Решение Печерского суда о взыскании с госказначества морального ущерба вследствие несвоевременного увольнения с должности судьи

[ANTIRAID]

Державний герб України

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/38064/16-ц

Категорія 29

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(ЗАОЧНЕ)

14 березня 2017 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Москаленко К.О.,
при секретарі - Ольховській М.Г..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, за участю третьої особи Вищої ради юстиції, - про відшкодування майнової та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача про відшкодування шкоди, просив ухвалити рішення яким стягнути з Державного бюджету України на його користь у рахунок відшкодування майнової шкоди 145 771 грн. 20 коп., шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України списати вказані кошти зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами та стягнути з Державного бюджету України на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 000 грн. 00 коп., шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України списати вказані кошти зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

В обґрунтування цих вимог послався на те, що 17.03.2015 він звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення його з посади судді Вищого господарського суду України у відставку, яка надійшла до ради 01.04.2015. Натомість, Вища рада юстиції своєю протиправною бездіяльністю зволікала з розглядом вказаної заяви, у зв'язку з чим позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до про визнання бездіяльності Вищої ради юстиції протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. 16.11.2015 постановою Вищого адміністративного суду України визнано протиправною бездіяльність Вищої ради юстиції щодо не здійснення розгляду по суті у встановлений законом строк заяви ОСОБА_1 про звільнення його з посади у відставку. Вказану постанову 12.04.2016 Верховним Судом України залишено без змін та повторно встановлено протиправність бездіяльності Вищої ради юстиції щодо не здійснення розгляду по суті у встановлений законом строк заяви позивача. Після ухвалення вказаних судових актів, 12.05.2016 представник позивача звернувся до Вищої ради юстиції із заявою-вимогою про добровільне виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015, однак на момент подання даної позовної заяви Вища рада юстиції не виконала судового рішення та не припинила протиправної бездіяльності, оскільки не розглянула заяву позивача про звільнення з посади у відставку. За вказаних вище обставин, позивач вважає, що йому завдано як матеріальну, так і моральну шкоду в результаті протиправної бездіяльності Вищої ради юстиції, яка встановлена судовим рішенням.

У судовому засіданні представник позивача з посиланням на вищевказані обґрунтування просив суд задовольнити пред'явлені ОСОБА_1 вимоги у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив. 

За цих обставин, суд на підставі ч.1 ст.224 ЦПК України, з огляду на відсутність заперечень представника позивача, визнавши причини неявки відповідача неповажними, визнав можливим провести заочний розгляд справи, за відсутності відповідача, а також у відсутність представника позивача, та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі даних та доказів, які вважає достатніми для правильного вирішення справи.

Представник третьої особи у судовому засіданні про задоволення позову заперечувала, посилаючись на недоведеність позивачем своїх вимог, у зв'язку з чим просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову у повному обсязі.

Суд, заслухавши думку представника позивача та представника третьої особи, дослідивши наявні матеріалах справи докази, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, 1960 року народження, з грудня 1988 року по липень 2001 року працював державним арбітром, арбітром, суддею господарського суду Донецької області, з серпня 2001 року до березня 2009 року - суддею Донецького апеляційного господарського суду, а з 17 березня 2009 року на посаді судді Вищого господарського суду України.

17.03.2015 позивач подав заяву про відставку, яка надійшла до Вищої ради юстиції 01.04.2015.

Листом від 23.09.2015 № 5658/09-15 Вища рада юстиції повідомила позивача, що 23.07.2015 секція Вищої ради юстиції вирішила відкласти розгляд його заяви про відставку у зв'язку з наявністю численних скарг стосовно його роботи на посаді судді Вищого господарського суду України.

У зв'язку з тим, що Вища рада юстиції не розглянула його заяву про відставку у визначений Законом строк, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до про визнання бездіяльності Вищої ради юстиції протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015, залишеною без змін постановою Верховного Суду України від 12.04.2015 визнано протиправною бездіяльність Вищої ради юстиції щодо не розгляду по суті у встановлений законом строк заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади у відставку; зобов'язано Вищу раду юстиції невідкладно розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади у відставку в порядку ч. 3 ст. 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, після ухвалення вказаних судових актів, 12.05.2016 представник позивача звернувся до Вищої ради юстиції із заявою-вимогою про добровільне виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015. Однак на момент подання даної позовної заяви Вища рада юстиції не виконала судового рішення та не припинила бездіяльності встановленої судом та не розглянула заяву позивача про звільнення з посади у відставку, у порядку визначеному Законом.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

До суб'єктів відповідальності за цими нормами належать створені відповідно до Конституції України і актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», їх виконавчі органи та посадові або службові особи вказаних державних органів.

Так, відповідно до ст. 131 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про Вищу раду юстиції», чинною на момент вчинення оспорюваних дій, Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Тобто, Вища рада юстиції є суб'єктом відповідальності згідно ст. 1173 Цивільного кодексу України.

При цьому, підставою для застосування ст. 1173 ЦК України є протиправність рішень, дій чи бездіяльності відповідного суб'єкта, незалежно від наявності вини.

Як вже було встановлено судом, постановою Вищого адміністративного суду України у справі №800/383/15 від 16.11.2015, яка залишена без змін постановою Верховного Суду України від 12.04.2016, визнано протиправною бездіяльність Вищої ради юстиції щодо не здійснення розгляду по суті у встановлений законом строк заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади у відставку.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, де збитками є в тому числі й доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Обґрунтовуючи свої вимоги в частині стягнення упущеної вигоди, позивач посилається на те, що в судовим рішенням у справі №800/383/15 вказано, що 01.04.2015 заява позивача про звільнення у відставку надійшла до Вищої ради юстиції, яка у відповідності до ч. 3 ст. 120 Закону України «Про судоустрій та статус суддів протягом місяця з моменту отримання такої заяви повинна внести подання про звільнення судді з посади у відставку. Тобто, вважає позивач, вже починаючи з 01.05.2015 він міг бути звільнений у відставку та отримувати відповідне грошове утримання по даний час, у відповідності до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Наводячи розрахунок суми упущеної вигоди, позивач посилається на ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чинною на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої, суддя у відставці отримує щомісячне довічне грошове утримання. Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

При цьому, згідно зі ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» посадовий оклад судді вищого спеціалізованого суду пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом - 1,2, де посадовий оклад судді місцевого суду становить 10 мінімальної заробітних плат.

В той же час, в період з травня по серпень 2015 року розмір заробітної плати був визначений Законом в розмірі 1 218 грн. 00 коп., в період з вересня 2015 року по квітень 2016 року - 1 378 грн. 00 коп., в період з травня 2016 року - 2016 року.

За вищевикладених обставин, вважає позивач, за період з травня 2015 року по 01 серпня 2016 року, перебуваючи у статусі судді у відставці, міг би отримати щомісячне довічне грошове утримання на загальну суму у розмірі 145 771 грн. 20 коп., однак внаслідок порушення прав позивача з боку третьої особи, позивач не отримав зазначені кошти.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п.2 ч.2 тієї ж статті збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під котрою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі настання певних обставин.

Серед іншого позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. 

Як зазначено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

Відповідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно ж до ч. 4 ст. 61 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку (довічного грошового утримання), внаслідок не розгляду Вищою радою юстиції питання про звільнення позивача у відставку.

Між тим, суд вважає що наведені позивачем розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б компетентний орган не здійснював протиправні дії.

Крім того, суд надає оцінку тій обставині, що позивач визначаючи розмір упущеної вигоди, був діючим суддею та міг отримувати заробітну плату у розмірі визначеному Законом, що в свою чергу додатково свідчить про неконкретність наведеного розрахунку та суми, яка заявлена позивачем для стягнення.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги в частині стягнення на його користь грошової суми у рахунок відшкодування моральної шкоди, позивач посилається на те, що в результаті протиправної бездіяльності в результаті протиправної бездіяльності Вищої рада юстиції позивач понад рік не може звільнитися у відставку та постійно перебуває в стресі через те, що змушений, протягом цього всього часу, захищати свої права в суді. Окрім постійних судових засідань та підготовки до них, в результаті того, що Вища рада юстиції й на момент розгляду справи в суді продовжує протиправну бездіяльність та не вирішує питання про відставку позивача, продовжує розгляд дисциплінарних справ проти нього. У зв'язку з даними позивач не може спокійно працювати та приділяти належну кількість часу своїм трудовим обов'язкам, в результаті чого змушений перебувати у відпустці за власний рахунок, постійно піддається переживанням за власну долю, яка вирішується в судових інстанція тривалий період часу, у зв'язку з чим змушений змінити свої життєві стосунки як з навколишній світом, так і з близькими. Негативна увага, яка привертається Вищою радою юстицію під час розгляду проваджень відносно нього негативно впливає на його ділову репутацію та можливість уникнення втручання у його приватне життя. З урахуванням меж заявлених вимог, характеру та обсягу заподіяних моральних і фізичних страждань та вини відповідача суму відшкодування позивач визначив у розмірі 10 000 000 грн. 00 коп., яку просить стягнути на його користь. 

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

При цьому, у відповідності до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до абзацу 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Як вже було встановлено судом постановою Вищого адміністративного суду України у справі №800/383/15 від 16.11.2015, яка залишена без змін постановою Верховного Суду України від 12.04.2016, визнано протиправною бездіяльність Вищої ради юстиції щодо не розгляду по суті у встановлений законом строк заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади у відставку; зобов'язано Вищу раду юстиції невідкладно розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади у відставку в порядку ч. 3 ст. 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ , у яких беруть участь ті самі або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Таким чином, бездіяльністю Вищої ради юстиції, що встановлено постановою Вищого адміністративного суду України у справі №800/383/15 від 16.11.2015 позивачу було завдано моральної шкоди.

Разом з тим, з урахуванням встановлених судом порушень законних прав позивача з вини органу державної влади, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України на користь позивача підлягає стягненню завдана моральна шкода, яку суд визначає в розмірі 5000 грн. Тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України, яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Враховуючи наведені положення, присуджена грошова суму у рахунок відшкодування позивачеві моральної шкоди підлягає стягненню на користь позивача, шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України списати вказані кошти зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

На підставі викладеного та керуючись ст. 22, 23, 1167, 1173 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 60, 61, 88, 205, 209, 213 - 215 ЦПК України, ст. 25 Бюджетного кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, за участю третьої особи Вищої ради юстиції, - про відшкодування майнової та моральної шкоди,- задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної (немайнової шкоди) 5 000, 00 (п'ять тисяч) грн. шляхом списання Державною казначейською службою України грошових коштів з рахунку, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом, після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення через Печерський районний суд м. Києва.

В разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Печерського районного суду м.Києва К.О. Москаленко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67743653

[ANTIRAID]

Это наше решение. Данным решением в очередной раз подтверждена недоброчестность членов Высшего совета правосудия, которые были автоматически переведены из Высшей рады юстиции. Фактически нарушив законодательство и подходя избирательно к его применению они нарушили прямые нормы Закона Украины «О судоустройстве и статусе судьи» не рассмотрев в установленные законодательные сроки заявление судьи об отставке.

Саму противоправность поведения Высшего совета юстиции установил Высший административный суд Украины и подтвердил Верховный суд Украины. В этой связи пострадавшее лицо, которое мы представляли, обратилось в суд с иском о возмещении причиненного материального и морального вреда. Суд пока удовлетворил только моральный ущерб. В дальнейшем мы планирует обжаловать это решение и просить суд удовлетворить иск в полном объеме с учетом материального ущерба.

Сложившаяся ситуация делает сомнительным правомерность рассмотрения недоброчестными членами Высшего совета правосудия и оценивания доброчестности кандидатов на должности судей Верховного суда, которое должно начаться на днях.