sirota88

Ухвала ВССУ про скасування рішень апеляційної інстанції: банк має довести факт отримання коштів

Recommended Posts

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року                                                                                   м. Київ  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого       Луспеника Д.Д.,

суддів:                 Гулька Б.І.,         Закропивного О.В.,

                            Хопти С.Ф.,        ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»     (далі - ПАТ УкрСиббанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2007 року, згідно з умовами якого вона отримала кредит у сумі 265 тис. доларів США строком до 26 грудня 2014 року зі сплатою 12,9 % річних, унаслідок чого станом на 2 липня 2010 року утворилася заборгованість у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., що підлягає стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який згідно з договором поруки від 27 грудня 2007 року зобов'язався відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед банком у повному обсязі.

12 грудня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю     «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора, яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області             від 8 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року, позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року станом на 2 липня 2010 року у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., з яких: кредитна заборгованість                у розмірі 257 637 доларів 37 центів США, що еквівалентно 2 037 576 грн 67 коп., заборгованість по процентах у розмірі 41 764 доларів 36 центів США, що еквівалентно 330 301 грн 79 коп., пеня у розмірі 36 502 грн 51 коп. і 500 грн.          У задоволенні позову до ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вимог до ОСОБА_3 скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» відмовити.

Отже, судові рішення в частині відмови в задоволенні позову до     ОСОБА_4 не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України).    

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка порушила умови кредитного договору, допустила кредитну заборгованість.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що ОСОБА_3 не довела, що кредит не отримувала, оскільки згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи саме нею підписано договір про надання споживчого кредиту, отже, договір є укладеним з цієї дати, а не з моменту передачі грошей, у зв'язку з чим цей же висновок експертизи про те, що вона не підписувала додаткову угоду до кредитного договору та заявку на видачу готівки у графі «отримувач коштів» значення немає, оскільки вона як позичальник частково виконувала умови договору.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.  

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит у сумі 265 тис. доларів США зі сплатою 12,9 % річних із кінцевим терміном повернення - 26 грудня 2014 року. Того ж дня на забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким він поручився за належне виконання позичальником усіх зобов'язань за кредитним договором перед банком у повному обсязі.

12 грудня 2011 року між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора (ст. 512 ЦК України), яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. ст. 526527530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Апеляційний суд не врахував, що згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції в ухвалі від 13 серпня 2014 року зазначив про необхідність перевірки фактичних обставин, які стосуються як укладення кредитного договору, так і отримання грошових коштів.При цьому також вказував на необхідність встановити дійсний розмір кредитної заборгованості з урахуванням заперечень відповідача, дослідити первинну бухгалтерську документацію.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначала, що кредит вона мала намір взяти для розвитку бізнесу її батька, уклала договір, проте її батько помер, тому в подальшому кредитні кошти фактично не отримувала й підписи у заявках про їх отримання та квитанціях їй не належать, кредит не погашала.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 4 червня 2015 року, призначеної після скасування попередніх судових рішень судом касаційної інстанції, експертами встановлено, що підписи від імені       ОСОБА_3 у договорі про надання споживчого кредиту від 27 грудня      2007 року виконані самою ОСОБА_3, а підписи від її імені в додатковій угоді до кредитного договору від 10 березня 2009 року та в заявках на видачу готівки і графах «підпис отримувача» виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу; висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, також підлягає дослідженню і перевірці.

У порушення вимог ст. ст. 105760212-214 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не дав правової оцінки висновку проведеної у справі експертизи, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, взявши за основу висновок експертизи лише в частині підписання кредитного договору, проте правових висновків в іншій частині висновку експертизи належним чином не зробив, унаслідок чого дійшов суперечливих висновків та основаних на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

На порушення вимог ст. ст. 101160212-214315 ЦПК України апеляційний суд не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішенні, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин, не встановив дійсній розмір кредитної заборгованості, якщо дійшов висновку про укладеність договору, і з урахуванням заперечень відповідачки не дослідив первинну бухгалтерську документацію на підтвердження видачі готівки позичальнику, а також погашення кредиту; не вказав, які докази підтверджують часткове виконання нею умов договору.  

Також апеляційний суд не дав належної правової оцінки твердженням представника ТОВ «Кей-Колект» про втрату первинної бухгалтерської документації, оскільки відсутні підтвердження цих доводів, а, крім того, факт видачі кредиту та розмір кредитної заборгованості згідно з вимогами ст. ст. 1060 ЦПК України має довести саме позивач.

Встановлення зазначених обставин має важливе юридичне значення, оскільки саме цими обставинами, докази чого на їх підтвердження позивач не надав, він та суд обґрунтували те, що відповідач частково виконувала умови кредитного договору, що вона заперечувала.

Посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-63 цс 12 від 11 липня 2012 року, безпідставне, оскільки у зазначеній постанові відмовлено в задоволенні заяви про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстав відсутності неоднакового застосування судами норм права, а тому вона не може бути покладена в основу судових рішень як правова позиція, яка обов'язкова до застосування (ст. 360-7 ЦПК України). Крім того, у вказаній справі, яка була предметом перегляду Верховним Судом України, встановлено, що позичальник кошти отримала шляхом перерахування банком готівки на її позичковий рахунок, які вона у той же день зняла з рахунку. У цій справі фактичні обставини зовсім інші, на що апеляційний суд уваги не звернув.    

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду в частині вимог до ОСОБА_3 не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану  представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.  

Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                               Д.Д. Луспеник

Судді:                                                                          Б.І. Гулько

                                                                                    О.В.Закропивний

                                                                                    С.Ф.Хопта

                                                                                    С.П.Штелик

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795311

 

  • Like 7

Share this post


Link to post
Share on other sites

Если бы все так судили, то представляю, как Приватбанк стал бы проигрывать по карточным кредитам

  • Like 1
  • Haha 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 часа назад, Лев сказал:

Если бы все так судили, то представляю, как Приватбанк стал бы проигрывать по карточным кредитам

Луспеник вообще странный человек, он бывает приятно удивляет... Заметил последнее время...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 28.06.2017 в 10:18, sirota88 сказал:

Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вот решение апелляции после нового рассмотрения... Справедливость восторжествовала...

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/61365962

 

Державний герб України

 

Справа № 212/2-431/11 Провадження № 22-ц/772/1553/2016Головуючий в суді першої інстанції Венгрин О. О.Категорія 27 Доповідач Сало Т. Б.

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2016 рокум. Вінниця

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів: Жданкіна В.В., Якименко М.М., секретар - Агеєва Г.В., за участі: представника позивача - ОСОБА_2 та представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановила:

ПАТ "УкрСиббанк" звернулось із до суду із вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором №11279859000 від 27.12.2007 року в сумі 2 404 880,97 грн.

Позов мотивовано тим, що між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого їй був наданий кредит до 26 грудня 2014 року в розмірі 265000,00 доларів США з відсотковою ставкою за користування кредитом 12,9% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 по кредитному договору, між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 було укладено договір поруки .

ОСОБА_4, в порушення умов кредитного договору, своїх зобов'язань належним чином не виконувала, у зв'язку з чим у неї утворилась вказана заборгованість.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.05.2013 року замінено первісного позивача ПАТ «УкрСиббанк» його правонаступником - ТОВ «Кей-Колект».

Останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2015 року позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором №11279859000 від 27.12.2007 року в сумі 2 404 880,97 грн. В задоволенні позову до ОСОБА_5 відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08.09.2015 року в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості по кредиту і в цій частині ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в решті рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд не дослідив та не оцінив належним чином докази по справі, зокрема судом не враховано, що відповідач не підписувала жодних заяв на отримання коштів та розрахунково-кредитних документів; судом не взято до уваги те, що відповідно до почеркознавчих експертиз ряд касових документів підписано іншою особою, а не відповідачкою, також позивач не довів отримання відповідачкою кредитних коштів та здійснення нею погашення по кредиту.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02.11.2015 року апеляційну скаргу відхилено, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08.09.2015 року залишено без змін.

На вказані ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, якою просила скасувати вищевказані судові рішення, та відмовити у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект».

Вищий спеціалізований суд України ухвалою від 10.02.2016 року скасував ухвалу Апеляційного суду Вінницької області в частині позовних вимог ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_4, і справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог до поручителя набрало законної сили, а від так рішення суду переглядається в частині вимог до основного боржника - ОСОБА_4.

Ухвалою суду касаційної інстанції вказано про необхідність перевірки фактичних обставин, які стосуються як укладення кредитного договору, так і отримання грошових коштів; про необхідність встановити дійсний розмір кредитної заборгованості з врахуванням заперечень відповідача, дослідити первинну бухгалтерську документацію; суд не вказав, які докази підтверджують часткове виконання позичальником умов договору; суд не надав правової оцінки висновку проведеної у справі експертизи; суд, взявши до уваги висновок експертизи в частині підписання кредитного договору відповідачем, не надав правових висновків іншій частині даної експертизи; апеляційний суд не дав належної правової оцінки твердженням представника позивача про втрату первинної бухгалтерської документації, оскільки відсутні підтвердження цих доводів; посилання апеляційного суду на правову позицію ВСУ, викладену у постанові № 6-63 цс 12 від 11 липня 2012 року є безпідставним.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої інстанції чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

При новому розгляді справи, колегією суддів встановлено, що 27 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту №11279859000 на суму 265 000,00 доларів США до 26 грудня 2014 року зі сплатою відсотків за користування кредитом 12,9% річних.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору №11279859000 від 27.12.2007 р. відповідачам направлялись вимоги від 13.05.2009 р., 11.08.2009 р., 17.12.2009 р. про необхідність погашення заборгованості, які виконані не були.

Станом на 02.07.2010 р. заборгованість позичальника ОСОБА_4 за кредитним договором становить 2404880,97 грн., з яких: 257637,37 дол. США (еквівалентно 2037576,67 грн.) - кредитна заборгованість; 41764,36 дол. США (еквівалентно 330301,79 грн.) - заборгованість по процентах; 36502,51 грн. і 500,00 грн. - пеня.

