Серый

Начисление процентов после отзыва лицензии банка

Recommended Posts

Добрый день участники форума, если по начислению процентов на депозиты в банках, у которых отозвали лицензии и которые находятся в процессе ликвидации все понятно, то какова судебная практика обжалования начисления процентов на кредитные договора, если у банка отозвали банковскую лицензию?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Только что, Серый сказал:

Добрый день участники форума, если по начислению процентов на депозиты в банках, у которых отозвали лицензии и которые находятся в процессе ликвидации все понятно, то какова судебная практика обжалования начисления процентов на кредитные договора, если у банка отозвали банковскую лицензию?

Практика есть, но пока она противоположная. Хотя основания есть для таких дел. Есть уже решения админсудов, но они отменены в связи с неправильной юрисдикцией.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

предлагаю наполнить эту тему практикой, пусть даже противоположной... анализируя имеющуюся практику будем пробовать создавать свою.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №761/16868/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/1176/2017Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (далі по тексту - ПАТ "Енергобанк") до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ "Енергобанк" заборгованість за кредитним договором №КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року в сумі 4 166 073,00 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

Не погодившись із таким рішенням суду ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Зазначає, що з початком процедури ліквідації ПАТ "Енергобанк", тобто з 11 червня 2015 року та відкликанням банківської ліцензії ПАТ "Енергобанк" не мало права нараховувати проценти за користування кредитом, пеню та інші платежі, передбачені кредитним договором. Звертає увагу на те, що ПАТ "Енергобанк" всупереч положенням ст. 253 ЦК України почав нараховувати проценти з дня підписання кредитного договору, а не з наступного дня. Також зазначає, що розмір пені значно перевищує розмір збитків, завданих банку та є неспіврозмірним до суми основного боргу. Вважає, що розрахунок заборгованості є необґрунтованим та не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам кредитного договору. Крім того, ПАТ "Енергобанк" не надало позичальнику повної та доступної інформації про сукупну вартість кредиту, що вводить останнього в оману, та в розумінні положень Закону України "Про захист прав споживачів" розцінюється як нечесна підприємницька діяльність.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.

КохановськийВ.С. в інтересах ПАТ "Енергобанк" проти задоволенні апеляційної скарги заперечував, вважав, що спір вирішений судом правильно.

В судове засідання особисто ОСОБА_2, ОСОБА_3 не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, ОСОБА_2 забезпечив явку в судове засідання свого уповноваженого представника, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30 грудня 2013 року між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № КФ-000416-2612, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в розмірі 2 000 000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 23% річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 31 березня 2014 року (а.с.31-35).

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору позичальник здійснює повернення кредиту згідно з графіком, наведеним у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно графіку погашення кредиту, погашення кредиту мало здійснюватися 30 січня 2014 року, 28 лютого 2014 року та 31березня 2014 року (а.с.36).

Відповідно до п. 7.1. кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії, та/або інших платежів на користь банку, банк має право нараховувати позичальнику неустойку за кожний день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, що визначена в п. 1.1. цього договору, від суми простроченої заборгованості. Неустойка нараховується із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та році.

Згідно з п. 7.3. кредитного договору банк має право нараховувати позичальнику неустойку у розмірі 0,5% процентів від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п. 4.2.2, 4.2.3, 4.2.4. цього договору за кожен факт порушення.

Відповідно до п. 7.4. кредитного договору банк має право підвищити відсоткову ставку зазначену в п. 1.1. на 5% у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п. 4.2.5. Відсоткова ставка повертається до розміру зазначеному у п. 1.1. після оформлення додаткового забезпечення згідно з п. 4.2.5.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 23 січня 2014 року між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язався перед кредитором відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_2, що випливають з кредитного договору № КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року зі всіма змінами та доповненнями до нього (а.с.38-40).

31 серпня 2015 року ПАТ "Енергобанк" порушило перед судом питання про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, яка за наданими позивачем розрахунками станом на 21 серпня 2015 року становить 4 166 073,06 грн. з яких: 1 999 999,64 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 781 826,24 грн. - прострочена заборгованість за процентами, 1 384 247,19 грн. - пеня (а.с.6-7).

Суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ПАТ "Енергобанк".

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі.

Відповідно до положень ст. ст.526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правилами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст.554 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 неналежним чином виконував зобов'язання за кредитним договором № КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року, внаслідок чого утворилась заборгованість. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів солідарно суми заборгованості.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з розміром заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачів.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 11 червня 2015 р. №370 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Енергобанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 червня 2015 року №115 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Енергобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Енергобанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Ільчука О.П. строком на 1 рік з 12 червня 2015 року по 11 червня 2016 року включно (а.с.56-57).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Як визначено у статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

В силу положень ч.9 ст. 17 Закону України "Про банки та банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.

Відповідно до ст. ст. 47, 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" видача банком кредитів під проценти є видом банківської діяльності.

За правилами ч.2 ст. 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачає повноважень Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на здійснення банківської діяльності по нарахуванню відсотків за договором кредиту та пені при ліквідації банку.

Виходячи із системного аналізу наведених норм закону та враховуючи положення ч.1 ст.8 ЦК України, колегія суддів вважає, що з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури ПАТ "Енергобанк", останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за кредитним договором та пені.

Відповідно до розрахунку суми заборгованості станом на 21.08.2015 року тіло кредиту становить 1 999 999,64 грн., відсотки - 781 828,24 грн., пеня - 1 384 247,19 грн. (а.с.6-7). Банківська ліцензія у позивача відкликана 11.06.2015 року. На час відкликання банківської ліцензії сума відсотків становить 672 894,74 грн., пеня - 1 095 278,79 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції положень ч.3 ст.551 ЦК України відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки розмір нарахованої пені є значно меншим від тілу кредиту, яке є не погашеним до теперішнього часу, тобто сума нарахованої пені не перевищує розміру завданих банку збитків.

Також не приймаються до уваги колегією суддів і доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розрахунку заборгованості, оскільки наданий банком розрахунок є належним письмовим доказом, який не спростований відповідачами як в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду. Даний розрахунок узгоджується з умовами кредитного договору та перевірений колегією суддів шляхом проведення арифметичного розрахунку. Крім того, представник відповідача ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції не заперечував тієї обставини, що тіло кредиту не повернуто до теперішнього часу.

Посилання в апеляційній скарзі на невідповідність укладеного сторонами кредитного договору вимогам ст.ст. 11,19 Закону України "Про захист прав споживачів", що на думку особи, що подала апеляційну скаргу, тягне за собою скасування ухваленого у справі рішення, є хибним тлумаченням зазначених норм Закону, оскільки дані порушення Закону, якщо б вони мали місце, є лише підставою для визнання укладеного кредитного договору недійсним. На теперішній час кредитний договір, заборгованість за яким є предметом спором у даній справі, є дійсним та обов'язком для виконання відповідачами.

За таких підстав, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зменшення суму заборгованості за кредитним договором №КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року, яка підлягає стягненню на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, солідарно.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року змінити.

Зменшити суму заборгованості за кредитним договором №КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року, яка підлягає стягненню на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, солідарно, з 4 166 073,00 грн. до 3 768 173,17 грн., з яких: 1 999 999,64 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 672 894,74 грн. - заборгованість по відсотках, 1 095 278,78 - пеня.

В решті рішення залиши без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 640/14570/15-ц Головуючий 1 інст. Бородіна Н.М.

Провадження № 22ц/790/4895/16 Доповідач - Костенко Т.М.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Костенко Т.М.

суддів: Колтунової А.І., Зазулинської Т.П.

за участю секретаря Кравченко О.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ПАТ "Банк Форум" - ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 травня 2016 року у цивільній справі за позовом ПАТ "Банк Форум", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и л а:

21.08.2015 року позивач ПАТ "Банк Форум" (далі Банк), в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_2, звернувся у суд з позовом до відповідача ОСОБА_3, після зменшення якого просить стягнути заборгованості за договором кредиту №3-014013/37-KLCC від 07.08.2013р. в загальній сумі 43211,16 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що між Банком та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого Банк надав кредитні кошти в сумі 20700 грн., а відповідач зобовязався їх повернути зі сплатою відсотків в розмірі 36% річних.

Відповідач порушувала умови договору, щодо встановленого графіку погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого виникла заборгованість станом на 12.08.2015р., яка складається із заборгованості по кредиту в сумі 20700 грн., по відсоткам в сумі 10557,76 грн. та пені в сумі 11953,40 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 травня 2016 року позовні вимоги задоволені частково. З ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк Форум" стягнуто заборгованість за договором №3-0140/13/37 KLCC в загальній сумі 22866 грн. 62 коп. В решті позову відмовлено.

На зазначене судове рішення представник ПАТ "Банк Форум" - ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, вважає рішення незаконним.

Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, та не сприяв повному, обєктивному і неупередженому розгляду справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно вважав, що підставою для часткового задоволення позову, є відкликання банківської ліцензії та початок ліквідаційної процедури в ПАТ "БАНК ФОРУМ". Однак це твердження не відповідає дійсності, оскільки на час укладення договору кредиту між сторонами АКБ "Форум" мав відповідну ліцензію на здійснення банківської діяльності та під час проведення процедури ліквідації банку позичальники за кредитними договорами не звільняються від взятого на себе зобовязання щодо належного виконання умов кредитного договору та своєчасного погашення заборгованості. Позичальник кредит отримала вчасно і продовжує користуватись кредитними коштами, а тому має сплатити відсотки за весь час користування кредитом.

Апелянт зазначив, що судом не враховано початок ліквідаційної процедури у ПАТ "БАНК ФОРУМ" та відкликання банківської ліцензії, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобовязання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Враховуючи викладене вище, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які зявились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.11 та ч.1 ст.303 ЦПК України, суд першої інстанції розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Як встановлено в суді першої інстанції, підтверджено наявними у справі доказами та не заперечується сторонами, відповідно до кредитного договору, укладеного 07.08.2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Банк Форум", останній надав відповідачу кредитні кошти в сумі 20700 грн.

Судом також встановлено, що 13.06.2014р. постановою Правління НБУ №355 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ "Банк Форум".

Починаючи з 16 червня 2014 року за рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в банку здійснюється ліквідаційна процедура та призначена уповноважена особа на ліквідацію банку.

Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Банк Форум", суд першої інстанції виходив з того, що з початком ліквідації Банку та відкликанням банківської ліцензії позивач не має права на нарахування процентів за користування кредитом та інших платежів, що були передбачені кредитним договором.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 47, 49 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" видача банком кредитів під проценти є видом банківської діяльності .

За правилами ч.2 ст. 27 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другоюстатті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Як визначено у статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

В силу положення частини 9 статті 17 Закону України "Про банки та банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.

Судова колегія вважає, що районний суд правильно встановив юридичну природу виниклих правовідносин між сторонами у справі та, враховуючи положення ч.1 ст.8 ЦК України, застосував закони, які їх регулюють.

Оскільки ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачає повноважень Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на здійснення банківської діяльності по нарахуванню відсотків за договором кредиту при ліквідації банку, висновок районного суду про стягнення з відповідача тільки основного боргу за кредитним договором є обґрунтованим.

Такий висновок відповідає обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Погоджується судова колегія також і з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення процентів за користування кредитом та пені, так як доказам по справі в цій частині дана обєктивна оцінка і зроблений вірний висновок.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи, викладені представником ПАТ "Банк Форум" в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів,-

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ПАТ "Банк Форум" - ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - Т.М. Костенко

Судді: ОСОБА_5

ОСОБА_6

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Справа № 405/4945/16-ц

2/405/881/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2017 року Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі

головуючої судді: Шевченко І.М.

при секретарі : Фришко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 0303/245 від 29.08.2008 року в сумі 65 818,97 доларів США. Позов обґрунтовує тим, що 29.08.2008 року між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ, повним правонаступником якого є ПАТ "Західінкомбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0303/245, за яким позичальнику було надано кредит на придбання нежитлового приміщення у розмірі 90 000, 00 дол. США, на умовах визначених договором зі сплатою 16 % річних. Відповідно до п. 1.2 кредитного договору термін користування кредитними коштами встановлювався до 28.08.2010 року. В подальшому, до кредитного договору неодноразово вносилися зміни, так додатковим договором від 18.10.2011 року термін користування кредитними коштами встановлено до 17.10.2012 року включно. Термін користування кредитними коштами сплив, проте кошти, надані в кредит згідно умов кредитного договору, позичальником сплачені не були. З огляду на це, сума заборгованості по тілу кредиту станом на 30.05.2016 року становить 42 195,47 дол. США, по процентах 8 434,51 дол. США.

Згідно п. 3.2.8 Кредитного договору у разі порушення (невиконання) умов даного договору позичальник зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 30 % від простроченої суми боргу, незалежно від нарахованої пені, збитків та інших стягнень. Штраф за порушення (невиконання) кредитного договору згідно його умов становить 15 188,99 дол. США.

Загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Західінкомбанк" по кредитному договору № 0303/245 від 29.08.2008 року станом на 30.05.2015 становить 65 818,97 дол. США.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором було укладено: договір іпотеки № 2481 від 01.09.2008 року, укладений між кредитором та ОСОБА_1 (іпотекодавець); договір поруки № 0303/245-Р від 25.06.2010 року, укладений між кредитором, позичальником та ОСОБА_2 (поручитель).

Крім того, 06.10.2015 року ПАТ "Західінкомбанк" звернувся в Ленінський районний суд міста Кіровограда з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 та боржника ОСОБА_1 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 405/7214/15-ц).

Таким чином, ПАТ "Західінкомбанк" звернувшись у даній справі із позовом 06.10.2015 року щодо стягнення кредитної заборгованості трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором дотримав у повному обсязі. Отже, подавши позов, трирічний строк позовної давності був перерваний 06.10.2015 року і розпочався заново. Крім того, боржником здійснювалось погашення заборгованості по тілу кредиту 28.02.2014 року і процентах 28.03.2014 року, про що свідчить банківська виписка.

Посилаючись на вказані обставини, норми діючого законодавства, просить задовольнити позов.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений, надав заяву, якою просить суд провести розгляд справи за відсутності представника банку, позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, надала суду письмові заперечення та посилаючись на викладені в них обставини просила відмовити в його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 29.08.2008 року між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ, повним правонаступником якого є ПАТ "Західінкомбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0303/245, за яким позичальнику було надано кредит на придбання нежитлового приміщення у розмірі 90 000, 00 дол. США, на умовах визначених договором зі сплатою 16 % річних. Відповідно до п. 1.2 кредитного договору термін користування кредитними коштами встановлювався до 28.08.2010 року (а.с. 19).

До кредитного договору неодноразово вносилися зміни, так додатковим договором від 18.10.2011 року термін користування кредитними коштами встановлено до 17.10.2012 року включно.

Позовна заява Банку до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором подана 29 червня 2016 року.

Згідно п. 3.2.8 Кредитного договору у разі порушення (невиконання) умов даного договору позичальник зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 30 % від простроченої суми боргу, незалежно від нарахованої пені, збитків та інших стягнень.

Позивач свої зобов’язання, передбачені договором кредиту № 0303/245 від 29.08.2008 року виконав повністю, відповідач ОСОБА_1 своїх зобов’язань, згідно кредитного договору, належним чином не виконує, в зв’язку з чим станом на 30.05.2016 року заборгованість позичальника по кредитному договору № 0303/245 від 29.08.2008 року перед ПАТ "Західінкомбанк" становить 65 818,97 дол. США, з яких: сума простроченої заборгованості по тілу кредиту 42 195,47 дол. США; несплачені проценти 8 434,51 дол. США; штраф за порушення (невиконання) умов договору15 188,99 дол. США. Даний факт підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості по кредитному договору № 0303/245 від 29.08.2008 року перед ПАТ "Західінкомбанк" станом на 30.05.2016 року (а.с.5).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позичкодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позичкодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того є роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За статтями 526, 612 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов Договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В забезпечення виконання зобов’язань відповідача по кредитному договору між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 01.09.2008 року № 2481, відповідно до умов якого в забезпечення належного виконання зобов’язань, що виникають з кредитного договору та додаткових до нього договорів іпотекодавець передав нежитлове приміщення 23/13, загальною площею 140,34 кв. м.(а.с.24).

Крім того, в забезпечення виконання умов кредитного договору між кредитором, позичальником та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 0303/245-Р від 25.06.2010 року. Відповідно до його умов у випадку невиконання позичальником своїх зобов’язань перед кредитором за кредитним договором та додатковими до нього договорами кредитор має право стягнути з поручителя суму в розмірі повного обсягу усіх зобов’язань позичальника (а.с.23).

Ст. 611 ЦК України передбачає, що в разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені Договором або Законом.

Нормами ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити борг, а також відсотки.

За ст. ст. 1049-1050 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та у порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позичкодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалась на його банківський рахунок.

06.10.2015 року банк звернувся до Ленінського райсуду м. Кіровограда з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення кредитної заборгованості з поручителя – ОСОБА_2 Рішенням від 24.12.2015 року у справі № 405/7214/15-ц в задоволенні позовних вимог судом було відмовлено. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 14.04.2016 року у справі № 22-ц/781/601/16 зазначене рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 цього Кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позивач в своїх позовних вимогах просить суд стягнути з відповідача: суму простроченої заборгованості по тілу кредиту в розмірі 42 195,47 доларів США (термін виконання по якій настав 17.10.2012 року); несплачені проценти нараховані за квітень 2014 року – червень 2015 року в сумі 8 434,51 доларів США (розпочата процедура ліквідації банку); штраф згідно п.3.2.8 договору, що складає 30% від суми простроченого тіла кредиту та відсотків в розмірі 15 188,99 доларів США.

Як зазначає позивач, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28.05.2014 року № 316 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 28.05.2014 року № 38 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації", відповідно до якого, з 29.05.2014 року було розпочато процедуру виведення ПАТ "Західінкомбанк" з ринку шляхом здійснення в ньому тимчасової адміністрації.

На підставі постанови Правління НБУ від 23.07.2014 року № 433 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.07.2014 року № 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Західінкомбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" ОСОБА_3.

Як визначено у статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", після призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

В силу положення частини 9 статті 17 Закону України "Про банки та банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії. Відкликання банківської ліцензії означає припинення банком здійснення нарахування відсотків за договором кредиту, зважаючи на неможливість здійснення будь-яких банківських операцій. 

Отже, з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури банку останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за всіма кредитними договорами. Нарахування процентів Банком є частиною його банківської діяльності, здійснення якої припиняється з моменту відкликання банківської ліцензії.

Відтак, нарахування процентів та штрафів Фондом на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" в період ліквідаційної процедури банку є таким, що не відповідає вимогам Закону.

Щодо внесення сум на погашення зобов’язань по кредитному договору після закінчення терміну користування кредитними коштами відповідач заперечує факт їх внесення. Банківські виписки, надані позивачем, свідчать про погашення кредиту, кошти по якому прийняті від фізичних осіб, а не від відповідача. Інших доказів про внесення саме Позичальником коштів на погашення кредиту позивачем до суду не надано.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмета спору, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, враховуючи положення статей 256, 257, 526, 611, 612, 625, 1046, 1049-1050 ЦК України, суд прийшов до висновку, що даний спір не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України суд стягує судові витрати по даній справі з позивача. Стягненню на користь держави підлягає судовий збір в сумі 24 593,26 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" на користь держави судовий збір в сумі 24 593,26 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів.

Суддя Ленінського районного

суду м. Кіровограда І. М. Шевченко

Джерелоі нформації:
Єдиний державний реєстр судових рішень у формі відкритих даних
http://od.reyestr.court.gov.ua/files/33/15d3800851cf2a7eef6d3259754c3185.rtf

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Державний герб України

 

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 

"06" лютого 2013 р.                                                                                    Справа № 5023/2491/11  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргувідкритого акціонерного товариства "Харківський завод "ТОЧМЕДПРИЛАД", м. Харківна постановувід 15.11.2012 р. Харківського апеляційного господарського судуу справі 5023/2491/11 господарського суду Харківської областіза заявою боржникавідкритого акціонерного товариства "Харківський завод "ТОЧМЕДПРИЛАД", м. Харківпровизнання банкрутомрозпорядник майнаарбітражний керуючий Чаговець Т.П.керуючий санацією Самокиш С.О.голова комітету кредиторівПАТ "Науково-технологічний  інститут  транскрипції, трансляції і реплікації", м. Харківза заявоюпублічного  акціонерного товариства "Земельний банк", м. Харківпровизнання кредиторських вимог

в судовому засіданні взяв участь представник:

ВАТ "Харківський завод "ТОЧМЕДПРИЛАД"Берездецька В.В., довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.04.2011 року порушено провадження у справі № 5023/2491/11 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "Точмедприлад" (далі - Боржник, Товариство) за заявою останнього в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.11.2011 року у задоволені клопотання публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (далі - Банк) про зупинення провадження у справі відмовлено. При цьому, визнані частково грошові вимоги Банку - на загальну суму 53 008 грн. 57  коп., з якої 51 386 грн. 58 коп. включено до реєстру вимог кредиторів у першу чергу задоволення, як вимоги, що забезпеченні заставою майна Боржника, а 1621 грн. 99  коп. (судові витрати у справах №57/132-10 та № 42/245-10) у четверту чергу задоволення. Також, включено до реєстру грошових вимог кредиторів у першу чергу задоволення сплачені кредитором державне мито у розмірі 340 грн. 00  коп. та судові витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у справі про банкрутство у розмірі 40 грн. 00  коп. "В залишку суми заборгованості" кредитору відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2011 року   ухвалу господарського Харківської області від 21.11.2011 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2012 року скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2011 року. та ухвалу господарського суду Харківської області від 21.11.2011 року, а справу передано на новий розгляд  до господарського суду Харківської області.

        При новому розгляді справи ухвалою господарського суду Харківської області від 21.08.2012 року (суддя - О.А. Дзюба) визнано вимоги публічного акціонерного товариства "Земельний банк" до Боржника на загальну суму 2 226 038 грн. 39 коп. та включено їх до реєстру вимог кредиторів: у першу чергу задоволення 1 599 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 431 420 грн. 52 коп. процентів, нарахованих за рішеннями суду та 31 025 грн. 00 коп. процентів за період з 01.07.2010 р. по 02.08.2010 року; у четверту чергу задоволення - 3 074 грн. 99 коп. судових витрат за попередні рішення суду; у шосту чергу задоволення -  161 517 грн. 88 коп.; а у залишку суми заборгованості Банку відмовлено.

        Не погодившись із цією ухвалою суду,   публічне акціонерне товариство "Земельний банк" звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило змінити ухвалу господарського суду Харківської області від 21.08.2012 року в частині відмови в задоволенні вимог у розмірі 328 268 грн. 22 грн. за процентами за користування Боржником кредитними коштами в період з 02.08.2010 року по 12.04.2011 року та прийняти постанову, якою визнати грошові вимоги  Банку у повному обсязі.

        Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 року (головуючий суддя - Крестьянінов О.О., судді: Кравець Т.В., Плахов О.В.) апеляційну скаргу задоволено частково: ухвалу господарського Харківської області від 21.08.2012 року змінено, пункт 1 її резолютивної частини викладено в редакції, відповідно до якої визнані вимоги Банку до Боржника на загальну суму 2 530 345 грн. 48 коп. із включенням їх до реєстру вимог кредиторів згідно наступної черговості: перша черга: 1 600 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 685 951 грн. 82 коп. -процентів та 221 013 грн. 62 коп. - пені, які забезпечені заставою майна боржника; 125 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи про банкрутство; четверта черга: 23 255 грн. 04 коп. судових витрат; а в іншій частині ухвалу господарського суду Харківської області від 21.08.2012 року залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням апеляційної інстанції, відкрите акціонерне товариство "Харківський завод "ТОЧМЕДПРИЛАД" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та уточненнями до неї, в яких просить змінити постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 року щодо визнаних вимог Банку, ухваливши нову постанову, якою відмовити Банку в задоволенні кредиторських вимог у розмірі 246 139 грн. 30 коп. за процентами, нарахованими в період з 02.08.2010 року по 12.04.2011 року та у розмірі 59 495 грн. 74 коп. пені; та віднести вимоги щодо визнаної суми пені до шостої черги вимог кредиторів.  

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 2, 19, 20, 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 1, 4, 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст.ст. 1, 31 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Розглядаючи заявлені Банком кредиторські вимоги до Боржника, суд першої інстанції, з урахуванням вказівок касаційної інстанції, викладених в постанові від 14.03.2012 року, зазначив, що після відкликання у Банку ліцензії зарахування однорідних зустрічних вимог, а також нарахування ним процентів Боржнику не допускається. Також суд зазначив, що сума кредиторських вимог підтверджена рішеннями судів про стягнення в інших справах, а тому вимоги підлягають задоволенню - у тому числі суми пені. Основний же борг є вимогами, що забезпечені заставою майна Боржника, а суд врахував часткове погашення  кредиторських вимог в сумі 1000 грн. 00 коп.  

Змінюючи  вказану ухвалу, апеляційний суд вказав, що допускається нарахування Банком процентів по кредитам після відкликання у нього ліцензії, оскільки  визначені нормами ст. 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" проценти  відносяться до економічних санкцій, а кредитні зобов'язання за укладеними договорами не припиняються з відкликанням вказаної ліцензії. Також, апеляційний суд вказав про невірне визначення зарахування перерахованих Банку Боржником коштів, оскільки в першу чергу сплачуються проценти за договором. Віднесення ж сум пені до шостої черги задоволення є невірним, оскільки ці вимоги також забезпечені заставою майна Боржника; до першої ж черги відносяться лише ті судові витрати, що пов'язані із провадження у справі про банкрутство.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними висновками апеляційного суду, оскільки вони зроблені без врахування вказівок касаційної інстанції, що містяться у постанові у даній справі, та з невірним застосуванням норм законодавства.

Так, направляючи справу в частині розгляду кредиторських вимог Банку на новий розгляд до місцевого суду, суд касаційної інстанції в постанові від 14.03.2012 року, з посиланням на норми ст. 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вказав, що з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури банку останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за всіма кредитними договорами.

Саме частина вказаних процентів, нарахованих за укладеними між Банком та Боржником кредитними угодами, за період після відкликання у Банку з 02.08.2010 року банківської ліцензії були визначені та включені до складу заявлених Банком спірних кредиторських вимог.

Суд же апеляційної інстанції, не врахувавши дані вказівки касаційної інстанції та невірно застосувавши визначені норми законодавства, дійшов неправомірного висновку, що нараховані Банком у складі заявлених до Боржника кредиторських вимог проценти після відкликання згаданої ліцензії відносяться до економічних санкцій, оскільки нарахування таких процентів Банком є частиною його банківської діяльності, здійснення якої припиняється з моменту відкликання банківської ліцензії.

До викладеного слід додати, що виходячи з приписів ст. 625  Цивільного кодексу України, нараховані згідно норм цієї статті проценти також не є економічними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, неправомірні висновки апеляційного суду стосовно порядку та періоду, за який відбувається нарахування Банком процентів за користування кредитними коштами після відкликання у нього ліцензії на право здійснення ним банківської діяльності, а, відповідно, і невірні висновки щодо розміру зарахованих сум, що були перераховані Боржником для погашення зазначених кредиторських вимог, призвело до невірних висновків стосовно розміру суми основної заборгованості, процентів та нарахованих сум пені у складі заявлених до Товариства кредиторських вимог, що підлягають визнанню у даній справі.

Висновки ж суду першої інстанції з цього приводу, касаційний суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що відповідають викладеним нормам законодавства та зробленими з належним врахуванням вказівок касаційного суду, наведених в постанові від 14.03.2012 року.    

Що ж до черговості включення до реєстру вимог кредиторів сум пені, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог ст. 1 Закону про банкрутство до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються  недоїмка  (пеня та  штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду. При цьому, вказаною нормою не встановлюються винятки щодо залежності походження цих недоїмки (пені та штрафу) від основного зобов'язання (чи є таке зобов'язання забезпеченим заставою або ні).

У зв'язку з цим, враховуючи вимоги п. 6 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, висновок апеляційного суду щодо включення визнаної суми пені до реєстру вимог кредиторів у першу чергу задоволення із зазначенням, що такі вимоги забезпечені заставою майна Боржника, є такими, що зроблені із невірним застосуванням вказаних норм законодавства.

За таких обставин та виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, визначених нормами п. 6 ст. 1119 ГПК України, оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як незаконна, а змінена нею ухвала суду першої інстанції - залишенню в силі, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Дійшовши визначеного висновку, касаційні вимоги про зміну оскаржуваної постанови апеляційного суду задоволенню не підлягають.  

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності змін з 19.01.2013 року), ст.ст. 91, 93, 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), ст.ст. 602, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 35, 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112, 11113, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

 

ПОСТАНОВИВ:

 

1.          Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "ТОЧМЕДПРИЛАД" задовольнити частково.

2.          Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р. у справі № 5023/2491/11 скасувати.

3.          Ухвалу господарського суду Харківської області від 21.08.2012 р. у справі № 5023/2491/11 залишити в силі.

 

 

Головуючий                                                                    Б.М. Поляков

 

         Судді                                                                                  В.М. Коваленко                                                                            

                                                                                                     О.Є. Короткевич

 

 

Постанова виготовлена та підписана 07.02.2013 року.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах


ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ                    УКРАЇНИ

"06" червня 2017 р.    Справа № 916/33/17
Колегія
суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.
Суддів: Гладишевої Т.Я., Ярош А.І.
(Склад колегії суддів змінено на підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.06.2017р.)
Секретар
судового засідання:
Маленкова О.П.

За
участю повноважних представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1, за довіреністю;
від відповідача – ОСОБА_2, за довіреністю.

Розглянувши
у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ"
на рішення Господарського суду Одеської області від 20 березня 2017 року
по справі № 916/33/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_3
до Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ"
про стягнення 4 288 759, 28 грн.

                                                  В
С Т А Н О В И Л А:


          У
січні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_3 звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" про стягнення 4 288 759, 28 грн. заборгованості по договору про мультивалютну кредитну лінію № 1312м-10 від 20.04.2010р., що складається із заборгованості за відсотками у розмірі 746 143,82 грн., заборгованості за основним боргом у розмірі 3 000 000 грн., пені за прострочення заборгованості по кредиту та відсоткам у розмірі 542 615,46 грн.
          Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов’язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20 березня 2017 року (суддя Цісельський О.В.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за відсотками у розмірі 746 143, 82 грн., заборгованість за основним боргом у розмірі 3 000 000 грн., пеню у розмірі 542 615, 46 грн. та витрати на оплату судового збору у розмірі 63 767, 86 грн.; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 563, 53 грн.
          Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що з матеріалів справи підтверджується факт наявності у відповідача боргу перед позивачем, який підлягає стягненню на підставі ст.ст. 217, 231, 232 ГК України та ст.ст. 11, 253, 258, 525, 526, 530, 1048, 1049, 1054 ЦК України.
          Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати частково та постановити нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками у розмірі 319 035, 60 грн., заборгованість за основним боргом у розмірі 3 000 000 грн., витрати на оплату судового збору у розмірі 49 785, 53 грн., а врешті відмовити у задоволенні позовних вимог.
          В обґрунтування апеляційної скарги сторона посилається на те, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами, оскільки Банк нарахував їх після відкликання банківської ліцензії. Крім того, на думку сторони, судом невірно стягнуто 542 615, 46 грн. пені, оскільки стягнення її припиняється через 6 місяців після початку строку виконання зобов'язання. У даному випадку такий строк починається з 20. 04.2016 року. Судом стягнуто суму пені за період з 26.06.2016 р. по 25 12. 2016 року та не мотивовано причин збільшення такої відповідальності, оскільки позивачем не наведено правильного розрахунку пені, у цієї частині суд повинен був відмовити у задоволенні позову.
          Також, апелянт у скарзі зазначив, що місцевий суд безпідставно відхилив клопотання про зупинення провадження у справі.
          Більш детальніше доводи викладені у скарзі.
У відзиві на апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" висловило заперечення щодо викладених доводів апеляційної скарги та вважає рішення місцевого господарського суду таким, що не підлягає скасуванню.
          Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2017 року колегією суддів у складі головуючого судді Лисенко В.А., суддів: Ліпчанської Н.В., Ярош А.І. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
           19 травня 2017 року до відділу діловодства суду надійшло клопотання від Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі № 910/3120/17. Мотивуючи зазначене клопотання, відповідач послався на те, що предметом позову по справі № 910/3120/17 є внесення змін до Кредитного договору щодо відстрочення повернення отриманих кредитних коштів, а саме щодо перенесення дати виконання зобов'язання до 01.03.2020 року того ж самого Кредитного договору, на підставі якого позивач заявляє вимогу про стягнення заборгованості з відповідача по справі № 916/33/17. Відповідач зазначає, що у разі задоволення позову про внесення змін до Договору про відновлювальну кредитну лінію № 1312м-10 від 20.04.2010 року, будуть відсутні підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за цим договором, оскільки термін виконання кредитного зобов'язання буде перенесений.
          Судова колегія відхилила зазначене клопотання, оскільки воно не містить відомостей щодо неможливості суду самостійно встановити обставини у справі № 916/33/17, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Крім того прийняття нового рішення по справі не позбавляє сторону звернутись із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
           23 травня 2017 року апелянтом подано клопотання про залучення 3 особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Судовою колегією відхилене зазначене клопотання, оскільки не наведено, яким чином прийняте рішення у майбутньому вплине на права та обов'язки цієї юридичної особи. 
          Судовою колегією задоволено клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, призначеної на 23 травня 2017 року за наявності поважних причин та призначено розгляд справи на 06.06.2017р.
          В зв’язку з перебуванням судді-члена колегії ОСОБА_4 на лікарняному з 06 червня 2017 року, по справі призначено повторний автоматичний розподіл апеляційної скарги, яка колегією суддів у складі ОСОБА_5 (головуючий), судді Гладишевої Т.Я., Ярош А.І. прийнята до свого провадження відповідною ухвалою.
           01 червня 2017 року апелянтом подано клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду, яке мотивовано скрутним матеріальним становищем відповідача, який є бюджетоутворюючим підприємством, на якому працюють близько однієї тисячі осіб. Негайне виконання судового рішення призведе до соціального вибуху, зупинки діяльності підприємства, що за специфічними умовами виробництва може привести до екологічної катастрофи.
          Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступників висновків.
          За приписами ст. 101 ГПК України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20 квітня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (Банк) та Публічним акціонерним товариством "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" (Позичальник) було укладено договір про мультивалютну кредитну лінію № 1312м-10, за умовами якого Банк надає Позичальнику грошові кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повертання, строковості, платності та цільового використання, надалі по тексту – Кредитні кошти.
          Пунктом 1.1.1 Кредитного Договору в редакції Додаткової угоди від 30.01.2014р. визначено, що надання кредитних коштів здійснюється окремими частинами "траншами" на умовах, визначених Договором в межах відновлювальної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 3 000 000,0 грн.
          За умовами кредитного договору п. 2.5 позичальник зобов'язується повернути усі отримані кошти Банку в валютах заборгованості з кінцевим строком погашення 19 квітня 2016 року. 
          Пунктом 3.1. Договору встановлено, що Банк нараховує, а Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами окремо по кожному траншу, виходячи з наступних процентних ставок:
          а) - по кредиту в Національній валюті України – гривні:
- 15,5% (п’ятнадцять цілих п'ять десятих процентів) річних за користування траншем в період з дня видачі до строку, зазначеного в п.2.5. цього Договору;
- по кредиту в доларах США:
- 12% (дванадцять процентів) річних за користування траншем в період з дня видачі кредиту до строку, зазначеного в п. 2.5. цього Договору.
          б) у разі порушення Позичальником встановленого в п.2.5. цього Договору графіку погашення кредитної лінії:
- по кредиту в Національній валюті України – гривні – 31% (тридцять один процент) річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання по кредиту згідно вищенаведеного графіку, за період часу з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї ссудної (основної) заборгованості;
- по кредиту в доларах США – 24% (двадцять чотири процента) річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом згідно вищезазначеного графіку, за період часу з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї ссудної (основної) заборгованості;
          в) - по кредиту в Національній валюті України – гривні – 31% (тридцять один процент) річних за період з дати, зазначеної в п.2.5. цього Договору до дня фактичного погашення ссудної заборгованості;
- по кредиту в доларах США – 24% (двадцять чотири проценти) річних за період з дати, зазначеної в п.2.5. цього Договору до дня фактичного погашення ссудної заборгованості.
          Пунктом 7.1. Договору визначено, що за прострочку повернення кредитних коштів та/або сплати процентів Позичальник сплачує Банку пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується від простроченої суми за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується у разі порушення Позичальником строків платежів, передбачених п.п.2.2., 2.5., 2.6., 3.4., 3.6., 3.7., 4.5., 6.1., 8.3. цього Договору, а також любих інших строків платежів, передбачених цим Договором. Сплата пені не звільняє Позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними коштами.
          Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 8.5. Договору).
          Під час дії вищенаведеного договору, сторонами було укладено низку додаткових угод до нього, якими сторони внесли відповідні зміни до нього.
          На виконання умов вищенаведеного Договору, позивачем відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 80 000 000, 00 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою та платіжними дорученнями.
          Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем всупереч умовам договору кредитні кошти повернуто не в повному обсязі, проценти сплачено не в повному обсязі, внаслідок чого, за останнім виникла заборгованість за основним боргом в сумі 3 000 000, 00 грн. та позивачем нарахована заборгованість за відсотками в сумі 746 143, 82 грн.
          Постановою Правління Національного Банку України від 17.09.2015р. № 612 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" віднесено до категорії неплатоспроможних.
          Рішенням від 17.09.2015р. № 171 Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації на три місяці з 18.09.2015р. по 17.12.2015р.
           18.12.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" № 230.
          З підстав неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати їх відсотків, позивач 25.11.2016р. звернувся до останнього з вимогою (повідомленням) № 3-243210/12355 про повернення кредитних коштів.
          Дану вимогу відповідач отримав 16.12.2016р., що підтверджується рекомендованим про вручення поштового відправлення, але наявну кредиторську заборгованість, відповідач залишив без оплати.
          Неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
          Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановленоё що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини 2 цієї ж статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
          За приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
          Положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
          Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
          За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
          У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
          Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
          Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3 000 000, 00 грн. основного боргу.
          Проте колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками слід задовольнити частково виходячи з наступного.
          Відповідно до частини 3 статті 91 Цивільного кодексу України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
          Структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України "Про банки і банківську діяльність" .
          Згідно зі ст. 2 зазначеного Закону про банки банк, це - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
          Відповідно до статті 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківська ліцензія, це - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.
          Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.
          До банківських послуг, зокрема належать розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
          Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також: інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ, зокрема, належать банки; фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонд)- гарантування вкладів фізичних осіб (дачі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між: Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
          Відповідно до ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
          Пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
          Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює зокрема повноваження органів управління банку.
          Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закот України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи фонду, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.
          У відповідності до ч. 9 ст. 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.
          Виходячи із системного аналізу вищевказаних правових норм, слід зробити висновок, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася, в зв'язку з чим втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам.
          Таким чином, в силу наведених положень законодавства відкликання банківської ліцензії (початок процедур ліквідації банку) означає і припинення позивачем як банком нарахування відсотків за Кредитним договором як складової банківської діяльності, зважаючи на неможливість здійснення будь-яких банківських операцій, а тому нарахування і вказування у розрахунку заборгованості сум нарахованих відсотків до погашення із грудня 2015 р. - є неправомірним, у зв’язку з чим відповідачу слід відмовити у задоволенні позову в цій частині.

