Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности изменений депозитного договора в ликвидируемом банке

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого
суддів: Берднік І.С.,
Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року у справі № 910/1574/16 за позовом публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ 2014» про зобов’язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ 2014» (далі – ТОВ «ВВМ 2014») про зобов'язання повернути грошові кошти у сумі 281 687,67 грн, одержані відповідачем за договором про внесення змін від 30 квітня 2015 року (далі – договір про внесення змін від 30 квітня 2015 року) до договору про депозитний вклад від 26 червня 2014 року № DU1244/2014-1 (далі – депозитний договір № DU1244/2014-1).

Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначену суму процентів було необґрунтовано виплачено ПАТ «Банк національний кредит» відповідачеві на підставі договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року, який є нікчемним відповідно до положень частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі – Закон № 4452-VI), оскільки призвів до зменшення активів банку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 7 вересня 2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2016 року. 

У заяві (з урахуванням уточнень) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини 2, пункту 1 частини 3 статті 38 та пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4452-VI, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року та прийняти нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування своїх доводів ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16, правовідносини в яких, на думку заявника, є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (банк) і ТОВ «ВВМ 2014» (вкладник) укладено депозитний договір № DU1244/2014-1.

Відповідно до пунктів 2.1–2.3 депозитного договору № DU1244/2014-1 вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок у ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти у сумі 1 600 000,00 грн у національній валюті на умовах цього договору. Депозит розміщується на строк із 26 червня 2014 року по 27 червня 2015 року включно. Банк сплачує вкладникові процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22 % річних.

У пункті 3.7 депозитного договору № DU1244/2014-1 передбачено, що вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладникові. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника, відкритий у ПАТ «Банк національний кредит». У випадку розірвання договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку.

27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (заставодержатель), ТОВ «ВВМ 2014» (заставодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» (далі – ТОВ «Факторинг Фінанс» (позичальник) укладено договір застави майнових прав № 04-1285/1-1 (далі – договір застави № 04-1285/1-1), за умовами якого заставодавець на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 30 серпня 2010 року № 49Ю/2010/05-81/2-1 (далі – кредитний договір № 49Ю/2010/05-81/2-1), укладеним між банком і ТОВ «Факторинг Фінанс», передав заставодержателю у заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 1 600 000,00 грн за депозитним договором № DU1244/2014-1, у тому числі сам вклад і нараховані проценти. 

27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВВМ 2014» укладено договір про внесення змін № 1 до депозитного договору № DU1244/2014-1, згідно з яким сторони, зокрема:

– доповнили зазначений депозитний договір підпунктом 2.1.1 про те, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов’язань ТОВ «Факторинг Фінанс» за кредитним договором № 49Ю/2010/05-81/2-1;

– змінили пункт 2.6 депозитного договору № DU1244/2014-1, яким передбачалося, що банк у день повернення депозиту зараховує суму депозиту із нарахованими процентами на поточний рахунок вкладника, встановивши, що 26 червня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому випадку після припинення дії договору застави № 04-1285/1-1;

– виклали пункт 3.7 депозитного договору № DU1244/2014-1 у новій редакції, згідно з якою вкладник має право після припинення дії договору застави № 04-1285/1-1 звернутися з проханням про дострокове розірвання депозитного договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання депозитного договору. Датою розірвання депозитного договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладникові. Після припинення дії договору застави банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання депозитного договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника.

25 липня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВВМ 2014» укладено договір про внесення змін № 2 до депозитного договору № DU1244/2014-1, згідно з яким сторони, зокрема, внесли зміни до депозитного договору в частині строку розміщення депозиту, а саме з 26 червня 2014 року по 31 липня 2015 року, а також встановлено процентну ставку за користування депозитом у розмірі 23 % річних. 

Крім цього, пункт 2.6 депозитного договору № DU1244/2014-1 викладено у новій редакції, де зазначено, що 31 липня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника в ПАТ «Банк національний кредит», але в будь-якому разі після припинення дії договору застави № 04-1285/1-1. 

30 квітня 2015 року між сторонами договору застави № 04-1285/1-1 було укладено договір про розірвання договору застави, згідно з яким права та обов'язки сторін за договором застави припиняються.

30 квітня 2015 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВВМ 2014» укладено договір про внесення змін до депозитного договору № DU1244/2014-1, зокрема сторони виклали пункт 3.7 договору в новій редакції, згідно з якою у випадку розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою 23 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку.

На підставі постанови правління Національного банку України (далі – НБУ) від 5 червня 2015 року «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду 5 червня 2015 року було прийнято рішення № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит», згідно з яким із 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду у ПАТ «Банк національний кредит». 

Правлінням НБУ 28 серпня 2015 року прийнято постанову № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит».

На виконання зазначеної постанови рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 серпня 2015 року № 159 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит».

Відповідно до частини 2 статті 38 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» провела перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення таких правочинів, що є нікчемними.

Листом від 17 листопада 2015 року № 04-08/2097 уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» повідомила ТОВ «ВВМ 2014» про нікчемність договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року на підставі статті 38 Закону № 4452-VІ і просила повернути банку кошти, сплачені на виконання нікчемного правочину, у сумі 281 687,67 грн (різниця між процентами за ставкою при поверненні вкладу в кінці строку депозиту за період із 26 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року та сумою процентів за ставкою при достроковому розірванні депозитного договору (26 827,40 грн).

Оскільки вимогу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк національний кредит» від 17 листопада 2015 року про повернення надміру виплачених банком відповідачеві сум відповідачем не було виконано, позивач, посилаючись на те, що до суми виплачених відсотків неправомірно включено грошові кошти у розмірі 281 687,67 грн, просив суд зобов’язати відповідача повернути ці кошти як такі, що були сплачені на виконання нікчемного правочину.

У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, погодився з їх висновком про відсутність підстав для застосування зниженої відсоткової ставки внаслідок розірвання депозитного договору № DU1244/2014-1 з ініціативи вкладника та зобов'язання відповідача (вкладника) повернути безпідставно виплачені грошові кошти, оскільки умова про виплату банком вкладнику процентів за депозитним договором № DU1244/2014-1 не у зниженому розмірі при достроковому розірванні депозитного договору з ініціативи вкладника була погоджена між банком і вкладником шляхом укладення між сторонами договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року до депозитного договору № DU1244/2014-1, який був чинним на час розгляду справи.

Разом із тим у справах №№ 924/293/16 та 910/31/16 за аналогічних обставин справ і заявлених позовних вимог Вищий господарський суд України дійшов висновку, що договори про внесення змін до депозитних договорів, якими змінено умови цих договорів і передбачено незастосування банком перерахунку нарахованих відсотків за зниженою відсотковою ставкою у випадку дострокового розірвання депозитних договорів з ініціативи вкладника, нікчемні відповідно до положень статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки є відмовою банку від власних майнових вимог, що призвело до необґрунтованої виплати відповідачам грошових коштів, а тому ці кошти підлягають стягненню на користь позивача. 

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. 

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 

За змістом статті 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 

У справі, яка розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК.

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною 1 статті 1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Частиною 1 статті 1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

При цьому частини 3 та 4 зазначеної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади.

У ЦК немає положень щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу.

Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.

Так, відповідно до частини 2 статті 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті. 

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI). 

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (частина 4 статті 38 Закону № 4452-VI). 

Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, спрямовані на встановлення нікчемності правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.

Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI містить ознаки нікчемності правочину, а тому підлягають застосуванню наслідки, передбачені статтею 216 ЦК. 

Всупереч наведеному у справі, яка розглядається, суд не надав належної правової оцінки положенням депозитного договору № DU1244/2014-1 та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договорів про внесення змін до нього від 25 липня 2014 року та від 30 квітня 2015 року, які були укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону № 4452-VI. 

Неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому всі постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню. 

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. 

Відповідно до статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. 

Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини 2 статті 11125 ГПК.

При новому розгляді суду слід врахувати також те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17 листопада 2016 року в іншій справі № 910/17004/16 за позовом ПАТ «Банк національний кредит» до ТОВ «ВВМ 2014», яке набрало законної сили, визнано недійсними нікчемні договори № 1 від 27 червня 2014 року та від 30 квітня 2015 року про внесення змін до депозитного договору № DU1244/2014-1. 

Беручи до уваги викладене, заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року, постанова Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року і рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2016 року у справі № 910/1574/16 – скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114, 11123–11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2016 року у справі № 910/1574/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий І.С. Берднік
судді:
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок

Постанова від 16 серпня 2017 року № 3-364гс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/384D4B9C5E33C845C225818B00218733

[ANTIRAID]

Это решение ВСУ и аналогичные решения по банку Национальный кредит демонстрирует то обстоятельство, что бегающий банкир заранее знал о введении в банк временной администрации и его плачевном состоянии. Кроме того это решение очередное доказательство того, что с украинскими банками нельзя заключать какие-либо договора, где бы банки выступали должниками.

ВСУ указал, что поскольку менее чем за год до введения временной администрации банк внес изменения в депозитный договор, которыми увеличил размер процентной ставки при досрочном расторжении договора и даже выплатил депозит по этой ставке, то подобные изменения ущемляют права других вкладчиков и такие деньги подлежат возврату, в соответствии со ст. 38 Закона Украины "О системе гарантирования вкладов физлиц".