Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

4 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      4
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      4
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

2 часа назад, juris сказал:

Уточните в каком законе?

ч. 1 ст. 35 Закона Украины «Про іпотеку» и п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 25 грудня 2015 року  № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 06.02.2018 в 11:34, juris сказал:

Юрий иск подан. На признание инн такой, что не подлежит исполнению. И это в нем указано. 

Сейчас банк в отзыве указал, что у него право на требование возникло на момент создания нотариусом нотариальной надписи.

Ну тогда и в ИНН должен быть указан то строк,то есть с той даты когда у них возникло это право,а не весь строк действия договора

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Срок ИД по исполнительной надписи с момента возникновения права тебования долга, а не с момента подачи документов нотариусу. Бабайка- посмотрите практику ВСУ по гражданским и хозяйственным судам.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 часов назад, monterey99 сказал:

Срок ИД по исполнительной надписи с момента возникновения права тебования долга, а не с момента подачи документов нотариусу. Бабайка- посмотрите практику ВСУ по гражданским и хозяйственным судам.

Зачем смотреть практику если черным по белому прописано в законе )))

Стаття 88. Умови вчинення виконавчих написів

Нотаріус  вчиняє  виконавчі  написи,  якщо  подані  документи підтверджують    безспірність    заборгованості    або       іншої  відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що  з  дня виникнення  права  вимоги  минуло  не  більше  трьох  років,  а  у відносинах між підприємствами, установами та  організаціями  -  не більше одного року.

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3425-12/page4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Бабайка - Здесь речь идёт не о требовании которое банк направляет перед тем как обратиться к нотариусу чтобы сделать ИНН, а о требовании которое возникает по условиям кредитного договора.

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
8 минут назад, monterey99 сказал:

Бабайка - Здесь речь идёт не о требовании которое банк направляет перед тем как обратиться к нотариусу чтобы сделать ИНН, а о требовании которое возникает по условиям кредитного договора.

 

ув. monterey99, Вы о каком требовании?

Поясните пожалуйста, в чем различие между требованием возникшим по условиям договора которое банк обязан направить заемщику и на основании которого обращается к нотариусу и требованием которое возникает по условиям кредитного договора? )))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 04.03.2018 в 14:23, babaika сказал:

ув. monterey99, Вы о каком требовании?

Поясните пожалуйста, в чем различие между требованием возникшим по условиям договора которое банк обязан направить заемщику и на основании которого обращается к нотариусу и требованием которое возникает по условиям кредитного договора? )))

Виникнення права вимоги-це не сама вимога. Банк може вимогу направити про погашення боргу в повному обсязі в багатьох випадках ( пропущені платежі по договору, не виконуються умови договору, закінчився строк дії договору). В денному случае ст.88 говорит именно о сроке ВОЗНИКНОВЕНИИ права,а не сроке с какого дня это требование было направлено. Например договором предусмотрено что если не платятся ежемесячные платежи, то в течении месяца заёмщик должен погасить весь долг ( есть такие договора). Так вот,в таком случае право "виникнення" возникает через 30 дней после неуплаты. А банк например требование послал ему через год с этого момента.В таких случаях три года наступает через 30 дней после первой неуплаты, а не после того как требование было направлено заёмщику.

 

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Уважаемые специалисты ИНН, подскажите если кто сталкивался:

Была ИНН ещё в 2013 году. Потом банк обратился в ДВС, но исполнитель, со слов должника, закрыл производство на том основании, что документ не подлежит исполнению.

Потом в 2015 банк идёт в суд и получает заочное решение о взыскании но когда исполнитель начал стучать в дверь то была подана заявка про скасуванн заочного рішення и суд скасуванн. Теперь назначено новое рассмотрение.

Вопрос: в таком случае что делать с ИНН? Подавать иск или оставить как есть?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Толлько в 2014 году были внесены изменения в постановление КМУ 1172, которым было разрешено нотариусам давать ИНН по кредитным делам, но в феврале 2017 года Киевским апелляционным судом постановление 622 ( которым были внесены изменения) скасовано.

Вам и карты в руки.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, kruzeir2016 сказал:

Толлько в 2014 году были внесены изменения в постановление КМУ 1172, которым было разрешено нотариусам давать ИНН по кредитным делам, но в феврале 2017 года Киевским апелляционным судом постановление 622 ( которым были внесены изменения) скасовано.

Вам и карты в руки.

Я на 100% не уверен что в 2013. Это со слов человека. Я объяснил что нужно поднимать эти документы и изучать.

Спасибо

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Суд с банком о признании исполнительной надписи, не подлежащей исполнению. Юристы банка в заседания не являются. Якобы от их имени подано заявление о рассмотрении дела без их участия, отсылке документов на другой адрес. И копия доверенности.Суд отправил на первичный адрес банка 2 определения:

1. Предоставить оригинал доверенности, на лицо которое подписало заявления.
2. Предоставить оригинал договора (типа кредитного).
Банк письма получает, но не реагирует.

Подано заявление о применении мер процессуального принуждения. Судом вынесено определение о о применении мер процессуального принуждения.
Штраф. И предоставить документы.

Вопрос(ы): Что делать дальше? Как дожимать. И откладывать заседания (моя задача).

Есть риск, что в апеляции представитель банка заявит, что они документы не получали, и надо было отправлять им на их адрес. А суд (1-я инстанция) если сдублирует фактически признает легитимность копии доверенности без оригинала. Апеляция может и по беспределу пойти.