          Вказане вище підтверджується судовою практикою, зокрема, колегія суддів Вищого господарського суду України при розгляді справи № 5023/5556/13 у своїй постанові від 16.12.2013р. зазначила, що "…з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури банку останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за всіма кредитними договорами".
          Подібна позиція також висловлена у постанові Вищого господарського суду України по справі № 5023/2491/11 від 06.02.2013р. в якій зокрема зазначено: "... нарахування таких процентів Банком є частиною його банківської діяльності, здійснення якої припиняється з моменту відкликання банківської ліцензії".
          Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення відсотків в сумі 223 579,86 грн. за користування коштами відповідно умов Кредитного договору від 20.04.2010 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
          Щодо нарахування пені колегія суддів вважає зазначити наступне.
          Як зазначалось вище, кінцевий строк виконання зобов'язання за Кредитним договором - 20.04.2016 року.
          Відповідно п. 7.1. Кредитного договору, за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів Позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується в разі порушення Позичальником термінів платежів, передбачених п.п. 2.4., 2.5., 2.6., 3.4., 3.6., 3.7., 4.5., 6.1., 8.3. цього Договору, а також будь-яких інших термінів платежів, передбачених цим Договором. Сплата пені не звільняє Позичальника від зобов'язання сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитними коштами.
          Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання маю бути виконано.
          У пункті 2.5. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 зазначено: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також: мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж: передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".
          Тобто, керуючись ст. 232 ГК України, роз'ясненнями постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року та п. 7.1. Кредитного договору право на нарахування пені у позивача виникло саме 20.04.2016 року.
          Як вбачається з наявного розрахунку, позивачем нараховано пеню з 26.06.2016 року. Мотивоване обґрунтування дати початку строку нарахування пені матеріали справи не містять. 
          Таким чином, рішення суду про стягнення пені в сумі 542 615, 46 грн. за невиконання умов Кредитного договору № 1312м-10 від 20.04.2010 року є неправильним.
          Але зазначені обставини не дозволяють апеляційної інстанції відмовити у позові у цієї частині, як того просить апелянт з огляду на наступне.
          Відповідно до вимог пункту 1.12. 17 постанови № 14 Пленуму Вищого господарського суду України від грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
          Таким чином, судова колегія самостійно розраховує розмір пені, нарахованої за неповернення основного грошового зобов'язання, виходячи з такого.
          Період нарахування пені – з 20 квітня 2016 року по 20 жовтня 2016 року. Виходячи з розрахунку позивача (а.с. 20) та періоду, з якого позивач просить стягнути відповідну суму, судова колегія вважає за необхідне нарахувати такі суми:
          з 20 квітня 2016 року по 20 травня 2016 року - 0 грн.;
          з 20 травня 2016 року по 20 червня 2016 року - 0 грн.;
          з 20 червня 2016 року по 20 липня 2016 року - 89 262, 30 грн.;
          з 20 липня 2016 року по 15 вересня 2016 року - 124 508,20 грн.;
          з 15 вересня 2016 року по 20 жовтня 2016 року - 86 065,81 грн.
          Таким чином, загальна сума пені, яку стягує апеляційний суд складає 299 836, 30 грн.
          Оскільки судова колегія дійшла висновку про безпідставність нарахування відсотків, починаючи з 18.12.2015р., то й нарахування пені по відсоткам за періоди після 18.12.2015 р. не здійснюється.
          Підсумовуючі викладене, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, часткове скасування судового рішення в частині стягнення відсотків та пені з прийняттям нового рішення про стягнення 3 000 000, 00 грн. основного боргу; 319 035, 60 грн. заборгованості за відсотками; 299 836, 30 грн. - заборгованості по пені.
          Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача у розмірі 53 897, 68 грн. за подачу позовної заяви та позивача – за подачу апеляційної скарги у розмірі 59 188, 44 грн. Оскільки позивачем добровільно сплачено судовий збір у сумі 563, 53 грн., що не доданий за подачу позовної заяви, судова колегія не вважає за доцільне повторно стягувати цю суму.
          Відносно клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду, судова колегія звертає увагу на наступне.
          Пунктом 13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від17 травня 2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" роз’яснено, що питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду та порядку її виконання вирішується апеляційним судом одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові.
          Згідно з ч. 1 і 2 ст. 121 ГПК за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
          За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд за власною ініціативою, за заявою сторони виконавчого провадження, за заявою виконавця, поданою на підставі заяви сторони виконавчого провадження, або за заявою державного виконавця, поданою з власної ініціативи, у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", суд, який видав виконавчий документ, може змінити спосіб та порядок виконання рішення, ухвали, постанови у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.
          Пунктом 7.1. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал постанов господарських судів України" від 17.10.2012р. № 9 роз’яснено, що господарський суд на підставі статті 121 ГПК України має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.
          Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.
          Також п. 7.2. вказаної постанови роз'яснює, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
          Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1035 "Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію" заборонено на період тимчасової окупації поставки товарів (робіт, послуг) під всіма митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію.
          Тобто, фактично з 2014 року ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" не має можливості поставляти продукцію власного виробництва на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей, а також до АР Крим.
          Більше того, ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" неможливо стягнути заборгованість із суб'єктів господарювання, які знаходяться у зоні АТО, а також неможливістю розпоряджатися складськими залишками готової продукції на цих територіях.
          Проведення бойових дій на сході України та втрата ринків збуту зі всіма супутніми наслідками, зумовлені обставинами, які ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" не могло передбачити та усунути. До того ж, проведення антитерористичної операції припало на кінцеві терміни повернення кредитних коштів, що практично унеможливило їх належне повернення внаслідок зупинення нормальної роботи підприємства, в зв'язку з цим, протягом 2013-2016 років реалізація продукції ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" впала на 42,4%, та згідно звітів по результати фінансової діяльності за 2013-2016р., що вбачається з доданих копій документів в обґрунтування клопотання.
          Крім цього, одним з наслідків військової агресії на сході України та проведення антитерористичної операції Національним банком України визнано знецінення національної валюти, наслідком цього стало збільшення собівартості виробництва продукції у зв'язку з тим, що закупівля сировини та витратних матеріалів для виробництва продукції медичного призначення здійснюється в доларах США та ЄВРО, відтак, для підтримки виробництва соціально значущої, в умовах військової агресії, продукції (шприців та систем переливання крові і розчинів) ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" було вимушене спрямовувати грошові кошти на підтримання виробництва.
          Колегією встановлено, що ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" є бюджетоутворюючим підприємством міста Білгород-Дністровський Одеської області, на якому працюють близько однієї тисячі осіб.
          Негайне повне задоволення обґрунтованих вимог АТ "Банк "Фінанси та кредит" призведе до повної зупинки підприємства та, як наслідок, рішення суду взагалі не буде виконане. До того ж, зупиниться виробництво медичних виробів, які в умовах проведення військових дій дуже потрібні державі та Збройним силам України.
          Крім того приймаються до уваги доводи апелянта, що на території ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" знаходиться радіаційна установка з джерелами іонізуючого випромінювання, яка використовується для проведення стерилізації медичної продукції гамма-променями та раптова зупинка підприємства, внаслідок проведення виконавчих дій, може призвести до екологічної катастрофи, шкода від якої буде дуже значною.
          Враховуючи вищевикладене, з урахуванням складної фінансово-економічної ситуації, яка об'єктивно склалася на підприємстві з незалежних обставин, зважаючи на складну соціально-економічну ситуацію в державі та наявність дії об'єктивних обставин - зменшення кількості замовників продукції ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" - значна частина яких знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції (на тимчасово окупованих територіях), що унеможливлює негайне виконання рішення суду - є об'єктивні підстави у відстроченні виконання судового рішення за наслідками розгляду цієї справи - до 01.06.2019р.
          На підставі наведеного судова колегія задовольняє клопотання про відстроченні виконання судового рішення про стягнення грошових коштів з відповідача - до 01.06.2019р.
          Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 п. 2, 104 п. 4, 105 господарського процесуального кодексу України, судова колегія – 

П О С Т А Н О В И Л А:


          Апеляційну
скаргу Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" - задовольнити частково.
          Рішення Господарського суду Одеської області від 20 березня 2017 року по справі № 916/33/17 – скасувати частково в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами та пені.
          Прийняти нове рішення:
          "Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість:
          - 3 000 000 грн. (три мільйоні гривень) за основним боргом;
          - 319 035, 60 грн. (триста дев'ятнадцять тисяч тридцять п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок за відсотками;
           299 836, 30 грн. (двісті дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот тридцять шість) гривень 30 (тридцять) копійок пеню на основну заборгованість.
           53 897, 68 грн. (п'ятдесят три тисячі вісімсот дев'яносто сім) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок – витрати на оплату судового збору.
          В решті позовних вимог відмовити."
          Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ліквідацію банка на користь Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 59 188 (п'ятдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят вісім) гривень 44 (сорок чотири) копійки.
          Відстрочити виконання судового рішення в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" до 01 червня 2019 року.
          Господарському суду Одеської області доручити видати накази із зазначенням усіх необхідних реквізитів сторін.
          Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
          Повний текст постанови підписано 08.06.2017р.


          Головуючий суддя                                                            В.А. Лисенко


          Суддя                                                                                Т.Я. Гладишева


          Суддя                                                                                А.І. Ярош 


Джерелоі нформації:
Єдиний державний реєстр судових рішень у формі відкритих даних
http://od.reyestr.court.gov.ua/files/33/617655407b829ba01ab34cd756326995.rtf
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах


Справа
№ 640/12931/16-ц
н/п 2/640/314/17 
ЗАОЧНЕ
РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
23 травня 2017 року Київський районний суд м. Харкова у складі: 
головуючого
- судді Бородіної Н.М.,
за участю секретаря Давіденко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства " Всеукраїнський акціонерний банк" до ОСОБА_1, 3-я особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
встановив:
Позивач, ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", звернувся у суд з позовом до відповідача, ОСОБА_1, 3-я особа ОСОБА_2 (залучений судом), в якому просить в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком за Кредитним договором № 696 від 01.11.2007 року, що становить в гривневому еквіваленті 6 039 001,56 грн., з них:
заборгованість за тілом та відсотками 232 945,10 доларів США, еквівалент за курсом 25,200907 на 04.05.2016 року - 5 870 427 грн., з яких: тіло - 100 830,00 доларів США; відсотки- 132 115,10 доларів США; всього заборгованість за комісіями 168 573,76 гривень, з них: штраф/п за несвоєчасне погашення кредиту (неустойка) - 133 577,21 гривень, комісія за РО 34 996,55 грн., звернути стягнення на належний на праві приватної власності ОСОБА_1, предмет іпотеки трикімнатну комунальну квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності за банком.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що між банком та відповідачем був укиданий кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав кредитні кошти в сумі 110000 дол. США грн., а відповідач зобов'язався їх повернути зі сплатою відсотків в розмірі 13% річних. В забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту між банком та відповідачем укладений договір іпотеки нерухомого майна . Банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі, надав кредит, однак відповідач порушує умови договору, що сплати щомісячних платежів, внаслідок чого у відповідач виникла заборгованість, яку банк просить звернути на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності. 
Відповідач порушувала умови договору, щодо встановленого графіку погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого виникла заборгованість станом на 12.08.2015р., яка складається із заборгованості по кредиту в сумі 20700 грн., по відсоткам в сумі 10557,76 грн. та пені в сумі 11953,40 грн. 
Відповідач - ОСОБА_1, у судове засідання не з'явився, заперечень на позов не надав. Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.
3-я особа - ОСОБА_2, у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. 
Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне в задоволені позову відмовити, виходячи з наступного.
Між ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (правонаступником якого є ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк") та ОСОБА_1 01.11.2007 року був укладений кредитний договір № 696, за умовами якого відповідачу надається кредит на споживчі потреби у розмірі 110 000,00 дол.США до 01.11.2017 року, з оплатою за користування кредитними коштами в розмірі 13,00 % за обслуговування кредиту встановлюється щомісячна плата в розмірі 388,85 грн.
Кредит відповідачу надавався згідно умов Кредитного договору, однією сумою в безготівковій формі, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 у Харківській філії ВАТ "ВіЕйБі Банк".
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 526 Цивільного і України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно із статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановленні термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами кредитного договору визначений порядок виконання боргових зобов'язань відповідача перед банком а саме: п. 2.5.1. визначено, що позичальник зобов'язується поповнювати свій поточний рахунок, відкритий в Харківській філії ВАТ "ВіЕйБі Банк", шляхом внесення коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням, у сумі не меншій чергового погашення відповідної частини Кредиту, процентів та інших плат, встановлених у Графіку, а п. 2.5.2 кредитного договору визначено, що погашення відповідної частини кредиту, сплата процентів та ін. плат користування, здійснюється шляхом договірного списання банком коштів з поточного рахунку позичальника, відкритого в банку, щомісяця в дату, зазначену в графіку.
Відповідно до п. 4.5. Кредитного договору за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20 відсотків в неповерненого кредиту та/або відсотків, плати за обслуговування кредиту.
Однак, в порушення умов кредитного договору, відповідач своїх зобов'язань, щодо своєчасного погашення відповідної частини кредиту, процентів та інших платежів, відповідно до графіку до цього кредитного договору, не виконує, внаслідок чого станом на березень 2015р виникла заборгованість: зі сплати кредиту в сумі 100830 дол.США, зі сплати відсотків в сумі 70609 дол. США, комісії в сумі 29774,95грн., яка підтверджується розрахунком та відповідачем не спростована.
Стосовно заборгованості відповідача по процентам, комісії та штрафу, які нараховані в період з 19.03.2015р. по 04.05.2016р., суд зазначає наступне.
Постановою Правління НБУ №188 від 19.03.2015р. прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ "Банк Форум". В банку здійснюється ліквідаційна процедура з 20.03.2015р. за рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, також призначена уповноважена особа на ліквідацію банку.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Як визначено у статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.
В силу положення частини 9 статті 17 Закону України "Про банки та банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.
За положеннями ст. ст. 47, 49 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" видача бланком кредитів під проценти є видом банківської діяльності .
За ч.2 ст. 27 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).
ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачає повноважень фонду гарантування вкладників фізичних осіб на здійснення банківської діяльності по нарахуванню відсотків за договором кредиту, комісії при ліквідації банку. 
Виходячи із системного аналізу наведених норм закону та враховуючи положення ч.1 ст. 8 ЦК України, суд приходить до висновків, що з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури банку, останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за кредитним договором, комісії .

Посилання позивача на положення ст.1054 ЦК України, відповідно до яких позичальник повинен повернути кредит та проценти у розмірі та порядку встановленому договором, судом не приймаються, оскільки в даному випадку застосовуються спеціальні норми, які передбачають здійснення банком банківської діяльності та ліквідації банку.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 696 від 01.11.2007 року між ВАТ " Всеукраїнський акціонерний Банк" та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір від 01.11.2007 року посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріально округу Дахно O.A., реєстраційний номер 420.
Відповідно до п. 2.1 предметом іпотеки є нерухоме майно: трикімнатна комунальна квартира АДРЕСА_1
За п.2.2. договору квартира належить відповідачу - ОСОБА_1 на праві приватної власності таким чином:
41/100 част. - на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 01.02.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М. за реєстровим номером 172;
59/100 частина - на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 28.09.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Орловою О.М. за реєстровим номером 3272.
Згідно з п. 4.1.5. Іпотечного договору Іпотекодержатель має право звернути стягнення предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку (терміну) виконання зобов'язання (або тієї чи іншої його частини), воно не буде виконане.
В даному випадку у банку виникло право на звернення стягнення заборгованості за договором кредиту на предмет іпотеки. 
Між тим, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.01.2017р. квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за третьою особою ОСОБА_2 на підставі рішення суду. Тобто в даному випадку власником квартири на яку банк хоче звернути стягнення є особа, яка не залучена позивачем у якості відповідача, тоді як вказане право у відповідності до ч.1 ст. 33 ЦПК України належить лише позивачу.
Пред'явлення вимог не до належного відповідача є підставою для відмови у задоволені позову.
Крім того, ч.2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. 
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності (правова позиція ВСУ у справі №6-1851цс15) .
Позивачем вказані вимоги не виконані, відсутнє обґрунтування свого способу захисту у судовому порядку, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, у спосіб передбачений ст. 37 Закону України "Про іпотеку", який є позасудовим.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212 - 215, 217 ЦПК України, суд -
вирішив :

В задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через суд першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
Відповідач має право подати до Київського районного суду м. Харкова письмову заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії. 
Рішення набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

Суддя Бородіна Н.М.

Джерелоі нформації:
Єдиний державний реєстр судових рішень у формі відкритих даних
http://od.reyestr.court.gov.ua/files/33/eb348b1aa81adf8332cf84423c1588b7.rtf

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 640/12931/16-ц Головуючий суддя І інстанції Бородіна Н. М.

Провадження № 22-ц/790/4751/17 Суддя доповідач Кісь П.В.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

У Х В А Л А

(про залишення апеляційної скарги без руху)

07 липня 2017 р. м. Харків

Суддя судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області Кісь П.В., перевіривши у порядку прийняття до розгляду апеляційним судом апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и в :

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2017 року в задоволенні позову ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" відмовлено.

26 червня 2017 року ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" подало апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без руху виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 294 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" не було присутнє в судовому засіданні 23.05.2017 року при проголошенні оскаржуваного рішення. (а.с. 102) Як зазначає в апеляційній скарзі представник Банку, повний текст рішення суду першої інстанції позивач отримав 15.06.2017 року, однак, жодних доказів на підтвердження цього факту не надає, а матеріали справи їх не містять.

Згідно ч. 3 ст. 297 ЦПК України, апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст. 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому, протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Крім того, апеляційна скарга ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" не відповідає вимогам п.п. 2, 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", а саме - апелянтом не сплачено судовий збір.

У своєму клопотанні, доданому до апеляційної скарги, представник Банку ставить питання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення. В обґрунтування вказаного клопотання посилається на те, що станом на теперішній час ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" перебуває у скрутному фінансовому становищі. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 року №733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до категорії несплатопроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 20.11.2014 року №733 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", відповідно до якого, з 21.11.2014 року було розпочато процедуру виведення ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 року №188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 20.03.2015 року №63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М.А. строком на 1 рік, а саме, з 20.03.2015 року по 19.03.2016 року. Згодом, повноваження останньої було продовжено ще на 2 року до 19.03.2018 року включно.

Як вказує апелянт, зазначена інформація є публічною, загальновідомою та не потребує доказування. (а.с. 113-114)

Згідно ч. 1 с. 82 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Частиною 3 ст. 82 цього Кодексу визначено, що з підстав, зазначених у частині 1 цієї статті, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов"язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

Відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI та статті 82 ЦПК України, єдиною підставою для звільнення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто, фізичної або юридичної особи (наприклад, довідки про доходи, про склад сім"ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім"ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 10 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавстві порядку і розмірі.

Однак, ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" таких доказів до суду апеляційної інстанції не надало, а матеріали справи їх не містять.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у задоволенні клопотання ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про відстрочення сплати судового збору слід відмовити, а апеляційну скаргу залишити без руху.

Відповідно до вимог п.п. 2, 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 16 липня 2015 року № 629-VIII), ставка судового збору за подання до суду апеляційної скарги, зокрема, на рішення суду, становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

По даній справі судовий збір при поданні апеляційної скарги становить 1 515,80 грн. (110% від 1 378,00 грн. (ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви).

Реквізити рахунку для сплати судового збору:

Отримувач коштів: УДКСУ в Основ'янському районі м. Харкова

Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37999628

Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Харківській області

Код банку отримувача (МФО): 851011

Рахунок отримувача: 31211206780011

Код класифікації доходів бюджету: 22030101

Призначення платежу*;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Апеляційний суд Харківської області (назва суду, де розглядається справа)

Згідно ч. 2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 295 ЦПК України, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційну скаргу необхідно залишити без руху та надати апелянту строк для усунення вказаних недоліків, шляхом надання апеляційному суду оригіналу квитанції про оплату судового збору у розмірі 1 515,80 грн., та заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин його пропуску та наданням доказів цього

Керуючись ст. ст. 121, 294, 295, 297 ЦПК України, суддя,-

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про відстрочення сплати судового збору - відмовити

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2017 року - залишити без руху.

Надати апелянту строк протягом п"яти днів з моменту отримання копії ухвали - для надання суду оригіналу квитанції про оплату судового збору.

Надати апелянту строк протягом тридцяти днів з моменту отримання копії ухвали для звернення до апеляційного суду з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин його пропуску та наданням доказів цього.

Роз'яснити апелянту, що у разі, якщо заяву не буде подано в зазначений строк, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру судових витрат може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення, в іншій частині ухвала суду оскарженню не підлягає.

Суддя: П.В. Кісь

Джерелоі нформації:
Єдиний державний реєстр судових рішень у формі відкритих даних
http://od.reyestr.court.gov.ua/files/33/08ebb0de06536bee51d45f29d85c77a7.rtf

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

По даній темі: наразі Дельта Банк в суді доводить, що закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить прямої заборони на припинення нарахування процентів після відкликання ліцензії. Суддя порадила надати сторонам судову практику. На даний час не знайшов позицій ВВСУ, є тільки протилежна практика ВГСУ. Непогана постанова Харьковської адмін. апеляції: http://reyestr.court.gov.ua/Review/57755600.  

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
13 часов назад, Vladimir AB сказал:

По даній темі: наразі Дельта Банк в суді доводить, що закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить прямої заборони на припинення нарахування процентів після відкликання ліцензії. Суддя порадила надати сторонам судову практику. На даний час не знайшов позицій ВВСУ, є тільки протилежна практика ВГСУ. Непогана постанова Харьковської адмін. апеляції: http://reyestr.court.gov.ua/Review/57755600.  

Я тоже кроме этого дела ничего не находил...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2017 року

Справа № 916/33/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Плюшка І.А. (доповідач),

суддів:

Владимиренко С.В., Малетича М.М.,

розглянувши касаційну скаргу

у відкритому судовому засіданні Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Валендюка Владислава Сергійовича

на постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 06 червня 2017 року

у справі

№ 916/33/17

господарського суду

Одеської області

за позовом

Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Валендюка Владислава Сергійовича

до

Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ"

про

стягнення 4 288 759,28 грн

за участю представників:

позивача: Ходюк О.Я.

відповідача: Дядюк Є.М.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Валендюка Владислава Сергійовича звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення заборгованості по договору про мультивалютну кредитну лінію № 1312м-10 від 20 квітня 2010 року у розмірі 4 288 759,28 грн., з яких:

- 3 000 000,00 грн. - заборгованість за основним боргом,

- 746 143,82 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом,

- 542 615,46 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків за період з 26 червня 2016 року по 25 грудня 2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про мультивалютну кредитну лінію № 1312м-10 від 20 квітня 2010 року, укладеним між сторонами у справі.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20 березня 2017 року (суддя: Цісельський О.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за відсотками у розмірі 746 143,82 грн., заборгованість за основним боргом у розмірі 3 000 000,00 грн., пеню у розмірі 542 615,46 грн. та витрати на оплату судового збору у розмірі 63 767,86 грн., а також на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 563,53 грн.

Місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача боргу перед позивачем, який підлягає стягненню на підставі ст.ст. 217, 231, 232 ГК України та ст.ст. 11, 253, 258, 525, 526, 530, 1048, 1049, 1054 ЦК України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 червня 2017 року (склад колегії суддів: Лисенко В.А., - головуючий, Гладишева Т.Я., Ярош А.І.) рішення господарського суду Одеської області від 20 березня 2017 року скасовано в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами та пені. Прийнято нове рішення, яким стягнуто з ПАТ "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 3 000 000,00 грн. заборгованості за основним боргом, 319 035,60 грн. заборгованості за відсотками, 299 836,30 грн. грн. пені на основною заборгованістю, 53 897,68 грн. витрати на оплату судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ліквідацію банка на користь ПАТ "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 59 188,44 грн. Відстрочено виконання судового рішення до 01 червня 2019 року.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсотки за користування кредитом підлягають нарахуванню лише до грудня 2015 року - до початку процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", оскільки з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася та банк втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам. З огляду на викладене суд відмовив у стягненні відсотків, нарахованих після грудня 2015 року, а також відмовив у стягненні пені, нарахованої за несвоєчасну сплату відсотків, нарахованих за період після 18 грудня 2015 року - після відкликання банківської ліцензії. Крім того, суд відстрочив виконання судового рішення, встановивши наявність у відповідача обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.

Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Валендюка В.С. звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06 червня 2017, а рішення господарського суду Одеської області від 20 березня 2017 року залишити без змін. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 20 квітня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (банк, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" (позичальник, відповідач) укладено договір про мультивалютну кредитну лінію № 1312м-10 (далі за текстом - кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повертання, строковості, платності та цільового використання окремими частинами "траншами" на умовах, визначених Договором в межах відновлювальної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 3 000 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. кредитного договору розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами складає 15,5% річних за кредитом в національній валюті України та 12% річних за кредитом в доларах США. У разі порушення позичальником встановленого в п.2.5. договору графіку погашення кредитної лінії розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами в Національній валюті України - гривні складає 31% річних та по кредиту в доларах США - 24% річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом згідно вищезазначеного графіку, за період часу з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї ссудної (основної) заборгованості;

В подальшому під час дії зазначеного кредитного договору між сторонами були укладені додаткові угоди до нього, якими сторони внесли відповідні зміни до договору, зокрема щодо зміни розміру відсоткової ставки, ліміту кредитної лінії, порядку нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, зміни строків погашення кредиту, в т.ч. і кінцевого строку погашення кредиту.

За умовами п. 2.5. кредитного договору в редакції додаткової угоди від 30 січня 2014 року позичальник зобов'язався повернути усі отримані кошти банку в валютах заборгованості з кінцевим строком погашення 19 квітня 2016 року.

Відповідно п. 7.1. кредитного договору, за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується в разі порушення позичальником термінів платежів, передбачених п.п. 2.4., 2.5., 2.6., 3.4., 3.6., 3.7., 4.5., 6.1., 8.3. цього Договору, а також будь-яких інших термінів платежів, передбачених цим Договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитними коштами.

Кредитний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 8.5. договору).

На виконання умов кредитного договору банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 80 000 000,00 грн.

Проте, відповідач в порушення умов кредитного договору повернув кредитні кошти не в повному обсязі, відсотки за користування кредитними коштами сплатив неповністю та з простроченням встановлених кредитним договором термінів.

Постановою Правління НБУ № 612 від 17 вересня 2015 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 171 від 17 вересня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з ринку шляхом запровадження в банку тимчасової адміністрації строком на три місяці з 18 вересня 2015 року по 17 грудень 2015 року.

Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 230 від 18 грудня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року.

25 листопада 2016 року позивач звернувся до відповідача вимогою (повідомленням) № 3-243210/12355 про повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом. Однак, відповідач вимогу не задовольнив, сплату кредиту та відсотків не здійснив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Одеської області. Стягнення нарахованих позивачем сум заборгованості за основним боргом (тілом кредиту) у розмірі 3 000 000,00 грн., відсоткам за користування кредитом в розмірі 746 143,82 грн. та пені за прострочення сплати кредиту та відсотків за період з 26 червня 2016 року по 25 грудня 2016 року в розмірі 542 615,46 грн. є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором щодо своєчасного повернення суми кредиту належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 3 000 000,00 грн., наявність якої відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В п. 3.1. кредитного договору сторони визначили, що розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами складає 15,5% річних по кредиту в Національній валюті України та 12% річних по кредиту в доларах США, а у разі порушення позичальником встановленого в п.2.5. договору графіку погашення кредитної лінії розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами збільшується та складає в гривні 31% річних, по кредиту в доларах США - 24% річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом згідно вищезазначеного графіку, за період часу з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї ссудної (основної) заборгованості.

Згідно з п. 3.4. кредитного договору нарахування та сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач свої зобов'язання за договором зі сплати процентів за користування кредитом виконував несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу до сплати та заявив до стягнення у даній справі проценти за користування кредитом у розмірі 746 143,82 грн. за весь період користування кредитом до 25 грудня 2016 року - до моменту звернення з позовом у даній справі.

За висновком суду апеляційної інстанції, позовні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню лише частково, за період до грудня 2015 року, тобто до початку процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Згідно зі ст.ст. 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

В статті 1 зазначеного Закону передбачено, що банківська ліцензія - це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Відповідно до п. 6 ст. 2 та п. 1 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює зокрема повноваження органів управління банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 зазначеного Закону з дня призначення уповноваженої особи фонду, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Згідно з ч. 9 ст. 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.

Взявши до уваги та проаналізувавши зазначені норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації банк фактично втрачає статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припиняється, у зв'язку з чим банк втрачає і право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних/юридичних осіб та нарахування відсотків по кредитам.

Аналогічна позиція викладена також в постановах Вищого господарського суду України від 16 грудня 2013 року у справі № 5023/5556/12 та від 06 лютого 2013 у справі № 5023/2491/11.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що з грудня 2015 року - з моменту відкликання банківської ліцензії ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" нарахування банком і пред'явлення до стягнення заборгованості по відсоткам з користування кредитом є неправомірним, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано відмовив позивачу у стягненні відсотків, нарахованих після грудня 2015 року, в розмірі 223 579,86 грн. та, відповідно, правильно відмовив і у стягненні пені за несвоєчасну сплату відсотків, нарахованих за періоди після 18 грудня 2015 року.

Разом з цим, врахувавши викладене, встановивши факт прострочення відповідачем сплати процентів за користування кредитними коштами згідно з кредитним договором, здійснивши розрахунок суми пені за прострочення сплати відсотків за період з 20 червня 2016 року по 20 жовтня 2016 року, суд апеляційної інстанцій правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості по відсотками за користування кредитом та пені за прострочення сплати відсотків частково, стягнувши з відповідача 319 035,60 грн. заборгованості за відсоткам та 299 836,30 грн. пені.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що публічне акціонерне товариство "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" є бюджетоутворюючим підприємством міста Білгород-Дністровський Одеської області, на якому працюють близько однієї тисячі осіб, підприємство знаходиться в складній фінансово-економічній ситуації, яка об'єктивно склалась з незалежних від підприємства обставин, якими є складна соціальна-економічна ситуація в державі, знецінення національної валюти та, як наслідок збільшення собівартості виробництва продукції, зменшення кількості замовників продукції ПАТ "ГЕМОПЛАСТ", значна частина яких знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції (на тимчасово окупованих територіях), втрата відповідачем ринків збуту своєї продукції на територіях Донецької та Луганської областях та АР Крим, зниження обсягів реалізації продукції та в цілому зниження фінансової діяльності підприємства.

Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що негайне повне задоволення позовних вимог у даній справі призведе до повної зупинки ПАТ "ГЕМОПЛАСТ", зупиниться виробництво медичних виробів, які в умовах проведення військових дій потрібні державі та Збройним силам України та, як наслідок, рішення суду взагалі не буде виконане. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відстрочення судового рішення у даній справі - до 01 червня 2019 року, оскільки такі обставини ускладнюють виконання судового рішення та є об'єктивними підставами для відстрочення його виконання.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а твердження скаржника про порушення і неправильне їх застосування апеляційним господарським судом під час прийняття оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Валендюка Владислава Сергійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06 червня 2017 року у справі № 916/33/17 залишити без змін.

Головуючий І.А. Плюшко

Судді С.В. Владимиренко

М.М. Малетич

Джерелоі нформації:
Єдиний державний реєстр судових рішень у формі відкритих даних
http://od.reyestr.court.gov.ua/files/34/87a0191f0ae352003ffc17b9f4581e09.rtf

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

336/4962/16-ц

2/366/1304/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

27 березня 2018 року                               

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А., з участю секретаря судового засідання Брагіної І.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 "Актабанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -          

                        ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому зазначає, що 12.06.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Актабанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №  0861689201/Т/973809 від 12.06.2013 року, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 50000 грн. 00 коп. на споживчі потреби. Позивачем було виконано умови кредитного договору та надано відповідачу кредит.

Посилаючись на те, що всупереч умовам кредитного договору зобов’язання позичальником щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами не виконуються, у зв’язку з чим, станом на 22.07.2016 року, заборгованість відповідача за кредитним договором складає 90749 (дев*яносто тисяч сімсот сорок дев*ять) грн. 56 коп., яка складається з строкової заборгованості за кредитом – 19169 грн. 66 коп., простроченої заборгованості по кредиту – 28664 грн. 54 коп., строкової заборгованості за відсотками - 0,4 коп., простроченої заборгованості за відсотками 15 грн, 32 коп., простроченої комісії за обслуговування кредиту 36000 грн., штрафу 6900 грн. 00 коп, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором,судовий збір.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2016 року задоволено позов ПАТ КБ "Актабанк" до ОСОБА_2 та стягнуто заборгованість за кредитним договором №  0861689201/Т/973809 від 12.06.2013 року в сумі 90749 (дев*яносто тисяч сімсот сорок дев*ять) грн. 56 коп., стягнуто судові витрати в сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.

10.11.2016 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14.11.2016 року заяву ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2016 року заяву ОСОБА_2 повернуто заявникові через не усунення недоліків.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11.05.2017 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.12.2016 року скасовано, питання передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2017 року заяву ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.09.2017 року заочне рішення від 04.10.2016 року скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.09.2017 року витребувано від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відомості щодо процедури ліквідації та відкликання банківської ліцензії Публічного акціонерного товариства "Актабанк",код ЄДРПОУ 35863708; від Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Актабанк"  відомості щодо процедури ліквідації та відкликання банківської ліцензії Публічного акціонерного товариства "Актабанк",код ЄДРПОУ 35863708.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24.10.2017 року визнано явку уповноваженого представника ПАТ КБ "Актабанк" обов*язковою у судовому засіданні 14.11.2017 року.

В зв*язку із неявкою уповноваженого представника ПАТ КБ "Актабанк" 14.11.2017 року, розгляд справи відкладено та ухвалою від 14.11.2017 року визнано явку уповноваженого представника ПАТ КБ "Актабанк" обов*язковою у судовому засіданні 30.11.2017 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.11.2017 року позов ПАТ КБ "Актабанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 15.02.2018 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.11.2017 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.03.2018 року справу прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику осіб.

В судове засідання представник позивача не викликався, проте надав суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, на задоволенні позовних вимог в повному обсязі наполягав, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не викликалась, відзив на позов не подавала.

Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази, суд дійшов висновку, що заявлений позов є законним, обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за  кредитним  договором  банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові  кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 12.06.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Актабанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №  0861689201/Т/973809 від 12.06.2013 року, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 50000 грн. 00 коп., на споживчі потреби., про що надано копію кредитного договору №  0861689201/Т/973809 від 12.06.2013 року.

Позичальник ОСОБА_2 ознайомлена із Додатком № 1 до договору -графіком платежів з детальним розписом сукупної вартості кредиту, значенням реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, під особистий підпис.(а.с.9).

Видача суми кредиту 50000 грн. підтверджена заявою на видачу готівки № 348404 від 12.06.2013 року та квитанцією № 348415 від 12.06.2013 року -оплата комісії по №  0861689201/Т/973809 від 12.06.2013 року. (а.с.10).

Як вбачається зі змісту ст. ст. 509, 526, 610, 611, 624, 625, 651, 1050 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином у строки та в порядку відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 неналежним чином виконувала зобов'язання за кредитним договором №  0861689201/Т/973809 від 12.06.2013 року,  внаслідок чого утворилась заборгованість.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 15 січня 2015 р. №19 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Актабанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16 січня 2015 року №6 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Актабанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Актабанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Актабанк" ОСОБА_3 строком на 1 рік з 16 січня 2015 року по 15 січня 2016 року включно. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 253 від 30.12.2015 року доповнено рішення виконавчої дерекції Фонду від 23.12.2015 року щодо строків здійснення процедури ліквідації, та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Актабанк" ОСОБА_3 на строк з 01.01.2016 року по 15.01.2018 року включно (а.с.16-18).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України  "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Як визначено у статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

В силу положень ч.9 ст. 17 Закону України "Про банки та банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.

Відповідно до ст. ст. 47, 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" видача банком кредитів під проценти є видом банківської діяльності.

За правилами ч.2 ст. 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачає повноважень Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на здійснення банківської діяльності по нарахуванню відсотків за договором кредиту, штрафу, комісії при ліквідації банку.

Виходячи із системного аналізу наведених норм закону та враховуючи положення ч.1 ст.8 ЦК України, суд дійшов до висновку, що з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії  та відкриття ліквідаційної процедури ПАТ "Актабанк", останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за кредитним договором,  штрафу, комісії.

Відповідно до розрахунку суми заборгованості станом на час відкликання Банківської ліцензії 15.01.2015 року тіло кредиту становить 47834,20 грн., строкова заборгованість за відсотками та прострочена заборгованість за відсотками – 9,76 грн., штраф по кредиту - 2700 грн., прострочена комісія за обслуговування кредиту 19200 грн. На час відкликання банківської ліцензії сума заборгованості в цілому становить 69743,96 грн.

Оскільки відповідач свої зобов’язання за договором укладеним з позивачем, виконував не належним чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та стягує з відповідача заборгованість за кредитним договором №  0861689201/Т/973809 від 12.06.2013 року в сумі 69743,96 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір, підтверджений документально.

На підставі ст. 12,13,76,81,141,258,259,265,353,355 ЦПК України, ст.ст. 509, 526, 530, 610, 611, 624, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства "Актабанк", код ЄДРПОУ 35863708, МФО 300001 заборгованість за кредитним договором №  0861689201/Т/973809 від 12.06.2013 року в сумі 69743 (шістдесят дев*ять тисяч сімсот сорок три) грн. 96 коп., яка складається з тіла кредиту 47834,20 грн., строкової заборгованості за відсотками та простроченої заборгованості за відсотками – 9,76 грн., штрафу по кредиту - 2700 грн., простроченої комісії за обслуговування кредиту 19200 грн.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства "Актабанк", код ЄДРПОУ 35863708, МФО 300001, судовий збір в сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення,а у разі оголошення вступної та резолютивної части рішення,зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.А. Галущенко


Джерелоі нформації:
Єдиний державний реєстр судових рішень у формі відкритих даних
http://od.reyestr.court.gov.ua/files/36/ba6f06d48e843ef438986c5aa05e7637.rtf

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Справа № 357/8417/17

2/357/432/18

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И


10 січня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Цуранова А. Ю., при секретарі - Солом'яна Л. М.,

за участю: представників позивача - Олійник А.О., Косякевич Ю.С.,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Біла Церква позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2017 року до суду надійшов зазначений позов, в якому представник позивача просив в рахунок часткового погашення заборгованості за Договором кредитної лінії № НКЛ-2006885 від 06.07.2011 в розмірі 1 083 357,72 грн. 72 коп., яка складається із: суми простроченої заборгованості за кредитом - 213 000 грн.; суми прострочених відсотків за кредитом - 462 407,03 грн.; суми пені за несвоєчасне повернення відсотків - 406 837,24 грн.; суми 3-х % річних від суми прострочених процентів - 1 113,45 грн., - звернути стягнення за Іпотечним договором від 06.07.2011 на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи: НОМЕР_1; адреса: 09100, АДРЕСА_1), а саме: квартира № 72, що складається з коридору - 23,2 кв. м., туалету - 2,1 кв. м., кухні - 1,6 кв.м., житлових кімнат - 10,2, 13,9, 17,9, 16,0 кв. м., ванної - 7,4 кв. м., лоджії - 1,7, 1,7, кв. м., загальною площею 107,7 кв. м., житловою площею 58,0 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом другої Білоцерківської міської державної контори Київської області Білик О.Г. 12 березня 2011 року за реєстровим номером 2-1127. Право власності на предмет іпотеки зареєстроване Комунальним підприємством Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 14 березня 2011 року за реєстраційним номером 21030206, про що зроблено відповідний запис № 13640 в реєстрову книгу № 123 та надано витяг про державну реєстрацію прав № 29296051 від 14 березня 2011 року, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, за ціною встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Всі витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконала свої зобов'язання за кредитним договором в частині повернення кредиту та сплати відсотків, тому наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

26.09.2017 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представники позивача, надавши додаткові письмові пояснення, підтримали позов та просили його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні, надавши письмові пояснення, в задоволенні позову просив відмовити зазначивши, що банк не мав права нараховувати відсотки та пеню після прийняття рішення про його ліквідацію.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

06.07.2011 року між позивачем та ФОП ОСОБА_4 укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2006885, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти та зобов'язалась повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

Крім того, 06.07.2011 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії № НКЛ-2006885 від 06.07.2011 року між позивачем та відповідачем був укладений іпотечний договір, яким іпотекодержатель (позивач) прийняв в іпотеку квартиру № 72, що складається з коридору - 23,2 кв. м., туалету - 2,1 кв. м., кухні - 1,6 кв.м., житлових кімнат - 10,2, 13,9, 17,9, 16,0 кв. м., ванної - 7,4 кв. м., лоджії - 1,7, 1,7, кв. м., загальною площею 107,7 кв. м., житловою площею 58,0 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 (іпотекодавцю) на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної контори Київської області Білик О.Г. 12 березня 2011 року за реєстровим номером 2-1127. Право власності на предмет іпотеки зареєстроване Комунальним підприємством Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 14.03.2011 року за реєстраційним номером 21030206, про що зроблено відповідний запис № 13640 в реєстрову книгу № 123 та надано витяг про державну реєстрацію прав № 29296051 від 14.03.2011 року.

В розділі 7 укладеного між сторонами іпотечного договору сторони погодили "Застереження про задоволення вимог іпотеко держателя", якими врегульовано порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

20.06.2012 року рішенням Господарського суду Київської області стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ПАТ "Дельта Банк" - 220 000 заборгованість за кредитом, 39 616 грн. 16 коп. заборгованість за відсотками, 161 173 грн. 44 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 121 328 грн. 27 коп. пені за несвоєчасне повернення відсотків, 10 842 грн. 36 коп. судового збору.

Згідно звіту № 09-17-М06-03 суб'єкта оціночної діяльності ПП "ТА-Експрес-Сервіс" від 01.09.2017 року про оцінку ринкової вартості квартири АДРЕСА_1, вартість квартири визначена в сумі 1 058 153 гривні без ПДВ.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" закріплено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно частин 1 та 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" ).

Положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України закріплено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 20.06.2017 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 1 083 357,72 грн. 72 коп., що складається із: суми простроченої заборгованості за кредитом - 213 000 грн.; суми прострочених відсотків за кредитом - 462 407,03 грн.; суми пені за несвоєчасне повернення відсотків - 406 837,24 грн.; суми 3-х % річних від суми прострочених процентів - 1 113,45 грн.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 02.10.2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" постановлено: відкликати банківську ліцензію та ліквідувати АТ "Дельта Банк".

02.10.2015 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

За правилами ч. 2 ст. 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачає повноважень Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на здійснення банківської діяльності по нарахуванню відсотків за договором кредиту та пені при ліквідації банку.

У відповідності до ч. 9 ст. 17 Закону України "Про банки та банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних правових норм, слід зробити висновок, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ "Дельта Банк" він фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася, в зв'язку з чим останній втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків та пені по кредитам.

Таким чином, нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами починаючи з дня прийняття рішення про ліквідацію банку, а також пені в розмірі 406837 грн. 24 коп., яка відповідно до наданого позивачем розрахунку виникла починаючи з 01.07.2016 року, суд вважає є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є доведеною та ґрунтується на відповідних доказах, а також узгоджується з нормами матеріального права та договірними взаємовідносинами, що виникли та врегульовані відповідно до укладеного кредитного договору та договору іпотеки, тому підлягає задоволенню, при цьому загальний розмір заборгованості за кредитним договором, відповідно до наданого позивачем розрахунку, становить 507 977 грн. 84 коп., що складається із суми простроченої заборгованості за кредитом - 213 000 грн., суми прострочених відсотків за кредитом - 293 864,39 грн., суми 3-х % річних від суми прострочених процентів - 1 113,45 грн.

Початкову ціну предмета іпотеки слід визначити в розмірі 1 058 153 грн. згідно наявного у справі висновку від 01.09.2017 року.

Посилання представника позивача про необхідність включення до загального розміру заборгованості суму відсотків та пені, що нараховані позивачем після відкликання банківської ліцензії, спростовуються наведеними вище висновками суду по даній справі.

Наданий представником відповідача розрахунок заборгованості по відсоткам, що нарахована починаючи з 21.03.2012 року, суд не приймає до уваги, оскільки в ньому не відображена заборгованість, що виникла з 07.07.2011 року.

Доводи представника відповідача про те, що оцінка суб'єкта оціночної діяльності є недійсною через необстеження квартири оцінювачем, суд вважає безпідставними, оскільки наведена підстава відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" не тягне за собою визнання такої оцінки недійсною.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача сплачений позивачем за вимогою немайнового характеру судовий збір в розмірі 1 600 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2006885 від 06.07.2011 року в розмірі 507 977 грн. 84 коп., яка складається із: суми простроченої заборгованості за кредитом - 213 000 грн.; суми прострочених відсотків за кредитом - 293 864,39 грн.; суми 3-х % річних від суми прострочених процентів - 1 113,45 грн., звернути стягнення за іпотечним договором від 06.07.2011 року на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1), а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, за ціною встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид манна з початковою ціною 1 058 153 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 1 600 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя

А. Ю. Цуранов


Джерелоі нформації:
Єдиний державний реєстр судових рішень у формі відкритих даних
http://od.reyestr.court.gov.ua/files/35/0d05ce42254468b19b7fef2e711ec5e7.rtf

 

Справа № 357/8417/17

Головуючий у І інстанції Цуранов А. Ю.

Провадження № 22-ц/780/1820/18

Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 26

04.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:


головуючого судді:         Суханової Є.М.,

суддів:                         Волохова Л.А., Мережко М.В.,

за участю секретаря         Шуляка Д.О.


розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою представника Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - ОСОБА_2 про відмову від апеляційної скарги за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня  2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-


ВСТАНОВИЛА:

Рішенням  Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня  2018 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії №  НКЛ-2006885 від 06.07.2011 року в розмірі 507 977 грн. 84 коп., яка складається із: суми простроченої заборгованості за кредитом - 213 000 грн.; суми прострочених відсотків за кредитом - 293 864,39 грн.; суми 3-х % річних від суми прострочених процентів - 1 113,45 грн., звернути стягнення за іпотечним договором від 06.07.2011 року на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, адреса:  АДРЕСА_1), а саме: квартиру № 72, що розташована за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця академіка Кримського, будинок 10, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, за ціною встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна з початковою ціною 1 058 153 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 1 600 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вказаним висновком суду, позивач ОСОБА_4 акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі представника ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу.

16 квітня 2018 року від представника Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - ОСОБА_2 до Апеляційного суду Київської області надійшла заява про відмову від апеляційної скарги та закриття апеляційного провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши заяву про відмову від апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про прийняття відмови від представника Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - ОСОБА_2 від апеляційної скарги виходячи з наступного.

Згідно до ч.1 ст. 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.

У відповідності до вимог ч.4 ст.364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. За відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.

У зв"язку з відсутністю осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги, що представник апелянта наділений повноваженням відмовитись від неї, що підтверджується її договором про надання правової допомоги від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, колегія суддів, вважає за можливе задовольнити її заяву про відмову від апеляційної скарги та закрити апеляційне провадження по даній справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає можливим прийняти відмову від представника Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - ОСОБА_2 від апеляційної скарги на рішення   Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня  2018 року та закрити апеляційне провадження, крім того поновити виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня  2018 року

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.268, 362, 364 ЦПК України, колегія суддів -


ПОСТАНОВИЛА:

Заяву представника Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - ОСОБА_2 про відмову від апеляційної скарги за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня  2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки прийняти і закрити у зв’язку з цим апеляційне провадження.

Поновити виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня  2018 року.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом  тридцяти днів до суду касаційної інстанції.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 598/1470/15-ц
      Провадження N 14-160цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року у складі суддів Храпак Н.М., Дикун С.І., Парандюк Т.С.
      у справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" про визнання дійсним договору банківського вкладу,
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Фонду, у якому зазначав, що згідно з пунктом 1.6 договору банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року N 007-19551-260215 ПАТ "Дельта банк" відкрив йому депозитний рахунок, на який позивач вніс 5 тис. доларів США.
      Після закінчення строку розміщення вкладу позивач звернувся до ПАТ "Дельта банк" з вимогою про повернення коштів, однак банк направив йому повідомлення про запровадження тимчасової адміністрації та обмеження проведення виплат по депозиту. Крім того, 23 вересня 2015 року відповідач надіслав повідомлення про визнання нікчемним спірного правочину з підстав, передбачених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).
      ОСОБА_3 вважав дії Фонду неправомірними, а тому просив визнати дійсним договір банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року N 007-19551-260215 "Найкращий" у доларах США, укладений між ним та ПАТ "Дельта банк" на суму 5 тис. доларів США; стягнути з ПАТ "Дельта банк" вклад у розмірі 5 тис. доларів США.
      17 березня 2016 року ОСОБА_3 надав суду уточнення позовних вимог, у яких просив визнати дійсним договір банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року N 007-19551-260215 "Найкращий" у доларах США, укладений між ним та ПАТ "Дельта банк" на суму 5 тис. доларів США. Від інших позовних вимог позивач відмовився.
      Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 17 березня 2016 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з ПАТ "Дельта банк" вкладу у розмірі 5 тис. доларів США.
      28 березня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про заміну первісного неналежного відповідача Фонду належним - уповноваженою особою Фонду.
      Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 17 березня 2016 року зазначене клопотання позивача задоволено.
      Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 10 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Відмовляючи в позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивач неправильно обрав спосіб захисту, оскільки передбачений у статті 219 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спосіб захисту порушення права - визнання правочину дійсним - стосується правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, а тому такі позови не підлягають задоволенню.
      Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 10 травня 2016 року скасовано. Закрито провадження у справі. Повідомлено ОСОБА_3 про те, що розгляд цієї справи віднесено до адміністративної юрисдикції.
      Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що спір має публічно-правовий характер, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Доводи, які наведені у касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір виник з договору банківського вкладу (депозиту) і дії відповідача порушують цивільні права ОСОБА_3
      Позивач зазначив, що в силу пункту 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Тому уповноважена особа Фонду представляє банк на стадії його ліквідації, що підтверджує підсудність справи судам цивільної юрисдикції.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просив визнати дійсним договір банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року N 007-19551-260215 "Найкращий" у доларах США, укладений між ним та ПАТ "Дельта банк" на суму 5 тис. доларів США.
      Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, зробив висновок, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції держаного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      На думку Великої Палати Верховного Суду, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на таке.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладамивстановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      За частиною другою статті 3 зазначеного Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктомуправління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
      Спеціальним законом передбачено, що Фонд є юридичною особою публічного права.
      Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
      Водночас основні ознаки поняття юридичної особи універсальні і не залежать від складу та статусу його засновників (учасників і членів).
      Зазначене правило знайшло відображення у частині першій статті 82 ЦК України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення ЦК України про участь юридичних осіб у цивільному обороті, якщо інше не встановлено законом.
      Залежно від здійснюваних повноважень юридичні особи публічного права фактично мають публічно- і приватноправовий статуси.
      Юридичні особи публічного права при здійсненні цивільної правосуб'єктності виступають суб'єктами приватного права.
      Це підтверджується аналізом функцій Фонду, передбачених у статті 4 Закону N 4452-VI, за частиною першою якої основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і здійснення функцій направлено на виконання основного завдання Фонду. Ці функції мають як владний характер, оскільки направлені на урегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а направлені на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продажу неплатоспроможного банку або створення та продажу перехідного банку, що передбачено у пункті восьмому частини другої зазначеної статті.
      Тобто можна зробити висновок про дуалістичність правомочностей Фонду.
      Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      За вимогами частини першої статті 36 цього Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      Згідно з частиною другою статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, установлених цим Законом.
      Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, є по суті органом управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження.
      Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачені у статті 46 Закону N 4452-VI. Частина друга вказаної статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
      Отже, з аналізу правової природи юридичної особи публічного права, з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, можна зробити висновок, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
      За правилами статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:
      1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;
      3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
      В абзаці другому частині другої статті 215 ЦК України закріплено, що у випадках, установленим цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
      У такому випадку якщо сторона прагне визнання правочину як такого, що породжує конкретні правові наслідки, вона може заявити вимоги про визнання такого правочину (договору) дійсним.
      Відповідно до частини першої статті 36 Закону 4452-VI Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      Згідно із частиною першою статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
      Тому дії (акти) Фонду, ухвалені відповідно до вимог статті 38 Закону N 4452-VI, є діями юридичної особи (банку).
      З огляду на те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані з невизнанням відповідачем цивільно-правової угоди та невиконанням, на думку позивача, її умов, спір не вважається публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України, що апеляційний суд не врахував.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд помилково закрив провадження у справі, фактично самоусунувся від розгляду справи, що віднесена до його юрисдикції, чим порушив статтю 6 Конвенції стосовно розгляду справи судом, встановленим законом.
      Наведені у касаційній скарзі доводи, які стосуються суті позовних вимог, дослідження доказів та надання їм правової оцінки з дотриманням судом першої інстанції вимог процесуального законодавства не можуть бути розглянуті касаційним судом, оскільки апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, не перевіряв рішення суду першої інстанції в повному обсязі, що унеможливлює для суду касаційної інстанції перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.
      Оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, його ухвала підлягає скасуванню, а справа - направленню до того ж суду для продовження апеляційного розгляду.
      З огляду на те, що розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 411, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до апеляційного суду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Повну постанову складено і підписано 12 червня 2018 року.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      29 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 369/238/15-ц
      Провадження N 14-117цс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді - Князєва В.С.,
      судді-доповідача - Лященко Н.П.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      при секретарі - Ільїних Ю.В.
      розглянула заяву Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя Нікушин В.В.) від 23 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року (судді Березовенко Р.В., Волохов Л.А., Фінагєєв В.О.) та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року (судді Завгородня І.М., Коротун В.М., Писана Т.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (до зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ройланс-Україна") про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та стягнення моральної шкоди і
      ВСТАНОВИЛА:
      У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивував тим, що 21 лютого 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк", банк) було укладено договір про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи N НОМЕР_2 (далі - договір N НОМЕР_2). Того ж дня між позивачем та ПАТ "Енергобанк" укладено додаткові угоди N 1/840 та N 1/756 до договору N НОМЕР_2, якими передбачено нарахування процентів на залишок коштів на суму в доларах США та швейцарських франках. Відповідно до підпунктів 2.1.1 - 2.1.3 договору N НОМЕР_2 банк зобов'язався належним чином виконувати його умови, здійснювати розрахунково-касове обслуговування згідно з чинним законодавством, забезпечувати збереження ввірених йому грошових коштів. За змістом підпунктів 3.2.1, 3.2.2 договору N НОМЕР_2 клієнт має право розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку в банку відповідно до чинного законодавства України, вимагати своєчасного й повного здійснення розрахунків та інших послуг, обумовлених цим договором і тарифами банку.
      23 грудня 2014 року ОСОБА_4 подав до банку платіжне доручення N 1 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 4 308 580,00 доларів США, однак згідно з випискою з рахунку станом на 06 січня 2015 року платіжне доручення не було виконано.
      30 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення N 2 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 1 199 450 швейцарських франків, яке станом на 06 січня 2015 року також не було виконано.
      30 грудня 2014 року та 06 січня 2015 року він звертався до адміністрації ПАТ "Енергобанк" щодо невиконання платіжних доручень, однак відповіді не отримав.
      Позивач вважає дії відповідача щодо нездійснення переказу коштів такими, що порушують положення укладеного договору N НОМЕР_2 та його права як споживача банківських послуг, а тому банк повинен сплатити йому пеню відповідно до пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
      Крім того, невиконання відповідачем розпоряджень про перерахування грошових коштів спричинило позивачу моральну шкоду, яка виражена в душевних стражданнях. Дії ПАТ "Енергобанк" порушили плани ОСОБА_4 та наміри на майбутнє життя, що також призвело до додаткових хвилювань і негативно відобразилось на душевному та психологічному стані. Спричинену моральну шкоду позивач оцінює в 1 млн грн.
      Позивач вважає, що оскільки відповідач - ПАТ "Енергобанк" не виконав своїх зобов'язань за договором N НОМЕР_2, він заборгував йому:
      1) 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України (далі -НБУ) на день подання позову становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. Зазначена сума складається із: 4308580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 86 171,60 дол. США (1 млн 357 тис. 174 грн 53 коп.) нарахованої пені.
      2) 1221073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп. Зазначена сума складається із: 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 15592,85 швейцарських франків (240 тис. 631 грн 98 коп.) нарахованої пені.
      Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором N НОМЕР_2 в гривневому еквіваленті складає 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. + 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.).
      На забезпечення виконання зобов'язань за договором N НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього 21 лютого 2014 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ройланс-Україна" (далі - ТОВ "Ройланс-Україна") укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований у реєстрі за N 549, предметом якого є нежилий будинок, літера "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташований на АДРЕСА_2. Заставна вартість предмета іпотеки визначена шляхом узгодження сторонами та становить 41 млн 285 тис. 937 грн 23 коп.
      Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за договором N 26205511415101та додатковими угодами до нього 21 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Енергобанк" укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка складається з дев'яти жилих кімнат жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності. Балансова вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн.
      Відповідно до угоди, укладеної між позивачем і ПАТ "Енергобанк" в особі голови правління Вольської А.Д. на забезпечення зобов'язань за договором N НОМЕР_2, банк передав йому в іпотеку три житлові будинки загальною площею по 260 кв. м кожен, які розташовані відповідно на АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 та належать ПАТ "Енергобанк" на праві приватної власності. Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становила 1 млн 800 тис. грн за кожен будинок, а всього - 5 млн 400 тис. грн.
      Оскільки банк не усунув допущених ним порушень, ОСОБА_4 просив звернути стягнення на предмети іпотеки за договорами від 21 лютого 2014 року, укладеними з ПАТ "Енергобанк" та з ТОВ "Ройланс-Україна", шляхом визнання за собою права власності на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості банку за договором N НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього в розмірі 4425866,95 доларів США (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп.) та 1221073,72 швейцарських франків (18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.).
      Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 23 січня 2015 року позов ОСОБА_4 задовольнив частково.
      Звернув стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки від 21 лютого 2014 року, укладеними між ПАТ "Енергобанк" і ОСОБА_4 та між ТОВ "Ройланс-Україна" і ОСОБА_4, у рахунок погашення заборгованості банку перед позивачем за договором N НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього від 21 лютого 2014 року за N 1/756 та за N 1/840 у розмірі 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на час подачі позову до суду становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп., та в розмірі 1221073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на час подачі позову до суду становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.
      Визнав право власності за ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на нежилі приміщення нежилого будинку, літера "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, а саме на:
      - нежилі приміщення N 1, 2 (групи приміщень N 9), N XXXVIII підвалу другого рівня, з N 1 по N 7 (групи приміщень N 8), N XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXIX підвалу першого рівня - паркінг; з N 1 по N 26 (групи приміщень N 1), N I, II, III, IV, V першого поверху, з N 1 по N 21 (групи приміщень N 2), N I, II другого поверху, з N 1 по N 27 (групи приміщень N 3), N I, II третього поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 4), N I, II четвертого поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 5), N I, II п'ятого поверху, з N 1 по N 23 (групи приміщень N 6), N I, II, III шостого поверху, з N 1 по N 17 (групи приміщень N 7), N I, II, III мансарди; терасу, N XXXIII мезоніну - офіс разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, загальною площею 3689,10 кв. м, що складає 97/100 частин від нежилого будинку площею 3802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ N 856435, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу цього управління від 27 жовтня 2010 року N 991-В, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 32373585, запис N 8151-П у книзі N 144п-230, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за N 28636043 від 11 січня 2011 року; право власності ТОВ "Ройланс-Україна" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 4747882, дата й час державної реєстрації - 21 лютого 2014 року, 11:42:41 (витяг із цього ж Реєстру N 18096739 від 21 лютого 2014 року);
      - нежилі приміщення офісного будинку N VI, VII, VIII, IX, X першого поверху, N XV, XVI, XVII другого поверху площею 113,20 кв. м (трансформаторна підстанція) разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, що складає 3/100 частин від нежилого будинку площею 3 802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 02 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за N 5954 та в Державному реєстрі правочинів за номером 3111883, витяг із цього Реєстру N 6508508 від 15 вересня 2008 року, зареєстрований Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 17 вересня 2008 р. в реєстровій книзі N 144П-320 за реєстровим N 8151-П, в електронному реєстрі від 15 грудня 2010 року за реєстраційним N РПВН 32373585 (витяг про державну реєстрацію прав N 28371199); право власності ТОВ "Ройланс-Україна" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 4747901, дата й час державної реєстрації - 21 лютого 2014 року, 11:42:41 (витяг з цього Реєстру N 18096828 від 21 лютого 2014 року).
      Загальна вартість нежилих приміщень становить 65 млн 766 тис. 469 грн.
      Визнав право власності за ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225565780000, що складається з дев'яти жилих кімнат разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить ПАТ "Енергобанк" на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В. 28 листопада 2013 року за реєстровим номером 2728. Право власності ПАТ "Енергобанк" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 3595748, дата та час державної реєстрації - 28 листопада 2013 року, 18:27:27 (витяг із цього ж Реєстру N 13638157 від 28 листопада 2013 року), вартістю 20 млн 174 тис. 599 грн.
      Суд вирішив також питання про розподіл судового збору, а в задоволенні решти позову відмовив.
      Апеляційний суд Київської області ухвалою від 10 липня 2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг" (далі - ТОВ "АК Консалтинг") відхилив, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року залишив без змін.
      Ухвалою від 23 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційні скарги ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", ПАТ "Енергобанк" і ТОВ "АК Консалтинг" відхилив. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року залишив без змін.
      У листопаді 2017 року ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (статті 16 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України; статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку"), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 16 ЦК України; статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку".
      На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року у справі N 490/10889/14, від 16 січня 2017 року у справі N 520/103/15-ц, від 19 жовтня 2017 року у справі N 753/14131/15-ц, постанову Вищого господарського суду України від 11 січня 2012 року у справі N 5024/1160/2011; постанови Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі N 6-1685цс16, від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16.
      Ухвалою судді Верховного Суду України від 04 грудня 2017 року відкрито провадження в зазначеній справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      01 лютого 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до абзацу другого частини другої статті 360-2 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 22 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Ухвалою від 10 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила зазначену справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження, оскільки згідно з правилами, що діяли на час подання заяви ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В., вона повинна була розглядатися на спільному засіданні цивільної та господарської судових палат Верховного Суду України.
      02 травня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду отримано електронне повідомлення від представника ПАТ "Енергобанк" - Бєлкіна Л.М., в якому представник заявника при розгляді заяви про перегляд судових рішень просить врахувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц (провадження N 14-38цс18). 05 травня 2018 року заява аналогічного змісту надійшла на адресу Великої Палати Верховного Суду поштою.
      04 травня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду України надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10, в яких сторона позивача просила відмовити у задоволенні заяви, судові рішення залишити без змін.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду України від 08 травня 2018 року задоволено клопотання представника ПАТ "Енергобанк" Бєлкіна М.Л. про розгляд справи за їх участю, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 29 травня 2018 року.
      24 травня 2018 року ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" в особі представника Холода І.П. надало письмові пояснення, в яких посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, значні порушення норм процесуального права, неврахування фактичних обставин справи, просило заяву ПАТ "Енергобанк" про перегляд судових рішень задовольнити, судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
      Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін: ПАТ "Енергобанк" - Бєлкіна М.Л., ОСОБА_13 - ОСОБА_14, ТОВ "Ю. ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" - Холода І.П., ТОВ "АК Консалтинг" - Кириченка Р.Ю., перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
      Згідно з частиною першою статті 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Енергобанк" було укладено договір N НОМЕР_2.
      За пунктами 2.1.1. - 2.1.3. договору N НОМЕР_2 банк зобов'язався належним чином виконувати умови цього договору, здійснювати розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинного законодавства, забезпечувати збереження ввірених йому грошових коштів, видавати клієнту за його вимогою виписку з рахунку.
      Згідно з пунктом 3.2.2 договору N НОМЕР_2 клієнт має право розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку в банку, відповідно до законодавства України.
      21 лютого 2014 року до вищезазначеного договору N НОМЕР_2 також були укладені Додаткові угоди N 1/840 та N 1/756.
      Цього ж дня між ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ТОВ "Ройланс-Україна" (іпотекодавець) як майновим поручителем ПАТ "Енергобанк" (боржник) було укладено договір іпотеки.
      Відповідно до зазначеного договору іпотеки основним зобов'язанням є зобов'язання боржника перед іпотекодержателем, що випливають з умов договору депозиту, а саме: повернути іпотекодержателю грошові кошти в розмірі й на умовах, зазначених у депозитному договорі; сплатити іпотекодержателю нараховані за вкладом проценти в розмірі та на умовах, зазначених у депозитному договорі; сплатити на користь іпотекодержателя штрафні санкції у випадку неналежного виконання зобов'язань за депозитним договором; відшкодувати іпотекодержателю збитки в повному обсязі, під якими розуміються витрати, зроблені іпотекодержателем, втрата ним грошових коштів а також неодержані ним доходи.
      Предметом іпотеки є нежилий будинок, літера "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташований за адресою: АДРЕСА_2, а саме: нежилі приміщення N 1, 2 (групи приміщень N 9), N XXXVIII підвалу другого рівня, з N 1 по N 7 (групи приміщень N 8), N XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXIX підвалу першого рівня - паркінг; з N 1 по N 26 (групи приміщень N 1), N I, II, III, IV, V першого поверху, з N 1 по N 21 (групи приміщень N 2), N I, II другого поверху, з N 1 по N 27 (групи приміщень N 3), N I, II третього поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 4), N I, II четвертого поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 5), N I, II п'ятого поверху, з N 1 по N 23 (групи приміщень N 6), N I, II, III шостого поверху, з N 1 по N 17 (групи приміщень N 7), N I, II, III мансарди; тераса, N XXXIII мезоніну - офіс разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, загальною площею 3689,10 кв. м, що складає 97/100 частин від нежилого будинку площею 3802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ N 856435, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); нежилі приміщення офісного будинку N VI, VII, VIII, IX, X першого поверху, N XV, XVI, XVII другого поверху площею 113,20 кв. м (трансформаторна підстанція) разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, що складає 3/100 частин від нежилого будинку площею 3 802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 02 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за N 5954.
      Заставна вартість предмета іпотеки, визначена шляхом узгодження сторін, становить 41 млн 285 тис. 937 грн 23 коп.
      Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору іпотеки іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з договору депозиту, тобто договору відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи від 21 лютого 2014 року N НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки.
      Згода на передачу предмета іпотеки в наступну іпотеку підтверджується листом ПАТ "Енергобанк" від 21 лютого 2014 року за N 351/5.1.
      Відповідно до пункту 4.1.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання основного зобов'язання або його частини, воно не буде виконано.
      Згідно з пунктом 6.1 договору іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за договором депозиту в цілому або в його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, установлених цим договором, у цілому або в тій чи іншій їх частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      На забезпечення виконання зобов'язань за договором N НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього, в тому числі внесених додатковою угодою N 1/756 від 21 лютого 2014 року, між позивачем ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ПАТ "Енергобанк" (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки від 21 лютого 2014 року, посвідчений Прокопенко Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований у реєстрі за N 547.
      Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору іпотеки іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з договору N НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225565780000.
      Об'єкт іпотеки складається з дев'яти жилих кімнат жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В. 28 листопада 2013 року за реєстровим номером 2728. Балансова вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн. Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн.
      Згідно з пунктом 6.1 зазначеного договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за договором депозиту в цілому або в його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, установлених цим договором, у цілому або в тій чи іншій їх частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      23 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення N 1 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 4 308 580,00 доларів США. Платіжне доручення банк не виконав, що підтверджується випискою з рахунку N НОМЕР_2 станом на 06 січня 2015 року.
      30 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення N 2 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 1 млн 199 тис. 450 швейцарських франків, яке також банк не виконав, що підтверджується виписками з рахунку N НОМЕР_2 від 06 січня 2015 року.
      30 грудня 2014 року позивач звернувся з письмовим зверненням до адміністрації ПАТ "Енергобанк" щодо невиконання його платіжного доручення N 1 від 23 грудня 2014 року, відповіді на яке він так і не отримав.
      06 січня 2015 року позивач звернувся з письмовим зверненням до адміністрації ПАТ "Енергобанк" щодо невиконання його платіжного доручення N 2 від 30 грудня 2014 року, що також залишилося без відповіді.
      Відповідно до висновку про вартість квартири АДРЕСА_1, наданого експертом Приватного підприємства "Юридична контора Малецького" (далі - ПП "ЮК Малецького") від 22 січня 2015 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, на дату оцінки становить 20 млн 174 тис. 599 грн.
      Згідно з висновком експерта про визначення вартості нежитлового приміщення загальною площею 3802,30 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, наданого експертом ПП "ЮК Малецького" від 22 січня 2015 року, ринкова вартість цього нежитлового приміщення, визначена дохідним підходом, вважається більш обґрунтованою, і станом на дату оцінки складає 65 млн 766 тис. 469 грн., вартість 97/100 приміщень становить 63 млн 793 тис. 475 грн.; вартість 3/100 приміщень становить 1 млн 972 тис. 994 грн.
      Відповідач - ПАТ "Енергобанк" не виконав розпоряджень N 1, 2 позивача щодо проведення операцій, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу його коштів, чим порушив умови договору N НОМЕР_2.
      Позивач звертався до адміністрації ПАТ "Енергобанк" з вимогами усунути відповідні порушення, що підтверджується письмовими зверненнями від 30 грудня 2014 року (вхід. N 4309) та від 06 січня 2015 року (вхід. N 36).
      У зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань за договором N НОМЕР_2 відповідач - ПАТ "Енергобанк" заборгував позивачу 4308580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням N 1; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням N 2; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з урахуванням утримання з них податку з доходів фізичних осіб.
      Розмір пені, нарахованої на підставі пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", за прострочення виконання розпорядження позивача складає:
      - за платіжним дорученням N 1 від 23 грудня 2014 року про перерахування грошових коштів у сумі 4308580,00 доларів США на рахунок позивача в ОТБ банк за період з 24 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року 20 днів - 4308580,00 дол. США х 0,1 % х 20 днів = 86171,60 дол. США
      - за платіжним дорученням N 2 від 30 грудня 2014 року про перерахування грошових коштів у сумі 1199450,00 швейцарських франків на рахунок позивача в ОТБ банк за період з 31 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року 13 днів - 1199450,00 швейцарських франків х 0,1 % х 13 днів = 15592,85 швейцарських франків.
      Загальна заборгованість відповідача перед позивачем в доларах США складає 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. Зазначена сума складається із: 4 308 580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 86 171,60 дол. США (1 млн 357 тис. 174 грн 53 коп.) нарахованої пені.
      Загальна заборгованість відповідача перед позивачем у швейцарських франках складає 1 221 073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп. Зазначена сума складається із: 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 15592,85 швейцарських франків (240 тис. 631 грн 98 коп.) нарахованої пені.
      Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором N НОМЕР_2 у гривневому еквіваленті складає 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. + 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.).
      У пункті 4.1.1 вищезазначених договорів іпотеки передбачено право Іпотекодержателя, тобто позивача, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання основного зобов'язання або його частини воно не буде виконане.
      Пунктом 6.4. вищезазначених договорів іпотеки передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання за договором депозиту, тобто договором N НОМЕР_2 зі всіма змінами та доповненнями до нього, в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
      Задовольняючи позов частково та звертаючи стягнення на предмети договорів іпотеки шляхом визнання права власності на них за ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач не виконав платіжних доручень ОСОБА_4 N 1 від 23 грудня 2014 року та N 2 від 30 грудня 2014 року, внаслідок чого утворилася заборгованість, загальний розмір якої в гривнях становить 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. та перевищує вартість предметів іпотеки. Положеннями частини другої статті 16 ЦК України, частиною третьою статті 33, статтею 36, частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення. Крім того, зазначений спосіб захисту прав іпотекодержателя передбачений умовами іпотечних договорів, зокрема пунктом 6.4 договорів іпотеки.
      Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 зазначеного Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Тому суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання.
      У постанові Вищого господарського суду України від 11 січня 2012 року у справі N 5024/1160/2011 касаційний суд зазначав, що приписи статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачають судового захисту щодо визнання права власності на предмет іпотеки, та дійшов висновку, що в судовому порядку право іпотекодержателя одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки реалізується виключно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки такого способу захисту права іпотекодержателя, як визнання права власності на іпотечне майно цим Законом не передбачено.
      В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року у справі N 520/103/15-ц та від 19 жовтня 2017 року у справі N 753/14131/15-ц суд касаційної інстанції виходив із того, що аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку, що законодавець визначає три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку"). З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції в ухвалі від 16 січня 2017 року у справі N 520/103/15-ц дійшов висновку, що порушені права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з використанням правового механізму, визначеного частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки умовами договору іпотеки визначено, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання можлива лише шляхом позасудового врегулювання. В ухвалі від 19 жовтня 2017 року у справі N 753/14131/15-ц, суд касаційної інстанції зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки не є судовим способом захисту вимог кредитора.
      У постановах Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі N 6-1685цс16 та від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16 визначено, можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку"). У постанові від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16 Верховний Суд України також указав на неправильне застосування судами статті 39 згаданого Закону при задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань.
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а висновки, зроблені судом касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не відповідають висновкам, викладеним у вищезазначених постановах Верховного Суду України, щодо застосування статей 36-39 Закону України "Про іпотеку", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Велика Палата Верхового Суду виходить з такого.
      Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
      У статті 12 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Стаття 33 цього Закону (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що вразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").
      Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
      Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
      передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";
      право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Разом з тим у частині першій статті 38 Закону України "Про іпотеку" визначено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві як на підставі рішенні суду, так і на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).
      Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки за рішенням суду або на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
      При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки за рішенням суду.
      Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
      Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
      Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" врегульовано порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду та передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
      Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
      Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
      Отже, позивач відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" має можливість звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
      Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
      Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.
      З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
      Саме такий правовий висновок зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц (провадження N 14-38цс 18).
      Отже, у справі, яка переглядається Великою Палатою Верховного Суду, суди неправильно застосували статті 36, 37 Закону України "Про іпотеку", що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) є підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі.
      Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.
      Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви N 29458/04 та N 29465/04) від 20 липня 2006 року вказав, що "фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" … Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
      Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
      Згідно з частиною першою статі 30 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини; якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
      Розгляд справи судами з порушенням правил виключної підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду.
      Разом з тим суди належним чином не перевірили дотримання правил підсудності при зверненні ОСОБА_4 з позовом до суду.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України (у зазначеній редакції). Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) справи розглядаються Верховним Судом за правилами встановленими, главами 2 і 3 розділу V ЦПК України (у зазначеній редакції), а тому Верховний Суд не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статі 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень).
      Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII), пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень), Велика Палата Верхового Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяву Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Паламарчука Віталія Віталійовича задовольнити частково.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
      Повний текст постанови підписано 21 червня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа № 910/12532/16
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є.
      представник - адвокат Сочавський А.З. (довіреність №10-10 від 15.01.2018),
      представник - адвокат Палажченко О.О. (довіреність №10-11 від 15.01.2018)
      відповідач - Національний банк України
      представник - Бойко С.М. (довіреність №18-0014/19796 від 06.04.2018)
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
      представник - адвокат Кустова Т.В. (довіреність №27-5561/18 від 15.03.2018)
      розглянув заяву Національного банку України
      про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017
      у складі колегії суддів: Картере В.І. (головуючий), Малетич М.М., Плюшко І.А.
      за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є.
      до Національного банку України
      про стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії
      ПРОЦЕДУРА ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
      1. 14.12.2017 Національний банк України шляхом надіслання поштового відправлення звернувся до Верховного Суду України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 в порядку Розділу ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15.12.2017 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 111-16 цього Кодексу.
      2. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ зазначена заява як така, що не розглянута Верховним Судом України, 11.01.2018 передана для розгляду до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 31.01.2018 визначено склад колегії суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.; у зв'язку з перебуванням судді Погребняка В.Я. на лікарняному, склад колегії змінено на: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.02.2018. 
      3. Ухвалою Верховного Суду від 16.02.2018 допущено справу №910/12532/16 до провадження Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, відкрито провадження за заявою Національного банку України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16, зупинено виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 у справі №910/12532/16 до прийняття рішення Верховним Судом.
      4. Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2018 справу №910/12532/16 разом із заявою Національного банку України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 і доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 2 пункту 1 Розділу XI Перехідні положення, частини 5 статті 302 ГПК України в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017.
      5. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 справу №910/12532/16 разом із заявою Національного банку України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 повернено до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в порядку частини 6 статті 303 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017.
      6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/12532/16 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 12.04.2018.
      7. Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2018 у складі колегії суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г. прийнято до провадження справу №910/12532/16 разом із заявою Національного банку України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 з доданими до неї документами та вирішено здійснити перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 за заявою Національного банку України без повідомлення та виклику учасників справи.
      8. Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2018 за клопотанням Національного банку України розгляд його заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 призначено в судовому засіданні Касаційного господарського суду на 15.05.2018 о 09 год. 05 хв.
      9. В обґрунтування підстав для перегляду постанови суду касаційної інстанції відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 111-16 цього Кодексу в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991 заявник зазначав про неоднакове застосування Вищим господарським судом України статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положень статей 22, 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 217, 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 20 Закону України "Про заставу", статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України у господарських та цивільних справах висновками щодо застосування зазначених норм.
      ВСТАНОВЛЕНІ ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ЗА РІШЕННЯМИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
      Розгляд в суді першої інстанції
      10. У липні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (далі - Уповноважена особа, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач) про скасування нарахованої та стягненої пені на суму 21 923 106, 16 грн., а також про стягнення доходу від погашення цінних паперів на суму 675 667 000 грн., купонного доходу на суму 114 728 256, 60 грн., процентів за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів, - на суму 2 795 026, 44 грн., інфляційних нарахувань на суму 827 069 596, 51 грн.
      11. Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі №826/18784/15 визнано незаконною та скасовано постанову Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ про переведення у власність відповідача належних позивачеві цінних паперів, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про скасування необґрунтованого, на його думку, стягнення на підставі статті 22 ЦК України збитків у вигляді неотриманих позивачем доходів - купонного доходу за цінними паперами, доходу від погашення цінних паперів, а також стягнення інфляційних нарахувань та процентів за користування купонним доходом на підставі статті 625 ЦК України, нарахування та стягнення пені на суму 21 923 106, 16 грн.
      12. Позивач тричі (01.08.2016, 08.11.2016 та 22.11.2016) до початку розгляду справи по суті зменшував розмір заявлених позовних вимог та остаточно визначив їх як вимоги про скасування нарахованої та стягненої пені на суму 21 923 106, 16 грн., про стягнення отриманого доходу від погашення цінних паперів на суму 450 670 000 грн., про стягнення отриманого купонного доходу на суму 76 523 766 грн., про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, одержаними від погашення номіналу цінних паперів, - на суму 1 108 204, 92 грн., про стягнення процентів за користування чужими коштами, одержаними як купонний дохід, - на суму 442 207, 01 грн., про стягнення інфляційних нарахувань на суму 1 695 099, 34 грн.,
      13. Судом першої інстанції встановлено, що 20.06.2014 між позивачем - ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", як позичальником, та відповідачем - Національним банком України, як кредитором, укладено кредитний договір №171/06-14/КТ, за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит з рефінансування на суму 622 000 000 грн. на строк з 20.06.2014 по 26.01.2015 з оплатою 14,25 % річних; договір набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (пункти 1.1., 5.3. договору); судом встановлено обставини зміни сторонами строку погашення відсотків за користування кредитом за листопад 2014 року - 26.12.2014 шляхом укладення 01.12.2014 договору про внесення змін №1 до кредитного договору (том 1, а.с. 20-23).
      14. Судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором на підставі договору застави №171/06-14/ДОУ від 20.06.2014 позивач передав у заставу відповідачу (НБУ) державні облігації України UA4000181275 загальною вартістю 675 667 000 грн. у кількості 675 667 штук номінальною вартістю 1000 грн. за одну штуку балансовою вартістю 1006,11 грн. за одну штуку із датою погашення 01.06.2016; право власності позивача на зазначені цінні папери станом на дату укладення договору застави підтверджено біржовими звітами - Виписками з Переліку біржових контрактів, укладених на Фондовій біржі ПФТС, які долучено до матеріалів справи; пунктом 4.2. договору застави сторони погодили, що договір набирає чинності з часу перерахування коштів на кореспондентський рахунок заставодавця і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (т. 1, а.с.24-25).
      15. Суд встановив, що на виконання пункту 2.1.1. кредитного договору, відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача суму кредитних коштів та одночасно заблокував у депозитарії цінних паперів відповідача цінні папери, визначені у договорі застави, які були надані під забезпечення кредиту.
      16. Місцевим судом встановлено, що пунктом 2.2.4. кредитного договору сторони погодили право відповідача наступного робочого дня за днем неповернення коштів позивачем віднести заборгованість на рахунки з обліку простроченої заборгованості та прострочених нарахованих доходів, а також нарахувати з наступного календарного дня, що настає за днем порушення позичальником будь-якого зобов'язання за кредитним договором, пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення виконання зобов'язання.
      17. Суд встановив, що за змістом пункту 2.2.2. договору застави, у разі невиконання заставодавцем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткового неповернення або несвоєчасного повернення), та неможливості списання відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України" у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості, заставодержатель (НБУ) вправі здійснити продаж державних облігацій України третім особам, або переведення державних облігацій у власність заставодержателя і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього Договору.
      18. Судом встановлено, що пунктом 2.2.4. договору застави сторони погодили право заставодержателя (НБУ) залишити заставлені державні облігації України у своїй власності за справедливою ціною у разі неможливості продажу предмета застави; аналогічне право НБУ, як кредитора, передбачено пунктом 2.2.8. укладеного між сторонами кредитного договору №171/06-14/КТ від 20.06.2014.
      19. Місцевий суд прийняв до уваги, що відповідач здійснив 05.03.2015 безспірне списання коштів на суму 51 899 165, 55 грн. з кореспондентського рахунку ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива"; в подальшому, списання коштів з рахунку позивача відповідачем не здійснювалося у зв'язку з віднесенням банку-позивача до категорії проблемних та відсутністю у нього коштів на рахунках.
      20. Судом встановлено, що на підставі постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №408 "Про віднесення ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015 №121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива", яким з 24.06.2015 по 23.09.2015 включно у банку-позивача запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Кашуту Д.Є.
      21. Судом встановлено обставини вжиття відповідачем заходів звернення стягнення на предмет застави згідно укладених кредитного та договору застави, шляхом прийняття рішення відповідно до Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ про покриття обсягу заборгованості позивача за рядом кредитних договорів, укладених з відповідачем, в тому числі й за кредитним договором №171/06-14/КТ від 20.06.2014 про набуття за справедливою вартістю у власність НБУ державних облігацій, які є предметом застави за цими кредитними договорами та які заблоковані на користь НБУ, як забезпечення виконання кредитних зобов'язань, а саме 2 186 218 штук облігацій, загальною вартістю 2 096 119 520, 28 грн.; визначено черговість спрямування вартості набутого у власність забезпечення на погашення заборгованості: у першу чергу - суми основного боргу за кредитами, у другу чергу - суми процентів за користування кредитами, у третю чергу - суми нарахованої пені та в четверту чергу - суми штрафів.
      22. Судом встановлено, що справедлива вартість державних облігацій України визначалась відповідно до Порядку оцінки за справедливою вартістю цінних паперів, що перебувають у власності НБУ, та становила 2 096 119 520, 28 грн.; на підставі Постанови Правління НБУ №407/БТ від 23.06.2015 у власність НБУ було переведено предмет застави позивача - державні облігації України UA4000181275 загальною вартістю 450 670 000 грн. у кількості 450 670 штук, номінальною вартістю 1000 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 1006,11 грн. за одну штуку із датою погашення 01.06.2016; державні облігації в кількості 224 997 штук вивільнені НБУ з-під застави у зв'язку з погашенням 19.09.2014 позивачем частини кредиту, що підтверджувалося випискою з рахунку депозитарної установи та не заперечувалося сторонами спору під час розгляду справи. Також, за рахунок предмета забезпечення НБУ було погашено нараховану позивачеві пеню на суму 21 923 101, 16 грн.
      23. Місцевий суд прийняв, як преюдиційну, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі №826/18784/15, якою визнано незаконною та скасовано постанову Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ про переведення у власність відповідача належних позивачеві цінних паперів з порушенням порядку визначення їх справедливої вартості, що надало можливість відповідачу набути у власність майно (цінні папери) позивача за заниженою вартістю без здійснення процедури їх попереднього продажу третім особам.
      24. Судом встановлено, що зважаючи на обставини скасування в судовому порядку Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ позивач листом за вих. №06 від 04.03.2016 звернувся до відповідача з вимогою про повернення йому цінних паперів, які були переведені у власність НБУ, однак, відповідачем її залишено без задоволення. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача доходу від погашення цінних паперів на суму 450 670 000 грн., оскільки повернення державних облігацій України UA4000181275 загальною вартістю 450 670 000 грн. у кількості 450 670 штук в натурі не є можливим, так як НБУ задовольнив свої вимоги до позивача за кредитним договором шляхом звернення стягнення на спірні цінні папери у бездокументарній формі. Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 76 523 766 грн. купонного доходу від спірних цінних паперів, 1 108 204, 92 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, одержаними від погашення номіналу цінних паперів, 442 207, 01 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, одержаними як купонний дохід, та 1 695 099, 34 грн. інфляційних нарахувань. Зазначені грошові суми позивач вважає збитками, завданими незаконними діями позивача, відповідно до статті 22 ЦК України.
      25. Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача 76 523 766 грн. отриманого купонного доходу та 450 670 000 грн. отриманого доходу від погашення цінних паперів, суд першої інстанції виходив із встановлених рішенням суду від 25.02.2016 в адміністративній справі №826/18784/15 преюдиційних обставин протиправності набуття відповідачем права власності на спірні цінні папери, що є предметом забезпечення кредитних зобов'язань позивача, у бездокументарній формі на підставі Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ, яку в подальшому визнано незаконною та скасовано адміністративним судом, та погодився з оцінкою заявлених до стягнення позивачем сум як збитків, завданих йому відповідачем шляхом прийняття незаконної Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ.
      26. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача пені на суму 21 923 101, 16 грн., місцевий господарський суд зазначив про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав в розумінні статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України в цій частині позовних вимог. Також, суд першої інстанції відмовив у стягненні з відповідача процентів за користування купонним доходом та кошами, отриманими від погашення цінних паперів, нарахованих у вигляді 3% річних на загальну суму 1 550 411, 93 грн., та інфляційних нарахувань на суму 1 695 009, 34 грн., оскільки їх заявлено до стягнення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, положення якої не застосовуються до вимог про стягнення збитків відповідно до статті 22 ЦК України.
      Провадження в апеляційному суді та обґрунтування його постанови
      27. Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі №910/12532/16 відповідач оскаржив його в апеляційному порядку та просив апеляційний суд скасувати рішення суду про часткове задоволення позовних вимог як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та за умов неповноти встановлених обставин справи, та прийняти нове рішення про відмову в позові.
      28. Переглядаючи справу в повному обсязі, апеляційний суд погодився з правильністю встановлення судом першої інстанції обставин завдання відповідачем (НБУ) збитків позивачу на заявлені до стягнення суми купонного доходу в розмірі 76 523 766 грн. та доходу від погашення цінних паперів в розмірі 450 670 000 грн. та їх стягнення з відповідача на підставі статті 22 ЦК України та статей 217, 224 ГК України.
      29. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум 3% річних за користування купонним доходом в розмірі 442 207, 01 грн. та коштами, одержаними від погашення номіналу цінних паперів в розмірі 1 108 204, 92 грн., зважаючи на обставини пред'явлення позивачем вимог про повернення відповідачем неправомірно одержаного купонного доходу та доходу від погашення цінних паперів у грошовому вираженні, які відповідачем залишено без задоволення. При цьому, апеляційний суд змінив визначений позивачем період нарахування сум 3% річних та визначив його з урахуванням строку для погашення відповідачем спірних сум купонного доходу та доходу від погашення цінних паперів відповідно до пред'явлених позивачем вимог 04.03.2016 та 29.04.2016.
      30. Апеляційний суд визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 717 235, 57 грн., виходячи із власного розрахунку інфляційних втрат позивача за користування відповідачем грошовими коштами позивача у вигляді купонного доходу в розмірі 76 523 766 грн. за період з 12.03.2016 по 30.06.2016 та грошовими коштами, одержаними від погашення номіналу цінних паперів позивача на суму 1 108 204, 92 грн. за період з 01.06.2016 по 30.06.2016.
      31. З огляду на таке, постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 у справі №910/12532/16 скасовано частково, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача сум 3% річних за користування купонним доходом в розмірі 442 207, 01 грн., 3% річних за користування коштами, одержаними від погашення номіналу цінних паперів в розмірі 1 108 204, 92 грн., та інфляційних втрат на суму 717 235, 57 грн., викладено рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 у такій редакції:
      "Позов задовольнити частково.
      Стягнути з Національного банку України (м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, код ЄДРПОУ 00032106) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є. (м. Київ, вул. Щорса, буд. 7/9, код ЄДРПОУ 33299878) отриманий купонний дохід у розмірі 76 523 766, 00 грн., отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 450 670 000, 00 грн., 3% річних за користування купонним доходом у розмірі 442 207, 01 грн., 3% річних отриманих від погашення номіналу цінних паперів у розмірі 1 108 204, 92 грн., інфляційні втрати в розмірі 717 235, 57 грн., судовий збір за подання позовної заяви 67 528, 89 грн.
      Видати наказ.
      В іншій частині позовних вимог відмовити".
      Стягнено з Національного банку України на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є. судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 74 776, 99 грн.
      Постанова Вищого господарського суду України та її обґрунтування
      32. Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 касаційну скаргу Національного банку України задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних за користування купонним доходом в розмірі 442 207, 01 грн., 3% річних отриманих від погашення номіналу цінних паперів в розмірі 1 108 204, 92 грн., інфляційних втрат в розмірі 717 235, 57 грн. та розподілу судового збору, постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 в частині стягнення з відповідача отриманого купонного доходу в розмірі 76 523 766 грн., отриманого доходу від погашення цінних паперів в розмірі 450 670 000 грн. та в частині відмови у задоволенні позову про скасування нарахованої та стягненої пені на суму 21 923 106, 16 грн., а рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 - залишено без змін, поновлено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016, стягнено з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" на користь Національного банку України 1 517, 64 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.
      33. Приймаючи таке рішення касаційний суд зазначив про встановлення судами попередніх інстанцій преюдиційних при розгляді справи №910/12532/16 фактів скасування рішенням суду від 25.02.2016 в адміністративній справі №826/18784/15 Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ про переведення у власність відповідача (НБУ) належних позивачу державних облігацій України, що є предметом договору застави №171/06-14/ДОУ від 20.06.2014 в забезпечення виконання зобов'язань позивача, як позичальника, за укладеним з відповідачем кредитним договором №171/06-14/КТ від 20.06.2014 про надання позивачу кредиту в розмірі 622 000 000 грн. Зазначені обставини за висновком суду касаційної інстанції є самостійною підставою для відшкодування позивачу збитків, завданих відповідачем прийняттям Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ, яку в подальшому було визнано незаконною та скасовано в судовому порядку судами адміністративної юрисдикції.
      34. Разом з тим, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про правову природу отриманих відповідачем під час дії Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ доходів (купонного доходу в розмірі 76 523 766 грн. та доходу від погашення вартості цінних паперів, які є предметом застави, в розмірі 450 670 000 грн.) як збитків, завданих позивачу - власнику спірних цінних паперів (державних облігацій України), в розумінні статті 22 ЦК України та залишив без змін постанову апеляційного суду від 28.02.2017 про задоволення позовних вимог в цих частинах.
      35. Заявлення позову в частині вимог про скасування нарахованої та стягненої відповідачем пені в розмірі 21 923 106, 16 грн. суд касаційної інстанції визнав неналежним способом захисту позивачем своїх прав з огляду на положення статті 16 ЦК України та погодився з висновками судів про відмову в позові в цій частині.
      36. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду в частині стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних, зазначивши про безпідставність застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України у правовідносинах з відшкодування шкоди, що виникли між позивачем та відповідачем у зв'язку з прийняттям відповідачем незаконного рішення (постанови), як акта індивідуальної дії, про переведення у його власність належних позивачеві цінних паперів, обтяжених заставою відповідача.
      ДОВОДИ ЗАЯВНИКА
      37. Звертаючись із заявою про перегляд рішень суду у справі №910/12532/16 господарської юрисдикції, заявник аргументував про помилковість висновків судів щодо можливості прийняття, як преюдиційних, висновків судів в адміністративній справі №826/18784/15, як такій, що розглянута з виходом за межі підсудності адміністративним судам спорів, що не випливають з правовідносин владного підпорядкування, а є за своєю природою господарськими правовідносинами, пов'язаними з діяльністю двох суб'єктів господарювання, один з яких (НБУ) хоч і є державним органом, однак в даному випадку перебуває у господарських правовідносинах з позивачем у справі. А тому скаржник доводив прийняття зазначеного рішення з порушенням статті 6 Конвенції, як таке, що прийняте не "судом, встановленим законом", а тому невірно оцінено судами, як преюдиційний факт у даній справі та помилково покладено в основу судового рішення, яке переглядається. Скаржник зазначав про чисельну практику Верховного Суду України, яка підтверджує таке застосування статті 6 Конвенції, згідно якого рішення судів, прийняті за відсутності юрисдикції з розгляду конкретного спору, не вважаються такими, що прийняті "судом, встановленим законом" та не мають жодних правових наслідків. Зокрема, скаржник посилався на Постанови Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі №21-308а14, від 24.02.2015 у справі №21-34а15, від 02.12.2014 у справі №21-530а14, 17.02.2015 №21-551а14 (т. 4, а.с. 114-115, 118-119, 120-121, 112-11).
      38. Скаржник аргументував, що встановлення обставин "справедливості ціни" при вчиненні дій із звернення стягнення на предмет застави (цінні папери) повинно здійснюватися господарськими судами шляхом власного дослідження та оцінки всієї сукупності доказів у справі, а стягнення "збитків", що є предметом спору в даній справі, за наслідком прийняття рішення адміністративного суду, який діє в даному випадку не як "суд, встановлений законом", порушує принципи цивільного судочинства щодо змагальності сторін та суперечить практиці застосування статті 22 ЦК України, оскільки встановлення збитків має здійснюватися за правилами цивільного судочинства, за наслідком дослідження судами всієї сукупності дій сторін (заставодавця та заставодержателя при зверненні стягнення на предмет застави) та встановлення складу цивільного правопорушення в діях відповідача, а не виключно з посиланням на недійсність акта ненормативного характеру (Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ). Зокрема, скаржник посилався на Постанову Верховного Суду України 10.10.2017 у справі №210/5803/13-а, згідно якої прийнято саме такий висновок.
      З огляду на зазначене, колегія суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає правильним розглянути по суті подану заяву про перегляд Постанови ВГСУ від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 та зазначає, що при прийнятті Постанови Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №910/13057/16 касаційним судом не було встановлено обставин надання для порівняння практики Верховного Суду України та касаційних судів на предмет різного застосування статті 6 Конвенції.
      Також, у доводах заявника наявні посилання на різну практику судів адміністративної та господарської юрисдикції на предмет розгляду спорів про відшкодування збитків при здійсненні господарської діяльності юридичною особою, яка є державним органом, однак, в спірних правовідносинах виступає суб'єктом господарювання та саме як господарюючий суб'єкт формує свою волю на вчинення певних дій (приймає рішення про звернення стягнення на предмет застави). Суд вважає, що на обґрунтування різного застосування принципів судочинства, зокрема, статті 6 Конвенції, може бути прийнята до уваги надана заявником для порівняння судова практика у Постановах Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі №21-308а14, від 24.02.2015 у справі №21-34а15, від 02.12.2014 у справі №21-530а14, 17.02.2015 №21-551а14, яка свідчить про різне застосування такого принципу, як "право на справедливий суд" в контексті прийняття судових рішень поза межами юрисдикції конкретних судів, незалежно від відмінностей даних справ за фактичними обставинами, оскільки застосування принципів судочинства не пов'язано з необхідністю встановлення тотожних обставин у справах, які порівнюються. 
      ПОЗИЦІЯ ТА ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      39. Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, що також знаходить своє відображення у Господарському процесуальному кодексі України в пункті 1 частини 3 статті 2 та частині 1 статті 11 цього Кодексу, згідно з яким, верховенство права є одним з принципів господарського судочинства. Крім того, відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України, Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У Рішенні ЄСПЛ "Zand v Austria" зазначається про те, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів…" З огляду на це, не вважається "судом встановленим законом" орган, котрий не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
      Як встановлено судами, згідно з Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі №826/18784/15 визнано незаконною та скасовано Постанову Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ про переведення у власність Національного банку України належних позивачу державних облігацій UA 4000180582 в кількості 821 395 шт., UA 4000181275 в кількості 1 021 733 шт., UA 4000186159 в кількості 100 695 шт., UA4000173280 в кількості 200 000, UA 4000186928 в кількості 42 395 шт., як предметів застави за кредитами рефінансування, наданими НБУ, зокрема за Кредитним договором №171/06-14КТ від 20.06.2014, стягнення збитків за яким є предметом спору в даній справі. Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі №826/18784/15 залишена в силі Постановою Вищого адміністративного суду України 12.07.2016 (т. 1, а.с. 33-36, 109-113).
      Отже, розглянувши спір щодо законності прийняття акта ненормативного характеру (Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ) про встановлення процедури звернення стягнення на заставне майно відповідача, який припинив свою дію за наслідком його виконання, суди адміністративної юрисдикції у справі №826/18784/15 вийшли за межі визначеної для них юрисдикційності розгляду спорів та прийняли рішення про права та обов'язки сторін, які перебували у господарських правовідносинах (про правомірність обраного способу звернення стягнення на заставлене майно), а тому відповідно до статті 6 Конвенції зазначені рішення судів у адміністративній справі №826/18784/15 є такими, що прийняті "судом не встановленим законом".
      40. Частиною 3 статті 35 ГПК України, в редакції, чинній на момент прийняття рішень у даній справі судами першої та апеляційної інстанцій, визначено, як підставу звільнення від доказування "обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини".
      Разом з тим, рішення, прийняті судом "не встановленим законом" в розумінні статті 6 Конвенції, не можуть встановлювати таких обставин та бути підставою звільнення від доказування відповідно до статті 35 ГПК України, оскільки таке рішення не відповідає вимогам забезпечення кожному права на "справедливий суд".
      41. Як вбачається за змістом Постанови ВГСУ 16.06.2017 у справі №910/12532/16, суд касаційної інстанції погодився з правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення завданих позивачу збитків в порядку статті 22 ЦК України в розмірі доходу від погашення заставодержателем - відповідачем вартості цінних паперів на суму 450 670 000 грн. та втраченої вигоди, як купонного доходу на суму 76 523 766 грн., з посиланням на преюдиційність висновків резолютивної та мотивувальної частини Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі №826/18784/15 про незаконність постанови Правління НБУ №407/БТ від 23.06.2015 та про необхідність повернення позивачу в натурі облігацій, на які було звернено стягнення (т. 4, а.с. 40-41), не звернувши уваги на помилкове застосування норм процесуального права, що гарантують особі право на справедливий суд.
      З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що судами невірно застосовані норми процесуального права та стаття 6 Конвенції та помилково прийнято до уваги, як преюдиційні обставини, визнання незаконною та скасування Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ (про переведення у власність Національного банку України належних позивачу державних облігацій UA 4000180582 в кількості 821 395 шт., UA 4000181275 в кількості 1 021 733 шт., UA 4000186159 в кількості 100 695 шт., UA4000173280 в кількості 200 000, UA 4000186928 в кількості 42 395 шт., як предметів застави за кредитами рефінансування, наданими НБУ, зокрема за Кредитним договором №171/06-14КТ від 20.06.2014) згідно Постанови Київського апеляційного суду від 25.02.2016 в адміністративній справі №826/18784/15.
      42. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з НБУ на користь позивача збитків в розмірі вартості цінних паперів, на які було звернено стягнення (прямі збитки) та купонного доходу від цінних паперів (втрачена вигода) згідно статті 22 ЦК України, суди не дослідили повного складу цивільного правопорушення, наявність якого є підставою для стягнення збитків.
      Суд зазначає, що у постанові касаційного суду, яка переглядається є два взаємно-протилежні висновки. З одного боку, предмет спору визначено позивачем, як збитки, завдані неналежним виконанням цивільно-правових зобов'язань відповідача із звернення стягнення на предмет застави, і суди з цим погодились, а з іншого, касаційний суд дійшов висновку, що встановлений адміністративним судом факт прийняття незаконного акта НБУ "є самостійною підставою для відшкодування позивачу збитків, завданих відповідачем прийняттям Постанови Правління НБУ від 23.06.2015 №407/БТ", що може бути тільки наслідком вчинення адміністративного правопорушення і стягуватися як шкода, завдана незаконними діями органу влади в судах адміністративної юрисдикції, однак такого предмету спору в даній справі позивачем не обиралося.
      43. Виходячи з положень статей 1, 4, 5 Закону України "Про заставу", статей 177, 194 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Предметом застави можуть бути майно та майнові права, в тому числі цінні папери як різновид майна. Застава цінних паперів може здійснюватись шляхом передачі їх заставодержателю.
      Частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержателю надано право звернути стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
      Пунктом 2.2.2. договору застави державних облігацій України №171/06-14/ДОУ від 20.06.2014, укладеного між сторонами спору, відповідачу, як заставодержателю, надано право звернути стягнення на предмет застави (цінні папери позивача) шляхом його продажу третім особам або переведення державних облігацій України у свою власність для задоволення вимог до позивача-заставодавця у разі невиконання ним умов кредитного договору та неможливості списання заставодержателем (НБУ) у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕС за окремими кореспондентськими рахунками до її повного погашення.
      При цьому, суди не досліджували чи є право відповідача-заставодержателя звернути стягнення на заставлені цінні папери позивача за змістом пункту 2.2.2. договору застави самостійним, чи залежить можливість його реалізації від вжиття відповідачем заходів щодо продажу спірних паперів третім особам, виходячи з того, що пунктом 2.2.2. способи звернення стягнення на предмет застави визначені альтернативно - шляхом продажу НБУ цінних паперів третім особам або шляхом їх переведення у власність НБУ. Також, суди не звернули уваги на те, що в договорі застави від 20.06.2014 відсутній пункт 2.2.8, в той час, як зазначений пункт включено до тексту кредитного договору №171/06-14/КТ, та не дослідили коли має застосовуватися загальне правило про реалізацію заставного майна "за справедливою ціною" на момент вчинення НБУ дій із переведення цінних паперів у власність НБУ, чи пізніше, в ході реалізації предмета застави НБУ.
      44. Також, судами не досліджувалися, в контексті встановлення правомірності дій відповідача, спеціальні норми банківського законодавства, які визначають особливості кредитування Національним банком України комерційних банків. Зокрема, відповідно до частин 1, 2 статті 73 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України "має переважне і безумовне право задовольнити будь-яку вимогу, засновану на здійсненому рефінансуванні, за якою настав строк погашення".
      45. Суди не досліджували правомірності вимог позивача виходячи з його зобов'язань згідно з абзацом 2 пункту 8 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" №4452-VІ від 23.02.2012, згідно якого позивач, як одержувач кредиту, зобов'язаний здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог у разі, "якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами ". 
      Отже, навіть якщо б Національний банк України отримав якийсь дохід від реалізації заставного майна банку-боржника, який перебуває у ліквідаційній процедурі, такі кошти повинні зараховуватися відповідно до абзацу 2 пункту 8 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором цього боржника перед цим банком та можуть бути предметом витребування до ліквідаційної маси банку-боржника, як збитки, тільки у випадку перевищення активу від реалізації майна боржника над пасивом (загальною сумою кредитних зобов'язань перед НБУ).
      46. Отже, висновки судів про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача (НБУ) отриманого купонного доходу в розмірі 76 523 776 грн. та доходу від погашення цінних паперів, які є предметом застави в розмірі 450 670 000 грн. є передчасними, як такі, що зроблені за умов неповноти дослідження фактичних обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
      47. Аналізуючи повноту дослідження судами обставин при розгляді даної справи Суд, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення). Аналізуючи через призму зазначених висновків ЄСПЛ повноту дослідження судами обставин даної справи та обґрунтування судових рішень про стягнення збитків, завданих відповідачем позивачу, з посиланням на незаконність обраного ним способу звернення стягнення на заставне майно (державні облігації) позивача, Суд вважає, що у даній справі судами не було належним чином виконано обов'язку щодо обґрунтування своїх висновків про стягнення збитків з відповідача, внаслідок вчинення цивільного правопорушення.
      48. Відповідно до статті 111-25 ГПК України, суд задовольняє за наявності однієї з підстав, передбачених частиною 1 статті 111-16 цього Кодексу. Згідно з пунктами 2- 3 статті 111-16 ГПК України в редакції до 15.12.2017, у разі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженні й справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ, невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, заява про перегляд судового рішення може бути задоволена відповідно до Розділу ХІІ-2 ГПК України.
      З огляду на зазначене та встановлення різного застосування статті 6 Конвенції та статті 22 ЦК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає правильним задоволити заяву Національного банку України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16.
      Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду приймає до уваги той факт, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 справу №910/12532/16 разом із заявою Національного банку України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 повернено до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в порядку частини 6 статті 303 ГПК України в редакції з 15.12.2017, а також те, що передача даної справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду є неможливою, оскільки провадження у справі здійснюється відповідно до Розділу ХІІ-2 ГПК України в редакції до набрання чинності змінами 15.12.2017. Тому дана Постанова змінює практику Верховного Суду згідно з Постановою від 12.03.2018 у справі №910/13704/16.
      49. Отже, постанова Вищого господарського суду України від 16.06.2017, постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 у справі №910/12532/16 підлягають скасуванню з переданням справи №910/12532/16 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судам належить врахувати викладене та прийняти судові рішення з дотриманням принципів "справедливого суду" згідно статті 6 Конвенції та вимог матеріального права щодо відповідача, як особливого суб'єкта господарських правовідносин, з належним дослідженням господарських зобов'язань сторін згідно кредитного договору та договору застави та встановленням безпосередньо в ході нового розгляду даної справи обставин вчинення відповідачем цивільного правопорушення, які можуть бути підставою для стягнення збитків.
      Судові витрати
      50. У зв'язку із задоволенням заяви відповідача та скасуванням рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі №910/12532/16 за результатами їх перегляду в порядку Розділу ХІІ-2 ГПК України в редакції до набрання чинності змінами 15.12.2017, питання про розподіл судових витрат Верховним Судом не вирішується, оскільки розгляду по суті позовних вимог не відбулося.
      На підставі викладеного та керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, статтями 111-23, 111-24, 111-25 Господарського процесуального кодексу України в редакції до набрання чинності Законом України №2147-VІІІ від 03.10.2017, Верховний Суд, -
      ПОСТАНОВИВ:
      1. Заяву Національного банку України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2017 у справі №910/12532/16 задовольнити.
      2. Постанову Вищого господарського суду України від 16.06.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 у справі №910/12532/16 скасувати.
      Справу №910/12532/16 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 111-16 ГПК України.
      Головуючий Л.Й. Катеринчук
      Судді С.В. Жуков
       В.Г. Пєсков
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/74160428
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 274/3529/16-ц
      Провадження N 14-8цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк"), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайка Станіслава Анатолійовича від імені ПАТ "Енергобанк"
      на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської від 28 липня 2016 року області у складі судді Хуторної І.Ю. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 рокуу складі колегії суддів Кочетова Л.Г., Микитюк О.Ю., Гансецької І.А.
      у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "Енергобанк", Фонду про визнання кредитором банку, включення вимог до реєстру вимог кредиторів та стягнення заробітної плати,
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Енергобанк", Фонду про визнання кредитором банку, включення вимог до реєстру вимог кредиторів та стягнення заробітної плати.
      Позовна заява мотивована тим, що з 22 грудня 2014 року по 05 червня 2015 року ОСОБА_3 прац'ював у ПАТ "Енергобанк" на посаді начальника відділення N 1 у м. Бердичеві Житомирської регіональної дирекції.
      На підставі постанови Національного банку України від 11 червня 2015 року N 370 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Енергобанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення про початок процедури ліквідації банку.
      При звільненні позивачу нараховано, але не виплачено заробітну плату у розмірі 7 тис. 962 грн 14 коп.
      Позивач просив визнати його кредитором банку, включити вимоги по невиплаченій заробітній платі до реєстру вимог кредиторів банку в процедурі ліквідації банку та стягнути невиплачену заробітну плату у розмірі 7 тис. 962 грн 14 коп.
      Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Включено вимоги ОСОБА_3 по невиплаченій заробітній платі у розмірі 7 тис. 962 грн 14 коп. до реєстру вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон N 108/95-ВР) та іншими нормативними актами з урахуванням особливостей, передбачених Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), тому спір розглянуто в порядку цивільного судочинства.
      Суди вказали, що на день звільнення ОСОБА_3 у банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а законом не передбачено заборони на виплату працівникам заробітної плати, тому уповноважена особа Фонду від імені ПАТ "Енергобанк" порушила гарантоване чинним законодавством України право позивача на оплату праці та виплату належних йому сум у день звільнення.
      Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 у частині визнання кредитором банку, суди зазначили, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), він не буде мати правових наслідків, а тому не будуть реально захищені права позивача.
      Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у частині стягнення заборгованості із заробітної плати, суди вказали, що після початку процедури ліквідації банку вимоги кредиторів задовольняються у порядку черговості. Оскільки позивача включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк", підстав для стягнення з банку заборгованості із заробітної плати немає.
      У жовтні 2016 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайко С.А. від імені ПАТ "Енергобанк" звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року, у якій просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Особа, яка подала касаційну скаргу, зазначила, що спір виник у зв'язку зі здійсненням Фондом управлінських функцій, тому справа повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
      У скарзі також указано, що у частині шостій статті 36 Закону N 4452-VI (у редакції, чинній на момент звільнення працівника) зобов'язання банку, зокрема щодо виплати заробітної плати, виконуються банком у межах його фінансових можливостей. Разом з тим на час звільнення позивача ПАТ "Енергобанк" не мало фінансових можливостей щодо виплати заробітної плати. Крім того, ОСОБА_3 пропустив установлений законом граничний строк на пред'явлення своїх вимог як кредитор, тому ці вимоги вважаються погашеними.
      Особа, яка подала касаційну скаргу, посилалася і на порушення судами норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: у судових рішеннях не зазначено, які конкретно дії і на чию користь повинні вчинити відповідачі; стягнення з відповідача на користь позивача судового збору не відповідає пункту 2 частини п'ятої статті 36, частини третьої статті 46 Закону N 4452-VI.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайка С.А. від імені ПАТ "Енергобанк" та 27 лютого 2017 року вказану справу призначено до судового розгляду, про що постановлено ухвалу.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки згідно із частиною шостою статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Для вирішення питання про юрисдикцію справи необхідно визначити правову природу Фонду, його функції та повноваження у правовідносинах, пов'язаних з введенням тимчасової адміністрації та ліквідації банків, та специфіку трудових правовідносин працівників банку, що ліквідовується, з самим банком та Фондом.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також урегульовано відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      За частиною другою статті 3 названого Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктомуправління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Спеціальним законом передбачено, що Фонд є юридичною особою публічного права.
      Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
      Водночас основні ознаки поняття юридичної особи універсальні і не залежать від складу та статусу її засновників (учасників і членів).
      Зазначене правило знайшло відображення у частині першій статті 82 ЦК України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення ЦК України про участь юридичних осіб у цивільному обороті, якщо інше не встановлено законом.
      Залежно від здійснюваних повноважень юридичні особи публічного права фактично мають публічно- і приватноправовий статуси.
      Юридичні особи публічного права при здійсненні цивільної правосуб'єктності виступають суб'єктами приватного права.
      Це підтверджується аналізом функцій Фонду, передбачених у статті 4 Закону N 4452-VI, за частиною першою якої основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і здійснення функцій направлено на виконання основного завдання Фонду. Ці функції мають як владний характер, оскільки направлені на урегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а направлені на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продажу неплатоспроможного банку або створення та продажу перехідного банку, що передбачено у пункті восьмому частини другої зазначеної статті.
      Тобто можна зробити висновок про дуалістичність правомочностей Фонду.
      Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вчиняти дії, передбачені планом врегулювання.
      Згідно з вимогами частини першої статті 36 цього Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      Згідно з частиною другою статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, установлених цим Законом.
      Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, виконує повноваження органу управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження.
      Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачені у статті 46 Закону N 4452-VI. Частина друга вказаної статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
      А у частині першій у статті 48 зазначеного Закону вказано, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження:
      1) здійснює повноваження органів управління банку;
      3) здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;
      5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю.
      З аналізу правової природи юридичної особи публічного права, з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, можна зробити висновок, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції.
      Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час подання ОСОБА_3 до суду позову, суди розглядали в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      У статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
      Законодавець у частині першій статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року розширив цей перелік, додавши до нього такі пункти: 8) спори щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спори щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спори щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
      Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      У справі, яка переглядається, до суду звернулася фізична особа - ОСОБА_3 з позовом до юридичних осіб - ПАТ "Енергобанк", Фонду.
      Позивач працював у ПАТ "Енергобанк" на посаді начальника відділення N 1 у м. Бердичеві Житомирської регіональної дирекції. У розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України зазначена посада не є публічною службою.
      На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 12 лютого 2015 року N 29 розпочато процедуру виведення ПАТ "Енергобанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 13 лютого 2015 року. Процедуру ліквідації продовжено до 11 червня 2015 року на підставі рішення виконавчої дирекції від 30 квітня 2015 року N 93.
      05 червня 2015 року ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" звільнило позивача з посади начальника відділення N 1 у м. Бердичеві Житомирської регіональної дирекції ПАТ "Енергобанк" у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 6).
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
      У частині першій статті 21 КЗпП України зазначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
      Встановлено, що на час звільнення позивача ПАТ "Енергобанк" перебував у стані ліквідації.
      Отже, юрисдикція спорів, однією зі сторін яких є Фонд, визначається виходячи зі змісту правовідносин та функцій Фонду або його уповноваженої особи.
      Між позивачем і банком існували трудові правовідносини, тому уповноважена особа Фонду виступала та була наділена правосуб'єктністю власника банківської установи або уповноваженого ним органом у розумінні статті 21 КЗпП України.
      Вказані повноваження не є владними у розумінні КАС України, оскільки у такому випадку працівник і орган управління банку не перебувають у адміністративному підпорядкуванні і на них поширюються норми КЗпП України.
      Предметна юрисдикція передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду.
      У цьому випадку до суду звернулася фізична особа з позовом до ПАТ "Енергобанк" та Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" з вимогами визнати позивача кредитором банку та включити його вимоги щодо стягнення заробітної плати до реєстру вимог кредиторів.
      Тобто вимоги ОСОБА_3 стосуються порушення його трудових прав, за змістом правовідносин спір не має ознак публічно-правового, оскільки виник з приводу невиконання відповідачем обов'язку включити вимоги позивача щодо невиплаченої заробітної плати до реєстру вимог кредиторів, тобто спір є приватноправовим і відповідно до зазначених вимог закону має розглядатись у порядку цивільного судочинства.
      Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку.
      Зобов'язання банку, передбачені пунктами 2, 6 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду. Однак виплата заробітної плати не обмежується і не пов'язується з фінансовими можливостями банку, оскільки вона передбачена пунктом 3 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI.
      Повного розрахунку зі ОСОБА_3 при звільненні відповідач не провів і спір винику зв'язку з тим, що відповідач не включив вимоги ОСОБА_3 по невиплаченій заробітній платі до реєстру вимог кредиторів банку в процедурі ліквідації банку та не виплатив нараховану заробітну плату.
      За вимогами статей 21 та 22 Закону N 108/95-ВР працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
      У частині третій статті 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
      Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
      Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
      Під час тимчасової адміністрації здійснюються задоволення вимог із зобов'язань банку щодо виплати заробітної плати (частина п'ята, пункт 6 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI).
      Тобто у справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли у зв'язку з порушенням банком трудових прав позивача, а саме - на отримання заробітної плати за виконану роботу та своєчасну виплату розрахункових при звільненні.
      Доводи заявника про те, що позовні вимоги стосуються лише повноважень Фонду як державної спеціалізованої установи, яка виконує функції державного управління, не спростовують визначення характеру спірних правовідносин, оскільки спір врегульовано КЗпП України, Законом N 108/95-ВР, Законом України від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII "Про охорону праці" з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, тобто є трудовим і не пов'язаний з проходженням публічної служби та не стосуються сфери публічно-правових відносин.
      Зважаючи на зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із трудових відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Оскільки на день звільнення ОСОБА_3 у банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а частиною п'ятою, пунктом 6 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI не передбачено заборони на виплату працівникам заробітної плати, то уповноважена особа Фонду від імені ПАТ "Енергобанк" порушила гарантовані чинним законодавством України права позивача на оплату праці та виплату належних йому сум у день звільнення.
      Такий висновок підтверджується положеннями статті 43 Конституції України, яка передбачає не лише право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, але і право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Тобто Основний Закон гарантує працівникові заробітну плату та не передбачає будь-яких умов щодо дотримання працівником будь-яких формальностей, у тому числі подання ним будь-яких заяв.
      Згідно з пунктом 4 Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року N 5-зп "винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами". Тому правило, яке позбавляє працівника права на оплату своєї праці, у разі пропуску останнім 30-денного строку звернення до Фонду з відповідною вимогою не повинно застосовуватися, оскільки не відповідає статті 43 Конституції України.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким тлумаченням норм права при вирішенні вказаного спору.
      Крім того, статтею 11 Конвенції Міжнародної організації праці N 95, яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року визнано, що у разі банкрутства або ліквідації підприємства працівники, "зайняті на цьому підприємстві, матимуть становище привілейованих кредиторів щодо заробітної плати, яку вони мають одержати за послуги, надані в період, що передував банкрутству чи ліквідації, котрий буде визначено національним законодавством" і яку буде виплачено, як привілейований кредит, до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку. Порядок черговості погашення привілейованого кредиту має визначатися національним законодавством.
      Такий порядок передбачено у пункті 2 частини першої статті 52 Закону N 4452-VI, а саме, що кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У другій черзі задовольняються грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Проте вимоги ОСОБА_3 щодо невиплаченої заробітної плати до реєстру вимог кредиторів включено не було, хоча вказаний обов'язок покладено на Фонд як орган керівництва банком.
      Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказані вимоги підлягають задоволенню залежно від наявності і обсягу майна банку, який несе майнову відповідальність саме в межах свого майна, тому належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання Фонду внести зобов'язання із заборгованості по заробітній платі до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
      Доводи Фонду щодо погашення вказаного боргу у зв'язку з пропуском позивачем 30-денного строку на звернення з вимогою відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону N 4452-VI ґрунтуються на неналежному тлумаченні вимог законодавчих актів України у їх сукупності, оскільки спір виник з трудових правовідносин, оплата праці кожному працівнику гарантується незалежно від виконання ним будь-яких дій зі звернення до власника або уповноваженого ним органу, а будь-яке втручання з боку влади у мирне володіння майном має бути "законним" (п. п. 33, 34, 36 рішення Європейського суду з прав людини від 24 березня 2005 року у справі "Фрізен проти Російської Федерації").
      Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що уповноважена особа Фонду від імені ПАТ "Енергобанк" порушила гарантовані законодавством України права позивача на оплату праці та виплату належних йому сум у день звільнення, тому порушені права позивача мають бути відновлені в судовому порядку шляхом задоволення його позову про включення вимог по невиплаченій заробітній платі у розмірі 7 тис. 962 грн 14 коп. до реєстру вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк".
      Щодо стягнення судового збору, то Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
      У статтях третій та п'ятій названого Закону передбачено як категорію спорів, так і категорію осіб, за зверненням яких судовий збір не стягується. Ні стаття третя, ні стаття п'ята не передбачає Фонд у складі осіб, які мають право на пільги зі сплати судового збору.
      Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано стягнули судовий збір з Фонду. Оскільки касаційну скаргу Фонду залишено без задоволення, підстав для повернення судового збору не вбачається, тому немає підстав для перерозподілу судових витрат.
      Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
      Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.
      За статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Підсумовуючи, можна зробити такі висновки.
      Юридичні особи публічного права при здійсненні цивільної правосуб'єктності виступають суб'єктами приватного права.
      З аналізу функцій Фонду, передбачених у статті 4 Закону N 4452-VI, які забезпечують виконання Фондом основних завдань - забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, вбачається, що ці функції мають дуалістичний характер.
      Уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію та процедуру ліквідації, є по суті органом управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації орган управління банку втрачає свої повноваження.
      Наслідком початку процедури ліквідації банку є делегування Фондом уповноваженій особі з дня початку процедури ліквідації банку компетенції зі здійснення повноважень органів управління банку, складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, здійснення заходів щодо задоволення вимог кредиторів, звільнення працівників банку відповідно до законодавства України про працю.
      Юрисдикція спорів, однією зі сторін яких є Фонд, визначається виходячи зі змісту правовідносин, функцій Фонду чи його уповноваженої особи.
      На зобов'язання банку у період введення тимчасової адміністрації щодо виплати заробітної плати не поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI, і вони виконуються незалежно від його фінансових можливостей, оскільки видача заробітної плати в день звільнення є обов'язком власника чи уповноваженого ним органу.
      У разі звернення фізичної особи до суду з позовом з вимогами про порушення трудових прав, за змістом правовідносин такий спір не має ознак публічно-правового, оскільки виник з приводу невиконання відповідачем як представником однієї зі сторін трудових правовідносин зобов'язань у вказаних правовідносинах, є приватноправовим і відповідно до статей 15 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року має розглядатися у порядку цивільного судочинства.
      Внесення вимог щодо невиплаченої заробітної плати до реєстру акцептованих вимог кредиторів покладено на Фонд як орган керівництва банком і не вимагає від працівника звернення з відповідною заявою протягом тридцяти днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії до Фонду.
      Вказані вимоги підлягають задоволенню залежно від наявності і обсягу майна банку, який несе майнову відповідальність саме в межах свого майна, тому належним способом захисту прав на отримання заробітної плати є зобов'язання Фонду внести заборгованість по заробітній платі до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Брайка Станіслава Анатолійовича від імені Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" залишити без задоволення.
      Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Повну постанову складено і підписано 12 червня 2018 року.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      12 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/14465/17
      Провадження N 12-65гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Рогач Л.І.,
      суддів Антонюк Н.О.,Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І. Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П.
      учасники справи:
      представник позивача - не з'явився
      представник відповідача - не з'явився
      представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - не з'явився
      розглянула касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" Валендюк В.С. (далі - Уповноважена особа Фонду, скаржник) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року (судді: Буравльов С.І. - головуючий, Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2017 року (суддя Паламар П.І.) у справі N 910/14465/17Господарського суду міста Києва за позовом Міністерства фінансів України до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" Валендюк В.С. (зацікавлена особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб) про включення до реєстру кредиторів,
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У серпні 2017 року Міністерство фінансів України звернулося з позовом про включення до реєстру кредиторів до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" Валендюк В.С., в якому просило поновити строк для включення Міністерства фінансів України до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Банк "Фінанси та кредит".
      1.2. В обґрунтування позовних вимог Міністерство фінансів України, з посиланням до приписів частини п'ятої статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", вказало про передбачене цією нормою право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку, обґрунтовуючи підстави пропуску строку звернення із заявою про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
      1.3. Позивач зазначав, що постановою правління Національного Банку України N 898 від 17 грудня 2015 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит", а 17 вересня 2015 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення N 171 про запровадження в Банку тимчасової адміністрації та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку.
      1.4. Міністерство фінансів України не мало можливості в установлений законодавством 30-денний термін подати заяву про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, оскільки Банк (позичальник) в порушення умов Договору про субкредитування не проінформував Міністерство фінансів України як позикодавця про початок процедури ліквідації.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 04 вересня 2017 року у прийнятті позовної заяви Міністерства фінансів України відмовив з урахуванням приписів статей 1, 21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення ухвали), Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з тих підстав, що уповноважена особа, як фізична особа, стороною у господарському процесі бути не може, а за наявності у позивача вимог до цієї особи такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2017 року скасовано та передано справу на розгляд Господарського суду міста Києва.
      2.3. Суд апеляційної інстанції вказав, що за визначенням, яке міститься у Законі України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа фонду - це працівник фонду, який від імені та в межах повноважень фонду, передбачених законом та/або делегованих фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку; позивач заявив вимоги до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" не як до фізичної особи, а до особи, яка представляє інтереси Банку в межах своїх повноважень як працівника Фонду і виступає як ліквідатор банку, а такий спір підвідомчий господарським судам.
      3. Короткий зміст вимог касаційної скарги про перегляд судових рішень
      3.1. У листопаді 2017 року представник Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року повністю та припинити провадження у справі.
      3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про невірне застосування судами приписів статті 12 Господарського процесуального кодексу України, порушення судами правил суб'єктної юрисдикції, оскільки відповідно до статей 1, 3, 4, 6 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а Уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб; спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, а не за правилами Господарського процесуального кодексу України.
      3.3. Відтак, відповідач просить відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України (постанови від 15 червня 2016 року у справі N 21-286а16 та від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15).
      3.3. За доводами касаційної скарги частиною восьмою статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється, а ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку з ініціативи Національного банку України або за пропозицією Фонду суттєво відрізняється від процедури ліквідації інших суб'єктів господарювання, передбаченої нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що регулює відносини у процедурі банкрутства за правилами господарського судочинства. Відповідна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" N 8 від 20 травня 2013 року та інформаційному листі цього суду N 992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.
      4. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2018 року справу N 910/14465/17 з касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 04 вересня 2017 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      4.2.Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, керуючись приписами частин четвертої та шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, вказав про наявність підстав для передачі справи на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки касаційну скаргу у справі подано з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      4.3. Водночас касаційний суд зазначив, що у матеріалах справи наявні копії постанов Судової палати в адміністративних справах та Судової палати у господарських справах Верховного Суду України про скасування у справах рішень адміністративного суду всіх інстанцій та закриття провадження в справах, в яких відповідачами є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      5. Позиція інших учасників справи.
      5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та вказав, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку, також передбачає, що уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, діє від імені банку в межах повноважень Фонду, і свої вимоги до банку кредитори заявляють саме такій уповноваженій особі, якій Фондом делеговано повноваження щодо складання акцептованих вимог кредиторів. У пункті шостому статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Відтак, враховуючи зазначені норми матеріального права та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), висновки суду апеляційної інстанції, що спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) розглядаються за правилами господарського судочинства є законними та обґрунтованими і відповідають правовому висновку Верховного Суду України (постанови від 15 червня 2016 року у справі N 21-286а16 та від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15).
      5.2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у письмових поясненнях надав роз'яснення по суті позову щодо застосування Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", встановлену вказаним законом процедуру призначення уповноваженої особи ліквідатора та порядок приймання вимог кредиторів.
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.2. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      6.3. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      6.4. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
      6.5. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
      6.6. За статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      6.7. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      6.8. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      6.9. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      6.10. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      6.11. Відтак помилковим є застосування статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      6.12. Структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III), за змістом статті 2 якого банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
      6.13. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      6.14. Згідно із частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 цього Закону).
      6.15. Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду можуть мати як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містити владної складової, є спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
      6.16. У розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом N 2121-III. Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
      6.17. За змістом частин першої, третьої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п'ята статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
      6.18. З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку (частини перша, друга статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
      6.19. Відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом відшкодування суми за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
      6.20. Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      6.21.Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      6.22. Водночас визначений статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.
      6.23. Оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.
      6.24. При цьому, виходячи із суті позовних вимог, стороною у спорі є АТ "Банк "Фінанси та кредит", що фактично повинен бути відповідачем у цій справі в особі уповноваженої особи Фонду (а не сама уповноважена особа Фонду, як помилково вказано в позовній заяві); відповідно суд апеляційної інстанції правильно виходив зі змісту позовних вимог, які заявлені до Уповноваженої особи як до особи, що представляє АТ "Банк "Фінанси та кредит" в межах повноважень Фонду.
      6.25. Втім, суд першої інстанції, керуючись приписами статті 48 Господарського процесуального кодексу України (в чинній нині редакції), наділений повноваженнями для визначення та залучення належного відповідача у цій справі.
      6.25. Отже, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про неналежність цього спору до юрисдикції господарського суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства. Адже при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських й адміністративних справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них Фонду чи його уповноваженої особи на стадії ліквідації чи банкрутства банку), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      6.26. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 16 лютого 2016 року в справі N 21-4846а15 і від 15 червня 2016 року в справі N 21-286а16 щодо застосування статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції господарських судів на всі спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд (його уповноважена особа).
      6.27. Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 18 квітня 2018 року по справі N 910/8132/17.
      6.28. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду - без задоволення.
      7. Розподіл судових витрат
      7.1. Відповідно до змісту статті 129 ГПК України розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, здійснюється за результатами вирішення спору.
      8. Висновок про правильне застосування норм права
      8.1. За змістом статей 1, 12 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з урахуванням приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" справи у спорах між суб'єктами господарювання, де однією зі сторін є банк, повноваження управління та контролю якого здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, у тому числі в особі уповноваженої особи (осіб) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відносяться до юрисдикції господарських судів.
      Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" Валендюк В.С. у справі N 910/14465/17 Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.
      2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року у справі N 910/14465/17Господарського суду міста Києва залишити без змін.
      3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська