей про ОСОБА_3. і ОСОБА_4. як про керівників.
      2.8. 21 липня 2014 року акціонери ПрАТ «Індар» провели позачергові загальні збори, на яких прийняли рішення, оформлене протоколом № 2/14, про припинення позивачкою повноважень голови ПрАТ «Індар» і обрання головою правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_5 (далі - рішення загальних зборів № 2/14).
      2.9. Відсторонення позивачки від роботи не відповідає приписам статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      2.10. Оскаржені рішення наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла з порушенням його статуту, оскільки прийняття рішення про відсторонення голови правління товариства належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.
      2.11. Наглядова рада ПрАТ «Індар» також порушила умови пунктів 6.3 і 7.1 трудового договору, оскільки припинила його до закінчення строку дії.
      2.12. Оскаржені рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» є незаконними. Разом з ними слід скасувати відповідні записи щодо керівника юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      3. 20 квітня 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва ухвалив рішення про задоволення позовних вимог.
      4. Суд мотивував рішення так :
      4.1. У матеріалах справи відсутні докази, які би підтверджували аргументованість підстав для відсторонення чи припинення повноважень позивачки як голови правління ПрАТ «Індар». Тому оскаржені рішення є необґрунтованими.
      4.2. Рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлені протоколами № 15, № 16 і № 17, прийняв неуповноважений на це орган усупереч статті 46 КЗпП України та підпункту 11.4.17 пункту 11.4 статуту ПрАТ «Індар», затвердженого 12 квітня 2013 року оформленим протоколом № 1/13 рішенням загальних зборів акціонерів цього товариства (далі - статут ПрАТ «Індар»).
      4.3. Рішення загальних зборів № 2/14 є незаконним, оскільки прийняте за відсутності реєстрації та голосування акціонерів ПрАТ «Індар» з питань порядку денного.
      4.4. Суд не встановив, а відповідачі та треті особи не надали належних і допустимих доказів того, що завдання представникам держави на прийняття рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів щодо припинення повноважень/відкликання позивачки були погодженні Прем'єр-міністром України або Першим віце-прем'єр-міністром України.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 15 червня 2017 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року.
      6. Мотивував ухвалу тим, що цей спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду на характер правовідносин і висновки Господарського суду міста Києва про юрисдикцію суду, зроблені у справі № 910/6863/14 в ухвалі від 10 червня 2014 року, залишеній без змін Київським апеляційним господарським судом у постанові від 9 вересня 2014 року. Тому доводи ПАТ «Укрмедпром» в апеляційній скарзі про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, та доводи Міністерства охорони здоров'я України про те, що спірні правовідносини не є трудовим спором, суд апеляційної інстанції відхилив.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 5 липня 2017 року ПАТ «Укрмедпром» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року, а справу направити на новий розгляд. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      8. 6 липня 2017 року Міністерство охорони здоров'я України подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 19 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Обґрунтував ухвалу тим що Міністерство охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» оскаржують рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року з підстав порушення правил юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. ПАТ «Укрмедпром» мотивує касаційну скаргу так :
      11.1. Позивачка просила поновити її на роботі, однак після уточнення позовних вимог за заявою від 6 квітня 2017 року оспорює лише рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар». Отже, з моменту уточнення позовних вимог спір набув ознак корпоративного, який треба розглядати за правилами господарського судочинства.
      11.2. Порушення процедури прийняття рішень не змінює юрисдикцію суду.
      11.3. Позивачка не є уповноваженою особою для оскаржень рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оскільки не має статусу учасника цього товариства. Тому вона обрала неналежний спосіб захисту її прав та інтересів.
      11.4. Вимога про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки у цій частині спір є публічно-правовим.
      11.5. Головне управління юстиції у місті Києві є неналежним відповідачем у справі, оскільки реєстраційні дії щодо ПрАТ «Індар» відповідно до пункту 14 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» повинні здійснювати виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси, акредитовані суб'єкти. Тому суд у задоволенні позову до Головного управління юстиції у місті Києві мав відмовити.
      11.6. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень (далі - Закон України «Про акціонерні товариства») до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про відсторонення голови або члена виконавчого органу від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови виконавчого органу. Тому необґрунтованим є висновок судів щодо відсутності у наглядової ради ПрАТ «Індар» відповідних повноважень для прийняття оскаржених рішень.
      12. Міністерство охорони здоров'я України мотивує касаційну скаргу так :
      12.1. Спірні правовідносини щодо скасування рішень органів управління товариства є корпоративними, на які не поширюються норми трудового законодавства.
      12.2. Суди необґрунтовано залишили поза увагою те, що немає вимоги про поновлення позивачки на посаді, а тому норми трудового законодавства до спірних правовідносин не можна застосувати.
      12.3. Керуючись рішенням Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-рп/2010, уповноважений орган товариства на підставі статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) може у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу від виконання обов'язків члена виконавчого органу товариства. Зазначене усунення не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми цивільного законодавства.
      12.4. Оскаржені рішення наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла в межах її повноважень відповідно до частини другої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства».
      12.5. Безпідставною є вказівка судів першої й апеляційної інстанцій на судові рішення господарського суду у справі № 910/6863/14. У вимогах, які розглянули суди попередніх інстанцій у справі № 752/10984/14-ц позивачка не просила поновити її на роботі, а саме через пов'язаність вимог у справі № 910/6863/14 зі звільненням позивачки з посади господарські суди припинили провадження у тій справі.
      12.6. У позивачки немає права звертатись із позовом про оскарження рішень органів управління товариством, оскільки таке право мають лише акціонери, які були учасниками товариства на дату прийняття відповідних рішень.
      (2) Доводи позивачки
      13. 24 жовтня 2017 року позивачка подала заперечення на касаційні скарги Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром».
      14. Мотивує заперечення так :
      14.1. Спори, пов'язані з оскарженням рішень виконавчих органів товариства про звільнення з посади їх членів, які мають укладений з товариством трудовий договір, слід розглядати за правилами цивільного судочинства як трудові спори згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, наданим у постанові від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».
      14.2. Цивільний характер спору підтверджує також вирішення зустрічного позову позивачки до ПрАТ «Індар» у справі № 755/16199/15-ц щодо права безстроково працювати на посаді голови правління цього товариства за трудовим договором, продовженим на невизначений строк, а також щодо права здійснювати адміністративно-господарські, організаційно-розпорядчі та інші повноваження голови правління ПрАТ «Індар».
      14.3. За правилами цивільного судочинства також слід розглядати вимогу про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки вказаний спосіб захисту передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України. Крім того, ця вимога є похідною від вимог про захист трудових прав.
      14.4. Спір не належить до юрисдикції господарського суду, оскільки пов'язаний зі звільненням позивачки з посади голови правління товариства, з яким укладений трудовий договір. Повторне звернення до господарського суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Провадження у цій справі не можна закрити, оскільки позивачка буде позбавлена можливості захистити її порушене право.
      14.5. Позивачка не відмовлялась від частини позовних вимог, а просила залишити їх без розгляду, що тягне інші, ніж відмова, правові наслідки.
      14.6. Позивачка володіє правом самостійно обрати спосіб захисту її права; вона звернулась до суду як найманий працівник, а не як акціонер. Тому приписи статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» у цій справі застосувати не можна.
      14.7. Повноваження вирішувати питання про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар» належало загальним зборам акціонерів цього товариства, про що вказує підпункт 11.4.17 пункту 11.4 статуту ПрАТ «Індар». Отже, приписи статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» не можна застосувати.
      14.8. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позачергові загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар», скликані на 18 липня 2014 року, не відбулись оскільки порушений порядок їх скликання та проведення.
      14.9. Позивачка обґрунтовано вказала відповідачем Головне управління юстиції у місті Києві, оскільки на час її звернення до суду уповноваженими на здійснення реєстраційних дій були територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» з урахуванням змін, чинних на час звернення до суду з позовом.
      Доводи ПрАТ «Індар»
      15. 25 жовтня 2017 року ПрАТ «Індар» подало письмові пояснення щодо касаційних скарг Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром». Вказані пояснення обґрунтувало так:
      15.1. Позивачка на підставі статті 55 Конституції України має право звернутися до суду за захистом порушеного права. Тому необґрунтованим є аргумент Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» у касаційних скаргах щодо обмеження права на такий захист за правилами цивільного судочинства.
      15.2. Позивачка не володіє корпоративними правами у ПрАТ «Індар», а тому спір не можна розглядати за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).
      15.3. Спірні правовідносини мають трудовий, а не корпоративний характер.
      15.4. Вимога про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є похідною від вимог про захист трудових прав позивачки та належним способом їх захисту.
      15.5. Суди у цій справі дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог і про визнання незаконним відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар», оскільки відповідні дії наглядова рада та загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» вчинили з порушенням трудового законодавства, Закону України «Про акціонерні товариства», статуту ПрАТ «Індар» та умов трудового договору, укладеного з позивачкою.
      (3) Позиція інших учасників процесу
      16. Інші учасники процесу відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      17. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      18. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      19. На час звернення до суду підвідомчість господарських справ була встановлена статтею 12 ГПК України у відповідній редакції, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
      20. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього кодексу).
      21. Отже, правильне визначення юрисдикції суду щодо розгляду цього спору залежить, насамперед, від характеру правовідносин сторін спору.
      22. Позивачка з урахуванням заяв, зазначених у пункті 1 цієї постанови, оскаржує рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», рішення його наглядової ради про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління товариства та призначення тимчасово виконуючого обов'язки голови правління.
      23. Суд апеляційної інстанції в оскарженій ухвалі визнав необґрунтованими доводи ПАТ «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, та вказав, що спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду як на характер правовідносин, так і на висновки Господарського суду міста Києва щодо юрисдикції, зроблені у справі № 910/6863/14 в ухвалі від 10 червня 2014 року, залишеній без змін Київським апеляційним господарським судом у постанові від 9 вересня 2014 року.
      24. У касаційних скаргах Міністерство охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» стверджують, що оскаржені рішення органів управління ПрАТ «Індар» стосуються, насамперед, відсторонення голови виконавчого органу цього товариства на підставі частини третьої статті 99 ЦК України. А тому відповідні вимоги слід розглядати за правилами господарського судочинства.
      25. Суди вказали, що рішення наглядової ради прийняті усупереч статті 46 КЗпП України без аргументованих підстав для відсторонення чи припинення повноважень позивачки як голови правління ПрАТ «Індар». Тому дійшли висновку, що оскаржені рішення є незаконними.
      26. Суд першої інстанції зазначив, що наглядова рада ПрАТ «Індар» 10 квітня 2014 року прийняла рішення, оформлене протоколом № 15, про відсторонення позивачки від виконання посадових обов'язків голови правління цього товариства. Мотиви такого рішення були пов'язані з тим, що позивачка не виконувала доручень наглядової ради ПрАТ «Індар» щодо підготовки та проведення загальних зборів акціонерів. Приймаючи зазначене рішення, наглядова рада ПрАТ «Індар» керувалась приписами статей 52 і 61 Закону України «Про акціонерні товариства». А 21 липня 2014 року загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» прийняли рішення про припинення повноважень позивачки як керівника підприємства.
      27. Міністерство охорони здоров'я України у касаційній скарзі вказує, що наглядова рада ПрАТ «Індар», приймаючи рішення про відсторонення позивачки від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар», керувалася частиною другою статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства».
      28. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України).
      29. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить: 1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; 2) утворення та ліквідація наглядової ради та інших органів товариства, обрання та відкликання членів наглядової ради; 3) затвердження річного звіту товариства; 4) рішення про ліквідацію товариства. До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань (частина друга статті 159 ЦК України).
      30. За змістом частини першої статті 160 ЦК України наглядова рада акціонерного товариства у разі її створення здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства (частина друга цієї статті).
      31. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом (частина перша статті 161 ЦК України).
      32. Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України (абзац перший пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      33. Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у редакції, чинній до набрання чинності 1 червня 2014 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року, члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків. З 1 червня 2014 року вказана частина була викладена у новій, термінологічно узгодженій з частиною другою статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» редакції, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      34. У разі, якщо відповідно до статуту товариства обрання та припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) віднесено до компетенції загальних зборів, наглядова рада має право відсторонити від виконання повноважень голову колегіального виконавчого органу (особу, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), дії або бездіяльність якого порушують права акціонерів чи самого товариства, до вирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень. До вирішення загальними зборами питання про припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) наглядова рада зобов'язана призначити особу, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), та скликати позачергові загальні збори (частина друга статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства»).
      35. Згідно з абзацом третім пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року, усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків (частина третя статті 99 ЦК України) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абзац перший частини другої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства») за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      36. У зв'язку з цим «усунення» відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України (у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року) є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (абзац п'ятий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      37. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини, абзац перший пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      38. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України (абзац сьомий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України (абзац другий пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      39. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини стосовно припинення повноважень і тимчасового відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень згідно зі статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та частиною третьою статті 99 ЦК України у редакції, чинній з 1 червня 2014 року, також не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу товариства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні.
      40. Отже, припинення повноважень члена виконавчого органу чи його тимчасове відсторонення від виконання повноважень відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України, статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством.
      41. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що застосування частини третьої статті 99 ЦК України щодо керівника або іншого члена виконавчого органу товариства не обов'язково впливає на трудові права відповідної особи. Так, застосування інституту припинення повноважень керівника товариства, який є членом виконавчого органу, зумовлює втрату повноважень у відповідному виконавчому органі товариства, без яких ця особа не може здійснювати керівництво товариством і виконувати інші функції члена його виконавчого органу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України). Проте за згодою працівника його також може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України). Якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника або іншого члена виконавчого органу, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення (див. пункти 4.15-4.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18).
      42. Натомість, відносини сторін трудового договору щодо оплати праці відстороненої посадової особи-члена виконавчого органу чи особи, повноваження якої як члена виконавчого органу припинені, переведення таких осіб на іншу роботу (у тому числі тимчасового) чи звільнення регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими, а тому їх слід розглядати за правилами цивільного судочинства (див. пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18).
      43. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      44. За обставинами, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій, органи управління (загальні збори акціонерів та наглядова рада) ПрАТ «Індар» вживали заходи оперативного реагування шляхом відсторонення позивачки як члена виконавчого органу цього товариства від виконання посадових обов'язків. Проте рішення загальних зборів № 2/14 стосується не тільки припинення повноважень позивачки, але й інших питань, як-от: обрання голови загальних зборів; затвердження порядку голосування на загальних зборах; обрання членів лічильної комісії загальних зборів; обрання секретаря загальних зборів; затвердження регламенту загальних зборів); затвердження річного звіту товариства за 2013 рік; розподіл збитків і прибутку товариства за 2013 рік; прийняття рішення за наслідками розгляду звіту правління, звіту наглядової ради, звіту ревізійної комісії товариства за 2013 рік; про обрання голови та членів правління товариства; про відкликання голови та членів ревізійної комісії товариства; про обрання голови та членів правління ревізійної комісії товариства; про внесення змін до статуту товариства шляхом викладення його в новій редакції; про внесення змін та затвердження в новій редакції положень про загальні збори акціонерів, наглядову раду, правління та ревізійну комісію товариства.
      45. З огляду на те, що позивачка оскаржує рішення органів управління ПрАТ «Індар» (загальних зборів і наглядової ради), пов'язані з його діяльністю і управлінням цим товариством, розгляд таких вимог вимагає оцінювання законності дій зазначених органів, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства (ЦК України, Закону України «Про акціонерні товариства» тощо). Тому Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи позивачки у запереченні на касаційні скарги стосовно порушення норм трудового законодавства й умов її трудового договору під час відсторонення від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар».
      46. Оскільки позовні вимоги про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» є тісно пов'язаними з вимогами про визнання незаконними та скасування рішень наглядової ради цього товариства, розгляд вимог про скасування відповідних записів і вирішення питання про належність (ефективність) обраного позивачкою способу захисту у частині таких вимог, належить до юрисдикції господарського суду.
      47. Отже, враховуючи наведені приписи законодавства України та зміст правовідносин сторін спору, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду (близькі за змістом висновки щодо юрисдикції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18). А тому суди попередніх інстанцій, зробивши помилкові висновки стосовно змісту спірних правовідносин, необґрунтовано відхилили доводи Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» щодо необхідності розгляду цього спору за правилами господарського судочинства.
      48. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що позивачка у запереченні на касаційні скарги Міністерства охорони здоров'я України й ПАТ «Укрмедпром» вказує на можливість виникнення юрисдикційного конфлікту та порушення права на судовий захист у випадку визначення господарської юрисдикції суду для вирішення цього спору.
      49. Суд апеляційної інстанції, відхиляючи аргумент ПАТ «Укрмедпром» щодо юрисдикції, зважав на ухвалу Господарського суду міста Києва про припинення провадження у справі № 910/6863/14.
      50. У вказаній господарській справі ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою з вимогами, зокрема, до ПрАТ «Індар»:
      50.1. Визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 13 від 27 березня 2014 року, про проведення 30 квітня 2014 року загальних зборів акціонерів цього товариства.
      50.2. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 1 «Про відсторонення від виконання повноважень голови правління Товариства», яким відсторонено позивачку від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар».
      50.3. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 2 «Про призначення особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління товариства», яким призначено тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2.
      50.4. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 3 «Про проведення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», визначення дати, часу та місця проведення позачергових загальних зборів», яким вирішено провести позачергові загальні збори акціонерів товариства 30 квітня 2014 року о 15 год. 00 хв. за адресою: Україна, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7.
      50.5. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 4 «Про затвердження порядку денного позачергових загальних зборів ПрАТ «Індар», яким затверджено перелік питань, що виносяться на голосування (порядок денний) загальних зборів ПрАТ «Індар».
      50.6. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 5 «Про затвердження переліку документів та матеріалів, необхідних для прийняття рішень з порядку денного позачергових загальних зборів, визначення порядку та місця ознайомлення акціонерів з документами та матеріалами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного позачергових загальних зборів, визначення особи, уповноваженої забезпечити ознайомлення акціонерів з документами та здійснювати таке», яким затверджений перелік документів та матеріалів, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів ПрАТ «Індар», доручено тимчасово виконуючому обов'язки голови правління (ОСОБА_2) у строк до 28 квітня 2014 року забезпечити складення фінансової звітності товариства за 2013 рік, аудиторського висновку щодо фінансової звітності товариства за 2013 рік, звіту правління товариства; голові ревізійної комісії товариства у строк до 28 квітня 2014 року забезпечити складення звіту ревізійної комісії; визначено місце ознайомлення акціонерів з документами; визначено особу, відповідальну за ознайомлення акціонерів з документами (ОСОБА_2.); визначено порядок ознайомлення з документами.
      50.7. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 6 «Про встановлення дати складання переліку акціонерів, які мають бути повідомлені про позачергові загальні збори акціонерів, а також визначення дати, станом на яку має бути складено перелік акціонерів товариства, які мають право на участь у позачергових загальних зборах, визначення осіб, відповідальних за складання таких переліків акціонерів», яким визначено: 15 квітня 2014 року - датою складання переліку акціонерів товариства для здійснення повідомлення про проведення позачергових загальних зборів; 24 квітня 2014 року - датою, станом на яку має бути складено перелік акціонерів товариства, які мають право на участь у позачергових загальних зборах; тимчасово виконуючого обов'язки голови правління товариства (ОСОБА_2.) - особою, відповідальною за складання вищезазначених переліків.
      50.8. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 7 «Про обрання реєстраційної комісії загальних зборів акціонерів», яким обрано реєстраційну комісію позачергових загальних зборів акціонерів товариства, призначених на 30 квітня 2014 року, у складі ОСОБА_4 та ОСОБА_16.
      50.9. Визнати недійсним оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», яким внесені зміни до рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, щодо призначення ОСОБА_3. особою, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління товариства.
      50.10. Визнати недійсним оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», яким затверджений порядок денний засідання наглядової ради, призначене на той самий день.
      51. Господарський суд міста Києва, припиняючи провадження у справі у справі № 910/6863/14, вважав, що спір за вказаними вимогами не належить до юрисдикції господарських судів України, а за суб'єктним складом його слід розглянути у загальному суді. З таким висновком погодився Київський апеляційний господарський суд у постанові від 9 вересня 2014 року.
      52. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина третя статті 231 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      53. Оскільки Господарський суд міста Києва 10 червня 2014 року припинив провадження у справі № 910/6863/14 за позовом позивачки до ПрАТ «Індар» про визнання недійсними рішень наглядової ради, оформлених протоколами від 27 березня 2014 року та № 15 від 10 квітня 2014 року, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою у тому, що з огляду на припис частини третьої статті 231 ГПК України вона не зможе реалізувати її право на доступ до суду за правилами господарського судочинства у частині заявлених у справі № 752/10984/14-ц вимог про:
      53.1. Визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ОСОБА_2.
      53.2. Визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління цього товариства ОСОБА_3.
      54. Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте, такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
      55. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      56. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      57. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у разі закриття провадження у справі № 752/10984/14-ц стосовно позовних вимог про визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ОСОБА_2., а також про визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління зазначеного товариства ОСОБА_3. сутність гарантованого Конвенцією права позивачки на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту буде поставлене під загрозу з огляду на припинення господарським судом провадження за аналогічними вимогами у справі № 910/6863/14. А тому з метою недопущення порушень Конвенції розгляд спору за означеними вимогами слід завершити за правилами цивільного судочинства, тоді як для розгляду у господарському суді решти позовних вимог, заявлених у справі № 752/10984/14-ц, перешкод немає.
      58. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що необґрунтованими є доводи позивачки, висловлені у запереченні на касаційні скарги, про те, що цивільний характер спору у справі № 752/10984/14-ц підтверджує розгляд за правилами цивільного судочинства справи № 755/16199/15-ц за іншим позовом позивачки. Наявність спору з іншими предметом і підставами позову на розгляді загального суду не може бути підтвердженням необхідності розгляду вимог, заявлених у справі № 752/10984/14-ц, також за правилами цивільного судочинства.
      59. Визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикції належного суду є підставою для поновлення строку на звернення з позовом до такого суду (аналогічний висновок щодо підстави для поновлення строку див. у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 205/8482/15-ц, від 4 вересня 2019 року у справі № 752/2422/17).
      (1.2) Щодо суті спору
      60. З урахуванням наведеного висновку про можливий конфлікт юрисдикцій за частиною позовних вимог і з метою недопущення порушення права позивачки на судовий захист Велика Палата Верховного Суду переглядає судові рішення у цій справі в частині вимог про визнання незаконними та скасування оформлених протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішень наглядової ради ПрАТ «Індар» про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2., а також оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» про призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління вказаного товариства ОСОБА_3.
      61. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 70,7016 % акцій ПрАТ «Індар» належать ПАТ «Укрмедпром» (100 % акцій якого належать державі в особі Міністерства охорони здоров'я України).
      62. Суд першої інстанції вказав, що 19 вересня 2011 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 50/380, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року, в якому визнав право власності на 11 437 581 акцій ПрАТ «Індар», що становить 70,7 % статутного капіталу цього товариства, за державою в особі ДАК «Укрмедпром».
      63. Об'єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій; державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг; державне майно, передане та/або створене (збудоване) на підставі договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (у тому числі концесійного договору); державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду (частина перша статті 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
      64. Відповідно до статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук. Державна керуюча холдингова компанія має статус уповноваженого органу управління щодо об'єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств.
      65. Члени наглядової ради, що представляють інтереси держави, голосують на наглядових радах відповідно до наданих Фондом державного майна України або уповноваженим органом управління завдань щодо голосування (частина чотирнадцята статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
      66. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до пункту 12.4 Статуту ПрАТ «Індар» представник акціонера - члена наглядової ради - юридичної особи - здійснює свої повноваження на підставі довіреності відповідно до вказівок акціонера, інтереси якого він представляє у наглядовій раді та вказав про те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління корпоративними правами держави» від 29 березня 2010 року № 297, чинною на час прийняття оскаржених рішень наглядової ради ПрАТ «Індар», завдання на голосування представникам держави на загальних зборах і засіданнях наглядової ради господарських товариств, у статутному капіталі яких державна частка становить понад 50 відсотків, погоджуються Прем'єр-міністром України або Першим віце-прем'єр-міністром України за умови попереднього розгляду віце-прем'єр-міністром згідно з розподілом функціональних повноважень.
      67. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» повноваження для голосування на засіданні цієї ради щодо відсторонення позивачки було надане представникам ДАК «Укрмедпром» «дорученням Міністерства охорони здоров'я України від 08.04.2014 року».
      68. Суди першої й апеляційної інстанції вказали, що 27 червня 2014 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову у справі № 826/5583/14, якою визнав протиправним і скасував надане Міністерством охорони здоров'я України «доручення від 08.04.2014 року». Учасниками справи № 826/5583/14 були: ОСОБА_1 як позивачка, Міністерство охорони здоров'я України як відповідач і ПрАТ «Індар», ДАК «Укрмедпром», Кабінет Міністрів України як треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Вказане рішення у справі № 826/5583/14 щодо «доручення від 08.04.2014 року», як зазначив суд першої інстанції у справі № 752/10984/14-ц, підтримали суди апеляційної та касаційної інстанцій.
