ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру о возможности взыскания за отопление мест общего пользования при наличии официального индивидуального отопления

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства «Токмак теплоенергія» Токмацької міської ради Запорізької області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення місць загального користування за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року, 

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року Комунальне підприємство «Токмак теплоенергія» Токмацької міської ради Запорізької області (далі – КП «Токмак теплоенергія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення місць загального користування за період з листопада 2010 року по березень 2016 року в розмірі 412 грн 8 коп.

КП «Токмак теплоенергія» зазначало, що згідно з рішенням виконавчого комітету Токмацької міської ради підприємство визначено виконавцем послуг з централізованого опалення та погоджено тарифи на такі послуги.

ОСОБА_1 є власником квартири за АДРЕСА_1.

У 2010 році відповідач здійснив відключення квартири від мереж централізованої системи опалення та встановив індивідуальне (автономне) опалення. Відповідач в установленому законодавством порядку від’єднався від системи центрального теплопостачання.

Згідно з пунктом 28 Правил надання послуг з централізованого опалення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі – Правила) споживачі, які відмовилися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не оплачує цих послуг, утворилась заборгованість з листопада 2010 року по березень 2016 року в сумі 412 грн 8 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 7 вересня 2016 року у задоволенні позову КП «Такмак теплоенергія» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов КП «Такмак Теплоенергія» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Токмак теплоенергія» заборгованість за послуги з централізованого опалення місць загального користування в розмірі 342 грн 8 коп. У задоволенні решти позовних вимог КП «Токмак теплоенергія» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 (далі – Методика).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири за АДРЕСА_1. У квартирі ОСОБА_1 було встановлено індивідуальне (автономне) опалення, і в установленому законодавством порядку здійснено від’єднання квартири від системи центрального теплопостачання.

КП «Токмак теплоенергія» є виконавцем послуг з централізованого опалення на підставі рішення Токмацької міської ради Запорізької області від 31 червня 2013 року № 151.

До 31 травня 2013 року надання послуг з централізованого опалення будинку здійснювалось ТОВ «Токмак теплоенерго», правонаступником якого КП «Токмак теплоенерего» не є. 31 травня 2013 року товариство відступило комунальному підприємству право вимоги до споживачів теплової енергії, які мають борги за надані послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідач користується послугами з централізованого опалення місць загального користування будинку, які надає відповідач, тому зобов’язаний їх оплачувати відповідно до Методики.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року, на яку в своїй заяві посиється ОСОБА_1, суд касаційної інстанції виходив з того, що опалювальні прилади в місцях загального користування будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, демонтовані балансоутримувачем, відповідач не отримує послуг з централізованого опалення ні належної йому квартири, ні місць загального користування у будинку, а Методикою не передбачено окремого розрахунку оплати споживачами витрат теплової енергії розподільчими трубопроводами системи опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі.

Отже, суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді:
В.І. Гуменюк
Я.М. Романюк
Л.І. Охрімчук 
В.М. Сімоненко

Постанова від 23 серпня 2017 року № 6-1207цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/86170BA1162CD26BC22581930041993A

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВСУ согласился с судом апелляционной и кассационной инстанции взыскавшими в соответствии с существующей Методикой стоимость услуг за обогрев мест общего пользования при том, что лицо официально отключилось от системы централизованного отопления.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      3 грудня 2019 року
      м . Київ
      Справа № 910/6471/18
      Провадження № 12-111гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю: секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи:
      представника позивача - Лоб І. В.,
      представників відповідача - Гнатуш Н. В., Міщенко С. Л.,
      розглянула касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Микільсько-Слобідська 2Б» (далі - ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б», скаржник) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року (судді Дикунська С. Я., Жук Г. А., Мальченко А. О.) та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року (суддя Кирилюк Т. Ю.) у справі № 910/6471/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Форест» (далі - ТОВ «Юнайтед Форест») до ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року в частині встановлення розміру загальних внесків.
      Історія справи
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У травні 2018 року ТОВ «Юнайтед Форест» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року в частині встановлення розміру загальних внесків (оформленого протоколом загальних зборів від 1 жовтня 2017 року по восьмому та дев`ятому питанню порядку денного, додаток № 1 до протоколу - кошторис) щодо встановлення з 1 листопада 2017 року щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2 Б для співвласників нежитлових приміщень та ТОВ «Юнайтед Форест» з розрахунку 7,00 грн за метр квадратний та 7,70 грн за метр квадратний, що є більшим від розміру внесків, встановлених для співвласників житлових приміщень цього будинку, а також зобов`язання відповідача не встановлювати щодо нежитлових приміщень у житловому будинку 2 літ. «Б» по вул. Микільсько-Слобідська, 2 Б у м. Києві будь-які внески і платежі на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, відмінні від внесків і платежів, встановлених для співвласників житлової нерухомості (власників квартир) цього будинку.
      1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що встановлення рішенням загальних зборів різних розмірів внесків співвласників на утримання та обслуговування будинку для власників житлових та нежитлових приміщень порушує його права як власника нежитлового приміщення загальною площею 704,53 кв. м та користувача послуг з утримання та обслуговування у житловому будинку 2 літ. «Б» по вул. Микільсько-Слобідська у місті Києві. Позивач вважає, що розмір щомісячних внесків на утримання будинку та прибудинкової території, визначений оскаржуваним рішенням у протоколі загальних зборів ОСББ, суперечить порядку визначення часток співвласників у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна, який закріплений у статті 20 Закону України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон №2866-III), у зв`язку з чим фактично за однакові послуги частина співвласників будинку сплачує більше, що є по суті привілеєм власників житлової нерухомості, яка надається за рахунок власників нежитлових приміщень.
      1.3. Відповідач заперечив проти позову, зазначивши, що загальні збори співвласників ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» у передбачений чинним законодавством спосіб встановили інший порядок розподілу витрат між співвласниками, що відображено у протоколі загальних зборів учасників та врегульовано положеннями статті 12 Закону України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон № 417-VIII), за змістом якої загальні збори співвласників наділені правом передбачати інший порядок розподілу витрат між співвласниками, аніж пропорційно до їхніх часток співвласника.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 9 жовтня 2018 року позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року (протокол загальних зборів від 1 жовтня 2017 року по восьмому та дев`ятому питаннях порядку денного, додаток № 1 до протоколу - кошторис) у частині встановлення з 1 листопада 2017 року щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, розташованих за адресою: м. Київ , вул. Микільсько-Слобідська, 2Б , для співвласників нежитлових приміщень та ТОВ «Юнайтед Форест» з розрахунку 7, 00 грн за метр квадратний та 7, 70 грн за метр квадратний, що є більшим розміру внесків, встановлених для співвласників житлових приміщень цього будинку. В іншій частині у задоволенні позову відмовив.
      2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року залишено без змін.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
      3.1. У квітні 2019 року ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року, в якій скаржник просив скасувати ці рішення та постанову в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові, а у разі наявності підстав для направлення справи на новий розгляд в частині встановлення розміру загальних внесків - скасувати рішення та постанову в цій частині та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      3.2. За доводами касаційної скарги суди не обґрунтували, яке саме право позивача порушено оскаржуваним рішенням загальних зборів та у чому саме полягає таке порушення; не дослідивши обставини справи, дійшли однобічних та помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову на підставі пояснень позивача.Натомість рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року по восьмому та дев`ятому питаннях порядку денного щодо внесення щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території є правомірним, оскільки його ухвалення здійснювалось у межах компетенції загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку та відповідно до положень статуту відповідача, вимог Закону № 2866-III та Закону № 417-VIII.
      3.3. Також у касаційній скарзі ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б», посилаючись на правовий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 4 червня 2018 року у справі № 753/10763/17, вказало про відсутність законодавчої заборони щодо розмежування приміщень у будинку на нежитлові та житлові, відсутність імперативної норми про встановлення однакових розмірів внесків для власників квартир та нежитлових приміщень. Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив доводи скаржника щодо застосування постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 4 червня 2018 року у справі № 753/10763/17, прийнятої у подібних правовідносинах.
      4. Позиція інших учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив її доводи, просив суд залишити рішення та постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва рішенням від 9 жовтня 2018 року, призначив справу до розгляду та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      5.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу № 910/6471/18 разом із касаційною скаргою ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      5.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 4 червня 2018 року у справі № 753/10763/17, де колегія суддів у подібних правовідносинах дійшла висновку про правомірність рішення загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку щодо розмежування розміру оплати за видом об`єкта нерухомого майна, тобто визнала правомірною можливість поділу тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розрізі категорій споживачів окремо для власників квартир та власників нежитлових приміщень.
      5.4. Натомість Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав правильними висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, адже ні положеннями Закону № 2866-III, Закону № 417-VIII, ні нормами Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), не передбачено можливості поділу тарифів на послуги в розрізі категорії споживачів, тобто, окремо для власників квартир та власників нежитлових приміщень. Одиницею для проведення розрахунку вартості послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є 1 квадратний метр площі, що перебуває у власності, незалежно від її характеристик. Частка участі співвласників в загальному обсязі витрат на утримання будинку визначається пропорційно площі приміщень, що їм належать, а не в залежності від цільового призначення таких приміщень.
      5.5. Ухвалою від 12 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу з касаційною скаргою ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року, призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      6. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      6.1. Позивач є власником нежитлових приміщень загальною площею 704,53 кв. м в будинку 2-Б по вулиці Микільсько-Слобідській у місті Києві. У свою чергу, відповідач - ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» є юридичною особою, створеною власниками квартир та нежитлових приміщень цього будинку для сприяння використанню їхнього власного майна, утримання і використання спільного майна.
      6.2. Відповідно до протоколу загальних зборів від 1 жовтня 2017 року загальна кількість співвласників приміщень будинку 2-Б по вулиці Микільсько-Слобідській у місті Києві складає 338 осіб. Загальна площа приміщень будинку - 27 039,17 кв. м, в тому числі 21 315,1 кв. м житлові приміщення та 5 724,07 кв. м нежитлові приміщенння. Тобто відсоток площі житлових приміщень у загальній площі будинку складає 78,82 %.
      6.3. ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б» 1 жовтня 2017 року провело загальні збори об`єднання співвласників, якими, серед інших питань, прийнято рішення про встановлення розміру відрахувань на утримання та обслуговування будинку, оформлене протоколом загальних зборів ОСББ «Микільсько-Слобідська 2Б».
      6.4. Відповідно до пунктів 8 та 9 протоколу загальні збори визначили, що з 1 листопада 2017 року власники житлової нерухомості сплачують внески з розрахунку 5 грн (5,5 грн за несвоєчасної оплати) за 1 кв.м приміщення, а власники нежитлової - 7 грн (7,7 грн за умови несвоєчасної оплати) за 1 кв.м приміщення.
      6.5. ТОВ «Юнайтед Форест» звернулося з позовом до господарського суду вважаючи, що рішення загальних зборів у цій частині є таким, що порушує інтереси ТОВ «Юнайтед Форест» як співвласника будинку, адже фактично за однакові послуги частина співвласників будинку сплачує більше на 40% внесків на утримання та обслуговування будинку, що є по суті привілеєм власників житлової нерухомості, який надається за рахунок власників нежитлових приміщень.
      6.6. Суд першої інстанції погодився з позивачем щодо порушення його прав прийнятим рішенням, вказавши, що приписами Закону № 2866-III та Закону № 417-VIII не передбачено розділення внесків при врахуванні витрат на утримання будинку в залежності від типу нерухомості, натомість єдиним критерієм у такому розподілі, визначеним законодавцем, є частка у загальній площі приміщень. Враховуючи, що співвідношення голосів власників житлових та нежитлових приміщень складає 78,82% до 21,18%, це заздалегідь визначає, чиї права будуть захищені прийнятим рішенням, тож для забезпечення справедливості прийнятого рішення відповідач мав змінити і порядок голосування з цього питання. Для застосування різних ставок відповідач повинен був мати достатньо вагомі аргументи та розрахунки, але вони відсутні. Тому суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення загальних зборів відповідача має дискримінаційний характер, є прямим використанням домінуючої групи власників своїх можливостей більшості для реалізації своїх матеріальних інтересів за рахунок міноритарної частки власників та порушує права позивача, разом з тим позовну вимогу про заборону встановлення у майбутньому внесків та платежів визнав неналежним способом захисту, яка відповідно не може бути задоволена у судовому порядку.
      6.7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, відхиливши водночас посилання відповідача на правовий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 4 червня 2018 року у справі № 753/10763/17, як прийнятий за інших правових підстав.
      7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      7.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      7.2. За положеннями частини другої статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
      7.3. Частиною першою статті 385 ЦК України також передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
      7.4. Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управліннявизначає Закон № 417-VIII, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.
      7.5. За визначеннями, які вживаються в цьому Законі та містяться в статті 1 закону, багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.
      7.6. Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;
      7.7. Частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
      7.8. Наказом Державного комітету України будівництва та архітектури від 18 травня 2005 року № 80 затверджені «Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», чинні від 1 січня 2006 року, за пунктом 2.50 яких у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення: адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, відділень зв`язку загальною площею не більше 700 м. кв , банків, магазинів і кіосків з продажу преси, поліклінік, жіночих консультацій, рентгено-стоматологічних кабінетів (в разі забезпечення вимог НРБУ); роздавальних пунктів молочних кухонь, юридичних консультацій і нотаріальних контор, загсів, філій бібліотек, виставкових залів, контор житлово-експлуатаційних організацій, фізкультурнооздоровчих занять загальною площею до 150 м. кв, культурно-масової роботи з населенням (для проведення лекцій, зборів, бібліотек-читалень, кімнат для індивідуальних занять, роботи гуртків, прийому громадян депутатами тощо), дитячих художніх шкіл, центрів соціального захисту населення, центрів зайнятості населення базового рівня до 50 відвідувачів і до 15 співробітників центрів, а також груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку (крім цокольного поверху). У житлових будинках допускається розміщення на верхньому житловому поверсі (у тому числі мансардному) творчих майстерень художників та архітекторів.
      7.9. Тож в силу наведених вище визначень, державних нормативів та відповідно до поняття, наведеного у статті 380 ЦК України, багатоквартирний будинок є житловим будинком, будівлею, призначеною для постійного в ній проживання. Співвідношення площі житлових приміщень (квартир) у багатоквартирному будинку та площі нежитлових приміщень у ньому зумовлене особливостями розміщення нежитлових приміщень у житловому будинку, тобто за загальним правилом є об`єктивним фактором.
      7.10. За змістом статей 1, 9 Закону № 417-VIII управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку. Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).
      7.9. За частинами першою-третьою статті 12 Закону № 417-VIII витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;21) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.
      7.10. За частиною другою статті 10 Закону № 417-VIII до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком. Рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, крім рішень з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини другої цієї статті, які вважаються прийнятими зборами співвласників, якщо за них проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить 50 відсотків або більше загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосувало більш як 75 відсотків загальної кількості співвласників, а рішення з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини другої цієї статті, вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосувало більш як 50 відсотків загальної кількості всіх співвласників (частина шоста статті 10 Закону № 417-VIII).
      7.12. Співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому статтею 10 Закону № 417-VIII. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.
      7.13. Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом № 2866-III, відповідно до статті 1 якого об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку
      7.14. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2866-III основною метою створення об`єднання є забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. А за частиною четвертою статті 4 цього Закону діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.
      7.15. Загальні збори співвласників є вищим органом управління об`єднання, до виключної компетенції яких відноситься, зокрема, затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників (стаття 10 Закону № 2866-III).
      7.16. Кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить більш як 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, кожний співвласник має один голос незалежно від кількості та площі квартир або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
      7.17. Статутом об`єднання може бути встановлено інший порядок визначення кількості голосів, що належать кожному співвласнику на загальних зборах.
      7.18. Рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.
      7.19. Права та обов`язки співвласника (тобто власника квартир та/або нежитлових приміщень) врегульовані статтями 14 та 15 Закону № 2866-III.
      7.20. Водночас статті 16-18 Закону № 2866-III окремо визначають права та обов`язки об`єднання співвласників, яке набуває і здійснює їх через свої органи в силу положень статті 92 ЦК України про цивільну дієздатність юридичної особи.
      7.21. Так, об`єднання має право встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, які за статтею 21 Закону № 2866-III належать до коштів об`єднання, та зобов`язане забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між співвласниками витрат на експлуатацію та ремонт спільного майна.
      7.22.Об`єднання забезпечує утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку. Для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.
      7.23. Питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів.
      7.24. Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.
      7.25. Для фінансування самозабезпечення об`єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи.
      7.26. Статтею 20 Закону № 2866-III врегульовано визначення часток внесків і платежів на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна. Так, частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.
      7.27. Спори щодо визначення частки співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, експлуатацію, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку вирішуються в судовому порядку.
      7.28. Статтею 13 Закону України від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій включають в себе: прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території; санітарно-технічне обслуговування; обслуговування внутрішньобудинкових мереж; утримання ліфтів; освітлення місць загального користування; поточний ремонт; вивезення побутових відходів тощо.
      7.29. Відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869, тариф на ці послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням Типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого вказаною постановою Кабінету Міністрів України. Перелік послуг за кожним будинком погоджується у договорі на надання цих послуг, який укладається між споживачами та підприємством, організацією тощо, які надають ці послуги.
      7.30. Отже, законодавство, яке регулює порядок забезпечення співвласниками багатоквартирного будинку утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку (управління багатоквартирним будинком), передбачає, що внески і платежі на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна є складовою частиною внесків та платежів співвласників як витрат на управління багатоквартирним будинком.
      7.31. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не врахували наведені вище приписи законодавства та не спростували надані відповідачем доводи та докази, що спірні пункти рішення, додаток № 1 до протоколу - кошторис приймалися відповідно до вимог частини другої статті 12 Закону № 417-VIII, яка регулює порядок розподілу між співвласниками витрат на управління багатоквартирним будинком та за якою витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.
      7.32. При цьому суди з`ясували, що при прийнятті спірного рішення про розподіл витрат на управління будинком та розмежування розміру внесків в залежності від виду нерухомого майна, належного співвласникам (житлове чи нежитлове), у кошторисі були враховані різні режими функціонування, навантаження на 1 кв. м таких приміщень (житлових і нежитлових), різний обсяг необхідності витрат на обслуговування такого приміщення та прибудинкової території (навантаження на внутрішньобудинкові мережі, кількість відвідувачів, обсяг відходів, проїзд машин, місце паркування тощо).
      7.33. Відповідно до статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
      7.34. Однак матеріалами справи не доведено, що по відношенню до позивача рішенням загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку 2Б по вулиці Микільсько-Слобідській у місті Києві були здійснені будь-які обмеження, а іншим власникам житлових приміщень надані несправедливі переваги за рахунок позивачів.
      7.35. Як вже вказано вище, при визначенні розміру внесків враховані об`єктивні істотні обставини, а докази та доводи на обґрунтування того, що розмір визначених для позивача платежів в залежності від його виду як споживача послуг є явно несправедливим чи надмірним, відсутні.
      7.36. Враховуючи наведене, за відсутності відповідного нормативного застереження щодо встановлення однакового розміру внесків для власників квартир та нежитлових приміщень, рішення загальних зборів ОСББ «Микільсько-Слобідська, 2Б» від 1 жовтня 2017 року не можна вважати прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, відповідно у задоволенні позову в частині його скасування слід відмовити.
      7.37. Щодо доводів скаржника про дискримінаційний характер рішення слід зазначити, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.
      7.38. За змістом статті 1 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація- це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
      7.39. Разом із тим не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
      7.40. Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників будинку відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників відповідно до положень частини дев`ятої статті 10 Закону № 2866-III, частини другої статті 12 Закону № 417-VIII та згідно із законодавчо встановленим порядком голосування на зборах об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.
      8. Щодо правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
      8.1. У справі № 753/10763/17, від висновку у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, позивачі - власники нежитлових приміщень звернулися до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів ОСББ, якими встановлено різні розміри внеску на утримання будинків для власників житлових та нежитлових приміщень, вважаючи, що розмір внеску чи будь-якого іншого платежу співвласника, установленого ОСББ для потреб будинку, повинен визначатися виходячи з площі належного співвласнику приміщення, а норм, які установлювали б інші підходи, законодавство не містить.
      8.2. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 4 червня 2018 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, якими відмовлено у задоволенні позову. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників, відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників. Визначення розміру внесків проведено загальними зборами ОСББ за видом об`єкта нерухомого майна та відповідно до вимог розділу 3 статуту ОСББ, що узгоджується з положеннями частини дев`ятої статті 10 Закону № 2866-III, отже, рішення, прийняте на загальних зборах, не суперечить приписам чинного законодавства.
      8.3. Суд вказав, що стаття 20 Закону № 2866-III ставить у залежність розмір коштів, які сплачуються співвласником на утримання будинку та прибудинкової території, до загальної площі приміщення, яке перебуває у нього у власності, та не містить імперативної норми про встановлення однакового розміру внеску для власників квартир та нежитлових приміщень. Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників, що узгоджується з положеннями частини дев`ятої статті 10 Закону № 2866-III.
      8.4. Таким чином, не вбачається підстав для відступу від правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 4 червня 2018 року у справі № 753/10763/17.
      9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      9.1. Відповідно до приписів частин першої та четвертої статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини та (або) резолютивної частини.
      9.2. З огляду на наведені вище приписи законодавства про встановлення рішенням загальних зборів ОСББ розміру щомісячних внесків на утримання будинків для власників нежитлових приміщень та висновки Великої Палати Верховного Суду про їх застосування у спірних правовідносинах, - висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в цій частині є помилковими.
      9.3. Ураховуючи наведене, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року щодо встановлення розміру щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території для співвласників нежитлових приміщень у справі № 910/6471/18 слід скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      9.4. Щодо інших позовних вимог, які не є предметом оскарження, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення рішення та постанови судів попередніх інстанцій в цій частині без змін.
      10. Щодо розподілу судових витрат
      10.1. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 Кодексу).
      10.2.Враховуючи вимоги статті 129 ГПК України та Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», висновок Великої Палати Верховного Суду про відмову у задоволенні позовних вимог, витрати зі сплати судового збору під час розгляду справи покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 301, 302, 308, 311, 314, 315 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Микільсько-Слобідська 2Б» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року задовольнити.
      2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року щодо встановлення розміру щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території для співвласників нежитлових приміщень у справі № 910/6471/18 скасувати.
      3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування рішення загальних зборів від 1 жовтня 2017 року (протокол загальних зборів від 1 жовтня 2017 року по восьмому та дев`ятому питаннях порядку денного, додаток № 1 до протоколу - кошторис) у частині встановлення з 1 листопада 2017 року щомісячних внесків на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території, розташованих за адресою: м. Київ , вул. Микільсько-Слобідська, 2Б , для співвласників нежитлових приміщень та ТОВ «Юнайтед Форест» з розрахунку 7,00 грн за метр квадратний та 7,70 грн за метр квадратний відмовити.
      4. В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року у справі № 910/6471/18 залишити без змін.
      5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Форест» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 72-А, код ЄДРПОУ 22902499) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Микільсько-Слобідська 2Б» (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська 2Б, код ЄДРПОУ 41107947) 3 524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні витрат судового збору за розгляд касаційної скарги, 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні витрат судового збору за подання апеляційної скарги.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86401313
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      16 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 337/3833/16-ц
      Провадження № 14-428 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.
      розглянула справу за позовом Комунального підприємства «Водоканал» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: Крилової О. В., Дзярука М. П., Трофимової Д. А.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 10 жовтня 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідачки за необліковане водокористування заборгованість у сумі 11 065,19 грн.
      2. Мотивував позовну заяву такими обставинами:
      2.1. 10 березня 2010 року позивач уклав з відповідачкою договір № 9371/1 про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації (далі - договір) на строк з 10 березня 2010 року до 31 грудня 2013 року.
      2.2. Згідно з пунктом 1.1 договору позивач забезпечує відповідачці подання питної води на господарсько-питні, побутові та технічні потреби, а також приймання стічних вод у нежилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 (перукарня) (далі - приміщення).
      2.3. Сторони погодили, що строк дії договору вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення такого строку про припинення договору письмово не заявила жодна зі сторін. Якщо відповідних заяв сторони не робили, договір вважається пролонгованим на строк до 31 грудня 2016 року.
      2.4. 10 жовтня 2013 року позивач склав акт № 453а технічного обстеження водопроводу у приміщенні. Згідно з цим актом на вводі діаметром 15 мм установлений прилад обліку марки КВ 1,5 № 268316, що пройшов державну повірку у І кварталі 2010 року (прилад припломбований до труби роторною пломбою А16181; термін його державної повірки сплив); об`єм витрат води визначається відповідно до пунктів 5.14 і 3.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мінжитлокомунгоспу від 27 червня 2008 року № 190 (далі - Правила користування), і становить 1 068,48 куб. м.
      2.5. Відповідачка мала забезпечити своєчасну повірку приладу обліку до 31 березня 2013 року та не споживати воду за лічильником, що не був повірений належним чином.
      2.6. Покази приладу обліку, який не пройшов державну повірку (понад місяць відсутні дані про результати державної повірки, що передбачено у пункті 5.14 Правил користування), не можна враховувати як показники обсягу спожитої послуги, водоспоживання за таким приладом не можна вважати обліковим.
      2.7. 10 жовтня 2013 року на підставі вказаного акта № 453а технічного обстеження водопроводу позивач склав акт-рахунок № 9371/1 за період з 9 серпня до 12 вересня 2013 року на суму 11 065,19 грн.
      2.8. Оскільки, порушуючи умови договору, відповідачка не сплатила суму, передбачену цим актом-рахунком, утворилася заборгованість.
      2.9. 14 жовтня 2013 року згідно з додатковою угодою № 1/14/10/13 до договору сторони внесли зміни до преамбули договору, замінивши слова «фізична особа-підприємець ОСОБА_2 в особі ОСОБА_2 » на «фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в особі ОСОБА_1 ».
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 12 грудня 2016 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
      4. Мотивував рішення так :
      4.1. Відповідачка порушила вимоги пункту 5.14 Правил користування, оскільки термін повірки приладу обліку, встановленого у приміщенні, закінчився у І кварталі 2013 року.
      4.2. Розрахунок заборгованості за період з 9 серпня (дня останнього обслуговування абонента) до 12 вересня 2013 року позивач склав з додержанням вимог пунктів 3.3 і 3.4 Правил користування.
      4.3. Необґрунтованими є доводи відповідачки про те, що вона має оплачувати вартість відповідних послуг згідно із середньомісячними показниками приладу обліку за попередні три місяці. Такий спосіб обчислення вартості послуг застосовується лише під час перебування приладу обліку на повірці, а відповідачка продовжує експлуатацію лічильника без його повірки після закінчення відведеного для цього строку.
      4.4. Відповідачка не заперечувала розрахунок заборгованості за вказаною у позові формулою.
      4.5. Звернувшись із позовною заявою до суду 10 жовтня 2016 року, позивач не пропустив позовну давність, оскільки виявив порушення відповідачкою вимог законодавства на підставі акта, складеного 10 жовтня 2013 року, що був надісланий відповідачці 11 листопада 2013 року.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      5. 9 березня 2017 року Апеляційний суд Запорізької області постановив ухвалу, якою скасував рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 12 грудня 2016 року та закрив провадження у справі.
      6. Мотивував ухвалу так:
      6.1. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про цивільне право (крім випадків, коли розгляд таких спорів проводиться за правилами іншого судочинства), а, по-друге, суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      6.2. У цій справі позивачем є юридична особа, а відповідачем - суб`єкт підприємницької діяльності.
      6.3. Позовні вимоги ґрунтуються на договорі, укладеному з відповідачкою як із фізичною особою-підприємцем.
      6.4. Приміщення, в якому був неповірений лічильник, використовується відповідачкою як перукарня - для зайняття підприємницькою діяльністю.
      6.5. З урахуванням приписів статей 1 і 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справу треба розглядати за правилами господарського судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 29 березня 2017 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржиться на порушенням судом апеляційної інстанціїнорм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Ухвалу суд обґрунтував тим, що позивач оскаржує ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року через порушення правил суб`єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. Позивач мотивує скаргу доводами, аналогічними до тих, які наведені у позовній заяві, а також так:
      10.1. Згідно з витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15 січня 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність.
      10.2. У разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
      10.3. Позивач обґрунтовано звернувся до суду за правилами цивільного судочинства, оскільки на час подання позовної заяви відповідачка вже не мала статусу фізичної особи-підприємця.
      (2) Доводи відповідачки
      11. Відповідачка відзив на касаційну скаргу не подала.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів позивача та висновків суду апеляційної інстанції
      12. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      13. За змістом статті 30 ЦПК України у тій самій редакції сторонами у цивільному процесі (позивачем і відповідачем) можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.
      14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      15. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України в редакції, чинній на час подання позову до суду, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів (пункт 1 частини першої статті 12).
      16. Визначальною для розмежування юрисдикції за пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України у вказаній редакції була участь у відносинах, з приводу яких виник спір, суб`єкта господарської діяльності.
      17. Згідно зі статтею 21 ГПК Україниу тій же редакції сторонами у господарському процесі (позивачами та відповідачами) могли бути підприємства й організації, зазначені у статті 1 цього кодексу, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності.
      18. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб`єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
      19. Стосовно фізичних осіб-підприємців, що є сторонами у справах, таке правонаступництво було можливе за одночасної наявності двох умов: відповідні правонаступники мали аналогічний правовий статус (зокрема, фізичних осіб-підприємців); цей статус існував у них на момент вирішення господарським судом питання про правонаступництво. Можливість виникнення правонаступництва в майбутньому не бралася господарським судом до уваги (пункт 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
      20. Згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
      21. Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина сьома статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
      22. Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
      23. Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
      24. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачка є фізичною особою-підприємцем і здійснює господарську діяльність у приміщенні, в якому позивач надавав послуги згідно з договором. З огляду на вказане суд дійшов висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду.
      25. Заперечуючи обґрунтованість ухвали суду апеляційної інстанції, позивач у касаційній скарзі зазначив, що на час його звернення до суду з позовною заявою у відповідачки вже не було статусу фізичної особи-підприємця.
      26. Велика Палата Верховного Суду вважає, що фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах були відкриті у господарському суді до настання таких обставин. Крім того, у разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      27. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц і від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункти 70-71).
      28. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідачка втратила статус підприємця 15 січня 2015 року, про що у касаційній скарзі вказує позивач, який звернувся до суду 10 жовтня 2016 року. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цю справу треба розглядати за правилами господарського судочинства. Як за предметним, так і за суб`єктним критерієм, враховуючи припинення відповідачкою підприємницької діяльності до дня звернення до суду з цим позовом, спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      29. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду.
      30. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
      31. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).
      32. Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      33. З огляду на надану оцінку аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою частково. Тому ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 рокуслід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      (2.2) Щодо судових витрат
      34. З огляду на висновок стосовно суті касаційної скарги судові витрати підлягають розподілу за результатами вирішення спору.
      Керуючись частиною першою статті 400, частиною четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частинами четвертою та шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Комунального підприємства «Водоканал» задовольнити частково.
      2. Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 березня 2017 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      Ж. М. Єленіна
      Л. І. Рогач
      О. С. Золотніков
      О. М. Ситнік
      В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 85415092
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 серпня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 922/4239/16
      Провадження № 12-102гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Кібенко О. Р.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Подус Ольги Анатоліївни (далі - ФОП Подус О.А., ФОП)
      на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Чернота Л.Ф., Гребенюк Н.В., Зубченко І.В.,
      у справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (далі - КП «Харківські теплові мережі»)
      до ФОП Подус О.А.
      про стягнення 230 853,24 грн.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. 07 грудня 2016 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ФОП Подус О.А. про стягнення з останньої вартості безпідставно спожитої теплової енергії у загальному розмірі 228 536,88 грн (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), що постачалася до нежитлових приміщень, розташованих у м. Харкові за адресами:
      - вул. Академіка Павлова, 132, кв. 579 у періоди з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року у розмірі 39 700,78 грн;
      - вул. Свистуна, 16, літ. «А-5» у період з січня 2015 року по жовтень 2016 року у розмірі 65 902,76 грн;
      - просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2» у період з липня 2015 року по жовтень 2016 року у розмірі 122 933,34 грн.
      2. Позивач послався на споживання відповідачем теплової енергії без достатніх правових підстав, оскільки система опалення цих приміщень є невід`ємною частиною системи опалення будинків, до яких позивач здійснював постачання.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. Відповідно до витягу з Реєстру права власності на нерухоме майно від 30 квітня 2004 року № 3487940 право приватної власності на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 належить Подус О.А. на підставі договору купівлі-продажу № 4445 від 30 квітня 2004 року.
      4. На підставі рішення Харківської міської ради від 15 вересня 2004 року № 869 ця квартира переведена у нежитлове приміщення та надано громадянці Подус О.А. дозвіл на її реконструкцію під перукарню з улаштуванням окремого входу, яка використовується за призначенням нею як ФОП.
      5. При цьому відповідно до наявної у матеріалах справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Подус О.А. зареєстрована як ФОП 15 грудня 1998 року. Відомостей про припинення її підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом до суду немає. Одним із видів її діяльності є надання послуг перукарнями та салонами краси.
      6. Також ФОП Подус О.А. користувалася нежитловими приміщеннями першого поверху № ХХХ, 30, 30А, 30Б, 30В, 30Г, 30Е, 30Д, 30Ж, 30З, 30И, 30К, 30Л, 30М загальною площею 201,8 кв. м у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору оренди від 28 серпня 2012 року № 514, укладеного з Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. За цим договором приміщення передані в оренду ФОП Подус О.А. з метою використання їх під магазин з продажу продовольчих товарів, без права продажу товарів підакцизної групи та буфет, без права продажу товарів підакцизної групи.
      7. Відповідно до наявних у матеріалах справи актів обстеження системи теплоспоживання нежитлових приміщень, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, системи опалення є єдиними із системами опалення житлових будинків та під`єднані до системи теплопостачання КП «Харківські теплові мережі», яким протягом 2008 - 2016 та 2015 - 2016 років відповідно здійснювалось постачання теплової енергії до цих будинків. Факт споживання відповідачем теплової енергії за цими адресами підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними актами, підписаними сторонами та скріпленими їх печатками.
      8. Внаслідок несплати відповідачем вартості безпідставно спожитої теплової енергії у нежитлових приміщеннях, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, у нього утворилась заборгованість у сумі 39 700,78 грн за період з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року, а також у сумі 65 902,76 грн за період з січня 2015 року по жовтень 2016 року відповідно.
      9. Крім того, ФОП Подус О.А. користувалась нежитловими приміщеннями першого поверху № 35, 26, 26А, III та другого поверху №5-:-20, II, загальною площею 287 кв. м, розташованими за адресою: м. Харків, просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2», на підставі договору оренди від 15 жовтня 2014 року № 4129, укладеного з Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. За цим договором приміщення передані в оренду ФОП Подус О.А. з метою розміщення суб`єкта господарювання, що надає побутові послуги населенню.
      10. Відповідно до наявних у матеріалах справи актів обстеження системи теплоспоживання нежитлових приміщень, які займає відповідач і які розташовані за адресою: м. Харків, просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2», у цих приміщеннях відсутні прилади опалення.
      11. Договори купівлі-продажу теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень за цими трьома адресами між сторонами не укладалися.
      12. Лист-вимога позивача від 16 листопада 2016 року № 826 до відповідача про сплату у семиденний строк вартості спожитої теплової енергії на суму 237 096,91 грн залишений останнім без відповіді і задоволення.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      13. Господарський суд Харківської області рішенням від 22 лютого 2017 року позов задовольнив повністю.
      14. Рішення суду першої інстанції мотивовано несплатою ФОП Подус О.А. вартості спожитої теплової енергії у приміщеннях за вищевказаними адресами, які їй належать на праві власності, орендуються та використовуються нею для здійснення господарської діяльності.
      15. Східний апеляційний господарський суд постановою від 16 січня 2019 року скасував судове рішення першої інстанції частково та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову щодо стягнення вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 122 933,34 грн у приміщенні, розташованому у м. Харкові на просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2»; в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишив без змін.
      16. Постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову мотивована тим, що у приміщенні, розташованому у м. Харкові по просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2», які використовував відповідач, були відсутні прилади опалення, тому він не міг споживати у ньому теплову енергію та відповідно обовʼязок оплачувати її вартість у нього відсутній.
      17. КП «Харківські теплові мережі» оскаржило постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 122 933,34 грн у житловому приміщенні, розташованому у м. Харкові по просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2», до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      18. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув касаційну скаргу КП «Харківські теплові мережі» лише в межах вимог і доводів скаржника і постановою від 21 травня 2019 року залишив без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      19. У лютому 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою звернулася ФОП Подус О.А., у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення місцевого господарського суду й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині позову про стягнення вартості теплової енергії, спожитої нею у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, - провадження у справі закрити.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      20. ФОП Подус О.А. у касаційній скарзі послалася на те, що цей спір підлягає вирішенню судом загальної юрисдикції, оскільки приміщення за адресою: м.Харків, вул. Академіка Павлова, 132, кв. 579 належить на праві приватної власності Подус О.А. як фізичній особі і у заявлені позивачем періоди, тобто з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року, використовувалося нею як фізичною особою, а не ФОП.
      21. Крім того, ФОП Подус О.А. вказала на пропуск позивачем позовної давності про заявлення позовних вимог саме у цьому періоді та залишення судом апеляційної інстанції цієї обставини поза увагою.
      22. Також ФОП Подус О.А. наголосила про ненастання строку виконання нею зобов'язань зі сплати вартості теплової енергії, оскільки позивач у порядку статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не звертався до неї з вимогами про погашення заборгованості, а оскільки договори купівлі-продажу теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень за цими трьома адресами між сторонами не укладалися, то такі зобов'язання, як вважає ФОП Подус О.А., у неї відсутні.
      Доводи інших учасників справи
      23. Від КП «Харківські теплові мережі» відзив на касаційну скаргу ФОП Подус О.А. не надходив.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      24. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Подус О.А. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року та на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      25. Згідно з приписами частин першої та четвертої статті 305 ГПК України якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд касаційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи.
      26. Зважаючи на здійснений Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду перегляд постанови Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року у частині відмови в задоволенні позову про стягнення з ФОП Подус О.А. на користь КП «Харківські теплові мережі» вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 122 933,34 грн у приміщенні, розташованому у м. Харкові по просп. Перемоги, 50-Б, літ. «А-2», касаційний перегляд цієї ж постанови суду апеляційної інстанції здійснюється Великою Палатою Верховного Суду виключно в межах вимог і доводів касаційної скарги ФОП Подус О.А.
      27. Одним із доводів касаційної скарги ФОП Подус О.А. є посилання на порушення судом апеляційної інстанції правил суб'єктної юрисдикції, оскільки скаржник вважає, що провадження у цій справі у частині стягнення з ФОП Подус О.А. на користь КП «Харківські теплові мережі» вартості теплової енергії, спожитої відповідачем у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, підлягає закриттю, а спір у цій частині - вирішенню судом загальної юрисдикції, оскільки приміщення за цією адресою належить на праві приватної власності Подус О.А. як фізичній особі і у заявлені позивачем періоди, тобто з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року, використовувалося нею як фізичною особою.
      28. Натомість апеляційний господарський суд, залишаючи без змін у цій частині рішення місцевого господарського суду, визначив господарську юрисдикцію цієї справи, спростувавши посилання ФОП Подус О.А. про використання нею приміщення за адресою: АДРЕСА_1 як фізичною особою без статусу суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому суд апеляційної інстанції вказав на наявність доказів здійснення відповідачем у цьому приміщенні підприємницької діяльності з надання перукарських послуг шляхом розміщення у ньому перукарні, відповідно і споживання теплової енергії з цією метою, та наявності у відповідача статусу ФОП.
      29. Визначення юрисдикції спору має важливе значення для практичної реалізації принципу доступу до правосуддя.
      30. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      31. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент подання позову, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      32. Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
      33. За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
      34. Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
      35. Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
      36. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
      37. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
      38. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
      39. Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      40. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      41. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).
      42. Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
      43. Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.
      44. Згідно з частиною першою статті 128 цього ж Кодексу громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
      45. Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
      46. Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
      47. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
      48. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.
      49. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Реєстру права власності на нерухоме майно від 30 квітня 2004 року № 3487940 Подус О.А. є власницею 3-кімнатної квартири АДРЕСА_1. Підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу № 4445 від 30 квітня 2004 року.
      50. На момент здійснення перевірки договірних відносин між КП «Харківські теплові мережі» та ФОП Подус О.А. не було, як і немає їх на час розгляду справи, проте апеляційний господарський суд установив факт споживання останньою теплової енергії у цьому приміщенні та здійснення нею підприємницької діяльності з надання перукарських послуг шляхом розміщення перукарні.
      51. Відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
      52. Як зазначено вище, відповідно до наявної у матеріалах справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Подус О.А. зареєстрована як ФОП з 15 грудня 1998 року. Відомостей про припинення її підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом до суду немає. Одним із видів її діяльності є надання послуг перукарнями та салонами краси.
      53. У цій справі позовні вимоги стосуються невиконання відповідачем обовʼязку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, власником якого є фізична особа Подус О.А., проте вона у ньому здійснює підприємницьку діяльність як ФОП. Ці обставини, крім іншого, також підтверджуються рішенням Харківської міської ради від 15 вересня 2004 року № 869, на підставі якого квартира АДРЕСА_1 переведена у нежитлове приміщення та надано дозвіл громадянці Подус О.А. на її реконструкцію під перукарню з улаштуванням окремого входу, яка використовується ФОП Подус О.А. за призначенням.
      54. Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
      55. Згідно зі статтями 173, 179 цього ж Кодексу господарським зобов'язанням визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт господарювання зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
      56. Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення з ФОП Подус О.А. вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, в якому вона надає перукарські послуги, між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності.
      57. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства, оскільки наявні у справі докази свідчать про використання приміщення Подус О.А. як ФОП у своїй господарській діяльності.
      58. З урахуванням цього правильним є висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості теплової енергії спожитої ним у цьому приміщенні у заявленому періоді, розмір якої заперечується скаржником лише з підстав пропуску позивачем позовної давності та відсутності листа-вимоги останнього у порядку статті 530 ЦК України про погашення цієї заборгованості.
      59. Однак ці доводи скаржника не заслуговують на увагу з огляду на встановлений апеляційною інстанцією факт відсутності клопотання ФОП Подус О.А. про застосування позовної давності під час розгляду справи в суді першої інстанції. Про цю обставину зазначала ФОП Подус О.А. лише в апеляційній скарзі, але не як клопотання про застосування позовної давності, а як підставу для скасування рішення місцевого господарського суду, який, на її думку, не звернув уваги на пропуск позивачем позовної давності під час задоволення вимог про стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості безпідставно спожитої теплової енергії за період з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року у приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1.
      60. Крім того, безпідставними є доводи ФОП Подус О.А. у касаційній скарзі про ненастання строку виконання зобовʼязань внаслідок відсутності листа-вимоги позивача у порядку статті 530 ЦК України про погашення заборгованості, які спростовуються наявністю у матеріалах справи доказів направлення такого листа - вимоги № 826 від 16 листопада 2016 року про сплату у семиденний строк вартості спожитої теплової енергії на суму 237 096,91 грн (а. с. 67 - 69 т. 1), який залишена відповідачем без відповіді і задоволення.
      61. Оскільки суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив фактичні обставини справи та правильно застосував законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити без задоволення касаційну скаргу ФОП Подус О. А., а постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року, якою залишено без змін рішення Господарського суду Харківської області від 22 лютого 2017 року у частині стягнення з ФОП Подус О.А. на користь КП «Харківські теплові мережі» вартості безпідставно спожитої теплової енергії у сумі 39 700,78 грн за період з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року у нежитловому приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      62. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
      63. З урахуванням цієї норми та як зазначалося вище, перегляд оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції здійснюється виключно в межах доводів касаційної скарги.
      64. Слід зазначити, що касаційна скарга ФОП Подус О.А. не містить доводів стосовно оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року, який залишив без змін рішення Господарського суду Харківської області від 22 лютого 2017 року у частині стягнення з ФОП Подус О. А. на користь КП «Харківські теплові мережі» вартості безпідставно спожитої теплової енергії за період з січня 2015 року по жовтень 2016 року на суму 65 902,76 грн у нежитлових приміщеннях, розташованих за адресою: АДРЕСА_2.
      65. За приписами частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      66. Проте за відсутності виявлених порушень норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права під час перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у частині, що оскаржується, а також з огляду на відсутність доводів з цього приводу у касаційній скарзі ФОП Подус О. А., постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року у цій частині також слід залишити без змін як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      67. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
      68. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу).
      69. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
      Щодо судових витрат
      70. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Подус Ольги Анатоліївни залишити без задоволення.
      2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16 січня 2019 року у частині залишення без змін рішення Господарського суду Харківської області від 22 лютого 2017 року у справі № 922/4239/16 про стягнення з фізичної особи -підприємця Подус Ольги Анатоліївни на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» вартості безпідставно спожитої теплової енергії у нежитлових приміщеннях, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, у сумі 39 700,78 грн за період з грудня 2008 року по квітень 2012 року та з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року та у сумі 65 902,76 грн за період з січня 2015 року по жовтень 2016 року відповідно залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      29 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 367/2022/15-ц
      Провадження N 14-376 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради Київської області (далі також - Ірпінська міська рада) до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "ОМ-АРТ", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гоменюк Олени Миколаївни, Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області, ТзОВ "Забудова-Д", треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Ірпінське виробниче управління житлово-комунального господарства, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння
      за заявою заступника Генерального прокурора України (далі також - заявник) про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року (далі також - заява про перегляд).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У березні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради звернувся з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
      1.1. Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки (далі разом - державні акти):
      1.1.1. Серії ЯМ N 415252 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0183), виданий на ім'я ОСОБА_20, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2
      1.1.2. Серії ЯМ N 720185 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0159), виданий на ім'я ОСОБА_10, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_21
      1.1.3. Серії ЯМ N 942928 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0150), виданий на ім'я ОСОБА_1
      1.1.4. Серії ЯМ N 942926 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0151), виданий на ім'я ОСОБА_1
      1.1.5. Серії ЯМ N 942927, (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0197), виданий на ім'я ОСОБА_1
      1.2. Визнати недійсними свідоцтва N 26523045 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0202) та N 26523999 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0201) про право власності на нерухоме майно (далі разом - свідоцтва про право власності), видані на ім'я TзOB "ОМ-АРТ".
      1.3. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень N 15964504 від 22 вересня 2014 року, N 21754868 і N 21754911 від 2 червня 2015 року, N 21712411, N 21712152 та N 21712277 від 29 травня 2015 року (далі разом - рішення про державну реєстрацію прав).
      1.4. Витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння TзOB "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203.
      1.5. Витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183, а з незаконного володіння ОСОБА_3 - земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159.
      2. Позовні вимоги мотивував такими обставинами:
      2.1. 16 серпня 2012 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення у справі N 1013/4597/2012, яким:
      2.1.1. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року N 440-10-VI "Про визнання нечинними рішень Ірпінської міської ради" в частині визнання нечинним рішення Ірпінської міської ради N 3276-72-У від 7 серпня 2009 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Ірпінського ВУКГ за адресою: АДРЕСА_1, землі рекреаційного призначення (парк культури та відпочинку "Лісовий")" і визначення цільового призначення земельної ділянки рекреаційного призначення площею 4,1035 га у АДРЕСА_1, як землі для житлової та громадської забудови;
      2.1.2. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року N 437-10-VI "Про внесення змін до рішення Ірпінської міської ради від 19 червня 2003 року N 337-12-XXIV" у частині виключення з переліку об'єктів благоустрою у сфері земельного господарства, призначених для відпочинку населення, парку культури та відпочинку "Лісовий" (АДРЕСА_1).
      2.1.3. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року N 444-10-VI "Про надання дозволу громадянам на розроблення проектів землеустрою" у частині надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянам ОСОБА_20, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4 (далі разом - набувачі) на АДРЕСА_1.
      2.1.4. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 15 листопада 2011 року N 1315-21-VI про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_20 на АДРЕСА_2 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; рішення Ірпінської міської ради від 6 жовтня 2011 року N 1049-19-VI та N 1050-19-VI про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_3 у власність відповідно ОСОБА_19 та ОСОБА_18 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; рішення Ірпінської міської ради від 18 серпня 2011 року N 811-15-VI, N 815-15-VI, N 812-15-VI, N 813-15-VI, N 810-15-VI, N 814-15-VI, N 817-15-VI, N 804-15-VI про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_4 у власність відповідно ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_25, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; рішення Ірпінської міської ради від 1 липня 2011 року N 739-13-VI, N 740-13-VI, N 738-13-VI, N 737-13-VI, N 736-13-VI, N 735-13-VI про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_5 у власність відповідно ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
      2.1.5. Визнав недійсними державні акти серії ЯК N 210950, серії ЯК N 210953, серії ЯК N 210952, серії ЯК N 210954, серії ЯК N 210951, серії ЯК N 210955, серії ЯМ N 720185, серії ЯМ N 720039, серії ЯМ N 720035, серії ЯМ N 720033, серії ЯМ N 720036, серії ЯМ N 720034, серії ЯМ N 720038, серії ЯМ N 720037, серії ЯМ N 119810 серії ЯМ N 415252, серії ЯМ N 086022, видані на ім'я набувачів (на державних актах були проставлені відмітки про перехід права власності на відповідні земельні ділянки, зокрема, на державному акті серії ЯМ N 415252, виданому на ім'я ОСОБА_20, - про перехід права власності до ОСОБА_2; на державному акті серії ЯМ N 720185, виданому на ім'я ОСОБА_10, - про перехід права власності до ОСОБА_21).
      2.1.6. Витребував з незаконного володіння набувачів відповідні земельні ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.
      2.2. 25 вересня 2014 року Апеляційний суд Київської області постановив ухвалу, якою скасував рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року в частині витребування земельних ділянок на користь держави й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      2.3. 3 грудня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2014 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року.
      2.4. Спірні земельні ділянки рекреаційного призначення вибули з володіння власника з порушенням вимог законодавства у період дії заборони на їх передання у власність, встановленої у статті 1 Закону України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах". А тому їх слід витребувати від кінцевих набувачів - ТзОВ "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 25 листопада 2015 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
      4. Рішення суд мотивував так:
      4.1. ОСОБА_1 і ТзОВ "ОМ-АРТ" придбали земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, які були укладені не з Ірпінською міською радою, а з фізичними особами, та вибули з володіння Ірпінської міської ради, яка приймала рішення про передання земельних ділянок у власність фізичних осіб-продавців, не поза її волею.
      4.2. Договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені з ОСОБА_1 і ТзОВ "ОМ-АРТ" не визнані недійсними, а на час їх укладення були чинними рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких набувачі отримали право власності на земельні ділянки та мали право на їх відчуження.
      4.3. У ТзОВ "ОМ-АРТ" як у добросовісного набувача не можна витребувати згідно з приписами статей 330 і 388 ЦК Україниземельні ділянки, що були придбані за оплатними договорами та вибули з володіння попередніх власників не поза їх волею.
      4.4. Можна витребувати лише індивідуально визначені речі, які фізично існують на момент витребування, зокрема земельні ділянки, які мають індивідуально визначені характеристики, а саме площу та кадастровий номер. Земельні ділянки, надані набувачам на підставі скасованих рішень Ірпінської міської ради, не можна ототожнювати зі спірними земельними ділянками, які просить витребувати позивач, оскільки останні на час розгляду справи мають інші кадастрові номери та площі.
      4.5. Не можна витребувати земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0150 у ТзОВ "Забудова-Д", оскільки товариство набуло на них право власності за оплатним договором у порядку виконання судового рішення згідно з приписами статті 388 ЦК України.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 16 лютого 2016 року Апеляційний суд Київської області ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
      6. Мотивував ухвалу так:
      6.1. Земельні ділянки вибули з володіння Ірпінської міської ради не поза її волею.
      6.2. TзOB "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 набули право власності на спірні земельні ділянки згідно з договорами купівлі-продажу, які були укладені не з Ірпінською міською радо, а з фізичними та юридичними особами, право власності яких підтверджене державними актами та свідоцтвами про право власності.
      6.3. На час укладення договорів купівлі-продажу, за якими відповідні земельні ділянки придбали ТзОВ "ОМ-АРТ", ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, не були скасовані рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких раніше отримали право власності на земельні ділянки набувачі. Вказані договори купівлі-продажу сторони виконали.
      6.4. Придбаваючи земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:015, 3210900000:01:047:0183 та 3210900000:01:047:0159, TзOB "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не знали та не могли знати про те, що вказані земельні ділянки відчужують особи, які не мають права розпорядження ними, оскільки право власності ОСОБА_20, ТзОВ "ОМ-АРТ", ОСОБА_21 і ОСОБА_1 було у встановленому порядку зареєстроване. Тому TзOB "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок.
      6.5. Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що земельні ділянки вибули з володіння Ірпінської міської ради як власника поза її волею. Ця рада приймала рішення про надання земельних ділянок у власність набувачам, але ті рішення надалі були скасовані у судовому порядку. За наявності волі Ірпінської міської ради на відчуження земельних ділянок немає підстав для застосування механізму захисту права власності, передбаченого статтею 388 ЦК України.
      6.6. Земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151 та 3210900000:01:047:015 ТзОВ "Забудова-Д" придбало у ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1 у порядку виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі N 750/3033/15-ц, що унеможливлює витребування цих ділянок.
      6.7. Рішення про державну реєстрацію прав прийняті на підставах зареєстрованих і не визнаних недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:150 та 3210900000:01:047:0159 та на виконання і з дотриманням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
      6.8. Ірпінський міський суд Київської області у рішенні від 16 серпня 2012 року у справі N 1013/4597/2012 уже визнав недійсними державні акти серії ЯМ N 720185 і серії ЯМ N 415252, видані на ім'я ОСОБА_10 та ОСОБА_20, а також державні акти, видані на ім'я фізичних осіб, які відчужили належні їм земельні ділянки на користь ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1. Вчинення на державних актах серії ЯМ N 720185 і серії ЯМ N 415252 відміток про відчуження земельних ділянок на підставі договорів купівлі-продажу не змінює суті таких державних актів як недійсних. А тому вимога про повторне їх скасування є необґрунтованою.
      6.9. Визнання недійсними державних актів і свідоцтв про право власності, виданих на підставі наступних після отримання набувачами земельних ділянок договорів їх купівлі-продажу, не є належним способом захисту права позивача.
      Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
      7. 16 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою залишив без змін рішення судів першої й апеляційної інстанцій.
      8. Суд касаційної інстанції мотивував ухвалу так:
      8.1. На момент вчинення перших правочинів, за якими спірні земельні ділянки були відчужені, рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких фізичні особи набули право власності на ці ділянки, не були скасовані, а відповідні договори сторони повністю виконали.
      8.2. Суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги доводи прокурора про те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею, оскільки саме Ірпінська міська рада прийняла рішення про надання спірних земельних ділянок набувачам, і ці рішення лише у подальшому скасував суд у справі N 1013/4597/2012. У вказаних рішеннях Ірпінської міської ради було її волевиявлення на вибуття земельних ділянок з власності територіальної громади м. Ірпеня та на передання їх у приватну власність. За наявності волі Ірпінської міської ради на відчуження земельних ділянок відсутні підстави для застосування механізму захисту права власності, передбаченого статтею 388 ЦК України.
      8.3. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки продаж спірних земельних ділянок на користь ТзОВ "Забудова-Д" відбувся у порядку, встановленому для виконання судових рішень, то вказане є додатковою підставою для відмови у задоволенні вимоги про витребування цих ділянок у зазначеного відповідача.
      9. Суддя Леванчук А.О. висловив щодо зазначеної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ окрему думку, яку мотивував так:
      9.1. Висновок про відмову у задоволенні позову є помилковим, не ґрунтується на повному та всебічному з'ясуванні обставин у справі і зроблений без належного застосування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 3 червня 2015 року у справах N 6-205цс15, N 6-217цс15, від 2 листопада 2016 року у справі N 6-2161цс16.
      9.2. Суди залишили поза увагою те, що державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, а тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 3 червня 2015 року у справі N 6-205цс15).
      9.3. Суди не застосували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 3 червня 2015 року у справі N 6-217цс15, про те, що вчинення на державному акті, визнаному судом недійсним, відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного.
      9.4. Для вирішення спору в частині заявлених на підставі статті 388 ЦК України вимог про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння суди також не застосували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 2 листопада 2016 року у справі N 6-2161цс16, відповідно до якого розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади.
      9.5. З огляду на вказане касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області необхідно було задовольнити частково: скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд
      10. У лютому 2017 року заявник звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року. Просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      11. 6 березня 2017 року Верховний Суд України ухвалою відкрив провадження у справі.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року (далі - Закон України N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України викладений у новій редакції.
      13. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
      14. У січні 2018 року заява про перегляд разом із доданими до неї матеріалами була передана до Верховного Суду.
      15. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      16. 31 липня 2018 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що заявник оскаржує судові рішення, зокрема, з підстав неоднакового застосування однієї норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (господарської та цивільної) у відповідних їхніх рішеннях.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд
      17. Заява подана з передбачених пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 3 частини першої та частини другої статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень (постанови Вищого господарського суду України від 10 травня 2016 року у справі N 911/263/15, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15) у подібних правовідносинах, а також - невідповідності оскаржених судових рішень викладеному у постановах Верховного Суду України (від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15, від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776 цс 16, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц, від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-205 цс 15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-217 цс 15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      18. Заявник мотивує заяву про перегляд так:
      18.1. Власником комунального майна є не відповідна рада як орган місцевого самоврядування, а територіальна громада. Волевиявлення Ірпінської міської ради щодо розпорядження об'єктами комунальної власності має відповідати чинному законодавству.
      18.2. Ірпінська міська рада, ухвалюючи рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови і передаючи її після поділу у приватну власність фізичним особам, діяла всупереч приписам законодавства, що підтверджують судові рішення у справі N 1013/4597/2012.
      18.3. З огляду на викладене право дійсного власника - територіальної громади м. Ірпеня - не припинилося з утратою відповідного майна. А тому це право має бути захищене за віндикаційним позовом на підставі статті 388 ЦК України.
      18.4. ТзОВ "Забудова-Д" набуло право власності на спірні земельні ділянки не внаслідок їх продажу під час примусового виконання судового рішення на публічних (прилюдних) торгах, а під час добровільного виконання судового рішення.
      (2) Позиція ТзОВ "Забудова-Д"
      19. У березні 2017 року ТзОВ "Забудова-Д" подало заперечення на заяву про перегляд, які мотивує так:
      19.1. ТзОВ "Забудова-Д" набуло право власності на спірні земельні ділянки у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
      19.2. Обставини справи N 367/2022/15-ц відрізняються від обставин справи N 911/263/15, за наслідками розгляду якої 10 травня 2016 року Вищий господарський суд України ухвалив постанову, наведену заявником як приклад неоднакового застосування норм права.
      19.3. Немає невідповідності ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року викладеним у постановах Верховного Суду України, які навів заявник, висновками щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      19.3.1. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15 не може бути підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      19.3.2. У справі N 367/2022/15-ц підставою для відмови в позові була неможливість витребування спірних земельних ділянок від добросовісного набувача у зв'язку із застосуванням частини другої статті 388 ЦК України. Натомість у наведених вище постановах Верховного Суду України й ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не застосована така підстава відмови у витребуванні майна в добросовісного набувача як продаж цього майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
      (2) Доводи інших учасників справи
      20. Інші учасники справи заперечення на заяву про перегляд не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів
      (1.1) Щодо підстав для перегляду судових рішень
      21. Відповідно до статті 353 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд, Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно з пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах були: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      (1.1.1) Стосовно невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права
      22. Обґрунтовуючи невідповідність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року у справі N 367/2022/15-ц викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник надав для порівняння копії постанов Верховного Суду України від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15, від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776 цс 16, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц, від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-205 цс 15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-217 цс 15.
      23. У постанові від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776 цс 16 судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вказала, що спірне нежитлове приміщення вибуло з комунальної власності Львівської міської ради на підставі рішення суду - ухвали про визнання мирової угоди, яка надалі була скасована. Вказане, на думку суду, підтверджує, що майно вибуло з володіння власника поза його волею, а тому є підстави для витребування цього майна з незаконного володіння відповідача. Отже, у зазначеній справі Верховний Суд України сформулював висновок про застосування припису пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Проте у справі, яка переглядається, суди встановили інші обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а саме те, що земельні ділянки вибули з власності територіальної громади на підставі відповідних рішень органу місцевого самоврядування, які пізніше скасував суд, а не на підставі ухвали про визнання мирової угоди, скасованої надалі судом.
      24. Крім того, надані для порівняння постанови Верховного Суду України від 3 червня 2015 року у справах N 6-205 цс 15 і N 6-217 цс 15 не можуть бути підставою для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, оскільки у зазначених постановах немає висновків про застосування приписів частин першої та другої статті 388 ЦК України, про неправильність застосування яких у справі N 367/2022/15-ц стверджує заявник у заяві про перегляд.
      25. У наданій для порівняння постанові від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15 за позовом Одеської міської ради, від імені якої в інтересах держави його подав заступник прокурора Одеської області, про витребування майна з незаконного володіння кінцевого набувача Верховний Суд України встановив, що Вищий господарський суд України у постанові від 16 жовтня 2014 року у справі N 916/2545/13 визнав недійсним один з пунктів рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року, а також визнав удаваними та недійсними укладені Одеською міською радою у зв'язку з вказаним її рішенням договори дарування і купівлі-продажу.Верховний Суд України у справі N 916/2131/15 дійшов висновку, що оскільки Одеська міська рада розпорядилася комунальним майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, це майно вибуло з володіння територіальної громади поза її волею, а тому слід залишити в силі рішення суду першої інстанції, який задовольнив позов про витребування майна від кінцевого набувача (аналогічні висновки у подібних правовідносинах Верховний Суд України сформулював у постановах від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15).
      26. Велика Палата Верховного Суду вважає, що є підстави для вирішення питання про усунення невідповідності ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 рокуу справі N 367/2022/15-цвикладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.
      (1.1.2) Стосовно неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах
      27. Обґрунтовуючи неоднакове застосування судами касаційної інстанції приписів пункту 3 частини першої та частини другої статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник навів постанову Вищого господарського суду України від 10 травня 2016 року у справі N 911/263/15 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15, в яких, на думку заявника, зазначені приписи застосовані інакше, ніж в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 рокуу справі N 367/2022/15-ц.
      28. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.
      29. В ухвалі від 18 січня 2016 року у справі N 1522/29456/12 (провадження N 6-11667 ск 15) колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що за змістом частини першої статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Згідно з обставинами зазначеної справи Приморський районний суд м. Одеси у рішенні від 22 червня 2011 року в іншій справі - N 2/1522/7856/11 - задовольнив позов фізичної особи до Одеської міської ради і визнав за позивачем право власності на реконструйовану квартиру. Надалі ця фізична особа відчужила зазначену квартиру за договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2011 року іншій фізичній особі, а та продала її на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2012 року ще іншій фізичній особі. Апеляційний суд Одеської області 29 лютого 2012 року ухвалив рішення у справі N 2/1522/7856/11 (провадження N 22ц-1590/1371/2012), яким скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2011 року та відмовив у задоволенні позову про визнання права власності на реконструйовану квартиру. Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2011 року, Одеська міська рада, від імені якої в інтересах держави позов подав заступник прокурора Одеської області, у справі N 1522/29456/12 стверджувала, що рішення Приморського районного суду м. Одеси у рішенні від 22 червня 2011 року у справі N 2/1522/7856/11, яке стало підставою для набуття реконструйованої квартири у власність, було скасоване в апеляційному порядку, а тому відпали підстави відповідно до яких відчужувач набув право власності на відповідне майно.
      30. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини, які виникли між учасниками справи N 6-11667 ск 15, не є подібними до правовідносин учасників справи N 367/2022/15-ц. А тому в останній не може бути прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15.
      31. У наданій для порівняння постанові від 10 травня 2016 року у справі N 911/263/15 Вищий господарський суд України, вирішуючи питання щодо застосування статті 388 ЦК України, вказав, що відповідач відчужив нежитлові приміщення, не маючи на це права, оскільки перед тим набув право власності на відповідне нерухоме майно на підставі судового рішення, скасованого надалі через його незаконність. Майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Згідно з обставинами справи N 911/263/15 позивач просив витребувати нерухоме майно з незаконного володіння відповідача, вказуючи на вибуття майна поза волею власника. Суди двох інстанцій відхилили довід відповідача про продаж спірного нерухомого майна у порядку, встановленому рішенням Господарського суду міста Києва від 14 червня 2010 року у справі N 7/807, оскільки у матеріалах справи N 911/263/15 не було доказів реалізації спірного нерухомого майна на публічних (прилюдних) торгах з продажу арештованого майна. Вищий господарський суд України також дійшов висновку, що частина друга статті 388 ЦК України регулює захист прав осіб, які придбали майно на публічних (прилюдних) торгах, проведених у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
      32. Велика Палата Верховного Суду вважає, що предмет спору й обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування частини другої статті 388 ЦК України, у справах N 911/263/15 і N 367/2022/15-ц є подібними. Проте суди касаційної інстанції у цих справах неоднаково застосували частину другу статті 388 ЦК України, що зумовлює необхідність вирішення заяви про перегляд у відповідній частині.
      (1.2) Щодо відсутності волі територіальної громади на вибуття з її володіння земельних ділянок
      33. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили таке:
      33.1. 16 серпня 2012 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення у справі N 1013/4597/2012, згідно з яким у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, скасував низку рішень Ірпінської міської ради, які уможливили первинне вибуття спірних земельних ділянок з володіння їхнього власника, зокрема рішень надання дозволу набувачам на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення та передання їм цих земельних ділянок і про затвердження зазначених проектів, а також визнав недійсними державні акти, видані набувачам.
      33.2. На підставі договору купівлі-продажу від 7 листопада 2012 року ОСОБА_10 відчужила належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159 ОСОБА_21, про що на державному акті серії ЯМ N 720185, виданому на ім'я ОСОБА_10, зроблена відмітка про перехід права власності до ОСОБА_21 Надалі на підставі договору купівлі-продажу від 22 вересня 2014 року ОСОБА_21 відчужив цю земельну ділянку на користь ОСОБА_3
      33.3. ОСОБА_20 на підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 2012 року відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183 на користь ОСОБА_2. На державному акті, виданому на ім'я ОСОБА_20, зроблена відмітка про перехід прав власності до ОСОБА_2.
      33.4. Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 4 листопада 2011 року (реєстрові номери 2401, 2410, 2395, 2416, 2407, 2413 та 2404) ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_17 відчужили належні їм земельні ділянки загальною площею 0,1 га кожна з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, 3210900000:01:047:0170, 3210900000:01:047:0169, 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0167, 3210900000:01:047:0168 на користь TзOB "ОМ-АРТ".
      33.5. Останнє на підставі заяви N 917 від 12 вересня 2012 року об'єднало придбані ним у відповідачів у справі N 1013/4597/2012 зазначені земельні ділянки та земельну ділянку загальною площею 0,1 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0158, придбану на підставі договору купівлі-продажу від 4 листопада 2011 року (реєстровий N 2398), в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0198 загальною площею 0,8 га.
      33.6. На підставі заяви TзOB "ОМ-АРТ" про поділ земельних ділянок N 612 від 18 березня 2013 року земельна ділянка з кадастровим номером 3210900000:01:047:0198 загальною площею 0,8 га була поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203 і 3210900000:01:047:0202 загальною площею 0,4 га кожна за адресами: АДРЕСА_4 і АДРЕСА_8 відповідно.
      33.7. 25 вересня 2014 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення у справі N 1013/4597/2012, яким скасував рішення Ірпінського міського суду від 16 серпня 2012 року в частині витребування спірних земельних ділянок з незаконного володіння набувачів, і в цій частині ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні вимог прокурора про витребування з незаконного володіння набувачів на користь держави спірних земельних ділянок. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      33.8. 29 травня 2015 року TзOB "ОМ-АРТ" відчужило земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203 і 3210900000:01:047:0202 на користь TзOB "Забудова-Д" на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2015 року (реєстрові номери 997 і 996).
      33.9. Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 15 липня 2011 року та 25 липня 2011 року (реєстрові номери 1354, 1358, 1450, 1458, 1464 і 1446), ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відчужили належні їм земельні ділянки загальною площею 0,1 га кожна з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0149, 3210900000:01:047:0146, 3210900000:01:047:0147, 3210900000:01:047:0148 на користь ОСОБА_1
      33.10. Остання на підставі заяви N 920 від 12 вересня 2012 року об'єднала придбані нею земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0149, 3210900000:01:047:0146, 3210900000:01:047:0147, 3210900000:01:047:0148 в одну земельну ділянку загальною площею 0,4 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0197.
      33.11. Надалі на підставі трьох договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2015 року та від 2 червня 2015 року (реєстрові номери 1000, 1007 і 1008 відповідно) ОСОБА_1 відчужила земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0150 і 3210900000:01:047:0151 на користь TзOB "Забудова-Д".
      33.12. ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ТзОВ "Забудова-Д" є добросовісними кінцевими набувачами.
      34. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
      35. Відповідно до частини першої статті 317 та частини першої статті 319 ЦК України власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.
      36. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п'ята статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
      37. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (частина п'ята статті 60 вказаного Закону).
      38. Міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
      39. Виключно на пленарних засіданнях міської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункти 30 і 34 статті 26 вказаного Закону).
      40. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності на підставі рішень Ірпінської міської ради, скасованих у судовому порядку у справі N 1013/4597/2012 через їх незаконність, волі територіальної громади м. Ірпеня на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15.
      41. Отже, у справі N 367/2022/15-ц суди неправильно застосували пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України та дійшли помилкового висновку про наявність волі територіальної громади м. Ірпеня на вибуття спірних земельних ділянок. Враховуючи це, земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0183, кінцевим набувачем якої є ОСОБА_2, 3210900000:01:047:0159, кінцевим набувачем якої є ОСОБА_3, а також 3210900000:01:047: 0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, кінцевим набувачем яких є ТзОВ "Забудова-Д", вибули з власності територіальної громади м. Ірпеня поза її волею.
      (1.3) Щодо неможливості витребування у добросовісного набувача майна, проданого у порядку, встановленому для виконання судових рішень
      42. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
      42.1. На підставі дозволу Центрального відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) Чернігівського міського управління юстиції (далі - МУЮ) N 0339/573, виданого 29 травня 2015 року заступником начальника Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ Дмитрієвим С.А. в межах виконавчого провадження N 47667710 від 27 травня 2015 року, ТзОВ "ОМ-АРТ" 29 травня 2015 року продало ТзОВ "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047: 0203 і 3210900000:01:047:0202 на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі N 750/3033/15-ц і виконавчого листа, виданого цим судом 8 травня 2015 року. Кошти за ці ділянки у сумі 1 524 938 грн ТзОВ "Забудова-Д" перерахувало на рахунок Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ в якості погашення заборгованості перед стягувачем у виконавчому провадженні N 47667710.
      42.2. На підставі дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ N 0339/574, виданого 29 травня 2015 року заступником начальника Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ Дмитрієвим С.А. в межах виконавчого провадження N 47677546 від 27 травня 2015 року, ОСОБА_1 29 травня 2015 року та 2 червня 2015 року продала ТзОВ "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151 та 3210900000:01:047:0150 на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі N 750/3033/15-ц і виконавчого листа, виданого цим судом 8 травня 2015 року. Кошти за ці ділянки у сумі 1 275 062 грн ТзОВ "Забудова-Д" перерахувало на рахунок Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ в якості погашення заборгованості перед стягувачем за виконавчим провадженням N 47677546.
      43. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
      44. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року (далі - Закон N 606-XIV) у відповідній редакції.
      45. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 52 Закону N 606-XIV).
      46. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина п'ята зазначеної статті).
      47. Відповідно до частини першої статті 62 Закону N 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
      48. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
      49. Оскільки ТзОВ "Забудова-Д" придбало земельні ділянки не внаслідок їх примусової реалізації на виконання судового рішення, а за домовленістю з ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1 та з дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ, Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів про неможливість витребування у ТзОВ "Забудова-Д" спірних земельних ділянок помилковими.
      (1.4) Щодо витребування спірних земельних ділянок
      50. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
      51. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04), § 166-168).
      52. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
      52.1. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
      52.2. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
      52.3. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява N 43768/07)).
      52.4. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
      53. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      54. Право власника витребувати незаконно, безпідставно відчужені земельні ділянки, які належали до земель рекреаційного призначення (парку культури та відпочинку "Лісовий"), визначене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель, наслідків порушення заборони на зміну їх цільового призначення і регламентування підстав для витребування з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
      55. Враховуючи встановлені у справах N 1013/4597/2012 і N 367/2022/15-ц обставини, висновки судів у справі N 1013/4597/2012 та на наведені вище висновки щодо відсутності волі територіальної громади м. Ірпеня на вибуття з її володіння спірних земельних ділянок і неможливість застосування до вимоги про їх витребування від ТзОВ "Забудова-Д" частини другої статті 388 ЦК України, вимоги прокурора про витребування спірних земельних ділянок від кінцевих набувачів є підставними.
      56. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
      57. До категорій земель за основним цільовим призначенням належать, зокрема, землі рекреаційного призначення (пункт "ґ" частини першої статті 19 ЗК України).
      58. Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
      59. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина третя статті 52 ЗК України).
      60. Згідно зі статтею 1 Закону України від 17 березня 2011 року N 3159-VI "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах", який набрав чинності 13 квітня 2011 року, строком на 5 років запроваджений мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення (земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень, а також земельних ділянок об'єктів фізичної культури і спорту) в містах та інших населених пунктах. Завданням цього Закону було запобігання масовим проявам зміни цільового призначення і забудови окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах (зелених зон, зелених насаджень, об'єктів фізичної культури і спорту), що призводить до погіршення санітарно-гігієнічних, рекреаційних та спортивно-оздоровчих умов життя громадян, а також фізичного і естетичного виховання дітей та молоді.
      61. Той факт, що спірні земельні ділянки належали до земель рекреаційного призначення міста Ірпеня (парку культури та відпочинку "Лісовий"), і на зміну їх цільового призначення поширювалася зазначена заборона, встановили суди у справі N 1013/4597/2012. Зокрема, вони вказали, що рекреаційна територія між АДРЕСА_1, Чехова, Українська та АДРЕСА_2 була утворена за рішенням Ірпінської міської ради ще у 2003 році. І ця рада у спосіб, передбачений статтями 20, 50-52, 123 ЗК України, віднесла спірні земельні ділянки до земель рекреаційного призначення шляхом прийняття відповідних рішень.
      62. У цій справі загальний інтерес у контролі за використанням спірних земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, тобто загальний інтерес у збереженні парку культури та відпочинку "Лісовий" на землях рекреаційного призначення, переважає приватний інтерес кінцевих набувачіву збереженні за ними права на спірні земельні ділянки для будівництва й обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на шкоду вказаному загальному інтересу. Менш обтяжливого засобу забезпечення означеного контролю за користування майном в обставинах цієї справи немає.
      63. Крім того, зважаючи на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України, у цій справі неможливо вирішити питання щодо належної компенсації кінцевим набувачам з огляду на те, що останні розпорядилися їхніми процесуальними правами, не заявили відповідні зустрічні позови, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання та самостійно збирати докази для встановлення розміру означеної компенсації. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцеві набувачі, які не заявили зустрічні позови у справі N 367/2022/15-ц, можуть заявити до власника земельних ділянок позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок. Крім того, кінцеві набувачі, із власності яких витребовуються земельні ділянки, також не позбавлені можливості відновити їхні права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків.
      64. У суді першої інстанції до ухвалення рішення у справі ТзОВ "Забудова-Д" подало заперечення, в яких, зокрема, заявило про застосування позовної давності (т. 3, а. с. 1-5). Тоді як відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про застосування позовної давності у суді першої інстанції до винесення ним рішення не заявляли ні у запереченнях на позов (т. 2, а. с. 50-59, 60-66), мотивованих добросовісністю набуття відповідних земельних ділянок і законністю їхнього відчуження Ірпінською міською радою саме як ділянок для житлової та громадської забудови, ні під час судових засідань 11 та 25 листопада 2015 року (т. 2, а. с. 212-213; т. 3, а. с. 24-27), 4 червня та 2 листопада 2015 року (т. 1, а. с. 204-205, т. 2, а. с. 143-144), в яких брали участь представники зазначених відповідачів.
      65. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
      66. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.Успорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      67. Отже, дійшовши висновку про наявність підстав для витребування спірних земельних ділянок у добросовісних кінцевих набувачів, необхідно дослідити питання перебігу позовної давності за вимогою про витребування таких ділянок від ТзОВ "Забудова-Д", оскільки воно заявило про застосування позовної давності у суді першої інстанції. Проте останній, вважаючи позов необґрунтованим у цілому, висновків щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності не робив, момент, з якого стало чи мало стати відомо про порушення права позивача, не встановлював. Факти, необхідні для вирішення питання про застосування позовної давності до вимоги про витребування спірних земельних ділянок у ТзОВ "Забудова-Д", відсутні і в рішеннях судів апеляційної та касаційної інстанцій з огляду на їхні висновки про відмову у позові.
      68. Враховуючи наведені вище помилки, допущені судами у справі N 367/2022/15-ц щодо застосування норм матеріального права, відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати фактита досліджувати докази, Велика Палата Верховного Суду не може перевірити доводи ТзОВ "Забудова-Д" щодо застосування позовної давності, а тому й ухвалити законне та обґрунтоване нове судове рішення у частині вимоги витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння TзOB "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202 і земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203.
      (1.5) Щодо визнання недійсними державних актів і свідоцтв про право власності
      69. Позивач також заявляв вимоги про визнання недійсними державного акта серії ЯМ N 415252, виданого на ім'я ОСОБА_20, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2, державного акта серії ЯМ N 720185, виданого на ім'я ОСОБА_10, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_21, державних актів серії ЯМ N 942928, серії ЯМ N 942926 і серії ЯМ N 942927, виданих на ім'я ОСОБА_1, і про визнання недійсними свідоцтв про право власності N 26523045 та N 26523999, виданих на ім'я TзOB "ОМ-АРТ".
      70. Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність всіх заявлених у цій справі вимог. Залишаючи його рішення без змін, суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року у справі N 1013/4597/2012 уже визнані недійсними державні акти серії ЯМ N 720185 та серії ЯМ N 415252, видані на ім'я ОСОБА_10 та ОСОБА_20 (які позивач також просив визнати недійсними у справі N 367/2022/15-ц), а також визнані недійсними державні акти, видані на ім'я фізичних осіб, які відчужили належні їм земельні ділянки на користь ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1. Окрім того, апеляційний суд дійшов висновку, що визнання недійсними державних актів та свідоцтв про право власності, виданих на підставі наступних після отримання набувачами земельних ділянок договорів купівлі-продажу земельних ділянок, не є належним способом захисту прав позивача. Вказані висновки суд касаційної інстанції не спростував.
      71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      72. З огляду на вказане, оскільки у справі N 1013/4597/2012 були скасовані первинні підстави вибуття спірних земельних ділянок із володіння територіальної громади м. Ірпеня, а для вирішення питання про задоволення вимоги про їх витребування не є ефективним способом захисту права власника оспорювання державних актів і свідоцтв, що посвідчують відповідне право, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди дійшли по суті правильних висновків про те, що не можуть бути задоволені вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право власності та державних актів.
      (1.6) Щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав
      73. Позивач просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав:
      73.1. N 15964504 від 22 вересня 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159.
      73.2. N 21754868 від 2 червня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0150.
      73.3. N 21754911 від 2 червня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000: 01:047:0151.
      73.4. N 21712411 від 29 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01: 047: 0197.
      73.5. N 21712152 від 29 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01: 047:0202.
      73.6. N 21712277 від 29 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203.
      73.7. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що оскільки рішення про державну реєстрацію прав, які позивач просить скасувати, приймали приватні нотаріуси на підставі посвідчених ними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та на виконання вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а ці договори суд не визнав недійсними, немає підстав для скасування вищевказаних рішень про державну реєстрацію прав.
      74. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі N 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.
      75. Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      76. З огляду на наведене, враховуючи те, що позивач заявив вимоги про витребування із незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровими номером 3210900000:01:047:0159, із незаконного володіння ОСОБА_2 - земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183, із незаконного володіння ТзОВ "Забудова-Д" - земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди дійшли по суті правильних висновків про те, що не може бути задоволена вимога про скасування рішень про державну реєстрацію прав.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд
      (2.1) Щодо суті заяви про перегляд
      77. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3603 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд, за наслідками її розгляду більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про часткове задоволення заяви.
      78. Відповідно до частини першої статті 3604 ЦПК України у вказаній редакції Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього кодексу.
      79. За наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) й ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення (підпункт "а" пункту 2 частини першої статі 3604 ЦПК України).
      80. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до 15 грудня 2017 року.
      81. Відсутність у Верховного Суду України можливості встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку при розгляді заяв про перегляд за правилами ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та допущені судами порушення, які не дозволили ухвалити нове рішення у справі, мало наслідком скасування судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції (див., зокрема, постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі N 442/8157/15-ц, від 31 травня 2017 року у справі N 638/6982/15-ц, від 16 серпня 2017 року у справі N 6-2667цс16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду заяв про перегляд також скасовувала судові рішення та передавала справи на новий розгляд до суду першої інстанції (див., наприклад, постанови від 22 травня 2018 року у справі N 469/1203/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі N 367/2271/15-ц).
      82. Враховуючи те, що підстави, передбачені пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у зазначеній редакції, підтвердилися, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява про перегляд є частково обґрунтованою. Тому з огляду на відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати факти та досліджувати докази, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року слід: скасувати у частині відмови у задоволенні вимоги про витребування спірних земельних ділянок від ТзОВ "Забудова-Д", а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про застосування позовної давності до зазначеної вимоги; скасувати у частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок; у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову; залишити в силі в іншій частині.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      83. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
      84. На підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
      З огляду на наведене, керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII, пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.
      2. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року:
      2.1. Скасувати у частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про витребування земельних ділянок; у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову:
      витребувати у ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_6) на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи 33800777, адреса: вул. Шевченка, 2-А, м. Ірпінь, Київська обл.) земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер 3210900000:01:047:0159, площею 0,1 га;
      витребувати у ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2; адреса: АДРЕСА_7) на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи 33800777, адреса: вул. Шевченка, 2-А, м. Ірпінь, Київська обл.) земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3210900000:01:047:0183, площею 0,1 га.
      2.2. Скасувати у частині відмови у задоволенні вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова-Д" про витребування на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова-Д" земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203; справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      2.3. Залишити в силі в іншій частині.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Ж.М. Єленіна Л.І. Рогач О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 січня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 757/31606/15-ц
      Провадження N 14-285цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року (у складі суддів Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Кузнєцова В.О.), ухвали Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року (у складі суддів Кравця В.А., Рубана С.М., Желепи О.В.) та рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року (суддя Москаленко К.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Житлово-будівельного кооперативу "Металіст", Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про зобов'язання здійснити перерахунок за житлово-комунальні послуги,
      ВСТАНОВИЛА:
      У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Металіст" (далі - ЖБК "Металіст"), Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - ПАТ "АК "Київводоканал"), Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго"), у якому з урахуванням змінених позовних вимог просив суд зобов'язати відповідачів здійснити помісячний перерахунок за житлово-комунальні послуги за період з 1 грудня 2006 року по 30 червня 2014 року по належній йому квартирі АДРЕСА_1, зокрема:
      - ЖБК "Металіст" - за послугу утримання будинку і прибудинкової території, відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) від 19 травня 2000 року N 748 "Про встановлення розмірів тарифів на послуги з утримання будинків і прибудинкових територій у м. Києві";
      - ЖБК "Металіст" та ПАТ "Київенерго" - за послугу централізованого опалення відповідно до розпорядження КМДА від 14 жовтня 2003 року N 1907, яким внесені зміни до розпорядження КМДА від 20 червня 2002 року N 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення";
      - ЖБК "Металіст", ПАТ "АК "Київводоканал", ПАТ "Київенерго" - за послугу централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення відповідно до розпорядження КМДА від 14 жовтня 2003 року N 1907, яким внесені зміни до розпорядження КМДА від 20 червня 2002 року N 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення".
      Також позивач просив зобов'язати ЖБК "Металіст" надати довідку про стан розрахунків станом на 1 липня 2014 року по вказаній квартирі за надані послуги з урахуванням проведених перерахунків.
      На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 послався на невідповідність здійснених відповідачами розрахунків комунальних послуг зазначеним вище розпорядженням КМДА.
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року, відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
      У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень, ухвалених у справі, з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час подання такої заяви, підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 21 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів", Закону України від 24 червня 2004 року N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон N 1875-IV), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      На підтвердження зазначеної підстави заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня, 19 червня 2014 року, 19 серпня 2015 року, а також на постанови Вищого господарського суду України від 13 січня 2016 року (справа N 910/7171/15-г), 2 лютого 2016 року (справа N 910/29714/14), 30 листопада 2017 року (справа N 910/20271/15), у яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 3602 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) якщо судове рішення оскаржується з підстави неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи.
      Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.
      Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 13 липня 2018 року зазначену справу прийнято до розгляду.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
      Згідно зі статтею 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень)суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1, що перебуває на балансі ЖБК "Металіст", та відповідно є споживачем житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території, централізованого опалення та послуг централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення. Позивач споживав указані послуги в спірний період, а саме з 1 грудня 2006 року по 30 червня 2014 року.
      Відповідно до пунктів 1.3, 2.1.1, 2.1.2 статуту ЖБК "Металіст" є обслуговуючим кооперативом, виключною метою якого є обслуговування, ремонт і реконструкція житлового будинку та утримання прибудинкової території за кошти членів ЖБК і за рахунок пасивних доходів і фінансової допомоги від добровільних внесків або дотацій держави, отриманих і використаних кооперативом відповідно до мети його діяльності. Метою діяльності, серед іншого є: забезпечення належного утримання будинку та прибудинкової території, реалізація прав на володіння, користування та розпорядження об'єктами будинку, що перебувають у спільній власності членів кооперативу - власників квартир, жилих та нежилих приміщень будинку; сприяння в отриманні мешканцями будинку комунальних послуг та інших послуг тощо.
      Відповідно до статті 1 Закону N 1875-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд -це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно із законом;
      Відповідно до частин першої та другої статті 29 Закону N 1875-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 травня 2006 року, яке є чинним і набрало законної сили, встановлено, що ПАТ "Київенерго", ПАТ "АК "Київводоканал" не є виконавцями послуг централізованого опалення та послуг централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення в розумінні положень Закону N 1875-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ПАТ "Київенерго", ПАТ "АК "Київводоканал", суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що зазначені особи є неналежними відповідачами, оскільки не були виконавцями спожитих позивачем у спірний період послуг централізованого опалення та послуг централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, централізованого водопостачання гарячої води і водовідведення, нарахування оплати позивачу за спожиті послуги не здійснювали.
      А також суд установив відсутність порушень з боку ЖБК "Металіст" прав позивача, як споживача послуг, передбаченого пунктом 7 частини 1 статті 21 Закону України "Про захист споживачів", внаслідок визначення відповідачем ціни послуг неналежним чином, оскільки ціна продукції на момент споживання послуг та їх оплати була визначена згідно діючих на той момент тарифів, які вподальшому були скасовані за межами заявленого позивачем періоду.
      Разом з тим у постановах Вищого господарського суду України від 13 січня 2016 року (справ N 910/7171/15-г), 2 лютого 2016 року (справ N 910/29714/14), 30 листопада 2017 року (справ N 910/20271/15) та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня, 19 червня 2014 року, 19 серпня 2015 року суди, задовольняючи позовні вимоги про перерахунок наданих комунальних послуг, виходили з того, що позивачам у спірні періоди виставлено рахунки за спожиті комунальні послуги із застосуванням тарифів, які в судовому порядку визнано незаконними і нечинними з моменту їх прийняття.
      Отже існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Велика Палата Верхового Суду виходить з такого.
      Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Згідно із частиною третьою статті 20 Закону N 1875-IV споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
      Частинами першою та другою статті 32 цього Закону передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
      Частиною першою статті 7 Закону N 1875-IV визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, в тому числі, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
      Відповідно до підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" зі змінами, внесеними Законом N 1198-VII від 10 квітня 2014 року, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
      Відповідно до частини п'ятої статті 19 Закону N 1875-IV виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.
      Нарахування за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 у спірний період (з 1 грудня 2006 року по 30 червня 2014 року) здійснювалися відповідно до тарифів на житлово-комунальні послуги, прийнятих розпорядженнями КМДА, які в подальшому були скасовані постановами Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня та 30 вересня 2014 року.
      Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, помилково вважав, що оскільки в момент нарахування плати за житлово-комунальні послуги тарифи були чинними, незважаючи на те, що в подальшому їх було скасовано, позивач не має права на здійснення перерахунку нарахованих йому платежів.
      За таких обставин ухвалені у справі судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню відповідно до статті 3604 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
      Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
      Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень).
      За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 травня 2016 року, ухвала Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону України N 2147-VIII), пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), Велика Палата Верхового Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяву ОСОБА_3 задовольнити.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року та рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська