Постановление ВХСУ о правомерности взыскания с проблемного банка не перечисляющего средства, убытков, пени и процентов за пользования средствами

[ANTIRAID]

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 року Справа № 910/23209/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,
Самусенко С.С.,
Малетича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на рішення господарського суду міста Києва від 18 січня 2017 року

та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2017 року

у справі № 910/23209/16

господарського суду міста Києва

за позовом Приватного підприємства "Оліяр"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про відшкодування збитків в розмірі 1 258 228,00 грн.

за участю представників:

позивача: Вельгош Т.М.

відповідача: Терещенко Т.М.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Приватне підприємство "Оліяр" звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення 1 258 228,00 грн., з яких: 1 042 579,00 грн. - збитки, 81 099,00 грн. - проценти за користування грошовими коштами на рахунку за період з 11 березня 2016 року по 23 березня 2016 року та 134 550,00 грн. - пеня за порушення строків виконання платіжного доручення за період з 11 березня 2016 року по 23 березня 2016 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов договору банківського рахунку № 227 від 01 квітня 2011 року не виконав надане позивачем платіжне доручення на перерахування грошових коштів, внаслідок чого позивач порушив зобов'язання перед своїм контрагентом та поніс збитки у вигляді сплати штрафу за невиконання умов договору постави та третейських і судових витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, а також зобов'язаний сплатити проценти за користування коштами клієнта відповідно до ст. 1073 ЦК України. Крім того, має сплатити пеню за порушення банком строків виконання доручень клієнта згідно зі ст. 32.2. Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Рішенням господарського суду міста Києва від 18 січня 2017 року (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2017 року (склад колегії суддів: Зубець Л.П. - головуючий, Мартюк А.І., Алданова С.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь ПП "Оліяр" 1 042 578,00 грн. збитків, 81 099,00 грн. процентів за користування коштами, 134 550,00 грн. пені та судовий збір у розмірі 18 873,42 грн.

Господарські суди попередніх інстанцій визнали доведеними обставини порушення відповідачем умов укладеного між сторонами у справі договору банківського рахунку № 227 від 01 квітня 2011 року та прострочення зобов'язання з виконання поданого позивачем платіжного доручення на перерахування грошових коштів з рахунку позивача в ПАТ "Промінвестбанк" на рахунок його контрагента. За висновком судів, відповідач не виконав подане позивачем платіжне доручення, що свідчить про неправомірну бездіяльність банку, внаслідок якої позивач поніс збитки, розмір яких є доведеними та які мають бути відшкодовані відповідачем. Суди дійшли висновку про те, що відповідач допустив порушення строків виконання доручень клієнта на переказ коштів та відповідно до вимог закону зобов'язаний сплатити позивачу пеню, а також проценти за користування чужими коштами, розрахунок яких, здійснений позивачем, є арифметично правильним. Крім того, суди зазначили про відсутність підстав для зменшення розміру пені з огляду на відсутність доказів наявності виняткових обставин, за яких суд міг би зменшити розмір штрафних санкцій, а зменшення розміру збитків, про що просив відповідач, чинним законодавством не передбачено.

Не погодившись із зазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18 січня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01 квітня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк, відповідач) та Приватним підприємством "Оліяр" (клієнт, позивач) було укладено договір банківського рахунку №227 (далі за текстом - договір банківського рахунку), відповідно до умов п.п. 1.1., 1.3. якого банк на підставі заяв(-и) клієнта, встановленої форми, зобов'язався відкрити клієнту поточні(-ий) рахунки(-ок) в національній та/або іноземній(-их) валюті(-ах) та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування відповідно до статуту банку, тарифів, законодавства України, а також умов функціонування кореспондентських рахунків банку. Банк та клієнт домовились, що дія цього Договору рівною мірою поширюється на всі поточні рахунки, відкриті клієнтом у банку.

На виконання умов зазначеного договору банківського рахунку банк відкрив позивачу кілька поточних рахунків, зокрема, рахунок №26004619968308 в гривні.

03 березня 2016 року позивач надав банку платіжне доручення № 229 від 03 березня 2016 року на перерахування з поточного рахунку №26004619968308 грошових коштів у сумі 10 350 000,00 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю в ПАТ "Банк Січ" з призначенням платежу: "згідно договору № 26/02/16-1/1 від 26 лютого 2016 року за олію соняшникову". Зазначене платіжне доручення було прийнято банком 03 березня 2016 року.

Однак банк не виконав у встановлені чинним законодавством строки зазначене платіжне доручення та не здійснив перерахування грошових коштів позивача з рахунку останнього на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик", внаслідок чого позивач порушив строки здійснення розрахунків зі своїм контрагентом за договором купівлі-продажу №26/02/16-1/1 від 26 лютого 2016 року, за що сплатив штрафні санкції згідно з рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 08 серпня 2016 року в розмірі 1 035 000,00 грн., а також сплатив 6 890,00 грн. третейського збору за розгляд справи в третейському суді та 689,00 грн. витрат на оплату судового збору, що разом складає 1 042 579,00 грн.