Вопрос: как отложить еще на 1-2 заседания? Как продлить набор фиксирования нарушений банка?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 часов назад, juris сказал:

Суд с банком о признании исполнительной надписи, не подлежащей исполнению. Юристы банка в заседания не являются. Якобы от их имени подано заявление о рассмотрении дела без их участия, отсылке документов на другой адрес. И копия доверенности.Суд отправил на первичный адрес банка 2 определения:

1. Предоставить оригинал доверенности, на лицо которое подписало заявления.
2. Предоставить оригинал договора (типа кредитного).
Банк письма получает, но не реагирует.

Подано заявление о применении мер процессуального принуждения. Судом вынесено определение о о применении мер процессуального принуждения.
Штраф. И предоставить документы.

Вопрос(ы): Что делать дальше? Как дожимать. И откладывать заседания (моя задача).

Есть риск, что в апеляции представитель банка заявит, что они документы не получали, и надо было отправлять им на их адрес. А суд (1-я инстанция) если сдублирует фактически признает легитимность копии доверенности без оригинала. Апеляция может и по беспределу пойти.

Вопрос: как отложить еще на 1-2 заседания? Как продлить набор фиксирования нарушений банка?

Просите повторное определение и повторный штраф

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Цитата

Просите повторное определение и повторный штраф

 

:D Понял ANTIRAID. Спасибо.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 часов назад, ANTIRAID сказал:

Просите повторное определение и повторный штраф

 

23 часа назад, juris сказал:

Суд с банком о признании исполнительной надписи, не подлежащей исполнению. Юристы банка в заседания не являются. Якобы от их имени подано заявление о рассмотрении дела без их участия, отсылке документов на другой адрес. И копия доверенности.Суд отправил на первичный адрес банка 2 определения:

1. Предоставить оригинал доверенности, на лицо которое подписало заявления.
2. Предоставить оригинал договора (типа кредитного).
Банк письма получает, но не реагирует.

Подано заявление о применении мер процессуального принуждения. Судом вынесено определение о о применении мер процессуального принуждения.
Штраф. И предоставить документы.

Вопрос(ы): Что делать дальше? Как дожимать. И откладывать заседания (моя задача).

Есть риск, что в апеляции представитель банка заявит, что они документы не получали, и надо было отправлять им на их адрес. А суд (1-я инстанция) если сдублирует фактически признает легитимность копии доверенности без оригинала. Апеляция может и по беспределу пойти.

Вопрос: как отложить еще на 1-2 заседания? Как продлить набор фиксирования нарушений банка?

Який банк? Яка адреса значиться офіційна?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Цитата
2 часа назад, Vladimir AB сказал:

 

Який банк? Яка адреса значиться офіційна?

Владимир, документы суд отправляет на официальный адрес банка. Который указан в документах по исполнительному производству. Причем адреса два один Днепр, другой Киев.

От якобы представителя (без оригинала доверености) письмо (о рассмотрении без них) получено с облцентра.
 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 часов назад, juris сказал:

Владимир, документы суд отправляет на официальный адрес банка. Который указан в документах по исполнительному производству. Причем адреса два один Днепр, другой Киев.

От якобы представителя (без оригинала доверености) письмо (о рассмотрении без них) получено с облцентра.

Понятно, значит Приват... Официальный адрес у него Киев...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
5 часов назад, Bolt сказал:

Понятно, значит Приват... Официальный адрес у него Киев...

Чому Київ? Нещодавно була справа, в відзиві на позов примат зазначив Київ як місцезнаходження, а поштова - Дніпро...Завжди всі документи прив'язував до Дніпра.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
42 minutes ago, Vladimir AB said:

Чому Київ? Нещодавно була справа, в відзиві на позов примат зазначив Київ як місцезнаходження, а поштова - Дніпро...Завжди всі документи прив'язував до Дніпра.

Сейчас в Днепре осталось региональное управление, которое не имеет отношения к другим областям. И бригада аферистов в нем, для которых, конечно же, нет границ...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 часов назад, Vladimir AB сказал:

Чому Київ?

Потому что Киев... Потому, что их адрес, город Киев... Маленький домик на парковой аллее возле стадиона Лобановского... Я там был... Это их адрес сейчас... Это их местонахождение... Можете сами в реестре посмотреть...

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 часов назад, Vladimir AB сказал:

Нещодавно була справа, в відзиві на позов примат зазначив Київ як місцезнаходження, а поштова - Дніпро...Завжди всі документи прив'язував до Дніпра.

Да там можно указывать всё что угодно... Можно каждый день новый почтовый ящик придумывать... Это ни о чём не говорит... А официальная корреспонденция должна приходить официально только на официальный адрес местонахождения... И никак иначе...

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 hours ago, Bolt said:

Да там можно указывать всё что угодно... Можно каждый день новый почтовый ящик придумывать... Это ни о чём не говорит... А официальная корреспонденция должна приходить официально только на официальный адрес местонахождения... И никак иначе...

Открывая производство по исковыму заявлению с неправильно указанным адресом истца, судья нарушает нормы процессуального права (ст.ст. 175, 185 ГПКУ)

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
7 часов назад, Лев сказал:

Открывая производство по исковыму заявлению с неправильно указанным адресом истца, судья нарушает нормы процессуального права (ст.ст. 175, 185 ГПКУ)

Адрес один может быть только... И это и является главным...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Загадка угадайтека банк аферист №1 в Украине с 1й  попытки.
Тадамс...:D не ошибетесь.

Не буду цитировать вышеописанное.

Но!
В документах который поданы в исполнительную службу указано:
 

prb_cr.thumb.jpg.1064516ce731d817b538f4f121ad7702.jpg

но сие не отменяет мухлежа примата.
О чем и разговор.

В исковом заявлении истец не мудрствуя, скопировал вышеуказанное как адрес ответчика.

 

 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
20 минут назад, juris сказал:

Загадка угадайтека банк аферист №1 в Украине с 1й  попытки.
Тадамс...:D не ошибетесь.

Не буду цитировать вышеописанное.

Но!
В документах который поданы в исполнительную службу указано:
 

prb_cr.thumb.jpg.1064516ce731d817b538f4f121ad7702.jpg

но сие не отменяет мухлежа примата.
О чем и разговор.

В исковом заявлении истец не мудрствуя, скопировал вышеуказанное как адрес ответчика.

Да, они всегда так указывают, во всех своих документах сейчас... Но это ровным счётом ничего не значит... Адрес у них Киев, как они сами и пишут...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 hours ago, Bolt said:

Да, они всегда так указывают, во всех своих документах сейчас... Но это ровным счётом ничего не значит... Адрес у них Киев, как они сами и пишут...

Значит, этими мультивзысканиями занимается не Киев, а оставшиеся в Днепровском РУ подельники Бени

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: daggetson
      ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 
      Виконавцем, керуючись ст. 3, 4, 24, 25, 27 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      В процесі примусового виконання вимог виконавчого документа, виконавцем, в порядку ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою описано та накладено арешт на іпотечне майно боржника. Також на адресу «уповноваженого органу», направлено запит щодо осіб, які зареєстровані за адресою предмета іпотеки.
      Повідомленням «Про реєстрацію місця проживання» «уповноважений орган» повідомив виконавця, що за наявними картотеками відділу реєстрації, за адресою предмета іпотеки (житловий будинок, квартира), зокрема зареєстровані неповнолітні діти, дозвіл на примусову реалізацію не надано.
      У зв'язку із відмовою у наданні дозволу на вчинення примусової реалізації нерухомого майна, в якому мають право користування неповнолітні (малолітні) діти та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.
      В подальшому стягував, не погоджуючись із такими діями виконавця звернувся до суду із позовом про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
      КОРОТКА ПОЗИЦІЯ:
      Згідно ч. 7 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.16 р. №1404-VIII примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
      Згідно п.28 глави VIII Інструкції, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 37 Закону.
      Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
      Отже, положення зазначеної статті Закону України «Про іпотеку» передбачає, що реалізація предмета іпотеки здійснюється з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження», яким, зокрема, встановлено, що виконавчі дії проводяться відповідно до положень цього Закону та інших законів.
      Посилання на те, що Закону України «Про іпотеку» не визначає обов'язку виконавця щодо отримання дозволу органу опіки і піклування при реалізації предмета іпотеки, слід вважати помилковими, оскільки положення Інструкції з організації примусового виконання рішень конкретизують порядок та дії, зокрема, виконавців під час виконавчого провадження.
      Беручи до уваги вищезазначене, суд прийшов до висновку, що виконавцем, під час виконання виконавчого документа, вжиті усі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання, а при винесенні постанови про повернення виконавчого документі стягувачу виконавець діяв у порядку та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з примусового виконання рішень.
      Тобто, заборонено вчиняти правочини щодо житлових приміщень, у яких проживають діти, без дозволу органу опіки та піклування, відсутність якого тягне за собою нікчемність правочину, а вирішальне значення має обставина фактичного проживання дітей у житловому приміщенні на момент укладення договору іпотеки.
      Отже, при примусовому виконанні виконавчих документів про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавцем обов’язково необхідно враховувати та не порушувати права іпотекодавця та дітей на нерухоме майно, особливо якщо воно є єдиним житлом боржника та його родини.
      РІШЕННЯ СУДІВ:
      - http://reyestr.court.gov.ua/Review/74131454 від 2018 р.
      - http://reyestr.court.gov.ua/Review/40682403 від 2014 р.

      @vyconavec
      БІЛЬШЕ КОРИСНОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ТЕЛЕГАМ КАНАЛІ "ВИКОНАВЕЦЬ": 
      https://t.me/vyconavec


    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 446/1820/18
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      26.12.2018
      м.Кам'янка-Бузька
      Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області в складі:
      головуючого - судді: Костюк У. І.
      з участю секретаря Коваль В.Я.
      з участю представника позивача ОСОБА_1
      розглянувши в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Камянка-Бузька цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» , третіх осіб приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
      встановив:
      Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» , третіх осіб приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис за № 1198 від 27.08.2018 року виданий приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3. Також просить стягнути судові витрати з відповідача в її користь.
      В обгрунтуваннясвоїх вимог зазначає, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області від 03.09.2018 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №1198 від 27.08.2018 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, який позивачу пропонується задовольнитивимоги АТКБ "Приватбанк"та звернутистягнення нажитловий будинокта земельнуділянку,що знаходятьсяпо вул.Світла,21в с.Вислобоки Кам'янка-Бузькогорайону.Заборгованість позивачаперед банкомстановить 754307,77доларів США,що закурсом НБУстаном на17.07.2018складає 19768021,53грн.
      Позивач вважає,що нотаріус,який вчинивоскаржуваний виконавчий напис,не перевірив безспірності її заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк». Так, розмір заборгованості нічим не підтверджений та необгрунтований, про що позивач повідомляла Банк письмовим листом, відсутня інформація про непогашення заборгованості, ненадходження відповідного платежу на погашення заборгованості, що в сукупності підтверджує, що нотаріусом не було належним чином перевірено безспірності заборгованості. Також нотаріусом не враховано, що право користування майном, на яке звернуто стягнення має неповнолітня дитина, а отже на дану квартиру не може бути звернено стягнення без отримання дозволу від органів опіки та піклування. За таких обставин вважає, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 88 Закону України «Пронотаріат»,Порядку вчиненнянотаріальних дійнотаріусами України,затвердженої наказомМЮ України№296/5від 22.02.2012року,що єпідставою длявизнання йоготаким,що непідлягає виконанню.
      Ухвалою судді Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 21.09.2018 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
      Ухвалою судді Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 21.09.2018 задоволено частково заяву позивача про забезпечення позову та зупинено стягнення за оскаржуваним виконавчим написом.
      Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 21.09.2018 витребувано в приватного нотаріуса Дніпровського міськогонотаріального округуОСОБА_3 належним чином завірені копії виконавчого напису №1198 від 27.08.2018 та матеріалів нотаріальної справи щодо вчинення цього напису.
      Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 22.11.2018 продовжено строк проведення підготовчого засідання до 22.12.2018.
      07.12.2018 від відповідача надійшов відзив на позовону заяву, в якому відповідач заперечив проти позову, вважає, що ним були подані всі необхідні та достатні документи для вчинення нотаріусом виконавчого напису, а щодо неповнолітньої дитини, то виконавчим написом лише звернено стягнення на нерухоме амйно, де проживає дитина, а не вирішено питання про її виселення. Просив у позові відмовити.
      Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 07.12.2018 закрито підготовче засідання та призначено судовий розгляд справи.
      У судове засідання позивач не з'явилась. ЇЇ представник ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав вказаних у позовній заяві, просив позов задовольнити.
      Представник відповідача акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в судове засідання не з'явився, подав клопотання про проведення розгляду справи без його участі.
      Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3М.в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи без її участі.
      Представник третьоїособи відділупримусового виконаннярішень УправлінняДВС ГТУЮу Львівськійобласті всудове засіданняне прибув, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час розгляду справи.
      Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
      Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитною угодою № Е/V 3711/1 від 18.04.2008, забезпеченою договором іпотеки № б/н від 18.04.2008, АТ КБ «ПриватБанк» 21.08.2018 звернулося до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 з заявою про вчинення виконавчого напису на копії Договору іпотеки № б/н від 18.04.2008 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за вказаним вище кредитним договором, а саме: 754 307 доларів США 77 центів, що за курсом НБУ станом на 17.07.2018 складає 19 768 021,53 грн, з урахуванням: заборгованість за кредитом у розмірі 144 022,99 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17.07.2018 складає 3 774 387,17 грн; заборгованість за відсотками у розмірі 236 948,36 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17.07.2018 складає 6 209 667,28 грн.; заборгованість з пені у розмірі 337 413,11 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17.07.2018 складає 8 842 530, 71 грн; заборгованість за додолатковими витратами банку щодо виконання кредитного договору у розмірі 3,89 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17.07.2018 складає 101,94 грн; штраф (відсоток від суми заборгованості) у розмірі 35 919,42 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17.07.2018 складає 941 334,42 грн. Витрати пов'язані з виконавчим написом - 3500 грн.
      До заяви АТ КБ «ПриватБанк» надало нотаріусу письмову вимогу про усунення порушень за кредитною угодою на мі'я ОСОБА_2, договір іпотеки № б/н від 18.04.2008 та кредитну угоду № Е/V 3711/1 від 18.04.2008, розрахунок заборгованості ОСОБА_2 станом на 17.07.2018.
      27 серпня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1198 про звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку площею 0,2500 га, що знаходяться за адресою: Львівська область, Кам'янка-Бузький район, с. Вислобоки, вул. Світла, 21, що належать ОСОБА_2. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги АТ КБ "Приватбанк" у розмірі: заборгованість за кредитом - 144 022,99 долари США; заборгованість за відсотками - 236 948,36 доларів США, пеня - 337 413,11 доларів США, додаткові витрати банку - 3,89 долари США; штраф - 35 919,42 долари США, що всього становить 754 307,77 доларів США та за курсом НБУ на 17.07.2018 складає еквівалент 19 768 021,53 грн. Витрати пов'язані зі вчиненням виконавчого напису - 3500 грн.
      Позивач вважає, що приватним нотаріусом Дніпровського міськогонотаріального округуОСОБА_4 оскаржуваний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 88 Закону України «Пронотаріат»,Порядку вчиненнянотаріальних дійнотаріусами України,затвердженої наказомМЮ України№296/5від 22.02.2012року,оскільки неперевірено безспірностісуми заборгованості,що єпідставою длявизнання йоготаким,що непідлягає виконанню. Також не враховано права неповнолітньої дитини на майно, що є предметом стягненя.
      Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного.
      Стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
      Відповідно достатті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Згідно з частиною першоїстатті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат»(далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
      Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюєтьсяЗаконом «Про нотаріат»та іншими актами законодавства України (частина першастатті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженийнаказом Міністерстваюстиції України22 лютого 2012 року№ 296/5 та зареєстрований у Міністерствіюстиції України22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат»та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
      Так, згідно зістаттею 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів.
      Відповідно до положень цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис,законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
      У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172(далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат»та Порядку вчинення нотаріальних дій.
      Відтак, з наведеного вище можна зробити висновок, що вчиняючи виконавчий напис, як нотаріальну дію, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
      Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
      Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
      Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
      З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15,16,18 ЦК України, статей 50,87,88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
      Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
      Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного СудуУкраїни від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17.
      Перевіривши доводи позивача, вивчивши матеріали справи щодо вчинення спірного нотаріального напису суд встановив, що приватним нотаріусом Дніпровського міськогонотаріального округуОСОБА_4 не було дотримано вимог чинного законодавства України, що регулює вчинення нотаріальних написів.
      Так, нотаріусом не було з'ясовано чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису позивач, як боржник, мав безспірну заборгованість перед стягувачем, зокрема чи була заборгованість саме такого розміру, як вказано у виконавчому написі щодо розміру основної суми боргу, штрафу, пені та відсотків за користування кредитом, не було з'ясовано даного питання з самим боржником. Нотаріус не переконався і щодо належного повідомлення боржника про суму заборгованості.
      Той факт, що сума заборгованості не була безспірною на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису підтверджується тим, що ОСОБА_2 оскаржувала заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02.06.2015 (справа № 444/852/15-ц) про стягнення з неї на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором № Е/V 3711/1 від 18.04.2008 в розмірі 320089,35 доларів США, що еквівалентно 9 605 881,52 грн.
      Апеляційна скарга ОСОБА_2 була розглянута колегією суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області 18.09.2018 та задоволена частково, про що складено відповідну постанову.
      Відтак, на момент вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису за № 1198 від 27.08.2018 року між сторонами існував спір, який на той час не був вирішений судом апеляційної інстанції, що не було перевірено нотаріусом, а отже свідчить про порушення вимог законодавства щодо перевірки під час вчинення виконавчого напису безспірності стягуваної суми заборгованості.
      Тому, суд відхилає аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, що постановою апеляційного суду Львівської області від 18.09.2018 підтверджено підставність заявленої доя стягнення суми боргу, оскільки як зазначено вище, виконавчий напис вчинено до вирішення даного спору в суді, а отже факту безспірності суми заборгованості не було з'ясовано нотаріусом.
      Щодо покликань позивача на підтвердження своїх вимог в частині порушення інтересів неповнолітньої дитини, що не було перевірено нотаріусом під час вчинення виконавчого напису, то суд вважає такі недоведеними.
      Беручи до уваги те, що нотаріусом при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не було встановлено факту безспірності заборгованості та не отримано всіх передбачених законом для цього підтверджуючих документів, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення повністю.
      Виіршуючи питання судових витрат, суд, на підставі ст.141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача, сплачені та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в розмірі 704, 80 грн.
      Керуючись ст.ст.2,81,89, 258,259,263-265,268,280-282 ЦПК України, суд -
      ухвалив :
      позовну заяву ОСОБА_2 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» , третіх осіб приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити повністю.
      Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис за № 1198 від 27.08.2018 року виданий приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 704,80 грн.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
      До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
      Позивач:ОСОБА_2, 10.01.1958 р. н., яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 , 80315, РНОКПП НОМЕР_1.
      Відповідач:Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», 49049, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги,50 Код ЄДРПОУ: 14360570.
      Третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, 49000, м. Дніпро, вул.. Центральна,6/9, інші дані не відомі.
      Третя особа: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області , 79000, м. Львів, пл. Маркіяна Шашкевича,1, інші дані не відомі.
      Повний текст рішення виготовлено 29.12.2018р.
      Суддя Костюк У.І.
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/78898158
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 648/2419/13-ц
      Провадження N 14-365цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року (у складі колегії суддів Ситнік О.М., Маляренка А.В., Ступак О.В.) та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року (у складі колегії суддів Колісниченка А.Г., Пузанової Л.В., Радченка С.В.) у справі за позовом Херсонського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Херсонське лісомисливське господарство" до Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку,
      ВСТАНОВИЛА:
      У червні 2013 року Херсонський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Херсонське лісомисливське господарство" (далі - ДП "Херсонське ЛМГ") до Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - Білозерська РДА), ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку.
      На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що в ході проведення перевірки встановлено, що розпорядженням голови Білозерської РДА від 17 липня 2006 року N 727 "Про припинення права користування земельною ділянкою (вилучення)" (далі - розпорядження N 727) припинено право постійного користування земельною ділянкою Білозерськоголісництва ДП "Херсонське ЛМГ", площею 0,7 га, що, відносилась до земель лісового фонду, та переведено цю земельну ділянку до земель запасу державної власності на території Кізомиської сільської ради Білозерського району Херсонської області (далі - Кізомиська сільська рада).
      22 лютого 2007 року розпорядженням голови Білозерської РДА за N 159 "Про згоду щодо передачі в оренду земельної ділянки для сінокосіння" (далі - розпорядження N 159), надано згоду на передачу в оренду ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,7 га для сінокосіння із земель державної власності, що знаходяться на території Кізомиської сільської ради.
      На підставі вказаного розпорядження, ОСОБА_3 розробив технічну документацію із землеустрою щодо передачі йому в оренду зазначеної ділянки, яка була затверджена розпорядженням голови Білозерської РДА за N 548 від 07 червня 2007 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" (далі - розпорядження N 548), на підставі якого 14 серпня 2007 року між Білозерською РДА та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі.
      Прокурор вважав вищенаведені розпорядження такими, що винесені з порушенням норм земельного та лісового законодавства України, внаслідок чого ОСОБА_3 незаконно було передано спірну земельну ділянку в оренду. На підставі наведеного просив суд визнати недійсними розпорядження N 727, 159, 548, визнати недійсним на майбутнє договір оренди землі та зобов'язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку до земель лісового фонду ДП "Херсонське ЛМГ".
      Суди розглядали справу неодноразово.
      Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 08 лютого 2016 року позов задоволено. Визнано недійсними та скасовано розпорядження голови Білозерської РДА від 17 липня 2006 року N 727 "Про припинення права користування земельною ділянкою (вилучення)", від 22 лютого 2007 року N 159 "Про згоду щодо передачі в оренду земельної ділянки для сінокосіння", від 07 червня 2007 року N 548 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Білозерською РДА та ОСОБА_3, зареєстрований у Білозерському районному відділенні Херсонської регіональної філії ДП "Центру ДЗК" 14 серпня 2007 року за N 4 АА002362-040771400046. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути у власність держави земельну ділянку площею 0,7 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 08 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області відхилено, рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року залишено без змін.
      У серпні 2017 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      На підтвердження зазначених підстав подання заяви заступник Генерального прокурора України посилається на постанови Верховного Суду України від 8 червня 2016 року, 12 та 27 квітня, 12 липня 2017 року, постанову Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня, 12 жовтня 2016 року, в яких, на думку заявника, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.
      Ухвалою Верховного Суду України від 23 серпня 2017 відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, надіслано копії цієї ухвали та заяви особам, які беруть участь у справі.
      У грудні 2017 року ОСОБА_3 до Верховного Суду України подано заперечення на заяву Генерального прокурора України про перегляд рішення суду касаційної інстанції, в яких він просив відмовити в задоволенні зазначеної заяви у зв'язку з її необґрунтованістю та безпідставністю.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У січня 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 3602 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень)якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 липня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Оскільки прокурор оскаржує судові рішення з підстави неоднакового застосування норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, то заява згідно з правилами, що діяли на час її подання, повинна була розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      А тому зазначені рішення в справі підлягають перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності Закону N 2147-VIII.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
      Згідно зі статтею 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      Відмовляючи в задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не пропустив строку позовної давності, оскільки про наявність оспорюваних рішень та договору оренди йому стало відомо лише в березні 2013 року під час проведення прокуратурою перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у діяльності ДП "Херсонське ЛМГ" з питань додержання вимог земельного законодавства при вилученні, використанні, наданні у власність і користування, продажу земель лісогосподарського призначення.
      Скасовуючи рішення першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах Херсонської ОДА та ДП "Херсонське ЛМГ". При цьому, як видно з листа ДП "Херсонське ЛМГ" від 01 червня 2006 року, адресованого голові Білозерської РДА, зазначене підприємство було поінформовано про вилучення спірної земельної ділянки з його користування та передачу його до земель запасу Кізомиської сільради. Відповідно до статуту ДП "Херсонське ЛМГ", зареєстрованого 10 лютого 2005 року, це підприємство належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України і входить до сфери управління Херсонського обласного управління лісового господарства. Серед основних напрямків діяльності цього підприємства значиться обов'язок здійснення обліку лісового фонду та реєстрації всіх змін у його складі, встановлення та зміна меж лісництв. Отже, зазначена юридична особа в силу закону здійснює делеговані їй повноваження держави у сфері лісокористування та лісоохорони. Таким чином, ця юридична особа як суб'єкт, що здійснює повноваження, делеговані державою у відповідній сфері, в інтересах якої прокурором було заявлено позов, знала про порушення прав ще 1 червня 2006 року, а відтак строк позовної давності для цієї особи сплинув 1 червня 2009 року.
      У постановах від 8 червня 2016 року (N 6-3029цс15),12 квітня 2017 року (N 6-1852цс16), 12 липня 2017 року (N 6-2458цс16) Верховний Суд України зробив висновок про те, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач (відповідний орган), а не прокурор. Це правило пов'язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
      Аналогічні висновки містяться й у постанові Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року, наданій заявником для порівняння.
      Отже, висновки, зроблені судом касаційної інстанції у справі, про перегляд якої подано заяву, не суперечать викладеним у наданих заявником для порівняння постановах Верховного Суду України 8 червня 2016 року (N 6-3029цс15), 12 квітня 2017 року (N 6-1852цс16), 12 липня 2017 року (N 6-2458цс16) висновкам щодо застосування строку позовної давності.
      У справах, за результатами розгляду яких постановлено надані для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня, 12 жовтня 2016 року, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог з посиланням на положення статей 256, 257 та 261 ЦК України, на підставі встановлених фактичних обставин у справах дійшов висновку про те, що позивачі звернулись до суду в межах трирічного строку позовної давності. При цьому висновки зроблені судами щодо порядку обрахування цього строку не суперечать висновкам зробленим у вищезазначених постановах Верховного Суду України.
      Зі змісту наданих для порівняння судових рішень убачається, що у цих справах та у справі, про перегляд якої подано заяву, суд встановив різні фактичні обставини, на підставі яких було прийнято відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
      Надана заявником для порівняння постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі N 619/4128/14-ц не може бути підтвердженням передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підстави перегляду судового рішення суду касаційної інстанції, оскільки цією постановою відмовлено в задоволенні заяви про перегляд судового рішення у зв'язку із тим, що обставини, які стали підставою для такого перегляду, не підтвердилися.
      За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав.
      Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року відмовити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко
      Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      14 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 161/15523/17
      Провадження N 14-403 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.
      розглянула справу за скаргою ОСОБА_3 (далі також - скаржник) на дії Другого відділу державноївиконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі також - відділ ДВС)
      за касаційною скаргою скаржника на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року, постановлену суддею Кирилюк В.Ф., і постанову Апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Федонюк С.Ю., Осіпука В.В. і Русинчука М.М.
      Учасники справи:
      скаржник: ОСОБА_3,
      орган, дії якого оскаржуються: Другий відділ державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог скарги
      1. 9 жовтня 2017 року скаржник звернулася до суду зі скаргою, в якій просила зупинити виконавче провадження N 43141885 від 30 квітня 2014 року через завершення терміну дії виконавчого напису N 969 від 17 березня 2014 року (далі - виконавчий напис), вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною.
      2. Скаргу мотивувала тим, що після пред'явлення до виконання виконавчого напису 30 квітня 2014 року головний державний виконавець відділу ДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження N 43141885. 26 серпня 2017 року скаржник отримала повідомлення відділу ДВС з приводу акта оцінки арештованого належного їй іпотечного майна (квартири за адресою: АДРЕСА_1). Вважала, що термін чинності виконавчого напису сплив 17 березня 2017 року, а тому дії відділу ДВС щодо проведення оцінки цього майна протиправні.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 26 жовтня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі
      4. 14 листопада 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі. Мотивував тим, що дії державної виконавчої служби мають оскаржуватися за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 15 січня 2018 року Апеляційний суд Волинської області ухвалив постанову, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
      6. Мотивував тим, що адміністративному суду підсудні справи щодо оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця під час виконання рішень не тільки адміністративного суду, але й виконавчих документів, виданих іншими органами та посадовими особами. Суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки скаржник звернулася до суду за правилами статті 383 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України зі скаргою щодо неправомірності дій державного виконавця в ході примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, ця скарга не може розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 19 лютого 2018 року скаржник подала касаційну скаргу. Вказує на порушення судами норм процесуального права. Просить рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасувати, задовольнити її скаргу та визнати право на розгляд питання щодо протиправних дій відділу ДВС за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 22 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Мотивував тим, що скаржник оскаржує ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2018 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. Скаржник стверджує, що чинне законодавство не розмежовує чітко повноваження адміністративних і цивільних судів з питань оскарження рішень, дій та бездіяльності органів державної виконавчої служби. Вважає, що має право на захист прав саме за правилами цивільного судочинства.
      (2) Доводи інших учасників справи
      11. Відділ ДВС відзиву на касаційну скаргу не надав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції спору
      12. На час відкриття виконавчого провадження діяв Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року (далі - Закон N 606-XIV), згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      13. Аналогічний припис закріплений у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року (далі - Закон N 1404-VIII), чинного на час звернення зі скаргою до суду.
      14. Частиною першою статті 3 Закону N 1404-VIII передбачено перелік виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню. Серед них є виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках, зокрема, на підставі судових рішень, а також виконавчі написи нотаріусів (пункти 1 і 3 зазначеної частини).
      15. Перелік виконавчих документів, які виконувалися органами державної виконавчої служби, був закріплений у частині першій статті 17 Закону N 606-XIV.
      16. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби на час звернення зі скаргою до суду був урегульований у статті 74 Закону N 1404-VIII.
      17. Відповідно до частини першої вказаної статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону N 1404-VIII).
      18. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону N 1404-VIII).
      19. Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб'єктів їх видання.
      20. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, був визначений у розділі VIIЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції.
      21. ЦПК України у вказаній редакції передбачав, що скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, підлягають розгляду судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим судом, що видав виконавчий документ.
      22. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції та Великою Палатою Верховного Суду, визначив порядок реалізації судового контролю за виконанням судових рішень у статтях 447-453 розділу VII.
      23. Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      24. Аналогічний за змістом припис закріплений у частині першій статті 287 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції та Великою Палатою Верховного Суду.
      25. Отже, за правилами адміністративного судочинства мали оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.
      26. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що скаржник звернулася зі скаргою за правилами статті 383 ЦПК України у чинній на час розгляду справи редакції, а також, що скаржник оскаржує дії відділу ДВС у межах виконавчого провадження N 43141885 від 30 квітня 2014 року з примусового виконання виконавчого напису N 969 від 17 березня 2014 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М.
      27. Тобто, скаржник у цій справі оскаржує дії відділу ДВС щодо виконання не судового рішення, а документа, виданого приватним нотаріусом.
      28. З огляду на те, що скаржник подала скаргу на дії відділу ДВС з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про підвідомчість спору адміністративному суду.
      29. Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 14 березня 2018 року (справа N 213/2012/16).
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      30. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
      31. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
      32. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      33. ВеликаПалата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою та залишає її без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2018 року - без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      34. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. УркевичПовний текст постанови підписаний 22 листопада 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 753/4294/17-ц
      Провадження N 14-340цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - Фермерське господарство "Ранет" (далі - ФГ "Ранет"),
      відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкий Вадим Володимирович (далі - приватний нотаріус),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ "КБ "Хрещатик"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ФГ "Ранет" на рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у складі колегії суддів Лапчевської О.Ф., Кравець В.А., Кулікової С.В.
      у цивільній справі за позовом ФГ "Ранет" до приватного нотаріуса, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ "КБ "Хрещатик", про скасування виконавчого напису нотаріуса,
      УСТАНОВИЛА:
      У березні 2017 року ФГ "Ранет" звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 31 липня 2015 року між ним та ПАТ "КБ "Хрещатик" укладено кредитний договір, згідно з умовами якого господарство отримало кредит у розмірі 34 920 доларів США зі сплатою 13,21 % річних із терміном користування до 17 червня 2016 року.
      16 грудня 2016 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким запропоновано стягнути з ФГ "Ранет" на користь ПАТ "КБ "Хрещатик" заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 30 658,74 доларів США та 71 389,31 грн.
      На думку позивача, виконавчий напис вчинено із порушенням вимог закону, а саме банком не надано відповідних документів та відсутні докази безспірності кредитної заборгованості. З цих підстав ФГ "Ранет" просило виконавчий напис приватного нотаріуса скасувати.
      Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року позов ФГ "Ранет" задоволено. Скасовано виконавчий напис приватного нотаріуса, вчинений 16 грудня 2016 року за реєстровим N 2777. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що у приватного нотаріуса не було підстав вважати безспірним розмір заборгованості позивача перед банком та суми штрафних санкцій і процентів, що зазначені у виконавчому написі. Оспорюваний виконавчий напис нотаріуса вчинено із порушенням вимог закону, оскільки ПАТ "КБ "Хрещатик" не надав нотаріусу документів первинної бухгалтерської документації на паперових носіях та розрахунків заборгованості, документи повинні містити всі реквізити, передбачені частиною другою статті 9 Закону України 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
      Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Хрещатик" Костенка Ігоря Івановича задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ФГ "Ранет".
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що нотаріус є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки немає спільних/однорідних прав чи обов'язків відносно ФГ "Ранет", він вчиняє дії від імені держави. Спори між боржниками і стягувачами, а також скарги за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акти, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). При цьому нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Крім того, способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 2 частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є визнання правочину недійсним, проте виконавчий напис не є правочином у розумінні частини першої статті 202 ЦК України.
      У січні 2018 року ФГ "Ранет" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Доводи, наведені у касаційній скарзі
      Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. За правилами цивільного судочинства, як спір про право цивільне, в позовному провадженні розглядаються спори за позовами про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії. На думку ФГ "Ранет", апеляційним судом порушено правила суб'єктної юрисдикції, оскільки нотаріус не є суб'єктом владних повноважень чи юридичною особою, а тому не може бути учасником судового процесу у порядку господарського чи адміністративного судочинства; на справи за позовами щодо нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні поширюються загальні правила цивільного процесуального законодавства.
      Також у скарзі зазначено, що нотаріусом порушена процедура повідомлення боржника до вчинення виконавчого напису, стягнута відповідачем заборгованість не є безспірною. Підставою оскарження виконавчого напису може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і неправильність вимог боржника. Вчинення нотаріусом виконавчого напису є окремим, самостійним способом захисту цивільних прав та інтересів, що врегульовано статтями 2, 15, 16 ЦК України.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 27 червня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
      По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      За положеннями статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
      За пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Кодексу господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
      Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      Суди встановили, що боржник ФГ "Ранет" порушило зобов'язання за кредитним договором N 03-ЮО-15КЛ, укладеним 31 липня 2015 року між ним та ПАТ "КБ "Хрещатик", у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 30 658,74 доларів США та 71 389,31 грн.
      16 грудня 2016 року приватний нотаріус вчинив виконавчий напис з метою погашення вказаної кредитної заборгованості ФГ "Ранет" перед ПАТ "КБ "Хрещатик".
      В обґрунтування позовних вимог боржник зазначив, що у момент вчинення виконавчого напису заборгованість не була безспірною, а банком не надано приватному нотаріусу таких доказів.
      Відповідно до статті 87 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі? Закон N 3425-XII) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
      За статтею 88 Закону N 3425-XII нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями? не більше одного року.
      Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Згідно з пунктом 1 вказаного Переліку для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
      Згідно зі статтею 50 Закону N 3425-XII нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, права та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
      У позовній заяві ФГ "Ранет" йдеться про порушення порядку вчинення виконавчого напису нотаріусом. Разом із тим способом захисту порушеного права позивача є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      У порядку цивільного судочинства розглядаються вимоги про оскарження дій нотаріуса лише у разі відсутності спору про право між сторонами правочину, на виконання якого вчинено напис.
      ПАТ "КБ "Хрещатик", яке залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, подало до суду першої інстанції заперечення, у яких звертало увагу суду, що фактично спір у справі виник між двома юридичними особами (ФГ "Ранет" та ПАТ "КБ "Хрещатик") щодо наявності кредитної заборгованості, який має розглядатися в порядку господарського судочинства, тому просило закрити провадження у справі у зв'язку з порушенням судом суб'єктної юрисдикції (а. с. 55, 56).
      ПАТ "КБ "Хрещатик" зверталося з апеляційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року, яким позов ФГ "Ранет" про скасування виконавчого напису нотаріуса задоволено. Суд апеляційної інстанції, прийнявши цю апеляційну скаргу до розгляду і постановивши рішення про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у позові, підтвердив, що цим рішенням суду першої інстанції зачіпаються права банку.
      Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК України вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів.
      При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК України, статей 1, 3 Закону N 3425-XII нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а може бути залучений до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
      У цьому випадку позивач, який згідно зі статтею 1 Закону України від 19 червня 2003 року N 973-IV "Про фермерське господарство" у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, є юридичною особою, оспорює наявність заборгованості за укладеним ним з іншою юридичною особою - ПАТ "КБ "Хрещатик" кредитним договором, що підтверджує довідкою про відсутність заборгованості за кредитним договором від 31 липня 2015 року.
      Отже, перевірці підлягає як наявність заборгованості, так і дії кредитора про повідомлення про заборгованість і неналежні дії приватного нотаріуса, що, враховуючи суб'єктний склад такого спору, є спором, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, на що суд першої інстанції уваги не звернув, а апеляційний суд цих помилок не виправив.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне закрити провадження у справі. При цьому позивачу слід роз'яснити про його право на судовий захист у встановленому господарським процесуальним законом порядку.
      У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.
      Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від наведених у касаційній скарзі доводів.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року суд своє ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
      Керуючись статтями 259, 268, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Фермерського господарства "Ранет" задовольнити частково.
      Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом Фермерського господарства "Ранет" до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкого Вадима Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик", про скасування виконавчого напису нотаріуса - закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.