      69. Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 27 червня 2014 року у справі № 826/5583/14, врахувавши, що, оформлюючи розпорядчий документ - завдання на голосування, Міністерство охорони здоров'я діяло не у спосіб, визначений законодавством України, визнав протиправним і скасував рішення Міністерства охорони здоров'я України від 8 квітня 2014 року №14.01-06/58/1322 про надання представникам ДАК «Укрмедпром» завдань щодо голосування на засіданні наглядової ради ПрАТ «Індар». Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 18 вересня 2014 року залишив зазначену постанову у резолютивній частині без змін, підтримавши висновки щодо протиправності розпорядчого акта Міністерства охорони здоров'я. Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 березня 2015 року постанови судів нижчих інстанцій залишив без змін, вказавши, зокрема, що, приймаючи оскаржене рішення, Міністерство охорони здоров'я діяло не у спосіб, визначений законодавством України, що, врешті, потягло прийняття загальними зборами ПрАТ «Індар» рішення з кадрових питань та порушення прав позивачки.
      70. Ні у справі № 826/5583/14, ні у справі № 752/10984/14-ц суди не встановили наявність у представників ДАК «Укрмедпром» належно оформлених завдань для голосування на засіданнях наглядової ради ПрАТ «Індар» 10 і 28 квітня та 2 липня 2014 року як щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства, так і для призначення тимчасово виконуючим обов'язки його голови правління, а також на голосування на позачергових загальних зборах акціонерів ПрАТ «Індар» 21 липня 2014 року, зокрема про припинення позивачкою повноважень голови правління й обрання іншої особи на цю посаду.
      71. Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій у справі № 752/10984/14-ц, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Аналогічний за змістом припис закріплений у частині четвертій статті 82 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      72. З огляду на вказане, враховуючи те, що 10 квітня 2014 року представники ПАТ «Укрмедпром» під час голосування на засіданні наглядової ради акціонерів ПрАТ «Індар» щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків його голови правління та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2. не мали завдання на голосування, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства України, що встановили суди першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про визнання незаконними та скасування оформлених протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року зазначених рішень наглядової ради ПрАТ «Індар».
      73. Зазначений висновок впливає і на оцінку рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, згідно з яким (враховуючи те, що позивачка була відсторонена від виконання обов'язків голови правління цього товариства за рішенням наглядової ради, оформленим протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року) були внесені зміни до відповідного рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, та призначено тимчасово виконуючим обов'язки голови правління заступника голови правління ПрАТ «Індар» з питань якості ОСОБА_3.
      74. Оскільки суд дійшов висновку про визнання незаконними та скасування оформлених протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішень наглядової ради ПрАТ «Індар» щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків його голови правління та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2., незаконним і таким, що підлягає скасуванню, є рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління цього товариства ОСОБА_3.
      75. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що оскаржені рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлені протоколами № 15 від 10 квітня 2014 року і № 16 від 28 квітня 2014 року, слід визнати незаконними та скасувати. Інші аргументи касаційних скарг на цей висновок Великої Палати Верховного Суду не впливають.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      76. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункти 1 і 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
      77. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      78. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтею 19 цього кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша та друга статті 414 ЦПК України).
      79. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року в частині вимог про визнання незаконними та скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2., а також оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» про призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління вказаного товариства ОСОБА_3., слід залишити без змін; у частині вирішення інших позовних вимог - скасувати, а провадження у справі закрити. Повідомити позивачці відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України про її право на звернення до суду з вимогами, щодо яких Велика Палата Верховного Суду закрила провадження, у порядку, передбаченому ГПК України.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      80. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (частина третя статті 99 ЦК України).
      81. Повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) припиняються за рішенням наглядової ради з одночасним прийняттям рішення про призначення голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) або особи, яка тимчасово здійснюватиме його повноваження, якщо статутом акціонерного товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів (абзац перший частини першої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства»). У разі, якщо відповідно до статуту товариства обрання та припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) віднесено до компетенції загальних зборів, наглядова рада має право відсторонити від виконання повноважень голову колегіального виконавчого органу (особу, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), дії або бездіяльність якого порушують права акціонерів чи самого товариства, до вирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень (частина друга вказаної статті).
      82. Правовідносини стосовно припинення повноважень і тимчасового відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень згідно зі статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та частиною третьою статті 99 ЦК України у редакції, чинній з 1 червня 2014 року, не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу товариства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні.
      83. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      84. Спори щодо оскарження рішень органів управління товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу товариства або про тимчасове відсторонення такого члена від виконання його повноважень згідно з частиною третьою статті 99 ЦК України, статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» належать до юрисдикції господарського суду.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтею 400, пунктом 1 і 5 частини першої статті 409, статтею 410, частиною першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України задовольнити частково.
      2. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року скасувати та закрити провадження у справі в частині позовних вимог про:
      - визнання незаконним і скасування всіх рішень позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оформлених протоколом від 21 липня 2014 року № 2/14;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 2 липня 2014 року № 17, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 2 липня 2014 року № 17, в частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4.;
      - скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_3. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар»;
      - скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_4. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».
      3. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року залишити без змін у частині вирішення спору за вимогами про:
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 10 квітня 2014 року № 15, у частині відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 10 квітня 2014 року № 15, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 28 квітня 2014 року № 16, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      Ж. М. Єленіна
      Л. І. Рогач
      О. С. Золотніков
      О. М. Ситнік
      В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 87527949
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 915/540/16
      Провадження № 12-100гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Кібенко О. Р.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Чепака І. В.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
      на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року, ухвалене суддею Фроловим В.Д.,
      та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Таран С.В., Будішевської Л.О., Мишкіної М.А.,
      у справі за позовом ОСОБА_2
      до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок-Торг-Сервіс»,
      за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 ,
      про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок-Торг-Сервіс» (далі - ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс») про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом №16/04-1 від 26 квітня 2016 року, яким позивача звільнено з посади директора ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» та призначено директором цього товариства ОСОБА_3 .
      2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ці збори проведені за його відсутності, без його повідомлення про їх проведення, а протокол зборів підписаний від імені позивача невідомою особою.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. Згідно з пунктами 1.1, 2.1 статуту ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», затвердженого у новій редакції рішенням зборів учасників товариства від 06 лютого 2008 року (протокол № 4) та зареєстрованого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за № 15221050002010089 від 18 лютого 2008 року, його учасниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які володіють частками по 50 % статутного капіталу; для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків його учасників створено статутний капітал, розмір якого склав 78 500 грн, поділений на 100 часток по 785 грн кожна.
      4. ОСОБА_2 призначено директором цього товариства відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 18 березня 2003 року.
      5. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформленим протоколом № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року:
      - звільнено ОСОБА_2 з посади директора товариства і призначено на цю посаду ОСОБА_3 з наданням йому з 27 квітня 2016 року права першого підпису на банківських, фінансових та інших документах, що стосуються господарської діяльності товариства (без обмежень);
      - зобов`язано директора ОСОБА_3 приступити до виконання своїх функціональних обов`язків, прийняти справи, печатку, статутні й інші документи; невідкладно особисто чи з правом передоручення третім особам з наданням відповідних повноважень представляти інтереси цього товариства у реєстраційній службі, а також у податковій інспекції, Пенсійному фонді та в інших установах з метою виконання всіх необхідних дій, пов`язаних із реєстрацією цього рішення та отриманням у встановленому порядку зареєстрованих та оформлених документів.
      6. За наслідками прийнятих на цих зборах рішень проведено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу щодо керівника товариства, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 04 травня 2016 року.
      7. Предметом спору у цій справі є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформленого протоколом № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року, оскільки, за твердженням позивача, він не був присутнім на загальних зборах ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», які відбулися 26 квітня 2016 року, та не підписував протокол.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      8. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, позов задоволено повністю.
      9. Суди попередніх інстанцій визнали неповноважними загальні збори учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 26 квітня 2016 року і відповідно недійсними прийняті на них рішення, оскільки на цих зборах не були присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60 % голосів, тобто збори були проведені за відсутності кворуму та доказів повідомлення позивача про їх скликання. Отже, господарські суди першої й апеляційної інстанцій виходили з підстав недотримання відповідачем процедури скликання та проведення загальних зборів, вказали про порушення прав позивача на участь у них і відповідно права на участь в управлінні товариством.
      10. Таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли також з урахуванням висновків почеркознавчих експертиз №№ 98, 131/166, 17-147 від 09 червня, 19 вересня 2016 року та від 19 липня 2017 року, зроблених Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України та Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз відповідно, у яких установлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у графі «підписи» в протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      11. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування судових рішень попередніх інстанцій та передачу справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      12. Мотивуючи скаргу, крім іншого, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Він вважає, що спір у цій справі фактично є трудовим спором, пов`язаним з поновленням ОСОБА_2 на посаді директора та звільненням ОСОБА_3 з цієї посади. При цьому, наполягаючи на тому, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, наголосив, що він є трудовим, а не корпоративним.
      13. Крім того, скаржник указав про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки цей суд, відмовляючи у задоволенні поданої заяви ОСОБА_1 про відвід суддів, належним чином не перевірив і не надав оцінки доводам заявника, а також безпідставно визнав ОСОБА_1 таким, що зловживає процесуальними правами шляхом подання завідомо безпідставного відводу.
      14. ОСОБА_1 також зазначив про незалучення судом апеляційної інстанції до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , якого призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» після звільнення позивача з цієї посади. Послався на те, що у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним оскаржуваного рішення загальних зборів, необхідно буде вирішувати питання щодо трудового договору, укладеного з цією особою.
      15. Скаржник указав на необгрунтоване відхилення апеляційним господарським судом його клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи щодо встановлення особи, яка підписала протокол загальних зборів № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року від імені ОСОБА_2 , оскільки, як він вважає, попередня експертиза виконана експертом, який підлягав відводу з мотивів його некомпетентності.
      16. Додатковим доводом ОСОБА_1 є безпідставна, на його думку, відмова суду апеляційної інстанції у задоволенні його клопотання про надання можливості адвокату, який раніше не приймав участі у цій справі, ознайомитися з матеріалами справи для формування правової позиції, тому, як він вважає, апеляційним господарським судом порушено приписи статті 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка передбачає право останнього на користування правничою допомогою і представництво у суді виключно адвокатом.
      Доводи інших учасників справи
      17. У поданому у строк, визначений ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 22 травня 2019 року, відзиві на касаційну скаргу позивач повністю погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, просив відмовити у її задоволенні. Указав на те, що внаслідок недотримання відповідачем належного порядку скликання загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 26 квітня 2016 року, він був позбавлений можливості взяти у них участь, чим порушено його право на участь в управлінні справами товариства та зумовило неповноважність цих загальних зборів у зв`язку з відсутністю кворуму. Спростував доводи скаржника про порушення судами порядку призначення та проведення судової експертизи.
      18. Натомість відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, поданий останнім 16 липня 2019 року, тобто поза межами строку, визначеними ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 22 травня 2019 року, підлягає залишенню без розгляду з урахуванням положень статті 118, частини першої статті 295 ГПК України.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      19. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 22 травня 2019 року відкрила касаційне провадження та ухвалою від 25 червня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо визначення юрисдикції
      20. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      21. Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю, врегульовано у Цивільному кодексі України (далі - ЦК України), Господарському кодексі України (далі - ГК України) та Законі України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» (чинного на час прийняття оспорюваного позивачем рішення загальних зборів).
      22. Ці нормативні акти зазнали змін протягом часу своєї дії, тому Велика Палата Верховного Суду застосовує норми матеріального права на час виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦК України.
      23. Відповідно до частини третьої статті 81 ГК України та частини першої статті 50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
      24. За змістом частин першої, третьої статті 167 цього Кодексу корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      25. Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачені у статті 10 Закону України «Про господарські товариства».
      26. Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом чи установчими документами передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього (стаття 23 цього ж Закону) .
      27. Відповідно до статті 58 Закону України «Про господарські товариства»вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
      28. У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
      29. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону України «Про господарські товариства», яка також відсилає до статті 41 цього Закону. Відповідно до цих норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів.
      30. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад; члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення (частини перша, третя статті 99 ЦК України).
      31. Згідно зі статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У цьому Кодексі визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
      32. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      33. Оскільки припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України, можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу передбачена не приписами КЗпП України, а статтею 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання норм трудового права.
      34. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
      35. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
      36. Отже, за змістом частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
      37. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
      38. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
      39. На час звернення ОСОБА_2 з цим позовом до суду у ГПК України були передбачені категорії корпоративних спорів, які мали розглядатися за правилами господарського судочинства. До таких віднесено і справи за спорами учасників щодо участі в органах управління юридичної особи.
      40. Із урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними.
      41. Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
      42. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 послався на порушення його прав як учасника ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» на участь у загальних зборах, тобто між юридичною особою та її учасником виник спір, пов`язаний з діяльністю й управлінням цією юридичною особою.
      43. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей спір виник з корпоративних відносин, та відповідно правильно розглянули цю справу в порядку господарського судочинства.
      Щодо визнання недійсним рішення загальних зборів
      44. Як зазначалося вище, відповідно до рішення загальних зборів учасників від 18 березня 2003 року ОСОБА_2 призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», а рішенням загальних зборів учасників від 26 квітня 2016 року його звільнено з цієї посади, на яку призначено ОСОБА_3 .
      45 . Звертаючись з позовом у цій справі, ОСОБА_2 стверджував, що він як директор та учасник цього товариства, що володіє часткою у розмірі 50 % статутного капіталу, не був присутнім на загальних зборах товариства 26 квітня 2016 року і протоколу №16/04-1 не підписував.
      46. За висновками почеркознавчих експертиз №№ 98, 131/166, 17-147 від 09 червня, 19 вересня 2016 року та від 19 липня 2017 року, зроблених Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України та Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз відповідно, підпис від імені ОСОБА_2 у графі «підписи» в протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
      47. Таким чином, господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 не підписував протокол загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року, а також не був запрошений на ці загальні збори та не приймав у них участі.
      48. Згідно зі статтею 145 ЦК України та статтею 58 Закону України «Про господарські товариства» у редакції на час проведення вказаних загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.
      49. У силу пунктів 2, 3, 7 частини четвертої статті 145 ЦК України, частини п?ятої статті 41 та частини першої статті 59 Закону України «Про господарські товариства» до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: внесення змін до статуту товариства; створення та відкликання виконавчого органу товариства; виключення учасника із товариства.
      50. Частиною першою статті 60 цього ж Закону визначено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 % голосів.
      51. Відповідно до пунктів 5.3, 5.6, 5.7 статуту ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» рішення загальних зборів вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), яким належить у сукупності більше 60 % голосів. Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються простою поштовою карткою із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного; повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів; будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах, за умови, що воно було поставлено ним не пізніш, як за 25 днів до початку зборів; не пізніше як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, внесеними до порядку денного зборів; з питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки з погодження усіх учасників, присутніх на зборах.
      52. Згідно з частиною п?ятою статті 98 ЦК України рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.
      53. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
      54. Рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтями 43, 61 Закону України «Про господарські товариства». Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.
      55. За наслідками розгляду спору господарськими судами попередніх інстанцій установлено порушення процедури скликання загальних зборів, оскільки не надано доказів повідомлення позивача про їх призначення та проведення, до протоколу загальних зборів внесено недостовірні відомості щодо присутності позивача та його участі в прийнятті рішень, сфальсифіковано його підпис на протоколі загальних зборів.
      56. Наведені порушення є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформлених протоколом від 26 квітня 2016 року № 16/04-1.
      Стосовно дотримання судами норм процесуального права
      57. Щодо аргументу касаційної скарги про те, що вищевказані висновки почеркознавчих експертиз помилково прийняті судами попередніх інстанцій до уваги, необхідно зазначити таке.
      58. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів (стаття 73 ГПК України).
      59. Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
      60. Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судових експертиз, проведених у межах цієї справи.
      61. Указані у пункті 46 цієї постанови експертизи правомірно оцінені господарськими судами у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог закону.
      62. Доводи скаржника щодо необгрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції його клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи, оскільки він вважає, що експерт Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз підлягав відводу з мотивів його некомпетентності у зв`язку з незначним стажем роботи (6 днів), є безпідставними.
      63. Так, цим судом перевірено, що експертне дослідження (висновок № 17-147 від 19 липня 2017 року) проведено Солдатовою М.А. - судовим експертом 5 класу, який має вищу освіту, кваліфікацію за фахом 1.1 «Дослідження почерку та підписів» (свідоцтво № 8, видане рішенням ЕКК Одеського науково-дослідного інституту судових експерти від 03 лютого 2017 року, дійсне до 03 лютого 2022 року) і стаж експертної роботи з лютого 2017 року.
      64. Крім того, як убачається із протоколу судового засідання (а. с. 158, т. 3, час: 10:21:10), на якому апеляційною інстанцією ухвалено остаточне судове рішення, ОСОБА_2 та його представник Скотников О .М. заперечували проти задоволення клопотання ОСОБА_1 щодо призначення повторної почеркознавчої експертизи та просили визнати це клопотання зловживанням заявником своїми процесуальними правами, оскільки у справі наявні висновки вже трьох почеркознавчих експертиз з одного і того ж питання. У зв?язку з цим суд мотивовано відхилив це клопотання ОСОБА_1
      65. Посилання ОСОБА_1 на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України як підставу для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій не заслуговують на увагу внаслідок відсутності обставин порушення ними норм процесуального права.
      66. Так, приписами цього пункту унормовано, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими.
      67. ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду апеляційної інстанції із заявами про відвід суддів, наводивши різні підстави, такі як наявність порушень під час автоматизованого розподілу цієї справи, зокрема втручання у механізм розподілу справ, що, на думку заявника, було аргументом для відводу призначеної колегії суддів. Посилання на статті 261, 286, пункт 3 частини першої статті 287 і частину першу статті 288 ГПК України в ухвалах Одеського апеляційного господарського суду від 24 квітня (пункт 3 резолютивної частини цієї ухвали, а. с. 194-195, т. 2) та 06 червня 2018 року (абзаци 3, 4 пункту 2 резолютивної частини цієї ухвали, а. с. 250, т. 2) заявник вважав наданням цим судом правничої допомоги, що, на його думку, є підставою для відводу суддів відповідно до статті 35 ГПК України.
      68. Проте, як убачається з матеріалів справи, апеляційним господарським судом перевірено ці твердження Богомолова О.Г. і не виявлено порушень, допущених під час автоматизованого розподілу цієї справи, тому відмовлено у задоволенні його відводів, заявлених з цих підстав. Крім того, цим судом спростовані посилання ОСОБА_1 . щодо надання суддями апеляційної інстанції правничої допомоги, оскільки у цих ухвалах учасникам судового процесу відповідно до приписів пункту 3 частини п?ятої статті 13 ГПК України роз`яснено їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.
      69. Твердження ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо безпідставної відмови апеляційного господарського суду у задоволенні його клопотання про надання можливості його адвокату, який раніше не приймав участі у цій справі, ознайомитися з матеріалами справи для формування правової позиції та порушенням у зв?язку з цим приписів статті 16 ГПК України не відповідають дійсності.
      70. Так, як убачається з протоколу судового засідання (а. с. 158, т. 3, час: 10:38:17), на якому судом апеляційної інстанції ухвалено остаточне судове рішення, представник ОСОБА_1 - Семененко В.Б. не заявляв клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, а лише усно клопотав про оголошення перерви у судовому засіданні у зв?язку з необхідністю остаточного визначення своєї правової позиції, яке було обгрунтовано відхилено судовою колегією з підстав наявності достатнього часу для викладення правової позиції, оскільки апеляційний перегляд цієї справи тривав понад 2 роки.
      71. Доводи скаржника у касаційній скарзі щодо неправомірної відмови апеляційного господарського суду у задоволенні його клопотання про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , якого призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» після звільнення позивача з цієї посади, відхиляються, з огляду на те, що оспорювані рішення загальних зборів учасників стосуються лише корпоративних прав останніх, тоді як ОСОБА_3 не є учасником цього товариства, тому трудові відносини з ним не підлягають розгляду в межах цієї справи.
      72. Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, так як ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      73. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
      74. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу).
      Щодо судових витрат
      75. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року у справі № 915/540/16 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87454071
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 січня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 607/6254/15-ц
      Провадження № 14-404цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Державне підприємство «Укрветсанзавод» (далі - ДП «Укрветсанзавод»),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року у складі судді Дзюбича В. Л. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року у складі колегії суддів Шевчук Г. М., Щавурської Н. Б., Ходоровського М. В.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Укрветсанзавод» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та відшкодування моральної шкоди,
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У квітні 2015 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, збільшивши вимоги за яким, просив:
      - визнати незаконним наказ генерального директора ДП «Укрветсанзавод» Янко Є. І. від 11 березня 2015 року № 48-К/15 «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 », яким звільнено ОСОБА_1 з посади директора Тернопільської філії з 11 березня 2015 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівника філії (пункт 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)), та зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на роботі;
      - стягнути з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та за затримку виплати всіх сум при звільненні, зокрема невиплачену заробітну плату за період з 01 січня 2015 року по 11 березня 2015 року в сумі 761,20 грн, що на 26 січня 2017 року становила 175 740,24 грн, а також невиплачену заробітну плату за період з 11 березня 2015 року по день ухвалення рішення судом;
      - визнати недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення з роботи на підставі наказу від 11 березня 2015 року № 48-К/15 за пунктом 1 статті 41 КЗпП України та зобов`язати ДП «Укрветсанзавод» внести відповідний запис у його трудову книжку;
      - стягнути з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 31 920,20 грн, з яких: за І квартал 2013 року - 16 239,39 грн та за ІІ квартал 2013 року - 15 680,83 грн, з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;
      - стягнути з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
      На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що в оспорюваному наказі про його звільнення не вказано, коли і яке саме одноразове грубе порушення допустив директор Тернопільської філії ОСОБА_1 , що стало підставою для його звільнення.
      З наказу вбачається, що підставою для його винесення був припис провідного інженера з охорони праці ОСОБА_2 від 30 січня 2015 року № 1, однак цей припис стосувався порушень вимог закону про охорону праці Тернопільською філією ДП «Укрветсанзавод», а не директором ОСОБА_1 .
      У приписі перераховано 71 порушення вимог охорони праці, але не вказано, яке саме порушення є грубим та спричинене невиконанням чи неналежним виконанням трудових обов`язків ОСОБА_1 , не вказано часу його вчинення. Більшість з перерахованих порушень не відносяться до компетенції директора Тернопільської філії ОСОБА_1 та є триваючими порушеннями, а тому вони не мають характеру одноразового грубого порушення трудових обов`язків. Припис видано ОСОБА_2 з перевищенням повноважень та з порушенням вимог закону.
      Копію наказу про звільнення позивачу вручено 11 березня 2015 року, однак про нараховані йому суми, які належали до виплати, відповідач не повідомив, розрахунків у день звільнення не провів. 12 березня 2015 року відповідач перерахував на його банківський рахунок 6163,16 грн та 03 квітня 2015 року - 1089,21 грн. На день звернення до суду розрахункові суми виплачені тільки частково, а трудову книжку відповідач так і не видав.
      Унаслідок таких дій відповідача позивач зазнав моральних страждань, було порушеного його нормальний життєвий ритм, він був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, яку просив стягнути.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Суди розглядали справу неодноразово.
      Останньою ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року, провадження у справі закрито, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу, що вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства у Господарському суді міста Києва, який порушив провадження у справі про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки стосовно відповідача - ДП «Укрветсанзавод» порушено справу про банкрутство, тому вона не може розглядатися в цивільному судочинстві.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У вересні 2017 року ОСОБА_1 подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року, справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що провадження в указаній справі відкрито раніше, ніж Господарський суд міста Києва порушив провадження у справі про банкрутство боржника ДП «Укрветсанзавод», тому зазначена справа не відноситься до виключної компетенції господарського суду і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      На його думку, господарському суду підвідомчі лише ті справи, провадження в яких відкриті після порушення господарським судом справи про банкрутство підприємства-боржника. Нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не передбачено припинення провадження у справі за позовом до боржника, який подано до порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство щодо боржника.
      У зв`язку із цим вважав, що суд зобов`язаний розглянути справу по суті заявлених вимог.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 червня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, які передбачено у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), і до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.
      19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
      У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Укрветсанзавод» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, відшкодування моральної шкоди.
      Справа переглядалася судами всіх інстанцій кілька разів.
      У січні 2017 року під час нового розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, про що подав до суду відповідну заяву (т. 2, а. с. 124).
      Під час чергового розгляду справи в суді першої інстанції суд встановив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 червня 2016 року порушене провадження у справі № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод» за заявою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до ДП «Укрветсанзавод», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном ДП «Укрветсанзавод».
      19 червня 2016 року на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет оприлюднено оголошення про порушення справи про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
      У березні 2017 року ДП «Укрветсанзавод» подало до суду клопотання, в якому повідомило про порушення Господарським судом міста Києва 15 червня 2016 року провадження у справі № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод». У зв`язку з цим, посилаючись на норми Закону № 2343-XII, положення пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, просило закрити провадження у цій справі.
      Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій передбачені Законом № 2343-XII.
      Відповідно до статті 9 Закону № 2343-XII справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
      Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій), яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.
      Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ятастатті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
      У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів, спорів про поновлення на роботі з вимогами до боржників у такій справі.
      Крім того, відповідно до статті 17 Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) після 19 січня 2013 року встановлено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника.
      Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов`язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом№ 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
      За приписами частини першої статті 17 Закону № 2343-XII у разі, якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред`явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов`язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.
      Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз`яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання (частина друга вказаної статті).
      Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову (частина третя вказаної статті).
      У разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80Господарського процесуального кодексу України(частина четверта вказаної статті).
      Якщо у порушенні провадження у справі про банкрутство відмовлено або провадження у справі про банкрутство припинено, позовне провадження підлягає поновленню і позов розглядається по суті (частина п`ята вказаної статті).
      У частині шостій статті 17 Закону № 2343-XII зазначено, що положення частин першої - четвертої цієї статті не застосовуються до позовів за вимогами кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
      Стаття 23 Закону № 2343-XII встановлює порядок виявлення кредиторів.
      Так, у частині першій указаної статті зазначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
      Таким чином, відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.
      Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов`язань.
      Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII на вимоги про стягнення заробітної плати не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів (частина п`ята).
      Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів).
      Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.
      ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) передбачав ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку.
      Відповідно до частини першої статті 205 ЦПК України (у зазначеній редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Тобто, на час вирішення питання про можливість подальшого розгляду справи у порядку цивільного судочинства діяло правило, за яким указаний спір з відповідачем, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягав розгляду в порядку господарського судочинства.
      У чинних на той час ЦПК України, ГПК України, Законі № 2343-XII не було врегульовано порядку дій суду іншої (не господарської) юрисдикції, у провадженні якого перебувала справа за позовом до відповідача, щодо якого порушена справа про банкрутство господарським судом, у випадку, якщо відповідно до статей 17, 19 Закону № 2343-XII на такі вимоги не поширювалася дія мораторію.
      Єдиним можливим рішенням у такому випадку було закриття провадження у справі та роз`яснення позивачу його права звернутися з відповідною вимогою до господарського суду, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство відповідача.
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що після ухвалення оскаржуваних судових рішень законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII(далі - Кодекс № 2597-VIII).
      У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
      Відповідно до статті 7 Кодексу № 2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).
      Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).
      Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті).
      Згідно з частинами першою - третьою статті 3 ГПК України у редакції, чинній на час касаційного перегляду, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
      Закон № 2343-XII втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності Кодексу № 2597-VIII.
      Відтак можна зробити висновок, що вказаний Кодекс № 2597-VIII передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.
      Оскільки суд має застосовувати відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України норму, чинну на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду (перегляду) справи у тому числі й у суді касаційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду застосовує норми Кодексу № 2597-VIII, які є чинними на час такого перегляду.
      Зі змісту вказаних норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.
      Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.
      Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
      Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. Однак не можна погодитися з висновками про закриття провадження у справі, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених статтею 45 Кодексу № 2597-VIII, а до цього - статтею 23 Закону № 2343-XII. За встановлених обставин у цій справі суди повинні були передати справу до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого пребуває справа № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
      Згідно зі статтею 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року скасувати, матеріали справи № 607/6254/15-ц передати до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/6968/16 про банкрутство Державного підприємства «Укрветсанзавод».
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
      В. С. Князєв О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87115553
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 761/24489/17
      Провадження № 14-362цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Концерн «Військторгсервіс»,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Концерну «Військторгсервіс»
      на постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Рубан С. М., Іванченка М. М.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості із заробітної плати, надбавки до посадового окладу, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та інфляційних втрат, і
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з Концерну «Військторгсервіс» на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 399 380,63 грн за період з 01 лютого 2012 року по 31 жовтня 2017 року, надбавку до посадового окладу за вислугу років у розмірі 15 968,27 грн, інфляційні втрати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 32 742,82 грн, компенсацію за невикористані відпустки за 2011 та 2012 роки у розмірі 12 357,84 грн, а всього - 460 449,59 грн.
      На обґрунтування вказаних вимог зазначив, що 06 березня 2012 року його достроково з ініціативи Концерну «Військторгсервіс» звільнено з роботи з посади генерального директора цього концерну за пунктом 8 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме з підстав, передбачених контрактом.
      Посилаючись на положення статей 83, 95, 117 КЗпП України, статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР)та статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», вважав порушеним своє право на отримання заробітної плати у встановлені законом строки, на компенсацію збитків за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, а також компенсації за затримку виплати заробітної плати та за невикористані щорічні відпустки.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Справа розглядалася судами неодноразово.
      Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Концерн «Військторгсервіс» не має будь-якої заборгованості перед ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою бухгалтерії концерну від 24 жовтня 2017 року № 05/2204, згідно з якою заборгованість відповідача з виплати заробітної плати перед позивачем за період лютий - березень 2012 року відсутня.
      Останньою постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково: стягнуто з Концерну «Військторгсервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 24 540,63 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50 000,00 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судового збору.
      Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач ні під час звільнення, ні на вимогу позивача в липні 2013 року не виплатив нарахованих йому при звільненні та належних до виплати сум у розмірі 24 540,63 грн. Указана сума вирахувана на підставі довідки Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) з приводу нарахованих та виплачених позивачу сум. При цьому апеляційний суд зробив висновок про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що відповідає правилам статті 117 КЗпП України, який з урахуванням принципу співмірності становить 50 000,00 грн.
      Відмовляючи в іншій частині вимог, суд керувався тим, що в матеріалах справи відсутні докази, у якому розмірі позивачу виплачувались надбавки в 2017 році і чи вони виплачувались узагалі, якими локальними актами такі надбавки встановлювались та в якому розмірі. Надбавки, про які позивач заявляв у позові, входять до структури заробітної плати позивача і в суду немає підстав вважати, що вони не були нараховані. Позовні вимоги про стягнення коштів за невикористану відпустку суд також вважав безпідставними, оскільки відповідно до тієї ж довідки ДФС, позивачу окремо було нараховано та виплачено 12 774,22 грн, що може бути компенсацією за невикористані відпустки.
      Вимоги в частині індексації заробітної плати в розмірі, визначеному позивачем, задоволенню не підлягають, оскільки позивач зробив розрахунок з надуманого ним розміру заробітної плати, який первинними бухгалтерськими документами не встановлений. Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку, за яким індексація заробітної плати здійснюється роботодавцем на час проведення її виплати. У разі недотримання відповідачем законодавства щодо проведення індексації заробітної плати та в разі порушення строків її виплати позивач матиме право повторно звернутись до суду в цій частині позовних вимог.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У квітні 2019 року Концерн «Військторгсервіс» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати повинні були розглядатися Господарським судом міста Києва, у якому відкрито провадження у справі про банкрутство Концерну «Військторгсервіс», оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року частково та змінити її резолютивну частину, а справу не передавати на новий розгляд.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 03 липня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права лише в межах касаційної скарги Концерну «Військторгсервіс»
      Суди установили, що ОСОБА_1 відповідно до наказу міністра оборони України від 28 липня 2005 року № 449 та трудового контракту від 28 липня 2005 року № 449 працював у державному господарському об`єднанні - Концерні «Військторгсервіс» на посаді генерального директора.
      Згідно з наказом міністра оборони України від 06 березня 2012 року № 124 (зі змінами, внесеними відповідно до наказу міністра оборони України від 06 березня 2012 року № 137) ОСОБА_1 звільнений з роботи за пунктом 8 статті 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом).
      На підтвердження того, що заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась, надано письмову інформацію Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18 грудня 2017 року за № 10/26/58-13-01-10, згідно з якою за січень - березень 2012 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 41 113,19 грн, однак фактично виплачено за указані три місяці заробітну плату у розмірі 16 572,56 грн та утримано податок у розмірі 6 268,47 грн (т. 1, а. с. 181).
      Указана інформація Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві додатково підтверджена податковою інспекцією на запит суду (т. 1, а. с. 187).
      ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2012 року по день звільнення - 06 березня 2012 року Концерном «Військторгсервіс» нараховувалась заробітна плата, однак у повному розмірі виплачена не була, незважаючи на те, що позивач у 2013 році звертався із заявою про виплату йому заборгованості із заробітної плати при звільненні, що підтверджується його письмовим зверненням до Концерну «Військторгсервіс» від 04 липня 2013 року (т. 1, а. с. 50).
      Указане звернення ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» залишене без задоволення.
      У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості із заробітної плати, надбавки до посадового окладу, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та інфляційних втрат.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи у суді першої інстанції) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України (у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
      При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      При цьому суди повинні враховувати також принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
      Помилковим є твердження у касаційній скарзі, що позовні вимоги у цій справі про стягнення заробітної плати повинні були розглядатися господарським судом, у якому відкрито провадження у справі про банкрутство відповідача.
      19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) викладено в новій редакції.
      У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      Установлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 березня 2017 року порушено провадження у справі № 910/23971/16 про банкрутство Концерну «Військторгсервіс» (http:/reyestr.court.gov.ua/Review/65535654).
      Статтею 28 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що в разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов`язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану в період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону № 2343-XII.
      Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.
      Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ята статті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, установлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
      У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі.
      Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільна справа за позовом до такого відповідача не може бути порушена. Такі спори повинні вирішуватися за правилами господарського судочинства.
      Проте згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 17 квітня 2018 року у справі № 910/23971/16 задоволено заяву боржника про затвердження мирової угоди у цій справі від 27 березня 2018 року; затверджено мирову угоду від 06 березня 2018 року, укладену між кредиторами та боржником у справі № 910/23971/16 про банкрутство Концерну «Військторгсервіс». Пунктом 4 цієї ухвали закрито провадження у справі № 910/23971/16 (т. 2, а. с. 160 - 166).
      Тобто на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду відсутня порушена господарським судом справа про банкрутство відповідача.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що закриття провадження у цивільному судочинстві поставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки судами цивільної юрисдикції уже розглянуто справу по суті, а розгляд спору у порядку господарського судочинства у справі про банкрутство унеможливлене тим, що такого провадження уже не існує.
      У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані сторони повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
      У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
      Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
      Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
      У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Зокрема, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. При цьому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40 рішення). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26 рішення). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125 рішення). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18?24 рішення).
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції правомірно вирішив у порядку цивільного судочинства справу, оскільки втрачена можливість розгляду справи в господарському суді, який закрив справу про банкрутство відповідача.
      Щодо розгляду справи по суті, то слід вказати таке.
      Статтею 43 Конституції України гарантовано право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
      Це право кореспондується з вимогами статті 233 КЗпП України та статті 21 Закону № 108/95-ВР.
      Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сумм, належних працінвикові при звільненні, власник або уповнвоажений ним орган в усякому випадку повинен у зазанчений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
      Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
      При наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
      Враховуючи, що відповідач згідно вимог статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) не надав доказів про належну виплату позивачу при його звільненні нарахованої заробітної плати, а в матеріалах справи наявна інформація Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про нараховану та фактично виплачену заробітну плату ОСОБА_1 , то апеляційний суд правильно обґрунтував висновок про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати в сумі 24 540,63 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 50 000,00 грн.
      Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України його необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      У такому разі розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Концерну «Військторгсервіс» залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86036696
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 640/293/19
      Провадження № 11-654апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі, у якій ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду
      від 23 квітня 2019 року (судді Василенко Я. М., Кузьменко В. В., Шурко О. І.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_1 у січні 2019 року звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апеляційного суду Київської області, в якому з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог просила:
      1) визнати протиправною бездіяльність керівника апарату Апеляційного суду Київської області Літвінової О. І. щодо незабезпечення належними умовами праці помічника судді ОСОБА_1 в період перебування в трудових відносинах з Апеляційним судом Київської області з 22 червня 2015 року по 02 січня 2018 року, дискримінаційною у формі утиску за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;
      2) визнати дії керівника апарату Апеляційного суду Київської області Літвінової О. І. під час винесення наказу від 27 листопада 2017 року № 703-ос/ка «Про встановлення надбавки за інтенсивність праці працівникам суду» у розмірі 30 відсотків до посадового окладу помічникам суддів з 01 листопада до 29 грудня 2017 року та наказу від 28 листопада 2017 року № 756-ос/ка «Про преміювання працівників суду», яким встановлена щомісячна премія помічникам судді в розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час, по відношенню до помічника судді ОСОБА_1 протиправними, дискримінаційними у формі прямої дискримінації за ознакою внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;
      3) зобов`язати Апеляційний суд Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2017 року по 29 грудня 2017 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року з урахуванням раніше виплаченої заробітної плати за період з 01 листопада по 29 грудня 2017 року;
      4) визнати недійсним, протиправним, дискримінаційним наказ в. о. керівника апарату Апеляційного суду Київської області Зельдич О. М. від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. в частині строку до 31 грудня 2017 року, у формі прямої дискримінації за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;
      5) визнати трудовий договір, оформлений наказом від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка, про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. безстроковим;
      6) визнати протиправним наказ від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору;
      7) скасувати наказ від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору;
      8) зобов`язати Апеляційний суд Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку на підставі наказу від 09 лютого 2018 року № 74-ос/ка «Про внесення змін до наказу від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка» відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року;
      9) визнати протиправними дії Апеляційного суду Київської області щодо утримання з заробітної плати ОСОБА_1 як надлишково сплачених коштів за грудень 2017 року у сумі 9714,39 грн;
      10) стягнути з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 9714,39 грн;
      11) поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області, додаткового помічника судді Лівінського С. В. з 02 січня 2018 року;
      12) зобов`язати Апеляційний суд Київської області нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 з 02 січня 2018 року по день поновлення на посаді виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», враховуючи перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2017 року по 29 грудня 2017 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 25 лютого 2019 року роз`єднав позовні вимоги за № 1, 2, 3, 8, 9, 10, виділивши їх у самостійне провадження.
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 25 лютого 2019 року залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про:
      - визнання недійсним, протиправним, дискримінаційним наказу в. о. керівника апарату Апеляційного суду Київської області Зельдич О. М. від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. в частині строку до 31 грудня 2017 року, у формі прямої дискримінації за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;
      - визнання трудового договору, оформленого наказом від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка, про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. безстроковим;
      - визнання протиправним наказу від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору;
      - скасування наказу від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору;
      - поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області, додаткового помічника судді Лівінського С. В. з 02 січня 2018 року;
      - зобов`язання Апеляційного суду Київської області нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 з 02 січня 2018 року по день поновлення на посаді виходячи з виплат за останні
      2 календарні місяці роботи перед звільненням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», враховуючи перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2017 року по 29 грудня 2017 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 % до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року.
      4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2019 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року про залишення позову без розгляду скасував, провадження у справі закрив.
      5. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, стосується трудових правовідносин і має вирішуватись судом за правилами цивільного судочинства.
      З 01 травня 2016 року працівники патронатної служби не є державними службовцями, а посада помічника судді не відноситься до посад державної служби. Тому посада, з якої було звільнено ОСОБА_1 , не відноситься до публічної служби, оскільки не пов`язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погоджуючись із зазначеним судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Посилається на помилковість висновку суду апеляційної інстанцій про те, що справу необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідач у справі є суб`єктом владних повноважень, а патронатна служба в державних органах є публічною службою. Заявниця вказує, що предметом спору є порушення трудових прав працівника патронатної служби, який працював у державному органі і був звільнений у січні 2018 року, а отже, спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      7. Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
      Рух касаційної скарги
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 27 червня 2019 року призначив її до розгляду.
      9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 03 липня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів та аргументів учасників справи
      11. Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати накази керівника апарату Апеляційного суду Київської області щодо продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді та звільнення з посади помічника судді, визнати трудовий договір безстроковим, поновити на посаді помічника судді та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.
      12. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
      від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      13. Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      14. Положеннями пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
      15. Крім того, відповідно до пункту 17 частини першої вказаної статті публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      16. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
      17. Положеннями статті 157 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.
      18. 01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року «Про державну службу», згідно з преамбулою якого він визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
      19. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
      20. При цьому пунктом 18 частини третьої статті 3 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія цього Закону не поширюється на працівників патронатних служб.
      21. Згідно з частиною першою статті 92 Закону України «Про державну службу» до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем`єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.
      22. Отже, з 01 травня 2016 року посада помічника судді не відноситься до посад державної служби, а є патронатною службою.
      23. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що особа, яка обіймає посаду помічника судді, підпадає під визначення особи, яка здійснює публічну службу. У разі виникнення спору за її участі з приводу прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, на такі спори поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      24. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17.
      25. Ураховуючи суть спірних правовідносин, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      26. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу для продовження розгляду.
      27. За правилами частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      28. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      29. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 2, 19, 345, 349, 353, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року скасувати.
      3. Справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі - направити для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86036737