Приватне підприємство "Оліяр" посилаючись на те, що сплачені ним штрафні санкції та третейський і судовий збори є його збитками, яких він зазнав внаслідок неправомірних дій банку, звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про їх стягнення, а також просив стягнути проценти за користування грошовими коштами на рахунку за період з 11 березня 2016 року по 23 березня 2016 року в сумі 81 099,00 грн. та пеню за порушення строків виконання платіжного доручення за період з 11 березня 2016 року по 23 березня 2016 року в сумі 134 550,00 грн.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відшкодування збитків є одним із видів господарсько-правової або цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною 3 статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження.

Відповідно до ч. 1 ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Відповідно до п. 8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження, а у разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, платіжне доручення № 229 від 03 березня 2016 року не було виконано відповідачем у визначені чинним законодавством строки, відповідач не перерахував грошові кошти в сумі 10 350 000,00 грн. на користь контрагента позивача за договором купівлі-продажу - Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик". Будь-яких зауважень щодо форми складання платіжного доручення № 229 від 03 березня 2016 року, які б могли бути підставою для невиконання банком платіжного доручення, відповідачем позивачу не заявлялось, станом на дату подання платіжного доручення на рахунку позивача, як клієнта ПАТ "Промінвестбанк", було достатньо грошових коштів для виконання платіжного доручення. Доказів відсутності на рахунках позивача достатньої суми грошових коштів матеріали справи не містять, як і не містять доказів погодження між сторонами продовження строків виконання банком розрахункових документів позивача.

Врахувавши наведене, суди дійшли вірного висновку про те, що такі дії відповідача з невиконання платіжного доручення позивача, як клієнта банку, є неправомірними, а наявність протиправної поведінки відповідача є доведеною.

Судами також встановлено, що внаслідок таких неправомірних дій банку позивач не здійснив розрахунків з контрагентом за договором купівлі- продажу №26/02/16-1/1 від 26 лютого 2016 року - Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик", у зв'язку з чим останній звернувся до постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" з позовом про стягнення з позивача штрафу за порушення зобов'язань за зазначеним договором.

Рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 08 серпня 2016 року стягнуто з позивача на користь ТОВ "Експрес Логістик" 1 035 000,00 грн. штрафу, 6 890,00 грн. третейського збору за розгляд справи в третейському суді та 689,00 грн. витрат на оплату судового збору, що разом складає 1 042 579,00 грн.

Стягнуті за рішенням третейського суду грошові кошти в зазначеній сумі були сплачені позивачем 30 листопада 2016 року на користь ТОВ "Експрес Логістик", що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що саме внаслідок неправомірних дій відповідача позивач порушив грошове зобов'язання за договором купівлі- продажу №26/02/16-1/1 від 26 лютого 2016 року та сплатив штрафні санкції і третейські/судові витрати (причинно-наслідковий зв'язок), які є збитками позивача, розмір яких підтверджується як рішенням третейського суду, так і банківськими виписками, чим спростовуються безпідставні твердження відповідача про відсутність доказів фактичного понесення позивачем збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Таким чином, під час вирішення спору про відшкодування шкоди слід виходити з презумпції вини заподіювача шкоди, тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Однак, відповідач не довів обставин відсутності його вини у спричинені збитків позивачу. При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на неможливість виконання ним в березні 2016 року платіжного доручення позивача у зв'язку з встановленими в ПАТ "Промінвестбанк" обмеженнями згідно з постановою правління НБУ № 74/БТ від 15 лютого 2016 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до категорії проблемних", з огляду на те, що такі доводи не підтверджені жодними доказами, зазначена постанова відсутня в матеріалах справи. Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею та, відповідно, позивач не міг бути обізнаним про наявність жодних обмежень Національного банку України щодо виконання відповідачем платіжних доручень позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у даній справі, наявні всі складові елементи складу правопорушення, з якими законодавство пов'язує застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, у зв'язку з чим вважає, що суди правильно та обґрунтовано задовольнили позовну вимогу про стягнення з відповідача 1 042 579,00 грн. збитків, завданих позивачу внаслідок порушення відповідачем умов укладеного між сторонами у справі договору банківського рахунку № 227 від 01 квітня 2011 року та прострочення зобов'язань з виконання поданого позивачем в березні 2016 року платіжного доручення на переказ коштів в національній валюті.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Відповідно до п. 32.2. ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач за порушення строків виконання платіжного доручення клієнта банку (позивача) на переказ грошових коштів зобов'язаний відповідно до вимог закону сплатити позивачу проценти за користування грошовими коштами клієнта та пеню, а позовні вимоги про стягнення зазначених сум у даній справі є обґрунтованими.

