• Optionally enter a message with your report.

    ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

    Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      19 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 761/35141/17
      Провадження № 14-474цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії по зміні черговості кредиторських вимог, за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року, ухвалене суддею Осауловим А.А., та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, прийняту у складі суддів Приходька К.П., Таргоній Д.О., Ігнатченко Н.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії по зміні черговості кредиторських вимог з 7 черги до 2 черги акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі -ПАТ «КБ «Надра»).
      2. Позов мотивовано тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 2645 грн 88 коп., суму індексації компенсації за роботу в вихідні дні в розмірі 1 542 грн 54 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 338 672 грн 64 коп.
      3. У зв`язку з ліквідацією ПАТ «КБ «Надра», позивач 08 липня 2015 року звернулась до уповноваженої особи Фонду із заявою про задоволення вимог на загальну суму 342 861 грн 06 коп. як кредитора, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (2 черга).
      4. Листом Уповноваженої особи Фонду від 19 листопада 2015 року позивача повідомлено, що її визнано кредитором ПАТ КБ «Надра». Разом з тим належні від ПАТ КБ «Надра» грошові суми були включені до різних черг кредиторських вимог, зокрема кредиторські вимоги по виплаті компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні та компенсації втрати частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати було включено до 2 черги, а вимоги в частині компенсаційної виплати за порушення права на оплату праці (середній заробіток за час затримки розрахунку) у розмірі 338 672 грн 64 коп. - до 7 черги.
      5. Позивач вважає такі дії відповідача щодо віднесення частини її кредиторських вимог до 7 черги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимогам Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця», статті 124 Конституції України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо обов`язковості судових рішень, у зв`язку з чим просила задовольнити її позов.
      Короткий зміст судових рішень
      6. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року, залишеним без зміни постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним включення уповноваженою особою Фонду кредиторських вимог ОСОБА_1 на суму 338 672 грн 64 коп. до ПАТ «КБ «Надра» до 7-ї черги у реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра». Зобов`язану уповноважену особу Фонду змінити черговість кредиторських вимог ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» на суму 338 672 грн 64 коп., стягнутих згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2015 року, до кредиторських вимог другої черги у реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра». Розподілено судові витрати.
      7. Судові рішення мотивовані тим, що зобов`язання ПАТ «КБ «Надра» перед позивачем виникли до початку процедури ліквідації, рішенням суду на користь останньої стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку і ці вимоги згідно з пунктом 2 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» входять до другої черги кредиторських вимог як вимоги щодо виплати заробітної плати.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. 14 грудня 2018 року уповноважена особа Фонду Стрюкова І.О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись при цьому на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку входить у структуру заробітної плати, тому помилково вважали, що вимоги позивача до банку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають зарахуванню до другої черги акцептованих вимог кредиторів банку.
      Доводи інших учасників справи
      9. 30 січня 2019 року надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення без змін.
      10. 4 липня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      11. Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Шевченківського районного суду м. Києва.
      12. 07 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. 02 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      14. 12 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про відвід суддів Ткачука О.С., Ситнік О.М., Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. на підставі пункту 5 частини першої статті 36 та статті 37 ЦПК України.
      15. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду відмовлено.
      Короткий виклад обставин справи
      16. Судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 2645 грн 88 коп., суму індексації компенсації за роботу в вихідні дні в розмірі 1 542 грн 54 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 338 672 грн 64 коп.
      17. У зв`язку з ліквідацією ПАТ «КБ «Надра», ОСОБА_1 08 липня 2015 року звернулась до Уповноваженої особи Фонду із заявою про задоволення вимог на загальну суму 342 861 грн 06 коп. як кредитора, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (2 черга).
      18. Листом Уповноваженої особи Фонду від 19 листопада 2015 року позивача повідомлено, що її визнано кредитором ПАТ «КБ «Надра». Разом з тим належні від ПАТ «КБ «Надра» грошові суми були включені до різних черг кредиторських вимог, зокрема кредиторські вимоги по виплаті компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні та компенсації втрати частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати було включено до 2 черги, а вимоги в частині компенсаційної виплати за порушення права на оплату праці (середній заробіток за час затримки розрахунку) в розмірі 338 672 грн 64 коп. - до 7 черги.
      19. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що середній заробіток за час затримки розрахунку входить до фонду заробітної плати, тому її вимоги в частині виплати цього заробітку мають бути включені до 2 черги
      20. Позивач вважає такі дії відповідача щодо віднесення частини її кредиторських вимог до 7 черги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимогам Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця», статті 124 Конституції України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо обов`язковості судових рішень, у зв`язку з чим просила задовольнити її позов.
      Позиція Верховного Суду
      21. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
      22. Статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
      23. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
      24. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
      25. Водночас відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні.
      26. При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсація працівникам втрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці».
      27. До такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
      28. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
      29. Зважаючи на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що присуджений до стягнення за рішенням суду середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає задоволенню відповідно до пункту 7 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в сьому чергу.
      30. Аналогічний висновок щодо черговості задоволення вимог кредитора до боржника, який перебуває у стадії ліквідації, про відшкодування сум, передбачених статтею 117 КЗпП України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступати від якої немає підстав.
      31. Отже, уповноважена особа Фонду правомірно включила вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до сьомої черги вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра». Відтак, позов ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
      32. Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та безпідставно вважали, що вимоги позивача про стягнення сум, передбачених статтею 117 КЗпП України, підлягають включенню до другої черги вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра».
      33. Ураховуючи викладене, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
      Щодо судових витрат
      34. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      35. Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      36. Ураховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати покладаються на неї.
      Керуючись статтями 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни задовольнити.
      Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення у справі.
      У задоволенні позову ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії по зміні черговості кредиторських вимог відмовити.
      Стягнути з ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової Ірини Олександрівни (ЄДРПОУ 20025456, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 15) сплачені ним суми судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 920 (одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень та касаційної скарги - у розмірі 2 560 (дві тисячі п`ятсот шістдесят) гривень.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т .О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      В.І. Данішевська Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90021622
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 червня 2020 року м. Київ
      Справа № 758/10410/15-ц
      Провадження: № 22-ц/824/7597/2020
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
      суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.
      секретар Гулієв М.Д.о
      розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бригинець Анюти Анатоліївни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
      на рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Ларіонової Н.М.,
      у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів,
      в с т а н о в и в:
      В серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», 24 жовтня 2012 року було укладено договір №SAMDN8000729972252 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 12 300 доларів США; 01 жовтня 2012 року було укладено договір №SAMDN8000729325783 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 58 950 Євро; 06 грудня 2012 року було укладено договір №SAMDN01000731201596 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIP» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 296 000 грн. Згідно з умовами зазначених договорів клієнт банку мав право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення. Також умовами договорів передбачено автоматичну пролонгацію їх дії на той самий строк без необхідності підписання додаткових документів. 20 листопада 2012 року вклад згідно договору №SAMDN80000729325783 було поповнено на суму 850 Євро, а 15 травня 2013 року на суму 2 300 Євро. Також було поповнено вклад №SAMDN01000731201596 07 грудня 2012 року на 60 000 грн., 12 грудня 2012 року на 60 000 грн., 14 грудня 2012 року на 60 000 грн., 18 грудня 2012 року на 30 000 грн., 15 січня 2013 року - 80 000 грн., 21 січня 2013 року на 30 000 грн., 15 травня 2013 року на 120 000 грн., 21 січня 2014 року на 40 000 грн. Вказані внесення підтверджуються відповідними квитанціями. 5 березня 2014 року вона, ОСОБА_1 , звернулась до банку з проханням перевести обслуговування її вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але їй було відмовлено без пояснення будь-яких причин. В червні 2015 року вона звернулась до банку із заявою, в якій просила надати їй можливість користуватися належними їй грошовими коштами, які були внесені за вищезазначеними договорами банківського вкладу, але листом банку від 05.06.2015 року їй було відмовлено у наданні коштів у зв`язку з припиненням банком своєї діяльності на території АРК. Згідно довідки №1290089, наданої банком, станом на 12.03.2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 13 761,82 доларів США; на рахунку № НОМЕР_2 - 66 421,24 Є вро та на рахунку № НОМЕР_4 - 926 124,58 грн. Довідка містить інформацію про стан рахунків на 12.03.2014 року, тобто, надана на момент функціонування Кримської філії ПАТ КБ «Приватбанк». 20 серпня 2015 року нею, позивачкою,було направлено до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних їй коштів, але банк на дану вимогу не відреагував. За таких підставпросила суд стягнути з ПАТ «КБ «Приватбанк» на свою користь заборгованість у розмірі 15 267,84 доларів США за договором №SAMDN8000729972252 від 24.10.2012 року, 72 232,72 Євро за договором №SAMDN80000730541037 від 01.10.2012 року та 1 151 764,5 грн за договором №SAMDN800072932578 від 06.12.2012 року.
      Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
      Стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» суму заборгованості за Договором № SAMDN8000729972252 від 24.10.2012 року у розмірі 15 223,97доларів США, з яких 13 761,82 доларів США - сума вкладу та 1 462,15 доларів США - сума невиплачених відсотків, що в еквіваленті на день постановлення рішення - 406 015,61 грн.
      Стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» суму заборгованості за Договором №SAMDN80000730541037 від 01.10.2012 року у розмірі 72 063,45 Євро, з яких 66 421,24 Євро - сума вкладу та 5 642,21 Євро - сума невиплачених відсотків, що в еквіваленті на день розгляду справи становить 2 339 139,52 грн.
      Стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» суму заборгованості за Договором № SAMDN800072932578 від 06.12.2012 року у розмірі 1 145 192,46 грн, з яких 926 124,58 грн. - сума вкладу та 219 067,88- сума невиплачених відсотків.
      В іншій частині позову відмовлено.
      Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 6 090,0 грн.
      Не погодившись із таким судовим рішенням, Бригинець А.А. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» 25 лютого 2020 року подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в іншій частині - залишити без змін.
      На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять касових документів, що підтверджували б внесення грошових коштів на банківські рахунки у вказаних позивачкою розмірах. Банком ставились під сумнів копії доказів, що надані позивачкою, оскільки такі не були належним чином засвідчені, не відповідають вимогам, встановлених чинним законодавством щодо банківських документів. Зазначала, що наданий позивачкою розрахунок є помилковим, необґрунтованим та не перевіреним судом першої інстанції.
      Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 квітня та 04 травня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
      У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Пушок С.В. в інтересах ОСОБА_1 зазначив, що докази на підтвердження укладення зазначених договорів вкладу містяться в матеріалах справи, оригінали таких доказів надавались суду першої інстанції для огляду, про що і зазначено в оскаржуваному рішенні. Факт внесення коштів на рахунки банку підтверджується відповідними довідками, виданими на момент функціонування Кримської філії ПАТ КБ «Приватбанк». Також вказував, що аналогічні справи вже були розглянуті судами тільки в інтересах доньки позивачки та її чоловіка. Вважав розрахунок заборгованості законним та обґрунтованим. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
      Рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
      В судовому засіданні адвокат Крахманов С.В. в інтересах АТ КБ «Приват Банк» підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити.
      Адвокат Пушок С.В. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
      Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват банк» в м. Ялта АРК (Україна) були укладені наступні договори:
      01.10.2012 року - договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті №SAMDN80000729325783 «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 58 950 Євро (т. 1 а.с. 17).
      24.10.2012 року - договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті №SAMDN80000729972252 «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 12300 доларів США (т. 1 а.с.14).
      Відповідно до п.14 даних Договорів, вони оформлюються в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу.
      06.12.2012 року - договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті №SAMDN01000731201596 «Депозит VIP» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 296 000 грн (т. 1 а.с. 13).
      Відповідно до п.10 даного договору, він оформлюється в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу.