12.12.2011 р. між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу №1 за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_4 на підставі договору про надання споживчого кредиту №11279859000 від 27.12.2007 р., за яким замінено кредитора у зобов'язаннях.  

Колегія суддів, встановивши обставини у справі, проаналізувавши всі докази не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача заборгованості, вказаної у позові.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даній справі, на обґрунтування своїх вимог позивач надав оригінал та копію кредитного договору укладеного між банком та ОСОБА_4, графік погашення кредиту підписану сторонами, копії додаткових угод.

Договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України)

За кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк зобов'язується надати Позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 265000 дол. США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти

Позичальник має право отримати кредитні кошти у вигляді одного або декількох траншів, загальна сума яких не може перевищувати розмір суми кредиту.

Сторони домовились, що банк надає позичальнику кредит у формі кредитної лінії.

Як вказано в Договорі, у цьому договорі термін «кредитна лінія» вживається в такому значенні - це форма надання кредиту, яке передбачає надання кредиту Позичальнику в майбутньому одним траншем, декількома траншами, але в будь-якому випадку в межах встановленого ліміту кредитної лінії.

Відповідно до Графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору, позичальник зобов'язується повернути банку кредит у таких розмірах, щоб станом на нижче вказану дату сума заборгованості за кредитом не перевищувала розміри, які вказані у Графіку.

Представник відповідача, визнавши факт підписання договору кредиту та графік погашення кредиту, заперечував в повній мірі, проти факту отримання ОСОБА_4 коштів від банку.

Досліджуючи дані твердження, колегія суддів прийшла до висновку, що вони обґрунтовані, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу другого п. 1.1. Договору кредиту позичальник має право отримати кредитні кошти у вигляді одного або декількох траншів, для чого надає до банку письмову заяву (за формою згідно вимог банку), в якій зазначає бажану суму траншу та бажану дату його отримання. Така заява позичальника, укладена та надана згідно умов цього Договору, є підставою для видачі банком траншу позичальнику. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що обставини надання відповідачу кредиту повинен довести позивач.

В ході розгляду справи представник позивач на вимоги суду не надав жодної заяви ОСОБА_4 на отримання траншу по кредитному договору.

ОСОБА_4 вказувала в своїх запереченнях, що після підписання договору кредиту вона відмовилась від отримання коштів, оскільки були невигідні умови, в т.ч. відсоткова ставка.

Заперечуючи проти твердження відповідача, банк надав як доказ отримання коштів за кредитним договором «Розпорядження на видачу кредиту» ( Т.2 а.с. 191-204) за підписом посадових осіб банку, в яких вказується, дата видачі чергового траншу, сума траншу, відсоткова ставка.

Колегія суддів не бере до уваги дані розпорядження, як доказ надання ОСОБА_4 кредитних коштів, оскільки в жодному з них не вказана єдина і необхідна підстава для видачі кредитних коштів - заява ОСОБА_4 на отримання кредитних коштів.

Також на підтвердження надання кредиту ОСОБА_4, представником банку було надано виписку за кредитним договором за період з 27.12.2007 року по 23.11.2010 року. Дану розписку позивач отримав на свій запит від АТ «Укрсиббанк».

Відповідно до п. 1.5. Договору банк надає позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1.

В даній виписці відображається, що з № рах.2203800000 (Дт) на рах. НОМЕР_2 (Кт) перераховувались кошти. Операція - «надання кредиту згідно угоди 11279859000 від 27.12.2007 року, клієнт - ОСОБА_4.

Відповідно до Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, постанови НБУ№280 із змінами Видача кредитних коштів здійснювалась з рах. Дт 2203- довгострокові кредити на поточні потреби що надані фізичним особам, по дебету рахунку проводиться сума наданого кредиту з кореспондуючим рах. Кт 2620 - кошти на вимогу фізичним особам, поточний рахунок, за кредитом рахунку проводяться суми що надходять на рахунок клієнта.

Однак, дану виписку колегія суддів не бере до уваги, оскільки виписка по рахунку робиться автоматизовано, без участі позичальника та не на підставі первинних документів. Представник позивача фактично не зміг підтвердити жодними доказами первинного характеру (заявки на отримання кредитних коштів із відображеннях в них бажаної суми; первинну бухгалтерську документацію тощо), кожну операцію, відображену у наданій виписці.

Даною випискою підтверджується лише факт зарахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_4 - НОМЕР_1.

Також на підтвердження отримання коштів ОСОБА_4 банком надавались заявки від імені ОСОБА_4 на видачу готівки (Т.1 а.с. 152-233).

Всі заявки на видачу готівки, які містяться в матеріалах справи, були предметом дослідження експертами при проведенні судової почеркознавчої експертизи.

Згідно висновку експерта №417-П від 07.02.2014 р. (експертиза проведена експертами НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області) в частині заяв на видачу готівки у графах "Підпис отримувача" виконані не ОСОБА_4, а іншою особою, в частині - вирішити питання, чи ОСОБА_4 виконані підписи, чи іншою особою, не є можливим. (а.с. 37-46 т. 3) На дослідження експертами КНДІСЕ заяви на видачу готівки судом не надавались, оскільки представник позивача ТОВ "Кей-Колект" повідомила суд про втрату зазначених документів.

Отже, проаналізувавши вищезазначені докази, колегія суддів прийшла до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та необхідні докази, на підтвердження того, що ОСОБА_4 надавались транші відповідно до умов договору, та отримання особисто ОСОБА_4 чи через представника коштів, які були перераховані на її рахунок.

Представник ОСОБА_4 також категорично заперечував факт погашення ОСОБА_4 кредиту, тобто внесення нею через касу банку чи на рахунок банку будь яких коштів на виконання вимог договору кредиту, який вона підписала.

Пояснення представника банку, в частині тих, що ОСОБА_4 погашала кредит, і даний факт підтверджується згаданою випискою по рахунку, колегія суддів не бере до уваги з підстав недоведеності цього факт первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, відповідно до п. 3.4.1. Договору позичальник зобов'язується повернути суму кредиту, і сплатити плату за кредит й інші грошові платежі на рахунок банку в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, а саме на рахунок № НОМЕР_3 в АКІБ «Укрсиббанк». Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на зазначений у цьому пункті рахунок банку.

Як вбачається з наданої виписки по рахунку, в графах «погашення кредиту» погашення відбувалось не на рахунок вказаний у договорі, отже, знову мало місце невідповідність умов договору до обставин, викладених в позові, що підтверджує заперечення ОСОБА_4.

Проаналізувавши вищезазначені докази в їх сукупності та обставини, встановленні під час розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доказів, які надані банком, недостатньо, щоб стверджувати те, що ОСОБА_4, уклавши кредитний договір з банком, отримала транш, написавши відповідну заяву для цього та отримавши їх у банку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Факт отримання ОСОБА_4 повідомлення - вимоги від банку про наявність заборгованість жодним чином не підтверджує факт отримання нею коштів.

Колегія суддів, приймаючи до уваги висновки касаційної інстанції, встановивши обставини справи, проаналізувавши надані суду докази, прийшла до висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_4 коштів (заборгованість), які просить стягнути позивач, а від так і відсутні підстави для встановлення та дослідження загального розміру заборгованості.

Суд першої інстанції не в повній мірі дослідив умови договору та не співставив їх з фактичними обставинами справи, що призвело до невідповідності висновків суду обставинами справи.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 303, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості по кредитному договору - скасувати.

Ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_4 заборгованості по кредитному договору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь ОСОБА_4 1870 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:        

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Да и кстати, изначально по этому делу не было однозначности и единогласия между судьями апелляционного суда ещё с самого начала, при предыдущем рассмотрении, о чём свидетельствует окрема думка одного судьи коллегии...

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53213961

 

Державний герб України

                                                                                                         Справа №212/431/11

                                                                                                                                Провадження №22-ц /772/2932/2015

ОКРЕМА ДУМКА

02 листопада 2015 року

судді Апеляційного суду Вінницької області Іващука В.А. відносно ухвали апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Кей - Колект» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 19 ЦПК України при прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

     Вважаю за необхідне скористатись вказаною нормою процесуального права та викласти окрему думку стосовно постановленої ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року у цій справі.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором №11279859000 від 27 грудня 2007 року станом на 02 липня 2010 року в розмірі 2404880 грн. 97 коп., з яких:

- 257637,37 дол. США, що еквівалентно 2037576,67 грн. - кредитна заборгованість,

- 41764,36 дол. США, що еквівалентно 330301,79 грн. - заборгованість по процентах,

- 36502,51 грн. і 500,00 грн. - пеня, а також стягнуто 1700,00 грн. судового збору і 120,00 грн. витрат на ІТЗ розгляду справ.

У задоволенні позову до ОСОБА_2 відмовлено.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на це рішення У скарзі просила скасувати рішення в частині стягнення з неї заборгованості по кредиту та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову задоволенні позову до неї. В іншій частині оскаржуване рішення просила залишити без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року суду залишено без змін.

З ухвалою апеляційного суду як і з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову до ОСОБА_1 я погодитись не можу через наступне.

Безспірними обставинами у справі є те, що ОСОБА_1 підписала з ПАТ «УкрСиббанк» договір № 11279859000 від 27 грудня 2007 року про надання їй споживчого кредиту на суму 265 000,00 доларів США до 26 грудня 2014 року.

Разом із тим, ОСОБА_1 заперечується, що вона підписувала Додаткову угоду №1 від 10.03.2009 року (а.с.40 том 4). Цей факт підтверджується висновком експертів (а.с.85 том 4).

ОСОБА_1 заперечує той факт, що вона за підписаним нею договором насправді отримувала кредитні кошти, а тому вказує на відсутність правових підстав для стягнення цих коштів з неї.

Доказуючи ці обставини вона заявляла клопотання про проведення почеркознавчої експертизи у документах на отримання кредитних коштів (заяви про отримання готівки). Висновок експертизи підтвердив факт, що ОСОБА_1 заяв про видачу готівки банку не писала, що відповідно є доказом того, що вона не отримувала готівку (а.с.37-57 том 3).

Вважаю, що апеляційному суду слід було погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що борг за кредитним договором дійсно частково сплачено і зокрема сплачено саме відповідачем ОСОБА_1 Слід погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що належними доказами у підтвердження вказаних обставин є не довідка - розрахунок боргу, а первинні бухгалтерські документи яких позивач суду не надав.  

Отже, доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, оскільки могла їх отримати без встановленого порядку видачі коштів згідно з поданими заявами про видачу готівки, є лише припущенням на відміну від наявних доказів наданих суду ОСОБА_1

Згідно з положенням частини 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому наведені представником позивача припущення щодо отримання ОСОБА_1 кредитних коштів не підтверджують цього факту.    

Доводи представника позивача про те, що оскільки згідно з наявними у банку доказами ОСОБА_1 частково оплатила борг, що є доказом отримання нею кредитних коштів, то в цій частині  слід  застосовувати належні докази у справі, яких на підтвердження цього факту позивачем суду не надано.

Не можу погодитись також з висновком колегії суддів апеляційного суду у більшості її складу щодо застосування положень закону про укладення договору (загальних положень, стаття 638 ЦК України), момент укладення договору (стаття 640 ЦК України) до встановлених обставин, оскільки за змістом заперечень відповідача ОСОБА_1 остання не оспорює дійсність укладеного нею кредитного договору, факт його підписання. Спірне питання витікає із виконання укладеного кредитного договору, оскільки вона заперечує факт отримання кредитних коштів за цим договором. Виходячи із цього, застосування правової позиції Верховного Суду України у справі №6-63цс12 від 11 липня 2012 року, на яку колегія суддів посилається, як на таку, що підлягає застосуванню до встановлених обставин, за якою, зокрема слід вирішувати справу, не можна визнати обґрунтованим, оскільки у даній справі йдеться про спірні відносини з приводу виконання договору, підстав для виконання й відповідальності, а не про відносини щодо недійсності укладеного кредитного договору.      

Той факт, що ОСОБА_1 не зверталась з позовом про визнання  кредитного договору чи окремих його положень недійсним не має правового значення для вирішення цієї справи, а тому таке посилання колегії суддів у обгрунтування законності ухваленого рішення  є безпідставним.            

Виходячи із вказаного вище, є всі підстави для висновку про недоведеність заявлених вимог до ОСОБА_1, через що у задоволенні позову до неї слід було відмовити у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог.  

Отже, підписуючи вказану ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року я не погоджуюсь з нею, вважаю її такою, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах, незаконною, а рішення суду у цій справі вважаю мало бути ухвалено протилежним за змістом, а саме у задоволенні позову до ОСОБА_1 слід було відмовити через недоведеність заявлених до неї матеріально - правових вимог.    

 

Суддя Апеляційного суду

Вінницької області                          /підпис/                             В.А. Іващук

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот предыдущие решения по этому делу... Скасованные...

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30491710

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/50372934#

Share this post


Link to post
Share on other sites
19 hours ago, Bolt said:

Луспеник вообще странный человек, он бывает приятно удивляет... Заметил последнее время...

Никак, всплеск творческого вдохновения ботаника...

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 часа назад, Лев сказал:

Никак, всплеск творческого вдохновения ботаника...

От него вообще не знаешь чего ожидать... ))

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 01.07.2017 в 09:53, Лев сказал:

Если бы все так судили, то представляю, как Приватбанк стал бы проигрывать по карточным кредитам

И не только Приват...))

Share this post


Link to post
Share on other sites
7 hours ago, Bolt said:

И не только Приват...))

Остальные борзые "картежники" в большинстве своем уже в коме...

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 минуты назад, Лев сказал:

Это точно. Нам отказал, не читая кассационной жалобы

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66809703

Я с ним тоже пересекался неоднократно и до сих пор не его не понял... Было такое, что он удовлетворял кассацию банка видя явные описки в деле...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 минуту назад, Лев сказал:

Остальные борзые "картежники" в большинстве своем уже в коме...

Да и этот пока неизвестно чем кончит... Вот уже Шлапак бежит оттуда...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
On 7/1/2017 at 2:45 PM, Bolt said:

Вот решение апелляции после нового рассмотрения... Справедливость восторжествовала...

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/61365962

 

Державний герб України

 

Справа № 212/2-431/11 Провадження № 22-ц/772/1553/2016Головуючий в суді першої інстанції Венгрин О. О.Категорія 27 Доповідач Сало Т. Б.

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2016 рокум. Вінниця

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів: Жданкіна В.В., Якименко М.М., секретар - Агеєва Г.В., за участі: представника позивача - ОСОБА_2 та представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановила:

ПАТ "УкрСиббанк" звернулось із до суду із вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором №11279859000 від 27.12.2007 року в сумі 2 404 880,97 грн.

Позов мотивовано тим, що між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого їй був наданий кредит до 26 грудня 2014 року в розмірі 265000,00 доларів США з відсотковою ставкою за користування кредитом 12,9% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 по кредитному договору, між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 було укладено договір поруки .

ОСОБА_4, в порушення умов кредитного договору, своїх зобов'язань належним чином не виконувала, у зв'язку з чим у неї утворилась вказана заборгованість.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.05.2013 року замінено первісного позивача ПАТ «УкрСиббанк» його правонаступником - ТОВ «Кей-Колект».

Останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2015 року позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором №11279859000 від 27.12.2007 року в сумі 2 404 880,97 грн. В задоволенні позову до ОСОБА_5 відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08.09.2015 року в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості по кредиту і в цій частині ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в решті рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд не дослідив та не оцінив належним чином докази по справі, зокрема судом не враховано, що відповідач не підписувала жодних заяв на отримання коштів та розрахунково-кредитних документів; судом не взято до уваги те, що відповідно до почеркознавчих експертиз ряд касових документів підписано іншою особою, а не відповідачкою, також позивач не довів отримання відповідачкою кредитних коштів та здійснення нею погашення по кредиту.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02.11.2015 року апеляційну скаргу відхилено, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08.09.2015 року залишено без змін.

На вказані ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, якою просила скасувати вищевказані судові рішення, та відмовити у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект».

Вищий спеціалізований суд України ухвалою від 10.02.2016 року скасував ухвалу Апеляційного суду Вінницької області в частині позовних вимог ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_4, і справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог до поручителя набрало законної сили, а від так рішення суду переглядається в частині вимог до основного боржника - ОСОБА_4.

Ухвалою суду касаційної інстанції вказано про необхідність перевірки фактичних обставин, які стосуються як укладення кредитного договору, так і отримання грошових коштів; про необхідність встановити дійсний розмір кредитної заборгованості з врахуванням заперечень відповідача, дослідити первинну бухгалтерську документацію; суд не вказав, які докази підтверджують часткове виконання позичальником умов договору; суд не надав правової оцінки висновку проведеної у справі експертизи; суд, взявши до уваги висновок експертизи в частині підписання кредитного договору відповідачем, не надав правових висновків іншій частині даної експертизи; апеляційний суд не дав належної правової оцінки твердженням представника позивача про втрату первинної бухгалтерської документації, оскільки відсутні підтвердження цих доводів; посилання апеляційного суду на правову позицію ВСУ, викладену у постанові № 6-63 цс 12 від 11 липня 2012 року є безпідставним.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої інстанції чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

При новому розгляді справи, колегією суддів встановлено, що 27 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту №11279859000 на суму 265 000,00 доларів США до 26 грудня 2014 року зі сплатою відсотків за користування кредитом 12,9% річних.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору №11279859000 від 27.12.2007 р. відповідачам направлялись вимоги від 13.05.2009 р., 11.08.2009 р., 17.12.2009 р. про необхідність погашення заборгованості, які виконані не були.

Станом на 02.07.2010 р. заборгованість позичальника ОСОБА_4 за кредитним договором становить 2404880,97 грн., з яких: 257637,37 дол. США (еквівалентно 2037576,67 грн.) - кредитна заборгованість; 41764,36 дол. США (еквівалентно 330301,79 грн.) - заборгованість по процентах; 36502,51 грн. і 500,00 грн. - пеня.

12.12.2011 р. між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу №1 за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_4 на підставі договору про надання споживчого кредиту №11279859000 від 27.12.2007 р., за яким замінено кредитора у зобов'язаннях.  

Колегія суддів, встановивши обставини у справі, проаналізувавши всі докази не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача заборгованості, вказаної у позові.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даній справі, на обґрунтування своїх вимог позивач надав оригінал та копію кредитного договору укладеного між банком та ОСОБА_4, графік погашення кредиту підписану сторонами, копії додаткових угод.

Договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України)

За кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк зобов'язується надати Позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 265000 дол. США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти

Позичальник має право отримати кредитні кошти у вигляді одного або декількох траншів, загальна сума яких не може перевищувати розмір суми кредиту.

Сторони домовились, що банк надає позичальнику кредит у формі кредитної лінії.

Як вказано в Договорі, у цьому договорі термін «кредитна лінія» вживається в такому значенні - це форма надання кредиту, яке передбачає надання кредиту Позичальнику в майбутньому одним траншем, декількома траншами, але в будь-якому випадку в межах встановленого ліміту кредитної лінії.

Відповідно до Графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору, позичальник зобов'язується повернути банку кредит у таких розмірах, щоб станом на нижче вказану дату сума заборгованості за кредитом не перевищувала розміри, які вказані у Графіку.

Представник відповідача, визнавши факт підписання договору кредиту та графік погашення кредиту, заперечував в повній мірі, проти факту отримання ОСОБА_4 коштів від банку.

Досліджуючи дані твердження, колегія суддів прийшла до висновку, що вони обґрунтовані, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу другого п. 1.1. Договору кредиту позичальник має право отримати кредитні кошти у вигляді одного або декількох траншів, для чого надає до банку письмову заяву (за формою згідно вимог банку), в якій зазначає бажану суму траншу та бажану дату його отримання. Така заява позичальника, укладена та надана згідно умов цього Договору, є підставою для видачі банком траншу позичальнику. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що обставини надання відповідачу кредиту повинен довести позивач.

В ході розгляду справи представник позивач на вимоги суду не надав жодної заяви ОСОБА_4 на отримання траншу по кредитному договору.

ОСОБА_4 вказувала в своїх запереченнях, що після підписання договору кредиту вона відмовилась від отримання коштів, оскільки були невигідні умови, в т.ч. відсоткова ставка.

Заперечуючи проти твердження відповідача, банк надав як доказ отримання коштів за кредитним договором «Розпорядження на видачу кредиту» ( Т.2 а.с. 191-204) за підписом посадових осіб банку, в яких вказується, дата видачі чергового траншу, сума траншу, відсоткова ставка.

Колегія суддів не бере до уваги дані розпорядження, як доказ надання ОСОБА_4 кредитних коштів, оскільки в жодному з них не вказана єдина і необхідна підстава для видачі кредитних коштів - заява ОСОБА_4 на отримання кредитних коштів.

Також на підтвердження надання кредиту ОСОБА_4, представником банку було надано виписку за кредитним договором за період з 27.12.2007 року по 23.11.2010 року. Дану розписку позивач отримав на свій запит від АТ «Укрсиббанк».

Відповідно до п. 1.5. Договору банк надає позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1.

В даній виписці відображається, що з № рах.2203800000 (Дт) на рах. НОМЕР_2 (Кт) перераховувались кошти. Операція - «надання кредиту згідно угоди 11279859000 від 27.12.2007 року, клієнт - ОСОБА_4.

Відповідно до Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, постанови НБУ№280 із змінами Видача кредитних коштів здійснювалась з рах. Дт 2203- довгострокові кредити на поточні потреби що надані фізичним особам, по дебету рахунку проводиться сума наданого кредиту з кореспондуючим рах. Кт 2620 - кошти на вимогу фізичним особам, поточний рахунок, за кредитом рахунку проводяться суми що надходять на рахунок клієнта.

Однак, дану виписку колегія суддів не бере до уваги, оскільки виписка по рахунку робиться автоматизовано, без участі позичальника та не на підставі первинних документів. Представник позивача фактично не зміг підтвердити жодними доказами первинного характеру (заявки на отримання кредитних коштів із відображеннях в них бажаної суми; первинну бухгалтерську документацію тощо), кожну операцію, відображену у наданій виписці.

Даною випискою підтверджується лише факт зарахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_4 - НОМЕР_1.

Також на підтвердження отримання коштів ОСОБА_4 банком надавались заявки від імені ОСОБА_4 на видачу готівки (Т.1 а.с. 152-233).

Всі заявки на видачу готівки, які містяться в матеріалах справи, були предметом дослідження експертами при проведенні судової почеркознавчої експертизи.

Згідно висновку експерта №417-П від 07.02.2014 р. (експертиза проведена експертами НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області) в частині заяв на видачу готівки у графах "Підпис отримувача" виконані не ОСОБА_4, а іншою особою, в частині - вирішити питання, чи ОСОБА_4 виконані підписи, чи іншою особою, не є можливим. (а.с. 37-46 т. 3) На дослідження експертами КНДІСЕ заяви на видачу готівки судом не надавались, оскільки представник позивача ТОВ "Кей-Колект" повідомила суд про втрату зазначених документів.

Отже, проаналізувавши вищезазначені докази, колегія суддів прийшла до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та необхідні докази, на підтвердження того, що ОСОБА_4 надавались транші відповідно до умов договору, та отримання особисто ОСОБА_4 чи через представника коштів, які були перераховані на її рахунок.

Представник ОСОБА_4 також категорично заперечував факт погашення ОСОБА_4 кредиту, тобто внесення нею через касу банку чи на рахунок банку будь яких коштів на виконання вимог договору кредиту, який вона підписала.

Пояснення представника банку, в частині тих, що ОСОБА_4 погашала кредит, і даний факт підтверджується згаданою випискою по рахунку, колегія суддів не бере до уваги з підстав недоведеності цього факт первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, відповідно до п. 3.4.1. Договору позичальник зобов'язується повернути суму кредиту, і сплатити плату за кредит й інші грошові платежі на рахунок банку в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, а саме на рахунок № НОМЕР_3 в АКІБ «Укрсиббанк». Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на зазначений у цьому пункті рахунок банку.

Як вбачається з наданої виписки по рахунку, в графах «погашення кредиту» погашення відбувалось не на рахунок вказаний у договорі, отже, знову мало місце невідповідність умов договору до обставин, викладених в позові, що підтверджує заперечення ОСОБА_4.

Проаналізувавши вищезазначені докази в їх сукупності та обставини, встановленні під час розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доказів, які надані банком, недостатньо, щоб стверджувати те, що ОСОБА_4, уклавши кредитний договір з банком, отримала транш, написавши відповідну заяву для цього та отримавши їх у банку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Факт отримання ОСОБА_4 повідомлення - вимоги від банку про наявність заборгованість жодним чином не підтверджує факт отримання нею коштів.

Колегія суддів, приймаючи до уваги висновки касаційної інстанції, встановивши обставини справи, проаналізувавши надані суду докази, прийшла до висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_4 коштів (заборгованість), які просить стягнути позивач, а від так і відсутні підстави для встановлення та дослідження загального розміру заборгованості.

Суд першої інстанції не в повній мірі дослідив умови договору та не співставив їх з фактичними обставинами справи, що призвело до невідповідності висновків суду обставинами справи.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 303, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості по кредитному договору - скасувати.

Ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_4 заборгованості по кредитному договору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь ОСОБА_4 1870 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:        

И что же теперь с ипотекой, как ее снять?

Share this post


Link to post
Share on other sites
11 минут назад, economix_a сказал:

И что же теперь с ипотекой, как ее снять?

Судом...

Share this post


Link to post
Share on other sites
23 minutes ago, Bolt said:

Судом...

Как я понял договор остался в силе, просто не доказали свои аппетиты, могут и подать повторно, так что с ипотекой по КД думаю не так все просто.

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 минуты назад, economix_a сказал:

Как я понял договор остался в силе, просто не доказали свои аппетиты, могут и подать повторно, так что с ипотекой по КД думаю не так все просто.

Да вообще-то уже нет, не могут больше обращаться в суд, им ведь отказали...

Share this post


Link to post
Share on other sites
30 minutes ago, Bolt said:

Да вообще-то уже нет, не могут больше обращаться в суд, им ведь отказали...

У меня два решения суда по одному КД, одно в котором несмотря на экспертизу и не мои подписи а  также поддельные первичные документы мне отказали в розірванні  кредитного договора  и возврату безосновательно банком полученных средств, суд уводил в ксерокопии доказательство что я эти деньги получил, а второе решении суда по тому же КД, где отказали банку во взыскании, потому что эти же первичные документы которые устроили первый суд, оказались фальшивками о чем указала экономическая экспертиза, и банк не довів свої вимоги на думку суду, вот тепер вопрос, что делать с ипотекой как ее снять.

Share this post


Link to post
Share on other sites
19 минут назад, economix_a сказал:

У меня два решения суда по одному КД, одно в котором несмотря на экспертизу и не мои подписи а  также поддельные первичные документы мне отказали в розірванні  кредитного договора  и возврату безосновательно банком полученных средств, суд уводил в ксерокопии доказательство что я эти деньги получил, а второе решении суда по тому же КД, где отказали банку во взыскании, потому что эти же первичные документы которые устроили первый суд, оказались фальшивками о чем указала экономическая экспертиза, и банк не довів свої вимоги на думку суду, вот тепер вопрос, что делать с ипотекой как ее снять.

Это совершенно разные дела с разными основаниями... и разным предметом иска... разными требованиями...

Share this post


Link to post
Share on other sites
10 hours ago, Bolt said:

Это совершенно разные дела с разными основаниями... и разным предметом иска... разными требованиями...

Но КД один и тот же, один суда увидел что я эти деньги взял, а второй, отказал банку во взыскании, и как теперь поступить с ипотекой не знаю.

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 часов назад, economix_a сказал:

Но КД один и тот же, один суда увидел что я эти деньги взял, а второй, отказал банку во взыскании, и как теперь поступить с ипотекой не знаю.

КД то один, а основания иска и предмет разные...

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 часов назад, economix_a сказал:

и как теперь поступить с ипотекой не знаю.

Я ведь написал...

18 часов назад, Bolt сказал:

Судом...

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
19 часов назад, economix_a сказал:

И это реально?

Всё реально... Надо пробовать...

Share this post


Link to post
Share on other sites
5 hours ago, Bolt said:

Всё реально... Надо пробовать...

Подавать на  розірвання договору іпотеки?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By Alex555
      В г. Киеве действует нотариус-оборотень - Левашов Александр Геннадьевич. Этот«черный» нотариус, предварительно вступает в сговор со стороной сделки, фальсифицирует договор таким образом, что вторая сторона сделки остаётся без денег. Помогает отбирать квартиры у одиноких людей. Также, оформляет фиктивные доверенности, которые затем используются при рейдерских захватах. Регулярно меняет рабочий офис, за последнее время поменял три офиса, таким образом заметает следы. Имеет родственницу - Гончаренко Светлану Юрьевну, которая также является киевским нотариусом (её номер телефона +380 50 014 6722), она тоже может быть причастна к мошенническим схемам. Нотариус Левашов действует в составе организованной группы, куда входят кредиторы, посредники и другие нотариусы. 
      Список людей, засвеченных в мошеннических схемах: 1) посредница - Наталья, тел. 0666938239, 0963860510; 2) киевский нотариус Дячук Елена Борисовна, тел. 0672884727 (её офис там же, где и офис Левашова); 3) Трохімовіч (или Трохімович) Вікторія Володимирівна, 1978 года рождения - мошенница, занимается завладением денежных средств, недвижимости и подделкой документов, может проживать у своих родителей по адресу : Киев, ул. Пулюя, 2,кв.302, в настоящее время в отношении Трохимович В. В. открыты несколько уголовных производств
      Более подробная информация на сайте www.levashovag.at.ua 
      Выведем мошенников на чистую воду.
      Если кому - либо известна какая-нибудь информация по этим людям, звонить по телефону 093143033ноль
      Специализируется:  Квартирные аферы, кредитные аферы Номера телефонов нотариуса:  0672095958 0442272729 0443321920 Адрес нотариуса:  Киев, улица Предславинская, 34б
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 927/352/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      головуючий - Стратієнко Л.В.,
      судді: Студенець В.І., Ткач І.В.,
      обов `язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.;
      за участю представників:
      позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_4,
      відповідача - Мамедової О.Л.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД»,
      на постанову Північного апеляційного господарського суду
      (головуючий - Дідиченко М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)
      від 20.03.2019,
      за позовом приватного підприємства «Ветті»,
      до товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД»,
      про визнання недійсними рішення загальних зборів товариства та акту приймання - передачі майна,
      В С Т А Н О В И В:
      у травні 2018 року приватне підприємство «Ветті» звернулося до суду з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, та акту приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013.
      Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, та акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, складений на виконання протоколу № 1 від 12.11.2013, містять підроблені підписи директора, засновника ПП «Ветті» (позивач) - ОСОБА_1 (яка не брала участі у цих зборах). Оскільки рішення вищого органу товариства про створення та передачу до складу статутного капіталу майна не приймалось, не оформлювалось належним чином, засновник і директор позивача не брав участі у прийнятті цього рішення, не підписував його, то рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, а також акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, складений на виконання протоколу № 1 від 12.11.2013, за яким відбулось відчуження майна позивача, є недійсними.
      Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 у задоволенні позову відмовлено.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, не відповідають вимогам законодавства, порушують права позивача, отже наявні підстави для визнання їх недійсними. Однак, взявши до уваги те, що позивач про відчуження майна міг довідатись з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру, тобто ще у 2013 році, адже був зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав відповідно до ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України, дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з цим позовом у травні 2018 року з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
      Також , суд першої інстанції встановив, що акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а фіксує лише об`єкти нерухомості, які передаються ПП «Ветті» і приймаються ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» відповідно до протоколу № 1 від 12.11.2013. За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначений акт приймання-передачі не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а отже не може бути визнаний недійсним.
      Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ПП «Ветті» задоволено.
      Визнано недійсними рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп Лтд», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013.
      Визнано недійсним акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 за протоколом № 1 зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп Лтд» від 12.11.2013.
      Здійснено розподіл судового збору.
      Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, суперечать вимогам чинного законодавства, а тому є недійсними. Врахувавши факт незаконності прийнятих на загальних зборах засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» рішень, які були оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, на підставі яких і було укладено спірний акт, а також те, що висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018 встановлено, що підпис в акті приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013 за протоколом № 1 загальних зборів ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (волевиявлення позивача під час складення спірного акту не відповідало його внутрішній волі), апеляційний суд дійшов до висновку, що правочин, який оформлений актом, є таким, що не відповідає вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України та є недійсним. Також, апеляційний суд вказав на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом у межах позовної давності.
      15.04.2019 ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 залишити без змін.
      Підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду зазначає незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин ст. ст. 256, 261, 264, 267 ЦК України та безпідставне застосування ст. 202, 203 ЦК України. Зазначає і про порушення апеляційним судом ст. ст. 627-629 ЦК України, ст. ст. 42, 73, 74, 76-79 ГПК України.
      Стверджує про недоведення належними доказами того, що підписи на спірних документах ставились якоюсь невідомою особою, не з відома ОСОБА_1 Посилається на те, що позивач всупереч п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України не надав доказів на підтвердження факту того, що він не міг дізнатись і не знав про вибуття з власності спірного майна до 2018 року. Зазначає, що законодавство встановлює презумпцію обов`язку позивача, як власника відповідного майна, нести всі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, та обов`язку позивача як суб`єкта господарювання на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного йому майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів. При виконанні належним чином вищевказаних обов`язків, позивач об`єктивно не міг бути не обізнаний про порушення права власності на спірне майно ще в 2013 році.
      Посилається на те, що ОСОБА_1 11.06.2015 звернулась із заявою до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення (в ході розгляду справи № 742/1760/15-ц позивачу стало відомо про відчуження майна ПП «Ветті»). Проте, за результатами розгляду відповідного звернення прокуратурою Чернігівської області до Єдиного реєстру досудового розслідування не були внесені відповідні відомості (через відсутність обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення). Крім того, суд першої інстанції на аркуші 26 рішення зазначив, що при вирішенні спору судом враховується те, що заява позивача до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення від 11.06.2015 не перериває перебіг позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України. Зазначає, що акт приймання-передачі не є правочином (подається на реєстрацію для підтвердження факту передачі майна) і може бути розцінений лише як первинний документ. Стверджує, що такої позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, від 22.05.2018 у справі 910/12258/17. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки таким фактам: позивач в особі директора ОСОБА_1, яка є одноосібним власником ПП «Ветті», відчужуючи частку у статутному капіталі ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» за договором купівлі-продажу від 26.12.2013 (підписи на якому нотаріально посвідчені), не могла не знати про свою участь в ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» до 2018 року. В договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» від 26.12.2013, який підписано директором ОСОБА_1 , міститься печатка ПП «Ветті», яка на той момент не була ніким викрадена, привласнена.
      Посилається на те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України (www.imba.org.ua) відсутні відомості про те, що ОСОБА_4 є адвокатом. В зв`язку з чим немає можливості дізнатись чи була ОСОБА_4 на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції адвокатом, чи не було зупинено, припинено її право на заняття адвокатською діяльністю.
      Зазначає, що Київський апеляційний господарський суд всупереч ч. 3 ст. 269 ГПК України необґрунтовано відмовив у прийнятті додаткових доказів, що надавались відповідачем (копії відповіді на адвокатський запит № 21-12/758 від 27.02.2019, копії фінансових звітів ПП «Ветті» за 2013, 2014 роки), неможливість подання яких місцевому господарському суду була обґрунтована відповідачем. Посилається на постанови Верховного суду України від 20.05.2014 у справі № 64/366-10 (3-20гс14), від 18.05.2016 у справі № 922/51/15 (3-194гс16), рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації», «Суомінен проти Фінляндії», «Хаджинастасиу проти Греції».
      У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на те, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013 та акт приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013 не містять справжнього підпису власника та директора позивача - ОСОБА_1 Її підпис на цих документах був підроблений, що підтверджується висновком відповідної почеркознавчої експертизи. Вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується те, що про ці документи було відомо лише відповідачу. Посилається на те, що неналежне виконання своїх обов`язків з боку окремих працівників правоохоронних органів не свідчить про те, що власник не здійснював спроби із відновлення свого порушеного права.
      Зазначає, що позовна давність в цьому випадку має обчислюватись за вимогами ст. 261 ЦК України, з моменту коли позивач дізнався про існування підроблених рішення та акту, а не з моменту їх складання (про їх існування та те, що позивач мав підписувати такі документи йому відомо не було та не могло бути відомо). Вважає, що рішення засновників, оформлені протоколом № 1, не свідчать про перехід права власності до відповідача. Акт від 14.11.2013, що є предметом розгляду у цій справі, містить ознаки волі та є документом, яким підтверджується виникнення, перехід або припинення права на нерухомість. Вважає, що цей акт містить всі ознаки правочину в розумінні ст. 202 ЦК України. Зазначає про помилкове посилання відповідача на висновки, що викладені у справах № 916/613/17, № 910/12258/17, адже у цих справах акти дійсно не мали ознак правочину.
      Посилається на те, що представник позивача адвокат ОСОБА_4 відповідно до вимог чинного законодавства склала письмовий і усний іспит, була звільнена від проходження стажування з урахуванням того, що рік перебувала на посаді помічника адвоката, склала Присягу адвоката та за рішенням Ради адвокатів міста Києва отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017. На сьогоднішній день дія вказаного свідоцтва не зупинена та не припинена. Стверджує, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, до незгоди з позицією апеляційного суду. Посилається на постанову Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 907/167/17. На підставі ст. ст. 300, 308, 309 ГПК України просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
      Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
      Відповідно до ст. 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.
      29.01.2003 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію ПП «Ветті» (код ЄДРПОУ 32368311), що підтверджується випискою з ЄДР від 08.02.2013.
      Судами встановлено, що засновником (власником) та керівником ПП «Ветті» є ОСОБА_1, про що свідчать виписки з ЄДР, п. 1.3 Статуту ПП «Ветті».
      Підприємство є юридичною особою за законодавством України, має самостійний баланс, рахунки у банківських установах, круглу печатку зі своїм найменуванням, бланки, іншу атрибутику юридичної особи. Підприємство може від свого імені укладати договори, набувати майнові та пов`язані з ними немайнові права, нести обов`язки, бути учасником процесуального провадження у суді будь-якої юрисдикції (п. 1.4 Статуту ПП «Ветті»).
      За п. п. 5.2, 5.3 вказаного Статуту вищим органом управління підприємства є засновник (власник) підприємства, який здійснює свої повноваження відповідно до Цивільного, Господарського кодексів України та цього Статуту. До кола питань, які вирішуються винятково засновником (власником) підприємства входять, зокрема, призначення, а також звільнення директора підприємства; розгляд та затвердження пропозицій про створення, здійснення, реорганізації і ліквідації підприємств, установ та організацій підприємства, а також філій та представництв, затвердження положень (статутів) про них.
      Пунктом 5.9 Статуту визначено, що директор має право вчиняти юридичні дії від імені підприємства без довіреності та вирішує всі питання оперативно-господарської діяльності підприємства, зокрема, розпоряджається майном підприємства, представляє власнику річний звіт та баланс підприємства.
      12.11.2013 відбулися збори ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», на яких були присутні засновники: ПП «Ветті» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_6
      Відповідно до протоколу № 1 присутні засновники одностайно вирішили: заснувати ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД»; встановити статутний капітал ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» у розмірі 34 650,00 грн та сформувати його за рахунок майна та грошових внесків засновників у строки, встановлені чинним законодавством України. Розподілити статутний капітал ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» між засновниками таким чином: розмір частки громадянки України ОСОБА_6 складає 1 650,00 грн, що становить 5% статутного капіталу товариства; розмір частки ПП «Ветті» складає 33 000,00 грн, що становить 95% статутного капіталу товариства та формується за рахунок внесення до статутного капіталу товариства такого майна: 1) 1/2 нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна (вул. Свердлова) , 50 , загальною площею 59,4 кв.м, що належить ПП «Ветті» згідно з договором купівлі-продажу від 06.04.2012 та витягом про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998315, реєстраційний номер: 35762024. За згодою учасників товариства оцінена в 2 632,00 грн; 2) 1/2 нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна (вул. Свердлова ), 50 , загальною площею 59,4 кв.м, що належить ПП «Ветті» на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998288, реєстраційний номер: 35762024. За згодою учасників товариства оцінена в 2 632,00 грн; 3) 1/2 нежитлової будівлі, розміщеної за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна (вул. Свердлова ), 50 , загальною площею 144,6 кв.м, що належить ПП «Ветті» на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998256, реєстраційний номер: 35762406. За згодою учасників товариства оцінена в 13 879,00 грн; 4) 1/2 нежитлової будівлі, розміщеної за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна ( вул. Свердлова ), 50, загальною площею 144,6 кв.м, що належить ПП «Ветті» на підставі договору купівлі-продажу від 06.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998271, реєстраційний номер: 35762406. За згодою учасників товариства оцінена в 13 879,00 грн. Призначити директором ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» ОСОБА_6 з дати внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про товариство.
      13.11.2013 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» (код ЄДРПОУ 38787693), що підтверджується випискою з ЄДР від 15.11.2013.
      14.11.2013 складено акт приймання-передачі майна № 1. У цьому акті приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 зазначено, що він складений на виконання протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» № 1 від 12.11.2013.
      На акті приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 містяться підписи ОСОБА_1 (директор ПП «Ветті») та ОСОБА_6 (директор ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД»).
      Відповідно до акту приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 директор ПП «Ветті» передав, а директор ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» прийняв всі об`єкти нерухомості, внесені ПП «Ветті» до статутного капіталу ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» за рішенням загальних зборів засновників від 12.11.2013, оформленим протоколом №1.
      Відомості про державну реєстрацію права власності на зазначені об`єкти нерухомості за ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» внесені 27.11.2013 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягами з Державного реєстру від 27.11.2013.
      Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
      Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      Корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
      Відповідно до ч. 1 ст. 140 ЦК України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.
      За ч. 1 ст. 3 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
      Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.
      Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 97 ЦК України).
      Збори приймають рішення, які оформляються відповідним протоколом.
      Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.
      Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (ст. ст. 41, 42, 59, 60 Закону України «Про господарські товариства»); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч. 4 ст. 43 Закону України «Про господарські товариства»); прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (ст. 40, 45 Закону України «Про господарські товариства»).
      При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.
      На загальних зборах засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» 12.11.2013 (прийняті рішення на яких були оформлені протоколом № 1) вирішено заснувати ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» та сформувати статутний капітал за рахунок внесення до нього майна, яке належить ПП «Ветті». Перелік майна зазначений у цьому протоколі.
      У протоколі № 1 від 12.11.2013 в графі «підписи засновників» містяться підписи директора ПП «Ветті» ОСОБА_1 та ОСОБА_6
      Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справа «Дульський проти України» від 01.06.2006 експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.
      Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018, яка була здійснена на підставі ухвали Господарського суду Чернігівської області від 25.06.2018, підпис директора ПП «Ветті» ОСОБА_1 на спірному протоколі № 1 від 12.11.2013 здійснено не ОСОБА_1 , а іншою особою. Отже, цей протокол містить недостовірні відомості щодо присутності позивача на цих зборах та його участі у прийнятті рішень.
      Взявши до уваги висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018, який був оцінений судом з урахуванням ст. 86 ГПК України, Статуту ПП «Ветті», встановивши, що ПП «Ветті» в особі директора ОСОБА_1 участі у зборах 12.11.2013 не брало, не обговорювало винесені на ці збори питання і рішення щодо цих питань не приймало (відомості щодо присутності позивача на зборах та його участі у прийнятті рішень є недостовірними), апеляційний суд дійшов висновку про порушення прав позивача на участь у таких зборах та, що такі рішення не відповідають вимогам законодавства.
      Таким чином, апеляційний суд правомірно і обґрунтовано визнав рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, недійсними.
      Щодо позовних вимог про визнання недійсним акту приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013, то апеляційний суд, на відміну від помилкового висновку суду першої інстанції, правильно задовольнив і ці позовні вимоги з огляду на таке.
      Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
      У справі Європейський суд з прав людини «Белеш та інші проти Чеської Республіки» вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.
      Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
      Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
      Частина 2 ст. 20 ГК України встановлює, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
      Згідно з ч. 1-4 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
      Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
      Отже , правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
      Рішенням загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, вирішено заснувати ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» та сформувати статутний капітал за рахунок внесення до нього майна, яке належить ПП «Ветті», перелік якого зазначений у цьому протоколі.
      На виконання рішення загальних зборів засновників, оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, 14.11.2013 між ПП «Ветті» і ТОВ «Бізнес консалтинг Груп ЛТД» було складено акт приймання приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв майно, яке було зазначено у вказаному протоколі загальних зборів відповідача.
      Надаючи належну оцінку акту приймання приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, здійснивши належний аналіз Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин), апеляційний суд, на відміну від помилкового висновку місцевого господарського суду, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно.
      Отже , такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні ст. 202 ЦК України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.
      Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16.
      За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
      Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
      Висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018, встановлено, що підпис в акті приймання передачі майна № 1 від 14.11.2013 за протоколом № 1 загальних зборів ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
      Встановивши , що волевиявлення позивача під час складення спірного акту не відповідало його внутрішній волі, врахувавши факт незаконності прийнятих на загальних зборах засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» рішень, які були оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, на підставі якого і було укладено спірний акт, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що акт приймання приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 суперечить вимогам ст. 203 ЦК України та є недійсним.
      Також , правомірним є висновок апеляційного суду про те, що позивач звернувся з цим позовом до суду в межах позовної давності з огляду на таке.
      Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосувати позовну давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
      За ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
      Отже , перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
      Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Кодексу, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      Відмовляючи у визнанні рішень загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, недійсними у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності щодо цієї вимоги, місцевий господарський суд вказав на те, що позивач про відчуження його майна, а отже і про правові підстави такого відчуження міг довідатись з моменту внесення цих відомостей до Державного реєстру, тобто ще у 2013 році, адже зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав відповідно до ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України.
      Апеляційний суд, взявши до уваги те, що чинним законодавством до обов`язків учасника (засновника) господарського товариства не віднесено обов`язок щодо періодичного ознайомлення з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; з договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» від 26.12.2013 (який не стосується незаконного відчуження на користь відповідача нерухомого майна, яке було предметом оскаржуваного рішення та акту приймання-передачі майна) не вбачається, що ПП «Ветті» в особі його директора було ознайомлене зі змістом рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», які оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013 (крім того, висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018 встановлено, що підпис директора ПП «Ветті» ОСОБА_1 на спірному протоколі № 1 від 12.11.2013 здійснено не ОСОБА_1 ), а також те, що лише у червні 2015 року в ході розгляду справи № 742/1760/15-ц позивачу стало відомо про те, що на підставі рішення засновника (власника) ПП «Ветті» № 10 від 24.09.2014 було відчужено 8 земельних ділянок, належних ПП «Ветті» та, що з червня 2015 року позивачем в особі його засновника вчинялись дії щодо відновлення свого порушеного права, дійшов до правильного висновку про те, що позивач об`єктивно міг довідатись про наявність оскаржуваного рішення зборів засновників, які оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, не раніше ніж у червні 2015 року.
      З урахуванням вказаного апеляційний суд правомірно вказав на те, що позивач звернувся з цим позовом у травні 2018 року в межах позовної давності.
      Щодо доводів касаційної скарги про незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин ст. ст. 256, 261, 264, 267 ЦК України, безпідставне застосування ст. 202, 203 ЦК України (що регулюють укладення правочину), порушення ст. ст. 627-629 ЦК України, ст. ст. 42, 73, 74, 76-79 ГПК України, то необхідно зазначити що апеляційним судом, на відміну від суду першої інстанції, було правильно застосовано ті норми матеріального і процесуального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, а незгода відповідача з постановою апеляційного суду та бажання залишити в силі рішення місцевого господарського суду, яке не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України, не може свідчити про неправильне застосування чи неврахування судом апеляційної інстанції вказаних відповідачем норм матеріального та процесуального права.
      Доводи касаційної скарги фактично зводяться до можливості позивача знати про порушення своїх прав у 2013 року, однак такі доводи є безпідставними та спростовуються висновками апеляційного суду, який на підставі наявних у матеріалах справи доказів, з правильним застосуванням норм матеріального права, встановив, що позивач про порушення свого права дізнався лише у червні 2015 року і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
      Апеляційним судом при прийнятті постанови було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги доводи всіх учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України, п. 1 ст. 6 Конвенції та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України»).
      Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
      У рішенні в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 (заяви № 29458/04 та № 29465/04) Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
      Встановивши , що відповідачем не було доведено, що ненадання до суду першої інстанції додаткових доказів було зумовлено причинами, які об`єктивно не залежали від відповідача, апеляційний суд правомірно не взяв їх до уваги в силу ст. 269 ГПК України.
      Щодо аргументів касаційної скарги про те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що ОСОБА_4 є адвокатом, а тому не можливим є встановлення того чи була ОСОБА_4 адвокатом, чи не було зупинено, припинено її право на заняття адвокатською діяльністю на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції, то вони є безпідставними, адже повноваження ОСОБА_4 на представлення інтересів позивача, зокрема у суді апеляційної інстанції підтверджуються свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_1 від 18.05.2017, ордером на надання правової допомоги серії КВ № 422636.
      Щодо посилання на постанови Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17, то у цих справах суд касаційної інстанції виходив з інших фактичних обставин справи, встановлених судами, ніж ті, що були встановлені апеляційним судом у цій справі. Суди у цих справах дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним акту, підписаного саме на виконання умов договору, а не на виконання рішення зборів засновників. Крім того, спірний акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 у цій справі став підставою для реєстрації права власності на відповідне майно, що не було встановлено у зазначених відповідачем справах.
      Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності іншої оцінки судом касаційної інстанції доказів, ніж та, що була зроблена, зокрема апеляційним судом.
      Але , відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням вимог матеріального права, з дотриманням передбачених ст. 3 ЦК України принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для її скасування та залишення в силі рішення місцевого господарського суду немає.
      Оскільки підстав для скасування постанови апеляційного суду немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
      Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
      П О С Т А Н О В И В :
      касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 березня 2019 року у справі за № 927/352/18 - без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий Л. Стратієнко
      Судді В. Студенець
      І. Ткач
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/82426119
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 725/5630/15-ц
      Провадження N 14-341цс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради (далі - виконком Чернівецької міськради), ОСОБА_4,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Половінкіної Н.Ю., Кулянди М.І., Перепелюк Л.М.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до виконкому Чернівецької міськради, ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, визнання будівництва самочинним, усунення перешкод у користуванні власністю,
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила: визнати незаконними та скасувати рішення виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року N 753/23 "Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку", від 14 жовтня 2014 року N 518/17 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 27 листопада 2012 року N 753/23", містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2 визнати незавершений будівництвом індивідуальний житловий будинок за вказаною адресою самочинним будівництвом; усунути перешкоди у користуванні АДРЕСА_1 шляхом знесення ОСОБА_4 самочинного будівництва - указаного житлового будинку.
      Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 є власником АДРЕСА_1 ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення виконкому Чернівецької міськради від 05 жовтня 1999 року. Рішеннями виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року N 753/23 "Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку", від 14 жовтня 2014 року N 518/17 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 27 листопада 2012 року N 7853/23" ОСОБА_4 надано містобудівні умови та обмеження будівництва АДРЕСА_2 Посилаючись на те, що будівництво здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, та на порушення її права власності, ОСОБА_3 просила позов задовольнити.
      Представники відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні позову не визнали, посилаючись на те, що підстав для знесення самочинного будівництва немає, оскільки будівництво здійснювалося відповідно до рішень та дозволів виконкому Чернівецької міськради.
      Представник відповідача виконкому Чернівецької міськради позову не визнав, вказуючи на те, що оскаржувані рішення стосуються попередніх дій відповідача, тому не можуть бути предметом спору.
      Ухвалою суду від 03 березня 2016 року за клопотанням представника позивача у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.
      Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року (суддя Стоцька Л.А.) позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року N 753/23 "Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку". Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Чернівецької міськради від 14 жовтня 2014 року N 518/17 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 27 листопада 2012 року N 753/23". Визнано незаконними та скасовано містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2. Визнано незавершений будівництвом індивідуальний житловий АДРЕСА_2 об'єктом самочинного будівництва. Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні АДРЕСА_1 шляхом знесення ОСОБА_4 самочинного будівництва - незавершеного індивідуального житлового АДРЕСА_2.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незавершений будівництвом двоповерховий цегляний житловий АДРЕСА_2 не відповідає вимогам Державних будівельних норм України (далі - ДБН) та Правил використання та забудови територій м. Чернівці, чим порушуються права ОСОБА_3 як власника АДРЕСА_1 Отже, оскаржувані акти органу місцевого самоврядування і містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року N 990/15 не відповідають вимогам чинного законодавства.
      Додатковим рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_4, виконкому Чернівецької міськради на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати а саме: судовий збір у розмірі 487,20 грн та витрати за проведення судової експертизи у розмірі 3 435 грн. Стягнуто з ОСОБА_4, виконкому Чернівецької міськради в дохід держави судовий збір у розмірі 974,40 грн.
      Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року скасовано у частині визнання незаконними та скасування рішень виконкому Чернівецької міськради: від 27 листопада 2012 року N 753/23 "Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку"; від 14 жовтня 2014 року N 518/17 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 27 листопада 2012 року N 753/23". Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до виконкому Чернівецької міськради про визнання незаконними та скасування указаних рішень органу місцевого самоврядування закрито.
      Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до статті 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Оскільки предметом спору є законність рішень органу місцевого самоврядування, тому вказаний позов з урахуванням вимог статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим провадження необхідно закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 205, частини другої статті 206 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).
      Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2016 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 до виконкому Чернівецької міськради, ОСОБА_4 про визнання містобудівнихумов і обмежень забудовиземельної ділянкинезаконними, їх скасування, визнання будівництвасамочинним, усуненняперешкод у користуванні власністювідмовлено.
      Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що вирішення вимог щодо знесення спірного незавершеного будівництвом індивідуального житлового будинку є неналежним способом захисту порушеного права позивача відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, висновки суду першої інстанції про невідповідність вимогам закону, містобудівним умовами та обмеженням на завершення будівництва індивідуального житлового будинку від 10 квітня 2015 року N 990/15 не відповідають обставинам справи.
      У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення та ухвалу апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд встановив, що вимоги ОСОБА_3 пов'язані із здійсненням органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій щодо здійснення контролю у сфері містобудування у зв'язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва та містобудування, однак такий висновок апеляційного суду суперечить статті 393 ЦК України. Крім того, спір позивачки не є публічно-правовим, а стосується захисту порушених прав позивачки унаслідок проведення будівельних робіт. Зазначені позовні вимоги є спільними, оскільки містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видані ОСОБА_4 на підставі рішень виконкому Чернівецької міськради, тобто позовні вимоги нерозривно пов'язані між собою, оскільки від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таким чином, вирішення вказаних позовних вимог належить до судів цивільної юрисдикції.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 22 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      У грудні 2016 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи, що при винесенні оскаржуваних рішень орган місцевого самоврядування діяв як суб'єкт владних повноважень, спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. На підставі наведеного ОСОБА_4 просив касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а судові рішення апеляційного суду залишити без змін.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди встановили, що однокімнатна АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 Зазначена квартира загальною площею 49,3 кв. м є єдиним та постійним місцем проживання позивачки, розташована на першому поверсі будинку. Згідно з технічним паспортом на вказану квартиру вікно її житлової кімнати виходить до земельної ділянки, на якій здійснено будівництво АДРЕСА_2 Будинок, в якому знаходиться ця квартира, розташований на межі земельних АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2
      Власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 площею 0,0213 га, є ОСОБА_4 На зазначеній земельній ділянці ОСОБА_4 здійснює будівництво.
      Також установлено, що у травні 2011 року ОСОБА_3 уже зверталася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким надано ОСОБА_4 дозвіл на будівництво індивідуального житлового АДРЕСА_2 Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 квітня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено з тих підстав, що оскаржуваним рішенням порушуються її права як власника суміжного будинковолодіння, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_2 надані з порушенням будівельних норм, оскаржуване рішення прийняте без згоди позивачки, а будівництво житлового АДРЕСА_2 здійснюється впритул до АДРЕСА_3.
      У подальшому рішенням виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року N 753/23 дозволено Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міськради надати містобудівні умови та обмеження на завершення будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 за умови отримання згоди ОСОБА_3 - співвласниці АДРЕСА_1
      10 грудня 2013 року рішенням виконкому Чернівецької міськради N 667/21 внесено зміни до зазначеного рішення від 27 листопада 2012 року N 753/23 та пункт 1 викладено у наступній редакції: "Дозволити Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради надати містобудівні умови та обмеження на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2 за умовою дотримання розриву між будинками не менше 1 метра та рекомендувати отримати згоду сусіда".
      14 жовтня 2014 року повторно внесено зміни до рішення від 27 листопада 2012 року N 753/23 та пункт 1 викладено у остаточній редакції: "Дозволити Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради надати ОСОБА_4 містобудівні умови та обмеження на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2".
      Таким чином, в остаточній редакції оскаржуваного рішення дозволено відповідачу завершити будівництво будинку без отримання згоди ОСОБА_3 та дотримання розриву між будинками не менше 1 метра.
      На підставі вказаних рішень органу місцевого самоврядування 10 квітня 2015 року ОСОБА_4 складені та надані містобудівні умови та обмеження N 990/15.
      Відповідно до оглянутих судом у судовому засіданні містобудівних умов та обмежень N 990/15, у них зазначено площу земельної ділянки по АДРЕСА_2 - 0,02213 га та 0,0175 га, що не відповідає державному акту на землю від 06 лютого 2001 року, відповідно до якого у приватній власності відповідача перебуває земельна ділянка площею 0,0213 га.
      Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 09 червня 2016 року N 315 пункт 5 розділу "загальні дані" містобудівних умов та обмежень від 10 квітня 2015 року N 990/15 не відповідає державному акту на право приватної власності на земельну ділянку від 06 лютого 2001 року НОМЕР_1. Фактична площа земельної ділянки 0,0213 га, на якій проводиться будівництво незавершеного індивідуального житлового АДРЕСА_2 згідно з цим державним актом не відповідає пункту 6 містобудівних умов та обмежень від 10 квітня 2015 року N 990/15. Робочий проект на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 не відповідає вимогам будівельних норм і правил, правилам ДБН, а розташування за цим проектом нового незавершеного будівництвом двоповерхового цегляного житлового будинку, який будується впритул до житлового двоповерхового дерев'яного житлового АДРЕСА_3, призведе до порушення експлуатації останнього та АДРЕСА_1, яка в ньому розташована. Будівництво здійснено без дотримання протипожежних вимог, не забезпечено безпечної експлуатації житлового АДРЕСА_3, порушено норми інсоляції, забезпечення належним природним освітленням АДРЕСА_1, які не відповідають нормам. Стіна збудованого незавершеного двоповерхового житлового АДРЕСА_2 фактично збудована по межі суміжної АДРЕСА_3 таким чином, що стікання атмосферних опадів з покрівлі та карнизу АДРЕСА_2 буде на територію земельної АДРЕСА_3. При будівництві та проектуванні індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 мають місце порушення будівельних норм і правил, які не відповідають вимогам ДБН.
      У поданому позові ОСОБА_3 вказує, що здійснене ОСОБА_4 незавершене будівництво житлового будинку порушує її права як власника квартири у будинку, що розташований на суміжній земельній ділянці.
      ОСОБА_3 заявила такі позовні вимоги: визнати незаконними та скасувати рішення виконкому Чернівецької міськради від 27 листопада 2012 року N 753/23 "Про надання містобудівних умов та обмежень для завершення будівництва житлового будинку", від 14 жовтня 2014 року N 518/17 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 27 листопада 2012 року N 753/23", містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2; визнати незавершений будівництвом індивідуальний житловий будинок за вказаною адресою самочинним будівництвом; усунути перешкоди у користуванні АДРЕСА_1 шляхом знесення ОСОБА_4 самочинного будівництва - указаного житлового будинку. Відповідачами вказала виконком Чернівецької міськради та ОСОБА_4
      Суд першої інстанції розглянув справу за правилами цивільного судочинства, однак суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги у частині визнання незаконними та скасування оспорюваних рішень виконкому Чернівецької міськради підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Стосовно посилання заявника у касаційній скарзі на порушення судами правил предметної юрисдикції, у зв'язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити наступне.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
      За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, і це правило є загальним.
      Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні.
      За логікою законодавця, адміністративне судочинство за своєю сутністю покликане надавати можливість фізичній чи юридичній особі ефективно захищати свої права чи інтереси, з урахуванням того, що протилежна сторона є суб'єктом владних повноважень, який апріорі має у своєму розпорядженні значно більше ресурсів як для утвердження своєї позиції у правовідносинах, так і щодо представництва та відстоювання власних інтересів у судовому розгляді.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      З огляду на положення статей 3, 17 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскарженого судового рішення) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      Таким чином, до адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
      Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
      Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
      Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
      Згідно з частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
      Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
      У даній справі орган місцевого самоврядування надавав містобудівні умови та обмеження, які містять дані, що не відповідають фактичним обставинам, проектна документація складена з порушенням вимог ДБН (А.22.-3-2014), а будинок зведено таким чином, що порушуються права одного із власників квартири на нормальні умови проживання, а саме інсоляцію.
      Тобто, як рішення органу місцевого самоврядування, так і дії власника земельної ділянки, який зводить житловий будинок, взаємопов'язані і, на думку позивачки, порушують її цивільні права. Розгляд єдиного спору у судах двох юрисдикцій створює перешкоди для захисту прав позивачки і ускладнює судові розгляди.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Оскільки у справі, що розглядається, апеляційний суд постановив незаконну ухвалу про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування оскаржуваних рішень виконкому Чернівецької міськради, то ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне її скасувати та направити справу в цій частині до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Стосовно оскаржуваного рішення апеляційного суду Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Визнаючи незаконними та скасовуючи містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2; визнаючи незавершений будівництвом індивідуальний житловий АДРЕСА_2 об'єктом самочинного будівництва; усуваючи ОСОБА_3 перешкоди у користуванні АДРЕСА_1 шляхом знесення ОСОБА_4 самочинного будівництва - незавершеного індивідуального житлового АДРЕСА_2, місцевий суд керувався тим, що права позивача як власника нерухомого майна порушені й підлягають відновленню в зазначений нею спосіб.
      У частині позовних вимог щодо знесення самочинного будівництва суд вважав, що навіть ймовірна наявність згоди ОСОБА_4 на проведення перебудови не свідчить про можливість іншого способу усунення порушення прав позивача, крім знесення самочинного будівництва. При цьому суд урахував роз'яснення експерта про неможливість приведення будівництва по вул. Боярка, 16 у м. Чернівці у відповідність до норм ДБН, оскільки у даному випадку необхідне капітальне руйнування частин приміщень, що призведе до повної руйнації приміщень.
      Однак з такими висновками не погодився апеляційний суд, вказуючи, зокрема, на те, що позовні вимоги у частині визнання незавершеного будівництвом індивідуального житлового АДРЕСА_2 об'єктом самочинного будівництва не є захистом порушеного права, не усуває порушення права власності ОСОБА_3 на АДРЕСА_1
      Однак рішення апеляційного суду щодо вказаних позовних вимог ОСОБА_3 не оскаржується, касаційна скарга не містить таких доводів, тому згідно з частною першою статті 400 ЦПК України оскаржуване рішення не переглядається судом касаційної інстанції у цій частині.
      Крім того, суд зазначив, що у справі відсутні будь-які докази того, що містобудівними умовами та обмеженнями від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 порушується право власності ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 та ДБН. При цьому апеляційний суд вважав, що саме по собі зазначення площі земельної ділянки у загальних даних містобудівних умов та обмежень від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 не встановлює та не змінює прав чи інтересів ОСОБА_3, які пов'язані з правом власності на АДРЕСА_1 Також суд установив, що наявні у справі містобудівні умови та обмеження від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 містять лише посилання на дотримання вимог ДБН. Крім того, висновки судової будівельно-технічної експертизи від 29 квітня 2016 року N 315 не містять відомостей про невідповідність вимогам ДБН вказаних містобудівних умов та обмежень.
      Посилаючись на викладене, апеляційний суд вважав такими, що не підтверджуються обставинами справи, висновки місцевого суду про невідповідність вимогам закону містобудівних умов та обмежень від 10 квітня 2015 року N 990/15 на завершення будівництва індивідуального житлового АДРЕСА_2
      Крім того, дійшовши висновку щодо необхідності знесення самочинного будівництва, місцевий суд, на переконання апеляційного суду, не встановив передбачених диспозицією частини сьомої статті 376 ЦК України обставин про те, чи є можливість проведення перебудови спірного об'єкта та чи відмовляється ОСОБА_4 від її проведення, оскільки знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
      Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Згідно зі статтею 4 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
      Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
      Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
      У рішенні у справі "Рисовський проти України" (N 29979/04) від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
      Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
      Зокрема, відповідно до частин четвертої, п'ятої, шостої, сьомої статті 376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
      Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.
      При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.
      Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України "Про основи містобудування"; "Про архітектурну діяльність"; "Про регулювання містобудівної діяльності"; постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт" від 13 квітня 2011 року N 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров'ю людини, тощо.
      Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
      Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; нині - стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      Частиною 4 статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
      Загальні вимоги процесуального права, закріплені у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), визначають обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.
      Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
      Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
      Згідно зі статтею 179 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
      Згідно з частиною першою статті 143 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
      Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (стаття 150 ЦПК України).
      Відмовивши у задоволенні позовних вимог про знесення самочинного будівництва з тих підстав, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, а місцевий суд не встановив чи є можливість проведення перебудови спірного об'єкта та чи відмовляється ОСОБА_4 від її проведення, апеляційний суд порушив тим самим норми процесуального права, адже в силу вимог ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) апеляційний суд міг встановлювати обставини справи, досліджувати нові докази у справі, у тому числі й вирішувати питання щодо призначення у справі повторної або додаткової експертизи.
      Невстановлення обставини щодо можливості проведення перебудови об'єкта самочинного будівництва не може бути підставою для відмови у захисті порушених прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду з цим позовом, зважаючи на указані вище принципи і завдання цивільного судочинства.
      Крім того, завстановлених судом обставин справи щодо неодноразового внесення змін до рішення виконкому Чернівецької міськради, внаслідок чого остаточною редакцією оскаржуваного рішення дозволено відповідачу завершити будівництво будинку без отримання згоди ОСОБА_3 та дотримання розриву між будинками не менше 1 м, на підставі чого 10 квітня 2015 року ОСОБА_4 складені та надані містобудівні умови та обмеження N 990/15, які згідно з матеріалами справи є додатком до рішення виконкому Чернівецької міськради, не є безспірним висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визнання незаконними та скасування вказаних містобудівних умов та обмежень N 990/15.
      Отже, апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      Оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то касаційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення апеляційного суду у частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування містобудівних умов та обмежень, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом знесення самочинного будівництва - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року скасувати, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року у частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування містобудівних умов та обмежень, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом знесення самочинного будівництва скасувати, справу направити на розгляд до апеляційного суду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • By Mercato®
      В теме Михайловского, который в ликвидации с 2016 года, и переуступке в пользу ООО " ФК "Плеяда", а потом в пользу ООО "ФК "Фагор", разбираюсь давно. Ситуация там мутная и запутанная. Фонд гарантирования судится с новымии кредиторами еще с 2016, и просвета не видно. Однозначного решения нет, а деньги по кредитам требует и Михайловский (в лице ликвидатора) и ООО "Фагор". Ну как у нас все делается. Но, собсна, я не об этом. Это в качестве вступления.
      Начал изучать сам процесс оформления и выдачи кредитов Михайловским. Основной документ, который подписал заемщик, - Заявка-офферта. По сути, это предложение в понимании ст.ст.638-646 ГКУ. Данная Заявка банком даже не подписана. Есть только подпись некого работника в том, что он проверил данные заявителя. Т.е. Банк должен еще рассмотреть данную Заявку-офферту и принять решение - выдавать кредит (установить кредитный лимит) или нет. Другими словами Банк для выдачи кредита должен данную Заявку акцептировать.
      Вот тут начинается самое интересное. Акцептированием Заявки о заключении договора являются "действия Банка по открытию заемщику Счета Карты". Номер счета указан в Заявке-офферте, но по ее условиям банк может даже не уведомлять заемщика об акцептировании. Т.е. открыли счет - и все тут, типа договор подписан.
      Но согласно ст.ст.1066-1076 ГКУ банк обязан заключить договор банковского счета. А таковой, по сути, отсутствует. Как и подпись клиента на нем.
      Возникает вопрос: "Является ли в данном случае открытие счета клиенту/заемщику (без оформления договора банковского счета) акцептом предложения и заключением кредитного договора?"
      Если ответ "Да", то возникает парадоксальная ситуация - банк не подставил ни одной подписи и печати, но успешно заключил кредитный договор.
    • By Mercato®
      Для тех, кто утверждает, что кредитные долги нужно возвращать. Свежий сюжет из "Фактов недели" от 02.09.2018 на ICTV.
      Похоже, проблема займов в МФО, особенно онлайн, приобретает национальный масштаб.
      Считаете, что без вашего ведома невозможно оформить на вас кредит? Смотрите сюжет.
      Об онлайн займах, договорах с МФО, простоте получения по чужим данным, бездеятельности полиции и другом.