ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру о порядке взыскания алиментов с супруга после расторжения брака

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
16 серпня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2017 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2016 року та заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року, 
 
в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. 

Позивач зазначав, що з 21 жовтня 1995 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою; 29 вересня 2014 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення про розірвання цього шлюбу. 

1 лютого 2004 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, яку з 1 лютого 2012 року встановлено довічно.

Посилаючись на те, що він утратив працездатність до розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, а відповідачка може надавати таку допомогу, просив стягувати з неї на його утримання по 1/4 частині від її заробітку щомісячно, починаючи з дня пред'явлення цього позову.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області заочним рішенням від 28 жовтня 2015 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 жовтня 2015 року про виправлення описки щодо дати ухвалення цього заочного рішення) позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: стягнув з відповідачки на утримання позивача по 1/4 частці всіх видів її прибутку щомісячно, починаючи з 10 квітня 2015 року.

Цей же суд ухвалою від 3 березня 2016 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року.

Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 6 квітня 2016 року заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року змінив у частині розміру аліментів, стягнувши з відповідачки на утримання позивача по 1/12 частині усіх видів її доходу щомісячно, починаючи з 10 квітня 2015 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 лютого 2017 року рішення суду апеляційної інстанцій залишила без змін. 

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2017 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2016 року та заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року ОСОБА_2 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 75 Сімейного кодексу України (далі – СК України); невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, 21 листопада і 21 грудня 2016 року, ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року, 15 жовтня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 21 жовтня 1995 року до 29 вересня 2014 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі; 29 вересня 2014 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення про розірвання цього шлюбу. 

1 лютого 2004 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, яку з 1 лютого 2012 року встановлено довічно, і він отримує пенсію по інвалідності у розмірі 1 тис. 148 грн 72 коп.

Згідно з довідкою директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Любимівка» від 11 березня 2016 року ОСОБА_1 отримав орендну плату за земельний пай за 2014 рік у розмірі 4 тис. 107 грн та авансом – орендну плату за 2015 рік у розмірі 3 тис. грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач до розірвання шлюбу став інвалідом ІІ групи та потребує матеріальної допомоги, яку відповідачка здатна йому надати. 

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідачки, апеляційний суд погодився з указаним висновком суду першої інстанції, однак, урахувавши відсутність доказів перебування будь-яких осіб на утриманні сторін, з додержанням принципу розумності та справедливості, дійшов висновку, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів у розмірі по 1/12 частині від доходу щомісячно. 

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року, наданій заявницею для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення аліментів на утримання непрацездатного чоловіка на підставі частини четвертої статті 75 СК України, оскільки позивач отримує пенсію по інвалідності, розмір якої забезпечує йому прожитковий мінімум, установлений законом для осіб, які втратили працездатність. Аналогічний висновок про те, що право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом, міститься й в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року та ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, 21 листопада і 21 грудня 2016 року, наданих заявницею для порівняння.

У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року, наданій заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що аліментні зобов’язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових – сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (стаття 76 СК України); непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення. Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 75 СК України та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

За положеннями частин другої–четвертої статі 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов’язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових – сукупності певних умов, зокрема: перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу – якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення. 

Таким чином право на утримання (аліменти) має зазначена вище непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Саме такий по суті висновок міститься й у судових рішеннях, наданих заявницею для порівняння.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на час звернення позивача до суду, а також на час розгляду справи апеляційним судом розмір пенсії позивача як інваліда ІІ групи становив 1 тис. 148 грн 72 коп.; крім того, він отримував орендну плату за земельний пай; на час розгляду справи позивач не був платником аліментів, утримання з його пенсії не проводились, отже, його доходи були вищими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено на 2015 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2015 року – 949 грн, з 1 вересня – 1 тис. 74 грн.

Отже, на час звернення з позовом до суду позивач отримував пенсію по інвалідності в розмірі 1 тис. 148 грн 72 коп., його доходи забезпечували йому прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому його не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні частини четвертої статті 75 СК України. 

Зазначених обставин суди під час розгляду справи не врахували та неправильно застосували норми статті 75 СК України, що призвело до неправильного вирішення справи; судове рішення суду касаційної інстанції, що переглядається, не відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та прийняття нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити. 

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2017 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2016 року та заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року скасувати. 

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко 
Я.М. Романюк 
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-1111цс17
 
За положеннями частин другої–четвертої статі 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов’язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових – сукупності певних умов, зокрема: перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу – якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення. 

Таким чином право на утримання (аліменти) має зазначена вище непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на час звернення до суду позивач отримував пенсію по інвалідності в розмірі 1 тис. 148 грн 72 коп., його доходи забезпечували йому прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, крім того, він отримував орендну плату за земельний пай; на час розгляду справи позивач не був платником аліментів, утримання з його пенсії не проводились, отже, його доходи були вищими від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а тому його не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні частини четвертої статті 75 СК України.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 16 серпня 2017 року № 6-1111цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D31E2381F16919F4C225818A00306C96

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВСУ указал, что алиментные обязательства на содержание одного из супругов могут назначаться при наличии юридических составляющих - совокупности определенных условий, в частности: пребывание в зарегистрированном браке или после расторжения брака - если лицо стало нетрудоспособным до расторжения брака или в течение одного года со дня расторжения брака, а также когда она стала инвалидом по истечении одного года со дня расторжения брака, если ее инвалидность была результатом противоправного поведения относительно нее бывшего мужа, бывшей жены во время брака; нетрудоспособность одного из супругов; потребность в материальной помощи; ниже прожиточного минимума уровня материального обеспечения.

Таким образом, право на содержание (алименты) имеет указанное выше неработоспособное лицо, не обеспеченное прожиточным минимумом.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 333/6020/16-ц
      Провадження N 14-616цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - ОСОБА_4,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
      на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів Воробйової І.А., Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що з 14 квітня 2007 року вона та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2012 року розірвано.
      Сторони мають двох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.
      Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на двох неповнолітніх дітей у розмірі 3 200,00 грн щомісячно, починаючи з 03 вересня 2012 року до їх повноліття.
      Відповідач не сплачує аліменти, станом на 10 жовтня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 129 032,25 грн.
      Просила стягнути з ОСОБА_4 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за весь час прострочення у розмірі 1 172 672,00 грн.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 350 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач має перед позивачкою заборгованість зі сплати аліментів, тому наявні правові підстави для стягнення з нього неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі, який підтверджується наданим позивачем розрахунком. Враховуючи майновий стан відповідача, суд на підставі частини другої статті 196 Сімейного кодексу України (далі - СК України) зменшив розмір неустойки.
      Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2017 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 48 704,00 грн пені за прострочення сплати аліментів на утримання дітей.
      Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилося стягнення аліментів, при цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались. Суд послався на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі N 6-1554цс16.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У січні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що пеня нараховується на всю суму несплати аліментів (заборгованості) за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тим місяцем, протягом якого не проводилось стягнення. Пеня нараховується до дня ухвалення судом рішення.
      На підтвердження своїх доводів ОСОБА_3 послалася на правові позиції, викладені Верховним Судом України у постановах від 11 вересня 2013 року у справі N 6-81цс13, від 01 жовтня 2014 року у справі N 6-149цс14, від 25 листопада 2015 року у справі N 6-2022цс15, від 16 грудня 2015 року у справі N 6-2696цс15, які по-іншому визначають порядок обчислення неустойки зі сплати аліментів, ніж ті, про які зазначив апеляційний суд.
      Позиція інших учасників справи
      У березні 2018 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, зазначаючи, що суд ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 21 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях (постановах) Верховного Суду України, а саме: від 02 листопада 2016 року у справі N 6-1554цс16; від 16 березня 2016 року у справі N 6-2589цс15; від 03 лютого 2016 року у справі N 6-1477цс15; від 16 березня 2016 року у справі N 6-300цс16.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Також Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України, з огляду на таке.
      Суди установили, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2012 року шлюб між сторонами розірвано. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на двох неповнолітніх дітей у розмірі 3200,00 грн щомісячно, починаючи з 03 вересня 2012 року до повноліття дітей (т. 1, а. с. 12).
      Постановою державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Лавровою К.А. від 30 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа N 2/0808/1996/2012, виданого Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів на двох неповнолітніх дітей (т. 1, а. с. 15).
      Відповідно до розрахунку державного виконавця заборгованість ОСОБА_4 зі сплати аліментів на дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 10 жовтня 2016 року склала 129 032,25 грн (т. 1, а. с. 14).
      Згідно з наданим позивачкою розрахунком загальна сума неустойки (пені), що визначена додаванням сум неустойки за кожний з місяців заборгованості, склала 1 172 672,00 грн.
      Верховний Суд України зробив два правових висновки щодо порядку обчислення пені у разі виникнення заборгованості зі сплати аліментів.
      Зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, тому суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня їх фактичної сплати чи до дня ухвалення судом рішення, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
      Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі N 6-81цс13 та від 01 жовтня 2014 року у справі N 6-149цс14, і саме таким порядком обчислення неустойки (пені) зі сплати аліментів керувався суд першої інстанції при ухваленні рішення. При цьому суд застосував частину другу статті 196 СК України та зменшив розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
      У пізніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі N 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі N 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі N 6-1477цс15, від 16 березня 2016 року у справі N 6-300цс16 Верховний Суд України відступив від правової позиції щодо застосування частини першої статті 196 СК України та змінив порядок обчислення неустойки (пені) зі сплати аліментів, зазначивши, що неустойка у вигляді пені обчислюється у відсотках від суми невиконаних або неналежно виконаних зобов'язань, які виникають у боржника щомісяця, тому й пеня має триваючий характер і обчислюється за прострочення кожного зобов'язання окремо. З урахуванням правової природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
      При визначенні розміру пені за прострочення сплати аліментів Велика Палата Верховного Суду проаналізувала норми чинного законодавства у сфері сімейних правовідносин.
      Відповідно до Закону України від 26 квітня 2001 року N 2402-III "Про охорону дитинства" у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, він визначав охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет. Основні засади державної політики у цій сфері грунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини, та з метою забезпечення прав дитини на такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку дитини.
      Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
      Можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
      Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.
      Крім того, відповідно до Закону України від 17 травня 2017 року N 2037-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів" аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
      Цей припис підтверджує довід про підвищений захист прав дитини.
      У статті 179 СК України послідовно зазначається, що аліменти призначені для утримання дитини і не можуть бути використані не за цільовим призначенням.
      Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
      За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів).
      У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
      Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
      Згідно з частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
      Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
      Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
      Законодавець установив розмір пені - 1 % за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
      Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
      Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
      Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
      За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
      Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
      У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов'язання.
      У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
      Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
      У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
      Визначаючи розмір пені за порушення строків сплати аліментів, суд першої інстанції застосував саме таке правило та реалізував своє право на зменшення розміру пені, дослідивши обставини справи, докази, надані сторонами, та здійснивши їх правову оцінку, відповідно до частини другої статті 196 СК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді.
      Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява N 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява N 76943/11, § 123).
      ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява N 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "С. В. проти Сполученого Королівства", заява N 20166/92, § 36).
      З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі N 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі N 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі N 6-1477цс15, від 16 березня 2016 року у справі N 6-300цс16, і вважає, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
      Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
      За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
      Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
      У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов'язання.
      У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
      Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
      У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
      Аналогічно вирішено питання у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі 572/1762/15-ц (провадження N 14-37цс18), проте помилково наведено формулу, за якою обчислення пені за несплату або прострочення сплати аліментів передбачає врахування кожного місяця окремо, а не за кожен день прострочення сплати аліментів.
      Відповідно до вимог статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 з урахуванням частини другої статті 196 СК України.
      Велика Палата Верховного Суду зауважує, що як суд касаційної інстанції, вона не наділена повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку. Разом з тим, при встановленні обставин справи та дослідженні доказів судом першої інстанції не допущено порушення процесуальних норм, отже його висновок щодо зменшення розміру пені не спростований.
      Апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції, тому ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      За вимогами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
      Згідно з пунктом 3 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон N 3674-VI) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
      ОСОБА_3 відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону N 3674-VI звільнена від сплати судового збору. Таким чином, на відповідача покладаються судові витрати за подання позовної заяви та касаційної скарги позивачкою (на підставі ставок, що діяли на момент вчинення процесуальної дії) з урахуванням пропорційності задоволених вимог у розмірі 6 890,00 грн (1 378 * 5) та 8 268,00 грн (6 890,00 * 120 %) відповідно, а всього - 15 158,00 грн. що підлягають стягненню в дохід державного бюджету України.
      Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      Відповідно до вимог зазначеної статті, пункту 3 частини першої статті 5 Закону N 3674-VIта з урахуванням того, що рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року підлягає скасуванню, додаткове рішення Апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 6 517,94 грн судового збору за подання апеляційної скарги також має бути скасоване.
      Керуючись статтями 141, 259, 268, 400, 409, 413, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року та додаткове рішення Апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року скасувати, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2017 року залишити в силі.
      Стягнути з ОСОБА_4 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) 15 158 (п'ятнадцять тисяч сто п'ятдесят вісім) гривень судового збору у дохід держави.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • By ais
      Такая ситуация:
      До 2014 год женщина с несовершеннолетним ребенком проживала в гражданском браке в Крыму в доме гражданского мужа, который был куплен им ранее. Ребенок от гражданского мужа. Все были прописаны в доме. После событий 2014 года женщина с ребенком вернулись в родне в Украину, получили статус беженцев, гражданский муж остался в Крыму, связи с ним более не поддерживаются. Сейчас гражданский муж подал в суд (Крым) на снятие с регистрации женщины и ребенка, т.к. у него есть намерение продать свой дом.
      Интересует три вопроса:
      1. имеет ли ребенок какие то права на этот дом, т.к. это дом его отца (уже гражданина РФ)?
      2. как решается вопрос с алиментами, если отец проживает в Крыму и уже гражданин РФ?
      3. как быть с судом о снятии с регистрации из дома гражданского мужа (Крым) - возражать, соглашаться (подчиниться) или что то иное?
      В общем, прошу подсказать, в какую сторону двигаться и с чего начать?
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      29 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 201/10328/16-ц
      Провадження N 14-192 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за скаргою ОСОБА_3 (далі також - скаржник) про скасування розрахунку заборгованості з аліментів, заінтересовані особи: Бабушкінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (змінена назва - Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області) (далі також - відділ ДВС), ОСОБА_4,
      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року, постановлену суддею Антонюком О.А., й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: Каратаєвої Л.О., Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.
      Учасники справи:
      скаржник: ОСОБА_3,
      заінтересовані особи: Бабушкінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (змінена назва - Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області), ОСОБА_4.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 14 липня 2016 року скаржник звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати розрахунок заборгованості з аліментів у розмірі 22 793,53 грн станом на 15 жовтня 2009 року у виконавчому провадженні за виконавчим листом N 2-3481 від 3 листопада 2000 року, що виданий Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська.
      2. Мотивував скаргу тим, що дії державних виконавців відділу ДВС з розрахунку заборгованості є незаконними, оскільки з 3 листопада 2000 року по 15 жовтня 2009 року ОСОБА_4 як стягувач аліментів не подавала письмових заяв про примусове виконання судового рішення; крім того, відсутні докази підтвердження вручення скаржнику постанови про відкриття виконавчого провадження.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 29 грудня 2016 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою відкрив провадження у справі.
      4. 13 квітня 2017 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою закрив провадження у справі, оскільки вважав, що ця скарга має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      5. Мотивував тим, що до цивільної юрисдикції віднесені лише спори щодо рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень, які ухвалені судами за правилами Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України 2004 року. Суд першої інстанції вказав, що справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень загальних судів та інших рішень, ухвалених за правилами ЦПК України 1963 року, відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали) розглядаються за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      6. 6 липня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
      7. Мотивував тим, що у випадку оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами ЦПК України 2004 року, розгляд таких скарг здійснюється за правилами цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ. У разі ж оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами ЦПК України 1963 року, а також у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця особами, які не є учасниками виконавчого провадження, така скарга має розглядатися відповідно до статті 181 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. 14 липня 2017 року скаржник звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, вважаючи, що суди першої й апеляційноїінстанцій порушилинорми матеріального та процесуального права.
      9. Просить скасувати постановлені у справі ухвали та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      10. 11 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      11. Обґрунтував тим, що скаржник оскаржує ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      12. Скаржник вважає, що суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, постановляючи ухвалу від 13 квітня 2017 року, та колегія суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області, постановляючи ухвалу від 6 липня 2017 року, порушили принципи об'єктивності та неупередженості і не застосували ЦПК України 2004 року.
      13. Вказує, що суди не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі N 6-2946цс16, відповідно до якої учасники виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення порушено їх права чи свободи; така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Тому скаржник вважає, що правомірно звернувся до суду саме зі скаргою, а не з адміністративним позовом.
      (2) Позиція інших учасників процесу
      13. Інші учасники процесу відзиву на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      14. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      15. 14 липня 2016 року скаржник звернувся до суду за правилами ЦПК України, який набрав чинності 1 вересня 2005 року, зі скаргою, в якій просив скасувати розрахунок заборгованості за виконавчим провадження, відкритим ще 4 листопада 2009 року. Спірні правовідносини виникли з приводу дій відділу ДВСз розрахунку заборгованості за аліментами у зв'язку з примусовим виконанням виконавчого листа N 2-3481/2000, виданого 3 листопада 2000 року.
      16. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства відповідно до статті 181 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оскільки рішення суду у справі було ухвалене за правилами ЦПК України 1963 року. Проте Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів не погоджується.
      17. Згідно з частиною першою статті 181 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      18. Відповідно до частини дев'ятої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час розгляду скарги судами першої й апеляційної інстанцій) спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
      19. Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" у вказаній редакції рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      20. Скаржник звернувся 14 липня 2016 року до суду не з адміністративним позовом, а зі скаргою на дії державного виконавця під час виконання судового рішення, обґрунтованою статтями 383 - 389 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" та статтею 194 Сімейного кодексу України. Просив суд, який розглядав спір і ухвалив судове рішення, оцінити дії державного виконавця на предмет їх законності.
      21. Згідно зі статтею 383 ЦПК України у вказаній редакції сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їх права чи свободи.
      22. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК Україниу тій же редакції).
      23. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій неправильно встановили наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цієї скарги.
      24. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки скаржник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      25. Близького за змістом висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі N 6-2946цс16, в якій скаржники оскаржували дії та бездіяльність державних виконавців у зведеному виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчих листів, виданих судом на виконання його вироку, яким було частково задоволено цивільний позов і стягнуто із засудженого на користь кожного зі скаржників кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди і витрат на правову допомогу. Верховний Суд України вказав на помилковість підходу судів нижчих інстанцій, які відмовили у відкритті провадження за скаргою на дії державних виконавців, вважаючи, що її слід розглядати за правилами статті 181 КАС України.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      26. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      27. Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
      28. Відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
      29. З огляду на надану оцінку аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. А тому ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року слід скасувати, а справу направити для продовження розглядудо суду першої інстанції.
      Керуючись частиною першою статті 400, частиною четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 418, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      2. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 16 листопада 2018 року.
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      25 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа № 572/1762/15-ц
      Провадження № 14-37цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача ЛященкоН.П.,
      суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Григоренка М. П., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.
      в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про збільшення розміру аліментів, стягнення заборгованості за аліментами, пені за прострочення сплати аліментів,
      ВСТАНОВИЛА:
      У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, по 400 грн. на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття; прострочену суму заборгованості за аліментами в розмірі 72 тис. 116 грн 85 коп. та пеню за прострочення сплати аліментів у сумі 223 тис. 278 грн 18 коп.
      Свої позовні вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 13 квітня 2009 року на її користь з відповідача було стягнуто аліменти на утримання трьох дітей у розмірі 1/2 частини усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму на кожну дитину щомісячно з дня пред'явлення позову до повноліття дітей. Оскільки відповідач не мав постійної роботи та не сплачував аліменти, вона змушена була звертатися до суду з позовом про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 05 січня 2015 року з відповідача було стягнуто аліменти на утримання дітей - по 250 грн на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття. Оскільки відповідач не сплачував аліменти, утворилася заборгованість, яка станом на 26 лютого 2015 року склала 72 тис. 116 грн 85 коп., у зв'язку із чим позивачка має право на стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
      Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 72 тис. 116 грн заборгованості зі сплати аліментів та 120 тис. грн неустойки за прострочення їх сплати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 19 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення заборгованості за аліментами та пені за прострочення їх сплати, ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01 березня 2009 року по 31 грудня 2014 року в розмірі 17 тис. 205 грн 28 коп. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Не погодившись із зазначеним рішенням апеляційного суду, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції або ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції незаконно відмовив їй у стягненні на її користь суми несплаченої заборгованості за аліментами в розмірі 72 тис. 116 грн 85 коп., оскільки раніше виданий виконавчий лист про стягнення аліментів відкликано з відділу державної виконавчої служби, а заборгованості відповідач не сплатив. Окрім того, апеляційний суд узяв до уваги та поклав в основу судового рішення наданий відповідачем помилковий розрахунок пені за прострочення сплати аліментів.
      Також ОСОБА_3 зазначає, що застосований апеляційним судом спосіб нарахування розміру пені не відповідає правовому висновку (правовій позиції), викладеному в постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-81цс13 та від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-149цс14. Вважає безпідставними посилання на постанову Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, оскільки ця постанова була прийнята після ухвалення рішення судом першої інстанції.
      Відповідач своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи, а ухвалою від 25 жовтня 2017 року справу призначено до розгляду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вредакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      26 грудня 2017 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.
      Абзацом першим підпункту 7 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 23 січня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів відступлення від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-94цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
      Суди встановили, що з відповідача на користь позивачки згідно з рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 13 квітня 2009 року на утримання трьох дітей - синів ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, - стягувались аліменти в розмірі в розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку відповідача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку до їх повноліття.
      Рішенням цього ж суду від 05 січня 2015 року на утримання трьох дітей: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, стягнуто аліменти в розмірі 250 грн на кожну дитину щомісяця з дня набрання рішенням законної сили. Раніше виданий виконавчий лист про стягнення аліментів у розмірі 1/2 частини заробітку відкликаний з відділу державної виконавчої служби Костопільського районного управління юстиції. Згідно з довідкою відділу державної виконавчої служби Костопільського районного управління юстиції № 1634 станом на 26 лютого 2015 року заборгованість зі сплати аліментів складала 72 тис.116 грн 85 коп.
      Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
      Статтею 74 Закону України від21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду.
      Згідно із частиною третьою статті 74 цього Закону розмір заборгованості зі сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення в порядку, встановленому СК України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого СК України.
      У частині дев'ятій цієї статті зазначено, що спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом.
      Отже, порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 74 згаданого Закону, відповідно до частини дев'ятої якої суд вирішує питання заборгованості лише в разі спору про її розмір.
      З огляду на вищевикладене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за аліментами, як і висновки апеляційного суду про їх відсутність, є передчасними, оскільки судами не встановлено чи існує спір між сторонами щодо розміру заборгованості за аліментами.
      Відповідно до статті 196 СК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.
      Суд апеляційної інстанції визнав розрахунок розміру пені за аліментами, наданий позивачкою, помилковим та зазначив, що неустойку потрібно обчислювати з урахуванням правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-94цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, відповідно до якого за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
      Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць). 
      Однак Велика Палата Верховного Суду України не може погодитися з такими висновками апеляційного суду та вважає за необхідне відійти від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року справі № 6-94цс15 та наступних постановах з огляду на таке.
      Статтею 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
      Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
      У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
      Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
      Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:
      ?p=(A1?1%?Q1)+(A2?1%?Q2)+……….(An?1%?Qn), де:
      ?p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
      A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;
      Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;
      A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;
      Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
      An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
      Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
      Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
      Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131,132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), було визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.
      Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
      Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, тому оскаржувані судові рішення на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 400, 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 19 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська В.С. Князєв 
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296544
    • By Vick
      Здравствуйте!
      В 2012 г. было вынесено решение суда о взыскании задолженности по кредиту. С того времени открывались несколько исполнительных производств и касательно должника, и поручителя. Сейчас встал вопрос о мировом, но т.к. было одно исполнительное производство, то это можно было сделать только через суд! Теперь банк говорит, что производство закрыто, и мы можем это сделать и без суда! Но! Если бы дело рассматривалось в суде или было исполнительное производство, однозначно нельзя! А как быть между этими стадиями? Не будет ли так, что через год, банк снова подаст исполнительный лист на исполнение? И ещё один вопрос: банк настоятельно предлагает подписать договор о прощении долга или факторинга! Но не мировой! Кто что может посоветовать?