      Згідно довідки, виданої заступником директора Головного Ялтинського відділення КРУ КБ ПАТ «ПриватБанк» від 12.03.2014 року № 1290089, станом на 12.03.2014 року ОСОБА_1 має залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 в розмірі 13 761,82 доларів США; на рахунку № НОМЕР_2 - 66 421,24 Є вро та на рахунку № НОМЕР_4 - 926 124,58 грн (т. 1 а.с. 20).
      В травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «Приват банк» із вимогою про переведення обслуговування її карткових рахунків на будь-яке відділення міста Києва.
      Листом від 05.06.2015 року ПАТ КБ «Приват банк»повідомило позивачку про неможливість роботи банківських відділень та складнощі в обслуговуванні депозитів і рахунків, відкритих в кримських відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк» через окупацію території Автономної Республіки Крим, зазначивши, що відповідно до постанови НБУ від 06.05.2014 р. № 260 ПАТ КБ «ПриватБанк» припинив свою діяльність в Криму (т. 1 а.с. 22).
      Задовольняючи позов ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивачки щодо стягнення суми вкладу відповідно до укладених договорів та відсотків за користування вкладами. Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних за даним договором, районний суд вважав за необхідне в цій частині відмовити, оскільки 3 % річних повинні нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, якщо в обов`язкових для сторін правилах чи договорі немає прямої вказівки щодо іншого порядку нарахування процентів, а не на невиплачені та ненараховані відсотки.
      Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення суми вкладів та відсотків з огляду на наступне.
      Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
      За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
      Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
      Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
      Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
      Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
      Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 і чинного на час укладення договору банківського вкладу (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженоїпостановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).
      Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
      Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп « вечірні » чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.
      Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.
      Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14 та від 29 січня 2020 року у справі № 757/52212/18-ц.
      За положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Виходячи із принципу, що доказування покладається на того, хто стверджує, а не на того, хто заперечує, можна дійти висновку, що сторона позивача повинна доводи обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, а сторона відповідача - обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.
      Принципи змагальності та диспозитивності відображають основні властивості цивільного судочинства, які реалізуються у тому, що збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд оцінює надані сторонам матеріали.
      Як убачається із матеріалів справи, 20 серпня 2015 року ОСОБА_1 направила до ПАТ АТ КБ «ПриватБанк» заяву про розірвання уклеєних між нею та банком депозитних договорів №SAMDN 80000729325783 «Депозит VIP на 6 міс», № SAMDN 80000729972252 «Депозит VIP на 6 міс», № SAMDN 01000731201596 «Депозит VIP» (т. 1 а.с. 31-33).
      Однак, вказана заява ОСОБА_1 залишена банком без виконання.
      Надані позивачкою до суду першої інстанції квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки банку (т. 1 а.с. 23-30) є належним доказом невиконання банком умов договорів щодо повернення коштів за вкладами після закінчення строку його дії, оригінали вказаних документів буди оглянуті та посвідчені судом першої інстанції під час розгляду справи (т. 1 а.с. 34-38).
      З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність позивачкою договірних відносин з відповідачем, які виникли на підставі укладених між сторонами договорів вкладу та внесення позивачкою коштів на депозитні рахунки банку, є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не надала належних доказів на підтвердження факту знаходження грошових коштів на депозитних рахунках (за депозитними договорами) - безпідставними.
      Оскільки, факт укладення договорів банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними допустимими та достатніми доказами, а грошові кошти за договором банківського вкладу (сума депозиту разом із нарахованими відсотками в межах дії договорів) позивачці на її вимогу не виплачені, суд першої існтанції дійшов правильного висновку про їх стягнення у примусовому порядку.
      Щодо неправильності наданого позивачкою розрахунку заборгованості колегія суддів відмічає наступне.
      Звертаючись до суду ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги щодо нарахування відсотків наступним чином.
      Вважала, що за депозитним договором №SAMDN80000729972252 не нараховані відсотки на суму боргу у розмірі 13 761,82 доларів США за період з 13.03.2014 року по 28.04.2015 року(411 днів) за ставкою 9 % складають - 1 462,15 долари США;
      за депозитним договором №SAMDN8000729325783 не нараховані відсотки на суму боргу у розмірі 66 421,24 Євро за період з 03.03.2014 року по 05.04.2015 року(398 днів) за ставкою 7,5 % складають - 5 642,21 Євро;
      за депозитним договором №SAMDN01000731201596 не нараховані відсотки на суму боргу у розмірі 926 124,58 грн за період з 08.03.2014 року по 10.06.2015 року(459 днів) за ставкою 17 % складають - 219 067,88 грн.
      Заперечуючи проти наданого позивачкою розрахунку банк зазначав, що оскільки сума коштів, що знаходяться на депозитному рахунку за договором №SAMDN80000729972252 від 24.10.2012 року станом на 12.03.2014 року -13 761,82 доларів США, то не нараховані відсотки складають:
      за період з 13.03.2014 року по 28.04.2015 року становить 1394,66 доларів США (13 761,82х9% х 411 днів : 365 днів);
      за договором №SAMDN8000729325783 від 01.10.2012 року - 66 421,24 Євро,
      то не нараховані відсотки за період з 03.03.2014 року по 05.04.2015 року складають 5431,95 Євро (66 421,24 х7,5% х 398 днів : 365 днів);
      за договором №SAMDN01000731201596 від 06.12.2012 року - 926 124,58 грн,
      то не нараховані відсотки за період з 08.03.2014року по 10.06.2015 року складають197 987,67 грн(926 124,58 х17% х 459 днів : 365 днів);
      Перевіряючи такі доводи апеляційної скарги, колегія суддів шляхом проведення простих арифметичних дій доходить висновку про те, що аргументи скаржника щодо неправильності нарахування відсотків знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи.
      Суд першої інстанції не перевірив правильність наданого позивачкою розрахунку заборгованості по відсоткам, а тому колегія суддів, ураховуючи вищенаведений розрахунок, вважає, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині визначення сум заборгованості, що підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 шляхом зменшення розміру відсотків, а саме:
      за договором №SAMDN80000729972252 від 24.10.2012 року, з 1462,15 доларів США до 1394,66 доларів США, у зв`язку з чим загальну сума стягнення зменшується з 15 223,97 доларів США до 15 156,46 доларів США, що в еквіваленті на день постановлення рішення становить 404 223,32 грн (1 долар США - 26,67 грн);
      за договором №SAMDN8000729325783 від 01.10.2012 року, з 5 642,21 Євро до 5 431,98 Євро, у зв`язку з чим загальна сума стягнення зменшується з 72 063,45 Євро до 71 853,22 Євро, що в еквіваленті на день постановлення рішення становить 2 332 355,52 грн (1 Євро - 32,46 грн).
      за договором №SAMDN01000731201596 від 06.12.2012 року, з 219 067,81 грн до 197 987,67 грн, у зв`язку з чим загальна сума стягнення зменшується з 1 145 192,46 грн до 1 124 112,25 грн .
      Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
      Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
      Ураховуючи викладене, апеляційна скарга Бригинець А.А. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року підлягає зміні шляхом зменшення розміру відсотків та загальних сум, присуджених до стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 .
      Судові витрати, понесені сторонами, перерозподілу не підлягають, оскільки застосована максимальна ставка судового збору.
      Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу Бригинець Анюти Анатоліївни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
      Рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року змінити.
      Зменшити розмір відсотків, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , за договором №SAMDN80000729972252 від 24.10.2012 року, з 1462,15 (однієї тисячі чотириста шістдесяти двох) доларів США 15 центів до 1394,66 (однієї тисячі триста дев`яносто чотирьох) доларів США 66 центів, у зв`язку з чим загальну суму стягнення зменшити з 15 223,97 (п`ятнадцяти тисяч двохсот двадцяти трьох) доларів США 97 центів до 15 156,46 (п`ятнадцяти тисяч ста п`ятдесяти шести) доларів США 46 центів, що в еквіваленті на день постановлення рішення становить 404 223,32 грн (чотириста чотири тисячі двісті двадцять три) грн 32 коп (1 долар США - 26,67 грн).
      Зменшити розмір відсотків, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , за договором №SAMDN8000729325783 від 01.10.2012 року, з 5 642,21 (п`яти тисяч шістсот сорока двох) Євро 21 центів до 5 431,98 (п`яти тисяч чотириста тридцяти одного) Євро 98 центів, у зв`язку з чим загальну суму стягнення зменшити з 72 063,45 (сімдесяти двох тисяч шістдесяти трьох) Євро 45 центів до 71 853,22 (сімдесяти однієї тисячі вісімсот п`ятдесяти трьох) Євро 22 центів, що в еквіваленті на день постановлення рішення становить 2 332 355,52 грн (два мільйони триста тридцять дві тисячі триста п`ятдесят п`ять) грн 52 коп ( 1 Євро - 32,46 грн).
      Зменшити розмір відсотків, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , за договором №SAMDN01000731201596 від 06.12.2012 року, з 219 067,81 (двохсот дев`ятнадцяти тисяч шістдесяти семи) грн 81 коп до 197 987,67 (ста дев`яносто семи тисяч дев`ятсот вісімдесяти семи) грн. 67 коп, у зв`язку з чим загальну суму стягнення зменшити з 1 145 192,46 (одного мільйона ста сорока п`яти тисяч ста дев`яносто двох) грн 46 коп до 1 124 112,25 (одного мільйона ста двадцяти чотирьох тисяч ста дванадцяти) грн 25 коп.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
      Повне судове рішення складено 18 червня 2020 року.
      Головуючий Т.О. Невідома
      Судді Д.Р. Гаращенко
      А.А. Пікуль
      Джерело: ЄДРСР 89920967
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      5 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 750/3917/17
      Провадження № 14-24цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі - АТ «Дельта банк», банк),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта банк» (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу АТ «Дельта банк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2017 року у складі судді Карапута Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів Кузюри Л. В., Бечка Є. М., Лакізи Г. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Дельта банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду, про захист прав споживача фінансових послуг та
      ВСТАНОВИЛА:
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати дійсним укладений 9 лютого 2015 року нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях; визнати за нею право на відшкодування заборгованості за цим вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду.
      1.2. На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 9 лютого 2015 року вона та АТ «Дельта банк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) у гривнях, відповідно до умов якого банк залучив як депозит суму у розмірі 200 000,00 грн на строк до 8 серпня 2015 року.
      1.3. Листом АТ «Дельта банк» від 1 жовтня 2015 року повідомило ОСОБА_1 , що укладений ними договір є нікчемним у силу вимог статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року№ 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(далі - Закон № 4452-VI).
      1.4. Крім того, позивачка вказала, що її не повідомлено про включення до загального переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. При цьому жодних правових підстав для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників АТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, немає. Також позивачка зауважила, що 2 вересня 2016 року вона особисто отримала нараховані на суму вкладу відсотки у розмірі 2 043,15 грн.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дійсним укладений 9 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая» у гривнях. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      2.2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що оскільки зарахування коштів на вкладний рахунок позивачки відбувалося відповідно до вимог закону та згідно з умовами укладеної сторонами угоди, то підстави для визнання правочину, укладеного з позивачкою, нікчемним відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI відсутні.
      2.3. Також суди встановили, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова Владислава Володимировича подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом у АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування.
      2.4. З огляду на вказану постанову та керуючись частиною третьою статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), згідно з якою обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що позовні вимоги про визнання дійсним укладеного 9 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та АТ «Дельта банк» договору банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая» у гривнях підлягають задоволенню.
      2.5. Крім цього, суди вказали, що оскільки Фонд не залучений до участі у справі як відповідач, то не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання за позивачем права на відшкодування заборгованості за вкладом на підставі вказаного договору банківського вкладу (депозиту) у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду.
      2.6. Разом з цим суди зауважили, що належним способом захисту прав позивача буде саме включення його до переліку вкладників АТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а після цього - і до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, так як договір є дійсним.
      3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      3.1. У вересні 2017 року ПАТ «Дельта банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, які просило скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      3.2. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав значення нормам Закону № 4452-VI, згідно з якими уповноваженій особі Фонду для визнання правочинів нікчемними не потрібно вчиняти будь-якої дії. Нікчемний правочин достатньо лише виявити, і цей правочин є нікчемним у силу прямої вказівки закону.
      3.3. Суди проігнорували пояснення відповідача, що у зв`язку з укладенням спірних договорів банківського вкладу відкрито депозитні рахунки, кошти на які надійшли безготівковим внутрішньобанківським переводом шляхом так званого штучного «дроблення» великого депозиту іншого клієнта банку - ОСОБА_3 . Тобто фактичного переміщення «реальних» грошових коштів не відбулося.
      3.4. Суди не надали правової оцінки тому факту, що кошти на рахунок позивача фактично вносилися третіми особами шляхом безготівкового перерахування, що є порушенням приписів нормативно-правових актів Національного банку України, а сама операція є незаконною і такою, що порушує не тільки приписи законодавства, а й суперечить договірним умовам.
      3.5. Позивач ні на підставі закону, ні на підставі договору банківського вкладу не міг отримати на свій вкладний (депозитний) рахунок переказ з іншого вкладного (депозитного) рахунку, який йому не належить.
      3.6. Суди не надали належної правової оцінки таким фактам:
      - договір банківського вкладу позивачем і банком укладено з порушенням публічного порядку його укладення, а додаткова угода вказує про надання банком позивачу переваг перед іншими вкладниками, що в силу закону свідчить про його нікчемність;
      - відкриття рахунків та «внесення» нових вкладів носить масовий характер, а зараховані на рахунки суми призводять до появи вкладів, розмір яких точно відповідає граничному розміру відшкодування, гарантованого державою;
      - кошти на рахунок позивача не вносилися, а відбувся технічний перерозподіл загальних пасивів банку шляхом зменшення великого вкладу третьої особи до розмірів граничної суми відшкодування, і в результаті таких дій наноситься шкода правопорядку.
      3.7. Таким чином, висновки судів першої й апеляційної інстанцій про дійсність договору банківського вкладу є необґрунтованими, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 37, 38 Закону № 4452-VI.
      4. Позиція інших учасників справи
      4.1. У запереченнях на касаційну скаргу представник позивачки посилався на те, що при вирішенні спору судами правильно застосовані норми матеріального права. На підставі належним чином оцінених доказів суди зробили висновки про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень.
      5. Рух справи у суді касаційної інстанції
      5.1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      5.2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      5.3. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      5.4. У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      5.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      5.6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
      5.7. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року зазначену справу прийнято до розгляду, призначено розгляд справи Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
      5.8. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини четверту, п`яту статті 403 ЦПК України (у редакції, чинній на час передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду), відповідно до яких суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.9. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду керувалася тим, що є підстави відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, та є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.10. Мотивуючи ухвалу, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зауважила, що у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18) за позовом про визнання договору банківського вкладу дійсним Велика Палата Верховного Суду із посиланням на частину другу статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначила, що сторона, яка прагне визнання правочину, як такого, що породжує конкретні правові наслідки, може заявити вимогу про визнання такого правочину (договору) дійсним.
      5.11. Разом з тим, у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (провадження № 14-341цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільному, господарському чи адміністративному) спір про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачем та Фондом щодо права на отримання гарантованого відшкодування банківського вкладу.
      5.12. При цьому зазначила, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.
      5.13. Подібна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 та від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, а також у багатьох інших.
      5.14. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц.
      5.15. Адже, приймаючи постанови від 18 вересня 2018 року у справі № 638/17850/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц.
      5.16. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2020 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      6. Фактичні обставини справи
      6.1. Суди встановили, що 9 лютого 2015 року позивачка та АТ «Дельта банк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая», відповідно до умов якого банк залучив від ОСОБА_1 як вклад (депозит) суму у розмірі 200 000,00 грн на строк до 8 серпня 2015 року.
      6.2. 9 лютого 2015 року ті самі сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 005-24504-090215, згідно з якою пункт 1.8 договору виклали в такій редакції: «зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору».
      6.3. Кошти на відкритий банком вкладний рахунок позивачки № НОМЕР_1 внесено ОСОБА_3 безготівковим переказом 9 лютого 2015 року на підставі платіжного доручення № 45626953.
      6.4. 2 березня 2015 року постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 березня 2015 року за № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк», згідно з яким з 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк» Кадирова В. В.
      6.5. Рішеннями виконавчої дирекції Фонду № 71 від 8 квітня 2015 року та № 147 від 3 вересня 2015 року строк здійснення тимчасової адміністрації запроваджено на шість місяців та продовжено до 2 жовтня 2015 року включно.
      6.6. 2 жовтня 2015 року постановою НБУ № 664 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта банк» з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно.
      6.7. Протоколом від 15 вересня 2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта банк» затверджено результати перевірки, якими виявлено правочини з вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
      6.8. 23 вересня 2015 року АТ «Дельта банк» надіслало ОСОБА_1 повідомлення про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215 на підставі статті 38 Закону № 4452-VI.
      6.9. 2 вересня 2016 року позивачка отримала проценти за вкладом у розмірі 2043,15 грн.
      6.10. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 у справі № 825/507/17. Зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова В. В. подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним між АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування. Підставою для звернення до суду з адміністративним позовом у цій справі слугувало встановлення відповідачем нікчемності договору банківського вкладу, невключення до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами у банку за рахунок Фонду.
      6.11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 17 липня 2019 року у справі № 825/507/17 касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Дельта банк» Кадирова В. В. залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року - без змін.
      7. Мотиви з яких виходить Велика Палата Верховного Суду та застосоване нею законодавство.
      Щодо обраного позивачем способу захисту
      7.1. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      7.2.Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
      7.3. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
      7.4. Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
      7.5. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
      7.6. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
      7.7. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
      7.8. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14 - 144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (№ 12-304гс18).
      7.9. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом просила визнати дійсним укладений 9 лютого 2015 року між нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях, який відповідачем віднесено до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI; визнати за нею право на відшкодування заборгованості за цим вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду.
      7.10. Законом № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами.
      7.11. Відповідно до статті 3 цього Закону Фондє установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      7.12. Частина друга статті 26 Закону № 4452-VI передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
      7.13. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      7.14. Відповідно до частини першої статті 36 вказаного Закону Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      7.15. Згідно з частиною третьою статті 37 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноваженнях Фонду.
      7.16. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
      7.17. За статтею 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
      7.18. Водночас стаття 215 ЦК України визначає загальні засади недійсності правочину. Відповідно до частини другої цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
      7.19. Тож за результатами перевірки, здійсненої Фондом відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати нікчемність правочинів. Вони лише виявляють і фіксують у відповідному наказі ті правочини, які є нікчемними, виходячи з приписів закону.
      7.20. Отже, відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, яке є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку, а відповідно до закону з моменту його укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
      7.21. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16 та від 5 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
      7.22. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу прямих вимог статті 216 ЦК України, за змістом якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
      7.23. Разом з тим, як вже зазначалося вище, у випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
      7.24. Такий випадок передбачений, зокрема, частиною другою статті 220 ЦК України, за змістом якої суд може (за наявності певних умов) визнати дійсним договір, який є нікчемним у зв`язку з недодержанням сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення такого договору.
      7.25. Також за абзацом другим частини другої статті 221 ЦК України на вимогу заінтересованої особи суд може визнати дійсним правочин, нікчемний за абзацом першим частини другої цієї статті, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.
      7.26. З системного аналізу наведених норм вбачаються певні ознаки, що є спільними для випадків, коли законодавець передбачає визнання правочину дійсним за рішенням суду.
      7.27. Так, у кожному з наведених випадків відповідний правочин є нікчемним у силу прямої вказівки закону на те і ці підстави існуючої нікчемності правочину, як і обставини, у зв`язку з якими вони склалися, визнаються та не оспорюються сторонами.
      7.28. Сторони усвідомлюють, що правочин не спричинив та не спричинятиме в майбутньому будь-яких правових наслідків, крім наслідків його нікчемності, не спричиняє прав і обов`язків, які малися на меті внаслідок вчинення такого правочину.
      7.29. Оскільки сторони усвідомлюють нікчемність правочину в силу припису закону, то метою звернення заінтересованої особи до суду є надання юридичної сили, легітимності такому нікчемному правочину шляхом прийняття про це судового рішення, що і зумовить настання відповідних прав та обов`язків у сторін правочину.
      7.30. Повноваження суду щодо узаконення нікчемного правочину чітко та недвозначно передбачені цивільним законодавством.
      7.31. Тож визнання нікчемного правочину дійсним на підставі рішення суду є можливе у випадках, прямо встановлених цивільним законодавством, тоді цивільні права і обов`язки виникають з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України), а без такого рішення суду не існували та не існуватимуть.
      7.32. Натомість вимога про визнання правочину дійсним та наведені підстави позову у справі, що розглядається, наведеним вище ознакам не відповідають.
      7.33. Навпаки, за змістом позовних вимог позивачка вважає, що укладений 9 лютого 2015 року нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу, віднесений Фондом до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, таким не є, підстави та обставини його нікчемності відсутні, з чим інша сторона не погоджується. Саме тому, а не в силу відсутності судового рішення про дійсність (узаконення) нікчемного правочину, порушене її право на відшкодування коштів за вкладом у неплатоспроможному банку за рахунок Фонду, а її не повідомлено про її включення до загального переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      7.34. Отже, заявлена у цій справі вимога про визнання правочину щодо укладення договору банківського вкладу дійсним за своєю природою є вимогою про встановлення юридичного факту у спорі щодо права на отримання гарантованого відшкодування. Позивачка у цьому провадженні просить суд установити та надати правову оцінку обставинам, які підлягають встановленню та оцінці судами в іншій справі у межах спору позивачки з Фондом про її право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду чи у межах спору позивачки з АТ «Дельта банк» щодо права на включення її вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
      7.35. Що ж до вимоги про визнання за позивачкою права на відшкодування заборгованості за цим вкладом за рахунок коштів Фонду, то така вимога за своєю правовою природою стосується саме формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження такого реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а отже є публічно-правовим спором і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.
      7.36. Відповідні правові позиції у подібних правовідносинах було висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 12 квітня 2018 року у справі №820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та від 4 вересня 2019 року у справі № 466/7405/16-ц.
      7.37. Тож у разі, якщо позивачка вважає, що невключення її до загального реєстру вкладників, які мають право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за відсутності законних підстав відносити спірний правочин до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, порушує її майнові права вкладника банку, то позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду за захистом своїх прав в інший спосіб, з урахуванням статті 54 Закону № 4452-VI. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18).
      7.38. І, як з`ясували самі ж суди попередніх інстанцій, позивачка вже скористалася наданою їй можливістю, а спір про її право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є вже вирішеним у межах справи № 825/507/17, у якій постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова В. В. подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування.
      7.39. При цьому судам слід враховувати, що для порівняння юридичних спорів та висновку про вирішення спору судом важливі не тільки юридичні моменти (формальна різниця у заявлених позивачем вимогах), а фактичні підстави спору. Справа стосуватиметься вирішення певного питання, якщо в його основі є спір про ті ж самі факти (в даному випадку - чи має позивач право на гарантовану суму відшкодування в межах договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, чи ні). Інший підхід призводитиме до можливості всупереч принципу правової визначеності поставити у межах іншого судового провадження під сумнів та фактично переглянути рішення суду у вирішеному спорі поза встановленою процедурою перегляду.
      7.40. Відтак суди першої й апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позовної вимоги щодо визнання дійсним договору банківського вкладу, який віднесено до нікчемних правочинів у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, як належного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах. Не врахували, що фактично йдеться не про надання судовим рішенням юридичної сили нікчемному правочину, а про встановлення юридичного факту для вирішення іншого спору - про визнання за позивачкою права на гарантоване державою відшкодування, яке за своєю суттю є публічно-правовим та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
      8. Щодо відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду
      8.1. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц, де із посиланням на частину другу статті 215 ЦК України Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сторона, яка прагне визнання правочину, як такого, що породжує конкретні правові наслідки, може заявити вимогу про визнання такого правочину (договору) дійсним.
      8.2. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц скасовано ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року про закриття провадження у цій справі як справи адміністративної юрисдикції, з підстав порушення норм процесуального права; справу направлено до апеляційного суду для продовження розгляду в порядку цивільного судочинства.
      8.3. Також на сторінці 3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц зазначено таке:
      «В абзаці другому частини другої статті 215 ЦК України закріплено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У такому випадку якщо сторона прагне визнання правочину як такого, що породжує конкретні правові наслідки, вона може заявити вимоги про визнання такого правочину (договору) дійсним».
      8.4. За змістом цієї постанови наведені у касаційній скарзі доводи, які стосуються суті позовних вимог, не розглядалися касаційним судом за відповідних підстав перегляду процесуального судового рішення із викладенням висновку про застосування норми права. Посилання на норму права, яка передбачає можливість визнання правочину дійсним у випадках, встановлених цим Кодексом, та на мету такого визнання - настання правових наслідків, зумовлених правочином, не суперечить змісту постанови у справі № 750/3917/17.
      8.5. З огляду на викладене, підстав для відступу від указаного висновку Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
      8.6. Водночас у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 за позовом фізичної особи до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, Фонду, Велика Палата Верховного Суду визначила, що вимога позивача до уповноваженої особи Фонду та Фонду про визнання правочину позивача з третьою особою у справі (юридичною особою) дійсним є фактично вимогою про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачами щодо права на отримання гарантованого відшкодування, а тому не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільному, господарському чи адміністративному).
      8.7. У справі № 820/11591/15 розглядався адміністративний позов фізичної особи до Фонду, уповноваженої особи Фонду, треті особи: відділення банку, банк, про стягнення суми та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: зобов`язання уповноваженої особи Фонду внести позивача до списку вкладників за договорами банківського вкладу, укладеним з банком; стягнення з Фонду на користь позивача гарантованої суми відшкодування вкладу разом із нарахованими процентами за банківським вкладом.
      8.8. У цій справі у постанові від 12 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання юрисдикційності спору, зробила висновок, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      8.9. Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 за позовом фізичної особи до Фонду, уповноваженої особи Фонду про визнання неправомірною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії. Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду скасувала оскаржувані судові рішення та направила справу на новий судовий розгляд. При цьому вважала, що суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову, не встановивши фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
      8.10. З огляду на зміст указаних постанов у справах № 638/17850/17, № 820/11591/15 та № 826/1476/15 і наведений вище зміст постанови від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц, підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові № 598/1470/15-ц, немає.
      9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      9.1. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      9.3. Ураховуючи, що, спір у частині визнання дійсним договору банківського вкладу, який віднесено до недійсних у розумінні статті 38 Закону № 4452-VI не підлягає розгляду в судах взагалі, а позовні вимоги до банку в частині визнання за позивачкою права на відшкодування заборгованості за цим вкладом не відносяться до юрисдикції загальних судів, ухвалені у цій справі судові рішення слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
      10. Щодо розподілу судових витрат
      10.1. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      10.2. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
      10.3. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.
      Керуючись статтями 255, 409, 414-416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» задовольнити частково.
      Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у справі № 750/3917/17- скасувати.
      Провадження у справі № 750/3917/17 закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. С.Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І.
      Джерело: ЄДРСР 89822237
    • By ANTIRAID
      печерський районний суд міста києва
      Справа № 757/14655/19-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 лютого 2020 року Печерський районний суд м. Києва
      в складі: головуючого судді Остапчук Т.В,
      за участю секретаря Ткаченко Ю.М.
      представника позивача ОСОБА_1
      представника відповідача Беригинець А .А.
      розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_3
      до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про стягнення грошових коштів
      ВСТАНОВИВ:
      У березні 2019р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення коштів , посилаючись на те що 28.12.2012р. з Відповідачем уклав договір № SАМDN 25000731861329 згідно якого передав грошові кошти у сумі 15 000 дол.США строком до 6 міс. під 10 % річних , що підтверджується квитанцією №23 від 28.12.2012р. Також . 18.03.2013 року з Відповідачем був укладений договір-заяву № SАМDN 25000733845062 згідно якого поклав на грошові кошти у сумі 5 000 дол.США строком до 18.03.2015р. під 10 % річних .Термін дії за зазначеними договорами закінчився, звертався з усними заявами про повернення коштів , звернення були проігноровані .6.03.2019р. звернувся з заявою про повернення вкладів, проте відповідач відмовляється в добровільному порядку виконувати умови договорів і повертати належні кошти і відсотки за користування ними, тому позивач вимушений звернутись до суду. В судовому засіданні представник позов підтримав, та просив стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК» по Договору від 28.12.2012 року№ SАМDN 25000731861329- 15 000 дол.США- сума вкладу, відсотки по договору за період з 29.12.2012р. по 11.03.2019р. (10%) в розмірі 9299,97 дол.США., по Договору від 18.03.2013р. № SАМDN 25000733845062 сума вкладу 5 000 дол.США, відсотки по договору за період з 19.03.2013р. по 11.03.2019р. (10%) в розмірі 2990,41 дол.США.,витрати на правову допомогу.
      Представник відповідача заперечуючи проти позову, посилалась на те, що є неналежним відповідачем, оскільки на виконання договору кошти вносилися у банківському відділенні на території Автономної Республіки Крим, яка є тимчасово окупованою територією, що позбавляє банк можливості перевірити вимоги позивача та виконати умови договору, позивачем не надано належних доказів внесення коштів. Відповідач вважає, що позивачем при здійснені розрахунку відсотків використаний невірний розрахунок , оскільки не надано доказів неотримання відсотків по 14.05.2014р. , тому по договору від 28.12.2012р. відсотки становлять 7236,98 дол.США, а по договору від 18.03.2013р. 2413,32 дол.США.
      Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до слідуючого.
      Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      Судом встановлено , що між сторонами укладено 28.12.2012р. договір № SАМDN 25000731861329 згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 15 000 дол.США строком до 6 міс. під 10 % річних , що підтверджується квитанцією №23 від 28.12.2012р.
      Також між сторонами 18.03.2013року був укладений договір-заява № SАМDN 25000733845062 згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 5 000 дол.США строком до 18.03.2015р. під 10 % річних .
      Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Згідно з частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
      Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (пункт 2.1 Положення).
      Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція),в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту.
      Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп « вечірні » чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
      Отже, за нормами вказаної Інструкції на квитанції повинні міститися: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
      Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14.
      Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
      Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).
      Судом встановлено, що внесення грошових коштів на передбачений договором відповідний рахунок підтверджуються квитанціями про розміщення коштів у сумі 15 000 дол.США, 5 000 дол.США.
      Оригінали договорів банківського вкладу та оригінали квитанції про внесення грошових коштів на передбачений договором рахунок судом оглядалися в судовому засіданні, містяться в матеріалах справи копії .
      6.03. 2019 року позивач звернувся до ПАТ КБ Приватбанк із заявою та виплату грошових коштів за договорами, але не повернуті.
      Статтею 525 ЦК України передбачено недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.
      Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
      Згідно зі ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
      Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд ( ст.1074 ЦК України).
      Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року (справа № 6-352цс16). Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Судом встановлено, що внесення грошових коштів на передбачений договором відповідний рахунок підтверджуються квитанціями . Оригінали договорів банківського вкладу та оригінали квитанції , ощадних книжок про внесення грошових коштів на передбачений договором рахунок судом оглядалися в судовому засіданні, матеріали справи містять їх засвідчені суддею копії, що відповідає вимогам ЦПК України. Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що ПАТ КБ « Приватбанк» є неналежним відповідачем та що спірні депозитні кошти вносились у банківському відділенні на території АР Крим, яка є тимчасово окупованою територією, що позбавляє відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» можливості перевірити вимоги позивача та виконати умови договору.
      Однак, судом вказані доводи банку не приймаються, оскільки договір банківського вкладу про розміщення грошових коштів на депозитному рахунку був укладений з ПАТ КБ «Приватбанк», як юридичною особою, яка знаходиться у м. Дніпропетровськ.
      Тобто, надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця.
      Таким чином, оскільки стороною укладеного з позивачкою вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», то згідно чинного законодавства, яке регулює цей вид правовідносин, зобов`язання за договорам має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків по укладених і дійсних договорів.
      Відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила і діють на підставі затвердженого нею положення.
      Згідно ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном.
      Кримське відділення лише прийняло грошові кошти, проте діяло не у власних інтересах, а в інтересах ПАТ «КБ «Приватбанк», яке і має нести відповідальність за своєчасне виконання зобов`язань перед позивачкою.
      Позивачем укладено договори до припинення діяльності філії «Кримське регіональне управління» ПАТ «Приватбанк», проте відповідач не надав будь - яких пояснень щодо неможливості надання доказів щодо внесення чи невнесення коштів позивачкою на рахунки банку на період, який зазначений у квитанціях про внесення коштів.
      Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Згідно з ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
      Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
      Безпідставними є також заперечення відповідача з посиланням на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог.
      Укладення договорів банківського вкладу та внесення коштів на рахунки банку за цими договорами підтверджується заявами на оформлення вкладів, у яких містяться необхідні умови таких договорів, як то визначено відсоткова ставка, зазначено строк договору та інші умови, Умовами і правилами надання банківських послуг та квитанціями про внесення коштів на рахунки, які відкриті за кожним вкладом та номери яких вказані у заявах і складають умови договору.
      У рішенні у справі «Zolotas проти Греції (№ 2)» Європейський суд з прав людини вказав наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунка може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави».
      Доказів виплати банком депозитних коштів та нарахованих процентів вкладнику суду не надано
      Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
      Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
      Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
      Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
      Оскільки відповідачем не спростовано докази позивача про укладення ним з відповідачем договорів банківського вкладу, внесення коштів на рахунки по вкладу, та не виконання відповідачем зобов`язань за цими договорами щодо повернення даних коштів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення коштів, внесених позивачем за договорами банківських вкладів є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
      Щодо позовних вимог про стягнення відсотків , суд приходить до слідую чого.
      За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
      Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
      Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні.
      При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, тому по договору від 28.12.2012р. відсотки становлять 7236,98 дол.США, а по договору від 18.03.2013р. 2413,32 дол.США. за період з 15.05.2014р. по 11.03.2019р., оскільки не надано доказів неотримання відсотків по 14.05.2014р.
      При таких обставинах позов підлягає задоволенню частково.
      Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу , судом встановлено.
      Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
      При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
      У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
      Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
      Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
      Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
      Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
      - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
      - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
      - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
      Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
      Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
      Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
      За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
      За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
      Для цілей розподілу судових витрат:
      - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
      - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
      У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
      Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
      Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
      Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
      При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною.(постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц )
      За таких обставин витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню у розмірі 22 000 грн, оскільки саме на цю суму підтверджується доказами надання адвокатом правничих послуг у справі та заява про їх відшкодування і розрахунок були надані у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
      Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
      Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 9605 грн., не сплачений позивачем при подачі позову до суду.
      Керуючись ст.1048,1050,1070 ЦК України, 12,13,77,79, 81,263,264,27,354, ЦПК України, суд, -
      ВИРІШИВ:
      Позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про повернення банківського вкладу задовольнити частково.
      Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_3 по Договору № SАМDN 25000731861329 від 28.12.2012 року суму вкладу 15 000 дол.США, відсотки по договору за період з 15.05.2014р. по 11.03.2019р. в розмірі 7236,98 дол.США , по Договору № SАМDN 25000733845062 від 18.03.2013р суму вкладу 5 000 дол.США, відсотки по договору за період з 15.05.2014р. по 11.03.2019р. в розмірі 2413,32дол.США.
      Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000 грн.
      В іншій частині відмовити.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір на користь держави в розмірі 9605грн.
      Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту .
      позивач : ОСОБА_3 : АДРЕСА_1 ,
      відповідач : Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»: адреса реєстрації: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д,
      Дата складання повного тексту рішення 7.04.2020р.
      Суддя Остапчук Т.В.
      Джерело: ЄДРСР 89205180