ANTIRAID

Постановление ВАСУ о невозможности оспаривания вывода комиссии при Минюсте о противоправности регистрационных действий в админпроцессе

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р.

м. Київ

К/800/35906/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого судді Горбатюка С.А. (доповідач),
Суддів Мороз Л.Л. Стрелець Т.Г.
секретар судового засідання Носенко Л.О.,

за участі:
представників Публічного акціонерного товариства "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" Андраш А.О., ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку у залі суду адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" до Міністерства юстиції України та Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії

встановила:

Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" в Окружному адміністративному суді міста Києва пред'явило адміністративний позов до Міністерства юстиції України та Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідна позовна заява підписана представником Товариства ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності, підписаної генеральним директором ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" ОСОБА_7

Просило:

- визнати протиправними дії Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України щодо складання висновку від 28 квітня 2016 року "Про результати розгляду скарги директора товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування" ОСОБА_8 20 квітня 2016 року";

- визнати незаконним та скасувати висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 28 квітня 2016 року "Про результати розгляду скарги директора товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування" ОСОБА_8 20 квітня 2016 року";

- визнати незаконним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України від 05 травня 2016 року №1318/5 "Про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань";

- зобов'язати Міністерство юстиції України поновити реєстраційні дії, які скасовані Наказом Міністерства щодо ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів", і які були вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., а саме: від 18 лютого 2016 року №15801070044000013, від 11 квітня 2016 року №15801050047000013 та від 11 квітня 2016 року №15801070048000013.

В обґрунтування позову ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" зазначило, що оспорювані висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 28 квітня 2016 року "Про результати розгляду скарги директора товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування" ОСОБА_8 20 квітня 2016 року" та Наказ Міністерства юстиції України від 05 травня 2016 року №1318/5 "Про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" складено та видано відповідачами із порушенням вимог чинного законодавства, зокрема Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 "Про затвердження Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації", а тому, вони, на думку позивача, підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України щодо складання висновку від 28 квітня 2016 року за наслідками розгляду по суті скарги директора ТОВ "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування" ОСОБА_8 від 20 квітня 2016 року.

Визнано протиправним та скасовано висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 28 квітня 2016 року, складений за наслідками розгляду по суті скарги директора ТОВ "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування" ОСОБА_8 від 20 квітня 2016 року.

Визнано протиправним та скасовано Наказ Міністерства юстиції України від 05 травня 2016 року № 1318/5"Про скасування реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Зобов'язано Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення реєстраційних дій, скасованих на підставі Наказу Міністерства юстиції України від 05 травня 2016 року №1318/5 "Про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" в особі генерального директора ОСОБА_10 та Міністерство юстиції України подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" задоволено.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року скасовано та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Іншою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року також скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" в особі генерального директора ОСОБА_7 подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати обидві постанови суду апеляційної інстанції та залишити в законній силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року.

Касаційна скарга обґрунтована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, на думку особи, якою подано касаційну скаргу, судом апеляційної інстанції порушені вимоги статті 28 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", неповно досліджені обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність їх правової оцінки, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Так судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування" звернулося до Міністерства юстиції України зі скаргою від 20 квітня 2016 року на реєстраційні дії, вчинені приватним нотаріусом Михайленком С.А. щодо ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів", в якій просило скасувати реєстраційні дії, вчинені приватним нотаріусом Михайленком С.А. щодо ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів", а саме:

- реєстраційну дію від 18 лютого 2016 року №15801070044000013, особа яка внесла зміни - приватний нотаріус Михайленко С.А. (свідоцтво №4266, 04053, м. Київ, вул. Артема, 11, тел.: 455-99-01), зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів;

- реєстраційну дію від 11 квітня 2016 року №15801050047000013, особа яка внесла зміни - приватний нотаріус Михайленко С.А. (свідоцтво №4266, 04053, м. Київ, вул. Артема, 11, тел.: 455-99-01), зміна місцезнаходження, інші зміни;

- реєстраційну дію від 11 квітня 2016 року №15801070048000013, особа яка внесла зміни - приватний нотаріус Михайленко С.А. (свідоцтво №4266, 04053, м. Київ, вул. Артема, 11, тел.: 455-99-01), зміна додаткової інформації.

За результатами розгляду скарги ТОВ "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування" Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України складено висновок, відповідно до якого запропоновано задовольнити скаргу у повному обсязі, а саме: скасувати реєстраційні дії від 18 лютого 2016 року № 15801070044000013, від 11 квітня 2016 року № 15801050047000013 та від 11 квітня 2016 року № 15801070048000013 щодо ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів", які вчинені приватним нотаріусом Михайленко С.А.

На підставі вказаного висновку Комісії Міністерством юстиції України 05 травня 2016 року видано Наказ, згідно з яким, скаргу задоволено у повному обсязі, а саме: скасовано реєстраційні дії від 18 лютого 2016 року № 15801070044000013, від 11 квітня 2016 року № 15801050047000013 та від 11 квітня 2016 року № 15801070048000013 щодо ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів", які вчинені приватним нотаріусом Михайленко С.А.

Задовольняючи позов в частині визнання протиправними дій щодо складання висновку Комісії та про визнання протиправним та скасування Наказу Міністерства юстиції України Окружний адміністративний суд м. Києва виходив із того, що: - ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" протиправно було позбавлено можливості взяти участь у розгляді скарги та/або подати письмові пояснення по суті самої скарги, які обов'язково приймаються Комісією до розгляду.

- відповідачами не зазначено, а судом не встановлено, що для вчинення реєстраційних дій № 15801070044000013, № 15801050047000013 та № 15801070048000013 приватному нотаріусу Михайленку С.А. ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" не були надані усі передбачені Законом № 755 документи.

- реєстраційна дія від 18 лютого 2015 року № 15801070044000013, яка вчинена приватним нотаріусом Михайленком С.А., не могла бути скасованою, оскільки судова заборона здійснювати будь-які реєстраційні дії, крім зміни місцезнаходження ПАТ, не могла бути прийнята до уваги через те, що станом на час розгляду скарги ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року у справі № 804/16502/15 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

- реєстраційні дії від 11 квітня 2016 року № 15801050047000013 та від 11 квітня 2016 року № 15801070048000013 стосуються зміни місцезнаходження, та додаткової інформації про ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" і не стосуються заборонених ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року у справі №757/46634/15ц реєстраційних дій, пов'язаних з зміною керівника (зміни відомостей про керівника) Товариства, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, та/або внесення будь-яких записів та змін до цього Реєстру щодо фізичних осіб або відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені Товариства без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Виходячи із встановленої судом протиправності висновку Комісії та Наказу, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Комісії вчинити дії щодо поновлення скасованих реєстраційних дій №15801070044000013, №15801050047000013 та №15801070048000013.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи у цій справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції в оскаржених рішеннях зазначив про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також про те, що висновок Комісії має рекомендаційний характер і не є обов'язковим для прийняття Наказу. Наказ про скасування реєстраційних дій прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, суд визначився з правовою позицією щодо того, що висновок Комісії не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні закону і не створює для особи обов'язків та наслідків за результатами його прийняття.

Скасування реєстраційних дій від 18 лютого 2015 року № 15801070044000013, від 11 квітня 2015 року №15801050047000013 та від 11 квітня 2015 року №15801070048000013 є правомірним, оскільки вони мали місце під час дії судових заборон.

Правова позиція суду апеляційної інстанції є помилковою й такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування Наказу та зобов'язання Міністерства юстиції України вчинити дії щодо поновлення реєстраційних дій, скасованих цим Наказом, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулюються нормами Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі - Закон № 755).

Зокрема, згідно з частиною першою статті 3 Закону № 755 дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до підпунктів четвертого та п'ятого частини першої статті 1 Закону № 755, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань це - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації, нотаріус.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації визначений статтею 34 Закону № 755.

Згідно з частинами першою та другою статті 34 Закону № 755 рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на проведені державним реєстратором реєстраційні дії (крім випадків, якщо такі реєстраційні дії проведено на підставі рішення суду);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Тобто, на час виникнення та існування спірних правовідносин чинним законодавством Міністерство юстиції України було уповноважене на розгляд скарг на проведені державним реєстратором реєстраційні дії, за винятком реєстраційних дій, проведених на підставі рішення суду.

Суд апеляційної інстанції частково мотивував свої рішення про скасування рішення суду першої інстанції та про відмову у задоволенні позову тим, що судом першої інстанції помилково застосовано положення статті 34 Закону № 755 в редакції, яка не діяла на момент виникнення спірних правовідносин, а також тим, що стаття 34 Закону № 755 на момент виникнення спірних правовідносин діяла в редакції, яка стосувалась документів, що подаються для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженим ними органом щодо припинення юридичної особи.

Зазначена правова позиція є помилковою.

Так, Закон № 755 викладено у новій редакції у відповідності до пункту першого розділу І Закону України від 26 листопада 2015 року № 835-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 835).

Пунктом 1 Прикінцевих і перехідних положень цього Закону № 835 передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім: пунктів 1 - 8, 10 - 21, 23 - 26, 28 - 32, 35 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2016 року; пунктів 22, 27 та 34 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Отже, Закон № 755 в редакції Закону № 835 набрав чинності 01 січня 2016 року та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

У зв'язку з цим судом першої інстанції при вирішенні справи правильно застосовано статтю 34 Закону № 755 в редакції, якою саме й врегульовано порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та дев'ятої статті 34 Закону № 755 за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову в задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування реєстраційної дії - у разі оскарження реєстраційної дії; б) проведення державної реєстрації - у разі оскарження відмови у державній реєстрації; в) виправлення технічної помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру; д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог частини дев'ятої статті 34 Закону № 755 Кабінетом Міністрів України видано постанову від 25 грудня 2015 року № 1128 "Про затвердження Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації", якою затверджено Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України (далі - Порядок № 1128).

Зокрема, відповідно до пунктів 2, 3, 8, 12 та 14 Порядку № 1128 для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.

Розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено, що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов'язкові відомості, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та/або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.

Така скарга у день її надходження реєструється суб'єктом розгляду скарги відповідно до вимог законодавства з організації діловодства у державних органах.

Відсутність у скарзі обов'язкових відомостей, передбачених Законами, не є підставою для відмови в її реєстрації.

Під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб'єкта оскарження, і вирішує: 1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб'єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб'єкта оскарження; 2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб'єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб'єктом оскарження на законних підставах; 3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора); 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

За результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Висновок комісії, на підставі якого суб'єктом розгляду скарги приймається рішення про задоволення скарги, обов'язково містить інформацію про те, що: 1) рішення, дії або бездіяльність суб'єкта оскарження не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації; 2) скарга підлягає задоволенню в повному обсязі чи частково (з обов'язковим зазначенням у якій частині) шляхом прийняття суб'єктом розгляду скарги рішень, передбачених пунктом другим частини шостої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктом другим частини шостої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Разом з цим, згідно з пунктами 9 - 11 Порядку № 1128 під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

Суб'єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє скаржнику (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкту оскарження та іншим заінтересованим особам, зазначеним у скарзі або встановленим відповідно до відомостей реєстрів, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів: 1) рекомендованою телеграмою; 2) телефонограмою; 3) факсимільним повідомленням; 4) засобами електронної пошти.

Копії скарги та доданих до неї документів надаються суб'єкту оскарження та заінтересованим особам, зазначеним у скарзі або встановленим відповідно до відомостей реєстрів, не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті. Суб'єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов'язково приймаються комісією до розгляду.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що представник ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" запрошувався до участі у розгляді скарги директора ТОВ "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування" ОСОБА_8, що йому повідомлялося про час та місце розгляду цієї скарги, а також, що йому були направлені копія скарги та додані до неї документи.

Отже, таким, що відповідає встановленим обставинам справи є висновок суду першої інстанції про порушення права ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" на участь у розгляді скарги ТОВ "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування" та/або подати письмові пояснення по суті даної скарги, які обов'язково приймаються Комісією до розгляду.

Наказ Міністерства юстиції України від 05 травня 2016 року № 1318/5 "Про скасування реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" прийнято на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 28 квітня 2016 року, за обставин, коли Комісією не були забезпечені права ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" на участь у розгляді скарги ТОВ "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування" та/або на подання письмових пояснень по суті цієї скарги.

З висновку Комісії та з письмових заперечень Міністерства юстиції України проти позову вбачається, що при його складанні Комісія виходила із того, що:

1) при вчиненні реєстраційної дії №15801070044000013:

- у заяві про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, не зазначено дату призначення на посаду генерального директора ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" ОСОБА_7 (у протоколі засідання наглядової ради Товариства від 04 листопада 2015 року № 041115 дата призначення ОСОБА_7 значиться 06 листопада 2015 року);

- відповідно до протоколу засідання наглядової ради ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" від 04 листопада 2015 року № 041115 припинено повноваження виконуючого обов'язки генерального директора ОСОБА_11, проте згідно із відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_11 був генеральним директором ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" з обмеженнями щодо підписання угод відповідно до статуту;

- в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на час проведення вказаної реєстраційної дії містилася ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року у судовій справі №804/16502/15 щодо заборони проведення реєстраційних дій;

2) при вчиненні реєстраційних дій №15801050047000013 та №15801070048000013 в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень містилася заборона щодо проведення реєстраційних дій, встановлена ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року у справі №757/46634/15ц.

Згідно з пунктом сьомим частини першої статті 1, частиною четвертою статті 17 Закону № 755 Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, крім внесення змін до інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи, у тому числі кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) її засновника, якщо засновник - юридична особа, про місцезнаходження та про здійснення зв'язку з юридичною особою; 3) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) протоколу засідання керівного органу громадського формування, на якому відповідно до установчого документа було скликано засідання вищого органу управління, - у разі державної реєстрації змін до відомостей про громадське формування; 4) документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення відповідно до статуту громадського формування про внесення змін до Єдиного державного реєстру, - у разі державної реєстрації змін до відомостей про громадське формування; 5) відомості про керівні органи громадського формування (ім'я, дата народження керівника, членів інших керівних органів, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), посада, контактний номер телефону та інші засоби зв'язку) - у разі внесення змін до складу керівних органів; 6) документ, що підтверджує реєстрацію іноземної особи в країні її місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського, судового реєстру тощо), - у разі змін, пов'язаних із входженням до складу засновників юридичної особи іноземної юридичної особи; 7) документ про сплату адміністративного збору - у випадках, передбачених ст. 36 цього Закону; 8) установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі; 9) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта - у разі внесення змін, пов'язаних із внесенням даних про юридичну особу, правонаступником якої є зареєстрована юридична особа; 10) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), та/або договору, іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі внесення змін, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено подання приватному нотаріусу Михайленку С.А. не усіх визначених Законом № 755 документів для вчинення реєстраційних дій № 15801070044000013, № 15801050047000013 та № 15801070048000013.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування реєстраційної дії № 15801070044000013 з огляду на те, що не є належними та достатніми доказами існування таких підстав, зокрема:

- не зазначення у заяві про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, дати призначення на посаду генерального директора ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" ОСОБА_7;

- зазначення в протоколі засідання наглядової ради ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" від 04 листопада 2015 року № 041115 про припинення повноважень виконуючого обов'язки генерального директора ОСОБА_12, в той час як відповідно до відомостей Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_12 був генеральним директором ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів". 

Факт обрання ОСОБА_7 генеральним директором ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" з 06 листопада 2015 року та припинення відповідних повноважень ОСОБА_12 сторонами не заперечувався та підтверджується протоколом засідання наглядової ради Товариства від 04 листопада 2015 року № 041115, Наказом Товариства від 06 листопада 2015 року № 061115-ос/к "Про прийняття обов'язків, трудовим договором (контрактом) від 04 листопада 2015 року (в рішенні суду 1 інстанції допущено помилку і зазначено 2011 рік).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції помилково вважав, що вчинення реєстраційних дій від 18 лютого 2016 року № 15801070044000013, від 11 квітня 2016 року № 15801050047000013 та від 11 квітня 2016 року № 15801070048000013 суперечить забороні, встановленій ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року в адміністративній справі № 804/16502/15, яка у свою чергу скасована ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2016 року.

Так, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року заборонено державним реєстраторам Державної реєстраційної служби України та будь - яким іншим посадовим особам та нотаріусам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, здійснювати будь-які реєстраційні дії відносно ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів", вносити будь-які зміни до відомостей та реєструвати будь-які зміни до установчих документів щодо ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, окрім тих, які пов'язані зі зміною місцезнаходження ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" до набрання законної сили рішенням суду по справі №804/16502/15.

Між тим, такими, що відповідають фактичним обставинам справи є доводи касаційної скарги про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року в адміністративній справі №804/16502/15 та доказів про розміщення в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень будь-якої інформації щодо заборони чи обмеження в проведенні реєстраційних дій.

Лист Міністерства юстиції України від 10 червня 2016 року № 20519/16593-0-33-16/19, в якому міститься посилання на те, що станом на 18 лютого 2016 року в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень містилися відомості про заборону проведення реєстраційних дій на підставі ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року в адміністративній справі №804/16502/15, не є належним та допустимим доказом про розміщення такої інформації у вказаному Єдиному державному реєстрі з огляду на те, що його зміст не підтверджений відповідним Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Між тим, обов'язок доведення правомірності оскаржуваних рішень покладено на відповідачів вимогами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає, що не може бути взята до уваги у цій частині й постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2016 року в адміністративній справі № 826/4863/16, яка залишена без зміни ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року.

Так, сторонами у вказаній справі є ОСОБА_12 (позивач), приватний нотаріус Михайленко С.А. та Головне територіальне управління юстиції у місті Києві (відповідачі).

Ухваленим судом 04 липня 2016 року у цій справі рішенням позов задоволено частково, визнано протиправними дії приватного нотаріуса Михайленка С.А. щодо вчинення 18 липня 2016 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" реєстраційної дії № 15801070044000013, зокрема внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах - зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів.

Реєстраційна дія, яка скасована Наказом Міністерства юстиції України від 05 травня 2016 року №1318/5, визнана протиправною виходячи з того, що відповідні обставини встановлені постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2016 року.

Однак, обставини, встановлені вказаним судовим рішенням та висновок про протиправність реєстраційної дії нотаріуса від 18 лютого 2016 року № 15801070044000013 не впливають на вирішення даної справи, оскільки це по суті правовий висновок, зроблений адміністративним судом на підставі встановлених ним обставин в іншій справі.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Проте, правовий висновок, що міститься в резолютивній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2016 року не є обставиною в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, у відповідності до статті 163 цього ж Кодексу постанова складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;

Таким чином, правовий висновок, викладений в резолютивній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2016 року не звільняє відповідача від передбаченого частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язку доведення правомірності свого рішення.

Задовольняючи частково позов у справі № 826/4863/16 Окружний адміністративний суд міста Києва виходив із встановленої обставини про наявність ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року, якою заборонено державним реєстраторам Державної реєстраційної служби України та будь - яким іншим посадовим особам та нотаріусам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, здійснювати будь-які реєстраційні дії відносно ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів", вносити будь-які зміни до відомостей та реєструвати будь-які зміни до установчих документів щодо ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, окрім тих, які пов'язані зі зміною місцезнаходження ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" до набрання законної сили рішенням суду у справі №804/16502/15.

Разом з тим, мотивувальна частина постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2016 року не містить встановленої обставини про наявність у вказаному Єдиному державному реєстрі станом на 18 лютого 2016 року інформації щодо заборони, встановленої ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року.

Отже, встановлена обставина про наявність ухвали суду, а не про наявність інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про заборону вчиняти реєстраційні дії, не спростовує недоведеність відповідачами як наявності у вказаному Єдиному державному реєстрі станом на 18 лютого 2016 року інформації про заборону вчиняти реєстраційні дії, так і обізнаності приватного нотаріуса Михайленка С.А. про таку заборону.

Щодо судової заборони на вчинення реєстраційних дій, встановленої ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року у справі № 757/46634/15-ц, колегія суддів вказує на таке.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року у справі № 757/46634/15-ц заборонено державним реєстраторам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати будь-які реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у тому числі й нотаріусам, іншим суб'єктам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії у цьому Єдиному державному реєстрі, проводити державну реєстрацію зміни керівника ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" та зміни відомостей про керівника Товариства, які містяться в Єдиному державному реєстрі, та вносити такі зміни до нього.

Крім того, судом було заборонено будь-яким державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам вносити будь-які записи та зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фізичних осіб або відомості про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" без довіреності, у тому числі й підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації.

Разом з цим, реєстраційні дії від 11 квітня 2016 року № 15801050047000013 та від 11 квітня 2016 року № 15801070048000013 стосуються зміни місцезнаходження, інших змін та зміни додаткової інформації щодо Товариства і не стосуються заборонених ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року у справі №757/46634/15ц реєстраційних дій.

Таким чином, у частині визнання протиправним та скасування Наказу Міністерства юстиції України від 05 травня 2016 року № 1318/5 "Про скасування реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення, а висновки Київського апеляційного адміністративного суду в цій частині не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Виходячи із встановленої протиправності цього Наказу суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зобов'язання Міністерства юстиції України вчинити дії щодо поновлення скасованих оскаржуваним Наказом реєстраційних дій №15801070044000013, №15801050047000013 та №1580 1070048000013.

Разом з цим, рішення суду першої інстанції у цій частині позовних вимог є законним і обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції помилково його скасував.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Комісії щодо складання висновку та про визнання протиправним та скасування цього висновку, колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 28 квітня 2016 року, який складений за наслідками розгляду по суті скарги директора ТОВ "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування" ОСОБА_8 20 квітня 2016 року" за своїм змістом і правовим визначенням має рекомендаційний характер, а отже, не є обов'язковим для прийняття Міністерством юстиції України Наказу саме у відповідності до цього висновку.

Крім цього, зазначений висновок не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні закону і не створює для особи обов'язків та наслідків за результатами його прийняття.

Отже, спір у відповідній частині не має публічно-правового характеру і справа у відповідній частині не підлягає вирішенню згідно з Кодексом адміністративного судочинства України.

Суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні цієї частини позовних вимог не врахували вказані норми процесуального закону і ухвалили незаконні судові рішення, які підлягають скасуванню.

У відповідності до статті 220, частини першої статті 224, статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки рішення суду першої інстанції у відповідній частині є правильним і скасовано судом апеляційної інстанції помилково, то його у цій частині слід залишити в законній силі.

В іншій частині позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у відповідній частині - закриттю.

Керуючись статтями 220, 221, 224, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року в адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" до Міністерства юстиції України та Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року у частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій щодо розгляду скарг у сфері державної реєстрації та висновку за результатами розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дитяче та спеціальне харчування" скасувати і провадження у цій частині позову закрити.

У решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року залишити без зміни.

Постанова є остаточною, оскарженню не підлягає і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Горбатюк С.А.
Стрелець Т.Г.
Мороз Л.Л
 
Справа № 826/7442/16
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/67196825

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВАСУ пришел к выводу, что вывод Комиссии по вопросам рассмотрения жалоб в сфере государственной регистрации Министерства юстиции Украины по своему содержанию и правовым определениям носит рекомендательный характер, а следовательно, не является обязательным для принятия Министерством юстиции Украины Приказа именно в соответствии с этим заключением.

Кроме этого, указанный вывод не является решением субъекта властных полномочий в понимании закона и не создает для лица обязанностей и последствий по результатам его принятия. Таким образом, спор в соответствующей части не имеет публично-правового характера и дело в это части не подлежит разрешению в соответствии с Кодексом административного судопроизводства Украины.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 820/3936/16
      Провадження N 11-803апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі його Харківської обласної дирекції (далі - АБ "Укргазбанк") на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року (судді Донець Л.О., Бартош Н.С., Мельнікова Л.В.) у справі N 820/3936/16 за позовом АБ "Укргазбанк" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Папуча Юрія Віталійовича (далі - Реєстратор) про визнання незаконними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      У липні 2016 року АБ "Укргазбанк" звернувся до суду з позовом до Реєстратора, в якому просив:
      - визнати незаконними й такими, що порушують права АБ "Укргазбанк", дії відповідача, скасувавши рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 23 червня 2016 року N 30185961;
      - зобов'язати Реєстратора вчинити дії щодо виконання рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року, а саме здійснити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 та реєстрацію обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та надати представникові позивача за довіреністю правовстановлюючі документи на спірну квартиру.
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі кредитного договору АБ "Укргазбанк" надав громадянину ОСОБА_4 грошові кошти на придбання квартири у м. Харкові. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, який було задоволено. Однак судове рішення не виконане по цей час, оскільки ОСОБА_4 на порушення вимог Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" не зареєстрував право власності на предмет іпотеки - спірну квартиру, що зумовило звернення позивача до суду з позовом про надання йому повноважень на здійснення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у цивільній справі N 642/3811/14ц позов АБ "Укргазбанк" задоволено, у зв'язку із чим представник АБ "Укргазбанк" ОСОБА_5. як уповноважений представник ОСОБА_4 звернулася до Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 Проте оскаржуваним рішенням відповідача у державній реєстрації права власності відмовлено. На думку позивача, рішення Реєстратора не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 його уповноваженим представником подано повний пакет документів.
      Харківський окружний адміністративний суд постановою від 05 жовтня 2016 року задовольнив позов частково: скасував рішення Реєстратора про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 23 червня 2016 року N 30185961; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
      Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 листопада 2016 року скасував постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, АБ "Укргазбанк" подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
      На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність вирішення цього спору в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідно до статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. За змістом статті 9 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку коли державним реєстратором є нотаріус, а згідно зі статтею 30 Закону N 1952-IV дії або бездіяльність державного реєстратора можуть бути оскаржені до суду. Оскільки у спірних правовідносинах відповідач виконував владні управлінські функції, то ця справа має бути розглянута адміністративним судом.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 27 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивувавши свою ухвалу тим, що позивач оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      У запереченнях на касаційну скаргу Реєстратор зазначив, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) від 17 червня 2016 року N 17322451 було встановлено, що подані для проведення державної реєстрації прав документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме наявні зареєстровані обтяження речових прав на вказане нерухоме майно. З огляду на це відповідач правомірно прийняв рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 23 червня 2016 року N 30185961.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 02 липня 2008 року між ОСОБА_4 і АБ "Укргазбанк" укладено кредитний договір N 32/08-4, згідно з умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у сумі 67 тис. 870 доларів США на придбання спірної квартири з оплатою 13,8 % річних та погашенням заборгованості до 01 липня 2036 року.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором на підставі договору іпотеки без заставної від 02 липня 2008 року N 32/08-4, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т.М., ОСОБА_4 передав АБ "Укргазбанк" спірну квартиру в іпотеку. Відомості про іпотеку квартири внесені нотаріусом до Державного реєстру іпотек. На відчуження квартири накладено заборону, про що внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
      У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором, рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2009 року у справі N 2-2409/09 з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2010 року, стягнуто із ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації з прилюдних торгів.
      Постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції виконавчий лист від 10 червня 2011 року N 2-2409/09 про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки повернуто АБ "Укргазбанк" без виконання за відсутністю у боржника майна, в тому числі відсутністю в Реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстрації за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру.
      Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року у справі N 642/3811/14ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року, задоволено позовні вимоги АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_4 про надання повноважень на здійснення державної реєстрації права власності. Надано АБ "Укргазбанк" повноваження на здійснення в реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції (далі - реєстраційна служба) державної реєстрації за ОСОБА_4 права власності та реєстрації обтяжень на спірну квартиру в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме надано АБ "Укргазбанк" право:
      - отримати в органах нотаріату дублікат договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 02 липня 2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т.М. в реєстрі за N 407 та зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів за N 2995114;
      - отримати в Комунальному підприємстві "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Харківське МБТІ") або його правонаступника технічний паспорт на спірну квартиру;
      - подавати, підписувати необхідні заяви, листи, отримувати довідки та інші документи, пов'язані з реєстрацією права власності та/або проведенням технічної інвентаризації на спірну квартиру в КП "Харківське МБТІ" або його правонаступника та в реєстраційній службі на ім'я ОСОБА_4 в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень;
      - сплачувати державне мито та робити інші платежі, пов'язані з реєстрацією права власності на спірну квартиру в КП "Харківське МБТІ" або його правонаступника та в реєстраційній службі на ім'я ОСОБА_4 в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України;
      - отримати в реєстраційній службі зареєстровані правовстановлюючі документи на спірну квартиру на ім'я ОСОБА_4;
      - розписуватись за ОСОБА_4 для виконання дій, пов'язаних з реєстрацією права власності та обтяжень та/або проведенням технічної інвентаризації на спірну квартиру в КП "Харківське МБТІ" або його правонаступника та в реєстраційній службі на ім'я ОСОБА_4 в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень.
      17 червня 2016 року ОСОБА_5 як представник ОСОБА_4 за довіреністю звернулася до Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру.
      Рішенням Реєстратора від 23 червня 2016 року N 30185961 відмовлено ОСОБА_5 у державній реєстрації права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру. Підставами для відмови в державній реєстрації права власності зазначено те, що: подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження на нерухоме майно.
      Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, АБ "Укргазбанк" звернувся до суду з позовом про його скасування та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
      Задовольняючи частково позовні вимоги АБ "Укргазбанк", суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога проскасування рішення Реєстратора є обґрунтованою та підлягає задоволенню, тоді як вимога стосовно зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності не може бути задоволена, оскільки суд не має права перебирати на себе функції та повноваження іншого органу державної влади.
      Закриваючи провадження в адміністративній справі, Харківський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що оскільки між позивачем та ОСОБА_4 укладений іпотечний договір, предметом якого є спірна квартира, то такий спір не є публічно-правовим, а пов'язаний з невиконанням умов цивільно-правової угоди, тому на нього не поширюється юрисдикція адміністративного суду і спір має вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим цей висновок апеляційного суду з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправною, на думку позивача, відмовою Реєстратора як суб'єкта, наділеного Законом N 1952-ІVвладними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень, здійснити реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру, яка є предметом іпотечного договору, оскільки повноваження на такі дії надані позивачу рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року у справі N 642/3811/14ц.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону N 1952-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      Згідно із приписами пункту 1 частини третьої статті 10 вказаного Закону державний реєстратор установлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
      Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частина перша статті 11 Закону N 1952-IV).
      У силу приписів статті 37 Закону N 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
      На час звернення до суду із цим позовом спір про право на предмет іпотеки - спірну квартиру вирішений рішеннями Ленінського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2009 року та Апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2010 року у справі N 2-2409/09, якими постановлено стягнути із ОСОБА_4 на користь АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації з прилюдних торгів.
      За таких обставин ВеликаПалата Верховного Суду вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на необхідність вирішення при розгляді цієї справи питань виконання/невиконання умов цивільно-правової угоди.
      Натомість спір у цій справі стосується виключно оцінки правомірності дій (рішення) Реєстратора, вчинених (прийнятого) ним під час (за результатами) розгляду заяви представника АБ "Укргазбанк" ОСОБА_5 як уповноваженого представника ОСОБА_4 про державну реєстрацію за ним права власності на спірну квартиру, що свідчить про публічно-правовий характер цього спору.
      Оскільки дослідженню в цій справі підлягають виключно владні управлінські дії та рішення Реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень, а також перевірка оскаржуваного рішення на відповідність вимогам, визначеним у статті 2 КАС України, спір у цій справі підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Згідно із частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі його Харківської обласної дирекції задовольнити частково.
      2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року скасувати, а справу направити до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Князєв В.С.
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      Єдиний унікальний номер справи 753/11096/15-ц
      Номер провадження: 22-ц/824/1800/2019
      Головуючий у суді першої інстанції Л.К. Леонтюк
      Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
      13 лютого 2019 року місто Київ
      Номер справи 761/19980/17
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
      головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
      суддів: Мазурик О.Ф., Стрижеуса А.М.
      секретар судового засідання: Горак Ю.М.
      сторони:
      позивач ОСОБА_3
      відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бі - Майно»
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5
      на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року, ухвалене у складі судді Леонтюк Л.К., в приміщенні Дарницького районного суду міста Києва о 17год. 37хв., повне рішення складено 11 липня 2018 року, -
      в с т а н о в и в:
      У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ТОВ «Бі - Майно», треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державна реєстраційна служба України, ТОВ «Кей - Колект», приватний нотаріус КМНО Єгорова М.Є., про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру.
      В обґрунтування позову зазначив, що він уклав з банком кредитний договір в забезпечення виконання якого 16.05.2008 року уклав з ПАТ «УкрСиббанк» іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м. Відповідно до умов укладеного 12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» договору факторингу та договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, Банк відступив право вимоги за кредитним договором № 11346209000 та право вимоги за договором іпотеки № 85507. Йому стало відомо, що право власності на іпотечне майно було зареєстровано за ТОВ «Бі- Майно» на підставі договору купівлі - продажу укладеного між ТОВ «Кей - Колект» та ТОВ «Бі - Майно». Вважає, що перехід права власності на належне йому майно відбулося в супереч вимогам закону, а тому просить суд витребувати з незаконного володіння ТОВ «Бі - Майно» спірну квартиру та визнати за ним право власності на неї.
      Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 липня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3
      Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3, через свого представника ОСОБА_5, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
      В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову не врахував, що право власності на квартиру було набуто відповідачем в порядку примусового звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження майна. Судом першої інстанції проігноровано, що ТОВ «Кей - Колект» не мало жодних правових підстав для укладення договору купівлі - продажу квартири, право власності на квартиру набуто без достатніх правових підстав. Суд не врахував, що всупереч вимогами Закону України «Про іпотеку» позивачу не надходило жодних повідомлень про порушення ним основного зобов'язання та/або іпотечного договору, у матеріалах справи відсутні докази відправлення та отримання позичальником повідомлення. У нотаріуса було відсутнє право здійснення реєстрації права власності в позасудовому порядку за ТОВ «Кей - Колект» без вчинення нотаріальних дій з майном. Звернув увагу суду на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції стороною позивача неодноразово заявлялося клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса КМНО Єгоровї М.Є., ТОВ «Кей - Колект», про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей - Колект» в позасудовому порядку, однак суд безпідставно відмовив у задоволенні такого клопотання та ухвалив незаконне рішення.
      У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_5 підтримала подану апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав.
      Представник ТОВ «Кей - Колект» Магалова Д.Г. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, рішення суду просила залишити без змін як законне та обґрунтоване. Своїм правом на подачу відзиву Товариство не скористалося.
      Представник Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Кривов'яз О.В. у судовому засіданні покладалася на розсуд суду, посилаючись на те, що дії Управління як третьої особи не оскаржуються. Відзиву на апеляційну скаргу Управління не подавало.
      Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Від приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності у зв'язку з великою завантаженістю. Будь - яких заяв, клопотань на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції від відповідача не надходило.
      Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися у судове засідання з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Неявка цих осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.
      Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
      Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
      Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги позивача, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
      Як вбачається із матеріалів справи, 16 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №11346209000, відповідно до умов якого позивач отримав кредитні кошти у сумі 85 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.05.2029 року.
      Цього ж дня, у забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» уклали іпотечний договір, відповідно до умов якого позичальник надав в іпотеку кредитору належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м.
      Пунктом 5 договору іпотеки № 85507 від 16.05.2008 року сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами у будь - який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь - якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
      Судом встановлено, що право вимоги за вищевказаним договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кей-Колект» 12 грудня 2011 року відповідно до укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» договору факторингу №1, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» було передано ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за зазначеними вище договором кредит та іпотечним договором.
      Згідно з ч.1, ч.2 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22 липня 2016 року вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., було зареєстровано за ТОВ «Кей - Колект» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Реєстрація квартири була здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. 17 квітня 2015 року, запис про право власності №9410078, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія і номер: 1036, виданий 16.05.2008, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова М.Є. Реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулася на підставі договору іпотеки.
      17 квітня 2015 року між ТОВ «Кей - Колект» та ТОВ «Бі - Майно» було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м. Договір було посвідчено нотаріально, право власності зареєстровано в Державному реєстрі прав власності.
      Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_3, посилаючись на те, що перехід права власності на належне йому майно відбувся поза його волею, всупереч вимогам закону, просив суд витребувати з чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1
      Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.
      Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки суд не встановив усіх обставин спору.
      Так, ОСОБА_3 вважаючи протиправним рішення приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є. щодо відчуження (перереєстрації права власності в позасудовому порядку) належної йому на праві власності квартири, оскаржив таке рішення приватного нотаріуса у судовому порядку, оскільки реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «Кей - Колект» була здійснена нотаріусом без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», а право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кей - Колект» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла. Посилався на те, що у нотаріуса було відсутнє право здійснення реєстрації права власності за ТОВ «Кей - Колект» без вчинення нотаріальної дії з майном та він не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей - Колект», оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку».
      Із матеріалів справи вбачається, що 06.02.2017 року стороною позивача заявлялося клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи №753/23580/17 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей - Колект», про визнання протиправним та скасування рішення, мотивованим тим, що розгляд справи за позовними вимогами ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру неможливий до вирішення справи про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є. щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей - Колект».
      Відповідно до вимог п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
      Проте, всупереч вимогам закону, суд першої інстанції провадження у даній справі не зупинив, чим позбавив позивача можливості довести належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається у позовній заяві. Суд дійшов передчасних висновків щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження заявлених вимог.
      Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
      Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 82 ЦПК України).
      Так, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2018 року задоволено позов ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей - Колект», про визнання протиправним та скасування рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є., згідно з яким 17 квітня 2015 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 620880280000, за ТОВ «Кей - Колект» на підставі договору іпотеки №85507 від 16.05.2008.
      Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили 13.08.2018 року.
      Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що дії приватного нотаріуса КМНО ЄгоровїМ.Є. в частині перереєстрації права власності іпотечного майна за ТОВ «Кей - Колект» визнані судом неправомірними, оскільки між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а положення Договору іпотеки не передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Суд також дійшов висновку, що нотаріусом не були дотримані положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. На момент вчинення відповідачем нотаріальної дії чинним був Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для житлового будинку.
      Так, положення статті 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
      Таким чином, у разі спростування презумпції правомірності правочину (скасування рішення нотаріуса) всі права, набуті сторонами правочину за ним, не повинні здійснюватися, а створені обов'язки та наслідки не підлягають виконанню.
      Отже, враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що спірна квартира, яка є предметом іпотеки, залишилася у володінні ОСОБА_3, саме він є її власником і користувачем, дана квартира є іпотечним майном.
      Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння.
      Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
      Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
      Добросовісне придбання згідно зі статтею 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
      Жодних доказів про згоду ОСОБА_3 на відчуження спірної квартири матеріали справи не містять. Таких доказів не подано стороною відповідача і до суду апеляційної інстанції.
      Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.
      Частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно з частиною першою статті 33 цього Закону підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання.
      Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»).
      Відповідно до частин другої, третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
      Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України.
      Отже, порушення судом норм процесуального права призвели до ухвалення незаконного рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки суд передчасно дійшов висновку щодо недоведеності та необґрунтованості позивачем заявлених вимог.
      Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
      Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про витребування належного йому на праві вланості іпотечного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1.
      Разом з тим, позовні вимоги про визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню, оскільки рішення приватного нотаріуса на підставі якого було здійснено перехід права власності від позивача до ТОВ «Кей - Колект» скасовано судом. Відтак власником спірної квартири є ОСОБА_3, а тому таке право власності не потребує повторного визнання за позивачем в судовому порядку.
      Із матеріалів справи вбачається та визнавалося позивачем, що оригінали правовстановлюючих документів на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 були передані ОСОБА_3 ПАТ «УкрСиббанк» на виконання вимог іпотечного договору від 16.05. 2008 року. А тому, ОСОБА_3 слід вирішувати питання щодо повернення йому правовстановлюючих документів на спірну квартиру з ПАТ «УкрСиббанк» або правонаступником банку. Підстави для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру в судовому порядку відсутні.
      Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки, рішенням апеляційного суду позов задовольняється частково (а саме, в частині витребування майна), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позову до суду у розмірі 3654,00 грн. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 5 481,00 грн., що разом складає 9 135,00 грн.
      Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,-
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, задовольнити частково.
      Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
      Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі - Майно» (код ЄДРПОУ 39527652, адреса: м. Київ, провулок Артилерійський, 5-В) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) квартиру АДРЕСА_1.
      В решті позову відмовити.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі - Майно» (код ЄДРПОУ 39527652, адреса: м. Київ, провулок Артилерійський, 5-В) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 135,00 грн.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
      Повна постанова складена 25 лютого 2019 року.
      Судді:
      Л.Д.Поливач
      О.Ф.Мазурик
      А.М.Стрижеус
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80115704
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
      справа № 753/23580/17
      провадження № 2/753/2000/18
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "13" липня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
      головуючого судді Комаревцевої JI.B.,
      за участю секретаря Гаврилюк О.В.
      представника позивача ОСОБА_2
      представника третьої особи ОСОБА_3
      розглянувши в загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 (02068, АДРЕСА_1) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (місто Київ, вул. Велька Васильківська, 72, прим. 143), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04070, АДРЕСА_1) про визнання протиправним та скасування рішення,
      В С Т А Н О В И В: 
      У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПН КМНО Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей-Колект», про визнання протиправним та скасування рішення.
      Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.05.2008 між ним та ПАТ «УкрСиббанкй» було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11346209000, в забезпечення виконання якого між тими ж сторонами було укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого позивач надав в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., що належить йому на праві власності.
      Пізніше, 12.12.2011 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" було укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого ПАТ "УкрСиббанк" передало ТОВ "Кей-Колект" право вимоги за вказаними договорами від 16.05.2008, укладеними з ОСОБА_4
      Позивачу стало відомо, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки: реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект» була здійснена відповідачем без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку»; право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кей-Колект» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла; у відповідача було відсутнє право здійснення реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» без вчинення нотаріальної дії з майном; відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект», оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку»; відповідачем не було перевірено належність права вимоги за Договором іпотеки ТОВ «Кей-Колект», договір відступлення права вимоги є нікчемним правочином та не тягне за собою жодних правових наслідків.
      У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просили їх задовольнити.
      Відповідач до суду не з'явилась, однак направила на адресу суду заяву про слухання справи у її відсутності, своєї позиції щодо вирішення спору суду не виклала, відзиву на позов до суду не подала.
      Представник ТОВ «Кей-Колект» у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_4 просив відмовити, з підстав викладених у письмових поясненнях на позов.
      Вислухавши пояснення представника позивача, представника ТОВ «Кей-Колект», дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
      Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      За приписами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Відповідно до п. 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року №3, якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору (наприклад, надання згоди іншому співвласнику житлового будинку на виконання переобладнання та перепланування), то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК.
      Позовні вимоги ОСОБА_4 виникли із цивільних правовідносин, спрямовані на захист цивільних прав позивача, а повноваження відповідача щодо здійснення реєстрації прав власності в даному випадку спрямовані на виникнення/припинення цивільних прав. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що даний спір є спором про цивільне право, розгляд якого має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
      Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2008 року позивачем та ПАТ «УкрСибабнк», було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11346209000, відповідно до умов якого позивач отримав кредитні кошти у сумі 85 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.05.2029.
      В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 16.05.2008 між ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого позивач надав в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., що належить йому на праві власності.
      Судом також встановлено, шо 12.12.2011 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" було укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого ПАТ "УкрСиббанк" передало ТОВ "Кей-Колект" право вимоги за вказаними договорами від 16.05.2008, укладеними з ОСОБА_4
      Як вбачається з належним чином завіреної копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22.07.2016, право власності на зазначену квартиру, було зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Реєстрація квартири була здійснена відповідачем 17.04.2015, запис про право власності №9410078, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія і номер: 1036, виданий 16.05.2008, видавник: ПН КМНО ОСОБА_6
      Як вбачається із зазначеної Інформаційної довідки, реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулася на підставі Договору іпотеки.
      Дослідивши умови Договору іпотеки суд звертає увагу на положення п. 5.2, де зазначено «Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на Предмет іпотеки:
      5.2.1. Передача Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»;
      5.2.2. Отримання Іпотекодержателем права продати Предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
      Водночас, суд звертає увагу на те, що положення пункту 5 Іпотечного договору не є самостійною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, оскільки, вказане положення Іпотечного договору не є застереженням в розумінні Закону України «Про іпотеку», а лише передбачає один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      У частині 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 12 травня 2006 року) вказано, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя може передбачати: передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 12 травня 2006 року), договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, який передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Отже, відповідно до Закону України «Про іпотеку», передача права власності на предмет іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Однак, є неправомірними дії відповідача в частині перереєстрації права власності іпотечного майна за ТОВ «Кей-Колект», оскільки, між позивачем та ПАТ «УкрСиббанк» не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а положення Договору іпотеки не передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Також, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 судом приймається до уваги той факт, що матеріали цивільної справи не містять доказів того, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки, а відтак, нотаріусом не були дотримані положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
      Крім того, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 судом приймається до уваги те, що на момент вчинення відповідачем нотаріальної дії чинним був Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для житлового будинку.
      Дійсно, як вбачається з положень Кредитного договору ОСОБА_4 отримав грошові кошти у доларах США, тобто, кредит було надано ПАТ «УкрСибабнк» в іноземній валюті. Водночас, як вбачається з умов Іпотечного договору, квартира, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., тобто, не перевищує 140,00 кв. метрів.Суд враховує, що вказана квартира є єдиним місцем проживання позивача, та у власності останнього не перебуває іншого нерухомого майна, що підтверджується належним чином завіреною адвокатом Кравцем Р.Ю. 22.07.2016Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкта.
      Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
      Крім того, відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1127 від 25.12.2015, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      Тобто, ТОВ «Кей-Колект» відповідно до вимог Порядку №1127 мали бути надані відповідачу в установленому порядку письмова вимога про усунення порушень та документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником такої вимоги.
      Більше того, направлення такої вимоги передбачено Іпотечним договором.
      Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 не було направлено зазначеної вимоги , у зв'язку з чим і не було отримано відповідачем письмової вимоги про усунення порушень.
      З рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, що міститься в матеріалах справи, неможливо встановити, що саме направлялось позивачу, у вказаних повідомленнях не зазначено номер вихідного номеру листа, у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати, чи направлялася позивачу письмова вимога.
      З урахуванням викладеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 до ПН КМНО Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення є такими, що підлягають задоволенню.
      Керуючись ст.ст. 12-13, 76-89, 258-259, 265, 268, ЦПК України, суд, -
      У Х В А Л И В:
      Позовні вимоги ОСОБА_4 (02068, АДРЕСА_1) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (місто Київ, вул. Велька Васильківська, 72, прим. 143), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04070, АДРЕСА_1) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
      Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, згідно з яким 17 квітня 2015 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 620880280000, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки № 85507 від 16.05.2008.
      Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Повний текст рышення виготовлено 13.07.2018
      СУДДЯ Л.В. КОМАРЕВЦЕВА
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75271138
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 січня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 306/1224/16-ц
      Провадження N 14-501цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3
      відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва АллаМихайлівна (далі - приватний нотаріус), Товариство з обмеженою відповідальністю "Експертна оцінка плюс" (далі - ТОВ "Експертна оцінка плюс"), ОСОБА_5
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року у складі судді Ганчак Л.Ф. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів Готри Т.Ю., Бисаги Т.Ю., Собослоя Г.Г.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Кей-Колект", приватного нотаріуса, ТОВ "Експертна оцінка плюс", ОСОБА_5 про визнання дій нотаріуса щодо реєстрації права власності на нерухоме майно такими, що вчинені з порушенням порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та скасування державної реєстрації, та
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просилавизнати дії приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на нерухоме майно незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 758,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, і земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2, за ТОВ "Кей-Колект" такими, що вчинені з порушенням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (далі - Порядок N 1127), а також скасувати державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 758,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове використання для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2.
      Позовна заява мотивована тим, що 20 серпня та 12 листопада 2007 року між Акціонерним товариством інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_3 укладено договори про надання кредиту в розмірі 175 000, 00 доларів США та 125 000,00 доларів США відповідно.
      На забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 20 серпня та 12 листопада 2007 року укладено договори іпотеки та наступної іпотеки, предметом яких є об'єкт незакінченого будівництва житлового будинку готовністю 95,9 %, за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка площею 0,0925 га в АДРЕСА_2.
      Також позивачка вказувала, що у 2009 році Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), яке є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", передало за договором уступки права вимоги за вказаними кредитними договорами ТОВ "Кей-Колект".
      Зазначала, що після звернення до державного реєстратора дізналася, що вона не є власником вказаного нерухомого майна, яке є предметом іпотеки та наступної іпотеки, оскільки приватним нотаріусом 09 грудня 2015 року прийнято рішення про реєстрацію права власності на нього за ТОВ "Кей-Колект".
      Вказувала, що нотаріальні дії вчинено з порушенням Порядку N 1127 та Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) через те, що вона вимоги про усунення порушення від іпотекодержателя не отримувала та нотаріусу не було надано документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання такої вимоги іпотекодавцем, а також іпотечне майно в момент переходу права власності до ТОВ "Кей-Колект" було оцінено значно нижче, ніж в момент укладення договорів іпотеки та наступної іпотеки, у зв'язку із чим ОСОБА_3 просила позов задовольнити.
      Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "Кей-Колект" права власності на нерухоме майно - незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 758 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2 такими, що вчинені з порушенням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868 (далі - Порядок N 868). Скасовано державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно - незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 758 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся з порушенням вимог статті 37 Закону N 898-IV, умов укладеного між сторонами договору іпотеки від 12 листопада 2007 року, а також Порядку N 868, оскільки позивачці не було направлено вимогу про усунення порушень та повідомлення про реалізацією іпотекодержателем свого права звернення на предмет іпотеки, а також не надано підтвердження щодо проведення оцінки спірного нерухомого майна, оскільки вартість житлового будинку та земельної ділянки на момент переходу права власності до ТОВ "Кей-Колект" вказана нижчою, ніж під час укладення договору іпотеки.
      Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2017 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року залишено без змін.
      Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність проведення приватним нотаріусом реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект" на спірне нерухоме майно, а також з огляду на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15, зазначив, що цей спір пов'язаний із невиконанням умов цивільно-правової угоди (кредитного договору), тому не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
      У квітні 2017 року ТОВ "Кей-Колект" звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що зміст позовних вимог та обраний позивачкою спосіб захисту вказують на те, що дослідженню судами підлягали не договірні правовідносини, а дії приватного нотаріуса як суб'єкта владних повноважень; підтвердження незаконності проведеної оцінки іпотечного майна під час реєстрації права власності відсутні, а навпаки оцінку було проведено відповідно до норм чинного законодавства, при цьому нотаріус виступав як державний реєстратор і порушити вимоги Закону N 898-IV не міг; вимогу про усунення порушень було направлено позивачці 16 квітня 2014 року; спір стосується перевірки законності дій державного реєстратора (приватного нотаріуса) як суб'єкта владних повноважень щодо реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект", оцінка законних дій якої входить до юрисдикції адміністративних судів України, а отже, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 17 жовтня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди встановили, що 20 серпня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 11201152000, згідно з умовами якого позивачка отримала 175 000,00 доларів США строком до 20 серпня 2018 року.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки від 20 серпня 2007 року, за яким остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме об'єкт незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначений на плані літерою "А", побудований з цегли, загальною площею 758,00 кв. м, що належить їй на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
      Також суди з'ясували, що 12 листопада 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк",правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладено договір споживчого кредиту N 11250557000, згідно з яким ОСОБА_3 отримала 125 000,00 доларів США строком до 12 листопада 2014 року.
      На забезпечення виконання зобов'язань за указаним договором 12 листопада 2007 року між цими ж сторонами укладено договір іпотеки (наступної іпотеки), згідно з яким в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: об'єкт незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначений на плані літерою "А", побудований з цегли, загальною площею 758,00 кв. м, що належить ОСОБА_3 на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,0925 га., цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
      Відповідно до договору факторингу N 1, укладеного 12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кей-Колект", та договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеного 12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кей-Колект", останнє набуло прав вимоги, у тому числі й за укладеними між ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_3 кредитними договорами, договором іпотеки від 20 серпня 2007 року та наступної іпотеки від 12 листопада 2007 року.
      У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору та існуванням заборгованості, ТОВ "Кей-Колект" звернулося до приватного нотаріуса із заявою про державну реєстрацію за собою як іпотекодержателем права власності на зазначені вище житлове приміщення та земельну ділянку.
      09 грудня 2015 року приватним нотаріусом прийнято рішення провести державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, за іпотекодержателем ТОВ "Кей-Колект".
      Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 червня 2016 року приватним нотаріусом як державним реєстратором 09 грудня 2015 року здійснено реєстрацію права власності на вказане вище нерухоме майно за ТОВ "Кей-Колект" (номер запису про право власності 12453626).
      Підставами виникнення права власності вказано договори іпотеки від 20 серпня та 12 листопада 2007 року, а внесення запису - рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 грудня 2015 року.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни).
      Згідно із частиною другою статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
      Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі органу влади чи органу місцевого самоврядування, не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
      Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 вказувала про відсутність підстав для оформлення права власності за ТОВ "Кей-Колект", з огляду на незаконність дій приватного нотаріуса через порушення вимог Закону N 898-IV, а також невідповідність порядку набуття іпотекодержателем права власності на спірне житлове приміщення умовам укладених договорів іпотеки та наступної іпотеки.
      Спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивачки на житловий будинок і земельну ділянку внаслідок дій ТОВ "Кей-Колект" під час реалізації прав, передбачених договором іпотеки та наступної іпотеки та дій приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТОВ "Кей-Колект", які є похідними, пов'язаними з діями ТОВ "Кей-Колект", тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
      Саме такі правові висновки викладені в постановах ВеликоїПалати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 14-275цс18, від 07 листопада 2018 року у справі N 11-961апп18, а також від 12 грудня 2018 року у справі N 14-486цс18 відступати від яких Велика Палата Верховного Суду підстав не вбачає.
      Суди попередніх інстанцій правильно розглянули спір в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивачки та відповідача ТОВ "Кей-Колект".
      Що стосується розгляду спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.
      Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20 серпня 2007 року між сторонами у справі укладено договір іпотеки, а 12 листопада 2007 року між ними укладено договір наступної іпотеки, згідно з умовами якого позивачка передала в іпотеку АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ТОВ "Кей-Колект", об'єкт незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначений на плані літерою "А", побудований з цегли, загальною площею 758,00 кв. м, що належить позивачці на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
      Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, й статтями 35-37 Закону N 898-IV.
      Зокрема, частиною першою статті 35 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
      За змістом статті 36 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Частиною третьою статті 37 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент укладення договорів іпотеки та наступної іпотеки) визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
      Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
      У даному спорі суди встановили, що пунктом 2 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення переданого в іпотеку майна у випадках, передбачених договором.
      Пунктом 4.1 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках, зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки, або у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або у разі ліквідації юридичної особи - іпотекодавця, або у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором, або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, або в інших випадках відповідно до діючого законодавства.
      Як передбачено пунктом 4.2 цього договору іпотеки, звернення стягненняздійснюється напідставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Відповідно до пункту 4.3 договору іпотеки від 12 серпня 2007 року у випадках, зазначених в підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки (у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а у разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки), іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно зі статтею 35 Закону N 898-IV.
      У разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених у повідомлені, про яке йдеться в пункті 4.3, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення. Звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону N 898-IV (пункти 4.4, 4.5 договору іпотеки).
      У пункті 5.1 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону N 898-IV.
      Пунктами 5.2, 5.3 договору іпотеки передбачено, що в разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя із зазначенням способу задоволення вимог.
      Також пунктом 1.2 договору наступної іпотеки визначено, що ринкова вартість предмета іпотеки - об'єкта незавершеного будівництвом житлового будинку, згідно зі звітом оціночної діяльності становить 2 870 925,00 грн. а згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Комунальним унітарним підприємством "Свалявське районне бюро технічної інвентаризації" від 30 жовтня 2007 року інвентаризаційна вартість майна - 8 715 417,00 грн.
      За змістом пунктів 4.1, 4.2 цього договору іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки, в інших випадках, відповідно до діючого законодавства. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону N 898-IV.
      Частиною першою статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
      Частиною першої статті 10 Закону N 1952-ІVвизначено, що державним реєстратором є, окрім інших, нотаріус.
      Згідно з частиною першої статті 11 Закону N 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
      За змістом статті 18 Закону N 1952-ІV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
      Згідно з пунктом 57 Порядку N 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
      Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону N 1952-IV та статті 37 Закону N 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
      За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов'язку, передбаченого як Законом N 898-IV, так і Порядком N 1127, щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, що унеможливило встановлення нотаріусом завершення 30-денного строку, сплив якого пов'язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності, зробили правильний висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Кей-Колект" проведена всупереч норм чинного законодавства.
      Крім того, судами встановлено, що у матеріалах справи міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поданого до відділення зв'язку 16 квітня 2014 року (трек-номери 0315044069246/8932100138530), в якому зазначено найменування відправника не ТОВ "Кей-Колект", а іншої юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрборг".
      При цьому суди з'ясували, що згідно з відомостями Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" (https://ukrposhta.ua/) інформація про відправлення за вищевказаними номерами відсутня, оскільки не зареєстрована в системі.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується, що вказане повідомлення про вручення поштового відправлення є неналежним доказом відповідно до статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, оскільки відправником значиться не ТОВ "Кей-Колект", а інша особа та матеріали справи не містять жодних підтверджень вчинення таких дій саме відповідачем ТОВ "Кей-Колект" чи від його імені.
      Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що спірний предмет іпотеки повністю добудовано та він має 100 % готовності. Оцінка предмета іпотеки на момент набуття права власності за іпотекодержателем та визначення його ринкової вартості у розмірі 2 563 480,20 грн є значно нижчою, ніж на момент укладення договорів іпотеки та наступної іпотеки, коли готовність житлового будинку становила 95,9 %. Оцінка предмета іпотеки здійснена суб'єктом оціночної діяльності шляхом застосування порівняльного методичного підходу, без виходу на місце і без огляду самого об'єкта будівництва, а тому вона не відповідає дійсній ринковій вартості спірного нерухомого майна.
      Такі обставини ТОВ "Кей-Колект" жодним чином не спростовані, доводи касаційної скарги в цій частині щодо правильності визначення вартості предмета іпотеки були предметом розгляду як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, їм надано правову оцінку, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини та переоцінювати надані докази.
      Крім того, у пункті 2.1. договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель протягом 10 календарних днів зобов'язаний попередити іпотекодавця про відступлення прав за цим договором чи за кредитним договором.
      Доказів про повідомлення іпотекодателя про відступлення прав як за кредитним договором, так і за договором іпотеки матеріали справи не містять.
      З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення.
      Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      5 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 757/1660/17-ц
      Провадження N 14-396 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Каховка Пром-Агро" (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левінець Валентини Юріївни (далі також - нотаріус), Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Компанія "Ретт Інтер Ес. Ей" (далі також - третя особа), про визнання дій незаконними та відновлення становища, яке існувало до порушення,
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року, постановлену суддею Цокол Л.І., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Пікуль А.А., Борисової О.В. і Ратнікової В.М.
      Учасники справи:
      позивач: ТзОВ "Каховка Пром-Агро" (представник - адвокат Мойсук Людмила Анатоліївна);
      відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левінець В.Ю., Міністерство юстиції України;
      третя особа: Компанія "Ретт Інтер Ес. Ей".
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 30 грудня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
      1.1. Визнати незаконними дії нотаріуса щодо скасування державної реєстрації права власності позивача на 92/100 цілісного майнового комплексу, розташованого в Херсонській області за адресою: м. Нова Каховка, вул. Індустріальна, 19 (далі - 92/100 майнового комплексу);
      1.2. Визнати незаконними дії нотаріуса щодо державної реєстрації за третьою особою права власності на 92/100 майнового комплексу;
      1.3. Відновити становище позивача, яке існувало до порушення, шляхом зобов'язання Міністерства юстиції України відновити у Державному реєстрі речових права на нерухоме майно запис про право власності позивача на 92/100 майнового комплексу.
      2. Мотивував позов такими обставинами:
      2.1. 7 квітня 2016 року приватний нотаріус Івченко А.В. на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року у справі N 910/16594/15 зареєстрував за позивачем право власності на 92/100 майнового комплексу. На примірнику цього рішення, який прошитий, пронумерований і скріплений печаткою, станом на 6 квітня 2016 року було зазначено, що воно набрало законної сили 12 березня 2016 року.
      2.2. 18 квітня 2016 року Київський апеляційний господарський суд ухвалою порушив апеляційне провадження у справі N 910/16594/15.
      2.3. Рішення Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року у справі N 910/16594/15 було чинним протягом певного періоду (з 12 березня до 18 квітня 2016 року), зокрема, і на момент здійснення державної реєстрації права власності за позивачем, а тому позивач вважав себе законним власником 92/100 майнового комплексу.
      2.4. 18 травня 2016 року нотаріус:
      2.4.1. Прийняла рішення, індексний номер 29645187, та внесла запис про скасування державної реєстрації права власності позивача на 92/100 майнового комплексу;
      2.4.2. Прийняла рішення, індексний номер 29648122, та внесла запис про державну реєстрацію права власності третьої особи на 92/100 майнового комплексу.
      2.5. Станом на 18 травня 2016 року у нотаріуса не було підстав для скасування запису про державну реєстрацію права власності позивача, оскільки:
      2.5.1. Порушення апеляційного провадження у справі N 910/16594/15 не свідчило про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року;
      2.5.2. Нотаріус встановив наявність суперечностей між заявленим третьою особою речовим правом і вже зареєстрованим правом власності на майновий комплекс за позивачем, однак не відмовив третій особі у державній реєстрації;
      2.5.3. Третя особа набула право власності на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2015 року, який посвідчував інший нотаріус (Сергеєв О.О.);
      2.5.4. Третя особа подала ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право вже було зареєстроване у Державному реєстрі прав;
      2.5.5. На момент вчинення нотаріусом оспорюваних дій було зареєстроване обтяження (арешт) на 92/100 майнового комплексу.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 29 травня 2017 року Печерський районний суд м. Києва ухвалою відмовив у відкритті провадження.
      4. Мотивував тим, що спори, які виникають у сфері оскарження дій нотаріуса як державного реєстратора, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 4 жовтня 2017 Апеляційний суд міста Києва ухвалою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, дійшовши висновку, що справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції вважав, що:
      5.1. Висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є правильними, оскільки позивач оскаржує дії нотаріуса, який як державний реєстратор здійснює владні управлінські функції, тобто є суб'єктом владних повноважень;
      5.2. Необґрунтованими є доводи позивача про те, що якщо спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав, зумовлених невиконанням умов цивільно-правової угоди, та через подальшу реєстрацію права власності державним реєстратором на підставі такої угоди, то така справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства, і суд мав застосувати висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. 20 жовтня 2017 року позивачзвернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 21 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      8. Мотивував тим, що позивачоскаржує ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      9. Позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту відповідає пунктам 4 і 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якими способами захисту цивільних прав й інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
      10. Стверджує, що апеляційний суд неналежно дослідив доводи апеляційної скарги щодо сформульованого у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 висновку Верховного Суду України про те, що спір про оскарження дій державного реєстратора не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
      (2) Позиції інших учасників справи
      11. Відповідачі та третя особа відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції спору
      12. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      13. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.
      14. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України у вказаній редакції суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      15. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
      16. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      17. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      18. Предметом спору у цій справі є визнання незаконними дій нотаріуса щодо скасування державної реєстрації права власності позивача на частину майнового комплексу, здійснення державної реєстрації такого права за третьою особою, а також відновлення становища позивача, яке існувало до порушення його права власності.
      19. Підставою для звернення з цим позовом став факт вибуття майна з володіння позивача шляхом оформлення прав на нього за третьою особою. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що незаконними рішеннями нотаріус порушила права й інтереси позивача як власника майна.
      20. Позивач вказав, що у господарській справі N 910/16594/15 за його позовом до Міністерства юстиції України, третьої особи, ТзОВ "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" та ПАТ "Комерційний банк "Надра" про визнання недійсними торгів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на майно, витребування його та зобов'язання вчинити дії він просив, зокрема, визнати недійсним договір від 25 червня 2015 року купівлі-продажу нерухомого майна - 92/100 майнового комплексу виробництва з переробки сої, укладеного ТзОВ "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" з третьою особою.
      21. Обґрунтовуючи заявлені у вказаній справі вимоги, позивач стверджував, що вказаний договір купівлі-продажу став підставою для прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності за третьою особою.
      22. Станом на час звернення з позовом у справі N 757/1660/17-ц апеляційний розгляд у господарській справі N 910/1659415 не завершився. Отже, спір про право між позивачем та третьою особою станом на час розгляду справи у суді першої інстанції вирішений не був.
      23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      24. За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини п'ятої статті 3 зазначеного Закону).
      25. Тобто, державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою.Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
      26. Отже, якби не заява третьої особи про реєстрацію права власності на 92/100 майнового комплексу, який третя особа вважала своїм, нотаріус не вніс би запис про скасування державної реєстрації права власності позивача на це майно та не зареєстрував би його за третьою особою.
      27. Спірні правовідносини у справі N 757/1660/17-ц виникли між суб'єктами господарювання, які в різний період часу вважали себе власниками одного й того ж майна: третя особа - на підставі оспореного у господарській справі N 910/16594/15 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2015 року, а позивач - на підставі судового рішення у господарській справі N 910/16594/15, яке набрало законної сили, з огляду на що, на думку позивача, третя особа набула право власності на 92/100 майнового комплексу без достатньої правової підстави.
      28. Тобто, у спірних правовідносинах нотаріус, маючи повноваження на вчинення реєстраційних дій, лише реалізовував волю третьої особи, яка вважала себе власником майнового комплексу.
      29. Звертаючись до нотаріуса із заявою про скасування державної реєстрації прав позивача на 92/100 майнового комплексу, третя особа намагалася у такий спосіб повернути це майно собі. Те саме намагався зробити позивач, звернувшись з позовом у справі N 757/1660/17-ц. Тому наслідки вирішення цієї справи безпосередньо впливають на зміст і стан речового права позивача та третьої особи.
      30. Відтак, незважаючи на те, що позивач доводить неправомірність дій нотаріуса, питання встановлення дійсного власника 92/100 майнового комплексу та правомірності підстави проведення державної реєстрації речового права, обов'язково постане перед судом, який вирішуватиме цей спір.
      31. Згідно з частинами першою та другою статті 1 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, підприємства мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      32. Позивачами є, зокрема, підприємства, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є, зокрема, юридичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України у вказаній редакції).
      33. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає (пункт 6 частини першої статті 20), що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
      34. З огляду на вказаний припис, а також на висновки, яких вище дійшлаВелика Палата Верховного Суду, цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства. Вирішення питання правомірності набуття третьою особою права власності на 92/100 майнового комплексу виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції.
      35. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16,якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
      36. Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (див. постанову ВеликоїПалати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17).
      37. У справі N 757/1660/17-ц нотаріус, який зазначений відповідачем і діяв як державний реєстратор, не є суб'єктом, законодавчо уповноваженим владно керувати поведінкою позивача.
      38. Крім того, позивач не звертався до нотаріуса із заявою про вчинення реєстраційних дій щодо 92/100 майнового комплексу, а предмет позову стосується дій, вчинених нотаріусом в інтересах третьої особи. Тобто, позивач оспорив право власності третьої особи на 92/100 майнового комплексу, що, на думку позивача, незаконно вибула з його володіння після того, як у судовому порядку вже був вирішений спір про право між цими юридичними особами, і судове рішення набрало законної сили.
      39. Вирішення господарським судом справи N 910/16594/15 за позовом позивача до третьої особи не змінює господарської юрисдикції справи N 757/1660/17-ц. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що у позивача з третьою особою виник новий спір про право, але з іншої підстави, а саме через стверджуване позивачем заволодіння третьою особою його майном шляхом реєстрації прав на нього на підставі ухвали апеляційного суду про порушення апеляційного провадження у господарській справі N 910/16594/15.
      40. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний (пункт 36).
      41. ВеликаПалата Верховного Суду також вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про наявність підстав для застосування висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15 (N 21-41а16). У вказаній справі позивачем була фізична особа-іпотекодавець. Вимоги мотивувала незаконністю дій державного реєстратора, який зареєстрував право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем в рахунок виконання кредитного договору за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладення якого було передбачене кредитним договором. Верховний Суд України дійшов висновку про те, що такий спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Отже, обставини справи N 826/4858/15 суттєво відрізняються від обставин справи N 757/1660/17-ц.
      (1.2) Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах
      42. З огляду на викладені вище висновки щодо юрисдикції Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постановах від 14 березня 2018 року у справі N 619/2019/17, від 10 квітня 2018 року у справі N 808/8972/15 та від 5 червня 2018 року у справі N 804/20728/14 вона дійшла протилежного висновку: оскільки станом на час розгляду цих справ спір про право на нерухоме майно чи про його обтяження вже був вирішений або розглядався в іншій - цивільній чи господарській - справі, Велика Палата Верховного Суду вважала, що не є приватноправовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинстваокремий спір з державним реєстратором про оскарження його рішення або запису, внесеного ним до відповідного державного реєстру, щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за особою, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій.
      42.1. У справі N 619/2019/17 позивач вказував на те, що на підставі чинного рішення господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на нежитлові приміщення це його право було зареєстроване. Однак реєстраційну дію щодо переходу права власності державний реєстратор скасував на підставі рішення того ж суду, який за нововиявленими обставинами скасував своє рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності. Позивач стверджував, що дії державного реєстратора зі скасування реєстрації права власності позивача незаконні, оскільки відповідне рішення суду, що стало підставою для такого скасування не набрало законної сили. У постанові від 14 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду вирішила, щотака справа належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки спір про право власності на нежитлові приміщення вже був вирішений судами господарської юрисдикції та не міг стати підставою для закриття провадження в адміністративній справі, а позивач не порушував перед адміністративним судом питання про визнання права на предмет іпотеки і вимоги до державного реєстратора цими обставинами не обґрунтовував.
      42.2. У справі N 808/8972/15фізична особа просила визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора та зобов'язати поновити запис про обтяження (арешт) квартири, здійснений на підставі іншого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.Вважала, що оскаржене рішення державний реєстратор прийняв з порушенням вимог закону, залишивши поза увагою те, що заяву про реєстрацію припинення обтяження щодо квартири подала неналежна особа на підставі неіснуючого судового рішення.Суд апеляційної інстанції вказав, що спірні правовідносини у цій справі пов'язані із забезпеченням позову щодо права власності на майно, яке виникло на підставі договірних правовідносин, забезпечених судовим рішенням у цивільній справі, а тому такий спір не є публічно-правовим. Натомість, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року дійшла висновку про те, що у цій справі спір про право відсутній, а досліджуватися мають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.
      42.3. У справі N 804/20728/14 фізична особа звернулася з позовом до державного реєстратора, який на підставі чинного рішення суду, ухваленого у цивільній справі, зареєстрував право власності на нерухоме майно позивача за юридичною особою. Проте вказане судове рішення надалі було скасоване судом касаційної інстанції, після чого інший державний реєстратор відмовив позивачеві у реєстрації за ним права власності на те саме майно, мотивуючи тим, що таке право вже зареєстроване за юридичною особою. У постанові від 5 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір не має ознак приватноправового, і його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки позивач не порушує перед судом питання правомірності/неправомірності набуття права власності на нерухоме майно, а предметом перевірки у цій справі є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб'єктом владних повноважень рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      42.4. Тобто, у зазначених справах Велика Палата Верховного Суду вважала, що не є приватноправовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинстваокремий спір з державним реєстратором про оскарження його рішення або запису, внесеного ним до відповідного державного реєстру, якщо станом на час розгляду справи спір про право на нерухоме майно вже був вирішений або розглядався в іншій - цивільній чи господарській - справі.
      43. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що задля гарантування правової визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави.
      44. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. окремі думки суддів Великої Палати Верховного суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі N 823/378/16).
      45. У пункті 49 Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      46. У постанові від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду вже відступила від висновку, сформульованого в її постановах від 10 квітня 2018 року у справі N 808/8972/15 та від 5 червня 2018 року у справі N 804/20728/14, зокрема, на тій підставі, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тому такі спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстроване право чи обтяження, мають вирішуватися залежно від суб'єктного складу їх сторін судами господарської або цивільної юрисдикції.
      47. Для забезпечення узгодженості з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, судової практики щодо юрисдикції суду у всіх спорах про скасування рішення державного реєстратора чи запису, внесеного ним до відповідного державного реєстру, щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно чи їх обтяжень в інтересах особи, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій, Велика Палата Верховного Суду відступає також від її висновку, викладеного у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 619/2019/17.
      48. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може відмовитися від такого висновку на користь іншого.
      49. Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      50. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      51. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      52. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
      53. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).
      54. Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      55. З огляду на надану оцінку аргументів позивача та висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Суди першої й апеляційної інстанцій, ухваливши по суті правильні рішення, неправильно застосували норми процесуального права. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальні частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року й ухвали Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.
      (2.2) Щодо судових витрат
      56. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      57. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
      58. Позивач у касаційній скарзі не ставив питання про повернення судового збору через відмову у відкритті провадження у справі, наполягаючи на скасуванні ухвал судів першої й апеляційної інстанцій і на переданні справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      59. Отже, у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для вирішення питання про повернення позивачеві суми сплаченого судового збору.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      60. Згідно з абзацом 1 частини першої статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (близький за змістом припис був закріплений у частині першій статті 15 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (абзац 2 частини першої статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      61. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (близький за змістом припис був закріплений у пункті 1 частини першої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
      62. Розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства.
      63. Належним відповідачем у таких справах є особа, зареєстроване право на майно якої чи зареєстроване обтяження права, встановленого в інтересах якої оспорюється; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний.
      З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Каховка Пром-Агро" задовольнити частково.
      2. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська