Постановление ВСУ по пересмотру о юрисдикции споров касающихся оплаты части стоимости уставного капитала


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., 
суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
Ємця А.А., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М.,

за участю ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3, 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства недійсним за заявою суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2017 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л и :

У травні 2015 року суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа –підприємець ОСОБА_1 (далі СПД – ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Позивач зазначав, що на підставі договору про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Каміла» (далі – ТОВ «ТД «Каміла») йому передано право вимоги до боржника ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства. 6 травня 2015 року ОСОБА_4 сповіщено про укладення договору про відступлення права вимоги, а також проінформовано про надання майнової поруки за виконання ним грошового зобов’язання, визначеного умовами договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства. 12 травня 2015 року новий кредитор СПД – ФОП ОСОБА_1 направив вимогу ОСОБА_4 щодо виконання ним грошового зобов’язання за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства. 

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 не виконав належним чином своїх зобов’язань за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, СПД – ФОП ОСОБА_1 просив стягнути: з ОСОБА_2 20 тис. грн майнової поруки; із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 7 млн 980 тис. грн у рахунок сплати заборгованості за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Каміла», 4 млн 192 тис. грн індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов’язання, 370 тис. 189 грн 39 коп. – три проценти річних від простроченої суми; дозволити державному виконавцю в процесі виконання судового рішення звернути стягнення на користь СПД – ФОП ОСОБА_1 за рахунок реалізації рухомого та нерухомого майна боржників, їх часток у статутному капіталі товариства та грошових коштів, які знаходяться на їхніх рахунках у банківських установах.

ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, СПД – ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ТД «Каміла», укладеного 5 травня 2015 року між ОСОБА_2 та СПД – ФОП ОСОБА_1. Позивач за зустрічним позовом зазначив, що оспорюваний правочин є договором факторингу і що внаслідок його укладення порушено права та інтереси боржника ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства.

ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ТД «Каміла» від 17 грудня 2014 року. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на момент підписання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства ОСОБА_2 не мав правових підстав для вчинення таких дій, оскільки судовим рішенням визнано недійсними свідоцтво ТОВ «ТД «Каміла» від 17 грудня 2014 року, видане на ім’я ОСОБА_2, про підтвердження сплати ним своєї частки у статутному капіталі товариства, а також рішення загальних зборів товариства від 17 грудня 2014 року про вихід ОСОБА_2 з числа учасників товариства. Крім того, договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства не був спрямований на настання правових наслідків, обумовлених таким договором. 

Макарівський районний суд Київської області ухвалами від 13 листопада 2015 року та 31 серпня 2016 року зустрічні позови ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прийняв до спільного розгляду з позовом СПД – ФОП ОСОБА_1. 

Макарівський районний суд Київської області рішенням від 5 вересня 2016 року позов СПД – ФОП ОСОБА_1 задовольнив, стягнув з: громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 на користь СПД – ФОП ОСОБА_1 20 тис. грн. майнової поруки згідно з договором про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ТД «Каміла» солідарно з громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_4 та громадянкою Республіки Білорусь ОСОБА_5 за прострочення виконання майнового зобов’язання, що виникло на підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства від 17 грудня 2014 року; з громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_4 та громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_5 на користь СПД – ФОП ОСОБА_1 7 млн 980 тис. грн у рахунок виконання зобов’язання за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ТД «Каміла» від 17 грудня 2014 року та договором про відступлення права вимоги від 5 травня 2015 року, 4 млн 192 тис. грн інфляційних витрат та 370 тис. 189 грн 30 коп. трьох процентів річних від простроченої суми; вирішив питання про розподіл судових витрат; відмовив у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_5. 

Апеляційний суд Київської області 15 листопада 2016 року рішення Макарівського районного суду Київської області від 5 вересня 2016 року в частині задоволення позову СПД – ФОП ОСОБА_1 скасував та постановив ухвалу про закриття провадження в справі в цій частині; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. 

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 6 березня 2017 року ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року залишив без змін. 

У березні 2017 року до Верховного Суду України звернувся СПД – ФОП ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2017 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме статті 15, пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі. 

У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року й залишити в силі рішення Макарівського районного суду Київської області від 5 вересня 2016 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. 

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди установили, що 17 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Каміла», за умовами якого ОСОБА_2 передає належну йому частку в статутному капіталі товариства в розмірі 40 %, а ОСОБА_4 приймає цю частку та зобов’язується сплатити за неї грошову суму в розмірі, порядку та на умовах, викладених у договорі.

14 січня 2015 року ОСОБА_4 здійснив переведення на себе частки у статутному капіталі товариства в розмірі 40 %, проте зобов’язання зі сплати грошових коштів за придбання цієї частки в статутному капіталі товариства не виконав.

5 травня 2015 року між ОСОБА_2 та СПД – ФОП ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Каміла» та про зміну первісного кредитора на нового.

Повідомленням від 6 травня 2015 року ОСОБА_2 сповістив ОСОБА_4 про укладення договору про відступлення права вимоги та проінформував про надання майнової поруки за виконання боржником грошового зобов’язання в розмірі 20 тис. грн.

ОСОБА_4 не здійснив розрахунку за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства.

12 травня 2015 року новий кредитор СПД – ФОП ОСОБА_1 направив ОСОБА_4 вимогу щодо виконання простроченого грошового зобов’язання.

Проте ОСОБА_4 не виконав належним чином своїх зобов’язань за договором. 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в частині позовних вимог СПД – ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що між сторонами існують корпоративні правовідносини, тому в цій частині справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства як відчуженої сукупності корпоративних прав та обов’язків, пов’язаних з участю особи в товаристві, не змінює статусу такого договору. 

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібним предметом спору, підставами позовів, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у таких справах. 

На обґрунтування своїх вимог СПД – ФОП ОСОБА_1 надав постанови Вищого господарського суду України від 26 січня 2010 року, 7 лютого 2012 року та 3 червня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2014 року, 23 грудня 2015 року, 21 вересня і 21 грудня 2016 року, а також постанови Верховного Суду України від 30 травня 2012 року та 1 лютого 2017 року.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2014 року, 23 грудня 2015 року, 21 вересня 2016 року суд установивши, що спори між сторонами виникли з приводу виконання цивільно-правових договорів, отже їх не можна вважати корпоративними, дійшов висновку, що справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

В ухвалі від 21 грудня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, який вирішив спір про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства та визнання припиненим зобов’язання за таким договором у порядку цивільного судочинства. 

У постанові Вищого господарського суду України від 26 січня 2010 року, наданій заявником для порівняння, суд, установивши, що спір між сторонами виник не з корпоративних правовідносин, а стосується грошових коштів, що підлягають сплаті на підставі договору купівлі-продажу і не стосуються захисту позивачем своїх прав, пов’язаних з процедурою реалізації корпоративних прав, дійшов висновку, що спір не відноситься до підвідомчості господарських судів. 

В інших наданих для порівняння постановах цього ж суду від 7 лютого 2012 року та 3 червня 2015 року зазначено, що оскільки між сторонами виникли спори з договору купівлі-продажу корпоративних прав, а позовні вимоги позивачів стосуються їх корпоративних прав на управління правами товариства й розподілу його прибутку, то такі спори є корпоративними та підвідомчі господарським судам. 

Крім того, заявник також посилається на постанови Верховного Суду України від 30 травня 2012 року (справа № 6-45цс12) і 1 лютого 2017 року (справа № 3-1299гс16). 

Постановою Верховного Суду України від 30 травня 2012 року (справа № 6-45цс12) скасовано ухвалу суду касаційної інстанції, а справу направлено на новий розгляд, оскільки суд не врахував норм процесуального законодавства, не визначив характеру спору, що виник між позивачем та відповідачем, та в якому порядку він повинен розглядатися судом. 

У постанові від 1 лютого 2017 року (справа № 3-1299гс16) Верховний Суд України зазначив про те, що при визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід керуватися поняттям корпоративних прав, наведеним у частині першій статті 167 Господарського кодексу України (далі – ГК України). Зокрема, корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Таким чином, законодавство визнає статус учасника товариства лише за особою, яка є власником частки у його статутному капіталі. Установивши, що предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства за позовом особи, яка не є його учасником, суд дійшов висновку про відсутність між сторонами корпоративних правовідносин та припинив провадження в справі.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм процесуального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (частина перша статті 167 ГК України).

При визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною першою статті 167 ГК України. 

У разі якщо суб’єктний склад осіб, які беруть участь у справі, або предмет позову не відповідають визначеним пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України справам, що виникають з корпоративних відносин, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1 ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. У зв’язку з відсутністю в законодавстві норм про спеціальну підвідомчість (підсудність) спорів, пов'язаних з емісією цінних паперів, розміщенням акцій чи їх обігом, а також часток у статутному (складеному) капіталі товариства, що виникають між акціонерами (учасниками) господарського товариства та товариством (крім передбачених пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України), такі позови повинні приймати господарські суди за правилами статті 1 ГПК України, тобто з урахуванням суб’єктного складу учасників спору.

Таким чином, під корпоративними відносинами розуміють відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Реалізація учасником господарського товариства передбачених законом прав учасника господарського товариства відбувається в межах корпоративних відносин.

У справі, яка переглядається, спір між сторонами виник щодо грошових коштів, що підлягають сплаті за умовами діючого договору про відступлення права вимоги від 5 травня 2015 року до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ТД «Каміла» від 17 грудня 2014 року, тобто щодо виконання грошового зобов’язання і не стосується захисту позивачем своїх прав, пов’язаних з процедурою реалізації корпоративного права.

Оскільки між сторонами виник спір не з корпоративних правовідносин, СПД – ФОП ОСОБА_1 не є учасником ТОВ «ТД «Каміла», звернувся до суду за захистом своїх майнових прав, то такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте суди апеляційної та касаційної інстанцій на порушення вимог пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України не проаналізували предмет спору та підстави звернення позивача до суду й дійшли помилкового висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 

Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій порушили норми процесуального права, а саме статтю 15, пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а це відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 3604 цього Кодексу є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі, та передачі справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки вимоги СПД – ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості взаємопов’язані із зустрічними позовними вимогами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, то ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року підлягають скасуванню в повному обсязі. 

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л и :

Заяву суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.І. Гуменюк 
Судді:
І.С. Берднік Л.І. Охрімчук
А.А. Ємець Н.П. Лященко
Т.Є. Жайворонок Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі за № 6-703цс17

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Під корпоративними відносинами розуміють відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Реалізація учасником господарського товариства передбачених законом прав учасника господарського товариства відбувається в межах корпоративних відносин.

Спір щодо грошових коштів, що підлягають сплаті за умовами діючого цивільно-правового договору, тобто щодо виконання грошового зобов’язання не стосується захисту позивачем своїх прав, пов’язаних з процедурою реалізації корпоративного права, а стосується захисту позивачем своїх майнових прав, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк

Постанова від 31 травня 2017 року № 6-703цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D1302DA0E09382E5C225813F00420534

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

ВСУ указал, что спор относительно денежных средств, подлежащих уплате по условиям действующего гражданско-правового договора, то есть по выполнению денежного обязательства не касается защиты истцом своих прав, связанных с процедурой реализации корпоративного права, а касается защиты истцом своих имущественных прав, поэтому такой спор подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...