Постановление ВСУ по пересмотру о возможности признания ничтожными допсоглашений к депозитному договору в ликвидируемом банке

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А., 
суддів: Берднік І.С. та Жайворонок Т.Є., 

за участю представника публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит», 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заявy публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 910/1577/16 за позовом ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ 2014» (далі – ТОВ «ВВМ 2014») про зобов’язання повернути грошові кошти,

в с т а н о в и л а:

2 лютого 2016 року ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «ВВМ 2014» про зобов’язання повернути грошові кошти.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на виконання п. 3.7 Депозитного договору від 26 червня 2014 року № DU1242/2014-1 (далі – Договір), з урахуванням договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року, були повернуті відповідачу депозитні грошові кошти у розмірі 1 800 000 грн., а також нараховані проценти у розмірі 347 079 грн. 45 коп. Проте, уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено перевірку спірного договору та виявлено, що він є нікчемним у зв’язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою. Таким чином, банк відмовився від власних майнових прав, що потягло за собою виплату відповідачеві грошових коштів в розмірі 316 898 грн. 63 коп. 

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що станом на 30 квітня 2015 року – момент внесення сторонами змін до Договору – положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були виключені із умов Договору на підставі договору про внесення змін від 27 червня 2014 року № 1. Тому відсутні підстави для повернення відповідачем 316 898 грн. 63 коп. грошових коштів. 

ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) подав заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 910/1577/16 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16, в яких, на його думку, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 27 березня 2017 року справу № 910/1577/16 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявою ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у цій справі.

У заяві ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 910/1577/16 та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПАТ «Банк національний кредит», перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 26 червня 2014 року сторони уклали Договір строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) у національній валюті (без капітілізації процентів).

Згідно з пунктом 2.1 Договору вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок № 26151099509003 в ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти в сумі 1 800 000 грн. в національній валюті на умовах цього договору. 

У пункті 2.2 Договору сторони визначили строк депозиту – з 26 червня 2014 року до 27 червня 2015 року включно.

Відповідно до пукту 2.3 Договору банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом з розмірі 22 % річних.

У пункті 3.7 Договору сторони погодили умови повернення депозиту та сплати відсотків у разі дострокового розірвання Договору. Зокрема, в абзаці третьому пункту 3.7 Договору зазначено, що у випадку розірвання цього Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 

Наступного дня, 27 червня 2014 року, між сторонами було укладено договір про внесення змін № 1 до Договору, яким, зокрема, було змінено пункт 3.7 Договору та викладено його в такій редакції: «Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1283/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1283/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника № 26001099509001/980, відкритий у банку».

Договором від 25 липня 2014 року про внесення змін № 2 до Договору внесено зміни в частині строку розміщення депозиту, а саме: з 26 червня 2014 року по 31 липня 2015 року, а також встановлено процентну ставку за користування депозитом у розмірі 23 % річних. 

30 квітня 2015 року сторонами було укладено договір про внесення змін до Договору, яким абзац третій пункту 3.7 Договору викладено в новій редакції, зокрема: “у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 23 процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку».

Тобто, сторонами було досягнуто згоду, що у разі розірвання Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 23 %, а не 2%. 

 Разом з тим, постановою правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» із 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит». 

17 листопада 2015 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк національний кредит» було направлено на адресу відповідача повідомлення № 04-08/2095 щодо встановлення факту нікчемності договору від 30 квітня 2015 року про внесення змін до Договору, а у зв’язку з цим – вимогу повернути грошові кошти у розмірі 316 898 грн. 63 коп., як такі, що були сплачені на виконання нікчемного правочину. 

Оскільки кошти не були повернуті, Фонд звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «ВВМ 2014» зазначеної вище суми грошових коштів. 

Вищий господарський суд України постановою від 14 грудня 2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 30 березня 2016 року, якими у задоволенні позову відмовлено.

Свої висновки касаційний суд мотивував тим, що станом на 30 квітня 2015 року – дату внесення сторонами змін до Договору – положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були вже виключені із умов Договору на підставі договору про внесення змін від 27 червня 2014 року № 1. 

Водночас у долучених заявником копіях постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16 зроблено висновки, що сторони депозитного договору з метою уникнення негативних наслідків для вкладника у вигляді втрати нарахованих відсотків уклали додаткову угоду, внаслідок чого Банк відмовився від власних майнових вимог щодо права утримати із суми депозиту різницю між сумою раніше сплачених вкладнику процентів та сумою процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою. Жодної вигоди від вказаного правочину Банк не отримав, і це потягло за собою необгрунтовану виплату відповідачу грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про нікчемність такого правочину. 

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. 

Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 

Разом з тим, спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон), у частині другій статі 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. 

Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій вказаних положень Закону не врахували та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

При цьому суди не дали належної правової оцінки положенням Договору та договорів про внесення змін до нього від 27 червня 2014 року та від 30 квітня 2015 року, які були укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, через призму відповідності їх умов вимогам Закону; не з’ясували тієї обставини, чи в результаті цих договорів банк здійснив фактично відмову від власних майнових вимог. 

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 

Відповідно до статті 11123 ГПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. 

Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, то справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 11125 ГПК України.

Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню, а всі постановлені у справі судові рішення – скасуванню з передачею справи на розгляд до Господарського суду м. Києва.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114, 11123–11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 910/1577/16 задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 30 березня 2016 року у справі № 910/1577/16 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий А.А. Ємець
Судді: І.С. Берднік
Т.Є. Жайворонок 
 
Постанова від 21 червня 2017 року № 3-363гс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/01C34537BAAB2A9FC2258153004F3AD1

[ANTIRAID]

ВСУ предоставил очередную возможность Фонду гарантирования вкладов обворовывать клиентов банков. ВСУ указал, на возможность признания ничтожными допсоглашений и взыскания перечисленных клиенту по депозитному договору средств в случае, если такое перечисление, можно считать, как фактический отказ от собственных имущественных требований.