За відсутності визначення договором банківського рахунку розміру процентів за користування банком грошовими коштами клієнта та у разі неприйняття банком вкладів на вимогу, банк відповідно до ч.1 ст. 1061 Цивільного кодексу України зобов'язаний виплатити проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України (аналогічна правова позиція викладена в Листі Верховного Суду України від 01 квітня 2012 року з посиланням на постанови Верховного Суду України у справі №3-58г10 від 13 грудня 2010 року, у справі №3-13гс11 від 14 березня 2011 року та у справі №3-51гс11 від 06 червня 2011 року).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 81 099,00 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 134 550,00 грн. пені за порушення банком строків виконання доручення клієнта, проведені позивачем розрахунки зазначених сум є арифметично правильними: сума процентів розрахованими позивачем, виходячи з розміру облікової ставки НБУ від суми невиконаного платіжного доручення № 229 від 03 березня 2016 року та пеня розрахована виходячи зі встановлено ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розміру 0,1 відсотка від суми простроченого платежу, а період прострочення визначено до дати фактичного закриття поточного рахунку (23 березня 2016 року).

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для зменшення розміру пені за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з огляду на те, що зменшення розміру санкцій в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України є правом суду, а не обов'язком та відповідачем в свою чергу не доведено та судами не встановлено наявності виняткових обставин, які могли бути підставою для зменшення розміру заявленої позивачем неустойки, зокрема доказів на підтвердження скрутного майнового стану відповідача, тощо.

Крім того, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, зменшення розміру збитків, про що просив відповідач в прохальній частині відзиву на позов з посиланням на положення ст. 233 ГК України, чинним законодавством не передбачено.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано задовольнила позовні вимоги у даній справі. Місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін. Постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам закону, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права під час винесення оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2017 року у справі № 910/23209/16 залишити без змін.

Головуючий суддя І.А. Плюшко
Судді С.С. Самусенко
М.М. Малетич

http://reyestr.court.gov.ua/Review/67424814

[ANTIRAID]

ВХСУ согласился с выводами низших инстанций о правомерности взыскание убытков, пени и процентов за пользование банком средствами своевременно не перечисленными со счета. Убытки подтверждены решением третейского суда о взыскании штрафа за неисполнение договора, проценты рассчитаны в размере учетной ставки НБУ согласно ч.1 ст. 1061 ГК, пеня рассчитана исходя из установлено ст. 32 Закона Украины "О платежных системах и переводе средств в Украине" размера 0,1 процента от суммы просроченного платежа, а период просрочки определен до даты фактического закрытия текущего счета.

 

[0720]

Чудове рішення. Законне, належно обґрунтоване і цілком справедливе.

Одне лише зауваження: суд касаційної інстанції вважає, що зменшення розміру відшкодування збитків — чинним законодавством не передбачено.

Це помилковий, хибний висновок.

Зменшення розміру збитків за певних умов (а саме за умови вини кредитора в порушенні зобов'язання боржником) в принципі передбачено статтею 616 ЦК, яка поширюється, inter alia, і на господарські зобов'язання, — однак в цьому спорі, виходячи з обставин справи, підстав для зменшення розміру відшкодування збитків на підставі ст. 616 ЦК не вбачається.

Додатково звертаю увагу колег на те, що відповідач у справі (ПАТ "Промінвестбанк") посилається на постанову правління НБУ від 15.02.2016 №74/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до категорії проблемних" — як на підставу звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Дійсно, Національний банк систематично вчиняє дії та виносить рішення в цілях уведення банків від відповідальності за порушення ними зобов'язань перед клієнтами. Метою таких дій та рішень є збереження та збільшення активів банку, які перейдуть в розпорядження і користування НБУ та ФГВ у разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Тобто, фактично держава в особі НБУ допомагає банку красти кошти у клієнтів для того, щоб в майбутньому відібрати ці кошти вже у самого банку, визнавши його неплатоспроможним в порядку ст. 76 ЗУ "Про банки і банківську діяльність". І в такий спосбі держава в особі НБУ діє вже більше трьох років, а саме з весни 2014 року.

Чудово, що господарський суд касаційної інстанції відмовився допомагати державі в такому пограбуванні. Але сумно, що суд не спромігся це належним чином мотивувати та обґрунтувати, а послався лише на те, що такі постанови НБУ віднесено законом до банківської таємниці, і кредитор не знав і не міг знати про віднесення банку до категорії проблемних.

А якби навіть і знав, — то що б це змінило в контексті спору?

[0720]

також звертаю увагу на те, що це рішення ухвалила та сама колегія (Плюшко, Самусенко, Малетич), і навіть під головуванням того самого судді Плюшка, що й інше справедливе рішення — про відмову в задоволенні незаконних "хотєлок" Фонду грабування: 
 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/67424944